ПИРІГ І БАТІГ. Гаї шумлять Тичини, Будинок Слово, барабан Пивоварова, гроші в поезії та міць Харкова
Мар'ян Пирожок
Опубліковано 30 черв. 2025 р. • Довжина: 14 118 слів
Короткий зміст
Поки всі переїжджають із Харкова до Львова, він вирішив піти проти системи — й оселився в Будинку «Слово».
Його гурт створює власну музику там, де колись творили Рильський, Семенко та Лісовий.
У нас у гостях — справжня ходяча енциклопедія української поезії й фронтмен гурту «Пиріг і Батіг» — Мар'ян Пирожок.
Новий випуск ПЧ — про Тичину й Хвильового, Чорновола та українське майбутнє, Пивоварова й МУР, українську поезію та музику.
🔥 Як з’явився гурт «Пиріг і Батіг»
🔥 Чому Мар’ян Пирожок вирішив переїхати зі Львова до Харкова під час повномасштабного вторгнення
🔥 Співпраця з музеєм та запис альбому в Будинку «Слово»
🔥 Павло Тичина та його «Гаї шумлять»
🔥 Ставлення до Артема Пивоварова та проєкту МУР, які переосмислюють творчість українських поетів
🔥 Скільки коштує отримати права на твори українського письменника
🔥 Де була б зараз Україна, якби обрали Чорновола
У відео ми згадали багато імен видатних особистостей. Нижче — їх повний список:
1. Місько Барбара – музикант, співак (гурт «Мертвий півень»).
2. Михайль Семенко – поет-футурист, лідер українського футуризму.
3. Павло Тичина – поет, перекладач, громадський діяч.
4. Григорій Квітка-Основ'яненко – письменник, драматург, один із засновників української прози.
5. Григорій Сковорода – філософ, поет, просвітитель.
6. Майк Йогансен – письменник, поет, перекладач, діяч ВАПЛІТЕ.
7. Юрій Шевельов (Шерех) – мовознавець, літературознавець, публіцист.
8. Вадим Карп’як – журналіст, телеведучий, веде політичне ток-шоу.
9. Лесь Курбас – режисер, реформатор українського театру.
10. Пантелеймон Куліш – письменник, історик, перекладач, автор першого повного перекладу Біблії українською.
11. Микола Вороний – поет, драматург, один із засновників українського модернізму.
12. Симон Петлюра – військовий та політичний діяч, лідер УНР.
13. Микола Леонтович – композитор, автор обробки «Щедрика».
14. Євген Плужник – поет, драматург, учасник «Розстріляного відродження».
15. Максим Рильський – поет, перекладач, академік, діяч неокласиків.
16. Василь Стус – поет, дисидент, символ опору радянському режиму.
17. Микола Хвильовий – письменник, публіцист, ідеолог літературного націонал-комунізму.
18. Микола Бажан – поет, перекладач, державний і культурний діяч.
19. Степан Руданський – поет, перекладач, автор сатиричних співомовок.
20. Андрей Шептицький – митрополит УГКЦ, меценат, захисник євреїв у роки Другої світової.
21. Михайло Петренко – поет-романтик («Дивлюсь я на небо…»).
22. Сергій Корольов – вчений, конструктор ракетно-космічної техніки, основоположник радянської космонавтики.
23. Георгій Гонгадзе – журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда», жертва політичного вбивства.
24. В’ячеслав Чорновіл – політик, дисидент, лідер національно-демократичного руху.
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Мар'ян Пирожок]
Геї шумлять, а пряма червона продовжує досліди навколишнього космічного простору. Мар'ян переїхав сьогодні в нас в барі. Привіт. І в мене одразу, як у професійного харків'янина, така шайба. Історія, український культурний простір, він був поляризований. І до певного моменту був відомий лише один випадок, коли людина зі Львова переїздила жити і творчо функціонувати в Харкові. А міська Барбара був прикладом. І тут бац, знову. Зі Львова, Харків. І не просто живемо у Харків ще в якийсь час, коли навпаки всі їдуть в іншому напрямку з сходу на захід? Потрібна пояснювальна бригада. Тут питання, насправді, таке дуже... Люблю його. Це питання. І, власне, всі згадують міська. Я колись навіть свого часу теж не розумів, чому він приїхав до Харкова зі Львова, бо я фанат свого міста, закоханий в нього, і хотів жити і помирати, власне, там. Не в Парижі? Не в Парижі, ні. Але, власне, після півномасштабного ми от вперше втрапили до Харкова на Великдень 23-го року. І це перший був досвід. Тобто, ми грали в суботу, власне, перед Великоденьом. В артерії ДК, на Чернішевській. І нас запросили, щоби зранку ми на сам Великодень з'їздили з Старій Салтів і заграли, власне, для людей, щоб на Великдень це буде дуже, типу, круто і щемко. Ну, ми відразу ж погодились, бо для цього ми і приїхали. На березі десь грали? Просто біля клубу. Він розбомблений весь, тобто. Ага, я думав. І Старий Салтів — це... Черніжський водосхович. Так, так, так. Це такий курорт. Так, воно, типу, навіть ти в'їжджаєш в містечко і там тебе зустрічає такий напис «Вас вітає Старий Салтів, перлина Слобожанського краю». Там дуже... Я в дитинстві, мені було років 9-10, там були перегони на яхтах. Ого. Там це було дуже поширено і я був в ринду на підчиннях. Тобто я давав сигнал старту, фінішу. А це не там, де в базу відпочинку прилетіло? Там багато бази відпочинку. А, там багато бази. Там прилетіло, власне, що от тільки до повномасштабного. Такий Дмитро Шевченко там є, він якраз, власне, займається отим спортом. І привезли щото по під сотню, власне, отих плавальних засобів. Не пам'ятаю, не дуже розбираюся, власне, це не мій фах. І чи це каяки, чи щось таке, ну бо там вони всі знають. Там жодного цілого будинку, насправді, немає. Там люди живуть в вітніх кухнях, переважно, бо повертаються, наприклад, вечорі до Харкова, приїжджають в день, там відбудовують собі потихень. Там міст розвалений був. Ну, власне, що ми там навіть користалися, ми записали звук Печеніжського водосховища, власне, водички, що там всі поліціянти дивувалися, що ви там робите. Вони говорять, що ми воду пишемо, щоб використати на альбомі, скажімо так. Якісь отакі артефакти звукові. Ну, і, власне, під час цього ми зрозуміли, що треба їздити трішечки, от де нам треба виступати, власне, бо це було вже щемко, це всього-навсього там, скільки там було, десь 12 людей, так, якраз тільки посвятили пасочки собі, прийшли до нас під цей клуб, що там вони говорять, а не треба вам привозити ці окуфло, в нас вже три дня електрика є, ну, власне, там таке, ти розумієш справжню радість, людина бачила оцього ворога, потім ти повертаєшся до Львова, у Львові, там так, ну, а що нам це сумне, давай, це ж Великдень, давай, веселиться. Ну, в мене такий контраст був, тобто, ти от на Великдень був в Старому Салтові, повертаєшся до Львова, бо теж був задекларований виступ, і ми тому так швидко це зробили. Що саме стало тригером переїзду? Ну, що, виступ в Старому Салтові? Ні-ні, це по довгу історію. Це, власне, довга історія, бо ми співпрацюємо вже, вже от, власне, що з Харковом дуже така от почалася співпраця, тобто, з Харківським міським музеєм, нас відразу поселили, тобто, ночували ми в будинку Слово, в квартирі Петра Лісового, з Вашенка, який, власне, з дрягачів, тобто, його брат грав фільми «Земля», ну, тобто, це така от родина.
[Фоззі]
Мистичка.
[Мар'ян Пирожок]
Навпроти ти пожив Семенкозу жвій, ну, і починається ця дослідження, течіна зверху живає, тобто, в мене такий, навіть, був магічний досвід, ми тільки заходимо, нас пускають в квартиру, для мене будинок Слово, в принципі, такий храм поезії, так. І Харків не є столицею радянської України, а столиця, власне, друкарства, українства як такого, тобто, гасло «Слава Україні» – це харківське гасло, так, надалося з путей. Ну, друкарство – це точно. От, також і літератури, і навіть, блін, мови, ну, тому що, от, квітка основ'яненко, який, ну, в принципі, такі, от, початки якогось, чогось українського, так, української філософії Григорій Савичського, рода, ну, власне, коли, от, там, західна Україна була під панщиною, так, то столицька Україна була, ну, повільно, та російська імперія і є, типу, та теж вона там втручалася, але, зрештою, це було, тобто, такі, от, людина Слова. Тобто, будинок Слова, і ти так там відчуваєш, що… Ну, спускається просто пані, наприклад, ми ж і не є там, що там якийсь популярний бенк, та ми просто такі андерграванні, зацікавлені, тобто, у нас є певна мотивація, певна своя якась ідейна складова, так, ми там проєкт більше, там, нерозважальний, а освітній, так, ну, і собі там не паримося цим, типу, що нам робити, тобто, як там нам популярність добувати, ми цим, типу, взагалі не переймалися, так, робимо просто свою справу. І раптом спускається пані, там, з якогось поверху, не знаю, з якого, так, і так говорю, ну, періг, я так говорю, так, о, привіт, типу, ну, я приїхав вперше в Харків, от, з 16-го року я був там востаннє, раптом приїжджаю в 23-й, мене якась пані старша знає, ну, я був заскучений, чесно кажучи. Потім ми вже ночуємо в слові, там, читаємо Йогансена, собі зробили таку, от, певну річ, що, там, ці поети, які, от, мешкали в будинку, власне, ніби таку собі імітацію зробили, що зустрічаються в цій квартирі, тобто, декларують свою поезію, там, Майк Йогансен на гостинах Петра Лісового, тобто, читає, от, це ми собі там заподілили, хочемо теж це продовжувати, власне, наступні альбоми ми теж будемо писати, власне, в будинку слови, в квартирі Шевільова, там, другий, третій подвім. — Це там великі хати? — Великі, та, дуже великі хатки, тобто, кухня там, правда, вже, от, з переробленим на велика, там, бо колись були маленькі кухні, щоб ти вдома нічого не готував, ходив собі в столовочку, ну, тобто, оця, от, совкова вся шпучка, тобто, бо воно ж, насправді, вже за часи Радянщини було побудовано, ну, і, власне, тут такі ще... — Тобто, з тридцяті, так? — Тридцяті, ну, початок двадцятих, двадцять п'ятого року, тобто, та, от, цей будиночок, настільки я пам'ятаю, от, був побудований для літераторів, ну, і довкола літературного туснічка, скажімо так, що от відбувалося. От, і тут вже почались в мене такі глибші дослідження цього всього, там ми почали, вже там, організували один деокупаційний тур, потім другий, трішечки Харківщини поїздили, я збогнувши на Харківщину, більше об'їздив, ніж Львівську область, тобто, якось так сталися обставини, так? Були, власне, в деокупованих містах, скажімо, там, я почав, в кожне місто, яке я їздив, типу, от, є назва, Чкаловське ти їдеш, а як воно колись називалося? Не Журелівка, тобто, ти людям це декларуєш, тобто, Чкаловське, а де не Журелівка? Тобто, взагалі інші речі. Шостокове, це стара назва, не покрита, там був спалений живцем Володимир Свідзінський, тобто, коли, от, в 41-му році вели там останніх полонених етапом на Куп'янськ, знову ж таки, отакі маршрути і назви дуже такі перегукуються з нашим сьогоденням, тобто, там, коли нацистська Германія вже, свої війська вже до Харкова доходили, то Савкові, тобто, відступали, взяли полонених, але не хотіли полонених, ну, щоб самим свалити, тобто, їх в клунні закрили, сказали, от, собі, зміть, оберем косіна, і з вами все буде ніщачок. Типу, та, але, власне, підпалили цю клунню, і там трьом людям, які там задекларували, ну, троє, які задекларували, що не втекли, тому ми знаємо, це від очевидців, а не просто якісь з пальців без полонених. А полонених з якого боку? З Харкова, тобто, це був головний архітектор Харкова на цей момент. А, це ж полонення, а заарештовані? Тобто, вони їх взяли в полон. Тобто, заарештантів, ну, це ж всерідно, ну, їх можна назвати і полоненими, вони собі собою їх забирають, тобто, живими лишити не хотіли. Архіви СБУ Харкові вижили, я чому питаю, тому що під час ковіду я написав запит, Вадим Карп'як написав пост про те, що дізнався, там, долю когось з репресованих своїх родичів, і виклав, що треба робити, посилання. Я теж прадіда розстріляли в Харкові, він був, здається, начальник залізничної станції Мерефа. Це велика станція, і мені вислали дані, коли він був розстріляний і так далі, і запросили, вони розуміли, там, хто я, що я з Харкова, і, тіпу, запросили до читальної зали, де я мав би змогу прочитати справу прадіда, дізнатися, хто стукнув, і так далі, але потім туди прилетіло, і треба буде звернутися до СБУ і з'ясувати, тому що, мені здається, якраз прилетіло туди, де зберігалися ці справи. Дуже прикро. Так, дуже прикро. А в будинок села теж вже були влучання, так? Було поруч, тобто, він не так, що понівечений, ну, слава Богу. Цілили по епідрому чи подивилися? Я не пам'ятаю, вони завжди цілили на шпиталь поруч, тому вони завжди… Ага, ну так, ну не так, щоб зовсім поруч. Ну, насправді, так за куток заходиш, так, воно, типу… Там щось вбивало вікна? Вбивало трішечки вікон, трішечки ось там ці артефакти, воно, до речі, це, що там ці, така одна бляха була, що в неї було перебито, в неї там дуже влучило такі якісь частинки від вибухового пристрою. Та, і воно теж, як артефакти, вони там на балконі і поставили, щоб воно теж стояло, ось ця ось така бляшка, щоб нагадування, як барат там щось, щоб тут щось теж відбувалося. Ну, і, власне, почав досліджувати оці речі. От ми там їздили непокрите, там, наприклад, Кутузівка. Ти приїжджаєш, думаєш, а з чим пов'язана ця назва? Виявляється, що там мешкали кутузіяни, що це, насправді, не селище було, а просто тюрма під відкритим небом. Кутузка. Тому ця назва, типу, має свій артефакт. І під час Голодомору, власне, там завжди всі люди, чому воно стало населеним пунктом, бо всі люди йшли туди, аби, насправді, полоненим давали хоча б якийсь пай. А в тебе немає нічого. І тому це Кутузівка. Тобто, таке дослідження сталося. Тобто, тебе це стимулює. Наприклад, якщо ти не їхав би туди, на жаль, тебе цим не цікавився. Ну, якось так воно в мене складається. Тому воно одне за одним, чіпляє, якась така кінетична складува. Коротше, етнографія стала.
[Фоззі]
Так.
[Мар'ян Пирожок]
Ну, і, власне, типу, от що, якщо брати, знову ж таки, згадаємо, там, приїхав міського, я почав дивитися в цей будинок слова, і, взагалі, скільки з західної України всі роки переїхало людей. Наприклад, ще один був такий львів'янин. Це соратник Курбаса Фауст Лопатинський. По-перше, ім'я Фауст. Його мама Філомена Лопатинська. Він маму з собою теж туди забрав з Харкова. Розтвільний разом з Курбасом і з Кулішем, ну, в Сандермонці. Тобто, це, от, теж такий, от, львів'янин, власне, який переїхав до Харкова. Ну, тоді... Тобто, от, такий, от, аспект. Тоді червоні збирали, щоб це виглядало в столиці, вони збирали творчиків теж. Тобто, це таке читання, що ти міг збиратися собі, щоб, там, українську якусь, там, продукувати літературу, так? А, там, Поліщук, наприклад, сміявся з західнічків, говорить, о, ви тут облінникаєтеся, ми в Харкові можемо більно розмовляти українською мовою. Це теж такий аспект, тому що, там, що от Харків був тотально україномовним, також, там, спогади... Вивіски були українською мовою.
[Фоззі]
Звичайно.
[Мар'ян Пирожок]
Ну, це, от, спогади сина Миколи Куліша, власне, про будинок Словужик. Він, там, гуляв собі, там, спогади в нього дитячі, от, гуляє, я собі, там, гуляю, і виходить один чоловічок, там, такий, мешкав етнічно росіянин з Челябінського прізвища, я його не пам'ятаю, я пам'ятаю тільки лежністо, з якого він був. Він, говорить, виходив цей чоловік на вулицю, починав балакати, тільки від нього можна було почути так рідко вживану в Харкові російську мову. Ну, тобто, це такий аспект от Харків-20-х, і він зараз переживає, ну, таке, от, піднесення. Тобто, і це щось таке, от, ще всередині граєш, ти не хочеш, щоб у Харків прийшли ці стрьомні 30-ті, які, от, прийшли, так? Ну, тобто, от, спостерігати за цим. Це, от, зараз такий підйом, власне, от, ще, там, самі такі щімки спостереження – це підлітків, тобто, це, от, дітки, так? Вони, от, скажімо, там, років від 10 до 15, так, от, ще так взяти. Вони вже народились під час війни, вони не бачили нічого мирного. Але не бачили і совка, так? Вони дуже чітко розуміють свого ворога, бо в них вкрали дитинство. Тобто, якщо, там, хтось ще не збогнув, в когось є якісь певні сантименти, ностальгія, там, за тими часами, воно дуже складно, ну, вивітрити з себе цю складову. Хоча, от, з міста Львів, але теж спального району, теж, скажімо, там, не буде приховувати. Тоді, от, були такі, от, пацанчики, так? І трішечки, от, там, всякого кримінального складова. Тобто, всюди російська була популярна. Якісь кримінальні авторитети, це теж було російською мовою. Якщо б беремо, навіть, цю складову. Тут не йдеться, що, типу, от, Схід, типу, тотально російськомовний, Заки, тотально українськомовні. Це брехня. Ну, то це всюди воно втручалося. А криміналітет, якраз, російськомовний? Російськомовний, так. Ну, єдине, що теж взяти, як, там, починали всіх прибирати, от, в Львові був такий кримінальний авторитет за війня. Тобто, він почав запровадити. Ні, всі стрілки проводяться тепер українською мовою. Ну, його завели на самому першому. Тобто, це теж такий показовий елемент, так. Що ми, наприклад, ходили, ми там мешкаємо на Патона, і там є, от, Любінська. На цьому районі, наприклад, три російськомовні школи, одна українськомовна. У нас три українськомовні і одна російськомовна. Все одно вони присутні завжди. Патона — це колись культура львівської виходи. Так, так, так. Звідти, там, от. З однієї школи разом з Тепаном Палєнтовим. Так, тільки то, що він своєю вікою. Всі наші друзі-репери. Всі з Патона. Так, так. Мало того, що з Львова, що з цього району. Клуб «Лорта». Ну, він дуже фанат цього клубу. У нього там відео, це якщо про Степана говорити, то він там часто це називає. Кафе «Надія». Кафе «Надія», так, досі є. Він обіцяв відвезти туди. Треба йому нагадатися. Так, і гониш теж з Патона. Так, так, так, так, так. Вони ж тому і разом собі десь там колаборацію жмалися. 95-та голова, наскільки пам'ятаєш? 94-та. 94-та. 95-та – це інше трохи, значить.
[Фоззі]
Сорі, сорі. 95-та – це десантна штурмова.
[Мар'ян Пирожок]
Мозок кипить від кількості прізвищ, які треба сьогодні не забути після цього ефіру. А якщо у вас не тільки кипить мозок, а ще щось пече всередині, або душа за Україну, або просто пече, то мушу вам повідомити, що в нас є партнер, він називається «Гіалєра». Це засіб проти печії та її наслідків. Якщо у вас пече, ідіть в опис до відео, там все докладно розписано. А от зараз поодинокам можна почути давно забуту російську мову Харкові чи навпаки? Лісички є, лісички воно вертається. Це, от, є такі певні впливи, хвильки оці. От, ну, наприклад, за спостереженнями, як друзі мені говорили, от в Києві я теж серед підлітків, така складова, що навіть україномовні починають розмовляти російською, бо це якась така конфронтація, ідуть, типу, в таку складову, що розговарювати по-русски – це сміло. Ну, тобто, от така вот побутує. Побутує така річ тут, ну, типу, з цим дуже складно боротися, але, насправді, ну, ми тим і займемось, бо для мене мова – це такий певний артефакт, коли в тебе вже нічого немає, ні вишиванки, ні що, тобто, можуть це знищити, так? А це, типу, є односій і є мова. Про мову мені зараз є один проєкт, там, де письменники, я не справжній письменник, але мене запросили написати есе про долю дитини. Ну, один письменник бере одну конкретну дитину. Дуже скромний фос, я не справжній письменник. Не справжній письменник, не настоящий сварщик. І я писав есе «Історію дівчинки Салтавки», сусіднього району колись Яфтому, в мікрорайоні на Салтівці жив, а Фагот там через дорогу жив. І я з нею спілкувався в режимі відеоконференції під наглядом куратора. Діти, ми щойно з Америки повернулися, я кажу одразу куратору, нас там так надресирували, що не можна людей обіймати, ну, тобто може бути пред'ява, дітей не можна обіймати, ну, в Америці так. І опитую, і якраз про українську, вона сказала, що так, якщо зараз, там фраза така її була, що зараз пройти від площі поезії до театру Шевченка, то там будуть сидіти пацанчики і слухати російську репчину на лавочках. Тому все це хвилями, і в Харкові, знову Харків, це за останні 100 років, це завжди про зміну населення. Тобто Харків дуже багато втратив, Голодомор, війна Голодомор, і заміна населення, російська імперія завжди переселяла в Харків якихось своїх крістіан, там якась кількість захмарної шалонів після Другої світової було переселено. І зараз знову в Харкові додалося 400 тисяч біженців, це Донбас. Теж заміна населення, хтось поїхав, хтось переїхав. Так, і тому, можливо, ще і в цьому полягає проблема. Ну і знов таки, все хвилями переходило на українську, потім так. А, знов можна, тобто це теж впливає, скажімо, хтось там десь почув від якогось там авторитетного виконавця, наприклад, скажімо, згадаємо, гурт «П'ятниця». Тобто вони там все, давайте українською. В них є якийсь певний авторитет. Люди їх слухають. О, круто, значить, треба українською. Вони знову вертаються в російську. Це мої спостереження, тобто такі от реальні. Хоп, а вже можна, от запороже з Бабкиним розговарюють, почемо би, і нам нєт. Все. Вони не розуміються. Ми говоримо про більш ширший загал. Я шарював. Тобто якись маленькими штучками. Вони ці хвильки відбуваються в якомусь певному, в локальному, в локальній штуці. Вона не може відбуватися, типу, просто отак, тотально. Ну, тут сталась така річ, там сталась така річ, там тут фактор цей спрацював, там цей. Потім люди зустрічаються. А, круто, значить, так можна. Ну, Сан Альфа Центавра. Я завжди казав, що якщо Сана розбудити і спитати, хто прем'єр-міністр України, він спочатку спитає, що таке прем'єр-міністр. Ну, тобто, брахма-путера така. Бабкін, Сергій, він такий. Але ж це не відміняє те, що на нього орієнтуються люди, що для когось він авторитет. А де зараз сам? На Балі? Так, да. Погодьтеся.
[Фоззі]
Слава Богу.
[Мар'ян Пирожок]
Ну от, ми про будь-які слова говорили, да. І зараз дуже популярно, да, стали ось ці роки в історії України. Чомусь повертаємось.
[Фоззі]
Маше 20-ті, тобто є дуже багато.
[Мар'ян Пирожок]
30-ті, от, наприклад, цей МУР-проєкт, та романтика теж про Хвилєвого, про цей період. Ваша творчість теж звертається до цих часів. Чому це, поясніте собі. Ну, власне, тут якесь хочеться... Я для себе це з'ясував, коли почав досліджувати. Тобто, концепція наша, ми записали перший подзвін проєкту «Замордовані». Це, власне, там ми декларуємо поезію тих українців, які були замордовані за часів радянської окупації, починаючись з 1921 року. Тобто, не тільки йдеться про Харків, наприклад. Саме перша жертва в нашому такому сумному списку — це Микола Левонтович. 28 січня, стільки початку 21-го, його в власній хаті. Тобто, це от навіть... Це як його був там якийсь анкабудист, чи якісь там постійно назвиці мінялись, якийсь там пройде світ, що він приходить до хату, просто проночувати. В українців такі, ти по-дорожньому не можеш відмовити. Хоча, наприклад... Вже бачив підозру, але його постив його батько. Так, він батька. Зв'язав доньку, зв'язав, вкрав в нього срібні ложки, забріза вистріли в живіт. Тобто, от такий от, оцей, назвамся так, їхній походнічок. Воно нічого не міняється. Тут стається вже повномасштабний. Ти бачиш таку самоповедінку тих людей. От минуло 100 років, але ці люди не еволюціонували. Тобто, це теж один от перший оцей фактор. Також 2021 рік. Це був в Лук'янівському СІЗО розстріляний разом з Іваном Андрухом, генералом армії Української Народної Республіки, такий поет Григорій Аврамович Чупринка, наприклад, вв'язаний до повномасштабного вторгнення з його творчістю, з його прізвищем, не був знайомим. Прізвище було мені відоме, власне, генерал Тарас Чупринка, так, провідник ОУН, Роман Шухевич, бере собі за псевдонім. Ну, такі-такі от прізвища, так, бо Чупринка був дуже популярний на його поезіях в націоналістичних колах. Власне, такий, його навіть називали, Микола Вороний його називав, як «український бодлер», бо він знав на пам'ять всього, і тусив в Києві тільки на подолі. Як про нього писали друзі, він товаришує...
[Фоззі]
Такий самобрутальний?
[Мар'ян Пирожок]
Так, він товаришує з колишніми людьми. Ну, його називали, що, типу, він, типу, хотів пізнати це дно. Тіпо, можна сказати, такий першоукраїнський панк, якщо так взяти. Але Семенко хотів бути першим панком, тому він Чупринку, типу, нехтовав ними, писав, типу, про Вороного, про Чупринку, як це вже, типу, минуле щось. Ну, тобто, це ми знову ж таки говоримо про ці... Скільки поколінь було, так, знищено. Ну, і, власне, оці от... Знову ж таки, оце повернусь ще до генерал Тарас Чупринка. Бере собі провідник. Псевдонім з двох поетів. Тобто, це вже говорить, що політика ніколи не була, культура ніколи не була позаполітикою, так. Це ти маєш, типу, це постійно декларувати. Знову ж таки, згадаємо Петлюру, який першим чином, що стається, нарешті, Українська Народна Республіка, про неї треба заявити світу. Як ти заявляєш на якимись політичним аспектам? Власне, культурний пласт, оцей, на якому все отримається. А хто ви такі на культурному рівні? Давайте, демонструйте. Оце демонстрація. Спочатку йде Латинська Америка, хор Кошиці, про яких пишуть Малогоївський хор. Вони співають російською, бо вони не можуть відчути різницю з-за кордоном. Самі хористи там писали, ні, ні, ні, це українська мова, це дуже велика різниця, ви це маєте збагнути. Тобто, це оця тяглість так триває. Це Бразилія, Аргентин? Бразилія, Аргентина, потім вже Європа, потім вже Штати. Щедрик, як з'явився, вони щедрика грали. Перед тим, коли Кошиці поїхав за кордон, то тут збитих капел було декілька. Наприклад, Кирило Стеценко разом з Течіною. Течіно це щоденник читав, 20-го року. Ти можеш прочитати, наприклад, відкриваєш собі листопад 20-го, наприклад, оцей день, який сьогодні є. Я його навіть не послідовно читав, просто відкривав, якийсь день читаєш. Бо щоденник, це тобі не про послідовність. І вона там приїхала до Левонтовича. Останні згадки про Левонтовича. Це, власне, листопад 20-го, 28-го січня, його вже не стане 21-му. Тобто це ще півроку лишилось. Це в Течіни, як вони з ним сидять. І він там хвалить Стеценка, виконання Щедрика в тебе найкрутіше, дякую, приїхали, загорали. В Тульчині, бо він в Тульчині викладав Левонтович. Власне, що відмовився від Сану Церковного, теж такий прогресивний чоловік. Всі, насправді, композитори, це теж для мене якась втрачена складова. Теж ти маєш апріорі бути композитором і мати музичну освіту. Тому я зараз до Церковного чогось ставлюсь дуже обережно. Тобто воно якесь для мене теж корупційним виглядає. Тобто якщо ти священослужитель, ти маєш апріорі бути освіченою людиною як і поетом, так і композитором. Ти маєш написати службу Божу, в першу чергу. Написати колядку, як, наприклад, колядки отець Остап Наженківський, стрия, якого вбила польська окупація в 1917 році. Знову ж таки, теж замордований іншою окупаційною системою. Він був бізнесменом, ще й молочний бізнес пропагував, щоб стрий розвивався. Тобто він про спілки зробив всеред молочарів давайте ті паролити. Він каже, в першу чергу, я пан отець, потім я бізнесмен, а вільну хвилинку композитор. І написав колядки найпопулярніші. Бог все рождає і вивив у Луємі нині новину. Це його лібрето і його музика. Хоча всі думають, о, народні у нас класні колядки. Ну, всіх майже. Нарід їх зберіг, то значить вже народні, звичайно. Так само і Крило Стефценко писав якісь певні теж твори. Левон Тович теж міг бути його дітним. Тату був священнослужителем. Потім ти оце все занурюєшся, потім заходиш в 30-ті, потім заходиш в 40-ті, потім заходиш в 50-ті, 60-ті. Оці покоління. Ми не просто взяли якийсь один період, ми взяли зріз цілий, і ми не закриваємо. У нас в проєкті вже є наші друзі. Це для мене самий щемкий матеріал, коли вчора в тебе чоловік і на репетиції, і він вже стоїть на альбомі. В тебе через півроку теж частина цього проєкту. Тобто яка оця тяглість, що вже минуло понад 100 років, а українська культура все продовжує винищуватись. Під різними типу. Раз відкрито, раз закрито, раз завуальовано, раз тебе не розстрілюють. Тому проєкт називається «Замордовані», бо людей мордували таборами. Загинув за невизначених обставин. Плужник в таборах помер від туберкульозу. Ми замордовані цією системою. Тому це не просто розстріляння відродження, що воно таким є певним чином. А ти отак людям нагадуєш, що ворог невпинно, невпинно і послідовно продовжує винищувати. А може це тому, що мало знали про цей період? Мало звертались до нього протягом ось цих... Як ми дивимося, певні ці люди завжди зверталися. Тому, можливо, це теж такі... Моя... Тобто якийсь такий сором і... Певний «да», бо я там був не відразу, що у Львові народився все, я все це люблю і все хочу. Ні, я теж слухав свого часу російське. Воно тільки було як таким «це круто», це ніби як частина чогось нашого, якийсь русскій рок, ще там щось таке. Тобто хоча в мене був з дитинства доступ до до платівок. Мій тато був лабухом, він шпілював в клубі «Рокс» з теж музикантами, я це все бачив наживо, був патлатим, ходив в клішак. Тобто в нього футболка була «Ті рекси», мріяв тільки потім, коли він вирос, то в нього її забрати. Тобто в мене з музичної складової було все гаразд. Ну, радіо добувало. Радіо добувало польське. Я дивився польське телебачення, тобто мультик я дивився, «Колисанка», тобто в тебе в дев'яті вечора, воно там ще раніше було, восьмій ще час, інший ти можеш дивитися. Дві вишірні казки, круто, взагалі клас. Але виходить, що російська культура добувала все одно. Все рівно, воно є, воно приходило, і тут раптом стається такий теж дуже фактор, яким я теж користуюсь. Воно теж на мене вплинуло, і тому я теж бачу, як воно працює. Тобто ця схемка працює, і безперебійно. Ми там всі слухаємо і таку музику, і таку, але я російська, бо всі це знають. Це як фраза по розсіфікованих містах. Я її не розумів, не розумів, не розумів, не розумів. Думаю, нащо вона в баладі в такій красі, а потім бац, і тіпа... Я теж не розумів, і навіть коли в нас це спочатку обурювало, бо я Запоріжжя, наприклад, що значить в розсіфікованих містах, якось неприємно було це взагалі чути в середині 2000-х, коли воно з'явилось. І, власне, 92-й чи 93-й рік якось там розсіфікували, річниця Незалежності. На район до нас, власне, оцей клуб Лорта, на Патона, привозять на периферійку два львівських колективи. Плечеремі і Мертепів. Ведучий Сушко-Богуцький в вишиванці, боси і в джинсах. Тобто я вперше таке от бачу. Я ще там, скільки мені років, 13? 14. Тут ти чуєш... Богуцький не київський. Не київський, ні, ні. Це щодо Червоної Рути. Він був ведучим Червоної Рути, здається. Та й альтернатива в Львові ж була.
[Фоззі]
А потім Таврійських Ігор.
[Мар'ян Пирожок]
Таврійський Ігор, він був почесний ведучий. Як артефакт з Червоної Рути. Ні, ні. Таврійські Ігри з Червоною Рутою... Конфронтація була. Конфронтація була. Я пам'ятаю, вибачте, що переб'ю. Після Червоної Рути 97, на Таврійські Ігри 98 був оголошений щось відбір. І Володимир Лучкін, який займався відбором, я йому телефонував ще з Харкова. Казав, от група називається «Танок на майдані Конго». Червона Рута, там перемогли. І все таки, він каже, я дивився Червону Руту 97, нічого цікавого там немає. І потім, коли він був в нашому менеджменті, гроші винен до сих пір. Вова, дай гроші. Я йому згадував, кажу, блять, Катя Чілі, Тартак, ладно, ми фактично самі, почав там Червону Руту 97 перебирати, кажу, блять, нічого цікавого. Нічого цікавого. Таврійські Ігри були ворогами. Для того, щоб виступити на Таврійських Іграх, ти мав, на серветці писалося, 10 безплатних концертів. І серветочка. На той випадок, якщо в 98-му році ти був з прислужкою. Таврійські Ігри. Богуцькі. І, власне, Мертої Півні, Плечі Ремії. І вже на другий день в школі всі хочуть грати і співати пісню. Пісню, навіть не тільки вона, але мене вразило більше поезія Андруховича. Я не знав, що це Андрухович. Тобто для мене був один ріг від Мертої Півні, тоді ще вийшов тільки альбом «Ето». Бо, насправді, один ріг з альбому «Підземне ЗОО». Його ще немає. Тобто всі ж окупують касету «Ето», всіх вона є. «Ето» — це, насправді, був дійсно хіт. Це співали всі. «Beautiful Krepaty» ще оця акустична версія. Я в цьому не дуже орієнтуюся, тому що я вже пізніше до нас до Харкова дійшло. А вона стала саме тим тригером, який... Це одна з перших рок-пісень українських, яка з'явилася в Харківському... Я тоді на радіо працював у Радіопростері. Весна початку пробила, вона була раніше. І потім на цій хвилі так бац — і вона. Ми трохи сі втомили ходити вже за вами і нагадувати, що нам треба 100 тисяч підписників. Тому що в мене є великі творчі плани. Я планую два місяці гуляти, коли помре Путін, зробити фестиваль «Фрі Борщ», там щось стосується родини, щось стосується дітей. Але ще я планую яскраво погуляти, коли ми нарешті наберемо 100 тисяч підписників і будемо вільні, як вітер. У вас теж була... є пісня «Триггер», яка проломила стіну, яка поїхала сама. «Гаї шумлять» я читаю, а Віталія Чепіногі там щодня в нього — оп, гаї, гаї, гаї, так, думаю, ану сюди, ага, хороша пісня. — Але коли фон згадав сьогодні, з самого початку, ви так зробили, тіпо, блин, знову гаї шумлять, так? — Ну, ні, насправді, ну, типу, тут яка річ з цією піснею, що це, насправді, мій перший композиторський досвід. Це 96-й рік, от, власне, якщо ми згадуємо, там, 93-й. — Ця пісня в 96-му році написана? — Так, це моя перша така от, ну, насправді, тому я — І вона майже 20 років чекала, щоб в 24-му...
[Фоззі]
— Так, ну, я її не записав, я її написав.
[Мар'ян Пирожок]
— Ну, я 20, 30, 29. — Ну, в 24-му, щоб стати популярною. — Ну, це такий секретний твій артефакт, що ти можеш там будь-що діграти, а це, тіпо, для тебе. Ти собі дома це зробив, оцей вальсовий розмір, дуже там такий легенький. Це ще навіть книжка була «Радянська література», там, де втечі не було і арфами, і липа, і листи. Тобто, це все от було там. Тобто, воно, коли тобі в школі це декларували, не було цікаво.
[Фоззі]
— Лілія Карпатаєва?
[Мар'ян Пирожок]
— Так, така, власне, оцей кларнетизм, тобто, як такий, теж такий, суперечлива назва цієї поезії. Тобто, щоб виокремити Павла Григоровича, власне, він дійсно був, типу, блін, крутий поет, я досі його таким і вважаю, і для мене це, ну, такий, знакова людина, бо він мені відкрив. Тобто, чи я композитор, чи це в нього воно, ця музика була вже зашифрована в цьому тексті.
[Фоззі]
— Буває таке?
[Мар'ян Пирожок]
— Так. Тому, це називається співана поезія, а не ти просто робиш з поезії пісню. Тобто, вона диктує мову, щоб її не зіпсувати. Бо ти можеш музичною формою змінити трактування пісні. Ну, типу, умовно, скажімо, ти є, от, українська народина, ти казала в понеділок, підмираза бобровинок, я прийшов, тебе нема, підминула підвола. Ти можеш це зі сміхом співати, бо ти будеш байдужим. Якщо ти будеш сумно співати, ти дійсно переживаєш, я прийшов, тебе нема. Ну, тобто, це, от, таким чином робиш сумним і веселим, і все, трактування міняється. Тому я завжди з поезією дуже обережний. І деяка відразу вдається, а деяка переживає. Дуже багато редакцій, скажімо, там, щопринку і гріховне свята. Ти дуже переживаєш, це дуже для тебе глибокий... Ну, точіна ж дитинства, школа, краще з'їсти, підміну, і так далі.
[Фоззі]
Так, так.
[Мар'ян Пирожок]
Ну, от було таке, що ти ніби тобі його нав'язують, але з іншої сторони відразу і відв'язують. Тобто, така, от, супротки парадоксальна, от, складова. Але це радянська поговорка, правда? Звичайно. Таке навіть подейкує, що це там, ну, то спеціально так робилося, щоб ці течіни трішечки дискваліфікувати. Ну, таким певним чином. А де коли приписують самому течіні цю фразу, що це він сам, типу, себе, типу, іронізував. Ну, таким чином теж. Ну, тобто, тут... Тут можна дискутувати. Ну, співпраця... Він все ж таки був знаний, радянський, український. Знаний, але він зробив, ну, наприклад, просто, є таке певне замовчення, наприклад, ну, є така, скажімо, чи легенда, чи не легенда, але, зрештою, це теж треба знов досліджувати так, що він, ну, посприяв дуже хорошим справам, скажімо. Рельський був живий, тому що втрутився Павло Тержіна, коли от тоді от був. А оце вічне дилемма шестидесятників, правда? Про те, що з одного боку вони, якби, ми зараз їх вважаємо частиною української культури, що вони... І частиною спротиву, але... Так, і частиною спротиву, але разом з тим вони були всі, ну, все ж таки радянськими людьми, частиною радянської системи. І писали те, що було втрете. Це частина радянського суспільства, так? Ну, власне, ти в окупації, що в тебе немає ніякого виходу. Тобто це була така теж дискусія, що, наприклад, мені не подобається термін декомунізація. Бо, чому почнемо все декомунізовувати, то, як казав Євген Стасінович, наша література тотально осиротіє. Тому що все, що відбувалося, воно відбувалося за часи радянщини. Та дивишся, наскільки люди були сміливі, що навіть зараз таких певних тез не можуть почути. Стусін був протисистемний завжди. Тобто, ну, блін, на нього, я орієнтуюсь і опираюсь. Для мене це є стус таборовий, стус ще до таборів, скажімо. Це поезія, як в ньому в таборах, це такі зухвалі молитви. Така декламація якась стосовно пам'яті, стосовно свого роду, стосовно землі. Там якісь звертання до Господа постійні. Ну, якийсь такий от стус. Стус це якраз приклад того, що проміння з неба таке. Адресова голову. Це, власне, та якийсь такий навіть щось фантастичне, що там як людина, яка виходить з табору, тобто стус там читає цю поезію, ти маєш її запам'ятати, щоб додому привезти, бо ти не можеш якусь пісульку передавати. Це все відбувалося з уст в устав. В принципі, це для мене теж такий показник. Як каскід. Теж такий, ну, як і народні пісні, наприклад. Люди були неписемні. Ну, наприклад, Янук Руданського читаю. Ще він ніколи не писав «Мама Україна» мовно. Типу, вона була неписемна. Ну, тобто, блін, такі от глюки. Тобто, мова передавалася з уст в уста. Там якась пісня. В тебе там в тій пісні є настронові певне. Тому і різні трактування. Україна — це про трактування. У нас в державному гімні теж є різні версії. Ти постійно щось хочеш. Дуже демократично, між іншим. Ти небуквальний. Ти небуквальний в цьому. Тобто, ти маєш... Ти не розкам'янилий. Воно постійно рухається. Воно живеньке. Ти читаєш, і воно живеньке. Знову ж таки, візнати чинно, що зі мною він, цей поет, як найдовше. Там вже понад 30 років. І... Там, наприклад, поезію якусь читав 20 років тому. Вона на тебе так працювала. Менальні руки. Тобто, ти там зеволюціонував трішечки. Тут біля тебе простір міняється. Ти читаєш. Вау! Воно змінюється. Все. Ти вже її трактуєш для себе по-інакшому. Вона працює по-інакшому для тебе. Проходить ще 5 років. Ти читаєш. Вау! Що відбувається? Що це за магія? Це ж ті самі слова на тому самому папірчику. А вони починають по-іншому працювати. Тому, такі от... Це, знову ж таки, оця витяглість. Я про себе говорю так, що я поезію можу зрозуміти. Та, наприклад, стуса в мене є, щоб його збагнути. Я можу взяти один поетичний твір і його вивчати три дні. Зі словником? Зі словником, звичайно. Архманна журба. Що таке архманний? А, це такий кротісний покірний. Ага, ти дивишся, вже читаєш. Тут ще якісь слова. Там запас був такий. Такий, що тебе просто на голову не налазить. Ти мусиш все для себе це збагнути. Тобто твоя українська після цього твору стає міцнішою. Скажімо навіть так. Ні, розумієш, що є куди зростати. Є куди зростати. Чомусь воно зупинилося. Десь воно щось було. Якісь оці певні втрати. Завжди цікаво собі замислити якась така штучка. Як би ми розвивалися, якби не було цього всього. Куди б зараз могла дійти Україна? Хочеться деколи собі там зануритися в якусь таку містичну, навіть якусь магічну складову. Просто собі появляти щось. І все рівно ти не приходиш до якогось певного висновку. Бо завжди якісь певні фактори впливають. Тому сьогодні ми бачимо таке. Власне відштовхуючись від того, що відбувалося таке. Тобто можливо би стус не був таким, як би на табори. Є така теза, що людина стає якимось... Доходить до якогось певного збагнення. Та це не перевіриш. Але скажімо, ми можемо перевірити такий факт, що стається якась дуже тотальна біда як от з нами. Гучний факт і аргумент, який вже тоді починає сприяти. Тобто коли це навіть як на мене, що ми зарану почали святкувати незалежність. О, ми незалежні. Все, давай собі там веселиться і бавиться. І забули про це, що насправді це якась трішки виглядало таким фіктивним. Та от після 2000-х знов почався оцей... Що незалежність виборів треба. Постійно. Тобто таким чином ти дивишся і спостерігаєш таку річ, що повномасштабна. Якщо там взяти 14-й рік, не всі збагнули, що це вже відбувається якісь дуже непересічні речі. Тобто 22-й рік все-таки це довів. І люди тоді почали вже звертатися до своєї генетичної пам'яті. Тобто вона починає прокидуватись. Тому що ти вже тоді... Тобі прокидується оцей газда. Блін, я не віддам своє. Це моє все. Що це тут шеє моє? Це допомагає зрозуміти інструментар. Газда. Газда — це гарне закарпатське слово. Мені дуже подобається. І карпатське теж. А якщо повертатися до геішів, таких більш приземлених речей, ви от як сприйняли цей момент? Це ж... Коли пісня починає віруситись в TikTok, в Instagram. Пам'ятаєте це?
[Фоззі]
Залетіла.
[Мар'ян Пирожок]
У нас тоді був такий період, що ми були дуже сильно в роботі. Ми працювали над матеріалами. Ми писали музику до фільму «Фата Моргана». Тобто співпраця з Довженко-центром. І це у нас от репетиція. Ми приїхали в Київ на 10 днів, щоб репетицію проводити перед тим, як це наживо ретранслювати. Тобто ми відповідальні люди. В цьому питанні, щоб треба щось зробити, то щось зробити. І це воно... О, там геіші мляють. Я бачив. Ааа, давай-давай, все, у нас репетиція. Тобто воно... Не хотілося б відволікатися. Потім воно потихеньку стає знов в тобі нагадування. Дивись і тут, і тут, дивись перегляди і там. А, ну окей-окей, круто, давай, все, клас-клас. Воно якимось таким чином, що потім вже прийшло. Трішечки згодом це збагнення. Тобто трішки пропозицій більше. От в тебе вже концертів. Більше в тебе задач. Тобто... І більше відповідальності. Ага. Це вже більше людей слухає. В принципі, так. Ми в принципі цього і хотіли. Щоб донести оце, що ми робимо, вже в більшому, ширшому колу українців. Так, якщо в нас є там своя якась певна публіка, та довкола літературно, що ми там не літературних фестивалів більше виступали, а ж навіть з колишнім проєктом Майджор Кастера. Тобто поезії у Львові, як форум видавців. Тобто постійно десь оці от речі відбуваються. Це прекрасна аудиторія. На форумі видавців у Львові там люди, які каву роблять, у них по дві вищі освіти. Візуально. А ви не відслідковуєте, скільки зараз там відео на нього зробили в Тік-Токі, скільки рілсів зробили? Насправді ні, бо на це немає часу. Я навіть, а коли мені соромно... Це дуже важко відслідкувати. Тобто є... Тобто там... Ми ж працюємо з контрабас-промо, і це вже там люди теж досліджують ці от...
[Фоззі]
Охоплення.
[Мар'ян Пирожок]
Охоплення оці ці всі цифри, цю всю веселу математику. Це те, щоб це є музикою. Але, погодись, це тренд, правда, що у Львові тема Артем Півгаров, наприклад, бере ці вірші. Я розумію, розумію, всі питають про тему Півгарова, і мені складно щось повісти, бо чоловік намагається щось робити, щось, десь воно теж є своє публіка, він це робить українською мовою, ніби говорить про поетів. Тут я не хочу бути снобом, хоча коли заходить справа про музику, про її якість, про подачу... Блін, я сноб все-таки. А не хочеться тут включати оцей снобізм. Ну і, в принципі, тут ще одна така складова, що він бере поезію, декларує це, як, наприклад, поезія Геошку Рубія «Барабан». Хоча пісня називається «Барабан печалі», але слово печаль не продається, тому він викинув його. Що там, деякі слова теж не буде. Він свій будував, взяв поезію, там Шкуропія взагалі нічого не має, просто декілька слів, і ти маєш вже декларувати за мотивами чи за чимось. Це не можна так подавати цього поета. Шкуропій так написав. Це в нього дуже велика декламація без ніяких приспів. Це просто чувак написав такий монолог, якого в пісні Піловарова далеко немає. І це сумно, і я це... Ну він же адаптує на аудиторії Я розумію. Я не хочу бути словом в цьому. Можливо, воно десь позитивно працює. Я втікаю в цю думку, що, можливо, десь воно позитивно вливає на нашу спільність. Це аудиторія людей, які Дімо Біла наслухали. І тепер їх теж треба підтягувати. Це просто... Тому я розумію оцю справу. Леонід Данілович Кучма сказав би, що це багатовекторність. Треба працювати в різні аудиторії. І не всі, і далеко... Ну, є аудиторія з двома вищими освітами, а є аудиторія, яку треба українізовувати вже зараз, з допомогою популярної музики. Він дуже популярний, хоча в мене там своє ставлення, але... Кожен у вас є своє ставлення. Його не має бути, ну, власне, коли йдеться про якісь спільні інтереси країни. Щоб більше ми підтягуємо в медіа українську творчу історію, то більше люди відчувають себе українцями. А здавалося б, що з 22-го року ми всі... Ну, по-перше, «Мільйонний Абсолют» існує тільки на цвинтері. Все решта має погрішність. Не всі відчули, і не всі відчувають, не до всіх достукалися ракетами, але те, що є різні аудиторії і різний інструментар для того, щоб вони дізналися про те, що, а, був такий поет. Чому про нього дізналися тільки зараз? Тому що його там заарештували за українськість і він помер. Ага. А це люди, які там Пушкіна в дитинстві почитали і після того слухали Діму Білану. Їх теж багато. Ними треба працювати. Ми, зрештою, теж візьмемо Гео Шкурупія. Ми його зараз декларуємо, його поезію теж її поважає, вона така доволі цікава. І в нас насправді на альбомі буде трек «Барабан печалі», власне, ціла версія, тому вона вже у мене давно написана. Тобто, це ми зараз їх беремо як щось спільне і загальне. Тобто, це ж люди, які між собою могли сваритися, спричатися. Там, де творчик і там, де творчик. Це наш плюс і наш мінус. Тобто, індивідуалізм. Тобто, ми індивідуалісти, кожен собі тут. Семенко собі там зробив себе і, типу, він ніби поза спілкою є. Хоча, насправді, як поет, слабенький в порівнянні з Течіною. Повертаючись до «Будинку слова», скільки там було людей, які писали на сусіді?
[Фоззі]
Це притаманно тим часам.
[Мар'ян Пирожок]
Притаманно, звичайно. І актори, і літератори. Наприклад, навіть була така річ, що коли був голодомовер, в «Будинку слова» все було гаразд. І, наприклад, там приходили бідні діти, просили, наприклад, жінки якогось там поета популярного, там навіть прізвища не знаю, як там люди говорять. Ну, не будемо навіть назвати прізвища, це я був на лекції, не пам'ятаю, чи це Ірина Цимбал оповідала. Говорить, ну от приходять діти, типу, голодні, а там жінка одного з поетів говорить, ну ні, ми, мам, нічого не дамо, у нас собачки хтось з них, сусідів, почути. Тобто, крім того, що ти можеш там писати на когось маляву, тут ще були такі, типу, ну, скажімо так, байдужі люди до чужої спільної біди, але для них це була чужа біда. Ну, там, скажімо, якщо Хвильвий, не пам'ятаю, з ким він поїхав, до речі, це теж потім був колаборант цей чоловічок, що з Хвильвим їздив, і вони от зафіксували оцей голодомор власними очима, що от, до речі, 13 травня були 92 роковини, як самоприставався Микола Хвильвий, це теж такий от факт, 13 число, моє улюблене число, бо він ж народився 13 квітня, так, квітня, мені здається, грудня, 13 грудня народився, 13 травня застрілився, це теж такий певний був сигнал, що він клисне за кордоном, коли були в нього поїздки, говорив, якщо я там застрелюся, там, заберу в себе життя, це буде певна така сигнальна складова у 33-й рік. Хвильвий це робить, і всі вже розуміють, що щось буде відбуватись. Так, там Течіна на швидку руч пише, партія веде, бо він в розстрільному списку №1, тому що дуже саме популярний поет, і насправді вони хотіли, щоб він для них і живим, і працював. Тобто Течіна вже є популярний, тобто й мертвий Течіна не був б їм потрібен, так само, як мертвий Хвильвий. Тому, от, учинив цей акт певний, щоби не просто сидіти в табора, а не цю систему напідаватися, хоч це був Ярий Комуніст і Сталініст. Тут ще треба цей факт зрозуміти, що зараз ми цю систему бачимо, як криваво. А тоді, 20-ті роки, хто знає, що буде відбуватись? Це люди, які вбили імперію, вау, хвалаємось славою. Є прогресія, що футуризм, що комунізм. А наш Новий Бір построє. Так само 60-ті, вони ж вірили в те, що буде. Ми ж бачимо зараз все. Ми ж зараз бачимо, як працює оцей здоровий соціалізм в скандинавських країнах. Ми ж не вважаємо їх комуняками якимись, але в них є оці профспілки, і нам... Нам би такі проблеми. Давай візьмемо тоді, хай будуть нас вони. Але це неможливо. Тому тут дуже оці питання слизькі. Вони дуже зручні ворогу, наприклад. Як у нас це відбувається, декомунізація, декомунізуємо там вулицю Бажана. Тому що з розуму зійшли. Це знакова українська літературна постать. А це знакова літературна постать робила переклад гімну, який є в дитинстві. Переклад Миколи Бажана. А, гімну Радянського Союзу. Але це у 4 гімна. Гімн Радянського Союзу, гімн Радянського Союзу Українського, гімн... Який написав Течіна, до речі. Гімн Української Народної Республіки. І перед тим написав гімн Радянської Української Республіки і гімн, типу, негласний гімн УНР. Це був Якопав Жемінськоня, тобто це теж... Цікаво, що ми... Парадоксальна особистість. Бінарна. Фос, з нами наші друзі з Ягермайстер, а значить, я впевнений, що у нас є якийсь подарунок для найкращих в світі глядачів від Ягермайстера. Це він? А я думаю, що це за наплічник? Точно. А ну дай. А всередині, як завжди, купи всяких класних речей від Ягерма. Бо літо на порозі. Щоденник. Шкарпетки. Шкарпетки. Шкарпетки. Бананки. Це взагалі унікальний подарунок. Окуляри. І бананка, і є відразу рюкзак. І ще фляжечка. Фляжечка. Як мені? Показати її? Дуже. Я б збрехав, але ні. І золота отака от фляжечка. Це на 250 гривень. І за що ми це все віддамо? Ми віддамо. Сьогодні в нас була бесіда з захмарним айків. І з захмарним знанням матеріалу, який на жаль, ані Запоріжжі, ані Харків не могли б відтворити без гостя. Тому давайте так. Сьогодні ми згадували дуже багато українських поетів. Напишіть, будь ласка, в коментарях свою улюблену строфу. Тобто чотири рядочки, якщо спрощено. З будь-якою українською поезією. Все буде чесно. Та строфа автора, будь-якого, хочете Шевченка, хочете Руданського і так далі, яка набере найбільше лайків, той, хто її запостить, той отримає 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, і фляжку ще є. 8, обов'язково. 8. Це буде скажена вісімка для того, хто набере найбільше лайків в коментарях. І знову ж таки, буде дуже пізнавально. Так що всіх чекаємо в коментарях. Готово. Таке питання більш комерційне, якщо можна його так назвати. Коли використовуєш вірші поетів, це має якісь royalty? Треба у когось запитувати, за щось платити? А це там є певні роки з... 70, ми фазово з'ясували. Ну якщо 70 років пройшло, то можна вже... Тому треба звертатися до спадкоємців. Наприклад, в Павла Григоровича течіна спадкоємців на творчість немає, просто це теж питання було досліджене. Наприклад, там Василя Стуса, є син Дмитро Стус, і там теж. Я робив трек на переклад Стуса Кіплінга, і я питав, мені дали телефон Дмитра, і я питав дозволу, щоб це зробити, оскільки ще не минуло 70 років. Далеко. Тому ці всі речі...
[Фоззі]
Так у вас, я думаю, вже домовляються.
[Мар'ян Пирожок]
Просто це не я роблю особисто. Це певна річ, ти не просто береш собі там зухвалу, хоча... Тут в нас, враховуючи певні обставини, дуже непересічні. Україна в стані війни. Тому, коли ти хочеш декларувати щось, насправді це теж з проблематики. Я дуже багато там відео стосовно авторських прав почало зникати з Ютьюба. Тобто чому працює російська пропаганда дуже якісна? Тому що ти за один клік дивишся російську якусь штучку. Щоб подивитися українське кіно, навіть там старе, чи що, чи з якихось фондів, ти маєш зареєструватися десь, проплатитися. Наприклад, як суспільство, яке з інтернетом не дуже то, щоб дружить оця бабця. Вони відкривають якийсь доступний матеріал за один клік. Для них це вже російський мультик, ще для дітей. Вони ж не будуть десь там це... Вони сплачують за рекламу, щоб дітям воно лізло. Так, так, так, так. Тому от з тим трошечки проблематика. Наприклад, не знаю, чи це дотично до цього родини Лятошенських, був такий фільм «Симфонія». Це документальна стрічка, дуже крута. Там зараз тільки в Ютьюбі можна найти 20 хвилин. Тобто, з цього фільму він там триває, насправді, годину.
[Фоззі]
Це про будівництво, здається?
[Мар'ян Пирожок]
Ні, ні, ні. Це просто про репетицію Третьої симфонії Лятошенського. Там де диригент молодий, такий, там, 20 з гаком, 25 на цей момент. Він там диригується, показують гарні кадри, там показують нотки, потім такий монтаж у ці нотки. Це вже дроти тролейбусної колії. Тобто, зверху воно все переплітається. Гарна документальна робота. Вже цей диригент іде по вулиці. Це було раніше знято, ніж, скажімо, Феліній зняв репетицію оркестра, що в нього теж такі був симфонічні аспекти. Це зараз цей фільм зник. Якщо він у мене був, там, в збереженні, я дивлюсь, опа, відео вже недоступне. Тобто, його вже немає. Його видалили. Власне, тоді, коли Линів, десь за кордоном, Оксана Линів, тобто, теж такий, дуже непересічна персона. Її дуже, скажімо, скодать українській культурі загалом. Власне, музичні оці, академічні. Або вона декларувала, тобто, грала і Чайковського, і Літошинського відразу під ряд, щоб об'єднати ці двох композиторів. Ну, це, типу, дуже прикроюють. Він, з іншого боку, є такий музичний жарт, що Пьотр Літочайковський був підарасний, любимо його не тільки за це. А я вже від тебе це чув. Так, я вже говорив про Чайковського. Ну, ще. Тому про це йдеться, про якісь оці права, авторські. Нам зараз трішечки було... Хтось хоче заплатити, будь ласка, платіть. Але в мене завжди бути вільний доступ.
[Фоззі]
Я завжди за це.
[Мар'ян Пирожок]
А було таке, що хтось відмовив? Ні, не було нічого такого. Поки що. Поки що не було. Але ми використуємося, власне, такою не просто поезією, що там, сучасників, ми в'юзаємо вже... Ну, скажімо так, будемо використовувати твори вже тих наших друзів, яких немає. Бо, власне, я беру тих людей, яких ще й знав особисто. Щоб оцю отяглість показати, скажімо. Загинув на першому позвінку цей текст Євгена Голевича. Просто воно починається, і воно відразу є спільно зі щедриком. Тобто, перед останнього текста він загинув 31 грудня 2022 році. І в нього від 26 грудня на Різдво він пише, описує, де він перебуває, власне, з передової. На нас йдуть намарні люди, яких смерть навіть негодно запам'ятати в обличчя. Тобто, там, про калібру пише. Але кажуть, що... Важкі розміри.
[Фоззі]
Як його вкласне?
[Мар'ян Пирожок]
У пані з очима ясно іначе усернить. Планетонича згадує в кінці. Тобто, йде щедрик. Тобто, тут вже трішки простіше, бо ми його знаємо і родину, і наш губоїст, його братик двоюрідний. Тобто, оце ще наш спільний такий от теза. Віку Амеліну теж будемо використовувати її поезію. Тобто, я знаю щодо Віки, думаю, що теж проблем не буде. І це теж... Олег Клюф, ось який ще й співав. Тобто, він, насправді, писав раки літеральні. Наприклад, це от паліндроми, так? Слово, яке читається звідти. Він речення цілі робив. І, наприклад, саме круте це є у волі світ і вціловує. І, зворотні, воно буде так само читатись. Ну, це просто дуже непересічна фраза. А ще він просто перекладав твори. Він перекладає з англійською і з португальською. І в нього був такий в фейсбуці хештег босоново-українською. Тобто, він всю босоново перекладав українською мовою. Також перекладав Ніка Кейва українською мовою. А поезію українську перекладав англійською. Наприклад, є от течіни твори перекладені англійською мовою. Ну, тобто, це теж такі от непересічні. Особистість і в моєму житті і взагалі, це такий певний культурний плац. Чоловік не писав ніяких книжок, ні нічого. Це просто фейсбучний. Такий в нього був аспект. Така в нього розвага навіть була. Я собі люблю перекладати. Він це, тобто, розвага. Співав Хорі Прометей, Міклу Хомаклай. Співати любив філософ сам. Ну, дуже крутий чоловік. З фейсбучних поштів теж книги виходять, як може Юрій Гудименко. Боук. А хотів ще про що запитати. Багато ви розповідаєте про те, що є статут у гурту. Так. Я б сказав, такий догмат. А він реально записаний десь? Є, так. Він в цифровому варіанті. Тобто, на папері ми його не роздруковували. Тобто, от, у нього там є пункти. Навіть не пам'ятаю, скільки, але це такий, от, певний аспект. А з приходом концертів? Ну, ви завжди кажете, що це задумалося як не комерційна історія, але зараз це вже комерційна історія, погодьтеся. Так, цю станцію запроїхали. Так, так. Він змінився якимось чином? Ні, він не міняється. Тому що там ж про якусь фінансову складову взагалі нічого не написано. Тобто, там не хочеться лаятися, але дійсно там перший пункт – це не заєбувати людську рідність. І завжди потім посилання на цей перший пункт. Тобто, ти маєш приходити вчасно, тому що це заєбуває людську рідність. Ти маєш виконувати певні функції. Не пропагувати себе як особистість. Тобто, це є певна офірність. Ми щось тут робимо заради якоїсь певної спільної мети. Тобто, теж. І останнє слово, типу, за куратором. Тобто, є якась певна диктатурна складова. Типу, я проношу музику, ми щось там разом робимо вже. І останнє слово.
[Фоззі]
Це важливо.
[Мар'ян Пирожок]
Як режисура якась певна. Якщо я працюю над альбомом, це для мене як маленький художній фільм. Тобто, не як окрема пісня, щоб вона виглядала як зібірник. Тобто, є там якась музична складова, що там, наприклад, починається тією саме молодикою і закінчується альбом тією саме молодикою, але під іншими, наприклад, скажімо, поетичними формами. Можливо, це навіть не кожен з баганалік зелених.
[Фоззі]
Ну, кільце.
[Мар'ян Пирожок]
Таке кільце. Ти робиш таке циклічне складову з якимись артефактами звуковими, можливо. Музичного напрямку чи стилю, так? Хоча там хтось називає якийсь барокко трішечки, трішечки якоїсь модерної, трішечки авангарду. Табо я пощастило грати з непересічними музикантами, з такими лютими академістами. Скажімо, от наш обоїзд Юрій Хвостов, він концертмейстер Львівської опери, так? З твого часу грав в Німеччині, повернувся в Україну, щоби в Україні бути таким музикантом. Тобто, там, Кріс Фаготис дуже непересічний, крутий, Марк'ян Торканек, ну, Скрипаль, там, Артем Каменков, вони грають, там, Кріс і Артем грають в оркестрі Інсо, тому там теж ми орієнтуємося, коли хлопці вільні, оце от всі речі там зробити, хтось там ще грає, бо люди задіяні, так? Марк'ян Торканек, Скрипаль, він просто, ну, не знаю, всіх, напевно, Львівських проєктах, які існують, грає і в Курбасах, і в Бурдоні, і Лем Коблюґ Разбент, ЛББ, типу, з Ростиком Татумером, ну, тобто, колись грав люди добрі, грав з нами в гейдж-оркестр, тобто, давно з ним знайомим, теж там, в реакції Періхіба тих теж людей трішечки вже перейшло, тобто, зараз оце вже такий, називаємо це, золотий склад, так? Але там було спочатку тільки троє, я, Марк'ян, і трумбоніст Сашко, Моросяк, що ми от з речів, тобто, от пішли писати от Руданського, що я зрозумів, я хочу брати просто одного поета і його декларувати, от Руданський мені дуже там, зайшов, певним чином, я його почув в Нагоцульщині, в Нагоцульщині є полярна оця така, його складова «Люди великане», це от «Лірникові думи, байки світові, є в людських співах», він лишив ось такий магний опис його, ну, на мою думку, воно, я так вважаю, що він, тобто, ось описує заснування світу, не просто християнсько, а вже відразу і в міфологічному ключі, що там, мною, коли от дивимося, наприклад, Рідлі Скотта фільм про мотей, воно, насправді, це просто люди великане, що вони колись були великі, а потім маленькі, після потопу люди стали маленькі, що от, бачиш, який волик, то як мешка буде, ну, там, трава була висока, чому, наприклад, зернинка має тільки на долоні, бо це Бозя прийшов в людей хліб забрати, бо вони ничемні, і тут мною його зупиняє тихо, лише нам хоч трошки зверху, ну, власне, от така оця міфологія там присутня, і це я почув в Нагоцульщині, воно дуже популярне, що під ліру це всі співали, хоча Роданський, він сам з Вінничини, з Хомутинців, села, і ніколи не був на Нагоцульщині, але ця мелодія в нас була псо-українська, виявляється, лірники грали. Про Роданського є історія, що у Фагота була бабуся чи то з Вороніжа, чи то з Курська, ну, коротше. Слобожанщина, насправді. Ну, навіть за Слобожанщину, туди трошки, і вона в дитинстві йому, а якось її російсько-російсько прозвала, чи Прасков'яну, якось, ну, такі, вона йому в дитинстві Степана Роданського якийсь віршик декларувала. Так. Було таке, хоча так, чувак з Вінничини в горах не був, але став своїм. Але це дуже правильно з точки зору організації процесу, і важливо, коли щоб одна людина приймала рішення в будь-якому. В Ютубах теж це дуже важливо. І багато хто розходиться через це, свариться, коли саме початку не визначено, на берегу, за ким останнє слово. У вас немає статуту? Ні, ми піздимось. Тяглість. Тяглість, традиційно. Є староста ще, це адміністратор чи менеджер? Наш паркосіоніст, ну, слово менеджер не дуже подобається, я його назвала під час з'ємокліпу «Гріховна і свята» Соломія Кирилова що Лесик все постійно ходить і рішає, і вона така, а то ваш староста? Так, а крім старости і куратора є ще якісь обов'язки? У нас така адмінгрупа, частина адмінгрупи, такий скрипальадмін, можна його так називати. Займається теж своїми.
[Фоззі]
Адмінскрипаль?
[Мар'ян Пирожок]
Або отаке, що ви прям зверталися, почекай, ми ж тут домовилися про це, записали. Звичайно, бувають дискусії, що там щось сталося не так, тобто це вже тебе, коли вже є цей статут, а, то ж вказано так, а ти не зробив так, як тут нас казано. Це така, а, вибачте, хлопці, це дійсно було з мого боку неналежним чином. Ну, воно зрубше так. По-перше, воно, в цьому є оця швидкість. Тобто ми зацікавлені, життя швидкоплинне. Тим більше сьогодні, коли кожна пізня може бути останню. І ти хочеш щось стигнути. Насправді матеріалу дуже багато. От ми хочемо записати два позвони. Ще знову ж таки повернемось. Переїхав до Харкова, там дуже багато факторів було. І от такий основний, такий це ще й особисте, тобто, у коханні. Так? Як основний такий вже аспект, все, я переїжджаю. І, власне, що теж зараз ми разом з Коханою, ще один проект «Їдь чистий четвер». І, власне, що тут ми вже деклагуємо, бо теж воно, ось, скільки дивимося, дуже мало є, власне, що ми зараз говоримо про поетів, про поетів. Власне, імен... «Їдь чистий четвер» – це відповідь гурту «П'ятниць»? Так, так, що «Брудна п'ятниця» в Харкові вже є, а «Чистого четверга» ще не було. Так, це, власне, таке.
[Фоззі]
Що знаєш?
[Мар'ян Пирожок]
«Страсна п'ятниця»? Там дуже багато трактувань. «Чистий четвер» – це теж така тяглість, що, наприклад, це одна з трактувань, що «Чистий четвер» колись називався ще архаїчно «Навський Великдень». Це день, коли Бозя дозволяє мертвим вернутись на землю, і один раз – це «Навський Великдень». Ну, «Нав» – це країна мертвих, що тут живе, тут дуже багато трактувань. Ну, в нас дуже культура така багата. Наша країна ж, насправді, велика. І треба теж не забувати оцю регіональність. Дуже велика. Люди, наприклад, стидаються суржикам. Це теж частина нашої умовної культури. Ну, наприклад... Суржиком можна назвати, насправді, і Західну Україну, тому що там вона полонізована, і дуже багато немецьких слів. «Авторогорщина» було так, але вже ніхто не звертає увагу. Ну, це львівська така у нас балачка. «Коліжанка, коліжанка», «фацет». Ну, такі, напевно, ще «люксфайно». Це вже німецькі слова. Блін. Ну, а німецькі, швабські – то ближче до Закарпаття.
[Фоззі]
А як же всі ці... Угорщина та Шваби, наприклад.
[Мар'ян Пирожок]
Швабами ми тусили, наприклад. Шваби – це були, блін, кенти українців. Ну, власне, вони разом ліс рубали і сплавляли його. Тобто, чому почалася оця ось еміграція? Це ж українці не до українців їхали. Вони їхали до німецьких друзів спочатку, а потім вже ці інші родини вже їхали до тих українців, які колись поїхали до німецьких друзів, за ким вони ліс рубали. Бо ці пишуть листа. «Приходь, тут землю роздають». «У вас там в горах землі нема. Тут землю роздають безкоштовно. І тобі дають квиток. Ти можеш по цілій країні, по штатам їздити безкоштовно. Поки ти не вибереш дата, поселишся». «Людей немає, приїжджайте». Ну, звичайно, що воно все в лісі. Це круто. І насправді цій діаспорі ми завдячуємо, що культура трішки збереглась. Всі оці збірнички, про які я говорю, не друкувалися би тут. Собак би не дав цьому статися. Я в Вінніпєзі Вінніпєгу Вінніпєгу, напевно. Нам показували перше видання Кобзаря. Їх там кілька збереглося в світі. А в місті Вінніпєг є. Зберегли. А коли був в Отаві, ми зустрічалися з українською діаспорою. Все це вже такі старші люди. І для них це прямо, знаєш, ну прямо от їх життя. Вони ходять на ці зібрання, в церкву. Їх називають там баняками. Коли хтось приїжджає з України, поспілкуватись хочеться. Їх завжди даратує ця цифра дев'ять сто завжди дев'яносто їм не подобається. Вісімдесят дев'ятдесят. О! Вони завжди звертаються до українських радіостанцій і так далі. І кажуть, не кажіть дев'яносто, це неправильно. Вісімдесят, дев'ятдесят має бути. Хрещаток 44. Ну точніше під Хрещатоком, під 44 Бермендиктат, класика українського барного мистецтва. Ми тут. Порадьте три автобіографії наприклад прочитати. Чи просто біографії, чи може збірки епістолярків. О, складно так сказати. Я рекомендую епістолярку просто Степана Роданського. Його листування, вони дуже круті. Як він, наприклад, пише в Одесу якомусь своєму товаришу, хоче брата влаштувати. Привіт, Олексій Степанович, прийде до вас братуха мій Гриць. Така от мова, класно, братуха.
[Фоззі]
Щось займаємо.
[Мар'ян Пирожок]
І сумне, і весело. Для того, щоб... Я перекладаю запорізькою. Запорізькою? Переходимо за поріг. Три біографії він має на увазі для того, щоб популяризувати все це. Листи зараз листами навряд чи ми можемо сунути. От три долі, які для мене завжди... Там є Стус, який для мене є прикладом того, що імперія завжди була імперією, як би вона не називалася. І, в принципі, її алгоритми єдині. Тут я би тоді радив дивитися, щоб навіть легше, щоб не читати, якщо ми вже зговорили за Стуса. Є дуже крута документальна трехсерійна стрічка в вільному доступі в YouTube про «Світлої дороги, свічка чорна». Тобто там багато декларацій о поезії, там знімають камеру, де він був, де він сидів, показують дисидентів, з якими сидів. І це насправді фільм про перепоховання, коли його викопують в Кучино і перевозять сюди. Це фільм, який знімався, так, 1989-го, там відразу з двома іншими поетами чомусь прізвище забувають. Соромно зізнатися в цьому. Недавно передивлявся, думаю, все, я запам'ятав цих людей. Але воно, інформація постійно пановлюється і тут раптом вибувається. І власне це такий дуже щемкий фільм, там ще можна подивитися на Опанаса Заливаху, Ірина Калинець, там є В'ячеслав Чорновіл, там насипає. Є і російські дисиденти, і це дуже показово, бо тому що ти не сидів в камері з українцем. Україна завжди сидів з росіянами. І там, типу, беруть інтерв'ю в чувачка, який там стукнув, сидів саме Василь. Це дуже класно показово, він ім'я Василь говорить українською мовою, бо, напевно, Василь Василії не хотів, щоб було так клитно. Василь зі мною сидів, і він там, поки там щось розповідає про нього, дуже так, скажімо, сухо. І тут, типу, камера гуляє по його кімнатці. І от чоловік-дисидент, типу, російський, але всі вони імперці, бо в нього на стіні висить портрет Ніколая ІІ. Ну, тобто все. Це дуже теж показово. Це показово, що гарних росіян не буває. Типу, от так. Мені це був дуже такий показовий факт. Дивишся на дядю і не віриш йому. І він такий сухо там. Так дуже сухо. Три місяці я з ним сидів. Типу, якось так. Поезію все він читав свою. Перший є. Що ще? Запоріжжя запрошувало три. Клітбейк. Тут якийсь такий глюк, що немає якоїсь такої біографії, щоб я читав відразу всю. Наприклад, я собі вдовув про Чепринку. Я з багатьох джерел собі збирав. Так легше людям сприймати. Ну, наприклад, щоб не біографічно, я от тоді якось, щоб брати якусь книжку. Оце от фільм. Книжка – це спогади, щоденник Павла Течіни. Власне, про мандрівну капелу, як вони мандрують Україною з Кирилом Стеценком. Це осінь 2020 року. Це невеличка книжечка, але вона дуже крута. Також є спогади про неоклясиків від Юрія Клена. Там він згадує Зерова, Михайла Драйхмару. Тюремна лірика дуже крута. Стібу Єсєніна. Це теж дуже класно. Трошки там і російського. Десь вони там залазять, бо вони всі колись були фанатами, але потім декларують такі певні речі. Це таке теж, як монолог від чоловічка, який перед смертю в 41-му році, в 43-му вона була надрукована, в Мюнхені. Це в Мюнхені він видав, коли тут все почалася масакра. Він переїхав до Німеччини. І власне там лишився. Ну і спогади про мандри іншої хорової капели — це вже Олександра Кошиця. Це така вже книжечка, її теж можна найти. Я думаю, в цифровому орієнті є. Це теж рекомендують для прочитання, як все відбувалося. Тобто якийсь такий певний аспект допізнання чогось. Бо біографія тут складна. Я говорю, що це круто читати. Тому ти за пістолярок збираєш собі цей образ біографічний, так, якийсь чийсь тезер, який от згадував Чопринку. Да, це крута біографія. Це дуже непересічний чувак. Але це я собі для себе збирав. Той про Чопринку сказав. Гоп, я собі в кишеньку. Той про Чопринку сказав. Ходи сюди. Той про Чопринку там сказав. Чики, давай мені сюди, там, десь шехти зібрати. Зібрати, видати, да. Ви згадали про Чорновіла. Ми знайшли статую вашу, що вважаєте його смерть точкою відліку нового зросіщення. І що, в принципі, якісь великі надії покладали на нього в 90-ті до цієї трагічної події. Тут я б не сказав, що я відразу в цей час це збагнув. Я це збагнув, коли вже ти досліджуєш, наприклад, о 14-й рік, і ти дивишся а як встався в 14-й рік? І ти вертаєшся в 2000-ній і от бачиш цю от штучку. Тик-тик-тик, як стрілочка пішла в зворотньому керунку. Це така львівська тема, до речі. А тут один такий глюк, що за Чорнобола голосував майже весь Крим. Це теж дуже показова річ. Тобто він там популярний. Вони не хотіли оцеї складової якоїсь системної російської. Так, це теж дуже показово. Ми знаємо, що голосували захід України. Так, і Крим. Отака от складова. Це татари, мабуть. Так, звичайно. Джиммі Льофф.
[Фоззі]
Так, звичайно.
[Мар'ян Пирожок]
Вони сиділи разом. Вони були небайдужі. Небайдужі і розуміли. Останні представники елітарного українського інтелектуала з вишуканою мовою і світлими ідеями. Це ви сказали. Про Чорнобола. Так. Чому б і ні. Так і є. Коли доводиться читати щось таке, ну чому ж там, типу, Україна не обрала тоді Чорнобола і не пішла разом з країнами Балтії і прочить Москву? Ну, це фентезі. Ну, на жаль, це фентезі для того, щоб розуміти... Ну, всі кажуть, що 24 рік наступив би раніше. Ну, в них ресурсу не було б стільки. Це все, знаєш, історія не тіпить. Чистий фентезі. Не могли б тоді обрати Чорнобола. Це була пострадянська республіка, яка, я пам'ятаю, перегони Кравчук-Кучма. Це от листівки про корупцію. Якісь червоні проти червоних. Тобто, різні клани червоних. Тому, так, Чорнобол, Чорноюб це, ну, історія, яку Україна собі навряд чи зможе прибачити. Таких, ну, на жаль, немало аспектів сталося. Ну, і вбивство або загибель, там вже ж остаточно можна дізнатися, тільки проживши ще сто років, якщо раптом хтось дотичний до тієї справи десь. Ну, занадто воно химерне для випадковості. І водій який потім? Ну, воно, так, все ось такими химерними штучками скажімо так, там, за кілька місяців до цього просто зникає соратник Чорновола. Просто виходить з офісу, його немає. Тобто, досі просто людина зникла без вісти. Тобто, її немає. От досі. Тобто, як ти цей аспект теж поясниш? Ну, от такий, певно, теж сигнальна складова. Тому воно узнав, що є гонгадзе. Ну, блін. Гонгадзе знайшли хоч. Тут ми вже зрозуміли якийсь факт. І вбивця ніби знайдений, іще. Але замовник, хто ж він, де ж він, і ніби теж ми вже це знаємо. Якби цього офіційного ствердження немає, то давайте не будемо просто постібалички. Але, зрештою, це наводить, напевне, роздуми. Тобто ти собі не вигадуєш щось, але просто береш цей аспект до уваги. Тобто ти мусиш його взяти до уваги і вже біжтовхувати свій ньога. А не просто там вигадувати. Не будемо ж теж вже ж занадто міф утворити. Щоб воно якимось... Якщо ти сотворив міф, то його дуже легко і розвіяти. Якщо ми користуємося якоюсь інформацією... Все це ви сьогодні згадали десятки людей, смерть яких була мифологічною, але і не випадковою. Тому це... Смерть В'ячеслава Чорновола змінила все. Дуже популярна в Україні теорія. А що ви про це думаєте? Пишіть в коментарях. Про премії ще згадаємо. У наших друзів з Ягермайстер є премія Jagermusic Awards. В цьому році вас визнали проектом року.
[Фоззі]
Так весело, геть він гуде з далеку, думки прядає над нивами, над нивами, приливами, копаючи в мене моластику.
[Мар'ян Пирожок]
Що взагалі думаєте про цю премію, про шанси для молодих українських виконавців? Може є якісь пару гуртів чи виконавців, яких би ви підсвітили зараз? Я, на жаль, не встигаю слідкувати, чесно кажучи. Там є друзі, з якими ми працюємо власне теж з контрабаспрому, тому ми приємно, що власне в одній компанії. А так, щоб з молодих, не встигаю. Мене якийсь історичний це аспект. Я працюю більше, грубо звичайно, з мертвцями, а не з живими. Але є друзі, скажімо, рекомендую Євгена Гарадєєва. Це в нього є три проекта. Курс валют, МСі Брехонець і Дон Басанова, сподіваюся, у цього року вийде альбом. МСі Брехонець прикольний.
[Фоззі]
Ну це все одне людино.
[Мар'ян Пирожок]
Тобто я от назвав зараз там Unsleeping, з яким ми разом от товаришуємо. Це теж дуже класно і круто. Дах Дотерсі, Дах Абраха, ну можна не говорити зрозуміло. Тобто куди там заходити. Те, що у нас от на другому подзвоні буде колаба, власне. Що ми от будем один твір Вероніки Черняхівської, власне, співати вже разом. З Дах Дотерсу. Нагайно вже це записали. Ну така от невеличка таємничка. Має бути яскраво. Має, так. Теж тепер від нас треба щось там музично зробити, щоб це, бо воно вже яскраво виглядає. Звичайно. Тобто такі от речі відбуваються. І зараз так я завжди розгублений. Коли ви часто задаєте питання, ну пора й так ось виконавця. Там от ж на Ягір мовляв ціле Fresh Blood, ціла категорія. Теж, теж було. Для мене це все було незнайомо, тому я так слухав. Власне, це теж було дуже круто там побувати, що ти от ознайомився наживо з якоюсь сучасною українською музикою. Тому от ходити на якісь такі заходи, це круто. Але ти б на них не пішов, поки тебе туди запросили пограти. Ми не подівалися, до речі, тому що ми думали, що візьмемо дійсно друзі Ансліпінг. Це премію. Ну і це ж тіпа для андеграундів. Для альтернативи, правильно? Для альтернативи, так. Це дуже, блін, круто. Це гарно. Я цю премію поважаю. Чому б і ні. Але ми були заскучені, чесно кажучи. Бо ми заграли, і після нашого виступу одразу намурчать премію. Це було трішечки... Ну, я з ніякого вів, чесно кажучи. А, ви не знали чого? Ні. Ми просто приїхали грати. Тобто такий ось аспект. Коли грає бенд, то його, напевно, не нагороджують. Тобто це нагороджують когось іншого. Ні, або він грає після нагородження. Після. Або після. Ну, а тут ми заграли. Дуже дякуємо, Ягір Майстер, за підтримку української музики. За Ягір Мюзік Евордз премію. За підтримку українського Ютуба. І за що ще?
[Фоззі]
За наш щасливий ранок.
[Мар'ян Пирожок]
Вас ще номінували на Національну премію України Міністра Сашовченка. У 25-му році. За музичний альбом «Зелений». Це вже більш серйозна якась, державна історія. Так, так, так. І це якась фінансова складова тут є? Є. Є фінансова складова та ця премія. Ну, насправді вона доволі така. Які там? Не пригадаю. Та, але це, типу, ну, за ці кошти можна багато що втнути. Ну, скажімо, як ми там думали, що якщо не буде якогось. Бо ми деколи подаємося на гранди, бо тому що альбом, запис альбому — це завжди ну, фінанси. Ти його не можеш просто собі взяти і давай запишемо раз-два і все. Це, наприклад, тим паче, що ми хочемо зараз писати це в Харкові, наприклад. На якій студії? Не на студії, а в Будинку Слова.
[Фоззі]
А, в простирі? В простирі Шевельова.
[Мар'ян Пирожок]
А писали на хуторі ще? Я постійно писався на хуторі. Оці, от, свій проєкт «Просто пиріг» під неймом. Коли, от, я пішов з гечиві, вирішив, що, типу, в мене є якась певна амбіція якось певним чином собі от зробити музичку. Так, а «Гарі шумлять» в «Able Music» вони під пиріг? Вони під пиріг, так. Вони писані на хуторі. Це все, що там звучки пташок. Це, власне, собі там мікрофончик міг бути, наприклад, там в хатці. Ну, це, насправді, в чоловічка А хутір, що це таке взагалі? Це як село, типу... А це в Тернопільській області? Микрофон? Лівочок. І, коротше, оце... І цей трек записаний самостійно, так? Хутори. Ну, клас. Ну, я, наприклад, це мій підхід. Я не люблю працювати над якимось твором, роки, як хтось там пісню робить. Ні-ні-ні, це має все відбуватися дуже швидко. Або воно просто тоді в тебе відразу відкладаєш, не пішло. Або тому, що коли воно дуже довго мучиться, ааа, все, я цей твір відкладаю, типу, знаєш, я з ним не працюю. Або тому, що матеріалу є так багато, типу, в тебе немає біди з цим. Ну, наприклад, творчої кризи в мене, типу, ну, така штучка мені не притаманна. Або тому, що матеріалу багато, і ти просто пріоритетно думаєш, що першочергово зараз робити? Ага, замордовані. Течіну відкладаю, бо ще й течіна є. Ще там декілька штучок є, все. Вони там чекають свого часу. А можливо вже і не будуть ніколи писатись. Ну, грубше. Дуже схоже на манікенний підхід, так? Ось з цими звуками. Правильно? Філатов, Євген. І на внуки, історію з цим будинком. Фабрик на 12. Ви там виступали, я бачу. Так, там було інтерв'ю, і це, ну, круто. Там інструменти такі дідосялися, дуже круті. Тобто ця ініціатива, щоб відновити, власне, за його окресленнями, чим займається внука цієї укаринки. І ще там, ну, коротше, там, процес такий довгий. О, круто, тут всі постійно міняються. Да, я насправді, от, ми подумали тоді запросити, коли я побачив це відео з фабричної 12. Ну, а там така натхненна, прям, я думаю, це вам дуже приємно було, напевно, бо вона стільки компліментів видала за, там, перші, навіть, 5, 10 хвилин інтерв'ю. Але я, от, про що ще подумав і хотів сказати. Вона там радила пісню, я її прислухав, Фозу включив, «Сірий гімн». Чому вона мені сподобалась? Тому що ми тут трохи про пеп, хоча Фоз не любить, не завжди любить, коли я про це кажу. І ми дізналися, що ви теж любили, там, «Сайперсхіл», «Бутанг». «Сайперсхіл», ну, не «Бутанг», а «Сайперсхіл» і «Хауз оф пейн». Ага, без «Бутанга». Без «Бутанга», так. Ну, слава Богу, коли ми готувалися і почав казати, там, «Бутанг», я кажу, «Та ну, не, «Сайперсхіл». Просто тут такий глюк, що тут, наприклад, «Сайперсхіл», це тут відверто така складоваша, тобто тут є національний аспект. Це, в принципі, латинська Америка. Та, це американський проект, але він, так би, в принципі, made in Cuba, ну, як би називемо це таким. І тут ця, от, латинська стадуа, вона дуже присутня. Ну, в них були ті самі пісні іспанською. Так, так, звичайно.
[Фоззі]
Ай-яй-яй.
[Мар'ян Пирожок]
Трек В моя любима, тобто старшого альбому. Вона там такий є, все в неї насипають, роздають дуже щедро і гарно. Скажімо, якщо там навіть є семпли, то там семпли навіть небосухий контрабас грає. Це для мене навіть ближче до джазу. Так само, як і в House of Pain, це вже, типу, айріш стайл. Все. Типу, це якась ірландщина, така люта. Там чувачки роздають, так, трошки іншої складової. Хоча в них там, наскільки пам'ятаю, оцей Тарнтеймблер, так, він один там постійно продюсував.
[Фоззі]
Літл.
[Мар'ян Пирожок]
От. Ну, це, типу, от, блін, я можу собі досі так дійсно включити, типу, слухати. Воно, типу, надихає. Дим круто. Потім порівняти от з чимось, типу, сучасним. Тобто, як воно зараз. Зараз заходять в банк звучків, собі взяв, типу, і на мотива. Там, насправді, видно, запросили музиканта, щоб він засипливав не виключно, що можна навіть самого Рона Картера, типу, там, контрабасіст якийсь крутий заграв. Якісь духовики взяли, там, сімдесятих. Ну, і продіджі навіть ізмем. Там всі семпли, це якісь шестдесяті-сімдесяті роки. Тобто, юзать. О, дискофанк. Все, і воно, типу, таким чином, мене оце захоплює. Бо я фанат старого мазла. Ну, не тільки шестидесятих, там, п'ятдесяті, сорокові, тридцяті. Ти заходиш взагалі, там, в двадцяті, ну, наприклад. Можна послухати записи. Федерико Герсія Лорка грає на фно. Тобто, в нього є отакий альбом тридцятретього року, чи тридцятдругого, де співає Лерген Кеніта. І він ж фольклорист теж був. І вони народні пісні співають. Він грає на фно, і тьотя співає. Круть, кайф, ти можеш послухати, як Лорка грає. Це клас, такі записи є. Та, наприклад, дослідження, там, я, от, трек «Misery Love», там, після «Alp Fiction» суперпопулярний, Дікін Дейл його грає. Оригінал — це 1921 рік, це репетико, грецька пісня. Насправді, така, про теж, там, про тьотю, все, там, з таким текстовим навантаженням. Вона така дуже повільна, це такі, от, з хором, з оркестром. Автора я забув, але це грецький автор. Ну, це теж кайф. Наприклад, «Музику народів світу» я теж досліджував, наприклад, свого часу навіть я слухав музику. Теж такі, от, експедиторське дослідження, тобто, от, росіяни теж хотіли щось впликати своє, от, там, етнічне. І це я слухав такий альбомчик свого часу «Музика русского по азерія». Тобто, 60-х років хтось там досліджував. І там дуже такі аспекти є, як троїсті музики, це дяді грають, цимбали, бубен, скрипка. Ну, життєво десь там воно схоже. Співають тільки тьоті і 80% текстів про жіночий алкоголізм. Тобто, це теж, типу, на початках, що я, от, це, ну, послухав це і більше туди не залазив. Тобто, найбільше мене вразила ефіопія по мозлу. От, як не дивно, наприклад, ефіопські саксофоністи, ну, все круті. От, Джим Джармош собі використав фільми, там, от, «Гетачі в Микурі», і «Молоти остатки». Тобто, два саксофоністи, і вони зіграють, тобто, як якийсь інший інструмент. Тобто, саксофон так не звучить ніде більше, як тільки в ефіопії. Скажімо, вау, круто! Типу, своя штучка якась. Академічна музика там теж є. Така тітонька, яка була монахиною теж, і була, типу, академічною композиторкою, там, ефіопською. Ефіопська народна музика теж. Крута. Я залазив на якісь терени світових, і мені ще було цікаво, тобто, поєднювати, як лягає українська народна пісня на музику народів світу. Тож таки, от, в мене був аспект колись зробити, ти береш один тільки текст, але на різну музику кладеш. Одна пісня, насправді, на цілий альбом, тобто, така з українською народною, але з іншим музичним навантаженням. Ну, це, типу, гра, якась така, що воно відклалось на якісь часи, може, вже й не потрібно. Просто, я зараз про це сказав, може, хтось захоче таке зробити. Ну, врешті, бо було, ну, дійсно, таке цікаве. Це є все етнологічні дослідження, схоже на етнологічні дослідження.
[Фоззі]
Так, так.
[Мар'ян Пирожок]
Ну, я не можу, типу, музичку слухати просто слухати. Тобто, воно мені хочеться десь постійно. Дивлюся, воно мені сподобалося, відразу починаю почитати, шукати і читати щось. Мені приємно спостерігати, коли на концертах ти говориш якесь там прізвище, дивишся, відвідував телефон, не просто відволіктись, що я не цікавий, а просто... Та, я думаю, люди, які... Ти дати помилився, вибачте, таке може бути, ну, типу... Люди, хто буде дивитися випуски, весь час будуть гуглити. Ну, велика честь. Типу, це приємно. Можна їм допомогти зробити купу посувань. Ага, чи виписати просто де про кого говориш.
[Фоззі]
Так, може, простіше.
[Мар'ян Пирожок]
Так, може, так і зробив. Так. Але, от, мені там якийсь речитатів сірого гімні здався на початку. Ну, воно є, це така от декламація. Насправді, для мене це такий трішечки... Там внутрішній діалог. Там є діалог, тобто, типу, як вибудовувався альбом Антонича Зелени. Зрештою, бачиш, тут навіть ще така штучка в нас присутня з назвами, що в мене, типу, або прикметник, або діє прикметник. Ну, наприклад, навіть коли я ще починав просто проект «Пиріг», там альбом «Течіни» поетичний, наприклад. Єдиний альбом з моїми текстами містичний. Там український, солов'їний. Вже починається там руданський, співомовний, бо в мене там збірка співомовки козака Вінка Руданського. Там от «Замордовані», бо ти не будеш замордований. Тут вже множина, що ти не з одним поетом працюєш, типу. Значить, воно от так, таким чином вибудовується. Зелений, бо там Антонича Зелена Евангелія, і він, типу, дуже близький мені, от, власне, по якомусь духовному навантаженню. Тут, типу, є прелюдія, є пісенька до сну, що ти засинаєш, і ти опиняєшся в місті. Тобто, «Сірий гімн» — це, тобто, така от індустріалізація. Після ротації ти вже знов повертаєшся в якусь, в цю натурну складову. Тобто, це про повернення і там завершення альбому. Це, от, змія й епокаліпсис. Ця покола йде. Все, оце, крічність. Пісня про незначність матерії — це теж, от, що, от, типу, і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям. Задзвонять в моє серце джагани Тобто, все, от, воно, типу, все, от, перемішується. Є і місто. І оце місто будують з нових брил. Типу, ну, от, і «Сірий гімн» — це таке, от, що ти заходиш, ти, от, в сніг одразу опиняєшся в місті. І це, типу, така, от, такий, скажімо, домашній індустріал. Я про себе це називаю, що ти собі вибудовуєш звучки. Я там цього паперчика нарвав, щоб на перкусі було на концерті. Це вже по-іншому відбувається. Ну, наприклад, для мене альбом — це фільм. Концерт так наживо. Це вже ти адаптуєш цей фільм під театральну складову. Тому я там люблю писати. Я війний, насправді, більше музикант. Тобто, бо мені цікаво оці, оці звучки десь там накрутити. Тут, там, дзенькому разочок. Тут, одесь там, щось там, зламав якусь штучку. Дворима, скритима вручкою. Класно. Ну, типу, воно, от, «Сірий гімн», воно, радше, от, про це. Що ти там сидишся, хочеш нагрібти оцього якоїсь сіроти міської, якоїсь завдухи. Тобто, музичне наповнення мало бути таке. Ну, сподіваюся, що нам вдалося це отутнути, так? І ти тут літаєш так, ну, хотівось те, щоб, скажімо, вони практикують куріж, як просто поетична скоромовка. Все, як в Холівога, ми там, під Баха читаємо. От, «Розмір» Єлиці Бахівській. Концерт для двох скрипок. Тобто вам,ted-д mushroom композиція, аплодисменти і таке потім… Там ті, що голові, шістануть на кулаEnzy, інвалідні оператори раз відділені, і ти у executives фокусуєш і жінка там за для Оце так і називають, що – «Фактичний» функціональний артикуль – музыкант про недоповідаль~! Ну, і це там ти таку музику зачитав раз, а потім 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 і швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше, швидше Ми виставляємо на благодійний розіграш лот від нашого гостя. Так, що там у нас? Сіді. Ану, що це? В чому унікальність? Ну, це насправді альбом, над яким ми працювали найбільше часу 4 роки. Тобто тут… Довго будуть? Довго будуть, так, тому що насправді, зізнаюсь, працювати з традиційним матеріалом набагато складніше, ніж з поетичним. Тим паче, що колядка – це такий аспект для мене дуже медитативний, там немає кульмінації якихось розвиткоподій, ти просто колядуєш. Драматургії немає. Драматургії немає, ти мусиш тут дати раду. Трішечки тут ми з регіонами працювали і 50% тут авторської музики, бо мені, наприклад, сподобалась колядка, до якої ноток немає з якихось старих збірничків. І я собі дозволив навіть авторську музичку додавати. Колись це теж так робили, тому що це таке от відтримання давніх традицій. Тому, думаю, до прослуховування. Почекай, це ж, типу, він не продається, правильно? Так, він не продається, він тільки розіграється. Ми зараз знайдемо маркер і треба буде подивитися.
[Фоззі]
До речі, ілюстрація така.
[Мар'ян Пирожок]
Це альбом, за який можуть дати Шевченківському? Можуть дати. Ого, ну ти зрозумів, він же ж в цьому. Ні-ні, воно вже минуло, це вже він своє. Так, тут теж буде автограф і є, мені тут без окулярів здалося, що це Янукович, а це не Янукович. О, а це, до речі, турбинка від наших друзів. О, люблю, тут є скринька зі змінчкою. Забудь, люблю, коли є приповані скриньки. Це від наших друзів, Харківська художня школа Азані Зімаза. Від Миколи Коломійця. До речі, друзі, заходьте на сторіночку і донатьте цим прекрасним людям, цим прекрасним дітям. Так, це дитяча школа. Студія. Розпиштесь. І це малював Жорік, наш вже давній колега, портрети наші. У мене є худі, я побачив, коли писав ісце про дівчинку з Салтівки, бачив, що на ній худі. А я, як людина, яка торгувала в Харкові на базарі, око пристріляне. І я так думаю, так, здається, це той самий харківський виробник, який шиє худі нам для ТНМК-шоп. І так само і з'ясувалося, і я замовив, купив, тепер маю від цієї студії так само худі. Нам потрібен маркер. Боже, зашли нам чорний маркер. Ха-ха, ось він. Так, Мар'ян, підпис, якісь побажання. Дивись, якщо є якийсь актуальний збір, виставляємо на нього. Якщо немає актуального збору, тоді на тактичну медицину, на аптечки для військових. Супер, підходить. Отже, як завжди, ми розігруємо на благодійність. На сьогодні три лоти. Сумка дуже цікава, авторська. Компакт-диск з автографом Мар'яна. Компакт-диск не продається, вініл продається, але вініл без автографа, а в нас буде з автографом. Як завжди, донат від 200 гривень, про який ви повідомляєте коментарем з плюсиком. 400 гривень, два плюси. Відповідно, якщо ви донатите 400 гривень, ваші шанси збільшуються. І потім, через певний час, зазвичай кілька тижнів, наш суворий білялий рандом Валерон натискає кніпочку і додаток називає переможця, який отримує одразу три призи. Такий пак, пиріг-пак, назвемо його так. Всі ці гроші, абсолютно всі, підуть на тактичну медицину від фонду «Згуртовані». Я є одним з його засновників, і тому можете бути спокійні про долю цих грошей. Вони опиняться у вигляді тактичних аптечок на фронті наших військових, саме тих, кому це найбільше треба. Супер пакує. Дякую друзі. Все, дуже дякую. Дуже пізнавально було.