ТАЙРА. Які пісні співала у полоні, ставлення до Арестовича та спогади про Да Вінчі.
Юлія Паєвська "Тайра"
Опубліковано 24 квіт. 2023 р. • Довжина: 9 025 слів
Короткий зміст
За останній рік у нашій країні з'явилася нова когорта людей, які претендують на статус моральних авторитетів нації. Одна з них, безумовно, парамедикиня Юлія Паєвська, відома за позивним Тайра! Вона не любить, коли її називають народним героєм, болісно згадує про бої в Маріуполі та полон, каже, що готова померти за країну, але не готова бути її депутатом. Без перебільшення історичний випуск Прямої Червоної! І не тільки тому, що до нашого бару вперше завітала жінка.
🔥 Що не так зі ставленням до війни в українському суспільстві
🔥 Як помирав Маріуполь
🔥 Про що не може розповідати Тайра
🔥 Тур Америкою і Європою як нагадування про війну
🔥 Чуттєві спогади про Да Вінчі
🔥 Навіщо росіянам українські діти
🔥 Взаємини з Олексієм Арестовичем
🔥 Як це, коли тобі дзвонить принц Гаррі
🔥 Ідеї для телемарафону
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Тайра]
Пряма Червона знову в реальному світі, в реальному барі. Сидимо і нарешті з нами, з Валероном. Героїня, за якою довелося побігати, почекати. Але причини були об'єктивні. Спочатку полон, потім Америка. Якось так склалося життя. І нарешті в нас Тайра. Привіт. Привіт. Дякую, що завітали. Дякую вам. Тільки не героїня ніяка, так що, будь ласка. Народний герой. Я ж такий.
[Фоззі]
Такий герой.
[Тайра]
Як пишу вікіпедію. Ну, в нас був народний герой Притула. Теж відбувався від того, що він народний герой. І відмовлявся. Але потім вже. Народний герой, так народний. Нас теж народний герой. Я теж так зрозуміла. І це правда. І це правда. Ставлення до війська. Зараз в нас все бінарно, шизофренічно. Ставлення до війська дивне. З одного боку, маркетологи ж відчувають настрої суспільства. Вся реклама про перемогу, контрнаступ, газіровку контрнаступу, стейки перемоги. Весь цей маразм. І поруч із тим ми стикаємось з історією про, наприклад, Буковель. Там, де один мутний тіпок засилає військового лікаря.
[Фоззі]
Боку Зайцеляна, так?
[Тайра]
Так, так. І свій Бахмут. Яке ставлення, от, з твого боку до цієї шизухи, яка в суспільстві є? Я споглядаю за цим вже вісім років. Дев'ять вже. Дев'ять. Дев'ять років. Дев'ять. Ну, я вже звикла, я вже не реагую, ні агріюсь на це. Ну, якби тобі хтось сказав, що, тіпа, ну і їдь в своє Широкіна. Це питання сумління особистості. Ну, якщо можна називати особистістю. Ну, якщо справжнє екідо, то треба було б використати дебілізм цього пацанчика проти цього пацанчика.
[Фоззі]
Ні, ні, ні, ні.
[Тайра]
Боже због. Я економлю енергію, я на такі фігні не бідусь. Мені є чим зайняти в житті. Але реакція суспільства… Але погодьтесь, що таких випадків буде все більше стаєвати. Ну, я думаю, що років через десять ампутантів будуть вже з маршруту куди-будь піхивать. Ну, як завжди, це законно. Маятник? Ну, може не маятник, але… Я вас туди не посилав? Так, буде. І будуть виштовхувати ті самі люди, які купують футболки «Доброго вечора, ми з України» зараз? Ну, надіюсь, що ці люди не будуть. Знайдеться обов'язково хтось. Щоб цього не було, треба вже зараз виховну роботу проводити. Ну, боротися слід за майбутні покоління. Коли мені кажуть, ну, от як змінився Харків. Я працюю харків'янином для медіа. Але, Олександр, скажіть, будь ласка, от як, на вашу думку, змінилося ставлення харків'ян до цього? Я там вигадав спеціальний термін «ефект Добкіна». А ну, поясни що це? Ну, «ефект Добкіна» — це отак от фуражка білогвардійського офіцера, а тепер бац — червоно-чорне, надає крила. Це як вишілля в Маліновці, пам'ятаєте?
[Фоззі]
Так, так, так.
[Тайра]
Влада міняється. Ні, до частини достукалися ракетами, вони змінилися. Але боротися слід за майбутнє покоління. Мені здається, з дітьми все в нас перспективно. Тобто, діти за 10 років, ті, що зараз були під ракетами, ті, що зараз спускалися в метро, ті, що зараз співали «Червоно коліно». Я не думаю, що вони когось з маршрутки будуть виштовхувати, а це головне. Це майбутнє. Виштовхувати будуть такі самі жлоби, як той на Боковілі. Рішала. Рішала. Черкаський бізнесмен, який пальонний алкоголь жинив, дві кримінальні справи, але до Боковиля якось він не брався. Бачиш, мене не прослідкувало в цей момент, але багато за чим слідкувати не встигає. Ні, але це ж показова історія в плані сприйняття суспільством військових. І от інтеграції військових в суспільство після повернення з фронту. Цим треба вже зараз займатися теж. Психологи мусять бути підготовлені, їх знадобиться дуже багато, бо насправді вся країна в ПТСРі. І я це сказала ще років п'ять тому, і я дивлюсь, що це дійсно так. А зараз ще більше. Ну, і далі буде більше, бо війна не закінчена. Просто в суспільстві вже, я споглядаю, знаєш, таке враження, що ніби ми вже перемогли. Тобто народ вже розслабився і почали на одному блотку чіплятись. Тобто почались улюблені українські забави, національний від спорту срач. І оце не гірше, бо ворог тільки спить і вийде, щоб ми одне на одного тут нападали. Зараз багато хто каже про відчуття АТО-2, що менше ракет в росіян, менше долітає. І люди починають, якщо викреслити фактор повісток, люди починають поводитися так само, ніби десь там щось відбувається. Треба думати про хороше, треба жити життя. Якийсь відсоток, напевно, є, але я стикаюсь. Може в мене це от бульбашка, як модно зараз знову всі згадали про бульбашку, це такими волнами йде. Тобто я спілкуюсь з людьми, котрі ніфіга не розслабляються, нормально все. Ну і завдяки цим людям, в принципі, існують решта бульбашок. Ну і щодо того, що народ розслабляється і починається ставлення, як до АТО-2. Ворог наш настільки підступний, що розслаблятися не можна жодним чином. Тобто постійно треба тримати. Ну так, і це йде ж надовго. Не знаю, надовго чи ні, але то, що москалі здатні на сюрпризи, це сто відсотків. Треба бути готова. Не можна розслаблятись, влазити в срачі і марнувати свою енергію на от такі речі. Краще зібратися. Партнер нашого каналу, компанія VBET, з початком війни заснувала благодійну ініціативу VKR-фанд. VKR-фанд надважливо допомагати саме тим проектам, які зараз максимально покривають запити українців. Один мільйон гривень VKR-фанд перерахував в програмі «Авто для перемоги» від благодійного фонду «Разум4Україн». Завдяки цим коштам медики однієї з артилерійських бригад отримали сучасні авто швидкої допомоги, що значно пришвидшить та спростить надання першої необхідної допомоги нашим пораненим воїнам. В нас був в минулому випуску Андрій Бідняков. Я працюю Харків'яном, а Бідняков працює Маріупольцем. І ми багато говорили про цей, не вивчений до кінця наукою, хельсінський синдром, він же стокгольмський, а от маріупольський синдром, я це називаю синдром обстрілу восточного, коли місцева вата все одно не вірила, що… Да, кричала, що розвернулись гради, попадали. Було. І в Маріуполі їх багато. Тобто, ну, всім хочеться вірити в те, що це місто відновиться і знову буде українським, але куди подіти людей, які як не вірили в те, що в підступність росіян, так і не вірять, при тому, що міста їхнього фактично де-факто не існує. Це катастрофа, і той, хто не бачив, не може навіть уявити собі масштаби. Півмільйони міст зруйновані на 90%, може трошки більше навіть. І, ну, тобто, я бачила, як воно помирало, і місто вмирає так само, як людина, знаєш. Тобто, я ваще опишу це десь. Це важливо зафіксувати, оскільки кись Маріуполя людству було б непогано вивчити. Ну, то саме зробили з Алєпо, просто масштаб інший, так. Ну, інструментарій, то є інструментарій. Я в Штатах розмовляла з хлопцем з Алєпо, і він запитався, ти звідки, я кажу, з України. О, я чув про Маріуполь, я з Алєпо, я кажу, а я чула про Алєпо. Він мені, дивись, чекай, і в телефоні дуже швидко знаходить розстріл «Слава Україні». Дивись, дивись, що москалі роблять з українцями. Я кажу, ти мені показуй. Тобто, ворог сам себе нищить на інформаційному фронті, такі, зречі. Нам повезло, насправді, що вони такі тупі. Ну, і пихаті, бо жоден розумний ворог цього відео не оприлюднив. Бо це ж вони вистрілили, насправді, собі в ноги. Фос про контрнаступ згадав. Зараз з кожного утюга, правда, можна почути про контрнаступ. І я бачив інтерв'ю Павла Казаріна, журналістики. Він дуже, як на мене, влучне порівняння зробив, що наче суспільство — це вболівальник, який дивиться футбол по телевізору і кричить, підказує. Ну, давай, давай вже. Виходьте в контрнаступ. Забей, забей гол. Знаєш, у мене було враження якийсь час, що ми всі як гладіатори на арені, а суспільство спостерігає так звірху. А чи не перегріти ми всі цим контрнаступом? От очікуванням, що наче за ним вже війна закінчиться? От зараз тільки один, там… Ну, я не хочу цього коментувати, бо то, що, я думаю, насправді може зашкодити контрнаступу, а брехати я не хочу. Нарешті. Нарешті хоч хтось не хоче коментувати контрнаступ. Алілуї. Шановні виробники контенту, якби ви дослухалися до порад фахових людей і не тренділи про контрнаступ, можливо суспільству було б трошки легше переживати хоча б цю весну. Дякую. Ви все одно зробите, як ви робите, але не кажіть, що вас не попереджали. Нас позбавили заголовку цього відео. Бо якщо пишеш у відео контрнаступ, то в нього більше переглядів. Ти напиши, а комент є? А як тобі такий заголовок? Який ще нахуй контрнаступ? Ну, притула порадив просто всім донатити далі і затулити пельки і чекати. Ні, всі провідні волонтери це і кажуть. Бо лопати цю скалу не можна перепиняти сто відсотків. Допоки ворог не знищений, ми мусимо навалювати далі з усіх сил, скільки можна. Закриваючи тему з Маріуполем. Колись були в Широкіно, такий харківський десант. Я маю на увазі культурний. Вже давно ми туди їздили. І тоді важко це вкладалося. Це курортний посілочок. Зрозуміло, що з поправкою на Азовське море. Тобто, яке море, такий Фарос. Нормальне море, що ти на Азовському? Ніга ні. Нормальне. Менше з тим. І воно ще зруйноване. Це такий апокаліпсис Копали. І, здається, цього не може бути. Тому що тут поруч був ще живий Маріуполь. Там зупинки якісь, спільний транспорт ходить.
[Фоззі]
Порожні знаки.
[Тайра]
А тут Широкіно просто все зруйноване, спалене якісь. Вихрощені машини. Так, табети стоять спалені. А тепер в нас такого Широкіна третина країни. Не третина, але так. Я за довжиною фронту. Я бачу відео з Мар'янки. Я думав, що Мар'янка це селище якесь. А це місто. Це було місто. І його взагалі немає. Бавна Ваха, так само, немає. Ну, Мар'янка вона не така велика. Там тільки лікарня, мені здається, така була. Мар'янка, як на мене, це більше село городського типу. Але нормальне місто з комунікаціями, з транспортом. І знов таки… Небеличке, але є. Алепо. Зруйнувати все. І Бахмут зараз, то все. 23 лютого всі їхали на захід, а ви поїхали на схід. В Маріуполь. 23 лютого. Я тоді через очима Годименка дивився на ту історію. Тому що серж Марко, Годименко. Так, ми трьох поїхали. Що тут вони сиділи, я не розумію. Ви ж до Барсуків їхали. Про що думали ви тоді? Я їхала на госпіталь, відвезти їм деяку медицину, медичні всякі встаткування. Невеличка коробка була, могла просто відправити. З Годіменком і сержем. Все це, але знайшлося місце під моєю жопкою в машині, і я пригнула. Про що думала? Ну, про те, що якщо це почнеться, то по крайній мірі я буду вже на місці. А до цього ж, виходить, ви фактично закінчили, правда, військову кар'єру? На той час вже півтори роки я була дімвілем. Ну, тобто, ангели функціонували, але я вже скільки, місяця три, я готувалася до «Інвікторс Геймс», тобто, я була в Києві, і дуже серйозно тренувалась. Не було часу, насправді, і не було часу їхати. Але, ну, думаю, на три дні матануся, оце три дні, дві місяці. А як взагалі сприймалися ці розмови про повномасштабне вторгнення? Ми згадували, що Ахметов тоді, 23-го? Ні, 16-го був в Маріуполі.
[Фоззі]
А, 16-го?
[Тайра]
Ну, що, типу, він-то точно знає, що нічого не буде. Ну, теж, виходить, не вірила, так, якщо на три дні збиралася? Я вірила, я знала, що буде, я тільки не думала, що це буде 24-го початок. Ну, було відчуття таке. Я передчувала, що Маріуполь буде в облозі. Я про це навіть десь в інтерв'ю казала, що кілька років до вторгнення, тобто, знаючи приблизно розподіл сил, я розуміла, що Маріуполь втримати не вдасться. Це було очевидно.
[Фоззі]
Бо дуже маленька відстань.
[Тайра]
Бо місто на опліці, воно не прикрите нормальну авіацію і ПВО. І з моря не прикрите. Тому що там значні сили, потужні військові дислокувалися, але було не прикрите. І море, знаєш, я колись зрозуміла, що піхотинці море сприймають як кінець карти. Тобто, знаєш, отут ми воюємо, воюємо, а це що? А, ну, це я не знаю, якось так. Це не до нас? Це підсвідомо. Це не через те, що вони не навчені, а просто так, свідомість. А, кінець карти, окей, там нічого не буде. Ні-ні, прикривали, тримали, але недостатньо уваги. Ну, в держави на той момент були інші пріоритети. Ну, це я взагалі не знав, як коментувати, не знав. 23 лютого вечора, яка була там атмосфера в Маріуполі, чи все як завжди було? Нічого? Нічого, ну, як, купа народу виїхала з міста. Тобто, на зустріч нам їхали люди на таких недешевих машинах загалом. Я не знаю, хто там виїжджав. А черг не було на виїзд. Але дорога була так, достатньо, плотненька, запакована. А місцеві розслаблено досить. Ми приїхали дуже пізно ввечері, випили десь кави на заправці, поїхали там, де треба. Полягали спати, бо змучені були, цілий день в дорозі. І вже розбудила нас, ну, тобто, війна, прильоти, всі діла. І прямо з перших днів жорстко було, так? Дуже жорстко, прямо з перших днів, так. І почали вони, трошки на базу Азова нисипали, там якісь ще, я не пам'ятаю конкретно, які місцята. Тобто базування якихось сил, не буду брехать, не пам'ятаю. І багато на цивільні об'єкти, одразу на жилі квартали. Тактика така? Це залякування, це сто відсотків, так. Ну, вони звикли, що в них так працює, тобто, їх народ в страхі вони тримають, і воно спрацьовує. А на українцях поламалось. Ну, це було жахливо, це такий досвід, знаєш, нема що порівняти. Дуже відрізнялось, так, від попередньої війни, скажімо так, від першої війни? Так, за рахунок масованості, це дуже було масовано. Оця нагрудна камера, ви ж відразу почали знімати? Ну, це нормальна практика, я завжди включаю на евакуацію. Ця камера зі мною вже років 5, до того була інша. Мені її підігнав колись той самий хлопець, який дав мені машину. Він зараз, ну, одна з машин Ангелів, Тахо. І він вже Гоупрошку цю підігнав. І років 5, тобто кожна евакуація, якщо я там не забуваю нажати на кнопочку, все знімається. Ну, як поліцейські роблять. Щоб ти міг потім передивитись і… Зараз буде чай. Передивитись, проаналізувати, або якщо ти забув, наприклад, якщо не один поранений, ти можеш щось забути, що саме ти, в якій кількості та які препарати додавав. Страшне діло. Ну, тобто це нормальна практика. Всі парамедики, всі хлопці, у кого є камера, завжди все фіксують. А ви передивляєтесь? Ну, оцей матеріал, так, я передивилась. І, виходить, це вона 15 днів прям писала, так, чи більше? А як ідея народилась передати? Ну, бо я розуміла, що все занадто круто закручується. І я була впевнена, що я живою звідти не вийду. І щоб хоч щось лишилось, приїхав Міша, код, начальник патрульної поліції Донецької області, каже, там є журналісти АСАШІ, я кажу, о, передай їм, будь ласка, цю штуку. Записали на, тобто, звернення, що ви можете користуватись цим. Бо я була впевнена, що все, досвіду зняв. Я передивлявся теж відео, ну, дуже сильно. Ну, це тільки там, може, один відсоток усього об'єму. Там жесть, взагалі. І вразила мене, ну, та історія, коли хлопчик маленький загинув, ви плакали, це зрозуміло. Але мене найбільше вразила історія, коли якісь місцеві підійшли до лікарні, я так розумію, і туди привезли полонених росіян. Чи полонених, травмованих росіян, щось таке. І вони кажуть, тіпа, будуть і мочити рускіх? Лічить. А мені почалося, що мочить.
[Фоззі]
Ні-ні, там лічить будуть.
[Тайра]
Ти послухай уважно, лічить. Рускіх лічить будуть? Ну, а я навпаки собі не малював картини, що вони, тіпа, думали, що ми їх... Це цивілітери, ЛМ. Ти що, ти що, ти що. Переслухай ще раз, будуть і лічить, і вони такі, ну, тіпа... Дивно, так? Просто місцеві були страшенно роздритовані, вони злі були, капець. Вони так навіть засуджували, що якщо і лічить, будуть і так, тіпа... Ну, місцеві ж вони теж різні. Ота от дівчинка вагітна, яку з пологу виносили. Спочатку Кацапи розповідали, що це інсталяція. Потім ця дівчинка, ба-бах, і вже в Донецьку знімається. Ну, ти ж розумієш, що важко очікувати від цивільної дівчинки, якої до того було промитими російською пропагандою, сумління якогось патріотизму. Тебе ледь не вбили з дитиною, ще не народжено. І до того, що, додай просто тупу страх, вона з дитиною, і насправді вона просто дбає про дитину і може говорити все, що згодене. Знов таки Маріупольський синдром. Але я тобі кажу, як в Маріупольсі приносили в госпіталь їжу, сигарети для хлопців. Тобто це не одне, не два, це просто дуже багато. Готували, поки була можливість, приносили гарячу їжу. Та ти що, дуже опікувалися. Не можна сказати, що Маріуполь там ватний, взагалі ні. І Бідняков вже нам казав, що було дуже багато проукраїнських людей. Дуже багато проукраїнських. І знову така бульбашка. Я спілкувалася в Маріуполі з дуже багатьма людьми. І всі вони були налаштовані за Україну. Більшість з них виїхала про частину невідомо, де вони, де хто в полоні. Хоча цивільних вони не мають права взагалі отримувати, так само як лікарів, медиків. Вони їх мають просто відпустити. По Женеві? Так, але вони клали з прибором і на Женеву, і на все. Ясне діло. Я сам не люблю, коли тиснуть підпишіться на наш канал, підпишіться. Але що поробиш, якщо все зараз рахується в підписниках? Це не важко. Підпишіться на канал, нам буде простіше виробляти для вас цікавий контент. Слухайте історію. Значить, їздимо в благодійні тури Європа-Берлін. Відіграли концерт, підходить до мене якийсь хлопець. Ну, я ж бачу, що він там з прапором нашим. Ну, і взагалі ти відрізняєш одразу обличчя наше, не наше. Він там, ми складаємо вже після концерту. Ця брама брендебурська. Все на пафосі, все красиво. Там, до речі, російське посольство поряд. Так, так, так. Я їм співав пісню хальковських ультра. Ага, молоді. Вночі я спеціально підійшов. Ну, там поліціянт до мене підійшов. Там було одне відкрите вікно. Я став під ним і так щемно. Багама, багама, мама. В жопу ми їбалі Путіна вавана. Прямо так з нотами. Тихо, добре, я повторюю. Потім фагот мене вже забирав за півгодини. Коли вже поліція підійшла. Коротше, менше з тим. І, значить, підходить чувак і каже, запиши відео моєму брату. Він полонений. Зазвичай. І так. Ти ж в режимі такому післяконцертному. Все прекрасно. І тут думаєш, блін. Тут важливо не набрехати. В жодній інтонації. Ти зараз запишеш відео. Що ти йому скажеш? Що все буде добре? Таке. Я записав відео. Як зміг. Щось сформулював. Наступний тур. Минає два місяці. Ранок. Треба те, треба те. Треба те, треба те. О, повідомлення. Якийсь чувак, привіт. Я, Марпєх Сазовськар. Вийшов з полону. І з'ясувалося, що ти мені записав відео. З мого брата. Дякую тобі. І розкажу тобі прикол. Він каже, щоранку врубають гімн Росії. І щоб не з'їхати з глузду, я щоранку читав вашу пісню, на гімн Російської Федерації. Мені теж з піснями було прикольно. І це так мене вразило, що так співпало. Він не знав, що я записав те відео. І він вийшов. Це була така мотивація. Я десь тиждень підживив цю історію, що чувак співав. Ставили гімн. Тобі ж теж, так? Вони ж люблять. Ставили, ставили. Вони заставляли співати. Це найменше катування з того, що було насправді. Бо я навчилась співати. Володіти більш-менш голосом. Бо я завжди мріяла навчитись співати. Не було часу якось. І оце на гімні Росії На гімні? Гімні Росії трошки мені вдалося. Зараз я не співаю гімн Росії. Я знов втрачаю навичку. Треба співати гімн України кожного разу. Він важкий, я не витягую. Гімн України теж полоненим я чув. Танго танцює ж двох. Від зеркалення. Ви теж якусь пісню підкладали? А я прокидалась. У мене три пісні. В голові грали. Насправді. Одна це «Коли вона».
[Фоззі]
Чому я? Лиш вона?
[Тайра]
«Коли вона знову прийде сюди». «Нажадана слова». В українському шоу-бізнесі на фразергізм «Вона» є тільки одна пряма реакція. «Лиш вона сидітиме сумна». Ні. Декому краще вдаються приголосні. Декому голосні. На неї не можна було не збивати увагу. Вона сміялась вісні. Це слова Жадана. Така потужна пісня. Це Козак Сістем співає. А друга це Натаха. З Жаданої собаки. Вона витягувала просто... Ми йому передамо. Я йому сто разів про це розказувала. І третя це «Вийду змучена людьми». І що в цьому розмірі вкладалося на гімну Росії? До гімну Росії не мало жодного стосунку. Це просто так в голові програвалося в пісні. Оці дві щастіше, а кому вниз рідше. «Вийду змучена людьми». Всі працівники були українцями, правильно? В тюрмі. ДНР-овцями. Я у них паспорта не питала. Я думаю, що це було місце. Я була не тільки в тюрмі, але давай цю тему не чіпати. Бо Гур не рекомендує. Шкода, але існує певна кількість дуже цікавих тем, які ми сьогодні не можемо обговорювати, тому що Головне управління розвідки трохи проти. Ну, ви розумієте. Я до того хотів сказати, що після перемоги, після звільнення Після перемоги я записую насправді. Після перемоги я видам книжку. Але оцей етап полону будемо обговорювати. Я вже його відчуваю, тому йдеться про наступне. Припустимо, Донбас знов наш. Що нам робити з тим населенням, яке лишилося, яке вже 10 років вкладає дітям в голови історії про не знаю, українських саксистів.
[Фоззі]
Я не знаю.
[Тайра]
Давайте спершу повернемо, а далі будемо розбиратися. Я про інше. Чи треба його повертати? Чи є в нас ресурс на те, щоб потім все це вичищати? Повертати треба. По міжнародним законам це наша територія, як і Крим. І про це треба нагадувати світовій спільноті, бо вони якось збули, що Крим це Україна. Тобто російська пропаганда настільки... Намагаючи розміняти. Ні, завжди. Ви там віддаєте Крим, ми там то... Що значить віддайте? Це що, пачка сігарет? Що це таке? Це трампівські такі новативи. В Техасі, наприклад, іде дискусія, панелька така. В хорошому сенсі панелька. В хорошому сенсі панелька, так. Ну, я не знаю. Техасці, ну такі правильні хлопці, дуже люблять зброю, вони за справедливість, за закон, за все. І вони питають. А от... Крим, там багато російськомовних, може дійсно віддати Росія? Я тут через одного чую, як люди продовжують іспанською. Тим більше історично. Історично, тим більше там Нью-Мексико, Техас були мексиканські. Це елементарно, ти просто дивишся історію і ти бачиш, як воно все... Але Техас куплений був. І не тільки Техас, там багато територій. І він з якого хрена, ні за що. Я кажу, так це ж та сама історія. Він, а, ну це все зміняє. Я кажу, ну є ж міжнародні закони, давай лізь в інтернет, дивись, чия це територія. Написано Україна, ну бачиш, кажу. А, ні, ну так, так, я думав, це Росія. Ну... Іноді просто недостатньо інформації. Америка. Ми зараз дуже залежимо від ставлення американського суспільства, тому що в них вибори. І є за одним із сценаріїв, ми можемо, я так формулюю, обережно-обережно отримати менше допомоги, менше коштів, менше тиску на партнерів в Європі. І фактично в осени в них вони... Америка почне бути такою країною в собі, і почнуться передвиборчі перегони. Яке відчуття в тебе від Америки зараз, від їхнього ставлення до війни і до Китаю, і до Росії?
[Фоззі]
Їх ставлення? Так, їхнього.
[Тайра]
Ну що, я можу сказати... Всі люди, абсолютно, незважаючи на приналежність до партії, підтримують... З ким я спілкувалася? З людьми на вулиці. Знову бульбашка? Ні, це прості люди на вулиці. Не буває простих людей. Просто люди на вулиці, в парламенті, бізнесмени, прибиральніці, таксист, різні люди. Підтримують Україну всі абсолютно. Тобто, цей наратив, що там нехай самі розбираються, не проходить. Через те, що американці на нас дуже схожі. По-перше, свобода, це така надідея. Законність надзвичайно важлива для них. Спільні речі. І демократія. Українське суспільство зараз за демократію 100%. Але разом з тим не на перших шпальтах, так? Україна вже... Так, вже не так багато, як було раніше, але вся ця підтримка перейшла з емоційного рівня на спланований і дуже глибоко запавший в душі, знаєш, тобто в серця. Україна є символом незглавності, це дійсно так. Тобто це не так, як Сирія, що це десь далеко, хай там... Вони пам'ятають про Афганістан, про те, що ви вийшли з Афганістану і вони не хочуть повторювати цю історію. Якби вони не вийшли з Афганістану, можливо, і не було б такого вторгнення масового в Росії. Тобто, ну, ти розумієш, про що я не хочу. Сильно туди влазить ця історія. Тобто, суспільство американське не буде підтримувати ідею лишити Україну сам на сам з таким ворогом. А Німеччина? Ви ж в Німеччині були? Була в Німеччині. Та я по всій Європі була і Німеччина. Після того, як пішла Меркель, просто два міри, два дітства. Фантастика. Поміняли імперативи. Підтримують абсолютно. Я була у сіверній регіоні Вістфалія. Взагалі, все за Україну. А Пори, все. Завдання кожної свідомої людини з України в Європі нагадувати постійно про те, що відбувається, про ці злочини. Про цей об'єм цього капця, який відбувається. Щоб не спадала ця тема. Ну, привітати увагу, нагадувати. Просто нагадувати, розказувати правду. Нам не треба нічого вигадувати. Ти просто розказуєш правду. Ну, тобто, як росіянам? Їм треба щось придумувати, якісь там шукати докази, яких не існує, щось таке. Знімати ці докази. Підстроювати щось там. Ти просто розказуєш правду, показуєш. Якщо мені хлопець зліпо показує відео розстрілу нашого військового, ну, тобто, нам не треба нічого вигадувати. Все є. Просто про це треба постійно говорити, постійно нагадувати, що Крим — це Україна, що Донбас — це Україна. Це наша територія. І є закон. І якщо закон один раз пнуть і сказати, що, ну, в цьому випадку це не працює, не буває виключення законів, правда? Так так вже відбулося в 2014 році. От не сприйняли цю анексію Криму так, як мали б сприйняти, правда? І це розв'язали руки агресорів, показали, що через 8 років можна прийти знову. Ой. Стільки всього працювало, можна сказати. Але, ну, окей, це вже було, проїхали. Тепер треба робити щось з цією ситуацією. Мене обурює, коли починають «О, там треба було 24-го, ми не були готові». Окей, ну, ми не були готові. Скільки можна ця газіть?
[Фоззі]
Зробити готовими.
[Тайра]
Зараз ми мусимо зробити все для перемоги. Типу потім розберемось, так? Так, так. Я взагалі вважаю, що зараз оці всі срачі треба припинити, треба все акцентувати акцентувати на перемогу. Це надзвичайно важливо. Бо ми тоді розпиляємо сили, ми втрачаємо енергію. Ну, срачі і так на достатньо низькому рівні, як для України. Ну, так. Через те, що війна серйозна, і люди відчувають загрозу. Але я ж кажу, що в деякою частину суспільства вже склалася думка, що ми вже перемогли.
[Фоззі]
Угу.
[Тайра]
У Гребінщикова ми вже побіділи, тільки це ще не так замітно. У нього була така колись пісня. Тобто, люди сприймають перемогу, як уже сталий факт. На жаль, це ще не так. Ще стільки втрат буде, ще стільки всього. Все це настільки важко. Тобто, треба думати більше. І обурюють люди, які втомилися від війни, так жодної разу і не побувавши на ній. Тобто, хоча, звичайно, прильоти в міста, в мирні міста, далеко від кордону, дуже так. Ми про це одноразово розмовляли тут. Про те, що достукалися вони ракетами до широкого прошарку людей. Достукалися. Про злочини ми згадали. От ви намагалися евакуювати дітей з Маріуполя, так? Ось ця історія в них є. Вони масово вивозять наших дітей в Росію. Вже і Міжнародний кримінальний суд з цього приводу, власне, справу почав. В чому сенс? А це їхня нарратив? Люди, нова нефть. Тіпо, вони хочуть їх якось налаштувати на російську пропаганду.
[Фоззі]
Це будуть нові яничари.
[Тайра]
Я це сприймаю так. Це знов таки, щоб нам зробити боляче. І згадаємо яничарів, як це було. Це наші діти, яких виростили. З душі ненависті до батьківщин. І зробили з них воїнів. Ну, коротше, нічого хорошого. Але цей кейс, нарешті, ми звикли вже ставитися до якихось організацій, там, Червоний Хрест, ООН, Папа Рімський. Червоний Хрест, це взагалі отдельна тема. Про Червоний Хрест ніхто... Жодного хорошого слова. До речі, про Червоний Хрест. В Дзюссельдорфі теж була панельна дискусія, така потужна. І підійшла до мене жінка, медик німкеня, каже, то що, правда, медиків 555-го госпіталю утримують росіяни? Кажу, ну, вже майже рік ми нічого не можемо зробити. Вони їх мусять просто відпустить за всіма законами. Але вони їх отримають, тобто, плівати вони хотіли. Скільки їх там? Ну, є там люди, багато. Вона каже, а що я можу зробити? Що ми можемо зробити? Кажу, ну, хайде на Червоний Хрест. Я зберу медиків, ми напишемо листа на Червоний Хрест в Женєво. І це може спрацювати насправді. Я хочу попросити всіх, користуючись нагодою, прошу всіх писати листи на Женєво, на Червоний Хрест, міжнародний Червоний Хрест з вимогою натиснути на росіян, аби вони звільнили медиків і цивільних, яких утримують в полоні, абсолютно не маючи жодного права. Можливо, це спрацює. Я вірю, що це може на них вплинути, бо суспільна думка насправді має силу. Тобто це працює. Так само, як в Штатах, питають люди, як я можу допомогти. Вони пишуть листи конгресменам, і це працює. Це дійсно працює. І у нас так само ми мусимо звернути увагу міжнародної спільноти на оці проблеми медиків, цивільних бранців, які утримуються в жахливих умовах безпідставно. Тобто це громадяни України, яким висувають звинувачення в тому, що вони по законах України діяли на території України. Що за нафіг? Так само, як військові. Вони просто виконували свою присягу. Тобто були вірні своїй присязі. Їх звинувачують тому, що вони були вірній присязі. Абсурд. Це війна юрисдикції, вони ж вважають. Це війна смислів. Це війна між світом людей. Це війна тисячоліть. Минулого і майбутнього. На жаль, так. Я про цей кейс з дітьми, що це вперше, коли міжнародна якась організація проявила себе адекватно. Ну, цю тему підняла я на перші поїздки до Вашингтона. Тобто це ви Путіна зробили міжнародним злочинцем? Я не впевнена, що я була перша, але я цю тему підняла. От тобі і заголовок. Так ти переживав. Контернаступ, контернаступ.
[Фоззі]
Ні-ні-ні.
[Тайра]
Боже збав, я не хочу при... Ми жартуємо. Ми намагаємося не діти з розуму. Це мене абсолютно не цікавить. Знаєш, всі ці хайпи, мені всі дежупи. Але я про цю тему почала говорити частіше, може, ніж було до того. А от ще мене мама запитувала а ким треба бути? Що це за люди там в Росії, які цих дітей, чужих дітей, беруть до себе в родину? Як це взагалі? Що каже російська пропаганда з цього приводу? Що вони їх врятували. Від фашистів. Забрали у батьків фашистів і тепер треба їх виховати в правильному напрямку. Згадали Майдан, згадали Арестовича. Він же ж тоді... Ви ж тоді якось діяли разом. Я у ньому викладала тактичну медицину на курсах народної резюмістки. Це після Майдану одразу? Одразу після Майдану. Ви знали Арестовича до того, як його... Ми познайомилися якраз на курсах. Просили викладати. Сказав, ви що, з ума сошлі? Може є хтось, хто може викладати? Каже, ніхто не знає, давай збирай курс, давай роби. Не здивувалися Ви його такої популярності з початком війни? Олексія? Ну я не дуже спостерігала за ним до цього. Для мене він не був якоюсь такою персоною. Ну він цікавий, він має багато цікавих якостей таких, достойних. Він дуже швидко вчиться. А військовий досвід є в нього дійсно, чи ні? Бо всі досі не можуть сперечатися через це. Коли ми були 14-ти чи 15-ти, він виходив за лінію фронту. І потім повертався брудний. А де він був? Що він робив? Я не знаю. Я медик. Я там перемотала. Просто з одного боку, ну от, він таки діяв, як заспокійливий, правда? Потім він дійсно відслужив по контракту якості офіцера. Теж я не була присутня, я можу відповідати за те, де я була присутня. Я щойно вигадав фразіологізм, яка каже, я не тримала окопну свічку. Красавчик, так. Я до Олексія ставлюсь нормально. Мені подобаються деякі його ідеї. Просто в нього була проста і зрозуміла функція. Він був людиною, яка розповідала. І ти не можеш заперечувати наскільки ефективно це було у вас. Це було ефективно. У мене мама спати лягала з ним. Поки не подивилася Ростовичу, не лягала спати, бо він заспокоював її. Він красавчик, молодець. Прекрасно. І Надію заносить. Всіх нас заносить. Всі ми можемо щось ляпнути. Потім він якось дуже полюбив персонажа, якого він грав, і фактично перестав виходити з цього персонажа, але то вже інше. Потім Астапе понісло. Я знов таки не дуже підслідковую. Іноді я включаю. Ні, пропустила значну частину. Ну, значну частину я пропустила, по-перше. А зараз я іноді дивлюсь його ефіри. Ну, він професіонал. Він знає, що робить. А ось ці заяви про Дніпро, наприклад, коли влучила ракета в Дніпро в будинок. Він же сказав, що хтось із знайомих йому сказав, що це була РПО. Хлопці, це ж не я сказала.
[Фоззі]
Питайте власні. Обговорюємо між собою.
[Тайра]
Заносить. Ну, сказав. Оце те, що я кажу, що я іноді заносив. Але загалом я до нього ставлюсь добре. Його намагання все ж таки відшукати чи то корисних, чи то хороших росіян і спілкування там з Юлією Латиніною.
[Фоззі]
Марк Фегін чи як?
[Тайра]
Я не можу. Я багато років слідкував за Латиніною, коли я був наївний, дурний і писав листи на Ехо Москви, щоб вони казали не на Україні, а в Україні. Я дійсно писав. Мальчик-калакольчик. Це було років 15. Тому я багато років слідкував за Латиніною, тому що вона якось вміла заохотити щотижня її ефіри на Ехо Москви і потім читати. Це все було цікаво. Це такий короткий курс, що відбувається в світі. А потім однієї фрази 2014 року мені вистачило. Вона казала, все ж таки, все-таки Крим красива. Типу, аджальний. А що ви думаєте про Олексія Орестовича? Довіряєте його прогнозам? Він вас заспокоїє чи бісить? Напишіть в коментарях. Ну, за Латиніною я взагалі не слідкую, так що вибачайте. До того, що треба гарних росіян шукати, цих добрих, хороших росіян. Дивись, Пугачова зваліла, а Гребінщуков зваліла. Тобто є люди. І інше питання. Кого ми називаємо росіянами? Ну, громадян всі. З паспортом хто? Ну, окей. Всі з паспортом росіяни, всі запікали. Ну, так же теж не буває. А то виходить, як Путін. Всі вокруг козли, а он дартаньян. Ну, так теж не буває, знаєш. Я думаю, що імперська позиція автоматично робить з людини поганого росіянина. Якщо він не підтримується імперської позиції. Якщо він може бути корисним на щось правильне. Я думаю, що так. Я думаю, відповідальності не має бути. Якщо люди підтримують всі ці знущання, всі ці катування, зруйновані міста, вбитих дітей і цивільних, несправедливу війну, вони для мене автоматично погані рускі. Зараз буде 9 травня і велика кількість, якби я слідкував ще за росіянами якимись хорошими, вони знов як та ж сама Погачова 9 травня будуть влаштовувати танці на кістках дідів і вірити в хороших росіян вже 10 травня стане трошечки... Для мене погані росіяни це ті, хто підтримує основну лінію партії. А інших я не знаю. Я не спілкуюсь з росіянами. Я не знаю зараз. Цікаво, що вперше я опинився за стійкою цього бару. Він тоді називався 44, а зараз бармен-диктат. Це Київ, Хрещатик, 44. В 2001 році ми там презентували альбом Ніформат. В 2003-му на 5 метрів правіше ми записували концертний альбом Джазі. Ще колись я тут книжку презентував. Коротше, на молоде місце бармен-диктат. Дуже його люблю. Медицина. Ти ж у нас все ж таки медик. Я не медик.
[Фоззі]
Парамедик.
[Тайра]
Я розмовляв після концерту в Відні з одним з робітників нашого посольства. Він казав, їм важко там в Австрії спілкуватися. Там багато російських грошей, російського впливу і так далі. Він їм казав, ви не розумієте, яке прекрасне в Україні буде майбутнє. Ви всі зараз будете вкладати гроші в відновлення України. В нас буде найкраща армія в Європі. Вона вже є. І, каже, добив їх, і в нас буде найкраща медицина в Європі, тому що зараз багато йде обладнання, і дуже багато медиків проходять в реальному часі. Те, чому вчать там 10 років, вони за 2 місяці. У нас буде найкраща медицина, а європейська медицина — це така зарегульована, важка. Це важко, так. Найкраща тема — як підняти настрій людям, які прийшли до тебе на концерт в Європі, пожартувати про медицину в Європі. Вони всі починають посміхатися. А пам'ятаєте, як ми могли зателефонувати в Україні лікарю і за 10 хвилин вже їхати до нього? А там потрапили прийомці. І всі починають посміхатися, і всім стає тепліше, і всі одразу хочуть додому. А ще можна про манікюр жартувати. Ну, про манікюр я не такий модний. Я теж про манікюр нічого не знаю. Так от, про медицину, про парам медицину. Чи дійсно в нас таке світле майбутнє щодо парамедицини? Я не знаю, як з майбутнім там. В мене зв'язок з цього прив'язок з господом.
[Фоззі]
Різниця.
[Тайра]
Рік тому і зараз. Тому що я став різко з музиканта людиною, яка шукає компоненти для аптечок. І я знаю точно. За рік більше. Ти ж на курсах був? Був. Мені здається, що все населення України має пройти ці курси. Абсолютно. Тому що прилітає на вулицю. Давайте про це поговоримо. Дійсно так. Рівень підготовки я не знаю як прямо зараз, але за вісім років цієї війни, яка триває вже вісім років. Дев'ять. Уже дев'ять, вже десятий. Фантастично підскочив. Ми можемо повчити абсолютно спокійно націвських спеціалістів і вони не гребуть задавати питання. І вони дійсно цікавляться нашими способами, що ми застосовуємо і як саме. І ми трошки коригуємо навіть походу. У нас оця війна має такий характер, що націвські армії не воювали в таку. Тобто деякі речі взагалі не застосовувалися в націвських арміях сучасних. Тобто це дуже цікаво. Наскільки збільшує виживання людини, якщо йому в першу хвилину чи в першу годину парамедик надає допомогу? Є націвська статистика виживаємості. Я не пам'ятаю цифри, можна погуглити. Це дійсно впливає дуже сильно. І, звичайно, важливо, яке саме поранення. Бо, ясно, якщо ми маємо критичну кровотечу, і ти в перші хвилини не наклав джигута, то там нема про що розмовляти. А, може, це також відрізняється від них, що у них немає цих парамедиків, такого обладнання, такого навчання? У них все є. Навчають бойових медиків, парамедиків. Вони дуже серйозні. Це дуже серйозна підготовка. У нас зараз багато парамедиків вибули. Аби поранені, або вбиті. Як і військові. І це реально фігон. Але, ну, навчають. Люди вчаться походу, бо війна найкращий вчитель насправді. Вона тебе навчить, що хочеш. Що треба, тому і навчить. Це найкраще університет. І парамедиками, в принципі, будь-яка людина може бути, так? Ну, є люди, які не можуть, не придатні до цього. Я знала хлопців, які прекрасно воювали на фронті, але трошки крові, і він такий вже, ну, падає, не падає, але в нього руки починають. Тобто, є такі особливості психіки, що деякі люди не сприймають, там, кров або страждають. Але наше цивільне населення стикається постійно з загрозою ракетних обстрілів. І мені здається, що хоча б турнікети мають всі, по-перше, мати при собі, я до часу кажу, давній турнікет, кажу, носиш з собою? Він в рюкзаку ціла аптека на троїх. Так що можна біля Юлії ходити? Населення, це страшно. Це завжди хочеться тримати на якісь великі відстані від себе, але мені здається, це має бути державна програма. Ну, тупо в школах вчити турнікет. Я взагалі насправді по телеку пускала би короткі курси, там, на дві хвилинки, накладання джигута, перев'язка, тампанада. Тампанада, наприклад, і постійно, як реклама йде, щоб люди бачили і звикали до того. Ми зробили комікс про такмет. Покажеш? Покажу. Ми будемо в автечки його класти, і військовий нам намалював, і ми зіткнулися з тим, що люди бояться навіть в коміксі дивитися. Тобто, музичне відео зробили з гумором, не бійтеся. Люди все одно, я не хочу цього бачити, я не хочу цього знати. Ну, дивись, психологічна підготовка, я і тоді включаю телек, щоб подивитися, який що там ця, як вона називається? Телемарафон? Телемарафон, так. Там психологічна підготовка дається, ну, на такому дуже базовому рівні, там, подишать щось, там, таке. Ну, так само на дві хвилинки принципи накладання джгута. Не треба ріки крові, просто принципи. Як правильно зробити тампонаду. І можливо, і я впевнена, що це неможливо, це сто відсотків помислює твоє життя. Я про це задумався після Вінниці, коли прилетіло в центр, і там стоянка таксі була, і я хотів запропонувати нашим великим службам таксі, щоб вони пішли на зустріч, оскільки таксисти точно будуть швидше за швидку допомогу. Ну, це ж не такий важкий курс, хоча б турнікета. І в бардачку в таксіста лежить там. А що, немара хіба? Ну, вони всі мають аптечку якусь мати, але я не думаю, що в нашому сентенті... Я бачила ці аптечки, це жах і сором. Це жах. Вони, в кращому випадку, там жить свінозний джгут для постановки. Так і то, вони там не оновлюються. Це жахливо насправді. Я купив аптечку, коли машину купив, кинув і більше її навіть не перевіряв нічого. Ми розбираємо, отримуємо автомобільні аптечки з Європи, раніше ми брали з них все рік тому. А тепер вони нам отримали 500 автомобільних аптечок, і такі ми звідси візьмемо, візьмемо от це, пластеречки і все. І якщо непогані ножиці... Ні, вони маленькі, травматичні, але 14,5 см ми їх не беремо. Яка саме аптечка, там вони теж різні. Я про це все знаю. А зараз вже такі перебірливі, на фронті кажуть, ні, нам потрібні тільки темні ножиці, бо всі носять їх отак. Модні хлопці, звісно. Щоб нічого яскравого. Ні, ми не візьмемо турнікети помаранчеві, тому що їх буде видно. Вих покладіть другим турнікетам в аптечку. Менше стип. Отже, Ангели Тайри, і я хочу згадати людину, яка була до цього причетна, Горький Лук. Я був його підписником, бачив якось в житті, але для мене це був один з таких дуже потужних ментальних вбивців Радянщини, Русійщини, саме в українстві. Він кілька років був у вас там? Півтора чи два роки. А він не медиком був, тобто вчився, так? Ну він прийшов як медик, був на парі евакуації, приймав участь в евакуаціях. Він помер якось, коли ти читаєш, читаєш людину роками, звикаєш до нього. От мені особисто його дуже не вистачає і якось я з образою сприйняв, що він помер і нічого навколо смерті не відбулося такого. Він заслуговував, на мою думку, більше шани. Ну він був неоднозначною особистістю і у багатьох людей до нього були питання. А у мене теж. Але він помер і я не хочу цю тему піднімати. Я дуже шаную за його боротьбу проти Російської імперії, проти Совєтщини. І він достоєн визнанням. Ну важка людина, так? Безперечно, безперечно. Але я його поважаю за те, що він любить. Так, тексти Горького Лука іноді хочеться перечитувати, бо це була справжня носолода. Так фахово він вбивав в них віру в себе. Ну, земля пухав, то що називається. Я сумую насправді, незважаючи на те, що він був важкою людиною. Мені не вистачає іноді. Всі обговорювали до Вінча, ви теж писали пост про нього. Я коли дивлюся інтерв'ю якісь, які зараз розповідають про нього, ну от є такі фотографи, Лібєрови, чи так? Не знаю. Фотографи є, відомі фотографи, які зараз фотографують війну. Лібєрови, якось так, здається, їх називають. І вони були в останні дні з ним там під Бахмутом. І вони його описують як воїна, якого вони взагалі не могли повірити в те, що він помре, що наче безсмертний він був, що він завжди там повертався з перемогою. Ну я знаю, спочатку війни парамедик, військовий парамедик не може сприймати людину як безсмертну. Вбирають всі. Через те у мене немає ніколи п'єці, а так перед кимось. Хто би переді мною не був, я розумію, що помирають всі однаково. Абсолютно. І смерть вирівнює нас всіх. Да він ще був символом. Він був надзвичайно достойна людина в усіх сенсах. Все, що я про нього знаю, скільки я з ним спілкувалась, я не можу дорікнути нічим. Тобто це без догану. Щодо його військових навичок, я не можу оцінити, оскільки я не м'ячиця, я не знаю це. Але всі, хто з ним спілкувався, спеціалісти, кажуть, що це було круто. Ну і мені дуже-дуже сумно. Через кожну смерть я переживаю, а він ще був для мене особливим. Бо я його перше зустріла, коли він був. Було 18 років. Це було на Пєсках. Тобто це дитина. Я його сприймала завжди як дитина. Усі ці роки. Тобто такий. Це дитина, воїн. Круто. Круто. Ну яскраве таке круте життя. Але й коротке. Знаєш, є люди, котрі переживають 18 років і не лишають нічого. Ніфіга не лишають. Достойно. Це дуже круто. Один з способів реабілітації військових після війни це спорт. Ви активно займаєтеся спортом. Причому настільки активно, що після полону, через місяць, брали участь. Ні, ну через місяць, через два місяці, виходить, були змагання. Через два місяці брали участь в змаганнях. Пливли. Взяли два золота з плавання. Трапилося, що ви все одно взяли золото. Це надзвичайно. Я не очікувала. Я не знаю. Хто ти мене питає? Я все життя займаюся спортом. Тобто спорт для мене абсолютно природня діяльність. Тобто я так живу. Просто в мене взагалі плавання не виходить. Я навіть тренером займався. Я довго не можу плавати. А ви ще і з астмі приступом, і все одно виграли місце. Після обміну я була в жахливому стані насправді. Вага була 48 кілограмів. Зараз 60. Скажи, що я жирна. Яка я була насправді. Я не фоткаю. Практично у мене там є пара фоток, але згадувати... Це жертва. Був хинваль. Дай Бог. Я взагалі не очікувала на якийсь результат. Мені треба була якась реабілітація, а збірну команду запросили британці для підготовки. Оскільки у нас постійні обстріли, і частина інфраструктури спортивної зруйнована. Вони запросили всю збірну готуватись в Британії. Я думаю, блін, треба дізнатися, чи моє місце в команді вільне. Я була впевнена, що я буду просто абуза і просто поїду так. На плава теж корисно. В сім'я запрацюють. Плавання взагалі універсальна штука. Я займалась плаванням професійно свого часу. Це ще шкільні руки. Тобто плаваю добре, вмію. Я позвонила до організаторів, кажу, чи моє місце в команді вільне? Якщо ви когось взяли, то я питань не маю. Ні, вільне місце, будь ласка. Я кажу, а можна я тоді як член команди поїду? Можна. Кажу, але результата я абсолютно не дам. Це ж не про результат більше. Це і правда не про результат, це про реабілітацію. Цілі проекту співпадають з моїми. Я завжди через спорт вилажуся з усіх проблем зі здоров'ям, з тілом. Вигрібаю прекрасно. Я маю більше 20 років, майже 30 років практики айкедо і йогою я займаюся. З Андрієм Сідерським він мені допомагає, консультує. І я поїхала і неочікувано перемогла в своїй категорії 100 вільним стилем і 50 вільним стилем. Не очікувала, взагалі. Чесно. Це ж якраз, якщо я правильно пам'ятаю, для плавання це такі знакові дистанції. Так, спорінтерські.
[Фоззі]
Спорінтерські.
[Тайра]
При моєй асмі 200, я просто не припливу. Чесно кажу. Але я сильно... Так це наскільки ви швидше інших плили, що ви ще встигли перепочити? Я зупинилася. Тобто, після повороту потрапила вода. Я вдихнула трошки води і почався приступати напад. Ну таке буває. Я зупинилася, думала вилізти, а потім ніхрена, я не буду виходити з води. І я повернулася на спину і доплила. Оскільки це вільний стиль, ти плити можеш як завгодно. Ну, по правилах. На спині дихати легше? Так. Я просто на спині... Уже коли я торкнулася в бортик, я навіть не дивилася, яке там місце, бо я взагалі не знаю. Це потім з'ясувалося, що я перша прийшла, незважаючи на те, що я десь там зупинилась. Там велика вода була? 50?
[Фоззі]
25. А, корів мало.
[Тайра]
Чекай, 50. До речі, 50 я проплила просто шикарно. Класно. Я така натхнена, думала, зараз я сотку дам. І сотка, звісно, вийшла. Але я сильно просила по стрільбі. В мене щось з зорами. Зараз притілюватися. Тобто стрільба з лука в мене ще другий вид. І пауерліфтинг. Жим льожа. А що такі розброси? Ну, стрільба з лука. Я люблю стріляти з лука. Це дуже круто. Це така медитація, знаєш. І до полону я стріляла непогано. Зараз просила сильно. Тобто результат став гірший, ніж до того. Ну, було б дивно, якби вони взагалі ніяк не позначили, знаєш. А пауерліфтинг там теж результати смішні, але третє місце я все одно вибрала. Там своє бахуті. А як до української команди там ставляться зараз?
[Фоззі]
Прекрасно.
[Тайра]
Прекрасно ставляться. Підтримка, все. Це ж «Принц» тоді підтримував. Ні, це «Інвіктус Геймс». А це «Варіар Геймс». «Інвіктус Геймс» пройшов, поки я була в полоні. Це було в квітні. Донька там, так? Там мала за мене. Вона каже, я не за тебе, я для тебе стріляла. Володчина, круто. Я просто хочу запитати, як це, коли тобі дзвонить «Принц Гарі»? Нам «Принци» не дзвонять? Ну як? Я не знаю. Я офігіла, чесно. Мене дзвонив телефон. Хто говорить? «Принц Гарі». І він мені ще прислав привітання на це «Women of Courage». Воно в цю премію відмазало. Трошки пізніше воно прийшло. Я теж офігіла. Тобто є збережений телефон його? Звідки він взяв телефон? Ніяк. Просто циферки. Я тобі телефон «Принц Гарі» не дам. Чекай на свою принцесу, Валера. Він фантастичний, абсолютно. Він дуже щирий. От такий як складається враження, так і є. Дійсно. В них цікава традиція, що він вже ж був Він же військовий. Він дуже серйозно ставиться до цього проєкту «Інвітус Геймс». Він дзвонив і сказав «Ти в сім'ї». Через те ми дуже переймалися. Тобто сім'я своїх накидає. Це не так, що наші браття своїх не бресаємо. А вони дійсно своїх накидають. А от як військовому потрапити в цю реабілітацію? Ну як? Пройти відбір і за результатами там є кілька як це сказати? Стадій? Факторів відбору. І спортивний результат там не найголовніше. Також важливо людські якості, робота в команді. Ну там дуже багато вимірів. Погуляють, будь ласка. Проєкт дуже крутий. Насправді у нас зараз дуже багато поранених. Ви знаєте. Скільки буде ветеранів в країні? Я думаю, що нам треба зробити свої справжні ігри. Ну зараз не на часі, просто ні грошей, ні часу, ні можливості у людей приїхати. Мені здається, після війни нам допоможуть. Хоча б з фінансуванням подібних програм. Так, так. Але готуватись треба починати вже тепер. І багато хлопців вже тепер тренуються потрошку. Навіть свіжі поранені. Це дуже надихає. І мене надихає, бо я на них дивлюся і думаю, дві руки, дві ноги, обидва ока. Та тайра. Що ти прибідняєшся? Давай, навалювай. Тобто оце ми одною одною всі надихаємо. Про гранти і допомогу є Фундація Мрія. Українська Фундація Мрія. Ти є її амбасадором. Ви опікуєтесь родинами тих, хто в полоні та тих, хто загинув, так? В першу чергу йдеться про тих, хто в полоні, тому що цією темою держава якось не допрацьовує. Є великий список тем, з якими вона не допрацьовує. Ось одна з них. Я просто вирішила допомогти державі. Тобто це не в плані зради, що там правтик. Просто не можна всі об'ятні-об'ятне. Коли в тебе глобальна війна точиться. Так само, як волонтери допомагають армії. Не через те, що держава не хоче, а просто є речі, які не можуть. Це одна з царин, де держава пробуксовує. І просто, щоб підтримати людей, допомогти державі, я заснувала цей фонд. Через те, що пройшовши полон, я розумію, як страждають рідні. Тих, хто в полоні, вони не мають інформації жодної, бо звідти ж нічого не доходить. Та живуть з телефоном, мабуть. Телефон ніколи не відключається постійно. Це жах, це дуже боляче. І найбільше страждають діти, ясне діло. Особливо цивільні бранці. Цивільні, бо військові, будучи в полоні, їх сім'ї отримують їх зарплатню. Тобто ще більш-менш якось можна кинути. А цивільні не мають такої розкоші. І багато... І лікарі теж? І лікарі теж. І багато людей, які... Про що я хотіла сказати? Чекай, ти мене перебив.
[Фоззі]
Блін, щось таке.
[Тайра]
Я хотів запитати, може їх обліковувати важче ж, правильно? Ну, це по-перше. По-друге, ніхто не знає точну цифру полонених. Бо те, що відбувається на окупованих територіях для нас, багато речей просто немає інформації. Жодної. Проблема в тому, що великий відсоток сімей оцих з окупованих територій, тобто вони там втратили все. Ну, наприклад, жителі Маріуполя, або інших територій, які уже окуповані. В них житла немає. Вони втратили абсолютно все. Машини, там, всі статки, що були. Нічого немає. І вони приїхали на українську територію. Вони потребують підтримки. Там, фральну машинку просять. У нас більше півтори тисячі заявок. І більше двох тисяч дітей зараз маємо наразі. І це тільки початок. І запити дуже різні. В сім'ю потрібна фральна машинка. Дитині потрібні речі. Діти ростуть, виростають зі старих речей. Іноді навіть їжу просять. Ціни виросли, люди не перекриваються. Ну, тобто, це реальна проблема. Друге питання, чому я так... Окрім того, щоб підтримати дітей і родини, хлопці повинні знати, ті, хто на лінії, що навіть якщо їх вб'ють, або вони потратять в палон, про їх рідних хтось дбає. Хоча б трошки, але може допомогти. Додаткова мотивація. Сто відсотків, ти розумієш. І це наші діти. І ми за них несемо відповідальність. Я дуже серйозно до цього ставлюсь. Тому сьогодні ми збираємо кошти саме для Української фундації Мрія. Робимо так, як завжди останнім часом. В нас буде отакий приз. Я його взяв в своєму рюкзаку. Моя ліва рука.
[Фоззі]
Показуй.
[Тайра]
Ні, це насправді афагот, але афагот потерпіть. Це наші хлопці, які служать військовій. Вони хочуть постійно, щоб ми їм друкували якийсь красивий мерч.
[Фоззі]
Дуже якісний етикет.
[Тайра]
Отже, в нас є середнього розміру, оверсайзового. Є такий регланчик. І зараз пиши щось там. Писати? Так, напиши. Це буде єдиний в світі такий реглан з автографом Тайри. І ми розіграємо його рандомно серед усіх, хто задонатить на Українську фундацію Мрія від 200 грн і напише це в коментарях. Правильно я все... Саме так. Тому донатьте. Ви зрозуміли, куди йдуть ці гроші, наскільки це важливо. Ось тут автограф Тайри. Так. Це буде єдиний такий реглан у світі. Люблю тримати в руках ексклюзиви, навіть якщо вони з мого рюкзака. Так це ж абсолютно ексклюзив, при тому, що вони ще не виходили в продажу. Так, я ні з фаготу показати, що мене надрекували. Ну, менше з тим. Рояль в кустах, коротше. Так, так. Я б поняв. Ще раз. Донат. Українська фундація мріє посилання в описі до цього відео. І ставити плюсик або коментар якийсь під цим відео. І тоді ми обираємо всіх, хто задонатив, і розіграємо серед них рандомно. Якщо у вас буде інший розмір, я вам нічим не допоможу, тому що автограф в єдиному екземплярі. Тому що автограф тут. Якщо підсумовувати розмову, от у вас зараз такий образ, може ви не погодитесь, один із таких моральних лідерів нації. Ну справді так є. Як не скурвитися? Поліна, я не скурвлюся. Якщо за всі ці роки не скурвилася, то я не скурвлюся. Як не потрапити в Верховну Раду? Боже збавте. Я взагалі, що до політичної діяльності, я... Хіба мене всі будуть пхати?
[Фоззі]
Таке ж було.
[Тайра]
Пхали. Тягнуть на... Мені постійно люди кажуть, що ти мусиш йти в політику, але я не хочу. Це такий брут. І це теж один з наративів суспільства, що от військові повернуться, наведуть владу. А їм відповідають, знаєш, що почекайте, вони там за вас воювали, що їм ще повертатись і тут знову? Люди вірять у казки. Ну ти знаєш, може, один з прикладів мені приводить, що дійсно люди, які пройшли крізь пекло, мусять. Все одно буде сумно сидіти вдома. Вони мусять заради майбутнього, заради тих, хто загинув, щоб це не було даремно. Щоб будувати нове суспільство, принципово нове. Бо хлопці приходять з фронту і кажуть, що я хабаря давать не буду. От я просто не буду і все, розумієш? І нам дійсно не пофіг, оце важливо. Може, в цьому і є сенс, але я не бачу в себе політику. Як громадський діяч, окей, я там готова заради країни на дуже багато речей, я вмерти готова. Але оці всі політичні мені не цікаві. Подрунов у нас був? Так. Оце рядовий подрунов. Ні. В нас же ніколи не було в нас же ніколи не було щенок. Що, серйозно? Жінка, народний герой. Ой, блин, перестань. Плавчіха. Дивіться. Плавчіха і стрільчіха. Це вони.