ХОМЕНКО/МУР. Ребелія, українці за кордоном, протагоністи з Яновичем, чому Шевченко не в тренді?
Олександр Хоменко
Опубліковано 18 груд. 2025 р. • Довжина: 15 639 слів
Короткий зміст
Він може годинами розмовляти про Тичину, знає все про шістдесятників і щиро впевнений, що українська література не потребує Тараса Шевченка.
Klavdia Petrivna, OTOY, NAZVA, Артем Пивоваров, MONATIK, Go_A, хейтспіч, Jerry Heil і навіть Олена Кравець мають фіти з його колективом, а він усе одно називає його учасників «ботанами з Карпенка».
У нас у гостях читає вірші та розповідає історії засновник проєкту «МУР» — Олександр Хоменко.
🔥 Що таке МУР і як він з’явився
🔥 Як Олександр Хоменко закохався в поезію
🔥 Захоплення російськими письменниками та зміна світогляду після 24 лютого
🔥 Як писалися «Ти [Романтика]» й «Ребелія»
🔥 Чому Бумбокса й Океану Ельзи немає в «Ребелії»
🔥 Модна література й потреба в зміні шкільної програми
🔥 «Розстріляні» худі, спілкування російською, ціна Голодомору, потяг до «Ребелії» та кава з «Будинком Слово». Хоменко відповідає хейтерам
🔥 Чому Леся Українка набагато крутіша за Тараса Шевченка
🔥 «Ти — космос» і блокбастер про Багряного
🔥 Дружба з Євгеном Яновичем і ютуб-проєкт «Протагоністи»
🔥 Ярослава Гресь і режисура «Синьої сукні»
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Фоззі]
Пряма червона ін де хаус. І от що я хотів би сказати. Якщо відмотати всього на одне покоління наліво, то абревіатура МУР означала би Московський головний розиск. Саме так. Ми з МУРа, муровці, вся ця підерція, яку нам старанно забивали в голову, якщо отак от людину в тролейбусі чпокнути, він сказав би Московський головний розиск, навіть якщо б він їхав в Ужгороді. Але всього на одне покоління... Там немає тролейбусів. В Ужгороді немає навіть тролейбусів? Ні. І трамваїв немає? Ні. Господи, який жах. Це нагадує один анекдот, але не зараз. Але зараз, якщо ми чпокнемо людину в тролейбусі в Києві, в Києві є тролейбуси, дякуємо Віталію Володимировичу, що ви ще не порізали тролейбус, як хуя. І спитати, а що таке МУР про Московський головний розиск, на тобі 1 гривню, не плач. Мабуть же ніхто і не згадає. Ну слава Богу. Але якщо ця людина буде нашою, вона напевно скаже, що МУР – це такий культурний проєкт, який вистрелив Чина найбільше за часи повномасштабної війни, саме в якості проукраїнського локомотива. І в нас водій, один з водіїв, засновник цього локомотива Олександр Хоменко. Доброго.
[Олександр Хоменко]
Вітаю, хлопці, раді бачити. Варто зазначити, якщо відметати на 3 покоління ліворуч, то МУР знову перестане бути Московським головним розиском і стане мистецьким українським рухом. Багорянова і Шевельова, і трішки навіть цього Євгена. Коротше. Тобто бачиш, історія йде циклічно. Хочеться вірити, що знову, через декілька поколінь, знову не буде МУР асоціації з Московським головним розиском.
[Фоззі]
Циклічно не треба.
[Олександр Хоменко]
Ну поки воно по спіралі на себе йде. Але, напевно, ніхто тобі не згадував саме таку абревіатуру? Ні-ні, Московський головний розиском згадував. Більше те, на концертах навіть дівчата. Це мємно тіпо такі.
[Фоззі]
А, це похоження від МУР пішло мусора. Так?
[Олександр Хоменко]
Хіба? Так, так, так. Ух ти! Мусор!
[Валерон]
Коли вчора Фос мені сказав. Велика історія. Правда, про цю абревіатуру це вже не було.
[Олександр Хоменко]
А якщо відмотати до Богряна Валіворича, то це буде просто стіна, розумієш? І таким чином слово МУР набуває актуальності тоді, коли воно потрібно українському народові і стає тим, чим треба. Сподіваюсь, що наше, дякую дуже, наше творче об'єднання не буде замінено на Московський головний розиск. Ми теж.
[Фоззі]
Точніше, що Московський головний розиск не зайде на територію. Це було б взагалі причудово.
[Олександр Хоменко]
Слухай, ми ж знаходимося в певній мірі історичному місці.
[Фоззі]
Але ми матері для вас.
[Олександр Хоменко]
Свого роду так. Тут в сусідній кімнаті були наші перші концерти, були лекції літературні. Ми робили пармендиктаті, ми познайомилися з Женєю Яновичем, з яким я все ще дуже близький друзі. Ми багато чого разом робимо, інколи зустрічаючись. І Янович прийшов і був здивований, що... Він писав пост, що в барі, де п'ють шот «Єбанітка», в будній день ввечері звучить лекція з української літератури. Лекція в пармендиктаті? Це досі для мене звучить дивно. І всі слухають. Барна стійка, вся слухає лекцію. Це був 22-й чи 23-й рік.
[Фоззі]
Ян Кісляков розповідав, що вони занизили спеціально поріг віковий для запуску в пармендикат до 15-ти років, тому що прийшла аудиторія, яку б не пустили.
[Олександр Хоменко]
Так, так. У нас були перші канси тут. Причому ми одразу, як на другий, заповнювали абсурдним кількістю людей. Люди вже на сходах стояли. Десь людей по триста, напевно, приходило. Це дуже багато людей з приміщення. І пам'ятаю, у нас якийсь альбом залетів. По-моєму, коли «Романтика» вийшла, ми ще в диктаті виступили один раз. Гарше, ми один раз не зрозуміли пропорційно, не зрозуміли, що ми вже успіх, успішний. Ми програвили момент, і ми виставили квиток «Бармендиктат», і квитки розкупили за 35 хвилин.
[Фоззі]
В такому випадку ти робиш другу виставу раніше? Продаєш другу виставу?
[Олександр Хоменко]
Так, але ми тоді не думали такими параметрами. Ми ж взагалі всі чотири учасники «МУР» і Маша Ореля, яка там ментує багато чого. Ми на той момент були студентами Карпенко-Карвова. Хтось Вітя Ткаченко, наш композитор, який продавав навушники в «Саундмазі», і відео знімав для неї. Все, що на Ютубі, є обзори та аудіотехніки від людини, яка написала романтику і робили.
[Фоззі]
Так, я дивився окуди, навушники в горах.
[Олександр Хоменко]
Так, і там такий бородатий хлопець трошки.
[Фоззі]
Так, це композитор Осьяк, який пише всі наші симфонії. Я йому одного разу довірився, але це була реклама.
[Олександр Хоменко]
Так, так, так. І Зашко Заїков, взагалі, працював в «Більських круасанах», будучи дуже тронутим актором. Тому ми так зустрічалися, насправді. Для нас це все було... Те, що я хлопець, це було, напевно, те, що нас рятувало. Ну, коротше, коли йде такі обставини, як війна, ти собі задаєш питання. Типу, що корисного я роблю для суспільства? Мені здається, українець ментально відрізняється від інших багатьох націй, особливо сусідських, що коли є якісь, такі, знаєш, всунення хвил.
[Фоззі]
Це ви далі.
[Олександр Хоменко]
Ну, багато хто. Я більше знайомий з кількістю людей, які, коли є якісь проблем у суспільстві, задають собі питання як собі жопу врятувати, а що я можу зробити для цього. І тому Мур став певною відповіддю для нас, що ми робимо, ми закохуємо в історію. Ми бачимо, що там спочатку 10 тисяч, потім 20, потім 40, потім 120 тисяч людей дивляться такі історичні наші матеріали. Що дівчинка пише, я купила собі всього Семененка дякую за відос. Що люди пишуть, що перейшла на українську мову завдяки вашому альбому, що це до романтики якомусь там на вірші. І це було певним спасінням, що ми не дармажуємо цей час, тому що наша праця хоча б допомагає закохувати молодь, як показала вже практика, і всіх, не тільки молодь, мається на увазі по віку, в нашу історію і культуру.
[Фоззі]
Але головна функція саме залучення молоді, оскільки будемо відверті, будь-яка дія вимагає протидії для нівелювання. Російська імперія, як би ми її називали, дуже багато років насаджувала в своїх колоніях і далі за межами свою культуру, прибиваючи локально. І в нас зараз є шанс на ці хвилі, хвиля нагадую, вона і так іде, зараз ми, здається, отак трошечки прогинаємось, є шанс завдяки новій хвилі українського відродження повернути українство мешканцям України.
[Олександр Хоменко]
Модним зробити. А як без цього? І я думаю, що цю місці МУР виконає на відміну. Я вчора зрозумів, що ТНМК в якійсь мірі були праводцями того, що робить МУР. Тому що у вас найпопулярніше відео на Ютубі це що? Історія України.
[Фоззі]
А, історія проїхала за 5 хвилин.
[Олександр Хоменко]
І це ж один в один ролик МУР. Пояснення, розумієш... Я б не сказав, що я бачив ваше відео, я коли до ЗНО готувався, ну не зовсім відомо про це, я коли до ЗНО готувався, я був великим пацієнтовичем відео.
[Фоззі]
Для мене це вчора відео.
[Олександр Хоменко]
Останній вечір перед здаванням ЗНО я прямо такий, ну вже все пропало, буду дивитися цей відео. Хоч якось вимчу історію. Наші освітні відео, якщо ти маєш їх на увазі, вони все ж таки не римовані. Вони потребують дуже багатьох акторів, монтажу. Вони не потребують монтажу. І це більше такі короткометражні документалки. За цим не звук, ця собака біля них лежить.
[Фоззі]
Давайте пояснимо, що команда прийшла з собакою, а в Бермен Диктації настільки ласкаві, що побачили собаку, поставили їй воду.
[Олександр Хоменко]
Все логічно.
[Фоззі]
Не дивуйтесь.
[Олександр Хоменко]
Тому так. Це потрібна інша специфіка, бо це більше як така документалка слеж радіовистава, ніж реп-трек про історію. Бо якщо ти береш документалки. Альбоми, це зовсім інша історія, але альбоми, знову ж таки, це частина мюзикла. Романтика була задумана, якщо ти закривав очі, або радіотеатр в голові.
[Фоззі]
А звідки ти міг почути радіотеатр? Я поясню. Коли я приходив зі школи, я прискорювався за тролейбусом. Знов тема тролейбусів. Глянь, навіщо тролейбус, я згадав. За тролейбусом №1. Бо я хотів встигнути на виставу. Блядь, як же буде соромно це сказати. Юліана Семйонова, яка починалася в обід зі школи, по ній потім зняли серіал «Противостояння». Такий радянський про... Коротше, про наслідки Другого відчинального війни. Це був радіоспектакль, тобто диктор, розетка. І я сидів під нею, слухав. Це був там якийсь 81-й рік. Тобто це були радіоспектаклі, або вініли, на яких були там... Отаке в мене було. «Алібаба» якийсь.
[Олександр Хоменко]
Потім Клімашенко спередувала вам його знімати. Згадати «Алібаба» і «40 розбойників», я прям вразився в дитинстві. Дуже сильно. Потім бородвейські вистави записані були на вінілі. Я слухав. І окрім того, дивись, тобі 20, мені 2 роки було, коли я романтику писав. У мене є написані ліберетноумовні тексти. Пісня Курбаса, пісня Сосюри, пісня Течіноумовна. Я знаю, що це треба ставити як мюзикл, але де я знайду бабло, щоб це зробити? Бабла немає, тому я такий тіпа, оце буде радіо, то людина вмикає, в наушниках слухає, таким чином розуміє. Фос, а ти завжди використовуєш навігатор, коли кудись їдеш?
[Фоззі]
Бажано два різних, бо іноді вони сперечаються. А раніше це взагалі жахливо, бо це значить гастролі. Я сиджу зазвичай там, біля водіяни Штурман. На місці Штурмана? Так, Штурман. Штурман фестбіндер із якимось фаліантом на колінах, номери трас. Це було жахливо.
[Олександр Хоменко]
Бо з навігатором зручніше. А чому ти кажеш два навігатори?
[Фоззі]
Тому що по Європі іноді траплялися моменти. Я зараз пару місяців тому катався по Європі з дитячими книжками своїми, збирав донати. І, значить, презентація містечко Щільдесхайм. Таке маленьке. А перед тим були дві презентації такі, ну взагалі ні про що жити не хотілося. А тут Щільдесхайм. Для них така подія, до них хтось приїхав.
[Олександр Хоменко]
Не просто хтось, а відомий український письменник Ребзірка.
[Фоззі]
Так. І, значить, відбулася презентація. Я такий щасливий. Так все добре. Так все дешевно. З дітьми в кінці заспівав. Гроші зібрано. Так позитивно все. Все одно добра закохаєш? Так, звичайно, бо презентації, книжок були, прогупало. І сідаю їхати на базу і виставляю два GPS. Але я давно не їздив. І я не знав, що в мене в телефоні чомусь на польську перейшов навігатор. А я її не дуже розумію. Особливо, якщо треба оперативно вирішувати. А другий чомусь вирішив, що мені треба з міста Хельдесхайм в місто Нінжен. Причому я нічого не збирався.
[Валерон]
Так.
[Фоззі]
І, коротше, я заїхав. Якийсь такий глушняк німецький. Там, де немає просто нічого. І немає, де стати, зупинитися, щоб розібратися з GPS. І весь мій святковий настрій одразу просто зник. Це було настільки жахливо, Валерон. А тут дуже зручно. Тут великий GPS. Їм нічого не станеться. Інтеграція одразу. Просто миттєва. Просто заздрів сам собі.
[Олександр Хоменко]
Це ж сучасний та інноваційний Nissan X-Trail. Тут, дійсно, великий сенсорний дисплей, цифрова приборна панель, камери 360 при паркуванні. До речі, дуже зручно.
[Фоззі]
Так, я в цьому пересвідчився з перших секунд. В Києві.
[Олександр Хоменко]
А ще безпровідні Android Auto і Apple CarPlay. Щоб можна було послухати ТНМК, наприклад. Скільки альбомів у вас?
[Фоззі]
Номерних 9 поки.
[Олександр Хоменко]
9 номерних альбомів ТНМК чи майже 100 випусків прямої червоної ми теж є на Apple Podcast, на Spotify Podcast. Так що можна їхати, слухати, насолоджуватись україномовним контентом.
[Фоззі]
Дуже зручно. Дуже. Якщо хочете спробувати Nissan X-Trail і Power, то, будь ласка, переходьте за посиланням в описі до цього відео. Є можливість записатися на безкоштовний тест-драйв і спробувати цю машину, пересвідчившись, що все, що ми кажемо, є 100% правдою.
[Олександр Хоменко]
Що всі інновації на місці.
[Фоззі]
В одній машині.
[Олександр Хоменко]
Ти просто сказав слово «реп». Коли я згадую слово «реп», ми відразу заводимося.
[Фоззі]
Він нас репер просто...
[Олександр Хоменко]
Я вважаю, що... Я ще хотів сказати, що мені скинули ті романтики як репоперу. І я Фозу скинув ті романтики як репопера. Ну, там багато жанрів. Від репу. Течила історія, можливо, під фортепіанку за чим я колись реперував. Є момент, я б не сказав, що це прямо суто репопера, але так вийшло в історію. «Ребелія» інша специфіка романтика. Коли ми знали, що грошей немає, 4 студенти, що нам ділати? І тому очікували, що людина приходить, вмикає в наушниках, закриває очі і несе від початку до кінця оця історія. З «Ребелією» ми вже знали, що у нас з Крізусом буде постановка, і тому «Ребелія» в першу чергу як вистава музична. Там альбом скільки? Година сорок, година двадцять триває. Це неможливо прослухати, мені здається.
[Фоззі]
Тим більше сучасний час.
[Олександр Хоменко]
І тому, дай бог ті, хто не може потрапити на виставу, або вони за кордоном живуть, вони дивляться відео на Ютубі. Воно в принципі дуже цікаво зроблено. Але в першу чергу «Ребелія» вже музично писалася, знаючи, як це буде сценічно виглядати. Тому така є новичка різниця. Але я багато чого слухав. Мені тато вмикав, коли ми в машині їздили, різні аудіоказки. Потім я побачив свій перший спешал мюзикл ручків в шістнадцять, напевно. І такий, вау, так може бути, офігеть. Люди співають.
[Фоззі]
Для мене мюзикл завжди був чимось... Я в радянських мультиках і фільмах, коли персонажі починали співати, це сигнал був, що можна йти спокійно писати. Тому що нічого хорошого... Окрім деяких випадків, які я не буду згадувати, тому що мені і так соромно і не записати. А за те, що були якісь... От зі мною злам відбувся на Чикаго. Коли вийшла екранізація Чикаго, я себе примусив. Думаю, блядь, мільярд красних китайців не може помилятися. Сука, я примушив себе подивитися. Я ненавиджу, коли персонажі співають. Але в кінці я зрозумів, що я отак от... Саша, ти лох. Ну в мене не було радянських мультиків, для того, щоб записувати. Хоча Бремінський музикант. Який зламав, ну Бремінський музикант.
[Олександр Хоменко]
Це ж офігенно. Не на часі, а умовно. Це ж офігенно. Не було такого, що треба було щось ламати, бо я закохався в цей жанр, як тільки побачив одразу. Є смішна історія, мати розповідала. Я з дитинства любив оперу. Мається на увазі абсурдне дитинство. 4-3 роки, коли треба дома...
[Фоззі]
Діти люблять високі голоси.
[Олександр Хоменко]
Коли умовно треба дома залишити, але немає з ким. Огидні діти, які коли виставляють і всім заважають. Мати взяла на Ромео і Джульєта, триває лише 3,5 години. Я не можу ніде залишити. Я очікував, що ти будеш плакати. Треба йти, щоб не заважати. Три години слухаєш беззупино. Потім закінчилося і ти кажеш, «Це було прекрасно». І вона мене водила в оперу слухати. Але така тема ще була, що вагітним треба ходити на класичні...
[Фоззі]
І ти путаєш класичну музику з оперою.
[Олександр Хоменко]
Класичну музику, опера, ще щось. Ми теж вагітними ходили на оперу, до речі. Ніяким чином.
[Валерон]
Ти вирослий майбутній учасник товаришового груповання «МУГ». Так.
[Олександр Хоменко]
Ти сидиш в футболці, пасажираєш, і не знаєш, що пов'язано з цим оперою. І тому я з дитинства взагалі був на пічці на різну музику. Але насправді я не знаю нотної грамоти. Віктор Каченко все пише. Я більше пішов в сторону текстів. Я був закоханий в поезії, в дуже ранньому віці. Я навіть почав її синім. Так, так, так. Гумильо, в тому числі. Але я зрозумів, що 16 років — це досить дивна пристрасть. На рівні класу ніхто не розуміє. Але це для бабусяк. Що? У мене, я згадував, в університеті був кореш, який теж коли ми йшли вночі зранку з клубу «Саксон». А можна в клуб? Так, можна. Епічний київський клуб.
[Фоззі]
«Саксон»! Я рекламу чув по радіо. З такими жіночими. «Саксон»!
[Олександр Хоменко]
Це таке ориганське місце трохи. Якраз біля гуртожитків університету Шевченка. І ми йшли в гуртожитки. Він цитував Єсєніна теж. Може, це дівчатам подобалося. Але на серйозних чах, я прямо поняв, я закохаю. Слухайте, Єсєнін був на зоні найпопулярніший. Що, блядь, про Єсєніна? Є ж багато інших письменників, навіть міжнародних. Поетів. «Рільки», наприклад. Хочу в перекладах не діяти мовою, якою хотілося, але мене «Рільки» з'їбав в школі. Але так. Я в Гомільова, Пушкина. Закохався до повного масштабу. Я на це все дрочив дуже сильно.
[Фоззі]
Ти не перший, хто сидить саме на цьому місці.
[Олександр Хоменко]
Так, так. Я пам'ятаю чіткий момент. Це дуже магічно. Якщо я зараз дозволю собі це розповісти. Може, це нудно чи якось сентиментально. Мені років... Поезія і я — окремі святи, як і будь-який інший підліток. Я геймер. Я собі з'ївав з ком'юніті геймерства. У мене була представка. «ГТА онлайн» хріначував, тільки на компах Плейстейшн. «Нідфроспіт» хірячував. «Прототайп», «Сліпінь дог», «Джост коз», «Мортал Комбат» ніхуйово. Онлайн сидів. Їбався все відеоігри. І почала без «Контерстрайка» й «Доти»? Так.
[Фоззі]
Грав всіх часів.
[Олександр Хоменко]
Найкрутіше? Ну так, типу, умовно, якийсь «Пакман» чи «Тетрис», бо це ж як класика. Але якщо гра, яка, я вважаю, змінила світ, це, думаю, «ГТА 5». Ну, правда, вона ж перевернула уявлення. «ГТА 5» — найуспішніший медіапродукт у світі. Найдорожчий. Я розумію.
[Фоззі]
Я чотири рази пробував. Я витримував тільки годину. Хоча я граю в ігри.
[Олександр Хоменко]
Не «Відьмак» ще, умовно.
[Фоззі]
Це ж ні. Ні. Скажи мені «Макс Пейн» і я почну. Я не згодний Макс Пейну. Ахуєний. Ти грав третій «Рокстарівський»?
[Олександр Хоменко]
Я грав в нього місяць тому. Ну так, ахуєний.
[Фоззі]
Його не оцінили цими розмазками.
[Олександр Хоменко]
Я божний Макс Пейн. Я вважаю, що вони пішли на краще. Перший культовий, зрозуміло, але і третій Макс Пейн.
[Фоззі]
Ні, другий культовий. Перший класичний.
[Олександр Хоменко]
У мене є рандомний факт про «ГТА». Раз я сиджу в футболці, коли виходить нова «ГТА», то Манчестер Єнайтед стає чемпіоном Англії. Нового разу, коли виходить «ГТА», Манчестер Єнатед стає чемпіоном Англії.
[Фоззі]
Я тобі дам спойлер наступного року. Не вийде «ГТА», не «Манчестер Єнатед». А чого «ГТА» не вийде? Їх перенесли.
[Олександр Хоменко]
Коротше, відеоігри. Мені 15 років. Чотирнадцять чи п'ятнадцять. Підліток. Школа Шевченко. Фанкоп. Російська література. Лермонтов. Я їду з батькою в машині. На базу відпочинку. Щось ми з батькою посварилися. Він зі мною не розмовляв. Він дуже цікавий батько. Він сторак. Я йому кажу «Та-та-та». Він каже «Типу, не хочете не говорити». Він на телефон сів. Я сиджу в вікно, дивлюся. Дерево, дерево, дерево. Нічого не цікаво. Я починаю як дитина. Сидіти і шукати усім заняття. Крапельки рахую на циклі. 5, 6, 11, 12, 13, 14. І тут, знаєш, кишенька, яка за водієм сидить пасажирським. Я так ручку кладу, не встаю. І там якась книга. Я пам'ятаю зараз. «Сакружничниця серебряного века». Умовно таке. Джейз топ-50. Умовно поет. І там 5 найпопсовіших віршів. Виковські 5 віршів. Російські, але які є. Я таки відкриваю і починаю читати. Мені якийсь вірш. Не почався згадувати конкретно, але вірш певний. Наступний читаю. І ми їдемо. Я щось зачитався. Доїхало через 1,5-3 години. Я виходжу з машини. Тато таке «Іди, розпалюй». Я йду з книжкою в кімнату. І ти цю книжку розпалюєш? Не-не. Це 2015. Десь рік. Мені було 2014. Я ж молодий, напевне, від нас більшості гостів. І... Я саджу. Тато каже «Вечеря готова». Я кажу «Ні-ні». Я прочитав цю книгу до кінця. Десь три рази підряд. Протягом п'яти годин не відривався. Я відчув магію. Я відчув ці римовані слова, які лягають в певний конструкт, з ритмом, з малюнком. В мене прям вселилося. Це зараз дуже сентиментально звучить. Я відчув, що я... Як середня праця по сковороді. Я відчув, що я маю неодмінно присвятити своє життя. Я відчув такий екстаз, який я ніколи в житті не відчував. Навіть коли на світі дивився. В 15 років. Не ГТА-5, не сигарета чи сидр. Я від римованих рядків. Я відчув, що і темп, і ритм, і сюжет. Мені, думаю, акмеїсти подобались більше всього. Вірші про красу символістів мені не подобалися. А коли вірш має в собі ідейний, ну, акмеїстів, я прям такий, оу. І я почав це все вичати, читати, вчити на пам'ять. Я ходив, бігав, всім друзям кажу, ти чуєш там це? Клас, іди бабку порозказуй. Я щось почав організовувати. Спочатку я був один. Робив якісь лекції. Потім один друзів заїбав. Друзі вже попиталися грати у моїх виставах про різних письменників ще читати. Потім це все розталося. Потім я сам збирав будинок вчених. З виставою 250 людей. Квитки через Google форму. Самодавно дуже це робили. Потім якийсь продюсер дядя каже, камвуз мій я був на якийсь старт. Щось я там роблю. Каже, ти безперспективний. На мене рукою плюнув. Потім був період інверії. Коротше, я так от жив. Вірші на вулицях читав. В Києві часто декламував. І там гроші заробляв. І я от в момент 15-річний... Рейтарська якась? Парк Шевченко точка була. Золоті ворота точка була. Інколи Контрактова площа біля колеса. Російські вірші. Ну Шевченка, пак декілька віршів. І з російськими віршами це якийсь дядя продюсер казав, що ми заробимо гроші? Ні, там воно інше. Типу немає у вас шоу-бізнеса. Твоя програма була ж така. Так, це 18-й рік, ще якийсь 19-й. 19-й рік піде, і я щось хочу, розповідаю. Різне було. Було про, наприклад, про штучний інтелект, і шахмати, і Каспарова. В мене була вистава, про матч Діблю проти Каспарова, коли людство перший раз програло в шах. Називалося «Світ після 96». Так називалася вистава. Така лекція вистава. Я щось ходив, її там продюсував. І працював, ходив, звісно. Коротше, я от 15-річним хлопчиком, з тимтоміком римованих рядків в руках, я відчув, що це найпрекрасніше, що я бачу в своєму житті, коли слова римовані лягають. Щоб підсумувати цей етап розмови, у драча є вірш. Вірші не потрібні нікому. Саме тому вони найголовніше. Душу вкладай у крапку і кому. Бог ними вічність пише. Душу вкладай у слово тверде. Спочатку було, і немає. Вітер гуде, і сонце руде. Снопи золотаві виргає. Вірші не потрібні нікому, але Бог у них щось там правду несе. Мають жегу, одвічну. Мають наснагу, незвичну. І все. Гарно. Отак. Це кахався я. З першого погляду в поезі.
[Валерон]
Йоп.
[Олександр Хоменко]
Майстер підтримує молоду українську музичну сцену. Молодий український Ютуб. Дякуємо Єгерю за це.
[Фоззі]
Не назвав. Що він? Молодий. Дякую. Давай.
[Олександр Хоменко]
І тут будинок слова. Отак. Драч до нього не так близько.
[Фоззі]
Стався з тобою. Ти читаєш здебільшого російські вірші.
[Олександр Хоменко]
Зі мною сталася війна повномасштабна. Я пам'ятаю 24 лютого. Ну, я не знаю. Розповідати історію про свій перший день війни це банально. Вже мавіатон, мені здається. От. Але я був з тих, хто не вірив. Ну, такий, ну нахуй. 21 століття.
[Валерон]
То я теж. Ми тут всіх трьох, напевно, не вірили.
[Олександр Хоменко]
Чи ти віриш? Так. Я такий. Та не може бути. І я прям зі своїми усіма ісенінами і гумильовами покидаюся від вибухів. Пам'ятаю, дуже, напевно, це сюрно. От під перших вибухів, десь зранку, 24 лютого, я написав пост, що, боже, мені так шкода, що я не розумів, що, тіпу, російські танки йдуть там, де йдуть спочатку друковані видання, дорогу не прикладають. От. І, тіпу, я більше... У Ушкині теж так. Так, так, так. І я, тіпу, більше ніколи не буду про це розповідати. Я ж не знав тоді, як моє життя складеться. Воно було, в певному роді, вже кар'єра. Але, слухай, у нас є цитата. Давай. Якась фантастична. Про те, як ти опинився в Москві.
[Фоззі]
А, там, що дівчинка виїхала до дівчинки.
[Олександр Хоменко]
І, так, п'ятий день знайшов у сервовиборчому обгортку Снікерса.
[Фоззі]
Так, так, це теж була історія.
[Олександр Хоменко]
І там було написано українською. Так, так, так. І ти тоді... Я розкажу, так. Стаєш українським державним націоналістом, як в Москві. Мені було 16... Я кажу, що я в 12 класі був. Я в школі вчився, і в мене була дівчина в 10-й, 9-й клас. Вона з Москви. Тобто мені до цих років було чи 16, чи 17. Їй теж 16, десь так. Школа одна. Школа. Вона в Києві вчилась? Ні, вона просто з Москви. Але вчилась у школі. Я тоді був таким, блядь, 16 років. Метелик з доктором хто? Я такий весь батан, задрот. І закохалися, типу, з нею. І почали зустрічатися. Чудові були стосунки. Ну і, типа, давай поїдемо знайомитись до бабусі з дідусям. В Москву. І я такий, ну давай. І ми поїхали. Я оце пам'ятаю, знаєш, зараз вже сьогодні, я розумію, це бабуся москвічка. Каже, а чим ти займаєшся? Я там, типу, виставу роблю. Ну, так, але паралельно лепс якийсь там роблю. І сідає на Майковського. І вона, ой, Гриш, посмотри, і там теж наших знають. І всі ліття в Україні теж знають. Так, я оце ходив по Москві. Типу, перший день я прямо вразив всього від розміру, блядь. Більше міста, блядь, я не бачив. Просто якась, блядь, яма така світова, вона, їбать, величезна, Москва. Оце не комфортно. Я їду, типу, годину, їду, там, годину-другу на метро і виходжу. А самі спускаєшся в це метро неймовірно глибоке. Каже, все, ми вже на окраїні. Каже, ні-ні, окраїна ще через 2 години на метро. І я пам'ятаю, десь на третій день цієї подорожі чи якої, я так от заїбався давати твоє язика, що в мене була з собою чи то снікер, чи щось. Ну, коротше, пистакетка, яка залишилася з України. І я ще тоді з Пушкіним в голові, я так відкриваю. Каже, от послухай, склад, арахіс, солони, який язик красивий, блядь, я хочу додому. І там, так, там я прямо, як Пускаєв Андрій Андріхович. Я побачив Москву, подумав, блядь, а мені хочеться додому. Але все одно продовжував цю історію. А вона цей, дивись, вона насправді, в мене вистави були такі, які б робив і, типу, українчик. Тобто, мовно, є вистава про Сесєльвіна, але там, мовно, редокс, знаєш, на сцені. Не кури, Москву спалиш. Та хай горіте, та йо, блядь, Москва, тіпо, ярким пламенем, і взагалі плодосмери. Тобто, це такі вистави, які б робив українець про це. Питання, нахуя він про це робив взагалі.
[Фоззі]
Я про Москву, що кінець 90-х, одні з перших гастролів Москви і харківський гурт, який між собою говорить російською, співає українською. Тобто, єдиний випадок, коли ми між собою починали спілкуватися українською, це в Москві. Це захисна реакція. Та-та, ми не ви. Ми не ви, тіпо.
[Олександр Хоменко]
Просто ти бачиш по цій вулиці цей народ вживу і розумієш, що, блядь, я з ним точно не хочу статсіюватися. Тіпо, ні, дякую. Особливо питання для тих, хто зараз російськомовний, за кордоном, в еміграції, це прям зовсім.
[Фоззі]
В еміграції, я тобі поясню, тому що ми дуже багато з ними спілкувалися. Вони трошечки лишилися в тому контексті, який був тут до 24-го. Для них не змінилося. Тобто, я спілкуюся з ними, і вони мені починають наводити, як приклади якихось спікерів, Юлю Латиніну. А я за неї 10 років слідкував, коли вона ще на їхій Москві. Мені здавалося, що ось такий в неї погляд, що вона ліберальна. Це було до-до-до-до-до-до. І вони не відчувають цих змін, які тут.
[Олександр Хоменко]
Мене знаєш, що дивує? Я от говорю про це. Дивись, чому за четвертий рік у нас зараз нема світла, нема зв'язку, кожен день ракетні обстіли, вжах там в країні. Але є дуже багато творів, які виходять за кордон, і люди з Берліна чи з Португалії пишуть, блін, виповнюєте гастролі Європою? Хочеться подивитись. Чому при такому ресурсі, коли війна абсолютно не обмежує? Не обмежує ТЦК, не обмежує Темріва, нічого. Немає твору еміграції, про який би ми подумали, оце, блять, круто, розумієш? Це така... Не це найбільше за все різне, що у людей розв'язані руки. Більше можливостей? Більше можливостей, а при тому все ще більше, що говорить про Україну, більшість якісного, більшість, що еміграцію цікавить, тут, робиться тут, серед пов'язані, серед Вогню, серед Ренуай. А кому там робити? Потап? Блять, ну а двадцяти мільйонам, які тіпу десь по світу? Ну, ти ж виїхав на скільки мільйонів? Десять мінімум. Ну от. Типу...
[Фоззі]
Ти маєш на увазі їхній творчий контент?
[Олександр Хоменко]
Та контент, ти подивись, умовно все, що робиться для загального, от, українського контексту, візьмемо всі, там, 50 лямів, 15, по світу, там, чи 40, все ще масово, якісно, офігенно, все ще продуцюється тут, тому що тут залишилося 20 мільйонів, зайобаних, 20 мільйонів людей, які, ну, типу, переживають цю щоденну хуйню, півтори години світла на день, про, ну, фронт, я взагалом... Так може тому і відбувається, тому що в теплі не пишеться? Ну як це не пишеться? Вам же в теплі, блять, по ТНМК писалося, так, речей, які все ще люди слухають, ну, умовно на теплі. Це не в цьому. Мене це шокує. Несправедливо казати, що тільки якісь пертурбації, викликають, вони, безумовно, тебе мотивують.
[Фоззі]
Я от намагаюся згадати тих, хто виїхав, і той контент, який вони виробляють, і ти правий, я не можу згадати чогось такого проровно.
[Олександр Хоменко]
Це абсурд. Типу, чому у вас немає жодного, майже, ох, блять, продукти дорогі, які там, ну, маються на увазі, жодного екзистенційного життєвого виклику, війни, блять, щоденної, не тільки через дрони, хоча за те, що я не знаю, чи я побачу свою кохану людину зранку, кожної ночі, блять, ахуєнний стан. Ну, ти звикаєш, понятно, але ти не знаєш. Нема такого, нема применацій години, нема кризи ринку, нема, блять, полівок, ну, понятне, курс... Піздец! Просто ти живеш, сука, вйовеному Лісабоні, блять, перший рік адаптації, згодом страшно, другий рік... Третій рік прийшов, все, три роки, блять, і вйовені в Варшаві чи Лісабоні. Все ще не зроблено ніхуя, що було би якось тут, понятне, ми дивимося, такі оце, ребят, Діаспора зробила, оце ахуєнне.
[Фоззі]
А можна зі сором написати про це, бо вони втепли?
[Олександр Хоменко]
Та хай не пишуть про Україну, хай пишуть про, не знаю, я от нещодавно був в Дніпрі, в театрі одного актора, Крик, там вистава була про якогось англійського лікаря, офіцера, який відмовився робити аборт, графіні, розумієш? Тобто взагалі не про Пітлюру, який відмовився робити виставу. Абсолютно світовий контекст, якась драма про якогось там лікаря, аборт королеви Єлизавети і так далі. Ну, тобто, я дивлюсь, це в Україні серед війни? Клас, клас. Ну, тобто, хоч щось таке, типу, чому залітає МУР, чому залітає театр ФНК, чому залітає... Ну, типу, де вони? Де таке, щоб ми... Де таке, щоб люди з нашої країни писали «А коли ви приїдете в Київ?» Які мають хлопців з Варшави, які зробили щось ахуєнне. Нема такого. Піздец. Тільки там з Варшави кличуть хлопців з Києва. «Ой, у вас так вдалося, у вас таке все ахуєнне. А коли в Португалії?» У нас коли ребелія виставується в махіні, фури, залетіла постійно особисті. «А коли в Лос-Анджелес? А коли в Париж? А коли в Порту? А коли в Брюсселі?» І ти такий «Блядь, може ви йдете до нас?» Якщо ви стіснялися спитати, що це на мені за така красива футболка, то це мені Сашко Даниленко, наш улюблений художник, прислав з Америки.
[Фоззі]
Це мерч до його нового коміксу про Кіборчука. Нагугліть.
[Олександр Хоменко]
Ми не знаємо, як писати музику. Дуже схожа на Шмельгаузена історія. У вас же є якась конкуренція з ними? Ну яка може бути конкуренція, якщо у нас вісім проданих жодного палацу з 50 днів, друже? Гарно. Давай ще. Ні, дивись, у мене було… Це вже звучить як конкуренція. Я дуже люблю конкурувати. Дуже люблю конкурувати. О цьому може не вистачає. Я прям дуже хотів, ми їм кидали перше… Єдине, що спільне, що і то, і то хлопчики з Карпенка-Карава. Почекай, дивись, я вже два фактори знайшов. Те, що студентська двіжуха, називаємо це так. З Карпенка-Карава половина української культури. Не знають нот, ти сам сказав. Та ні. У нас композитор дуже добре знає музику. Ти чув, якщо підслухаєш Ребеліо, хорові парти струні.
[Валерон]
Перший склад, називаємо це так. Я не знаю.
[Олександр Хоменко]
Я шукав, скім можна бодатися, тому що я таке люблю. Наприклад, у нас перша вистава «Теромантика» починалася з пісні Шмельгарта. Збираються люди. Грає джесіка. І потім виходить сесюра. Скажіть мені, будь ласка. Як зарішовочка на початку вистави. І я поняв, щоб вони десь на концерті нас під'їбали. Щоб був цей… Ну це ж класно. А вони не відповідають. Раз, два, щось я там покусав, якось покидав, під'їбав. І вони в морозиті. Потім я пишу в іншу сторону. Ми пишемо, кажемо, давайте фіт. Інтернет вибухне. Особливо його дівчатча сторона. Мур фіт Шмельгарта – це просто Кенні Невен. Так у вас одна чоліва, напевно. Ну, я думаю, що дуже часто сходиться, але вже поступово з раками трішки розділяється. Мур більш задротно-душно, а вони більше естрада, лірика, романси. Шансонфо, скажімо. Ну, я не знаю. Просто вони більш про чисто пісні, красиво, любов. А ми більше про Річар Третій, що сказав Жанні Дарк. Більш задротно. Це і то, і то класно, і має право на життя. Я кажу, давайте фіт. І потім у мене була розмова в Інстаграмі. Спитався з людиною звідти. Типу, півтори роки я вас... Давайте якось... І вони такі... Ми не вважаємо, що так можна себе вести, коли ви працюєте в один час, в одній сфері. Я такий, блядь, ви фанати минулого. Ви думаєте, в 20-х роках не цапувалися? Це ж навпаки, ахуєно. І вони щось там... Ну, коротше, відморозилось. А потім ми вже так... Що вже це не... Був певний момент, який можна було би... Наприклад, коли анонсували Палац Україна, і такі, оце буде епік. Мур Шмальгаузен в Палаці Україна. І ми через день стерео вказали. Тіпу, це більше народу. Був такий момент. Так, так, так. Але ми вже... Мені здається, це...
[Фоззі]
Я дуже хотів би...
[Олександр Хоменко]
Я дуже хотів би. Але дивіться, я не хочу якось там... Я думаю, що це таке благородство. Я був за мутити цю дві жуху, щоб ми конкурували і цапувалися. Вони морозились. І все ще якщо якийсь інтерв'юер скаже, що ви думаєте про Мур? Але тим часом бів Кендрі Каламара стає найкращою піснею року і отримує мільйон гривень. Я, дивись, всі спроби від поцапать, покусать... Наша пісня... Починається вистава з пісні Шмальгаузена. І я відповідаю, дивись, кажу... Для того, щоб музика Шмальгаузена хоч колись прозачалася на мобілації. Від цих таких підколів до навпаки, давайте фіт разом. Не подобається конкурувати, давайте зробимо разом трек КТМ про ребелію, щоб всі знали. Я пропонував Шмальгаузену. Я відчував себе творцем. Кажу, що ви будете... Це ж початок...
[Фоззі]
Це ребелія.
[Олександр Хоменко]
Перший трек... Ні, це не перший, але найбільший. А, Станюк... Він, вибач... Найпопулярніший.
[Валерон]
Оцей великий, шістим хвилин, перший шістим хвилин.
[Олександр Хоменко]
Я пропонував їм фіт. І вони такі... Але це був десь... Березень, здається. Тому, коротше, я був... Дуже хотів знайти когось, ким можна податись. Вони були на моєму радарі. Я дуже хотів... Ні, ми не подаємося. Ми друзі, дуже близькі. Це не навіть, що спільно було по творчому шляху. Мовляв, Мур і Женька. Але ми просто з ним друзі. Я мав на увазі, що протагоністи це теж якийсь елемент. Це один з найближчих друзів. Це рідкісна випадка, коли в медійці люди по-справжньому друзі. Чи не найближчі. Я пропонував і спочатку цапанням, і спільною творчістю. Вони обидва рази морозились, а потім ми вже розійшлися в різні сторони. Вони роблять фіт з колой. А ми робимо про КТМ і 90-ті від КПСС. Це різні. Ви робите з Монатіком, а ми з колою. Але ми Монатіка робимо з Джорджем Бушем на промові в Київ. Колбасникам. Ні, дивись. Я вважаю, що Шмельгаузен це прикольне для української естради. І я просто хотів запропонувати їм побатля. Бо це кльово.
[Фоззі]
Ви праві, це додало б градусу і розшило б аудиторію обох. Теорію.
[Олександр Хоменко]
Дивись. Повернення до шестидесятників, до розстріляного відродження, до цих всіх історичних періодів, яке стало дуже популярним з 22-го року. Тому що є цілий ряд проєктів. «Періхибатіх» ти згадував? Чи може поза кадром згадував? Я казав, що почав інтерв'ю, що це той самий стіл, за яким хулишосили Артема Півоварова з «Періхибатіх». А мені сказали, що це Бабрили казали. А я дуже проти. Я за Артема Півоваровим ще й дор, стріляю в опор. Кон'юктура це в якійсь мірі? Що саме? Те, що згадали про шістидесятників, почали їх використовувати в своїй творчості. І що в другий рік цього «Буму» на українську історію і розстріляне відродження не було таким модним, все одно. Вийшла та романтика і на півроку в топ-3 найпопулярніших книжок «Словопробивних слов» у Куліша. Я не хочу. Це дуже самодрочно. Ми зробили виставу і всі зацікавилися, але саме тому романтика таки розділила суспільство і інтелігентно вийшло. Хтось казав, браво, нарешті це вийшло. Хтось казав, що це, блять, молодняк, аматорський щось робить. Тому що це було резонансом.
[Фоззі]
Ні, там просто ж були моменти, коли дорослі реагували якось, як з потягом, як з ціною за вініл. Я розумію. Маркетинг, маркетинг. Тут же маркетинг. Дорослих це відштовхує.
[Олександр Хоменко]
Це, дивись, це було вже восени оця хуйня почалася, а романтика вийшла в лютому. І там з самого початку. Не було ще жодного вінілу і жодної потяги. Коли просто вийшло альбом якийсь, без продюсерів, без нічого. Пацани робили рік, тіпа, для себе, просто щоб розповісти. А це в якійсь, ну, одиниці, але писали, о, блять, розбирали альбоми інокоми, аудіоатвір. Коротше. Для популярності так, але я просто в той момент такий це ті самі люди, які кричали всю незалежність. Ми мріємо, щоб молодь цим зацікавився. Мріємо, мріємо. Молодь зацікавилася, зробила, всіх вибрала. І всі такі, о, блять, давайте порозбираємо все говно, яке є в цьому творі. А оце ж те, що ти кажеш, за медійку, що весени почало прилітати за худаків, як вініли каву. Тепер це було обідно, тому що ми не доти... Ну, зрозуміло, це, тіпу, маркетинг, але ми не дотичні були до цієї історії. Ми не могли прокомунікувати нормально, бо це не по-дитячому. Казати, що ми... Учні довінілися за 1932 роки. Так, це ж, блять, ставить ціну. Чувак який, у нас дівчинка з Немецька, коли був... Хоч можемо розібрати усі. Оці шкандали, які були в твіттері, жодного разу ми не виходили з комунікації на сторінці, бо комунікація, рєбята, це не ми, виглядає, ну, тіпо, поняв, дуже якось по... Якщо це правда, вона виглядає правдою. Ну, ніхто не купиться на це, блять, трішки, а там співпала. Та ті, там співпала, коротше. Була ця хуйня з кавою, там щось, взагалі, Бакара кава, чи може треба буде вирізати? Нормальна кав'ярня, в Чернівцях, класно, в Буковелії, з виставами і т.д. І там просто, взагалі, неправильно поняли, що хтось написав, що кофе срав, а там нічого не було від цього, там рядок спочатку... Твіттеру не треба розбиратись. Але ми бабла жодного за це не отримували. Ідея Калаби була в тому, щоб люди, які Бакара приходили, такі, ого, стапишне, ми за це не отримували бабла, суть не в рекламі, і немає ніякої... Коли були ходаки розстріляні, цей бренд продавав ці ходаки вже півтора роки, всю війну, і всі такі охуєнні ходаки. Та як хтось каву і бабло отримував? Ну, Бакара. Це не була Калаба за бабло, вони просто такі, давайте, у вас зараз популярна вистава, а ми хочемо популяризувати розстріляне відродження. Давайте стироман такий рядки будуть на каві, ми такі, давайте, клас, це ж прикольно.
[Фоззі]
Це поруч буча-камбуча.
[Олександр Хоменко]
Ні, це не буча-камбуча, тому що не було, блядь...
[Фоззі]
Я кажу про поруч для глядача, який не в контексті.
[Олександр Хоменко]
Дивись, завжди все вирішує одна-дві людини, яких стрігало. Тому що приклад з ходаками розстріляними теж прилітала за це. Бренда цей, робив ці ходаки, як потрясающе, там, відродження, вони розстріляні, вони розстрілювались в тирі, коли тренували в збору, і це дуже стильово, коли ходак, там, мабуть, не знаю, з татою, чи хвильового, чи когось, відсидомор, і він розстріляний, типу, це офігенно, і вони продавалися, тіпу, там, півтора року, і все було чудово. Вже і на виставах, тіпу, вони продавалися. Потім якась дівчина в Твіттері пише, як так? Розстрілюють, блядь, українські солдати, це нормально? І всі такі, о, ну це нормально. Бу, і почали когось розстрілювати цих чуваків. Хоча, минути, ми такі, окей, ну хорошо, якщо це когось розстрілюють, культура пам'яті, зараз треба бути обережною. Харшо, харшо. Ми не продаємо цих ходаків. Все ще пишуть, де ходаки розстрілювання, це саме стільна штука. Понявся? То це може не ображати 80% населення, ображає 1%, але він найгучніший. Ну і плюс люди часто йдуть під цей... Шокеречний експрес. Ну, да, да, да, це тіпу просто, знаєш, коли дуже ж багато злості і ненависті, щоби, ну, типу, світло, ворог, війна. Але тут претензія в тому, що це маркетинг на крові, умовно, там, хвильовий чи хтось накалює. Чи 32, 1932 гривні кошти. Да, дивись, 1933 гривні. Дівчинка займається мерш-магазином у нас, в Мур'ївському. Я, як побачив ціну 19.33, я думаю, йопта, що за, блять, ужас. Сам я такий думаю, та піздец. Пишу їй, кажу, якого хуя, вже пізно було. Поняв, що хтось написав пост, говорив. Вона каже, мені сказали, що така ціна, я б без тебе. Що дівчинка буде сперечатися, блять, з чуваком, який продає війну. Розумієш, це не була ідея команди, а давайте ахує розбивати.
[Фоззі]
Ні, випадково сума така не могла з'явитись.
[Олександр Хоменко]
Вибач. Ні, ні, ні, понятно, що це не артикул, умовно, давайте, да. Це чувак, який продає війну, каже, давайте так, ну, типу, чи хтось, в общому, продали дівчинці, яка...
[Фоззі]
А хто вініли випускав?
[Олександр Хоменко]
Шамич, здається, от Шамич. Але я не хотів би, насправді, його, ну, типу, хує сосід, бо Шамич нормальний чел. О, там треба уточнити, типу, історію. Якщо ти питаєш з моєї перспективи, я заходжу в чат цього нашого Муру, я можу тобі, хоч, переписку. Я прошу, блять, хто додумався, нахуй, про таку ціну, ви єбанулись, типу, засрочно зніміть. Людина, який сказала, ця дівчинка з мерч-магазину, ставить ціну така, не мені сказала ставити таку ціну, я б поставила. А вона ж, ну, поняв, не подумала. Ну, от така хуйня. Була ще штука, що ми, по-моєму, російською спілкуємося. А це абсурдно, тіпу, яка дівчинка просто... Я ту дівчинку знайшов. В мене є, блять, ахуєний Redemption Ark, який в наш час неможливий. Якась, тіпу, дівчинка нахуй сващила, я її знайшов, ми щось говоримо, говоримо, я такий, почекайте, а ви не автор цієї фотографії легендарної зі спини, тіпу, де, ну, російською спілкуємося? Вона каже, так, я вас чула. Я кажу, кого, кого? Бо я ж то знаю... Ну, це ж неможливо... Давайте. І в мене є прям... Я в канал смутний виставляв щось з неї, переписку. Кажу, що... І вона мені каже, ну, і, тіпу, е-е-е. Типу, вона переслідувала вас, чи що? Так, надайте доказ, який, тіпу, я залюбкий, що це за мова така? Вона каже, що за доказ? Я знаю, що я чула. Бе-бе-бе. За мову? Взагалі, ну, зрозуміло? І, тіпу, зрозуміло? І оскільки ці худаки кава і вініл були всі в один місяць. Дуже тупо виходити з комунікації по цьому всьому і казати, ми ні до чого з цього не причетні. Це, тіпу, інфантильне. Бо, ну, зрозуміло? Один раз добре, два рази, типу, три. Добре, а що за тобою ми такі? Ну, так. Там була проблема в тому, що люди не прочитали, що це на один день. Ми ж зробили багато кльового для «Укрзалізниці». В День Незалежності, коли приїжджали дипломати, співали «Наш час настав». Дуже красиво було зроблено. І потім музея каже, давайте, може, потяг поякийсь переменуємо, тіпо. О, так співпало, що це було в День Залізників, потяг Ребелі Кремторській, все. Тож знову ж таки, сила однієї людини одного твіта, який зараз в пам'яті. Та-та-та. І, розумієш, комунікують. Ребята, це на 12 годин. Все, тепер наступне. Це ніколи в житті, блядь, ніхто не вилишає. Це просто тому. І пізно, блядь, все. І, розумієш, це ніколи не планувалося, звісно ж, переименовувати цей маршрут, бо як можна забрати назву «Уміста Крематорська». Це абсурд. Ну і це дійсно... Звісно, блядь. Оце просто було в один день. Непростий маршрут. Ось, так. Бо у нас є дуже багато... Ми з ОЗОВАН фонно співпрацюємо. Чуваки із ОЗОВАН в офісі кажуть, блядь, я не знаю, ну, люди їбанулись, тіпа, що їм писати?
[Фоззі]
Ні, ну, в теорії треба було, слід було подумати, заздалегідь, і обрати інший напрямок, який би не асоціювався з потягом життя.
[Олександр Хоменко]
Так, а, понятно, понятно. Ну, ти подивись, все з досвідом переходить. Просто, в більшості цих речей, на жаль...
[Фоззі]
З їхньої точки зору, назвати, там, потяг Ужгород-Львів не гостро.
[Олександр Хоменко]
Це електричка.
[Фоззі]
Не гостро, не гостро.
[Олександр Хоменко]
Та, ну, але більшість, типа, на жаль, у цих вибухів слабого, тому що у нас це все одно, ну, тіпа, тонне в морі, там, асфальтних відділів, які були в Ла-Ша, слід неприємний, слід неприємний. Більшість, це реакція, там, там, закритої частини, яка писрує тевіт, який просто люди виміщають зі ганівель по світі. Ніхто не розібрався, що це за потяг, що він це всього на один день, що це, блядь, саме військові у нас багато, ну, коротше, зрозуміли, там збираються гроші, виставуються, ну, коротше. Ніхто не буде розбиратись, блядь, всі просто такі, ох, хтось підарався, блядь, підарався. Ну, так це працює. Але, сухих, ти ж маєш, ну, типу.
[Фоззі]
Ну, гострі часи, гострий продукт. Можливо, в цьому...
[Олександр Хоменко]
Ні, мене це дуже сильно підйомовує.
[Фоззі]
Ні, я намагаюся осягнути, уявити таку ситуацію, і, тіпа, промовчати, відповісти, підготувати позицію, вичекати, бо розумієш, що Шакаля чи експрес потребує швидких, швидких змін.
[Олександр Хоменко]
Ми не реагуємо, це перший раз, де я про це комунікую, ми не реагуємо, тому що кількість грошей, які ми намагаємося робити, ти не будеш, блядь, перекриватися, бо ніхто не постить про, блядь, умовно. Стільки ахуєнного зробимо за тиждень, це, блядь, хуєта. Писати, що, дивіться, оці були три великих скандали, тіпа, до жодного ми не причетні, як МУР. Інфантивність. Хуйня з потягом. Людям, які кричать і кажуть, що це потяг життя, писати, да це, блядь, на день, їм похуй, на день, що на все життя, вони просто хочуть за хуй сосить, що дотронулися до цього. Ти ніяк це не пишеш. Тому лагідніше просто, тіпа, скитювати. І воно згасає.
[Фоззі]
Щоб не було ефекту Барбари Стрейд?
[Олександр Хоменко]
Так, так. Ну, воно згасає, тіпа, залишається. От.
[Фоззі]
Завжди хотім вам це повідомити. Ми тут не самі. З нами Нісан. Їдемо далі.
[Олександр Хоменко]
Про шістидесятників ми починали говорити, да? Про шістидесятників. Ну, або початку було розстрільне відродження, потім були шістидесятники. Потім були шістидесятники, так. І ті, і ті люди працювали в умовах Радянського Союзу, в радянській системі, багато в чому асоціували. Розстрільне відродження трішки могло щось у собі дозволити. Більше, да. Але, ну, напевне, ті, і ті вважали себе радянськими людьми в якійсь мірі, частинні системи. Не всі, але були діячі, які стус відмовився громадянства за радянського річного. Стус, да. Але були і інші приклади. Течіна, наприклад. Течіна ахуєнна. Я готувався наступну годину провести в тому, щоб розповідати, скільки всього хорошого було. Чи Сімоненко, ми ж пам'ятаємо, в якій газеті працював. Як вона називалась? Чоркаська правда називалася. Так. Але, ну, типу, я готовий пересвітити годину, тому що зробив полотечіна хорошими. Да, от цікаво відрізняти і від'єднувати їх українськість від радянськості. Дивись, коли був протест в кінотеатрі України, ми про 60-х говоримо, на якому Чорновіл сказав підніміть охтоперта терору, встало людей 20. Назали в 600 людей. І ти б там не стояв. І я б не стояв. І ти, можливо, не стояв. От. Тому, хто ми такі, щоб їх зісоджувати? Зараз, в позиції часу, звичайно, дуже охуєнно критикувати Мирильського чи Течина. Але, скільки всього зробив Течина, він рятував життя вчителям, яких Сталін депортував, писав як список Шіндера, а список Течина був рятувати їх. Він розкривав школи, він перекладав п'єси власноруч для того, щоб існували в українських театрах. Типу, українська драматургія. Ми завжди повертаємося до того, в які це були часи, яка це була епоха.
[Фоззі]
Ми маємо розуміти контекст історичний. В нас є вибір, оскільки ми можемо подивитися на це все в ретроспективі.
[Олександр Хоменко]
Ти будеш зісоджувати людину, яка заходиться на окупованих територіях десь в Маріуполі чи Бердянську, якщо вона у школі розповідає вірші Пушкіна?
[Фоззі]
В неї в теорії є вибір на відміну від течіни.
[Олександр Хоменко]
Ти будеш зісоджувати дівчину, яка в Маріуполі з цілу того, що батько отримає РОВД і вона живе в Маріуполі і ходить в російський університет і вивчає економіку по Лєніну і здає якесь пари. Ти будеш її зісоджувати, що їй треба підірвати цей університет?
[Фоззі]
Ні, і можна по програмі виїхати через Туреччину і опинитися тут?
[Олександр Хоменко]
Можна зробити це, так само, як і можна...
[Фоззі]
А в течіни такого вибору не було?
[Олександр Хоменко]
Можна було покинути Радянську Україну іншими різними способами.
[Фоззі]
Ні, Радянську Україну було дуже важко покинути.
[Олександр Хоменко]
Я в течіну виїжджав до командування.
[Фоззі]
А він був виїзний?
[Олександр Хоменко]
Він командував раніше дуже часто.
[Фоззі]
Ну, а дружина не випускала тих, кого воно було зарослі.
[Олександр Хоменко]
Тим паче, що у цих людей ще важча ситуація. Я не можу зісоджувати людину, яка між чином зараз змушена спрацювати з тими умовами, які є. Ну, звісно, мені б хотілося, щоб було інакше, але мені хотілося, щоб ці території були не окуповані. Тому, якщо ми ставимося з розумінням до людей, які зараз сидять в Варіуполі, вивчають російську літературу, може, через нехочу, може, через приходять додому і слухають бумбокс, але змушені... Так, Лермонтов, 800... Ну, типу, якщо ми розуміємо їх положення, то хто ми такі, щоб зисоджувати 99% радянського населення, яке взагалі мачало в тряпочку, українського в тому числі, і зисоджувати бездіяльність української інтелігенції, окрім цих, там, 30 імен, ну, ста, які відбирались взагалі. Окей, а чому так багато повертається до тих часів, а не до, наприклад, початку ХХ століття, до Франка, чи ще до ХІХ століття, до Шевченка? Ну, подивишся, про що буде нова вистава.
[Фоззі]
Це можливо тому, що 19-20 ми вивчали в школі, а це ні.
[Олександр Хоменко]
Ну, я думаю, що ворог, легше себе асоціювати просто з часами, де ворог схожий. І хоч Росія ще і при П'ятерпершому, і Батуріні була в цій самій Росії, але якось чекісти репресії і розстріли більше, мені здається, зрозуміліше, ніж те, що людина за те, що вона, український націоналіст, просто виселяють з міста. Кажуть, ну, не можна більше в Київ. На фоні того, що робили радянські за тему, це здається гуманним. Це само по собі абсурд. Навіть якщо дивитись на сусідів Австро-Угорська, де була українське крило в парламенті, можна було. Українка жалілася о Кобилянській про те, що тут взагалі не можна ні писати, ні жити в цій російській імперії. Але при тому вона могла популічно це виставлювати, і жандарми казали, ой-ой. А поколі через 30 років просто кулю влоблять, не питаючи навіть. Тому, плюс шкільна програма дійсно впливає, відбуває. Розумієш, вона робить менш сексі ці теми. Я кажу тобі, навіть до Мура, кажу тобі, там, Симоненко Джастур, ти такий, мм, сексі, кажу тобі, Ростиль не відроджувалася, курва, ти такий, мм, сексі. Кажу тобі, Нечилевицький, ти такий, ой, блядь. От, розумієш? Ну, це то отак ось сплалося.
[Фоззі]
Ну, і не будемо забувати, ти ж теж про це чіпляв, про те, що курс української літератури, він же ж сумний. Він складався, я не знаю, думаю, що в ваші часи теж, він складався переважно з творів, присвячених кріпацтву. Зрозуміло, чому радянська система саме таки підбирала, але в ньому було мало сексу, як ти кажеш.
[Олександр Хоменко]
Ну, так, сексі, в широкому сенсі ослова, так. Тому я впевнений, що зовсім скоро може бути щось цікаве про кінець 19 століття. У нас є в планах частково взяти саме цей період. От, була «Романтика», сіквел «Ребелі», логічне продовження, тіпо, перший драк «Романтики», що закінчується течиною, який єдиний хто, тіпо, вже вживає. А перший драк «Ребелі» це, це, напевно, щось із течиною. До речі, як він там, його вбили, ну, тіпо, от, і закінчується Незалежність України. І було прикольно, якби, третя вистава, так, була, тіпо, закінчувалася там, де починається «Романтика», тіпо, от, що міквел такий, от.
[Фоззі]
Величезна прогалина в в наборі базовому. Ми знову постукуємо в тролейбус і спитаємо в людей, там, зараз буде жадан, там, щось з вашого, для когось щось співоварове, переспіване з українських віршів. Але все одно величезна прогалина в масовому сприйнятті. Тобто, є кластери, які цікавляться там, українською поезією. Це не такий великий кластер, як хотілося б, але він значно більший за той, що був, там, 10 років тому. Але все одно є величезна прогалина в масовості, в тому, що ти маєш сказати перший рядок і весь тролейбус тобі доб'ється. Ну, слухай. Що це могло бути? Мені тринадцятий минало. О, це працювало.
[Олександр Хоменко]
Зараз вже інше. Скажеш, ти знаєш, що ти людина, тобі відповідають мільйони, ти знаєш про це, чи ні. Ну, типу, буде навіть, я думаю... Довго і багато всього навздаганяти. Може, скажуть, мало мене вчила, що не знають різні... Ні-ні, я думаю, дивись. Ну, по-перше, подивись на цифри... Навіть виставу «Могут». Це ж... У нас вісім журналів, і тур всієї країни, це за два місяці, десь квадків... 70 тисяч? Напевно. Людей. Вживу виставу дивляться. Ще півляма подивляться освітнє... Ну, коротше. Це піздец цифри. Для того, для людей, які тут залишилося 20 мільйонів, ми відрізаємо скільки? Мільйонів десять, які нікуди в театр не підуть? Ну, типу, умовно. Із них, тіпу, 70 тисяч... Жодна вистава цих... Поняв, я маю на увазі, подивись на продажи книжок в книгарнях. Суть в тому, що...
[Фоззі]
Ні, насправді, з продажами книжок у нас все не так справа.
[Олександр Хоменко]
Я маю на увазі, які книжки в топі.
[Фоззі]
Так, так, так.
[Олександр Хоменко]
Я думаю, що це те, що у нас дуже багато молоді в аудиторії наші, це саме кльове, тому що їм тут цю країну добудовувати, доживати. І... Але, мені здається, ви ще, спрямовано, працюєте для цього? Що у вас є отакий низовий маркетинг?
[Валерон]
Та ми самі молоді.
[Олександр Хоменко]
Просто ми молоді.
[Валерон]
Мені 24 роки.
[Олександр Хоменко]
Ну, я їду в університет, бо я сам закінчив університет. І, звісно, в мене є спільна з ними мова. З ким в мене має бути спільна мова? З п'ятистирічними мужиками?
[Фоззі]
Ні, ні. Ми про інше. Які напрямки, сектори, кластери української культури можна зробити модними? Окрім того, щоб...
[Олександр Хоменко]
Вже, я думаю, «Ростильне відродження» і «60-ки», ти виводиш себе модні? Зараз? Зараз, так. Ну, то чекайте третє вистави нашого. Слухай, ти тут дуже самодрожний.
[Фоззі]
Ти вже на тізеріру.
[Олександр Хоменко]
Ні, я маю на увазі, це дуже самодрожна відповідь, але ти ж згоден зі мною, що «Ростильне відродження» в моді. Ну, от. Це не тільки... Дивись, це не тільки Мур. Він, взагалі, ніколи не тільки Мур. Це просто, ну, крапля в морі, воно тебе підбиває. Чи буде колись в моді період, де Кастамаров, Шевченка і ті браті? Це треба дуже постаратися. Але воно і нахуй не потрібно зараз. Я маю на увазі...
[Фоззі]
І Шевченка чіпати навряд чи треба.
[Олександр Хоменко]
І ікона. Це дуже сумно звучить, але просто є така певна література, яка вже архаїка. Все, на жаль. Ну, тіпо. Є Гомер, читаєш, ахуєно, скільки років не пройшло. І якісь середньовічні англійські поети. Можна почитати просто по приколу, щоб зрозуміти, як було. І все. І в українській літературі є певний письменник, який каже, що це неможливо читати. От мені, наприклад, таких масово відомих, яких в школі змушують, Чорна Рада. Це просто ужас, блядь. Я не можу, нахуй. Це просто катування. Я тобі більше скажу. Я в лекціях школи журналістів, я кажу, що мені не подобається цей твір, і викладачі української літератури стоять і такі. Давайте.
[Фоззі]
Що б ти змінив, якщо ми згадали цю тему, що ти активно опилював до сучасної шкільної програми? Ну, окрім того, щоб примусово показувати 1 вересня всі спектаклі вашої фальсії.
[Олександр Хоменко]
Не треба в школах це показувати. Хай краще квитки купляють. Чи ж безкоштовно комусь щось показати? Ми для цього відео на Ютубе стріляємо, щоб можна було скачувати. Що б я змінив? Я би дав Доментовича, наприклад. Дуже багато. Це дуже крута література. Дуже така, при міжнародного рівня. Я би дав Виниченко. Дуже багато. Це просто проза, яку ти читаєш, і вона абсолютно не гірша ніж світова. Є українська література, яку ти читаєш, і такий, ну, тіпа, але це моє, я почитаю. А коли ти читаєш Доментовича і Виниченка, ти прям такий, оооо, це краще, ніж прям топ-10 книжок світових, яких я читав. Це як роман, тіпа. Я часто апелюю записки Карпатого Мефістофіля. Одна з кращих книг української літератури. Проблематика дуже доросла. Чи це моя дитина, аборти, оце все, брати, закинути. Дорожне мово красиво написано. Київ. Типу, прям, єбать книга. Не просто класна українська книга.
[Фоззі]
А секс.
[Олександр Хоменко]
Да, сексі книга. Доментович пише таку мову, яку коли душом писує тисячі кристалевих голок впилось у спину Віктора Івановича. Оооо, єбать, блять. Семенко, як поет. Типа, футуризм одразу. Просто всі в школі семенко відкриваються віршем автомобілі білі-білі бі-бабу. Ті такі, угу. Ну, єбанутий клас, хоча наступний клас. А якщо відкривати його через... А сучасна література є вже в шкільних програмах? Так, є. Іздрик вже дана вивчати, я думаю. І я думаю, що я би точно...
[Фоззі]
Ну, сподіваюся, в останніх класах. Іздрик там.
[Олександр Хоменко]
Я би Шевченка прибирав з постаті літературної в постаті історично. Щоб вивчати його на предметах історії, а не літератури. Я думаю, що моя відповідь... Так історії вивчають.
[Валерон]
Я маю на увазі в історичних турнірах в школі. У нас там була тема...
[Олександр Хоменко]
Якщо є людина, яка заслуговує місця в шкільному контексті кожен клас, це має бути Лесю Крильк. Вона набагато крутіше, цікавіше, сучасніше, європейське, розумніше. Плюс це жінка. Ніж Тарас Шевченко і навіть Франко. І її творчість, і її позиція, і її щодерники, і її життя, і її вірші, і її драми. Ти читав «На полі крові»? Це однакна п'єса. У п'єси Лесю Крильків, після коріала наших спір, другу любину п'єсу у світі. Це п'єса від обличчя Іуди. Вибачте за спойлер. Але це розкривається не з початку. Коли приходить мужик, бачить, як якийсь чоловік копає яму на полі, і воно не росте. І каже, блядське поле купив за 40 золотих, і воно ніхуя не росте. Ти каже, що ти такий сумний? І вони діалогом дискутувати. І ти каже, ти бачив цього стратового якогось месія? А той, хто пол лицария, каже, та він не месія ніхуя. Всі кажуть, та він користується благами. Я знаю одного хлопця, він змушував усіх від багатства відмовлятися. А змусив хлопця цього відмовитись від маєтку. І цей хлопець подумав, добре, треба за ним іти, що блага це мерське. А потім в цьому маєтку приймав людей. І в моєму маєтку промовився хлопця. І розкривається, що це Іуда. І це як Евангелія від Іуда, але це як... Мотивація зла така. Так, так, так. І ти такий, воу! Блакитна Торіанла, не відома історія, це перша її п'єса, яка розірвала пресу російську. Тому що це перша, там, 22, чи скільки років було, коли вона це писала. Жила в дуже вільній дурці тиждень, щоб написати, тому що написала п'єсу про таку проблематику, і всередині дихалася, як вона писала. Коротше, психологічна драма. Всі інтелігенти, всі міські жителі, все дуже розумне для української демоторгії, де там тільки Полтавка і село, щось революційне. Коротше, така тематика. Є любов, в головній героїні, яка закохана у якогось хлопчика, мати цього хлопчика не дозволяє одружуватись, тому що ця любов, і мати в дурці сиділа, і вона переживає, що зуха передається пані дитині. Та доказує, що я абсолютно нормально, хочу все зробити для цього хлопчика, той каже ні, ні, ні, ні, і, коротше, в другому акті, яка сама через те, що мати і відмовляє, та сама сходить з розуму. Ну, коротше, піздец. Головне, що всі містяни, це сучасна європейська драма. Рецензія була Петербургських газет, каже, п'єса жахлива, провальна, абсолютно. Де автор знайшла умних інтелігентних людей, які кажуть на цьому речі? Я бачу банкіра, який каже на цьому язикі. Це не правда, що це таке? Це фантастика якась, це не працює. І вона потім так образилася, що вона всім людям, які питали, чим займаєшся, каже, я пішов чисто дурі за несуществуючим на речі. Ось. А вірші її, сонета, піздец. Леся Українка за слугове місце на Татар-Башовченках і Леся Українку. Ми тут казали колись, що українській культурі потрібен блокбастер американський про якогось культурного діяча. От ФОС просуває Стуса. Ти як думаєш, про кого б міг бути американський блокбастер? Іван Багряний. Тупо екшн-бойовик з усіма. Іван Багряний, його історія, його історія життя. Зістрибнув з потяга, пережив катування. Потім ВНУПА. Багряний це якраз приклад того, що українська література цікава. І мене в школі дуже вразило, що ого, може бути і тигроловий. І життя, і література, і життя. Ти знав, що тигроловий мільйон тираж це англійською мовою міжнародних. А те, що орувала Орувала Це скотний двір. Перший приклад був українською мовою. І першу ілюстрацію малював Іван Багряний. Оригінально конкурував. Не дружина спілкувалася. Це від жінки. Потім він за ВНУПА. Там підпільна діяльність у Львові. Потім він сварився з Бандерою. Вони не поділили. Потім його хочуть вбити. Він на відповідь пише, що він не хоче вказати в СРСР. Сергій Циманський, номінація Нобелівської премії. А до цього в Радянському його арештували. Він зістрибнув. Це ж автобіографія. Він реально втік. Там Нейтан Дрейк, Індіана Джонс, Джеймс Бонд в одному обличчі. І ще є охуєнні книжки.
[Фоззі]
Як ти вивернув Нейтана Дрейка? Цікаво.
[Олександр Хоменко]
Обожнює. Першополовина сезону закінчилася в українській прем'єр-лізі. Які результати тебе здивували? Чи, може, нічого не здивувало?
[Фоззі]
Не скажу, що я такий величезний експерт з української першості. Тобто, слідкую. Але в першу чергу, звичайно, провал Динамо. Це просто вже якийсь плінтус був. Те, що відбувається з командою.
[Валерон]
Хоча чи не плінтус? Чи я куди? Не знаю.
[Фоззі]
Можливо, тобі з Парижу видніше. Тому падіння Динамо на першому місці. Щодо Шахтаря, то я більше за ними слідкував в Єврокубках. І мені здається, з огляду на те, що я бачив, що в цієї команди є перспектива. І за певний час вони вже зможуть вирішувати більш складні завдання. А Олександр Шовковський прийде на пряму червону? Хочеш, напиши йому зараз. Спитай. Думаю, що ні. Думаю, що раніше більше шансів було. Чи раніше весни не прийде? Якби він виграв Лігу чемпіонів, мабуть, він би з радістю прийшов.
[Олександр Хоменко]
Але мені б дуже хотілося. Тому будемо чекати на Олександра Шовковського в прямій червоній. Мене, зі знаком мінус, здивувала, звичайно, Динамо. Потім здивували Карпати. Я думав, що Карпати будуть вище набагато. З іншого боку, здивувало теж ЛНЗ, зі знаком плюс. Дуже крутого гравця вони знайшли. Проспера Оба. Оба, я вважаю, найкращого гравця цього чемпіонату. Але його вже швиденько підсуетився і купив Шахтар. Тому... Але все одно, в другій частині теж залишаються інтриги. А титульний партнер Української прем'єр-ліги – компанія VBET Ukraine. VBET і UPL разом сильніші. Я найбільше задоволення отримую не від моменту, коли ти виходиш і тобі хлопають люди, а коли ти, не знаю, бачиш перед виставою, якщо гримерка так зроблена, що ти бачиш людей і приходять перед виставою в Луцьку, наприклад, і ти бачиш таку картину. Йде молодь, людей 10, може університет, років 20 і мізуально 17. В якому залі? Луцьк.
[Фоззі]
Я зрозумів.
[Олександр Хоменко]
На площі? Так.
[Фоззі]
Там колись, вибач, що перебив, а в 1996 році ми вперше отримали гроші за виступ.
[Олександр Хоменко]
І що?
[Фоззі]
І випили? Ні, за 100 доларів можна було альбом записати.
[Олександр Хоменко]
Частина з них, значить, в косплеях. Косплей з вистави Дзюби, Симоненка, одягаються в персонажів. Хтось в ушаванках, у двох плапорах, в руках Конституції України, бо там якісь її видавали. Конституція, Конституція України? Це я був, як нє. Там щось видавали. Фоткаються біля афіші. Ребелі. Я відкриваю вікно, і вони обговорюють. Слухай, я думав, що Шухевич. Обговорюючи Шухевича. І всі такі розмальовані, українські. І якби не свято ніяке, просто черговий день. І вони... І от я в той момент, прям, видно, заплакав. І я такий, оце вона. Але не війнує тобі, що це ж все одно про інших людей, і не про тебе. Не в косплеї Олександра Хоменка. Так, а нахуй мені взагалі не треба косплею Олександра Хоменка? Фу, нє. Я ж тобі про це говорю. Дивись, я найбільше... Це виходить творчість про творчість. Я найщасливіший момент був не тоді, коли... Ні, типу, найкращий момент створення Ребелі, це коли я сидів в Карпатах з Віктором Каченком, ми місяць писали це. У двох співалися. Тупо, як у фільмі «Маяк». Нас двоє, тридцять днів. І ми студію в будинку збудували.
[Фоззі]
Наш сьогоднішній, вибач, попередній гість так само любив виїхати в Карпати і місяць писати.
[Олександр Хоменко]
Це круто. Завжди мріяв так зробити. Це найкрутіший... Серйозно, а що він писав? Стендап? Та ні, серіали вони писали. Це найкрутіший момент був створення Ребелі. Ми у двох. Горський куплет я дописав тут. Третю ночі я його божу. Кажу, а давай приспів буде. Я невгомонний, непокорний, незгодний. Він каже, чий приспів? Того, хто прийшов в КТМ. Я безуперечно. Знайду п'ятий драфт. Бо час боротися, час бути проти, підніматися час. Скажите, відчуваєш, це більше за всіх нас? Який, каже, сідає за клавіші. Це було найприкольніше. Який косплей Олександра Хоменка мені абсолютно не треба. Я от чув цю історію.
[Фоззі]
Це вже виглядало як сценка з міні-серіалу.
[Олександр Хоменко]
Виглядає не як правда, як якась вже деталізована історія. Я слухав якийсь подкаст, де кажуть, я там щось писав, писав, заснув, потім прокинувся на тому же столі, почав далі писати. Я такий, ну камон, ну не може такого бути.
[Валерон]
Ну це...
[Олександр Хоменко]
Ні на одного разу було, коли заснув набирається. Я жив, ну ти повір, ти скажеш це саме, ми писали в Кайпатах місяць, повернулися і ще треба було тижня-три на студії дописувати. Студія біля дому, просто метрів двісті. Я не ночував вдома, я сиджу, пишу. Типу, Чорнобиль, я такий, ось у мене рядок, мовчи, мовчи, спалить нас усі, блядь. Я заснув, прокидався, у мене все ще ті самі маски, я знову сиджу, пишу, і так, типу, днів двадцять.
[Фоззі]
Це могло бути. А ти прямо від руки пишеш, так?
[Олександр Хоменко]
Ні, я пишу на ноуті, але воно є дуже задорожка хуйня, я пишу на ноуті, і це так, по-ботанському. У нас є принтер на студії, а в нас кімната сусідня, я пишу на ноуті, і замість того, щоб скинути в Телеграмі, я пишу на ноуті, друкую, і приношу їм листочок. Він каже, нахуя ти це робиш? І коли запис? Він каже, можна поставити планшетку iPad. Я ставлю листочки всім, хто приходить, і там записуватися актором.
[Фоззі]
Ні, це було нормально, поки всіх був нормальний зір.
[Олександр Хоменко]
Я потім щось ретагую по цьому надрукованому, як фінальні рядки. Коли там, наприклад, танго маленьких людей було, наприклад, якщо слухачам цікаво, хто слухав Ребелію, пісня більше за всіх нас закінчується рядками «Чи може щось настав уже для історичних змін? Я вірю, що настав. Мене звати Чорновіл». І воно так майже до кінця дійшло. І потім я думаю, блядь, це дуже якось по-ковексному. Я переписав прямо надрукованому «Наставлю історичних змін. Я вірю, що настав. Досить вже руїн». І віддав прямо перед записом.
[Фоззі]
Прибрав пафосу.
[Олександр Хоменко]
Так само цей танго маленьких людей. Там було «Ніколи не був кращим, не був я розумнішим». «Катя-однокласниця мене ніколи не давала». Мовля довкола такий. Я думаю, були гарно. І прямо надрукованому «Катя-однокласниця мене не поміщала».
[Фоззі]
В групі «Манхаузен».
[Олександр Хоменко]
І я такий занадто вульгарно. «Катя-однокласниця мене не поміщала». І це прямо по-надрукованому. З Діновичем проєкт «Протагоністи». Я коли побачив перший випуск, там колеба був ще. Це продовження цієї історії про популяризацію української культури. Про більш простим шляхом, популярним, поясненням. Ти знаєш, насправді, щоб розповісти просто, треба перечитати піздець не всього. Але дуже масштабно зроблено для Ютубу. В стилі Женя Новичева.
[Валерон]
Вибач.
[Олександр Хоменко]
А чому ні?
[Фоззі]
Женя знає рецепти.
[Олександр Хоменко]
Там забавні коментарі, що треба придивитися до Олександра Хоменка, щоб не вийшла історія, як зі Спартаком Соботи вивчити біографію Олександра.
[Фоззі]
І що потім Женя знову з водичкою.
[Олександр Хоменко]
Я навіть якомусь випуску підйобував. Йдуть боротьба. «Це ж, блядь, брехня!» «Євгеній, дві ще фрази, що у вас опрацьовував правослідний брехну не спрацює». Молодець. Гарно, гарно. Гарно. Граунд. А що ти думаєш, скільки можна продовжувати такий проєкт?
[Фоззі]
Скільки стане Пантеону?
[Олександр Хоменко]
Питання зайнятості. Виключно те, що в мене з'явиться нова вистава, а Женя буде зніматися в кіно. І хуй знає, що буде другий сезон. Ми робимо зараз перший. В нас 8 випусків. Вони різні персоналі. Так то, якби ми були обидва без роботи, штопить, я думаю, можна роками. Але просто ми зараз це зробимо, а що буде далі, ніхто не знає, бо я буду зайнятися новою виставою, а Женя буде робити щось таке. Ми так зібралися по-дружньому. Класно зробили, чи не? А як ви вбираєте, хто проти кого? Бо там, ну, звичайно... Інклюзивні, дуже прикольні. Найбільші персонажі, якби... Це моє психоскласно. Інколи поєднається інколи на Курбас проти Довженка, наприклад. А там якийсь... Хотіли Стуз проти Амусела. А прикинь? Єбать! А як? Так як же й було?
[Валерон]
Чикавенько і Корольов.
[Олександр Хоменко]
Чи Ярослав Мудрів не було? Чому? Було Мудрів проти Мазепи. Він теж дуже любить... Ну ми просто... Дивись, є певна логіка, якщо, наприклад, буде випуск, не знаю, коли це вийде, або вже він вийшов, Сковорода проти Амусела вирішили фінально. І це виходить Серце і Розум. Тобі. Хоча абсолютно різна хуйня. Буде випуск... Був випуск Українка і Багряний. Тому що стоїть це. Абсолютно різне, в різних епохах, різні проблеми, але от як переборів. Судже креативного розуму чи цікавої розповіді, що ти береш неприємного, ну і приємне. Але багато людей стоїть за цим, так? За сценарною роботою, наприклад. Ні. Ти сам пишеш? Всі штуки сам пишеш? Це велика робота. Як для випуску на Ютуб? Так. Ти виставу мою бачив? Це ж я написав.
[Фоззі]
Ні, ну вистава... Ні-ні, вистава живе потім. Більший цитрувальний відео.
[Олександр Хоменко]
А Ютуб, на подміну від вистави, залишається для історії. Так, ми це все зробимо і пишемо. У двох, Женька. Хоч ми маємо грати проти одного, але ми сидимо інколи разом. Тобі класний факт. Я кажу, ось тобі знайшов. Дякую. Але це у двох робиться. В плані зйомка. Але пишемо на це у двох. Сценарно пишу. Я і Женя. З історії виглядає, як велика авторська робота. Ну, дякую. Але це велика авторська робота. Мене і Женя люблять. Знову тобі щось є за баром. Так. Я запасливий.
[Фоззі]
А там шкарпетки.
[Олександр Хоменко]
Ще одні шкарпетки.
[Фоззі]
На хлопчика і на дівчинку.
[Олександр Хоменко]
Шапка на зиму. І фляга для Єдер-майстра. І ще пляшка буде. Щоб було що налити у флягу. За що ми віддамо цей набір від Єгер-майстра?
[Фоззі]
Я так подумав. І пропоную наступний варіант. В коментарях ви вкажете свій улюблений фрагмент трек-сцену з творчості Муру, який би ви порадили людині, яка не знайома з їхнім репертуаром. Так, щоб купити людину одним треком і закохати її в Муру. Або історію, з якою у вас пов'язаний цей трек. То і коментар, який отримає, якщо ви в Луцьку йшли там і Саша чув вас у вікно. Наприклад, такий коментар має всі шанси. Надібете собі найбільшу кількість лайків і, відповідно, автор цього коментаря отримає цей прекрасний зелений набір.
[Олександр Хоменко]
Або якщо ви дівчина, яка отримала гроші на переїзд.
[Фоззі]
Тут взагалі мільярд шансів. Можемо її одразу пакувати. А ти дивишся цей космос?
[Олександр Хоменко]
Як тобі? Клас? Ну, типу, клас. Мені сподобалося. Не, можу... Блять, розумієш? Це призма меншовартісна. Як для українського кіно є бать. Як для українського кіно є бать.
[Фоззі]
Ні, можна сформулювати...
[Олександр Хоменко]
Розуміше.
[Фоззі]
Як для бюджету українського кіно це прекрасно.
[Олександр Хоменко]
800 тисяч доларів, це здається одна хвилина інтерстелару, так? Так. Читаєш Віталія Гордієнка. Так? Це мій бать мені сказав, тому що він дивився Гордієнка.
[Фоззі]
Там... є з чим посперечатися, але...
[Олександр Хоменко]
Я не збираюся нічого поганого казати про це кіно, тому що якщо всі фільми будуть такими, дай Бог. Мені шкода 10 років життя. Типу, 10 років один фільм, ти ж старіш. Тільки, блядь, піздец. Я помер б навіть, здається, за таких умов роботи.
[Фоззі]
Це дуже часто буває. Зараз там виходить фільм я плутаюся в прізвищах корейських режисерів. І в батька. Чувак 17 років його робив.
[Олександр Хоменко]
Це не томанно. Ну дивись, є Гамильтон п'є мюзико. Щоб було щодо нас порівнювати. Це історична, праамериканська історія. Так, так, так. Таким порівнюєте романтику, Вовашкова, ребелі. Вже зрозуміло. Чувак 8 років писав. Ми зробили романтику. Можна було її катати щороку-два. Одразу закрило романтику ребелі. Закрило романтику ребелі. Кожного року поставити таку.
[Фоззі]
До них можна потім повертатися.
[Олександр Хоменко]
Можна, може і треба. Але просто я не уявляю, як, ну, в сенсі, ти, блядь, 8 років пишеш, щоб не встало. Я ще можу уявити, як книгу можна писати роками. Бо це дуже індивідуальне. Ну, типу, це прямо окремий світ. Письменник, він же в Бога горає. Ну, і ти дуже одиноко, сумно. Але якщо ти пишеш твір... Прикол просто в тому, що книга не потребує залучення команди. До моменту створеного роману. Далі вже видавництво, реклама, всі діла. Це саме такий індивідуалістичний спосіб мистецтва. Письменник – Бог. Все, ти вирішуєш. А п'єса, ти знаєш, що тобі її для театру писали. Фільм, зрозуміло. Акторами і так далі. Але з книги теж пишеш, щоб перечитали. Так, я маю на увазі, що для того, щоб фінально цей продукт вийшов в світ, в випадку книг, ти один на собі дописав і видаєш. А якщо фільм, то це треба ти один дописав і тобі ще 150 людей і в житті треба...
[Фоззі]
І 150 потім правок.
[Олександр Хоменко]
Треба, щоб вони свої життя віддали... Немає агентів, режисерів, акторів, сценаристів. Я думаю, що в книгі теж може бути не одна людина за тобою. Як автор? Ні, зазвичай... Як автор – одна людина. Ну, дві, добре. А коли п'єса, то це ж колективна праця. Вистава, це колективна праця. Закіно – це колективна праця. І як от можна 10 років, ну, що інший не дає своє життя.
[Фоззі]
Ні, можна просто забути, хто там кого любить, хто кого ненавидить за 10 років.
[Олександр Хоменко]
Добре, що в тій космосі... Коротше, мені дуже шкода, що чуваку знадобилося 10 років на це. Я вважаю, що так не має пот. Може, він би...
[Фоззі]
Але краще так, ніж ніяк.
[Олександр Хоменко]
Ні, ну, понятно. А у вас же був досвід теж кіно? Ну, про спешу. Ми зробили дуже прикольні спешули вистави, такі, які ніхто не знімав. Бо, звичайно, звіняти виставу – це, тіпо, просто, там, чотири камери і лайфинг. А ми, я, натхнений Netflix спешу, і ми, типо, задрочив, що треба це двічі, щоб камера по сцені ходить без людей. Ну, тобто, певна специфіка жанра. І ми зробили, так, кльово вийшло.
[Фоззі]
Ну, звук знімати, аж по-іншому.
[Олександр Хоменко]
Тобто, так. Але, умовно, що тебе ділала голова сцена, в тебе ось хіракся зала, потім знімається, як вісінка, ну, тобто, таке номінація. І вийшло дуже якісно знято. І всіх, більшість, насправді, людей, які підходять за роман таку дякувати, кажуть, що вони на мегавогу дивилися, а не ті, які живо були. А комерційно це успішна історія? Ми вийшли в Пасху, і була трагедія в Сумах. І це прям, просто, я не знаю, хто надумав дистрибьюторів виходити в Пасху. Тому, з точки зору релізу, я думаю, кіно набрало би небагато. Я не пам'ятаю фінальну цифру. П'ять фінальних, чи шість, чи чотири. Ось так ось, ориєнтовано, п'ять. Зібрало вона в кінотеатрах. Ну, про мільйони гривень. Десь, по-моєму, фінальна цифра здається чотири.
[Фоззі]
Ну, це ж означає, що ви отримали половину. А ще мінус тридцять. Ну, там хуйня ще.
[Олександр Хоменко]
Ні, ні, фінансово це не було. Але, ну, хоча б купив усі витрати на виробництво. Так. Ну, якісь там двісті тисяч нам треба було ще докласти. Але так. Але потім, от, дома, на Мігого, всі пішли дивитися. А Мігого ж продали? Так.
[Фоззі]
Там все одно роялці.
[Олександр Хоменко]
Я знімав це, в першу чергу, для того, щоб коли через двадцять років, дай Бог, з'явиться питання, яким був театр під час війни, ну, є не просто, ну, архівно-нудно знято, а прямо, от, можна подивитися як спешал. А я думав, ми просто, я думаю, що Рудинського говорили, чому от не знімуть там «Конотопську відьму», чи там... Це питання для людей, які цим займаються.
[Фоззі]
Запропонуємо, якщо вже рука набита?
[Олександр Хоменко]
Щоб я знімав виставу іншого режисера? Чому? Я з улюбки, але я думаю, що інший режисер, якщо знає сам, краще візняти свою виставу. Я навпаки, з Ванною Орешким ми відносно, там, квестом спілкуємось, на рівні, тіпа, якісь бранші, куди вас запрошують, такі... Я не думаю, що ми друзі, але, тіпа... От, і ми говорили, і він такий... Ну, він такий, і що у вас? І знімаєте? Ну, цікаво, цікаво. Мені цікаво. Я кажу, а що ж ти? Він каже, ну, треба подивитися, складний процес. От, «Мор» проклали, «Дріжку». Дай Бог, там ще інші драматичні... Ти теж рисував виставу Ярослава Гресь? Чи не виставував? «Літературний вечір»?
[Валерон]
Чи що?
[Олександр Хоменко]
Як ти це називаєш? «Вечорне вдохновлення». Я думаю, що це за 12 тисяч гривень квиток. «Опра Стайл». Вона розповідає якісь кейси власні, але вона і виконує бажання людей. «Опра Стайл», точно. Вона дуже популярна була на Заході. Це ж суто американська історія.
[Фоззі]
Вона тут сиділа, і ми про це говорили.
[Олександр Хоменко]
Ось, і, ну, так.
[Фоззі]
Наступний понеділок.
[Олександр Хоменко]
Режисував, і що? Ну, як тобі?
[Фоззі]
Наступний ти теж синій субтитр?
[Олександр Хоменко]
Зараз, який буде, у мене трішки забитий графік, я там точно не буду. Але на рейки ж поставлю. Ярослав Гресь – це така людина, якій не дуже треба режисер. Тому що я приходжу до неї і кажу, «Дивись, це має бути зліво». Вона каже, «Ні, це буде справа». «Це має бути зліво». Вона каже, «Це буде справа». Вона навіть «Прямо-червоно» режисувала. «Прямо-червоно» ми тут сидимо. Теж режисувала виписок з собою. Це більше про… Ну, ні, там якісь ідеї, хореографії. Тоді зрозуміло, що я йду до бимага. Але це більше як… Ви друзі з нею? От я друг з Яновичем і Гресь. З медійки. І Павлом Готсем з назви. Ми виділяли трьох людей, які з, ну, вона там якось пасіонарна, у кого, тіпо, мої прям справді друзі. Це Гресь, Янович і Павло Готс. З назви. І, так, тому це було більше на моменті, що, тіпо, я не знаю, як це робиться. Допоможи. Добре, звісно.
[Фоззі]
Я б не міг собі уявити. Бо мені щось, судимо, ну… Ну, ладно, Гордон там катав якихось… Врізав там скляне око в пуп і демонстрував там людям. Ну, «Вечори» теж натхнення? Ну, тільки своєрідні. А я думаю, ну як? Ти правду сказав, так.
[Олександр Хоменко]
Дивись, вона, я тобі більше скажу, Гресь, ця синя сукня Ярослави, надихає на добро і мене. Тому що я подивився. Понятно, що там є дуже багато контенту такого, який для її, це Адам Зінкри, і таке тіпо. Повернися, скажи.
[Фоззі]
У нас була дуже смачна історія. Ти на кого повернувся?
[Олександр Хоменко]
Бо, дякую. Це була надзвичайна історія. Є цей монолог. Я хоча б повернувся і сказав, «Ти варте найкращого». Ти не яновичок повернувся? Ні, я ж запультаноч при цьому. Чоловіки ж більш синічні до такого. До мене повертається звукач з сорокарічним бородатим, там кабан. «Сашко, ти варте найкращого». Я такий, «Так, я поняв». Він повернувся, «Ти варте найкращого». І я говорю, «Ребята, ви що, єбанулись?» Він виходить і каже, «Сашко, ви варте». І вони непостиронічно, хтось плаче. І вони такі, «Ти варте найкращого». Я такий, «О, це діє». Я подивився на те, як вона варіється, виконує. В «Новорічну ніч» була класна. Я ніде не розповідав цю історію. У мене є чат «Смутні». Найближча, найвища аудиторія. Чат «Смутні». Я би хотів сказати, що найближча аудиторія поціновувачів, але я захочу, у мене в моєму чаті хує сосять. Я вибудував таку комунікацію. Я його створив один раз. Почали писати «Дякую, Олександр, за все». Я кажу, «Дивіться, жодних, блядь, слів хольби, іначе бан, нахуй, буде». А як ти пускаєш? Є телеграм-канал, у нього і час. Я кажу, «Жодних, блядь, слів хольби, інахуй, бан». І вони дзеркально зрозуміли. Я захочу, кажу, «Доброго всім ранку, іди, нахуй». Ми з тобою так спілкуємось за тією аудиторією. І я на Новий рік. Я знову щось про міграцію говорив. Хує сосять. І мені якась дівчинка в особисті пише, каже, «Олександр, ви не правді. Досить цього казати. Ви не знаєте ситуації особистих. Я, наприклад, не по своїй волі. Я там з Маріуполем. Вони там все забрали. Я працюю, якийсь гарний, йобаний, в родстві. Куплю на гроші, щоб переїхати. Я хочу назад, але я не можу фізично.
[Фоззі]
Як називається гарний?
[Олександр Хоменко]
Ти не знаєш?
[Фоззі]
Я там буду просто. А як звати дівчинку?
[Олександр Хоменко]
Що? І я такий, «Скільки?» Кажу, «Скільки грошей тобі треба, щоб повернутися в Україну? Так можна вічно купити». А ти кажеш, «Скільки?» Я кажу, «Я не знаю». Кажу, «Ну, скільки це? 100 тисяч гривень. Хватить тобі?» Вони кажуть, «Ні, давайте не збираємо, дівчинці. Назбирали 40 тисяч гривень, мені за новорічну ніч. Я доклав свої 60 тисяч гривень, і в 23 годину новорічну ніч». Вона повернулася? Так, вона живе в Україні. Кажу, «Тобі 100 тисяч гривень, повертайся». Вона повернулася, живе тут зараз. Більше за те, вона сусідка по кімнаті, актриса, яка в рибалі грає. І я зробив це тільки тому, що я сидів на синій сукні і бачив, як це відбувається. Це дивно. Інколи буває. Трішки віє. Трішки віє церкові.
[Валерон]
Господу Богу.
[Олександр Хоменко]
Хочеш айфон, буде тобі айфон. Дякую, Ярослава. Хочеш в Африку. Ти в Африку їдеш. Це інколи, знаєш, рука Бога. Але я знаю, оскільки я спілкувався за кулісами, я розумію, що вони це роблять просто з того, що світлість треба показувати, що так можна. А головне, що це людина, яка реально їде в Африку, бачить свою матірю, яку вона не бачила багато років. Якби я не зібрався 100 тисяч гривень дівчинці в Варшаву, купив це все, перетравив на карту, так і все, повертайся, то ми чекаємо. Я не пам'ятаю, звідки вона. Я не підписав її на щадок справи Івана Багрянова. Вона втекла з Юлі. Для Юлі дівчинка ця. Він переписав, що вона така дівчинка, що йде. Класно. Що це реально людина. І вважаю, я це все зробив, і потім я вже коли відправив їй гроші, так і думаю, блядь, це ж тіпу Єрестан Гресь, мене надихнуло це робити.
[Фоззі]
Ні, вона могла і не повернутися, а гроші отримати.
[Олександр Хоменко]
Ні. Ну, якщо мене повернувся, це ж Єрестан Гресь.
[Фоззі]
Українців знову має стати багато, а в прямій червоній має стати 100 тисяч підписників. З підписниками ми справимося швидше. От прямо зараз підписуйтеся і ми пришвидшимось. А українців ще не робимо. Я вірю.
[Олександр Хоменко]
Про міграчі є още, як ти помітив, в моєму списку питань. Я не настільки добре бачу, хоч і в окулярах. Ні, ні. Ну, про список ти помітив. Історія про те, що ти теж збирався мігрувати, думав про це, не за що збирався, думав про це, але Євген Янович відмовив тебе від цього. Так. Можливо, якби не Євген Янович, це дуже серйозна заява. Можливо, якби не Євген Янович, або як репер якийсь співав би у Варшаві, де ти, моя ненька? Ти був би тим чуваком з Лісабони, який щось створив в міграції. Хує знаю, може, я побачив би сонечко західнеєвропейське і розслабив булки. От бач, ми ж про це говорили. А як це було? Це теж якась фігура мови, або реальна історія? Ні, ні, ні. Це реальна історія. Щому абсурдно, що це на фоні виходу романтики тільки-тільки. Літо. Це після першого туру романтики. Ти от прям добився, добився в першому житті. Вітаю. Ходиш. Успіх, успіх. Вистава. 23 роки. Сиджую. Думаю, блять, може, нахуй це все. Ти просто почав. Ну кожного ж є така думка. Кожен раз, особливо, це страшно, коли ти за кордоном, оцей потяг, звідки він? Пшемишля. От ти кожен раз, коли заходиш на вокзал з Пшемишля, кожен раз думаєш, а може... Ні, ні, ні. І заходиш назад. І я почав ходити по Києву, думати, що, блять, може, реально, ну, я не бачу. А мене ще дуже підїбало там Шмельгауз, до речі, розйобували в Твіттері за якийсь автомобіль в кліпі. І мені так, до речі, сумно за них стало. Там щось... Кліп... Чайка, здається, в них була якась, авто. Кліп якийсь про женщину, вечір, понятно, вино і кров, от. І, тіпо, і там просто захуй соціальний шоколадчий експрес, що блять, що за авто? Папа, де ж за ця савка? Я певен, що це якась автобус-загнодовжанка, яка була. Чайка? Напевно, так. От. І я так і думаю, блять, які люди злі, які... Просто романтика мене дуже підїбала, що ми ж... Щасто я вже можу зрозуміти людей, які пишуть, хмур, понятно, блять, коверсійний проєкт, хоча ні, але, ну, ми ж все вирвалися вколо цієї багіби, блять. А тоді, коли ти писав це, блять, з трьома роботами на студії, на сфійській борчоговці, і якісь підараси, блять, все одно це розбирають на кому і кажуть, що краще б цього не було, ну, це як це... Я так, блять, от це от мене так... І тоді просто треба не читати коментарі. І мені, коротше, так... Багато було факторів. Просто, ну, типу... Кохання, стосунки, майбутнє, ракети, ну, блять, темряв. Треба пояснювати, чому, блять, хочеться інколи поїхати, не треба пояснювати. І що, ти зміг би там жити? Та ні, напевно, блять, але це ж все одно, ну, це ж незворотний крок, поняв? Не можна виїхати. Все, ти виїхав, ти абосрался. Все, найпевно. Засновник МУР, блять, покинув Україну. Чувак, який найбільше що я встризував, блять, з України, це ж піздець, поняв? Ладно, якийсь репер її кидає, а тут чуваки, які розповідають, що ці країни є майбутнє. Є майбутнє, тільки... Пока. Ну, все, це зовсім піздець. Ви в Арті краще. Більше, ніж у нас, Берлін. І я прям реально, типу, думав, може, не нахуй. І я зустрічався з Яновичем, ми говорили, і на розмові з ним, факт, що я би був в США, в Україні. Парадоксально. Зараз це зрозуміло, зараз уже такий постапокаліптичний стан, що буде далі, похуй, як жорсткий дрюс, як краще здохнув в себе вдома, ніж в житому в тій параші. Є реп. Він мені багато чого хорошого сказав, і Женя Янович надзвичайно хороший людина. Це така дуже попсова, блять, сцена. Ви тому голосуйте за нього, номер 5. Він дуже... Правильно, що я буду сказати? Я не знаю, який він людина. Він дуже хороший друг. І багато речей в моєму житті так чи інакше дає мені силу, дружба з ним. Я дуже сподіваюсь, що і я йому теж. Він мені багато чого сказав, навів мені аргументи, говорив зі мною, вислухав такі, які подіяли, там, де не діяли. Слова інших людей, де просто так, блять, їхайте так, рідні ж, ти чо. Там от він реально включив емпатію, не знаю, може там психотерапія рок-хоу. Йому навчили як це робити. Там в нього є трошки досвіду.
[Фоззі]
Він трошки покатався по тих же залах. З іншої церкви.
[Олександр Хоменко]
І потім я вже, коли в грудні був тур, міні Варшава, єврея Варшава, ми були в залі, де він стодола, здається, якийсь варшавський клуб був, стодола, здається, якось так називався. У нас був концерт в грудні. І я вже там, блять, знав, що я от виступаю.
[Фоззі]
Великий чорний квадратний зал.
[Олександр Хоменко]
Та-та-та-та-та. От. І я вже знав, що я оцього разу єврея Варшави, і, блять, ніколи в житті не залишусь тут. І буду назад.
[Фоззі]
Подякуємо Євгену Яновичу за збереження перспектив українського мистецтва.
[Олександр Хоменко]
Ага. Виявляєте, так. Ну, напевно, це дуже образливо, так? Що ти, от, ти, тіпу, прийшов, що це, а потім тобі кажуть, що ти продюсерський проєкт. Хоча ти сам вибирав продюсера, як я розумію, так? Та ні. Ну, типу, як можна бути продюсерським проєктом, якщо це контур-інтуїтивно? Те, що ми відомі, насправді, це якийсь чорний лебідь. Ну, тіпо, ми чотири задрота, блять. От ми всім кажемо, знаєш, ми are not cool. Тіпо, може це і чіпляє, звісно, може всьому. Але, ну, ми не шлях зірки. Я не вмію, блять. Ми жодного разу не записували якийсь, блять, тік-ток танці, поняв? На всіх вечірках, куди запрошують... Менш симпатичний, ніж Мальгаузен. Абсолютно. Десять разів. От. Ми на всіх вечірках, куди запрошують якусь, якийсь лейбл, знаєш, наштовує, там, блять, вечірка. І там всі, от, музиканти. То сяк. Ми реально, як в тому меблі зі стаканчиками в кутку, стоїмо отакі. І стоїмо одне з одним п'ємо. Ну, прям, абсолютно. Ну, типо, абсолютно ботани, тіпо. Самі... Я на інтерв'ю когось буквально начну. Самі рок-н-ролі серед ботанів, самі ботані серед рок-н-ролі.
[Фоззі]
Може бути. Звучить, як книжка мемуарів.
[Олександр Хоменко]
У нас є подарунок для тебе, прикинь. Був колись на таких заходах, де ще і беруть щось? У нас є вініл. У нас є Ягер-майстра. Ух ти! Ух ти! Є, бать, ми колись отримали премію від Ягер-музик-а-вордс. Ідеальна інтеграція. У вас є премія від Ягер-музик-а-вордс? Так, вона у нас на студії. Так, а можеш, скажеш, якихось молодих, хто тобі подобається? Ні, ну, не те, що там написано, а, в принципі, може, є якісь чуваки, з якими ти слідкуєш? Я обожнюю гурт «Назва», і я вважаю, що... Ну, гурт «Назва», звісно, теж перемагав там. Може, не прям там, але перемагав. Я вважаю, що нашій країні буде дуже соромно, нашим, точніше, яке. Якщо в них не буде розвитку до рівня палацу спорту, то це буде один з тих гуртів, які будуть сидіти, блядь, який гурт, проїбаліть. Назву залаговують бути найпопулярнішим музичним гуртом. Скажімо так, якщо «Назва» буде ААА-артистом, то значить, що в нашій країні з'явився такий смак, про який ми тільки мріяли. Мені дуже подобається «Блум Скорда». Я б дуже хотів, щоб він грав у мене на осіллі, наприклад. Я не знаю, як про це говорити, бо в цеху, напевно, не прийнято. Мені як приходити з доларами, чи з... Братан, давай. Але я прям реально... «Блум Скорда» ахуєнні речі робить. Мені дуже сильно подобається АТОЙ, більше як особистість, напевно, але і треки його плетіться, і піздец, класно. Ну, але я не давній фанат АТОЇ. Я, для свого створення, після «Фіта», коли я кликав всю, блядь, Україну музичну, яку можна, на «Ребеліо», да, щоб, тіпе. І хтось там через 45 продюсерів і контрактів до нас приходить. І, по-моєму, після спілкування у ньому у нас Яна, яка, і Джері Хайалич, вийнявся дуже складно з організацією. І там ще ребятам якийсь, я намагався долучити до цього альбому. Там же піздец, «Ребеліо» — це просто якась піловаров, манатік, і назва там є. АТОЇ, Джері, Кажанов, блядь, Керкулєц є. — Кажанов багато прийшов. — Так, ну альбом там, типо, от всіх... — А так, а хто відмовив? — Щас, і я цей, і я на фоні цих всіх організацій, лейбелів, і продюсерів, і купів. Главне, потім «Ребеліо», піздец. І я дзвоню АТО, я знайшов номер, кажу, «Привіт, В'ячеслава, хотіло б тебе долучити до роботи, я вже готуюся». Він каже, «Так, давайте, коли?» Я кажу, «Коли ти можеш?» Він каже, «Завтра». Я кажу, «Да, да, ти ж навіть не спитав, якою саме...» Кажу, «Та погодь». Він приїхав, все записав, каже, «Клас, дякую». Я так, о, так буває, потім почав слухати його музику, і мені прям дуже зайшло. Назва «Bloomsquad» АТО. І це такі звуки, хто прям дуже-дуже крутий. — Клас, гарний номер. Хто відмовив? Чи ти звичайно з продюсерів? — Ну, ми добили, хто, чи там Клавдіо Петрівну, мовно, чи то ж Джері Хейл, ми перегризли. Це Вакарчук. Дуже сумна історія. Некрасиво вийшло. Але в інтерв'ю мав бути. Він співав більше за всіх нас. Це було б дуже круто, що ця пісня звучить голосом.
[Валерон]
Але не вийшло.
[Олександр Хоменко]
З Бумбоксом навіть не вийшло до базари. Дуже смішна історія через їх продюсерську команду. — З Бумбіками? — Так.
[Фоззі]
— З Сагамонов?
[Олександр Хоменко]
— Так, Леша Сагамонов. Ми щось домовилися. Чорновіл, Незалежність, вони такі плюс-клас. Потім Вакарчук такий казав, я точно буду. Через це ми заборонили пісню для Вакарчука. Був там всій клас. І ми повертаємось до Бумбоксу. Але ж теж графіки, відповідь. Три тижні займаємося. І відправляємо пісню про Чорнобиль. Мовчує, мовчує, нікому не каже. Дуже красиво. Цей синомійний виход на вулицю. Класна пісня. Кажемо, оце голос Хлопнюка буде красивий. І З Сагамонов відправляє. Каже, який нахуй Кравчук? Ніколи ж в житті такого не буде, що я буду співати за Кравчука. Мій Андрій. Каже, Андрій, дослухай так. Це альбом, художній твір. Він же не комуніст. Він про Чорнобиль, про дітей. Піп-піп-піп-піп-піп. Каже, як Бумбокс. Проїбали ми Бумбокс. На саму пропозицію З Сагамонов навіть Андрій Хлопнюк, напевно, не в курсі, що в нього був шанс бути в Рабині.
[Фоззі]
Хлопнюк в курсі. З Сагамонов, явно, йому розказали. Льоша.
[Олександр Хоменко]
Ну не знаю.
[Фоззі]
Коли З Сагамонов, нас багато хто просить, щоб З Сагамонов прийшов. Коли З Сагамонов прийде, ми спитаємо.
[Олександр Хоменко]
Я думаю, що він свого боку скаже, дивіться, спочатку, я думаю, я так скажу. Спочатку пропонували, що з цим Чорнобил. На залежність, ми можемо запідтримати молодих хлопців. Клас. Проходить чотири тижні, немає комунікації, потім мені направляють демку і я читаю текст Кравчук. Який нахуй Кравчук?
[Фоззі]
Десь він так це розкаже. Діти, це ж Бармендиктат. Хрещатик 44. Альма матер всього українського всього.
[Олександр Хоменко]
Що у тебе є? Шановні, знаєте, політичний клімат нашої країни зобов'язує мати прапор. Часто. Інколи для хороших приводів, інколи для сумних, інколи для революційних. Тому в додаток до блакитно-жовтого або червоно-чорного є можливість мати ось такий прапор. Слово це класично українське красиво означає бунт, повстання. Такий прапор ребелі, який не продається ніде у нас в магазині, ніякого не можна отримати, окрім виграти на аукціонах чи отримати від мене. Отакий прапор, він підписаний учасник МВЖ. Тому це вам можете розіграти, це на вашу справу. Таких прапорів у світі дуже небагато. Вони є тільки у найкращих людей. Ну от, прапор ребелі золотисті жовті.
[Фоззі]
Якщо ви не проти, ми розіграємо його на тактичні аптечки. Окей? Отже, ми маємо оригінальний прапор ребелі, який не можна попити, можна тільки виграти на аукціонах або в прямій червоній. З автографами оригінального складу, бо хто вас знає, як Бітлз, розбіжитись потім тут буде. З автографами оригінального складу. Цей прапор отримає той, хто зробить донат. Донат на тактичні аптечки, все як завжди. Крок від 200 гривень 200 гривень, 1 плюс коментарях. 1000 гривень, 5 плюсів і тоді ваші шанси зростають в 5 разів. Там, мільйон скидаєте. Скільки там шансів? У вас 50 тисяч, якщо я не помилився, поправте мене в коментарях, якщо я лох.
[Олександр Хоменко]
Не було такого, але давайте.
[Фоззі]
В будь-якому випадку, всі ці гроші перетворяться на тактичні аптечки для наших військових. Не вимикайтеся з усіх процесів, підтримуйте Україну і тоді настане той момент, коли Україна підтримає вас.
[Олександр Хоменко]
Красиво. Дай Бог. Ми дуже чекаємо цього моменту.
[Фоззі]
Алілуя.