ВАДИМ ЯЦЕНКО / ХОР ГОМІН. Цей сон Гіги, зустріч із Вакарчуком, бійки в дитинстві, гімн для збірної
Вадим Яценко
Опубліковано 16 січ. 2026 р. • Довжина: 11 192 слова
Короткий зміст
У Прямої Червоної є одна гарна традиція - запрошувати людей, які роблять українське мистецтво трендовим не на словах, а на мільйонах переглядів. Сьогодні у нас в гостях людина, яка вивела хор на український Еверест - художній керівник хору "Гомін" Вадим Яценко.
Як приджазований кавер на Степана Гігу підірвав український TikTok та вивів академічне мистецтво з "підвалу в пентхаус"? Чому хор "Гомін" принципово відмовився від виступу в новорічному Кварталі та як за допомогою поштової марки вдалося зібрати 25 мільйонів гривень? Спільна сцена з Вакарчуком у Польщі, бійки на Сирці та футбольне минуле "заслуженого артиста" - усе це в розмові Фоззі та Валери з художнім керівником хору "Гомін" Вадимом Яценком.
🔥 Як один ролик у TikTok підняв хорову культуру "з підвалу в пентхаус"
🔥 Чому хор Гомін відмовився від виступу в Кварталі 95
🔥 25 мільйонів гривень для ЗСУ завдяки одній марці
🔥 Спільний виступ із Вакарчуком: від дитячої мрії до сцени у Кракові
🔥 Історія українського багатоголосся: від X століття до сьогодні
🔥 Конфлікт та примирення зі Степаном Гігою через пісню "Цей сон"
🔥 Чому в давнину жінкам забороняли співати в хорі
🔥 Дитячі футбольні спогади про Динамо та Артема Мілевського
🔥 Як Фоззі рятував росіянина на матчі зі Спартаком
🔥 Поради від Ніни Матвієнко: як зберегти голос при шаленому графіку
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Вадим Яценко]
Пряма Червона продовжує дослідження навколишнього медіапростору і сьогодні ми поговоримо з одним з бенефіціарів минулого року. З людиною, яка вистрибнула на український Еверест, на Говерлу. Коротше, Хор Гомен став одним з найяскравіших проявів українського мистецтва. І ми не могли не запросити Вадима Яценка, за яким трошечки довелося поганятися. Адже сьогодні, як виявилося, за п'ять місяців у них ювілейний 200-й концерт. Люди пашуть по два концерти на добу і тому на подкасти ходять...
[Валерон]
В проміжках між рахуванням грошей. Ось у кого всі гроші людей. 200-й концерт.
[Вадим Яценко]
Привіт! Привіт і ти. Давно не бачилися. Отже, раптом з'ясувалося, коли з'являються якісь проривні продукти, що хорове мистецтво в Україні популярно.
[Валерон]
Раптом з'ясувалося, що воно існує для таких людей як я. Ну знаєш, всі завжди чують хор «Вірьовка», хор «Вірьовка». Для мене хор з'являється на людей, які перед футболом інколи співають гімн. Чи в Верховній Раді на відкритій сесії ще, де я бачив хор. І все. І тут TikTok все змінив.
[Вадим Яценко]
Ну, слухай, це правда насправді. Тому що, все таки, як не крутий. То, про що ти згадуєш зараз, що Верховна Рада, або це може бути міська рада. Тобто любі ради якісь. Тому що, зазвичай, всі хори вони є на базі і на балансі або міста, або області. Тому що це все таки, знаєш, така історія про те, що якимось колективом хтось до нього має опікуватись. Тобто хтось має за нього опікуватись. Тому історія про те, що ти бачив хор Вірьовки в Верховній Раді, або коли співається гімн. Ну це історія все така, знаєш, добровольно примусова. Тобто, що це потрібно робити заради того, щоб закривати якісь плани і всю історію. Але якщо говорити про те, що таке для України хор. І що таке для українського мистецтва, в принципі, хор. Для традиції українського багатоголосся. Тобто ми говоримо про те, що це є сама база. Це є база і основа. Тому що якщо трошки подушнити і заглиблюватися в саму історію. Тобто як, в принципі, розвивалася українська культура поступово. Якщо ми беремо там ще, не знаю, мовно 17 століття. Це все почалося саме скоро. Це все почалося саме з традиції церковної. Це все від церкви йшло. І розвивалося, розвивалося, розвивалося. І дійшло до того, що стався потім тік-ток. Тік-ток не одразу став. Ще була традиція американських церков. Це є, звичайно. Але якщо говорити саме про українську традицію. Вона, певно, найдавніша на нашому континенті. І найцікавіша на нашому континенті. Ви ще в Грузії були? Була, звичайно. Але ж ми говоримо саме про професійний хор. Тобто, якщо ми говоримо про... Про застільний? Так, якщо ми говоримо про історію саме такого поняття, як партесний концерт. Це те, що ти казав, багато голосів. Чотирьох, восьми, шістнадцяти, тридцяти двох голосів. Це ще в 17 столітті у нас тут звучало. І виконували це діти маленькі. Тому що дівчат і жінок не допускали тоді до всієї цієї історії. І маленькі хлопці по вісім, по дев'ять, по десять років співали. З вламаними голосами, так? Співали таке, що зараз, наприклад, мої дівчата не всі можуть виспівати. Розумієш? Тобто, який рівень вже був тоді, це просто... Дивуєшся абсолютно. І тому, коли зараз відроджується інтерес до цього, ну, мені здається, що теж є багато факторів. І один з факторів, звичайно, велика війна. Звичайно. Тому що коли нація, коли держава бореться за свою ідентичність, за те, щоби бути просто, в принципі, вона починає звертатися до свого коріння навіть якось підсвідомо. Тобто на якомусь підсвідомому рівні.
[Валерон]
Це бум української культури? Це бум українського театру.
[Вадим Яценко]
Ми це пов'язували з самого початку. Як тільки стався цей вибух наший, як тільки ми почали планувати тури, як ми почали їздити з першими концертами, бачити реакцію залу, і нам відразу почали про це говорити, що це дуже схожа на історію з Ванною Уривськими, з Натопською відьмою. Тобто, що це дуже схоже саме і в масштабах, і в пропорціях, і про тому, як воно продається, і про тому, які люди ходять, тобто, яка цільова аудиторія. Тобто, це все-таки говорить про те, що народ починає цікавитися саме оцим. Ну, і це добре, мені здається, дуже добре.
[Валерон]
В основі всього лежала церква, як правильно кажуть люди з Галичини.
[Вадим Яценко]
Я не з Галичини.
[Валерон]
Я знаю, просто ти ж зараз пов'язаний з Галичиною.
[Вадим Яценко]
Я пов'язаний, Львову йому дякую. Дуже гарне, класне, круте місто, і вже майже вісім років нас там…
[Валерон]
Так, а ви на Облраду Львівську ходите співати?
[Вадим Яценко]
Інколи ходимо, на міську. Це коли співати з папками?
[Валерон]
Ні, насправді, ти знаєш, ми… Як коли Андрій Батькович захоче?
[Вадим Яценко]
Ми дуже гарно, адекватно спілкуємось в тому плані, що, розумієш, сама страшна історія, ну, тобто сама неприємна, в принципі, для всіх академічних хорів особливо, це коли виганяють співати в мороз на вулицю. Тобто десь біля пам'ятника поспівати, або десь на цвинтарі поспівати до якоїсь дати. Тобто ми цим, слава Богу, не займаємося, бо всі адекватні люди, і ми розуміємо, що це трошки недобре. Але якщо по лінії саме міськради, то в нас є історія, що ми… Ну, це більше так само і наша якась ініціатива. Тобто ми, ну, не те, що ініціюємо, але ми ніколи не заперечуємо того, тому що ми зазвичай ходимо на нагородження хлопців посмертні. Тобто там все-таки історія більше така. Ну, є свої моменти.
[Валерон]
Так, і взагалі, треба сказати, ми вже тут казали, що у Львові найадекватніший є ця вибудована традиція. Чим прощання з загиблими військовими? Це дуже солідно організовано на рівні міської ради. Так, ну, послухайте, насправді…
[Вадим Яценко]
Ну, ви чули, певно, що вже на Марсовому полі закінчилися місця.
[Фоззі]
Так, так.
[Вадим Яценко]
І от один із тих моментів, про які ми говорили, і про які я тільки що сказав в негативному контексті на рахунок співання «На морозі», але, знову ж таки, ось буквально, це коли? Це було на різдво. Це було 25 числа в грудні. Ми були якраз у Львові, мали декілька концертів у Львові, і мали декілька днів вдома. І є така історія у Львові, яка називається «Скорботна коляда». Вона проводиться вже другий рік підряд. В минулому році ми там були. Але в минулому році у нас не було такого графіка шаленого. Але в цьому році, не дивлячись ні на що, ми так само поїхали туди, бо туди якраз на різдво збирається дуже багато сімей, саме людей, які поховані або на Марсі. Там є, на Личаковій є три точки поховання військових. Є поховання військових Української Народної Республіки, теперішньої війни, війни, яка розпочалася ще з 2014 року. Тобто на кожному полі ми там співали. І так само ти просто бачиш... Ой, ну складно. Дуже складно тут все переносити, тому що ти бачиш цих малих дітей, ти бачиш цих жінок, мам. І мусиш співати, так? І мусиш співати. Мусиш, але співати то таке, розумієш, це найменше із золу. Тобто це дуже важко людям переносити, тому що коли різдвяна сімейна вечеря переноситься з дому на кладовище, це дуже-дуже важко насправді.
[Валерон]
Але от ти, Миколай, казав про ці історичні традиції з 18 століття, я відразу подумав, що калятка, напевно, теж зіграла свою роль в створенні і збереженній кладовищі.
[Вадим Яценко]
Калятка, це все-таки те, про що Фозі тільки що говорив, що це не є вже професійна більша історія, а це все-таки те, що йде від автентики, від фольклору. Тобто плюс до великої такої ніші саме професійної музики, яка почалася з хору, яка продовжується далі хором, є ще величезний пласт саме фольку. І тобто ці всі наші експедиції, які особливо раніше були дуже поширені, і всі наші фольклористи, які їздять і записують за цими бабульками всі ці калятки. І зараз вже їх є набагато менше, але насправді це теж чим би мали, мені здається, займатися ми. Ну тобто... Ні, цим займалися ще в 90-х були... Я ж говорю, що раніше це було набагато більш поширені.
[Валерон]
Ну, екнологи, так?
[Вадим Яценко]
Так, екнологи, так. І записували, і є записи. Ми кілька пісень робили семплами, які в нас лежали там по 20 років. Там тих бабусь вже немає. Так, так. А вони їх на діктофони якісь записували.
[Валерон]
На якийсь вертепну програму. Класно, звичайно, це є.
[Вадим Яценко]
Ні, у нас... Звоя. Є трошки інше. Я про парадокси. Якби хтось мене розбудив колись і сказав би, що приджазований кавер на Степана Гігу розірве простір і підійме кластер хорового співу просто з підвалу в пентхаус, я би, мабуть, вирішив, що треба... Треба похмелитися. Треба закусувати. Бо кейс Гіги, він також... Його важко осягнути. Тому що я пам'ятаю...
[Валерон]
Це щось півпалило, ця нова популярність на Гігу?
[Вадим Яценко]
Так. Це якось пов'язане. Я пам'ятаю, що понад 20 років тому ми ходили по Яренче, святкували день народження, співали на могилі моєї посадітельної ворину. І в Гіги був такий момент, він гастролював нон-стоп по Західній Україні, особливо в маленьких містечках. Як Віктор Павлік, як Бобул. Ти просто приїздив, і в кожному містечку була афіша, причому поклеєна поверх його ж афіші двомісячної давності. Якщо ти їздив по Сходу, то там була... Група Варавайки. В кожному місті вона за нами їздила. Був турних час по Червоному поясу. Західна Україна, Степан Єга. І пісні ж всі ці були, вся ця ворина і так далі. І це дослідження для Гордієнка, мені здається. Якийсь документальний фільм треба великий. Чому воно пролежало 20 років і потім стрельнуло? Ти мене питаєш? Ні, я питаю всесвіту. Я теж задаюся цим питанням, насправді. Тобто якщо ми говоримо саме про... Не про кейс, хору і хорового мистецтва, про яке ми намагалися тільки що трошки говорити. А чисто говоримо про оцей один 40-секундний ролик, який стався. Харизматично.
[Валерон]
Ну, можливо. Ну, так легко якось.
[Вадим Яценко]
Там є якийсь, напевно, фактор, який можна посвідкувати чисто просто по відео. Ну, тобто їх можна якось. Всі там молоді, гарні, розкуті хлопці, дівчата. Все окей. Тобто це прикольно звучить. Пісні не впізнавалися. Я такий, що цього? Тобто це звучить. Тобто воно там прикольно, дійсно, підджазовано. Але сам момент, типу, чому саме так? Ну, я ж кажу, це, певно, для дослідників. Тобто це важко.
[Валерон]
Тому що це давно було закладено в етнокод.
[Вадим Яценко]
Я говорю теж про це. Часто говорю.
[Валерон]
Ні, ви таке кажіть. Але це не етнокод.
[Вадим Яценко]
Воно десь все-таки на підкордці. Воно закладено в етнокод.
[Валерон]
Ти кажеш про Яворина. Дивись, я ніколи в Червоному поясі, в Запоріжжі, ніколи не чув про Степана Гіго і про пісню Яворина. Але коли приїхав в університет, в мене виявився з Волині друг, колега, товариш, сокурсник. І ми, ідучи з клубу вранці, я, здається, вже розповідав цю історію, з клубу вранці ідучи, співали пісню «На могилі моїй посидіть молоду Яворину». Я її вивчив, навіть не здогадуючись тоді ще, що це Степан Гіга, що це за пісня взагалі, звідки вона і куди. Тобто все це знали, мабуть. А зараз, при бумі української культури, знавчилися логіки, збирав палеоспорту, правда ж? Так. Йой. Треба сказати, що ми записуємо вже після його смерті.
[Вадим Яценко]
Так, світла пам'ять пану Степану. Там же був якийсь у вас конфлікт, розповідали мені. Ні, особливо ні.
[Валерон]
Що він був проти…
[Вадим Яценко]
Слухай, він не був проти. Тобто цей конфлікт весь закінчився за півгодини, насправді. Пан Степан, ми, до речі, на жаль, так з ним особисто і не познайомилися. Не встигли. Там була фінансова, мабуть, претензія? Там не було фінансової претензії, йому просто хотілося, щоб в нього просто запитали, чи можна. От і все. І насправді це закінчилося однією розмовою. Тобто там не було ніяких фінансових претензій, просто сказали би і все. А якийсь авторський він отримував? Ройл чи так, ми платимо. Платимо всім. Тобто це все працює через ОАСПи, через особисті домовленості, через контракти. Тобто це все проходить, тому що все-таки той кейс, який був в нас з Робчинським, так само. Тобто він був, він виник. Робчинського з усіма, мені здається. Коротше, він виник, просто він пішов в медіапростір. І ми могли так само це все закінчити абсолютно нормально і без ніякого шуму. Але, на жаль, там були моменти, що не вдалося того зробити. Але і в цьому контексті теж все закрилось нормально, адекватно, документально. Ройл чи все, все окей і всі задоволені. За народні ж пісні Ройл чи... Ні, насправді, ти знаєш, є історія про те, що навіть авторські твори, вони після 75 років, вони стоять народним надбанням. У нас так. А народні пісні, звичайно, тут... Але ж, знову ж таки, ми говоримо про хорі, ми говоримо про те, що мають бути завжди якісь аранжування. Тобто ми ж не можемо співати просто народні пісні. Ви могли... Ввечерній квартал, ще 95-й квартал, вони коли брали пісні, у нас було таких випадків 5. І вони казали, це пародія. А пародія без авторства. Слухай, ми б хотіли все-таки, щоб це було якось правильно, знаєш, і по-людськи, і по-закону. Тобто після цього... Бо коли ми тільки стартунули, звичайно, що цьому увагою вони приділялися, але, певно, не настільки, наскільки можливо.
[Валерон]
І почали масштаб.
[Вадим Яценко]
Так, і почали... Ну, і зараз то абсолютно...
[Валерон]
Фос, Україна ж славиться своїми дорогами. А по яким ти найгіршим дорогам їздив? Пам'ятаєш щось таке?
[Вадим Яценко]
Це, мабуть, фестивалі десь в горах або в якихось маленьких містечках. Нам траплялися дороги, ще, мабуть, кайзерівські якісь. Такий булижник-булижник. Це було просто таке відкриття. Їдеш, їдеш, їдеш, і з XXI століття потрапляєш в XIX, і все це в Україні. Там, напевно, якийсь потужний автомобіль потрібен, для того, щоб приїхати. Так, для того, щоб гастролювати Україною, бажано мати повний привід. Причому в усьому. В голові, в колесах. Наприклад, як Nissan X-Trail. Так. Так, це і Nissan X-Trail, буквально створений для гастролів. Я вже собі уявляю, як кудись на якийсь фестиваль. Колись будуть фестивалі, правда? В горах? Так. В Україні з того часу було дуже багато фестивалів, які траплялися в маленьких містечках. Якось ми виступали на День Незалежності в містечку, де жило 8 людей.
[Валерон]
Ух ти! Для 8 людей виступали?
[Вадим Яценко]
Ні, їх було 1015, але вони приїхали всі туди. Коротше, якісь два хлопці, які з маленького села, робили фестиваль до Дня Незалежності. Там багато артистів.
[Валерон]
І всіх привезли в своє село рідне, так?
[Вадим Яценко]
Так. І вони саме на День Незалежності ставили велику сцену. І дуже багато людей, багато тисяч людей, з'їжджалися в їхнє село. Чи то Сумська область, ну якийсь, взагалі, чи то Чернігівська, якийсь гушняк-гушняк.
[Валерон]
Для таких гастролей точно потрібен повний привод, як, наприклад, в Nissan X-Trail. Інтелектуальний повний привод e-Force дозволяє насолодитися ще більшою прохідністю та керованістю. Дані технології не передбачають наявність варіатора. Натомість використовується редуктор, що забезпечує миттєвий крутний момент. Тож ви відчуваєте надійний та впевнений рух за різних погодних та дорожніх умов.
[Вадим Яценко]
Я от зараз прям відчуваю цей редуктор.
[Валерон]
Так? І швидке прискорення?
[Вадим Яценко]
І швидке прискорення.
[Валерон]
Якщо теж хочете відчути всю потужність Nissan X-Trail і Power з e-Force, то в описі до цього відео буде посилання на тест-драйв.
[Вадим Яценко]
Так, можна буде записатися і спробувати цю машинку на тест-драйв. Раджу. Ми зараз катаємо різдвяну програму. І це насправді велика моя радість, тому що різдвяна програма – це все-таки про те, що я особисто хотів би набагато більше підсвічувати саме в контексті хору і в контексті своєї творчості. Тобто це Леонтович, це Стеценко, це Барвінський, це Гайворонський. А там ж ювілей в нього буде. В Леонтовича буде ювілей в 27-му році. Він буде 150 років. І, тобто, це той момент, що зараз ми ввозимо цю програму. Знову ж таки, ми маємо аншлаги, і люди приходять, люди слухають Леонтовича, люди слухають Стеценка, люди слухають Ганну Гаврилець. Ну і Щедрик, він ж ніби створений для хору. Я пам'ятаю, була грузинка в Лондоні, співачка, яка з грузинським жіночим хором років 10 тому записала Кеті Мелова, здається. Мій знайомий з нею вчився в Лондоні. І там це був перший випадок, коли жіночий грузинський хор дав такий рівень в Лондоні з Щедриком. Вона просто ідеальна для хору. Знову ж таки, розумієш, це сукупність факторів, яка сталася. Так само, як вона сталася з нами, так само і Щедрик. Щедрик міг би не бути головною різдвяною піснею всього світу, але події склалися, що колись в 20-х роках попереднього століття Олександр Кошець із своєю республіканською капелою поїхав на гастроль, перетнув океан, Петлюра їх туди відправив. Він перетнув океан, і Щедрик почав тоді звучати. І він залишився вже на тому континенті. Американці не сильно афішували, що це наше, а не наше. І це стало головною різдвяною піснею всього світу. Добрий вечір.
[Валерон]
Ух ти, прикольно.
[Вадим Яценко]
Таке вже було сьогодні. Зараз включиться. Якщо ви хочете, щоб я від вас нарешті відчепився з проханням підписатися на наш канал, прямо червоно, то підпишіться, і я відчеплюся.
[Валерон]
Про Щедрик ми говорили.
[Вадим Яценко]
Так.
[Валерон]
Можливо, «Один дома» теж якось посприяв?
[Вадим Яценко]
Посприяв, звичайно. Я думаю, що посприяв. Багато посприяв.
[Валерон]
А там теж хор був в церкві. Там теж був хор.
[Вадим Яценко]
Можливо. Я от просто передивлявся. Ви бачите, просто ваше присприйняття хору, це той момент, що ми маємо все-таки виходити якось трошки із цієї бульбашки. Виходити з церкви, тому що гроші, які приносяться в церкву, хор не отримує. Я перекладаю тобі. Ага. Гроші тоді лишаються в церкві. Так, там лишається в церкві. Але всі минути, я так само…
[Валерон]
Ні, зараз тебе наріжуть, буде погано. Виходити з церкви. Та немає виходити.
[Вадим Яценко]
Ні, для Львова ти. Для Львова ти.
[Валерон]
Треба випускати окрему версію для Львова. Якось кажуть, так ми не продовжуємо.
[Вадим Яценко]
Але ж кажу, що ще великий, ще 100 років тому насправді, тому що є ж історія, ми говорили про те, що ми можемо трошки про футбол поспілкуватися, але коли Капелла Кошиця їздила туди, за кордон, на цій гастролі, вони збирали маракану. Тобто на стадіоні був концерт. Тобто уявіть собі масштаб. А є якісь фото? Є, є декілька, навіть збереглися деякі відеозаписи, деякі аудіозаписи максимально дуже поганої якості, декілька фотографій є. Ще й в Бразилію. Так, вони і в Латинську Америку їздили, вони були і північніше, тобто вони об'їздили абсолютно все. Тобто це саме той момент цієї культурної дипломатії, але знову ж таки це, як мені здається, що ми мали б цим зайнятися набагато більш системніше, тому що це один такий яскравий прояв, та сама республіканська капелла. А якщо говорити про зараз, тому що, по суті, історія ж повторюється, тому що так само, як і тоді Українська Народна Республіка виборювалася якусь свою ідентичність, незалежність, щоб бути просто державою, так само і зараз, по суті, ми боремося за те саме. Єдине, що погано це все тоді закінчилося, це ми з великою надією думаємо про те, що після того, як все-таки закінчиться війна, ми зможемо мати умови для того, щоб це розвивати. Коли ти говориш, що ви і так їздите, я ж кажу, але це точково, це такий яскравий пшик. А потрібна коричарта для діаспора? Так, в основному так. Ми ж не можемо придумувати собі якісь неймовірні масштаби того, що вся Європа прийшла слухати хоробі. Ні, 80 відсотків – це діаспора, звичайно. Тому що вони скучаються, вони проходять на концерти, вони хочуть відчути частинку просто українську. Але момент того, що має з'явитися велика система, це те, про що я говорив, коли вимкнулися світло. Тому що Лускунчик є в кожному театрі світу на Новий рік. І щоб запропонувати щось взамін, має випрацюватися велика система, яка має спочатку напрацюватися всередині країни. І прокультурну дипломатію.
[Валерон]
Ну, тиржі тоді потрібен.
[Вадим Яценко]
Так. І маємо ми мотивувати композиторів всіма способами. Тобто має з'явитися, я не знаю, щось велике і масштабне. Відрівняти президента, міністерства і далі, щоб ця вся структура просто працювала від самого верху до самого низу. Тоді момент культурної дипломатії не перетвориться з хаотичного якогось просування одного треку, одної пісні, одного колективу на якусь просто велику структуру. І тоді, через років десять, двадцять, тридцять, коли композитори будуть писати, писати, писати, ми приїдемо в Мецич, ми приїдемо в Ласкало і скажемо, так, срався воно, то його скончу. Повірте, у нас тут є свій. Тоді це може все перетворитися.
[Валерон]
А от у вас амбіція Ласкало зібрати? Чи спорт може? Та ні, ні.
[Вадим Яценко]
Ти бачив ту Ласкало, як вона виглядає? У нас філармонія красивіша.
[Валерон]
Ні, ну ти просто згадали ми, що Маракану, да, збирали?
[Вадим Яценко]
Знаєш, власне, мене... Я, насправді, говорю так само всім, хто колись мене запитує, яка в тебе є там мрія, можливо, велика. Я говорю, що я, і я правда так думаю, що я не мислю такими категоріями. Тобто я все-таки рухаюся в ту сторону, що от є якась ціль, яку треба ти подосягнути із маленьких-маленьких ціл, і потім вибудовується якась мрія, і про мрію свою вже треба говорити постфактум, коли вона сталася. Тобто ось я до цього прийшов, і це була моя мрія. А так, це потрібно все-таки займатися більше мікроменеджментом, мені здається, всередині себе. Тоді воно, в принципі, налаштовується, обростає, обростає м'язами, і щось виходить таке велике і масштабне.
[Валерон]
Система маленьких кроків, да? Maybe. Можна продавати курси якісь.
[Вадим Яценко]
Тобто ми, ні, інфо-циганство. Тисяча культурних порізів. Так, але в будь-якому випадку, зараз ми, звичайно, масштабуємося, навіть зараз, соцхором.
[Валерон]
Могли б вже Палац України зібрати?
[Вадим Яценко]
Можливо, можливо. Але, знову ж таки, ми розуміємо, що для цього потрібно заповнити сцену Палацу Україна. Нас не так багато. Тобто потрібна якась декорація, потрібно світло, потрібен звук. Тому що ми звучимо, окей, ми звучимо Львівську оперу, ми звучимо філару, ми звучимо плюс-мінус великі зали, там по тисячі, максимум 1200. Але Палац – це 3,5 тисячі людей. Ну, і я знаю, що таке Палац, бо я ж, коли диригую ще рок-сімфоні-оркестр, тобто я знаю ці масштаби звуку, масштаби, як це все відбувається. Тобто я розумію, що та. До цього треба прийти? Можливо. І будемо думати. Але для цього потрібна і нова програма, і потрібно якось людей так само залучати. Ну, є моменти.
[Фоззі]
Аналізувати все.
[Вадим Яценко]
Потрібні зали, яких добре звучать, а не сараї. Ну, теж правда. Тобто момент того, розумієш, це ж так само по звуку, що це був мій найбільший страх, коли ми тільки стартували. Тому що все, що було до того, це, звичайно, ми там підшуковували гарні акустичні зали, тобто там для хору. І, звичайно, що не йшла мова про такі масштаби і не йшла мова про саму підзвучку просто в принципі. І коли ми тільки стартували, ми стартували в Оперному Львівському 1 серпня. З гарнітурами? Ну, по суті, оцей великий тур, що я говорю. Ні, з гарнітурами чи з ручними? Ми працюємо і не з ручними, і не з гарнітурами.
[Валерон]
А, на стійках ставити. На стійках. І там така трітрійна штука.
[Вадим Яценко]
Ще широкоформатні історії, і ми вже, я думаю, що ми вже вийшли на той якийсь там варіант того, що вже я розумію прекрасно нашого звукача, і він розуміє, що я хочу. Тобто, але це насправді, бо це так само, це унікальна історія, бо ніхто ніколи не робив такого, ніхто ніколи не визвучував хор там на величезні зали, і хор не давав такі великі програми. В Америці, мені здається, вони хори з гарнітурами визвучують. Є різні моменти, розумієш? Знову ж таки, гарнітуру, є оці краплі театральні, знаєш, наприклад, коли там вішують актори собі сюди чи сюди, але, знову, може попадати якийсь лишній шум, може хтось там щось відкашляти, ще щось. Момент, хто викол. Так, тобто це важко. Знову ж таки, якщо ми говоримо про палац умовний, це треба думати. Чи спрацюють широкоформатні мікрофони, щоб озвучити три з половиною тисячі людей? Не факт. А чи спрацюють ці? Можливо, але, знову ж таки, розумієш, це історія про хор, хтось один вилізе, і це вже звучить не так. Тобто це теж думати, не передумати насправді, як це можна зробити. Ну, будемо бачити, як воно все буде розвиватися.
[Валерон]
А от в Європі, в США, там все без підзвучки, не?
[Вадим Яценко]
З підзвучкою. Все з підзвучкою. Ми в США ще не були, бо ми плануємо на весну. А в Європі ми були... У нас був буквально один концерт без звуку. Тому що ми в Амстердамі, на жаль, не змогли знімати зал, якийсь плюс-мінус, але класний. А в нас була якась церква, не сильно хороша. А на три поверхи така? На два поверхи. Ні, значить, не та. Маленька, невеличка прям. Тобто, прям невеличка. І там ми співали без звуку, при тому, що ми співали там без звуку не через те, що ми захотіли без звуку, бо акустика там була паршива насправді, а просто через те, що в них не було розетки, щоб потягнуло це все. Тобто, це такий момент. Ні, ми розуміємо. В них такі прикєцання церкви. Є, так. В нас було, в нас в Європі був десь штук десять. А в Роттердамі, там де бар, церкві, дівчі. Слухайся. Чи я там... Тривіяни такі з другим поверхом. Така прекрасна церква. Просто ідеальна. Фагото, він же черта грає в вертепі. Йому дозволили з Амвона, священник, спуститися в Амстердамі. А в Роттердамі заборонили. Сказали, лишіть хоч щось святе.
[Валерон]
А бар типу з видом на церкву?
[Вадим Яценко]
Ні, в самій церкві бар. Коли церква працює як арт-об'єкт. Зранку вона церква, ввечері як концертний зал. Вони викачують. Викатили бар, допрацювали. Я йду по церкві, там гримерка, все в кораблях, Роттердам. Дивлюся, кімната повністю віскарем заставлена, просто до неба. Я такий, прогресив на церкву. А в Амстердамі в церкві чуєш по запаху. Тут закурили, тут закурили. Так, зверху теж. Вони вільні люди в цьому плані. Для них нічого страшного. А ти у Львові спробуєш щось в церкві. Вон Жадан спробував. А що робив Жадан?
[Валерон]
Вони знімали кліп з Христини Славіни, де дівчата цілувалися.
[Вадим Яценко]
А, ну шеста, щось я пригадую. То і старе. То я відлучила вже, правда, від церкви. Так. Як-то кажуть, в прямій червоній все несеться. За допомогою нашого партнера Nissan. Їдемо далі.
[Валерон]
Ви дуже гучно вирішили навесно зробити собі візи. Зробити собі тур по Північній Америці. Що якщо вдруг так складеться, що ми в березні двічі виграємо у Швеції іще одні команди, або у Польщі, або в Албані. Можна залишитись. Залишитись і подивитись.
[Вадим Яценко]
Або заспівати гімн. Красивим хором. Реч, а чому ні? А ніколи вам не пропонували? Ну ні, по-моєму. А давай ми вам спробуємо. Є контакт. Давай ми запропонуємо. Ну давай, на рік 28. Як в анекдоті про Спілберга.
[Валерон]
Ти тут бідно слідкуєш, так?
[Вадим Яценко]
Слідкую. Слідкую, але я вже казав Фозі, що насправді я з самого дитинства був футболістом і грав, і слідкував. Які позиції з огляду на зріст? Ти знаєш, я в основному десь таким був, як це сказати, такий Лука Тоні.
[Валерон]
Або Артем Мілєнський. Ні, в кращі часи. А Артем Довбик?
[Вадим Яценко]
Ні, як Артем Мілевський. Довбик – це ти, а ти такий. Така ця історія. Але в кращі часи, так. Але скажу, що коли початок війни, то після цього за українським футболом я прямо майже перестав слідкувати. Тобто я слідкую, я дивлюся, звичайно.
[Валерон]
Ти за «Динамо», правильно? Тільки, звичайно.
[Вадим Яценко]
Тільки, звичайно. А тут все добре у нас з футбольним клубом? Добре. Ну все декілька, а так все добре.
[Валерон]
А в Європі ти з яким слідкуєш?
[Вадим Яценко]
Я люблю Мілан. Але знову ж таки, це історія про моє дитинство і про Шайбу, звичайно. Тобто це все таки цей момент. Ну і плюс, якось так, що склалось історично, я інколи зглядаю в таблиці чемпіонату Голландії, дивлюся, як там справа у Хернвене. Тому що колись давно, я колись був маленьким підлітком, мені зали на гастролі теж в Голландії. Ми були в Хернвені і якось там організатори тих гастролей нас ще пацанів повели на стадіон Хернвен-ПСВ, я пам'ятаю. Один-один, в моєму. І якось з тих пір, мені чисто сподобалася вся ця історія. Я грав проти фанів Хернвена, у Львові був турнір міжнародний, ми хлопнули.
[Валерон]
За Хернвена багато гравців грали, більш-менш відомих. З нападниками теж хунтула роздається.
[Вадим Яценко]
Хунтула, я не знаю. За Гронінген Суарес грав, я знаю, але не за Хернвена, бо я подумав про Суареса.
[Валерон]
Сердечки, так. Сердечки і синє-біле. Хтось грав точно. Прикольно. Такий спогад дитячий.
[Вадим Яценко]
Скільки тобі років було? 14-14 років.
[Валерон]
Там був повний стадіон, так?
[Вадим Яценко]
Там невеличке місто. 25-30 тисяч. Майже все місто сходиться на футбол. Сезонні абонементи. Вони ж тоді говорили, що там майже немає місць. Не знаю, як знайдемо. Це цей момент. Він дуже прикольний насправді. Я завжди хотів, щоб коли Динамо почав грати на Олімпійському, мені не сильно подобалась та історія. Бо мені би хотілося, щоб зробили реконструкцію. І щоб прибрали ці доріжки. Щоб все так близенько зробили. Щоб воно так теж було душевно-подомашньо. Мені би теж якось... Тоді я пам'ятаю, що коли я був маленьшим, мені би дуже хотілося. Та, в Києві завжди хотіли футбольний стадіон і його побудували на Львовому березі.
[Валерон]
Ні, ні, ні, не в Києві. Це вже якесь село. О, о, починається. Ну, прикольно. Мілєвський, це гарні спогади теж були. Оці куби Куєфа.
[Вадим Яценко]
Найкраще це Спартак. Чотирьох. А я врятував росіянина на тому матчі. А що це значить «врятував»? Варма. Ларшара. Ми сиділи через поле від коментаторських трибун. І сидів піді мною якийсь чувак в цьому циліндрі динамічному. Я звернув увагу, що він реагує протилежно від відпадіння. Кацапи почали скандувати наші танки на Байдані, ваші тьолки на Твірської. А це в Україні?
[Валерон]
В Києві, в Києві.
[Вадим Яценко]
Тоді запалили... Вибач, 8-9 рік, правильно? Так, 4-1-1-4. І запалили щось з вогнями, було полотно якесь, чи там Кремль, чи ще щось. І, коротше, я там раз гол, два гол, а я дивлюся, що він його тіпає від наших голів. І я ж такий, кажу, опа, так ти засланий. І він щось почав морчати. Навколо вже люди це пам'ятали. І, коротше, почали вже його матускать. Я зрозумів, що це буде неполіткаритно, якщо його зараз приб'ють, якщо він синій був. Я його відвів і здав на Бєркуту. Кажу, це росіянин, відведіть його до їхнього сектору. Він місце не міг взяти на їхній сектор. Що вже далі з ним робив інтелігентний київський Бєркут, я за це відповідальність не несу. Ну, коротше, я вирішив, що ми і так виграли в одну калітку, що ще вбивати...
[Валерон]
Погодься, на речі, футбол дуже великий роль відіграв в популяризації гімну України. І ось ту історію, що гімн почав співати на...
[Вадим Яценко]
Пономарьова. Мій текст гімна, тому багато людей сприймає як канонічний саме у виконанні Пономарьова.
[Валерон]
Вже і таку культуру сформувало співання гімни перед матчами збірної.
[Вадим Яценко]
І мій товариш якраз був тим, хто переконав Пономарьова заспівати гімн. Сказав, що так в історію можна йти. Можливо, але ж, знову ж таки, якщо я нічого не плуту, я можу плутати. Але, по-моєму, офіційно навіть в Конституції прописано і є ноти гімну України саме в хоровому виконанні, по-моєму. Ну і текст там трошечки... Під редакцією Станковича Скорика, тобто є ця офіційна редакція, яка є виписана прямо саме в Конституції. Ну та звичайно... Послухай, тобто історія все-таки про те, що... В футболі Україна стала незалежною раніше за... Можливо. Так, так, так. Тобто це все... Воно все ходить поруч насправді. Навіть пострадянські люди, вони вболювали проти Росії за Україну. Звичайно. Навіть ті, в кого Савок був в головах.
[Валерон]
Маю на увазі більше... Перетин футболу і пісні, виконання.
[Вадим Яценко]
Так, і історії.
[Валерон]
Проісторичні.
[Вадим Яценко]
Червона рута, сто відсотків. Я був нещодавно на виставці на Ukrainian Wow. Там є один з експонатів зараз VR. Там, де Гомін співає щедро. І були ми в трьох... А це вже в зимовій ітерації Останній. Тому що вона мені вже сказала, що вони закриваються. Вже 11 січня. Останній день. І от вона покликала мене, Ваню Уривського і Сашу Рудинського. Ми там в трьох по своїм експонатах. І ми там щось ходили по цим... По експозиції всій. І... На початку так само щось там Яся захотіла, щоб народ співав всю Червону руту і ще щось. Ну, Уривський взагалі просто... А дивлюсь, Саша щось співає. Я кажу, ну, ти хоч слова знаєш. Він каже, ну, це через те, що це футбольний гімн. Я кажу, о, то і тут теж ми з'їдемося.
[Валерон]
Так, якраз на матчах збірної... Хоча він за неправильну команду боліває.
[Вадим Яценко]
За яку?
[Валерон]
Він прийшов до нас і виставив футболку Шавтаря на розіграш.
[Вадим Яценко]
Ну так, так, так. Він сьогодні обіцяв прийти до мене на концерт і я з ним поговорю на цю тему. Дима, мені теж обіцяв прийти на мій, а потім не прийшов. Розберемось. Позволю ще. Да, Червону руту... Давай, перематуємо з Шахтаря...
[Валерон]
З Шахтаря до Шахтаря перематуємо. Ну, прикольно було б, якби вам запропонували заспівати. Гімн? Це було б вражаюче.
[Вадим Яценко]
Поки збірна не грає в Україні, це важко логістично. Звичайно. Але на майбутнє, як ти кажеш, з 28-го року це було б красиво, це було б медійно, це було б цікаво, він-він.
[Валерон]
Був матч в Албанії у Лізинаці нещодавно, коли виграли 2-1 збірна. І там албанці вирішили якось, не знаю, чи підтримати Україну, чи зробити приємно, чи просто всім роблять, можливо. Там включився гімн і співали б живо. Ніхто не міг зрозуміти, що відбувається. Чому не просто запис? Реальні чоловіки співають. І це два їх місцевих виконавці. Вони перед цим розучилися з ОАВ, люди їм трохи допомогли. Фотограф причому. Правильно прочитати ці слова. І вони вальнули. А капельна навіть. А капельна в двох на стадіоні.
[Вадим Яценко]
Це гарно. Бачиш, він небезнадійний, він розуміє, що таке а капельна. О, це вже добре. Аск. Так, скоро буде збірна грати. Мені треба, щоб ти мені організував автограф Іллі Заварного. Купили футболечку найдорожчу версію з усіх можливих. Офіційно. Всі бебіхи. Всі мастя. Все, що треба. Зроби мені автограф Іллі Заварного. Це буде прекрасний лот на якомусь заможному концерті.
[Валерон]
Зробимо, звичайно. А чому? Тому що партнер збірної України з футболу компанія «Вібет Україна». Наші друзі «Вібет» і «Збірна» разом сильніші. І ще важливо, щоб Заварний в гарному стані підійшов до березневих матчів. Так само, як і інші наші легіонери. Ось зараз Заварний, до речі, вийшов в основі і зіграв. Але пенальти перевіз. Циганков гол забив. Ванат гол забив. В той момент, коли ми записуємо цей випуск, Ванат і Циганков найкращі бомбардири Жирони.
[Вадим Яценко]
Аж по чотири.
[Валерон]
А Довбик, наприклад, не грає. І що ти думаєш, куди він може перейти?
[Вадим Яценко]
Ну, я думаю, що це протягом кількох днів з'ясується. Головне, щоб не до Тереччини. Тому що це така вже...
[Валерон]
А ти б куди його відправив?
[Вадим Яценко]
Я б його відправив куди? В Атлєчика рік тому.
[Валерон]
Або в Динамо. А, ні, у нас є Матвій Пономаренко. В Динамо не треба. Краще в Євентості Душан Влашевич. Не знаю, в АПЛ. Що, кого не вдихався? В АПЛ, я думаю. В Евертон до Віталія Миколенка.
[Вадим Яценко]
Я думаю, що АПЛ могли б розглядати після вдалого сезону за Жирону. Але зараз, коли хіба терміново-кадрова прогалина якась буде в клубу... Ти сплюнь, а то чемпіоншипом закінчиться. Та так в Тереччину й поїде, як ти кажеш. Не хотілося б.
[Валерон]
Будемо вірити в українських футболістів, в їх гарну форму і в те, що вони пройдуть Швецію, Польщу, Албанію. Всіх трьох.
[Вадим Яценко]
Було б непогано.
[Валерон]
Ти згадував про квартал. У вас була історія з кварталом, що ви відмовились виступати?
[Вадим Яценко]
Все просто насправді. Тобто історія про... Коли вспихнув цей скандал корупційний, то мені здається, що варіантів не стало. Насправді. А в таких історіях, хто останній відмовиться, той програв? Розумієш, це не була насправді гонка за тим, хто перший, хто останній. Це просто... Це максимально логічно було.
[Валерон]
А самому запрошенню не здавалося? Чи це як...
[Вадим Яценко]
Ялинка. Головна ялинка країни. Це означає, що ти популярний. Це була історія про головну ялинку країни. Тому що це новорічний випуск. По суті так само, як ти говориш, він-він. Нас б побачили велика кількість людей. Ми мали там співати максимально класичну хорову колядку, обробку. Тобто це була історія саме про це. Але коли цей кейс виник, то в першу чергу того не можна було робити. Ну, це побачила велика кількість людей, але, можливо, не з цільової аудиторії. 100% Можливо, але це теж потрібно розширювати. Ну так. Ми коли виступали в неї на новорічній з піанобоєм на цій штуці, я думав, ну зараз почнеться в коментарях. А з нашої цільової аудиторії ніхто не дивився.
[Валерон]
Тому випуску просто була жарт там щось погане про військових. Чи про...
[Вадим Яценко]
А, про Закарпаття і про...
[Валерон]
Жінку ж Миколая? Ну, пару років тому. А він витягнув на себе.
[Вадим Яценко]
Ні, я чекав... Треба показувати пісні. Ну так, не так багато площадок, де ти можеш показати щось. На таких, на масштабах. На великій аудиторії, звичайно. Звичайно.
[Валерон]
Але, ну, напевно, зараз багато пропозицій про колаборації якісь є?
[Вадим Яценко]
Колаби, колаби, колаби... Ну, ти знаєш, насправді ні. Насправді ні.
[Фоззі]
Можемо це виправити?
[Вадим Яценко]
Насправді, на самому початку, тільки коли ще це все почалося. Тобто це червень-липень, коли цей ролик, він стався. І в нас же ж був там все рівно якийсь місяць передишки перед початком цього великого турне. Тобто там були хлопці, дівчата. Вони щось там звонили, пропонували якісь. Але, ти знаєш, так було на рівні, типу, давай замутим, давай замутим. Ну, потім щось обговоримо. І, по суті, воно так все затихло. Ну, тому що все-таки цей графік, який зараз є, він не дозволяє, в принципі, думати про щось таке. Але дозволяє подумати про два склади. Я думаю зараз не про два склади. Я думаю просто, можливо, власковий май три, власковий май чотири, соліст Шура. Знаєш цей прикол, що в Харкові, у нас на районі дворець спорту, і в якому грала команда «Динамо Харків», я був в ультрі. Хокей, хокей. В мене є хокейка справжня «Динамо Харків». Справа не в тому. І, значить, власковий май, всі квитки продані. Просто вони там колбасили чи не по три концерти в день. І тут за день до в програмі «Взгляд», яку дивилися тоді всі, повідомляється, що розслідування, що насправді їх їздить паралельно три-чотири склади. І наступного ранку я йду в школу і бачу, як перевішують афіши замість Юра Шитонов і власковий май, власковий май два, соліст Шура Снав'янівця. І потім ми познайомилися з одним чуваком, який їздив підставним вокалістом в одному складі. І він так це полюбив. Ну, співати чужу фонограму «Міллі Ваніллі». Він потім хотів повернутися в шоу-бізнес, хоча був трошки з іншого напрямку. Це от відчуття палаців спорту і тюлок. — Але прям схожий, прям один в один? — Ні, а ніхто не знав, як він виглядає. — Як виглядає Юра Шитонов? — Так. — А. — От. Тому подумати про два склади... — Слухай, це було б простіше зробити тоді в ту епоху без інтернету, розумієш? Коли ніхто не знав, як хтось виглядає. Я думаю про те, щоб підсилити просто позиції деякі, щоб був момент трошки якоїсь ретратації, тому що звичайно, що вони там видихаються. І момент того, як тобі сказати, зараз вже настільки це небезпечно стало відпочивати, що коли в тебе з'являються там 2-3-4 дні... В мене не з'являються, але коли от з'являються в них, наприклад, от вони там їдуть...
[Фоззі]
— Можна їх зібрати потім?
[Вадим Яценко]
— Та, вони там тиждень сидять дома і в них організм такий, ага, расслабон, і просто нам виїжджати завтра, а в мене половина колектива. Я кажу, ви шо, подуріли? Тоді не буде вихідних взагалі? Тому що це дуже стрибно. Тобто зараз організм, він дійсно, я розумію, що він... Тобто в голосі... — Ну звичайно. Слухай, ми це пропрацювали з самого початку, тому що я розумів, що такі... Така кількість концертів, вона не може прийти просто отак от... Тобто це і ці гомеовокси, і ці історії про польські таблетки, гелеровойси, які ми привозимо з Польщі, це історія про фоніатора майже в кожному місці, тому що потрібно. — А мене вчила Ніна Митрофановна Матвієнко на Майдані Незалежності новорічний концерт 98-99, а я знову зірвав голос. Це було після матчу Україно-Росія в 99-му році. Так, зимовий же матч був, здається. І в мене був зірваний голос, і Ніна Митрофановна сказала «Дитинко, добу мовчи, а мені там яйця пити, там чай із сабліпіха, і що?» І вона сказала «Дитинко, яйця то добре, але просто добу мовчи». Так, треба просто мовчати. Вчора в мене була фаната, і сказала «Що я тобі можу сказати? Просто два місці треба закрити рот і все». Каже «В тебе вже просто хронічно, там вже все набрякло, втомлене, просто треба мовчати». Буде в мене момент зараз, ми доїжджаємо. — А що там в тебе, в програмі якийсь дісторшн є? — Та ні, але все рівно, розумієш, я постійно є моменти, де я просто диривую, де я замовкаю, але моменти, де треба щось підмогти, десь треба ще щось зробити. — Це ж теж важливий момент, що диригент зазвичай же він стоїть спиною, а тут ти... — Розумієш, це концепт саме цієї програми, яка була, і в принципі зараз «Свіздвяна». — Так, «Цей хор, цей хор» — це друга ітерація. — Тобто і цей момент того, що зараз «Свіздвяна» програма, вона все рівно виглядає свіжо, тобто це не історія про чисто класику, це історія все рівно про якісь мізанцеми, про якусь легеньку театралізацію, але тут все рівно вже є набагато більше спиною до глядача знаходжуся. Але я ж кажу, що ми зараз доїздимо різдвяний тур, який в нас там орієнтовно 15 січня закінчується, з 15 січня по 6 лютого в нас є оцей шматочок туру ще з цієї попередньої програми, і далі я на два місяці... Роблю роль із Роксімфоні Оркестру, я там буду просто диригувати, і не буду нічого співати, я думаю, що там я і десь і відпочину. От історія з Роксімфо, для мене дивна, що їздить оркестр лабае кавера, ну як дорогий кавербенд, а і продається, і продається, і продається. А розумієш, це все-таки історія більше не про... не про кавера, а тут вже все-таки історія, бо я знаю цих людей, які зробили Роксімфоні, це ж їм вже 10 років насправді. Так, так, це давня історія. Це давня історія, і це велика франшиза, де є ну по суті основна історія, це Роксімфоні Оркестра, і Рокопера Моцарт, Нотардам де Барі, тобто це ця історія, яка є офіційно в нас в Україні саме. Я просто знаю цих людей, тобто це не історія про те, що зібрати якийсь оркестрик, взяти якогось композитора, який напише бисеньку аранжировочку, гітари, дісторшн, всі діла, барабанна установка і лабайм. Тобто там це така дуже грамотно вивірена історія, бо я знаю, що навіть коли запускався Нотардам де Барі в Україні, це був 2015, можливо навіть до війни, сюди приїжджав співати основний каст французького Нотардаму. Та їх там 3 чи 4. Ні, прям основний самий. Прям самий основний.
[Валерон]
А тобто це якась європейська франшиза?
[Вадим Яценко]
Ну так, Гару і Гару був. І Гару був теж в тому часі. Тобто це та історія, що це все-таки трошки, скажімо так, як на мене, бо я все-таки дивлюся зі сторони музиканта, який має просто профільну музичну освіту, я розумію, що це не халтура. Типу, що це точно не халтура. Що це така історія дуже серйозна. Чисто навіть по-музичному. Тому що навіть чисто ти просто диригуєш тими скрипочками, і ти бачиш ці пасажі, які в них там виписані, це точно не халтурна історія. Це поки виграєш, поки ти все вичистиш. Тобто треба так трошки поколупатися в тому всьому.
[Валерон]
Так ти про колаборацію, може ти з кимось би хотів?
[Вадим Яценко]
У мене була нещодавно, у мене втілилися дитячі мрії нещодавно, і я в принципі не задоволений вже наразі. Поки що мені досить. Ми з Вакарчуком в Кракові, він співав з нами. Це перше, що я сказав, коли ми вчора готувалися. Кажу, Святослав Іванович зі своїм сканером запілінгував, мабуть, одразу. Це показник. Слухай, це насправді так склалися зірки. Дуже вдало. Ми співали, в нас був концерт запланований в Кракові, а в Кракові є зал, велика будівля, де є два зали всередині самої будівлі. Я не пам'ятаю, як воно називається. І в одному залі був Вакарчук, в іншому залі були ми. І в ньому просто був один вечірний великий концерт. Не там, де радіоцентр, не? Я міг би навіть глянути, але я не скажу тобі. Просто в одній будівлі. Тобто від одного залу посередині будівлі перейтися. По суті, ми побачили це за місяць до того. Ми побачили. Ми зв'язалися, наші менеджери зв'язалися. Просто і типу, давайте щось замутимо. Ну, давайте. А це сталося буквально саме в момент, в день концерту. Він прийшов до нас, буквально там за півгодинки до початку нашого концерту. Ми з ним швиденько там щось... Він співав гуцулку. В нас є в програмі гуцулка Ксені. Ну і плюс... В залі хтось на кріслах повернувся до нього. Плюс ми ще підготували такий невеличкий сюрприз. Бо я насправді фанат гурту Океану Ельзи з дитинства. Ну, єдине, що в мене, звичайно, є історія про те, що я дуже обожню ранню Океану Ельзи, звичайно. Тобто до моменту альбому «Глорія». Ще, можливо, до альбому «Міра». «Я на небі був» – хороша пісня. Ну, так. Тобто ось цей плац там з 99-го по 2007-й. Тобто це фантастична рок-н-рольна музика. Мені здається, що пісня «Кішка» гурту Океану Ельзи – це найголовніша рок-пісня всієї України. Тобто це така стадіонна історія. І гітарна стіна. Оу, є! Ну, типу, я розумію, що весь стадіон просто...
[Валерон]
А Вакарчуку ти казав?
[Вадим Яценко]
Вау! Так, я йому казав. А ти фільм не бачив? Він запрошували. Знову ж таки історія про те, що просто не було коли.
[Валерон]
Бо там ж історія в тому, що те, що тобі подобалось, створено з людьми, яких нема вже.
[Вадим Яценко]
Так, але це не заважає, розумієш, цьому бути просто. Тобто воно вже є і це так само, як культурне надбання. І пройде 70 років, і це теж...
[Фоззі]
75!
[Вадим Яценко]
75!
[Фоззі]
І можна буде не платити РЛО, і можна буде не платити РЛО.
[Вадим Яценко]
Я думаю, Святослав Іванович пролобіює, щоб йому... Але це круто. І ви тіжко співали? Ні, ми співали Гуцулку, бо вона була в нашій програмі, і він так само її знав, бо він її десь виконував і раніше на своїх концертах. Між іншим, теж історія про ривний продукт, коли купа народу дізналася про Гуцулку Ксенію через фільм Кібергі. До речі, так. Тобто, розумієш, це вже колаборація між культурами саме. Це теж дуже важливо. Крос-промоушн. Дівчинами ми ще співали. Ми зробили аранжування. Не таке, як інші. Він був дуже вражений, задоволений. Тобто йому все сподобалося. А я до нього потім прийшов, і я ж кажу, що оце була вже така, знаєш, дитяча мрія, тому що я народився в селі, ріс в селі, це село Питік Миронівського району, Київське область. Це найкраще село на світі і найкраще місце на світі. І в той момент, коли я там був малий пацан, ну зовсім малий, це кінець 90-х, початок 2000-х, вся моя тусовка, всі пацани, дівчата, це в основному була історія про групу «Руки вверх». Тобто вони всі там ходили, в клуб сільський, ну, где ж ви, дівчонки, короткі дівчонки. А я їздив в Миронівку і собі купляв касетки «Океан Ельзи». Тобто я в цьому плані, всі на мене дивилися, що дурний, що це. І тому, коли сидів Славко, грав на фортепіано, і ми з ним в дуеті співали, це був такий момент дуже сентиментальний. Тобто це не те, чого би я, знаєш, я ж себе не позиціоную зовсім як співак. Я повсюду це говорю, що в мене хіровий співак. Я не дуже хороший співак.
[Валерон]
Не тільки не повернувся.
[Вадим Яценко]
Тобто просто я щось там, як я вмію, відчуваю, так я і співаю. В Миронівки, між іншим, був переможець «Голос України». Гроходський. Він з Миронівки хіба? Він ще і колишній футболіст Ківського динамо. Оце я чув. Але сам момент, що сісто по сентименту, це був для мене просто ванлав. Тому що з Вакарчуком просто реально заспівав оцей пацан, який там слухав оці всі пісні. І тут сидиш, тисяча людей, Вакарчук тобі грає. Це вовче стикається. Руки вверх більше не лунають. Не лунають досі.
[Валерон]
А я маю на вас записати щось? Найбільше.
[Вадим Яценко]
Насправді, знаєш, що я тобі щось скажу саме про Вакарчука? Тобто цей момент, який стався на концерті, оцей сентимент, який виник, і мені це було дуже приємно, і мені це було круто. Він навіть програє моменту післяконцертному. Тому що Славко каже, якщо ви не спішите, якщо ви ж тут ночуєте, у нас буде якийсь кейтеринг після концерту, можна прийти повечері. Я кажу, то добре, звичайно. І це було настільки спілкування, настільки круте це було спілкування, просто фантастичне. Тобто ми з ним сиділи, щось спили, якесь пиво, говорили про мюзикли, він виявляється просто фанат мюзиклів, він включав якісь записи старих мюзиклів. Тобто це було якесь абсолютно таке круте інтелігентське спілкування. Він, ну, страшенно іродована людина по всіх напрямках. Я типу сидів такий, і це знаєш той момент, коли типу твої дитячі якісь от дитячі мрії, вони не розбиваються, а ти сидиш такий, ну, так.
[Валерон]
Я правильно зробив, так?
[Вадим Яценко]
Типу, круто. Це була така історія про те, що ці герої дитинства, вони виявляються отакими чуваками, просто простими, абсолютно в спілкуванні. Вони випустили пісню «9.1.1», і ми десь перетнулися, бухали після якогось виступу, і я йому кажу, там, «9.1.1», Мері Джей Блач і Вайклев Джінн, він каже, ну, так, а ще каже Public Enemy. Я кажу, «8.1.1, ти знаєш? Public Enemy? Як ти можеш знати Public Enemy?» В мене, ну, типу, взагалі не билося. Розумієш, по ньому видно, що він такий... Фізики людей не беруть. Не беруть, і він такий фанатичний в цьому плані, тобто він він це робить абсолютно типу з таким науковим підходом, він вивчає цю всю історію.
[Валерон]
Фізика, фізика. У Public Enemy є дві пісні, які ідеально підходять під сноуборд. «Shut'em down»? «Shut'em down» і «Give it up»? Так. Може ще третє якась. Просто я...
[Фоззі]
«Shut'em down, shut'em, shut'em down».
[Валерон]
Так. Ні, краще не знати, просто вони співають. Ні, знаєш, як третє? «Right here, right now».
[Вадим Яценко]
Ну, є такі. Ну, сантраксом послухай, ти поїдеш. В них було хеві-хеві. Ні, краще не знати, про що співають Public Enemy, тому що вони розсісти тільки.
[Валерон]
А з репером ви може якимось? Господа, ви ж згадували? В американській культурі Господа дуже популярні серед репери.
[Вадим Яценко]
Я з великою повагою відношусь абсолютно до всіх жанрів.
[Валерон]
Крім репу.
[Вадим Яценко]
І навіть до репу.
[Фоззі]
Червона карта. Шукай, шукай, шукай.
[Вадим Яценко]
Тобто є круті і класні композиції, круті і класні артисти. Але все таки, знаєш, історія про мої музичні вподобання, вона зовсім в іншій стороні. Зараз я тобі отрути піділюю. Тобто для мене – Джиммі Моррісон, для мене – Бітлин. Ось все таки це вся історія. Посмертний трек Бітлз, який вийшов минулого року. Зараз. Я б від куплету заплакав. Це кайф, розумієш? Це моя історія. Особливо Джиммі Моррісон. Тобто я люблю якісь ці нестандартні історії. Тому і Вакарчук. Тому що Джиммі Моррісон, коли я був ще маленький, він плавно виріс після Вакарчука. Плавно воно понеслося в ту сторону саме. Я дуже просто, я пам'ятаю теж момент, я ж вчився в школі, це Київська десятирічка.
[Валерон]
Інтернат.
[Вадим Яценко]
Це музична школа-інтернат. Хай нікого не лякає слово інтернат, це є експортивний інтернат.
[Валерон]
Експортивний інтернат – це… Так само і музичний інтернат.
[Вадим Яценко]
Харкові я в погод закінчив. Є Харковська, Десятирічка, Львівська, Одеська і Київська. Чотири штуки. До речі, зараз вона знаходиться в парку Васирецька, яка зараз, здається, називається. Тоді це називалося вулиця Шамрила. Це прямо біля Сирецького парку, це район метро Дорогожеччі. І в той момент, коли я туди поступив, на початку 2000-х, це був максимально криміналітетний район. У речі, ще маніачний рай. У нас був один диригент, працював з дітьми, в школі його вбили, коли він йшов просто додому. Ігор Тученко. Я пам'ятаю просто ту історію, що це така школа, ти говориш, інтернат, спортивний. Там теж, не дивлячись на те, що це музиканти, скрипечки, піаніно. Тобто там доводилось, я пам'ятаю, ми ганялися з пацанами в футбол, а там біля школи був такий стадіон, сєдка називалась. Йдемо в сєдку футбол пограти. І я пам'ятаю, що ми граємо, а ми взагалі пацани, по 8-10 років, ганяємо в того м'яча. І чуємо. І просто така арава. Чоловік 15-20. Ми їх називали сірки. Тобто вони гопники оці місні. А там прямо це процвітало дуже сильно. І вони просто біжать нас бити. Ми залітаємо в общагу свою. Кричим вихователям нас. В гуртожиток чотири поверхи. На першому, типу, комендант чи виховательки. Другий, третій, четвертий. На четвертому, тому що 9-10-11 клас пацани живуть. І в нас такий хлопець, в нього була клікуха «Євроспорт». Саша Євроспорт. Тому що він все своє життя ходив в сірому костюмі фірми «Євроспорт». І він каже, «Пацани, збираємося». І внизу такий стенд пожежної безпеки. Лопата. Конуснообразне відро. Ми вибігаємо, ці всі групи, що ми граємо в футбол, вибігаємо на балкон і ділимось. І Саша Євроспорт з цим відром в центрі круга, просто як настоящий Роккі Бальбоа. Ремба. І він просто так відбирався. Конуснообразне. Просто розганяє всіх. Та слухай, там були такі історії, що просто капець. Тому це теж цікавий досвід життя. І в 9 років, коли ти туди приїхав з села Потоки, ми взагалі говорили про Джиму Морісона. Так? Так. Тому, мені здається, що ця історія, коли на тебе біжать, просто, щоб тебе побити, то теми оці органні гурту The Dorse, вони максимально логічно лягають на тяжку історію.
[Валерон]
This is the end. This is the end. Але ж це і ретурська тема. Бійки.
[Вадим Яценко]
Ну, можливо. Можливо. Найкраща пісня The Dorse, яку я люблю, це кавер Snoop Dogg.
[Валерон]
Ну, я би послухав.
[Вадим Яценко]
Семпл.
[Валерон]
А ти це слухав?
[Вадим Яценко]
Це саундтрек грі Need For Speed. Там 7-хвилинна пісня.
[Валерон]
Так.
[Вадим Яценко]
Snoop Dogg і Морісон.
[Валерон]
Ну, я би послухав львівську колабу а той там чи Гоня і хор Гомін.
[Вадим Яценко]
Гоня і Гомін?
[Валерон]
Гоня і Гомін, це звучало.
[Вадим Яценко]
Слухай, можеш сказати, що...
[Валерон]
Чи Паліндром і Гомін, наприклад.
[Вадим Яценко]
Про смерть є у вас пісні?
[Валерон]
Тільки про життя. Заупокійні.
[Вадим Яценко]
Заупокійні є, до речі. Знову ж таки, заупокійні. Можемо просто включити манокль. Заупокійні є дуже гарний жанр, наприклад, в українській церковній музиці і саме в партесних концертах є цілий жанр заупокійних партесних концертів. Це фантастична, прекрасна музика. Дуже гарно. Ми в Лаврі мали концерт 9 грудня, де співали партесні концерти. Заупокійні зайшли на урах народу. В галереї чи в церкві? В трапезному. Але не в самому соборі, а в трапезній палеці. Ну і як вона звучить? Дуже звучить. Ми без звуку працювали. Тобто там ми, звичайно. Хоча нам прийшло 450 людей. Порозсідались трошки акустика в Кали, звичайно. Але, звичайно, то місце... Демпфером поглинаючи звук. Так, вони поглинають звук, звичайно. Перекладають для запорізької школи. Особливо, коли... Особливо, коли зима, і ось жилетки. Авіація Галичини, вона теж забирає звичайну акустику.
[Валерон]
А з ким би ви хотіли послухати колабу хора Гомін? Пишіть в коментарях. А ви вже хор чоловічим, так? Уф. З самого початку. Так. І була така традиція, так, саме чоловічий?
[Вадим Яценко]
Вона світова традиція. Григоріанські хори, вони ж чоловічі. Так. Він був чоловічий, але, скажу, коли ми почали вже працювати, коли я прийшов саме до органного залу, тому що хор є на базі органного залу. І з хлопцями, з дирекцією ми просто з самого початку вирішили, що певно треба це переформатувати не через те, що це гірше чи краще, а через те, що ми просто вправимося в потолок по репертуару. Тому що в будь-якому випадку ми залишаємося академічним хором. Тобто наше основне місце це все-таки промоція саме української академічної культури. Ми робимо і стараємось багато робити. Ми хочемо записати всього Леонтовича, наприклад. Тобто це така величезна бадяга, величезний камінь.
[Валерон]
А от коли ж запишете, це, може, буде там в епо-музик слухати, так? Тобто це буде вже як...
[Вадим Яценко]
Так. Ми розуміємо, звичайно, що ми хочемо це все робити Але здається, що все-таки цей кейс, який виник завдяки пісні Степана Гігі, це все не просто так. Тому що є дуже багато наших колег. Тому що як не крутий, але академічна сфера, ну це дуже закарита територія. Тобто ніхто про неї нічого не знає. І проблема навіть не в тому, що люди не хочуть про неї дізнатися. Проблема в тому, що ця вся тусовка нічого не робить для того, щоб про неї дізналися. Тобто вони живуть в парадигмі, що ми будемо грати концерти самі для себе. Таке відчуття, розумієш? Тобто прийде... Це тому, що в них державне фінансування, їм не треба А ти думаєш, що воно таке велике, це державне фінансування?
[Фоззі]
Ні, звичайно, ні.
[Вадим Яценко]
На власних хлібах тік-ток би вже й знімали. Розумієш, це історія про масштабування. Це історія про те, що те, що зараз відбувається з нами, воно все-таки дає і я думаю, що дає поштовх для моїх таких, знаєш, частини з класичної академічної тусовки якось трошки задуматися про те, щоб промувати свій бренд в першу чергу заради того, щоб потім це все переросло в масштабуванні саме і всередині, знаєш, української культури якоїсь такої академічної. Бо це... Бо ніхто нічого не робив для того. Тобто історія про те, що в нас концерт через три дні, а ми поклеїмо якусь афішу у себе на дверях і на цьому весь наш маркет закінчиться. Тобто це воно і далі є насправді. Це один пострадянський всіцитат. Ну от, розумієш, це погано. Тому що, ну, факт, є дуже багато чого показати народу насправді. Дуже багато. І то, що кричати, що приберіть Лускунчика умовного і Чайковського з усіх театрів і з усіх сцен світу, ну тобто дайте спочатку хоча би покажіть, що є. Відмовили нас? Коли відмовились? В 22-му. Не в 14. В 22-му. Ну, тому що це каса. Розумієш? Каса. Тому що новорічні свята і ти ставиш 50 Лускунчиків і воно розмітається за пів години. Тому що народ хоче праздника.
[Валерон]
Я навіть в дитинстві, нас возили в місто Дніпро на Лускунчика подивитися. Це балет може статися?
[Вадим Яценко]
Це і є балет, так. Це історія про те, що і про тому, що є, розумієш, є сподвижки, щоб це робити, але це все рівно такі якісь локальні історії. Тобто немає системи напрацьованої. Коли ми говоримо навіть про хоргомін. А хто її вбудує?
[Валерон]
Працівщина?
[Вадим Яценко]
Ні, ну це мають бути компетентні, серйозні люди. Коли ми говоримо про 40-секундний ролик в TikTok, то це не історія тільки про ролик в TikTok. Це історія про те, що ми працюємо системно. Тобто ми давно працювали системно, ми завжди працювали системно.
[Валерон]
Так просто у вас є СММ-ниця?
[Вадим Яценко]
У нас є СММ-ниця. Ми збираємось з креативною командою і думаємо, що робити. Думали раніше. Тобто, звичайно, що цей момент, який стався, він підсвітився настільки, що тепер ми з вами зараз сьогодні говоримо. А яких ти завантажував цей ролик? Наша СММ-ниця, Люда. Тобто вона його сама завантажує. Чи я була ідея, яка вернуть гігу? Це було в контексті... Його популярності? Ні. Це було в контексті програми, яку я робив, ми з хором робили, саме ж українського ретро. Тобто, по суті ж, концерт там, де звучать пісні гіги, в основному це про Івасюка, Яремчука, про Квітку Цісик, про Гуцулку Ксені. Між іншим, про гендерна рівність. Пісня ж «Червона рута», вона ж теж гендерна рівня. Так, так. Був гріх. Зібрав я якось групу «Бітлз», за участі Віктора Павліка, ділі Олександра Войовуцького і, здається, Майка Бейса. Це було вночі, в автобусі футбольно-артистичної команди. Зібрав я групу «Бітлз» і виконала вона аж один куплет і один приспів пісні «Ой, у вишневому садку», «Місті Луцьк». Було.
[Валерон]
А от у вас є, виходить, СММ-ниця? Є. Хто ще? Концертний директор є. Хто ж возить у вас? Чи є якась компанія?
[Вадим Яценко]
Ні, ми працюємо з партнерами.
[Валерон]
З концертними агентствами.
[Вадим Яценко]
Театр, орг. Тобто, це ті хлопці, які почали, коли стався саме театральний бум, вони почали возити атомську. Вони працюють, основна їх історія – це драмтеатри.
[Валерон]
Маркетинговий директор є? Чому?
[Вадим Яценко]
Є. В нас на базі просто саме організації. Тобто, Львівського органного залу. Є команди Маркетингового директора, СММ-ники. Хор же муніципальний, правильно? Хор муніципальний.
[Валерон]
Тобто, це на балансі міста. Саме міста Львів.
[Вадим Яценко]
Не області, а саме міської ради.
[Валерон]
А оці концерти, ті, хто співають, вони мають якийсь відсоток з кожного?
[Вадим Яценко]
Ну, дивись. Чи просто зарплата? Ні, не просто зарплата, звичайно. Ми проміюємо по максимуму, як тільки можемо. Тобто, ми, звичайно, це проводимо. Це в гастролях притаманний був поділ. Колись я помітив, що артисти Західної України, вони завжди були такі газди. Тобто, вони завжди купляли автотранспорт для гастролів, а не винаймали. Вони завжди йшли до того, щоб люди працювали за зарплатню, а не у відсотки. Вони завжди були такі, відрізнялися. І ми так жартували, на жаль, поганий примір, був похорон Кузьми, і щось ми жартували, що Скрябіни колись теж купляли автобус, щоб економіку не орендувати. І я кажу Підану, що Західна Україна, гастролери Західної такі. І підіймаються притули. Я кажу, Сере, всі герої, між іншим, прямої червоної. Сере, ви коли купуєте автобус для варіантів? Він каже, вже купив. Я кажу, от. Дивись, скажи. А ми не треба купувати.
[Валерон]
Я думаю, що у міськради на балансі точно автобус є.
[Вадим Яценко]
Ні, ми все орендуємо. Орендуємо і багато чого. Лежачку? Ні. Ну така лежачка, 25 людей, куди ти положиш? Чому? Є такі лежачки? Мені здається, в Україні зараз лежачок немає навіть. Є. Вони є, просто була проблема на них виїздити в Європу, але тратаються. 25 хіба? По-моєму, 25 немає зараз. Ми пробивали цю історію, але якраз можна спитати Шатаслава Івановичу, як вони їздили в гастрольному бусі бонжові по Америці з шестом, з багатим. Оце люди! Вони вміють собі зробити гастролі. З шестами. Ми якось переткнулися в Мюнхені з якоюсь групою, я не розміряюся в цих і побачили, як в них три буси лежачі, а один вантажний для мерчу, для всього того і мої після того. Це благодійний тур. Ми самі все таскаємо. Там половина концертів вуличка. І мені всі, вон, бачиш? От рівень. А ми самі за кермом.
[Валерон]
А Міцкрада може забрати дохід якийсь, правильно?
[Вадим Яценко]
Чи як? Ні, це окрема установа.
[Валерон]
Це вважба за цей рівень.
[Вадим Яценко]
Це окрема установа, окремий баланс. Це все історія, це саме про концертну організацію. Є концертна організація, яка називається Лівський організатор. Це окрема будівля, яка є у місті Львів. Вона проводиться на балансі міста. Як це все працює чисто в цій механіці? Я не знаю і не хочу знати і не лізу, бо я займаюся зовсім не тим. Тобі ж підняли зарплатню за заслуженого? На стільки? 15%? На 20%.
[Фоззі]
Ми вчора готували і читали.
[Вадим Яценко]
Знову ж таки, я просто хочу наголосити на тому, що моє це прекрасне звання, воно не далось мені за роботу в Хорі Гомін. А за диригентство? Я отримав звання заслуженого артиста як головний хорместер Львівської національної опери. Тобто я подавався від організації оперного театру і той момент, що так співпало насправді. Тобто це історія про те, що, звичайно, що перший висновок, який робиться. А насправді, щоб отримати навіть заслуженого, ти маєш мати як мінімум 10 років стажу трудового, офіційного. Це мафія така.
[Валерон]
У нас був вже один заслужений, Олександр Руденський.
[Вадим Яценко]
І тобто історія про те, що А він що, хіба 10 років відслужив в театрі? Там можуть, певно, що можуть якісь бути моменти.
[Валерон]
Забавто видають. Забавто.
[Вадим Яценко]
А за гримми дають народного. Побач, як воно буде з ним в гриммі. Тут я все-таки передаю великий привіт і любов, бо я вже дуже давно не був в своєму основному місці роботи в театрі. Сергій Володимирович, хлопці і дівчата, я вам дякую, тому що театр це все-таки така історія. Це те, що все почалося насправді.
[Валерон]
Проїздь тепер безкоштовно.
[Вадим Яценко]
Хто, де, куди? У Львові. Хто тобі таке сказав?
[Валерон]
У Львівському метро. Хіба що. Там погано, що є місце на байковому.
[Вадим Яценко]
Це тільки народним, по-моєму. Це народним артистам дають, по-моєму, місце на байковому. Але... Ніці. Є жарт, який мені завжди подобався, що статус заслуженої роботної культури, який був сокращений, звичайно, за сракулю. За сракулю, так. А що я тому? Дали за сракулю? Хто, де, а ми в бармен-диктаті Хрещатик 44. Найбільша барна стійка України. Що в нас за лот сьогодні? По лоту. Справді, може здаватись, що це таке щось простеньке і не сильно значиме, але насправді для нас, для всього нашого колективу, це дуже значима історія. Тому що це є марка, яку ми колись виготовили на самому початку нашої роботи. Наші шкоди гастролю. Так, що ми в нас дуже, дійсно, ми переймаємося за те, що благодійна складова саме була в нас дуже яскраво висвітлена і дуже серйозна. Ми до цього готуємося. І за допомогою цієї марки... Це ваш основний лот, так? Так. Основний, зараз трошки інший, бо ми по різдвяній програмі просто працюємо з трошки іншими лотами. Але ця марка, по суті, дозволила нам зібрати за ці п'ять місяців вже близько 25 мільйонів гривень на армію. Тому, якщо... Яка найвища ставка була за марку? Ми продали один раз за... В Україні це було дві марки за один концерт по сто тисяч однадцять. В Лондоні ми зібрали за два концерти десь мільйон триста. За два концерти. А це аукціон після концерту?
[Валерон]
Це ти проводиш?
[Вадим Яценко]
В основному це наші організатори, можливо, місцеві, коли там щось не виходить. Але так, ми вже зібрали близько 25 мільйонів і, звичайно, я на кожному концерті говорю, що ми будемо торопитись, скільки це буде треба, і скільки ми можемо. Тому, якщо так, то і тут вона послужить якимось стимулом, то теж, звичайно, буде добре. Я завдяки вашому лото згадав, що я мав написати теж герою «Прямої червоної» Ігорю Смілянському, бо ми теж хочемо випустити Марку на розіграш і тепер я точно це зроблю. Марку ТНМК буде? Кайф. Більше марок на благодійність.
[Валерон]
А є реально? Ну, понятно, що це такий подарунковий сувенірний екземпляр, але якщо війсна марка існує, то можна щось відправити? Я не знаю, якщо чесно. Забирай.
[Вадим Яценко]
Я зараз спитав, якщо вона не гашена. Отже, якщо є якийсь актуальний в тебе збір, на твій збір. Якщо немає актуального збору, тоді на ТЕКМЄТ. Обирай. Ну, у нас є збір, ми зараз збираємо на Unbroken, реабілітацію хлопців. Ми можемо, в принципі, це так само закинути туди. Отже, гроші з цього лоту підуть на Unbroken. Робимо все, як завжди. Крок в 200 гривень і коментар під цим відео, тоді ви маєте один шанс. 200, 1, 400 гривень, 2, якщо 1000 гривень, у вас одразу 5 шансів. Є люди, які ставлять 40 тисяч і не виграють. А є люди, які поставили 100 гривень і виграли. А так не можна?
[Валерон]
200. 200.
[Вадим Яценко]
Двічі по 100. Тому, отже, це марка ексклюзивна і ти розписався на ній, так? Так, всі марки розписані. Отже, це ексклюзив, гроші на Unbroken і смерть ворогам.