СТЕРНЕНКО. Залужний — геній, ядерна війна та російські мобіки.
Сергій Стерненко
Опубліковано 14 жовт. 2022 р. • Довжина: 7 011 слів
Короткий зміст
Після останніх масштабних обстрілів України він зібрав сотні мільйонів на помсту. Сергій Стерненко — нині один з найвпливовіших громадських діячів. Ютубер, який розриває якісною українською пропагандою ворога, поспілкувався з нами на багато цікавих тем. Він був відвертим і не підбирав слів у гострих ситуаціях.
Обережно, від цієї розмови у кацапів може підгоріти і це не дивно, адже це новий випуск ПЧ.
🔥Українізація Одеси
🔥На яких стільцях сидить Труханов?
🔥Боротьба з пам’ятниками
🔥Перший день війни
🔥Провал мобілізації ворога
🔥Ядерний шантаж Путіна
🔥Кого слухати під час війни
🔥Залужний — найкращий
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Фоззі]
Всім привіт, прямо червоно триває, знову ми онлайн, тому що дуже багато справ під час війни, різні міста. І сьогодні ми починаємо з розмови про місто Одеса, оскільки колись ми починали як футбольний подкаст. Можна згадати, що футбольні вболівальники, чорноморця, в певний час були такі дивні люди з російськими імперками, з відповідними поглядами і здавалося, що так буде не завжди. Аж потім, 2014 року, саме на Одесі, на стадіоні «Чорноморець» першу правонаву гаслу «Герої не вмирають» і була відповідь, про яку часто забивають «Вмирають вороги». І це було одне з відкриттів тієї пори, що Одеса, футбольні вболівальники, раптом в них проукраїнська позиція, і зараз з нами людина, яка пояснить нам термін, що відбувалося тоді з Одесою, що відбувається зараз з Одесою. Отак от з Одесою ми дійдемо до кордонів України 91-го року і поглянемо на весь світ. Отже, з нами сьогодні Сергій Стерненко. Привіт, Сергій!
[Сергій Стерненко]
Вітаю вас, друзі!
[Фоззі]
А я нагадаю, що «Приміном спорту збірної України» – це партнер нашої трансляції. Компанія «ВІБЕД» попри війну, попри скрутне становище «ВІБЕД» продовжує підтримувати український спорт, український футбол і український ютюб. Завдяки ним ця трансляція стає можливою, разом ми сильніші. Давай тоді одразу розкажи мені, що 2014 року так сталося, що футбольне «Ультра» замість проросійської позиції проявили проукраїнку?
[Сергій Стерненко]
Ну взагалі про Одесу можна дуже часто почути міф про те, що начебто вона дуже проросійська, що начебто в Одесі дуже багато людей є, які сплять і бачать, коли ж Одеса стане частиною Російської Федерації, але це насправді не так. І події 2014 року, а тим паче події 2022 року це точно довели, що Одеса була, є та буде виключно частиною України, а одесити у переважній більшості підтримують тільки і виключно Україну. У 2014 році я долучився якраз до Одеського майдану, це був січень-місяць, виходили ми тоді на протести до Дюка, і з частиною ультрасів-чорноморцями об'єдналися тоді в одну організацію «Правий сектор», для того, щоб боронити Одеський майдан від нападів або тітушок, або міліції. В подальшому ми це робили і під час інших акцій, аж допоки не настало 2 травня 2014 року. І саме 2 травня 2014 року в Одесі відіграло вирішальну роль у тому, щоб поставити хрест на ідеї Росії створення як так званої Одеської народної республіки, так і так званої Новоросії. Тому що дуже багато як звичайних одеситів, так і ультрасів, металіста з Харкова і переважно одеського чорноморця вийшли битися за нашу свободу того дня. Було дуже багато футбольних вболівальників там на місці з символікою цих клубів. Є дуже такі відомі фото, можливо глядачі їх навіть бачили в 2014 році, де хлопець стоїть із розбитою головою, перемотаною в нього шарф чорноморця в руках, і він стоїть навпроти барикад проросійських бойовиків, які тоді хотіли захопити місто і створити щось на кшталт того, що ми бачили. Вибач, я додам.
[Фоззі]
Я пам'ятаю флайер, який тоді з'явився в інтернеті, що ультрасметаліста з гастролями в Одесі в програмі будуть знані хіти Банана, про Путіна і так далі. Я пам'ятаю, як лутувала вата від того флайера, вибач. Це йдеться про події на Куликовому полі, правильно? Ні, ні. Ми передували події в місті. Я щось у цю хронологію зараз не розумію.
[Сергій Стерненко]
А Куликове поле було через скільки? Зараз я поясню. Це все було в один день, там з різницею буквально в 3-4 години. Тобто події розгорталися в самому центрі і продовжились вже на Куликовому полі. Чому взагалі 2 травня 2014 року відбулося? У цьому є кілька передумов. Звісно ж, основне це те, що росіяни намагалися захопити наше місто і перетворити його на зону бойових дій. Це вже була п'ята чи шоста велика сутичка із ними. Але перша така аж прямо серйозна із загиблими і так далі. І на 2 травня мав відбутися матч в Одесі. Чорноморець – металіст. На честь цього було заплановано ходу від Соборної площі до стадіону Чорноморець через вулицю Дерибасівську. Тобто, хто був в Одесі, той знає, що це далеко від Куликового поля. Дуже далеко. Туди йти до Куликового поля пішки хвилин 30-40 з того місця. Було заплановано марш єдності. На нього прийшли футбольні вболівальники, ультраси, звичайні громадяни. Але за пару днів до того ці черти проросійські почали писати в соцмережах, закликати вбивати нас, тих, хто прийде на цю ходу. Ми, одесити, мешканці свого міста. Ми не збиралися від когось ховатися, тим паче від цих виродків. Тому було прийнято рішення посилити безпеку цього маршу підрозділом одеського правого сектора, а також одеської самооборони. Загалом це на той момент було десь близько трьох сотень людей. І учасників маршу на початку було десь близько півтори тисячі. Тобто, треба розуміти, що люди були абсолютно різні. Були як от ультраси, так і були люди похилого віку, діти, жінки, які просто прийшли для того, щоб підтримати свою країну. Тоді це було дуже потрібно і гостро відчувалася російська небезпека, бо вже починались бойові дії на Донбасі. І коли ми туди прийшли, то вони буквально за п'ять хвилин до початку ходи прийшли колоною приблизно в 400 бойовиків і на нас напали. Я спочатку думав, що ми не встаємо, тому що силового ресурсу в нас було десь на паритеті, але багато було цивільних, які були не те, що не готові, вони не могли битися, тому що жінки, люди похилого віку і так далі. Але згодом на Соборну площу почало приїжджати дуже багато містян, дуже багато. І НАТО з півтори тисячі перетворився в НАТО десь тисячі три-чотири. Зрештою ми їх розбили в центрі, основну групу бойовиків, після чого пішли знищити їхню базу на Куликовому полі. Оце якщо так дуже стисло.
[Фоззі]
А вже самі підрозділи поліції, вони стояли на Куликовому полі, просто вони почали ховатися, я пам'ятаю ті події?
[Сергій Стерненко]
Не зовсім, вони не стояли на Куликовому полі, вони спочатку були в центрі, коли тільки всі події починалися, але сказати, що вони були на нашому боці, не можна однозначно. Чому? Тому що вони супроводжували колону бойовиків, яка мала на нас напасти, замість того, щоб їх зупинити. І коли напад відбувся, в кращому разі міліція просто не втручалась. У гіршому разі по нас стріляли з бойової зброї прямо над щитами цих міліціонерів, тобто вони прикривали бойовиків, поки ті по нам стріляли. Тоді було вбито десятника одеського правого сектора Ігра Іванова, посмертно нагородженого орденом за мужність. Було вбито Андрія Бірюкова, який, я припускаю, випадково міг опинитися. Після чого одесити вже сказали досить, і ніхто вже не церемонився з ними. Внаслідок цього у них тільки в центрі міста було, здається, 6 чи 8 загиблих з їхнього боку.
[Фоззі]
Так, то історія, звичайно, яку росіяни потім розкручували в свій бік? Так, так. Абсолютно зеркально, як негатив в фотографії, все повністю кажучи на біле чорне і не чорно-біле?
[Сергій Стерненко]
Це було цілком очікувано, але, як на мене, краще хай росіяни розкручують, аніж отакі картинки, аніж нехай росіяни захоплюють наші міста. Тому хай кричать, хай бояться, чого завгодно, ми бачимо насправді реальне обличчя Росії, яка вбиває мирних людей, яка вбила десятки тисяч людей у нашому Маріуполі, у інших містах. Буча, Ізюм – це міста, про назви яких вже не треба багато говорити, і так контекст зрозумілий. Тому я особисто щасливий, що ми тоді відбили місто, врятували, зламали проєкт російський під назвою так званої «Новоросія», і ультрас відіграли у цьому величезну роль. Дуже велику роль, але це була синергія різних середовищ. Ультраси, звичайні, цивільні. Це ж ще 2 травня, в Одесі багато хто поїхав на майовку відпочивати. Я знаю багато історій від особисто своїх знайомих, які сиділи відпочивали, дізналися з інтернету, з новин, що відбувається в центрі. І вони кинули тут усе, як вони відпочивали, повантажились, похопали палиці, що там було під рукою, і мичали просто рятувати місто. Приїхала якась жінка, я пам'ятаю, на Порше, така в манікюрі, нафарбована, на дуже дорогій тачці, і привезла ящик з пивом, тому що нам потрібні були пляшки, щоб виготовляти коктейлі молотова. І усе ця синергія, об'єднаність, вона тоді зіграла вирішальну роль, і я дуже радий, що ми цю єдність сьогодні демонструємо у 2022 році, успішно знищуючи російських загарпників завдяки нашим військовим, завдяки тим же ультрасам, які теж є серед військових, багато одеських ультрас сьогодні воюють. На жаль, деякі загинули, і в тому числі серед моїх знайомих, але я впевнений, що таке суспільство росіяни не зможуть зламати.
[Фоззі]
А мені цікаво, Сережа, яке ставлення було тоді керівництво самого клубу «Євка Чорноморець», він тоді ще клімова був, правильно? Так, так. Вони почали такий внутрішній пресинг теж на Ультру?
[Сергій Стерненко]
Ну пресинг більше був, наскільки мені відомо, на Ультру під час Майдану, тобто коли Янукович ще був при владі. Коли Майдан переміг, закінчилася революція гідності, і почались вже оці проросійські всякі виступи в різних містах, і в Одесі у тому числі, то, ну наскільки я знаю, клуб просто вирішив зайняти позицію, що начебто вони нічого не бачать, нічого не чують, хоча там серед ультрасів теж були різні середовища, це теж треба розуміти. Частина невелика ультрасів підтримувала Росію, але їхня частка була настільки незначна, що я не можу сказати, що там навіть серед проросійських підрозділів вони мали якусь окрему свою групу, а більшість підтримували звісно Україну.
[Фоззі]
Продовжуючи обговорювати одеські події, якщо ми вже стартуємо від моря, доводилося чути таку тему, що одесити вважають, що Путін збереже Одесу, не будуть бомбардувань таких, що здомовляться, що не можна чіпати Одесу, тому можна посидіти, перечіпати, чий труп пропливе по бонжурону першим. Що ти можеш сказати про це?
[Сергій Стерненко]
Це маячня від людей, які просто хотіли заперечувати реальність, тому що це не має нічого спільного із реальністю, як показала війна. Путіну абсолютно плювати, яке українське місто знищують. Більше того, переважно армія Владіміра Путіна, оці його посіпаки, вони знищують якраз російськомовні міста, які росіяни звикли називати, як вони брешуть, історічні, наче як російські міста. Ми це бачимо на прикладі Харкова, ми це бачимо на прикладі здебільшого російськомовного Миколаєва, Маріуполя, Краматорська, Слов'янська і багатьох інших наших міст. Тому це люта дичина. І зараз це дуже добре видно. Я думаю, що ця теза не прижилася і не мала насправді широкої підтримки, тому що цьому придурку, психопату плювати насправді. Якого українця вбивати? Російськомовного чи україномовного? Плювати, де географічно розташоване місце. Він прийшов на нашу землю зі своїми росіянами для того, щоби знищити нас усіх як націю і знищити нашу країну. Але вони вдавляться, я впевнений.
[Фоззі]
Дивно те, Фози і Сережа, дивно те, що вони справді, вони фігачать по місцях найбільшої концентрації проросійського електорату. Ну, проросійський це не тільки там партія регіонів. Там бувають і комуністи, і всі, хто хоче, бували. І при цьому всьому все одно ж залишаються люди, які, я на своєму прикладі знаю, у мене сівердонецька тьотя. Ця тьотя просиділа там 23, менше, менше, саме на трубах вона просиділа там трохи більше двох тижнів, але реально під трубами, під бомбардуванням, під псим, не могла виїхати без зв'язку, без води там, без нічого. Ледь-ледь її вивезли, там були такі маленькі фургончики, які ми їх вивозили з міста, потім вони на однокалійку, потім уже тільки до поїзду, а поїзд йшов без зупинки в Києві, через Львів, Київ, на Чернівці, і лише там висаджували в церквах. І ось ця тьотя потім, переживши це все, все одно продовжує, вже в Умані, вона мені заряджає, що все-таки Янукович міцний, господарний, та й не треба було так провокувати. Тобто вони б'ють по своїх, а свої терплять. От що ще цікаво.
[Сергій Стерненко]
Та більше того, не просто терплять, є ж люди, які підтримують Росію попри це. Є ж, ну, давай казати, як воно насправді. Є колаборанти, які сидять в наших містах і здають позиції, розташування сил засобів, ППО, складів, переміщення військ. Це правда. Такі люди є, зрадники. З ними потрібно боротися. Якщо вони не несуть шкоди відкритої, а просто там демонструють свої трохи дивні погляди, я думаю, з ними треба проводити роз'яснювальну роботу. Якщо вони вже несуть реальну шкоду, ну, тут нам має наставати кримінальна відповідальність. На жаль, ми не застраховані від того, що в нашому суспільстві не були якісь божевільні. Це, наприклад, великий жаль, норма, коли серед здорового суспільства є індивиди з девіаціями. Але з ними потрібно боротися, потрібно їх виявляти, тому що від цього залежить наша спільна безпека. Ну, це теж така шизофренія типова любителів руского міра. Я кажу про тих, які сидять під обстрілами, гинуть, але все одно підтримують Росію. Тобто прилітає російська ракета, російський снаряд вбиває твоє місто, твоїх близьких, твоїх друзів, а ти далі кажеш, що це освободителі. Ну, то ти психопат тоді, у тебе, мабуть, з головою щось не те.
[Фоззі]
Закриваючи тему Одеси, давайте розберемося з пам'ятником. Що з ним робить Екатеріна?
[Сергій Стерненко]
Там крім Екатеріни є багато чого, з чим треба розбиратися. Там є ще пам'ятник Олександру I, здається, імператору російському. Там є пам'ятник Суворову, який поставив Геннадій Труханов в Одесі. Хоча Суворов навіть в Одесі ніколи не був. Тобто тут навіть якогось логічного пояснення немає. Вони просто з російськими прапорами. Це був 2012, здається, рік. 10 років тому вони просто відкрили пам'ятник російському воєнначальнику. Ну, і, звісно ж, Екатеріна. Ситуація з пам'ятниками зараз наступна. Суспільство воює. Значна частина, в тому числі громадських активістів, або воюють, або забезпечують тих, хто воює. Відповідно, увесь фокус, усі зусилля зараз спрямовані на фронт і тільки на фронт. Тому що, ну, військова агресія – це наша екзистенційна загроза. Якщо ми не переможемо росіян там, то вже не буде мати значення, насправді, що в нас лишиться тут, в тилу. Якщо ми програємо, не дай Боже, війну. Ось. Водночас є міська влада. Міська влада складається з партії Геннадія Труханова, довіряє ділам, вона так і називається, української, партії Шарія, партії ОПЗЖ. Я думаю, пояснювати, які погляди у цих трьох партій, не потрібно. Ну і, власне, сам міський голова Одеси Геннадій Труханов має величезний вплив на саму міську раду. Він є громадянином російської федерації. Це відкрита інформація, неодноразово підтверджена, є копія його паспорта російського, є довідки, які це підтверджують. Він дотримується проросійських поглядів, він не визнає окупацію Криму, ну, принаймні, не визнавав, коли вона починалася, і казав, що це там люди самі визначились, що ніякої агресії Росії не було. Він ходив там з Георгієвською стрічкою. Ну, можна довго продовжувати, перелічувати докази його проросійської позиції. Тобто, це ще ефект Добкіна, ніби, на містах? Та я би не сказав. Добкін себе там націоналістом називає. Ефект Добкіна. Ну, в черпну картуза, а Труханов намагається і далі всидіти на двох стільцях. Хоча, я не думаю, що вони обидва змінилися, але риторика Добкіна, вона більш, навіть зараз, за Україну. Радикально. Аніж риторика Труханова. Так ось, Труханов, перші декілька діб, після повномасштабного вторгнення, від початку, забув, взагалі, назву країни, яка до нас напала. Він казав, що ми маємо защититися від врага, відбити агресію. Але не казав чию, не казав, що напала Росія. Як наче забув. Потім щось у нього змінилося, він зрозумів, що, очевидно, російський десант в Одесу висадитись не зможе, і він почав казати відверто, що Росія агресор. Але паралельно із цим він робить усе для того, аби зберегти усю російську окупаційну спадщину у місці. Як назви вулиць, так і пам'ятники. Це пам'ятник ще, крім Єкатеріни Олександра Суворову Пушкіну, і багато інших. Щодо Єкатеріни, то вони взагалі намагаються зробити наступне зараз. Вони намагаються затягнути максимально цей процес, бо було вже багато і рекомендацій від Одеської військової адміністрації про те, що треба знести Єкатеріну, хоча ОВА могла б це сама зробити, якщо вже відверто казати. І Труханов сказав, ну ми проведемо слухання, після слухань буде голосування, потім буде робоча група у складі міжвідомчої комісії з'ясовувати, що із цим робити. Тобто він хоче затягнути час, а за цей час вони сподіваються, що весь центр Одеси, включно з Єкатеріною, буде включено до списку спадщини ЮНЕСКО. І потім вони хочуть вийти і сказати, ой, ну ми хочемо, дуже хочемо знести Єкатеріну, але ми вже не можемо, бо це ж спадщина ЮНЕСКО. Тобто відбувається ось отака ситуація, Труханов, я абсолютно переконаний, це така ж людина, як, ну якщо людиною можна називати, як і Володимир Бандура, мер Святогірська, який кричав, що він за Україну і проти російської агресії, а потім обіймався з Пушиліним. Це такий самий, як і Стрємаусова, Босальдо, просто він не проявив себе в достатній мірі, оскільки до Одеси не дійшли російські війська. І він намагається оцим затягуванням, зволіканням врятувати Єкатеріну та інші ці пам'ятники, але йому це не допоможе. Їх однозначно буде знесено, демонтовано, якщо цього не зробить міська влада, це зробить громада. Як тільки в нас буде більше сил і часу для того, щоби цим питанням зайнятися. Як це так, що ви досі не підписалися на «Прямочервон»?
[Фоззі]
Підписуйтесь, нам потрібні підписники, тому що зараз все рахується в підписниках. І ракета, і патрона. Підписуйтесь. Я пам'ятаю, що це ж не новий конфлікт, там якась давня історія в себе перед ось цими, я пам'ятаю, якісь члени Резинові читали, там Домбровський бігав, розповідав, такі історії яскраві були про вашу Одеськість.
[Сергій Стерненко]
Взагалі, про Екатеріну треба спочатку ще сказати, що ця історія теж цікава, тому що її встановили, здається, у 2007 році. Вона не має ніякого культурно-історичного значення, як скульптура для Одеси. І встановили її на гроші Організації російської федеральної розсотрудничества. Це навіть визнаює сам заступник міського голови. А якщо казати в цілому про Труханова, ну я ж зараз кажу виключно про його проросійську позицію, а якщо казати більше, то там є корупція, там є створення злочинної організації. Він зараз обвинувачений у Вищому антикорупційному суді. Його судять за створення злочинної організації, яка обкрадала місто містян на суми, здається, загалом за 200 мільйонів гривень. Плюс вони організовували, замовляли напади на громадських активістів. Три напади було на мене, ще близько 10 нападів було на інших людей. Слава Богу, без летальних випадків, але один наш знайомий пережив клінічну смерть, якого підстрелили прямо навпроти обласного управління поліції. Ну і я особисто був змушений переїхати з Одеси до Києва через загрозу моєму життю і здоров'ю після вже третього замовного нападу. Звісно, це не розслідується і Труханов досі себе нормально почуває, тому що вміє домовлятись із будь-якою владою.
[Фоззі]
Наслідок невеличкої технічної аварії, тобто інтернет, зникнув в Києві. Микола Васильков переодягнувся і перейшов зі спальні на кухню. Не дивуйтесь, нічого не сталося, все добре, ми продовжуємо розмову. Ви не повірите, але ми йдемо далі. Переходимо до наступного блоку. Питання, яке всі ставлять всім. Зустрічається на вулиці і починається розмова з того, що сталося з тобою 24 лютого, що було далі. Ми знаємо, що ти брав, Сергій, участь в добровольчих перегонах, так?
[Сергій Стерненко]
Так, так, так, було діло. Я, мабуть, почну не з 24 лютого, а перед тим. Ознаки того, що Росія планує повномасштабне вторгнення, були ще з грудня місяця. Я, як людина, яка моніторила постійно і російську пропаганду, і взагалом інформаційний простір, розумів, що ризик є доволі високим, але в мене не було впевненості в тому, що дійсно найближчим часом буде повномасштабне вторгнення. Але коли Владимир Путін визнав вже так звану незалежність так званих псевдореспублік, так званих ДНР та ЛНР, я зрозумів, що ескалація неминуча, що повномасштабне вторгнення буде, ну і, власне, чекав коли, коли воно станеться. 24 лютого я прокинувся від звуків вибухів, я в Києві тоді був. Не скажу, що мене це сильно здивувало, але, ну, звісно, було, як ви кажете, неприємно і речно. Я прокинувся, це було там п'ята година ранку, тут же записав короткий випуск, сказав, що нам усім треба зараз ставати, захищати Україну, робити усе можливе для цього, почав моніторити новини, в обід того ж дня долучився до групи добровольців підрозділу Гонор, ми отримали зброю того ж дня, того ж вечора ми вже екіпірувались, роздобули собі снарягу, хто її не мав, ось, переїхали на базу і почали з наступного ранку, навіть зночі в різних групах виконувати бойові завдання, частина наших хлопців їздили в розвідку на Броварський напрямок, брали участь у звільненні Київщини, частина працювала разом з артилеристами Словетної 72 бригади, я мав честь працювати разом із ними, аж допоки росіян не вигнали з Київщини, а після того займаюся волонтерською діяльністю і забезпечую наше військо. Останній великий звіт був на 54 мільйони гривень, було зібрано допомоги, майже 300 коптерів різних, багато автомобілів і інших різних потрібних нашому війську засобів та речей.
[Фоззі]
Ти отримав зброю, а як фізично це відбувалося? Я був свідком, як роздавали зброю у нас на Балоні, на Траєщині, для ТРОшників, але як це було з такими добровольчими батальйонами?
[Сергій Стерненко]
Ми дізналися, де зброю роздають, приїхали і отримали, але це було на той момент... За патчвортом? Показали патчворт? Так, в Держприкордонслужбі розписалися, за номерами отримали зброю.
[Фоззі]
І який шлях зброї дає?
[Сергій Стерненко]
Але це якщо ми говоримо про автомати. В нас в підрозділі були не тільки автомати, в нас були ще гранатомети, були НЛОВ, гранатомети РПГ-7, в основному були з боєприпасами до них, були декілька кулеметів. Це ми вже знаходили способи їх роздобути.
[Фоззі]
І потім ти цю зброю, коли перейшов зараз до цивільнішого способу життя, ти цю зброю здав?
[Сергій Стерненко]
Так, я здав зброю, яка була в мене тоді, натомість отримав легальну зброю, придбав собі карабін, на який в мене є дозвіл. Ось, він в мене лежить, про всяк випадок.
[Фоззі]
Зараз всі говорять про мобілізацію російську, про її наслідки, панують такі радісні настрої, зрозуміло, що це психологія, люди в такий спосіб захищаються від чергової хвилі тиску на себе. І ті, хто каже, що, ну, послухайте, це погано, це дійсно погано, там, наприклад, Бабченко чи ще якісь блокери, їхній голос не факт, що люди хочуть чути. Як ти дивишся на цю хвилю мобілізації і її потенційні наслідки для України?
[Сергій Стерненко]
Ну, звісно, наслідки можуть бути доволі серйозними, але я дотримуюсь подвійної реакції, тобто, я, звісно, і сміюся з них також, це нормально, абсолютно. Ми взагалі сміємося, глузуємо з росіян від 24 лютого, нам, мені здається, це тільки допомагає підтримувати бойовий дух та їх винищувати. Але одночасно, звісно ж, я не є перехильником таких шапкозакидувальних поглядів, що, мовляв, нам буде дуже легко після цього. Ні, звісно, навіть оце збіго військове, яке не можна буде назвати навіть чимось подібним до армії, воно буде завдувати проблем, тому що вони будуть просто як гарматне м'ясо перти на наші рубежі або будуть ускладнювати нашому війську наступальні дії. Але є позитивні моменти в мобілізації російській. Я якраз перш ніж розмовляти з вами, якраз моніторив російську пропаганду, слухав, що вони там кажуть. Це відбувається за старою російською традицією, тобто через одне місце. Крім того, що вони там гребуть велику кількість людей, які просто не те, що не боєздатні, а інколи і не дієздатні, так вони ще й формують нові полки, нові бригади та з'єднання на 100% і знову мобілізованих. Тобто вони не вирішили навіть там розбавляти вже наявні частини мобілізованими, тобто додавати особовий склад, а повністю формувати з нуля і на 100% підрозділи з людей, які не мають жодного бойового досвіду, відправляти на першу лінію на фронт, що нам насправді дуже-дуже добре, нам це вигідно. Тобто чим гірше буде підготовлений наш ворог, тим легше буде його винищувати. Але ситуація серйозна, плюс накладається елемент ядерних погроз з боку Владіміра Путіна, плюс проведення цих так званих псевдореферендумів. Я не знаю, коли вийде це відео, яке ми зараз записуємо, але якщо там за кілька днів, умовно кажучи, то я можу сміливо казати, що найближчі тижні будуть дуже важливі мати істотне, якщо не переломне, значення в цій російсько-українській війні. Тому що прогнозувати реально, що як буде відбуватися, зараз дуже складно, але очевидно, що війна переходить у нову фазу, у новий формат і дуже багато зараз буде залежати від стійкості і сміливості в тому числі наших союзників.
[Фоззі]
Про погрози ядерні, давай поговоримо. Оцей віриш в те, що він продає образ кризи доктора зло? Тобто нашу нам світ без Росії, я бахну, я бахну. Мені здається, що все ж таки він не відходить від методичок, на яких їх там навчали. Мені здається, що це просто чергове підвищення ставок, коли в нього немає чим підвищувати ставки іншими способами. Тому, які у вас відчуття, джентельмени, у зв'язку з тим, що в очевиді росіяни зараз цілесправомовно пушать інформацію про можливі ядерні атаки, оскільки в них не лишається інших варіантів. Для пушу саме, не для атаки.
[Сергій Стерненко]
Ну насамперед мені здається ж варто розуміти, що погроза застосування ядерної зброї або застосування ядерної зброї має насамперед нескільки у фізичному просторі руйнівний ефект, а насамперед це має бути ефект психологічний. Тобто основна мета застосування зброї масового ураження це зламати психологічно супротив супротивника, змусити його піти на капітуляцію або на підписання якоїсь угоди на вигідних агресору умовах. Щодо реальності таких погроз, ну я припускаю, з огляду на публічно доступну інформацію, з огляду на заяви наших союзників, на заяви Головного управління розвідки, заяву президента України, я припускаю, що це високоімовірно. Питання лише в тому, в який спосіб і де вони можуть застосувати ядерну зброю і чи не переконають їх наші союзники відмовитись від цих планів, які будуть згубними насамперед для самої Російської Федерації. Я в цьому абсолютно переконаний. Тобто ризики дуже високі. Ми маємо розуміти, що ми загнали щура у глухий кут. І цей щур думає зараз як йому на нас кинутись, щоб хоч якось нам нашкодити. Тому що після успішного великого наступу на Харківщині, який зараз триває і перекинувся вже на Донеччину, російська армія зазнала нещивного розгрому, причому найголовніше, що це був психологічний розгром. І у Владіміра Путіна постало питання, що робити далі. Якщо нічого не робити, війну він однозначно стовідсотково програє. Тому він вдається до ось цих істеричних кроків з мобілізацією, з псевдореферендумами і з погрозами ядерної зброї. Це ознаки того, що Росія дуже слабка, і що вона не здатна виграти цю війну. Але до будь-яких погроз, таких придурків, я вважаю, треба ставитися цілком серйозно. Якщо нам кажуть, що хочуть нас вбити, ми маємо їм вірити. Вірити і діяти так, щоб завдати ворогу якомога більшої шкоди.
[Фоззі]
А у нас взагалі є якась протидія тактичної ядерної зброї? Тобто хоча б відстеження, перехоплення, якась угода з НАТО, яке займається цим через супутники? Чи взагалі ракета тактична може прилетіти в Україну безнапасно і сюди лягти?
[Сергій Стерненко]
Тут є кілька аспектів. Відстеження, переміщення ядерної зброї відбувається вже. Воно тривалий час, тобто воно почалося не вчора і не позавчора, а ще навіть до 24 лютого нашими союзниками. Це розвідка в кіберпрострі, в космосі і авіаційна розвідка. Плюс якісь агентурні дані, я думаю, отримує як наша розвідка, так і розвідка наших союзників. Це один момент. Другий момент. Якщо ми говоримо про тактичну ядерну зброю, то проблема в тому, що її переміщення не завжди можна виявити. Чому? Тому що тактична ядерна зброя може бути використана пострілом як з ракет типу «Калібр», «Іскандер». «Калібр», здається, так, якщо я не помиляюсь. Але «Іскандер» точно. Рядом інших ракет може нестись. Тобто візуально вона може не відрізнятись навіть для розвідки від звичайних ракет. Так і можуть використовуватись навіть артилерійські тактичні ядерні заряди. За таких умов розвідка доволі складна. Чи можемо ми збити ракету з ядерною зброєю? А, ну, здатна ще нести ядерний заряд гіперзвукова російська ракета «Кінжал». Чи можемо ми збити? Ну, можемо ми збити тактичний ядерний заряд, насправді. Так, як це вже робили сили нашої протиповітряної оборони, коли збивали російські ракети. Тому що, якщо ми говоримо про тактичний ядерний заряд, який на ракеті знаходиться, то, звісно, ця ракета буде летіти, її можна в повітрі збити. Але питання в тому, ну, а де воно вибухне, які це матиме наслідки і так далі. Тому шанси, ну, скажімо так, 50 на 50. Але найбільш ефективним засобом стримування в даному випадку, мені здається, може бути тільки сильна позиція наших союзників і їхні обіцянки завдати військової відповіді проти Російської Федерації у випадку застосування ядерної зброї. Тому що треба розуміти, що це буде безпрецедентна ситуація, що це буде перше застосування ядерної зброї у збройному конфлікті від часів Другої світової війни. І застосована вона буде не країною, яка захищається від агресії, а безпосередньо агресором. І становитиме це велику небезпеку не тільки для нас, а і в тому числі для наших союзників. Для Польщі, для Румунії, для Туреччини, для Болгарії. В залежності від того, куди вони можуть теоретично вдарити. Тому ми, звісно, можемо вплинути на ситуацію, але мінімально. Найбільший вплив будуть мати наші союзники, які в тому числі озброєні ядерною зброєю.
[Фоззі]
Отже, якщо летить ядерна зброя, це кілотонна, яка запущена просто ракетою калібр, то найбільше уразливі виходять прикордонні наші території, тому що їх теоретично саму штуку можна збити. І як збивають калібри звичайні.
[Сергій Стерненко]
Збити то можна, але збиття не гарантує, що вибуху не буде ядерного.
[Васильков]
Це по-перше.
[Сергій Стерненко]
По-друге, тут дуже складно, насправді, якось це прогнозувати. Якщо це калібр, то калібр може і в прикордонний регіон прилетіти. І не зовсім. Він може запуститися із Криму. А Одеська область вже ж не є прикордонним регіоном. Не усюди, точніше, вона є прикордонним регіоном. І там немає кордону сухопутного з Російською Федерацією. А якщо буде йтися про кінжал. Кінжали дуже складно перехопити. Є успішні випадки, але вони дуже рідко трапляються, тому що це надзвукова ракета, і можна нею спокійно вдарити. У військовому плані дуже складно щось протиставити за стосуванням тактичної, а тим паче стратегічної ядерної зброї. Поки що йдеться тільки про тактичний ядерний заряд. Тому тут нам треба усім дбати про свої заходи безпеки. Подумати, що ми будемо робити у випадку ядерної тривоги або загрози ядерного удару. Де ми сховаємося? Кожен має про це подумати. Почитати заходи безпеки в такому разі. І бути готовим до всього. Але як би це зараз не звучало, що від нас мало що в даній ситуації залежить, насправді я переконаний, що навіть застосування тактичної ядерної зброї мало що змінить з нашого боку у плані мотивації захищати свою землю і винищувати ворога усюди. Тому що росіяни не зможуть нас навіть цим примусити до якоїсь капітуляції і скласти зброю, бо в нас немає вибору. Ми захищаємо свою країну, свої домівки. І нам вмерти від окупанта, який прийшов сюди і скоритися йому, це нічим не краще, ніж вмерти від рук окупанта в бою проти нього. Тому українців це точно не зламає.
[Фоззі]
Ця фаза гарячої війни вивела на авансену дуже багатьох нових лідерів думок. Ось ти один з них. Тобто до війни це була одна цільова аудиторія. Тепер різко війною зацікавився умовний виборець широкого загалу, який не передбачав, що по його містечку полетять ракети. Тепер він зацікавився, читає щось в вайбері якісь канали, які йому повідомляють гарячі новини, і дивиться відосики людей, які йому розповідають. Чи є серед тих, хто веде подібну діяльність зараз в Україні, чи до кого ти прислухаєшся?
[Сергій Стерненко]
Я не можу зараз сказати, що я там сильно дослухаюсь до якоїсь однієї, двох, трьох людей. Потоків інформації, думок різних настільки багато, що тобі складно сказати, що тільки ця людина або лідер думок каже 100% достовірну, правильну, актуальну інформацію. Всі ми під час війни десь занадто емоційні, десь необ'єктивні, десь ми можемо перебільшувати або щось применшувати. Це нормально, тому що наша психіка працює таким чином під час серйозних конфліктів, під час екзистенційної загрози. Тому для мене основні джерела інформації – це моніторинг багатьох людей, багатьох соцмереж, багатьох джерел інформації, систематизація інформації і вже якось переосмислення тієї інформації, яку я отримую, споживаю. І це часто проявляється вже в тому контенті, який я виробляю.
[Фоззі]
Рано чи пізно в нас знову буде політичне життя. І так само, як після 2014 року, в Верховній Раді з'являться люди от іні, віні, мені, мов, як ти це припустимо, Сергій, з'являться такі нові обличчя. І ми знову будемо боятися, що розчаруємося в тих, кого ми можемо згадати. Надію Савченко, Семенченка можемо згадати, Парасюка можемо згадати. Тобто знову будуть нові обличчя в політиці. В нас з Миколою є такий датчик, він в мене отут скронний, а у Василькова отут. Коли ми брали, перша пряма червона була, її героєм був Олександр Поворознюк. От зараз, коли я колись буваю його раптом бачу, я розумію, що він буде в наступній Верховній Раді. Він може опинитися в комітеті міжнародних стосунків в традиційний спосіб. І так далі. І мене це трошечки лякає, оскільки так, на нашому боці багато яскравих людей, але слід вже думати трошки і наперед. Ця хвиля точно, патріотично, точно винесе нові обличчя. Точно вони потраплять до Верховної Ради. Це нова еліта. За кого б ти проголосував?
[Сергій Стерненко]
Для того, щоб знати, за кого я проголосував, треба бачити, хто буде висувати свою кандидатуру насамперед. Це дуже небезпечна стежка, тому що не про всіх. Можна навіть казати, хто мені подобається, що я би за нього голосував відкритого, тому що це буде неправильно зараз сказати з точки зору національної безпеки. Мені особисто дуже складно зараз думати про вибори, якщо чесно. Тому що поки воєнний стан виборів просто навіть в теорії бути не може, а поки в нас є така загроза з боку Росії, то отим паче, навіть якби воєнного стану не було. Я можу сказати загалом, що голосувати треба за тих, хто довівся справами гідної довіри українського народу. Раз. Два. Той, хто є компетентним, хто має відповідну освіту, хто має певні навички, залежить від того, за кого ми голосуємо, чи за депутата, чи за майбутнього президента України. Голосувати треба за того, кому ви б довірили свій гаманець. Мені так здається. Казати щось конкретніше, ну реально зараз дуже складно. Коли є загроза ядерного удару, думати про вибори.
[Фоззі]
Захисна реакція розумної людини. Думати про наступний політичний сезон по закінченні війни, тому що слід бути готовим.
[Сергій Стерненко]
До речі, дякую, що ви мене хоч не спитали, чи я збираюсь кудись балотуватися, тому що мене на кожному інтерв'ю це запитують. Одразу кажу ні, не планую на найближчих виборах нікуди йти. Я думаю, що я дуже ефективний на своєму місці, де я є зараз. І сумніваюся, що я буду так само ефективним і зможу приносити стільки ж користі своїй країні, якщо я піду на якусь виборну посаду. Але загалом, звісно, наш прекрасний нарід, він не ідеальний. Він буде обирати як чудових людей-героїв, так і відвертих негідників. Така вже доля демократії. Так вона, курва, працює.
[Фоззі]
Так-так, цих героїв ви потім побачите в Верховній Раді. Історія повторюється, метафізика. Все повторюється. Спочатку буде весело, потім не зовсім весело, але най буде. Най вже буде так, оскільки, як правильно підмітив наш сьогоднішній герой Сергій Стерненко, так працює демократія. Працює воно іноді погано, але нічого кращого людство на даний момент не вигадало. Ну, ось ви звернули увагу, що зараз в публічній площині більше став з'являтися залужник. Це такий потенційно, якщо казати про тих, хто може бути в перспективі, це такий, як Шалдеголь у Франції.
[Сергій Стерненко]
Дуже-дуже погана тема для обговорення.
[Фоззі]
Ну, але він зараз веде ТГ, я читаю його ТГ, воно еритеризоване сильно, не конкретне, але я читаю. Я побачив його на обкладинці «Таймс», і тепер на обкладинці «Таймс» тепер залужний. Не Зеленський, а залужний, тобто людина конкретніших...
[Сергій Стерненко]
Так, Зеленський теж, здається, був раніше на обкладинці.
[Фоззі]
Ну, був, так.
[Сергій Стерненко]
Але давайте не будемо робити залужного політичну фігуру. Він головнокомандувач Збройних сил України, він на своєму місці, дуже добре виконує свою роботу. Я ніколи не бачив і не чув від залужного навіть натяку на якісь політичні амбіції. Більше того, мені здається, що введення в дискурс публічний розмов про те, що залужний, Сирський або будь-який інший хороший воєнначальник, який сьогодні добре виконує свою роботу, може кудись там балотуватись і створювати конкуренцію Зеленському, це дуже шкідлива теза. Тому що вона, навіть сам факт цього обговорення, вона протиставляє президента, головнокомандувачу Збройних сил України. На це дуже розраховують сьогодні росіяни. Я от якраз теж годину тому моніторую і вони про це говорили, що вони там сплять і бачать, як от Зеленський з залужним будуть між собою ворогувати і так далі. Тому хай залужний займається своєю справою. Я не думаю, що залужного буде чудовий прекрасний політик, хоча б тому, що він не планує ставати політиком, але я знаю, що залужного просто геніальний головнокомандувач. Нехай ним і залишається.
[Фоззі]
Ми не будемо забувати, що в нас все починалося як футбольний подкаст. От, наприклад, грає збірна України, люди дивляться, люди ходять, п'ють пиво. Яка от в тебе реакція на те, що Київ намагається удавати місто, в якому немає війни, не кажучи вже про західність?
[Сергій Стерненко]
Ну Київ, я б не сказав, що намагається удавати місто, в якому немає війни, тому що війну в Києві видно все одно на кожному кроці. Їй видно по обличчях людей, по розмовах людей. Видно навіть, от проїжджаєш тут ж Лук'янівку, або там по лівому берегу є наслідки влучання ракет. Але я особисто оцінюю те, що в Києві відносно спокійне сьогодні життя, як дуже добрий факт. Так само я можу сказати про Одесу і про інші тилові міста. Чому? Тому що, по-перше, це означає, що в цьому місті працює економіка, яка допомагає фронту. Це означає, що сюди можуть приїхати військові, навіть на кілька днів, коли їх відпускають з фронту, відпочити, посидіти, випити кави. Як писав один в Твіттері, знайомий військовий, ще вчора я срав в ямку і закопував там якось це землею, а сьогодні п'ю лате на Подолії. І це прекрасно. Тому що, коли військовий повертається з фронту і з того пекла, в якому він був, в місто, де він може відпочити, і побачити, що саме він захищає, це дуже добре і дуже їх мотивує.
[Фоззі]
Для ДАІ в Києві вже війна скінчилася. Мене штрафували зараз на 840 гривень за те, що я на волонтерському бусіку, такий, звичайно, бусик, який ще підгулявся, але він обклеєний волонтерами, на посвідчення волонтери. Я шив по автобусній лінії, а тепер вже вийшла постанова про те, що тільки військові і цивільна військова адміністрація видає ці штуки. І мене хлопнуло одразу на 840 гривень, яких дуже шкода. Я міг на 840 гривень нагодувати там три родини переселенців на тиждень вперед. Ну, але ми ж розуміємо, що волонтерську ксиву ти собі сам надрукував, оскільки їх офіційних, єдиного, зразка, не існує. Давайте будемо відвертити. Зразка немає, але в мене громадська організація, яка в статуті має волонтерську діяльність, і в нас зареєстровано. В нас тут на трьох, як завжди останнім часом, прямій червоній, три благодійні фонди. Більше, більше, чотири, чотири. У мене два. У тебе два. Як прекрасно. Давайте згадаємо про ще один тренд, який з'явився з війною. Це зростання переглядів саме українського ютубу в Україні. Це як-то свого часу було з музикою, коли всі дивувалися, чому це в топах переглядів. Музиканти російської преси дуже люблять нас, музикантів, підковирювати. А ви бачили останню десятку з Маргінштерном? Я кажу, ну давайте почнемо з того, що я зараз візьму ваш телефон, відкрию ютуб і давайте подивимося історію переглядів. Ні, це порушення особистого. Ну, кажу, тоді почніть з себе. А всі слухають його, Маргінштерн? Та журналістка виглядала так ніби слухає. Якщо б в неї була біцуха, залізні зуби і якісь страшні мастя, я б не просив телефон, щоб подивитися, що вона в останній слухав. Отже, український ютуб. Ти є одним з лідерів. Давай поговоримо про те, як він розвивається. Ми намагалися аналізувати кількість підписників на твоєму каналі і зрозуміли, що вона значно виросла після лютого. Як ти бачиш майбутнє своє в ютубі і українського ютубу загалом? Нова тема.
[Сергій Стерненко]
Ну, в мене ютуб-канал виріс зараз вже більше, ніж вдвічі. Тобто, напередодні вторгнення це було майже 500 тисяч людей. Сьогодні вже мільйони двісті тисяч. Ось, ну, я, власне, взагалі канал починав як канал про українську політику. І, здебільшого, на ньому я розповідав про українську політику, українських політиків, корупцію, проблеми всередині нашої країни. Звісно ж, я багато робив матеріалу про російську агресію також, бо це, ну, безпосередньо нас стосується. Але з грудня минулого року вже 90 відсотків, мабуть, випусків усіх у мене були тільки про російську агресію. Тому, очевидно, поки війна триває, поки ми не перемогли, значна частина контенту буде про російську агресію. Але і після нашої перемоги я знайду про що людям розповідати. Моя мета — робити так, щоб люди більше цікавились політикою, щоб вони були більш політично грамотні, щоб вони були відповідальними громадянами, розуміли відповідальність за свою країну і асоціювали себе безпосередньо з нашою країною і не боялися бути активними за потреби виходити на протести або брати участь в будь-яких інших громадських ініціативах. В тому числі, ходити на вибори, голосувати — це теж наш громадянський обов'язок. Особливо молоді, яка не дуже любить ходити на вибори. Ну, і плюс — це агітація людей переходити на українську, дивитись, споживати український контент, припиняти дивитись усе російське. І мені це потрохи вдається. Мені багато людей пишуть про те, що вони почали говорити українською, завдяки моїм порадам, наприклад, або ще до повномасштабного вторгнення. Деякі люди мені писали, що вони раніше дивилися Шарія, завдяки моїм випускам зрозуміли, що він проросійський пропагандист. Просто не всім це очевидно інколи буває. Інколи людям треба пояснювати навіть очевидні речі, і це теж хтось має робити. Тому я взяв на себе цю роботу, роблю її. Здається, досягаю результатів, планую цим займатися і надалі.
[Фоззі]
Сьогодні ми наприкінці прямої червоної, як це зазвичай відбувається, розіграємо мерч, розіграємо приз від Сергія Стерненка. Але ми це зробимо в такий крос-промоушн стиль. Кілька випусків тому в нас був Роман Зазуля в якості прикладу того, як мали українські футболісти свого часу реагувати на російське вторгнення. І Роман Зазуля започаткував зараз футбольний барактар. Тобто Притула-барактари, Лачен-барактари, Латвія-барактари, Льва, Польща, Канада, ще хтось збирав. І нарешті Роман Зазуля вирішив, що можемо ми футболісти, і оголосив прозбір на футбольний барактар. Отже, для того, щоб виграти мерч від Сергія Стерненка, Сергій, будь ласка, назви адресу свого...
[Сергій Стерненко]
Так, дуже просто. В мене є магазин, Його можна знайти на сайті smerch.ua Або можна знайти такий же аккаунт у Фейсбуці чи в Інстаграмі, але краще дивитись на сайт, там є весь асортимент. І от продовжуй.
[Фоззі]
Так, краще smerch, ніж smerch. А, вон Вацюков вже знайшов, яка порядна все ж таки. smerch.ua Так от, треба буде написати в коментарях тут, під цим відео, скільки саме ви задонатили на футбольний барактар. Ми зможемо це перевірити. І тоді рандом обере серед всіх донаторів проєкту футбольний барактар переможця. А переможець зайде на сайт smerch.ua І в такий спосіб підтримаємо і Зазулю, підтримаємо і мерчі, підтримаємо здоровий глузд через наших глядачів. Мені здається так.
[Сергій Стерненко]
Є пропозиція одразу походу. А давай хай буде переможців три і хай троє людей оберуть, що вони хочуть. Ось, так. Це раз. А два, якщо ви досі не задонатили на футбольний барактар, зробіть це і напишіть у коментарях обов'язково.
[Фоззі]
Сьогодні в прямій червоній був Сергій Стерненко. В нас не просто вийшло записати цей подкаст, оскільки довелося там зупинятися, були технічні проблеми. Саме цьому Микола Васильков в двох різних образах, в двох різних місцях, а не тому, що вам здалося. Це була пряма червона. Сергію, дякую тобі, дякую за позицію, дякую за гумор. Давайте продовжувати робити все, що ми можемо для скорішої перемоги України над хворою Російською імперією. Дякуємо всім, слава Україні, не всеремися. Героям слава. Героям слава, подякуємо хлопці.