ПЧПРЯМА ЧЕРВОНАОнлайн-медіа
гумормедіаютуб

ЧИРКОВ. Стендап, російська сім’я, заздрість і конкуренція з Байдаком і Тимошенком, мовні суперечки

Сергій Чирков

Опубліковано 28 бер. 2024 р. • Довжина: 15 249 слів

Короткий зміст

Український стендап збирає великі зали, їздить із турами по Україні та Європі й дістався Прямої Червоної. Сергій Чирков – комік, сценарист «Телебачення Торонто», співведучий шоу «Ебаут» і володар титулу «експерт із жартів» від Фоззі розповідає про шлях українського стендапу від кальянних до Палацу України. А ще про Олега Винника, Маргарет Тетчер і навіть Джеймса Бонда.

🔥 Як виглядають концертні тури стендаперів
🔥 Чи заздрить Чирков Байдаку і Тимошенко?
🔥 Українізація людини, яка жила в росії на прикладі Чиркова
🔥 Скандал зі Щегелем
🔥 Відносини Чиркова з Булгаковим
🔥 Багато спогадів про Суми

 

#прямачервона #сергійчирков #стендапукраїна

Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст

  1. [Сергій Чирков]

    «Пряма Червона» знову в ефірі. Сьогодні згадуємо уроки української літератури в школі. Пам'ятаєте? Навіть якщо там був садок вишневої колохати, то в тому садочку хтось обов'язково помирав. Український визвольний контент нового часу, він дуже сумний. Там плакати треба вчителі сумні і твори. Відповідно, трагічні і сповнені болю. Зараз черговий етап визвольної війни. Але погодьтеся, якось з контентом цього разу трошки інша ситуація. Іноді танцюємо, іноді жартуємо. Дехто вважає, що це неправильно. Ай-яй-яй, давайте всі візьмемо за голову і помрем в садочку колохати вишневому. Але, вибачте, ми спробуємо в природний спосіб здолати ворога. Іноді пританцьовуючи, іноді жартуючи. І в нас сьогодні експерт з жартів. Страшних жартів посеред страшних часів. Сергій Черков прийшов до нас на бар. Привіт. Вітаю, дякую. Експерт жартів. Після твого жарту про Беслан. А хто ти ще? Я подивився, мене Валерон примусов, я їхав в потязі. І думаю, так, ну, що ж, інтернету немає. Подкаст треба знімати. Подивлюсь, ка я стендапчик. Це дуже відповідально. Я дуже поважаю людей, які хоча б приблизно намагаються увійти в контекст того, що там людина робить, яка приходить. Це, на секундочку, найкращий жарт якогось року за версією...

  2. [Фоззі]

    За версією Вілич.

  3. [Сергій Чирков]

    А, Вілич, так. Русалки дорожчі. Страва для хіпстерів. Ти прямо цитуєш свої виступи в ефірі. Знаєш, я взагалі думав почати. Мене так вразила цитата одна твоя. Я хочу її зачитати навіть. Комусь випадають таланти, і мені випало в цій лотереї вміння пити і відпочивати. Зі мною дуже весело. Я це вмію прямо. Кожній людині рекомендую якось зі мною випити. Ну, давайте. Серйозній. Чай. Ну, може, мені чай. Здивуй нас.

  4. [Фоззі]

    Ні, зараз.

  5. [Сергій Чирков]

    Це, мабуть, сказав Еммі Антонюк. Ось. Я чув відгуки, що людям було весело зі мною. Зараз мені складно сказати, чи це так, оскільки я якийсь час зараз не п'ю. Ось, алкоголь. Чай з задоволенням вип'ю. Фос повернувся з туру величезного якогось. Я теж записав собі. 12 країн, 38 міст. Я не знаю, як він живий ще. А я ще й не живий. Все-таки. Ти теж був в турі в Польщі, правда? Я був не тільки в Польщі. Теж був в європейському турі весени. Ні, в кінці літа весени. У нас було менше. У нас було десь, може, 20-й місяць концертів. Щось таке. Я в фас подумав, що набагато легше бути стендап-коміком, ніж артистом музичної групи. Можливо. Але це все питання оптики. Завжди легше те, що не ми робимо. Ну, а мені здається, легше, скажімо, не те, що легше. Мені здається, це неправильно взагалі категорію. Але мені б цікаво було спробувати саме ось цей ритм, де тобі не треба говорити, може, так багато. Де граєш, наприклад, на гітарі. На концертах з благодійними аукціонами, з меседжами, ти ж теж говориш, жартуєш. Іноді деякі жарти навіть нам забороняють. Сувора редактура. Ні, суворі люди приходять і потім ай-яй-яй. Я розповім про той жарт, який мені заборонили шпуляти зі сцени. Коли ти їдеш, 19 людей зі сценою. В цьому плані дуже складно. Я думаю, стендапери, одна людина, один мікрофон, нічого не треба. Одна людина, турменеджер, машина, все. Ну і лоти, і в багажникі лоти для аукціона.

  6. [Валерон]

    Так навіть не треба мікрофона. В цьому плані дуже зручно.

  7. [Сергій Чирков]

    Що, у тебе свій мікрофон? Ні, ну мікрофон на майданчику зазвичай є. Сувора 758 є скрізь. Так. З 58-го року в ньому нічого не мається. Але насправді не скрізь взагалі. Здавалося б, насправді, ну я завжди думав, ну мені дуже подобається ось ця вся естетика в музичній індустрії, райдери, такі, мені треба отакі колонки, тільки такі колонки, хай тільки буде інший монітор, ми вас нахуй штрафуємо. Ось це все. Є, є, є. Ось це мені дуже подобається, це дуже кльово, тому що від цього залежить якість виступу людей. Я, маленький прикол, Океан якось вставляв в райдер 23 тенісних шаріка внизу, щоб пересвідчитися, що райдер дочитали до кінця. Ось. І я потім думаю, блін, ну раніше стендап взагалі був не в тому положенні, щоб якісь райдери людям носити і так далі. А потім я думаю, ну який райдер, ну мікрофон, але виявляється робочий мікрофон і колонки, наприклад, які не ріплять і видають звук так, що голос твій не звучить наче на овердрайві на якомусь. Це, виявляється, для багатьох людей челендж. Для багатьох локацій і закладів це прям челендж. І ти очікуєш, що, ну, наче все зрозуміло. Ну що там стендап? Типу, якийсь промінчик світла треба на людину і мікрофон, який в колонки підключений, чути. А виявляється, навіть це треба комунікувати. І я думаю, що зараз український стендап правильно підходить до моменту, коли в стендапі з'являться райдери, де буде один, крапка, мікрофон, два, крапка, дріт для мікрофона, три, стійка для мікрофона і так далі. Тому що навіть в Україні бували моменти, це почастило не зі мною, а з іншим коміком. Там локація дуже велика, він приїхав, там людей 400 чи 500, і от звук прям поганий був. І коли там ще 50 людей, ладно, можна прибрати мікрофон і якось це розрулити в комедійному цьому ключі, а 500 людей, це прям дуже-дуже-дуже підводить артиста. І побутово мені здається, що набагато складніше, коли ось така купа людей, це побудувати сцену, прочекатися, екрани, сесії, автобус. І потім ти приїздиш в якийсь європейський зал, і я пацанам кажу, так, ми знову виступаємо в якомусь залі для стендаперів. Гримерочка, там один диванчик, і 19 людей приїжджають. Ви звикли, що вам наметово містечко будують за сценою, де ці хамони. А у тебе немає чого в райдері? Випивка якась, фрукти, нарізки? Ні, я не голодаю. По-перше, справа в тому, що такий райдер має місце бути, коли є, умовно кажучи, якісь організатори, які до тебе звертаються, кажуть, ми хочемо зробити тобі, скажімо, тур, 15 міст, райдер, який, що ти хочеш, то десь. А справа в тому, що я, в основному, до недавнього часу всі концерти, всі виступи, власне, сам собі організовував, або люди, які близькі до мене. Сам собі 10% віддавав? Так, так, так, сам собі відсоток платив, сам собі, коротше, райдер, сам собі, коротше, матюкав за те, що райдер невиконаний і так далі. Але, загалом, так, він ніяк не прописаний в мене, це просто я прошу турменеджерку купити мені щось, що мені хочеться. Ні, поїсти, це закривається, ну, поїсти це само собі, це закривається нам або добовими, або просто харчуваннями, ну, ось, якщо в Римарка, я просто прошу, тіпа, купи мені, там, пляшку вина, не знаю, і газованої води, щось таке, тіпа, і... Просто, як на дітей дивитися. І ногу, і ногу, і ногу хамона. Слухайте прикол, значить, можливо, я розповідав, Житомир, День міста, площа. Гарно. І, значить, давно і приїздить, ми грали, Альона Вінницька з братами, Льоха і Серьога, великі ці от такі. Ну, і, значить, в них, в райдерів перших, вони, мабуть, у Грінгрея придивилися, візьки. А тоді ще на Оболоні був єдиний супермаркет, в якому естонський якийсь скотч продавався, я пам'ятаю, ціну 39 гривень. Ми з корешем ходили через цю Оболонь, бо там єдина точка була. Мені страшно навіть уявити колір, запах і присмак того естонського скотча. Так от, і, значить, вони вписують пляшка візьки. Ми приїжджаємо в ці герімеречки, в театр. Там сяде адміністрація міська Житомира. Житомир. І заходимо в герімерку, вісім пляшок Житомирської на бруньках. Бо вісім чоловік приїхали, всі музиканти, директори. Ще без звукорежисера їздили. Вісім пляшок. Пляшка на рило Житомирської на бруньках. І одразу починається, хто забирає. Ніхто ж не збирався пити горілку і йти на сцену. Каньяк з собою. Ми артисти. Так, так. І тут, значить, Альона Вінницька. Чуваки дивляться райдер. Пляшка візьки. Житомирська на бруньках, тіпа, забирайте собі. Пляшка візьки. Але літрашний був вказаний. Вони пішли, купили їм 50 грамів. Ті, що перед літаком продаються. Ось вам пляшка. На величезному такому столі, бархатний, з катертиною, який заправлений. Березовий на бруньках. Пляшка візьки. Це мені хтось розповідав, що у Макса Варських, у нього авіан вода тільки. У нього тільки авіан вода. І я подумав... З Януковичем вода – аналогічна ситуація. Це поганий тренд. Я подумав, що я теж хочу такі штуки. Але маргінальні. Щоб був максимально маргінальний райдер. Янукович десь вже в Скандинавії був. І кажуть, прес-конференція. Типу, вода, авіан по райдеру Януковича. Вони кажуть, у нас під краном нормальна вода. Типу, є країни, в яких взагалі немає мінеральної води. Хороша. І вони їздили чи то в сусідню країну. Чи ти ще кудись за євреєм.

  8. [Фоззі]

    Райдер Януковича. Райдер Януковича.

  9. [Сергій Чирков]

    Ти що? Аск. Ну, оці всі історії про райдер, це, звісно, забавне і прикольне. В стендап-індустрії воно існує. З'являється. Потроху. Але що я можу прослідкувати? Є коміки, або за своєю натурою, просто такі скромні, але, мені здається, що просто ще не настав час комікам понахабніше блатавати. Ще час тільки наступає і, можливо, і не настане. А може і настане. А я пам'ятаю, до речі, про райдер та ног на майдані Конга. Історію. Я колись, колись, колись, колись це було, мабуть, Театр Щепкіна? Ні, не Театр Щепкіна. Але, так, Театр Щепкіна — це в Сумах, до речі. В мене на коліні шрам є з Театру Щепкіна. З Театру Щепкіна? А, ти розповідаєш історію про Волошина? В мене два сумські шрами. Один я під Сену пішов, це теж в Сумах було, в доктичному році. А один гітарист намагався мене скинути в зал. Я рампу розбив в Театрі Щепкіна і розрізав коліна. Блін, мені, до речі, складно. Я був на рок-концерті колись в Театрі Щепкіна в цьому. А це академічний театр, радянський такий. І там ж сидіння, розсадка. І це, коротше, так смішно, що ти сидиш і люди загалом сидять. Ніхто під сценою на початку концерту не йшов тусоватись. Перші 40 хвилин — це втисочок. І це просто ти повертаєш голову і купа людей сидять. Я теж про це думав, коли жодані собаки приїжджали в Ужгородський драматичний театр. Я думав, як там люди будуть?

  10. [Валерон]

    Ага, в Ужгородській залізній.

  11. [Сергій Чирков]

    Я був у Щепкіна на концерті Олега Вінника, коротше, колись в цьому. Вигадай причину якось. Я працював оператором на регіональному телебаченні і ми робили прямі трансляції музичних фестивалів. Ну, просто. Пряма трансляція на UA, Двокрапка Суми, чи Відікон, чи щось таке. Я навіть не знаю, куди воно йшло. Можливо, це все був прикол. Можливо, нам просто давали декоративні камери і просто казали, що вони знімають. І я тоді захопився Олегом Вінником як артистом. І ці всі жінки, вони побігли під цю сцену в Щепкіна. І я ніколи не бачу, щоб люди конфліктували на концертах за можливість бачити артиста. Вони всі збіглися, вони йшли там різного зросту. Деякі досить вже по важному віці. Ім вже не комільфо бігати. Вони залишаються на місцях. Але цей НАТО вже закрив їм обзор. І там конфлікти. Ми не те знімали. Знімати треба було власне конфлікти між жіночками. О, Щепка. Театр Щепкіна в Сумах. Це ж святе. У мене шрам на колінах. На коліні. На цьому. Або на цьому. І я потім роздягнуся, передивлюся і напишу вам в коментарях на якому. Але повертаючись до цієї до райдера. Я був в Костянтинівці на фестивалі Most Fest. Класний фест. І я пам'ятаю, я був там ведучим разом з Сашою Гонтер. І там виступали, здається, хедлайнерами чи першого, чи другого дня були в танок на майдані Конга. І я пам'ятаю, як там всі бігали обісраті, бо не було якоїсь колонки, яка вам була потрібна. Але там це не... Ну, Most Fest – супер штука. Most Fest – супер. Респект. Дуже клього. Такий ангар. Ангар дуже крутий. Але технічні бувають нюанси скрізь. Я нікого не засуджую. Я розумію, що це досить складно організувати такого масштабу подію. І всі маршала, які там вам потрібно, знайти в Костянтинівці. Ось. І я пам'ятаю, що там щось... Ну, ладно, у нас з Сашою був один мікрофон на двох. Це ми готові пережити. Але там ці всі технічні персонати, обслуговування технічне, вони були дуже на кіпіші через те, що там щось не вистачало для вас. І я такий, ну, тому на майдані Конга, звісно, хуєвші. Може ви там під гітар? Ось. А я тобі про театр Щепкіна розповім історію. Зараз в турі доїхали до Атлантичного океану і вирішили заїхати дорогою в Париж. А там якраз фермери все перекрили. Автобани закриті. Ми селами їздили, їхали дуже довго. І вирішили заскочити в Ля-Рошель, там, де ми знімалися 20 років тому, в шоу «Форт Бояр». Або «Ключі від Форту Бояр». І ми вийшли на берег, побачили той форт. Пацани кажуть «Качай». Я качнув з Ютубу випуск. Почали дивитись. Я себе в полон здав. І тоді ми обрали перед шоу ти кажеш, куди підуть гроші. І обирав я. От повернись живим. Тоді ще не було. І я обрав сумський дитячий будинок, в якому жінка збирала дітей африканських студентів. Тобто в неї було тільки темношкірі дитячий будинок сімейного типу. Тобто вона брала мулатів кинутих. І типу вони в неї жили. Їх було багато. І ми так подумали, що це цікава історія. Я не пам'ятаю, який курс був. Десь в районі 30 тисяч гривень. Це 20 років тому були великі гроші. Ми передали. І потім граємо в театрі Щепкіна. І тут раптом на сцену починають вилазити афроукраїнці. А ми не можемо вдуплити. Що за прикол? З квітами. 1, 2, 3, 4, 5. І ми такі, це точно Суми. Потім з'ясувалося, що цей дитячий будинок, вони вийшли нам подякувати. А минуло з того часу років п'ять мабуть. Ми вже забули навіть той, хто пам'ятав. Це гарна історія. А ще в театрі Щепкіна нашому бас-гітаристу задали зал для мене Шрам. І ще нашому бас-гітаристу в музикальному училищі Чайковського. Так, є там таке біля стадіону. Ні, ні, ні. У рук хвороба ляльки. І він сидів в гримерці в театрі Щепкіна, грав на фортепіано. І ми так подумали, що з цього може вийти пісня. І у нас була пісня «Восени» називалася. Її ідея народилася саме в театрі Щепкіна в гримерці з фортепіано. Шановні, не знаю, хто ви там, ті, хто роблять концерти. Завжди має бути в гримерці музикантів, може не бути пляшки-візки, може не бути восьми пляшок горілки на брюнках житомирської, але якщо там є фортепіано, ще й нормально налаштоване, це ідеально. Будь ласка, скористайтеся цією можливістю і зробіть артистів ще щасливішими. Комікам можете піаніну не ставити. Можна не ставити, але в цілому якщо воно є, теж супер.

  12. [Фоззі]

    Ми на нього дивимося. Благодійний фонд «Вібет Фундейшн» головним меценатом, якого є компанія «Вібет Україна», закупив та передав на баланс ірпінського пологового будинку, розташованого у місті Ворзель, медичне обладнання, резектоскоп та високоточний електрохірургічний коагулятор. Це обладнання надасть лікарям можливість здійснювати більш ефективні та точні процедури, полегшить роботу медичного персоналу та покращить якість медичного обслуговування для пацієнтів.

  13. [Сергій Чирков]

    По-перше, я висловлю свої слова подяки, тому що, я думаю, не тільки я, а весь колектив закладу і жінки нашого регіону, тому що Ірпінська центральна міська лікарня обслуговує близько 400 тисяч населення Бочанського району. Ми один із передових пологових будинків на території Бочанського району. Звичайно, ми працюємо зараз над розвитком цього напрямку і «Вібет Фундейшн» зробили істотний вклад в наші можливості, а саме це гістероскопічний модуль, який може діагностувати, може оперувати малоінвазивним шляхом і ті жінки, які раніше були вимушені їхати в Київ, в Київську область, для того, щоб отримати відповідну допомогу, зможуть її отримувати на території нашого закладу.

  14. [Фоззі]

    Під час російської окупації Пологовий у Ворзелі залишався єдиним лікувальним закладом, де можна було отримати медичну допомогу. Тут оперували, знеболювали, перев'язували рани. За непевних два тижні перебування під окупацією у Пологовому народилося 18 немовлят.

  15. [Валерон]

    ВІБЕД Фондейшн, основним меценатом якого є компанія ВІБЕД Україна, зосереджений виключно на реалізації гуманітарних проєктів, а саме медичних, культурних, спортивних, відбудову житла, будівництва, тимчасового житла для внутрішньопереміщених осіб, медична реабілітація. Це наш вклад в розбудову, відбудову, у відновлення, у допомогу тим, хто постраждав від війни. Для нас це дуже знаковий проєкт. По-перше, всі ми знаємо, що Єрмінь пережив велику окупацію. Цей заклад продовжував працювати в окупації, надаючи допомогу, приймаючи пологи. І для нас надзвичайно важливо, аби мешканці місцевої громади могли отримувати якісну, сучасну медичну допомогу безпосередньо в своєму місті, не витрачаючи час на пошук лікарів, транспортування і так далі. Тому ВІБЕД Фондейшн з радістю відгукнувся на такий запит і наразі це сучасне обладнання вже працює в цьому закладі.

  16. [Сергій Чирков]

    Ти почав казати про те, що коли стендап стане індустрією, коли індустрія буде розвиватись. Але погодься, до 24-го літа важко було уявити, що ви будете їздити з турами.

  17. [Валерон]

    Ми їздили.

  18. [Сергій Чирков]

    Просто ви не знали. Це твоя ключова аудиторія, цільова.

  19. [Валерон]

    Він свідкує за ці маски.

  20. [Сергій Чирков]

    Це було менш масштабно, але концерти були. І великі були концерти, і тури були, і сольні. Палац України не було. Палац України не було. І жопнеу, мабуть, не було. Але будинки, кінобілі, тажі, якщо ми говоримо про Київ. Зали до тисячі місць. Атлас, Карібіан. Це всі локації, в яких стендап буде. Карібіан взагалі, мені здається, це ідеальний зал, такі варіанти. Насправді, здається. Але завжди будь-який... Це моя знову суб'єктивна оцінка. Тому що зал завжди роблять люди. Карібіан, він дуже гарний як коробка, але в нього є своя якась аудиторія. І дуже часто там люди... Ти не захотів казати слово «блідушненький». Унікальний, неповторний фльор там все-таки присутній. Це латіно, танці, іноземці, дівчата. І якось скільки разів я там не виступав, жодного разу такого, щоб я такий... А для мене Карібіан, це він такий маленький, він такий як в фільмах про мафію з автоматом Томсона. Але там, де ти пітнів найпітніший стендап в історії українського стендап, це який зал? Це Мала Опера. Малий зал у Малій Опері. Це гарний зал. Це на Лук'янівці? Ми зараз там кліп знімали з Шуровим. Я не знав, що у нас є Мала Опера. І не знав, що там цей зал. Вона класна така. Діпер, діпер. Дуже трушна, красива. Але там було жарко. Там СІЗО поруч. Далеко не їхати. Ну, погодься, дивно це звучить, але війна і всі події після 24 лютого, вони дали новий подих.

  21. [Валерон]

    Безумовно.

  22. [Сергій Чирков]

    Я б сказав навіть, що це дивно звучить. І стендап? Чи не найбільше скористався тим з культурного простору?

  23. [Валерон]

    Можливо.

  24. [Сергій Чирков]

    Я, може, не за всіма слідкою аспектами української культури і як там розвинулося, але мені здається, що і музика, і особливо молоді виконавці, реп, наприклад, так само трошки підняло голову. Ну, що репчик класичний, кальянний, що стендап-кальянний нарешті вийшли під тіні казахів, які співають і жартують російською. Абсолютно правильно. Я думаю, що вже багато разів про це говорилось. Тому що у людей, у більшості, які, скажімо, до 24 лютого не були залучені в український контекст особливо, у них з'явилась відразу до російського розуміння того, що вони не хочуть споживати російський контент. І вони подумали, добре, тоді я подивлюся, що тут є у нас. І, власне, якась пропозиція була, і вона почала збільшуватись. Валерон так від російського репа, від молодшого. Від російського репа, від російського стендапа. Я визнаю, що я до 24 лютого слухав російський реп, купував дружині квитки на Миролана Сабурова. Я їздив в тур. А я навіть не знаю, хто це. Я їздив в тур з Артуром Чепаряном декілька років тому. Ти ж не знаєш, хто це.

  25. [Валерон]

    По Україні ти розігрівав.

  26. [Сергій Чирков]

    Розігрівав Артура Чепаряна. Це ж було таке. Нікуди не дітися. Але, так, стендап, мені здається, вдалося, скористався. Плюс стендапу великий в тому, чому, я думаю, його розвиток зараз після цього сплеску має продовжуватись. Тому що це дуже, те, що ми говорили, дуже простий жанр. В тому плані, що його зручно і вигідно організовувати. Концертні організатори, промоутери якісь, можливо, навіть продюсери, вони, я думаю, можуть бачити в цьому вигоду велику. Тому що у тебе немає величезного технічного райбера. У тебе немає 25 музикантів. Порог входу, коротше, дешевий. Їм треба заплатити грошей, всіх треба погодувати, всіх треба поселити, всіх треба привезти. Це дорого, це дуже багато грошей. Коротше, дешевше вас буде отруїтих всіх. Так, так, стендап. І це, наприклад, пересікається дуже сильно з розвитком стендапу в Британії. Там після Другої світової війни побудували багато всяких молодіжних центрів для того, щоб людей трохи розважити, відволікти від жахів, які вони пережили. А потім, коли прийшла ТЕЧОР, вона підрізала фінансування всіх цих молодіжних центрів. Але молодіжні центри хотілося продовжувати існувати, очевидно, але фінансування вже було менше. Вони не могли робити, скажімо, вистави на 30 людей. І тут з'явилися коміки, які закривали самі по годині півтори їздячи з одного центру в інший. Це дуже вигідно і дуже зручно. І коміки ще поки що не настільки нарвані, райдери прості, легко виконувати райдер. Давайте припиняти цю рекламу. Але це ніколи не замінять унікальні емоції від відвідання гарного музичного концерту, де нічого не чуть, все годить, пердить, коктейлі на барі стереоплазі і так далі. Що ще казати про індустрію?

  27. [Валерон]

    Не хворіте тобі на снідця за тиждень?

  28. [Сергій Чирков]

    Ти казав про турменеджера, але по суті стендапер сам собі СММник, сам собі піарщик, сам собі чи ви згодяли, мабуть? Чи з'являється вже команда якась? Та ні, ну звісно є команда. Хто в тебе є? Розкажи. Я, умовно кажучи, станом на зараз співпрацюю з підпільним стендапом. А вони як агенція? Круто кажучи, як лейбл, можна це назвати. І там частину функцій вони на себе з тим чи іншим успіхом беруть. Тобто багато дуже людей, як коміків, так і людей, які займаються організаційною діяльністю, починаючи від піару СММ, закінчуючи організацію безпосередньо виступів. Вони вчаться в процесі так само. Тобто індустрія стендапу, що мені подобається в якійсь мірі, вона пам'ятає про те, як всім було на неї байдуже, і зараз не пускає до себе лівих людей, які вирішили, що зараз я як візьму Антона Тимошенка, як прокачу його по 32 міста України, як зароблю мільйони, і супер буде. Але ж це і проблема може бути. Ні, чувак, ми навчилися за цей час організовувати собі події. Я можу завезти квитки на концерт ЙОЙ без тебе. Дякую, я можу підписати договід. Але ж це може бути і проблема, якщо не пускати нікого ззовні.

  29. [Валерон]

    Може бути і проблема.

  30. [Сергій Чирков]

    Можливо і проблема. А може і ні. Життя покаже, як. Це стартап такий, можна сказати. Можна. Але при цьому там є професіонали, які там в концертні там, як прокатчики називаємо це, і так далі. Які там і раніше залучались, просто може в менших масштабах. Мабуть вони возили такі постковинніші історії. Починаючи з кварталу, потім до вар'ят і так далі. То все ж таки більш звично, глядачеві. Там якусь сцену привезли, картонну поставили. Але все одно з такими людьми треба попередню завжди роботу проводити, трошки пояснювати різницю і бріфувати. Давати свої очікування і вимоги до того, як має відбуватися та чи інша подія. І здебільшого люди абсолютно адекватно все сприймають і враховують. Враховуючи стан, в якому перебуває ринок, і попит, і собівартість, це ідеальний кейс. Ідеальний кейс, тому що, я ж кажу, вже Атлас-вікенд не організуєш, не зробиш, а їсти всім хочеться. Тому, може, не Асап Рокі, може, Святослав Загайкевич. Ти в одному з інтерв'ю, яке ми згадували вже, з тобою порівняли стендап український з Монобанком. І ти був в шоці, я теж, коли це дивився, що, м'яко кажучи, ще не на тому рівні. Нормальне порівняння, чому ні. Дуже, мені здається, комплементарне для українського стендапа. Можливо, я те знаю. Ти як думаєш, де він зараз, якщо такими штиками міряти? Я не знаю. Мені складно, тому що я знаходжусь всередині цього літака, який якимось чином летить. Де він там знаходиться і так далі. Ми без радарів, чисто по вікну виглядаючи, шось рулимо. Ви б сказали, що ви усі Укрпошта. Але я не, ну, я би, я би занадто сильно не принижував український стендап. І занадто сильно його, ну, як це правильно? Визнавав певні його все ж таки успіхи. Навіть і не стримано. Український комік в палаці Україна. Не всі відомі музиканти, артисти групи таку площадку зберуть, стільки людей. Український комік. І це очевидно стане на зараз. Просто те, що Антон це зробив, перший він молодець, але він не єдиний комік, який за умови нормального підходу до організації подій може цю кількість людей зібрати. Ще Байдак і все? Я думаю, що Байдак, я думаю, може. Мені здається. Легко. Можливо. Лера Мандзюк складно мені сказати. Мені здається, що мені здається, що навіть я би міг замахнутись. Але для цього якась підготовлена більше має відбуватись історія, заздалегідь з піаром, з якимись походами, на інтерв'ю і так далі. Якщо брати минулий тур, то в Києві у мене було 1400 людей, два солдати в будинку кіно і це було майже без таргету, без якихось надзусиль або піару. Просто за рахунок анонсу. А ти от коли почув про палац України, ти що подумав? Не було там скупої сльози, що ми прийшли з кальярі? Ні, тут головне пробити стіну пробити, а далі вже воно. У мене взагалі немає такої, можливо, це неправильно амбіції стосовно майданчиків, стосовно того, що палац спорту треба мені обов'язково там до 30 років зібрати. Якщо я до 30 років не зберу палац спорту, мені цікавить більше якість аудиторії, якість того, щоб я собі подобався, щоб я не йшов на якісь там суперкомпроміси з певним там світоглядом і поглядом на творчість свою. Це, звісно, мені дуже сподобалось, як приклад того, що український стендап виходить на такий рівень. Це дуже круто. Це якраз якість з аргументів, які можна казати людям, які кажуть, ну, український стендап з Монобанком ще рано порівнювати. Ну, може і рано, а може і не рано. Прецедентні потрібні історії, які рухають бейскластер. Тому це, звісно, круто. І це ж повальна історія. Ми зараз говоримо про такий про вершки певні стендапу українського, який, там, ти дивишся і навіть оце ти подивишся. Зовучаєш людей. Але є ще ж купа коміків, яких, скажімо, менше кличуть на інтерв'ю до класних таких прогресивних проєктів і так далі, які збирають теж огромні зали. Ну, типу, Алла Волкова збере Палац України через рік, я думаю, що отак, якщо в неї буде таке бажання. Тому що вона просто по приколу на вихідних нау збирає зали. Там теж 1200 чи щось таке людей. То стендап зараз, якщо ми говоримо саме про попит на нього, про масовість, про купівлю квитків, про рівень його популярності серед українців, він от якраз дуже класний і, можливо, навіть крутіший, ніж Монобанк і так далі. А якщо ми вже починаємо йти в біки якості, починати вести розмови про творчість, про рівень гумору, про рівень концертів, про рівень сольних виступів, про рівень майстерності загалом середній по індустрії, тут вже розмова буде бажча. І тут в якійсь мірі, можливо, не такі оптимістичні будуть мої оцінки. Але вже просто є так, як є. Цей панцир почав рости. Тобто, можливо, в якомусь ідеальному світі було б круто, якби всі ми про 15 років прозаймалися стендапом. Всі ми набрали купу матеріалу, пройшли школу життя, всі стали надзвичайно майстерними, вишуканими, щільними гумористами і так далі. І тоді тільки, коли кармічна справедливість визначить, що вже тепер ви заслуговуєте на популярністю, популярність нам би дали. Але сталося так, як сталося. Прийшов попит, ми, як можемо, потребу закриваємо масово. Хтось краще, хтось гірше. Але в міру своїх сил і спроможностей. Це теж не магія стендапу. Ти не можеш прийти і неочікувано вдруг все прям година смішно. Якщо життя склалося так, що ви досі не підписані на наше запальне шоу, то краще підпишіться. Вам секунда, а нам жити легше, краще, яскравіше. Наша мета 100 тисяч. Смерть ворогам! Якщо повернемося до індустрії, питання. Дивись, вони зараз це ж концерти у стендапера. У всіх, я думаю, по-різному. Концерти і щось ще у всіх є. Але все це, скажімо, що ми говоримо про мене, то всі мої діяльності і роботи за останні п'ять років були...

  31. [Валерон]

    Ні, не так.

  32. [Сергій Чирков]

    Ти маєш покласти право до лоні і сказати, що всі мої діяльності добре відомі в податковій інспекції. Все оподатковане. Я в хоп третій групи. І все це на благо української культури. Ось. І це воно витікало органічно з стендапом. У мене зараз, мабуть, концерти. І всі роботи направлені на те, щоб більше людей прийшло на концерт? Так. Мабуть. Але багато коміків, хто працював сценаристами якимись, хтось писав серіали, хтось писав шоу, хтось писав конкурси на весілля. Жарти Зеленському. Хтось писав, можливо, жарти Зеленському. Хтось вів весілля. І веде далі. Весілля завжди для коміків була мета. Для стендапу – ні. В стендап-тусовці це вважається, звісно, зашкварно. Якщо ти, взагалі, ведеш. Навіть раніше в середовищі, яке формувало мене як комікум, навіть виступи на корпоративі це вже таке, тіпу, не тру. І я навіть, мабуть, навіть досі. І тішка якась, що западло. Та ні. Ну ні, це зараз вже до розслідування.

  33. [Валерон]

    А де тру?

  34. [Сергій Чирков]

    Просто проблема в тому, що раніше корпоративи відрізнялися від корпоративів зараз. Корпоратив, де люди такі а давайте щось, тіпу, що там, стендап. А давайте стендап. А давайте в інтернеті напишемо «Стендап Києва» і там кого випаде, перші три людини, тих і покличемо. То і ставлення відповідне і так далі. А якщо зараз, то якщо тебе кличуть на корпоратив, то це прям люди знають і хочуть саме тебе. І це інше. У мене було вперше в житті взимку. Я не дуже багато виступаю на корпоративах. Але планую це змінити. Тому що я став дорослий і жадібний. Тому що все так буває в житті. Ми виростаємо і стаємо тими, кого зневажали в дитинстві. Ось. Це відбулося зі мною. Ось. Тому якщо ви це дивитесь, кличте ви на корпоратив свою компанію. Обов'язково. Прямо зараз. Ось. У мене було вперше в житті. Я прийшов і зі мною фоткались люди на корпоративі. І такі, бляяя. Тобто вони прямо тебе чекали. Не всі. Не вся компанія. Головне, щоб бухгалтерія тебе чекала. Відсоток активної. Назвимо це активна частина колективу. Ось. І зараз, я думаю, коміків я там не лізу ні такого в кишені. Особливо ми ні з ким не розмовляємо про це. Але думаю, що багато коміків активненько виступає на корпоративах і відчуває від цього фінансове покращення. Я от помітив, що ти концерти твої викладаєш на підпільному стендапі. Але не на твоєму каналі, наприклад.

  35. [Валерон]

    Я лінивий.

  36. [Сергій Чирков]

    Я лінивий і неорганізований. І це річ, яку я хотів би в собі міняти. І я не підходжу відповідально до виробництва контенту, до позиціонування себе в медійному просторі, до самопіару, до побудови власного образа, власного бренду. Ось ці всі класні модні штуки, які роблять артистів, артистами, мені здається. Теж складова професійність. І ось цього мені не вистачає. Я в якійсь мірі дуже розхляблений. А підпільний стандарт платить? Вони зробляться, закриють мені цю штуку, окей, хай. Або на Ютуб є сенс, який викладати на мертвий канал один сольник годинний, над яким ти рік працював, який збере 5 тисяч, 10 тисяч переглядів чи 20 тисяч переглядів. На Ютуб підпільного вже є аудиторія, вони люблять, знають, чекають. А вони це самі знімають? Чи ти вкладаєшся в це? Ні-ні, це продакшном займаються підпільні. Ну і канал, який постить різні кумедні відео?

  37. [Валерон]

    Так, так.

  38. [Сергій Чирков]

    Ти теж можеш, як Волкова, робити. Я можу, я можу, але для цього треба почати робити. І тут постає вже наступне питання, тому що люди всі різні, у всіх людей різний темп роботи, різний темперамент і так далі. І мені подобається виступати, мені подобається генерувати стендап, щоб щось про нього говорити, приходити на інтерв'ю, розказувати про нього. А, скажімо, щось організовувати, заводити таблицю Excel, в якій буде контент-план на рік, знімати подкаст на свій канал, звати ту-де-фозі для того, щоб набрались перегляди, і я спитав в нього історію з Будапешта з 93-ї, нарізав цю історію і в TikTok нарубався 15 секунд в шорт для того, щоб кожен день було по... 20 токів! 20 токів в день! Ось. І цього я, ну, в мене немає на це внутрішнього ресурсу. Тобто, тут мені здається, що, якщо ми говоримо, то стендап стає індустрією, то починається розподіл відповідальності і розподіл праці. Тобто, гармонійне поєднання, синергія людей. Творча людина генерує творчий продукт, контент, продюсер, або там якийсь менеджер, це менеджер продюсує. Ось. Тобто, мені просто якось станом на зараз те, що я виступаю, люди приходять, це збіг щасливий обставин. Тіпо, удача і щасть. Тобто, я не знімав на свій канал нічого ніколи, ніяких Reels-ів, ніяких TikTok-ів. Просто мені почастило там, мене покликали в Торонто, я працював на Торонто. Мене покликали в Вебаут, я сидів в Вебауті. Підпільний знімав мені концерти. Ось. Тіпо, саме організаційно, ну, тури я собі робив, да, тому що я такий, ну, спробую з'вести квитки, і такий, а, це все, що треба було зробити. Але вже коли мова почала йти про більші зали, то тут вже, да, треба було залучати концертних якихось організаторів, тому що це вже складніше і це вже якось не Камільфо, коли ти приїжджаєш в філармонію якусь, тіпо, сам. Я прийшов. Добрий день, де у вас тут мікрофон? І люди такі, що, взагалі? А так ти такий, оля, розберіться там, да, почекай мікрофон. Хрещатик 44 в цьому літеро-цифровому сполученні так багато для української культури, і алкогольної, і просто культури. Це Бермен Диктат, Ель Класіко. Дякуємо за дах, дякуємо за прихисток, дякуємо за прилавок. Якщо закінчувати блок, у нас теж є блоки. Дуже, да, я бачу, я бачу, дуже... Закінчувати блок зі стендапом, ми згадували вже. Нарешті ми до військової аналітики. Ще перейдемо, да. Ми згадували вже про Байдека і Тимошенко, знаєш, завжди, от, ми навіть у кого там не запитували, назвіть там три, знаєш, популярна ця штука, назвіть там три коміка, дуже часто називають тебе, і їх двох попереду, а потім мене. Я жовтим скотчем до українського стендапу примотаний. Ти відчуваєш цю конкуренцію? Чи вважаєш ти, що ми конкуруємо? Мені здається, що ми трохи на різні аудиторії працюємо, і я щиро радий за їх успіхи, тому що це успіхи індустрії, і чим ширше стендап заповнює якісь ніші, і люди починають цікавитись, і коли вони починають цікавитись, вони починають шукати щось, що буде відповідати їх смаку. І тут є цілкові вірогідність, що через Антона Тимошенка люди знайдуть мене, через Байдека люди знайдуть мене. Через Байдека точно він тебе ж рекомендує. У нас є біф.

  39. [Валерон]

    Перший біф українського стендапу.

  40. [Сергій Чирков]

    В репі немає біфів в українському, а в стендапі є. Але при цьому ми друзі. Це награний біф. Це не біф, просто пару жартів у мене про нього є, у нього про мене. Якоїсь деструктивної конкуренції я не відчуваю. І плюс я все-таки адепт такого ставлення до кар'єрного шляху, що у кожного своя доля, свій шлях широкий. І стендап це не спринт, це марафонна історія. І треба буде, навіть зараз, якісь підсумки стосовно того. Ще вже рано, говорите. От пройде 10 років. Тобто зараз ще не треба порівнювати, що Байдак рекламує супермаркет, Тимошенко каву, а ти одяг, здається. Ну я не рекламую одяг. Я не рекламую, я просто знімаюся як модель. Тобто рано ще ці порівнювати? Абсолютно рано, мені здається. Ну або комусь не рано. Для когось, можливо, закінчилося на цьому життя. Або вже достатня точка, щоб підбести якісь проміжні підсумки. Мене влаштовує зараз те, що відбувається в моєму житті, влаштовує те, як розвивається моя кар'єра. Я бачу позитивну динаміку, яка триває. Тобто немає, не відбувається стогнації. Можливо, це не якимись такими форсованими темпами. Що вчора у мене 10 людей на концерті, а сьогодні вже 3 тисячі. Ні, все поступово. Минулого року 300, потім 700, тепер тисяча, і так далі, і так далі. І, можливо, я дійду до тисяча, і для мене це буде абсолютно комфортна історія, комфортна бульбашка, як і фінансова, так і по фідбеку аудиторії. Питання в тому, що зараз відбувся цей сплеск. Люди такі, о, а що там стендап? Зайшли. А після сплеска буває відкат. А от що залишиться на цьому пісочку, коли піна 5 днів відкотиться назад? Ось тут же, що залишиться з кожним з нас питання. І як далі наше буде життя побудоване? Тому що ми не забуваємо про те, що триває війна. Чи буде українська державність? Якщо не буде української держави, то скільки український стендап? Ти так і хочеш у військову експертизу зайти? Та ні. Ні, але зараз я серйозно кажу про те, що складно зараз якимось чином прогнозувати і власне життя, оскільки є купа факторів, які впливають особливо на життя чоловіка цивільного в Україні, і ти не знаєш, яким боком твоє життя повернеться, де ти опинишся і так далі. Тож, я якоїсь деструктивної конкуренції і заздрості, дійсно, не відчуваю. І я через це дуже втішений від себе, бо пару років тому я б, мабуть, трохи підзагнав себе. А так зараз... Знаєш, коли ти читаєш про те, що ти найневідоміший Сергій Чорков з невідомих Сергіїв Чоркових, трохи, здається, що ти лукавиш. Лукавиш. Та ні, я не знаю. Знаєш, ми почали говорити про трохи саме стиль, стендапу, жарти і так далі. Я от був на концертах Тимошенко. Я вже розповідав. Тут Байдакап двічі був, а твій тільки слухав. І от у Тимошенко, як я розумію, обиватільський, моя думка, от він намагається, як це в КВНі Болт був, максимальну плотність жартів. Типу, немає, взагалі, речення. Це, взагалі, закон комедійних фільмів. Тобто, якщо немає гегу раз на три хвилини, то навіть частично. Мені здається, що це не характеристика. Це професіоналізм. До цього мають прагнути всі. Просто щільність цих жартів, точніше, тематика цих жартів може відрізнятися, але ось ця щільність, люди все ж таки прийшли на комедійну подію. Вони прийшли не на лекцію. Вони прийшли не на подкаст-лайв послухати твої роздуми про життя. Вони прийшли посміятися. І цю потребу комік має закривати. А якщо ти такий, ну я більше про думки. Які думки? Напиши, блядь, книгу, якщо ти такий умний. Або наукову роботу. Або, я не знаю, і щось ще. Тому в цьому плані Антон Юрійович дуже професійний, і в цьому ми дуже нервно надихаємося. А от у Байдак більший артист. Він там відігрує, щось там імпровізує. Прям видно це, що це власне професійно. Байдак зараз і Байдак пару років тому. Це різні два Васі Байдаки. Говорячи про Васю Байдака, треба сказати, що Вася Байдак дуже давно в цьому всьому. Він був класним і крутим коміком, на якого орієнтувалася тусовка. І поважала дуже. Ще коли я тільки починав виступати 8 років тому. Він вже робив дуже цікаві речі, як ще російською мовою. В Робошик маєш навертити. Ні, стендап саме. Можна подивитись. Десь можна знайти його старі виступи з Харкова з Альдбіра. Де він то в костюмі монаха. Він виступав під фонограму. У нього були завжди якісь супер абсурдні ходи, ідеї. Він дуже надухався Анді Кауфмана. У нього було шоу Анді Кауфмана, по суті моноспектакль, такий стендап, який грає і на той час це було дуже сміливо, дуже круто і якісно. Дуже альдбірно. Дуже альдбірно, так. Вася настраждався з цими своїми жартами тоді ще. А станом на зараз, Вася, звісно, це вже не той комік. Це не такий комік, з не таким матеріалом, з не таким підходом до його написання. За яких це причин, це треба питати Васю Байдака. Я можу для себе це якось пояснити.

  41. [Валерон]

    Але це не погане.

  42. [Сергій Чирков]

    Як вони відрізняються для мене. І потім я ввімкнув твій стендап і я такий, ого, так можна було? По-перше, як ти запам'ятовуєш це все? Я просто в шоці, скільки ти репетируєш, чи нема підслужки. А це, до речі, я чув таку історію про Валенея. Пам'ятаєте, був такий тамбовський волк Валерій Житков? Я не знаю, чи це правда, але я чув історію про те, що йому в мікрофон дружина текст підказує. Ой, не мікрофон, а навушник. Валера колишній російський мент. Ну він і виглядає, до речі. Але почуття гумору, якщо відняти, ну, абстрагуватися від нього. Ну він такий. Як ми цікаво живемо. Ні, я пам'ятаю його жарт, що обігрів скла в автомобілі Таврія сучасляються щиками пасажирів. Там в нього такі були. Старий, добре, кавенівська розмінка. Але мені здалося, що Вибачте, але він все ж таки був в традиції Жвонецького. Так, так, естрадний монолог. Я автор. От після твого стендапу, мені здалося, що у тебе нема мети, щоб все було смішно. А щоб навпаки, після оцієї всієї дуже швидко прочитаної набору метафор, порівнянь, відсилок і ще чогось. Особисто я такий, ого. І люди так само. Він якодив коли готував до твого репрезентуру. Тобто знаєш, що там не прям о-ха-ха-ха-ха, але думка цікава. Казав, що літературний у тебе стендап.

  43. [Валерон]

    Зверни увагу.

  44. [Сергій Чирков]

    Я люблю формулювання. Можливо, я десь навіть в графуванні звалююсь. Можливо. Це мені подобається. Я живу в якомусь світі. Я намагаюся його смішно описати за допомогою тих засобів, які мені доступні і які мені подобаються. З усього інструментарію світового стендапу я їх набираю, надихаюсь і роблю. Ось. Звісно, є мета, щоб було смішно, але в першу чергу, щоб було смішно мені. Я довіряю своєму внутрішньому компасу. Щоб мені було в першу чергу смішно. Але при цьому всьому сміх, так, це супер. Він має бути, має бути щільність. Ти маєш давати людям сміх. Але сміх – це не єдина доступна емоція. І я все ж таки за те, я, мені здається, що на мене треба ходити вживу. І дивитись в сольних виступах. Ще раз штуками. Так, вживу. І дивитись вживу сольні мої виступи. Тому що кожен з них, дійсно, якщо в турі зі мною проїхати, це будуть різні концерти. Це будуть 15 різних концертів, абсолютно. Навіть якщо матеріал буде плюс-мінус однаковий, ну він буде плюс-мінус однаковий. Я, вибач, переб'ю. Ми ганяли скетчі. У нас є різдвяна програма «Вертеп». І я прописав там всім ролі, і ми між піснями віршовані скетчі відіграємо. І коли ти граєш музику, ти приблизно знаєш, де буде реакція. А коли ми почали ганяти гумор в турі, і я раптом, ми даємо паузу на посміятися, а вони посміялися в Тернополі, а в Вінниці не реагують на це. І я такий потім притулювся, і комікам кажу, «Блін, а що вони попереджали, що це інший вид спорту?» В цьому і шарм цієї діяльності, насправді. А я гітаристам кажу, «Блять, чому ти не дав паузу, там жарт відсміявся?» Вони не сміялися. А потім наступне місто. Він дає паузу, а вони сміються, і він на мене, «Що, блять? Дія!» Ось це досвід. Ось це перебування на сцені. Це вміння, по-перше, реагувати в такій ситуації. Тому що люди не сміються, таке буває. Але якщо ти просто такий, «Ну ладно, наступний!» Люди такі, «А ти взагалі адекватна? Дійсність, він стріляє, дуже весело». Тому важливо, коли людина реагує, коли вона знаходиться в цьому контексті. Сміх, комедія загалом, вона відбувається, коли людина, певний персонаж, це загалом, якщо ми візьмемо навіть кінокомедії, це завжди ми беремо людину, якусь героя умовного, який не є героєм, у нього немає певних навичок для того, щоб вирішувати поставлені перед ним проблеми. Але він все одно намагається їх вирішити. Скажімо, ми беремо геройський фільм. Джеймс Бонд. Супергерой. Архоперсонажа ти зараз. Супергерой, суперафігенний чувак, який все вирішує, все може, ганяє на тачках, жінки йому подобаються, він подобається жінкам. Крутий. Міняємо цього персонажа, який попадає в ці самі умови, але не володіє цими ж навичками. Не вміє заводити машину Джеймс Бонд. Джеймс Бонд знайомиться з жінкою. Не може їздити, на речі. І тут одразу починається простір для гумору. Але він такий, все одно, впевнено, з тупими подкатами подкатують. Не знає, який коктейль, швидко п'яніє. Будь-які оці штуки. І одразу починається людність. Тому що ми в житті, здебільшого, не володіємо такими навичками всі, але намагаємось вирішувати свої проблеми. І ось в тому плані, дуже класно в стендапі працює. Коли щось іде не так, і ти намагаєшся це вирішити. От щиро намагаєшся вирішити. Я завжди щиро намагаюся вирішити. Якщо люди питають, що не так, що поміняється. Але вони сміються. Я згадав про царєвну Місміяну. Вони сміються. Я згадав, знов таки, у Жванецького був номер, коли в нього був жарт такий, що кому ми нужни, а образування нікакого, тобто вище технічне. І він лишає їм паузу на посміятися. Вони не сміються. І він дочекався. І потім, коли вони почали сміятися, він такий – дошло. На досвіді. А це теж великий досвід.

  45. [Валерон]

    Років 30 до цього катав. І впевненість.

  46. [Сергій Чирков]

    Більше людей, купа цих людей, які приходять на стендапи, вони кльові, але вони не професійні гумористи, вони не професійні коміки. У них є уявлення про смішне. Їм щось смішно, щось не смішно. Але, здебільшого, люди будуть сміятись, якщо ти їм скажеш – це смішно. Ти маєш це довести, продати. Це смішно, мені це весело. Ось. Тому це мій під'їзд. Але це не підтяжуватиме якихось людей, які… Є дівчата з таким сміхом, після яких починаються сміятись. І чоловіки теж з таким сміхом є, це правда. Є коміки, які використовують? Ну, я так свідомо-свідомо не чув такого. У нас було таке, що просто на вечірках, коли ми розуміли, що складні зали, то просто коміки сідали в зали, там хоча б розхлопували. Це вже зали, де ти не розраховуєш на сміх, але просто ти даєш своєму другу перепочити. На концертах їм треба просто дати 40 хвилин. Так, тіпо того. Ось. І, да, горячо пропитувати, але мені здається, що коли людина йде на живий концерт, на живий виступ, вона, це її дозвілля. Вона залишила дітей з нянів, взяла машину, десь припаркували машину. Це як якусь американську історію розповідаєш. Насправді, ці хіпстери, в яких немає ще дітей, машин немає, вони приїхали на таксі. Ладно, приїхали на таксі. Неправда, я от ходив на концерт байдека і залишав дітей. О, це поряд.

  47. [Фоззі]

    Американці.

  48. [Сергій Чирков]

    Ну, не суть. Щось, от, вечір. В людей це вечір, це їх дозвілля. І мені хочеться як артисту максимально наповнити цей вечір емоціями. І сміх не єдина емоція, яка може бути отримана від стендапа. А от, які це вже емоції, це вже творчі виклики і пошук якоїсь своєї власного голосу. І мені подобається, коли люди виходять не тільки посміявшись, а з таким відчуттям прожитого досвіду. Відчуття того, щоб вони були занурені в якесь шоу, в якийсь вир, де їх людина, яка знає, що вона робить, взяла за руку і сказала, погнали. І потім таке. Пошов. Ми ще про імпровізацію згадали, але ж вона підготовлена завжди, чи ні? Ну, не завжди. Різна імпровізація є. Імпровізація, що ми називаємо імпровізацію? Ось, тут давайте визначимо. Якщо ми говоримо про імпровізацію в цілковому уявленні, що вийшов комік і всіх людей в залі спитав, ким вони працюють, а якщо пара, чи вони зустрічаються, а люди почали мятися, і всі такі блядь. Ну, мені здається, це дуже проста форма, досить примітивна. У нас було з паралельного виду спорту Бампер і Сус, і в них була заглушка така, вони для військових жартували, нам про це спочатку Жогло розповів, що не можливо такий жарт перебити. Багато років працював, але перебити жарт, коли вони кажуть, давайте будь-яку тему, і ми її обжартуємо. І якийсь замкамбата десь на фронті, каже, бібліотека, і вони заглушуються, кажуть, пішов ти нахуй зі своєю бібліотекою, і тут співпадає так, що цей замкамбата, його ненавидить ця частина, і вони просто ржали багато хвилин. Іноді люди самі себе смішають, здебільшого, і ти просто маєш не зіпсувати, просто їх трохи направити. Це ідеальна публіка, яка не так часто буває. У моїй ідеальний виступ я вийшов, люди самі порозважались, я пішов. Зібрав гроші. Пінув шайбу. Все, люди там займаються. Але це теж може перейти в балаган. Це завжди унікальна конфігурація людей. І у всіх є свої особисті історії, свої тригери, в які ти можеш випадково попадати матеріалом. Можеш не попадати. Це можуть бути виховані люди, чемні, приємні. Це можуть бути люди, які люблять джаз, люблять пити фільтр каву на подолі, які сіткують за модою, читають розумні книжки. А це можуть бути люди, які працюють не знаю, на якійсь такій роботі-роботі в офісі. Менеджери, бухгалтери, які прийшли бахнути горілки після роботи. І це теж з ними треба якось знаходити спільну мову. Саме тому має бути різноманітність. Про офіс, про шефа, про женщин, що недовго спираються і так далі. І тут же питання того, для кого ти?

  49. [Валерон]

    Добре, а імпровізація?

  50. [Сергій Чирков]

    Запас жартів ти маєш тоді якусь ротацію проводити. Маєш, або не маєш, в залежності від світогляду. Який ти? Я не люблю, я завжди дуже стараюсь. Я виходжу на сцену, і все, що у мене є матеріал, я завжди готовий його здавати максимально ефективно, максимально залучно. Але виключно в моменті, коли я відчуваю, що людям це треба. Коли я бачу, що людям це не треба, вони не залучені, і у них ставлення до мене, не як до людини. Моє обличчя на афіші. Ви купили квиток, бачучи моє обличчя. Ви маєте підходити до свого дозвілля теж відповідально. Маєте подивитись, можливо, в інтернеті, що я за комік. Я не можу зараз вийти і поміняти повністю все своє життя. Повністю 50. Просто потрапити в рандомні вподобання, які нічим не сформовані. Завжди люди, якщо конфлікт на якійсь ситуації, я завжди питаю людей, які ваші гумориспечні вподобання. А ти зустрічався з хейтерами? Бувало. Я дуже ціную зараз свою аудиторію. Люди, які зараз ходять на мої виступи, свідомо купуючи квитки на концерти, на сольні, це диво. У нас супер-меч, у нас супер-хімія. А був такий, наприклад, що хірня? Та й зараз таке може бути, безумовно.

  51. [Валерон]

    Що ти робиш?

  52. [Сергій Чирков]

    Бувало таке, що я виходив програвшим з цієї ситуації. Буває в тебе недостатньо інструментарію, і дійсно не смішно. Людина права, не смішно. Що ти зробиш? Ну реально хуйня. Ну все, зійшлось. Ну я пробую. Це теж життєвий досвід. І потім вже він дає тобі можливість якимось чином це розрулювати. Зараз мене вже набагато складніше вибити з такої ситуації.

  53. [Фоззі]

    Ну а ти грубиш от як?

  54. [Сергій Чирков]

    Ну я намагаюся ні. Раніше, коли малий був і надивився американських коміків, бувало таке нарваності. Я зараз намагаюся спілкуватись дуже лагідно і вітчливо, якщо є агресія пряма. Бо я можу агресувати на концертах, кидатись тапками, обливати людей водою, пляшки кидати взяти. Але це гра. Ми домовились з моєю аудиторією, вони знають. Вони дають мені цей дозвіл на дивіантну поведінку для того, щоб ми поугарали. Ми орємо з людьми, вони в мене щось кидають, я в них. Це класно. А якщо йде реально щира агресія людини, або її щире обурення чимось, або вона заважає людям взагалі іншим, які відпочивають головою, або п'яна, бикує, я намагаюся дуже лагідно. Перша моя реакція, я намагаюся зрозуміти. І в цьому вже є сміх завжди. Коли ти намагаєшся зрозуміти, що не так. Навіть якщо ти кажеш, добре, розкажіть мені, що вам подобається, я зараз поміняю всі 40 хвилин, які у мене залишились, на те, що вам подобається. І це вже люди. Бо здебільшого, якщо прямо агресія, і прямо людина неадекватна, люди ж інші адекватні, вони завжди на твоєму боці будуть. І якщо ти вічливо говориш, не йдеш на цьому, ну щиро намагаєшся розібрати, що не так, чому ти кричиш, може день хуйовий в людини, що сталося, давай, може тебе уваги треба, давай ми ще всі приділимо тобі увагу, що відбулося. Ось. І люди на твоєму боці, бо вони в тобі бачать голос адекватності, голос розуму. А не виводили когось? Ні, виводили, бувало таке, у нас багато. В Жовтневому, я вже був чувак, це минулого року у нас був концерт в Жовтневому, і великий концерт, повний Жовтневий. І чувак просто сидить і на всіх коміках пиздить. Причому максимально недеречно. Варто ще визнати, що іноді люди дуже класно говорять щось, дуже влучно. І буває таке, що хтось викрикнув, і ти прямо такий, ну це красиво. Але це один випадок зі ста. Тому не ризикуйте, краще мовчи. І вивели його, так? Ні, вони не виводять, не виводять. І всі коміки такі туди-сюди. І він же прямо дістав. А в мене був до того, що інший виступ в клубі, і там теж, коротше, там сім глядачів, і двоє з них просто борзять тіпи, які прийшли, отак сидять. Коротше, ти побивши там, я там вже закіпів, коротше, закіпів, і я вже вийшов, і цей чувак тільки почав це, і я вже такий, слухай, іди нахуй. Ну, типу, взагалі без ніякого. І люди всі такі, ну і потім я ще там в пару жартів кинув на нього відсилки. І все. І супер. І він, коротше, вже замовк.

  55. [Фоззі]

    А, його не вивели?

  56. [Сергій Чирков]

    Ти просто його чмошив? Ні-ні-ні. Я його просто зачмошив, і він вже типу затих. Ну, типу, а чого ти зараз мовчиш?

  57. [Валерон]

    Так, так.

  58. [Сергій Чирков]

    А потім, а потім, ну, раніше точно були моменти, коли виводили, і виводили там, тіпа, пари якісь буйні. Тіпа, наприклад, жінка супернарвана, п'яна, щось орєт, взагалі не успокається. І тіп її вже виводить. Це, мабуть, не про концерти, зали, а про… Ну, так, але буває, що залежить, от колись у нас був новорічний концерт з будинкою кіно, великий, але там, ну, такий балаган, там стільки бухих людей поприпиралося. І, ну, реально, і такого вакханалі, і такої фантасмагорії якась людської. Будинок кіно, це був, як я його любив, ми там завжди перед футболом, там дуже зручно. Дорога на стадіон, зайти на третій поверх, там якісь бутербродники, бутербродики, корочка, рябяточки, лимончик підрізати, і пішли на стадіон. Ось, а є ще імпровізація, якщо ми говоримо про сплановану імпровізацію, мені вона дуже подобається, коли ти даруєш людям відчуття того, що це була імпровізація, і люди думають, вау, а це була не імпровізація, скажімо, якісь речі, які відбуваються з тобою десь, і вони смішні. Ну, скажімо, ти десь виступав, і от посеред жарту, я не знаю, випадково зажував слово, і люди розсміялися на цьому моменті, ти обжартував те, що ти зажував слово. І потім ти береш цей момент, і зберігаєш його в програму, і люди в кожному вже місті думають, що ти прям тут зажувався. Ну, якщо це доречно. Як в джазовій імпровізації. Нічого собі, як продумано. Це як в джазовій імпровізації. Ти якийсь ход знайшов класний, і потім вже його десь потім втягаєш, використовуєш. Ось так само в стендапі. Є дуже багато речей, мені здається, які ти можеш зафіксувати, або штучно створити такі умови для того, щоб люди якось себе повели, і ти на це відреагував. Певну провокацію, і в тебе вже заготовлена на цю провокацію є реакція і жарт. Наприклад, там спеціально несмішний якийсь прикол, а потім реакція на цей прикол твоя стає смішною, і робиться все таким об'ємним, випуклим. Ти починаєш аналізувати свій виступ, деконструювати. По цьому випуску можна вчитись писати стендап. Погодьтеся, яке ж нас сьогодні глибоке занурення в світ стендапу? Аж мені цікаво. Ти жив в Росії? Жив. А де саме? Краснодарський край. А так і в Росії. Білгородська область. Почекай. А, ти переїжджався. Край красноярський, край краснодарський, за хороше зріння получаєм вас награждення. Ось повне, ось пусте. Де картинка золота? Жив. Малий коли був. Це все Україна. Білгород, Краснодарський край. Ну, ми ж все ж таки цивілізовані люди, ми визнаєм кордони, які визнає світова спільнота. Це територія Російської Федерації. Я на ній проживав певний період свого життя. Білгород, ой. Ось. Мене в Білгороді якось заарештували на базарі. За що? Ми продавали Воронежський фаянс під виглядом китайського фарфору лохам на базарі. Набивали ці різинки і іерогліфи. Так ти там в школі вчився? Ну, так. Перший, другий клас. І потім переїхав в Суми. То, в принципі, ти з проросійської родини. Я з родини росіян. У мене в Україні одна родичка в Сумах. Мамина тітка. Але ти почав українську... В мене в Україні одна родичка Богдан Цитамір. Він же з Сум. Але, по-моєму, він не народився.

  59. [Валерон]

    Він там жив.

  60. [Сергій Чирков]

    Він ходив в школу з мамою мого друга дитинства. Ми в минулому випуску це згадували. Я потім зайшов в Вікіпедію. А ще в Сум вчився Давид Бурлюк. Батько російського футуризму. Дуже крутий тип. Доброти Бурлюки. З Віліміром Хлєвніковим вони написали разом «Пощадщину об'єктивного вкусу» маніфіст футуристів. Він багато Бурлюк робив ще в Києві з авангардистами місцевими. Дуже крутий чувак. Відчувається, що ти працював по культурі оператором. Я в дитинстві думав, що Суми це дуже велике місто, оскільки центральна вулиця в Харкові Сумська називається. А у нас одна з найбільших Харківська вулиця. Я колись вів День міста в Сумах і жартував про це. Все дитинство думали, що у вас тут хмарочок. Ти пішов на українську, почав писати стендап український до 24 лютого. Так. До ковіду. Мій перший виступ український був до ковіду. Дивлюся на те, що ти з російської родини. Як цей званий бувся? Ні, що відчув. Це було рішення більше світоглядне, ніж кар'єрне. Ти просто виступав. Я тоді просто виступав. Я ж питаю, як ти світоглядне? Я хотів перейти на українську ще в Сумах. Правильно, в Сумах. Місто Суми. В Сумах. Так же вони там говорять. Ні, в Сумах нормально люди говорять. Не обов'язково так. Але є такі, хто і так говорить. Я в школі там ще у мене були друзі такі патріотично налаштовані. Був вчитель історії, який на мене вплив великий мав. І я якось поступово прийшов до ідеї тощсамості якоїсь своєї свідомого обрання української ідентичності для себе. Але це було все одно в 16 років більш інтуїтивно. У мене не було все одно такого широкого кола знайомств, людей, які були залучені в якісь, не знаю, націоналістичні рухи, які могли це все більше розповісти. Це так було якось навповнецьке. І я щось спробував, пам'ятаю, перейти. Я пам'ятаю дуже це відчуття, коли я їхав в маршрутці в Сумах. І в мене була установка, я маю попросити зупинку. Ну, я маю попросити зупинку. Я маю попросити не остановку. Я маю попросити українську мову про зупинку. І я... Не завжди мені це вдавалося. Я соромився. І коли мені це вдавалося, я виходив спітнілий з тієї маршрутки. Хоча здавалося поруч Польтава, в якій був жарт на запитання полтавській маршрутці, ви виходите мете? Відповідь, я виходити метую. Ось. І тут питання все ж таки більше мого власного анамнезу. Через те, що я все таки виріс в українофобному середовищі. Дуже. І в мене була внутрішня ця українофобія, очевидно. І я там в школі спробував перейти якось. Ніхто мене не підтримав. Зіштовхнувся з складностями. Нічого не вийшло. А потім поступив в універ. Попав в середовище російськомовне. І якось на якийсь час про це взагалі забув. І потім вже переїхав коли в Києв. Я працював в музеї популярної науки і техніки. І в мене був такий старший екскурсовод. Це на Подолі? Ну він був раніше на Подолі. Не хоче рекламувати це місце, установу. Тому десь в Києві. Погано розійшлися. Ні, ми нормально розійшлися. Просто... Насправді це... Музей популярної науки і техніки експериментаніум. Дітей туди водять. Я туди ходив, дітей водив. Там же і Щегіль працював. Там купа коміків працювала. Щегіль мене туди влаштував. І в мене був старший екскурсовод Олег. І Олег з Червонограду. Олег, якщо ти дивишся, респект. Червоноградів вже дикенько. Червоноград той, що міська область. Той, що переименували в Червоноград. І тоді поставала оця дискусія в роботі про те, що я ввів екскурсію російською. І я розумів, що це не ок. Але я реально не вмів говорити нормально. Там ще ж терміни, мабуть. Синхрафазотрони. Ні, такого нема. Мій рівень фізики знань не дуже високий. І я розумів, що це не ок. І тоді ще почалося обговорення, що приймають, прийняють, румовний закон, всі мусимо розказувати. Я пам'ятаю, що Олег дуже делікатно допомагав, підтримував. В тому плані, що я реально соромився. Я погано говорив. Перше я ввів шоу українською. Я думаю, що Азіровки було дуже багато. Мене так Пелех надрачував. Ось. Ось там почав переховувати. Потім я подумав, що було б класно і виступати. Ми ж тут в Україні. Потім я поступовував. Ну і треба. Мене так це відбувалося. Просто ввечері почав говорити. Але з батьками ти російською продовжував спілкуватись? Продовжував спілкуватись російською. З батьками так. Тому що вони просто фізично не розуміють. Зараз вже розуміють. Але на той момент я дійсно говорив. Ми не настільки близькі на той момент були. Щоб я їм розповідав про свої погляди лінгвістичні. І в чомусь їх намагався переконати. Тому що мені достатньо було ще з школи цих дискусій за Україну. У мене були скандали вдома. На темі України. Але от те, що Фелікс Редька, твій земляк, намагається просувати ось цю ідею. Тому що ми в Сумах були в максимально зросійшеному садбуші. Він був. І я був. Але були люди, які не були. Як вони туди потрапили? Якимось чином? Чия відповідальність за життя? Хто своє відповідає? Ми відповідаємо самі. Те, що Фелікс в ньому був частково, це й його вибачення світу. І його рішення. Виправдовувати все тільки тим, що ми бідні, нещасні. Ніхто нам не жоптував кабзаря. І не плекав нас. Звісно, можна звинуватись. Не можна людей за це як з одного боку чморити за те, що люди говорили російською, жили, слухали російську мову. Але і виправдовувати, що я досі не перейшов, бо мені тяжело. Це якісь секрайнощі. Дійсно, в Сумах є багато російськомовних людей. Дійсно, в Сумах там багато родинних зв'язків люди мають з Росією. Дійсно, складніше знайти... Та єдиний президент України з українського середовища був в Сумській області. І Сумщина ж, Край, Терещенко, Ханенки. Харитоненки.

  61. [Валерон]

    Харитоненки.

  62. [Сергій Чирков]

    І якщо в області поїздити, там українською мовою спілкуються люди. Таке в Донецькій області таке було. Але це оця радянська історія про села в місто приїжджаєш, переходиш на російське. Тепер ми розуміємо, про що співалося в пісні про розбіджимося поросіфікованих містах. Звісно, з одного боку, ми взростали і нам складніше випликати було собі українськість. Але з іншого боку, ми не стикались з шеймінгом за українську мову, який був в Сумах в дитинстві. Ніколи нас не обзивали селюками. Нам не треба було тримати телячу мову. Ось цього всього теж не було. Ми жили спокійно. Ну, кожен з нас з якогось віку все ж таки був дорослим і робив свідомий вибір. І розібратися, де ти живеш, що відбувається навколо, це і наша відповідальність теж. І якщо хтось цієї відповідальності на себе не брав, це вже інше питання і інша дискусія. Але в цьому на захист Сум не можна виправдовувати все, тільки російською мовністю Сум. В Сумах були українськомовні люди. В Сумах були патріотично, націоналістично налаштовані групи людей, називаємо це. Те, що ми до них не були дотичні і залучені, це питання вже того, як ми будували своє життя, нашого бажання і так далі. Я б цим все не виправдовував. Про свідомий вибір Христина Соловій і Маша Єфросиніна подарували українському суспільству дискусію не про Сергія ЖДНа Частинні українського. Але не дивуйся. Бачу в Твіттері вирізки. Давай я трохи веду в контекст. Христина Соловій каже, що всі артисти, які після 2014 року продовжували говорити російською, слухати російське, винні в тому числі в тому, що 24 лютого розпочалося повномасштабне вторгнення, на їх руках теж кров. Це пряма цитата? Є пряма цитата. Я можу сказати тобі давай пряму цитату, що ті, хто будували культурні мости між Росією після 2014 року, в них на руках, на серці і на душі завжди буде кров українців. Ну, мені б звісно, щоб дати якусь... Ладно, зачекаю з кінця питання. А Єфросиніна каже, що артисти, як от сьогодні ми згадували, що артисти йде за запитом, що от був запит на російську мову, і тому артисти робили все українське, артисти російську, і що треба бути, от мені дуже не подобається цей вистав, толерантними. І, значить, нісходітельно як це буде українською, відноситись до тих артистів, які продовжували говорити російською, а отут у 24 лютого перейшли на українську. Я завжди казав, краще пізду, ніж ніколи. Так, краще... Ну, типу, ну що тепер? Від того, що ми зараз накинемо на когось, типу, ну, що зміниться вже? Ну, говорила людина. Ну, скупа людей говорила російською. У нас скупа людей продовжує говорити російською. Скупа людей продовжує слухати російську музику. Це набагато комплексніше і складніше питання, щоб Христина Соловій дала йому відповідь. При всій повазі до Христини Соловій. Ти вважаєш, що не можна хейтити тоді за це?

  63. [Валерон]

    Що треба все забути?

  64. [Сергій Чирков]

    Я думаю, що не можна все забути, але й не можна хейтити. Кейс кожної людини і шлях, він розглядається все одно окремо. Не можна узагальнувати, кидатись в крайніші, чому, що. Були до 2014 року гурти, які співали українською, виконавці, які виконували українську музику і музику яких і в Росії слухали. В фільмі «Брат», чи в «Бублі». «Брат» чи «Два океани».

  65. [Фоззі]

    Але в Росії не кажеш, що…

  66. [Сергій Чирков]

    Я пам'ятаю, що мої брати з Росії, вони знали слова «Бумбокса». Я не слухав «Бумбокса». «Бумбокс» співав, він поєднував. Вони знали тексти «Квіти в волосі» і ще якісь пісні. Вони знали українські слова і я не слухав «Бумбокса». І я пам'ятаю, що я коли приїжджав до них в класі в шостому, вони такі «Ти можеш нам допомогти? Ми хочемо співати пісню «Бумбокс». І я такий «Його, я не знав, я не знав, я жив в Україні». Але океанерзи ніколи не співали російською і в Росії не кажуть про те, що вони… В якихось проєктах вони брали участь, де переспівували? Вони стали відомими в Росії океани і тільки після цього в Україні. Я думаю, що це легко говорити станом на зараз, знаючи весь контекст, що до чого призвело, що як відбулося, зараз легко сидіти і казати «Ой, а хтось там…» Мені здається, фос міг би людина, яка писала з 90-х українською музику… Я думаю, що для того, щоб оцінювати інших людей, треба тут як… або стріляй, або не пизди. Або треба головою і знаннями володіти значно більшими за мої, щоб давати такі соціальні діагнози. Так, це настільки складне питання. Ну, так, це не ок. Було б в ідеальному світі охуєнно, якби в 91-му році всі перейшли, все почало продукуватись і все. Так, і ми були б в НАТО. І щоб все було хорошо. І Європа вже була. І щоб сонечко світило завжди. І щоб у всіх завжди був хороший настрій. І щоб роздавали всім шоколадки на вулиці. І всі обіймалися.

  67. [Валерон]

    Реальність не така.

  68. [Сергій Чирков]

    Реальність не чорна і біла. Реальність складна. І я розумію прагнення людей її просто описати. Але її не можна описати просто. Ну, так, Христина Соловій сказала, що на руках цих людей кров. Мені здається, що є якась відповідальність всіх. Відповідальність, безумовно, є. Я теж був абсолютно в російському цьому просторі. І в музикальному, і гумористичному, ютубному особливо. І це теж якимось чином вплинуло на то, що 24 лютого відбулося. Вони ж теж аналізували це, бачили, що, подивіться, в Україні стільки-то людей дивиться російське. Слухай російську музику. Але якщо ми говоримо про неприйняття факту існування України як такої, то тут вже, а може ось ця проросійськість, назвимо її, орієнтовність людей на Росію, може вона в якомусь плані взагалі відтягувала це? Я не знаю як це відбувається. Може, якби з 91-го року була війна не в Грузії, а була б в Україні війна. Якби всі дружні такі, все, а тепер рекордон, не лізьте до нас, ми всі перейшли на українську мову, ми хочемо в НАТО, ми то-то-то-то-то. Може так би було. В історії немає оцього. Воно вже так, як є. Звинувачувати в усьому, виключно, чувака, який іноді співак, це просто співак. Іноді музикант, це просто музикант.

  69. [Валерон]

    Іноді комік, це просто комік.

  70. [Сергій Чирков]

    Іноді актор, це просто, блядь, актор, який взагалі не їбе, що там хто. Що він говорить взагалі. Але ж у нього аудиторія є. Ну є аудиторія, ну да. Ну а він що? Він пісні співає. А у нас люди хочуть, щоб кожен співак, кожен цей розказав їм, як треба жити. У нас дефіцит сенсів. Ось. І Христина Соловій, при всій повазі, я її не знаю особисто. Я не знаю, що це за людина. Але люди, які ось такі категоричні, які так різко оцінюють щось і ввішують ярлики так швидко, мене трохи лякають. Тому що, ну давайте уявимо ось цю дуже негативну ситуацію, в якій Київ 25-26 лютого падає, захоплюється, не знаю, Україна обмежується Львівською, Тернопільською, Франківськими областями, а тут залишається величезна маса людей і величезна маса, назвимо це, митців, які зараз розказують про те, як бути українцем, як вони все передумали. І до того, я їздив в Москву, але зараз я ненавиджу росіян, і я суперукраїнець. Ну, а де вірогідність того, що ці люди, блін, просто не продовжували в Росії робити... Так Христина в слові про це і каже. Про те, щоб вони не були заблуждені. Це, що можна підбити для своєї цільової аудиторії. Вони витиснули максимум. З цього жодного шансу в мене не було б дізнатися думки Христини Соловії. Я працював колись 20 років тому на цій вулиці. Ми вели підйом з Майдану Незалежності. Христина Соловії я взагалі не знаю. Так от, для своєї аудиторії вони витиснули максимум. Я думаю, що люди... Це навпаки свідчить про те, що медійна складова українського шоу-бізнесу вже сягнула такого рівня, коли хвиля накриває всіх. Ми обговорюємо нарешті своє. Вони створили скандал на порожньому місці. Вони його так прокачали. Вони його підготували. Я не знаю.

  71. [Фоззі]

    Бідниця Сергій Жадан.

  72. [Сергій Чирков]

    Право в тому, якщо чесно і загально, мені не цікаво, що думає Христина Соловій або Маша Єфросініна про будь-які соціально-культурні процеси всередині України, оскільки я не довіряю їх експертності в цьому плані. Я можу слухати пісні Христини Соловії, або не слухати. Але що вона думає про... я не знаю... Може вона розкаже, як треба було підписувати Березневі статті, чи не треба було? Як може вона розкаже на наступному тижні, як Авдіїв потрібно було захищати? Чому люди, які мають співати, розказують? Вона ж каже про шоу-бізнес, про свою сферу. Ні, було б кльово. Але при цьому я переконаний, що є люди, які щиро вважали, що можна жити в Росії нормально, а потім щиро зрозуміли, що не можна. І в нас керівництво країни складається з таких людей. А що ви думаєте про слова Христини Соловії щодо крові на руках українських публічних осіб, які спілкувалися, співали, робили шоу до 24 лютого російською мовою? Пишіть в коментарях. Про радикалізм, що не можна бути радикальними, радикально судити. Але мені здається, що після 24 лютого взагалі можна забути про слово радикалізм. Коли ми говоримо про ставлення до Росії, але це люди українці. Всіх, кого ми вважали радикалами протягом 90-х, 2000-х, можна згадати. Ну кого, наприклад? Давай національний корпус згадаємо. Національний корпус АЗОВ з 2014 року по 2022, їх вважали дуже радикальними, дуже націоналістичними.

  73. [Валерон]

    Росію вважають.

  74. [Сергій Чирков]

    Слухайте, два АЗОВці стоять на концерті з прапором АЗОВ. І я своїм кажу, обережно з фотографіями. Коли я їхав на європейський тур і в перший раз я мав їхати збирати гроші для АЗОВу і на афіші було логотип АЗОВу. Організатори в Польщі, звідкись цей, попросили прибрати і нигде не афішувати. Це неможливо. До чого я казав? Так от. Вважали ми їх надто радикальними. Я не вважав. А я був російськомовний. Більшість сучаства таким чином вважала. А виявилось, що вони були якраз найбільш праві. Те, що вони казали, було найбільш правильно і робили. Як можна зараз ще казати про якийсь радикалізм, оцю толерантність? Чекай, чекай. Про що мова йде? АЗОВ що? Казали в АЗОВі російською мовою половина АЗОВців. Але я маю на увазі... Ти мене на цього питання приводиш після питання про ставлення до російськомовних артистів і прив'язуєш до цього АЗОВ і говориш, що... Я прив'язую АЗОВ як приклад... Безумовно.

  75. [Валерон]

    А що вони про шоу-бізнес говорили?

  76. [Сергій Чирков]

    Радикально про українську думку. Супер. А що вони говорили про шоу-бізнес радикального?

  77. [Валерон]

    АЗОВ?

  78. [Сергій Чирков]

    Я думаю, що нічого. Так, а ми говоримо про шоу-бізнес. І я кажу, що в цьому плані радикально судити дуже складно. Звісно, АЗОВ казав. В чому була радикальність АЗОВу на той момент? Вони казали, що Росія ворог. Розірвати зв'язки з Росією. Зараз так всі подумають, всі поділили погляд АЗОВу.

  79. [Фоззі]

    А ми говорили про...

  80. [Сергій Чирков]

    Почекай, але все одно говорять про... Про шо ця Маша Ефреційна каже? Що треба толерантно ставитись до тих людей, які говорили російською, продукували російський контент, називаємо це так, а тепер стали українцями щирими, Байрактар, Джавелін, пісня про Росію. Хтось став, дійсно, а хтось не став. Як ми це визначимо? Хто у нас моральний камертон визначає?

  81. [Валерон]

    Це найважливіше питання.

  82. [Сергій Чирков]

    Судячи з реакцією для жіночої аудиторії, це Маша Ефреційна і Христина Софій. Можливо. Значить, якщо людям подобається, щоб їм хтось сказав, кого любить, а кого ненавидять, і для цього їм треба, щоб Маша Ефреційна або Христина Софій сказала, кого це, хай люди так живуть. Я не можу їм заборонити цього. Але я так не живу. Мені так не подобається. Мені подобається в чомусь розібратись і зрозуміти той чи інший приклад. І там же знову, де мені здається, що це притягнуто трохи за вуха приклад, про радикальність. Ми зараз говоримо про радикальне ставлення в середині українського суспільства до людей, які говорили, наприклад, до 24-го російською. У мене купа знайомих говорила до 24-го російською. Декілька людей, які говорили російською до 24-го лютого загинули з мого оточення. І які, гинучи, говорили станом на момент своєї загибелі російською мовою. Я не знаю, як з цим розібратись. Просто всіх відрубити? І тому приклад того, що а от радикали минулого були праві. Вони не говорили про це питання. В Розові люди говорили російською. Всі люди, яких я знав з Розову до 2022 року, вони були російськомовні з Сум. Це декілька чоловіків, які були в полкі. Тут питання відповідальності публічної особи тоді більше постає. Зрозуміло, що багато хто розмовляв російською і російською продовжує розмовляти. Патріотична позиція від цього не залежить. А тут про відповідальність публічних осіб. Ладно. Але перед ким ця відповідальність стане на тоді? Давайте я варітую. Ми нарешті сягнули такого рівня українськості колишньої Української Радянської Соціалістичної Республіки, що обговорюємо розмову Маши Іфрасіїв і Кристини Соловій в прямій червоній протягом 15 хвилин, витрачаючи драгоцінну кіноплівку і всі порошки, які беруть очіць в цьому творчому процесі. Давайте зрадіємо тому, що Україна нарешті обговорює не сварку Агутіна з бульновим. Це пісимістичний погляд. А я радий, що хоча б ті люди, які перейшли, вже перейшли. Це теж класно. Це дуже круто. І звісно, в ідеальному світі хотілося б, щоб ми всі були залучені, згуртовані, як на початку вторгнення, всі включились. Але є так, як є. Люди, люди. Комусь впадло. Комусь хтось, блять, щиро не розуміє. Хтось знайшов на що образитись. Хтось стає в позу, тому що йому хтось його нагібає за те, що він російською говорить. Люди різні. Як це вирішувати? Я не знаю, на жаль. Можливо, якби я знав, як це вирішувати, я б займався і не стендапом, а суспільно-політичною діяльністю. Добре. Ще тоді про... Я намагаюся бути чесним і послідовним на сцені і, боже, межами транслювати якісь базові, нормальні, адекватні погляди, які, мені здається, в мене в голові. Ти про радикалізм згадав. Але і про толерантність, знову ж таки. Але ти дуже радикально ставишся до Булгакова, наприклад. Чого? Це ж гумор. Це гумор. Ну, так. Це персонаж. В цьому питанні о толерантності. Чи ми залишаємо його пам'ятник і його... Продовжуємо вірити в цей міф про його якусь українськість і те, що він киянин. Хоча, насправді, російський шовініст. Чи не залишаємо? Судячи з твого стендапу, не варто. Ну, мені... Я читав Булгакова. Я не бачу такої суперцінності художньої, щоб за нього прямо триматися. Ну, прикольна книга, гарна. Але якщо прибрати Майстер Маргарита, не давати дітям читати Майстер Маргарита, я не думаю, що у них життя кардинально зміниться. У нас є Міністерство культури, в якому працюють люди, я так думаю, я сподіваюся, з освітою, з розумінням, ну от, з розумінням, у яких є зони відповідальності, їх робота, формувати порядок денний, формувати навчальну роботу. Тобто ти перекладаєш відповідальність на прачечну? Я не перекладаю відповідальність на прачечну, я просто, я не там, я не можу приймати такі рішення. А якби був там, ти б прийняв рішення знести пам'ятник? Знести пам'ятник Булгакову. Закрити музей і пам'ятник. Нахуй аба ссать. І спалити, і розвіяти попіл над Москвою з дрона. От. Я комік. Я безсмі... Ну я жартую і людям контент створюю. Ось. Це не моя суспільно-політична позиція є бля Булгакова. Мені просто здалося смішним, коли я зображаю апалагета Булгак, булгаковізму, ось так смішно, докрутитися до такого абсурду, який може стати красивою точкою. Ось. Чи я думаю, що він важливий для української культури? Ні. Чи треба заборонити його читати? Та ну хочете, читайте. Якщо б, блядь, ну ми... В нас є закони. Якщо закон щось не забороняє, це можна робити. Ну, типу, ми живем, ми ж в демократичному суспільстві, ми будуємо демократичне суспільство. Ну та, не знаєш як вчинити, вчиняй за закон. Закон є.

  83. [Фоззі]

    Поки не заборонено.

  84. [Сергій Чирков]

    Не заборонено. Заборонять? Я буду, не буду. А якщо буде вибор, чи треба булгаков, я піду, типу, і цей. Ну звісно, можна сказати, всіх, блядь, позаборонять, всім запретить читати. Ну, а можна з іншого боку підійти і те, що відбувається, зробити українське цікавим? Якщо не булгаков, не показати людям, блядь, не читай булгакову хуйнят, ти дурак, а сказати. Типу, блядь, що тобі там подобається? Про Київ, типу? Чувак, можна про Київ почитати Дамантовича? От спробуй, почитай Дамантовича. Типу, допомогти людям. Бо булгак, із ста відсотків людей, які читали булгакове, про Київ там читали, може, відсотка чотири. Коротше, я навіть не розумію, типу, чого з ним носитись? Ну, типу, якщо прям серйозно. Чому, що там такого важливого в тому булгакові, щоб за нього так триматись? Ні, це на тому тлі, яке було дозволено тоді літературне, булгаков все-таки вирізнявся, оскільки треба ж все в історичному контексті вживати. І це було дуже гостро. І «Собаче серце», це була одна з екранізацій і книжка, одна з тих контентних історій, які добили Радянський Союз. Так само, як ж Ванецький з критикою такою лагідною, але що зробило смішним, не може бути, як там, вже не пам'ятаю. І булгаков, це це тепер ми відчуваємо його емперськість. На певному етапі булгаков був антисовєтчиком, сприймався так, бо «Собаче серце» і «Швондір» це було уособлення радянської влади. Тому що був більший спільний ворог, ще не було цього розділення.

  85. [Валерон]

    Та-та-та.

  86. [Сергій Чирков]

    Потім, коли ти розумієш, що він був за іншу імперію, тоді так. Я був таким дебілом з Харкова, який складаючи іспити тут в Києві в універ, мені не зарахували три курси журналістики, бо програма в Харкові була радянська ще, а в Києві вже вона змінилася. І коли я приїхав з відчуттям, що в мене три закриті курси в Харкові, і я зараз на четвертий тут, мені сказали «Ні-ні-ні, ти підеш з першого курсу, тут зовсім інше». Ну, я жлоб такий обурився. Як це в мене з першого курсу? Який твій улюблений український письменник? Я кажу «Болгаков». О, на СМН. В дев'ятий клас. Та-та-та. Якщо ви в курсі, добре, зрозумієте. Я тобі просто пояснюю, що Болгаков на етапі зламу радянської свідомості, на етапі відчуття, що Радянський Союз падає, він сприймався антисавєтчиком і напівзабороненим такими.

  87. [Валерон]

    Розумію, розумію.

  88. [Сергій Чирков]

    Тіпа, ну давайте Юрія Шевчука теж тоді сюди. А це не та історія про Болгакова?

  89. [Валерон]

    Так.

  90. [Сергій Чирков]

    Ну просто, ну каже, ну як, мені здається, що у нас… А що Юрій Шевчук? Ну він же теж проти Радянського Союзу. Та, антисавєтчика.

  91. [Валерон]

    Ну от. Тіпа.

  92. [Сергій Чирков]

    А потім же, коли ми далі вже збираємось, то вже починаються інші позиції. Ну, складно. А я, я страшного року викреслив для себе все російське. Я не знаю його позицію щодо війни. Я не знаю, я вже не в курсі. Він про-український. Про-український?

  93. [Валерон]

    Так.

  94. [Сергій Чирков]

    Він не підтримував ні оцей Крим.

  95. [Валерон]

    Ну, коротше, ну щось займається.

  96. [Сергій Чирков]

    Валерон, ти втрачаєш унікальну можливість зробити проникнення контенту, повернутися в камеру і сказати, до речі, напишіть нам в коментарях, що там за Рашевчук думає про нашу війну. І так, бля, бля, бля, бля. Як думаєш про нашу війну? Ну, тіпу, мені... У нас в Україні багато з цього є ще недослідженого серед культури, куди можна рити, шукати, читати, досліджувати. Мені здається, що можна ці всі зусилля спрямувати туди. А Бугаков? Ну, мені взагалі чесно плювати. Він зараз там стоїть, закритий цими мішками. А, це на озвозі? Так, так, так.

  97. [Валерон]

    Я там не був ніколи.

  98. [Сергій Чирков]

    Музей це. Я колись був там. Навіть не музей. Як це називають? Це називають «Дім Бугакова». Ти ходив подивитися, як конкуренти вводять екскурсію? Ні, я пам'ятаю, що я колись з мамою в Київ приїхав, і вона така «О, Булгакова». А я, до речі, теж з мамою ходив. Я нічого не пам'ятаю. Ти згадав про маму? Ти казав історію, розповідав, що вона мала 24-го лютого приїхати в Україну.

  99. [Валерон]

    Це правда, так?

  100. [Сергій Чирков]

    Так. Вона мені дзвінила з кордону біля танків. Так? А вона на автобусі поїхала? Вона поїхала на машині з людьми. Повернулася назад туди. А ти був в Україні? Я був в Парижі. Я спав. І я навіть не чув, що вона мені дзвонила. Ось. А в самому Білгороді живе вона? Ні, вона їхала з Москви в Суми.

  101. [Валерон]

    Тоді ви жили?

  102. [Сергій Чирков]

    В Суми. Ага, перед Сумами ви жили в Білгороді. Так, там географія моєї родини. Ти з Парижа повернувся в Україну, так? Ні. Коли це було? Ні, я не іромережа. Я насправді досі за кордоном. Дивись, ти повернувся в Україну, а твій колишній колега по експертаторіуму? Він теж повернувся. Він повернувся ще раніше, ніж я. А потім виїхав знову. Так? Це про Щегеля, так?

  103. [Фоззі]

    Про Щегеля, так.

  104. [Сергій Чирков]

    Ну, Щегель теж був за кордоном. Він був в Познані. І коли почались вторгнення, я приїхав до нього в Познань з Парижу, тому що в Польщі дешевше. Ось. І у мене тоді коти лишались вдома мої. І дівчинка, яка з ними сиділа, жила в квартирі, доглядала за котами, вона поїхала до себе до батьків. Ну, початок вторгнення стрьомно сиділа в підвалі і не могла доїхати, бо метро ще тоді з перебоєм їздить. Не могла доїхати до котів. І я тоді дав Щегелю ключі від своєї квартири, і він з Познані їхав в Київ одразу, десь там, це початок березня, мабуть. І він тоді приїхав до моїх котів, погодувався.

  105. [Фоззі]

    А ти ще не повертався?

  106. [Сергій Чирков]

    Я ще не повертався. А я ще сидів, ну, я просто не знав, куди я, що я буду робити. І я для себе просто подумав, що якщо в мене немає відповіді на те, що я буду робити, то дивно повертатись, бо я непонятно на що повертаюсь. Тіпо сидіть просто. Тобто я там для себе поставив питання, чи я повертаюсь записуватись у військо. Я такий, я цього не роблю. Чи я повертаюсь, для чого ще, я цього не роблю. І я такий, ну, значить, мені треба прийняти рішення, для чого, що я роблю, і тоді повертаюсь. І потім, коли я зрозумів, що офіс там Торонто переноситься в Івано-Франківськ і буде працювати, продовжувати, і мене там чекають, я можу долучитися до команди і робити те, що я вмію. А, ви сиділи в Івано-Франківську? Так. Вели стріми, коротше все-таки. Я ходив тоді у Франківську на якісь стендапи, брав участь в якості... Гості? А, це якісь, можливо, якісь були такі обговорення, тіпо в чотирьох щось сиділи коміки, розумієш? Так, так, так. Це, може, якийсь фест-паб чи щось таке? Ні, вагабунго. А, вагабунго. Ага, зрозумів. А що ти думаєш зараз про Шегеля? Я нічого про нього не думаю. Я дуже давно з ним не спілкувався. Після того? Спеціально? Ні, у нас, тіпу, органічно наше спілкування уменшило. Ти ж розумієш, скільком людям він... Я розумію, взагалі. Я поступово відповів на це питання. Ти якраз прачечною згадав, прачечною після Шегеля, перестала диватися. Прачечною перестала. Зараз я поступово розповім. Я не думаю на порядку денному думки про Шегеля, його життя і ставлення до нього у мене не стоїть. Мені, загалом, байдуже до цього вчинок його... Мене здивував, коли я про це дізнався, тому що я не був в курсі. Ми товаришували якоюсь, а потім органічно менше-менше-менше стали спілкуватись. І вже не так близько, щоб він мене посвідчав свої плани. Вчинок його мене здивував, в першу чергу, тому що він тоді, я пам'ятаю, як він повертався, з якими він думками повертався, і з якою розмовою ми з ним прощались в Познанні на вокзалі. Він повертався з однією, і потім він поїхав. Я навіть не знав, що він поїхав до моменту, поки не вийшло оце інтерв'ю з Крипіна. І потім же, коли рознеслося, у мене була така трохи образа на нього, якщо відверто. Тому що я якраз подав документи в Міністерство культури для того, щоб отримати виїзд в перший тур європейський. Ось. І тоді вийшло це інтерв'ю, піднявся цей кіпіш великий, і Міністерство культури почало там вимагати додаткові документи. Ну, я надав додаткові документи, в моєму випадку все спрацювало нормально, я далі продовжив виїжджати. Але, тіпа, купі людей, це дуже сильно дійсно пересрало. Ускладнило життя. Якщо ми відкидаємо якісь морально-етичну складову цього питання, ось цей вихід в паблік для мене дивним є. Але як ти не хочеш бути моральним кубертоном? Це сучасні люди, вони не можуть нічого втримати в собі. Я звинувачую Романа з Крипіна. Зараз, дай я договорю. Це як випадки корупції вкриваються через те, що, блядь, білявки з цими губами не втримуються, щоб не піленути десь сторіз, блядь. Як вона на відпочинку зі своїм... Чи поділяю я погляд Шегеля на світ? Не поділяю погляд Шегеля на світ. Чи підтримуєте, що треба це в паблік виносити? Мабуть, що ні, тому що це ніяк не вирішило питання, яке у нас... Бо це питання, це питання воно, що це насправді є в суспільстві. Купа людей, які заходяться поза нашою бульбашкою, поділяють там думку про те, що треба всіх випустити, розволити, що це злочина влади Зеленського. Ні, ні, а потім питають, як ви виїхали, чим ви відрізняєтеся? Питання неймовірне, а особливо вдовж берегів тиси воно підіймається, всьогостріч.

  107. [Фоззі]

    І так далі.

  108. [Сергій Чирков]

    І це в нашому суспільстві доведеться якимось чином комунікувати. Тобто це питання має якось підійматися і в суспільстві вирішуватись, тому що воно гостре. Але, очевидно, не таким чином, коли людина, яка виїхала, говорить Роману Скрипіну про те, що я виїхав, тому що, блять, мені пухо.

  109. [Валерон]

    А яким чином?

  110. [Сергій Чирков]

    Яким чином має комунікуватися підійматися? У мене навіть, я прямо взагалі не знаю. Це має... Хто це має? У нас взагалі, мені здається, велика проблема комунікації держави з народом. Тому що держава ставиться до населення, як до бабусь біля під'їзду. Просто в Януковича це були ватні бабусі, в Порошенка якісь перевзуті бабусі, а в Зеленського якісь бабусі, які для себе відкрили світ політики. Світ політики бабусі відкрили... Я знаю, як це... Але мені, наприклад, вистачає мотивації для того, щоб там залишатись і розуміти, і для себе пояснювати. І в моїй системі цінності зараз виїзд на незаради якоїсь мети благодійної він для мене я не можу. Мишігель тоді не перебив купі людей виїзди зі збору коштів. Тобто Україна недоотримала... Оце моя основна тіпа. Їдина образа і нерозуміння щире... Для того, що це ускладнило життя твоїм колегам і твоїм, грубо кажучи, артистам. Оце мені не зрозуміло. Зараз Львівська опера з ніколермінцями. Що це ускладнило? Треба було подумати і мені здається не говорити про це. Але про те, що людей багато виїжджає і багато людей не повертається це дійсно теж така є проблема. Оце великий ринок, будемо відвертити. Це великий ринок, на якому входять великі суми, грошей. Це просто індустрія корупції створена з нуля. Держава, мені здається, має вже зрозуміти, що це й дощ надовго. Люди, які виїхали, це вже цю станцію проїхали. Вони все одно шукатимуть цей ринок. Він так працює. Все одно Олімпійська зборна Ізраїля буде приїжджати на Олімпіаду після закриття і відслужувати платінові медалі. Все одно будуть такі шляхи. Треба вже розуміти, як працювати з тими, хто там. Тому що все одно треба включати, долучати їх в процеси. Ми зараз на концертах говорили про це. Будь ласка, не виключайтеся. Мене особисто ніяк не цікавить, як ви виїхали. Мене цікавить, як ви будете захищати інтереси України там. Чи будете ви ходити на кожну маніфестацію? Чи будете ви продовжувати донатити? Тому що ті біженці, які вже за 2 роки осіли, діти пішли в школи, вони починають поступово, поступово донати падають. Вони вже включені в інші процеси. Коли ти не думаєш вертатися, ти будеш менше приділяти уваги. Так от, треба працювати з тими, хто там. А мені здається, це лірика взагалі, що працювати з тими, хто там. Це немає сенсу.

  111. [Валерон]

    Ну як? Яка лірика?

  112. [Сергій Чирков]

    Як немає сенсу? Тому що якщо людина переплила через ТІСу за 10 тисяч доларів, чи перейшла через РІС... А ти думаєш, на концертах чоловіки, яких я бачу в Європі, яких збирають донати... Вона навряд чи хоче, щоб держава з нею ще якась комунікувала. Але є люди...

  113. [Фоззі]

    Чекай, дай я договорю, дай я договорю.

  114. [Сергій Чирков]

    Як ти думаєш, яка кількість людей, спочатку це жінки і діти, ну це вже у нас 6-7 тур. Катаєм, катаєм. Я ж фіксую все це. Чоловіків стає все більше і більше. Так, серед них поранені, які не відновлені і так далі. Серед них ті, хто під різ за ці 2 роки виїхав там, наприклад, в 17. Але серед них так само багато людей, які знайшли якогось там бабусю-інваліда, і вони виїхали. Вони там працюють або по-дальонці так само, або працюють десь. Але нам потрібні їхні донати. І я до них достукуючись, навіть якщо вони переплили в ТІС, а ми ж навіть не уявляємо, якщо їх стільки впіймали, скільки їх не впіймали. Ми ніколи не дізнаємося, скількох людей тупо заєбашили в тому лісі, забравши гроші. Вони що, на тому березі?

  115. [Фоззі]

    Я віддам, їх прикопали в лісі.

  116. [Сергій Чирков]

    Всі гроші забрали і поїхали. Так от, мене вже цю станцію проїхали. Мені важливо було, навіть якщо вони перепливли на човні, я збирав на човни евакуаційні для гуру. Мені важливо було зібрати гроші і я їм казав, мені все одно, як ви тут опинилися, будь ласка, не вимикаєтеся з процесу, не припиняйте донатити, не припиняйте підтримувати. Нам треба, от зараз ви в Польщі, фермери там буянять. Виходьте, координуйтеся, показуйте інший бік. Але це рівень, мені здається, такої ініціативи громадянської, не державної. Держава їм нічого не може взагалі запропонувати. Держава пропонує устами Сергія Олєщенка повертатися. І от те, що держава має зробити, якраз на мою думку, це не... Це, блядь, ще спікера ж обрали такого, блядь, влучного. Мабуть, всі сказали, ні-ні-ні-ні. Ну чого, я думаю, що на вулуці рейтерський, він має користуватись популярністю як гарний спікер. Так от, я що хотів сказати. Може, ти бути згарматною? Ні-ні-ні, не згарматною. Я що хотів Я хочу сказати, що держава не має комунікувати з ними, держава має нарешті зробити механізм якийсь, от вирішити питання з виїздом, ну як мені здається. Має, а ще держава має налагодити виробництво снарядів, снарядів, бронів і так далі. Держава має запропонувати вирішення того, як мобілізація має відбуватися, де мобілізація має. Держава має, має, має, має, але ми маємо поєдного те, що маємо. І я, блін, я намагаюся людей, які близько зі мною контактують, якось зтримати від того, щоб вони поїхали. Ну типу, ну в мене таких і нема в оточенні, хто розмірковує серйозно про якийсь там виїзд нелегальний. Зараз от ми нещодавно буквально запустили великий збір на 2 мільйони гривень разом із фондом Shield Ukraine. Це запустив я разом з Наті Грисько. Ось, ми збираємо 2 мільйони на, там загальний збір на 10 мільйонів. Це 2 мільйони наша частина на автоматизовані турелі шабля. Ось, і зараз ви можете… А це відео про матрицю? Так, так, відео про матрицю, якщо ви бачили. Можете долучитись просто донатом, а також, значить, у мене є отакий чудовий календар. Такий чудовий календар від 56-ї механізованої Маріупольської бригади. Красивий, надрукований. Я пофоткаю його потім на пості до ДСТ. Можете за донат виграти цей календар, цей ексклюзив, який зробили безпосередньо середні бригади. На кожному місяці там зображений якийсь вид озброєння, що стоїть на озброєні, власне… І ти на ньому розпишешся з ім'ям переможців. Ну, я не думаю, що я не хочу підписуватись на військовому календарі, бо я до нього не маю ніякого стосунку. Або, можливо, у мене ще є інший календар. Ну, це вже багато лотів. Ні, оцей. Календар.

  117. [Валерон]

    Без мого підпису.

  118. [Сергій Чирков]

    Слухай, а якщо ви вже не збираєте… І квиток на концерт в вашому місті, бо я їду в тур скоро. Супер. Два. Два квитка. Два квитка. Два квитка. Плюс один. Два квитки на концерт в вашому місті, на мій виступ. І, власне, календар на 2024 рік з цим. Від 56 бригади. А якщо відео вийде тоді, коли ви вже не збираєте, то ми просто тобі закинемо ці гроші.

  119. [Валерон]

    Ну, або пустите на свій збір.

  120. [Сергій Чирков]

    Зараз неможливо прийти по вулиці, щоб зустріти людей, в якої є актуальний збір. Ну, там велика сума, іде він так по вулиці. Як і всі збори зараз.

  121. [Валерон]

    Так.

  122. [Сергій Чирков]

    Все робимо традиційно. Донат від 200 гривень, обов'язково коментар про це, щоб ми потім знали, де вас шукати, щоб передати два квитки на концерт у вашому місті. Так. Також ексклюзивний календар. Не стримуйте себе. Чим більше донатів, тим більше шансів на календар. І два квитки.

  123. [Валерон]

    Ви ж не знаєте, який сьогодні день.

  124. [Сергій Чирков]

    От ви зараз сидите і думаєте, яке сьогодні число? А був би календар? Слухай, а от у вашому місті, а якщо людина з того міста, де нема концерта?

  125. [Валерон]

    Доведеться їхати з концерта.

  126. [Сергій Чирков]

    Доведеться щось придумувати, я не знаю. Ми вже миливо замінимо на щось. На 800 гривень. Добре. Дякую. Дякую за розмову.

Схожі епізоди

гумор, музика, ютуб

30 квіт. 2024 р.

Василь Байдак

БАЙДАК. Збори, стендап, російський слід у Лізі сміху, чому не жартує про владу, Євробачення та Гіга

Король абсурду, який перетворився на головного ідеолога креативних зборів для ЗСУ. Стендап-комік, який листувався зі Стівеном Фраєм. Юрист, який працював у РАЦСі, не веде весілля й не жартує про владу. Гість Прямої Червоної — Василь Байдак! 🔥 Перспективи українського стендапу в

Читати повний текст

гумор

20 груд. 2024 р.

Фелікс Редька

ФЕЛІКС РЕДЬКА. Заборони в стендапі, зйомка в Суджі, конфлікти з Тимошенком, Мінкультом і Фаріон

До нашого бару завітав єдиний у світі стендапер, який на власні очі бачив усе, що відбувається в Суджі. Майстер комедії, котрий їздив на відкриті мікрофони до Москви та мріяв побудувати там кар’єру. Артист, який обожнює обирати екстравагантні місця для реалізації творчих планів:

Читати повний текст

гумор, ютуб, медіа

12 січ. 2024 р.

Костя Трембовецький

ТРЕМБОВЕЦЬКИЙ. Квартал 95, український стендап і ютуб - що з ними не так? Втеча українців закордон

Його сміливо можна назвати амбасадором україномовного ютубу! Мастхев для розважального формату - запросити у гості Костю Трембовецького. Він виробляє для нас багато різного контенту та достатнього його бачить, щоб мати небанальний і авторський погляд на інфопростір навколо нас. М

Читати повний текст