ПЧПРЯМА ЧЕРВОНАОнлайн-медіа
музикавійсько

ГАЛИЧ. Шоу-біз спекулює на війні, медичний канабіс, відмова від алкоголю і фестивальні історії

Женя Галич

Опубліковано 27 вер. 2023 р. • Довжина: 14 445 слів

Короткий зміст

Всі знають куражного та епатажного бувальця фестивалів, лідера гурту O.TORVALD
Женю Галича. Але мало хто знає військового Женю Галича, який брав участь у бойових зіткненнях і вивозив із гарячих точок тіла загиблих побратимів.

У Прямій Червоній Женя згадав, як шалені рок-н-рольні історії минулого, так і нинішні враження від боїв і демотивуючої несправедливості в суспільстві. Контрастний випуск вийшов. Власне, як і наше нинішнє життя.

🔥 Як Фоззі Галича в Тернополі рятував, а Галич Фоззі в Одесі
🔥 Чи потрібно проводити масові заходи під час війни?
🔥 Як у житті Жені з’явився Богдан Титомир
🔥 Коли в Україні почне працювати інститут репутації?
🔥 Чому є артисти, яким пробачають всі зашквари?
🔥 ТОП-3 молодих українських гуртів від Галича
🔥 Тролінг Колі Сєргі
🔥 Чому Галич не п’є після поїздки в Бахмут?

 

Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст

  1. [Фоззі]

    Прима Червона продовжує свою блискучу діяльність, блискучу від скла за моєю спиною, і іноді від тих, хто приходить по той бік бару. Музичні, військові, воєнні музиканти – все змішалося. У нас сьогодні в Примій Червоні Женя Галіч. Ку-ку!

  2. [Женя Галич]

    Добрий день.

  3. [Фоззі]

    Ку-ку!

  4. [Женя Галич]

    Привіт. Добрий день, ранок, ввечері.

  5. [Фоззі]

    Ти ж в цьому барі нещодавно, буквально.

  6. [Женя Галич]

    Я в цьому барі нещодавно. А де ти сидів?

  7. [Фоззі]

    Ось тут я сидів. Та що ж ти будеш робити?

  8. [Женя Галич]

    Прямо проти тебе. Ми знімали тут кліп, лірик-відео на пісню «Голосовій», яка нещодавно вийшла. Там у нас цілий такий невеличкий епі. І ми дуже добре товаришуємося з Кирилом Кисляковим і з татою Кемблем. І коли нам сказали, що потрібна локація бару, ну, ясно, що він відразу намалювався. Так що ми, так, знімали тут, знімали недовго, до обіду, ми швидко впоралися, але, ну, так було. Причому, знаєш, і ми напилися ще до обіду. Ну, тіпу, просто Кирил, всі знають Кирила, ну, тіпа, неможливо. Навіть це була восьма ранку, там, чи дев'ята ранку. І ми всі приїхали, і там вже всі знімають, а в мене по кадру там стоїть стакан з віскарем. І він, Оля каже, налийте якогось чая, там, підкрасьте, щоб він пив всі ці зйомки. І Кирил каже, ну, так, зараз. І почав наливати, наливати, наливати. І в кінці-кінці тут всі столики, всі, хто знімався, він всім підливав, зі всіма посувався, і понапивалося.

  9. [Фоззі]

    Та хто тут тільки кліпи не знімав, це ж Бермен Диктат, Хрещатик 44, Ель Класіко. Ну, в нас теж були ситуації пов'язані з Кирилом, з цим баром, але це чай. Клас, чай це ж мій.

  10. [Женя Галич]

    Чорногорський чай нещодавно він нам наливав. Чорногорський? Ну, називаємо його так. Так, Чорногорський?

  11. [Фоззі]

    Так, так, так. Якийсь Монтенегро він нам наливав, і ми удавали на зйомках, що це чай.

  12. [Женя Галич]

    Але так пішло відразу гарно, так?

  13. [Фоззі]

    І одразу пішли згадки.

  14. [Женя Галич]

    Ви нещодавно бачилися ще на фестивалі у Львові, так? На файному місці. Так, ми бачилися, я якраз їздив на три дні пороздивлятися, що відбувається з українською сценою. Мені цікаво було подивитися. Відкрив для себе абсолютно молоду перспективну групу «Танок на Медані Конго».

  15. [Валерон]

    Так.

  16. [Женя Галич]

    Знову і знову, так. Молодий харківський колектив. Бачився з Сашою, і ми домовилися якраз під кастом.

  17. [Фоззі]

    Валерон теж там був тільки в перший день. І всі якось несподівано опинилися на файному місці, яке не Тернопіль, а Львів.

  18. [Женя Галич]

    Ну як вам враження, от, правда? Я зараз скажу. Ми коли нам запропонували виступити на файному місці, ми відмовились. Причому я не те що навіть там думав відмовлятися чи не відмовлятися, а перша емоція, перший імпульс був – нє, нє, точно нє, ну куди, ну навіщо. І все, і ми відмовились. Потім мені зателефонував Пасяка, це один з організаторів, запитав, чому ми відмовилися. Кажу, ну так сталося, ми зараз не граємо, і склад не грає, і денс служить, і я служу. Ну якось так, ну коротше, не хотілося грати. А потім нас в червні вивели з останнього виїзду, і ми почали щось навіть працювати на студії, погравати на гітарках, щось якось підзбуджуватися на цій темі. І в мене якраз була справа документальна у Львові. І я бачу, що якщо я прийду в п'ятницю зранку, я можу лишитися на п'ятницю, суботу, неділю на фестиваль. І я йшов, будучи впевнений, що це локальний такий фестивальчик, ну знаєш, як зараз всюди проводяться, там 300-500, 600 людей, якийсь десь прийшов, хтось десь пограв, там якісь сцени, арт-сцена, якась там лайт-сцена. Думаю, ну плюс-мінус так і буде, плюс я цю локацію добре знаю, фест-репаблік. І я йду, і бачу чергу у п'ятницю. А черга декілька тисяч людей. Я такий думаю, може просто ще не запускають. Я захожу на територію, а там ще декілька тисяч людей. І хлопці поранені військові ходять. І люди, які, знаєш, просто ніформали, рок-н-ролл і так далі. Я спочатку трішечки такий був, зашуганий. Потім ходив, дивився, роздивлявся по всіх сценах. І враження в кінці кінців, я зрозумів, що коли їхав назад у машині, я їхав і зрозумів, що я надихнувся. Тобто я їхав з опаскою нєкай. Тіпо я думав, блін, ну якось, може не на часі, може не потрібно, може цей. І я подивився, наскільки скучили люди і наскільки це підтримує. Потім ще побачив цифру в щось 3600 мільйонів гривень за три дні. На зо. На зо. Три сімсот мільйонів гривень. І я думаю, ага, красуняки. Я теж, до речі, побачив цю чергу, стояв в черзі. І я вже в черзі подумав, о, так це тіпа, ну як на фестиваль. Так, я ще побачив мейнстрич. Я думав, мейнстрич буде всередині, як просто класична айфестівська сцена. А я заходжу, там просто нереально величезна сцена, потужна, фестивальна. І там по беклайну, і все заряджене. Так, і от все наче відбувається, наче це справжній фестиваль. А ти здивувався в сцені? Нічого не було.

  19. [Фоззі]

    Так. А що вона така велика? Зараз я зайшов на чек, бачу три ударні установки. Ну тіпа, так, все тіпа, як потрібно. Як колись все.

  20. [Женя Галич]

    Так, і я от теж такий був, тіпа, натхнений тим, що наче, ну от як довійний фестиваль. А потім я, перший виступ, який я потрапив, це був один в Каноє. І в неї такі ж пісні, які зараз. В Каноє класний виступ, бо я весь стояв. І вони зараз більш актуальними ще стали, після 24-го лютого. І просто, тіпа, вона співає, начебто купа народу. Все, тіпа, гей-фестиваль, і купа людей плаче ще навколо мене.

  21. [Фоззі]

    Ти розумієш?

  22. [Женя Галич]

    Я дивлюсь, тіпа, і там хтось плаче, там хтось плаче. І якраз один в Каноє мене порвав саме доцільністю цього виступу на фестивалі. Це був камерний виступ на 10 тисяч людей, які стояли перед Семеном. Я так розумію, що вона і стиль же такий, вона так. І плюс, вони покликали військового на Семена. Хлопця, який грав під гітару, просто він повернувся з передка, і він грав під гітару, як його підтримували люди. А я ще стояв прям в натупі, і бачив, що стоять хлопці без ноги, там хтось просто на милицях, тіпа. І я дивився, що їм, ну прям, ну класно це все бачити. І ніби вони, прикольно було те, що я бачив, що на них звертають увагу, як на героїв. Для мене в цивільному житті, тут в Києві, коли я повертаюсь, мені не дуже приємно спостерігати на позуючих військових, і на відношення до позуючих військових, і навпаки, відношення до військових, які, ну наприклад, я бачу, коли там людина, от я в Сільпо позавчора бачив людина, я не знаю, військовий він чи ні, але він, значить, в нього там максимально тактикульний вигляд, і в нього ще за поясом стерчить пістолет. Не просто там в кабурі, не просто на нозі, а просто прям за поясом стерчить пістолет. І я до цього, знаєш, так, тіпа, блін. А зараз же ще час такий, що нічого і не скажеш. Ні, ну можна сказати, можна, в принципі, було б сказати, але я просто не знаю, ну знаєш, робити, я в цивільному, тіпа, я такий, ну мені ж не скажуть, що я там служу в Збройних Силах, а, ну, робити йому якесь зауваження було б дивно. І я побачив, що на фестивалі на хлопців дивляться не так, як в Києві, на них дивляться, як на героїв. Ну, тіпа, до них прям таке увага прикута така, що, тіпа, ну, дякуєм, дякуєм, всі там дякують, і це було супер круто. Оце мене здивувало і це надихнуло.

  23. [Фоззі]

    Це одразу стикувало воєнний час і мерний фестиваль, це, мабуть, єдиний же фестиваль за цей рік. Відбудеться в Україні. Я, приколом, приїхали, і першу людину, яку я побачив, він військовий, він спитав, чи впізнаює його, я не впізнав. Ну, щось знайоме було. Це був азовець, який нас в Маріуполь привозив на День Визволення Маріуполя, а після полону він так схуд. Спайдер. Так.

  24. [Женя Галич]

    Так, він був в полоні, і він також до мене підбіг, обіняв, почав там. Спайдер — це перша людина, яку я написав, я призвався 22 березня. Ну, десь в березні, коротше, я йому написав, в мене навіть переписка з ним є. Я кажу, Спайдер, я призиваюся, що потрібно? І він мені там, ліфтарик, тіпа там, труси такі, шкарпетки такі, там, форму зайдеш, тобі видадуть, там, хлопці сказали, де зайдеш. Коротше, а я прям все це збирав, і потім я йому писав, вийде на зв'язок, вийде на зв'язок, він пропав. З ним підтримували якраз зв'язок організатори фестивалю «Файне місто», і я знав, що з ним все нормально, що, тіпа, він в полоні. Ось, і от ми вперше зустрілися після полону, і я йому дякував за те, що він мені допоміг тоді, а він, в свою чергу, тіпа, розповідав там різні абсолютні історії. Ось, і прикольно, що, ну, це, тіпа, люди, які не те, що не зламалися, а вони навіть підтримують те, що відбувається, оцей стик цивільного світу і військового світу. І, може, в цьому і є прикол, щоби, ну, він… Захистити… Так, може, так. А знаєш, просто, коли ходиш по літніх майданчиках і бачиш цих мурчиків там, знаєш? Оце цивільний світ, з яким буде важко зіштовхнутися військовим. А от коли ти приїжджаєш на фестиваль, там грають українські гурти, класно, ніби відносно підтримують. І збирають гроші для підрозділів. Там все прощакнуто.

  25. [Валерон]

    Коротше, так.

  26. [Женя Галич]

    Всюди ці були постери, плакати з хлопцями, які загинули, які поранені, там збори. Ну, коротше, було класно. І ще, я вперше, ну, не вперше, але, може, в другий чи в третій на українському фестивалі як відвідувач. Я до цього там завжди грав на фестивалі. І мені спочатку було ніякого. Через те, що, тіпа, всі підходили там. Братан, здоров, блін, чого ти, я, клас, я тебе так радий бачити. Потім я такий, тіпа, як мушля закривався ходив. А потім розслабився і отримував задоволення від того, що просто ми спілкувалися з людьми і вони такі там. А що, я от також, тіпа, служу, тіпа, я бачив, що ти також служиш. Просто нас вивели, а нас не вивели. Якісь військові теми. Потім дівчатки підходили, щось там дякували, не дякували. І в цьому також є прикол. Це адаптація. Але я все одно ходив, дружині казав, о, дивись, і п'ють, і пити можна, тіпа, і того можна.

  27. [Фоззі]

    А потім, коли ще уже дена слем був. Це так дивно, коли на рок-фестивалях п'ють.

  28. [Женя Галич]

    Раніше нікого такого не було. Я, тіпа, такий думав, ну, слема точно не буде. А там потім ще й слем.

  29. [Фоззі]

    Так, а чому ні?

  30. [Женя Галич]

    Ну, це ж, тіпа, повноцінний фестиваль. На що це впливає, слем чи алкоголь? Ну, тіпа, ясно, що якщо ти бояєш, щоби... Я бачив, я бачив. Коли військові дуже обережно і вивели за межі фестиваля хлопця. Він вибачався, вибачався, але його вивели. З огляду на це, от фестиваль такий величезний, п'ять тисяч людей чи більше, дозволений. Чому не дозволяють інші масові заходи? Футбол, наприклад, наш улюблений.

  31. [Фоззі]

    Чому не можна прийти на стадіон? Коли футбол буде збирати за тур три сімсот на Азов, я думаю, їм дозволять.

  32. [Женя Галич]

    Ти думаєш, що якщо благодійне складова буде?

  33. [Фоззі]

    Тут таке, з футболу інша ситуація. Дозволиш одному, всі решта скажуть, а де ми? Де можна грати? Ну, в Ужгороді можна грати.

  34. [Женя Галич]

    Можна.

  35. [Фоззі]

    В тебе під боком.

  36. [Женя Галич]

    Можна.

  37. [Фоззі]

    Ну, тут, знаєш, що... В Чернівцях можна грати на боковині.

  38. [Женя Галич]

    Я зараз чомусь продумав про евакуацію. Ну, я перше, що побачив на фестивалі. Так. Буде багато укртів. Одне, друге, третє. Вони всі помічені, вони всі з цими. Чи можна на футболі евакуювати?

  39. [Фоззі]

    Ну, на сучасних стадіонах, наприклад, Арена Львів, я там на парковці грав, Карпаратос, вона велика. Там є парковка, до речі, так. Там можна.

  40. [Женя Галич]

    Ну, не знаю.

  41. [Фоззі]

    Ну, тисяч п'ять, точно.

  42. [Женя Галич]

    Може, не було просто ініціативи? Та ні, вони вже запускають людей на стадіони, потім штраф виписують клубам. Хтось взагалі ігнорує. Я от був на Оболоні, просто пускали, ну, повний трибунам. Блін, ми зараз напіздимо, що і фестивалів заборонять.

  43. [Фоззі]

    Мені дарма сказали, що це єдиний фестиваль, який відбудеться цього року, мабуть.

  44. [Женя Галич]

    Думаю, що єдиний.

  45. [Фоззі]

    Згадуючи наше футбольне минуле, мушу зазначити. Чемпіонат України розпочався, а глядачів на трибунах досі немає. Добре хоч VBET відкритий.

  46. [Женя Галич]

    І працює для усіх болівальників. VBET, до речі, партнер не тільки нашого каналу, нашої прем'єр-лігі, а ще аж з семи клубів, в тому числі «Динамо Київ». А для усіх болівальників і глядачів прямої червоної в закріпленому коментарі під цим відео бонус від VBET. Дві з половиною тисячі гривень. Переходь за посиланням, забирай подарунок. Ви ж раніше виступали на «Файному місті». Які спогади?

  47. [Валерон]

    Кожен рік.

  48. [Женя Галич]

    Взагалі, на багатьох фестивалях виступали. Які спогади?

  49. [Валерон]

    Що ви так переглянули?

  50. [Женя Галич]

    Постійно було так, що ми граємо разом. Ми дуже часто грали разом. І, значить, була історія, коли, я не знаю, чи для підкаста військового, але тим не менш. Ми грали на якомусь третьому чи другому, напевно, третьому якомусь фестивалі за тиждень. В четвер десь заграли, потім в суботу десь заграли. Якийсь недільний фестиваль «Файне місто» у Тернополі. І нас заселяють в готель. Тернопіль, напевно, що таке називають. Чебуковин. Ну, коротше, той, який на березі стоїть. Тернопіль. Так, Тернопіль. І ми, значить, заселяємось. А я вже якийсь час там тусуюся. Я просто такий, куражний на фестивалях максимально. І ми заселяємось. І Юля мені, директор, каже, «Женя, будь ласка, у вас...» А, я на саундчеку когось зустрів. Ми вже дали... Я щось випили. І Юля мені, директор, каже, «Дивись, у тебе там скоро виступ. Будь ласка, я прошу тебе, тіпа, душ, поспи пару годин. Ну, тіпа, і тобі буде класно, і супер». Я кажу, «Добре, я пообідую». І спати. Вона каже, «Супер, пообідуєш і спати». Я йду. Там на березі такий красивий білий ресторанчик. Я, значить, йду, йду, йду, йду. І в фагот-сфозі сидять. І я кажу, «Добрий день». Вони, «О, братик, здорово. Як ти? Що ти, фаготик, як завжди там?» Каже, «І ми починаємо їсти борщ». І фагот каже, «Блін, ну, не смакує він. Ми починаємо пити горілку. Ми п'ємо горілку, потім ми йдемо в готель, ще продовжуємо пити там, а хлопці виступають відразу після нас. Тобто, ми граємо, і відразу після нас стає НМК». І, значить, є декілька класних фотографій. Я далі не пам'ятаю, що там відбувалося. Але є декілька класних фотографій. Бекстейдж – це сцена здоровезна за моєю спиною. Сиджу я, і Фос тримає мене за голову. Тому що я так розумію, що мені вже там гайки максимально. І в якийсь момент вони мене приводять до тями, і Фос садить з рушником. І я отакий просто… Ми знайдемо цю фотографію. Класно. І потім ми ще продовжили ввечері там гульбанити.

  51. [Фоззі]

    Там була історія ввечері, вибач, що переб'ю. Я був такий нарядний. В Тернополі хтось час від часу псує дошку Ігоря Пелага. І я впіймав якогось поліцейського начальника. І в такому стані проводив… Я хотів дати від себе нагороду, якщо впіймають того, хто це робить. Я займався налагодженням корупційних зв'язків. І тут якийсь хіпіш на воді все це відбувалося. В темряві спливає видра. А видра в темряві для музикантів, які весь день готувалися до виступів, виглядала як жінка, яка тоне.

  52. [Валерон]

    Це все хіпіш.

  53. [Женя Галич]

    Це була просто видра. А ще класний епізод. Ми колись грали у фестиваль під Одесою у Горібівці. І також якийсь кураж був. Це був, здається, якийсь, може, тринадцятий рік чи навіть дванадцятий. Дванадцятий рік, напевно. І ми ще такі зелені, ці гітари. Ти ведучим був? Так, я був. І оце ж прикол. Історія в тому, що організовував фестиваль один наш знайомий музикант. І там не було людей на фестивалі. Я не розумію, чому, але людей не було. Реально, там дуже маленька кількість відвідувачів за добу. Не доїхали. Не доїхали, так. І ми, для того, щоб нам виступати і якось себе почувати, нас знову таки зранку там накачували максимально. Ну і ми там сиділи, зранку, я пам'ятаю, ми виходили в цей готель, пили там якісь ігристи, там щось їли смачне, і потім до обіду, і так далі, і так далі. Набирали форму. І під вечір ти вже все. І я ведучий, і мені потрібно, поки люди налаштовуються, поспілкуватися. Я щось веду, там розповідаю, розповідаю, розповідаю. Ось, мені кажуть, Фос не готовий зараз вийти. Поговори ще. Я там знову таки щось розмовляю, розмовляю, починаю виступати там окнами Дані Конга, Фагот. І Фос вирішує, я не знаю чому, він вирішує, ну, прям вийти дуже пафосно, знаєш, максимально так, яскраво на сцену. Він йде, іде, пересувається, пересувається, не бачить края сцени, і він робить тільки таке. І просто, а сцена, ну, висока, метра два з половиною, може. І він тільки в пісок на пляжі, бух! Ось, мені кажуть, заповню, і я знову на сцену.

  54. [Фоззі]

    Добрий вечір! У мене був легендарний, легендарний уікенд, тому що наш басгітаріст забув басгітару на барі.

  55. [Валерон]

    Такий був виступ.

  56. [Фоззі]

    А прикол в тому, що ми виступили. Нас накачали просто зранку, тому що людей немає. Всі, типу, вибачалися. А о сьомій ранку в мене літак в Київ, а я забув в готелі паспорт. І наша директорка Лідія Клоу, яка була... Я ще тоді в ліфті застряв. Зараз я ще одну історію згадаю. Так от, вона домовилася, в мене в Одесі без паспорту, в Київ, я прилітаю в Київ, приїжджаю на Майдан, граю два футбольних матчі за маєстру, забиваю гол, ось в тому стані. Забиваю гол, потім веду на Майдані Незалежності концерт, футбольний, це тур був паралельний, футбольний, з якимось брендом, я вже не пам'ятаю. Сідаю в літак, прилітаю в Одесу, і в нас концерт ще в клубі. І єдине, що я пам'ятаю, що гримерка був стріптіз, з червоним, з червоним таким світлом, і мені так від нього боляче, холодний під. Я літав, грав футбол, вів концерти, зараз треба виходити, а я не можу. Так от, є більш яскрава історія, ти, мабуть, її розповідав. Про стук в вікно на тому фестивалі.

  57. [Женя Галич]

    Це історія, взагалі, кипець. Цей же фестиваль. Перше, в той момент, коли Фозів пав зі сцени, вночі там ліфти в цьому готелі. І, коротше, я застрігаю в ліфті, і вночі, коли я колдись їхав, я вже не пам'ятаю, але я застрігаю в ліфті, і мене ніхто не може дістати, і Ліда, а Ліда — це мощ менеджмента музичного, тобто це людина, яка може розробити будь-які питання. Коли там той технік зламав руку, десь в полі вгнав мотоцикл, вона також за ним їздила. Ну, коротше, все це відбувається, і я зранку прокидаюся після того, як застряв в ліфті, в мене жорсткий будун, а там отак побудован готель, і по всім балконам можна йти, ти по балконах йдеш, ідеш, ідеш, і номери, номери, номери, але це все по балкону. І я чую, хтось стучить в двері, а я в цьому номері вже десь близько тижня, може більше навіть живу. Хтось стучить в балконі ці двері. Я роблю над собою колосальне зусилля, щоб встати, бо я, ну, тіпо просто в м'ясі. Я встаю, підхожу, і дивлюсь, стоїть Богдан Тітамір. Я його до цього на фестивалі не бачив. Я розумію, що він десь мав би бути, логічно будую собі, що він мав би бути. І він каже, відкривай. Я відкриваю, він каже, братко, а можна в тебе в шифонір залізти? Я думав, що в мене бедтріп, не знаю, сон якийсь. Не розумію. Він каже, добре. Я кажу, добре. Він заходить, щось мені розповідає паралельно. І отак відкриває шкаф і починає знімати всі мої речі з вишаків. Просто все знімає, бере цю трубку, на якій все кріпиться, знімає її і починає так робити. А я за цим всім спостерігаю, на мені купа цих речей, а він фігачить цю трубку. І я думаю, Леха, що відбувається? І він отак трусить її трусить, дістає звідти пакунок цієї трубки з марихуаною. Там отакий, ну він такий набитий, набитий, набитий. Штакет. І каже, брат, мене просто не випускають постійно, по суті, в аеропортах і так далі. Якщо хочеш, заходь. Ну, ввечері до мене. І йде. Я навіть ці речі не збираю, виходжу на сніданок. Кажу, Дізель, а Кітамір, він на фестивалі. Він каже, що гості до нас приїхав, десь він там був. Я кажу, ну така історія. Він каже, ти тільки нікому її не розповідай, бо нас приїдуть перевіряти. Ну, це все відбувається. Ввечері приїжджають якісь ще актори, актриси, тоді ще російські. І, значить, беруть інтерв'ю в цього актора, актриси. Кітамір, актор, актриса якась там, не пам'ятаю, як їх звуть. Ну, якісь популярні російські актори, актриси. І ми всі сидимо на цій мудровому поверсі, і ця дівчина каже, ми вчора віділи НЛО. Кажуть, тут літає НЛО на фестиваль, і вона не з Тібетця, а вона це серйозно каже. Відбувається вся ця історія. Зранку виходить стаття. На фестивалі, там, гриба в катакітах, було НЛО, вся така дівчина її бачила. І через, напевно, тиждень, напевно, через тиждень, пам'ятаєш, приїжджають купа, заселятися в цей готель, міліції, поліції. І вони починають просто ходити, знаєш, по готелю, вичисляти, що відбувається. Коротше, і ми тиждень живемо в Напрязі, тому що, типа, в когось щось, може, і було. Хтось приїжджав, цих музикантів, сотні були різні. І ми у цей фестиваль проживаємо. Але ця історія, яку, типа, це одна з найяскравіших історій, яка зі мною взагалі за фестиваль відбувалася. Головне, що ніхто, напевно, вже не дуже засмутився через глядачів.

  58. [Фоззі]

    І теж поясни, постав фінальну крапку, що Тітамір жив в цьому номері за два тижні до цього.

  59. [Женя Галич]

    Він жив в цьому номері.

  60. [Фоззі]

    Закладку лишив собі.

  61. [Женя Галич]

    Так, прикинь, він жив, і каже, от я лишаю собі, у мене таких, каже, багато. Прикольний був би тріп, якщо б прийшла міліція, ти не знав нічого про це. Знайшли б в цьому шифонєрі.

  62. [Фоззі]

    Ні, прикольний був би тріп, якби, засіляючись, кожен готель. А ви що думаєте, я тепер так не роблю? В нас колись в нас було два гітарісти. Спочатку на Червоній Руті. Наш гітарист в номері у Ділі, в Луганську, в готелі Луганськ. А Ділю селили з дівчинкою Яна Яновська, мені здається. Їй було 15 років, їй довірили Ділі, що Діля буде охороняти її. І тому їм давали люкс. Діля охороняв, щоб п'яні музиканти. Кошмар. І гітарист просто відкрив ящик, і там лежало 200 доларів. Це був 98 рік, і за 200 доларів можна було собі дозволити любе. В Луганську так точно.

  63. [Женя Галич]

    А ти розповідав щось?

  64. [Фоззі]

    Так, він поміняв 50 доларів, всіх добові скінчилися, тому що я гонорар не видавав, тільки на добових. І він злетів з катушок, але вже минуло 25 років. Кожен учасник гурту, заходячи в готель, дає мої 200 баксів. Якщо ви зараз, просто зараз, не підпишетесь на канал Пряма Червона, то Штучний інтелект вам включить рекламу Віктора Мєдвєдчука.

  65. [Женя Галич]

    Фоз розповідав, що ти побачив перший раз дати іноміка на Червоній Руті. Взагалі, так. В певчі поли. В Полтаві, так, я перший раз побачив. Я офігів просто. Я пам'ятаю, що ми прийшли, ми ж ходили на Територію А, і на Скрябіна, а я взагалі був тоді фанатом Скрябіна. Мені все подобалося, що вони роблять. В них там фантастичні альбоми були. Птахи, казки, мовари.

  66. [Фоззі]

    Ти це ще діпішово.

  67. [Женя Галич]

    Так, до цей період. Я ходив на Територію А, і приїхали ТНМК повним-повним складом, якраз тільки після зробив мені хіп-хоп. І вони, я пам'ятаю, що Яріка, тоді був ібанез такий, і там такий був звук, який я не чув жодного разу до цього в українських гуртів. Він був такий, джжжжжж, і прям потужний. І я ще застав саунд-чек. Тебе на саунд-чеку, до речі, не було. Був тільки Діля, і ні тебе, ні Фагота не було на саунд-чек. І, типу, Ярік валить на цьому ібанезі. Я зараз мурашки бачу. І я просто не можу розуміти, як це може дістати такий звук з гітари. І потім ввечері ми приходимо, вони починають валити. Це був тур переможців Рути. Ніістово просто валять. Вкладають. І починають. Я пам'ятаю, що у вас перформанс був. Ви відтискалися від підлоги.

  68. [Фоззі]

    Ми досі відтискаємось.

  69. [Женя Галич]

    На гітарному соло.

  70. [Фоззі]

    У нас просто дуже довгий гітарний соло. 12.

  71. [Женя Галич]

    Вони відтискалися від підлоги. Ми тоді пішли в такому, ну, типу, офігєвший просто. У вас тоді був директор, здається. Чи вже після того був директор. Коли ви виступали разом з Тартаком, Леша Яковлів. Леша Яковлів — це бандит такий, крутий. І він колись, ми виступали ще перед Тартаком і ТНМК в Запоріжжі на фонтанах. Чи перлини сезону, фестиваль. А Леша Яковлів — це такий, знаєш, по ньому можна кіно знімати. Він реально такий. Він мовчки підходив, так дуже близько з тобою зближався. Казав, прийшлю ж мені демку. Неплохо, неплохо. Такий, знаєш, він прямо такий. Кресний отець. Я пам'ятаю, що ми тоді познайомилися, привіталися.

  72. [Фоззі]

    Я зараз книжку написав, називається Heavy Metal. Менеджера я з Яковліва списував, всі ці прибаутки.

  73. [Женя Галич]

    А це та книжка, яка ще до війни?

  74. [Фоззі]

    До війни. Може зараз вийде. В нас коли ми збираємось, постійно його, ми багато років вже не працюємо, але оці прибаутки, які я навіть в подкасті не ризикнув.

  75. [Женя Галич]

    До речі, є така історія, що я тільки нещодавно почав розповідати якісь історії, скажімо, пов'язані з тим, що дійсно було. Тому що я в якийсь момент зрозумів, що, ну а яка проблема? Якщо ти не гвалтував і тобі не вбивав, а в тебе під час рокінрольної молодості було все, що завгодно, то чому ні? Ми всі захоплені Китом Річардсом, або Антоні Кідісом, Флітом, і так далі, і всі такі, блін, у них був папа-діллер, мама проститутка, і так далі. І вони вживали наркотики з 14 років. Блін, я вживав наркотики ще з полтавських часів, коли ми все пробували, курили, пили, і так далі. Це прикольно, тому що в цей період прийшов, і це супер-круто. А нещодавно мене спитали, один з ведучих, я також розповів якусь історію про Євробачення, як я знімав біль маріхуаною, і мені казали, ми виріжемо, ми не можемо. Ми не виріжемо, але ми не пропагандуємо. Ні, ні, я, до речі, я за медичний канабіс, я впевнений, що він допомагає, і я впевнений, що якщо ми легалізуємо і поставимо на якийсь нормальний контроль, легальний контроль, медичний канабіс, це буде...

  76. [Фоззі]

    Тим більше, що військовим. Це іде.

  77. [Женя Галич]

    Я знаю, що люди, в мене є людина, з якою я служив, він під час штурму, йому відірвало ногу. І там з рукою проблема, але рука ціла і зберегли, а ногу відірвало. І в нього вища коліна, немає ноги. І він просив, просив, будь ласка, хлопці, якщо можна. Я почав пити, люди, як правило, реагують в нас, що можна будь-які гори, будь-яку радість, запити алкоголем. Але алкоголь так працює, що в нього є побочка, і вихід, і ранок, коли в тобі ще гірше, ніж було ввечері. І він попросив, каже, хочу злізти, дістаньте мені, я хочу курити. Неможливо. Законним шляхом неможливо дістати марихуану. Знайшли незаконним шляхом, дістали, людина покурює, він почав займатися спортом, він качає руки, він збирає себе до купи, йому там, він готовий на цепартизування. Він лежав просто такий, а тепер він починає жити, знаєш? Це важливе питання з медичним канабісом, і, на жаль, як будь-яке важливе питання, у нас трохи спекулюють на ньому, особливо політики, наприклад, партія «Батьківщина». Взагалі там люди виключають партію.

  78. [Фоззі]

    Для їхньої цільової території це щось...

  79. [Женя Галич]

    В мене була ситуація...

  80. [Фоззі]

    Була ситуація, дуже близька людина, смертельно хвора. Я знав, де взяти. Можливо, булося дати на аналіз. Знав, де взяти, приніс, а людина не може себе примусити, тому що це заборонено. Це щось страшне. Тому що суспільство вважає... Навіть медичний канабіс частина суспільства чимось страшним.

  81. [Женя Галич]

    Знаєш, в мене який приклад такий був? В одному з українських міст в мене був товариш, і він... Там історія тупа, через те, що вони поїхали віджимати гроші. Він спортик. Він не курив, нічого не розповсюджував, але вони поїхали віджимати гроші. Віддали товаром? Віддали товаром, сказали, що це єдиний варіант. Вони забрали все. І його зловили. Щось там в нього було 2 грами. Чи 2, чи 3 грами, напевно. І, коротше, було... Дуже проблемна історія була. Ми її не могли відмазати, тому що пішли на принцип. А я в той самий період... У нас були концерти, ми їздили в Амстердам грати концерт. І я вперше був тоді в Амстердамі. Десь приблизно 2-3 тижні була ця історія. До цього чи після цього, я не пам'ятаю. А, до цього. І я пам'ятаю, що я йду по Амстердаму, іде такий дуже красивий дідусь, може років 60. Він на велосипеді, в нього такий прикольний костюм. Він сідає на лавочку і закурює дуже красивий косяк. От прям закурює... Джойн. І ти на це дивишся, і ти думаєш, чекайте, якась... Дисбаланс. Він курить, він гарно виглядає, він курить, сидить на лавочці, а 4 години польоту звідси людина сидить за гратами. За те саме. І ти думаєш...

  82. [Фоззі]

    Маленька вставка, Амстердам, і я згадав, де ми знаходимося. В нас знайомий один, спільний, до речі, з Амстердаму відправив собі на головпоштант траву в листівках. 16 чи 18 листівок. Потім прийшов, отримав їх.

  83. [Женя Галич]

    І пішов додому. Те, що ти сказав, це ж на цьому і спекулюють, на страхах сущності.

  84. [Фоззі]

    Так, так, так. Люди, особливо, вже в віці, в них сформоване...

  85. [Женя Галич]

    Ну, ти покуриш наркоманство. І намагається на цьому політичний капітал якийсь. Ще живріє. Ми тут вже говорили про це, згадали червону руту, і що ось тоді були такі часи, коли все українське було дуже популярним, модним.

  86. [Фоззі]

    Ні, воно пробивалося, воно не було популярним, оскільки не було чартів.

  87. [Женя Галич]

    Але воно було, ну добре, непопулярним, але проривним продуктом. І зараз ми схожі часи переживаємо? Ні, зовсім ні. Дивись, історія. Я як людина, яка впитував, просто поглинав всю українську музику, яка існувала там починаючи з 94-го свідомо, я пам'ятаю, що тоді не було зашкварним слухати, тоді не було проблеми слухати російську музику. Навіть, не те, що не було проблеми, засоби масової інформації, радіостанції, телеканали, от все, що тільки могло бути, воно все говорило про те, що диктує естраду Алла Борісовна і Єжесній. Тіпа, от все пробивалося, от я просто пам'ятаю, що до батьків приходили в гості якісь, ну там, товариші, там і так далі, це двокінна квартира, всі танцюють під магнітофон, і тоді танцювали, п'ють всі оці російські хіти. І тато вмирав, у мене тато там фанат Ді Піопол, там і так далі, і він коли ставився, ну тіпа, людям так, знаєш, тіпа, не заходило, тому що вони там, білі рози, там і так далі. Але, от коли з'явилося, ну, не знаю, чи доречно це згадувати чи ні, коли з'явилася Територія А, вона дала такий дивний поштовх до альтернативної музики. Тобто, територія... Типа Аквавіто? Так, так, тіпа Аквавіто, Фантом 2, група Степта, Ван Гок, там і так далі. Вони почали, з'явилися всі ці, при Бамбасі, тіпа, там, драм машини класні, тіпа, всі ці ПСР клавіші, і вони дали, Кузьма ввів тоді прекрасну програму, Джемс давалась вона, називалася, де він оглядав, з Ростіком вони оглядали різні...

  88. [Фоззі]

    Я пам'ятаю, на радіостолиці він ввів тоді...

  89. [Женя Галич]

    І тоді територія А дала такий класний поштовх до якоїсь ще музики, якої не було. Плюс Червона Рута з'явилася, тіпа, дуже потужно просувала, там, Сестричку Віку, там, я пам'ятаю, тіпа... Ту перша, Червона Рута 89-го ще, Гадюкіних, Бурмака, Бурмака, і, хотів сказати швидко, моя фанат був, дружина була Ростіка Зіскрявіна, Юля Лорд. Юля Лорд просто тоді... Юля Лорд це в наша Рута вже. Ні, я маю на увазі, взагалі, той період. І я пам'ятаю, що, тіпа, з'являлися все більше, і більше, і більше, і вже всі почали, блін, в хіту змінному взутті, коли... 95-та Рута. 95-та Рута, тіпа, Сірко Собакамі, Сірко Собака, потім спалахнув Шифер, який потім став Дешифером, Кріхітка Цахіс, типа, Димна Суміш, і вони всі почали з'являтися, і ми почали... Нам не хотілося слухати попсову музику, ми шукали в українській музиці... Маленька вставка, ремарка.

  90. [Фоззі]

    Ти зараз їдеш з другою рікою в Америку. Так, так. Коли вам небагато чим буде зайнятися в літаку, спитай в другої ріки, чому вони не змогли виступи на Червоній Руті 99.

  91. [Женя Галич]

    Запитаю, до речі.

  92. [Фоззі]

    Тому що під готелем була гуртова база алкоголя. А я досі пам'ятаю ці ціни. Від шести пляшок. І це згубило дуже багатьох.

  93. [Женя Галич]

    Я розумію. Ми так грали тур з Фанталізою. Ми каталися 20 міст з гуртом Фанталізою, тому вони також інколи не могли виступити.

  94. [Фоззі]

    Якби ви випили хоча б десяту частину середнього раціону музиканта на фестивалі, я б на вас подивився.

  95. [Женя Галич]

    І тоді прикол був там інша мотивація була слухати українську музику. І потім ще був такий період у 2014 році. Коли ми почали відмовлятися від тоді ми записали альбом «Ти є» з бумбоксами. Я пам'ятаю, що тоді була перша стереоплаза, коли ми там збирали і думали, ого, нічого собі, на українську музику почали в такій кількості люди ходити. Потім це знову спало. А тепер вже немає спасти, розумієш? Тепер весь контент, який є російськомовним, весь контент, який генерується з боку країн тіпа там Росія, і так далі. Ми ж не виключаємо, що і той самий Джахаліп, він вважає себе чи казахом, чи якимось іншим. Але це також російська музика. Я взагалі проти цього і був проти цього починаючи, напевно, що ще з 14-13 року якесь таке радикальне ставлення до всього цього було. І зараз мотивація інша. Ми маємо лагідно вилучити ну це лагідно я в кавички, тому що лагідно не вийде. Тіпа слухаєш російське, отримуєш пізди. Там, фінансової, або буквально фізичної. Але ти думаєш, що це потім не пролізе? Якщо подивитись на iTunes, на Apple Music, подивитись, то все одно... За останні півроку дуже міняється тенденція. Якщо ще перші... Не було показових покарань. Наприклад. А тепер вони є. Пам'ятаєш цих мажорів, які їздили на... До Львів. І є показові покарання. Люди вже думають, а може і так. Я писав там декілька постів про те, що як може інстасамка займати перше місце в чартах. Ми роздули мій пост. Нам декілька тисяч перепостів було і так далі. Тому мені цікаво спостерігати за тим, як воно розвивається. Але в мене є ще інша сторона. Розвиток української музики, це квотування і так далі, воно має супроводжуватися ще і якістю. Тому що, пам'ятаєш, ці 50% квот, коли почали ставити, просто от, якщо воно українською мовою, то не важливо, якої воно якості. А як було викручуватися радіошансом? Я дуже пам'ятаю це. А чи KISS FM? А може не потрібно настільки, може тоді краще якісь, ну, це просто псувало людям смак. Що всі почали українською записувати, хто вмів, хто не вмів, аби потрапити на радіо. І зараз така сама плюс-мінус історія. Дуже важливо відслідковувати ну, скажімо, дуже багато артистів. Структура щастя, хейт спіч, діти інженерів, там, не знаю, кого я ще бачив на фестивалі. Скажи щось погане.

  96. [Фоззі]

    Ну, це якраз ті, хто має забрати від Моргенштерна дітей. Я забув розповісти історію про російську музику і фестиваль «Файне місто». Ще в Тернополі. Ми приїжджаємо і дізнаємось, що ще росіяні виступають.

  97. [Женя Галич]

    А хто з них?

  98. [Фоззі]

    Anacondas. Це був десь 19-го року. Вони ж білоруси, здається.

  99. [Женя Галич]

    Ні-ні, вони росіяни. Але вони ж, як би, гарні.

  100. [Фоззі]

    А я дізнавшись про це, росіяни виступають. І, причому, це не єдиний випадок, коли поруч за стінкою, в гримерках цих, в ничках, були росіяни. І я почав безперервно наспівувати свою улюблену пісню харківських ультрас. Банана, банана, мама, в жопу виїбали Путіна вавана. І цю відповідь дніпровську. Бандера, бандера, папа, в жопу виїбали, сука, Путіна, кацапа. І так 40 хвилин. Я вирішив, що я можу. І десь хвилин через 40 до мене прийшли організатори і сказали, вони нормальна група. Вони вважають Крим українським. Я кажу, я зараз піду. Запитаю. І так. Та-та-та. Це було вже нормально після виступу. Я зайшов до них, я поговорив з ними. Вони показали мені публікації, в яких вони говорять, що Крим. Я не знаю, що зараз.

  101. [Женя Галич]

    Вони такі ліберальні. Але, хлопці, тоді це була моя інфантильна думка. Розумієте? До 2022 року. Це інфантильна. Зараз я змінив свою думку. Коротше, я про все хотів сказати. У мене була історія з фестивалем «Захід». Там була група «Люмен» заявлена. А це антисистемщики такі російські. Це був 2014 рік. Чотирнадцятий рік. У мене був синій ракет по всій голові. І я пам'ятаю, що вони не приїхали на фестиваль, тому що засали. Ну, типу, як так, ми поїдемо в Україну, тут війна почалася. А передплату повернули? Не знаю. І я пам'ятаю, що Яків каже, ви можете виступити замість групи «Люмен»? Я кажу, ми можемо виступити не замість групи «Люмен», але дай нам виступити. Я перше, що роблю, я виходжу на сцену, кажу, «Ей, привіт всім, ми група «Люмен» і ми, йовані сикуни!» Тіпа, і всі, о, починається крик, і ми починаємо грати сет безпереверно. І, тіпа, звалюємо. І на вечорі, ну, це ж викладають, ясно, погрози там мені. «Да я тебя найду», «Я там тебя не найду». Я кажу, приїжджай і найди. Ну, тіпа, приїжджай, я залюбки, поспілкуюся з вами». Ось. І потім мені попросили, там, «Давай вибачайся», тому що, тіпа, нам же ж потрібно... Ну, коротше, там ціла історія була з цими вибаченнями. Вони там намагалися на Мірову пойти, там, і так далі. Але я тоді ще пам'ятаю, що після 2014 року будь-яка присутність російськомовного артиста і російського артиста на тих чи інших фестивалях в мене викликало дуже якісь такі сумнівні, знаєш, тіпа, ну, ти подумаєш, ну, ніби окей, але, ну, тіпа, і мені нав'язали таку думку, вона інфантильна достатньо, я хочу переосмислити все це зараз, але мені нав'язали думку, що, наприклад, той самий NoizMC, що він, тіпа, його, він своїй аудиторії на тій території розповідає про війну в Україні і що тут дійсно відбувається. І я думав, блін, а може дійсно, знаєш, він, тіпа, напитується тут і приїжджає, і потім там розповідає. Ну, він на захід фестів виступав до останнього, мені здається, на цьому 21-му. І тому, тіпа, в мене була така ділема, я думав, і ми, так, з ним поспілкувавшись зрозуміли, що він дійсно сильно, тіпа, антипутінський. Прям максимально. І я тоді, ніби, знаєш, такий, ну, окей, тіпа, і я дивився на його виступи, на те, що він робив кавери на VV там і так далі, і я такий думав, ну, може бути. Але мені здається, я от теж думав про це, тому що я, каюсь, я слухав Noize MC, був на купі концертів, що от антипутінський ще не означає проукраїнський. Так, звичайно.

  102. [Валерон]

    Ні, зараз це зрозуміло, просто.

  103. [Женя Галич]

    І от у Noize є така штука, що він, от, там, любить Росію, про це розповідає, там, у нього пісні навіть є, там, якось «Крина майбутнього», там, «Прекрасна», і так далі. І, тобто, при всіх його, там, якісь повазі до нього, мені здається, все одно, що не місце в українському промисловому просторі. Дивись, от якраз те, що ми говорили, те, що ми говорили, мене часто питають, чи є хороший русскій. Вони можуть бути хорошими для себе. Мене це не має стосуватися. Тобто, історія в тому, що, тіпа, я не хочу навіть думати про те, що є хороший русскій. Тіпа, це їх проблеми. Життя на то коротке, а росіян на то багато. Так, тіпа, цей сусід нікуди не дінеться, але нехай вони єбуться там самі з собою. Ну, тіпа, хочуть виступати проукраїнськими, нехай для них виступають. Не потрібно нам тут нічого розповідати, що ми там, тіпа, якісь українці, неукраїнці, що ми вас підтримуємо. Мені похуй, підтримуєш ти мене чи не підтримуєш.

  104. [Фоззі]

    Ми з тобою брали участь у фестивалі Атлас, коли Меладзе, пам'ятаєш, після ПРР ви привезли Меладзе і там був фурор.

  105. [Женя Галич]

    Я пам'ятаю, що таке було, але не пам'ятаю, що він приїжджав. А що там було? А, я пам'ятаю, що була проблема в тому, що вони в безкоштовний день зробили його виступ і там були якісь історії.

  106. [Фоззі]

    Безкоштовний день Атласа — це відома штука. Я хочу на іншому зауважити. Я тоді був на вашому виступі. Ну, як там, барабани розкоцали по кінцівці. Це завжди для музиканта. Було, було. І в тебе тоді ще був конферанс російською. Тобто ви співали українською, а ти ходив, жартував російською. І це був...

  107. [Женя Галич]

    Дисбаланс. Я знаю цю історію, і ми про це говорили неодноразово. Я в цілому ж виріс в російськомовній родині, перше. Але паблік є паблік. Друге — те, що все це величезна проблема бішабасності алкогольної. Коли тобі, в принципі, ти ж тіпа українець, ти ж можеш розмовляти, ти транслюєш, співаєш пісні українською, але ти дал, і з аудиторією розмовляєш мовою, яка тобі середині. Так само, як за кермом. Інколи буває, що я їду, хтось мене вибісив, і я раз російською починаю звертатися. Каюся. Ясно, що це неправильно. Питання в тому, що я в якийсь момент зрозумів, що це, знаєш, по-перше, дисбаланс, диссонанс. Коли ти співаєш українською, а говориш за аудиторією російською. Ну, тіпа, а в чому прикол тоді співати? Ти можеш співати і російською так само. Так що, так, це диссонанс, який часом виправили, і взагалі ми зараз, я дивуюся просто, мені так приємно, у нас музиканти групи, ми тепер спілкуємося українською. Реально, навіть коли ти зустрічався раніше з людьми, інколи ми переходимо на російською, починаємо щось дуже сильно обговорювати, і там або я, або Костя, і потім дивлюся, що раз, раз, раз, і кубик знову на українську перейшов. І це прикольно, що навіть ми, які дуже довго часу разом, ми почали спілкуватися українською всередині. У мене теж є така тема, що коли сердешся, чи хочеш щось швидке, чи на футболі, наприклад, підказуєш комусь, то говориш російською. Я не буду говорити про кого, але один супер відомий український співак, супер відомий український співак, який для мене був прям взірцем україномовності, ми колись з ним зустрілися перший раз, ми проговорили дві години російською, і він зі всіма своїми підлеглими, зі всіма музикантами спілкувався російською. І я тоді також такий думаю, блін, щось я не роздопляю, як це може бути.

  108. [Фоззі]

    Я розумію, про кого ти, але не існує абсолютно, а стовідсотковою буває тільки смертності. Так, так, я розумію.

  109. [Женя Галич]

    Ми почали говорити ось про цих добрих в лапках руських, я згадав, от сюди їхав, і згадав, що у тебе була пісня з Animal Jazz, і якраз це було 19-му, чи там 20-му році, і якраз ці прикладки, от нас, тіпу, намагались помирити якось. Там була історія, що ми записали цю пісню, ми записали свій куплет українською, вони записали свій куплет російською, і там також була історія, що хлопці, вони нам викатили свої там, я ж також сумнівався, переживав, і вони викатили свої аргументи стосовно того, що ми ж тут маємо розповідати про те, що відбувається. Ми хочемо, я там наполовину українець хтось там був, я наполовину ще хтось, і ми ж, тіпа, хочемо зробити так, щоб, тіпа, донести до росіян, що це війна безглузда, тіпа, время любітні, время розбрасувати бомби, типа, ви запишете свій куплет, я кажу, я погоджуюсь, якщо я запишу українською мовою свій куплет, напишу свій текст, і запишу українську мову. Вони кажуть, ок, ми записуємо трек, і потім прикол в тому, що, пам'ятаєте, була жорстка заруба в Керченському проліві, жорстка заруба. Ну, коли наших вполонили.

  110. [Валерон]

    Так, так.

  111. [Женя Галич]

    І вони кажуть, давайте випускати пісню, я кажу, напевне, що ні, чуваки, ми не будемо цього робити. Вони ображаються, потім вокаліст йде до Дудя на інтерв'ю, і каже слово сполучення, просто оторвать за салі, випустіть цю пісню, знаєш. Але пісня вже на той момент існувала, тіпа, вона була випущена. І тоді ми не знімаємо кліп, ми забуваємо цю історію, відмовляємося від участі в зйомках кліпу, ну і все, тіпа, та в нас була така історія. Але, от, ніби вони і розуміли, що відбувається, а з часом виявилося, що не розуміли.

  112. [Фоззі]

    З ними треба обережно. Нам запропонували приблизно в ті ж часи професор Лебідінський. І теж там антипутинська риторіка, давайте, давайте, давайте. Просто датчик, який каже, я не хочу мати нічого своєго. В хозі датчики працюють? Ну, просто не треба.

  113. [Женя Галич]

    Це ж приклад людини, яка в 14-му році все закрила.

  114. [Фоззі]

    Я не знаю, хто така інстасамка. Я бачу ці чарти, можливо, я десь відчув від якихось соціально невихованих людей, але не знаю, хто я.

  115. [Женя Галич]

    Розумію, розумію. Хоз доя не бачив жодного разу.

  116. [Фоззі]

    Так, не бачив.

  117. [Женя Галич]

    Я йому розповідаю про доя. Це погано, напевно, що я йому розповідаю про доя. Я розумію, що під час всього існування колективу в нас були і російськомовні пісні, і популярні.

  118. [Фоззі]

    І популярні.

  119. [Женя Галич]

    Ну, з бумбоксом це було. «Вечір в Ріо» взагалі мені так подобається. Історія в тому, що саме після 14-го року мені здається, що ну, коротше, в мене було багато можливостей поїхати і вступити в Росію. Але саме оця історія, що і комерційні контракти були в Росії. Можливо було заключити комерційні контракти в Росії з брендами. Але саме ця історія, що давайте спочатку виводити повністю свої війська і лишайте нас спокою. І тоді ми можемо про щось говорити для того, щоб вас лагідно українизувати на тій території. Але для мене була принципова позиція ну, типу, не можна. Не можна, тому що це буде розцінюватися як підлабузництво, підлизування ворогу.

  120. [Фоззі]

    Або запрошення на російські фестивалі 15-16-му році.

  121. [Женя Галич]

    Дуже багато. Подивіться, вони постійно ось цю штуку з Миром просували. От ваша ця пісня. Потім пам'ятаєте, Віннику вони там щось Вінник там знімався за Мир. Я знаю, що Animal Jazz виїхали з Росії. Зараз не знаю, чи це було дійсно... А не писали вони тобі з початку війни? Писали. Я канцл.

  122. [Фоззі]

    Ну, їхній Мир... Мене є знайомий, який брав участь в перемовинах російсько-чеченських після Першої Чеченської війни. Ну, він молодий був, медійник. І він спитав, там в делегації був мер Москви Лужков. І він спитав нього, що ви хочете? І Лужков він відповів, що ми хочемо Міра. Міра. І за два роки стало зрозуміло, яким вони бачать Мір. Російського Міру. Так, так. Вони хочуть Міру, щоб все було спокійно. Але щоб вони вбили всіх, хто проти. Ось так. Ось це треба завжди розуміти. Навіть... Ну, Нойс, він же ж... Коли я ще слідкував... Він же з Білгарди, сусід наш. Коли я ще слідкував там, Мерседес С666. Вони ж там почали цього Навального носити на палках. Тому для себе я... Інших їх не існує. Вони все одно імперці. Просто вони мріють про демократичну імперію, в якій не буде корупції, а все одно їхня демократична, навіть якщо уявити. Імперія без корупції. І це означатиме, що їхні танки, їх буде більше. Їхніх ракет буде більше. І рано чи пізно це прилетить. Якщо це прилетить нашим дітям, це вже...

  123. [Женя Галич]

    В тому-то і прикол, що коли я для себе визначав позицію хороших рускіх, міра і так далі, я зрозумів, що по факту ми завжди маємо бути готові до того, що цей сусід нікуди не дінеться. І цей сусід ніколи не зміниться. Питання в тому, наскільки ми будемо рефлексувати після нашої перемоги на те, що відбувається в сусіда. І допоки ми будемо рефлексувати на те, що відбувається в сусіда, ми вже перемогли, можемо вже там миритися і домовлятися. Ні. Ху. Я. Питання в тому, що дітей в школах російських ще досі навчають по тій історії, яку їм нав'язали. Тіпу оці всі пілотки, оці всі бозетки і так далі, це малюють діти. А це означає, що це покоління, воно ще буде рости і їм будуть прививати ці цінності. І це буде дуже-дуже довго. Тому що наша задача виштовхати їх з наших територій і забити на них ментально хуй. Взагалі їх немає. Крокодили. Так. Все. Хочеть і готуватися. Я завжди кажу, що тіпа от я не був готовий до повномасштабнення вторгнення. Взагалі не був. Тіпа я чому пішов в підрозділ? Тому що мені хотілося швидко навчитися мати хлопців мати з ким воювати, мати можливість воювати, мати можливість захищатися, навчатися і так далі. І от тепер я вже точно розумію, що кожен український хлопчик має розумітися на тому, що може відбутися з часом. Тому що, як показала практика, ці війни, вони будуть раз в якийсь період знову, і знову, і знову. Тому що таким сусідам нам точно...

  124. [Фоззі]

    А ти ж в тебе же світа...

  125. [Женя Галич]

    Я військовий вуз закінчив. Це не військова кафедра, а саме військовий вуз. Полтавський військовий інститут зв'язку. Я лейтенант запасу. Але питання в тому, що ми ж з тобою були на фестивалях. Рок-н-ролл в чистом віді. Завжди. Ніякої армії. А тепер ясно, що я розумію, що і те, що я почав служити, і те, що я там... І те, що я брав участь у бойових діях, і все це... Все це має дати якісь тригери на довгі-довгі роки. До цього потрібно бути готовим. Завжди. Тому що ці команди, в яких я співпрацював, на тренування ми їздили, на полігони, якщо б в нас була така кількість підготовлених бійців на момент 24 лютого, без злагоджених підрозділів, цивільних курсів, такмеду, вігнової підготовки, тактичної підготовки, просто злагоджених груп навіть. В селі, де я живу, в нас були хто з гладкоствольним, хто з тапаром.

  126. [Фоззі]

    Ти маєш на увазі швейцарський підхід, коли в кожного є ствол, і ти знаєш...

  127. [Женя Галич]

    Його можна прийти і ворожейку отримати, можна мати з собою, можна там зберігати, і ти знаєш, що, наприклад, якщо починається якийсь піздец, ти збираєшся з твоїм підрозділом, він вже визначений, і ви починаєте виходити на бойові позиції. Тому мені здається, що якщо б все це було, не було б такої кількості жертв. Деяким публічним діячам пробачають все. Я не розумію, чому. Ну мені, реально, я не можу зрозуміти, чому. Коли людина там жила до 22-го року в Росії, виступала в Росії, збирала гроші в Росії, заробляла в Росії, і, тіпа, 24-го щось сталося, є один тип людей, які просто виїхали, їх там півроку, рік не було в країні, і тут вони, блять, повертаються і стають національними героями в якомусь супермасштабному телешоу. І ти думаєш, ви що, охуєлі совсім там всі? Як так може бути? Людина зрадила країну, з якої втікла, її не було, а тепер ця людина буде судити людей, які, тіпа, голос країни, там назва, їбать, голос країни, з якої ти, підар, втік.

  128. [Фоззі]

    А хто буде?

  129. [Женя Галич]

    Ні, ну це не зараз, там минулий заїзд. Ну, тіпа, питання я не розумію, в чому прикол? Тіпа, давайте, якось, коли почне працювати інститут репутації? Тіпа, історія в тому, що, тіп, окей, в нас купа є людей, які, ну, тіпа, да, дійсно, Росія — агресор, я це визнаю, але методи ті самі. Вплив на людей за рахунок спекуляції на білявійськових темах, біляукраїнських темах і патріотизмі штучному. Всі пам'ятаємо, як в якому? 14-му чи 15-му році? Тіпа, а давайте, їбать, перефарбуємо всі паркани, всі мости в зовто-синій колір. Ще гроші давайте будемо збирати.

  130. [Валерон]

    На фарбу.

  131. [Женя Галич]

    Давайте все це зробимо і тоді ми всі українці. Ми всі тоді українці. Окей, їде машина, в неї один прапор позаду український, герб висить український, флажки українські. І звідти грає Шафутінський. Який ти нахуй українець? А ще звідти випадає недополог. Ну, тіпа, в чому тоді в нас патріотизм? В тому, що в кожній пісні казати я Україна, я не Україна, я купив байрактар, ти не купив байрактар, честь, гідність, нація, і так далі. В цьому немає патріотизму. Патріотизм в тому, що герої починаються тепер немає рок-зірок, немає бандіків, немає авторитетів. Є військові. Оце нові рок-зірки, це люди, які кожного дня, вони так чи інакше...

  132. [Фоззі]

    Вибач, але єдиний телемарафон те саме і робить. Він... Я договорю.

  133. [Женя Галич]

    І проблема в тому, що з одного боку ми всі прекрасно розуміємо, що якимось чином потрібно підтримувати людей Українізацію. Говорити так, дійсно, співати якісь патріотичні пісні. Але чи не перетворимося ми в Савок, який співав всі ці славянки, і так далі. Старова страна, там, жовто-блакітні ми, і так далі. Тут дуже тонка грань. Говорити про це може потрібно, але має бути якесь прийняття, тому що люди, на жаль, я в одному з ваших випусків бачив, як деякі діячі говорять про те, що потрібно лагідно підтримувати повернення деяких артистів і виступів цих артистів в Харкові, і давати їм шанс. Така нахуя, я не розумію.

  134. [Фоззі]

    А як ти заборониш Лободі виступати на вулиці Харкова?

  135. [Женя Галич]

    Я не можу заборонити.

  136. [Фоззі]

    Як ти заборониш людям, які прийшли?

  137. [Женя Галич]

    Я можу створити прецедент. Я можу створити. Ти, я, ви, всі. Ми можемо створити прецедент, коли людям має бути соромно за те, що вони це слухають. Все. Це єдине. Ну, типу, тобі соромно, наприклад, тобі ж соромно, якщо ти їдеш в таксі і грає Білої Рози. Мені соромно, я кажу, братику, а можеш виключити цю хуйню, бо я тобі зараз розтрашу позаду черів просто, і на цьому все закінчиться. Він каже, окей, все, вибач, будь ласка. Ну, це теж таке питання, от Положивський у нас був, і він казав, є навушники такі, знаряддя універсальне, хочеш щось слухати, слухай в навушниках, тіпу, от публічно, так, я ж тобі про це зараз і сказав, що, тіпа, має бути створений прецедент, в якому соромно слухати тих чи інших артистів. Соромно підтримувати тих чи інших артистів. Чому? Тому що, ну, ніби вони були не зовсім українськими до того часу, як не стали супер-українцями.

  138. [Фоззі]

    З їхньої точки зору, все менеться, все заспокоїться, і вони повернуться, вони перекладають пісні на...

  139. [Женя Галич]

    Дивись, дивись, навіть якщо це не так, навіть якщо це не так. В вишній уяві все так. Ну, може, може, давайте допустимо, що навіть, може, це не так, якась умовна там, давай, ну, блін, вже Світлану сьогодні чіпали, нехай буде це Світлана Лобода, нехай вона думає, все, я повернулася, все, я буду тут, і все буде добре, і все буде, ну, тіпа, я буду... Я кинула там все, я була на піку, я заради вас... Клас!

  140. [Фоззі]

    Молодець!

  141. [Женя Галич]

    Я знаю, що вона допомагає, в мене є знайомі, яким вона допомагає, це дійсно так, але дайте їй можливість довести це вдовгу, дистанція має бути не коротка, не на сьогодні, нехай все це пройде якийсь час.

  142. [Фоззі]

    Ну, вона не зможе мовчати про все це, тому що сьогоднішній світ, він весь перетворюється на шоу-бізнес, і люди постійно кричать про себе. Для того, щоб їх почули, треба кричати, кричати, а я тут цей, а я тут цей, а це дратує. Ну, от нещодавня ситуація, де вона в Варшаві приходила, і там якось...

  143. [Женя Галич]

    Не дуже раді були.

  144. [Фоззі]

    Мене просто про Харків дуже боляче пораховує.

  145. [Женя Галич]

    Має бути все-таки інститут репутації.

  146. [Валерон]

    Він з'явиться просто так.

  147. [Женя Галич]

    Він з'явиться просто так. Я же кажу, що потрібно створювати прецеденти, в яких ставити людей в такі умови, якими їм буде просто самим некомфортно, і все. От ти, Фош, згадав? Взагалі в мене не влазить в голову просто оця тема, коли перекладають російські свої пісні на українську. Тіпа, а чого ти раніше написав їх українською?

  148. [Валерон]

    Чого ти написав їх російською?

  149. [Женя Галич]

    Тут також, тут тіпа дві сторони, на жаль. Є пісні... У нас є пісня, яку я в ньому ночі буду казати на... коротше, на так, як є. Вона написана, було три версії, ми цю пісню писали для нового каналу, це було замовлення. Серіал таке називався, «Київ Дньом і Ночі». Замовлення було таке, напиши пристрів з словосполученням «Київ Дньом і Ночі». Я написав три варіанти. Новий канал цю пісню прийняв, і взяли її в серіал. Мені заплатили за це гроші, і тепер вона там використовувалась якийсь час в серіалі. Зараз люди дуже хочуть почути цю пісню. Я не можу її виконувати. Вона популярна, вона про Київ. Чувак переїжджає в Київ, в нього тут все виходить. Ти маєш на увазі для чого? Мені постійно, давай перекладем, давай перекладем. Я ніби не відчуваю можливості адаптувати цю пісню в українську мову. Тому, з одного боку, якщо перекласти цю пісню, вона буде все одно українська. Тому що там про Київ і так далі. Але з іншого боку, ти кажеш, дійсно, нахіра перекладати, якщо вона вже написана російською. Це комерція якась.

  150. [Фоззі]

    А ти робив ставку там, Київ, німона, смерть ворогам.

  151. [Женя Галич]

    Спробував заробити другий раз. Ну, типу, новий подик. Дентес переклав якусь про Олю. Я бачу там опис, вона випав в мізікі. Є якісь десь у почартах. Є ще артисти і про Байрактарщину, які не те, щоб навіть... Ну, Байрактарщина — це спелекуляція на тих чи інших українських темах, тому що це зараз там популярно. Але ще є хайпожори, які використовують в своїх піснях, в своїх підводках, в своїх стендапах, в своїй творчості. Те, що б'є нижче пояса. Добре, хочете прямо? Пісня «Фортеця Бахмут» в той час, як відбуваються події в Бахмуті.

  152. [Фоззі]

    Ми його питали. Якраз вийшло, коли з Бахмуту тоді...

  153. [Женя Галич]

    Добре, у мене питання. Ну, типу, як до цього ставитись? Ви до цього ставитесь? Мене це дратує. Для багатьох людей це пісня, яка стала підтримуючою. А не здається тобі, що це правильна пропаганда «Фортеця Бахмуту»? Я не кажу, що це правильно чи неправильно. Я кажу про своє відношення до цього.

  154. [Фоззі]

    Ну, як Вакарчук про Маріуполь співав. Хороша пісня.

  155. [Женя Галич]

    Коротше, історія в тому, що можна говорити про Байрактарщину як про явище, але деяким людям це дійсно потрібно. Я до цього ставлюся негативно. Мені здається, що група ТНМК, мені здається, що група Торвальд, мені здається, що там є ряд артистів, яким просто ні в дугу, ні в касу писати пісні за допомогою яких вони будуть спекулювати на темі війни. Є інші гурти. Це їх вибір. Чи можу я сказати, що він мені подобається? Він мені не подобається. Але є люди, я знаю цих людей, яким пісня «Фортеця Бахмут» подобається. І це окей. І це окей. Я не сприймаю цю творчість. Інші сприймають. І це окей. І ми не можемо всіх розчісати зараз під одну грибінку і сказати, що ми ж тим і відрізняємося від Росії. Нам не потрібно пропаганду нав'язувати таким чином, що або всі слухайте, або всі не слухайте. Ну, створювати собі якихось хлопчиків, які будуть співати виключно пропагандистські пісні. Хочете послухати? «Білокурих бестій» Хочете слухати «Фортецю Бахмут»? Хочете слухати про честь, націю, «Байрактари», «Джевеліни»? Окей. Окей. Але інша сторона — створювати альтернативну реальність музичну. І це також відбувається. Груп — отак просто.

  156. [Фоззі]

    Та хвиля-хвиля йде.

  157. [Женя Галич]

    А є три тобі, які подобаються? Нові?

  158. [Фоззі]

    Хейт-спіч.

  159. [Женя Галич]

    А хто це за хейт-спіч взагалі? Я намагався послухати. Ну, це такий типу альтернативний панк-індастріал. Так. Він читає щось. Хейт-спіч не входить в тарілку. Я просто не люблю саме такий стиль музики. Але мені реально подобається структура щастя. Ну, прям подобається. Тому що вони класно роблять. Дівчина, дійсно, україномовна. Вони слухали структуру щастя.

  160. [Фоззі]

    Мені треба лізти в «Шазам», тому що я перестав запам'ятовувати.

  161. [Женя Галич]

    Дуже прикольно робив сет-світ. Ви всі його пісні слухали. І він рекордсмен по прослуховуванням на Спотіфай і на платформах. Під звуки касет нам з тобою. Оце сет-світ. Супер крутий чувак. З того, що можу ще визначити з молодих, з молодих, з молодих. Я просто зараз там в мене перебираються. А, «Тембер Бланш». Роблять дуже потужну, класну поп-музику. Я тобі зараз заспіваю. Я прибуду з миттою головою, щоб до мого серця було мені. Так, що ти в біса закоханець, якщо не затрошишся на повільний танець. Дуже популярний трек. І вони класно роблять. Вони прям реально роблять треки. А, і до речі, що нещодавно завалив. Я був на концерті групи «Циферблат». Не чули таку? Два брата-близнюки з консерваторською освітою роблять такий бітла-ролінгстоун, такий, що ти сидиш. В них гітарист, один клавішник на мугах, інший клавішник, перкусіоніст, тут барабанщик. Пацанам по 20 років. Так оформували, що я просто... Циферблат називається. Ти ж з військової сім'ї, правда? Тобто ти знав про армію трохи більше? Про іншу армію трохи більше. І яка вона була? Радянська? Чи, наприклад, армія 2005-го, коли випустився з університету? Радянська. Нічого не змінилося. Класична історія.

  162. [Фоззі]

    Від забору до обміну?

  163. [Женя Галич]

    Так. Зранку шукування, розвод, якась робота в обід, потім ввечері шукування додому, наряди, караули. Класична, при тому, що не професійна. Тобто ніяких підготовок окремих бойових род, ніяких підготовок. Я з цим не стикався. Найгірше, з чим я стикнувся, не пам'ятаю, який рік, а я спробую згадати зараз. Я думаю, що це був якийсь 98-й, 99-й. Я живу авіамістечкою. У нас на аеродромі було дуже багато літаків. Ту-22, і так далі. І їх просто почали продавати і розпилювати. І в мене був царство універсне. Командир ескадрілі дядь Валєра Вєрєску. Я пам'ятаю, як він стояв на колінах і прям плакав. Це дорослий, кримезний чоловік. Він стояв і плакав, коли його літак розпилювали. Оце мені запам'яталося. Дуже-дуже надовго. Я пам'ятаю, що цю армію дірібаняли, дірібаняли, дірібаняли, дірібаняли.

  164. [Фоззі]

    Вона велика була.

  165. [Женя Галич]

    Розпродажа родини нагадувала дуже багато. Тому яка вона була? Я не пам'ятаю, що за весь військовий інститут я стріляв з автомата два рази. І не було відчуття, що вас готують до чогось. Перестань. Дубок, форма, якісь подшиви. Я пам'ятаю, що ми постійно подшивалися. Воротнички. І щось там постійно за зовнішній вигляд нас їбали. Або за те, що ми щось неправильно робимо. Шикування. Я пам'ятаю, реально я фарбував траву. Серйозно? Я фарбував асфальт. Бордюри всі ці. Ну, ел класико. Коротше, ніяк не знадобився той досвід зараз? Ні, взагалі. Єдине, що колективізація. Тобто ти з пацанами швидше знаходиш спільну мову, ніж якщо б ти не служив. Я прийшов в підрозділ. До речі, ми з гітаристом групи ТНМК Ярославом служимо в одному підрозділі. І я коли прийшов в підрозділ, мені було легше, мені здається, знайти спільну мову з чуваками, тому що я якісь вже речі плюс-мінус там розумів. Тому що деякі взагалі не розуміли субординації, звань. Я ж все-таки пам'ятаю всі ці звання по посади і так далі. Пам'ятаю, що зараз, коли я заходжу в фінчасть, там той самий запах, який був в тата в кабінеті, коли я приходив до нього. І той самий абсолютно нічого не змінилося. Така кухня з папером, з таким фарбою, яка щойно пофарбована. Ось щось таке слово.

  166. [Фоззі]

    Такої суміші п'єнерського табора і лікарні районної. Я про літаки хотів вам одну штучку додати. Був день повітряних сил. І ми опинилися поруч з частиною, попросили виступити. І потім пішли до літаків подивитися. І наймолодший літак був 89-го року. Це рік заснування нашого гурту. А ми вважаємося...

  167. [Валерон]

    Молодим.

  168. [Фоззі]

    Так, молодим. Це був наймолодший бойовий літак, який зараз працює. Як вони ще працюють? Здивування інше. Як хоча б щось лишилося? На цьому розпродажі фіратітан.

  169. [Женя Галич]

    Але я пам'ятаю, що в нас були постійно показові польоти. Миргород, Пірятін, Полтава. Показові польоти. Я пам'ятаю, що наша авіація була на якомусь запредельному рівні на тій техніці, на якій вони літали. Я пам'ятаю всі ці фігури, що вони робили з цими літаками. Я пам'ятаю, що дивилися. Єдине, що потім, після Скнілова, закрили всю цю історію з польотами. Але було просто фантастично.

  170. [Фоззі]

    Я ж повідав, ми того дня виступали в Сочі на фестивалі Рупар. Росія, Україна, пам'ятаємо про родство.

  171. [Женя Галич]

    Під час трагедії в Скнілові?

  172. [Фоззі]

    В Скнілові. П'ять українських гурчів, п'ять російських. Від Росії, мумій, тролль. Ці мої ненависні панки питерські. Король Шут. Таке от було.

  173. [Женя Галич]

    До речі, нещодавно в ТікТоці бачив інтерв'ю Горшка. Я просто офігів. Він каже, це якийсь 90-й рік, і він каже, ми зараз в Харкові, здається, чи в Києві, чи в Харкові, чи в Києві, в Києві. Це для України мати, Україна мать міст російських, Україна мать країн російських, міст російських, з цієї країни все почалося, і що Русь починається тут, і він прям навалює.

  174. [Фоззі]

    А в них подібне написано в підручниках. Просто потім зауваження. Так от. І нам заборонили казати зі сцени, оголошувати, що от сьогодні загинули люди. А я все одно оголосив. Я на футболі тоді коліна вчергова. Я сидячи виступав. От. І я думаю, а що вони зроблять? Це «Укрзалізниця» тоді робила. Один фестиваль в Ялті, рупор. Один в Сочі. Так, трошки прилетіло. А про «Каролі Шут» це єдиний гурт, який для мене, там, мені здається, в Кіркорова можна знайти якусь симпатичну пісню, а не в «Каролі Шут», тому що ми були з ними в Москві у одній гримерці, і вони насрали в вимовальник, і нас потім питали, чи це не ми. Вони винили це панки, які лишали по собі такі сліди. Це була їхня осознана акція. Після того я нічого хорошого не міг подивитися.

  175. [Женя Галич]

    Я просто дуже був здивований, що це інтерв'ю якогось року, а людина, він топив жорстко за Україну. Але показово, що ця херня завжди існувала, правда? Якщо фестиваль рупор, ну це ж така махрова, махровий цей русський мем. Нам не можна було, я також це з'ясував вже з часом. Я нещодавно дивився якийсь влог, що перша піздячка козаками 1561 рік. Коли дійшли козаки до Москви. Я не пам'ятаю, як битва називалася. Але історія в тому, що з нами постійно потрібно було миритися. Тому що ми постійно набуром були. Ну зрозумій. Це ж історія, яка... Пам'ятаєш цей фільм «Чи брат, чи брат 2», коли вони... «Ти чо, Бандеровець?» Коли вони зустрічали в Нью-Йорку. В Чикаго, так. Історія в тому, що їм завжди потрібно було показати, що ми трішечки нижчі за них. І Ваня Пасюк такий. Але в той самий час їм було потрібно показати, що вони нісходітельно дають нам можливість миру. Добре, ти мобілізувався вже офіцером, виходить, так? Так, звичайно. І відразу у тебе було в підпорядкуванні якісь люди? 26 людей. Командиром збору. І це їх прям...

  176. [Фоззі]

    Командор?

  177. [Женя Галич]

    І нічого не згадалося одразу? Ні, ми там щось зібралися, поговорили. «Ти будеш командиром збору». Це ж відповідальність. Відповідальність за них. Але в нас комбат, він настільки сильно менеджер. Типу, він щитує людей. І, по-моєму, кажучи, «А нахіра тобі це потрібно? Давай не так. Давай, ми лишаємо тебе на посаді командира взводу, але в той самий час ти забезпечуєш...» Або займаєшся тим-то, тим-то, тим-то. І перший наш виїзд був, здається, серпні. Ми просто забезпечували, ми повезли декілька фур з забезпеченням. А тоді виїжджали всі по рот. Зведена рота, поїхала рота, відпрацювала, повернулася. І ми їх забезпечували. І тоді я побачив першу війну і зрозумів, що командир підрозділу має бути зовсім не таким, має мати зовсім інші властивості, ніж... Звичайно, цьому вчишся. Але якщо я можу бути корисним не на командній посаді, а на посаді, в якій я міг би бути кориснішим, то все це считувалося на рівні командира батальйону. У нас є декілька персонажів, які служать. Я не буду говорити, хто це, але це люди, які доларові. Мільйонери були до війни. І все, що в них було, вони інвестували. У нас прийшла людина, доросла, майже 60 років. Вона прийшла з двома синами і одного іншого сина. Думаю, що я тобі розповідав, Ярослав. І, типу, все, все туди, все в перемогу. І ще один з синів хотів, я хочу, може, не буде підписувати контракт, або я ще не вирішив. Не вирішив? Вирішив. Тобто ти займався забезпеченням? В основному, так. Якихось небравих боєвих зіткнень? Ні, у нас жорстке боєве зіткнення було в Ямполівці. Це був листопад місяць. Ми приїхали на позиції, які були перші лінії. Потім дуже швидко стали нулем. І по нам почали, ну, типу, фоточення брати, працювати. Я вивозив 200-х, і бачив бій, і брав участь. І це було дуже жорстко. Це для мене тоді було дуже страшно і дуже жорстко. Потім якось адаптовуєшся з часом, але 24 на 7 вони робили так, щоб всі вони заясували, де знаходяться позиції, і постійно, постійно крили, постійно по нам працювали там гради, танк, міномет. Взагалі не замовкав ніколи. Ну, це для мене був шок, що я попав в такі умови дуже швидко. Це було страшно. Такого плану фестиваль? Так, фестиваль такий собі. А от адреналін? Багато військових розповідає, що тут надто спокійно, хочеться повернутися. Мені здається, що від цього від людини залежить. А коли ми в другий раз вже їздили, чи третій, чи четвертий раз, це був один з виїздів в Харківську область, під Купінськ. Там є таке село Глушківка. Там в якийсь момент просто все затихло. І немає вибухів. І всі між собою починають говорити, що це ненормально. Це ще страшніше, не? Це стрьомно, коли ти не чуєш вибухів. І в якийсь момент вночі нам прямо в хату постукає один з командирів підрозділу і каже, що в сусідньому селі прорив, заряджайтеся, всі на бойовій позиції. І це стрьомно. Тому що вони затихли перед проривом і потім почалася піздячка. Тобі орден дали в 2022 році? Це піздец. За що? Не за що. За культурний десант? Я в культурному десанті не беру участь. Дали якийсь орден, я його ще досі не отримав, але оголосили, що мені щось дали. В Вікіпедії записали? Я вважаю, що орден називається ордень за мужність. Але мені здається, що я цей орден намагато менше заслужую, ніж ті люди, з якими я воював. Я знаю історію, коли одного з наших чуваків витягував 15-річний цивільний в селі. Йде бій в селі, він випадає з танку, з БМП. І він бачить, як його витягує 15-річний хлопець. І затягує в підвал. І під час того, як той інколи приходив до тями, він бачив, як цей 15-річний хлопець під час бою в селі затягує і затягує українських солдатів всередину. А мати надає допомогу. Мені здається, що це набагато мужніше, ніж возити якісь забезпечення напереду.

  178. [Фоззі]

    Так, було б цікаво підсвітити історію цього хлопця. Так, спитай.

  179. [Женя Галич]

    Ми намагалися його знайти і не можемо знайти його. Ми знаємо, що його Ваня звуть. Як село називається? Це також там, не пам'ятаю, як називається, біля Глушківки, Харківського.

  180. [Фоззі]

    Якщо хтось з земляків може допомогти в цьому, будь ласка, давайте зв'яжемось, тому що хороша історія і нам не вистачає правильних історій зі Сходу медійно.

  181. [Женя Галич]

    Велика дискусія зараз в суспільстві є, така постійна вона, про те, що люди розслабились, що АТО-2, що не відчувається війна в Києві, чи в західних областях. Ти теж взяв участь трохи в ній. А чи не природно це, що люди розслабилися? Дивись, ми говоримо про те, давай тоді став питання. Чи це природно так? Чи це нормально? Ні. Ну, а от це ненормально? Як має бути проявлятися те, що люди не розслабилися? Не можна там ходити в кафе? Чи що?

  182. [Валерон]

    Можна.

  183. [Женя Галич]

    Що ти маєш на увазі під цим, що розслабилися? Я ставлюся до цивільного життя абсолютно нормально. Можна сидіти на літній терасі, говорити з дівчиною, зустрічатися з друзями, переїжджати спередка і сидіти спілкуватися в цивільному одязі, надягати якісь вичорні речі на себе, яких ти давно не надягав. Кліша, наприклад. Це нормально мені здається, правильно? Я ж ні, я ж жодного разу не намагаюся вип'ятити щось, або розказати комусь. Але коли ти приїжджаєш на заправку і бачиш машину, яка коштує декілька сотень, тисяч доларів, і власник цієї машини ще починає хамити військовим, тому що він може це робити, він так звик. Він звик до того, що все можна порішати. Він звик до того, що він, повернувшись в Україну, не бачивши жодного вибуху, не беручи участь у захисті, він звик до того, що все можна порішати. І оце вже ненормально. Так само... Тобто це такі точкові приклади? Я був на файному місці. В рамках фестивалю, коли збираються гроші, фестиваль — це нормально. А коли я жив в готелі, я бачив мурчиків, які приїжджають також на дорогіжних тачках і сидять мурчать. Якщо розслабитися арзанадто, таким чином, що я тебе туди не звав, ми тебе туди не відправляли, у мене свої діла, у тебе свої діла. Хочеш, іди воюй, не хочеш, не воюй — оце вся історія, то буде знову буче. Просто питання в тому, що всі дуже швидко забули про... Я нещодавно просто думав про це. Мені навіть страшно на якийсь момент стало, що якщо на секундочку уявити, уявіть собі на секунду, що вони переможуть. Я розумію, що це погана тенденція, просто на секунду уявіть це. Що вони дійсно дійдуть і вони зможуть розбомбити інфраструктуру, потім там ще щось нанести необратимі наслідки. Уявіть! Згадайте, що буде. В тебе машина за 200, за 250 тисяч доларів, ти, сука, на такій самій машині будеш розстріляний так, як на машині за 10 тисяч доларів. Тому що ми пам'ятаємо, коли втікали з зерпиня люди, будь-які машини розстрілювали. Дорога вона чи дешева? Бандити, авторитети, чи просто цивільний хлопець, який працював на СТО? А якщо, не дай Боже, так станеться, що вони переможуть, вони знайдуть кожного. Вони знайдуть кожного, хто брав в цьому участь. І це буде піздець. І оце тоді ми будемо розповідати про те, що, тіпа, ну ми недостатньо зробили. Ясно, що недостатньо. І це ж починається не тільки в цивільному населенні. Я бачу, на жаль, як розслабляються ті самі деякі там командири, з якими ми спілкуємося. Вони просто розслабляються. А не потрібно розслаблятися, неможливо розслаблятися. Ви відповідаєте за людей. Ви відповідаєте за те, що відбувається. Розслабитися можна, але потім, ну там, приїхав на відпустку на вихідний, сходив на фестиваль, попрацював, зібрав 3,5 млн грн на АЗОВ, передав ці гроші, закупили те, що потрібно, і далі працюй, роби щось. Знаєш, про розслаблення, просто мені здається, що є таке враження, особливо після того, як з Київської області їх вигнали, що типу вже все, що держава не впала. Нещодавно моя знайома з'їздила в зону бойових дій, на схід, а вона до цього жила весь цей час, жила в іншій країні. Вона з'їздила в зону бойових дій, на схід, і приїхала. Кажу, можемо зустрітися? Кажу, так. Ми зустрілися. І вона плаче. Каже, як так може бути? Я не можу ходити по вулицях. Там же вулиць немає, там же все розбомблене. Там всюди, там жесть. Там лишилося тільки якісь цивільні, які є неблагополучні, бомжі, або алкоголіки і так далі. А решти ж там немає. А тут я дивлюсь, вони замовляють щось собі, вони щось ходять. Я не розумію, як же так? Це ж пройшло 200 кілометрів, я вже заїжджаю в Полтаву, а там же життя кипить. Я кажу, ну так. І це ніби нормально, рівно до тих пір, поки не починається, я тебе туди не відправляв. Розумієш? Ну не може війна стосуватися 10% чоловіків, а 90% чоловіків не стосуватися. Ну так не може бути. Що ти думаєш про роздачу повісток тоді, ось таку силову, скажімо так? Все, що відбувається в рамках закону, це нормально. Зараз поясню. Тебе побачили, попросили твої документи. Ти сказав, я такий-то, такий-то. У мене є документи. Чи встаєте ви на військовому обліку? Ні, не стою. Ми просимо вас в триденний термін встати на військовий облік, для того, щоб розуміти, чи ваша професія корисна в армії, чи не корисна. Чи може ви бути залучені до бойових дій, чи не можете. Це законно? А одеські штуки?

  184. [Валерон]

    Це піздец.

  185. [Женя Галич]

    Ну, оце піздец. Це незаконно. Чим тоді ми відрізняємося від Росії? А те, що повістка до покарання прирівнюється? Дивись, це може бути фінансове покарання, і я вважаю, що це має бути фінансове покарання, якщо ти не з'являєшся і не стоїш на обліку. А те, що ти ганяв місто, наприклад, на ту повістку, чи там ти... Ще раз не розумію. Ну, от стрітрейсери є в Києві, до них приїжджають...

  186. [Фоззі]

    Ні, повістка як покарання не може розглядатися взагалі.

  187. [Женя Галич]

    Ні, не може. Може розглядатися штраф, може розглядатися фінансове, яке, не знаю, там, постійні донати якісь, але точно не повістка. Не можна карати повісткою. Нахіра в армії немотивовані люди? Ну, навіщо? Добре, я дивився твоє інтерв'ю з дівчиною, якесь там воно було про... Ви стріляли, і воно там якось пов'язане з армійською...

  188. [Фоззі]

    Вона власниця мовзаністки.

  189. [Женя Галич]

    Так, так, так. Ти там тільки річ сказав, можливо це жарт був, просто я вирішив, ну, згадав зараз. Ти сказав, я там загубив ніж в потягу, і ми його шукали, і я їм сказав, якщо не знайдете, я всіх мобілізую. Це жарт, ясно. Я переходив на якесь гумористичне шоу, казав, так, чуваки, хуйовий жарт, я вас мобілізую всіх. Це жарт, я це прекрасно зрозумів. Просто питання... Я знаю людей, яких насильно, саме покаранням, забрали в підрозділ. Це максимально немотивовані люди, які просто в якийсь момент беруть і йдуть з позиції. Ну, так всі кажуть, всі військові, які до нас приходили, вони, ти саме казав, немотивовані. Інша проблема, що люди закінчуються мотивовані. Так, ще раз кажу, або зробіть прецедент мотивації, або зробіть так, щоб ця армія була професійна. Наприклад, давайте візьмемо спортсменів. Є багато спортсменів, які беруть участь у бойових діях.

  190. [Валерон]

    Багато загинувших?

  191. [Женя Галич]

    Багато загинувших спортсменів. Але є ті спортсмени, які беруть участь у якихось організованих, приступних угрупуваннях, ну, типу, бандах, які їздять на хороших машинах. Я нещодавно був на оцеправці, бачив, як приїжджає на крузаку, на останньому, чотири тіпа, поломані отакі всі, і починають щось там качати. Ну, і я, тіпу, думаю, а чому вони, тіпа, спортсмени, які беруть участь у бойових діях, беруть участь у бойових діях, а вони ні? Ну, якось так неправильно. Тому потрібно створити професійну армію, яка буде полягати в тому, що ти маєш бути на військовому обліку для того, щоб зрозуміти, придатний ти чи непридатний. Якщо ти придатний, тебе мають мотивувати. Наприклад, ну, от людина, вона боїться, там, всі бояться, вона боїться брати участь у бойових діях, але в той самий час вона хороший менеджер. Його призивають як хорошого менеджера, який буде займатися, там, забезпеченням. Якщо людина програміст, вона буде займатися технічним забезпеченням, да, щось там програмувати, щось там розробляти і так далі. Отак має бути. А, тіпа, карати повісткою, ну, навіщо? Тіпа, є безліч покарань. Адміністративні покарання, там, карні покарання. Питання повісток ходить за руку і поруч з питанням виїзду за кордон. Зараз, от, з'явилась така шалена, як на мене, шалено дурна ідея, озвучена в суспільстві про те, що після війни, колись, коли це буде після війни, ще на три роки треба буде заборонити виїжджати чоловікам за кордон, для того, щоб вони всі не поїхали до своїх сімей, до своїх дитин, дружин, які вже облаштувались за кордоном, для того, щоб вони, отак-от, насильно залишити їх в країні. У тебе ж якраз родина за кордоном. Уфози теж. Так. Що думаєте ви з цього приводу? Ну, як на мене, це просто маячня. Це маячня, однозначно. Кордон. Має бути фінансова відповідальність за виїзд за кордон. Однозначно. З залоговою вартістю. Так, з залоговою вартістю. Я чув цю думку, і вона мені дуже близька. Група ТНМК виїжджає грати за кордон. Вона не виїжджає балдеть. Я знаю, скільки вони привозять грошей. Вони звітують. Чи може група ТНМК виїжджати за кордон? Так, може. Чому? Тому що вони приносять цим користь. Тобто, виїжджати можуть ті, хто може там заробити? Це маєш на увазі?

  192. [Фоззі]

    Ну, а потім з'являється якийсь щегіль, і нам всім перекривають.

  193. [Женя Галич]

    Заробити, однозначно, так? Перевести щось сюди? Так, наприклад, якщо людина виїжджає за кордон на 20 днів для того, щоб заграти концерти, перевести гуманітарку, забрати хлопцям там, не знаю, щось. Виїжджає, і через 20-денний термін не повертається. За це має бути покарання у вигляді умовного позбавлення виїзду за кордон на найближчий рік, або півроку. А далі, якщо він знову виїжджає, це має бути вже якесь інше, може амбіністративне, може уголовне покарання.

  194. [Фоззі]

    Мені була така ідея залогу для... Ті люди, які не повернуться, вони все одно не повернуться.

  195. [Женя Галич]

    А який залог має бути? 5 тисяч доларів, наприклад?

  196. [Фоззі]

    Ні, ну чекай.

  197. [Женя Галич]

    Дивіться. Я виїжджаю за кордон, я кажу, у мене є 10 тисяч доларів, я готовий заплатити залог, і я легально виїжджаю. Чи ти повернешся? Я кажу, ні, я не повернусь.

  198. [Фоззі]

    То тоді він... А всі казатимуть, що повернешся.

  199. [Женя Галич]

    Я кажу, я не повернусь. Тоді ти виїжджаєш за 10 тисяч доларів. Але ти не маєш можливості повернутися. В один... Хоча бачу, є купа варіантів. Але зараз працює такий корупційний варіант. Ну, в більшості, скажімо так. Так, це те, про що ми з тобою повертаємось до питання, чому всі розслабилися. Тому що, блядь, можна все рішити. Ну, не може бути так, щоб можна було все рішити. А ось ці особливі історії з депутатами Слуги Народу, наприклад, вони ж демотивують, правда? От ти, я бачу, ти такий був заряджений, правда? З самого там початку. Ну, так. Тебе не демотивуються, коли якийсь чувак на Мальдівах, якийсь чувак в Болгарії, де там вони, на Кіпрі. Тільки за останній місяць, скільки їх... Дивись, в мене є величезна проблема, що я взагалі не цікавлюся. Ну, тіпа, я може, якщо побачу, це буде мене не те, що демотувати. Я буду роздратований, я буду, тіпа, неприємно здивований, але не демотивований, точно. Але я просто цього не помічаю. Ну, це мені... Вілли військових... Керівників військоматів. Не знаю про це нічого. Не знаю, що одеський... Голова ТЦК Одеського купив віллу в Іспанії і записав на дружину. Потім у нього обшук провели. А, тіпа, він набирав хабарі, так? Потім у нього обшук провели, там взагалі якісь неймовірні, бачите? Чотири машини. Показували покарання, однозначно.

  200. [Фоззі]

    Так там, яке покарання? Його, типу, відправили на фронт. По-перше, нащо там хабарник на фронті? Він же і там буде вирішувати.

  201. [Женя Галич]

    А чому не можна його посадити? Закрити? Ну, зараз намагаються. Ну, як? Це ще знаєш, скільки буде? Пару років його закривати. Ні, ну, питання в тому, що знову ми повертаємось до питання, що все, в принципі, рішається. А це проблема. І оце, де мотивація основна. Нахіра воювати за країну, якщо в ній все рішається?

  202. [Фоззі]

    А от, якби залогову вартість ставили за виїзд, ті гроші, які корупційні, вони б легалізовувалися. Нам шалено не вистачає коштів. Ми живемо зараз величезний борг. А гроші є. Гроші є. Гроші є.

  203. [Женя Галич]

    Гроші є, знаєш чому? Я за те, щоб була залогова вартість виїзду, але якщо людина хоче повернутися, тобто, не хоче повернутися, позбавляти її громадянство. Все.

  204. [Фоззі]

    Будь-який європейський суд тобі скаже, що це порушення Конституції і так далі. Ніхто за це не проголосує і це неможливо.

  205. [Женя Галич]

    Або в'їзд, тоді ще якась залогова вартість, але більше, знаєте, там. Вже 50 тисяч доларів. Все одно прикордонники за 5. Сука. За 10. Кого не запитаєш, кожен другий каже, що має бути якийсь грошовий депозит, після внесення якого чоловіку можна буде виїжджати за кордон. І скільки ж має бути цей грошовий депозит? Пишіть в коментарях. Я просто нещодавно спілкувався з одним прикордонником, ми сиділи, говорили. Він каже, а як я можу пояснити полякам, міг пояснити полякам, коли в нас було нелюбимито. Каже, що, тіпа, ну, тіпа, жинуть пікапи, молодці, клас. А в нас 2-3 тисячі машин, тисяча з яких це, тіпа, машини преміум сегменту. Як я можу пояснити полякам, навіщо вони під час піжиття заїжджають? Про гроші я знайомий писав в фейсбуці, їду у Львів, каже, на зустріч фігачать оці лафети з новими машинами. Тіпа, тільки трохи щось попустилось, вже треба машину поміняти на якось нову. На жаль. І оце демотивує. Про те, що будеш робити після перемоги, не думав? Як святкувати? Ти знаєш, оскільки я бачу все зсередини, то мені здається, що перемога це така умовна річ. Що не буде такої дати, що сьогодні перемога.

  206. [Фоззі]

    Вона, напевно, що буде, якусь вигадаю. Думаю, що буде, говорячи музичним словом, буде стоптайм.

  207. [Женя Галич]

    Тіпа, що щось придумається, але що я буду робити після перемоги? В бармен-диктаті може зустрітися. Знову почну пити. А ти зараз? Ні. Коли? Прямо з 24-го лютого? Ні, після останнього виїзду в Бахмут. Я, коротше, вирішив не пити. Мені сняться дуже страшні сни після того. Особливо, коли напиваєшся, ще жорстче. І зранку просто просто жесть. Не знаю, у тебе є грамота від бармен-диктата. Бармен-диктат подарував мені грамоту. Це після зйомок кліпу. Так. Так, коротше, не знаю. Що я буду робити? Фестивалити. Можна піднімати, можна займатися самою культурною історією. Щось грати, щось придумувати. Був такий почав культурний і думав, господи, десант. Ні-ні, я не настільки підкований і настільки мотивований, як Оля Сергея, займатися культурним десантом. А не здається тобі, до речі, от у мене було питання, я забув задати його, що ми постійно всі критикують оцю історію про економічний фронт. Я на економічному фронті плачу податки. Чи там на інформаційному фронті. Пам'ятаєш, всі були на початку, ну ми всі знаємо, там журналісти всі, ми в інформаційному фронті. А от культурний десант, це ж теж такий якийсь аналог, не здається тобі? Та ні-ні. Культурний десант робить дійсно важливу справу, тобто як організація. Типу що це спосіб уйти від служби, а грати концерти. Оце я мав на увазі. Це те, про що я говорив. Кожен має бути на своєму місці. Як до явища культурного десанту я ставлюся дуже з повагою. Вони дійсно роблять гарні речі. Я знаю бійців, яким це допомагає. Вони не тільки займаються те, що грають. Вони провозять якихось спеціалістів, кулінарів або там якихось психотерапевтів, психологів і так далі. Культурний десант робить дійсно важливу справу. У мене є там претензії до іншої сторони цього, але до саме культурного десанту в мене там повага. Стосовно економічного фронту, інформаційного фронту і так далі. Все це має бути однозначно. Давайте не будемо називати це фронтом, по-перше. По-друге, це все має бути в рамках того, що завтра, можуть бути там, після завтра, можуть бути знову бойові дії. І оцей культурний фронт, інформаційний фронт і економічний фронт, вони мають взяти до рук зброю хоча би бути готовими до цього. Хоча би навчитися, що стріляється. А ще краще навчитися тактичній медицині, для того, щоб, якщо щось станеться, вони могли врятувати життя, а не боялися крові і не бігли. Ну, а після перемоги на фестивалі? На фестивальний фронт.

  208. [Фоззі]

    На довго. На фестивальний бек, на фестивальний фронт. В нас є футболочка, яку ти приніс. Попробуй.

  209. [Женя Галич]

    Це футболка.

  210. [Фоззі]

    Прізвище писати. Як в футбольній формі.

  211. [Женя Галич]

    Це футболка, яка долучає тебе до родини. Ти пишеш, наприклад, своє ім'я там в фозі, і з тобою на концертах можуть познайомитися люди.

  212. [Фоззі]

    Отже, ми виставляємо на аукціон. Є традиція. Що ми робимо цього разу? В описі під цим відео ви бачите посилання на банку, який ми збираємо на тактичну медицину. Фонду зґрутовані. Я є одним з його засновників. Ми займаємося тактичними аптечками і наплічниками на фронт. І ми дуже потребуємо ваших грошей. Робити донат від 200 гривень. Не забувайте написати про це в коментарях. Це ми в такий спосіб ще і коментарів більше отримуємо. І робот Ютубу думає, що ой-ой-ой-ой давайте-давайте-давайте, я покажу це відео. Такі хитрощі військового часу. І потім рандом. Ось він білявий такий. Білявий рандом. Біла кура і бістія рандома. Обере переможця, який отримає цю футболку. На ній розпишеться Женя Галич. Ти, мабуть, спереду розпишешся, а прізвище переможця позаду. Так? Правильно? Окей. Дякуємо вам за цю допомогу. Оскільки воюють гривні, воюють ресурси. Ми ніколи не зупинимось це повторювати.

  213. [Женя Галич]

    Не втомлюйтеся донатити. Так. Це має бути, як попити кави однозначно щодня, може невеличкими сумами, але не втомлюйтеся. І якщо ви не довіряєте якимось там, не знаю, окремим зборам.

  214. [Фоззі]

    Донайте туди, куди довіряєте.

  215. [Женя Галич]

    У вас в кожної людини зараз в країні служить брат, сват, кум, дід, там, не знаю, чоловік, хлопець. Ви оберіть підрозділ і донайте і допомагайте тим підрозділам, про які ви знаєте.

  216. [Фоззі]

    Окей. Донайте і буде вам щастя всім нам. Перемога і похорон Путіна. Що ще приємного буде?

  217. [Женя Галич]

    Ну, кордон, ров, крокодили. Так, так.

  218. [Фоззі]

    Алілуя.

Схожі епізоди

музика

30 серп. 2026 р.

Павло Гоц

ПАВЛО ГОЦ / NAZVA. Підкорення Польщі, музика за державні гроші, концтабір Полякової, ВИРІЙ і 50 Cent

У репертуарі їхнього гурту можна знайти як фіт із 50 Cent, так і трек для 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Він фанатіє від DREVO, слухає ШІ-пісні та знає, яка музика потрібна, щоб налагодити українсько-польські відносини. У нас на барі — бібліотекар, співак та один з учасників гурту NAZV

Читати повний текст

музика

16 бер. 2026 р.

FIЇNKA

FIÏNKA. Хіти на діалекті, гуцульська культура, розквіт Івано-Франківська, Ліжник TV, Євробачення

Вона не виграла «Євробачення», але це не заважає їй збирати повні зали по всій країні. На її концертах можна поспівати, навчитися діалектної лайки та посміятися краще, ніж на будь-якому стендапі. У нас за барною стійкою — співачка, акторка, гумористка, а також посолка, амбасадорк

Читати повний текст

музика

31 жовт. 2024 р.

ONUKA / Наталія Жижченко

ONUKA. Чорнобиль, відновлення Чернігівщини, продовження справи діда, радянські культурні травми

Ми мали випустити це відео ще цього серпня, але жорсткий диск із матеріалом підступно вирішив зламатися на самому початку монтажу. Нарешті запис відновлено — і ось для вас неперевершена фронтвумен гурту ONUKA Наталія Жижченко @ONUKA Вона першою з українських зірок потрапила на Та

Читати повний текст