ПЧПРЯМА ЧЕРВОНАОнлайн-медіа
військобізнес

93 бригада ХОЛОДНИЙ ЯР. Жахіття БАХМУТА, ЧВК Вагнера, настрої на Донбасі, полонений фанат спартака

Олександр Сосовський

Опубліковано 1 лют. 2023 р. • Довжина: 10 693 слова

Короткий зміст

Бахмут Донецької області — найгарячіша точка на фронті російсько-української війни. Жодна битва не тривала так довго. Три місяці оборону фортеці Бахмут тримала славетна 93-тя бригада «Холодний Яр».

До Прямої Червоної завітав офіцер бригади Олександр Сосовський! Успішний менеджер став заступником командира батальйону й змінив затишний київський офіс на холодні окопи Донбасу. Допити полонених, настрої в армії та життя після поранень із посттравматичним синдромом. Напевно, найважливіший випуск ПЧ з одним із тих, завдяки кому ми взагалі можемо жити, знімати й дивитися відео 🙏

🔥 Що зараз являє собою місто Бахмут 
🔥 Різниця в настроях населення на Сумщині, Харківщині та Донбасі 
🔥 Хто такі вагнерівці 
🔥 Що залишає після себе ворог в окупованих селах 
🔥 Чому холодноярівців називають богами оборони 
🔥 Шалені історії вилазок у тил ворога та бойових зіткнень

 

Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст

  1. [Фоззі]

    Старший лейтенант. Олександр Сосовський. І ти вже не знаєш, що нам зараз, м'ячик вкидати чи гранату хтось кине. Здорово.

  2. [Олександр Сосовський]

    Вітаю. Привіт. Напевно, знаєш, ніхто тебе ще не представляв як крайній півзахисний клубомейстра. Який фланг?

  3. [Фоззі]

    Правий. Бражируючий. Правий, правий, правий. Тому що ми інвертованими вінгерами не зловживали. Не зловживали, ми були олдскульні.

  4. [Олександр Сосовський]

    Ти повернувся з Бахмута? Бахмут, правильно казати, чи Бахмут? Ну, я себе перевчив у Бахмут. Спочатку був у Бахмут, а перший раз я заїхав в Артемовськ. Те, що я пам'ятаю. А, ти там був шефом? Так, так, я заїжджав в Артемовськ.

  5. [Фоззі]

    Це споконовічне питання. Мені Сергій Жадана розповідав такий прикол, що вони їздили там, класики української літератури, подорожували якимись гастролями. Донеччинами? Так, так. І, якщо я не помиляюся, Юрій Андрійхович в мікроавтобусі після вистави розпочав дискусію на тему, як правильно, Бахмут чи Бахмут. І вони зупинилися біля зупинки і спитали людей, які стояли там, скажіть, будь ласка, як правильно буде, Бахмут чи Бахмут? І Темрєва відповіла правдою. Артемовсь, блядь! Сказала Темрєва, тому що вона все ж таки зростала на виробах Артемовського заводу шампанських вин. Знаєте, є такий напій, якщо варують шампанку, як він називався? Чи кратафорка, чи акратафорка. Це те, з чого потім буде шампанське, його теж можна пити. От щось подібне з міста, яке не може зрозуміти, хто воно, Бахмут чи Бахмут, чи Артемівськ, це ж відбувається з Донбасом, з нашим. Якщо спілкуєшся з тамтешніми мешканцями, після того потрібна реабілітація. Ну, не знаю, в мене такі ситуації були, коли там приїхали, все файно, такі жіночки у вишиванках, організаторки якихось заходів, ми для військових виступили, потім якийсь форшет, банкєт.

  6. [Олександр Сосовський]

    І я, як заславний казачок, починаю вести… Політичні бесіди? Ні-ні, пробивати агентуру. Ну, а що ви?

  7. [Фоззі]

    Ну, вони ж не розуміють, спочатку їм здається, що приїхали українські буржуазні націоналісти такі, патентовані. А потім, коли ти їм кажеш, та я з Харкова, ну, треба ж підпустити, бо ще вони починають. І коли ти вже допитуєшся, що їм все одно хто тут буде, це стає для тебе таким шоком, що…

  8. [Олександр Сосовський]

    А зараз як? А я уявляю, що тебе там було. А зараз досі все одно? Їм там в Бахмуті, так? Там людей з кожним днем все менше виїжджають або гинуть. Там в центрі до цих пір, принаймні ще три тижні тому, в центрі був ринок. Тобто на окраїнах йдуть бої, а в центрі приїжджають продати кофточку, помідорчики. І раз я проїхав за помідорчиками, відходить такий 40-люс мужчина – «Стерлєй, може водочки по цим?». У мене виникла ідея просто, що де він бере цю водочку? Туди заїхати непросто, завезти щось непросто. А на заводі шампанських вин дуже великі склади просто. Вони не встигли їх вивезти, і вже там власник сказав «та ладно, хай там буде». Я заїхав на ті склади, і там просто тони всього цього різного.

  9. [Фоззі]

    Я так думаю, що насправді шампанського і горілки зовсім різні, виробничі.

  10. [Олександр Сосовський]

    Але горілка там також була. Ми зрозуміли, що місцеві, так як охорона зникла, ідуть туди, мародюють потрошечки. Це навряд чи називається мародюркою, просто взять. Беруть те, що стоїть. А які настрої в них? Вони сподіваються, що Бахмут залишиться українським, чи чекають Артемовське? Взагалі не сподіваюся. Вони собі живуть, виходять, їдять, п'ють. Мені було дивно, в перші дні ми зайшли туди, якщо не помиляюсь. Це ж після Ізюм. 13 серпня. 10 серпня ми на Ізюмщині. Нарешті починається вдаватися зупинити те, що там відбувалося. Тому що спочатку було непросто. Ми зайшли туди в кінці квітня. І ми вже почали відвоювати територію. Ми майже розбили все, принаймні, в зоні відповідальності нашого батальйону. Просто техніки на кожному квадратному метрі велика кількість. І, до речі, різниця між Ізюмським напрямком і Бахмутським. На Ізюмському багато техніки, на Бахмутському багато живої сили. А протилежні відсутні. Ну, артилерія, так. Що я говорив? Про те, що ви тільки зайшли в Бахмут в серпні. Про ментальні оцінки. Їде сім'я, дитині за тридцять, чоловік, дружина і, вкресліще, дитинка. Перед тим ми проїжджали. Там був танковий обстріл. І поранена була дідуся. Вони це проїжджали, бачили. І вони ходять спокійно. Будучи я на їхньому місці, я їхав би куди-небудь.

  11. [Валерон]

    Ну, з дитиною.

  12. [Олександр Сосовський]

    Так, щоб просто її вивезти. Але коли почали спілкуватися з ними, вони... Нема куди їхати, ми не знаємо. На Західній Україні вас чекають в центрі. Оце подвох.

  13. [Валерон]

    Бояче, так?

  14. [Олександр Сосовський]

    Я свій час працював в одній організації, де в мене було 10 людей з Донецька. Назвемо її телеканалом «Футбол». Не тільки. Медіагрупою назвемо. Та ти вивчив психологію цих людей. Їдемо в потязі. І там всі розклави своє. І вони такі, не доторкуються. Якщо мужики беруть. Та ні, ти потім щось попросиш в мене. Завжди якийсь подвох, завжди якась ця історія. І вони тут також, знаєш, переживають, що це не просто так. Бахмут, так? Найдовша битва війни вже. Бахмут і Солідар. Був час, коли тільки 93-я бригада сама тримала весь цей фронт. Два міста. Зараз там кажуть, що представників всіх частин фактично. Я знаю, що близько 17 підрозділів тих країн. А певний час ви там були самі. Що це зараз? Це не зовсім так. Там приїжджали певні підрозділи ССО, ТРО. Були в допомогу. Хтось ставав другу лінію. На випадок того, якщо ми не зможемо тримати. Як це виглядає зараз? Міста немає цих, в принципі. Солідар просто набагато менший. За розміром, за кількістю населення. Міста немає. Передмістя Бахмута, східна частина і вже південна. Мій базальон стояв на стиці підрозділів іншої бригади. Наша. І там потім вони мінялися по правому флангу нас. Нас там, скажімо так, трошечки обійшли з тих сторон. А от 93-я бригада за наш час, за 4 місяці, майже не зрушила місце. 93-ю, не знаю чому, називають... Холодним ярмом.

  15. [Фоззі]

    Богом.

  16. [Олександр Сосовський]

    Богами оборони. І потім так виявилося, що нас зняли з Ізюма. Тому що там в день по декілька кілометрів фронт рухався. І треба було втримати. І ми, умовно кажучи, коли отримували завдання зайти на одні позиції, поки ми там добиралися, збиралися там, переїжджали, вже, скажімо так, трошечки ситуація. Дивно, зараз найважче, а богів оборони забрали. Ну, тому що не просто. Нас вже мали вивозити на відновлення після Ізюмського напрямку. А там потім ще 4,5 місяці навісили. Знаєш, тут багато дуже історій. Тут, в Україні, що наступають по трупах, наприклад. Що нема дерев. Що всі дерева вже зрізані пострілами. Дійсно це такі апокаліптичні? Так, тобто... В мене спочатку я заїхав... Був тут, в Києві, буквально там дні 15. І думаю, оце війна, оце те, що було до того, це фігня. Заїхав на Сумщину. Та ні, в Києві це пародія. Ось тут на Сумщину. Потім на Ізюмщину. Взагалі, кажеться, гіршого не може бути. А тут, на тобі, бахмут. Коритопеча. Хоча, в принципі, ніколи житті навіть не... Зараз намагаюся кинути. Ну, а що, вони просто пруть в тупу, грубо кажучи? Ну, не в тупу. В них дуже потужна артпідготовка. Тобто, артилерія там зараз, кажуть, трошечки зменшилась, бо просто все має властивість завершуватися, закінчуватися. В тому числі, боєприпаси, знаряди вони не встигають виготовити чи розконсервувати якісь склади. Просто велика, ну, дуже потужна артпідготовка. А потім, наприклад, якщо вони бачать, що вони розфігачили нашу позицію, ну, пробують уштурмувати. Вдало, невдало, виживати далі. А ти що, навіть в екопах не пригинаєшся? Що, йдуть просто? Я в свій час там, на Бахмуті перші півтора місяці намагався спілкуватися з полоненими. Постійно їх було близько восьми, з якими я спілкувався безпосередньо. Це всі, які потрапили до Вагнерівця. Шість з восьми – це були зеки. І один з них розповів, каже, що нас категоризують. Тобто, є умовні лагісти. Тобто, це наріки, яким дають тільки пити, курити і те, щоб тримати то, в якому вони знаходяться і люблять знаходитися. Вони носять провізію вперед-назад, витаскують 200-300 і все. Тобто, не навіть без стволів. Вони походили, зробили, зачістили, принесли і все. Другий – які кидають на штурми. А третій вже, коли сидять і дивляться, що роблять інші, виявляють наші вогневі позиції, коригують і все таки. І вже потім найвища каста – це четверті серіальні Вагнерівці, які, скажімо так, включаються в роботу там в останній момент. Партнер цього випуску «Прямої Червоної» – благодійний фонд «Разом для України». Це найбільший українсько-американський фонд, який згуртував навколо себе 150 тисяч донорів і волонтерів з усіх куточків планети. З початку повномасштабного вторгнення фонд зібрав понад 70 мільйонів доларів допомоги Україні та передав сотні тонн засобів тактичної медицини та зв'язку, медичних препаратів та медикаментів, сотні дронів, пікапів, генераторів та інших речей українським захисникам, службам надзвичайних ситуацій, лікарням та госпіталям. Крім того, волонтери займаються евакуацією уразливих груп населення із зон ризику, підтримкою дітей, батьки яких загинули на війні, допомогою населенню в прифронтових зонах та іншим. В описі до цього відео ми залишимо реквізити фонду. Творимо успішну Україну разом!

  17. [Фоззі]

    Там же не така велика відстань.

  18. [Олександр Сосовський]

    Я був у Сумах, знав річку Псел і все. І на стадіоні був.

  19. [Фоззі]

    Красивий стадіон, якщо ви не знаєте, то це був перший виключно футбольний стадіон в Україні, на якому виключно футболу там майже і не було.

  20. [Олександр Сосовський]

    Там фінал кубків грав.

  21. [Фоззі]

    Я виступав там з концертом, але от так, щоб був футбол без бігових доріжок.

  22. [Олександр Сосовський]

    Але не сталося. Вибачте. І почнемо. Сумщина, трошечки не з того, що ти запитав. І коли люди віддавали останню свиню, різали, привозили. І війна трошечки була іншою, не було ще фронту. Було всі кліни, вклініння і все таке. І коли ми там заходили в одне з чергових сіл, і підбігає хлопчик, не знаю, років 5-7, не зміг визначити. Каже, от жувачка, я зберіг для солдата. От і наш український солдат має такі сльози. На, получай. Остання їжа, все готували. Деякі жінки залишалися, щоб приготувати для нас їжу. Вже в звільнених місцях або при фронтових зонах. Коли потрапили на Ізюмщину, ми спочатку заїхали в Барвінкове. І вже далі звідти. Була задача не допустити на Барвінкове. Вони вже були на підступах, і там були достатньо такі місні підрозділи, багато техніки. Це висота Ізюму. Той, хто володіє Ізюмом. Так ми ж з тих часів.

  23. [Фоззі]

    Той, хто володіє тими ресторанами. А ще там була фабрика приціли, виготовляла в Ізюмі.

  24. [Олександр Сосовський]

    Приціли, окуляри в балаклеї виготовляли. Два заводи були на Радянський Союз, де виготовляли АПС. Один десь в Росії, один в Балаклеї. Взагалі регіон такий високотехнологічний. Мілітарізований. І там населення спочатку обережно, тому що вже була комунікація з Ізюмом. Того, що до вас завтра прийдуть, будь то це. Але коли побачили, що люди віддають своє життя за них, діляться тушонкою всім. 70 на 30 взагалі позитивне сприйняття Збройних Сил України було. 30 просто намагалися оминати, обходити. А коли приїхав на Бахмут, в принципі я вже знав, що це таке. Тому що я був на Донбасі до того. У нас було таке село Водяне під Донецьким аеропортом. Коли 1993 року ми відійшли з аеропорта, стояли біля взлітки. Був обстріл вночі. Мужик місцевий з Спартака приїхав в Водяне і каже, «Мужики, а зачем ви обстрілювали самі себе? Ми були під обстрілом, він був під обстрілом». Ми коли стояли на висоті перед взліткою, ми бачили як з одного району Донецька летить Градіна чи ще якась історія. Мене завжди це провокувало. Пазл не складався, він не міг повірити. Жертви пропаганди? З іншого боку, коли на початку 2015 року я йшов, я подумав, окей, я з Валині, Валиняка вся ця історія, але чого там з Донецька немає людей? Якісь стереотипи також були. Я прийшов в підрозділ і в мене 90% людей з Донецька. У мене був брат Чудак, який тричі на тиждень літав кудись за кордон по своїх справах. Бізнесмен. Він виїхав звідти, пішов в батальйон Донбас, в батальйоні Донбасі не вийшло і багато хто з тих перейшли до 93 бригади з батальйону Донбас. І потім я зрозумів, о, думку можна змінювати. Є, є толкові. І більшість, ну не більшість, половина з них це з Донецької області. Про вагнерівців ти згадав? Про полонених? Що це за люди? Що їм рухає? Яка мотивація? У зеків звільнитися? Зеків, до речі, з тих вісьми, з ким я спілкувався, троє підтвердило, що самі. Я не питав, а чи знаєш, ти пригожена? Як це відбувалося? Як рекрутинг проходив, процедура? І троє з них назвали прізвище людини. Що приїжджали на зону, яким тіном спілкувалися, як проходило це спілкування. Тобто, що потім, коли люди, на замік людьми, хоча не дуже хочеться, приймали рішення, так, я готовий йти воювати. Причому говорили Донбас, всім говорили Донбас, не Україна, не Донецьк, а Донбас. Приймали рішення, в них обрубали всі зв'язки. Тобто, з зовнішнім світом, зазвичай у них раз в тиждень можна було обрати дружину. І їх одразу етапом з зони в аеропорт з аеропорту на навчальний центр півтора тижня, і вперед-вперед штурмовий бред. Виходить, що вони випускають м'ясо таке, яке забирає найкращих синів України в життя. Ну, по великому рахунку так, але, скажімо так, взяка мотивація звільнитися через півроку, що їм обіцяють, а впригожена зовсім інша мотивація. Тобто, ми там бачимо внутрішньополітичні якісь катавасії всередині. На мою думку, що він хоче показати перед своїми старшими товаришами, от я можу, ось гляньте вас Шойгу, ніхера не може, нічого не робить.

  25. [Фоззі]

    Це їхня споконвічна гра в цій вежі Кремля. Це створення внутрішньої конкуренції. Це зрозуміло, це працює. Слід віддати належне. Цей хід з зеками, він дозволив їм якось дуже швидко спробувати цю тактику. Маленьких мобільних груп, вони ж вчаться. Вони вчаться, і за допомогою того, що, ну, хто їх буде рахувати.

  26. [Олександр Сосовський]

    Це ніхто, звати тебе ніяк. І ми, скажімо так, ми чистим їхнє суспільство. Так, я теж працював, знаєш, що вони навпаки найнеблагонадіжні елементи відправляють, найнебезпечніші, і просто їх тут знищують. І от з цих зеків більшість сиділо за важкі злочини. Ну, так. Один був, то там по п'яній, любіма, 17 наживих. Тому, мовно, 17, цифру точно не пам'ятаю. Окей, сективка. Так, я чув історію, що зараз вони, їх вже почали перших звільняти, щоб показати, що дійсно це працює. Більше того, їх навіть Путін тепер особисто зеків цих як би нагороджує. І там була історія, що нагородили чувака якогось, ну, хлопця, він сидів за те, щоб бабцю свою ветерана війни вбив через гроші. Запер в підвалі, щоб гроші вони...

  27. [Фоззі]

    Молотком, все по Достоєвському.

  28. [Олександр Сосовський]

    Сів, от зараз вийшов, пішов, як би він тепер амністований герой. Еліта Морга. Сто відсотків треба показові історії, тому що вони на це ведуться, вони...

  29. [Фоззі]

    Ну так, їм треба вирішувати кадрові проблеми, треба з цими тактичними завданнями.

  30. [Олександр Сосовський]

    І в них ще є така історія також, тобто їм пояснюють, що при першій зустрічі, хоч і Пригожин приїжджає, і його якісь прихвастні, що, якщо вже погодились, шляху назад немає. Ми там спостерігали неодноразово самі, наприклад, якщо там пробують нас штурмувати, в них не виходить, і хтось пробує відходити, та група, яка трошки далі, за метрів сто, двісті, вона просто бере його і знищує. Ну, заграда тряби, це ж радянська тактика. А, причому не знищують всіх, знищуть одного. Показова історія, ті вже починають сумніватися, хто другого, тобто, розумієш, вони також мають властивість завершуватися. Ну, діди воювали. А от ти казав про те, що хочеш показати, ну, в тому і причина, на твою думку, такого тупого, упертого штурму Бахмута-Солідара, це просто спроба показати, що хоч десь ми можемо перемогти. Ну, по-перше, вже бої йдуть за Бахмута-Солідар, вже всі знають. Я, так склалися обставини, в жовтні на мене вийшли американці, написали сигнал через моїх знайомих, типу, інститут вивчення війни, там, зараз одна із найбільш цитованіших аналітичних контор. В них хороші аналізи. Вони просто збирають великий масив і не говорять, коли не знають. Вони вже 128 разів перевірили, тоді сказали. Або самі поїхали, подивилися. От, і вони на мене вийшли. Запропонували вступити в інститут? Ні, взагалі, кажуть, типу, нам рекомендували вас, ми хочемо, щоб ви записали своє звернення до американців. Кажу, що я можу вам сказати американцям? Про що?

  31. [Фоззі]

    Ну ти ж вчився в КІМО, і МВЕ. Ти ж мав готувати себе до дипломатичної роботи.

  32. [Олександр Сосовський]

    А кого я послав в Болгарію? Може вони дізналися, що ти був позивний консул і подумали, що ти якраз можеш? Там вже довга історія, коли я розібрався, вони, типу, кажуть, так, ми хотіли взагалі, як думає український солдат, офіцер, взагалі, що до чого, і тим більше вони на такому напрямку, нам цікаво, що, куди, як. Ну, кажу, хорошо, я записав, потім вони мені вже, коли це все відбулося, кажуть, ти виступав з Зеленським. Кажу, окей. Кажу, ну не тебе, не Зеленського у нас не було. Кажу, хорошо. Це в Нью-Йорку вони там з Зеленським вручали якусь нагороду. Дистанційно. Дистанційно, так. Він ще тоді не виїжджав на той момент в Штати. Хоча, ну, зараз його там крайня поїздка, скажімо так, самі американці кажуть, що було достатньо вдало і вдалося цю рівну вагу, цей баланс як би втримати і республіканську демократію.

  33. [Фоззі]

    Головне втримати цей баланс за рік, коли виділятимуться гроші. Треба ж дивитися.

  34. [Олександр Сосовський]

    Ну, і гроші, і озброєння. Тому що, ну, ми ледь не щодня просили БК, озброєння. БК, озброєння. Я піджак. Тобто, цивільний університет, кафедра. Часто нічого не вмієш, нічого не знаєш. Ну, в залежності від людини. Але, скажімо так, важкість погонів, мені набагато легше, ніж кадровому. Ще Кирбашкай, він більше нічого не знає. І ми там могли, скажімо так, звертатися і мотивувати, набрати вищого, там, вище начальство. Я не задумувався, що мені треба. Якщо в мене є номер, і в мене є потреба, я наберу. Ти хотів сказати, що Бахмут весь світ, да, слідкував за цією історією? Тобто, про Бахмут знали всі. Ну, і знають зараз, тим більше. І тому для них це показало? Їм потрібно, по-перше, показово, що те, що там, зараз починають називати фортецюю, там є комунікаційні різні історії, і внутрішня війна всередині. Потрібно показати, от, в мене взагалі, ми ніхто, ми там, ЧВК, займалися в Африці, в Сирії своїми історіями, щоб прикривати золотий запас. А тут ми можемо давати результат, там, де тратилися трильйони, а результатів нічого немає. Ну, подивіться, з Києва ви відійшли, з Ізюмщини, з Харківщини ви відійшли, вас знищили. Ну, це їхня конкурентна боротьба, це розділяючи... Але знову, це ж бюджети потім. От. Ну, давай. Про фортецю ти сказав, не здається тобі, що це трохи злий жарт з нами зіграло, що ми політично зробили з цього фортецюю, Зеленський переїхав, ми всюди розповідаємо, що фортеця Бахмут, ми не можемо її здати, і тепер величезні сили кладемо. Ну, кажуть, з оперативно-стратегічної точки зору, це не найключовіший напрямок. Ну, сто відсотків. Але все одно, обороня це потім прийдеться на інших фортецях, в будь-якому випадку. А з іншої сторони, це завжди дилема. В спілкуванні... Я втратив багато і близьких друзів, і просто з тим, з ким служив, і навіть, кого я не знаю, але достойних громадян цієї країни. І от зараз, емоційно, це, може, не зовсім логічне рішення чи думка, але, скажімо так, зараз здавати з кожної секундної все менше хочеться.

  35. [Фоззі]

    Була ж парадігма така, що ми не росіяни, і якщо великі втрати, краще відійти, тому що там, наприклад, вони билися-билися в Лібан, а потім наступне все.

  36. [Олександр Сосовський]

    Я також за те, якщо немає взагалі якоїсь аргументації, чому це має бути, треба відходити, якщо там є можливість зберегти життя людей. Ті люди, які зараз знаходяться на передку в Бахмуті, це люди непрості. Того, що зараз загнати, і під час нашої ротації, ці 3,5 місяці там, і з ким я спілкуюся, ну, не всі погоджуються на це, будемо відвертими. Це не зовсім приємна річ, але не кожен готовий робити свою роботу на тому напрямку. Тому, якщо є можливість їх зберегти, звичайно, це треба робити. Але, знову ж таки, війна – це втрата, в будь-якому випадку. І тут... Ми чули, ми ж колись були футбольною програмою, що ти, в тому числі, спілкувався там з фанатом Спартака? Так, там взагалі... Але це теж Вагнерівці виходять? На Спартака Вагнер? Я взагалі на Бахмутському напрямку, принаймні з полонених, в нас не було жодного з регулярних військ. Це все були червякашніки, зеки, ще якісь, але Вагнер або Ахмат – оце вся історія. І... Там, якщо в нас є пару хвилин, то в них була задача йти в один напрямок, хтось фукав цей момент, пішли на інший напрямок. І... Мої хлопці намагалися їх взяти в полон, тому що там у них був і кулемет-корд, все таке, але їхній керівник групи кинув зверху пакет, тобто в них є задача, а той такий, ідейний був. Але він також став одним із полонених, правда, пораненим. І... Правда, всі вижили. Принаймні, троє з них точно вижили. Але не такий був і взрив пакету. І потім при спілкуванні медики надали допомогу, дали їм змогу потренуватися, скажімо так. Я поспілкувався, а потім так відходжу, а він лежав у нас в загорнутому фольгу, термокодері. Тому що вже трохи проголодно було. А відходжу, і так у нього тут якийсь червоний кодер. І, в принципі, пофігу. Міг би далі пройти. Кажу, ану стопе. Дивлюся, і тут татуха. У мене, знаєте, фотографія в телефоні. Татуха з протокалу. І я ще часів з ним спілкувався, скажімо так. Що, куда, як. І він, в принципі, на футбольній тематиці і загрів. Тут вже потім. Він був в розбої. І потім в Росії популярна історія, коли ти, скажімо так, можеш швидко прийняти рішення, щоб комусь дати в морду. Тобто, тебе швидко помічають і за це ти плачеш гроші, щоб зробити якийсь розбойчик ще кудись. На когось налетіти. І він, скажімо так, налетів на когось, але теж перевісярствовував. І вбив людей. Але він не ідейний, так? Бо у нас же фанати багато. У нас ультра наша. Він був іншим зеком. Тобто, він. Його стійкіший погляд і тіткіші висловлення. Тобто, він. Його там мандраж був набагато меншим, ніж інший. Хоча його керівник, він був керівник цієї групи, то він, взагалі, ми поглядами дуже довго, хоча ми були не в рівних умовах, він в полоні. Але поглядами я думав, що на грані я зараз програю. Але потім все-таки якось мені вдалося це. А от вони не дивуються, що їх там нормально, медичну допомогу їм отримують?

  37. [Фоззі]

    Ну, вони потім думають, що їх все одно нирки поїдуть в Америку.

  38. [Олександр Сосовський]

    Для того і... Вони спочатку, перша година спілкування, це навалювання по схематозу. От в них є телеграмка, яку вони прочитали, якщо не вміють читати, їм розповіли, як треба відповідати. І вони спочатку це розказують. Потім, під пливом тих чи інших питань, вони відповідають вже більш правдивіше. Страшне.

  39. [Фоззі]

    Про що ми зараз говоримо в Бері? Замість того, щоб говорити про футбол, ми обговорюємо, на якій саме стадії російській полонині числа футбольних вболівальників починають казати правду. Мене якось не вкладалося в голові, коли я з Харкова і коли були певні зв'язки ультраметаліста зі Спартаком.

  40. [Олександр Сосовський]

    Мене не вкладалося, тому що для мене Спартак — це... Ти за Динамо, Фосо?

  41. [Фоззі]

    Ні-ні, з дитинства було. Я і за металі зболював, і за Динамо, і для мене Спартак — це... Колись для мене це була дійсна проблема. Ще до коронавірусу. А тепер виходить, що футбольна ультра — це ж дєрскі. Це ж найбільш дєрскі хлопчики. Воюють. І цікаво буде потім, після війни, провести таке дослідження про шлях футбольних ультра в цій війні, тому що з того боку вони теж є.

  42. [Олександр Сосовський]

    Ти сказав, Фос, що ми в барі. Треба подякувати, Сані, тобі, за те, що ми можемо тут бути. Та-та-та, спонсори будь-яких напоїв зараз в країні Збройні Сили України, ЗСУ «Каркаде».

  43. [Фоззі]

    Та, ЗСУ «Каркаде». Не бійтеся, ми п'ємо чай. Отут у нас чай.

  44. [Олександр Сосовський]

    Найгорячіші точки – Іловайськ, Донецький аеропорт, зараз Ізюм, Бахмут. Чого ви саме? Ти не задавався ніколи таким питанням? Що ви дійсно найсильніша бригада? Чесно, ну, найсильніших, я думаю, що коли ми переможемо, ми будемо найсильніші всі. А зараз, ну, сильніші, слабші. У нас одна мета, одна ціль. Але те, що реально нам вдавалося, та те, що не всім, можливо, вдавалося, то це правда. І хоча в багатьох моментах це було на грані. Це було на грані. Я дивився інтерв'ю. Є Кріт, позивний Кріт, начальник батальйону. Він був командіром батальйону. Зараз він вже замкомбріга в іншій бригаді. Він розповідав, що коли він закінчив інститут військовий, приходили рекрути, звали в різні бригади. І прийшли з 93-ї. Він захотів до 93-ї. І йому потім однокурсники, викладачі кажуть, ти що, серйозно? На що вони тобі? Але з однієї сторони так. Зазвичай це не найпростіший напрямок, починаючи з 14-го року. Але з іншої сторони це так зване ком'юніті. Тобто ти вже в собі в голові відкладаєш те, що ага, там тіпи були непрості, тіпи там тримали один, два, три. І це, можливо, десь допомагає в подальшому. Тому що, коли немає якоїсь історії, немає філософії, якихось принципів, то, ну, часто все. Прийшли, зібралися, так само розбіглися. Таке буває також, на жаль. А як ти потрапив? Ти розумів, що це за бригада? Взагалі в нас також були рекрути. Це був, якщо не помиляю, січень 15-го року. І я пройшов третій полк спецназу. Мені кажуть, вакант буде через два тижні. Ну, я чекаю. Сиджу в Києві, чекаю. А потім приїжджають, кажуть, є 92-га. Це Чогоєв. І, до речі, в цьому році, минулого 22-му вперше побував в Чогоєві декілька разів. Про Чогоєв є багато пісей і віршів. Дуже вдало римується. Є 93-тя. І там товариш, там новоспечений, каже, 93-тя, це ж кіборги, тіпо, давай туди. Якраз зараз там Донецк, сьогодні носиться аеропорт. Якраз хлопці роблять роботу, ну, давайте. Тобто, не було ніяких знань. Хоча вона раніше, взагалі, називалася Гвардейська дважди ордіна Сутулого. І потім, в принципі, Холодний Яр вдала назву. Кого не спитає, навіть, якщо не зовсім розуміється в тематикі. Ну, це з часом прийде.

  45. [Фоззі]

    Це як там вперше ти зустрічаєш якусь назву Чорня на Запорожцю, думаєш, так. Чи нема тут расізму якогось?

  46. [Валерон]

    Та й дивись.

  47. [Фоззі]

    Ну, так. Красива твітка. Я рятую тебе від наслідків в коментарях зараз.

  48. [Олександр Сосовський]

    Дивись, це дуже красива гірська квіточка. В Холодному Ярундричі висаджував дуби у свій час.

  49. [Фоззі]

    О, ти бачиш, як поєдналися. В нас був один герой Роман Зезуля нападав на збірну Україну. Який якось вдало пожартував з баскетбольним рахунком і потім довго відбувався. Тому, давай так. Квітонька.

  50. [Олександр Сосовський]

    Ти випускник кімо. Успішна людина. І ти на фронті. Телевізійний продюсер. Футбольних усіляких.

  51. [Фоззі]

    Ти ж працював на фіналі Ліги Чемпіонів. На фіналі Ліги Чемпіонів. Що далі?

  52. [Олександр Сосовський]

    Чому в 2015-му ти обрав цей шлях? Ти ж міг найти... Це було емоційне рішення. В мене вже хтось ставив це питання. В мене не стало товариша. Він загинув. А я вже думав, що, як, якісь варіанти. Якби присягу давав. Ну так, делікатно. Але після його загибелі, я так... Рішення було прийнято. І там просто по процедурі пішов. Поїхав в свій військомат. Я пам'ятаю ці історії. Військомати кажуть, я з невеличкого районного центру. Рожище. 15 тисяч. Всі-всі знають. Типу, залишайся. Тут є і ваканти, і все. Намутимо. Кажу, та ні. Я краще тоді назад на канал футбол. Якщо такі історії. Приїжджаю в Київ, кажу, на каналі так і так. Це теж на Донбас. Своєрідно так. Я приїжджаю на канал. Вінштабі є там ваканція пресофіцера. Там є знайомі. Типу, давай. Ні, вони не поняли. І от так. В мене в батальйоні люди з вищою освітою. Люди, які приїхали з інших країн. Голова. Не голова. Суддя Верховного суду. Тобто, ну, це не зовсім так. Тобто, це не про історію, що там робітники їх, селяни воюють? А воно... Потім починається якась уравніловка. Тобто, адекватні. Ну, на мою точку згоду з адекватними. Інші з іншими. Тобто, і воно... Тому що ти шукаєш спільний знаменник для вирішення спільних задач. Хтось йде за сатигу. Тобто, це так називається 100 тисяч, які получають напередку. І той, хто приходить тільки за сатигу, через 3 години вже готовий від всього відмовитись. В тюрму сісти, але не получати цю сатигу. Якщо тільки одна мотивація.

  53. [Фоззі]

    Наш гість Тарас Чмут розповідав, що кілька людей неправильних можуть нашкодити цілій роті.

  54. [Олександр Сосовський]

    Навіть одна людина. Просто якусь смуту внести, якийсь сумнів. Потім воно розвалиться. Якщо це людина якась потужна.

  55. [Фоззі]

    А як її вивезти зі складу, якщо ти відчуваєш, що є в тебе лівий захисник, який не вертається назад. Ти можеш його поміняти на іншого лівого захисника і сказати, що якщо ти не повертаєшся назад, а тут інші нападники, інший захист, інша мотивація.

  56. [Олександр Сосовський]

    В армії мені здається навіть інколи легше не поміняти, а просто забрати. Іграти в десятьох. П'ятнадцятий рік показав і навіть зараз, якщо в тебе 30 відсотків боєздатного підрозділу, ти можеш виконувати задачу. Тридцять. Якщо тебе більше, то це краще 100 відсотків, але з 30 відсотками ти можеш виконувати задачу. А решта? Добре, якщо вони не заважають. А як бути змобілізований зараз? Я також змобілізований. Тобто ти прийшов, але все одно ти по документах повинен змобілізуватися. І в нас є така історія, приїжджає генерал, я щось починаю розказувати, він каже, там мені похір, я змобілізований. Тобто якщо він починає якусь пургу нести, яка відноситься до його з радянщини. Бірки, шмірки, місце заряджання, розряджання зброї, як ви розряджаєте зброю? Кажу, в напрямку ворога. Тобто вже не працює, так, ця армійщина? Десь працює, десь не працює. У мене просто ще товариш, він з 16-го року одноногий. Хоча сам, він з Краматорська, записувався в ополчені. Там взагалі, там просто...

  57. [Валерон]

    А, ну, скажи. У нього ідеально. Я пішов в Нетфлік.

  58. [Олександр Сосовський]

    Ну він каже, я їй скупів крові.

  59. [Валерон]

    Свесовився.

  60. [Олександр Сосовський]

    І він, хіраче, з 14-го року у Донбас, з третєї бригади, потім був богонав викладачем, потім повернувся.

  61. [Фоззі]

    Тобто людина повірила в те, що їдуть бандерівці. Як в мене в Харкові люди автомати з вищого світу купляли, бандерівці їдуть.

  62. [Олександр Сосовський]

    Каже, я іншого не знав. Тобто от така історія. А потім, коли я почав ставити питання, ага, коли вони там зайшли сначала, там, Славянск, ця вся історія, я такий думаю, ні, це не ваглі. Тобто людина зуміла критичну мислу. Це значить, що це сильна людина, яка не може визнати помилку. Це сталося в 2014 році. Ага. Дуже швидко. Аеропорт, він, в нього 7 чи 8 поранень, ну і без ноги. І зараз все одно пішов. Тобто він без ноги, може зараз спокійно. І все. А він напередку, займається задачами, нас там на Бахмуті були спільні історії, ми так часто там в купці працювали. Там декілька разів.

  63. [Фоззі]

    Холодно стало.

  64. [Олександр Сосовський]

    Зараз стало холодно. І все одно, через страх. Тобто Стоїцовський боїться, він боїться, всі ми боїмося. Але ти або щось робиш, або не робиш. В цьому для мене різниця. З однієї ноги? З однієї ноги. З протезом. Тобто він бере участь в активних бойових діях на протезі. Казав, повернувся, хтось за кордон. Я ще був в Києві і просто 23 число я вже не знав, але розумів, що вже настільки все кипіло тут, скрізь, візьде.

  65. [Фоззі]

    Нам агентурні дані кажуть, що ти збирався в Англію на футбол. Займатися футбольними справами, пов'язаними. Я теж збирався, квитки були. Ай-яй-яй. І тут замість Манчестер-Сіті на оглу Спрат-Сіті Бабах, Калдирь, Малчибі. Отак ти зустрів День радянської армії 23 лютого.

  66. [Олександр Сосовський]

    І наш колишнік, ми всі оце, що одноногий, я, наш колишнік...

  67. [Фоззі]

    Давай його називаємо по імені, чи не можна, чи запозивним. Ну якось... Ну добре, добре, добре. Пірати, пірати.

  68. [Олександр Сосовський]

    Шарам Моігаж. Дуже достойна людина. Нас завжди всі дивляться. Ми два офіцера в управлінні батальйону. Коли ми так спілкуємось, всі думають, що зараз буде стрільба. А це просто веселіше якось підтримувати свій внутрішній...

  69. [Фоззі]

    Отже, 23 лютого. В тебе квитки в Англії на футбол і по футбольних справах.

  70. [Олександр Сосовський]

    І створюється група в Терезі. Що, хто хоче, камбриг дав добро. В рамках 93-ї бригади на базі нашого колишнього батальйону ветеранчиків готові прийняти. Якщо хочете, приїжджайте. Запрошення особливо не треба. Опаче, добре. Ну, 23-є число. Що нічого не прийшло. А тут 24-є число. Така двіжуха. Причому в Києві. Я такий думаю, нахіра мені їхати? Я навіть ще не знаю, де бригада. Тут є робота. Але в мене з товаришем, який в Києві, була причина. Зараз не дуже хочеться її називати. Він каже, День, потримайся, будь ласка. Нікуди не йди. Мені треба твоя допомога. Спільні справи деякі завершити. Я кажу, хорошо. 25-го я вже все. 25-го я пішов там, де отримав зброю. Недалеко на Лук'янівці. Почали виконувати якісь задачі. Там, тістити якісь поверхі. Якісь стрільба, friendly fire. Тут в Києві. Просто жесть. А потім якось, початок березня і нас починають. То кидають на гастомель. То потім в пущі води це запиняють. Потім знову ліз. Ми тільки там получаємо, прилітаємо. Я такий думаю, блін, що то не то? А це тереоши. Але я бачу, що тільки формується. Ніхто нічого не знає. Я думаю, краще я піду туди, де я знаю, де я знаю людей. І зможу там, скажімо так, намагатися використовувати свій потенціал. Говорячи футбольною мовою, піти до знайомого тренера. Так точно. Получається, нас збирається 40 людей. З колишнього батальйона. Взвод. Ну, так. І камбріг, і навіть вище командування, скажімо так, нас використовують під окремі задачі. Ми були мобільними групами. Ми вже на той момент організували близько 7 пікапів. Це що стосується того питання стосовно того... Дзвонить мені Яша в Києві. Товариш, він в Польщі, офіційні документи. Все. Йому зараз було б 51. Було б, тому що він загинув в Бахмуті. І каже я, Савич, хочу до тебе в підрозділ. Не хочу нікуди. Я вернусь в Польщі, але хочу до тебе. Я такий, блять, Вітасій, сиди собі. Тебе сім'я, двоє дітей, дружина. Нарешті ти отримав документи в Польщі. Кажу, я збираюся в бригаду. Чекаю машину. Їде там з Варшави. Я Jeep Grand Cherokee собі купив. 3800. Зараз вже 7500. Варти змінилися. Ну, кажу, хорошо. Я дзвоню в бригаду. Кажу, не тільки я буду, що ще буде. Зв'язки залишились. Все правильно. Ми потрапили, скажімо так, в цей підрозділ 40. Він приїжджає. Ми одразу летимо в ППД. За 15 хвилин оформляємося. І одразу вахтирку. Приїжджаємо вахтирку. І одразу перше, що я бачу, це літак, який летить і скидає якусь херню. І вже зовсім інша війна, так? Ух ти, нічого себе. Пуще воді. Це було так нехорошо. Ліс. Курорт. І у нас ми почали джевеліни, енлави, багато техніки ворожої. І, от, там задача, там якась. І ми отак працювали. Пікапна війна, так? Втрати побратимів найстрашніше? Ну, це важко. Це важко. Тим більше, тих, кого ти знаєш дуже давно. Ще з першої війни. Причому людина... Оце ж вся історія. Розмова з його дружиною. Я намагаюсь з рідними спілкуватися. Але це, скажімо так, він ще й дав мій контакт. Типу, вдруг що? І оце вся історія. І це вже там наполовину твоя сім'я. І таке, звісно, це непросто. Хоча ми з Сумчини вийшли, оцей підрозділ 40 людей без жодної втрати. От. Ну, тоді реально фронту не було. І ми там вривалися. Конечно, ми там такі чудили. У нас там був... Також він був у мене підрозділі в 15-му році. Зараз він в іншій бригаді служить. Ну, на той момент, він каже... В нього там Олексіно село, звідки він родом. Це там біля Тростянця. Він відпросився офіційно в тому підрозділі, де він є. Каже, я хочу до 93-ї, бо вони там. Звільню і вернусь. Командірує. Ну, красавець, відпустили. А він всі тропи знає. Це важливо. На третій день, коли ми приїхали, ми пройшли 23 кілометри. Тільки для того, щоб в тилу ворога привітати його дружину у здень народження. Ми посадили в хатці, поставили ТМК і вийшли з села. Зараз таке... Це не так просто зробити. Тому що зараз тіткіший фронт, все таке. Ми такими лісами, такими тропами ходили. Ми реально в такі тили заходили. Зараз в Бахмуті це майже неможливо зробити. Можна, але це треба зробити 10 кроків, щоб зробити 11. Так от і після Сумщини він хотів повернутися в Польщу. Чи ти йому пропонував повернутися? Ні, ні, ні. Я тоді казав, не їдь сюди. Він каже, ні, я точно вирішив, але я не хочу йти куди-небудь, тому що я вже маю якийсь певний досвід, певний вік. Я не хочу починати все з нуля. Я хочу вже де є якась ця і кому я вірю, кого я знаю. Кажу, ну дивись, твоє рішення проїжджає. І за декілька днів до мого дня народження це був... У мене день народження 22 вересня, якщо що. Я тоді від'їхав і там була задача, вони пішли, я не повернувся. Ну і на Ізюмщині також один із найближчих товаришів Ахиліас Едік з Луганська, оболівальник Луганської зорі. Перший ультра. От. Тобто ці люди не просто там ті, хто підставляє свої плечі, це ті, з ким ти можеш знайти спільну мову. Буду відвертим, я не хочу говорити з кожним. Емоційно, енергетично, тобі не вистачить сил. Але ті, з ким є спільні теми, футбол. Була ще історія. Я, правда, ходив туди раз в три місяці і була збірна по контрстрайку серед ветеранів, як це не дивно. Я там просто приходив так покласити, а це Мишка, а вони там шпілили дуже толково. Є якісь спільні надбудови, про що я поговорив. Зараз, знаєш, після нашої перемоги буде величезна кількість ветеранів і всім треба буде повертатися в суспільство якимось чином. У тебе є такий досвід вже після першої, як можна так сказати, першої війни, будемо так називати. Це важко? Взагалі, виходить повернутися? Взагалі, змінити обстановку, це певні зусилля. Особливо, якщо там щось не подобається чи щось інше. У мене було одне рішення, я не пам'ятаю, звідки воно мені прийшло в голову. Ось сьогодні прийшов, окей, сьогодні ти там сходи в душ, переведи собі в порядок, завтра йди на роботу. Чимось займайся. Це основне, не давати в голову влазити якихось дурних лєвих думок, тому що навіть зараз, де більше часу, то просто вони скажімо так, вони тебе, по-перше, а розслабляють, по-друге, розбешують, по-третє, вони тебе роблять таким, який ти не хочеш бути. Ну, але лень матушка, скажімо так, вона. І це потім просто може бути такий плац людей, які я дуже не хочу, щоб вони казали, я воював, я маю право. Це, блін, депресія. Робота, терапія, вона допомагає намагатися. Звичайно, загнати себе в кут. Давайте не будемо забігати наперед, тим більше, що зараз, після Нового року, слово перемога зустрічається так часто, що всі, мабуть, вже бабусі на базарі на годинок дивляться, де ж там перемога, де ж там власне все.

  71. [Фоззі]

    Що? Те питання, яке я багатьом ставив, і тут теж. Що саме ми зможемо врахувати в собі за перемогу? Не втрату незалежності. Так. Але ми ж всі розуміємо, що якщо територіально дати їм на чомусь зупинитися, то все одно буде наступна фаза.

  72. [Олександр Сосовський]

    Це рано чи пізно повернеться, через роки 5-10. Не ми, так наші діти це зустрінуть.

  73. [Фоззі]

    Тут є, не будемо удавати з себе політологів з Ютубу, які розповідатимуть про парасольку НАТО, яка обов'язково нас накриє. До цього так само далеко, як і до сучасних літаків поки. На жаль. Але, що саме ми зможемо не те, щоб продати населенню, як кажуть політтехнологи, що ми можемо самі собі поставити за перемогу.

  74. [Олександр Сосовський]

    Для себе, думаю, я розумію, якщо перемога, значить я повернуся в цивільне життя. Перемога, це значить у нас є багато роботи, але в цивільному житті. Ми всі бачили, не таке, як в 2015 році, коли тільки десь на Сході щось бачили, як воно є. Зараз навіть в Львові бачили. А то Путін нападе, це жарт. Що таке руйнація? В Вінниці я побачив. Всі побачили. В Києві, ну, не треба далеко ходити. Тобто роботи на свого тут стільки. І коли ми повернулися в цивільне життя і працюємо заради того, може щось ми навіть і не будемо відбудовувати, не має сенсу. Тобто є села, які стерті з землі, в принципі, з лиця землі. Мені здається, з боку побудувати нове, буде дешевше, ніж те відбудовувати. Не факт, що десь на Ізюмщині в нас був підвальчик один, нова Дмитрівка, село. Єдиний, який зберігся. Там просто чудак йому отак. Він побудував такий бункер. Якщо я буду будувати собі будинок, я зроблю 100% такий бункер. Тобто він точку витримав. Він витримав все. Кілька виходів, так? Ні, там настільки потужний. Один. Був якийсь такий, там треба було би його розбирати. Але він настільки потужний, що там просто в села, в принципі, немає. А в нас там був передовий пункт управління. Тобто там до ворога 700 метрів. Але ми постійно там жили. Я всіх павуків знав, скажімо так, на пам'яті. Кого звати, поназував собі їх і спілкувався по вечорам. Єдиний подвал у нас, це село. А село достатньо таке продовжене. Це просто реклама ніф-ніф, наф-наф, а це був фнуф-фнуф.

  75. [Фоззі]

    Будуйте, мені здається, тепер всі в Україні будуватимуть будинки з міцними підвалами і декількома виходами. Було б непогано, якби держава теж про це знала.

  76. [Олександр Сосовський]

    Якщо не помиляюсь, вибач, що перебував, в Ізраїлі є там вимога.

  77. [Фоззі]

    Капсула на кожному поверсі.

  78. [Олександр Сосовський]

    Мінімум одна кімната повинна бути бункерна, типу якогось. Без окон, без дверей. Це чекає. Якщо нам вдасться довести все до якогось логічного чи бажаного завершення, то надію, що ні. А якщо ми десь на півдорогі зупинимось, то до півфіналу дійдемо, то буде непросто. Я розумію, і навіть побачиш, що це все, що відбулося, хоча це, теоретично, може бути якимось маленьким відсотком того, що нас чекає попереду. Війна може бути довго, і на жаль. Хоча хочеться зробити швидше. Знаєш, кажуть іноді, що суспільство втомилося від війни, а військові кажуть, я втомився, я поширюся з життям. Не знаю, що прям. Втомився. На жаль, таке буває. Починаючи з Сумщини, я не можу точно сказати, а от Сумщини, коли у мене був випадок, коли ми зайшли Серього нас водив цими трапами, у нас була задача розвідати, яким чином в Тростянець заїжджає, там була тільки одна дорога, а з іншої сторони інші сили підвигалися, ми з цієї сторони, там ще було так, нормально, кілометрів 20. Ми туди дійшли прямо під дороги, я лежу 30 метрів від дороги, і я почув цей акцент, мені вже противно стало. І вони кажуть, що, можливо, ми заїдемо в кармашок, а ми були недалеко, і я був такий шлагбаумчик, полосатий, щоб не сам я ці заїзди. Я в цей мурашник, який був, туди прямо заліз, а воно таке, паш, давай там заїдемо, і все таке. А це було перше. А потім вже, коли там прилітало якісь поранення, контузії, в бригаді навіть не знаю, чи є хтось, хто не контузий. В тебе ж було якесь поранення, куртка врятувала. Мені два осколки зайшло в голову, а один найбільший, найтовстіший, просто пощастило. На жаль, той, хто був неподалік, загинув. Міна? Так, 120. Наскільки я знаю, зараз там, де ми це були, вже не під нашим контролем. Надіюсь, скоро назад відіб'ємо.

  79. [Фоззі]

    Про постачання, давай поговоримо. Це важлива штука, оскільки в людей може скластися враження, що військо вже забезпечене всім. І ми чули усілякі рік тому, два роки тому, спілкуючися з волонтерами, коли вони казали, що дуже погана ситуація у війську. І ми чули реалізації, що все є. А потім всі раптом зіткнулися з тим, що бронежилетів немає, касок немає. Це ж в принципі бейс.

  80. [Олександр Сосовський]

    Перші місяці просто жесть. Коли найпростіше, що здавалося, його знов почали діставати, а не купувати, то це було щось з чимось. Якщо їхали бронежилети з Іспанії, Франції 80-х, 90-х років, і їх просто загрібали.

  81. [Фоззі]

    Мені попався один з Мексики. Мене також з Мексики. А Мексика, розумієш, це на файних бронежилетах.

  82. [Олександр Сосовський]

    Ти бачиш, як ви там на архитектурі шмеляєте. І просто жесть. Якби знову ж таки, це така подвійна історія. Я ще раз переконався, що разом сила. Тобто, знаєш, завжди кожна своя сім'я, своя історія, свої думки. Це знов був показник. Тим трошечки похолоділи стосунки. В міру об'єктивних причин. Знов там об'єдналися. І якби не ця консолідація, багато чого не вийшло. За цей час, тільки через мене, тільки не напряму, тому що єдине, що я сказав, я не хочу, якщо ви мені допомагаєте, грошей не треба. Перше, в мене немає часу цим займатися. Потримувати гроші, потім комусь пересилати. Знайдіть, я можу сконтактувати. Я не хочу тракатися грошей. Мені продукт привезіть і буде основне. Тільки через мене я навіть, це не десятки тисяч долучу. Це просто життя. Це автомобілі, коптери, спочатку це якийсь захист, каски, бронежилети, БР-ці, звичайно. Реально не вистачало. Я приїхав в бригаду, попадем, мені кажуть, бать, там є 58-й розмір, ріст 6-й. Я кажу, мені не треба, але дайте хоч щось, тому що я знаю, що вже пацани вахтирці, і там половина не отримало, бо вони зразу туди поїхали. В нас був тип, він колись був у 93-й бригаді, і він вже тросянець був в окупації, і він з тросянця виходив до нас, бо знав, що ми це. Вернувся, і він місяць чи два воював неофіційно. Тобто, якби його забаранило, ну дай Бог. Ні сім'я, нічого ніхто взагалі. Але, ну, слава Богу, живий.

  83. [Фоззі]

    Потім була проблема з людьми, в яких великий розмір взуття. Це, от, я пам'ятаю, було, що всі шукали, шукали, шукали. Я для базгітаріста з 46-м розміром клянчив тут, по центру Києва.

  84. [Олександр Сосовський]

    Ну, може, це робить війну народну? Ні, сто відсотків, ну, просто люди, ну, я точно знаю людей, які в тилу, за кордоном десь, але зробили більше, ніж навіть та людина, яка отримала автомати в військовий куток і записала цей номер. Ну, це об'єктивно, ми всі це розуміємо. Брехати не варто. Тобто, ти ставишся нормально до цієї фрази, що кожен має свій фронт? Цю фразу, не знаю, чи я її чув. Кожен, по-перше, займається чим хоче, ну, все одно, навіть зараз, тобі прийде повістка, і якщо ти сильно захочеш, ти не потрапиш. Ну, от, тебе не будуть, там, прям, переслідувати, садити і щось таке. Навіть, там, отказники, там, ну, є, невелика кількість, ну, вони є. З ними достатньо лояльно, надійсь, там, буде якийсь прийнятий закон, що трошечки, ну, все одно, повинні бути рамки. Все таки, війна в країні. Це не гра, це не щось таке. Якщо ти вже підписався, вже пішов, прийняв рішення, ну, роби свою роботу. Або, якимось чином, скажи, що ти хочеш змінити, скажімо так, вакансію. Ну, не бреши. Брехня, от, знову ж таки, це ще інша історія. Якщо не людям брешем, то собі лукавим. Це також трошечки вирівняло мені. Я, от, зараз людям кажу те, що думаю, багато того брежається, але зато мені простіше живеться.

  85. [Фоззі]

    Мені здається, що зараз ця проблема буде вирішена, все ж таки, в цифровий спосіб. Люди прив'язані до карток, картки прив'язані до телефонів, телефони прив'язані до геолокацій і тому. Ну, мотивація велико розіграє.

  86. [Олександр Сосовський]

    Тобто ти не хочеш, ну, ти точно цього не можеш хотіти, але прийняти рішення для себе. Що для чого, як. От ти зараз в Києві, як тобі, здається, ну, суспільство там ставиться до війни, до військових? Ну, то, що ми, не знаю, в барі сидимо, це нормально чи ненормально? Нормально, ну, це повинно існувати, тому що, ну, для чого? Тільки в бункерах маємо сидіти, тільки, не знаю, воду пити. Ми для цього є. Я хочу повернутися в цивільне життя, після перемоги і, не знаю, от в мене реально є мрія, там, на місяць, хоч це дивно, от я реально, перед відбудовою країни я хочу десь кудись поїхати і трошечки відпочити. Не знаю, коли це буде, надіюсь, що це буде, там, якомога швидше. І потім, там, закатати ці роковаги. Компанію на футбол може? Ну, надіюсь. Якщо візу відкрити. Візу зробив, квитки купили, все.

  87. [Фоззі]

    Якщо раптом так сталося, що ви впали з дуба щойно і досі не підписалися на наш канал, а він називається «Прямочервоний», то ви не з нами. А хто не з нами, той проти нас.

  88. [Олександр Сосовський]

    Ми згадували про обстріли, так? А як це сприймається, там, на передку, коли ви воюєте, а от терористи все одно обстрілюють мирні міста, там, з вашими сім'ями, з вашими родинами, близькими? Що, злість береться, може, щось? Якщо сюди прилітаєш, маєш на увазі. Коли ви там, прилітаєш сюди. По-перше, ти не завжди на зв'язку. Хоч я, там, перші дні коли сюди повернувся, тут такий був міні-блокаут, зв'язку мало. І в мене там було більше зв'язку, ніж тут. Тому що в мене там сталінки були скрізь. Не то, що там на ропах, а на вопах, де коли навіть в тих точках, де в принципі немає бути сталінку, був сталінк. Бо якось всі підсуетилися, вони накопичувались, накопичувались, накопичувались, і оп, всі зв'язко. А тут, хоп, і, біліно, а тебе інтернету немає. Такі, ого, нічого собі. Це була така, знаєш, дивна історія. Але коли там ти під час виконання завдань, ти не завжди на зв'язку, і ти часто не знаєш, що відбувається. Телефони ж буває забирають. Ну, плюс-мінус, да, ну, скажімо так, ми не сильно забирали. Я навпаки намагався дати людям, щоб був сталінк, якщо мені привезли сталінки, і я розумію, що в когось немає. Ну, ви розумієте, для чого це було. Без зайвих слів. Я намагався, щоб на вопі, там, прямо на самому порядку, там, підрази можуть бути через 200 метрів. Але там був сталінк. І... То ти не дуже зрадів, що повернувся? Ні, так зараз, поки ми тут. Але... До чого вів, що не завжди знаєш, що відбувається. Хоча в мій ЖК прилітало, де я живу, на Милках, недалеко від заводу Антонова. Файно прилітало пару пакетів. Один був не розрив, два там поруйнувало. Дуже круто там управляюча компанія розіслала лист, що, типу, ми не змушуємо, але ну давайте скинімось. 500 вікон застіклили, комусь там побілили, щось зробили, все нормально. Мене так лікар знайомий попав, він не витримав вже бути за кордоном.

  89. [Фоззі]

    А в нього там важка ситуація зі здоров'ям. Тобто він міг там спокійно лишатися. І він приїхав, зайшов додому, сів в крісло, баву! Сусідній під'їзд прилетіло. Мотивація. Не сідайте, а одразу в крісло повертайте з України.

  90. [Олександр Сосовський]

    А ти коли люди тут жаліються, знаєш, в Києві, що ось світло вимкнули? Ти про що думаєш? Я таке не часто чую, але раз в мене трошечки так вздрогнуло, думаю, що, ну так, ну окей, ну хрін з ним, навпаки хорошо, ти не в телефоні посидиш, ти сидиш, чим займаєшся, може книжку відкриєш, прибереш в хаті, я не знаю, що. Але, ну, це з 2010 року, перед битвою українських міст, я просто це чітко пам'ятаю, 2009 рік, грудень, не критикую, я не знаю, звідки мене це пройшло, від старших товаришів чи від кого, і от взагалі, навіть те, що мені не дуже подобається, не лізь, ну окей, так людині комфортно.

  91. [Фоззі]

    Треба пояснити, що ми маємо на увазі під битвою українських міст, це було шоу, в якому ми з Олександром разом знімалися «Ти за Луцьк, я за Харків». Так, це було в Аргентині.

  92. [Валерон]

    Хто переміг?

  93. [Олександр Сосовський]

    Я вже не пам'ятаю.

  94. [Валерон]

    Рівне, рівне.

  95. [Олександр Сосовський]

    А, рівне, рівне. Ми були треті на Луцьк. А, рівне.

  96. [Фоззі]

    Значить, я тоді потрапив з депутатом Миколою Тищенковим між іншим на Бомбонеру, на Бока Хуньорс.

  97. [Олександр Сосовський]

    Такі ситуації, не знаю, навіщо я сказав, це просто те, що мені одразу згадалося про Аргентину. Футбол, я пам'ятаю. Бука Хуньорс, Ріверплейд. Я пам'ятаю, що ти якийсь час шукав клуб якийсь, де жужуй.

  98. [Фоззі]

    Я шукав футболку, гімназію, де хухуй. Так, це його ж улюблений клуб. Я знайшов, навіть в мене роза є, Віва Хухуй написана. Я в ній вийду, коли Путін помре, а я буду живий, я обов'язково знайду Віва Хухуй і буду ходити з цією розою десь 9 днів, а можливо 40. П'яний.

  99. [Олександр Сосовський]

    Місяць в Аргентині, коли тут мінус 20, а там...

  100. [Фоззі]

    І коли переміг Янукович, Янукович переміг і веле самого Аргентину.

  101. [Олександр Сосовський]

    І такі... 135 потенційних емігрантів. Так, так. Салєнко ще був. Так, Сава, так. Трошечки футболу прорвав. Ти знаєш, я подумав, може після перемоги ти в Ніаполь поїдеш? На ось цей відпочинок. Можливо. Хоча в мене якийсь час... В мене ж мама живе далеко від Ніаполя, на острові. І хоча зараз вона в Україні. Як не хоче повертатися, кажу, їдь звідси трошечки. Ну, свої. Десь розумію, десь ні. В мене навіть було якось з Португалії лечу. В мене пересадка просто в Римі на Київ. Ай, ні, в Римі, напевно, не буду їхати в Київ. Поїду до мами в Ніаполь. Тобто вже було таке місцеве село. Без завіс. Ти ж за Ніаполь? Ну, не так, щоб за Ніаполь. Я навіть зараз не назову половину складу, напевно. О, хоча теоретично... Зараз, ну, гарні часи. Так, ну, може половину назову, але не факт.

  102. [Фоззі]

    Мене дивують люди, які продовжують слідкувати за чемпіонатами і думаю, як вони встигають читати новини про війну і про футбол.

  103. [Олександр Сосовський]

    Я не знаю, скільки клубів в УПЛ. Хоча, в принципі, я собі такого не міг дозволити там років 20.

  104. [Валерон]

    12?

  105. [Олександр Сосовський]

    14? 14. 16. Ну, мені взагалі ми мою відповідь виріжемо просто. Чемпіонат світу. В принципі, що раніше ти думкав? Чекав? Та все одно.

  106. [Фоззі]

    Хто переміг? Холодний яр.

  107. [Олександр Сосовський]

    Ми всі сподіваємось, що так і буде. Ти знаєш, в першу війну, під час якої ти бачився з залужним. Тобто ти знав залужного до того, як всі... Він приїжджав на наші позиції якось. Він там був керівник сектора, щось таке. Тобто там не було особистого прямо такого. 20 людей плюс-мінус, може. І якось здавалося такий живенький мужик. Тому що є різні генерали. Ми перевіряли генералів. Часто там бригадні генерали, це там нове названня. Зараз вони йдуть перед генерал-майорами. Там поставили, не напевно, ОТУ.

  108. [Фоззі]

    У нас просто в Україні своя реакція на бригадний...

  109. [Олександр Сосовський]

    Бригадний депутат.

  110. [Валерон]

    Він не такий був.

  111. [Олександр Сосовський]

    Він тоді вже не був генерал. А може вже і був. Не скажу. І от ми зараз перевіряли. Мій товариш, позивний Летеха, хоч я в якого звання майор. Колись я був Летехою. Нам доповідають, що на наше ППУ їде якийсь там генерал. І ми перевіряли його адекватність. Він знімав протез. Заходить, і часто було таке... Я так кажу, все, йде. Заходить, він вдягає протез, і часто було таке... І взагалі забував, що він приїжджав. Він виходив, і все. Часто немає уявлення, що таке може бути. Так, а залужний пройшов у цю перевірку? Тоді, я пам'ятаю, якась чергова перемир'я. І він так нормально віднісся до наших дій. От зараз ти не здивувався тим, що він зараз як батько нації ледве не... Головний супергерой. Я не знаю всіх підстав, тому що немає часу аналізувати, що там зробив, слідкувати за ним. Але, мені здається, його поведінка достатньо адекватна. І не копаючись, не проводити велику аналітику, то ще чогось сильно поганого про нього сказати не можна.

  112. [Фоззі]

    Я от сьогодні... Я не хочу розчаруватися. Ми всі ж не хочемо розчаруватися. Але рівень його зірковості такий, що ми збираємось зараз на гастролі в Європу знову збирати донати, тому що в Україні донати падають, в Європі ще можна збирати. І ми робили там аукціони, гітари з автографами, прапори, ще щось. Якісь художники нам картини давали. А потім так подумали, для аукціону що нам треба? Журнал «Залужним» з автографом Залужного. А я виставляв марку з автографом Залужного, був рекорд, багато грошей ми на неї зібрали. Я ніяк не дочекаюся відповіді від тих, хто займається...

  113. [Олександр Сосовський]

    Автографами Залужного?

  114. [Фоззі]

    Армія Майєнця якась. У нас дуже багато тих журналів. Читаємо і, мабуть, Залужному не до того.

  115. [Олександр Сосовський]

    А між собою військові там обговорюють Залужного, Зеленського? Не дуже подобається, коли там Залужного жинуть. Інколи ми не володіємося інформацією.

  116. [Фоззі]

    А військові взагалі слідкують?

  117. [Олександр Сосовський]

    Мають час і натхнення слідкувати за внутрішньополітичними... Дуже мало. Часто воно таке Чузвін, на даний момент, того, що ти зробив роботу, поїв, бажано, потім там гігієна хоча б мінімальна, рідня. І якщо тебе хоча б трошечки часу дашь щитнути, то звичайно. Це не завжди є можливість, не завжди є час, не завжди є старлінки. Тому інколи ти... І я от раніше прям переживав. Думаю, капець, я там комунікаційник часто в різних кампаніях брав участь. І з товаришем агентство маємо своє, яке до війни усім займалося. І такий день без інформації, все, капець. Зараз 9 місяців, я взагалі не знаю, яким чином я цю інформацію споживав. Можна жити. Без питань. Що в футболі відбувається? Взагалі не знаю. Живу нормально. А вам говорять якісь там перемовини, неперемовини?

  118. [Валерон]

    Знаєш?

  119. [Олександр Сосовський]

    Да, буває. Здебільшого, що там ніяких перемовин, поки 91-й рік. Хоча інколи бувають сумні в когось. Але настільки рідко, що просто жесть. Більшість переконалася, що немає з ким, немає про що говорити. Тебе знов обмануть, висушать, і все те. А от коли заходиш в село після орків, будемо так їх називати, що там відбувається? Чи на Сумщині ще нормально? Ні, на Сумщині нас було таке зачістки перші бувало, теж підозріло, що як. А в нас була інформація по одному селу, що ми точно знаємо, що вони вже, ми їх не здоганяємо, мобільна група несеться. А інший, до речі, так свій цей чирок, який чекав, і розбив. Нам була інформація, що йде 101 техніки з Чернігівщини через Сумщину, долетіли, і як врубався в дерево, вони виключили на 5 хвилин. Ну так, люди кажуть, що я врубався на 5 хвилин, потім розштопхали, і двоє, хто був всередині, вже не мав живих. Один на Ізюмщині, один на Бахмутщині. Залишились. Не залишилися вони. І... Пройшло хоч... Люди просто на Сумщині просто, вони обіймали, вони, я тобі кажу, вони там запрошували в хати. У нас теж була історія. Ось цього села, де ми святкували день народження, то Сергій каже, дружина пише, там залишилось декілька сімей, які не вивезли дітей. Давай, відпрацюємо. Якраз була така пауза, у нас всі ракети доджевелінів завершились. Особливо нічого не можуть робити такого, щоб вау. І ми туди під'їхали, куди могли, заходили тропами, виводили цих сім'ї, і сідає ціла сім'я. Дружина, чоловік, двоє дітей, одна з яких немовля, і там бабця їхня. Тут машина прям набита, іще біля мене. Чи так. Ми їдемо, і там за метрів 70 до нас бух, приліт. Там починають плакати, мене наша барышня, яка заду за шиєю. Кажу, відчепись, ми не поїдемо далі. Я на 180 поїхав, ми там відстоялися. Від'їхали за вивіз їх вахтирку. Вона там, не знаю, обіймала, цілувала. Друга сім'я, знаєш. Так давно ніхто не обіймав. Люди, скажімо так, вдячні. А грабіжи є? Ну, вони... У мене на увазі росіяни, вони що після себе залишають? Просто жесть. Вони де живуть, там все інше роблять. У мене, наприклад, здесь жил там Вася. І тут же ж насрано. Сільсько-господарський технікум. Унітази отак через верх. Зато зетку на дошці намалювали. І все. Ми там були Звільняли також один населений пункт. І там залишався управляючий розважального центру. Він каже, буряти були. Не змогли знімати телек. Не додумалися, не хватило освіти. Так вони просто стріляли того, що ні нам так, ні ким. Ти знаєш, що є в чому унікальне? В тебе є від Петра Порошенка орден Богдана Хмельницького третього ступеня, а від Володимира Зеленського медаль за військову службу України. Дивне питання. Від кого приємніше було отримувати нагороду? Взагалі. Є така історія. Особливо це в кадрі. Ти взагалі ніякої ролі не граєш. Потримай. Дорога тобі в титри. Хоча мотивація і мотивування особового складу це ста відсотків важлива річ. Вона повинна бути присутня. Правда, вона має бути доречна, в правильному місці, в правильний час. Але особисто для мене.

  120. [Фоззі]

    І ти ж розумієш, що в правильному дизайні.

  121. [Олександр Сосовський]

    Тобі Порошенко особисто вручав? Ні, звичайно, якісь генерали проїжджають. Або, наприклад, за Зеленського треба було бути в якомусь місці. Мені було некомфортно туди їхати, тому що є якась робота. Підлаштовувати, що тобі щось дали, і прийшли. І я розумію, він також не може приїхати і всім роздати. А в окопах є дискусія Порошенко чи Зеленський? Я думаю... Ні, є. Ще залишився якийсь відсоток затягних парахоботів, які там... А ось Прип'ятє, він армію підняв і це все. Я кажу, можливо, так. А от в 93 бригаду приїжджають такі, знаєш, для фотографувань. Волонтери для фотографувань. Можливо. Кажу, я от... Навіть якщо в мене десь закралась якась думка, я намагаюся не критикувати нічого, можна під'їхати, скажімо так. Але, ну... Нічого страшного. Якщо вони щось допомогли, привезли, це окей. Правда, знаєш... Просто ти ж знаєш, це як з цивільного життя, як це працює. Я, по-перше, хлопців завжди прошу. По-перше, ви забезпечені вже всі. 9 місяців по 100 тисяч. Не всі лежали. І коли волонтерів просять, привезіть мені вологих серветок, а в центрі Бахмута ще працюють магазини. Це ж смішно. Коли просто тебе привезли і тобі дають вже, окей. Я коли бачу фотки колег, які їздять щось передавати, я просто... В мене, вибачте, починає арихметика одразу працювати.

  122. [Фоззі]

    Нова пошта працює швидше, вона коштує дешевше, ніж пальне, яке витрачено на те, щоб привезти кудись.

  123. [Олександр Сосовський]

    Якщо зручно відправити гуманітарний якийсь вантаж або мілітарний вантаж новою поштою, якщо я знаю, що він завтра буде там, тобто не буде фоточки, так не треба фоточки. Головне фактаж. Сьогодні вперше у нас в гостях військовий. Пишіть в коментарях, як вам такі випуски і чи запрошувати ще в пряму червону наших захисників. Пишіть, пишіть. Я все читаю і про кольор волосся, і про шапку, і про сина Василькова. Пишіть. Зеленський, Бахмут приїжджав. Це важливо. Чи артистів, наприклад. От у нас був ярмак, вони їздять з концертами, і він каже, що це якось надихає. Залежно від ситуації. Бувають такі випадки. У нас на Бахмуті було таке. Нас не вистачає людей, щоб тримати цю штуку. Але нам треба. Тоді досвід досвід. Для чого це все було. А там хтось тобі дзвонить. Хтось приїхав кудись. Це недоречно. Абсолютно. І немає можливості. І ще потім ображаються. Ми не зможемо вибачити. Я достатньо таліран. Візит Зеленського – це дуже міцна, потужна інформаційна операція.

  124. [Фоззі]

    Як для військових. Медійно.

  125. [Олександр Сосовський]

    Бувають якісь провтинки. Але багато де вони роблять круті штуки. І, що дуже важливо, вчасно. Саме тоді, коли вже немає куди. Хоп, є. Також там впливає. Бункерний взагалі нікуди не вилазить. На Ріру він ходить. Щоб він був там десь на Донеччині. Це ж смішно. Був на Донбасі, а виявився в Ростовській області. Та й то, може, і не був в Ростовській. На Ріру він. Зараз там, мовляв, пригожений. Ледь не медійно там стоїть. Вогонь, вогонь. Але що таке пригожений, це смішно. Це нерелевантно. І круто, згадайте тоді, коли Зеленський раніше чекав там дзвінка Бадіна тижнями. Зараз отак всі по імені просто. Бо всі хочуть доєднатися до 100%. І я навіть знаю приклади, де там прем'єр-міністри чи президенти деяких країн кажуть своїм оборонцям. Давайте же щось поставляти. Того, що в нас скоро вибори. І мені в Київ треба з'їхати. І мені так само. Ну, це адекватна історія. Це треба розуміти. Того, що не можна казати, о, який ви погані. Але якщо вони нададуть 30 танків, хрен з ними. Думаєте так, ну дайте 30 танків. Того, що техніка зробить, що хочете. Ми в барі у вас. У тебе є питання, чим відсвяткуємо перемогу?

  126. [Фоззі]

    Та, давай доживемо до перемоги. Ти таке питаєш. Тим болі, ладно ми, він та не п'є.

  127. [Олександр Сосовський]

    Чим ти відсвяткуєш? Чаєм. Є в тебе, Саня, якась таке? Чи Артемовським? До речі, ми коли там виставляли охорону, то на той момент, що була місцева, там 2 кіловіки, вони дали 2 пляшки, кажуть нам, будь ласка. Причому, на той момент, що залишалося там багато всього. Ми намагалися, щоб власник вивіз, не сказав, що не хоче. І от зараз, я не знаю, яка там ситуація, у мене є 2 пляшки. Того, теоретично, це може бути. Хоча, десь на Одесьчині зараз, ніби роблять Артемовський. Ті франшизи, чи щось таке. Ну, це вже не так.

  128. [Фоззі]

    Якщо раптом у вас виникло питання, як називається цей чудовий бар, в якому я працюю за стійкою, то, по-перше, я не працюю тут за стійкою, я просто веду прямо червоно. Але бар дійсно чудовий, називається Хендрікс, він в Києві. У нас є така от футболочка. І ми хочемо допомогти твоєму підрозділу. Ми зараз пообіцяємо цю футболочку збірної України. Оріджінал. Оп-оп-оп. Пообіцяємо цю футболочку тому, хто, що зробить, Валеруна?

  129. [Олександр Сосовський]

    Тому, хто, ми зробимо банку.

  130. [Фоззі]

    І вона висітиме десь.

  131. [Олександр Сосовський]

    Протягом всього відео буде знаходитись на екрані. Якщо ви задонатите на неї, можете писати в коментарях, скільки задонатили, чи хоча б плюсик ставити, чи писати про те, що задонатили. І серед усіх, хто задонатить, ми розіграємо цю футболку збірної України, яку нам надав партнер нашого каналу і партнер збірної України з футболу компанія VBET. А гроші підуть на 93 бригаді.

  132. [Фоззі]

    Пояснюю за донати. Враховуються донати від 200 гривень. Робите донат 200+, 400, а краще мільйон, на 93 механізовану бригаду і маєте шанс виграти файну футболочку збірної України.

  133. [Олександр Сосовський]

    А зі своєї сторони в мене залишився крайній шеврон. Виявляється популярна штука. Ми можемо додати його просто до футболки.

  134. [Фоззі]

    Це буде прекрасний комплект. 93 бригада Холодний Яр і збірна України. Який слоган такий. Можна вже продавати.

  135. [Олександр Сосовський]

    Дякую, Сань, тобі велике. Дуже цікаво. Дякую за все. Не тільки за інтерв'ю.

Схожі епізоди

військо, війна

15 серп. 2022 р.

Євген Карась

КАРАСЬ. Фанати на фронті, розвал росії, ставлення до Жданова і Арестовича.

24 лютого саме він своїм відео заспокоював українців, він вигадав мем про Паляницю, а зараз боронить нашу державу у лавах ЗСУ. В гостях у ПЧ прямо з лінії фонту - Євген Карась! 🔥Як українці зруйнували плани окупантів 🔥Як на фронті дивляться футбол 🔥Коли закінчиться війна 🔥Як

Читати повний текст

16 вер. 2022 р.

СТАХОВСЬКИЙ. Дружина росіянка, служба в теробороні та чому окупанти далі грають в теніс?

Цей мужик не дав нам причин сумніватись у його крутості. Успішний спортсмен та тенісист повернувся в Україну, коли всі з неї тікали, та зі зброєю в руках взявся захищати Київ від окупантів. Сергій Стаховський пояснив Миколі та Фозу чому теніс лояльний до російських тенісистів та

Читати повний текст

волонтерство, війна

1 лист. 2022 р.

Тарас Чмут

ЧМУТ. Виїзд чоловіків за кордон, коли звільнять Херсон та зброя, яку почують в москві.

Він не обіцяв купити Байрактар, але зробив це, він очолює найбільший волонтерський фонд України, він захищав країну на фронті, а тепер дістає для неї зброю по всьому світу. Гість Прямої Червоної — Тарас Чмут, директор фонду компетентної допомоги армії Повернись живим. З Тарасом в

Читати повний текст