ЧМУТ. Виїзд чоловіків за кордон, коли звільнять Херсон та зброя, яку почують в москві.
Тарас Чмут
Опубліковано 1 лист. 2022 р. • Довжина: 9 629 слів
Короткий зміст
Він не обіцяв купити Байрактар, але зробив це, він очолює найбільший волонтерський фонд України, він захищав країну на фронті, а тепер дістає для неї зброю по всьому світу. Гість Прямої Червоної — Тарас Чмут, директор фонду компетентної допомоги армії Повернись живим.
З Тарасом вийшло поговорити про все: від купівлі подводних човнів до того, чи можна пити пиво у війну, не переживайте, навіть футболу трохи торкнулися.
🔥Як розпоряджатись мільярдами українців
🔥Чому держава ускладнює життя волонтерам
🔥Який в житті Валерій Залужний
🔥Зловживання волонтерством
🔥Хто продавав Тарасу винищувачи F16 і подводні човни
🔥Конкуренція з Притулою
🔥Звільнення Півдня
🔥Дозвілля у війну
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Фоззі]
Всім привіт, «Пряма Червона» триває. Ми знову онлайн, оскільки перебуваємо в різних країнах, в різних містах і так далі. І все далі і далі відходимо від футболу, оскільки, ну, який, якщо серйозно, футбол може бути, коли в країні війна, головна війна за її незалежність. Тому ми говоримо про більш важливі речі. І сьогодні в нас людина, з якою потім буде освіцюватися ця війна, яка вже отримала місце в підручниках майбутніх. А ми напишемо свої підручники, не сумнівайтеся. Отже, сьогодні в нас Тарас Чмут, керівник фонду «Повернись живим». Привіт, Тарасе.
[Тарас Чмут]
Вітаю. Привіт, Тарасе.
[Фоззі]
І в нашій команді прямої червоної заміни замість Миколи Василькова, який пішов з поля тимчасово, в Оспрагах заходить Валерій Літанінський. Привіт. Валерон.
[Тарас Чмут]
Привіт-привіт. Ми просто вирішили дати Миколі трохи відпочити, вважаючи його поважний вік. По-друге, виходить так, що у нас сьогодні Тарас, голова найбільшого фонду благодійного в Україні, у ФОЗа є фонд благодійний, якому він допомагає, і у Миколи є теж фонд, про який він постійно розповідає, ви теж, мабуть, про нього чули. Тому ми вирішили, що три людини з фондами – це too much, забагато на одному ефірі. Тому я буду відповідати за людей, у яких немає фондів, але вони їм донатять.
[Фоззі]
Я це називаю так, що на одну одиницю волонтерської допомоги зазвичай від десяти фоточок буває.
[Тарас Чмут]
У нашому випадку у нас є проблеми.
[Фоззі]
Перебор горить. Перебор горить. І давайте розпочинати з 24 лютого. Це сакральна дата, яка тепер не завжди в історії України. Отже, 24 лютого. Коли ми готувалися до ефіру, Валерон згадав відео, як до вас фонд забігає якийсь військовий, і ти, Тарас, особисто віддаєш йому 50 рацій.
[Тарас Чмут]
Так, воно дуже популярне в Тік-Токі зараз, навіть вірусне трохи. І він такий, що треба, він каже, радійки, радійки потрібні 50 рацій. Пішли далі. Тобто такий хаос перших днів. Радійки. Тарас. Скільки?
[Валерон]
Радійки. Скільки можете дати? Цифру треба на 19 постів. 19 постів, 50 штук. Хватить 50? Хватить.
[Фоззі]
Давай повернемося в ті часи, розкажеш, що відбувалося з вами тоді.
[Тарас Чмут]
Та все, ну, як це, відео, да, воно прикольне, я його бачив, там був великий сюжет Радіо Свободи, здається. І це такий один з елементів, ну, уривочок просто, який чогось розійшовся в мережу. Але він дуже якісно показує, що тоді відбувалося. Це такий легкий хаос, назовімо його так. Коли треба всім все на вчора. Немає нічого ніде ні в кого. Купити можливості немає. Грошей у всіх навалом. Але буде через місяць. А треба на вчора. І це період, це складний період був насправді. І емоційно, і з боку суспільного тиску, суспільного запиту. І не зрозуміло, що далі буде. Бо зараз так легко згадувати. Бо ми виграли битву за Київ, виграли битву за Донбас, виграли битву за Північ. І воно так, що все хорошо. А тоді ж не зрозуміло було, вистоїть Київ чи не вистоїть Київ. Тобто, що далі буде. Посипеться храм чи не посипеться. Але якось купували, шукали, завозили в цьому-цьому хаосі. І якось вистояли. І далі працюємо.
[Фоззі]
Ти раніше казав, що війна не відворотня, війна буде. Очікування які були? Тому що останніми днями перед 24 числом була купа інформації. Хтось казав так, хтось давав арестовуючи, казав ні, ні, ні. Все буде добре, нічого не буде. Ти казав, що війна буде, так?
[Тарас Чмут]
Я говорив трохи інакше. Десь з 2017 року про те, що рано чи пізно буде нова хвиля загострення з Росією. Вона може бути різною, вона може бути загостренням на Сході. Тобто спробою виходу на кордон Лугансько-Донецьких областей, які так звані ЛДНР вважали своїми. Або це може бути якась війна на морі, скажімо так, з обмеженням і блокуванням наших партів. І це Росія повільно, але трошечки просувалася з 2014 року. Або щось більше. Те, що воно вийде по максимально найгіршому сценарію, звичайно, мені складно вірилося. Але Росія пішла на найгірший сценарій для нас, з одного боку, з іншого боку. Я очікував значно більше від них. Вони максимально облажались всюди, де тільки могли. А разом з тим, війна не відворотня, але я чув, що ти збирався взагалі на початку року зробити паузу, йти з фонду, відпочити, пожити за кордоном. І тут така зміна ситуації з 24 лютого. Ну, власне, так. У нас був оголошений конкурс на нового директора. Ми як фонд, як інституція, це нормально і правильно, що не може одна людина керувати там вічно. Має бути свіжа кров, має бути заміна керівника. Тільки так організація може існувати ефективно. І, так, я планував, у мене контракт був до квітня, я планував десь там з квітня-травня від'їжджати в Азію. Але вже в січні-лютий там все почало мінятися, все почало накручуватися, і ми відклали це до якогось там стабілізації, назвемо це так, але, на жаль, їй не трапилося. Трапилося те, що вийшло 24-го, ну, а далі, так вимовити, її бачимо. Ось ми почали говорити про ці перші дні. Форбс порахував, що за роки існування фонду, з 17 по 20 він акумулював допомоги 200 мільйонів гривень приблизно, а за перші 50 днів війни 3 мільярди гривень. Плюс-мінус, бо курс гривні в 2014 році і курс гривні в 2020 році трошечки різний відносно долара. Тому тут, як це, гривня в 2014-му вважали більше, чи там 100 тисяч гривень в 2014-му вважали більше, ніж 100 тисяч в 2020-му. Тобто тут є такий момент важливий до осмислення. Але загалом так, ми були і до 24 лютого, ми були найбільшим фондом і робили, здавалося б на той період часу, дуже великі проекти. Але 24-те показало, що це було просто нічого з тими об'ємами, які ми маємо зараз. І от така величезна купа грошей звалилася на вас. З ними ж треба було щось робити? Як організувати було в ці перші дні використання грошей? Гроші є, окей, їх же треба використати. Так, і це проблема, бо перший тиждень ніхто... По-перше, не було, що купити в Україні. По-друге, ніхто вам не продавав. Бо як підприємства? Хтось виїхав, десь головний бухгалтер по дорозі в Польщі, хтось вже в Німеччині, хтось ще десь, хтось просто пропав на зв'язку. А хтось захоплений, вже окупований. Сумщина, Харківщина, Південь, Херсонщина. Повний хаос. Підприємства не працюють, нічого не працює. Працює тільки крипта, працює тільки готівка. І це те, що нам треба було, те, що ми писали в перші дні. І те, що виручали конкретно в Києві, тому що ми розділили офіс. Фактично в кінці 24-го ми вивезли, точніше вивезли, відправили 80% чи 90% офісу на заздалегідь підготовлений запасний офіс Івана Франківського. І я і ще троє людей лишились в Києві. Фактично ми тут умовно з нуля почали розгортати організацію знову. В нас були якісь резерви по тепловізорах, по коптерах, по іншій номенклатурі, яку ми возили. До того, тобто в нас щось було на такий випадок. Але знову ж для фонду до 24-го це великі цифри, для фонду зараз це нульові цифри. Плюс ми зразу 24-го, поки всі в панніці не знали, що робити, ми скуповували в Києві, що можна. Ми виграли все, що було в ВІБІСі, ми виграли всі коптери, які були в Києві і околицях.
[Фоззі]
А що просили, вибач, що просили саме в перші дні найбільше?
[Тарас Чмут]
По-перше, броняки-казки, оце сумашестві і помішательство на них. Броняки-казка не рятує. Рятує зв'язок, рятує коптер, рятує машина, рятує зброя. Броняки-казка дають вам психологічну якусь впевненість і статистично там якийсь 0,1% що ви можете виживати. Більшість того, що передавалося в той період часу, особливо те, що зветься плейт-керіери, вони не підходять для повноцінної війни артилерії, ту, яку ми ведемо зараз, артилерії, авіації, тому що вони не вмістять протилампових пакетів, у них мінімальна площа, яка прикривається тільки пластинами, яких вони не були. Але для повномасштабної війни треба нормальний, хороший бронежилет, де є захист шиї, захист паху, захист бокових проєкцій, з нормальним ківарем або там з високопрочним поліетиленом протиламкові пакети. Тому всі просили броніки, каски, десь їх взяти не було, тому що українські виробники або не працювали, або евакуйовувались, або не розуміли, що відбувається. А зовнішні економічні закупівлі – це тиждень, два, три місяці, два місяці. Одна з закупівель, яку ми зробили 3 березня в Туреччині, там тисяча броніків, п'ятсот касок, була закрита в кінці липня. Це для розуміння, як працює зовнішня економічна закупівля.
[Фоззі]
Я чув, що тоді в Туреччині заарештували якусь транзакцію велику по броніках і по касках, рахунки були зупинені з турецького боку. Тут люди чекають, що години товар, а товар лежить там.
[Тарас Чмут]
У Росії, наприклад, робочий день з 8 до 5 і далі ніхто не працює, а субота, неділя, вихідний і теж ніхто не працює. Це наша війна, а не їх, тому зрозуміло, що інші країни живуть своїм життям і вони не підлаштовуються під наші реалії. Звичайно, там були нюанси в Польщі, в Чехії, де країни Балтії максимально лояльні і підтримували і йшли на всю можливість сприяння. Але при цьому, якщо воно по міжбанку йде тиждень, то воно йде тиждень. І ти що не роби, воно йде тиждень. Якщо логістика тиждень, то це ще плюс тиждень. Митниця два дні, митниця два дні, доставка в Україну три дні, доставка в Україну три дні. От тобі й умовний місяць. І питання не в грошах, питання в тому, що закупівля місяць на той час. Зараз ще гірше. Ще трохи про гроші. Ви на початку опинилися, повернувся в дії, опинився в Privat24, в монобанку, тобто прямий можливість донатити. Як це вийшло? Дуже просто. Ми над цим працювали весь минулий рік. Ми доволі сильно, скажімо так, за 2021 рік ми розбудували організацію інституційно, добрали трохи людей, дуже сильно розкрутили бренд і дуже сильно розкрутили наші проєкти. За рахунок цього ми почали вибудовувати десь з весни минулого року правильний фондрейзинг, правильні партнерства і почали нормально розкручувати цю всю волонтерську історію у 2021 році. Тобто для чого волонтери існують у 2021 році. Чому це важливо, чому це потрібно. Почали заходити на співпрацю з бізнесами, почали, ну і чим більше воно почало розкручуватись, тим більше почали до нас звертатися. Тобто з Дією, Мінцифра до нас вийшла ще до 24-го, що а давайте зробимо так. І ми з'явилися там до 24-го. Так само як Приват, ми з ним працювали декілька місяців до того. Чим більша організація, тим, зрозуміло, там більше бюрократії, більше ланок погодження і так далі. Це нормально. Ми з ними почали за декілька місяців і тому ми там з'явилися значно раніше. Те ж саме Монобанк. Це все синергетично дало той результат перших тижнів. Тому що всі, хто хотіли допомогти, а куди? А є фактично з великих давніх гравців з прозорою репутацією і довірою тільки ми. Бо це найпростіше було. Найпростіше було. Усіх от лежали ці тисячі, які ковідні. І всі просто ці тисячі повернулись живими. Це одна з наших хороших ідей була. І насправді той керівник співпраці з державою був дуже синергетичний і хороший. Всі хотіли дружити, всі хотіли допомагати, всі сприяли і так далі. На жаль, зараз такого немає. Насправді фонд «Повернись живим» перейшов шлях від маленької організації на кілька людей до величезного фонду з мільярдними оборотами. У 2018 році я записував інтерв'ю з Віталієм Дайнегою, засновником фонду. Тоді «Повернись живим» знаходились на вулиці Львата Остого. Вінаймали всього три кімнати. Це були маленькі приміщення на кілька працівників. Зараз в фонді вже працює більше ста людей.
[Фоззі]
Зараз ми їздимо, збираємо донати на концертах, тому і голос зірвано. Я їм щодня, людям розповідаю на вулицях, що ми, українці, маємо таку традицію з певних часів перебирати на себе функції держави. Тому що держава наша відверто слабка. Вона так ще дитячі хвороби ліві-знижчі не подолала. І саме волонтери перебирають на себе функції, підставляють плече у найвідповідальніші моменти. А зараз головний момент в історії незалежної України, мені здається. І без волонтерства мені тут зрозуміло, що без волонтерів Україна вже не витримала. І в цій гарячій фазі так само. І тоді з'являється така думка в людей, що на що ми тоді витримаємо державу, якщо волонтери краще. Краще виходять у волонтерів, ніж в державних установ.
[Тарас Чмут]
Не здається тобі, що це взагалі вирок для держави волонтерства в Україні в 2022 році? На восьмий рік війни. Що все одно повернись живим приходили за радєйками, бронежилетами і касками. Це популярне питання, скажімо так. Але, по-перше, я не вважаю, що волонтери якось заміняють державу. Вони допомагають державі. І я не вважаю, що війна це справа тільки держави. Колись наш главком залужений в листопаді, коли ми працювали над ТРО, формуванням, концепцією, доктриною, ще чимось. Він сказав на одній з зустрічей таку дуже змістовну і сильну фразу. Генштаб вже тоді розумів, що щось відбувається. Навчання, ми щось діяли і так далі. Вищі політичні керівництва держави не бачили ймовірності війни. Війни не буде. Збройні сили все ж таки були більш песимістичні і реалістичні. З точки зору реалізму. Він сказав фразу, що у нас є єдиний маленький відсоток не програти, перемогти. Це якщо на всіх можливих рівнях всі люди, все населення у всіх регіонах почне здійснювати тотальний опір, тотальний спротив окупації. Під кожним кущом, на кожному перехресті, в кожному будинку, кожна дитина, жінка, чоловік, дідусь, бабуся всі разом стануть проти РФ і тільки тоді у нас є шанс не програти. Тому що самі пособи Збройні сили не здатні стримати. Самі пособи Міністерства оборони не здатні забезпечити. Сама по собі держава не переможе значно більшу, сильнішу, багатшу, економічно стійкішу і по площі більшу державу. Тому це національне питання. Тут не можна говорити, що держава справилась, не справилась, волонтери потрібні, не потрібні. Це зараз сенергетична історія. І те, що робить держава, не роблять волонтери. Те, що роблять волонтери, не робить держава. Вони зараз посилюють один одного. Це про партнерство. І для мене це про здорове партнерство, коли воно таким є. Тому що здебільшого з боку держави всі питання зараз, не з боку волонтерів. І це посилення, це робота на спільний результат. Це про якусь єдність. Тобто не обговорити, що держава не справилась. Там дуже багато питань. І як людина, яка там вся життя займається воєнною тематикою, в мене дуже багато питань до бюджетуотворення, до пріоритетів, на що ми тратили гроші, що ми купували і так далі. Але є зараз те, що є, і треба говорити про майбутнє. І щоб воно настало, ми маємо енергетично працювати всі разом. Але ти сам згадав сьогодні, що сприяння від держави немає зараз такого, як... На жаль, так. Але значить, нам більше треба. Партнер нашого каналу, компанія VBED, з початком війни теж заснувала благодійну ініціативу VKR Fund. VKR Fund перераховує частину коштів від кожного спіна та ставки у LiveCasino VBED благодійним гуманітарним організаціям. Зокрема, завдяки вашій грі на VBED були переказані кошти благодійному проєкту Leo States Ukraine. На них був побудований модульний будинок, в який вже заселилася сім'я Знікополя, мати і троє дітей. Грай на VBED, допомагай, як ніколи раніше.
[Фоззі]
Контрагенти на заході, коли ви купуєте щось мілітарне, як вони реагують взагалі на те, що з ними розмовляють волонтери?
[Тарас Чмут]
По-різному. Це було одне з питань генерального директора Байкару Херлюка, про те, що як так, ми ж вам там дарем, ви ж нас купляєте. Чого ви купляєте ще? Туркам було складно зрозуміти, чому не держава. Це вперше в їхній історії подібна закупівля була реалізована. По інших країнах європейських броняки, каски, тепловізери, коптери, рації – це зрозуміліше вже зараз. Велика війна, всім треба. Насправді Ізраїль мав подібний досвід колись, коли він формувався як держава 50-60 років. Там інша формація, але щось подібне було. Насправді інші країни не мали такої війни, і ми не знаємо, що було по них. Можливо, у них теж був би такий волонтерський рух. Але для України це дійсно унікальна історія. І це наша така перевага, яку неможливо Росії ні знівелювати, хоча вони на цьому активно зараз працюють, ні якось перекреслити. А вплив реально величезний на полі бою.
[Фоззі]
Це ж таки головне питання. Невже ви досі не підписані на «Прямочервон»? В нас же ж такі цікаві гості. Їх буде більше, якщо підпишетесь прямо зараз. Добре, що згадали «Байроктар». Така ж ситуація була. Якщо я правильно розумію, ви готували цю транзакцію, закупівлю, і потім ба-бац, Сергій Притула виходить і кричить «Е-ге-гей!» Кричив «Настав той день!» А ми вже купили транзакцію.
[Тарас Чмут]
Крошечки раніше, місяця-півтора до того. У нас трошечки різне позиціонування. Сергій знав, що ми купили «Байроктар». Ми з їхнім фондом доволі тісно працювали в березні, квітні, в травні, в червні. В Дніпрі в одній будівлі офіс маємо. Координуємо певні видачі, щоб не дублюватися, і щоб більше ефективно і синергетично працювати. Ми хотіли і хочемо працювати в контексті озброєння армій. Реально, працюючи з військами, з батареонами, з бригадами, з ротами, з частиною спеціального призначення, ми розуміємо, що є потреба озброєння. Держава купує, держава отримує від партнерів, але всього мало. З'явилася ще в березні ідея, грошей багато, давайте купувати зброю. В березні ми почали отримувати дозволи в Державній службі експертної контролі. В березні ми почали вести перемовини. І от у нас була, насправді, «Байроктар» не перша ж года. У нас до того були різні на товари військово-подвійне призначення. У нас була нереалізована, на жаль, угода на 60 бронемашин, таких як ми 11 передали, тільки 60 в березні з поставкою до травня. Але, на жаль, не вдалося. А що значить «нереалізовано»? Це вже підписані документи, але все одно не виходить їх виробити? Виробити їх може зайняти рік-два. Це ви купуєте готово на ринку, зазвичай. Це означає, що з тих чи інших причин вам їх не продають. Наприклад, країна, в якій вони знаходяться, не дає ліцензію на продаж в Україну. Або, якщо ви пробуєте це зробити через посередника, наприклад, Чехію, Польщу, Словаччину, якусь іншу проміжнуванку, туди не дає. Або на якомусь з етапів, бо кожна країна має давати ще там дозвіл на провезення, транзит своєї території, товарів військового призначення, там блокується. Або якийсь з банків блокує обіг, шлях грошей, або якісь інші політичні проблеми. Тобто, ту угоду ми крутили, ми її перепідписували, ми намагалися з різними способами забрати, ми з шейхами вели переговори, з якимсь там принцем, чого-то там. Але, на жаль, не вдалося. Ну, не вийшло, так буває. Ринок зброї, він дуже складний і дуже специфічний. Тому Байрактар вийшов і вийшов як великий проєкт. Для нас це була можливість не тільки Гуру дати нереальні нові можливості, які вони потребували, але показати іншим перспективним партнерам, що дивіться, ми нормальна контора, яка працює в білу, офіційно, в якої є гроші, яка тримає свої слова, всі зобов'язання з нашого боку ведуть ок. Давайте працювати.
[Фоззі]
Той Байрактар, який ви купили, він живий?
[Тарас Чмут]
Ну, ми купили ж комплекс, ми купили не літак. Сергій отримав в подарунок, ну, як Сергій, повітряні сили, три літаки. Ми купили комплекс у складі трьох літаків, іноземної станції, декілька десятків засобів враження і всього необхідного супутнього обладнання. Там паливна станція, засоби для юстіровки, якісь там ключі, адаптери, переходники, там купа-купа, там 11 листків номенклатури, що входить в комплекс. Тобто це не просто літак, ну, як літальний апарат. Це шасі, якийсь там Рено, здається, чи Peugeot, на якому стоїть величезний кунг, де робочі місця повністю обладнані, де всі ці антени і так далі. Це все для самостійної автономної роботи.
[Фоззі]
Ну, ви слідкуєте за долею цієї станції?
[Тарас Чмут]
Ми якось, коли був наступ на Херсонщині, ми публікували відео їх роботи, бо це три літаки. Але, знову ж, ми не знаємо, де вони базуються, які задачі вони виконують і так далі. Це все специфіка ГУРУ, але деякі з них в медіа ви бачите. Ви, ми, всі бачать.
[Фоззі]
Оскільки ти ж спеціаліст з безпілотників, не можна не зачепити тему шахідів, які зараз активно працюють по наших позиціях. Чи могли ми купити в Ірану, як казав один усатий додік, превентивну закупівлю зробити? В теорії могли чи ні? В теорії можна все.
[Тарас Чмут]
Зараз в світі можна все. На практиці, можливо, теж. Знову ж, воно все не швидко і не просто, але можливо. З іншого боку, ми зараз реалізуємо певні проекти з нашими розробниками, я думаю, що вони можуть бути доволі теж цікавими, і, скажімо так, українська відповідь буде гучною. Я сподіваюся на це.
[Фоззі]
Ані слова більше. Але про шахіди. Ти ж навчався роботі з безпілотниками. Скажи, які шанси в Україні вирішити цю проблему, яка дійсно існує на дану мить?
[Тарас Чмут]
Тут проблема більша. Створити засіб враження значно простіший, дешевший, швидше, аніж засіб протидійному. Шахід — це доволі проста, як орлан російський. Це суперова рішення. Воно простое, примітивне, дешеве і масове. В цій війні це саме те, що треба. Ми навчимося з ними боротися. Вони закінчаться. Це буде як з калібрами, як з іскандерами, як з іншими ракетами. Воно буде закінчуватись, ми навчимося з цим боротися, і війна трансформується в іншу фазу. Пів року назад не було шахідів, воювали з ракетами. Зараз воюємо з шахідами. Тобто воно буде далі трансформуватись. Але, на жаль, поки що ми граємо в гру таку реактивну. Ми реагуємо на росіян. Вони щось придумали, ми реагуємо. Вони щось придумали, ми реагуємо.
[Фоззі]
Ініціатива також.
[Тарас Чмут]
Так. На жаль, так. І це те, що нам треба якось перехоплювати глобально. Тому що в нас буде хороше ПВО через пів року-рік. Реально буде хороше ПВО. Ми будемо перехоплювати значно більше ракет, безпілотників і так далі. Своїми силами, західними поставками. Ми його зробимо. У нас зараз там хороша артилерія. Ми її зробили за цей рік. Ми її будемо далі розвивати. У нас супер-хороша піхота. Ми її будемо розвивати. Далі ми будемо робити авіацію. Далі, можливо, там якийсь флот підтягнеться. Армія буде розвиватися. Але поки що ініціатива тут за росіянами. І це не ок. Тому що ціною величезної жертовності людських втрат ми просуваємося на півдні, просуваємося на сході, просуваємося на південному сході, умовно, Запоріжжя, Запоріжжя-Донеччина, ота частина щодо Маріуполя. Десь там посадочка, десь там село, десь там якийсь лісок. Ну, тобто, армія намагається рухатися вперед. Це дуже непросто. Але при цьому глобальна ініціатива, от зараз ми говоримо про важку взаємну, про енергетику. Те, що ще півроку назад не піднімалося. Звичайно, війна була інша, але от воно постійно так трансформується.
[Фоззі]
Ну, хіба не було зрозуміло, що зимова форма має шитися влітку і так само готуватися до проблем з енергетикою. Ну, це ж азбука. Якби, не дай Бог, Господи, не дай Бог, ми були б на боці зла, ми б так само писали б список і в голові його було б вибити інфраструктуру.
[Тарас Чмут]
Так, але держава, не можна одночасно робити все. Ми вступаємо в війну не в стані, як нам хочеться, а в стані, який є. Відповідно, ми стикаємося з проблемами, от так як воно виходить. Держава намагається і контрактувати, і закуповувати, але держава повільна, вона бюрократизована. І це зрозуміло, що потрібно, тому що держава і корумпована, не забуваймо про це. І це все призводить до того, що от маємо, що маємо. Ну, буде важка зима, але після неї настане весна, а потім літо. А ми як держава, як встояла, так і стоятимемо. І це вже позитив. Тобто, давайте дивитися від глобального. 24-го ми не знали, Київ протримається два дні, чи протримається тиждень. А зараз ми говоримо, коли ми вийдемо повністю на кордони Харківщини. А Херсон буде за тиждень звільнений, чи за два тижні звільнений? Ну, тобто, трошечки це все трансформується, і ми дуже швидко забуваємо, що могло бути. Ми могли зараз бути, ми, наприклад, всі могли бути мертві, а Україна існувала в межах чотирьох західних областей, якщо ще існувати. Все по-різному могло бути. Тому держава намагається це робити, як може. Ну, не може краще, значить не може. Ну, іншої немає, значить, допомагаємо їй. До волонтерства, якщо повертатись до цієї конкуренції, знаєш, багато маленьких фондів жаліються на великі фонди. Що ось, ми там хотіли машину купити, а потім прийшов Притула і викупив всі машини, ми тепер не можемо їх знайти. Як тобі здається, тут має бути якесь розподілення чи координація? Кому краще донатити, великому фонду чи малому? Оце складне питання. Найкраще донатити тим, кому ви довіряєте. От прям точно довіряєте, знаєте, що воно піде на користь. Маленькі фонди для мене, скажімо так, вони дозволяють мені робити великі проєкти. За рахунок тисяч маленьких ініціатив закриваються десятки тисяч маленьких запитів і потреб. Це дозволяє мені не розпорушувати увагу ресурси час і закривати якісь змістово важливі речі. Для мене і для нас як команди важливо не просто допомогти одному бійцю чимось, або одному підрозділу чимось. Для нас важливо підвищити боєздатність армії в якомусь секторі, сегменті, ділянці фронту або в цілому. Тобто для нас важливо не просто дати кожному по радіостанції або дати кожному по машині. Для нас важливо, щоб оця бригада на цій ділянці могла більш ефективно боротися з повітряними цілями за рахунок підвищення мобільності вогневих груп з ПЗРК, а також інтеграції системи віраж-планшет, наприклад. І для реалізації такого проєкту мені треба умовно спокій час. Ну і гроші, зрозуміло. І маленькі фонди, маленькі ініціативи, вони закривають купу питань, які не доходять до мене. І за рахунок цього я можу робити великі речі. В той же час вони всі не можуть робити того, що ми. Тому що ми купуємо 150 нових пікапів. Зараз вони заходять в Україну. 150 нових пікапів – це десь 150 мільйонів гривень. Це я дуже грубо кажу. Але це 150 нових, які будуть їздити, які офіційно зайдуть на баланс військової частини, які будуть ремонтуватися за державний кошт, заправляться державним паливом. І найголовніше, вони будуть їздити, бо нова машина їздить. В той же час, поки ми це реалізуємо, а ця закупівля – це умовний місяць, і подібні закупівлі, звичайні маленькі волонтери натягають купу корчів, які оцей час виграють. Він проїздить тиждень, два, місяць, по-різному, в залежності від стану, як будуть берегти, де експлуатуватися. Але він виграє час, поки в умовному взводі ПЗРК з'явиться чотири нових пікапів, які далі вони будуть берегти, бо вони офіційно отримані, вони на чорних номерах, на військовому техпаспорті, і будь-яке їхнє пошкодження – це службове розслідування і так далі. Але при цьому військові їх заправляють офіційно, а не думають, як злити соляру з бетера, щоб потім поміняти на бенз і заправити. Вони ремонтуються офіційно, а не військові скидаються зарплати по 5 тисяч, щоб загнати на СТО, на якому вони вже постійні клієнти, і такі, як вони постійні клієнти, бо СТО працює чисто на військових, і зливати туди гроші.
[Фоззі]
Але ж військові не хочуть брати на баланс техніку і відповідати за неї. Вони хочуть, щоб їм дали, і все.
[Тарас Чмут]
Звичайно, це людські гроші, за які треба трошечки бути вдячними і трошечки їх треба цінувати. І вони не так просто збираються і не так просто віддаються для того, щоб якась сонечка могла сьогодні один пікап розбити, а завтра інший пікап розбити. Тому коли машина офіційно передана і стоїть на балансі, на чорних номерах, то так чи інакше військовий його береже. Бо він знає, що якщо з ним щось трапиться, то прийде командир, який матеріально відповідальна особа, і спитає, а що трапилось? А чого ти його розбив? І якщо це бойові умови, воно без питань списується на війну. А якщо це десь умовно п'яний за кермом, або якесь там неякісне ставлення до техніки, то відповідно є матеріальна відповідальність. Тому що це людські гроші, їх треба трошечки цінувати. А це, на жаль, завжди є. Про людські гроші. Чи є якісь тенденції, коли ескалація на фронті, коли бомбардування міст, то люди починають більше грошей скидати? Я бачив статистику, що 10 жовтня під час атаки на Київ 5 мільйонів зайшло повернутись живим, а на притулі Стерненка з Бірцею ще більше. Сергій там зібрав 350 мільйонів. Вони з гарним проєктом вийшли. І в гарний час виходить. Давайте хоча б в лапки брати слово гарне. В лапки, звичайно. Гарний з точки зору роботи. Я ж професійний волонтер. Професійні деформації. Емоції, звичайно, мають значення. На жаль або на щастя, ми намагаємося керуватися іншими підходами. Тому десь ми програємо і десь ми не такі, скажімо так, розкручені або збираємо так багато, як хтось інший. Але при цьому в нашій команді є переконання, що ми маємо брати компетентністю і компетенцію. Багато з наших проєктів не публічні. І вони публічні там дуже чуть-чуть. Ну як історія з Байректара. Ми не збирали на нього. І цей проєкт ніколи не окупиться для нас з точки зору роботи. Але цей проєкт важливий. Цей важливий проєкт для ГУРА, цей важливий проєкт для України, цей важливий проєкт для фонду. Подібних проєктів в нас доволі багато. Зараз ми реалізуємо близько 10 проєктів по зброї, скажімо так, зброї, яку почують в Москві і інших подібних історіях, які рано чи пізно будуть публічні, але вже коли будуть реалізовані. Як з бронемашинами. Ми дуже довго тягнули цю закупівлю. Вона тягнулася там щось 4 місяці. Але потім 36-та бригада морської піхоти отримала 11 броневиків. Зараз у нас є теж подібна угода на більшу кількість техніки, подібного класу. Ми не можемо говорити заздалегідь про все. Тому що тоді ви не будете, вам не продадуть. Угода не буде реалізована. Хочете давати результат, робіть його в тиші. І говоріть про нього, коли ви його зробили. Це наші підходи.
[Фоззі]
Погоджуюся, погоджуюся. Ще одна акція, яку б хотілося занотувати, це написи на снарядах. Це ж ваша ініціатива, правильно?
[Тарас Чмут]
Мілітарного, так.
[Фоззі]
Тепер всі пишуть скрізь, продають і так далі. Чи були у вас якісь заборони? Можливо, якісь слова зі речками? Можна було якісь літери зачиняти? Чи ви вільно робили?
[Тарас Чмут]
Тема абсолютно не нова. Вона вже давно існує, як явище, скажімо так. Не з нашої війни. Ще напевно, я не знаю, з якої війни. В В'єтнамі точно практикувалось. Був запит від іноземців на цю історію. Мілітарний запустив, фонд реалізовував і отримує кошти. Там є певна модерація, тобто ви не можете все писати, але здебільшого там і не було чогось такого, щоб ми не хотіли написати. Зазвичай це адекватні послання окупантам з найкращими побажаннями, найскорішої смерті і подібних приємностей з нашого боку.
[Фоззі]
Є якийсь Excel-файл з усіма написами, які були?
[Тарас Чмут]
Так, я думаю, так. Там є CRM, воно все мало б зберігатися. Думаю, так. Там таке, за Київ, так? Такого плану? Там різне. Там є європейці, для яких там особисті історії. Там є за Боїнг малазійський. Там є за міста, за прізвище. Там багато всього. Це особисті історії. А скільки коштує один напис? Чи там якось виріюється? А там від якоїсь суми, а далі довільно. Ми думали потім його якось апдейтнути, умовно на той часі надпис дорожче, чим на умовну 120 імені. А звіт перекладається тому, хто замовив фотографію? Звичайно, може отримує свій персональний звіт. В цьому ж і фішка, що ви отримуєте там на пошту, чи іншим каналам, ви отримуєте свій надпис на вашому снаряді.
[Фоззі]
Якби ж Гоупро якась летіла з ним, то люди б сплачували значно більше.
[Тарас Чмут]
Ну, ви ж розумієте, це теж непроста історія для військових, пояснити чому так, написати. Десь військові більш, скажімо так, активні. Там все просто робиться. Десь військові дуже важкі, і там поки ти поясниш, як його маркером написати, тиждень може бути. Таке життя.
[Фоззі]
Дуже добре працюють історії про дітей, які донатять на війську. Поспівала дівчинка, хтось смаколики продає.
[Тарас Чмут]
Шах іграє. У вас може є такі історії? Є, ми їх час від часу публікуємо, але знову ж, збирати гроші на армію через емоції можна. Можливо навіть і треба. Але мені важко. Емоційно мені важко від того. Мені важко брати там гроші умовної бабусі, яка з пенсії дає там 100 гривень. І я розумію, що для неї це дуже важливо. І як це? Це вона нам допомагає, не армія. Вона їй легше від того, від цієї дотичності і причасності. І це складно. Тобто з бізнесом працювати комфортно. От прям комфортно, особливо з IT-кластером. Збирати там з-за кордону теж комфортно. Працювати з емоціями складно. Мені би хотілося, щоб все ж таки нам давали, тому що ми ефективні, компетентні, знаємо, що, кому, як і можемо реалізовувати великі проєкти, які дійсно впливають на війну. От мені б хотілося, щоб нам давали не тому, що ми написали там дуже емоційний пост, а тому, що ми стабільні, ну все таше перераховуємо.
[Фоззі]
Репутація, тобто вдовго.
[Тарас Чмут]
50 гривень піде на системний проєкт, який підвищить ефективність застосування точок на 10%. Умовно кажучи. Тобто там з 10 ракет дві тепер влучать точно, а не промахнуться. Тобто я зараз умовно кажу, але от це те, що ми робимо. Який найбільший одномоментний донат був? Здається, 4 чи 5 мільйони доларів криптою від ДАО-середовища з Штатів. Ми довго вели з ними переговори, декілька зумів, пояснювали, що ми робимо. Вони не хотіли, щоб це було щось летально-мілітарне. У нас історія дуже проста і чесна. Ми намагаємося бути ким, з ким ми не є. Ми кажемо прямо, що дивіться, ми такі-то, працюємо багато років, нас всі знають, репутацію можете погуглити, ми робимо то-то-то-то. Ми хочемо умовно вбивати русин. Ми хочемо забезпечувати армію, щоб не було всерід, давайте робити так, щоб не гинули наші чоловіки і жінки. Щоб не допомагати дітям, давайте унеможливлювати причину цього явища. Для цього треба знищувати ворога. Ми хочемо знищувати ворога. Вам підходить? Підходить. Давайте партнеритись. Не підходить? Значить вам до іншого фонду. Ми не намагаємося натягувати, що ми там десь за гуманітарні суперпроєкти і т.д. Да, ми займаємося медицинною розмінуванням і ми топ-1 на певну розмінування. У нас є якісь не суперлетальні історії. Але ключове, ми хочемо, щоб наші хлопці і дівчата не гинули, а ворог страждав. Для того треба купувати зброю і забезпечувати тим, що треба. От ми про це.
[Фоззі]
Ця історія про нелетальну допомогу вона достатньо поширена в Європі. Ми от катаємось, катаємось, катаємось. Є країни, в яких ми не можемо зі сцени казати, що ми збираємо на військо. Я викручуюся, я в таких випадках кажу, що ми збираємо на людей, яким подобається вдягати зелене. Всі сміються, всі все розуміють. Є країни, в яких ми не можемо збирати донати. Я не кажу навіть слова донати, бо поліція може зрозуміти. Є країни, в яких ми не могли робити аукціони, ще щось. Є країни, в Німеччині ми не могли грати пісні і постіль, бо це мало бути мітингами. Але все одно гроші треба збирати. Ще одна волонтерська тема, яка активно ходить десь навколо, це дозволи на виїзд за кордон. Дуже багато людей прагнуть в будь-який спосіб отримати дозволи. Я якось був свідком, коли народна артист України питав одних волонтерів, як би йому отримати довідку, що він теж волонтер, аби виїхати. І як виставитися до того джентльмени, і як треба за це, як має держава реагувати на подібні речі, бо це ж і пляма на волонтерський рух, і просто шахрайство.
[Тарас Чмут]
Тут є приклади навіть в футболі, колись «Пряма Червона» була футбольною передачею, і футболістів вивозили з України продавати, наприклад, в закордонні клуби як волонтерів. Були навіть такі приклади.
[Фоззі]
Анекдот, анекдот.
[Тарас Чмут]
Ось людина поїхала в АПЛ грати волонтер, виїхала як волонтер. Я не чув про такі історії, але є система «Шлях», яка дозволяє чоловікам на три місяці зараз перетинати кордон невмежену кількість разів. Ми маємо до неї доступ, ми подаємо своїх там водіїв, які нам возять, якщо це українські водії, або наприклад, як ми їздимо на виставку в Польщу або на завод «Байкар» в Туреччину, по цій системі. Вона є, працює, ви офіційно подаєте в відповідний орган державний, він вас там перевіряє, реєструє, підтверджує і так далі. Така історія є. Я в цілому скептичний до того, що держава має забороняти виїзджати. Всім, тотально і так далі. По-перше, як людина, яка була в армії, з впевненістю можу стверджувати, що немотивований боєць, якого з силою туди пригнали, він тільки створює проблеми. Він знаходить собі подібних, і коли їх уже троє, це вже проблеми на рівні рота, які деморалізують особовий склад, які постійно зниюють, яким все не так, щоб не було. Це проблема. Це одна історія. Друга історія, не всі придатні для війни, не всі можуть воювати, і не всіх треба туди гнати. І величезне щастя, що в Україні знаходиться достатня кількість чоловіків і жінок, які готові йти і воювати, і їх не треба силами згнати. Тому мені здається, що ця історія мала би бути трошечки більш впорядкованішою з точки зору держави. Тоді було б менше питань до різних храйських схем. Всі знають, що завжди все можна перейшати. В Україні завжди все, так чи інакше. Це як джерело корупції перетворилося на ще одне джерело корупції. В тому числі і це. Тому там, де держава намагається дуже сильно щось обмежувати, з'являється дуже багато нових вікон, можливостей для багатьох чиновників, посадовців. І багато хто цим користується. Чи отримували ми звернення «А дайте виїхать»? Отримували. Багато разів. Ні. У нас, по-перше, є дуже така чесна відмазка для всіх. У нас і так купа людей подано в шлях, тому що купа людей у нас постійно щось їздить, возить і так далі. І ми не можемо там подати тисячу людей, умовно кажучи. Чи сто людей. Тому у нас і так ці ліміти вже умовно вичерпані, тому що у нас купа задіяно в цій роботі. Тому вибачайте, але ні. Цікава думка Тараса про заборону на виїзд чоловікам за кордон. Зараз в Україні це питання не прийнято обговорювати публічно. Але пишіть в коментарях, що ви думаєте про заборону на виїзд.
[Фоззі]
Так само до артистів звертаються. Всі кажуть може вам допомогти апаратуру возити по Європі, носити, встановлювати. Я кажу прекрасно, але хто потім сидітиме за вас, коли ви повтікаєте?
[Тарас Чмут]
Здається, що це таке зловживання волонтерством трохи з'являється. От я волонтер, я проїду блокпост, буду їздити в комендантську годину, я волонтер. Так само з артистами ФОС, наприклад. Я їжджу з концертами, і всі бішують. Частину грошей віддам на благодійність. Можливо, чи не зловживання це? Ідейні. Тут, по-перше, треба розмежовувати масштаби. Бо зараз, умовно, волонтер кожен, хто себе так назвав. І це така собі історія. Мені це не дуже подобається, коли ти їдеш по Києву, і кожна друга машина, умовно, з наліпкою волонтер. Це не дуже вак. По-перше, бо для мене це в якійсь мірі... У нас дискредитовано слово «експерт» в медійному середовищі. Чи політолог. Так само відбувається із волонтерами. В той же час ми їздимо, бо у нас багато машин, у нас там логістика, у нас люди, які їздять у війська. У нас це все було і до 24-го числа. У нас були спецперепустки в зону ООС, які дозволяли нам пересуватися в червоні зони, заїжджати на... Бо там ООС було по зонах, і, умовно, червона зона – це там, де йдуть бойові дії. У нас був офіційний дозвіл туди заїжджати. Чому? Бо ми працювали постійно. Ми там ставили камери спостереження, ми там щось забирали, завозили, і так далі. Вчили людей, вчили їх стріляти з СПГ, і так далі, і так далі. Тобто ми цим займалися давно, у нас це все було і продовжує бути. Бо це частина нашої роботи. І ці... Для нас це суттєве ускладнення роботи. Але в той же час дійсно воно не має бути там, от, я волонтер, тепер мені все можна. Та ні, трошечки не так.
[Фоззі]
В наступній Верховній Раді, вона ж рано чи пізно буде у нас, попри воєнний час, в кожній політичній силі буде купа волонтерів, тому що висока довіра, впізнаваність. Мені здається, навіть ОПЗЖ знову йшли, вони б теж набрали собі волонтерів на іконах і понесли їх перед собою, тому що держава частково волонтерська Україна зараз.
[Тарас Чмут]
Ну, по-перше, ми не знаємо. Так, ніби вже колись щось таке було. По-перше, ми не знаємо, коли ті вибори будуть, хто туди буде заходити, але я дуже сподіваюсь, що Тараса Чмета там не буде.
[Валерон]
Тобі ж, напевно, дуже багато пропонують політичних пропозицій.
[Тарас Чмут]
Дуже багато хто думає, що вони у мене є, що в мене є якісь політичні амбіції, і я хочу туди сіти. Це не зовсім так. По-перше. По-друге, було дві пропозиції раніше, ще до 24-го, і я дві відхилив на той період часу, і про якесь міністерство зараз мова не йде. Але виконавча влада дійсно мені цікава, і вона мені значно цікавіша, ніж якась там політична історія. Просто я от особисто задумувався про те, що ну, а чому, от навіщо у нас є міністерство оборони? Чому не можна міністерство оборони замінити на повернись живим, наприклад? Це ж буде ефективніше. Ні, не буде. По-перше, держава потребує чиновників. Міністерство потребує чиновників, які знають правила чиновницької гри, яку вони ж собі придумали. Інакше, там все зарегульовано різними наказами, постановами, підзаконкою, нормативкою і так далі. Крок вправо, крок ліво, у вас кримінальне відповідання. Це в нашій роботі зараз. Ми теж дуже сильно зараз зарегульовані, і в нас купа питань від купи контролюючих органів, які займають купу часу. Тому не можна сказати, що ми були б ефективніші у всьому. Але концептуально, якщо б говорити про якісь змістовні речі, умовно кажучи, що треба купувати, або що не треба, або як має відбуватися розподіл, або чому ми умовно оцю зброю даємо цим, вони не вміють нею користуватися, а оцим, які вміють користуватися, не даємо. От дуже багато таких речей, дійсно, ми би могли нормально, ну ми би подібні організації могли би осилювати, скажімо так. Але держава не зацікавлена, щоб хтось приходив і розповідав, як треба щось робити, а тим паче, як треба щось купувати чи не купувати.
[Фоззі]
Та, держава дуже не любить, коли хтось щось ввозить закордону, я пам'ятаю ці історії приблизно травневі, коли всім почали давати відмову по казках. Зібрали гроші, купили казки, а потім на кордоні починаються свістопляски. Держава дуже цього не любить і зараз ти згадав про перевірки, дуже багато історій про волонтерів, яких там затримали, показали якісь склади, а потім дізнаєшся від знайомих, що вони з ними давно там співпрацювали, що нормальні люди і навіщо роздмухаються ці історії, не зрозуміло. По твоїх контактах зрозуміло в тебе їх більше і вони довші. Є люди, до яких приходили і треба було до них прийти, чи ні?
[Тарас Чмут]
Ну, приходили і треба було, в якому значенні, що займалися чимось не ок?
[Фоззі]
Так. Бо не проводили все згідно документів, що з точки зору держави є великим злочином.
[Тарас Чмут]
99,9% волонтерів підпадають сюди, тому що люди не знають як це треба робити. Це перша історія. Друга історія, держава не до кінця спростила ці можливості або пояснила ці можливості. Всі, хто умовно збирають там на свою волонтерську на монобанку, умовно уже до них може бути питання. Всі, хто ганяли джипи і так далі, вже до них можуть бути питання. І таких історій дуже багато. Здебільшого люди це роблять, ну, тотально здебільшого, не розуміючи, що вони щось порушують, без будь-якого злого мотиву і намислу. Вони це роблять, тому що другу, кому, сусіду, брату, комусь треба допомогти і ніхто інший, як він сам, не може взяти, купити, привезти і передати. Чому? Тому що держава не спромоглася це зробити за всі попередні роки. Тому ми зараз вимушені це робити. І держава зараз мала би всіляко спрощувати цю історію. Тому що вона не справилась зі своєю функцією в попередні роки.
[Фоззі]
Там же ще і законодавство застаріло.
[Тарас Чмут]
Там ще і законодавство застаріло. Там дуже багато проблем насправді. І в таких фондах, як ми, які мають більші об'єми, які там працюють з зовнішньоекономічною діяльністю, валютним контролем і так далі. Там величезна бюрократія. Тому так все повідомлено.
[Фоззі]
І доводиться тримати штаб людей, які з бітами відбивають запити?
[Тарас Чмут]
Запити, але не з бітами. Тобто, умовно кажучи, куди пішли 100 машин, вам треба знайти 100 актів. Перевірити їх, перевірити у військових, чи вони поставили все на облік, чи там все всіх відповідає. Підготувати відповідь, вичитати її від двох юристів. Це все збити до купи і відправити в лист. Уявіть, що у вас таких запитів день три. Тобто, у вас є якась частинна команда, яка працює чисто на це. Уявіть, що у вас об'єми в тисячах одиниць всього. І вам треба розібратися, який конкретний бронік. Оцей, чи отой. Бо він з окупівального врахунку йшов як бронік четвертого класу. Умовно кажучи. Бо його так постачальник в себе по номенклатурі проводив. І ви його так проводили. І таких історій, реально, величезна кількість у всіх. І всіх, у кого є масштаб, у них зразу з'являється сповільнення роботи через бюрократію.
[Фоззі]
Ще ж є такий момент, що військові не завжди хочуть акти підписувати, або ставляться до них якось. Я от сьогодні зранку писав листи тим, кому ми надіслали аптечки, з нагадуванням, що я ж просив одразу надіслати акти. Вони якось ставляться до цього. Вони написали кудись, отримали те, що треба, і, в принципі, все. На цьому кінець.
[Тарас Чмут]
Тому, у нас теж бувають такі історії, але ми давно на цьому ринку, ми давно цим займаємося, і всі знають, що від нас надали запит, і постановка на баланс. Інакше з нами не працює.
[Фоззі]
А вони обіцяють всі надіслати, а потім ти за ними ганяєшся. Смішно, але якраз зараз, у час запису цього ефіру, я бачу, як з'являється повідомлення від однієї частини, які ми передали з гастролі в машину, і вони щось ніяк не можуть її сфотографувати так, щоб було зрозуміло, що це машина. Дуже важко. Іноді вибити з військових фото звіти. Дуже важко. Іноді важче, ніж купити їх на машині. Десь так.
[Тарас Чмут]
Тому у нас є завжди старший командир, який йому десь і все буде хорошо. Тобто знову ж в цьому перевага великих фондів, або тих, хто працює давно.
[Фоззі]
Отримати фото звіти, це теж щоб...
[Тарас Чмут]
Це проблема. Це реально проблема. Це правда. Або отримати фідбек якийсь, або передали Олегу, скиньте якийсь відос прикольний. Да, да, буде. Три місяці аж деш. Тобто це в якійсь мірі навіть ображає, бо хлопці, ми за рахунок цього показуємо ефективність нашої роботи. Люди бачать, що воно працює і готові допомагати. Умовно, вас завтра зіб'ють Олегу, ви прийдете до нас і попросите нову. Ви не підете до держави, а до нас прийдете. А ми вам скажемо, вибачте, ні, бо ми вас півроку просили відос якийсь, показати як воно працює. А ви не спромоглися, вас кинуть, бо вам лінь було. От тепер Олега поїде іншим. Це нові умови війни, значить, що їм не тільки воювати треба, а й створити контент. Це не про те, щоб прям створювати його. Як колишній військовий, я знаю, що це не такі складно взяти, нормально відфоткати, подякувати. Це про вдячність. Вдячність тим людям, які дають гроші, щоб вони бачили, куди ці гроші йдуть.
[Валерон]
Ти казав про ринок війни, про військовий ринок, про ринок зброї.
[Тарас Чмут]
Відразу згадується фільм «Збройний барон» з Ніколасом Кейтчем. Чи схоже ось цей ринок на цей фільм? Тобто реально якісь люди в кожних куртках приходять в офіс, повернуть живим, пропонують купити. А що пропонують купити? Які найтрешовіші пропозиції? Ф-16, Міг-29, Су-27, підводний човен, танки, збройна техніка, арта, ракетні комплекси, зенітки, боєприпаси. А як Ф-16? Ну що це за люди? Це в якійсь країні, в умовному Катарі є списані 4-6-10 літаків, які виставлені на продаж, або є у власності якоїсь компанії, яка колись купила в когось, і от їх готові продати. Можете поїхати їх подивитися. От вам фотки, серійники, роки випуску і так далі. У мене таке було досить довгий період часу переговорів по вертольотах з декількох країн, Мі-8, Мі-17, ми дійсно розглядали їх купівлю, але потім виявилося, що вони не військові, а цивільні, і потім ми колективно дійшли, що зараз вертольотів під такі задачі в нас вистачає, але на ці вертольоти треба інші історії, і ці гроші пішли на інше. А підводний човен? Як ви його збиралися використовувати? Куди б він зайшов? Скажімо так, ми ще не виграли війну на морі, тому давайте не будемо говорити про те, що там воює і не воює.
[Фоззі]
Неважко здогадатися, навіщо Україні потрібні підводні човни. Я вам розповім таку історію про контрагентів, коли один ізраїльський фонд попросив мене пробити одну чехську компанію, яка хотіла продати ізраїлянам для України. І людина пішла в Чехію, подивилася, а за адресою знаходиться піцерія. О, шахраї, шахраї. А я кажу, а я б на місці такої компанії і маскувався під піцерією. Люди зайшли, люди вийшли. Люди зайшли, люди вийшли.
[Тарас Чмут]
Важливо наголосити, що ми, знову ж, працюємо офіційно в Білу через Державну службу експортного контролю, валютний контроль і так далі. Тобто, є певні історії з головним управлінням розвідки, які, як ви знаєте, які можуть бути стільні, але це виключно з ГУРом, по їх запиту, по їх історіях. Тобто, ГУР — серйозна структура, яка робить гандіозні проекти в цій війні, і подекуди їм треба те, що держава не може забезпечити, і тут вход вступає в ми. Ти особисто знайомий з Валерієм Залужним, сьогодні згадував про це, як я розумію, бачитеся у періодичному. У нас зараз... У нас зараз є така культ трохи, культ особистості Валерія Залужного, головний супергерой, і про нього дуже мало відомо. Ми бачимо там всі фотографії, меми, він завжди в гарному настрій, завжди усміхнений, позитивний, більше практично нічого про нього не знаємо. Який в житті Валерій Залужний? Абсолютно такий самий. Максимально прямий, простий, чесний, відвертий і щирий. Це дуже тепла і світла людина, яку я знаю з 2016 року, здається. Дуже було неочікувано, що його призначили на главкому. Це, напевно, найкраще рішення нашого президента за всю його каденцію. І це людина, яка змогла об'єднати армію, це людина, яка змогла, скажімо так, надихнути всіх на цю боротьбу.
[Валерон]
Він усвідомлює свою популярність, як ти думаєш?
[Тарас Чмут]
Він достатньо розумний і адекватний, щоб розуміти очевидні речі, але при цьому в нього не з'явилось якоїсь корони, зірковості, або чогось подібного.
[Фоззі]
Тут радше йдеться про зяпать суспільства на супергероїв.
[Тарас Чмут]
Можливо, так. Він ж бачив, що він на вкладинці Таймс, правда? Бачив. Здавалося б, так? Навряд чи він про це думав, чи на це розраховував, правда? Я впевнений, що він цього не прагнув. Я впевнений, що для нього це не є якийсь добуток. Для нього більш важливіша війна і більш важливіше якесь там повернене село, ніж потрапити кудись на телек чи на обходнику чогось.
[Фоззі]
Не забувайте, що ми живемо в епоху медійних воїн і дуже добре, що в нас нарешті є такий військовий супергерой, бо попередні покоління військових, які ми бачили, я згадую зараз Кузьмука, всіх цих чуватів, то вони взагалі не знали, що таке Таймс. Це шабути на обкладинці, вони журнал Мурзілка читали, мабуть, свого часу. Це дуже прикольно, дуже подобається читати російські пабліки, коли вони реагують на подібні історії і так посипають голову попілом, тому що от в українців є якісь сучасні військові, адаптовані до реалії модернової війни, а в них там генералітет такий радянський.
[Тарас Чмут]
Просто ти читав завжди в книжках, знаєш, про якихось там полководців, геній полководця, а зараз це в реальному житті відбувається. Чи можна сказати, що геній залужного в тих операціях, наприклад, в Харківській, в контрнаступі в Харківській області відіграв якусь значну роль. Це дійсно те, про що будуть писати в книжках? Це складно мені говорити про це, бо ні я, ні ви достеменно не знаємо, хто планував, як планувалося і так далі. А найголовніше, що який би не був крутий план, реалізовує його все одно якийсь Микола з якогось села, який воює на тому, що в нього є з тим, що в нього є. І реалізація будь-якого плану залежить від такого простого українського чоловіка або жінки, які скоріш за все не навчені, не підготовлені, не належно забезпечені, але отак, як є, беруть і бажають. Тому я би все ж таки не створював б якогось ідола, образа і так далі. І не забував, що все одно перемогу формують ті, хто сидять в окопах.
[Фоззі]
Я повертаючись до залужного, вибачте, тут же теж є небезпечний фактор створення куміра. Я так шкодую, що на місті пам'ятника Леніна напроти Бісарабки не зробили пустий постамент з написом «Не створи собі куміра». Теж ж небезпечно почнуть цей же запит на якогось піначета, він же все одно ж в суспільстві існує. І намагаючись звернути далі.
[Тарас Чмут]
Можливо, це й добре з одного боку. З іншого боку, я не чую, щоб в нього були політичні амбіції. Але в той же час, скажімо так, хотілося б, щоб країни керували люди результату, а не просто люди. Financial Times писала, що ми візьмемо Херсон на цьому тижні. Голова Гуру Буданов каже, що до кінця нового року.
[Валерон]
До нового року.
[Тарас Чмут]
Я би довіряв більше Буданову. Але знову ж. Впильнемо Херсон, і росіяни підуть з Херсону, це велика різниця. І росіяни затоплять Херсон, це третя різниця. Тобто давайте розділяти їх. Буданов каже, що до літа війна закінчиться. Наступного року? Так. Оптиміст.
[Фоззі]
Ага. Тобто ти вважаєш, що все-таки цей доч зовсім надовго?
[Тарас Чмут]
Ну слухайте, який зараз місяць? Восьмий? Вісім місяців. Нам говорили місяць-два. Я завжди...
[Фоззі]
Тут ключове.
[Тарас Чмут]
Я намагаюся виходити з гіршого сценарію, готуватись до нього, тоді коли приходить менш гірший, у вас все добре. Найгірше, що може бути, це думати, що завтра все закінчиться. Ну не закінчується. Добре, от про роздотоплення, ти кажеш, ця історія з Каховською ГЕС і мінуванням. Наскільки великі ризики, на твою думку? Наскільки це ймовірний сценарій? Я не знаю. Я не дуже люблю в передбачення гратись, бо не дуже моє. Я не знаю. Але від Росіяни можна очікувати будь-чого. Ця війна вже в черговий раз показала.
[Фоззі]
Отже, сподіваємось як завжди на найкраще, але маємо бути готові до найгіршого сценарію, згідно якого ця війна за українську незалежність ще триватиме і триватиме. Не до весни, не до літа, а, можливо, роками.
[Тарас Чмут]
Але фінал завжди один. Це наша перемога. І це треба пам'ятати.
[Фоззі]
А що ми зарахуємо собі за перемогу? Це так... Я зі сцени кажу всім. Ви вже розумієте, що перемога буде. Що таке перемога?
[Тарас Чмут]
План Мінімум це повернення всіх...
[Фоззі]
23 лютого?
[Тарас Чмут]
Ні, 91 рік. Вирішення конфлікту в Придністрові позбавлення Росії ядерного статусу і постійного представництва в ООН і в ідеалі розділення на окремі республіки без ядерного статусу.
[Фоззі]
Це план Мінімум такий?
[Тарас Чмут]
План Мінімум – кордони і Придністрові.
[Фоззі]
А план Максимум – виселити їх всіх на Марс. Я за такий проголосую.
[Тарас Чмут]
То вже не наші справи, але як держава в такому форматі, як вона існує зараз, в майбутньому вона існувати не має.
[Фоззі]
Тоді цей дождь буде надовго.
[Тарас Чмут]
Мені здається, що в тебе нереальна кількість чатів має бути в телеграмі і що воно постійно має приходити якісь повідомлення. Так і є. Я вже десяток відписав за це. Це видно. Як ти розслабляєшся? Бувають такі часи, коли на годину відкладаєш телефон? Чи на добу відкладаєш телефон? Я ось пару днів назад був в Карпатах у відпустці. Я там фізично не було зв'язку. Тому хочеш розслідувати, а нічого ти з цим не зробиш. І я цілий день просидів, прогуляв в ігрушку, проїбланив і нічого не робив. І максимально мені було добре. Ти казав, що я чув, що суспільство не дуже відповідально ставиться зараз до війни. Як тобі здається, що можна робити, що не можна робити? Можна ходити в кафе? Можна пити пиво по вечорам? Можна дивитися комедії? Треба ходити в кафе. Треба підтримувати економіку. Треба, щоб гроші працювали. Треба, щоб бізнес працював. Все, що працює на економіку, все треба. Це пункт номер 1. Економіка живе війну. Поки працює економіка, поки ми воюємо. Економіка тримається в значній мірі на сфері послуг, сфері всього переліченого. Тому треба це робити. Треба працювати. Треба заробляти. Треба витрачати. Треба жити. Країна має функціонувати. Економіка має працювати. Тобто ми не маємо всі сидіти тут страждати, що завтра всі умремо. Ми маємо працювати. І сотні тисяч людей на Сході, на Півночі, на Півдні, на всій території країни забезпечують те, щоб мільйони інших могли нормально жити. Це їх робота. Вони це роблять. Тому ці мільйони мають нормально жити. Але пам'ятати, що війна не закінчилась, що ті, хто захищають їх, потребують кожного дня допомоги і підтримки. І держава, що би ми не думали, як би ми не хотіли, сама поки що не справляється.
[Фоззі]
Алілуя! Краще і не скажеш. Валерон, ти можеш пити пиво ввечері, після зйому, і навіть можеш дивитися в футбол.
[Тарас Чмут]
Про футбол, до речі, як ти гадаєш, продовжують грати в футбол у нас? Чемпіонат України продовжується? Навіть у такі часи сидять три години команди на тривогі, потім виходять і грають в футбол. Це варто робити? Напевно так. Мене немає відповіді, чому не варто. А ти дивишся футбол? Ні. Я зараз взагалі нічого не дивлюсь.
[Фоззі]
Наш перший герой, який не дивиться футбол, і мабуть не останній, тому що війна триватиме, і футболу, на жаль, в ній менше.
[Тарас Чмут]
Це такий популізм, звичайно, створювати команду ЗСУ, щоб вона грала в чемпіонаті України, і начебто залужному ця ідея подобається.
[Фоззі]
Залужний волювальник Динамо, ми там бачили, патч якийсь в нього був.
[Тарас Чмут]
Я не чув таку історію, але допускаю, що може бути. Зараз багато всього відбувається, зараз багато ідей можна реалізовувати. А це погано?
[Фоззі]
Ну просто, були ж спроби, був клуб ЦСК, вони... Це завжди було як здебільшого...
[Тарас Чмут]
Це не погано, але мені так здається, коли чиновники, футбольні чиновники, це ж теж чиновники, вони сидять там в високих кабінетах, ходять в піджаках і мають корупційні ризики, скажімо так. Вони якусь свою бездіяльність чи свій піар будують на тому, що от ми мусимо професійних футболістів грати з військового футболу.
[Фоззі]
То таке. Мені здається...
[Тарас Чмут]
Дуже важлива компетенція. Я думаю, ви краще цим розбираєтесь.
[Фоззі]
Я думаю, що то просто хайп і бажання отримати якесь фінансування. З ССУ краще воюють на інших полях. Це правильно. Всі решта від Лубна. Ну і на сам кінець традиційно ми зробимо розіграш мерчу. В нас зараз такі гості, що в кожного є своя лінія мерчу. Скоро не можна буде вийти на вулицю, щоби не зустріти людини, в якої нема власної лінії одягу. І зараз ми розіграємо мерч від фонду «Повернись живим». От де він показується зараз? В цьому? А, в цьому. Так от, ми розіграємо цей мерч серед тих, хто зробить донат під цим постом, під цим відео. Зробіть донат на «Повернись живим» та напишіть суму, яку ви задонатуєте. Без залежності по сумі ми просто розіграємо рандомно серед усіх донаторів фонду «Повернись живим» під цим відео цей мерч. І взагалі підтримуйте «Повернись живим», підтримуйте українське волонтерство, тому що якщо ми його з вами не втримаємо, ми не втримаємо і країну. Десь так.
[Тарас Чмут]
Знаєте, я весь ефір, весь запис хотів запитати одне питання, яке таке культове трохи. На коня? Ні. Що поруч ні? Всі так знають. Я вже відповідав. Так. Ну ладно, так.
[Фоззі]
Окей.
[Тарас Чмут]
Ви ж знаєте. Нічого не змінилось.
[Фоззі]
Росні пізда, ну що ти, Валерон, ти що, хотів від мене це почути?