FIÏNKA. Хіти на діалекті, гуцульська культура, розквіт Івано-Франківська, Ліжник TV, Євробачення
FIЇNKA
Опубліковано 16 бер. 2026 р. • Довжина: 13 225 слів
Короткий зміст
Вона не виграла «Євробачення», але це не заважає їй збирати повні зали по всій країні. На її
концертах можна поспівати, навчитися діалектної лайки та посміятися краще, ніж на будь-якому стендапі.
У нас за барною стійкою — співачка, акторка, гумористка, а також посолка, амбасадорка й популяризаторка Гуцульщини FIЇNKA.
🔥 FIЇNKA — амбасадорка гуцульської культури
🔥 Що таке гірське посвячення
🔥 Масовий переїзд айтівців на Гуцульщину
🔥 Секрет успіху Івано-Франківського драмтеатру
🔥 Культ гуцульської культури та діалекту
🔥 Мовні патрулі на Прикарпатті
🔥 Приниження українського села
🔥 «Афини»: історія одного хіта
🔥 FIЇNKA та її участь у «Євробаченні»
🔥 Тіна Кароль і її остання резонансна пісня
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Speaker 2]
Ви не повірите, але «Пряма Червона» досі тримає темп, продовжуючи збирати культурну мапу України часів війни. І сьогодні в нас, в самому центрі Києва, лучик сонця з Прикарпаття. Свята Галичина шматочком прикарпатським до нас доїхала, Цефіїнка.
[Speaker 1]
Слава Ісусу Христу! Та й Боже здоров'я!
[Speaker 2]
Близніки слава Богові! Правильно, що таке відповідь?
[Speaker 1]
Можна сказати на віки слава Богу Світому!
[Speaker 2]
Богу Світому!
[Speaker 1]
Богу Світому!
[Speaker 2]
Там вино, вино. Вимова своя, так. В нас представлені різні куточки України. Валерон транзит був, як там, Кривий Ріг-Запоріжжя транзит. Запоріжжя-Київ-Закарпаття.
[Speaker 1]
А це так геть по всій Україні.
[Speaker 2]
А я навіть вивів, коли мене запитують, ти звідки. Я кажу, що я киянин Запоріжжя, який тимчасово живе в Ужгороді.
[Speaker 1]
Матка баска.
[Speaker 2]
Але ключовий киянин. Ти собі подобаєшся, я бачу. Я завжди собі так домагаюся, продовжувати. Але для мешканців Червоного пояса завжди Закарпаття і Прикарпаття — це щось було одне. Божна ідея. Коли вчителька російської літератури розповідала мені, що Західна Україна — це погано. Вона один раз вийшла з поїзду в Ужгороді, і її ніхто не зрозумів. Вона вийшла на полустанку, щоб щось купити. Я їй пояснював, що це дійсно могло бути. Вони українською там не знають. Я якось виступав в Берігова, і я зрозумів, що половина людей ось так дивиться. Берігова — це ж своє історію.
[Speaker 1]
Це же там кордон.
[Speaker 2]
Це прямо на кордоні з Угорщини.
[Speaker 1]
Мені дивно, коли повернувся до Івана Франківська, каже, що я прикордонна область. Я така, окей, ви прикордонна область. Де мої передачки за кордони?
[Speaker 2]
Ну, чому? З села Перкалаба можна вийти. Там дуже маленький шматочок прикордонний.
[Speaker 1]
Ми якось знімали кліп, добиралися до Дземброні, то там стояв метний контроль. Люди через Горби тікають за кордон.
[Speaker 2]
Ну, що є, то є, але не будемо про це. Хоча на початку будемо позитивні, тим більше, що в мене є теплий чайочок, в який ми зможемо зігріти руки часів традиційних відключень тепла і світла по Україні. Отже, Прикарпаття — це окремий регіон. Я завжди здогадувався про це, вивчаючи фразологізми Типу «шлях би трахути, би біл». Фагот вимагав 20 років, щоб я написав йому таку пісню, і я написав.
[Speaker 1]
Написав Калуш. Ні-ні, я написав.
[Speaker 2]
Ще Калуша не було. Я про місто навіть. Ми виступали в місті Калуш разом з групою «Аттаван». Це було теж. Так от, Прикарпаття — це окремий шматочок української мови. І ти поширюєш, усіляко наголошуєш, робиш фішку з цього. Якщо про Вікіпедію казати, то ти популяризатор гуцерської культури.
[Speaker 1]
Так пишуть такі заголовки. Колись такий хтось сказав «амбасадор». Звучить непогано, але моїй бабі не поясніть, що це амбасадор.
[Speaker 2]
Тобі тоді має бути точка на ринку в Косові.
[Speaker 1]
Амбасадор гуцерський. Я так на пенсії думала, що косівський базар мене чекає в будь-якому випадку. Там мерш продавати, що я зазвичай не пропаду.
[Speaker 2]
Я дуже довго думав, що Косів — це вигадане місто. Бо Юра Горбунов, який теж представник Прикарпаття, якось нам в альбом записував скід і там сказав «Родина Гуцуляків з Косова». І він так все сказав. Я думав, що це вигадено. А потім мені пояснили, що Косів — це реально є. І там базар ранковий.
[Speaker 1]
І може навіть є «Родина Гуцуляків». Є базар кожної суботи, приїжджають. Зараз так настільки класно розвинули, що Косівський базар — це таке місце, де приїжджають усі якось... Знаєш, як в «Гаррі Поттері» оця вуличка, де скуповують за чарівні палички? Оце мені нагадує Косівський базар. Ти туди приїдеш, ти там точно знайдеш всяку старовину, скриніті, гуню, брані. Коротше, треба з'їздити.
[Speaker 2]
Базари там дійсно яскраві. Я якось на базарі в Яремчі зустрів Депардія Ющенка. Так? Так.
[Speaker 1]
Це теж 2004 рік був якраз приблизно.
[Speaker 2]
Я був якраз на Новий рік в Яремчі на ринку. Біля водоспади, так?
[Speaker 1]
Знаєш, у нас є такий прикол між місцевими, що якщо щось робиться... Оце дуже поширилося з початку війни, слово «шароварщина», яке і так існувало. То ми міжі своїми кажемо, ну це так, як з базару в Яремчі. Тобто, що це неправдиве, що там дуже багато китайського.
[Speaker 2]
А в Косові типу авторитичні базари?
[Speaker 1]
А в Косові трущий базар.
[Speaker 2]
Це просто у вас є якісь, так?
[Speaker 1]
Ні, я не в тому справа.
[Speaker 2]
Китай не дійшов до Косово.
[Speaker 1]
До Косово Китай не дійшов. Ну, коротше, Гуцурщина така теменна, збереглася в Косові дуже сильно. Косівський район. Бо коли мене питають, куди з'їздити, там в Карпати, я завжди кажу, ну тільки не Буковель і що біля Буковеля, бо вже все. Вже гуцули там втратили свій колорит.
[Speaker 2]
Гуцули продали все, що могли там продати, вони продали. Ти ж із Наддвірною?
[Speaker 1]
Я з самого Наддвірної, так.
[Speaker 2]
Буковель — це Наддвірнянський район?
[Speaker 1]
Бу колись, так.
[Speaker 2]
А зараз ні?
[Speaker 1]
Я не знаю.
[Speaker 2]
Зараз теж є.
[Speaker 1]
Там зараз циклоромада чи яка холєра, я не знаю.
[Speaker 2]
Я вже це не встигаю. Вони продали, в них електрика йде окрема. Я як взагалі дізнався про Наддвірну? Наддвірна — це місто по дорозі в Буковель.
[Speaker 1]
Але місто туди не заїжджає.
[Speaker 2]
Всі проїжджають.
[Speaker 1]
Я намагаюся сказати, що це гарне місто, щоб приїжджали, але там дуже специфічна політика партії. Нічого не робиться, немає ніяких туристичних ніжтяків для туристів. Але приїжджайте, приїжджайте, там дешево.
[Speaker 2]
Але всі працюють в Буковелі, так?
[Speaker 1]
Я не знаю. Це місто, це прям місто. Воно по вайбу, як франик. Але то вже рахуються гуцули і покутяни, і там теж культури змішані. Взагалі, то таке було єврейське місто на якийсь там період часу. І це було прямо місто-місто. Туди заїжджалися гуцули, приходили всі, що там євреї тримали, усе отримали. І вони там торгували своїми сувенірами, ліжниками, усе, що мали. Ну таке ого. Це експорт в історію наддвірної. Місто, про яке ніхто не знав. Ще більше, як Житомир.
[Speaker 2]
Місто наддвірне.
[Speaker 1]
Так, ну в мене є гірське посвідчення, що я горянка, прям засвідчено.
[Speaker 2]
А це щось дає, так?
[Speaker 1]
Там, як я була студенткою, щось давало 30-40% до стіпухів. І я була багажка.
[Speaker 2]
Це як нейтів в Америці?
[Speaker 1]
Я не знаю.
[Speaker 2]
Ну індіанці.
[Speaker 1]
Ну, о, виходить так.
[Speaker 2]
Ну щось є.
[Speaker 1]
Гірське населення, так, щось є. І ми виходили, бо нам ніби дуже трудно, бо там як повені нас перших змиває, хоча то не так, бо там є асфальт. І порівняти, наприклад, наддвірну, і звідти, звідки мій тато, це Косівський район, село Річка. Там прям змиває, знаєш. А з наддвірною там можна було добратися маршруткою до Франіка за 30 хвилин. Але ми мали гірське.
[Speaker 2]
Прикольно. А я, щонайменше, дізнався, 80% Закарпатської області – це теж гори. Тобто там теж всі мають гірське посвідчення. Сперша чую гірське посвідчення.
[Speaker 1]
Це так круто, це як мультипаспорт, це так просто гірське.
[Speaker 2]
Ліво-Далас?
[Speaker 1]
Та я тобі кажу, у мене мама не хотіла звернятися з роботи, бо їй там надбавка була. Баба пенсія, у неї надбавка. Ну, люди, багачі, ну там по 500-600 гривень. Зверху до всього.
[Speaker 2]
Продовжується масове відключення електрики, на жаль. І знаєш, яке у мене питання виникло? Цікаво, а що роблять власники електромобілі в такій ситуації? Вони їдуть в метро зараз. Десь під нами. Або в трамваї. Тим більше, що ще й дуже сильно подорожчила вартість зарядки. Я от читав, що на цих публічних зарядках фаст-чарджинг, це швидка зарядка, вона коштує вже так само, як заправляти бензиновий автомобіль. Так, враховуючи обмеження на електрику, враховуючи подорожчання і враховуючи кількість годин, коли ти можеш заряджатися під час відключень. Я думаю, що революція чистої електрики трошечки поспішила з оголошенням перемоги. Зараз гібрид набагато надійніший і стабільніший за чистою електрикою. Я думаю, що в Україні гібрид переміг. Це ти кажеш тому, що їдеш на гібридному Нісан Кашкай? Так, тому що мені дали сьогодні гібридний Нісан Кашкай e-Power. Перевага головна в тому, що тут є бензиновий двигун, який заряджає електричну батарею. Так, і тобі не треба шукати, де розетку знайти, тому що ти заряджаєшся під час того, як їдеш на бензиновому двигуні. Ну і витрати набагато менші, ніж в електричній бензиновій машині. 6 літрів зараз в нас витрата, це зима. Це ще й затори неймовірні сьогодні. Крім того, e-Power забезпечує миттєву реакцію автомобіля на дії водія, виняткову точність керування та потужне прискорення. Ось така інноваційна система. Так, з усіх боків нам фартануло. В описі до цього відео, як завжди, є посилання, за яким можна перейти і записатися на безкоштовний тест-драйв Nissan, Qashqai і e-Power. Такі саме, як в нас. То ти кажеш, євреї перемогли? Остаточно. Зараз всі намагаються… Ну, є дуже популярна історія з переїздом в гори, з переїздом в якийсь дірський будиночок.
[Speaker 1]
А, цілорід, айкішніки.
[Speaker 2]
Так, так, так. Навіть є, я вже розповідав, тут є цілий ютуб-канал, там де дівчина розповідає про те, як люди переїхали…
[Speaker 1]
Старухату переробляти.
[Speaker 2]
Так, старухату переробляти, переїхали з міста в село, а ти, наприклад, виходить, в іншу сторону поїхала.
[Speaker 1]
Та я не в тому справі. На двір, на той є місто. Оце такий, не знаю, як це сказати, шаблон, який я за собою ношу, що в місті не можуть бути гуцули, але, блін, от я з міста. Тобто в мене коріння…
[Speaker 2]
Але ж у вас сюди було, так, якийсь блиночок в селі, правильно?
[Speaker 1]
Ні. Чи там батьків? Так, мій тато розумів, що це село Річка. Якщо ви захочете з такої теменної гуцулі і подивитися, як вона виглядає, вам треба от Річка, Соколівка, Яворів, там, де ліжники роблять. От там от прямо край цивілізації. Навіть ще досі, де там та стоїть стара хата, туди виїхати машиною неможливо. Ну, неможливо, тільки пішки пройтись. І в тому свій окремий вайб. Оці безоцінниці, що на ретріти хочуть.
[Speaker 2]
Та, я бачу відео про якусь теж айтищницю з Чернівців, чи з Тернополя. І вона купила от в Косівському районі, десь прямо на горі купила будинок. І що мені ще приваблює, що там завжди будиноків, достатньо велика територія передається на будинок.
[Speaker 1]
Але прикол тому, що вони зараз дуже специфічні. Ти мусиш асимілюватися у цю концепцію Гуцульщини, бо, наприклад, є таке свято на Гуцулах, 6.4 перед Великоднем називається «Ку-ку-це». Я не знаю, чи ви таке колись чули. Це, коротше, це, грубо кажучи, хиловин. Бо діти ходять від хати до хати, і їм за померлі душі дають скерки, солодки, іграшки, що там може бути. І от там в тому селі річка, дуже багато поприїжджало людей, і вони прям мусять закуповуватись для тих дітей. А там так гонорово. Не то, що ти там, як у американців, один цукерок дали, і все, ні. Люди гонорово. Там прям пакунки збирають на все село. Вони знають, що мають прийти. Обіжаються, якщо не зайшли. І оці люди, що поприїжджали, вони такі, ой, блядь, там треба в цій всій історії жити в громаді села. Ти просто так собі там не закрився у комп'ютері.
[Speaker 2]
Я їхав першого січня, буквально. В період з Різдва до Нового року, здається. А, так, з Різдва до Нового року. Десь 28-29 грудня. Їхав по дорозі, по Рахівщині, називається так.
[Speaker 3]
Там Єсіня. Луцуліс.
[Speaker 2]
Так, так, так. І прям прикривали дорогу.
[Speaker 1]
Четвертепи?
[Speaker 2]
Так. Це траса ж, типу, міжнародна. Не факт, що міжнародна, але велика траса. Міжнародна траса на Рахівщині. З Прикарпаття на Закарпаття. Ну в Румунію, чого?
[Speaker 1]
Ні, ну я би сказала, що це міжнародна. Це вже міжнародні відносини.
[Speaker 2]
Це представники Луцулі, Закарпаття і Байків. І вони перекривають цю дорогу. Всі машини зупиняються. Вони прямо в масках таких. Ну, страшнувато навіть трохи. Це так прикольно.
[Speaker 1]
Але просто класно, що з кожного...
[Speaker 2]
Він в Запоріжжя просто там в масках по-іншому ходять і перекривають дороги.
[Speaker 1]
Нажаль, на Закарпатті і при Карпатті теж зараз можуть по-іншому дорогу перекрити. До речі, колись такий був така історія. Один день існувала гуцульська держава. Я не знаю, може ви чули колись про таке. І це, власне, на Рахівщині було. Я так дуже достеменно знаю. Виправте мене, якщо я зараз буду позоритися. Але, коротше, от, власне, з цими масками, з цими своїми переодіваннями. Угорщина мала вже захопити цей кусок Рахівщини до себе. І що роблять гуцули? У кращих своїх традиціях. Це якраз на Різдвяні світа. Щоб якось повстати проти угорців, їм треба, ну, щоб в людей була зброя. Ну, де її взяти? Ну, стоять жіжандарми всюди. Ти не можеш вийти і передати зброю. Вони у масках, на вертепи, на цю всю… Е-ге-ге-ге, п'ю до вас, кілішок. Туди-туди-туди грали. Так, коротше, роздали зброю по кожній хаті, що коли прийшли угорці, люди такі – а, добрий день, слава Ісу! І оголосили в той день гуцульську державу. Але там, що було важливе, вона була в складі вільної України. Це було дуже важливо, наголошую всім. Це ніколи не окрема гуцульщина від України. Там з синьо-жовтим прапором, все як Бог приказав. І таким чином відокремились від Угорщини, Рахівщини. О, отаке, таке я знаю.
[Speaker 2]
Але ж угорські паспорти все одно отримали.
[Speaker 1]
Ну, це вже так прям дуже на кордоні. Там якийсь дуже мізерний відсоток, насправді, порівняно з усім Закарпаттям.
[Speaker 2]
Ні, тут треба у Валери питати. Людей з угорськими паспортами дуже багато.
[Speaker 1]
І люди, які знають дуже діалект. Не діалект, а прямо угорське мову, щоб знали. Там невеликий відсоток.
[Speaker 2]
Мене в Карпатах одразу навчили не казати на концертах в Угорщині, що я в ФОЗі. Бо ФОЗ — це хуй, а в ФОЗі, відповідно, маленький хуй.
[Speaker 1]
Серйозно? А ФОЗу це що таке?
[Speaker 2]
ФОЗу — це круто.
[Speaker 1]
Типу ахуєнно?
[Speaker 2]
Ахуєнно, так. Це одне з перших слів, які я візнався в Угорщині.
[Speaker 1]
Я теж.
[Speaker 2]
ФОЗу — це дуже круто.
[Speaker 1]
Я тепер на концерті мені трошки підказали пару слів. Це все добрі, аупий, типу гарвина. Мені так подобається.
[Speaker 2]
Я був на концерті в Угорщині.
[Speaker 1]
Серйозно?
[Speaker 2]
Клас.
[Speaker 1]
І як?
[Speaker 2]
Там вже було два концерти.
[Speaker 1]
Два концерти.
[Speaker 2]
Я був на другому.
[Speaker 1]
Коли ми вже всі задоволені були.
[Speaker 2]
Мені цікавий досвід. Це цікавий досвід. Тому що я на таких концертах не був до цього. Це було схоже на якусь гулянку-п'янку. Такого плану.
[Speaker 1]
Та коли люди там на середині вже плачуть, знаєш?
[Speaker 2]
І цікаво, що мене найбільше здивувало, що у тебе виходить, що ти співаєш пісню, потім є стендап. Прям стендап. Видно, що заготовлений. Гумореска, назовімо.
[Speaker 1]
Я не знаю, як це правильно назвати. Це такі історії життя. Скетч. Ну щось таке. Я з цього почнала. Я почнала з каналу Ліжник ТВ і всі ці штуки. І багато прихильників саме на гумор прийшли. А то вже потім я стала філософом таким. Мандрівним.
[Speaker 2]
Теж застольна історія. Сороміцька? Так, Сороміцька з міцним словцем.
[Speaker 1]
Я на цьому виросла. Я на цьому просто виросла.
[Speaker 2]
Чекай, це ж Прикарпаття. А Руслан Марцинків? А посвятити після?
[Speaker 1]
Чи Сороміцьки можна? Я не знаю, якщо дотепер Руслан Марцинків у мене не виписував то місце. Якщо, чесно, після пісні «Курва» чи ще якихось таких історій, я не розумію. Може то, що я кажу «Слава Ісу» і я все перекриваю автоматично. Можливо його вибор. Після цього вимикається. Він вже нічого не скаже. Як ведуть, дай Боже вам здоров'я. Він вже що мені скаже? Вже співає свою публіку. Насправді так, Марцинків у нас цікавий мер. Вітання йому.
[Speaker 2]
Боїшся? Жити вітаю. Ти змінюєш оці скетчи? Хоча я по відео бачив, що вона чи ні.
[Speaker 1]
Я вже давно їх не знімаю. Ну, якось знаєш.
[Speaker 2]
Змінюєш в концерті?
[Speaker 1]
Змінюю. Я вже розумію, що це як вистава, грубо кажучи. Люди ж приходять за певним гумором. І вони вже навіть договорюють за мною ті тексти. Ну, я актриса. Я будую це як виставу і як драматургію. Тому так. Я не те, щоб прям змінюю, але я дуже люблю ім привіз. Коли ще в залі хтось там щось мені скаже, це обов'язково ця людина цілий концерт. Я до неї буду домахуватися.
[Speaker 2]
Що ви собі думаєте? 100 тисяч. Було давно підкреслено, зазначено, вказано. Наша мета – 100 тисяч підписників. А ви от дивитеся, не підписавшись на наш канал. Соромно, діти, соромно. Якщо ти сказала про акторство, давай зачепимо цю тему, оскільки я частину життя проживаю на Прикарпатті. Так сталося. І постійно чую навколо… Франківський драмтеатр. Так, драмтеатр. Не можна взяти квитки. Я знайомий з режисером. Як його? Держипільський. Держипільський. Ходив до нього на початку війни, хотів якраз Світлана Ройс, була дитячий психолог. Вона франківською. І я хотів під театром підтримувати біженців, дітей, бо вона дитячий психолог. І ми ходили з нею до нього. І я чув дуже багато історій про те, як вони зробили з цього театру просто нову зятівку міста.
[Speaker 1]
Так і є. Тобто маленьке місто. Можна говорити, що в мене чоловік досі працює, грає в головній ролі і так далі.
[Speaker 2]
Ми слідкували, досліджували.
[Speaker 1]
Досліджували. Досліджували. І якраз, власне, гуцульські вистави про гуцульське весілля, гуцульська коліда, Марії Матіоси вистави, то вони прямо біженців театру. І щоб ви розуміли, якщо там, не знаю, коли ми поступали в університет у 2010 році, там було в місяць 10 вистав, якихось там класичних постанов, то зараз у місяць 50 вистав. Це маленьке місто Івано-Франківське. І все продано наперед місяцями.
[Speaker 2]
Так, там одразу шок.
[Speaker 1]
Особливо, власне, під час війни, який запит на культуру. Всі ходять, хочуть знати більше людей. Вони грають три вистави ці гуцульські.
[Speaker 2]
Це ж частина цього, ми про це багато говоримо, бо в нас багато хто був з представників цього буму. Буму театру, буму української культури. Ні, тут йдеться не про бум українського театру, а про конкретний кейс міста, в якому театр став головною.
[Speaker 1]
Головна фішка міста, всі, хто щось таке кажуть.
[Speaker 2]
Талант. Мені здається, моє враження, чисто моє враження. Головна фішка міста – це забудова. Я коли гартаю, мені пропонують стільки квартир Івано-Франківських. Кожен раз я гартаю будь-що, мені пропонують.
[Speaker 3]
Ваш вузер, адітеш, кран на трані.
[Speaker 2]
Я теж так думав, але порівняно з Івано-Франківським в Ужгороді взагалі нічого не будують, напевно. Бо квартира біля озера. Мені здається, озеро вже забудовано максимально.
[Speaker 1]
Оці наші треба по-максимуму рекламувати.
[Speaker 2]
Але всі кажуть, біля озера. Там дорожче за Київ вже. Там якраз Марцинків намагався навколо озера, вони хотіли там побудувати. Там є шматочок такий занедбаний-занедбаний.
[Speaker 1]
А, церкову, каплицю, щось туди мало.
[Speaker 2]
Да, церков вже мало у Франківському.
[Speaker 1]
Дуже мало. Я просто коли вчилася, я йшла до інституту мистецтв, там з дому доходила. Я ж маю перехрестись біля кожної каплички. У мене хрестна дорога була просто до інституту. 10 хвилин дорога.
[Speaker 2]
Так от, вони хотіли там під дахом реабілітаційного центру для військових, хотіли там трошечки всі набудувати.
[Speaker 1]
Трошечки церкви стіли. Але такий дуже файний асфальт біля кожної каплички. Місто їдеш отак, просто біля каплички, щоб ти мав шанс перехреститись.
[Speaker 2]
А не здається тобі, що дуже хаотично це забудовою бувається?
[Speaker 1]
Не здається, я такий є.
[Speaker 2]
Їдеш по місту, іначе отак от просто кинули десь, хоп, новобудова.
[Speaker 1]
Є така історія. Я би щось прокоментувала більше, якби я була в цьому. Я можу щось сказати візуально.
[Speaker 2]
Там є меми місне-пасічну.
[Speaker 1]
Це класика для Івана Франківська.
[Speaker 2]
Це міст, який... Ти хочеш сказати, що ти досі не підсилась на жодну рекламу, не інвестувала в квадратні метри якісь?
[Speaker 1]
Ні, я там дуже рекламувала, але я рекламую тільки надійних забудівників Івана Франківська.
[Speaker 2]
Я навіть здогадався, яка назва. Так, не будемо рекламувати безкоштовно людей, в яких є гроші. Ти, може, купила вже щось там?
[Speaker 1]
Та я ще купила давно, до фіїнки. Мені Бог дав у чоловіка, у якого була баба, та й царство, і небесне. По-перше, в нас є квартира. По-друге, у баби були золоті зуби, і у нас є дуже файні кольця.
[Speaker 2]
Я, пожалуй, налию. За такі, за кільця з бабиних зубів.
[Speaker 1]
А так, то, десь Бог, допрацюємося.
[Speaker 2]
Добре, про театр він казав. А так оцей режисер, це той, хто це булив, тебе не давав ролі?
[Speaker 1]
Ти вже так не кажи, що ми маємо чоловіку там працювати.
[Speaker 2]
Ми тебе відшепчимо.
[Speaker 1]
Підкурити б на шерстю. Ну, насправді, так. Він мені не давав ролі, не давав мені можливості грати. Я була дуже помішана. Я, в принципі, поняла, що, як за щось берусь, я стою на тому помішана. Я вже це звернула увагу. Я думала, що це тільки з театром пов'язане, але я вже взялась там за гуцулію. У мене навіть в сім'ї настільки її глибоко не знали, як почала я навіть, цікавитись, писати пісні. Все, я у тім. Я маю вирвати і метати. Якщо ми беремо концерти, ми будемо всюди з концертами. Як виявилося, я така людина.
[Speaker 2]
Тепер, враховуючи твій темп, я думаю, що він може зробити якусь, ввести якусь виставу.
[Speaker 1]
Та я переживу вже без вистави.
[Speaker 2]
Ні-ні-ні. А помсту подають холодну.
[Speaker 1]
А, помсту холодну.
[Speaker 2]
Я про це не думала. За холодну помсту. Вип'ємо по льодяноку. За холодну помсту. І гірместер треба пити холодним. З мінус двадцять... Вісімнадцять.
[Speaker 1]
А за що я його люблю? Він студенний, а гріє серде. Така хімія. Та мені цікаво.
[Speaker 2]
Дякуємо Єгіру за підтримку українського Ютуба і за підтримку української музики. В цьому році теж буде премія «Єгір Мюзик Евордз» 2026. Знаєш, який слоган у них? Щось про градус підтримки. Ні. Прояви свій звук. Тому що справжня музика народжується в Темряві не на великих сценах, а в підвалах, на кухнях, в кімнатах, в гаражах. Точно. І для того, щоб її побачив світ, треба їй проявити цю музику. В цьому «Єгір Мюзик Евордз» і допомагає. І взагалі дуже люблю, коли до нас приходять не просто гарні виконавці, гості, а ще й фанати «Єгеря». Такі, як ми з тобою.
[Speaker 3]
Давай. Фанати. Український андеграунд це Darkroom. Ти торкаєшся інструменту і запускаєш хвилю, що шукає свій прояв. Так різні голоси, ком'юніті, простори об'єднуються в незалежну сцену. Так проявляється нова українська музика. «Єгер Мюзик Евордз» Прояви свій звук.
[Speaker 2]
Так от, продовжуючи про Прикарпаття. Почекай, може закінчимо про режисера. Ти про житло хочеш? Ні, про режисера.
[Speaker 1]
Житло вже все.
[Speaker 2]
Твій знайомий?
[Speaker 1]
Хоче мені вибити квартиру в Франківську. Ми доробимося, не переживайте. Чоловік працює, я працюю.
[Speaker 2]
Якось буде.
[Speaker 1]
Я, чесно кажучи, мрію про хату в горах. Бо в мене така моя родина світла, що продала усе. І якщо б в мене зробили пальні землі, там вже б було колеба у фіїнки.
[Speaker 3]
Їх вже можна було б у ці будиночки зробити.
[Speaker 1]
Та щось би зробили, але хоч і це дуже тручно. Тобто подивишся, зараз концерти, доки ще на пенсію не йду. В мене на пенсію так багато планів.
[Speaker 2]
Косівський ринок.
[Speaker 1]
Це тепер колеба у фіїнки. Якісь, не знаю, книжки гумористичні. Щось чимось займемо.
[Speaker 2]
Історію з Тетером ти відпустила, забула?
[Speaker 1]
Та вже давно. Фіїнки почалися, ми подякували тату. Ти якщо за щось прив'язуєшся, ти ж знаєш, що воно не йде по життю. Чи ти на когось злостний. Ти подякував тому досвіду, сказав папа, зробив висновки, пішов жити далі. Та і все. Я тішусь, що театр зараз номер один. Я тішусь. Якби я не тішилась, чоловік би забрала відтим. Приходжу на всі вистави, вболіваю. Я рада, що Гуцулія живе от в нашому театрі. Всім рекомендую. А де скільки ми з вами тут говоримо за то? Нема ніякої злості. Ні каплі.
[Speaker 2]
Ні каплі! Вони з великим успіхом їздять. Але якийсь гуцульський обряд на цього чувака.
[Speaker 1]
А він там гуцул. Вибачайте, то вже так вас обісрали, як кури дробену. Ми вже любимося, ми любимося. У нас все вже файно.
[Speaker 2]
Можна? Тепер можна? Штрикну тебе потім за його разом. Отже, Прикарпаття є окремою частиною культурною. І коли ти потрапляєш туди, спочатку ти перепитуєш 50 відсотків слів, навіть українських. Де так? Так. В кращому випадку доходиш до 20 відсотків, але все одно, якщо в тебе генетично воно не запрограмовано з дитинства, ти можеш запам'ятати. Ага, швагород це значить...
[Speaker 1]
Брат, чоловік, сестри.
[Speaker 2]
Так, так, так.
[Speaker 1]
Нанашко, і фіїнка.
[Speaker 2]
Фіїнка – це ж похресниця. А похресник?
[Speaker 1]
Фіїн і фіїнка. А є ще філен і філена. Нанашко, нанашка, матка, батька. Тобто, в залежності від міста.
[Speaker 2]
Це неможливо вивчити, якщо ти не живеш в цій екосистемі. І саме поширення цієї екосистеми. Я згадав, знаєш, що коли читав текст і пісень... Чи ти ж читаєш текст і пісень? Це так душу гріє, якщо чесно.
[Speaker 1]
Але я ж пишу не для мудрих людей, не якась така якнебудь.
[Speaker 2]
Я згадав Гадюкіних, які вперше поширили, зробили культ з такої локальної історії. Тобто, мені, до речі, на Прикарпатті пояснили, що «Мамоніо, не рятуйте весілля, а рятуйте весілля». Я такий, що?
[Speaker 1]
Рятуйте. Весілля.
[Speaker 2]
Весілля. Гадюкіни, які в Побуті були, в принципі, не дуже україномовні. Але вони зробили культ. Якщо талановий, треба це зробити. На цьому культі багато хто вчив українську мову з російськомовних. Гадюкіни. По-дерев'янськи.
[Speaker 1]
Кузьма.
[Speaker 2]
Ну, Кузьма все-таки... Кузьма вже використовував. Кузьма з того годувався. А ви ти, коли це не мейнстрім... Ще в ті часи. Коли УТ-1, це була українська.
[Speaker 1]
Це просто я вже в часи... Взагалі ж на Україну. Ні, це нікому не бракує. Мене не брали на радіо. Тому що діалект на радіо, на телек, це без шансів, бо діалект. І ти такий... Блін, у вас крутиться Корея. Корейські виконавці. Чим вам діалект український не доводить? Ну, люди не розуміють. Чи там на афішах писало Гуцулія рулит. І це писали, що треба замінити на рулит.
[Speaker 2]
Але це діалект.
[Speaker 1]
І що я можу зробити з тим?
[Speaker 2]
Але ж це все навпаки зараз як фішка використовується.
[Speaker 1]
Так, так. І я дуже тішуся, що людям прикольно це досліджувати. І знати, і що тут таке є, і чого таке. Та я сама це все досліджую. Зараз, насправді, воно вже так не живе. Я єдино там поговорити можу з тими, хто, як я кажу, це теменний Гуцул, хто там прямо живе. Навіть ті самі надвірні так не балакали, як я балакаю.
[Speaker 2]
Ні, чому?
[Speaker 1]
Ну, воно просто... Якісь слова, які ти там кажеш. А так як я пишу тексти, пісень, ну там чисто все на діалекті. Геть чисто. Треба в цьому крутитись, родитись. Люблю прочитати про себе, що я вивчила десь діалект. Виявляється, його можна вивчити.
[Speaker 2]
Але ти от коли пишеш, ти і немає словника якогось? Ти не заглядаєш нікуди?
[Speaker 1]
Куди я подивлюся?
[Speaker 2]
Чи можна десь з чимось узгодити?
[Speaker 1]
Мені таке... Я не знаю, на що я це робила. Я колись завжди все, що там десь почула. Ти ж ти їдеш там автобусом косі у Івано-Франківськ. І старші жіночки між собою балакають. І там просто цей колорит. І це взагалі бачення світу, знаєш? І я любила це все записати в нотатки. Мала ще такі колись нотки отку стару. Потім ті нотатки перенесла на наступний телефон. І доробилася до цього Ліжник ТВ. І так от до сих пір я що почую, запишу. А так пісні пишу. Це прикольно, не знаю. Воно просто все лазвички.
[Speaker 2]
Я вперше з цим зіткнувся через Перкалабу. Через Аля Камоха. Через його культивацію саме от цього локального. Що типу а ми так. Хочеш спитай, що це означає.
[Speaker 1]
Ну це прям андеграунд. Перкалаба це такий масний андеграунд.
[Speaker 2]
У нас так сталося, що я опинився на Прикарпатті. І базгітаріст. Базгітаріст служить в Нацгвардії на Прикарпатті. А я ж там аптечки збираю. І ми там пишемо новий альбом. Базгітаріст пісню написав. Там щось там, якийсь приспів. І в нього там щось не хтів. Не хтів? А я вичепив на Прикарпатті вираз. І ми записали пісню. Називається «Біда за бідоу». Оце теж в Прикарпатті таке?
[Speaker 3]
Ні-ні-ні.
[Speaker 2]
Я про інший сенс. Це як Азохінвей. Азохінвей наїдеш. Це проблема. Тут біда за бідоу йде. Біда за бідоу.
[Speaker 1]
Так само. Блін, так багато класних сенсів.
[Speaker 2]
Я про інший. І Фагот каже... Чому ти сьогодні не спізнився на потяг? Шановна «Укрзалізниця», будь ласка, ставте мене щодо розкладу. 29-й потяг. Коли він спізниться, в нас все йде значно краще. І Фагот нам каже, слухайте, ви закалібали. Ви харків'яни, чи що? Це біда за бідоу. А де ж тремпель?
[Speaker 1]
Я ще одно слово знаю. Я ще знаю «кісєт».
[Speaker 2]
Ні, «кісєт» — це російське.
[Speaker 1]
Так? А я думала, може, дуже діалог.
[Speaker 2]
А знаєш, що я помітив спільним між вами? І про що я подумав на концерті. Фос же чим славиться? Одна з моїх асоціацій — це харківський ринок. Фос максимально... Всюди розказують. Зручно все продає, у нього величезний досвід. Тому що ми торгували всією групою на базарі. Стояли. В Харкові не торгують. Стояли на базарі. І от ти на концерті теж так продавала мерч. Я думаю, ну це явно харківський ринок. Міг би посперечатися з цим. Я думаю, що ***.
[Speaker 1]
Десь там є по-любому.
[Speaker 2]
Пік-пік.
[Speaker 1]
Не забудьте, пік-пік.
[Speaker 2]
Можна сказати десять разів слово «хуй», але тут краще. Тут краще солонку підстелити. Фос, дуже класна форма в тебе. Арсенал. Іде до чемпіонства в чергове. Але зараз жодного Крінця ж немає в Арсеналі. Так, ані Лужного, ані Зінченка. Зіна взагалі травмувався відразу після переходу в АЯКС. Дуже шкода. Перед матчами збірною. Знову їх пропустять. Так, бо він міг закрити одразу декілька позицій. Бекапом для Миколенка в ролі лівого захисника і в принципі будь-яка позиція в центрі поля. І правим захисником навіть міг би зіграти. Був такий досвід. Вистачає проблеми збірної перед дуже відповідальними матчами в плей-офф відбору на чемпіонат світу. Довбик теж травмований. Маліновський і Канопля пропустять першу гру. Судаков не грає останнім часом. Чесно кажучи, дуже страшно. Буде важко. Так, буде важко, але віримо в збірну разом з преміум-партнером збірної України з футболу компанією VBET Україна. VBET і збірна разом сильніші. Прикарпаття набирає балів. Якщо поглянути Тверезо і поглянути відповідально, то можна зрозуміти, що Прикарпаття та і, в принципі, Західна Україна стали бенефіціарами фінансово-економічно повногоштабного вторгнення.
[Speaker 1]
Я такі дуже мацні слова використала.
[Speaker 3]
Вигоди набувачі.
[Speaker 2]
Ну, з огляду на кількість будівельних кранів на Західній Україні.
[Speaker 1]
Я не маю ніякого відношення.
[Speaker 2]
Та, то все.
[Speaker 1]
Група Калуш.
[Speaker 2]
Група Калуш навіть в Ужгороді жикає якісь реклами.
[Speaker 1]
Серйозно? Ну, це, найбогу, допомагає. Тобі добре було мати на курортах якісь трошки квартири. Не пошкодить.
[Speaker 2]
Я про те, що Західна Україна розбудовується, отримавши приріст населення. Не всім це подобається, бо там мовні патрулі.
[Speaker 3]
Мовні патрулі.
[Speaker 2]
І в мене було кілька випадків, коли люди мене спізнавали у Франківській вулиці і казали, коли ж ви, блядь, вже поїдете звідси?
[Speaker 1]
Серйозно?
[Speaker 2]
Це було десь влітку 22-го.
[Speaker 1]
Це якесь не мовні патрулі, а якесь бедло патрулі, якщо чесно. Ну, але то, я думаю, що це... За твоїм відчуттям.
[Speaker 2]
Чула, напевно, що збільшення населення в місті, збільшення людей.
[Speaker 1]
Та ясно. То що тут чути, як то видно. Навіть, наприклад, мій малий там ішов в садочок і помінялася програма, тому що багато приїхало людей і немає місць там вже в садку і там по-іншому треба подавати заявки. Так само зараз зі школою, з тим всім приколом. Та я не скажу нам якось від того інакше жити. Для людських людей усе по-людськи. Хто хоче домагатися, не йде до чого домагатися. Так і з усім. Так і жуємо.
[Speaker 2]
Але Івано-Франківськ росте за рахунок тих людей, тих грошей, які приїхали. І він стає заможнішим.
[Speaker 1]
Ну, будній день, полівілок, ранок. А цілий заклад повен. Коли приїхав до Івано-Франківська і подивилися на ціни на їжу, люди просто такі, так, я махала готувати дома.
[Speaker 2]
Я пішла в десятку.
[Speaker 1]
Я сама хожу в ту десятку.
[Speaker 2]
Десятка — це заклад, який першим почав додавати підсилювач смаків.
[Speaker 1]
А, до речі, такий прикол, поза всім текстом, контекстом, десятку вже настільки сильно рекламують, що вона взагалі ніколи не рекламується. Тобто вона якась як поза часом і простором, чи що, я не розумію.
[Speaker 2]
Як стверджує Олег Мок, що в усій Польщі не існує журика.
[Speaker 1]
Такого журика, як в десятці, що всі приходять на той журик.
[Speaker 2]
Але вона дуже давно існувала. Для мене Івано-Франківськ був певний час просто містом, в який треба приїхати, щоб діхати до Буковеля. Так, так, так.
[Speaker 1]
Ти проходиш з Томитрівкою, і там портал такий, і ти в Буковелі.
[Speaker 2]
За Прикарпаття. За Прикарпаття.
[Speaker 1]
Не журімся, пані браття, ще поостане Прикарпаття. І сьогодні щось мене питали, а я, або йо, 50 відтінків йо. Я кажу, що означає йо? Я кажу, все.
[Speaker 2]
Те саме в Прикарпатті йо все означає. Це може бути і так, і ну, і ні. А ну, на Прикарпатті, це інше. Двозначно. В нас ну, коли тобі людина каже, ну, і шо? А ну, на Прикарпатті, це так.
[Speaker 1]
Блін, я просто про це ніколи не подумала.
[Speaker 2]
А ми приїжджаємо, і не розуміємо.
[Speaker 1]
Боже, але наскільки це офігізно. Мені настільки подобається оце досліджувати. Я кажу, ми приїхали в Полтаву, я кажу, ну навчіть пару слів. Навчіть оце. Я ж, ну, я не знаю, як це правильно. У мене рот так не складається.
[Speaker 2]
Це політавське акварельне. В Полтаві на питання в тролейбусі ви виходите мете, відповідають я виходите мету.
[Speaker 1]
Боже, якась французька мова вже. У нас там навіть пише в автобусах, що зупинок тутка і тамка нема. Стандартно, що мені тутка станьте, або тамка.
[Speaker 2]
А от була така історія, що Івано-Франківськ приймався як якийсь таке...
[Speaker 1]
провінційне місце.
[Speaker 2]
Порівняно з Львовом. Такий придаток Львова, можна так сказати.
[Speaker 1]
До Львова не матиме ніякого відношення, але при всій любові до Львова і до Львіва, я дуже сильно люблю Львів, якось ніби як, може, то і добре ти сказав, що Львів — це така шляхта і еліта, а франківчан і Станіславів трошки втратили цю цю історію. За рахунок того, що дуже багато людей зі сіл приїжджають до Івано-Франківська. І таке, взагалі в Україні була дуже максимально дебільна історія принижувати село. І навіть оце кажуть, що ж село? Ніби в контексті якоїсь тупізни.
[Speaker 2]
І було, що українська культура сільська.
[Speaker 1]
Блін, якщо ми вже за цю штуку зачепимося, для мене взагалі дуже чуже було приїхати там в шкільні роки до Києва. Я приїжджала як іноземну країну. Тобто я взагалі не асоціювала себе з Києвом. Я не розуміла, що тут робиться. Я пам'ятаю, як я зайшла в магазин купити цукор. Цукор. Я кажу «Цукор?» І продовження «Що? Що?» Я кажу «Цукор». Я, блін, хірго знаю, який ще інакший сказав. «Ну та цукор, та цукор! Та цукор! Салатки, у каву дай! На мені сахар!» Я перший раз, блін, в житті б чула, що є таке слово як «сахар». Я дупля не давала. Тому це ж все в силу того насадженого, того, що хотіли робити. І я капець як тішуся, що зараз є можливість, по-перше, донести до мудрих людей, по-друге, що ті люди хочуть, їм це цікаво. Бо доносити то одно, а коли ти вирощуєш, і вони прям цікавляться цим.
[Speaker 2]
Це кайф. Мені здається, що зараз якраз Франківськ теж бум якийсь переживає.
[Speaker 1]
Так, так.
[Speaker 2]
Усвідомлення власної аутентичності, гідності, що не треба їхати у Львів чи в Київ.
[Speaker 1]
Станіславові, от мені навіть прийшлі повазки до Івана Франка. Нас, дуже люблю його, людина діалектом писала, якщо що. Забрали оцю таку шляхетну нотку. Це Станіславів, Львів. Може, коли хтось подумає, зроблю ще більший пам'ятник Франку, але назовуть Станіславів, знаєш. Бо воно якось додає отого. Це була така галицька літа, шляхта. І там теж такі самі були оці всі кабаре, оці всі вечори. І так само збиралися поети. Там був Лисенко, там був Петлюра, там ще хтось. І маємо таку саму архітектуру.
[Speaker 2]
Це ваш мир має започаткувати. Це як армія молодіра. Має бути Марцинків, Львів, Станіславів.
[Speaker 1]
Як тільки ми добудуємо всі каплиці по-франківську, тоді ми розберемося з нашою культурною спадщиною.
[Speaker 2]
Я якось чув, що там в Івано-Франківську 63 церкви є в коментарях під тим, що Руслан Марцинків оголосив, що буде будуватися нова церква там.
[Speaker 1]
Ага, схожа на мужика. У нас вже був прикол, що світили ліфт.
[Speaker 2]
Це він святив ліфт.
[Speaker 1]
Блін, у нас настільки часто ліфт виключається, я думаю, бляха, посвятіть. Може, той того і не робить. Бо всюди посвятили у нас ні.
[Speaker 2]
Хоча там бували і різні історії. Мені доводилося чути, що був якийсь жилмасив, в якому вивішували прапори ДНР. В Івано-Франківську.
[Speaker 1]
Ну це, напевно, дуже швидка історія.
[Speaker 2]
Ну от про цю святість я розповідав Дезлєєць. Історія тут на початку вторгнення, десь буквально березень 22 року чи там квітень, дружина моя гуляла з дитиною в Ужгороді. І дві жінки розмовляють. Вони просто почули розмову у дворі. І вони там щось про ракети, що до нас ракети не летять. І одна інша каже, ну якось вони обговорюють, чому не летять. І одна інша каже, звичайно не летять, ми ж тут молимося.
[Speaker 1]
А ні, а що ні, може? Ні голі, ні кордон, ні те, що це Бог знаде. Просто там сильні жимали. Так.
[Speaker 2]
Бо їй так сказали.
[Speaker 1]
Зараз в мене вийшов кліп. Там дуже ця гусульська магія, містика, яка є частиною культури, якщо що. Я там це показувала. І є такі коментарі, що люди, а ви тут потім думаєте, чого ракети летять. Бо ви от таке все вірите. І ось така історія.
[Speaker 2]
Ракети летять, тому що?
[Speaker 1]
Тому що віримо в магію Забубони.
[Speaker 2]
І то все сатана.
[Speaker 1]
То все від лукавого.
[Speaker 2]
Якщо ви не знали, нещодавно над Бермендиктатом, на Хрещатику 44, відбулася пожежа. І їх залило в процесі гасіння. Але Бермендиктат тримається, Бермендиктат працює. Приходьте, підтримайте. Хрещатик 44. El Classico. Бермендиктат. Про пісні. Давай поговоримо. Є в тебе така штука, історія одного хіта. Тому що я, як почав слухати фіїнку, ну я чув там Євробачення, все таке. Але коли вийшли ці Афини, мені дуже подобаються. Ми там в машині слухаємо Афини. І дуже така гірська тема, нам близька. Ну і вона двозначна, бо Афіни, Київ, Істанбул.
[Speaker 1]
Потім в мене бюет з Павліком. І от такий піар-хіт.
[Speaker 2]
Та Віктор Франкович. Це й може. Я такий, що ти якась заложниця цього хіта?
[Speaker 1]
Ну наразі. Краще бути заручником одного хіта.
[Speaker 2]
Заручником?
[Speaker 1]
Та це прикольно. Я рада, що в мене з'явився супер-хіт, і я його заручник. Я сама собі його написала, ніхто його не дав.
[Speaker 2]
Ти не заручник, ти заручниця.
[Speaker 1]
Заручниця. Я заручняця така. Заручняця. Мені ніхто його не дав, мені ніхто не написав. Я теж вважаю, що він в мене є. Окей, я хотіла бути заручником всіх своїх пісень, якщо що. Ну я розумію, про що мава. Тобто зараз Афони вистріли. Афони — це мої солдати наразі, і я їм вдячна. Я не знаю, я коли чую там щось, коли артисти кажуть, ой, я там написала цю пісню, тільки за цю пісню мене пам'ятають. Та кішся, блін. Ну, хто все життя пише-пише і не може написати.
[Speaker 2]
А страху немає в тебе, що не напишеш більше таке?
[Speaker 1]
Немає. От я зараз випустила «Серце грими», і я гарантію даю, що ця пісня теж досить хітова. Тому що я ж людина інтернету, я ж це все моніторю. І вона наразі навіть більше несеться, ніж Афони. В Тік-Токі, тіпо? На стрімах. Ну, тобто, побачимо. Я розумію, що вона там відгукнулася. Ну це кайф, я рада. Я напишу! Не переживайте, я напишу ще.
[Speaker 2]
А можеш якусь економіку розкрити? От, тіпо, одна пісня, скільки вона може принести?
[Speaker 1]
Економіку розкрити, прям? Блін, вона може ні гіра не принести.
[Speaker 2]
Ні, ну от Афони ж принесли, я не знаю, там 20 тисяч євро принесли?
[Speaker 1]
Ну, я ще зараз наразі, думаю, що десь принесуть, напевно. Ну вони наразі ще, я ще не отримала весь той прибуток, який вони зараз мають.
[Speaker 2]
Валєра просто з іншого бізнесу, з футболу, він не розуміє, що в наших реаліях приносять концерти. Ні, концерти безумовно, але просто у мене якось безумовно.
[Speaker 1]
Ні, стрими великі цифри приносять, ці хороші заробітки, це факт. Там Древо щось розказував, що 100 тисяч долярів.
[Speaker 2]
В мене є один друг, ти його знаєш. Не будемо його називати.
[Speaker 1]
Але я його просто знаю.
[Speaker 2]
Він причетний до дуже хітової пісні цього року про ягідку. Ось.
[Speaker 1]
Це рік одні ягоди, подивляєшся. Афони, шовкони.
[Speaker 2]
Він мені там озвучував певні цифри. Я думаю, що отак одним хітом можна квартиру купити.
[Speaker 1]
Можна, Івано-Франківську можна насправді. Насправді, деколи це є якась рандомна історія, що там щось вийшло. Але залежно, яка в тебе мета. Я дуже щаслива, що Афони так склалось, так сталося. Але я більш щаслива не тим, що зараз роялті приносять, а тим, що концерти ж є. Не кожен зараз артист може похвалитися концертами. Я вимахуюся жорстко цими концертами. А коли? Не знаю, що на другий рік буде. Я зараз повимахуюсь, доки можу.
[Speaker 2]
Ну і там ж тур був. В Європі, в США.
[Speaker 1]
І буде ще за кордоном. Буде все. Зараз було 26. Солдат, солдат. Заверну осі 4 рази. І зараз ще. Має бути 60 концертів. Я не математик. Має бути 60 концертів. Швидко відніміть. І буде ще. Боже, ще 34. І ще потім має бути в Європі, в Великобританії, і тур в Америці, і в Канаді.
[Speaker 2]
Фост теж був в Америці, в Канаді, в Європі.
[Speaker 1]
Та я службу.
[Speaker 2]
Як тобі перші історії якісь?
[Speaker 1]
Дофіга. Просто дуже багато. Але так, щоб розповісти. Так, щоб розповісти. Задайте тему.
[Speaker 2]
Фост в церквах виступав. Вам би теж було послівати.
[Speaker 1]
Це не кола церков? Там є в діаспорі клуб, а збоку церква. І церква править всім громадою нашою. І ти себе почуваєш в місті надвірна.
[Speaker 2]
Я жартую про Марцинківа зі сцени. Марцинків і Садовий — це мої такі два маленькі лисусіки.
[Speaker 1]
Ми тоді дуже багато про нього задуємо.
[Speaker 2]
Ну і що? Коли ми граємо «Вертеп» — це наша різдвяна програма зі скетчами в церквах. Бо церкви дають безкоштовно, як приміщення. І простіше отримати там в Америці, в Канаді, в Європі.
[Speaker 1]
Тобто хто не їхав, той не знає.
[Speaker 2]
А уявити вана Франківського виступ, коли фагот з трагами Завона починає.
[Speaker 1]
Тобто щось викадуть і висвітлять. То нема проблеми. Можна що-то говорити насправді.
[Speaker 2]
Ні-ні, Марцинків цього не переживе.
[Speaker 1]
Ну Франківська область, я пару ксензів знаю. Можемо поріжати це питання.
[Speaker 2]
Ні, простіше в Римокатолицькій церкві розмовляти з дорослими.
[Speaker 1]
Блін, ну це такий, знаєш, гумор для місцевих.
[Speaker 2]
У нас був священник в Берліні. Ми двічі грали в старовина церква, дуже великий такий собор. Двічі грали там вертеп. Ну перший вертеп і у нас новий. І священник так пронікся, що він потім приходив на наші опенери в Берліні і ми його бачили, світловік мені показує. А він там? Що? Що? Він показує священника. Так, священник. І потім...
[Speaker 1]
Прийшов погнати бєса.
[Speaker 2]
Я після вертепу сиджу дуже швидко за амбоном, рахую донати. Він підходить, каже, good job. Каже, you know. Він підійшов і сказав, пацани, старшини, дякую вам за ці вистави. Я нарешті побачив, яка в моїй церкві саншлам. Або там в мічеті саншлам, а в церкві в Берліні нє-нє-нє. Гарно.
[Speaker 1]
Хоч якось.
[Speaker 2]
Але прикол в тому, що вони дають їх безкоштовно, тобі не треба сплачувати за оренду.
[Speaker 1]
Якщо ти робиш благодійку, ти економиш. Це дуже зараз тяжко пояснити.
[Speaker 2]
Але ще церкви гарно звучать. Особливо в Європі. Старовинні звучать. Ти заходиш там.
[Speaker 1]
Можете без мікрофонів.
[Speaker 2]
Мікрофони треба. В деяких церквах стаціонарні сцени. В Роттердамі грали, там бар викатується. Тобто це церква з баром.
[Speaker 1]
Церква з баром.
[Speaker 2]
Бар закатується, якщо там малебін. Малебін. А якщо це арт-об'єкт, бар викатується. Великий бар.
[Speaker 1]
Це престол чи бар?
[Speaker 2]
Бар.
[Speaker 1]
Чаша з причасем виїжджає?
[Speaker 2]
Ні, це бар. В церкві?
[Speaker 1]
Я не в ту церкву ходжу.
[Speaker 2]
В Роттердамі. А ви в церквах не виступали?
[Speaker 1]
Ми біля церкви. Тобто громада має там зал такий. Тіпа як наша там діаспора має зал. І з боку церква. Церква правитим всім. Ксен сказав на службі приходити на концерт до Фіїнки і всі прийдуть. Як не скажуть, то по суті таргет можете з Мюнстраху записати.
[Speaker 2]
Ні, це не кращий таргет. Якщо ти в неділю робиш концерт, в день вони вийшли з церкви.
[Speaker 1]
Я тут! А люди тісно збираються. Вони несуть собі. Там своя культура. Ну таке прикольне. Це дуже такий гуцульський вайп насправді. Не тільки гуцули до мене приходять, але вони приносять їжі. Вони приносять щось вип'яти, закусити. То це спізнює концерт десь на годину-півтори, аби люди вже були з енергією всередині. І такі дуже гарні. І там нехай зал міщав 300-400 людей, до мене приходило і 700, і 800. І вони не сиділи ніхто. Вони вже набувалися. Ти був на концерті, там не конче сидіти.
[Speaker 2]
Ні, в нашій філармонії там в проходах відразу стояли.
[Speaker 1]
Там місця багато.
[Speaker 2]
Але це ж традиція. Знову згадуючи ваш театр, там теж люди пампушки прямо на сцену виносять. І це стає частиною спектаклю.
[Speaker 1]
Воно вже перфоменс. Люди зі залу, раніше актори пригощали, ходили та надавали пугарами.
[Speaker 2]
Самогончик надавали.
[Speaker 1]
Тату, а хочеш покілішку вип'яти? А потім уже люди почали приносити самі пампушки, щось пекти, щось робити. До речі, у мене коли був перший сольник франківську, то що в мене було таке, трошки інакше музика відрізнялась. Дауня Фіїнка, рік назад. І я на концерті, на вході пригощала людей пляцками і наливали 50 грамів. І що всіх здивувало наших, організацій, всі питали, чи це платно. У нас б навіть ніхто не додумався, що це має бути платно. Та концерти пригощають, на уходи не налили, на добрий день.
[Speaker 2]
А у тебе в Надвірній був концерт?
[Speaker 1]
Був. В першому турі робили. Дуже маленький зал, дуже мало людей. Всі знайомі? Всі колеги, родина. Був в Надвірній, був в Косові, звичайно. Реально дуже маленький зал, нема де розвернутися наразі.
[Speaker 2]
Опенери треба робити?
[Speaker 1]
Треба. Можливо, думаю, якось на це літо трошки зробимо. У нас специфічна влада в місті. Така, усі такі, як би родина Марцінківа. І все має бути крізь призму. Я навіть не знаю, як це правильно описати.
[Speaker 2]
Почни переписку «Слава Ісу».
[Speaker 1]
Я то почну її. Там дуже специфічна історія. Щоб я почула, що там рідне місто, там тіпо прям фіїнка наша. Спочатку я була публіка пуста. Знаєте, що таке публіка?
[Speaker 2]
Публіка пуста, що не реагували якось на...
[Speaker 1]
Публіка пуста — це таке, що як я так можу... Ну, місто ж християнське, святе. А я ото свої соромінські оці всі штуки про курвівти і про потки. Потім уже полегонько, так ніби, ніби щось вона і про культуру, Бог його знає. А потім — приїжджайте до нас! Та я її знаю!
[Speaker 2]
Виїжджайте, при Карпатці!
[Speaker 1]
Виїжджайте, люди добрі!
[Speaker 2]
А тебе не здивувало, наприклад, в Північній Америці кількість людей? Чи ти так і думала, що буде багато українців? Чесно? Багато діаспори?
[Speaker 1]
Не можна себе вимахувати. Я вже другий раз на ній повимахувалася. Треба бути скромнім. Але мене не здивувало. Я так і знала. Мені дуже багато писало.
[Speaker 2]
А Ківа приїжджає, приїжджає?
[Speaker 1]
Та, приїжджай, будь ласка. Я думала, що то буде двіжуха. І вона і була. Було настільки кайфово. От просто кожен концерт було дофіга людей. Але, кажуть, там свій вайб, там свій... Я не знаю, чи то наші музиканти понаучували, що ти такий, знаєш, колега з усіма. Ну там прямо ти маєш після концерту чуть не з кожним випити і закурити. При тому, що у тебе наступний концерт і переїзд. Знаєш, ти маєш вийти до людей і прямо з ними чуть не кожного до хату прийти. Ну є така історія.
[Speaker 2]
Може тому, що ти приїхала?
[Speaker 1]
Я не знаю. Відношення ніби, що ми якась родина. Ми ж не бачилися давно. Мабуть, знаєш, коли приїжджає хтось, хто давно не був, в Америку. І ще досі є ця історія, в Америку приїхала. Америка.
[Speaker 2]
Ну ти приїжджаєш в Америку, а це не Чикаго, це Чортків.
[Speaker 1]
Там Чортків. А, до речі, Чортків дуже багато.
[Speaker 2]
Ну, а я тобі прошу. Чортків, Рогатин.
[Speaker 1]
Але ти маш по... по говору зрозуміти, чи це люди приїхали зараз під час повномасштабного Чорнівжитану? Чорнівжитан дуже багато років.
[Speaker 2]
Їдемо по Хайвею.
[Speaker 1]
По Хайвею, Дельтаун.
[Speaker 2]
Ти на Сході виступаєш десь? Там Дніпро, Харків? Там якось інакше сприймають?
[Speaker 1]
Там офігенно сприймають. Мені було дуже цікаво, бо якось одного моменту, вже почали то дивитися, то був Франків, Черніця, Львів. І от одного року...
[Speaker 2]
Як 20 років Степан Гіда їздив, в кожному місті бачив його. Афішував його просто нон-стоп. А може це називалося якось... Я ж прикалював, що на Сході гурт Варавайків, в кожному місті за тобою їздить, а на Заході Гіда.
[Speaker 1]
І ось одного року, я кажу, місяць, аж минулий рік, воно почало активно... В мене стали головні міста Київ, Харків, Дніпро. Тобто в прослуховуваннях. Не Франик, і то причому так серйозно.
[Speaker 2]
Це в Ютубі ти маєш навазити? Взагалі всі стрімінги.
[Speaker 1]
Особливо там Спотіфай. Бо Спотіфай у нас не дуже такий слухальний, як Ютуб. Ну і показником було, звісно, концерт. Тому що в Дніпрі нас був солдат за два місяці до концерту. І це був один з найкайфовіших, в принципі, концертів. Тому що настільки люди заражені прийшли. Вони прийшли, бляха, в вишиванках. У якимось уборах. У пацарках. У селянках. Там прийшов був Дмитро Мазуряк, це супілка з Казки, з гурту «Казка». Він же служить там десь недалеко. І він зі залу тримбітав. Тримбіту достав, я десь відео кидала. Я думала, що тут сталося взагалі. Він тримбітав, метово-метотівно тримбітав на сцені. Ну це був кайф. Там вже тоді був повний блек-аут, у них не було світла. Люди набувалися як дикі. Таке саме було в Харкові, таке саме було в Одесі, таке саме було в Житомирі. Тобто я розумію, що культура на часі. Це як програма на Суспільному. Ну так.
[Speaker 2]
Чи це Івано-Франківське обласне телебачення. Культура на часі, так. Ми не гальмуємо, ми прогресуємо, навіть газуємо, бо знамені сам. Їдемо далі. Ти ж в «Євробаченні» брала участь, так? Два рази. Останній раз проходила через «Дію», робив голосування, все таке. Але отак ми подивились, виходить, що ти найуспішніша з цього відбору в «Євробаченні». Хоча на «Євробачення» не поїхала.
[Speaker 1]
Не поїхала.
[Speaker 2]
Але 64 концерти. Щось таке є.
[Speaker 1]
Народ живе просто одним «Євробаченням», насправді.
[Speaker 2]
Ні, це найпростіший спосіб ознайомитися зі своєю персоною.
[Speaker 1]
100%. Але що далі?
[Speaker 2]
Виходить, що це не єврофани ходять на ці 64 концерти.
[Speaker 1]
Ходіть трошки, трошки приходять. Я скажу так, пісні культури не наймощніші пісні наразі на концертах.
[Speaker 2]
Вона взагалі в середині десь. Я от пам'ятаю. Це не показник. Люди по-різному складають програми. На концертах дуже видно, як на мене було, що мої гори... Ні, не тільки. Мої гори дуже всі знають.
[Speaker 1]
Ну, дивись, ти говориш про концерти в Ужгороді. В кожному місту по-різному. В Ужгороді мої гори. Ну, само собо, що людям подобаються мої гори.
[Speaker 2]
А смішно було, ти сказала, я запитую людей, чи були вони в Карпатах. Ну, не буду у вас запитувати.
[Speaker 1]
Дурне питання.
[Speaker 2]
Чи були вони в Карпатах, там, де видно з вікна гори.
[Speaker 1]
Чекай, про що ми говорили? Ми говорили про Євробачення. А, Євробачення. Є така історія, що народ реально прям преться за Євробаченням дуже сильно і дуже хоче виграти, і дуже хоче поїхати туди, в Європу.
[Speaker 2]
Ну, ти ж так хотіла.
[Speaker 1]
Ну, давай, тільки руку у нас на Івана. Нарушник, нарушник. Я не то, щоб прямо дуже хотіла поїхати. О, Боже, звідти воно. Це шапка нашого ксенду.
[Speaker 2]
Ні, це крива-синя. Пряма-червона і крива-синя.
[Speaker 1]
Не то, що моя була там надзадача і моя мета. Так склалося, що перший мій нацвідбір, там ще в мене, як я кажу, знали лише на кухні. Просто я думаю, що це був набагато довший шлях фіїнки, якби не нацвідбір. Я подала там в останній момент ту заявку, пройшла, якесь там було, не знаю, доля так зложилася, що я поїхала, не маючи ніякого там бекграунду, досвіду і ніякої підтримки мерцінків.
[Speaker 2]
А це ми його згадуємо часто, так? Ні ти, ні ти.
[Speaker 1]
А потім мені дуже сподобався лайф-виступ. Сподобався? Не сподобався. У мене є два, що я впевнена. Я впевнена у гуморі своєму, я знаю, що я не затуплю, і знаю, що я впевнена в своєму вокалі. І тут щось пішло по жіночій лінії на ефірі. А це тому, що я не шарила, як будуть працювати лайфи, коли ти танцюєш, як ти там дихаєш, що ти не маєш бекграунду. Ну, коротше, там вже куча нюансів. Я думаю, ну мені потрібен буде цей реванш обов'язково, щоб показати людям, що я не якась херня баранічна. Тому я написала через рік, вже там, об'їхавши тут. Але я і в той момент брала, що могла від тої медійності. Писала пісні, продовжувала. І ми прийшли там з піснею «Культура», хоча я подавала ще грушку. І ми прийшли з піснею «Культура» і її вибрали. І, типу, так, я вже на лайфі там вже реабілітувалася. Але, ну, моя мета була, щоб показати... Нас в Україні не почати ікрай робити, щоби пояснити, що гуцули при Карпаті, що тут таке є. І це була, ну, моя така надзадача, насправді. Виграла б супер. Я вже, як іду, то виграю. Хочу виграти.
[Speaker 2]
Але ти зараз сказала дуже цікаво. Я записав собі навіть «Так все добре без Євробачення».
[Speaker 1]
Так, так, дуже добре. Тому я поки не збираюсь. За рік, до прикладу, з нашого націобору, з десяти людей, у нас було десятеро, я випустила сім пісень за рік. І сім... Ну, я мірками все-таки інтернет ослуживу. Я міленіал тілі Зумера. Ну, поки. Зумер в тілі міленіала. Хочу сказати, що я молоденька. Тобто, що ці всі сім пісень там вирусили чи в Тік-Току, чи ще десь. Тобто, я, як могла, так намагалася зробити гіти. Афини там, показник. Ті люди, які тільки Євробаченням жили, вони протягом року нічого не випускали.
[Speaker 2]
Так, сто відсотків. І концертів ні в кого нема.
[Speaker 1]
Взагалі, мені здається, більше. І от вони знову з Євробаченням. Ну, я не знаю. Я не вважаю, що це добре.
[Speaker 2]
А як тобі цей відбір цьогорічний?
[Speaker 1]
Файний. Моцний.
[Speaker 2]
Там знову ж таки, до речі, у Джері Хелл пісня про Бога. Там прямо в приспіві про Бога.
[Speaker 1]
Там дуже божественна пісня. Я казала, що в нас на нашій святій галичині можна співати, коли до причастя люди йдуть. Знаєш, у кінці Хор шоб співав.
[Speaker 2]
Головне, щоб Жадан мізьким вкріпив. А тоді відлучать. Відлучать.
[Speaker 1]
Якщо вже про Джері Хелл, я ставила ставки на Джері Хелл, тому що в неї реально велетенська аудиторія. Правила Євробачення — це собі своя історія, я те розумію.
[Speaker 2]
Але ж виходить, в 23-му році ти з нею теж конкурувала, а ви грали творчо.
[Speaker 1]
Вона теж була. Вона була третя, була четверта. І там теж було щось з Богом пов'язане. Ну, не так прямо. Джері Хелл, насправді, одна з найкрутіших сонрайтерів, на мою думку. Вона і дуже хороші тексти. І, Господи Боже, для мене...
[Speaker 2]
— Не відчувалаш конкуренцію якусь?
[Speaker 1]
Та ні. Якщо хтось прийшов написати на діалекті, тоді буду говорити. Тому мені б хотілося б цікавішого тексту, скажімо так. Хотілося б. Я б була щаслива. Я б тоді знала точно, за кого голосувати. А зараз я б... — Вагаєшся?
[Speaker 2]
Дуже вагаюся. — А як тобі здається, це хіт? Як хіт-мейкеру? Е...
[Speaker 1]
Ну, «Мама Тереза і Діва Марія» був однозначно хіт.
[Speaker 2]
Я прямо в ту секунду голосувала. Дуже про Бога, мені здається, в приспіві.
[Speaker 1]
Це даже Марцинків скажеш.
[Speaker 2]
Шановні глядачі, будь ласка, порахуйте, в кінці скільки разів згадувалися прізвища.
[Speaker 1]
Пийте кожен раз, коли ви чуєте слово Марцинків.
[Speaker 2]
Єгір. Бажаний Єгір. Що, вам не литище?
[Speaker 1]
Я вже так, як сказала Леша.
[Speaker 2]
Зігрілася.
[Speaker 1]
Давайте так, упше відкинемо, я скажу, хто мені найбільше сподобався. Мені сподобався гурт «Зе Еліас». Еліас у цій рокешні. Новенький, свіженький, файний, молоденький. Риженький. Дуже харизматична вокалістка. Дуже кльовий вайп у них. І я думаю, що якщо вони зараз правильно використають цю можливість, так, як свого часу зробила я, якщо ви мене дивите, це вам порада. Пишіть далі, робіть щось. Тому що це хороший майданчик для популяризації своєї музики. Чи не єдиний зараз такий, який може так сильно стрельнути в Україні?
[Speaker 2]
Ну а третій буде захід?
[Speaker 1]
Мені? Мене? Знаєш, то це як з роддомом. Ти так кажеш, ти більше туди не повернешся. Але то за другим, то за третим йдеш. Я не знаю, я не можу зараз сказати. Наразі я не бачу просто сенсу в цьому, якщо чесно, для себе.
[Speaker 2]
Ти бачила з Тіною Каролю скандал? Який? Ну з пісні про тепло, про добро.
[Speaker 1]
Певно вже бачила, так, бачила.
[Speaker 2]
Як людина інтернету. Ти не могла, я з нею бачу.
[Speaker 1]
Я теж людина інтернету. Бачила? Що ви хочете, щоб я сказала?
[Speaker 2]
Допишала їй там.
[Speaker 1]
Чи я щось писала? Чи слова підтримки, чи слова видалітністю? Та ти знаєш, я не маю що прокоментувати. Мені здається, що в принципі люди розділяться. Комусь там сподобалося. Звичайно, що все знаходить свою аудиторію. І коли там теж осуджувати якусь пісню, якщо воно має свою аудиторію, в неї собі вже є. Що в мому смаку, я то випускаю.
[Speaker 2]
Але воно видалило, так?
[Speaker 1]
Я не знаю. Видалило?
[Speaker 2]
На ютубі немає. Я не знаю, що воно було взагалі на ютубі.
[Speaker 1]
Забанили?
[Speaker 2]
Зараз точно немає. Я вчора заходив, спеціально подивився.
[Speaker 1]
Чесно, я не в курсі.
[Speaker 2]
Для аудиторії ютуб-музик і ютуб це ж для дорослих. А аудиторія тік-току і інстаграму там не видаляється нічого.
[Speaker 1]
Знаєш, як я можу зараз це все підсумувати? Я зараз готова слухати будь-яку музику, навіть якщо мені там не подобається. Тільки не штучний інтелект.
[Speaker 2]
А ти переживаєш?
[Speaker 1]
Боїшся? Штучний інтелект зробить 10 помилок у моєму діалекті. Це це я точно зараз?
[Speaker 2]
100%.
[Speaker 1]
Але реально мене душить від цього. Фізично мені погано. Це так, як нанюхатись якоїсь пахнючки якоїсь поганої.
[Speaker 2]
Слухай, але це ж цікава тема. От Фос якось приходив, пам'ятаєш, і казав, що ти завантажив свій текст. Я завантажив якраз мешканець Івана Франківська, з яким я збираю аптечки, завантажив тексти. Так, тексти пісень, з яких пісень не вийшло. І почав мені скидати, і я такий. Ну ти налікався трохи. Та, я налікався.
[Speaker 1]
Але все одно, вона так ніби з неї душу висосала шприцом.
[Speaker 2]
Поки ти відчуваєш, що це ще Ішка, це ще не страшно. Але ж заходили в Топ Епл Мюзіка, чи в Ютуб Мюзикам, пісні, які там не дуже відчуваєш. Я відчуваю Ішку, але не знаю на рівні.
[Speaker 1]
Коли повстануть проти нас. Як от тільки Ішка почне вітатись «Слава Ісу», я дуже очкану.
[Speaker 2]
Ну концерти, застілля, все залишиться. Навряд чи він зможе.
[Speaker 1]
Я сподіваюся, що хоч тода воно не добереться.
[Speaker 2]
З Ромітською піснею.
[Speaker 1]
Я закидала в Ішку. Ми ржали дуже добре. Бо там не було наголосу, знаєш.
[Speaker 2]
Ішла подка. Воно не розуміє. Не розуміє. Слава Богу. Слава Ісу за те, що штучний інтелект ще не засвоює. Ти про вокал ще сказала смішно, що тобі не сподобався цей виступ з вокальної точки зору. Я бачив тік-ток у тебе. Взагалі не смішніший. Він просто розірвав мене. Про те, як коли на шкільний концерт прийшла дівчина, яка тіпа вчилася в вокалу чи щось таке.
[Speaker 1]
А, так-так.
[Speaker 2]
Він це пародію робив. І це прямо моє дитинство.
[Speaker 1]
Та й моє дитинство.
[Speaker 2]
У нас в школі якраз так вони і виступали.
[Speaker 1]
Афони, афони. У мене просто у нас уроків дуже багато позначок. Я маю, щоб послухати. Я якраз в той період шукала бек-вокалістку. І всі, яку один співала, саме Афони. Там було щось 300 чи 400 людей написало. І я просто переслухала. І всі Афони просто поголовно. А ще я люблю слухати, бо дуже для мене важливо. Бо бек-вокалістка має хоча б змогти відтворити діалект. Відповідно, щоб співати. Коротше, було, що послухати. На жаль, то не можеш виставляти. Але я старалась відтворити. А ти вибрала бек-вокалістку? Дві. Дві бек-вокалістки прекрасні. Причому одна навіть не з Франківська. А з Ковеля, з Луцька. Так що діалект.
[Speaker 2]
То великавітство.
[Speaker 1]
Прошу, пане.
[Speaker 2]
Тобто, мені здається. Але тебе банили Тік-Ток на 150 тисяч?
[Speaker 1]
Так, але це вже так давненько було. Та, за пісню «Баймоскаля» забанили. І видалили повністю. Дуже було прикро. Тільки от понеслося щось таке. Ну нічо. Нічо.
[Speaker 2]
А зараз тобі немає якогось запасного на всяк випадок?
[Speaker 1]
Ні, нема. Ну, я думаю, що то вже не буде так складно відновити, як зараз. Вже майбільше знають. Вже там навіть Ковешу до сусідів сказав. Трошки попросив по чатах. Пописав та підпишеться.
[Speaker 2]
Ну, а як тобі здається, Тік-Ток великий в цьому успіху? Роль його?
[Speaker 1]
Величезна. Ну, це зараз реально майданчик для людей, які це завжди кажуть, що як ти маєш розвивати свою музику, там, не маючи бюджету? Наш час – це Тік-Ток. Це тільки Тік-Ток. Дуже все просто. Як я кажу, просто зробіть хіт.
[Speaker 2]
Але ти, напевно, я не знаю, скільки, 100 Тік-Токів з Африною знімала?
[Speaker 1]
Ні. Насправді, воно якось настільки органічне. Ну, в мене є певний план. Я плюс-мінус вже знаю свою аудиторію, як воно буде залітати, що треба зробити. Це не я зняла 100 Тік-Токів. Це люди просто гарно підхопили і дуже багато зняли Тік-Токів під цей звук. Але, ну, напевно, ця історія, що ти там знімеш 100 Тік-Токів, вона дієва, хоча я жодного разу її не юзала. Мені, насправді, пощастило. Мені пощастило, що якось пісні в Тік-Току залітали.
[Speaker 2]
А от що, залітає зараз?
[Speaker 1]
Вона просто специфічна. Вона не є така, що ти підшов її конкретно. Вона, якщо не в Тік-Току, то вона на стрімах гарно залетить. Я впевнена. Я бачу. Так що все файно. Чуємо хід, як кокер з панєлі.
[Speaker 2]
Фос! Я просто впевнений, що у тебе за баром є якийсь подарунок для найкращих в світі підписників і глядачів. Тут переважно рідкі подарунки, оскільки ми в барі, але є й твердий. Теплий — це наплічник від наших партнерів. Ще змієчка. Так, шкарпетки. Шкарпетки від Ягермайських. Дуже крутий баф. У мене такий є. Я в ньому катаюсь на сноуборді. Він реально дуже теплий. Від вітру, від всього захищає. І сляшки. Сляшка теж для сноуборда підійде. Ну і буде пляшка «Єгер» обов'язково. Ми перевіримо, звільнимо всіх асистентів, які не поклали її вдруг колись комусь. Ну і тут фольга. Тобто він ще температуру тримає цей рюкзак. За що віддаємо все це? Оскільки в нас сьогодні багато чого говорилося про «Євробачення». І «Євробачення» в нас на носі. Я про країну, а не в нас з тобою. Навіть відбудеться відбір, коли вийде випуск. В травні? Дякую. Відбір. Оскільки ми сьогодні багато говорили про «Євробачення». І ми не можемо оминути цю тему. Хотіли б – не можемо. Ми подаруємо весь цей набір з пляшкою 1, 2, 3, 4, 5. 5 компонентів від «Єгермейстера». За такі то з артистів, які ніколи не брали участь в «Євробаченні» зміг би достойно там представити Україну. Навіть серед тих, хто не брав участь в відборі на «Євробачення» ніколи. І я одразу зроблю свою ставку. Я завжди казав, що група «Бумбокс» могла би, враховуючи англійського Хливнюка, а він же перекладач. Це ти прямо в школу артилерію хочеш відправити на «Євробачення».
[Speaker 3]
Я з Казирії зайшов. А що?
[Speaker 2]
Я теж тоді з Казирії. Тоді молодий харківський гуртанок на майдані «Конго» міг би представити «Євробачення». Пропонували і відмовилися. Ну і тоді, якщо не «ТНМК», я би поставив якихось звичайних реп-виконавців. Наприклад, «Паліндром» знає англійську теж. Добре. Я за «Хливнюка» і «Бумбокс». Ти за «Паліндром» і «Паліндром». І «ТНМК» вдруг вдасться вмовити. Коротше, наша ставка зроблена. Тепер ваша. Той коментар, який найбільше залайкають, автор коментаря, отримає весь рюкзак. Буль-буль. Ти як посол при Карпаті. Пані посол, я зрятувався фемінітивом.
[Speaker 1]
Ти це не знаєш?
[Speaker 2]
Посол, амбасадор, дослідник, популяризатор. О, я в тебе можу кидати «К». А я буду? Популяризатор тіня. Отже, як пані посол при Карпаті в тіктоці. При Карпаті. Пані, я тобі записую. Слухай, я не здивуюсь, що після випуску тебе ще радником Марцинківа зроблять. Щось таке.
[Speaker 1]
Я думала, ми вже останні десять хвилин не будемо.
[Speaker 2]
Я щойно за твоє вище освіто, Валерон, переживаю. Ніж за Тараса Григорьовича. Так от, ти як амбасадор кіня. Амбасадореса. Яким ти бачиш при Карпаті в мирному якомусь майбутньому?
[Speaker 1]
Через місяць, майже. Хотілося. Дай Боже.
[Speaker 2]
Я можу постукати по всьому.
[Speaker 1]
Яким я бачу? Ну, воно і є, і воно і буде.
[Speaker 2]
Але ж ідентичність втрачається.
[Speaker 1]
Ні, не втрачається.
[Speaker 2]
В таких перспективах, якщо заїжджає населення, я з міста, в якому постійна зміна населення відбувається. Я про Харків.
[Speaker 1]
Ну це якщо населення, яке там... Дивіться, в нас настільки сильно ув'єншені традиції, і це настільки важне. Можу сказати, як жителі, які там народилися, виросли, і всі мої мама, тата, баба, дідусь звідти з-при Карпаті. Воно нереально. Нереально. От я навіть виховую дитину, і я розумію, що там свого часу мене виховували в дуже жорстких християнських традиціях, які не мають ніякого відношення до християнства. Але я сама все одно повертаюсь до цього всього, бо бляха-муха, ну така твоя прошивка. І доки там... І вона така сильна, що, як я кажу...
[Speaker 2]
Совєти не впоралися.
[Speaker 1]
Ну нігодне, ніхто нічого не сказав.
[Speaker 2]
Совєти не змогли.
[Speaker 1]
Воно нереально. Все, вихніть, заспокійся, українська культура буде вічна. Гарантія. За цей випів.
[Speaker 2]
Давайте. Ну, забігне.
[Speaker 1]
Бігне.
[Speaker 2]
Бігне. Не здається тобі, немає от такого якогось остраху, що, наприклад, після закінчення якоїсь цієї повномасштабної фази там люди поїдуть? Чи зменшиться оцей бум якийсь там?
[Speaker 1]
Тобто за кордон?
[Speaker 2]
Ні, не за кордон, в свої міста, наприклад. От я весь час думаю, що з Лужгорода люди рано чи пізно поїдуть. Але роки йдуть, вже... Нічого не відбувається.
[Speaker 1]
Ну, найкаждий поїде до свого міста і розвиває, і принесе щось, що за ці роки засвоїлося. Я не хочу якось зараз робити Прикарпат'я якимось крутішим, чи святішим, чи якимось мудрішим за інші регіони. Я так само протягом цього повномасштабного торні для себе дофіга всього взяла. Так само, типу, чути тих людей із кожного іншого куточка України і розуміти, чого так чи інакше. І не лізти в зуби, і не бичити. А що ви не робите, то ж робимо ми. Знаєш? І це так само важливо і треба розуміти. Єдине, що мені би дуже хотілося, щоб усі відновлювали то, що заборонили спеціально. Знаєш? І це є. І в кожному місці це є. Я сподіваюся, що просто такі сильно люди, які дуже помішані на культурі і традиціях, надихнуть людей от саме цю річ робити, про яку я тільки що сказав.
[Speaker 2]
Дай Бог. Ми про «Єгербачення» казали. «Єгер» підтримує молодих виконавців.
[Speaker 1]
Є така штука.
[Speaker 2]
«Єгер Music Awards». Ти не брала в чому участь?
[Speaker 1]
«Єгер Music Awards»? Ні, на жаль. Я мушу це сказати, тому що «Єгер» — це мій улюблений напій. Я мушу це сказати. Він навіть в мене в райдері.
[Speaker 2]
Серйозно?
[Speaker 1]
Так.
[Speaker 2]
Прикольно. А що ще в райдері у тебе?
[Speaker 1]
Головне — «Єгер».
[Speaker 2]
Священник, а не молитва якась.
[Speaker 1]
Там дуже прості райдери. «Єгер» і вода.
[Speaker 2]
Вода хоч тепла. Для горла. Може ти можеш когось молодих порадити? Хто робить щось подібне? На кого треба журнятувати увагу? Рижиків вже порадила.
[Speaker 1]
Еліас.
[Speaker 2]
Вони не називаються Еліас.
[Speaker 1]
Не Аліанс. Еліас. Будь ласка, підкажіть, бо ми зараз не спозорилися. Кого я люблю? Слухати з нової хвилі. Я насправді більше крім цієї пісні наразі і не чула. Мені подобається «Кажанна». Вона з «Єгером» співпрацює.
[Speaker 2]
І вона, до речі, одна з переможністей «Єгера».
[Speaker 1]
Вона мені подобається. Я люблю тексти слухати. Мені подобаються тексти. Я ще зацінила «Кажанну». Ще не був на вірусних тіктоках.
[Speaker 2]
Я, до речі, хотів сказати, що «Кажанна» — це теж тіктоківська історія.
[Speaker 1]
Я взагалі не тіктоківська історія. Я пізніше туда пішла. Це моя тема.
[Speaker 2]
Це пісня «Бой». Вона зараз на всіх рілзах.
[Speaker 1]
Мені подобається з нового «Брикулець». Дуже мені подобається. Я дуже люблю таких харизматичних виконавців. Хто ж у нас новенький, молоденький, свіженький? А можна вважати Коргана і Грагат молоденькими? Навряд чи. Я люблю просто їх.
[Speaker 2]
Тоді Віктор Франкович Павлік, яка людина, з якою ти співала.
[Speaker 1]
Мені подобається теж. В них теж діалектична історія.
[Speaker 2]
Це називається «Еліенс».
[Speaker 1]
«Еліенс».
[Speaker 2]
А, як чужі?
[Speaker 1]
Ну, напевно.
[Speaker 2]
Точно не як гра.
[Speaker 1]
Але вже. Ви тепер точно знаєте. Ну, не знаю. Нагадайте кое-що. А хто конкурент у тебе? У твоєму ринку? З тими конкурентами. Так люблять запитати. Який конкурент? Ну, хто ще про Гуцулію? Годен зараз справити так, як я.
[Speaker 2]
Ні, фолкового жіночого вокалу багато.
[Speaker 1]
А в мене ніфіга не фолковий. У мене іменно гуцульський. Тому що оцю історію Гуцульського знати і виспівувати оці всі вибивання, оці синкопи Гуцулією — це дуже складно.
[Speaker 2]
Добре, ну ти ж бачиш у цих всіх там «Домах культури», Коломиї ще хтось, хто після тебе? «Домах культури»?
[Speaker 1]
Ти за протокольних співачів?
[Speaker 2]
Ні, ну там же є теж афіши якісь. От як Фоск казав, Степан Гіра в кожному цьому.
[Speaker 1]
Та й... Ну, дивись, наприклад, взяти «Монокейт», в неї зовсім інший вокал, в неї зовсім інший кусок України, там зовсім інша музика. Плюс, якби я там не була приналежна до фолькової музики, я не знаю, чи можна назвати до кінця це якимось фольком, просто в мене така прошивка.
[Speaker 2]
Можна, можна.
[Speaker 1]
До кінця.
[Speaker 2]
Це якщо ти наголошуєш на етносі, на конкретному регіоні, то це фольк.
[Speaker 1]
Типу я інакше не бачу, про що співати. Скажем так. Ну, давайте так, немає конкурентів. Я не вижу. Якщо ви видите, напишіть. В коментарях. Байт на комент.
[Speaker 2]
Так у світі повелося, що я автоматично пеленгую людей, чи сценічні імена починаються на літеру «ф». Тому одразу. На сам кінець ми зазвичай щось благодійно розігруємо. Я кажу, Фостер, не можна зустріти людину без мерча зараз. Вийдеш на вулицю, буде людина з мерчом і ютуб-каналом. Вибачте, все. Ти знову перебив. Гостей, їхні жалка. Бермен Тетяє. Зараз попрошу охорону. Виведіть його, будь ласка. Минулого разу його не було, було добре. Так, я бачу білий пакет. Пакуночок, в якому лежить мерч, тому що артисти — це мерч зараз. Я можу викладати цю історію. О, браслетики. Браслетики, браслетики. Це Туровий?
[Speaker 1]
Ні, це просто дуже красиве поєднання кольорів.
[Speaker 2]
Ну, добре, добре. А що там пише «Слава Ісу»?
[Speaker 1]
А на шкарпетках у нас пише що? «Йой на грішим», щоб було «вчимкаєтесь». Це моя улюблена фраза.
[Speaker 2]
Це листівка.
[Speaker 1]
Так, це я залишила, щоб ви не казали, що я не дала.
[Speaker 2]
А це магнітик з ринку в Косові.
[Speaker 1]
Так, «Слава Ісу» дуже. Це вам асиміляція для гуцулів. Якщо приїхаєте, вам першим ділом треба знати ці три репліки і ви гуцул. «Слава Ісу», «Слава Зе Су». Так. Зелений, такий, що ви можете потім стати і на цьому зробити ще якесь відео.
[Speaker 2]
Оверсайзовий, так.
[Speaker 1]
Це смішно.
[Speaker 2]
Ми розігруємо це. Якщо в тебе є якийсь актуальний розіграш, збір на твій...
[Speaker 1]
Завжди є. Всіх, думаю, є. Ми розберемося, куди статись задонатимо.
[Speaker 2]
Кажи, на що.
[Speaker 1]
У нас є фонд «Привет», наші колеги. Ми дуже багато туди задонатили і би хотіли ще більше задонатити.
[Speaker 2]
Як називається?
[Speaker 1]
«Привет».
[Speaker 2]
«Привет»? Добре. Чим вони займаються?
[Speaker 1]
Годинний фонд «Привет» всім займається, що потребує «Зе Су».
[Speaker 2]
Окей, я зазвучу. Ми розіграємо цей пакуночок. Це щось, мабуть, при Карпатській було. Ми розіграємо цей пакуночок. Усі гроші йдуть на благодійний фонд «Привет». Тут головне «Привет». «Привет». Це, як мені казали у Франківську, що ти ніколи тут не будеш рим, бо ти не можеш вимовити навіть найпростіше слово. Знаєш, яке? «Брєнзе».
[Speaker 1]
А чого? Добре, файно виходить.
[Speaker 2]
Я тренувався. А це «Брєнзе». «Брєнзе». Там середньо між «є» і «брє». «Брєнзе», а я «бігме». Отже, ми розіграємо це на благодійний фонд «Привет». А «бігме» — це що, вибач?
[Speaker 1]
Чесне слово, «бігме Боже».
[Speaker 2]
А, по-вашему, «бля буду». Так от. Це точно.
[Speaker 1]
Все, я вже знаю, як це пояснювати.
[Speaker 2]
Ти питаєш, бебі. Знайдеш дорослих — завжди питай. Можна я розіграю щось благодійне, поки виржете. Може покурити, поки жака. «Бігме». А чому ти це казав, коли ми чокалися? А знаєш, що тоді в пандан, знаєш, як «а я» перекладається? Все, ну нахуй.
[Speaker 3]
Слід із ваші троє зубів. Дай з руки.
[Speaker 1]
Ой, бляха.
[Speaker 2]
Їднаємо Україну, як можемо. Я щойно це вигадав. Це не була заглушка, заготовка. Це був свіжий скейт. Ви не повірите, але ми розіграємо це на благодійний фонд «Привет».
[Speaker 3]
Головне, щоб він не був задній. Ха-ха-ха. Має бути звучка «Привет».
[Speaker 2]
Бо зараз «Привет» має бути повний. Так, ладно. Залишилося. Ой, скучний свиньок.
[Speaker 1]
Це файно, це файно.
[Speaker 2]
Добре, добре, я сльози виправ. Це вам за мерцинків. Так от, як завжди наприкінці випуску, ми розігруємо на благодійку мерчик від артиста. Від не артистів теж мерч. Дуже важко зустріти когось зараз без мерчу на вулиці. Так.
[Speaker 1]
Але хто продає його на шістдесяти концертах?
[Speaker 2]
Шістдесят чотирьох, як мене з'ясувало. Валєра, тобі не можна двадцять шість і тридцять чотири. У тебе шістдесят чотири. Ти шо, шахматіст? Вибачте, це «Єгер» все.
[Speaker 1]
Так, воно так дає, файно.
[Speaker 2]
Блядь, дайте мені десяту спробу розіграти це на благодійку. Отже, весь цей набір мерчу з автографами, з відбитками пальців, з усіма жартами. Поплачу тобі.
[Speaker 1]
Воно заговорене. Я говорила над тим, примівки всякі. То на удачу, на підойму, щоб діти родилися, щоб все було добре.
[Speaker 2]
Щоб холодильник не вимикався. Якщо ви повізете магнитик, то буде весь приклад.
[Speaker 1]
А зараз холодильник без мені то навіть не робив.
[Speaker 2]
Ми розіграємо це. Всі гроші підуть на благодійний фонд «Превед». Крок 200 гривень. Повідомляєте про свій крок плюсиком, робите 400 гривень, маєте два плюси. Плюс-плюс. Слава Ісу! Пускайте титри. У нас є для тебе подарунок теж невеличкий. Більше дякуємо, що прийшла.
[Speaker 1]
Дякую вам! Як-то для жінки гарного.
[Speaker 2]
Ти будеш найкраще на троєщині зараз.
[Speaker 1]
Наши мене напоїли.