МИХАЛЬЧУК/schmalgauzen. Правила гурту, фанбаза, шансон, переклад російськомовних пісень, Том Харді
Владислав Михальчук
Опубліковано 15 серп. 2025 р. • Довжина: 11 082 слова
Короткий зміст
Що буде, якщо взяти шансон і почати грати його в театральних виставах? Вийде щось на кшталт «Шмальгаузен».
Сьогоднішній наш гість розбирається в акторському мистецтві, кіно та музиці, яку треба створювати, щоб підкорити всі жіночі серця країни. І хоча йому всього 24 роки, його вже встигли записати в «діди».
До нас завітав один із солістів гурту Schmalgauzen — Владислав Михальчук
🔥 У якому жанрі все ж таки виступають Schmalgauzen
🔥 Чи існує український шансон
🔥 Конкуренція з Måneskin, Тіною Кароль і MELOVIN за жіночу аудиторію
🔥 Як не з’їхати з глузду, коли весь час проводите разом
🔥 Український дубляж: ролі для Netflix і великих блокбастерів
🔥 У яких фільмах знімався Михальчук
🔥 Чому клоун — це найскладніша акторська професія
🔥 Бум українського театру та свідома молодь
🔥 Rammstein, AC/DC, Led Zeppelin, Mötley Crüe й інші легендарні рок-гурти
🔥 Російськомовний Хмельницький
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Владислав Михальчук]
Пряма Червона продовжує сконування навколишнього медійного простору. Все нам цікаво, як діти. І є тема, яку ми кілька разів вже обговорювали з дорослими людьми. Ми говорили про те, що є один вагомий культурний кластер, в якому Україна завжди програвала Росію. І це шансон. Тобто є, якщо ми вийдемо зараз на поверхню, ми зустрінемо приблизно мільйонів шість людей, які закриваються вдома і слухають шансон. А який вони шансон слухають? Як ти порахував? Шість мільйонів? Шість мільйонів, можна довіряти, це експертна оцінка. Репрезентативна вибірка. І якщо ми не годуємо їх шансоном, хто їх годує? Їх годує суперник. І сьогодні в нас на барі людина, яка перебуває в авантгарді боротьби за українізацію шансона. Тому що коли ми обговорювали це з Валіроном, Валірон сказав, ну а Горюк кричить, окей. Ну що він ще там знав в Запоріжжі? Я кажу, це був не український шансон, це був російський шансон, в якому вставлялися слова «шулявка» і «хрещатик». А сьогодні ми будемо серед іншого говорити про український шансон. Тому що Шмальгаузен — це спроба відігратися в Росії в одному з найбільших культурних кластерів. Привіт, Влад. Добрий день.
[Валерон]
Ці, знаєш, купа експертів, всіх глядачів. Який стиль у Шмальгаузен? Що це таке? Людина з першого разу. Шансон.
[Владислав Михальчук]
Шансон. Шансон — це ж не обов'язково погано. 99% будь-якого стилю це все одно шлак. Були в Шансоні хороші моменти, просто їх не можна вже, треба закриватися вдома. Я закриваюся вдома. Для мене шансон — це дуже добре. Тому що для мене шансон — це Шарльз Ознавур, Едіт Піав, Жак Брель, Філіп Ліотард, Ів Смонтан взагалі. Так що дуже дякую за таке класне порівняння. Шансон — це погано. В Харкові спочатку з'явилися дві радіостанції шансон. Потім в Києві я в пісні вставляв. Там, де я живу, грає два шансони. І вони змагалися, хто ближче до шансонів.
[Валерон]
У нас це негативного ознаки в моєму дитинстві не було. Тому що це всі були пісні російською мовою про тюрму. Не було ось про Едіт Піав.
[Владислав Михальчук]
Абсолютно, я розумію. І поруч із тим, бо якщо досліджувати коріння шансону, воно все одно було дуже популярним серед радянської інтелігенції. Якщо ми там згадаємо... Блін, нам доведеться зараз отримати поїбало по моральному. Люди, які скажуть, що ви там згадуєте росіян. Хоч бери, показую собі пряму червону за те, що ледь не згадав власними губами прізвище, яке треба забути. Так, все, перематуємо, перематуємо. 6 мільйонів закриваються вдома і.
[Валерон]
Мені здається, що ваші, як ти кажеш, поціновувачі, вони-то точно не думають, що слухають шансон.
[Владислав Михальчук]
Ми вже нещодавно пройшли відмітку п'яти років, як ми вже живемо з хлопцями під гідою Шмельгаузен. А також з повномасштабки вже три, напевно. І наші поціновувачі, чим особливі, ми їм довіряємо, а вони довіряють нам. Вони, як можуть, прекрасно знають про наші смаки, тому що в нас в турах є такі речі. Ми за Любке приїжджаємо, коли є можливість. Один з крайніх разів ми їхали з виставою Августа-Густаву, вона на 650 людей. Це в Соломії чи де? Ні, в залі якомусь. Ми в Малєвичі там. А, в Малєвичі. Зробили ситячу посадку, це така вистава була. І потім на наступний день ми дали кліць, що ми прийдемо з студентами поговорити. Така відкрита розмова буде в Лівську політехніку. І туди прийшло 1200 людей. Це більше, ніж на виставу. Ми їм не будемо казати правду про шансон, тому що це інтелігенція. Я про те, що це поєднувалися. Це завжди найцікавіше на стиках. Так, це правда. Наші люди, які нас слухають, вони починають поправити. Я розумію, що є старий багажник, але ми їм відкриваємо капот. Просто вони вбирали нове. Моя перша асоціація була – це Василь Гантарський. Так, мені соромно. Вася Клап називається. Вася Клап – це фирма, ми слухаємо пісню «Конократ». Це саме фаворит пісні. А ой-вай-дочку маю. Я коли грав в дискотекі, я завжди закінчував їхнім кавером. Його нема на стрімінгах, тому що без дозвілу. Саме цього треку. «Де мій тато був» – це кавер на пісню Еріка Клептона «Tears in Heaven». Пісня Еріка Клептона присвячена загибелі його сина, який маленький випав з вікна. Клептон написав, а Василь Гантарський зробив феноменальний кавер. Я раджу вам занотувати, шукати в гуглі, тому що на стрімах його нема на жодній площаці. Але це найкращий кавер, який я коли-небудь чув. І це саме є таким інтелігентним українським шансоном. Я був якось присутнім, Господи, прости, під кострумою на полюванні.
[Валерон]
Як він завжди дістає ці історії?
[Владислав Михальчук]
Звучить. Росіяни в мене плакали, коли я ставив з телефона «Нокія ще». Цей трек, коли вони казали «ну шо ви, шо ви, шо ви», я казав «от». Будь ласка. І дорослі чоловіки сиділи і плакали, згадували свої історії.
[Валерон]
Але ти любиш задачки. Фос колись мені розповідав про свої найулюбленіші реп-треки. І там був один «Димної суміші», якого теж нема на стрімінгах. Взагалі майже ніде нема.
[Владислав Михальчук]
Ну це рок-трек.
[Валерон]
Ну ти казав, що це…
[Владислав Михальчук]
Фанк, так.
[Валерон]
Його теж ніде немає.
[Владислав Михальчук]
І коли з нас з'явиться Саша Чемєров рано чи пізно, він зможе підтвердити, що раз на кілька років я йому вночі п'яний телефоную і кажу «скій трек». Його немає ніде. Скидає, потім удаляє, щоб не було. Ну так, потім я міняю телефон і знову.
[Валерон]
Прописки немає, знову дзвонив. Про поціновувачів, ми вже почали говорити, тоді продовжимо. Нас дуже багато попереджали, щоб ми використовували набагато більше фемінітивів у нашій розмові, тому що у вас дуже потужна, сильна, може трохи навіть агресивна фан-база дівчат.
[Владислав Михальчук]
Фем-база. Фем-база.
[Валерон]
Ну я відео з концертів бачив, там дійсно хлопців важко розглядіти.
[Владислав Михальчук]
Ну дивлячись, я не віднякуюся. Просто крайні рази в нас по відсотках дуже різносортна зараз аудиторія сталася. Особливо там підтвердять, які були палаці Україна. Я б навіть сказав, що було… А це коли рекорд був? По швидкості? Так, рекорд. Там за ніч три тисячі квітків пішло, а потім протягом п'яти днів вже всі тут три сімсот роді людей було. І там дійсно дивишся і бабушки, і тьотушки, і дядьки всі. Я б сказав навіть, що було от п'ятдесят до двадцяти двох років. Це дуже просто з'ясовується. Ти відкриваєш Ютуб-студію на телефоні і дивишся аудиторію жінки, чоловіків, вік і так далі. Тут це не дев'яносто шостий рік. Согласен. Коротше, фем-база рулить. Фем-база. Щойно на ваших очах, шановні глядачі, ми вигадали назву цільової аудиторії групи Шмельгаузена. Фем-база.
[Валерон]
І вони ж виграли якусь премію, так?
[Владислав Михальчук]
Так, на Музварі найактивніший фан-клуб. Вони обігнали, я не знаю чому, був український фан-клуб цього Менескіна. О господи. Так, і вони були в номінації, і ми ще, здається, Тіну обігнали, щось таке. Я пам'ятаю.
[Валерон]
Мені здається, що Артема Піговарова дуже…
[Владислав Михальчук]
І в цього дивного якогось Зокового.
[Валерон]
Меловін.
[Владислав Михальчук]
Меловін, так, я Меловіна теж побачив. Я пісні його не чув, але, скажи, не побачив.
[Валерон]
У нас хто не приїде, щось погане скаже про Артема Піговарова, а потім, «да-да-да-да, ви десь в Тік-Токі це виставляєте», і там… От так було з пирогом і бетогом.
[Владислав Михальчук]
Я не буду казати нічого про Піговарова ніколи. Але не тому, що фем-база лякає.
[Валерон]
Слухай, а правда, що я намагався зрозуміти, дослідити цю…
[Владислав Михальчук]
Російський, так? До тривоги.
[Валерон]
Тривога?
[Владислав Михальчук]
Так. Ми якраз в Укритті. Ми в Укритті, в найкращому місті в Києві. Найкраще в Укритті, якщо ще американське посольство, можливо, там теж. Але тут все одно поярче трошки. Самі гляніте навколо.
[Валерон]
Я правильно зрозумів, що ви, прямо от, коли в університеті вже вчились грати на інструментах, до цього не вміли цього робити? Ніхто.
[Владислав Михальчук]
Ну, акторі вчать якесь фехтування, гіннеспорт, музика. А якщо ти сідаєш за фоно, не граючи на фоно, ти хоч маєш знати як… Якесь, ну, як це, ну, зробити вигляд хоча б. Так, так, так. Ну, в нас просто повезло з містом… Ваша професія – це… Вміти все. Симулювати оргазм за будь-яким напрямком. Так, і під фортепіано. Так. Або на фортепіано. Або на фортепіано. Правда. А як зручніше? Кабінетний. Так, так. Засмущали мене на такі тєми. Коротше, зручно все. Отак. А то, що акторів вчать всього – це правда. І то, що ніхто не грав, окрім нас першопочаткового, покійний перший саксофоніст Артемій Зеленський, то тільки в нього була музична освіта. Так. В нас не було. Ми так просто з пацанами після пари залишалися, не повна масштабка, нічого немає. Там в десять закінчуються пари, покази, ти залишаєшся в аудиторії і ти такий – о, хочеш на цьому грати? Хочеш ти на цьому? Тут Кирюха, наш барабанщик, каже, «Бля, в мене була мрія завжди грати на барабанах, ми його на кахон». Я, як пацановець дитинства цього Янгуса Молодшого, Тіля Ліндемана, я такий, ну, блін, я б взяв до рук гітару, там, Мішка на фортепіано, Андрюха на акордеон, і воно так просто прижилось. Ну і щасно. Це не круто. Від акордеона до шансона йти недалеко. Взагалі недалеко. Мені трошки соромно, я досі нот не знаю, я не вмію по нотах читати, ну, там таби, щось таке може. Ні, треба завжди, щоб було навколо повно людей, які знають ноти, і тоді ти не так… Я отак. У нас є Рома Дебрин, який зараз на саксофоніст, він глієра закінчив, ну, профі, просто профі. І що на клавішах, що на саксофоні, все підкаже, покаже. Мішка теж у нього якась там база є. Ну, Міша просто дуже талановитий. Отак.
[Валерон]
Тобто все-таки хтось розбирається. Але це прикольний кейс, що ніхто не грав.
[Владислав Михальчук]
Ні, ніхто не грав, не співав. Ну, Міша може раніше когось співав.
[Валерон]
А зараз теж музикальні критики кажуть, як музично.
[Владислав Михальчук]
Як музично, так, я розумію.
[Валерон]
Як гарно.
[Владислав Михальчук]
Ні, ну, у нас в країні їх там музична критика – це три людини.
[Валерон]
Ну, так. Цікаво, от ми з Рудинським про це говорили, як люди в дитинстві хочуть стати актором.
[Владислав Михальчук]
Залазять на табурет, розповідають віршик. І мама їх кидає в театральну студію.
[Валерон]
Ні, ну, є ж КВН, тіпа. Є. Ліга сміху. Ну, у тебе не було такого штуки? Ти відразу пішов в театральну студію?
[Владислав Михальчук]
Ну, так. Як і всі пацани, ну, у мене батьки… Або мама не реалізувала. Як батьки, які не реалізували себе в спорті, ведуть дітей в секції, так, мабуть, мама себе не реалізувала. Ну, я не про тебе, я взагалі про ставлення. У мене, до речі, хороша дуже теза, тому що, якби, у мене так з батьком. Ну, він просто не реалізував себе в футболі, і він побачив, що мені подобається, і дав мені шанс ризикнути. От я зараз у вас сижу, я дякую йому. Просто кажу, йому колись батьки такої змоги не дали, хоча він був охренітельним футболістом, його просто приїжджали з топових… Це в Поділлі він грав? Ні. Ти ж з Хмельницького? Я з Хмельницького. Він не пішов, він пішов у військо. Тому що тоді він військовий до сих пір. Просто його приїжджали з топових інтернатів, інтернатів спортивних. Просто директор каже, забирає в тебе офігенне майбутнє, і ми тобі це… Ну, батьки його, на жаль, віддали в армію. Чи на щастя, я не знаю. Я, може, тут би і не сидів.
[Валерон]
А він тебе не хотів в футбол відправити?
[Владислав Михальчук]
Я знаю, що в мене його гени, але він бачив, що в мене ніколи… Я знаю, що ви тут часто говорите про футбол. Сразу перепрошую, я взагалі не шарю. Взагалі, в мене от батька би… Та нічого, за те, що ти граєш у квадрат. Квадрат, так, я дуже люблю квадрати. Квадрат ми любимо, але прям по футболу, щоб шарити, то я не дуже. А який з квадратів зараз?
[Валерон]
Дворовий квадрат.
[Владислав Михальчук]
Не ронда.
[Валерон]
В центр квадрату м'єчем стукаєш, і далі поніслося. Ти знаєш, що зараз знімають відео таке? А чи, може, ви знімались? Буде формат такий.
[Владислав Михальчук]
А це можна говорити? Можна. Скажу більше, ми позавчора там знялися. Мені якраз вчора на іншій зйомці показували це відео.
[Валерон]
Там знімалися приблизно всі люди, може, крім вас, які грали в футбольній ЛС з нами.
[Владислав Михальчук]
Там були і топові футболісти, і були ми. Дякую. Було дуже весело. Прикольно, що якось так ми натренувалися. На задньому будинку кіно. Ми просто по хардкору грали. У нас там і стіни. Коли сильно вже паяєшся на репетиції, ми виходили картинку поміняти по 4 години. З цигаретами куриш, лупонешся до останньої крові. Цей квадрат ми трошки натаскані. Але ти приходиш, там нові правила, ти не розігріти. Але все одно було весело. Я кайфував. Якщо ви досі дивитеся прямо червоно, не підписавшися на наш канал, то вам крива-жовта попередження вам. Ну що вам, шкода, що вам впадло? Підпишіться на наш канал, Валері буде легше. Гумор це взагалі не найважча тема в акторській. Гумор і драма простіше зробити. Якщо так дуже просто говорити, то частково да. Бо здавалося б, що таке розсмішити людину? А особливо, коли це драматургічно, коли це сцена, актори, партнерство. Найвища каста в акторському світі це клоун. Я не знаю просто професії. І це взагалі моя мрія колись себе спробувати в ролі клоуна. Я серйозно кажу, це людина, яка вміє мати все, робити точніше все. Абсолютно. Ти виходиш під шатро, сидить там в районі тисячі людей, і ти в смішному костюмі маєш їх якось розсмішити, при цьому жонглюючи, щось говорити, збирати увагу. Або не говорять. Ні, вони давно говорять. Так. І стендап теж важко. Комедія — це дуже важкий жонг. Тому комедії виходить море, а якщо згадати якийсь фільм, який тобі здавався смішним, ти його переглянеш і такий подумаєш, чому я тут ржав? Це дуже важко розсмішити і створити мізинсцену, яка буде смішною, причому стабільно смішною. Ти ж можеш не вгадати. Я зіткнувся, у нас є такий програма «Вертеп». Я був, кстаті. В Теріоплазі. Мене Свят запросив. Значить, ми разом були. Так от, коли телебаєш, ти приблизно розумієш рогенні зони аудиторії. Ось зараз, ось тут. А коли скетчи в тебе в Тернополі тут засміялися, в Хмельницькому там засміялися, і ти, а ми ще ж не професійні актори, це ж треба ще паузу їм дати на посміятися. Коли ти їм даєш паузу, а вони не сміються, ти обісрався. Неприємно, так.
[Фоззі]
Блін.
[Владислав Михальчук]
А якщо ти обрізаєш паузу наступною фразою, якій з тобою колега, це в пісок уходить. І це, я думаю, ой, блять, який це важкий, страшно важкий бізнес. Це процес. Нас завжди вчили, будь готовий, що, як ви кажете, прикол, який, ну, або якесь діє, гех, він наступного разу в Тернополі може не спрацювати. І треба весь час виходити на сцену по-новому. І в нас то саме було. Нас просто повезло, у нас, як і Саша Рудинський, ми вчилися в Богомазово разом, і він дуже крутий майстер. Найкращий, я не знаю, в Європі. Це точно. І він нас вчив, що, по-перше, у нас не було такого поняття, як у Станіславського «четверта стіна». Ну, якщо дуже коротко, четверта стіна, якщо, наприклад... Це принципи побудови нашого подкасту. Я її порушую, руйную четверту стіну і звертаюся напряму потім, коли вже гості йдуть. Ну, да. Ну, да. Ну, коротше, в нас як вчили, наприклад, якщо є четверта стіна, от, тіпо, впав стакан, я на нього не реагую, я там далі спрацюю. Ну, ви це все бачили, він впав в стакан. Нас вчили, якщо стакан впав, ти не можеш на нього звернути увагу, бо глядач, він не дурак, він бачить, що це спрацювало. І от по цьому принципу нас вчили. І, взагалі... Що ти маєш звернути увагу? Маєш звернути увагу, тому що глядач все бачить. Якщо ти якось затупив, у тебе щось пішло не по плану, зреагуй краще на це. Зреагуй, ібо глядача не обманеш. І в нас... Це про повагу аудиторії, чи... Про... Про реальність. Тут і зараз. Просто, що немає... Ти ж не за склом стоїш. Театр, що класно, це ж дія. Це діалог просто з глядачем, і там діалог, і дія з твоїм партнером. І все. Це дуже цікаво і весело. Цікаво і весело, тільки це, ну, страшенно важко. Це правда. По 10 годин ти пропадаєш в якомусь процесі. Особливо, коли щось вигадувати. От ми любимо тури, тому що ти їдеш в тур... І ти вже нічого не зміниш. Ні-ні. Ти частково відпочиваєш, тому що, ну, так, я переїхав з тобою, але ти не вигадуєш нічого нового. В тебе стала програма, яку ти от граєш. А в Києві, коли ми повертаємось, ми вже от працюємо, як от зараз. Ти приходиш, ми в будинку кіно зараз стосуємось, як і завжди. Ти вигадуєш щось нове, мозги працюють, і ти ти втомлюєшся швидше. Пішов в кафетерій на якому? На третьому? На третьому. Зараз він закритий, ти пішов на другому. Кстаті, в БК зараз відкрита літка, дуже класна. Ми раніше завжди туди заходили.
[Фоззі]
По конячку?
[Владислав Михальчук]
Так, по конячку перед футболом. Перед стадіоном. Дуже зручно було, і навколо друзі-актори, і, коротше, це було дуже органічно. Де? Будинку кіно. Вавило. Вавило. Зараз, кстаті, оживає. Він вже давно так ожив. Зараз прям літо, люди в понеділок можуть навалитися туди, всі зграюють просто. Так що тішимося. Там ще Кирило наш поставив гриль, що в ній офігіні бургери роблять. Недорогі, дуже вкусні. Я як бути цим амбасадором Вавило не прийшов і сказав, дуже смачно. Ну, непогана органічна реклама.
[Валерон]
Фос, зовсім скоро збірна України повертається на футбольні поля. Буде стартувати у відборі на Чемпіонат світу в США. Всі ми бачили нещодавно, як в США грати в футбол.
[Владислав Михальчук]
В день.
[Валерон]
В день, так.
[Владислав Михальчук]
На сонці.
[Валерон]
Думаєш, не варто збірній Україні потрапляти на Чемпіонат світу?
[Владислав Михальчук]
У збірній Україні вже буде відмазка. Вони скажуть, ну, там буде надто спекотно.
[Валерон]
Вже талант.
[Владислав Михальчук]
Так, це наш клімат, це дуже важко.
[Валерон]
Тим не менше, стартують у відборі достатньо, така у нас проста група Азербайджан, Франція, Ісландія. Треба бути першими, щоб вийти напряму, другими, щоб вийти в плей-офф. Як думаєш, чим все закінчиться?
[Владислав Михальчук]
Закінчиться тим, щоб ми, як завжди, будемо мати проблеми. Будемо змагатися з Ісландією.
[Валерон]
За друге місце. Я теж так думаю. Я думаю, друге займе, вийдемо в плей-офф, ну, а далі побачимо.
[Владислав Михальчук]
Все нервово.
[Валерон]
Преміум-партнер збірної України з футболу, компанія VBET Україна. VBET і збірна разом сильніше, разом вболіваємо за наших хлопців. Така виходить, ти от, коли вступав, як нам розповідав Олександр Рудинський, дуже був у нас, ну, не у нас, а в принципі в Україні, російський театр.
[Владислав Михальчук]
Ні, він не розповідав, він від цього намагався якось дистанцюватися. Я казав, що як шансон, так і театральна сцена, вона завжди дивилася в Москву. Дивилася в ту сторону, скажімо так. Ну, в нас, я буду говорити тільки з вас, бо я там вчився, саме за нашого майстра. Я скажу так, ми до Стаєвського грали українською. Ми брали як і Чехова, ми брали так і Стефаника. Тобто, ми брали, ну, багато українських авторів. Ну, і, само собою, ти там береш італійців, того самого Пірандело, це найкращий автор, як на мене. Ну, Стефаник, це просто в топ-5 в світі, як входить новолістів просто в світі. Так що нас Дмитро Михайлович був дуже свідомий, ми могли легенько, як там більшість там робила, не буду називати, хто грали російською, але в нас, реально, це було неорганічно перший час і було важко адаптувати, бо все одно російська, тим паче тих часів було важко адаптувати. Але купа телеведучих була саме Скарпенко-Караго і їх завжди можна було відрізнити по вимові. Тобто, там ставили українську. Так, а то щоб чітко було, це мова, і ти так усе маєш чітко вимовляти. Як у Кацапів там вимовлялося, сладкий, сладкий. Парібріг.
[Валерон]
Але ти не їздив в Москву на спектакли?
[Владислав Михальчук]
Ні.
[Валерон]
Не було в тебе улюбленого російського актора? Його плакатів в гуртожитку?
[Владислав Михальчук]
Ні. Ну, акторів прям таких, щоб... Ні, ну, якщо чесно, ми про все говоримо, я колись дуже любив, до прикладу, Висоцького. У мене батько був полкей-шанувальник і для мене... А я от, щоб не сказати, Висоцький перервав оці ось шість мільйонів, щоб... Ну, у всіх батьки слухали Висоцького на бабінах.
[Валерон]
Це... Слухай, ну, а оцей фільм, коли вийшов, ми всі ходили, дивились його. Я був в кіно, там повний зал був.
[Владислав Михальчук]
Ця херня така, взагалі, рідкостно. Грим не поганий, а... Я там не хочу вертатися до цієї теми.
[Валерон]
І таку революційність там, ідея була в такій революційності.
[Владислав Михальчук]
Ви просто показали як наркомана, алкоголіка, і він вмер в кінці, все. Все, що я про нього знаю, якщо я знайомий з ним, і з його творчістю, все. Такі висновки роблю. Це, як про Квін знімали, мені також, насправді, не дуже сподобався фільм, бо там... Я не до кінця розумію, як можна вмістити життя людини там в дві години, і просто взяти якісь такі факти, ну, не досить... Ну, да, це реальні, але показати треба ще якісь хороші рисики. Ну, вони, розумієш, тут інше ставлення. Тобто гомофобію ніхто не скасовував, але коли «Маятник», коли дуже багато років про це не можна було казати в кіно, а потім можна, то «Маятник» повернувся не в нормальний стан, а перелетів туди. Ну, да, овердос чогось такого в фільмі.
[Валерон]
Ти маш на увазі, що там показали більше оцю сторону його, от я теж це помітив, ніж талант якийсь пісенний.
[Владислав Михальчук]
Ну, я вам знову пояснюю. «Маятник» хитнувся в інший бік, і тому можна. От давайте зараз. Завтра заборонять. Завтра, не дай Бог, Трампа виберуть, можливо, Тодіони. І малек, що ж, малек Оскара, хоча, ну, дуже дивний вибір, ну, менше стимпів. От, що реально заслужений Оскар Марія Кат'єр за «Життя в рожевому кольорі» про Едіт Піав. Я не дивився, але Кат'єр, ну, дуже крута. От там реально вмістили класно, показали без фігні просто її життя, таке як воно було. Так, з наркотиками.
[Валерон]
А ти маш на увазі з біографічних фільмів? Так, ну, це художні біографічні.
[Владислав Михальчук]
Мене, Кат'єр, знімалися в одному з двох фільмів. Ні, не в мене.
[Фоззі]
В одному з двох фільмів.
[Владислав Михальчук]
Який я оцінюю в 10 з 10. Я її дуже люблю в фільмі «Бікфіш» Бартона. От вона там грає нареченого героя. І, тобто, в неї маленька роль, але оці от очі... Там можна... Вона все співоча, вказується. Просто так все там... Ну, якщо ви захотіте, то подивіться. Крута життятка. Дуже крута. Я її обожнюю. І ти кажеш, що про Едіт Піаф треба подивитися. Обов'язково. Це прямо рекомендую.
[Валерон]
Мастсі?
[Владислав Михальчук]
Мастсі. Ну, враховуючи любов до французького шансона, все читається. Зв'язок є. А ще нещодавно про фільм «Марія вийшов», про Марію Калас, там, де Джолі грає. Ви не бачили? Я бачив, що він вийшов, але ні. Весь фільм... Я сидів... В мене слюзилися очі. Просто там настільки класний режисерський ход. Я не буду спойлерити нічого. Теж рекомендація. «Життя в рожевому кольорі» і Марія Калас. Марія. Фільм. Де Джолі грає. Ніколи не думав, що хтось з акторів скаже, що Джолі гарна акторка. Просто подивіться. Після того, як вона приїхала до Львова...
[Валерон]
Вона офігєнна.
[Владислав Михальчук]
Так. Поза критикою.
[Валерон]
Окей. Доб'єм. Задоволенням. Так. Зараз цей бум театральний... Ми з вами теж про це говорили багато разів. Можливо, популярнішим альгазом теж якийсь відголосок цього театрального буму. Він же пов'язаний з тим, що відвернулися від сходу. Скажімо так.
[Владислав Михальчук]
Вони ж тут викатували якісь антрепрізки постійно. Для них це був заробіток. Вони ж не витрачали. Вони ж тут нічого не вкидали, як музиканти. Вони просто приїздили, збирали касу і їхали.
[Валерон]
Ну і всі ж ці театри, режисери, вони ж були і раніше. Правда, і до 21-му році були, і в 20-му. Нічого не змінилось. Але зараз не можна купити квиток на Калігулу чи ще на щось там.
[Владислав Михальчук]
На Конотопську. Чомусь став популярніший. У мене насправді, відповідно це питання, мені не так багато років, в мене як молодої людини відклалися школи, коли ще до того, як ти почав займатися театральною якоюсь справою, більш-менш свідомо в віці. Я не знаю, як у вас було, але в мене в школі було, що театр це ти скидаєшся по 20 гривень вчителю і тебе примушують в тюз, в якийсь театр дивитися якась дешеву сім'ю. Де ти сидиш, хтось хаває сухарики, п'є колу 50 на 50 з коньяком дешманським, воняє. Мені було дуже соромно, бо я учасник того всього, ми всі кипішом там сиділи і актор в якийсь момент зупинив виставу, накричав на зал «Чого ви шумите?» і продовжив далі. Я такий весь зал отак сів. А це в плані руйнування четвертої стіни, як класифікувати? Це п'ята стіна? Це вже п'ята, це вже Голівуд, це вже Іван Начабак. Але ви ж починали все одно російською. Так, починали російською. Вибір був чому? Хотіли той ринок чи під враженням від чогось, чи чому? Я, аналізуючи себе, 90% я автор пісень, ну, слів, скажімо так. Я мені, ну, не то, щоб пощастило. Я просто народився там в західній частині, я сам з Хмельницького. І в мене вся родина, вся сім'я, вони україномовні, з чіткою позицією. Все нормально. Але коли я поступив в Карпуху, практично 80% Порослі, хипованих, міста. Вони говорили російською. Це на мене повпливало і, відверто кажучи, як я зараз розумію, російською було б писати дуже легко. Я не знаю, чому так. В мене це було так. Просто воно легко писалося. І все. Хоча я не читав російську літературу, практично. Ну, там, да, щось давали, коли ти там уривки ставиш, того самого Достоєвського, Чехова, усіх, але в нас було буквально тоді дві україномовні пісні. Мені теж батьки так намікали, а чого ти російською? Мені в той час говорили. А, у вас було не 100% російською? Ні, ні, ні. Дві чи три пісні, здається, було українською. Це була завжди позиція така дуже розумна. Ми можемо зараз назвати сотню, мабуть, українських артистів, які співали і російською теж. Ну, да, але, на жаль, таким страшним шляхом ми зрозуміли, що не треба взагалі чіпати... Але ви не перекладали? Ви просто відсунули той матеріал?
[Валерон]
Відсунули, да.
[Владислав Михальчук]
І написали новий. І от зараз три альбоми лупанули, приблизно. Ну, тіпа, якщо так сумувати всі треки. І то, і то, це ще багато чого не випущено. І люди потребують. Ми все читаємо, ми знаємо, ми працюємо над всіма новими треками. Ну, ми буквально переклали, я не знаю... Ні, переклади є. Ми «Джесіку» переклали. Спочатку вона була французькою. Потім Кирюха, мій кум-барабанщик... Так, кум, в нас нема дітей. Це просто найвища форма дружби. Ми так і ненадолго називаємо. Він класно переклав «Джесіку», який є на площадках. Там ще пару. А так все нове абсолютно. Ми б так вирішили.
[Валерон]
А, то «Джесіка» була російською мовою, так?
[Владислав Михальчук]
Я люблю тебе, Джесіка. Пітерська пісня.
[Валерон]
Але бачу, все нове... А ти доказав, по-перше, що у тебе є відповідь на питання про театр?
[Владислав Михальчук]
Ну, от кажу, тіпа, я не відкидаю думку того, що ми дотичні до такого явища, якщо люди почали звертати увагу на театр. Тому що я в якийсь момент зрозумів, для чого треба Тік-Ток. Ми його запустили, я підготувався по матеріалу. Я був великим працівником Тік-Тока. Але зараз просто ти розумієш, це топ-один платформа для просування свого продукту, особливо музичного. Якісь там театральні шматки запихали, і людям почало це подобатись. Але не тільки ми, просто стався бум, люди почали робити українські хороші вистави в багатьох театрах. Тобто зараз немає... В кожному якомусь театрі є якась своя хороша вистава. Люди почали це розуміти. Хтось прийшов на Калігулу, наприклад, і сказав там, от я був на Калігулу, слухай, сходи, співай, Лола, співай. А той пішов, все, і вони так приходять, дивляться справді класні продукти. Це така циганська пошта. Циганська пошта і колективна українська така робота суспільства, я не знаю. Ну і театр, це все ж таки більш проста форма. Тобто в кіно ми не можемо і в серіалах так змагатися, оскільки для цього потрібні великі кошти, яких зараз... А в чому з мене проста форма? Ну театр... А, вже був, вже було приміщення, вже були актори, просто на них нарешті почали датися... Так, і фінансування. Тобто було з чого стартувати. Тому і не ображайтесь. Тому і назвав більш простою формою, простіше поставити спектакль, ніж зняти блокбастер кіношний, спробувати його... Якщо в плані там, скажімо так, фінансовому, напевно, то я частково згоден. Ну, подивитися на декорації там в театрі Френка, ну, до прикладу там. Ну, це ж теж, мені здається, це не дешево коштує. Зрозуміло, не як зняти блокбастер повнометражний, це я розумію, але це теж... Ну, якщо брати фінансовому, то напевно.
[Валерон]
А ти кажеш, що всі сиділи, їли чипси в театрі, але ти все одно хотів стати актором при цьому.
[Владислав Михальчук]
Ну, я вже ходив в театральну студію, ну, я ще був юний досить, але все одно я вже почав від того кайфувати, бо мені давали... Мені завжди подобалось якісь характерні ролі грати, такі, ну, частково другорядні, бо ти у мене тоді в голові думаєш, а, головний, це що-то скучне, ти там щось ходиш... А мені такі чортів давали, бабів'єжок якихось дивних... Ну, за канонами тієї школи, яка існувала, то, ні, там, тебе подивитися, сказали б, Хлістаков. Голохваст. От, і... Да, ну... Ну, як я тоді сидів, їв чипси, то мені ще не дуже хотілося, дивлячись на це все, бо мене не так вразило, коли я приїхав в Київ і пішов на Лівий берег. На Лівий берег, там ще вони російською грали «Пой, ла-пой». Комедію якусь? Ні-ні-ні, співай, Лола, співай. Це ж зараз «Франка». Там Дмитро Михайлович переніс її тватор «Франка» з Лівого берега. Ну, це, звісно, та вистава, але все одно не та, коли вона створювалася на Лівому берегу. Ти приходиш, і це кабаре просто. І ти такий... Я ж з того моменту почав захоплюватись подібним жанром. І просто я закохався в такий кабарешний жанр. Важко це м'юзиклом назвати. Кабаре. Просто... Ви були на «Співай, Лола, співай»? Дуже рекомендую. Це така фирма. Михайло Кукаюк — мій любімчик. Там просто він такого грає, у нього такий голосина. Обалдінний. Я так пригадую. Я разів шість був, напевно, на Лівому Березінці. Вистава йому так сильно вразила. До всіх нас. Ми того і кабаре любимо дуже.
[Валерон]
Ну, давай ще тоді дві парадь вистави.
[Владислав Михальчук]
Дві вистави?
[Валерон]
Можна без «Театру Франка». Щоб могли купити квитки люди.
[Владислав Михальчук]
Блін, ну це ж просто багато... Я дуже давно був. Було весело. А, без «Театру Франка» — тоді ні.
[Фоззі]
Нічого немає.
[Владислав Михальчук]
В «Молодому» колись мені колишній баклан був. Подобався «Однорукий». Я не знаю, як там зараз.
[Валерон]
О, я колись був там на «Москів'яні». Мені дуже сподобалось. Чи там «Москів'яні»? Можливо.
[Владислав Михальчук]
Чорт, я давно був. Класна вистава на Лівому Березі була. Зараз не грається. «Кепка з карасями». Це просто така вдушина. А щоб зараз ходити, мені дуже подобається «Калігола» в двох складах. «Співай, Лола, співай» «Франка».
[Валерон]
А є той склад, де Рудюнський не грає?
[Владислав Михальчук]
Є там, де Віталій Ажнов грає. Ротація. Ротація. Театрувальна ротація. Найгірше в театрі бути в третьому складі, це означає...
[Валерон]
А є такі?
[Владислав Михальчук]
Та є. Четвертий буває.
[Валерон]
А ваші одногрупники чи однокурсники, вони ж в основному театральні актори?
[Владислав Михальчук]
Хто як? Хтось театральний, але театральний, він же і суміжний як з кіношним. Типу, театр — це... Колись було так, кіно для заробітки.
[Валерон]
Ні-ні, я маю саме ввагу, що в основному всі пішли грати десь, служити в театр.
[Владислав Михальчук]
Дякую. Ну, акторів раніше розподіляли. Театр — це, як це називалося? Актори, театр і кіно. І телевізія. Ну, мило. Мило — то вже було дешевше. Мені дуже подобалось, що там носиться актор, театр, кіно і телебачення, вроді в дипломі написано. У нас така пара була, робота з мікрофоном, без мікрофона. Ти приконаєш? Ні-ні, ну просто ти... Ну, коротше, не буде там... Була така група «Люм-Люм», у них були мікрофони, називалися «Люм-Люмівські мікрофони». Це були гумові болванки, які вирізаний був світоділ з батарейкою. Тобто вогник отут-от горів.
[Валерон]
А ви, виходить, коли закінчували, не пішли в театр, нікуди не розподілилися? Саме ми з пацанами?
[Владислав Михальчук]
Ні. По-перше, була вже повна масштабка, коли ми закінчували четвертий курс. Да ні, коли ви запускали «Шмельгазен», вже коронавірус був.
[Фоззі]
Коронавірус, так.
[Владислав Михальчук]
На перекурі були. Ми вчилися, а коли вже саме випускатися з університету, то це вже, я не знаю, вже пару місяців повна масштабка була. Ми повернулися, зіграли дипломну виставу і ні, ми з пацанами вкинули всі сили «Шмельгазен». Я завжди цю кажу фразу, і вона просто так і є. Ми поставили все на зеро. Просто там було приміщення в малому театрі, там де В'ячеслава Максимовича Чорновола кабінет запечатаний є теж. А, це «Вафранка» в малому? Ні, «Малий театр» на прорізній. На прорізній, а. А як «Вафранка» називається? На молодий. Як «Вафранка» називається? «Велика мала сцена». А «Малий театр» це на золотих, господи, я забуваю. Менше з тим. Коротше, «Малий театр», там всі знають. І що? Ми репетирували там «Ні грошей, ти студент бідний», «Паніні», «Пепсі», «Пачка сігарет» на пару днів собі такий романтик був. Нічого собі не знаю, що буде. Репетирували «Бекета», якісь там. Не було концертів, ходили фури розгружати. Нормально, всяке було. А так, ну, ні. Тоді Мішо. Мішо забрав Дмитра Михайловича. Він просто вже був в театрі на аккордеоні якраз «Співай, Лола, співай». Він грав, а ми — ні. Ми якось не пробували. І все. Який послідень кинули в Шмаль. В Шмаль? Нормально, туди сижу. І настав Легалайс. Кинули в Шмаль, настав Легалайс. Звучить як приспів.
[Валерон]
Фос каже, що Шмальгаузен — це шансон. Хтось думає, що це кабаре або музичний театр. А як ви визначаєте музичний стиль Шмальгаузена? На що це схоже? Чи не схоже ні на що? Пишіть в коментарях. У тебе є дві ролі в кіно, так?
[Владислав Михальчук]
Так.
[Валерон]
Пишуть в фільмографію.
[Владислав Михальчук]
Є. Одна. Я вже не пам'ятаю, коли це була. Маленька роль, коли нам було 15. І теж фільм. Я не знаю, може, колись навіть вийде. Роки три ми його назад знімали. Чи два. Я вже не пам'ятаю. «Наш Дім у вогні». Це найгірше, що може бути з таким продуктом, коли він лежить на полиці. Я не знаю, де він. Я не знаю, що з ним. Як зазвичай, гроші зупинились. Не буду нічого коментувати. Я не знаю. Зараз цим простіше в цифрі.
[Валерон]
А зараз не пропонують? Може, якісь проекти? Ти б знімався взагалі?
[Владислав Михальчук]
Ми ж не обмежуємо себе. Якщо цікавий проєкт, чому, наприклад, не спробувати? Я не знаю.
[Валерон]
А ти ходиш на непроби якісь?
[Владислав Михальчук]
Підсилаєш кастинги? Давно не знаю. Не те, що просто давно не пишуть. Вони, напевно, думають, що я вдарився тільки в музику. В вашому бізнесі тут від агента багато чого залежить. Напевно. Я дубляж дуже люблю. Це такий кайф. Я колись дуже плотно з ним займався. Що ти дублював? Це постмодерн для ДОН, це дві студії. Було багато другорядних ролей на Нетфліксі. Мені дали головну роль. Теж офігенний досвід був. Я прямо... Колись... Як називається? Що скажу? Можна я найду? Лідаєн та крута студія. Це найкраща студія. Я там озвучував Фоззі в фільмі «Мампети». А в мене була, знаєш, яка найважча робота... Я дуже мало в порівнянні свого там тонував, але «Теркелі Халепа» був мультик. І, до речі, тоді його тонували двома мовами. Ще тоді от так було. Тобто вони думали в частині України запускати українською-російською. Тобто в Москві він був зі своїми з усіма. І там якось ми косили-косили. І там, що найважче, данська, ліпсінг, ти не потрапиш в англійську, вже якось нас обачилися. А в данську потрапити — це блять! А в англійську, особливо, коли темношкірі хлопці говорять, вони дуже швидко і ти пробуєш все вимовити, це важко. «Грантуризму» — ось в мене був фільм. Ух ти! А то «Грантуріно».
[Валерон]
А, «Грантуризму» — це про Гончара. Ти, значить, цього хто там бачить?
[Владислав Михальчук]
Я на Марденбору, так.
[Валерон]
Прикольно, це ти озвучував?
[Владислав Михальчук]
Так, якось так випало в мозолі.
[Валерон]
Нещодавно у нас був головний голос «Формула-1» в Україні. Реально?
[Владислав Михальчук]
Балдеж!
[Валерон]
І ми згадували про цей фільм. А ти «Формулу» не дивився?
[Владислав Михальчук]
Ні, треба було. Я боюся про це розповідати, тому що навколо стільки людей, яким сподобалося. Мені теж сподобалося, тобі ні? Ну от.
[Валерон]
Мені як сподобалося? Забавно.
[Владислав Михальчук]
Про спорт я люблю. Спортивна драма.
[Валерон]
Забавний.
[Владислав Михальчук]
Коли я одразу вгадую сценарій ходи, мені перестає бути цікаво. Я люблю драматургію, я люблю, коли мене здивували. Коли такий дивишся якийсь фільм, і ти такий «Ні хуя сі».
[Валерон]
Це явно не про гонки фільму. Хоча був якийсь, пам'ятаєш, де хтось у «Феррарі» проти когось.
[Владислав Михальчук]
«Форт» проти «Феррарів». Оце класне кіно теж.
[Валерон]
Так. Я не згадаю.
[Владислав Михальчук]
Просто багато на «Нетфліксі» серіалів було багато дуже гургурів. Гургури – це, коротше, коли треба масові сцени зробити. Стоїш до фіга акторів. Ти стоїш. Я на початках, коли тільки влітав, все це двіжухає. Стоїш, біля тебе народні артисти стоять. Такі голоси, ти їх з мільйонів знаєш. Ви там говорите. І в нас була така тема, що хтось когось має розколоти. Я такий, що ти там в біса робиш? Банально, там граєш, і він каже... Щоб хтось заржав? Так, щоб хтось заржав. Це дуже весело. Я дубляж обожнюю. І ми це насправді... Така теж моя маленька мрія збулась. Наша. Дякую Андрію, він це запропонував. Ми озвучували... Нас же молодь слухає і дивиться. Ми колись давно... Рік назад, напевно, озвучили... Дуже дякую. Щоб показати молоді старе французське кіно. Тридцятих років. Марсель, Карне. Набережна тумані. І такий кайф. Колосальна різниця. Є дубляж, а є озвучка. Озвучка, це такі говорящі субтитри. Ми озвучували... Жан Габен в основній ролі. І там жодного матюка. Я пам'ятаю, був показ... В синій залі. На сто чимось людей показували. Молодь прийшла. Гарна назва. Синя зала. І ми дивимося. Ми це все озвучили. Було пару показів. Я дивлюся. Молодь. 15-20 років. І вони сміються. Жодного матюка. А зверху було якесь мероприятие. Такий гумор. Не дуже приземлений. Стендарт. Кухня. Я дивлюся. Молодь сміється. Сцена. З комедійних акторських ситуацій. З того століття. 30-х років. Вони дізнаються. Є ще цей фільм. Є ще оце. Є філіні. Святий філіні. Філіні це важко. До філіні. Молоді тренуватися. Початок в якийсь покладений. Мені доводиться цей Нетфлікс дивитися. Наскільки стало більше якісного українського перекладу. Він думає, що люди набили руку. Це вже... Просто серіали. Ні про що. А переклад хороший. Я наш дубль дуже люблю. Школа. Від цього багато чого залежить. Ми в цьому програвали. Багато чого. Я згоден повністю. До повномасштабки різниця відчувалась. Були випадки, коли ми вигравали. Це були гучні випадки. Ми завжди наводимо приклад тачок. Тачки це... Я якось з цим режисером працював. Звучував, по-моєму, пітуха Педро. Мультик Кирил. Мультики взагалі такі балові, що звучать. Він з мене вишибав одну фразу годину, поки йому не подобалися інтонації. А воно ж так виглядає. Чотири секунди сцена. А ти там вже... Ні, крута робота. Це дійсно кайф. Я розумію про що. Я дуже люблю. На початках, коли ти ще тільки втягуєшся... Я брекети тоді тільки зняв після четвертого курсу. Я попросив нашого Олександра Завальського. Ні. Він мені теж не дав вправи. Я тоді знову попросив скинути мені перелік вправ. Я приходив додому зранку і ввечері. Там були чистомовки. Я тисячу разів їх було якась кількість. Кожен по 4-5 разів. Поки все не вимовиш. Вже якісь вправи. А українських їх було мало. В основному вони були російські. Ні, в мене було 5 документів, а 4. Щоб там все чітко було. І руку набив. Ще повезло пані режисер, здається, і Світлана. Вона просто повірила в мене. У мене перша роль була не в гургурах, не в масовках. А вона мені каже, давай набий руку тут. Я тобі дам другого рядного персонажа. Тож я був якийсь баскетболіст. Я такий там нарваний. В фільмі, в Нетфліксі. Я пам'ятаю чітко, він так бистро базарив. І я не міг вловити. Але якось вона повірила в мене. От прям дожала, витерпила. І дала мені оцей старт.
[Валерон]
Ти всіх спортсменів озвучуєш?
[Владислав Михальчук]
Мені за чогось давали темношкірих. Я так розумію, це із голосу, напевно. Низький голос, а решта високий. Я згадав, фільм Стимом Харді «Байкери». Оце був крайній. Космі там теж персонаж. Не бачили? Я теж не дивлюся. Я люблю фільми Стимом Харді, але є деякі, на які одразу не бачу. А Бронсон бачу? Та, з гусем. Розкачка.
[Валерон]
А там, де він братів грає ще?
[Владислав Михальчук]
«Я легенда». Був ще серіал непоганий. Там дивимо бандита ще з зубами.
[Валерон]
Він в астрих картузах прикольного.
[Владислав Михальчук]
Так, євреї. Це вже на сходніке. А пам'ятаєте серіал, в якому він стартував? Була «Бенд оф Бразерс» Американське, HBO про американський підрозділ, який воює. Історія американського підрозділу. Хенкс і Спілберг спродюсували. Дуже дорогий серіал. І, як завжди, набирали англійських акторів. І там в них в епізодах просто... О, там Том Харді в одному епізоді на дві хвилини вилітає. І Тому Харді там років 17.
[Фоззі]
Ну все.
[Владислав Михальчук]
І купа народу стала після того зірками. Приїхали в Америку, і там вже їх катали по дорослому. Там такі бюджети були. На той момент це початок тисячоліття. А там вже щось там 120 мільйонів доларів бюджет сезону.
[Валерон]
Порадиш якийсь серіал?
[Владислав Михальчук]
Серіал? Ганнібал. З цим. Ні, не бачу. Серіал, не фільм. Ганнібал. Мец Міккельсен. Головні ролі. Ні, не подобається. Ну, Міккельсен Бог. Це перше, що прийшло у голову. Ну, він там їв так. Естет. Поїдав людство. Що лікує мене від поганих думок — це серіал «Друзі». Це якась... Ну, я нового нічого не скажу. А зараз третій. Що б такого поразити?
[Валерон]
Вибрав три.
[Владислав Михальчук]
Хай буде два.
[Валерон]
Ми згадували про Хмельницький. У нас така історія була цікава. Бо у нас був терен. Це Львівського. Він з Рівного. І він чомусь, коли говорив про Рівне, згадав про Хмельницький. Що це приклад таких теж русифікованих, радянських...
[Владислав Михальчук]
Тому що там багато людей, заміна населення.
[Валерон]
Так, радянських міст.
[Владислав Михальчук]
Промислових.
[Валерон]
У нас такий тік-ток вийшов, де перша фраза буквально про Хмельницький, а далі він про Рівне розсуждається.
[Владислав Михальчук]
Ах ти інтригант.
[Валерон]
І там дуже багато коментарів.
[Владислав Михальчук]
Пекло відкрилося.
[Валерон]
Так, що? Наш Хмельницький — це українське місто і так далі. Де ви в Хмельницькому не були, де ви таке бачили, яке радянське місто і так далі.
[Фоззі]
Ну так.
[Валерон]
Як ти думаєш, як ти оцінюєш рідне місто, яке воно?
[Владислав Михальчук]
Я в Хмельницькому в кінотеатрі Чекалова «Тітанік» дивився. Нехорошо. Це зараз він Шевченка здається. Там був нічний клуб, називався Чекальник.
[Валерон]
Я в Хмельницькому тільки на вокзалі на перон виходив і бачив.
[Владислав Михальчук]
Не плач. Хмельницький — це місто божевільних парків. Там був і у вас якийсь штимп з дуже своєрідним баченням. Яскраві залізні фігури. Спеціально всіх водили.
[Валерон]
Я думав, ти щось про ринок скажеш.
[Владислав Михальчук]
Ти що, ринок? Я з Харкова. Який там ринок? Ринок, так. Найбільший в Україні, здаєшся? Ні, ні. Тобі не буде сперечатися. Найбільший. На цьому ми зійдемося. Я приймаю позицію. Я тільки позитивно думаю про... Я скажу так. Зараз в нас дуже крутий мер, якщо ми говоримо про зараз. О, господи.
[Фоззі]
Давай, давай.
[Владислав Михальчук]
Я дуже люблю Хмельницький. Мені дуже подобається, як воно розстраюється. Бо я приїжджаю раз в три місяці, я кожного разу бачу Хмельницький. Просто він не такий цікавий, коли ти вперше потрапляв в Хмельницький. Ти чекав від Західної України якоїсь архітектури. Але ж це ще не Західна Україна, вважається. Там більше йде акцент на майбутнє. Ти приїжджаєш, і для мене це місце, де ти хочеш приїхати, де там старість, провести, щоб ти ні про що не думав. Це тихе, спокійне місце. Це Хмельницький, якщо так грубо кажучи. Воно таке солідне, європейське, гарне. Воно дуже добре, правда, розбудовується. Я, наскільки знаю, там навіть будується палац спорту зараз. На п'ять тисяч людей посадочних.
[Валерон]
А що, є команда якась в Хмельницькому?
[Владислав Михальчук]
Ні, ну це тіпо майданчик для високого. А, для високого. Мабуть, для спорту, якщо палац спорту, інакше б називалося б палац культури. Ну, чомусь палац спорту.
[Валерон]
А там, здається, волейбол, волейбольна якась команда є?
[Владислав Михальчук]
Ну, футбольна була, Маркевич тренував по лісі. Ой, господи, поділля. Фу, вибачте. Є стадіон, я на тому стадіоні футбол грав. Є такий, так. Біля заводу Хмельпиво. Там, до речі, пиво. Хмельпиво там. Балдеж. Так що, ні, офігенне місто. Правда, ну, зрозуміло, що через повномасштабку багато зараз, ну, мені особисто незвично багато російської чути навколо. Ну, не критично багато, але просто... А не було такого, так? Ну, так. У нас було дуже мало російськомовних людей.
[Валерон]
Багато приїхало людей, так?
[Владислав Михальчук]
Так.
[Валерон]
А там від нас не спікнімо, так, зараз? Не сплюємо. Там вже Старкон.
[Владислав Михальчук]
Там влітає постійно, насправді. Немає. Старкон, бідняга, там... Батя служить просто... Ну, коротше, таке, не дуже. От. Міняємо темати. Про мера хотів. Мер...
[Валерон]
Ні, просто, знаєш, я чекав-чекав, що ти щось скажеш там про місто.
[Владислав Михальчук]
Щось погане про мера?
[Валерон]
Ні, ні, про місто щось гарне. Ти такий, ну, мер гарний у нас.
[Владислав Михальчук]
Ні, місто гарне. У мене там класні спогади. Там писалися перші пісні. Є лавочки, де писалася там пісня Тетяна. Є вулиця, де та жінка жила. Ну, офігенно. Там дитинство пройшло. Гарні спогади. А ви виступали там? Вже приїжджали? Звісно, звісно.
[Валерон]
Однокласники приходили, щось таке?
[Владислав Михальчук]
Так, однокласники приходили. Ну, прикольно, такі, тіпа, нема, нема. Тут, бля, братан, класна музика. А ми ж не пригласені. А є квіточок? А є квіточок. Ну, є, давай, приходь, звісно. Прикольно вдома виступати, прикольно. Прикольно. Це де? В театрі там? Були... Ні, филармонії з виставою. І в цей. Я взагалі думав, що нема площадки концертного. Є Супков. Там людей до тисячі вміщається. Ну, так, це якщо прям біток, то це така, тіпо, як ну, не ресторація, такий, але розважальний комплекс. Ну, там є сцена, там ужасна акустіка, бо звук дуже гуляє. Але коли людей набувається, то нормально. Але ми цього разу будемо в філармонії. З концертною програмою. Я філармонію пам'ятаю.
[Валерон]
А у вас в грі немає фітів, так?
[Владислав Михальчук]
Ні. Тому що кабери? А спектакль, як ти введеш? Ну, я скажу так. Ми завжди за експерименти, і ми тому не виділяємо, що ми якийсь один музичний жанр. І ми за життя в імпровізації і в спробах. Тобто, щоб якийсь поляк вирос. Тобто, а що тепер польський? І... Все можливо, я так скажу. Я там, ну...
[Валерон]
А на «Шарля біда буди» будеш відповідати?
[Владислав Михальчук]
«Шарля біда буди»? Пояснювальна бригада, будь ласка.
[Валерон]
Ну, на концертах, я так розумів, що буває, на різних мовах граєте, в тому числі, на вигаданні якісь. Є такі штуки, ну, як у вас теж. Всі присідають, ти командуєш.
[Владислав Михальчук]
А це було там, ми ж зараз... Це «Бідний Джек» пісня, ми її зараз не граємо. Вона в Ютубчику є, я пам'ятаю. Прикольно було. Така рокерська пісня. А це на рибі? Ну, так. Вигуки, просто, щоб воно якось звучало. Це називається «Риба». Трапляються записи, мені якось показали запис групи Табола Раса, перед тим, як в них був півпопулярність, і всі ці їхні пісні, які потім російською вони співали, були ще на рибі. Це було так смішно, ну, тобто така уявна англійська.
[Валерон]
Ну, так. Я зрозумів, що ти маєш на увазі. На «Телебаченні» «Риба» — це попередній варіант сюжету. Ще не знімали. Типу, це «Риба». А я один раз...
[Владислав Михальчук]
Слухай, ще Челентону пам'ятаєте?
[Валерон]
Пісню на рибі.
[Владислав Михальчук]
Думали, що англійська. Та-та-та, вона там, репчик такий, 70-х. Челентону знаєш, хто це?
[Валерон]
Звичайно, не бачив, через що я проходжу майже кожен раз.
[Владислав Михальчук]
Він може сказати, що це піццерія.
[Валерон]
Ні, не міг я таке сказати, не міг. Я про що згадав, я чув, напевно, це не найкраще. Нема чим пишатися, але я чув Стицемена, пам'ятаєте, Стицемена Дорна? Спочатку от на такій, на терабарщині Я не знаю, що це. Це, типу, така перша пісня, з якої він став популярним сольно.
[Владислав Михальчук]
А, в Росії вже?
[Валерон]
Ні, в Україні і в Росії, напевно. Спочатку він в гурті був якомусь, а потім пісня була. І спочатку вона була на такій терабарщині просто на матівчик, а потім слова з'явилися.
[Владислав Михальчук]
Я розповідав, що Дорн, коли йому було 10 років, заліз до нас в автобус. Я розповідав? Ну, можеш ще раз розповідати. Ми грали в Славутичі. Ми група Крихітка Цахєс.
[Валерон]
Він зі Славутича.
[Владислав Михальчук]
А він тоді там жив. Йому було 10-12 років. І він заліз до нас в автобус, коли ми їхали до готелю, і сказав, що буде співаком, буде зіркою. І потім ми познайомилися, коли він вже був в групі Паранормаль. І він робив кавер на нашу пісню «Забув». Ми його тоді залучали на виступі як бітбоксера. Серйозно? Прикол. Мужики, ви дивилися? Я в шоці з бітбоксером. Ви дивилися світові чемпіонати? Я не можу повірити. Просто дивишся і...
[Валерон]
Так у нас же теж був крутий бітбоксер, але він зараз зруснявий. Фейм?
[Владислав Михальчук]
Ну, він такий, якщо людина в 2014 році з'їбалася в Сівастополь, щоб його раптом не призвали до ЛАВ Збройних сил України.
[Валерон]
Ну, я цей мав на увазі. Як бітбоксер я мав на увазі.
[Владислав Михальчук]
У нас є трек якраз з ним і з Дорном.
[Валерон]
На майдані.
[Владислав Михальчук]
Слава, дуже талановитий хлопець, але не наш. Хоча хтось мені казав, що він повернувся. Ну, коротше. Людина, яка в 2014 році переїжджає жити в Сівастополь, це вже...
[Валерон]
Ти в дитинстві що слухав? В дитинстві?
[Владислав Михальчук]
Ні, чому, теж слухав. Він постійно це мені мстить за Челентано. Він постійно чекає, що гіст перепитає, про кого йдеться, щоб я обісрався. А він поставив собі галочку, що сьогодні один-один. Добре, добре, я сьогодні був хорош. Дружині набери. Я йому ставив.
[Валерон]
Я не промовчав.
[Владислав Михальчук]
Зіграв стінку об гості. Квадрат. Якісь золоті хити я чув. А так то слухав що? Рамів? Рамштайн? Звісно. По класикі пішов. Потім пішов в Моторхед, Мотлі Крюс, Слеєр, Пантера. Мотлі Крюс? В якому році ти Мотлі Крюс слухав? Він снив.
[Фоззі]
Girls, girls, girls, kick start my heart.
[Владислав Михальчук]
А фільм це The Dirty? Це колись було УТ-1. Показувало кліп Мотлі Крюс з тітром «Дівки, дівки, дівки». Я Мотлі Крюс обожаю. В якому році ти захотів слухати Мотлі Крюс? Здивуй нас. Перший курс, я думаю. Перший курс я вже з тих років почав слухати. Скільки мені? 16 років? Скільки років це назад? Мені зараз 24. Вісім років назад ти захотів послухати Мотлі Крюс? Так, я до них якось прийшов. І Пантеру любив слухати. Слеєр вже трохи пізніше. Таких всяких. Ну, не без того. Люблю і до сих пір. Я і раніше слухав нашу українську класику, українську естраду. Мотлі Крюс ти б ще Скідроу назвав. Так, щоб був. Це нам можна дорослим іноді напиватися і слухати Синдерелу. А вам — ні. Я Мотлі Крюс, кстаті, вчора в футболці пішов. Мотлі Крюс «Сіатор оф Пейн» собі купив. Мужик, кстаті, такий, ну, типу, ну, без хатької. Такий, братан, мені будуть сигарети. Я йому дивився.
[Фоззі]
О, братан, це що Мотлі Крюс? Ееее!
[Владислав Михальчук]
До всіх пішов. Прикольно. Ні, я їх дуже люблю, шокую. Зараз постійно зустрічаєш дітей в футболках Гансен Роузіс. Так, які продаються, знаєш, в магазинах, де популярні речі просто. Дивилися, який крайній концерт у Озі? Ну, оцей був. Я спробував. Я включив його, і мені стало страшно. І я виключив. Бо це не він вже не спів. Це, ну, так. Ну, це повага. Гансів шматочок побачив, теж не альо. Тобто, ну. А заплелі не були, взагалі, чи ні? Я так і не поняв, але заплелі. Ні, не було. Бо там Шерон казала, що якась, якийсь гурт, вона розказала, що розкаже потім. Вони сказали, що будуть тільки за гроші виступати, і вона їх, тіпу, збрила. Бо там всі безкоштовні. Бог його знає. Там же ще співпало, що був концерт в Ганновері в Скорпіонс. А Скорпіонс – Ганновера. І Скорпіонс ніколи не грали в Ганновері. І вони грали 60 років своєї, там, тіпу, діяльності на стадіоні. І там Елі Скупер їх розігрівав. Там теж шобла була. І це співпало, знаєте, як оточення сказали, що через накладки в розкладі актор відмовився від ролі. Ну, мабуть, хтось. А Оззі, та, ну, це було, ну... Ні, ну, Оззі, так, я розумію, просто, блін, небагато років від риву, тіпу, виходить Стівен Тайлер і лупить, ну, чуєте, як він Хула Толого Ледзепеліню переспівав на цьому концерті. Йому 77 років, здається. Я просто в шоці. Виглядає зміліруванням. Ну, на 60. Ну, він офігєний, я не знаю. Для мене боги вокала — це Роберт Плант, звісно, і Стівен Тайлер, і все. Ну, Плант, ти шо? А Грета Вонфліт. Ага, ну, це Ледзепелін. Повернення, такий кавербенд. Ну, типу, вокал. Ну, вокал, так, просто, ну... Це двоюродна сестра Челентано.
[Фоззі]
Грета Вонфліт, так.
[Валерон]
Цікаво, що «Скорпіонс» вже років 20 закінчують прощальними турами.
[Владислав Михальчук]
Я дитину повів на концерт «Скорпіонс».
[Валерон]
Який прощальний мав бути?
[Владислав Михальчук]
Так, щоб вона побачила... Почула він до очей. А «Скорпіонс», як з'ясувалося...
[Валерон]
Не закінчували.
[Владислав Михальчук]
Береги, береги, прощальні тури.
[Валерон]
Цікава штука у вас є, що ви постійно разом це підкреслюєте, не набридли один одному, як ви ці питання вирішуєте. «Туфоза» є велика історія про 30 років спільних.
[Владислав Михальчук]
Та ну, 30 років, розумієте. Ні, ну... Більше. Гітарістам 36, як ми бачимо. Ну, це в школі. Ого. Ага. То це вон кого-то запитувать, як вивозить.
[Валерон]
І в нього є відповідь, заготовлена.
[Владислав Михальчук]
Та ми... Піздимось просто час від часу. Ми в квадрат, або в клітку стоїмо на кулаках, просто дзвоняємо злишній номер. Ні, я з гітарістом не стану, він мене вб'є. Понял. Я займався футболом, він займався боксом. У мене так з барабанчиком. Він теж боксер бивший. Ні-ні, під боксера потрапити... Та правда, у вас є якісь спарринги? Ні, нема, звісно. Ми просто... Кожен знайшов підхід один до одного, і все. Нас просто... Не те, що в нас немає вибору. Я, наприклад, у «Фтурі»...
[Валерон]
Ну, ви так підкреслюєте це, чи може це образ просто такий, що ми постійно разом?
[Владислав Михальчук]
Ні, ми реально разом. Ми реально цілодобово разом. Ми працюємо в одній точці. Ми ще раніше з Кумом, ми взагалі ще жили разом. Тобто ми взагалі цілодобово були. Якось просто так. Повертаючись до Глему, це була історія групи Guns N' Roses, що вони жили в одній хаті всі, і грали в гаражі. Ну, американська історія. Був гараж. А в нас був в Іванковичах підвал в будинку культури.
[Валерон]
А що саме Іванкович, до речі?
[Владислав Михальчук]
А в нас звідти просто був Артемій. В мого батька був Олександр Зеленський. Він був директором будинку культури. А, і вам дали приміщення. Так, і вони там з мужиками собі зробили студію. Дякую. Типу, вони теж музиканти, вони там репетували. Ми приходили, все стоїть. Ми собі там повставляли в комбіки гітари. Дякую. Рембази, гребази – це що? Гребази. І ми там репували, ми там взимку розстеляли матраси, там вже спали. 8 годин порепетував, там 4 години поспав, пішов, погнав на пари, потім покурував.
[Валерон]
А це скільки від Києва? Це в якусь сторону?
[Владислав Михальчук]
Скільки? Ну, це 30 кілометрів, так? Я просто не дуже відом тут. Я знаю Іванков. Іванкович. А, Іванкович. Це біля Києва. Я не знаю. Я Іванків знаю.
[Валерон]
Ну, Іванків, так. Квилин 40 на автобусі, може.
[Владислав Михальчук]
Десь так. Типу, там завезуть тебе веселі. Прикольно було. Просинаєшся, зранку квасу випив з сільським бургером, там такі по 20 гривень продавалися. Все чітко. І пішов на пари.
[Валерон]
Ну, немає у вас якогось там статуту, договору, контракту? От, у Пиріг і Бетіг статут є, групи. Статут?
[Владислав Михальчук]
Так, там розписано все. Ні, ну, в нас є якісь правила. Ну, в нас немає там задокументованого. Ну, ми, наприклад, ми ніколи не п'ємо перед концертом алкоголь. Взагалі. Не п'єте? Ніколи. І під час? І під час.
[Валерон]
І в райдері у вас немає?
[Владислав Михальчук]
Ні, немає в райдері. В нас, враді, навіть битового райдера немає. Тіпу технічний.
[Валерон]
А в битовому райдері немає алкоголю і немає битового райдера?
[Владислав Михальчук]
Так. Тобто немає алкоголю, немає битового райдера.
[Валерон]
То дуже дешевий гурт, запрошуйте.
[Владислав Михальчук]
Так, дуже дешевий. Типу, «Енін, побитовий райдер має бути. Ви що?» Ні, ну, ми якось… А гості, добре ви не п'єте, а заходять гості. Гості? Ходять твої.
[Валерон]
Хмельниччі. А ти їх не пригощаєш?
[Владислав Михальчук]
Ні, вони… Ну, наливаєш. Вони з собою принесли. Ні, от після концерту, там, без питань, коли ти вже там все зіграв, ще відбув автограф-сесію, і потім ти вже супер втомлений, ти вже можеш там посидіти з друзями. А так ні. Ну, там що, бажано не спізнюватись. Ну, лучше взагалі не спізнюватись, бо в нас з цим стараємося суворо, тому що коли сім чи шість… Ну, ми просто такі двієчники з останніх парт, але при тому все одно надавали хороші ролі, але ми… Ну, коротше, от уявіть, сім вільних людей, свободолюбивих, якось треба, щоб була якась дисципліна, тому ми самі себе стараємося дисципліновати.
[Валерон]
І немає якоїсь одної людини, ні?
[Владислав Михальчук]
Ні, є, є. Ми довірили цю роль нашому Андрію Ширкові, у нас і режисер, і такий, у нас такий, ну, аля шеф. Худрук. Худрук, хоча в нас рік різниці. В нас, тіпо…
[Валерон]
Але ти кажеш, довірили роль, так?
[Владислав Михальчук]
Так, так. В нас немає, що, тіпо, якийсь там посадить, щось таке. Я довіряю, там, Валентину в цьому, Андрію в цьому, там, пацанам в цьому, тіпо, і в нас просто це є.
[Валерон]
А фінальне рішення за ким?
[Владислав Михальчук]
За Андрієм, скоріше за все. Ну, це все одно якась колективна думка, але за стиль і смак загальний відповідає він, тому що в нього є оця можливість трішки збоку на все поглянути, на все, як воно йде, на який воно має вигляд і як воно звучить, тому ми до його думок дослуховуємося. Так що, так, рішення за ним. Ні, ну, має бути хтось відповідальний, але якщо ти поставиш будь-яке щось на опитування, демократичне, то… Це я так вчався в груповому, коли з дуру кидаю якісь принти футболок і потім розумію, блять, нахуй я це зробив. В них усіх різні смаки. І слава Богу, що я там, тіпа, музично нічого не запитав, або не спитав там по тексту. Заїбали би. Андрій, охіренний смак, і ми цьому довіряємо.
[Валерон]
І каса в нього.
[Владислав Михальчук]
Каса?
[Валерон]
У нього.
[Владислав Михальчук]
Що це? А, тіпа… Общак. Общак, так. Має бути хтось відповідальний, хтось дорослий, хтось творезий. Так, хтось творчий. Має бути.
[Валерон]
Ну, ми б хотіли ще поговорити, як ти дивишся на це.
[Владислав Михальчук]
Що, треба… Я, тіпа, я і мої хлопці, ми не налаштовані, що це там швидко закінчиться, закінчиться і буде легко. Треба… Все, що ми зараз можемо, це допомагати армії, так як ми допомагаємо. Скільки, нам було це 5 років, ми там закрили мільйон для 92-ї бригади. Я розумію, що ми закрили цей мільйон. І я вже дав задачу танкам, тіпа, готувати новий запит. І, тіпа, просто допомагати. Все. Безумовно, треба на щось сподіватися. Тату служить. А частині тата не думав допомагати. Це якраз для жіночої цільової аудиторії це було б прекрасно. Ну, якщо збір якісь допомоги, якісь частині, в якій служить твій тат? Ні, мене раніше робив перші зараз, але там немає такої глибокої потреби. Зараз глибока потреба є в 92-ї. Згадуючи на це, в мене крайні збори, ну, взагалі, я допомагав своєму брату зараз.
[Валерон]
А він вже був в 92-ї?
[Владислав Михальчук]
Так, в 92-ї. І раніше ми, тому що у нас така… В Харкові, так. Зараз в Харкові. І ще десь не буду казати, де. І вони там. І у нас така філософія, ми допомагаємо тільки тим, кому ми довіряємо. Sorry, ми такі. Ми такі, що ми працюємо тільки по запитах. Мене братуха просто колись навчив. Тільки офіційно має бути бумага, акт прийому-передачі, і ми тільки з рук в руки передаємо. По іншому бути не може. Ми в цьому жостіки, і, ну, ми такі. Більшість не може просто таких запитів давати і підтверджувати. Ну, є шляхи, як це обійти, але… Ні, можна обходити, я просто ну, деякі деталі не хочу розказувати, але просто є, ну, я розумію, чому я так роблю, чому я маю бути офіційним. Я просто працюю з тими людьми, що я знаю, я відправлю генератор, і він не піде кудись на розпреділення інше. Він піде саме цим людям, саме танкам, або саме піхоті. А так, то, я не знаю, я весь час на контакті з військовими, я чую дуже різні думки, от, в мене товариш все у спеціальних операціях, я почув якийсь такий, от, думки від нього жесточайші, просто я про це, ну, насправді ніколи не думав, трошки переформатував. Тобто, одні кажуть щось одне, щось інше. З приводу війни, я знаю, станом на зараз, я щасливий в свої 24 розуміти, що я, наприклад, роблю для, ну, громадян країни, ну, і безпосередньо для країни. Ми там, зрозуміло, ми там не Стерненко, який, ну, ще респект йому, скільки, ну, пару мільйонів за день просто робить, скільки він надсилає в сумі, вже наскільки він зібрав дронів, це, ну, я шалію просто від інформації, від цієї допомоги. Ну, я просто знаю, що, ну, наша якась ціль, і наша, взагалі, діяльність, я розумію, що ми приходимо, і на дві години люди забувають, умовно, про війну, і вони ще, їм є про що ще думати, і мені особливо цінно, я завжди це кажу, найцінніше, коли до тебе підходять наші вояки, і кажуть, ні, ви все правильно робите, дякую, це офігенно. Подбігає там на пероні військовий, каже, я щас на вушниках вас слухаю, дякую, мужики, я щас якраз туди їду. Там, ну, кажуть, я вийшов з позиції, а от такий подарунок, виреліз зробили, і, ну, в мене душа гріється, і все. Треба працювати, і все. Все, що в себе можеш зробити, показувати, якийсь приклад собою.
[Валерон]
А ви з виступами їздили, да, у військових членів?
[Владислав Михальчук]
Та, їздили до Нацгвардії, зараз хочеться ще в шпиталі поїздити, і взагалі, там, трошки не в щастя. В шпиталі це дуже важка аудиторія. Я зрозумію, але це теж треба. Так, але вони так сидять, і там є купа людей, для яких гучні звуки, ну, тобто, буває, що вводять їх, ну, що, ну, для поранених це важко, там все-таки більше може стендап відпрацьовувати, якось їх розжартувати, ресторани шить. Ось, з музикою не все так просто. Завжди не треба нічого вигадувати, треба згадати, кого возила Америка у В'єтнам. Берлін Монро.
[Валерон]
А я, до речі, знаєш, як дізнався про Шмельгаузен? Ну, я побачив шоу Інауча, вийшов випуск з вами, і потім, це був якраз квітень 2024 року, я був на Драгобраті, закривався з вам, тіпу, Драгобрата, і там ви, от, тіпа, барі, чи щому, познайомився з чоловіком, і він мені про вас, ну, побачив, що ми там щось знімаємо в Ютубі, і про вас почав розповідати. Це виявився Вова.
[Владислав Михальчук]
Метакурсник якийсь.
[Валерон]
Вова його звати. Він, ну, китаєць теж, зараз служить. Ви йому давали якусь штуку на збор.
[Владислав Михальчук]
Так, Міша, наш соліст, теж йому допомагає, зробив для них збори.
[Валерон]
І це ваш однокурсник виходив, так?
[Владислав Михальчук]
Ні, це Мішенко, однокурсник Матюхіна, який, ну, в Шмельгавзині. Вони дуже довго дружать, і Вова наш. Вова, привіт тобі, у нас дуже близький друг. Якщо, кстаті, не він, то я б тут, ну, просто зручніше сконтактувалися, отак всі рази. Так що, так. Дякую, Вова. Дякуємо.
[Валерон]
Дякуємо, дорогий брат.
[Владислав Михальчук]
Окей, сьогодні ми розігруємо, як завжди, лот від нашого сьогоднішнього гостя. Це буде турова футболка. Що на ній буде написано? В Томлена стріт, і там всі міста. І з переду ми всі такі, ну, карикатурні. З автографами всіх учасників гурту чорним фломастером. Як ми розігруємо її? Нічого нового. Є актуальний збір на 92 бригаду. Історія у вас вже намовлена. Історія побудована. Крок 200 гривень. 200 гривень один плюс в коментарях. 400 гривень, відповідно, ваші шанси збільшуються в два рази. І не стримуйтесь за тисячу у вас буде в п'ять разів більше шансів. А в 92 бригади на тисячу гривень більше. Тому що воюють ресурси, воюють гривні. Воюють все, що може. Підтримуйте Україну. Підтримуйте український шансон. Підтримуйте український кабарет. Підтримуйте український театр. Підтримуйте українські бари. Підтримуйте все українське. Тому що інакше Навіщо ми є? І, до речі, окремо дякую за місце, в якому це улюблений бармен-діктат. Не те, що я дуже люблю це місце. Мені тут ставили, скільки тут всього написано і про яких жінок думалися, так скажу. О, а тут є якась пісня, концепція? Не пісня, є якісь, можна назвати, поезії, наприклад. Є якісь речі тут написані. Прикольно. Так, мені тут Кирил Борисович ставив попільничку, і Кирил Борисович виносив мені такий, якийсь там, вдається, «El Presidento». Манюсенький, я не люблю, ну, це не творчість, коли ти вип'єш, я так думаю. Так просто під сігарету посмакувати, ти щось сидиш, думаєш про неї, куриш, щось собі записуєш. Ось тут мене так дні проходили, і там, на полярній. І хіміною так робиш?
[Валерон]
Навірно. По-перше, ти ідеально відпрацював інтеграцію, замість Фоза, зараз робиш диктату.
[Владислав Михальчук]
Віва диктату, всі в диктату діють.
[Валерон]
А ти, може, будеш видавати ось це? Чи вірші?
[Владислав Михальчук]
Це все можливо, і всьому свій час, я так натякнув. Це, до речі, ексклюзивно, я от вперше сказав тут, і все.
[Валерон]
Бо є приклад один, як на концертах, разом з Мерчом, книжки продають.
[Владислав Михальчук]
Будемо знати. Про Хімінгое, ми були на Кубі, в містечку, де він застрелився. І місцеві мешканці скинулися дрібними монетами і вилили з цих дрібних монет, йому пам'ятник стоїть. І нас завели в кафе, в якому він сидів. І кажуть, ну, з вас там, хто там пише? Інфа, от же ж. Кажуть, сідай, оце ось місто Хімінгое. І він тут завжди сидів, курив і бухав. Я кажу, ні, ні, ні. Я казав, в Харкові дитинстві не вирівнюєте яйця з легкими. Окей. Дякую. Дякую вам. Дякую.