ФОТОГРАФИ LIBKOS. Бої за Вовчанськ, найризикованіші зйомки, спогади про Ірину Чеку, хейт і заробітки
Костянтин і Влада Ліборови
Опубліковано 18 черв. 2024 р. • Довжина: 14 021 слово
Короткий зміст
Їх називають очима війни. Їхні світлини публікують найавторитетніші світові ЗМІ, політичні лідери й ви у своєму інстаграмі. У Прямій Червоній Костянтин і Влада Ліберови — чи не найвідоміші сучасні українські військові фотографи.
Вони працювали у всіх найгарячіших і найнебезпечніших ділянках фронту, а також знімають поховання, полонених, прощання на вокзалах і весілля військових. Усе заради того, щоб українці й світ ніколи не забули про цю війну… і щоб закадрувати перемогу, звичайно!
🔥 Навіщо потрібні фотографії з нуля
🔥 Чи були фортифікації у Вовчанську
🔥 Як на Владу впливають коментарі в соцмережах
🔥 Звідки в Ліберових такий доступ
🔥 Кринки, Бахмут та інші гарячі точки
🔥 Чому поїхали з Одеси
🔥 Місія Ліберових на цій війні
🔥 Розіграш фотографії
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Фоззі]
«Пряма Червона» повертається до активної діяльності. Діяльність нас проістікає в барі, в який до нас приходять цікаві люди. Оскільки колись же ми були футбольним подкастом, то ми знаємо, що таке Ліберо. Це останній захисник у футболі, який зазвичай найдосвідченіший, який зазвичай бачить все поле і керує цією командою. І сьогодні в нас на барі два Ліберо. Це була схема Лобановського. З двома Ліберо? З подвійним Ліберо. У нас подвійний Ліберо сьогодні. Ми, до речі, цього не знали. Ось зараз все послухали, такий футбольний клас.
[Влада Ліборова]
Цікаво, може це твій позивний, знаєш тепер.
[Фоззі]
Але ти, в принципі, по життю класично все, що він написав. Ти дивишся за всіма, все контролюєш.
[Влада Ліборова]
І просто нервую.
[Фоззі]
І даєш вчасно мені щільбана, якщо треба. Ліберо, Ліберо. Привіт, дякую, що прийшли. Здається, спосіб не путати наголос в квізвищі, правда? Інколи ж путають у вас наголос в квізвищі.
[Влада Ліборова]
Дуже часто.
[Фоззі]
Завжди.
[Влада Ліборова]
Настільки часто, що ми вже самі не впевнені, який правильний наголос у нашій квізвищі.
[Фоззі]
А от якщо Ліберо, він на «і», якраз Ліберове. Позвучаємо Ліберове.
[Влада Ліборова]
Час і часу Ліберове.
[Фоззі]
Це вже взагалі. Ну, в радянській традиції було називати Ліберо, але в італійській, звідки це пішло, бо вільний, Ліберо. Так вже не грають в футбол, але це були найдосвідченіші люди, найспокійніші, які контролювали свою команду. Ви приїхали з Харківщини? Так. Був в Овчанську, я не знаю, ви вдвох були в Овчанську? Так, вдвох, і це, по суті, ми бачили, як за тиждень знищили абсолютно повністю гарний населений пункт, гарне місто.
[Влада Ліборова]
За п'ять днів його просто зруїли. Ми такого ще не бачили. Якщо порівнювати з Бахмутом, то все те, що відбулось з Бахмутом за півроку, з Овчанським відбулось за п'ять днів.
[Фоззі]
Це тому, що вони кабами і поруч кордон, так? Не тільки каби, абсолютно взагалі все.
[Влада Ліборова]
Каби, артилерія, ФПВ, все. Дуже багато ФПВ.
[Фоззі]
Овчанське невеличке місто, я колись там був, я там ставав чемпіоном Харківської області з футболу. Трохи менше Бахмуту. Ми всі вже трохи орієнтуємося, що таке Бахмут, який він по об'єму, по розміру. Трохи менше. Але це максимально близько, правда, три чи п'ять кілометрів до всього?
[Валерон]
До десяти.
[Фоззі]
Те, що говорити не буде, не пам'ятаю. Це, напевно, і зіграло головну роль. Ну що, були фортифікаційні споруди навколо Овчанського чи ні? Зі сторони Овчанського ближче до кордону – ні, а взагалі вони існують. Але вони існують не прямо, наприклад, у цій лінії фронту, чи там, де у нас іде кордон. Вони на умовно безпечній відстані, де їх можна будувати.
[Влада Ліборова]
Треба розуміти, що на умовно небезпечній відстані їх побудувати не можна. Чомусь всі забули, а, до речі, ці фотографії, вони доволі так розлетілися, що коли будували ці фортифікаційні споруди, які, як він каже, доволі на безпечній відстані, туди ж прилітало і вбило одного з ремонтників.
[Костянтин Ліборов]
І це ж було на умовно безпечній відстані. На умовно безпечній відстані.
[Влада Ліборова]
Треба розуміти, що це все треба було будувати до 1922 року. Після 1922 року, навіть після деокупації, думати, що ми їх вибили звідти, тепер все, ми в доміки, ми будуємо собі все – це ж так не працює. Так, вони стояли за кордоном, ми їх вибили з того боку, але підійти до цього кордону, щось там побудувати – це було просто неможливо. І, ну, військові це підтверджують.
[Фоззі]
Ну, в росіян же ж не змінюються алгоритми. Вони так само і в Маріуполі робили. Тобто, вони підходять, все руйнують і потім намагаються зайти. І зараз їм головне скоротити дистанцію для того, щоб діставати по Харкову ствольну артилерію, реактивну артилерію. Те, що Харків вже проходив. Це головна проблема відстань до Росії.
[Влада Ліборова]
Харків зараз, в принципі, навіть і без того, що туди достає артилерія, переживає, мені здається, одне з найгірших часів, тому що артилерія не дістає, зате дістають каби. Вони ж їх модифікували, вони зробили каби облегшеними, тому вони далі долітають. Як ми спілкувалися з волонтером, який весь цей час там знаходиться, коли перший раз, зараз в 23-му році, прилетів каб, всі спочатку прифігіли, що такого бути не може. Коли зрозуміли, що вони зробили, що вони його облегшили, тобто каб зараз це не оця байда на 500 кілограмів, а щось відносно маленьке.
[Фоззі]
Скільки вісіть? Він взагалі важить 250, але ураження це як від хорошого, керованого 152-го артилерійського снаряду. Тобто це насправді багато, і він досить точний, і це жахлива зброя, чесно кажучи.
[Влада Ліборова]
Так, і як він сказав, коли ми зрозуміли, що це відбулось, зрозуміли, що це початок кінця. І так воно і буває, в тому плані, що буквально щодня місто по декілька разів закидається кабами, і ти ніколи не знаєш, куди воно прилетить. І це не історія про те, що дайте Харкову ППО, тому що ППО тут не допоможе. Тут допоможуть тільки літаки, якщо буде там умовна Ф-16, то можливо вони якось полегшують цю ситуацію.
[Фоззі]
Важко з цим. Я був минулого тижня в Харкові, я просто з Харкова, і кілька разів останнім часом був. І це, звичайно, дуже лякає перспектива для настільки великого міста. Але ми ж тут не військові, і тим більше не експерти, щоб оцінювати ризики для міста. Ми можемо, проте, оцінити наслідки для Росії, оскільки ми бачимо, що їхні спроби наблизитися до Харкова все ж таки призводять до важливих рішень.
[Валерон]
З боку Заходу, ти маєш говорити?
[Фоззі]
Так, так. Тобто нікому не хочеться, щоб велике місто, в якому жило півтора мільйона мешканців, а зараз там ще дуже багато біженців, десь 14500 з Донбасу і з Харківської області, ніхто не хоче, щоб на екранах телевізорів знищувалося настільки велике місто. Тому, як вас туди пускають? Всіх пускають. Бо багато медійників кажуть, що неможливо отримати дозволи.
[Влада Ліборова]
Суповне маячня, в Харків береш, заїжджаєш.
[Фоззі]
Ні, я не про Харків, я, наприклад, про Вовчанськ.
[Влада Ліборова]
Ну, спілкуємося з військовими, військові нам довіряють.
[Фоззі]
Ти пишеш пресофіцеру, і тобі відповідають. Пресофіцер питає, що ти хочеш. Далі він спілкується вже з командирами на місцях. Командири на місцях оцінюють доцільність і ризики перебування журналістів. Вони когось беруть, когось не беруть. Це ми маємо розуміти, бо, наприклад, ми спілкувалися з якась...
[Влада Ліборова]
Я не буду називати бригаду, але так чи інакше діалог з пресофіцером, який відбувається. Коли всі... Зараз почалося загостренняся в Вовчанському, і всі медіа хочуть у Вовчанськ. Треба розуміти, стає певна кількість бригад на цьому напрямку. В них є пресофіцер, яка має кордонувати всю роботу. Всі пишуть, а це буквально сотні медіа. Тому що в Україні працюють сотні медіа. І коли відбувається якесь загострення, Україна знову стає інфопривідом у світі. Це знову з'являється в інфопроторі. Навіть приїжджають сюди топові знову команди Нью-Йорк Таймс, Вашингтон Пост. Тобто люди, яких, наприклад, ми з Костю десь рік вже не бачили умовно в Україні, тому що вони знімаються більше на той момент трендові, вибачте, актуальні історії для світового медіа. Вони приїжджають сюди, тому що Україна знову інфопривід. І от виникає питання. Фізично пресофіцер не може взяти всіх, тому що ти в будь-якому разі проводиш час з бригадою і є певний обмежений ресурс. І пресофіцер обирає, кого йому обрати і на кого поділяти свій час.
[Фоззі]
І обирає тих, кого знає?
[Влада Ліборова]
Ні, обирає тих, в кого є велика аудиторія.
[Фоззі]
І в кого більше окоплення, це дуже банально.
[Влада Ліборова]
Це все треба розуміти, що якщо в тебе є велика аудиторія, то ти цікавий, тому що їм цікаво провести цей час з більшим КПД. Найбільше КПД – це, умовно, є великі медіа, є там переліг великих медіа, які, якщо вони там якось не зашкварились, не проявили себе там якось проросійською, чи щось таке, а в нас здається такого, в принципі, не бувало в нас таких випадків, я не можу так сказати, що хтось з тих, хто зараз працює в Україні, якось себе запітнав в цьому плані, то вони, звісно, захочуть провести час з цими медіа. Так, окремо є питання довіри, але питання довіри, воно, скоріш проявляється на, дійсно, там, умовно, більш закритих напрямках, там, де треба цю систему трохи опорити. Я можу зараз про це говорити відкрито, тому що, ну, не знаю, мені дуже смішно, коли там хтось каже про те, що в нас є якийсь особливий допуск, в нас немає особливого допуску, ми постійно порушуємо правила.
[Костянтин Ліборов]
Дуже дякую.
[Влада Ліборова]
В моменті порушення правил ми не можемо про це говорити, тому що треба мати совість, правильно? Але ми порушуємо ці правила, тому що я вважаю, що робота журналіста – це не бути речником. Що таке, взагалі, дозвіл? Що це означає? Тобто, що хтось мені має дати дозвіл, з кимось поспілкуватися з собою?
[Фоззі]
Хтось бере на себе відповідальність за ваше життя.
[Влада Ліборова]
Ну, якщо взяти акредитацію мою, то в цій акредитації чітко прописано, що ніхто не бере відповідальність за моє життя.
[Фоззі]
А у вас акредитація від чого?
[Влада Ліборова]
Від Збройних сил України.
[Фоззі]
А, ну, і просто як блогер, тіпу, чи від якогось…
[Костянтин Ліборов]
ФОП, Лібера Костянтин.
[Фоззі]
А, ФОП просто як ФОП?
[Влада Ліборова]
Так, так.
[Фоззі]
Я веду діяльність як фотограф, ФОП у мене ще з 19-го року.
[Влада Ліборова]
Ось, і журналіст – не речник. Він має робити свою роботу. Якщо я пам'ятаю напрямки, які повністю закриті. Має бути об'єктивний і достовірний.
[Фоззі]
Так, так, але потім ще розповідаєш, що це ж війна, інформаційна війна, в тому числі.
[Влада Ліборова]
Так, ми керуємося правилом не нашкодити. Все правильно. Не спалити позиції, не показати позиції, не спалити якусь військову таємницю. Ми узгоджуємо свою роботу на рівні комбригів та комбатів. І це люди, які мені можуть сказати, ось це небезпечно, ось це можна показати. А ось це, можливо, хтось не хоче, щоб ми показували. І тут я вже вирішую. Я беру на себе відповідальність, показую те, що хтось не хоче, щоб ми показували. В тому, що я не шкоджусь цим військовим, а навпаки, наприклад, може їм допомогти я.
[Фоззі]
В нас є дві глобальні мети. Перша – це, звичайно, загибель хворої Російської імперії. Ще маленька-маленька мета – ми хочемо мати 100 тисяч підписників каналу «Пряма Червона», бо тоді ми зможемо брати більше, кидати далі і бути остаточно щасливими. Ви ж теж ютубери трохи. Є така тема, я кількома каналами займаюся, і люди якось інколи так слухають, що, ну, все нормально. Чутно ж людину, відчутно. Але знайдуться люди, які в коментарі прийдуть, напишуть, який звук говно, що ви найміть звукача. Дякуємо просто кожному за підтримку каналу, за коментар, який ви лишаєте. Він тільки допомагає просуванню каналу. Якщо під цим відео з'явиться 150 коментарів про поганий звук, це піде тільки на користь цьому відео, тому не стримуйтесь. Ще можете почути, як я заїкаюсь, і рахувати, скільки разів я заїкнувся.
[Влада Ліборова]
Ще можна 200 коментарів про те, звідки у Ліберов такий допуск. Це теж на користь каналу.
[Фоззі]
До речі, так, це класика. Це завжди піднімає охоплення. А які ще у вас такі традиційні, напевно, про зйомки похорон теж, так?
[Влада Ліборова]
Це повний брєд. Всі знімають поховання. Треба розуміти, що насправді у нас все дуже добре з нашою аудиторією, але, умовно, не наша аудиторія. Це такий відсоток людей, які задають питання. Зазвичай, це люди, які теж якимось чином пов'язані до роботи медіа. Ось, але вони трохи інакше бачать роботи медіа. Ну, і, мабуть, в цьому контексті ми з ними не сходимося. Тому що, як я вже казала, наша задача – бути правдивими та не нашкодити. І я вважаю, що це єдиний ориентир, яким ми користуємось, і користуємось доволі успішно.
[Фоззі]
І будемо користуватись надалі. Хайп на війні, так?
[Влада Ліборова]
Це повний брєд. Хайп на війні.
[Фоззі]
До речі, як ми могли, насправді, як би хотіли, як ми могли хайповати? Просто ти тільки вдумайся, яке ми могли б робити охоплення з нашим допуском до інформації, з нашими всіми друзями з фронту.
[Влада Ліборова]
Коли ми, до речі, треба проговорити допуск до інформації, маєте на увазі, що ця наша бульбушка складається з військових, причому це військові, дуже фахові, воюючі військові, які безпосередньо дотичні до фронту, які воюють. В цьому плані допуск до інформації, а не в якомусь іншому плані.
[Фоззі]
Телеграм-канал ми могли б зробити.
[Влада Ліборова]
Так, ми можемо зробити телеграм-канал і, умовно, кидати якийсь там сплетінці. Аналітику. Кидати якусь аналітику. Але ми цього не робимо, тому що...
[Фоззі]
Ми за об'єктивізм, якби це не винозвичайно.
[Влада Ліборова]
Ні, тому що ми любимо робити фотографію. І це наша задача. Наша задача – документувати цю війну. І, знаєте, ми робимо фотографію війни не для того, щоб сьогодні нас хтось похвалив чи не похвалив. Я вважаю, що військова фотографія має бути такою, щоб через 30, 40, 50 років наступні покоління, які не бачили цього всього, чого бачимо ми, побачили цю війну саме такою, яка вона була. Тоді ніхто не буде запитувати... Тоді всі ці питання етики чи того іншого, хоча, знову ж таки, хочу проговорити, поховання знімають всі. І люди, які кажуть щось про поховання, просто, значить, не бачать, що знімають. New York Times з українських поховань, Washington Post і таке інше. Вони приїжджають сюди і працюють. І вони роблять, на мій погляд, просто неймовірні емоційні фотографії. І для мене це орієнтир того, якою має бути військова фотографія. Вони здебільшого інколи навіть більш емоційні, ніж те, що робимо ми з Костю. Але так, я вважаю, що треба коробувати цей біль такий, який він є, щоб люди через покоління побачили і зрозуміли, в якому жаху ми жили. Тому що може здатися, от зараз ми з вами сидимо, наче все добре. Ну, наче все добре. На дану секунду так. І взагалі у нас є можливість під подкаст записувати, щоб зрозуміли. Тобто у нас повномасштабна війна, а в нас є можливість записувати подкаст. І він теж залишиться. Я хочу, щоб наступні покоління, щоб вони розуміли, що так, у нас була в певних містах можливість записувати подкаст, а в інших містах відбувався повний треш другої, першої світової. Тобто, ну, просто щось настільки антигуманне. Настільки геноцидальне. І так це відбувалось в один час. Але наша задача – показати цей контраст таким, який він є. Ну, власне, це що ми робимо.
[Валерон]
З 24 лютого 2022 року Україна дійсно опинилась в фокусі уваги провідної світової преси. Фотографії гостей нашого випуску публікували такі видання, як BBC, New York Times, Vogue, Forbes та інші. Читати і аналізувати матеріали найавторитетніших ЗМІ про Україну легше, знаючи англійсько. А вивчати та вдосконалювати англійсько радимо зі школою англійської для дорослих Green Forest. Це дистанційні курси вивчення англійської, до яких можна приєднатися з будь-якої точки планети. Старт курсів відбувається щомісяця. Найновіший курс з 8 липня і запис на нього вже відкритий. Навчання проходить в Zoom за власним інтерактивним підручником школи. Можна записатися на будь-який рівень від новачків до тих, хто хоче освіжити свої знання. Та обрати стандартний 4-місячний курс або інтенсивний на 9 тижнів. Кожному студенту доступна інтерактивна платформа Notes, безліч фішок для вивчення англійської в спеціальному застосунку, додаткові розмовні клуби з носіями мови, спецкурси та інші івенти онлайн. Пройти тест для визначення власного рівня англійської та записатися на перший пробний урок можна безкоштовно за посиланням у описі до відео. А ще у Green Forest є YouTube канал, де ви знайдете відео з носіями мови та інші навчальні матеріали. Підписуйтесь!
[Фоззі]
Тоді повернемось до цього геноцидального. Багато в суспільстві виникло спорів, сперечань через ось такий швидкий прорив Росії на Харківщині. І з приводу фортифікацій, які були чи не були, зараз відбувається якесь розслідування. Я вчора читав новину, що допитали навіть там керівництво батальйонів, бригад, області керівництва і так далі. Як люди, які там були безпосередньо, як вам здається, на обивательському рівні, є зрада якась в цьому, чи немає? Дивіться, тут немає ніякого зрада, ми маємо розуміти. На нас йде просто арда. Немайорна кількість піхоти, солдат, підготовлених солдат. От навіть, коли останній день ми були в Харківі, спілкувалися з нашим одним хорошим другом Комбатом, він розповідає просто рівень підготовки російських солдатів в передових штормових групах.
[Влада Ліборова]
Це дуже фахова людинка, він по секрету герой України, тобто в нього там просто є все, що може бути навіть на рівні спорядження, він розказує, що був в нього такий момент, що він так, ну, фактично, можна сказати, зустрілися на полі бою, він бачить супротивника просто поряд і розуміє, що він там вдягнений як галадранець, бо в порівнянні з тим…
[Фоззі]
Наш? Наш? Наш. Наш, підготовлений, вдягнений з яголочки.
[Влада Ліборова]
В порівнянні з тим, кого запустили пробувати Харків.
[Фоззі]
Ну це, це руйнує міф про чмобіків, так?
[Влада Ліборова]
Ніколи не було ніяких чмобіків.
[Фоззі]
Друзі, літають літаки, артилерія, літають безпілотники, які повністю контролюють об'їзну дорогу Харкова, якщо на об'їзну дорогу виїжджає, там, не знаю, якийсь град чи якась арта, її вже в штабі бачать і вже туди пускають в ансет. Про що ми, взагалі, можемо говорити? Тобто, звісно, там, от, десь не вирвали якусь ямку, тому туди зайшли три людинки. Ні, там зайшла арта.
[Влада Ліборова]
І треба тут розуміти з приводу чмобіків. Їх дуже багато. І зазвичай в них авангардом йдуть, там, якраз те, що вони називають м'ясом, і це м'ясо закидують, закидують, закидують, і вони виснажують наших підготовлених бійців, вони стирають наших підготовлених бійців, а потім вони спускають свою спецура. Спецура у них, вибачте, це, ну, це дуже фахові воїни. І вони, до речі, їх, наскільки я розумію, і бережуть, і нормально до них ставляться. Але так, в них дуже багато цього м'яса, яке вони набирають з усіх боків, і там немає проблем з мобілізацією. Ну, тому що вони не вважають це за проблему. Вони просто там, як вони кажуть, бабуся народжають. Тому їх дуже багато.
[Фоззі]
Цей алгоритм давній. Я був на вашій виставці в Києві, і головне для мене фото з допомогою якого я вас відкрив для себе, і загалом на тій виставці це вертикаль з касетами, це ще в Харкові ви знімали, так? Це кількість відстріляних снарядів.
[Влада Ліборова]
Так, так, так.
[Фоззі]
Це вже розібрана гора, до якої нас... Це 22-й ще.
[Влада Ліборова]
І 22-й рік, так. А не 23-й?
[Фоззі]
Не початок 23-го.
[Влада Ліборова]
Початок грудень, коротше, чи кінець 22-го, чи початок 23-го, я не можу згадати, але правильно він каже, треба розуміти, що це навіть на той момент вже частково розібрана гора. Тобто їх було більше, набагато більше, ніж вони потрапили на всю фотографію. А фотографія теж масштабом ти дивишся, розумієш, нічого собі скільки. І скільки ще часу після того пройшло, і скільки ще було сто...
[Фоззі]
Якби зараз цю гору скласти, цей касет. Так, так.
[Влада Ліборова]
Це було б зовсім інакше. Інакше, інакше картину.
[Фоззі]
Страшне фото. Починалося все з вокзалу, так. От багато розповідали, що перші фотки зробили під час повномасштабного торгання на вокзалі Крематорському? Ні, це Одеському взагалі. Так, потім, ну, Крематорський вокзал і проект так називався, станція, називається станція Крематорськ. Фост пісню написав про вокзали. Можна так сказати? Про... Ні, ні, ні, ні. Ну, просто кліп, кліп знімали на вокзалах. Пісня про зустрічі, розставання. Вокзали якісь особливі, секральні значення не були? Час війни, так точно. Так, це телепорти, куди ти просто умовний Крематорськ, ти заходиш, абсолютно якесь військове життя, люди, які живуть взагалі іншими цінностями, ніж вони живуть в Києві, де абсолютно всі ходять по формі, де навіть, не знаю, там цигані до тебе підходять і бажають здоров'я тобі кажуть. А там є цигані, так?
[Костянтин Ліборов]
Звісно.
[Фоззі]
Не всі ще виїхали в Європу?
[Влада Ліборова]
Це телепорти, а ще це, ну, вокзали завжди були місцями концентрації і сльози, і радості, і таке інше. А зараз це все X10, можна сказати, тому що це не просто там сльози чи сльози радості. На війні все емоційно складова дуже посилено, і радість від зустрічі людини, вона набагато більш емоційна, тому що ми не знаємо, що людина може переживати на той момент, що може вона думала, що вже не побачить цю людину, чи думає, що може побачити її в останній раз. І все це з приказкою «в останній раз» воно завжди відчувається ближче до лінії фронту, що там все може бути в останній. І все відчувається, як ви кажете, якось зручно.
[Фоззі]
Я якось порахував, що за рік понад 50 разів їздив залізницею в Україні. І завжди відрізняєш на вокзалі людей, які не бачилися рік, як вони обіймаються. Обожнюється знімати. Та, та, та. Це такий момент, де ми коли кліп знімали в Києві на вокзалі, випадково, не домовляючись, зняли, як чувак робив пропозицію дівчині, яка вийшла з потяга, військовий. А світла, ну, не встигли. Це не зіграна ситуація. Зараз згадав, комочок в горлі. Оце з Паріховсько-Матурська? Я не знаю. Це був перший період, мені здається, з Крематорська на першій війні. Далі, шостий частинний період.
[Влада Ліборова]
А ще є моменти зустрічі, а є ще й моменти прощання, коли хлопець провожає дівчину на Макроматорській. Дуже часто це бачиш, коли вони провели певний час разом, і як вони прощаються. Мені, чесно кажучи, моменти прощання завжди більше розривають серце, тому що…
[Фоззі]
Це дуже боляче дивитися. Це завжди, особливо у мене. Я, як сімейна булочка, тобто для мене дружина – це, мабуть, найсильніше, найкраще, що є в цьому житті. Коли тільки починалось по повному штату, коли люди йшли до армії, я вже тільки на початку 1922 року собі уявляв, наскільки це буде боляче, якщо ця вся війна затягнеться, що це буквально руйнація сімей. Тобто люди, які жили разом, які будували якийсь побут, якісь ковули дітей, вони повністю перейшли в різні світи. І навіть коли це все закінчиться, вони знову об'єднуватимуться, це будуть абсолютно різні люди. Не всі об'єднаються.
[Влада Ліборова]
Не всі об'єднаються. Не всі повернуться. Це, насправді, дуже важко. Я, наприклад, це розумію в спілкуванні з власними родичами, з якими я була дуже близька до 22-го року, дуже була близька з батьками, з власною сестрою. При тому, що ми не військові, ми цивільні люди, які... Так, наш круг спілкування зараз повністю змінився. Наші друзі, люди, наші орієнтири, в нас все пов'язано з війною. І ми це взагалі ловимо на думці, що нам з цивільними людьми стало важко спілкуватись, якщо чесно. Тому що... Чи різні бувають цивільні люди? Бувають цивільні люди, які теж дотичні, допомагають, в цьому всьому приймають участь. А буває таке, що у нас... Це не популярна думка, але мало хто знає. У нас два різних інстаграми. Тобто, інстаграм «Ліпкос» — це, фактично, робоче портфоліо. Ну, так-так просто.
[Фоззі]
А є ще один інстаграм?
[Влада Ліборова]
Ну, звісно, є.
[Фоззі]
А в мене ще є інстаграм, де на мене ніхто не підписаний. Я публікую там дуже...
[Влада Ліборова]
Тобто, наші особисті спілкування, вони проходять в особистих інстаграмах. А це, фактично, як, знаєте, є там сторінка бренду. От для нас такого плана це і є. Мало там і наших особистих фотографій, і кінчу.
[Фоззі]
Я ж навіть ім'я перебрав. Просто ти заходиш, ти бачиш «Ліпкос» і не бачиш ні прізвища, ні імен, нічого. Так, коли шукали ваші контакти ще пів року тому... А, ні. Перший я написав на цей «Ліпкос» понад рік тому. Ніхто не відповів. І ми почали шукати. А там багато, де, наприклад, запитів? Дуже багато. Запитів багато. Ми, чесно кажучи, читаємо майже все. Але, якось, знаєте, вже якийсь автоматичний фільтр в голові. Так, скіп-скіп-скіп-скіп. Пробач, будь ласка. Нічого-нічого. Але ви заходите, так, в дірект, в принципі?
[Влада Ліборова]
Заходимо, заходимо, але просто не завжди бувають такі, що, наприклад, там дуже багато літить щось опублікував і люди відмічають, репостять, все відмічають тебе. І просто все поплило. У нас буває там публікація, яка набирає там 30, 40, 100 тисяч репостів. І там люди тебе відмічають. І це все поплило в діректі, і вже нічого неможливо знайти. Ми, тим більше, його самі ведемо, тобто в нас немає менеджера, який би це все розрібав, що насправді помилка, але якось ми ще не дійшли. Не дійшли до цього. Так от, до чого є це все? Що я час від часу заходжу в свій стабільний інстаграм і бачу людей, на яких я підписана з нашого минулого до 24 лютого життя.
[Фоззі]
З весільного?
[Влада Ліборова]
Ні, просто якісь знайомі, якісь друзі, з якими спілкувались друзі, якісь там університетські знайомі, одногрупники, однокурсники і таке інше. І я профігюваю від того, що там ну типу взагалі картинка таким чином наче не у всіх, а в декого картинка наче не змінилась зовсім.
[Фоззі]
Ми ще ж маємо розуміти, що йдеться про Одесу як стартову точку. Одеса, Валірон, Запоріжжя, я з Харкова. Ми розуміємо, про що ми говоримо. Ми приїхали з Одеси в Київ, бо ми не змогли якось, знаєте, місце нас просто виштовхнуло. Нам просто було некомфортно виходити за рамки нашої квартири.
[Влада Ліборова]
Я б хочу окремо проговорити. В Одесі є неймовірні люди, неймовірні люди, які допомагають, які воюють. Одна з наших улюблених бригад саме Одеська бригада. Це, на секундочку, 126-та бригада ТРО. Люди, які воювали на Кринках. І це просто, якщо позапитувати військових взагалі, то вони кажуть, що там Бахмут, Вовчанськ, різні міста. Це, звісно, все небезпечно, жахливо, але нічого не можна порівняти з Кринками, тому що ти туди заходиш цим автоматом в оточенні, тому що позаду вода, тому що той фронт не можна порівняти ні з чим. Це реально пепло. І це якраз Одеська бригада там дуже багато часу провела. Тобто там є дуже патріотичні люди, якими я надихаюся, які просто неймовірні. Але так, є така прослойка людей, у яких, наче, нічого не змінилось. І нам дійсно було важко…
[Фоззі]
Ти приходиш в свій улюблений заклад, робиш замовлення українською мовою, а тобі відповідають російською. Типу, якось не комфортно.
[Влада Ліборова]
А в нас, да. Він правильно каже.
[Фоззі]
Ну так, з тими в Києві можна…
[Влада Ліборова]
Можна, але…
[Фоззі]
Тобі перейдуть, чи якось наламнемо, чи посміхнути. Ну, перейдуть сто відсотків. Ні, не сто відсотків, і в Києві стикаються з тим.
[Влада Ліборова]
Ну, можливо. Ми дуже не любимо обобщати, тому що треба розуміти місце.
[Фоззі]
Просто була історія. Прийшли в улюблений заклад, і оце сталося, і це якось, знаєте, розбило серце. От якось, от все.
[Влада Ліборова]
Ну, і просто так склалося, що в якийсь момент зрозумілося, що нам комфортніше в Києві, ніж в Одесі. Ось, ну, і взагалі я веду до того, що цей контраст, він в Україні, в принципі, присутній. Треба розуміти, що є люди, для яких війна є, а є люди, для яких війна так і не прийшла, не наступила. Або, там, ну, знаєте, Київ відчувається як якийсь там умовний дискомфорт. Зараз відключає світло – це дискомфорт. Але це не те, що насправді приносить війна в твоє життя. І я оцей контраст особливо відчула після поховання, зараз було поховання Іри, це був в Чекі. І, ну, це так важко насправді. Ти сидиш і просто розумієш, що ми втрачаємо кращих людей цієї країни, і я це відчуваю як особисту трагедію. Не тільки те, що ми її знали і спілкувалися, а просто масштаб людини, яка стільки всього могла зробити в цій країні, і її більше немає. І це просто, ну, я не знаю, це стільки всього втрачено тільки в одній людині. Стільки всього ми втратимо.
[Фоззі]
Стільки, чого вона могла зробити, чого вона планувала зробити, чого вона в 100% б зробила.
[Влада Ліборова]
Зробила б, і в неї хватало і сили, і енергії, і ресурсу, і підтримки.
[Фоззі]
Так, і так склалося, що я дивився Ваш випуск з нею, і якраз нещодавно вийшло інтерв'ю УП з нею, що я з того дізнався про неї. І буквально там у неї були дуже цікаві думки, і Фозовський дав цей інтерв'ю, і через тиждень буквально отака новина шокуюча. Це ж вона про фортецю Бахмут? Так, так. Фортецю Бахмут, про пам'ять, про те, що в нас абсолютно відсутня культура пам'яті, коли ти з нею спілкуєшся над цю тему, ти дійсно розумієш, наскільки в нас, в принципі, скривлене радянщине уявлення про те, що ми маємо відчувати, як ми маємо пам'ятати, як ми маємо не допустити цього в майбутньому, бо ті ідеї, ті речі, що вона говорила, це мало стати, як ви знаєте, базою майбутньої сучасної України, яка буде розвиватися і не забувати про те, що Росія з нами зробила. Бо без таких ідей, знаєте, прийдуть, дуже з цього сильно боюся, прийдуть якісь умовні політики потім, а ми все рівно одна країна, у нас один кордон, у нас одна залізниця на двох, а що ми це будемо щось видумувати, економіка вперед-вперед, нафтогаз давайте качати.
[Влада Ліборова]
Ось абсолютно правильно каже. Головна проблема української нації полягає в тому, що протягом вже сотень років ми чомусь знову і знову забуваємо. Ми постійно забуваємо. Потім, коли стається чергова криза, чергова війна, коли вже реально помирають люди, не скрите помирають, а відкрите помирають, ми починаємо цей клубок розмотувати і такі аааа, так оце було розстріляне відродження, так це ж було, все таке саме, так оце ж це, і ти розумієш, що це все відбувається там не десять років, не два роки, це відбувається буквально там сотні років.
[Фоззі]
Так просто всю, весь підручник історії України читати можна і кожному століці знайти.
[Влада Ліборова]
Але чомусь ми з покоління покоління, коли це гостра фарза завершується, ми забуваємо, і ми починаємо Знову спілкуватися, знову будувати бізнес разом, знову спілкуватися.
[Фоззі]
Ні, зараз так вже не буде. Буде. Без таких людей, як Іра, буде. Розумієш?
[Влада Ліборова]
Без фундаментального…
[Фоззі]
Є відсоток. Стовідсотковою буває лише смертність. Є відсоток ватанів, які все одно на щось образяться, і все одно відкат буде. Але доступ до інформації завдяки тому, що вона зберігається. Раніше ти не міг дізнатися про Голодомор.
[Влада Ліборова]
Я сподіваюсь, я щиро сподіваюсь, що так воно і буде. Я щиро сподіваюся, що дійсно ми на цьому етапі більш в безпеці від того, що може бути подальшим. Але, по-перше, зараз гостра фаза. І зараз в країні є люди, які кажуть, ну так а давайте вже домовлятися, давайте вже там щось вирішувати. А що, а як, а чому, а кому взагалі потрібна ця війна? Та вона, насправді, нікому не потрібна. На нас напали, і ми маємо захищатись тактично. Вже зараз в моменті люди забувають першу причину того, що відбувається. І не можуть побудувати повноцінний причинно-наслідковий ланцюжок. Мене це лякає, наприклад. І це при тому, що зараз живуть ті, хто в цьому крутиться, бачиться на влажні очі, у кого є особисті втрати, і таке інше. Пройде 20, 30, 40 років. Проблема в тому, що ми розуміємо їх мову, а вони розуміють нашу мову. Проблема в тому, що їм дуже легко зайти в наш інфопростір з будь-якою цошною пропагандою, будь-якою. І вона впливає на наших людей, тому що вони розуміються, і тому що в нас є якийсь схожий менталітет. Тому що в нас є якесь спільне минуле. І з цим важко боротись. І тому так ми маємо більш відповідально ставитись до питань пам'ятування. Те, про що казала Іра. Щоб просто казати, що в нас є несистематизована оця штука. Тут Ліберови познімали фотографії, тут ще хтось познімав фотографії, тут фільм «20 днів в Маріуполі», тут пам'ятник Голодомору, тут у нас пропорції стоять. Це не система. Має бути повноцінна система, до якої ми будемо дуже відповідально підходити. І коли дійде час пояснювати наступним поколінням, що ж відбувалося, щоб ми не просто «хочеш подивись цей фільм», а «хочеш подивись ці фоточки», а «хочеш сходи на цей». Ні, це має бути комплекс, має бути система. І ми не будуємо її зараз.
[Фоззі]
Степ бай степ. Давайте зробимо перший крок. Ми про це дуже багато можемо говорити. У нас про це дуже сильно болить. І, в принципі, коли ми спілкуємося, чим будемо займатися після закінчення війни, після перемоги, знаєте, ми зладуємося горилою. Якась, знаєте, глобальна місія про те, щоб зробити так, щоб ніколи знову. Ми гадки не маємо, що нам робити. Це ще треба буквально дожити. До речі, дожити. У мене ж потім вчора був день народження. І, мабуть, головне привітання, яке йшло просто червоною ніттю, по всім-всім повідомленням, по всім голосовим, «Кось, доживи, будь ласка, до кінця війни». І такий, тіпу, «Дякую, друзі». Слухай, ну, я розумію, чому такі привітання з'являються. От ми згадували про кринки, я б бачив ці фотки. Я так розумію, що ти був там безпосередньо, так? Коли ти бачив які саме фотки? Ну, там, де з операції, чи то гурт, чи то когось… Коли це було? Бойові дії на кринках, скажімо так. Та я не пам'ятаю, коли. Європа назад. Напевно, десь так. Оце на кринках, але це інший берег.
[Влада Ліборова]
Ну, це лівий берег, але на кринках. Ми пам'ятаємо, яке село. Ще на кринках, тоді кринок ще не було, здається.
[Фоззі]
Ну, все одно це, як ви сказали правильно, найважкіша ділянка фронту, по суті. Так? Це абсолютно не можна?
[Влада Ліборова]
На той момент це, мабуть, ще не була найважкіша ділянка фронту, тому ці фотографії зняти навіть по-світлому, зараз по-світлому поїхати на лівий берег…
[Фоззі]
Ні-ні, там в… А, вночі, тоді, тоді, тоді це кринки. А зелені фотографії були? Тоді це були. Ти там писав, що не можна було розповідати про це, а зараз вже можна розповісти.
[Влада Ліборова]
Ну, зараз теж можна обмежено про це розповідати, але так, це кринки, але…
[Фоззі]
Я чув, що наші західні партнери не розуміють, навіщо цей плецдарм створювався, але… Дивіться, ми не військові експерти, а ми не будемо лізти на чужу територію. Ми говоримо сьогодні про фіксацію, про збереження. Ми це зафіксували, ми це показали, ми це зберігли, і давати оцінку – це вже, давайте, воно все закінчиться, і будемо про це говорити. Але от у тебе є якась підготовка, ну, там, я не знаю, медична, тактична, військова? Вже є, вже є. Тобто, на початку війни цього-цього в нас не було, потім одні курси потактували до інших курсів, потактували до курсів…
[Влада Ліборова]
Перший обстріл, другий обстріл.
[Фоззі]
От, я хочу сказати, курсів там цифрова безпека, безпека мінна, вибухова безпека, ну, тобто, це все накопичується, а потім, так, тебе кидають в посадку, там щось відбувається, і тобі треба вижити. Ну, і виходить, ти ж без зброї там не ходиш, це правда? Бо я без зброї, я ж не можу, я міжнародний журналіст. Це дуже сміло.
[Костянтин Ліборов]
З наліпкою прес?
[Фоззі]
З РСБ, до речі, бо це більш небезпечно. А, вони по пресі адресу нашмаляють. І мені прямо спочатку забороняли військові, я такий, та ні, я ж не можу, це порушення. А потім я розумію, що вони щось знають, і щось схоже на медіа, це завжди більше уваги, більше… Ми маємо розуміти, що абсолютно весь фронт, він завжди, що ми дивимося просто кожну лінію фронту, що вони дивляться. І тут просто питання, чи зацікавимо ми якогось умовного оператору дрону в даний момент? Чи будемо якось відрізнятися? Навіть от те, що я входжу в «Чорному броніку», це вже якесь відрізняння, і тіпу військові вже скажуть, блін, чел, щось… Мені напряжно буде з тобою йти, бо ти виділяєшся, а якщо ти виділяєшся, то це привід до більшої уваги. Наприклад, зараз я буду міняти бронік на «Койот», бо я розумію, що це дуже напрягає військове, з якими я знаходжуся.
[Влада Ліборова]
Знову ж тут треба проговорити, що, мово, йде не… Якщо їдеш в умовно безпечні позиції, артилерія – це небезпечно, але це не прямо на лінії зіткнення.
[Фоззі]
Друга лінія.
[Влада Ліборова]
Так, так, так. Туди цих питань немає, облікуйся хоч повністю наліпками прес, стандарти, етика, все має бути присутнє. Але коли, як Костя долучається до штурмових груп, іде зі штурмовою групою, то тут вже вони диктують тобі правила. І вони тобі кажуть, як ти маєш виглядати, щоб бути присутнім. Наприклад, є такі питання, як скотч. Тобто його не можна наліпляти, але якщо ти хочеш піти з військовими безпосередньо в Овчанськ до бойових позицій, тебе обліплять скотчем, бо інакше цитата твої ж тебе будуть.
[Фоззі]
Оце все. А ось командири чи керівники, вони, тіпа, не проти цього? Це не зайва людина, ти не заважаєш їй? Це виключно з дозволу може бути командира батальйона. Це. Він оцінює ризики. І ми маємо розуміти, що те саме, що ми казали, пам'ять. Насправді кожен військовий хоче, щоб про нього думали, щоб про нього згадали. І щоб показати його роботу. Бо дуже часто буває таке, що військові не відчувають якоїсь підтримки, якоїсь медійності. Кожен хоче, щоб про нього поговорили, щоб про нього розказали.
[Влада Ліборова]
Тобто, щоб ви розуміли, ми час від часу просто хлопців наших там відмічаємо в сторіз. Наша аудиторія там заходить на них, підписується, пишуть їм дякую чи там якісь там компліменти. І вони прям розцвітають. Їм потрібна ця увага.
[Фоззі]
Їм дуже важлива ця увага. Їм потрібна популяризація, оскільки це збори. Чим медійніше військовий, тим простіше йому збирати збори.
[Влада Ліборова]
Звісно. У нас є окрема історія, коли хлопці наш пишуть, будь ласка, візьми там нашу сторінку, нашого підрозділу, попуши її в себе, бо їм так легше закривати збори. І це не секрет, що ті бригади і ті підрозділи, в яких більше медійності, в них легше ці моменти йдуть. У нас був момент. Хлопці стояли на Запоріжжі в час оцих контрнаступальних дій, коли там була повна м'ясорубка. І він розказує, що йому дзвонить знайомий волонтер. І каже, хочу машинку підтягнути, а де ти зараз стоїш? Він каже, так, ну, типу там підоріхав. Він каже, а, фігня, тоді я на Бахмут машинку відправлю. Тому що бахмутський напрямок у нас Егегей. Ми всі про нього чуємо, партиця Бахмут. Там пекло, там страшно. Там справжні рекси вони воюють. А що таке, типу, оріехав? Та пігня якась.
[Фоззі]
Чому не можна розуміти, що абсолютно вся лінія фронту, вона однакова. На всій лінії фронту знаходяться однакові солдати з однаковою підготовкою, які абсолютно однаково отримують снарядами по голові.
[Влада Ліборова]
Ось, ну і в плані, там, заважаєш, не заважаєш, теж треба розуміти, що, ну, по-перше, дуже багато військових вже знають про Костю і знають, що він, типу, з тих, хто буде падати в істеріку, якщо щось відбувається, він, в принципі, адекватний. Ну, я кажу, як є.
[Фоззі]
Спокійний як Ліберо.
[Влада Ліборова]
Так.
[Фоззі]
До речі, так.
[Влада Ліборова]
Він спокійний. Так, до речі, так.
[Фоззі]
Ти моя суперсила, я завжди спитав до тієї. Тепер ти знатимеш, як це поб'язують.
[Влада Ліборова]
До речі, так. У нас навіть є, типу, вовсюди там, відео там, де, це ти, так, з Вовчанська там, міна впала, і там просто, ну, машина вже в дірках, ну, по них прилетіло, ламки якось так розійшлися, що вони вийшли в машину, а вони нікого не заділи. І там міна падає, він такий з пекінним волосом, знаєте, ці от странні відео з авто, як називається?
[Фоззі]
Авторегістратор, коли щось відбувається. Авторегістратори.
[Влада Ліборова]
Бачили ці відео, там, де відбувається повний треш, чувак або мовчить, або повертає руку. Ось він, типу, каже, так військовому, так, я думаю, тут краще розвернутися.
[Фоззі]
А там – аааа!
[Влада Ліборова]
Військовий адміністратор. Барабаннику пробили, ніхера не слухав. Я думаю, нам краще розвернутися.
[Фоззі]
А як Ви оцінюєте ризики? Ну, тому що, все-таки, кримінальні, це, ну, дуже серйозна історія. У мене був тренінг по оцінку ризики. Абсолютно не працюю. Взагалі, оце, що там відбувається, абсолютно, взагалі, цілий раз. Це залежить від того військової, з яким ти їдеш, як ти їм доведеш.
[Костянтин Ліборов]
Так.
[Фоззі]
Тобто, дивись, я оцінюю, в принципі, куди я їду, як звідти повертатися і навіщо я їду. Наприклад, зараз ми перестали їздити під умовний, там, під Бахмут, на бахмутський напрямок, бо я розумію, що ситуація гостра, FPV-дрони літають, я нічого нового там не зніму. Тобто, навіщо мені їхати розматуватися під FPV-дроном, якщо це не буде мені вартовувати якоїсь нової фотографії?
[Влада Ліборова]
Бо треба розуміти, що ми дуже багато часу провели на тому напрямку. Ми місяцями жили на Донеччині, буквально місяцями, і дуже багато просто набулазило. Щодня спрацювала на Донеччині. Зараз ми розуміємо, що, в принципі, там, більшість сюжетів на Донеччині ми дійсно зняли. І ці фотографії є, вони використовуються досі в медіа, як навіть ілюстрація подій, які відбуваються зараз. І поки там не відбувається чешкового загострення, ми розуміємо, що, можливо, це якраз та оцінка ризиків, яка в нас з'явилась останнім часом. Думаю, що, можливо, краще я буду корисніший, якщо я тут докладу більше зусиль, щоб організувати якусь унікальну історію, чи пошукати якусь унікальну історію, тоді в мене все видно. Наприклад, із таких, я вважаю, історій нам дуже допоміг наш друг. Але це була наша ідея, і наш енергетичний імпульс – зробити його, організувати цю історію. Але ви, мабуть, чули після обстрілу бази відпочинку на Харківщині. Загинула молода дівчина. Вагітна. Так, це Черкаська Лазова було село. І ми змогли знайти контакти родини, поспілкуватися з ними. Звідти це такий дуже тонкий лід, тому що людина може тебе просто послати навіть. І ми це все прекрасно розуміємо. Тому якраз ми це доручили нашому другу, він дуже делікатна людина, він вміє це все делікатно зробити. І виявилося, що родини не просто напроти. Вони хотіли поговорити, і вони дуже це добре сприйняли. І от я вважаю, що ця історія, вона, типу, це нуль ризиків в плані там життя і здоров'я. Тому що ми просто зустрілися на кладовище.
[Фоззі]
А так ви що робили потім? Фотографували?
[Влада Ліборова]
Ми зустрілися з ними на кладовище, поспілкуватись. І, власне, все. І зробили їм декілька світлин. А це якраз так трапилось. Взагалі ми хотіли потрапити на поховання, але ми пропустили поховання, тому що не могли знайти їхні контакти. Ніде. Ніяк. І от коли знайшли контакти, поспілкувалися з батьком. І він сказав, так, я би хотів поспілкуватися з вами. Ми зустрілися наступного дня після поховання на кладовище. Це супер емоційно важко, але їм це було дуже важливо. От прям дуже важливо, тому що вони… Знову ж таки, це теж треба розуміти, що хтось хоче говорити, хтось не хоче говорити.
[Костянтин Ліборов]
Ідея йде нормально. Хтось хоче, щоб показували це, а хтось не хоче.
[Влада Ліборова]
Ідея йде нормально. Тут треба максимально делікатно, максимально уважно ставитись до людських емоцій. Якщо людина хоче говорити, вона має на це право. І наша задача – показати, як є їхній біль. Якщо людина не хоче говорити, то вона теж має на це повне право. І ми не маємо лізти з камерами і щось таке. Умовно, зараз була на прощанні з Ірою. В якомусь моменті її мати не захотіла, щоб її знімали. І, в тому числі, ми з Костю організували так, щоб журналісти не знімали маті більше з цього моменту. Тобто це просто треба бути чутним до цього всього. І тут склалося так, що батьки хотіли зустрітися і хотіли поговорити. Я вважаю, що це дуже важлива історія, тому що, знову ж таки, вона навіть в історичному контексті показує весь жах і біль цієї війни. Це просто люди, які поїхали відпочивати. Молода, красива жінка і вагітна на сьомому місці. І батьки, які втратили в один день дитину і ненародженого онука.
[Фоззі]
Наша задача — це порозділити їхній біль, показати їхній біль і бути ретранслятором цього біля, щоб його розділити, показати та сама пам'ять, про яку ми сьогодні говорили. Насправді, в моменті ти себе так погано відчуваєш, що для того, щоб бути тим самим ретранслятором, треба це повністю відчути, це треба пропустити через себе і якось через фотографію це вже віддати глядачу. І в моменті, коли ти це якось береш собі на душу, пропускаєш, спілкуєшся з людиною, це так боляче насправді. Зйомка на похованнях. А як ви думаєте, наскільки це етично? Пишіть в коментарях.
[Влада Ліборова]
Це, до речі, окрема проблема в нас, тому що ми думали, що в певний момент якась емоційна броня наростає. І певні моменти, сюжети, ми сподівалися, що будеш сприймати. Ніяк не будеш сприймати. Як рутину, як робота, і все. Я не знаю, чи то ми такі, ніфіга, просто, ну, типу... Я не знаю, ми ругаємося чи не ругаємося.
[Фоззі]
Так, запікаємо. Ні, ні, нас не пікаємо.
[Влада Ліборова]
Ну, мене просто розйобає інколи. Прям дуже важко. Причому це не виражається в істериках, в плані такого, чи сльози. Якраз такий він, чому виражається. Я не можу фізично заплакати, але воно, типу, воно находить фізичною тривогою, що в тебе так, просто ти ходиш, все нормально, а там воно болить. І ти нічого не можеш з цим зробити. І витягнути це з себе не можеш, тому що сльози йдуть. І там, і зупинитись не можеш, нічого не можеш робити. Просто як ходиш цим. І це, там, важко. Я погано сплю.
[Фоззі]
Воно копиться, воно дуже копиться на справі.
[Влада Ліборова]
Типу, прямо дуже погано сплю. Ну, і такі моменти, вони, так, вони… Залишають свій відбиток.
[Фоззі]
Чули про короткомітражку? Одна сота секунди. Одна сота секунди – це якраз швидкість, з якої затвор фотоапарата. Одна з можливих швидкостей. Там історія про фотографа теж військового. Це жінка-фотограф, вона начебто знімає якийсь військовий конфлікт в Східній Європі. І відбуваються якісь міські, напевно, бої. І вона бачить, як біжить дівчинка. Біжить за цією дівчинкою, щоб зробити якийсь кадр. Дівчинку зупиняє якийсь військовий, починає допитувати, і наставляє на неї пістолет. Та дівчинка, начебто, дивиться на фотографа, але фотограф зайнятий фотографуванням. Ну, не допомагає їй, але сконструований на фотографуванні. І потім премія якась, її називають найкращим фотографом року, чи щось тіпу такого. І показують фотографію, а там же фотографія вбита дівчина. Ну, така короткометражка, до чого я. Чи не було у вас таких випадків під час штурмів і так далі? Ні-ні-ні. Там такого, мабуть, не було. Але всіляк в два принципи. Не заважати. Якщо можна допомогти, то допомогти. От навіть коли потрапили під обстріл, прилетіли дрони на очах, поранення. Все рівно. В якийсь момент ти опускаєш камеру, ти допомагаєш людині, витаскуєш людину, ведеш людину. Перев'язуєш? Перев'язуєш, ні. Якось в моменті намагаєшся все підняти, але це вже, знаєш, як автоматичні речі, які просто… Це процес, який ти вийшов з тіла, позяв камеру, з боку знімаєш. Тобто все одно в цей момент більше людина, а не фотограф, так? Щоб все-таки… Фотограф має бути людиною завжди. Без цього фотографія буде неемоційна, вона буде невиразна. Фотографія, щоб вона ціпляла душу, вона має все-таки передавати якесь переживання і розділяти якісь емоції. Якщо без цього, це буде просто суха документалістика, яка нікому не цікава, якщо фотограф не людина. А от, так. Я старший беременний. Військова фотографія, ми всі виховувалися в дитинстві. Друга світова, яку називали Великою Отєчістю, і фотографії класичні. Це вже хлопороматизація війни. Так. І потім було дуже цікаво дізнатися, що більшість цих фотографій – це постановка. Це постановка. Радянська влада ніколи не економила на цьому пафосі. Вона розуміла, як це працює, слід віддати належне. Так само, як естетика фашизму досі лишається популярною через певні… Це красиво. Красиво. Добре, що це строго.
[Влада Ліборова]
Оце підняти прапор над Рейстагом.
[Фоззі]
Так, так, так. Це теж інсталяція. І всі ці штуки невипадкові. І тут фактично, я коли був на вашій виставці, якраз ти нагадав, цей блок медичних фотографій, коли там в ВАКах, в ста пунктах, їх вже багато у вас було. І це ж неможливо зробити постановочні такі кадри.
[Влада Ліборова]
Ні.
[Фоззі]
Абсолютно все, що було на виставці – це все виключно репортажна фотографія.
[Влада Ліборова]
Більш того, в принципі, абсолютно все, що ми знімаємо, не тільки на виставці, а взагалі абсолютно все, що ми знімаємо – це репортажна фотографія. Це як-то технічно – це та сама суха документалістика. Просто ми пропускаємо це через власне емоційне переживання. Але ми ніколи не втрачалися в процес, ніколи нічого не доробили.
[Фоззі]
Це дуже принципово в нас позиція. Так. А от у вас було цей етап прийняття рішень, що ми будемо показувати все-таки там поранення, чи мертвих, чи не будемо, якісь там такі перехіди, чи ви відразу вирішили, що будемо показувати все?
[Влада Ліборова]
Ні.
[Фоззі]
Бачите це татуування, яке у нас з'явилося. Так, я звернувся. Це був 04 чи 05?
[Влада Ліборова]
04. Квітня.
[Фоззі]
19.04. Це як нагадування, що ми займаємось, але після цього і… Якогось пари, не воно, правда? Так.
[Влада Ліборова]
Але вже треба провести порядок, бо виглядає вже як партак.
[Фоззі]
Моя шелка.
[Влада Ліборова]
Моя вже, так. Звісно, це був якийсь процес, але він доволі швидко у нас відбувся. Тобто ти спочатку починала, як люди, які такі, ми хочемо, щоб наша фотографія давала надію, будемо знімати. Але знову ж таки, це виявлялось не втручання в сюжети, а в тому, що ми обирали сюжети. Вибираємо сюжети. Ми обираємо тільки ті сюжети, які дають надію. Тому що і так багато фотографій, і метвих, і руйнувань, і таке інше. Ми будемо давати надію. А потім ми зрозуміли, що так це не працює, що ти або документаліст, ти або правдивий. Фотографія має бути перше все правдива. А потім вже глядач вирішує, чи дає вона надію, чи не дає вона надію. От і все. Ми продовжуємо знімати різні сюжети, тому що війна, вона різна. В певних моментах вона дає надію. І я, як фотограф, просто як людина, можу сказати, що я ніде і ніколи не відчувала моментами такого щастя, як на війні. Так само, як ніде і ніколи не відчувала моментами такого відчути, такого болю, як на цій війні. І це все працює війною одночасно. Знову ж таки повертаємось. Як зараз ми сидимо, і наше все в порядку, а в цей час хтось згине. От просто зараз хтось згине. Це відбувається одночасно. Так само і тут.
[Фоззі]
Був анекдот, пам'ятаєте? Про бабушку Моль. Про онучку. Розкажи, будь ласка. Коли онука Моль з'їбалася з шафи, її забороняла бабуся. Вона повертається і каже, бабуся, ти мені розповідала про цих жахливих людей, а вони не жахливі, вони прекрасні, світ прекрасний. Нащо ми сидимо в цій шафі? Я так красиво літала, мені всі аплодували, аплодували, аплодували. Так і ми. Валерона, цікавець не бийте мене, скільки може коштувати репортажне фото з війни з нуля якомусь там Нью-Йорк Таймс?
[Влада Ліборова]
Нас докупляють в Нью-Йорк Таймс.
[Фоззі]
Ну, я ж спитав, скільки може коштувати.
[Влада Ліборова]
Я не знаю.
[Фоззі]
Ну, приблизно. Ви ж віддаєте...
[Влада Ліборова]
Дивіться, я їм віддаю.
[Фоззі]
Аплодують джентлі, а в Нью-Йорк Таймс же купую у них за...
[Влада Ліборова]
Дивіться, ми віддаємо на геті. А скільки... Ми з того, що віддаємо на геті, якщо, типу, клікнути, дивитись, там може фотографія, бачиш, 500 євро коштує фотографія. Але є нюанси. Нюанс перший. 500 – це коштує фотографія найбільшого розрішення для якогось просто нереального друку.
[Фоззі]
Виключені права.
[Влада Ліборова]
І так далі.
[Фоззі]
Здебільшого...
[Влада Ліборова]
Здебільшого фотографії, які купляють саме медіа, вони купляють набагато дешевше. І з того, що вони купляють, ми отримуємо тільки певний відсоток.
[Фоззі]
І невеликий відсоток. Я ось вчора дивився. От максимально в середньому ми отримуємо 10 центів за фотографію, яка десь з'їднається. Це кроєлті. Але все одно ж вам, коли ви її віддаєте, вам якийсь фікс платять за... Дуже по-різному. Дуже. Бувають замовлення, дивіться, бувають в нас замовлення, але, насправді, вони дуже рідкі. Звичайно, ми працюємо на контрабудці. А, тобто на відсоток від цих купівок.
[Влада Ліборова]
Так, так, так. І в середньому, як він каже, якщо подивитись, то це оці 10 центів...
[Фоззі]
Але мене цікавило, якщо вони надсилають сюди фахівців про-про, скільки вони...
[Влада Ліборова]
А це різні речі. Ми фрілансери, а фахівці стапери.
[Фоззі]
Я розумію, але ви можете орієнтуватися.
[Влада Ліборова]
Я не можу саме орієнтуватися, я гадки не маю, хто кому що платить. Це компенсаційна інформація, якою ніхто не ділиться.
[Фоззі]
Ти маєш бути розчарованим, скільки це тебе чекає. А ви видаєте тільки на Jetty? Тільки на Jetty.
[Влада Ліборова]
Тільки на Jetty. Раніше ОПА працювала? Так, спочатку працювали з ОПА. Ассішейт прес. Потім Jetty нам запропонувало трохи кращу пропозицію. В певні моменти вони хоча б покривають наші розходи. Тобто бензин, житло. Інколи Jetty нам покривають. І це вже була б в нас краща пропозиція. Тому зараз ми працюємо з Jetty, а так ми однолюби у всьому. Тому ми... Просто нам так простіше. Я розумію, що можливо там можна було б братися, це тому, це іншим.
[Фоззі]
Я на Jetty, Лада на IP, а за айфона на роллі Тарас. Тобто, але це... Блін. Це треба займатися. Це відволітає від фотографії, розумієте? Знаєш, я щось здумав у собі на думці. Вона, напевно, не дуже правильно і коректна. Але виходить, що входка з кринок із Києва коштує однаково... Так. Більше того, є можливість, що якраз та входочка з Києва візьмо і там для когось другу, хоче нам якусь вкладину, хоче фото з кринок, і вона прийде.
[Влада Ліборова]
Тому що Київ — це велике місце, це інфопривід, і це важливо. Що такі кринки, вони гадки не мають. Кринки важливі для українців. Для нас важливо задокументувати, що... Ні, важливо. Для нас важливо задокументувати, яке пекло було на кринках. І що хлопці, які там воювали, що вони взагалі існували. Тому що в нас певний час було таке цікаве штуковині по просторі українському. Тобто той фронт якби існує, але якби його немає. Ми не знаємо ні обличчя, ні хто там взагалі...
[Фоззі]
Тобто вірів в ЗСУ, і десь там, іпотетично...
[Влада Ліборова]
Тому нам було дуже важливо показати, що взагалі там є, і що там відбувається. Залишити це для історії. Нагадати сучасникам, в тому числі, що хлопці, які там воюють, їм потрібен підтримок.
[Фоззі]
Але про заробіток взагалі нічого. По-перше, ми їх віддали значно пізніше, ніж ми їх знімали, а на агенціях в четвертій фотографії вже нічого не коштує. А вони хочуть одразу.
[Влада Ліборова]
Так, так. А день у день це не можна було публікувати. Знову ж таки, з безпекових питань. Якщо вам цікаво, з чого взагалі ми там заробляємо...
[Фоззі]
Йому питали, він поганий, я хороший. А, серйозно? А спитав він.
[Влада Ліборова]
І за рахунок чого ми взагалі живемо, в якийсь момент я сказала, досі це терпіти. І ми почали потроху продавати рекламу в інстаграмі. Ми спочатку запитали в нашу аудиторію, друзі, вам буде ок чи ні? І це трапилось після того, як ми втратили черговий дрон, який коштує більше 100 тисяч гривень. А до цього ми втрачали об'єктиви за 50, декілька об'єктивів, техніка.
[Фоззі]
Обстріляна машина, розбита машина.
[Влада Ліборова]
Обстріляна машина, розбита машина і таке інше. Робити збори на себе, це повний крінж. І ми тільки один раз таке робили, коли знову ж таки обстріляло машину.
[Фоззі]
І ми просто розуміємо, що там, ну, Ви б могли патреон завести чи щось таке?
[Влада Ліборова]
Він у нас є. Ви його заводили, а в нас немає часу його вести.
[Фоззі]
Він у нас є, його треба вести. А ще якась, знаєш, якась внутрішня провина мені забороняє нагадувати про його історію.
[Валерон]
Ну, да, чи от...
[Влада Ліборова]
Ну, для мене патреон це в якомусь плані той самий збір. Ну, в тому плані, що, типу, люди нам донатять на щось. Я вважаю, що ми не ті люди, які мають донатити. Тому ми так інколи щось продаємо, але ви зрозуміли вже, що з агенцій це далеко на золоті гори. А так інколи ми беремо рекламу. І з цього, в принципі, ми якось покриваємо собі своє життя. І не тільки своє життя, тому що в нас є сім'ї, які з приходом війни стали жити набагато гірше, ніж жили до того. І, наприклад, я підтримую своїх батьків. Фінансово, в тому числі, підтримую. Ну, тому що... Тому що...
[Фоззі]
Але виходить, що Офіс Президента, напевно, і Володимира Зеленського не платять, коли беруть фашки. Користуючись нагодою, ми звертаємось до Офісу Президента. Зелені гроші. А вам запитують про це? Типу, може, ми візьмемо, чи немає такого?
[Влада Ліборова]
Ні, просто беруть. Так, вони так само усіх беруть. Ну, типу, ви ж розумієте, що там постійно, там, ну, у президента купа публікацій з фотографіями з війни. І, ну, там, не тільки ми. Але так, вони їх просто беруть, і ми ніколи не запитували.
[Фоззі]
Хоч тегають вас, ні? Тегають, так. Прописують, ні, не тегають, прописують текстам авторське право, коли щось беруть.
[Влада Ліборова]
Так, там внизу завжди прописано фото.
[Фоззі]
А, і без тега, так?
[Влада Ліборова]
Без тега.
[Фоззі]
Що хотів ще запитати про це. Я бачив, ви казали про різні сюжети. Я от вчора якраз передивлявся на джеті ваші фотки. Але мені потрапились фотки з російськими військовополоненими, яких, я так розумію, везуть на обмін. Ось це навіщо знімати? Як це навіщо? Ми документалісти.
[Влада Ліборова]
А чому це не знімати?
[Фоззі]
Ну, знаєш, просто, щоб ми пам'ятали і цих людей, як вони виглядали.
[Влада Ліборова]
Так, в тому числі.
[Фоззі]
Щоб довести, що вони не отакі. Щонайменше, вони хороші, ситі. Чи це була просто така історія, щоб можна було потім зняти наших, які повертаються?
[Влада Ліборова]
Та ні. Ну, типу, це, по-перше, відбувається все одночасно. По-друге, треба розуміти, що ці люди, яких він фотографував, він фотографував з їх дозволу. Тобто, він запитав, можна?
[Костянтин Ліборов]
Вони сказали, можна. Ну, звісно. Типу, ви ж культурні люди, ви що?
[Влада Ліборова]
По-перше, культурні люди. Навіть не запитав. Полонетик — це Женевська конвенція. І в нас має бути дозвіл на те, щоб опублікувати їх обличчя і сфотографувати їх обличчя. Тому, звісно, ти запитуєш, можна чи не можна. Вони кажуть, можна.
[Фоззі]
Ті, хто кажуть, не можна. А це вам запропонував хтось? Ну, запропонував хтось там? Що, зйомку? Боже, ми просто перебували по всім інстанціям майже рік. А, самі хотіли, так? Так. Просто всім інстанціям перебували.
[Влада Ліборова]
Я, знову ж таки, не перший, не останній, хто знімав обмін. Я, знову ж таки, не розумію.
[Фоззі]
Можливо, я...
[Влада Ліборова]
Ну, тут, ну...
[Фоззі]
Ми це знаємо.
[Влада Ліборова]
Дивіться, якщо...
[Фоззі]
Ми бачимо все, що знімається, і ти постійно це моніторимо.
[Влада Ліборова]
Якщо казати про ланцюжок допуску, ну, по-перше, я не вважаю, що я, там, маю його озвучувати публічно, тому що, там, це певні контакти, які в нас є. Я не хочу їх там проговорювати.
[Фоззі]
Ну, як знаєш, кажуть, джерела взагалі не треба розкривати. ТСН знімає кожний обмін. ТСН, Ліберасьйон і я.
[Влада Ліборова]
Так. Тобто, три групи були.
[Фоззі]
Це моя теорія, як вони це формують. Тобто, когось, хто буде на великому агентстві. Тобто, це «Ейпі», «Геті» чи «Ройтерс». Когось взяти ніжого, хто пише для когось потужного журналу. Наприклад, там, «Штандпост», «Ліберасьйон», «Лімон», «Нью-Йорк Таймс». І якесь велике українське медіо, яке в телемарафоні. Ось такий, от, пул. І це, типу, знаєте, треба підібрати, щоб освітити цю подію. А ви спілкувалися з ними, поки їхали? Так. Ну, ось з цими вирощеними. Ми з ними спілкувалися не тільки тут. Ми спілкувалися з ними, коли ми відвідували табір для військовополонених. Це, взагалі, наша, мабуть, найбільша травма емоційна під час повномасштабного торгівля.
[Влада Ліборова]
Одна з найбільших, так. Тому що вони там живуть, наче…
[Фоззі]
Це табір.
[Влада Ліборова]
Ні, не табір, наче…
[Фоззі]
Так, так, так.
[Влада Ліборова]
Не табір, вони… Це ж за Женевою має бути. Але вони живуть там, наче в санаторії. Тріхразове збалансоване харчування.
[Фоззі]
По калоріям.
[Влада Ліборова]
По калоріям. Вони покращують своє здоров'я, тому що…
[Костянтин Ліборов]
Лікують здоров'я.
[Влада Ліборова]
На той момент, коли ми туди проїхали, там було багато вагнерів, а у вагнерів з найбільшого проблеми були запущені гепатіти або туберкульози.
[Фоззі]
Ну, скічі.
[Влада Ліборова]
Так. Вони приїжджають сюди з цими запущеними історіями, а тут в них повноцінний медичний нагляд і догляд. І вони навіть покращують здоров'я. Шикарний стомат-кабінет. Вони можуть працювати або… Ну, на той момент, коли ми там були, це якісь меблі вони собі там, типу, як з лози плітуть, або якісь пакетики вони собі складають.
[Костянтин Ліборов]
Збирають пакетики.
[Влада Ліборова]
Пластик. Ні, пластиків. Бумажні пакетики. Бумажні паперові пакетики, так. Вони за цю роботу отримують якусь зарплату. І цю зарплату вони можуть витрачати або на дзвінки своїм родичам.
[Костянтин Ліборов]
За кордонів. Так.
[Влада Ліборова]
Або безпосередньо на території табору є невеличка крамниця, де вони собі умовні якісь смаколики можуть прикупити.
[Фоззі]
Цигарки, смаколики. Ось такий полон, так?
[Влада Ліборова]
І при цьому…
[Фоззі]
Шалений контраст.
[Влада Ліборова]
І при цьому в них ЖКП і їх зарплата російська. Ну, що мене, от, прям повністю добило всі ці історії, це був, здається, березень, не буду брехати. Ну, коротше, це був момент, коли Україна просто тонула в блек-аутах, от як зараз почалася історія, що просто ніколи немає світла.
[Фоззі]
Навіть зв'язку не було взагалі.
[Влада Ліборова]
Навіть зв'язку не було, так. Ви пам'ятаєте ці часи. А в них зв'язок був. І в них світло було, тому що після першого ж відключення світла приїхав Червоний Хрест і такий, боже, боже, «Женевська конвенція, тримайте величезний генератор».
[Фоззі]
Червоний Хрест. Це жесть, так. Так.
[Влада Ліборова]
І він одразу ж просто по першому дзвіночку, їм організували величезний генератор, щоб в них було все добре.
[Фоззі]
Бо це знущання надвійського повнення. І тут відразу, знаєш, в голові спливають фотки наших повнених, коли вони виглядають, коли повіряються.
[Влада Ліборова]
Так. І вони там ситі, вони здорові. Вони щасливі. Я не бачила там німождіних.
[Фоззі]
Вони щасливі. Ти не бачиш, дивишся, вони щасливі. І це такий абсурд.
[Влада Ліборова]
Навіть бувають випадки, казала адміністрація, коли там мова йде про обміну, вони помражуються від цього обміну. Вони ж мають погодитися на кожен. Так. Тобто теоретично він може тут залишити.
[Фоззі]
Так.
[Влада Ліборова]
Жодного розкаєння ні в кому з них ми не бачили.
[Фоззі]
Я на закордонних концертах було прохання поширювати інформацію про «Хочу жить», про цю програму, що вони можуть здаватися в полон. І там я зі сцени проговорював те, що якщо вони не хочуть повертатися, їх не обмінюють, якщо вони того не хочуть.
[Костянтин Ліборов]
Так. Так і є.
[Фоззі]
Потім коли ще був обмін, коли віддавали «Рио Осіян», «Хочу жить» вони зайшли, віддали свої листівочки, такі як «Друзі, якщо вас знову там будуть відправляти, запам'ятайте телефон, напис». І вони взяли ці листівочки прямо, є фотографії, вони автобусом. І такі тіпа… Ну, як пишуть зазвичай в таких випадках, вдруге так не пощастить. Що хотів про Інстаграм поговорити. Він же, напевно, банить фотки дуже сильно, чи ні? Це маєстро Інстаграм, який відчуває… Вони вже вийдуть, що там у вас? Весь наш Інстаграм, все, що є, це все робить влада. Вона просто в цьому шарить, вона в цьому розбирається. Вона зробила… Ще коли ми тільки починали знімати «Коханічка», без техніки, без навичків, вона якимось чином змогла показати, що я, типу, вмію фотографувати в цьому Інстаграмі. Це маєстра. І вона, типу, відчуває абсолютно все. Вона знає, як можна скумбанувати публікацію. Вона, типу, вона жорстка, але в той же час не нарушує жодного правила Інстаграму. І це от вона просто настільки балансує.
[Влада Ліборова]
Ні, в мене бувають заліти, але в тому чи інколи бувають ситуації, до яких ти там просто не очікуєш. Я пам'ятаю, що з такого останнього, що я така, ніфіга собі, вибачте, коли замалювали стелу на Донецькій області. Мене це особисто, прям, дуже сильно ранило, ця стела. І наш хороший друг військовий написав нам, що, типу, це повна жесть, тому що на цій стелі ще був підпис його батька, який загинув у 2014 чи 2015 році. І що, типу, це такі речі, ну не відновити це. Це, знову ж таки, те саме пам'ятування, про яке ми говоримо.
[Фоззі]
А хто це вирішив замалювати? Просто якісь волонтери.
[Влада Ліборова]
Це не про те. Я зробила тоді історію про це зі скріншотом, і там не було жодних, там, ні матерних слів, ні образ, ні погроз. Інстаграм зніс і не повернув цю історію, зі словами, що там щось ми… От не пам'ятаю, якась причина, але якась причина була. Чи цькую якогось, цькування чи щось таке.
[Фоззі]
Цькування, хай спішить якийсь вовк.
[Влада Ліборова]
Так, так, так. Що є з такого останнього?
[Фоззі]
По-різному. Знову ж таки, треба це так показати, що було видно, що це медична операція, що це… Але це треба якось прописувати в описі, чи як?
[Влада Ліборова]
Ну, я інколи пишу сенситів контент, графік контент, але, типу, ну, по-різному. Ну, в принципі, треба розуміти, що, мені здається, Інстаграм зараз, ну, знову ж, там, навіть мертве тіло ж можна по-різному сфотографувати. Ну, типу, насі пам'ятає, я не буду називати імен, але наша одна, там, знайома з дитсві, там, коли, там, щось бувалося, фотографувала…
[Фоззі]
Окупацію окуп'янців.
[Влада Ліборова]
Я не пам'ятаю, що це було. Я не пам'ятаю, що це було, але сам факт, що там були тіла росіян, і вона настільки деталізовано їх фотографувала, і, звісно, Інстаграм зносив, і зносив, і зносив. Це ми намагаємося, роблячи фотографію, я розумію, як це перозвучить, але навіть коли треба фотографію з таким сюжетом, ти намагаєшся зробити її якось художньо, щоб було все зрозуміло, щоб пробувало, і було достатньо жорстко, але щоб це не було чернухою. Ну, тому що Інстаграм не любить чернуху. Оце треба розуміти. Коли йде чернуха, він це знесе, навіть, там, не дививчись, не вп'ядачи. Але так, типу, ну, зараз був величезний період, коли дуже багато журналістів, документалістів знімали події в ГАЗі. І там теж було і кров, і поранення, і тіла, і все таке інше. Інстаграм це набагато не зносить. По-різному. Тобто, це дійсно важко. Треба добирати слова. Мені здається, на моєму досвіді, що більше він зараз докапується не до зображень, а до слів. От зі словами треба бути обережним з тим, що ти пишеш, як ти кажеш. Не дай Бог називати русню русньою. Не дай Бог там якось, як він вирішив, заохочувати до агресії, чи щось таке. Опис – це місце, де тебе можуть нагнути.
[Фоззі]
А там є такий бан, що ти тиждень не можеш випускати нічого? Чи взагалі забрати канал?
[Влада Ліборова]
Можуть, звісно. Звісно, якщо багато, як називають, страйків.
[Фоззі]
А скільки прямих ефірів було заблоковано? Ми в рекомендаціях. Ми зараз є в рекомендаціях?
[Влада Ліборова]
Ми зараз є.
[Фоззі]
Ми зараз є. Але там стільки абсурду доходить, що, наприклад, там в публікації є зброя. Знаєш, там просто автомат. Все, це…
[Влада Ліборова]
Ти улітаєш в рекомендації. Ти в цьому бані їх. Ось. Ну і, загалом, треба теж розуміти, що в Інстаграму це порушення, коли він тобі щось зніс, або коментар, або публікацію по сторіс, воно рахується протягом року. Через рік воно зникає. Тобто, якщо ти зайдеш…
[Фоззі]
А якщо повторний буде, то будуть ще якісь санкції?
[Влада Ліборова]
Ну, звісно. Я не знаю, яка кількість, після якої тобі зносить Інсту. У нас якось доходило, що у нас одночасно світилися оці сім страйків. Я розуміла, що це вже повна жопа, тому що, ну, там, треба все хвалити.
[Фоззі]
І Русня ще може жалітися. На нас постійно жаліються.
[Влада Ліборова]
У наших знайомих…
[Фоззі]
Взагалі, у нас, от навіть, у нас, ми продавали Маріч футболку.
[Влада Ліборова]
Русні пізда.
[Фоззі]
Так. І, типу, ми цю футболку, не те, що ми навіть її заблюрену в Інстаграм не показували, бо там навіть кусочок цієї футболки…
[Влада Ліборова]
Це був чисто такий друзі своїй.
[Фоззі]
Нам зносили просто все її.
[Влада Ліборова]
Ось. Притому, знаємо, що у наших підписників, у наших знайомих, у людей, якого набагато менша аудиторія, в них таких проблем немає. Вони можуть собі, в принципі, запостити футболку «Русні пізда» і нічого не буде.
[Фоззі]
А написано від руки? Тобто, в принципі, воно не читається.
[Влада Ліборова]
Це нормально. В нашому випадку на нас постійно скаржаться.
[Фоззі]
Тому що в ручному режимі, мабуть…
[Влада Ліборова]
Ну, у нас, звісно, ми, давайте так, я це теж відстрілюю, наприклад, по коментарях, коли робиш якусь публікацію на якусь важливу тему, яка починає активно шеритись, на нас тут же відбувається атака ботів. Це видно і по коментарях, і по скаргах, і таке інше. Вони не літають дуже активно. Всі ботаферми, вони працюють, і ми, в тому числу, є в їх списках, я в цьому абсолютно впевнений.
[Фоззі]
Я стикався з таким під кліпами на Ютубі, коли… Ну, кліп. Ну, про війну. І тут чомусь саме на цей кліп починається коментарі, коментарі, і думаєш, що так, що ви… А потім розумієш, що…
[Влада Ліборова]
8 років дамбилі-бамбас.
[Фоззі]
Так, так, так. І вони просто працюють по цьому напрямку. А вкрасьти аккаунт намагались, не? Ну, вкрасьти. Намагались, але ми, типу, всі, все, що можна зробити для цього в плані безпеки, вони зробили на все. Так. Ну, це завжди така відповідальність, я думаю, там, на… Ще щось, це наша життя, ти що, я просто не знаю, що робити. А ви відслідковуєте, хто там з відомих людей підписаний, може?
[Влада Ліборова]
Ну, мабуть, здебільшого… Всі свідомі українці на нас підписують.
[Фоззі]
А з-за кордону, не знаєте, може, Байден? Байден? Ні. Але, типу, я знаю, що всі топові фотографи, які приїздять в Україну, підписані. Це прямо приємно, насправді. А ти ж дублюєш, так, англійською мовою?
[Влада Ліборова]
Час від часу, коли я відкрила десь себе чат GPT. Тепер, так. А до цього, типу, я знаю англійською, але все одно, типу, це треба сісти і перекласти, і це займає час. З чатом GPT мені потрібно тільки перевірити, щоб все було ок. І це…
[Фоззі]
Ви запустили цей проєкт на Ютубі з українформом, так? Станція Кам'яторськ. А свій канал не думали робити? У нас не вистачає сил, ресурсу, бажання. Ні, бажання є, бажання не вистачає, але усього цього не вистачає. Плюс досвіду.
[Влада Ліборова]
Просто треба розуміти, що ми дійсно дуже багато енергії витрачаємо, коли працюємо з військовими на фронті. І у нас буває таке, що зараз ми приїхали в Київ, і ми такі, ми маємо ходити, соціалізуватись, ми маємо спілкуватися з людьми, тому що, будемо чесними, це теж важливо для нашої роботи. Я ніколи не хотіла медійності, якщо ви запитаєте мене особисто, мені це дуже некомфортно.
[Фоззі]
І це заважає працювати на справі?
[Влада Ліборова]
Мені це страшно некомфортно, тому що…
[Фоззі]
Але і допомагає теж? Ні, зараз тільки заважає. Ви ж самі казали, що якщо більш відома людина, то їй більш відома бідання, і їм легше буде отримати доступ.
[Влада Ліборова]
Був момент, я зараз скажу, 100 тисяч підписників, це ти вже достатньо відомий для військових, щоб вони захотіли з тобою попрацювати, але ще недостатньо відомий для умовних колег, які хочуть так само, але їх не беруть і не поставять. Але у них 2 тисячі, 3 тисячі. Ти в принципі ще, ти вже якби є, і ти вже якби маєш досвід, і ти вже працюєш, і це тебе в принципі вже нормально, але ти ще недостатньо великий, щоб тебе засірали в Твіттері. Я, наприклад, стилкнулася з тим, що я дуже болісна на це. Кості не дасть брехати. Я зараз займаюся психотерапевтом через це, і вона намагається. Через скільки? Так, в тому числі, в тому числі. І вона намагається мене навчити, наростити у цю броню, і в мене навіть були успіхи, але останні 2 тижні, от в мене зараз з нею має бути сіанс через годину. Через годину. І я розумію, що пройшов тиждень, і я в повних пісніцях, вибачте, тому що за цей тиждень відбулося стільки, і в моєму особистому житті, і з рідними, і втрата близьких, і страх постійний за Костю, тому що там, де він працює, це така штука, яку ти не проговорюєш, але я розумію, що, наприклад, за травень я тричі могла вдавіти. І коли я кажу могла вдавіти, це не означає, що міна впала в п'ятидесяти метрах. Ми вже не вважаємо, що міна впала в п'ятидесяти метрах, що це ризик. Ти на таке не реагуєш. Це інші ситуації, коли розмінувся зі співідроном на 10 сантиметрів, який летів в їх машину, і він зірвався ззаду машини, на щастя, всі живі. Я розумію, що це просто такі випадки, які спрацювали сьогодні на користь, на його користь, на нашу користь, і наша сім'я все ще повна, і все добре. На мені це все відкладається. Потім ти там заходиш в твіттер і читаєш, що ти хайпишся на війні і нічого не можеш з цим зробити. І мене це прям пробуває. От прям пробуває дуже болісно, дуже сильно. І тому психотерапевт, яка намагається мене навчити цьому всьому. Тому я кажу, що я ніколи не хотіла медійності, вона ніколи не була мені потрібна. Але я розумію, що, наприклад, якщо я хочу ефективно закривати великі збори, вона мені потрібна. Ми, коли робили виставку, мета була зібрати 17 мільйонів. На самій виставці за рахунок вхідних білетів ми не робили аукціони, таке все. Чисто за рахунок вхідних білетів ми зібрали 2,5 мільйони. Я вважаю, це дуже крутий результат. І після цього ще протягом двох тижнів ми зібрали 8,5 мільйонів. Це все ще хороший результат, але це не 17 мільйонів. Я розумію, що мені потрібно говорити з людьми, розказувати про свою роботу не тільки в Інстаграмі, а ще і просто показувати і розказувати цю верливість. Тоді буде більше КПД від цього всього. Але для мене це важко.
[Фоззі]
Є досвід Олександра Аркадійовича? Він не читає коментарі. Числива людина. Просто заздрів. Я читаю коментарі. Там періодично пишуть, який я поганий.
[Валерон]
А чого ти поганий?
[Фоззі]
Викиньте цього чувака в Керсі. Багато там у нас є різних випусків історії, але якось я просто видаляю їх. І все. Жартую. Ні, нічого не видаляю. Просто не читає Твіттер. Він так намагається бути сучасним американським суспільством з тими культурами скасувань.
[Влада Ліборова]
Я намагаюся це робити. І більше того, навіть, знову ж таки, головою я розумію, що навіть, ви згадали там культуру скасування. Мови та й не йде про культуру скасування.
[Фоззі]
І близько.
[Влада Ліборова]
Тобто це там умовно якийсь там срач на три з половиною людини. Але ж питання в тому, що я бачу цей срач на три з половиною людини і я таке, ну як же так? Чого ж? А чому? І все. І я дуже раніма буточка в цьому.
[Фоззі]
Шановні твіттеряни, будь ласочка, перестаньте хейтити мою дружину, бо вона дуже сильно засмучується. Просто по-хорошому вас можна за це захейтити.
[Влада Ліборова]
Ні, ні, ні. Насправді, хейтіть на здоров'я, шановні твіттеряни. Наприклад, зараз ви можете почати хейтити, що у мене сколотий зуб. От, бачите. Я прийшла на подкаст зі сколотим зубом.
[Фоззі]
Не зайве вам буде нагадати, що зараз ми в бармен-диктаті, а це єдине місце на землі, в якому Блінкін грає на гітарі, а я п'ю коктейлі. Унікальна, унікальна локація. Ви казали в якомусь інтерв'ю, що в Рії дві у вас є фотки перемоги і лавсторі Зеленських. Це було дуже давно. Ми з Фозом говорили вчора якраз про те, що, напевно, зараз все так іде, що на якоїсь фотки перемоги... Ну, Рійстага не буде. На Кремлі... Колись буде.
[Влада Ліборова]
Колись буде. Немає сенсу робити все те, що ми робимо, якщо ти не віриш, що колись це буде. Ну, просто це немає сенсу взагалі. Тому ми віримо, що колись це буде. Можливо, не в такий спосіб, як ви у себе уявляли. Можливо, не сьогодні, не зараз, не у військовий спосіб. Можливо, навіть не при нашій силі, поки ми молоді і сильні. Але ми будемо боротися до останнього.
[Фоззі]
Фотографія, яка символізує перемогу України, вона буде.
[Влада Ліборова]
Просто треба розуміти, що...
[Фоззі]
Що це може бути? Давайте подумаємо. Ми вже стільки... Боже, вже третій рік. Боже, це третій рік. Стільки всього просто думали, фантазували. Але в якийсь момент ти розумієш, що, знаєш, робиш, що любиш, і буде, що буде.
[Влада Ліборова]
Так. І я розумію... Я розумію одну штуку. Ми буквально з Костю вчора про це говорили, що так, скоріш за все, що... Остра фаза цієї боротьби скоро закінчиться. Ми всі розуміємо, до чого це все йде. І потім буде незрозуміло, що. Але завжди мають бути ті, хто буде боротись. І мені дуже важливо, я дуже хочу, щоб ті люди в цій країні, я знаю цих людей особисто, хто може і хоче змінювати і боротися, щоб вони залишилися живими до того моменту. Бо дуже багато з них вже залишилися в землі. І це дуже боляче. Але ті, хто залишиться, ми будемо боротися з ними до кінця. Бо інакше всі ці трати, все це було навмисно. Я думаю, що наступний план росіян буде зробити так, щоб оцих 10 років наче не було. Щоб ми відкотились до... Щоб ми відкотились до 2014 року, умовно, коли був Янукович, який хотів домовлятись, я хотів там відмовитись від європейського курсу і таке інше. І це можливий сценарій, тому що ми розуміємо, що після там буде заморозка, потім будуть вибори. І зазвичай, після... Ну, скоріш за все, це знаєте, така синусоіда. Тобто були ті, хто хотів боротись, у них не вийшло все так, як хотілося. З ряду причин, в тому числі з їх провини. Будуть ті, хто захоче домовлятись. І треба буде зробити так, щоб щоб...
[Фоззі]
Я думаю, що першого, хто вголос каже про домовлятися, він першого не переживає. А другий? А третій?
[Влада Ліборова]
Треба зробити так, щоб ми не споплюжили все те, що відбувалося.
[Фоззі]
Треба буде так яскраво загасити першого, що другий, третій не захочуть. Я щойно подумав, що символом кінця війни могла б стати серія фото дітей і жінок, які повертаються в Україну. Причому так масово повертаються. А чоловіки, які повертаються? Ні. Мені здається, вони вже не будуть повертатися в одному часті. Чоловіки, так. Вони будуть боятися наслідків. Але жінки і діти, це мабуть моє особисте. Які повертаються через кордон, це для мене було б... Мені здається, що чоловіки, які там, вони щонайменше з сім'єю. За три роки можна вже повністю зробити асиміляцію. А повертатися будуть жінки і діти, у яких чоловіки тут. Тому... Ви казали, що книжку хочете видати, якщо є такий якийсь план, на випадок найгіршого, і потім хтось має видати книжку. А чого зараз не видавати її?
[Влада Ліборова]
Тому що в нас наушники не мають часу, сили, енергії. Ми дуже багато...
[Фоззі]
І книжка має мати фінал, а фіналу поки немає.
[Влада Ліборова]
Так, а фіналу немає.
[Фоззі]
А там виходять ті фотки, які не опубліковані, так? Найкращі наші фотки. Але ж у вас неймовірний масив фотографій, які не опубліковані. Так, так. Але все рівно, ті, які опубліковані, вони якось набирають, знаєш, може не дуже павсно прозвучить, але там є якийсь там омовний артефакт, чи якась достоприміщеність, чи якась ікона, яка набирає, знаєте, оцей от погляд людей. І з фотографіями те саме.
[Влада Ліборова]
Ну, впізнаваність, так. І це теж важливо. Ми любимо ті фотографії, які були опубліковані, які стали важливі.
[Фоззі]
Вони набралися, знаєте, вже енергії від людей, які на них дивились. А для вас от які ці фотографії? Ми можемо? Постійно вона задається питання. Ваші улюблені фотографії на кожному, можливо, інтерв'ю. Це ми зараз не про улюблені, у нас інші питання. А які самі? Які найбільше запам'ятались. Ну, які ти вважаєш візитівкою якоюсь. Можна так сказати? Візитівка.
[Влада Ліборова]
Ну, до речі, ця фотографія зі снарядами з Харкова, вона…
[Фоззі]
Для мене це точно було таке.
[Влада Ліборова]
Мабуть, ця фотографія, і ще фотографія от шей танкіста Шевлиця, танкіст Карпатської січі.
[Фоззі]
Ти сказав, що це буде плала танкової книги. А, вона була на вході, на виставку.
[Влада Ліборова]
Так, так, так. В нього неймовірні очі.
[Фоззі]
Я її сфоткав, щоб запостити, що приходьте на виставку. І знову ж таки, чого? Вона набирає ту саму енергію, набирає ті самі погляди, і вже сама, як знаєте, світиться. Мені було цікаво, вибачте, ви з дрона знімали це в Харкові, так?
[Влада Ліборова]
Так, так, так, так. А з цими очами, це теж для мене, знаєте, такий контраст війний, тому що, типу, ми познайомилися з цим хлопцем, виїхали на бойову роботу, і це теж була така прикольна штука, тому що це була бойова робота танку з відкритої позиції, і там ледве напрямує на водку, і це теж така була.
[Фоззі]
Це трохи небезпечна була.
[Влада Ліборова]
Небезпечна історія трохи була.
[Фоззі]
Ми це вже потім зрозуміли, коли повернулися.
[Влада Ліборова]
І якось, коли там готуєшся до бойової роботи, це все, ти поїдеш по-сірому, темно, ти не бачиш нічого, взагалі не бачиш. А вже коли повернулись, відстрілялись, щасливі, веселі, він ходить з цього танку, весь замурзений, і я бачу, які в нього очі, я думаю, Боже, який же це контраст. Тобто щось настільки прекрасне, ну в нього прекрасні очі, і цей бруд, бруд війни навколо них, але все одно ці очі залишаються прекрасними.
[Фоззі]
Ми принесли вам фотографію. Вау. Так. Ми ж її виставимо на розіграш. Ми виставимо, ми її підпишемо, ми розкажемо, до речі, ось ця сама історія. Давайте. Я потримаю. Ви можете її потримати. Тобто це, скажімо так, коли от ті очі, це коли він вже з цього танку виліз, це вже ми паркуємося, вона була зроблена. Але оця фотографія, я насправді її люблю. Я не можу сказати, що вона знакова, що вона якось, знаєте, просто от, що я люблю. Вона в мене стоїть в кабінеті за комп'ютером. Точніше вже стояла. І я вирішив, що візьмемо, принесемо її до вас. Кайс. А мені більше пам'ятається, напевно, з Ковуном. Та фотографія військового з Ковуном, а на фоні... Ну, це знаєте, як масмарк. Попсовий масмарк. Тобто це, ну, ну, можна сказати, що прямо, от вона вистрілила, вона можливо одна з наших перших відомих фотографій. Ми її любимо, саме, знаєте, але це, знаєте, як у кожного, там, митця. Можна це слово говорити? Знаєте, є якийсь, типу, масмаркет-продукт, який, типу, він зробив, але потім... Але він же не любить його, так? Так. Це як старі шляги, які тебе промушують співати. Тобто там немає... Не вистачає композиції, неправильно вивірює... Коротше.
[Влада Ліборова]
Дуже багато чого не вистачає, але...
[Фоззі]
А у вас є закріплені в інстаграмі, можна зайти подивитися. А які це? Ну, я так подивлюся. Одна з снарядів, одна, може я забув, серія з Купєнцька піхота, абсолютно люта піхота.
[Влада Ліборова]
І люта історія теж. Те, що там, коїсь туди заходив, там, когось поранило, вночі евакуювали, їх обстрілювали, просто люта історія.
[Фоззі]
І третє, останній штурм Девінча, окоп під Бахмутом. А, оце там, де вода... Ну от, ви самі визначили ці фотографії. Можете більше не запитувати тоді. Отже, ми виставляємо такі от унікальні... Ми зараз підпишемо, розкажемо. Так, давайте. Розкажи потім, зробимо. Що хочеш зараз. Я тут же розказав про неї. Фактично розказав. Це фото зроблене де, коли? Блін, я так не люблю фотографії. Це завжди якась... Це... Шевер. Танкіст Карпатської сіщі. Карпатська сіща — наша любов.
[Влада Ліборова]
Так, танк після бойової роботи з відкритих позицій прямою наводкою по ворогу. Зроблена фотографія в 22-му році, так?
[Фоззі]
Танк воно захопило у росіян. А, це трофейний. Так, це трофейний. А, це добробат, який тільки з трофейної техніки. Багато таких історій. І де це було? Може, я забув.
[Влада Ліборова]
Харківщина, ні?
[Фоззі]
Чи Харківщина?
[Влада Ліборова]
А де? Ну, Харківщина це було.
[Фоззі]
А де Хапірбак?
[Влада Ліборова]
А, стоп! Терни! Боже!
[Фоззі]
Терни! Терни! Боже, як можна було забути про терни? Як ми могли його забути?
[Влада Ліборова]
Терни.
[Фоззі]
Отже, фух. Це терни. Карпатська січ. Вихід після... Бойової роботи, так. Бойової роботи. Ви розпишетеся. Ми виставляємо це на розіграш, як завжди. Донат від 200 гривень. Обов'язково з коментарем. Щоб ми потім знали, хто з вас зробив донати. І хто бере участь в розіграші. Абсолютно всі кошти йдуть на тактичну медицину від фонду «Згортовані». Це тактичні аптечки, якими я займаюся, якими передаємо на фронт. Гроші потрібні. Черга на аптечки величезна. Вона не скорочується, а навіть навпаки. Тому робіть донат і суворий білявий рандом. Я білявий. А чому він білявий, до речі? Справді, у мене там трохи фарбоване волосся. Я не передивлявся. Для мене ти білявий рандом. Рандом «Валєрон» проведе розіграш. І той, хто переможе, зробивши донат, отримає цю унікальну фоточку з автографами авторів. І це буде… Треба тільки вирішити. Автографи мають бути попереди чи позаду?
[Влада Ліборова]
Тут вирішайте.
[Фоззі]
Ми робимо маленький ліпкос попереду, а ззаду ми напишемо, розкажемо, що на цій ході.
[Костянтин Ліборов]
Клас.
[Фоззі]
Автографи попереду, а позаду опис. Це унікальний лот. Я не хотів його сьогодні забирати. Просто якби я знав раніше щось просто, я б надрукував інше. Спеціально. Так. Але я цього не хотів. Прямо від серця.
[Влада Ліборова]
Відірвав від серця.
[Фоззі]
Просто реально від серця. Лот, відірваний від серця, прямує до переможця, який зробив донат на такмет. Під вас буде дуже багато аплічок. Так. Так. Дуже дякуємо за цю розмову.