ПОЛОЖИНСЬКИЙ. Перевзування шоубізнесу, що не так із Голосом, Валерій Маркус і як воює 47-ма бригада
Олександр Положинський
Опубліковано 10 лип. 2023 р. • Довжина: 15 348 слів
Короткий зміст
У новому випуску Прямої Червоної зустрілися старі друзі Фоззі й Олександр Положинський, та ще й у день народження ТНМК. Колись Танки й Тартак стояли біля джерел нової української музики. Тепер вже ветерани вітчизняного шоубізу перемили кісточки колегам, згадали бурхливі туси 90-х, але й не забули про сучасні теми, не дарма ж із ними був Літонінський.
Як з’ясувалося, Положинський мітив у політруки, а опинився на натівських курсах сержантів у Латвії, а потім ледве на став командиром Бредлі! І це ще не найяскравіша історія випуску!
🔥Що робити з артистами, які перевзулися після 24 лютого
🔥У чому проблема шоу «Голос країни»
🔥Як вижити на курсах сержантів НАТО
🔥Що особливого в 47-й бригаді
🔥Справа Шеремета і роль Положинського в ній
🔥Чому Цоя не можна співати на вулиці
🔥Положинський проти премії YUNA і Колі Сєргі
🔥Зустріч Положинського з Андрієм Єрмаком
🔥Як за Олександра заступався Євген Черняк
🔥Розіграш касети ТНМК
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Фоззі]
«Пряма червона» продовжує створювати унікальний контент. Чому він унікальний? Тому що в які ще подкастні передачі ми можемо почати так. В нас в гостях людина, яку я колись подарував на День народження футболку Кахабєра Каладзе. Зараз би ти вдягнув її. Я вже навіть не пам'ятаю, що ти мені дарував таку футболку. Я ніколи нічого не забуваю. Олександр Євгенович Положинський. В нас лівий захисник безмінної всіх артистичних команд, які колись існували. І тоді та Кахабєр Каладзе. А тепер Кахабєр Каладзе мертв в Білісі. І гонить в АТО.
[Валерон]
Зараз він з іншою командою трохи перейшов грати? Я пам'ятаю історію.
[Олександр Положинський]
Гроші і влада людей змінюють. Гроші не дуже змінили. Або такі гроші стали, що...
[Фоззі]
Якось Кахабєр Каладзе ховався в басейні акваріум від якихось пацанчиків, з якими він зачепився на дорозі. І телефонував в клуб. Висилайте зондер-команду, рятуйте мене. Серйозно? Так, було таке.
[Валерон]
Слухайте, насправді сьогодні ще чому унікальна компанія у нас? Тому що відразу два учасники фестивалю «Червона рута»...
[Фоззі]
Приміть червоні. Забагато червоних у нас.
[Валерон]
В 1997 році. Більше того, ще й переможців, номінації.
[Олександр Положинський]
Ми розділили в першу період.
[Валерон]
Танцювальна композиція.
[Олександр Положинський]
Ні, сучасна танцювальна музика.
[Фоззі]
Хоча аніми, ані... Щось там танцювальне було.
[Олександр Положинський]
А ви були не танцювальні, ти вважаєш? Ні, ні, ні. Та чого, ви нормальні. Я кохаю гриця, кохаю. Це зараз би зайшло з робіт. В сучасному цьому дурноватому...
[Валерон]
Да, дурноватому.
[Олександр Положинський]
Ой, я сказав це слово. Ну в цьому такий, знаєш, оцей... 60 біпієм. Всі зроблені на одній ритм-машинці. З таким бітом. Більше нічого. Тільки оце...
[Фоззі]
Нам робили таку версію. Якраз Тас Чорний робив. Який Калошу і Альоні писав. Але щось воно не пішло. Воно не стикується. Я не розумію, як воно може стикуватися з цими сучасними даунтемпами. Але не будемо про погане. А чому про погане?
[Валерон]
А у вас яка пісня була тоді?
[Олександр Положинський]
У нас було три. Оля-ля, Божевільні танці.
[Валерон]
Тому танцювальна музика. Давай-давай, фані, фані, подаруй мені, кохані. Ні, ні, ні.
[Олександр Положинський]
До речі, якщо вже про це згадали, то я був впевнений, що Танок на Медані Конго посяде першу премію. Я був впевнений, що разом з ними першу премію спалахнув шифер. А нам дадуть другу. Але вийшло так, що дали першу нам і Танкам, а другу спалахнув шифером. Ну, до речі, спалахнув шифер теж в топчику.
[Валерон]
І що далі було? Ви поїхали з концертами по країні?
[Олександр Положинський]
Ну, далі? Далі було багато всього. Спочатку в нас був гала-концерт в Києві. Розкішний. Спочатку там кілька гала-концертів в Харкові. Це там був вибух. Я думаю, шановні харків'яни підтвердять, що це була подія для всього міста.
[Фоззі]
І перші кроки до українізації Лагідної Харкова десь тоді відбувалися. Тому що величезна площа нам тоді казали, що вона найбільша. Потім з'ясувалося, що не найбільша. Коли кілька днів відбуваються опенеери за участі тільки Україною.
[Олександр Положинський]
А там ще суперкрута сцена, декорації, звук, світло. Зірки українські приїжджають виступати. Першої величини на той час. І важливо, що україномовний.
[Фоззі]
І в мене, між іншим, є всі ті виступи і ваші теж. Круто.
[Олександр Положинський]
Ти такий архівний чоловік. Архіваріус українського шоу-бізнесу. Потім був великий гала-концерт переможців зірок фестивалю Червона Рута тут в Києві. На День Києва, так? Так. І після цього тодішня антиукраїнська кляузна бригада написала відкритий лист встурбованих батьків до президента України з наріканням, що такий фестиваль, такий концерт наркомани пропагують насильство, наркоманію, розпусту і так далі. І вам тоді пощастило, так? А нам і багатьом іншим учасникам цього гала-концерту заборонили на якийсь час виступи на відкритих майданчиках в столиці.
[Валерон]
А як вам пощастило?
[Олександр Положинський]
Не знаю. Вони не пропагували просто наркоманію, насильство, розпусту.
[Фоззі]
Генеральним спонсором фестивалю Червона Рута була компанія Кока-Кола. Мені здається, тоді 700 тисяч доларів вони дали.
[Валерон]
Я точно не знаю.
[Фоззі]
А в нас в пісні йшлося про те, що Микола працює з Кока-Колою. І ми постійно боялися. Нам казали, замініть на пепсі. Ну замініть вже на пепсі, що ви обрати гроші вже? Потім ми завжди робили так, що я відправляв ділю підписувати документи за нас фаготам, щоб жодний контракт не працював.
[Валерон]
А такі були часи, що можна було якоюсь кляузею зупинити?
[Олександр Положинський]
Так і зараз можна якоюсь кляузею. Просто кляузи вже пишуться зараз в інтернеті, а не ці відкриті листи на ім'я президента. Зараз все ще простіше в цьому плані. І дуже багато чого якби вирішується.
[Валерон]
Партнер нашого каналу, компанія Вібет, пропонує всім забрати бонус 2,5 тисячі гривень в закріпленому коментарі. І не кажіть потім, що ми вас не попереджали. Які були часи це? Кінець 90-х? Початку 2000-х?
[Олександр Положинський]
Цікаві були часи. І не такі тривожні. І до 98-го року навіть все виглядало дуже оптимістично. Перспективно для української музики. Ми жили, от після Червоної Рути, ми отримали настільки потужний імпульс і таке натхнення, що ми жили з впевненістю, що дуже скоро Україна зміниться. І більшість учасників Червоної Рути зможуть собі спокійно заробляти на життя своєю творчістю. Тобто ми в такій парадигмі якийсь час жили, а в кінці 98-го року раптом все різко змінилося. Я думаю, що 98-й рік можна відзначати як початок гібридної війни проти України. Можливо вона почалась і раніше, але це вийшло назовні, проявилося. Я думаю, що це з кінця 98-го року.
[Фоззі]
Чому і тоді відчули загрозу російські артисти? Я пам'ятаю, була сцена, яка мене так дуже серйозно вдарила. Програма «Мелорами». Програма «Мелорами» і показують концерт гурту «Любе» в Палаці України. Ну як же ж без цього? Ніяк.
[Валерон]
А там оця вся жесть? Батяня комбат.
[Фоззі]
Хули думать. Все вже написано. І, значить, беруть крупняк Растаргуєва, який в кінці дуже втомлено йде зі сцени, дає розімбаума після 18-го концерта за 6 днів. І в камеру повертається і каже «Приглашайте російських артистів».
[Олександр Положинський]
В «Мелорамі». Типу, було їм тут сутужно до 98-го року, а потім почало все мінятися. Я правильно розумію? Так. Вони оговталися і почалося. І це стало відчутно. Як рубануло.
[Фоззі]
Приніс пісні на радіо, як завжди приніс невчасно. Сказано було в класиці. Так, так. Було таке.
[Олександр Положинський]
І досі ця ситуація. Тут одна маловідома премія, знаєш, яка видала коментар з приводу того, чому моя пісня не потрапила в перелік найкращих пісень, написаних за рік війни. Війни. Повномасштабного вторгнення. Менеджмент артиста недорабатує.
[Фоззі]
Ти розумієш, є купа артистів, які, ми зазвичай кажемо, перевзулися, але вони використовують війну як інструментар для... вони все одно поводяться під час війни, вони працюють з війною. Набирають, набирають.
[Олександр Положинський]
У них там команди, зв'язки. Вони ж всі ті зв'язки лишилися. Просто зараз зв'язки перефарбувалися в інший кольор. І все. Тобто нічого не змінилося. А це Як ти там? Я вважаю, що вона точно в сотці найкращих мала бути. Законно. Навіть якщо відмежуватися від того, хто писав, як писав і так далі. Це точно в сотці найкращих пісень за цей рік. Але проблема в тому, що артист, як такий, в Збройних Силах України і не фіктивно, а реально. Особливо на той момент, коли ця пісня писалась. Це зараз я вже коли у відрядженні в столиці, в такому затяжному, то вже в мене така військова служба, вона, бачите, я в напівцивільному хожу. А тоді це прямо, ну, була військова служба. Це був і фронт, це були полігони, це були нормальні такі тренінги виснажливі. Я прямо з кожним днем ставався найкращим і найкращим рейнджером. І в цей час в мене ще мав якийсь там менеджмент. І я ще знаходив можливість десь там дистанційно, десь відпрошуючись на деньок зганяти, записати пісню в командування. Цю пісню записати і видати. І ще, як би, мусив утримувати при цьому менеджмент, який би допрацьовував. Таке діло. Ну, трошки така штука образлива. Хоча я плівав на цю премію з високої дзвіниці.
[Фоззі]
Якщо б ти плівав, ти б про неї не згадав.
[Олександр Положинський]
Ні, то ж справа не в самій премії. Мені премія не потрібна. Це, як би, відображення реальної ситуації. Ти про Юну? Так, я про Юну. Відображення реальної ситуації. Давай, раз вже ми завели мову про премію Юну, давай вже про неї поговоримо. Давай. Колись вона називалася національна премія. Зараз, мабуть, ТТЕК теж так називається. Що там в ній було національного? Нічого. Там російськомовні люди перемагали. Більше того.
[Валерон]
Там всякі монатіки. Монатік збирав там всі можливі премії.
[Олександр Положинський]
Там більшість людей, яких вони називали експертами, поняття не мали, що таке українська музика взагалі. Вони не давали дупля в цьому. Вони і зараз не дають дупля в цього. І тому дуже часто тієї музики, яка зараз з'явилась, вона ну, до речі, знову ж таки і ми згадували про Червону Руту, цей тренд, який був популярний в Червоній Руті 97 тільки зараз проявився в сучасній українській музикі. Тобто вони зараз тільки доросли до того, що українська музика може бути такою. Але там, за цим зовнішнім шаром, ну, якщо колупнеш, там же нічого, насправді, немає в багатьох випадках. Немає розуміння. Тобто, так, багато з цих людей, які там приймають рішення, перейшли на українську мову. Так, вони зараз почали говорити там правильні речі, але ж там, в глибині, що суть лишилась приблизно та сама, просто змінилася трошечки оболонка.
[Фоззі]
Ну, обгортка на українську мову. Нам вони дали кращий кліп за історію України за п'ять хвилин, при тому, що я оцінював тоді це в один-два відсотки, ну, думаю, де історія України, де Путін в нас там картлік закомплексований, а де юна. Тоді нас здивували. Але здивували, погодься.
[Олександр Положинський]
Здивували, я ледь зі світля не впав. Тут же ж, ну, яка штука, в моєму розумінні, якщо ви називаєтесь національна премія, то, ну, зацікавтеся цією нацією трошечки глибше, ніж просто назва. Спробуйте якось там познайомитися ближче з культурою, там, з історією, з джерелами, з витоками цього всього.
[Фоззі]
Ну, історія України за п'ять хвилин, може, вони тоді і познайомяться.
[Олександр Положинський]
О! А, точно, п'ять хвилин їм вистачило. Ну... І це просто яскравий приклад того, що зараз відбувається в українській музиці. Дуже часто ці люди, ну, на мою думку, вони щиро, ну, змінили свій світогляд, тому що, ну, реально відбулася така подія, якої більшість з них просто собі не могли...
[Фоззі]
В цьому барі ми це називаємо «достукалися ракетами».
[Олександр Положинський]
Добре, хай це буде так. Ну, але реально для більшості з них це було великим шоком. Вони такого не могли уявляти, тому що вони жили в іншій зовсім парадигмі. І вони в той напрямок навіть не дивилися. А якщо дивилися, так «ні-ні-ні, я нічого не бачу, там нічого не видно». І тут раптом воно прилетіло прямо на голову і...
[Фоззі]
І однозначно прилетіло. Вже ж не скажеш, що не все однозначно.
[Олександр Положинський]
Що дарахнуло цілком серйозно. І я впевнений, що в більшості цих людей це перефарбовування, воно сталося, ну, не просто тому, що така кон'юктура, а тому, що дійсно вони відчули в собі якісь зміни. Але справа в тому, що фундамента для цього всього немає. Я про це часто кажу, і я не боюсь повторюватись. Немає основи для цього. І воно без цієї основи дуже часто виходить таке доволі показове і поверхневе. Безлибинне.
[Валерон]
Байректорщина виходить, так?
[Олександр Положинський]
Ну, я не люблю це слово, але хай буде так. Ну, те, що раніше називали шароварщиною.
[Валерон]
Шароварщиною, так.
[Олександр Положинський]
Я думаю, що це різні все такі речі.
[Валерон]
А от ти цікаво сказав про те, що дуже схоже там з 97-98 роком, що зараз такий великий пуш, правда?
[Олександр Положинський]
Можливість для українського всього. Я казав про 97-й рік з точки зору творення самої музики, знаповнення музики. Тоді на червоній руті один із критеріїв це притаманність чогось українського. Тобто це має бути проявлятися або в якійсь ритміці, або в мелодіці, або в манері виконання. І в тому числі в інструменталах різних. Тобто там десь засемпловані цимбали, сопілочки, усі ці штуки, які зараз широко використовуються. Вони тоді були широко застосовані в оранжуваннях учасників.
[Валерон]
І зараз це саме відбувається.
[Олександр Положинський]
Просто минуло багато років. Я от коли дивився відбір на Євробачення, я його дивився не повністю, а тільки оцей шматок, коли там фрагментарно всіх там крутять. А чи я сам оглядово якось подивився. Коротше кажучи, я не повністю пісні слухав. Я фрагментують кожних пісень. І в більшості тих пісень була оця тема присутня, яку ми з Фозом чули ще на руті 97-го року. Тому я тоді написав коментар, що мені здається, що нарешті сучасна українська музика чи Євробачення, не пам'ятаю, доросли до рівня червоної рути 97. І хтось сприйняв це як якесь знецінення. Навпаки, я вважаю, що українська музика піднялася.
[Валерон]
А є якась образа на це? Чи ревність? Що ось ви тоді не помічали?
[Олександр Положинський]
Хто тоді не помічав, той і зараз не помічає. Ну, для прикладу, візьмемо ми ж все називаємо своїми мовами. Просто радіо. Просто радіо ніколи не толерувало українську музику. Тобто там вони крутили своїх дружбанів. Ми знаємо, яких найбільше своїх дружбанів вони крутили.
[Фоззі]
Просто радіо було прихованим скажімо так, фармклубом Радіо Максимум російського. І ти міг потрапити в Просто Радіо, якщо тебе брали десь в Москві. Я пам'ятаю, коли Типу через Москву? На 12-2, де ми з тобою сиділи. Зателефонував директор Просто Радіо Артем Вознюк. Так. Бо йому з Москви попросили нашу пісню з Міхеєм шукати через нього. Бо він же в Україні. Він знайшов якийсь телефон, набрав. Я перенабираю і відчуваю, що там десь якийсь кіпіш. Представтеся, хто ви? Кажу, Сідоренко. Просили перезвонити. А Сідоренко це була фамілія начальника вишки Одеської. І там в них кіпіш такий, що передатчика. Вознюк, хто? Сідоренко. Сідоренко, ви телефонували? Фу.
[Олександр Положинський]
Коротше, відправте пісні. Артем Вознюк завжди був таким, коли прихованим, коли явним українофобом. Я не знаю, що він там зараз робить, але донедавна він ще не соромився це демонструвати час від часу. Хоча він демонструваний так, і типу, я не люблю українців. А якось так, типу, що насправді я люблю українців, але українці такі гівнюки, що їх нема за що любити. Десь приблизно так це все виглядало. Якщо трошки все спростити. В будь-якому випадку. Просто радіо завжди дуже упереджено ставилося до української музики. Там той самий Жека Галич навіть в часи, коли працював ведучим на просто радіо, не міг там нормально крутити свої пісні. Дуже з великим скрипом вони потрапляли в ефірці радіостанцій. Мабуть, вирішував Андрій Валерійович Шабанов. Можливо, цілком. Ну, Андрій там не дуже йшов супереч курсу партії, скажімо так. І от змінилися умови. Почалася відкрита велика, глобальна, страшна війна. На просто радіо люди, що змінилися чи що від того. Ті самі люди. Якщо вони не крутили Фозіка з Положинським, то вони не будуть крутити більше. Тож вийде, що ми багато років не крутили тих, хто заслуговував на те, щоб їх крутили. Ти сам себе заперечуєш?
[Валерон]
До речі, в контексті новорічних вогників, пам'ятаєш? Що люди, які роблять новорічні вогники, вони не змінилися. І так всюди. Вони просто взяли контекст військовий, поставили ці пісні військові.
[Олександр Положинський]
Таким от розважальним фльором. Я от нещодавно дивився на Ютубі одного з ваших конкурентів за шоу, про яке я дізнався з вашої програми, тому що я регулярно дивлюся вашу програму, до речі. Як його прізвище?
[Валерон]
Розмова?
[Олександр Положинський]
Янович. Я в його програмі потрапив на продюсера Голосу. Він весь такий україномовний. Він такі всі правильні речі говорить. І жодного слова не було сказано, що багато-багато років в Голосі сиділи зв'язки руської естради, які зараз виступають активно проти України, що багато-багато років в Голосі переважно звучали російські хіти, а не українські. Ну, принаймні, порівняти кількість українських хітів і російських не можливо було. Про це жодне слово виправдання каяття. А я думаю, що він мав всю цю програму по басейну повзати на колінах і вимолювати про очі, а не розповідати, ми так важливо зараз робимо черговий голос. Це така б перемога. Перемога була б, якщо би ти став на коліна, посипав голову пополам і клав українські народи. Я багато років працював на російську пропаганду. Пробачте мене, я каюся.
[Фоззі]
Оце була б перемога. І всі там десятки мільйонів, які хавали ту пропаганду, теж. Перед Ютубом теж.
[Олександр Положинський]
Ти аж там перед своїми планшетами, смартфонами і ноутбуками.
[Валерон]
Але це дуже цікаве питання. Ми теж хотіли його обговорити що суспільство має зарахувати за це виправлення. Дійсно ставати на коліни і вибачатись? Чи допомога армії? Чи концерти для військових?
[Олександр Положинський]
Якщо говорити конкретно про цього хлопця, то для нього виправданням було б, якби він вже рік і кілька місяців був би в лавах Збройних Сіл України. Бажано десь там в боях і так далі. Оце було б сто відсотків виправданням. Все інше можна притягувати за вуха. Але якщо говорити серйозно, то мені це каюття, в принципі, до одного місця. Мені важливо, щоб люди змінювалися не лише поверхово, а щоб вони усвідомлювали, що ці зміни мають відбутися. Що ця відповідальність за те, що зараз відбувається в нашій країні, за всі ці смерті, за всі ці руїни, в цьому часі лежить і на них. І щоб вони робили все максимально можливе, все, що вони можуть в своїх силах, щоб це змінити, щоб змінити наслідки, щоб наблизити перемогу, щоб відбудувати країну, щоб на руїнах зруйнованих міст поставали нові українські міста, якими ми можемо пишатися, в які приємно приїжджати і нам, і гостям України. Щоб сама Україна, як держава змінювалася, щоб не було всіх цих суддів продажних, які судять так, як заплатять, чи так, як домовляються, чи так, як скажуть, а не так, як вимагає закон та справедливість. Щоб не було всіх цих чиновників, які наживаються в тому числі і на біді. Зараз купа людей є, які наживаються на війні, щоб от цього всього ганебного в майбутньому України вже не існувало.
[Фоззі]
Ну про суддів ти, звичайно, в відділ фентезі нас завів.
[Олександр Положинський]
Ні, я в усьому.
[Валерон]
Ну так, тут не тільки про суддів.
[Олександр Положинський]
Я в усьому. І тут від самого першого слова на цю тему там була фентезі.
[Фоззі]
Десь приблизно від цього. Ну і ви ж пам'ятаєте, який нам від вас джентельменський набір потрібен. Лайк, підписка, расшар. Ніби все.
[Валерон]
Щодо концертів, наприклад, ти згадав вже Женюну передачу «Євновичі 2024», там був Колесерга також, я дивився. І зайшла тема про Світлану Лобаду і її концерти. А про Колесергу там не зайшла мова?
[Фоззі]
Колесерга збирається до нас. Ми спитаємо в нього.
[Олександр Положинський]
Де ти був 8 років, спитайте його. Це обов'язково, так. Мені цікаво просто знати, що він про це розкаже. Я просто про що хотів... Бо зараз він же ж у нас головний культурний діяч України. Він вже знає, якою має бути українська культура і все інше. Його візію випитати, так? Ні, візію я чув. Візія в нього зараз дуже правильна. Мені цікаво, де він був 8 років з цією візією.
[Фоззі]
Валерон каже про Лобаду, що треба залучати Лобаду, треба приймати...
[Валерон]
Вибачте, я перетягнув на болючу тему для себе. Нічого страшного. Була ж історія ця, ну ви чули, що Лобада хоче зробити концерт в Києві, здається, в серпні. І начебто вони там хочуть зібрати гроші на Ахмадєд. І от благодійний концерт в найдорожчому клубі Києва. Одному з найдорожчих. Але от Сергій Стерненко, Ярмак відмінили. Скасували концерт Сталин Лобади і самі знайшли гроші на Ахмадєд. А де знайшли? Ну Ярмак точно там мільйон, здається, чи 100 тисяч перечислив своїх. Стерненко теж долучився. Ну, коротше, вони збирають зараз. І от Сергій каже, що, да ні, давайте от Світлана тіпа буде, як би, вибачатись. Ні, він хотів більш вигідну отлату. Хай їздить до військових, наприклад, на фронт, там виступає. Хай, тіпа, проходить ось це ось каєтя.
[Олександр Положинський]
Слухай, ну, на мою думку, це військові на фронті. Військові, але я не на фронті. І не мені вирішувати. Якщо військовим на фронті Світлана Лобода там потрібна, то вони мають вирішити. Ми готові прийняти тут Світлану Лободу. І для нас це буде одним із елементів, який приведе до її прощення. Але, як на мою думку, то Світлана Лобода краще би давала активно концерти в Москві, а все зроблене перераховувало не на Охмадит, а на українські збройні сили. Ані Лорак так робить? От як Ані Лорак, тільки ще активніше. Тільки ще активніше. І ще більше.
[Фоззі]
Мене здивувало, що коли цей кейс Ані Лорак на Кривій, в неї ж пісня була «Я вернусь, перелітна птіця». Чому ніхто не зробив якийсь тіктокчик? А, в тіктоку не знали ці пісні.
[Валерон]
Але знаєш, це трохи бісить, правда, що виходить на військових, хочуть якось відмитися?
[Олександр Положинський]
А як?
[Валерон]
А всі так роблять.
[Олександр Положинський]
А парламент? Так всі так роблять. Від 14-го року всі так роблять. Ну не всі, я узагальнення. Це узагальнення, я намагаюся їх уникати постійно не допускаю. Не всі, але багато хто так робить. Багато хто намагається чи десь відбілити репутацію за рахунок військових, чи заробити якусь репутацію за рахунок військових. Я не кажу, що всі, хто допомагають військовим, роблять це з цією метою. Але дуже часто зустрічаються отакі випадки там, що ви на нього хочете? Він же ж військовим допомагає. А от я допоміг військовим, в мене навіть є про це подяка. До речі, про подяки. Ми мусимо про це поговорити, бо це мене мучить. Поки дійшов до вас, скільки я прийшов? Можливо, кілометр.
[Фоззі]
Тільки вчора згадували твій пост, і я згадував.
[Олександр Положинський]
Я бачив дві ці точки, де люди в камуфляжі збирають скриньки, вони там обкладані подяками.
[Фоззі]
Причому, він ходить не просто стоїть. Вже вірхнім опускає.
[Олександр Положинський]
Ганяєте бізнями. Там все правильно роблять. І там знайомий журналіст намагався розбиратися, приїхала криша на БМВ і на Порші, серйозні рєбята.
[Валерон]
Все там нормально вирішувалося.
[Олександр Положинський]
Я хочу звернутися до людей. Люди, бачите у цих людей зі скриньками на вулицях? Просто омніть. І ту суму, яку ви в якийсь момент подумали кинути в цю скриньку, перерахуйте в фонду перевірному, який ви знаєте, якому довіряють більшість людей в Україні. Туди перерахуйте бажано через якісь банківські послуги, не готівкою, щоб це давало менше підстав для звинувачення у якихось маніпуляціях. Крім всього іншого, крім всього іншого, я дізнався, що один з них за день отримує 800 гривень. Хто з вас, тих людей, які кидають всі скринки, який здатен отримувати зарплату 800 гривень в день? 800 гривень в день, якщо помножити на місяць, це більше, ніж отримує зарплату в Збройних силах України солдат, який не знаходиться на фронті, не виїжджає за бойовим розпорядженням. 800 гривень в день це 24 тисячі гривень на місяць. Це більше, ніж зарплата солдата Збройних силах України. Але солдат Збройних силах України, це постійна готовність отримати бойовий наказ і виїхати, це постійна підготовка, це постійно ти перебуваєш в розпорядженні своїх командирів, несеш службу, ходиш на якісь там наряди, на тренінг і так далі, ти постійно у якомусь русі, ти не маєш можливості не відпочити. Ця людина, вона ні до чого не прив'язана, вона не має там прийти в точний час і піти звідти. Вона може, їй тяжко на сонечку, перейшла собі в холодочок, захотіла піти там попити, поїсти, пішла собі поїла, поїсти, попити, залишила напарника чи напарницю. Просто думайте про це. Чи адекватно така оплата праці за то, що ви донатите на Збройні сили України, а не на оплату їхньої праці. А все інше вже відпаде. Тому що, так, у них там все нормально з документами, вони навіть щось дійсно допомагають, тому що їм же треба свою діяльність якось прикривати. Але немає жодної гарантії, що всі ті гроші, які перераховуються, отримують, вони ще не перераховуються, а вкидаються в ці скриньки, отримують дійсно Збройні сили України.
[Фоззі]
Ми припустимо це у загальнення.
[Олександр Положинський]
Скажімо, скоріш за все, не всі гроші. Слухай, я не знаю нікого з волонтерів, хто цим займається. Виняткові випадки, це окремі акції. От, наприклад, є такий штаб-ангар в Луцьку. Це волонтери, які користуються довірою. Вони проводять заходи, де є ця скринька прозора. Але там звітність на найвищому рівні, там все під контролем. І це не 10 скриньок по всьому місту. Це не люди, які бігають і смикають. Це грає група, наприклад, я з Іваном Маруничем. Ми двічі виступали на їхніх акціях. Будь-яка інша група, яка приїжджає в Луцьку, там мала змогу виступити на цих заходах. Це просто збір на заході. Коли я виступав на Шапці, в Соні Сотник теж була скринька, але це просто окремий заход. Це не скринька, яка стоїть на людному місці. Причому ці скриньки і мігрують. Наприклад, одного такого персонажа, якого я запас на Хрещатику, я на вихідних бачив на Михайлівській біля розбитої тихі.
[Фоззі]
Це називається ротація.
[Олександр Положинський]
Ні, це не ротація, це пошук кондуктури ринку. Сьогодні більше людей тут, завтра там.
[Фоззі]
Концерти в Європі, а ми по церквах грали крайній тур. І при вході в церкву зазвичай є якийсь місцевий український осередок, який теж збирає. Ми там оголошуємо зі сцени, аукціони, так далі. Ходять наші зі скріньками. І я ще ставлю скріньку фонду згуртовані на наш мерч. І ми оголошуємо. Половина грошей з мерчу йде, тобто ми відбиваємо собі вартість, все решта йде на аптечки. І перше місто п'ять злотих. Друге місто п'ять злотих. І потім ми почали згадувати базар. Такі, ну що ми збираємо? Ну там, де ходять, збираємо. Чому в цю скріньку не кидають? І я кажу, треба покласти туди десь третиночку грошей. Ага, не кидати сучасно. Так, і людині простіше кидати, коли там є гроші. І я подивився в них, там... Теж так працює. Все враховано, треба вчитися в людей, вчитися. І одразу ми назбирали в ту скріньку за тур мені здається 3-4 тисячі євро. Це був просто додаток. 4 тисячі євро, це означає, що десь на 40-45 солдатів ми оплатили цій скрінькою аптечку. Дрібничка.
[Олександр Положинський]
Але, це ж концентрована акція під ваш концерт, правильно? Це ж не ваша постійна діяльність. Тобто, ці скриньки ви ж у вільний від концертів час не розсилаєте по людних місцях.
[Фоззі]
Та й по метро не ходимо.
[Олександр Положинський]
Тобто, ну, знов ж таки, ви не вдягаєтесь в камуфляж і не смикаєте людей. Давай, не військовий. Він як на якусь бригаду. Навіть не називає бригаду. Так, ну, цілком можливо, що щось в тій бригаді перепадає. А військові люди вдячні. Їм прийшло трошечки, вони дякують як за вагон. Їм прийшов вагон, вони як за ешелон дякують. Це все зрозуміло.
[Валерон]
Головне, що, скоріш за все, у них і по документах там щось є. Тобто, законодавство дозволяє.
[Олександр Положинський]
Ні, так ясно, що в них є документи. Бо з документів їх би давно закрили. Викликаємо поліцію, поліція приїжджає, а по документах все чисто. І що ти йому зробиш?
[Валерон]
Нічого.
[Олександр Положинський]
Там все грамотно зроблено. Тому я кажу, не віддавайте свої гроші, а просто віддавайте тим, кого ви знаєте, кому дивляться. Це дуже просто. Тому що, знаєш, коли в мене був один з перших конфліктів з ними, то він з таким наїздом на мене такий, а ти шо, конкурент? Так от, справжній, справжній волонтер ніколи не скаже на іншого волонтера, що він конкурент. Ніколи. Тому що всі роблять спільну справу. І дуже часто волонтери один одного допомагають, підтримують. В когось є потреба, немає чим закрити. Інші волонтери допомагають цю проблему закрити. Тому що потім в зверотному напрямку прийде. І ніхто не каже про це, як про конкуренцію. Це взаємодія і співпраця. А оце палівне слово. Ти шо, конкурент? Одразу розставив всі крапки.
[Фоззі]
Цього закладу, в якому ми зараз знаходимося, колись була директорка Тата Кеплер. Знаю. Це якраз свята дівчинка, у якої я займаю постійно компоненти.
[Валерон]
Таточко, дякуєм тобі.
[Фоззі]
Дякуєм. Від щирого серця. Багіння.
[Валерон]
І Стерненко ж допомагав тобі.
[Фоззі]
Та, Стерненко попросив. Частина була без гітариста.
[Олександр Положинський]
Є сотні тисячі таких прикладів.
[Фоззі]
Маленький кейс. Несе втрати частина без гітариста. Ми їм купили дрон, а вони кажуть, ну, все, його нема. А Стерненко був у нас впрямі червоний. Я на правах людини, яка спілкувалася в подкасті, кажу, а можна? Того ж дня два дрона поїхали в Луганську область і частина отримала. Та, просто люди роблять... Ти на зв'язку з 47? Так, я на зв'язку з 47. Поки мало інформацій. Я не знаю, коли ми випустимо цей ефір. Мало інформацій було про їхню діяльність, але правда, ти ж, мабуть, більше знаєш, що та техніка, яку передали, значно краще рятує екіпаж.
[Олександр Положинський]
Те, що я знаю, те, що я чув від людей, які це бачили на власні очі і перевіряли на собі. Кажуть, Бредлі — дуже класна машина. Витримує влучання птурів, витримує влучання градів, витримує удари МІН. Так, техніка пошкоджується, але всі люди виживають. Всі хлопці, які потрапляли під обстріл, перебуваючи в Бредлі, лишилися живі. Ось, що мені сказали, ну, це майже дослівна цитата мого товариша з 47-ї бригади. Тобто Бредлі — це супер-машина і велика вдячність людям, які передавали цю техніку, вибивали там цю техніку. Це ж величезний шмат важкої, виснаженої роботи. Переконати, домовитися, організувати, доставити, навчити — все це великий обсяг роботи, це тисячі-тисячі людей дотичних до цього, і всім велика вдячність. Мільйони людей на годин. Тому числі.
[Фоззі]
Я чув від командира Бредлі, який казав, я не розумію, як можна не попадати з цієї техніки. Та попадають. Ні-ні-ні. Те, як Бредлі працює з ворожими цілями.
[Олександр Положинський]
Попадають, просто концентрація цілей дуже велика, плюс вони нормально там вкопалися, і там, наскільки я знаю з розповідей, там реально бетонні споруди поробили, там кілька ліній оборони, підготувалися вони грамотно до цієї оборони, велика концентрація військ, велика концентрація вогневих засобів, але при тому, при всьому, наші просуваються. Це головне. Це головне. Хлопці там рубляться дуже серйозно. Це те, що я чув від різних людей, і від тих, які там всередині подій, які збоку спостерігають за подіями, і навіть трошки згори. Я з різними людьми спілкувався, всі дуже добре відгукуються про 47-му бригаду.
[Фоззі]
Я б не злив би тему, але Валерон вчора вичитав в Вікіпедії, що це вже пошинно. Я не збирався здавати. Ти ж в дитинстві був, мав відношення до військових справ.
[Олександр Положинський]
Я в дитинстві хотів бути військовим. Мабуть, варто згадати про те, що мені зраннього дитинства батьки, особливо мама, казали, можеш бути яким завгодно, тільки не творчих професій. Ніяких артистів, художників. Нічого такого. І тому всі ці артистичні речі я сприймав просто як забавки, хобі. Називати можна по-різному. А шукав якусь нормальну професію. З огляду на таку позицію батьків. Мені подобалась військова служба, я поступив в військовий інтернат. Просто це вже був кінець 80-х і вже Радянський Союз не той, і радянська армія не та. Плюс це кінець війни в Афганістані. Плюс це дуже багато речей, які дісталися в спадок від довготривалого застою. Чесно кажучи, людський фактор зіграв велику роль. У нас було приблизно 25 офіцерів на школу. І приблизно п'ятеро з них були такими, з якими я б хотів разом служити. Я подумав, ну якщо приблизно таке співвідношення, і це на 25 років життя, важкувато мені буде. І я чисто прагматично вирішив зав'язувати з цим. Я недовго провчився, я рік і два місяці. А можна було піти звідси?
[Валерон]
Це ж такі структури, що важко потрапити, важко піти.
[Олександр Положинський]
Це ж мені було 15-16 років. Це ж я не давав присягу, ми там давали обіцянку. Це ж не присяга, по-перше. По-друге, формально я йшов за станом здоров'я. У мене погіршувався зір. У мене там ще були деякі конфліктні ситуації. Коротше кажучи, ніхто не заважав. Мене намагалися вмовити лишитися, бо я в принципі був на хорошому рахунку. Я добре вчився. Я в принципі непогано справлявся зі всіма своїми обов'язками. Просто там стався конфлікт, де мене явно підставили. Причому підстав офіцер. Один з офіцерів.
[Фоззі]
Один з тих, з ким би ти хотів служити, чи ні?
[Олександр Положинський]
Ні, звісно, що ні. Ті, власне, з якими я хотів би служити, вони намагалися зробити все, щоб я лишився. Це і наш командир взводу, і наш командир роти. До речі, з командиром роти ми досі підтримуємо. Такий мінімальний зв'язок. Часові часи переписуємо. Він на нашому обоці? Звісно. Він у Львові живе, він на нашому обоці.
[Фоззі]
Тому що, я поясню тим, хто може не знати, всі, хто навчався в вищих військових учбових закладах за радянських часів, вони тепер зустрічаються.
[Валерон]
Твої ж можуть бути однокласники.
[Олександр Положинський]
Ні, мої однокласники з інтернату, з однокласниками я ні з ким не підтримую стосунків. Може, з кимось і підтримую. Ні, вже давно ні з ким не контактував. Я знаю, що деякі з них точно служили в російській армії, і повиходили на пенсію. Я особливих ілюзій з цього приводу не маю, на якому вони боці. Але я ж потім повернувся в цивільну школу, і в мене закінчував я вже російськомовну школу, і там дуже багато моїх... Ти російськомовну школу? Я закінчував російськомовну школу. Це ж військовий інтернат був російськомовним, і я вже з нього повернувся в російськомовну школу. Мені там лишалося півроку, я вирішив знову на українську переходити в навчання, вже довчуся якось так. Взагалі, в мене був період такої переважної російськомовності. Зараз ми не про це. Значна частина моїх однокласників громадяни Росії, живуть в Росії, і, як мінімум, один із них точно не на нашому боці. Це я знаю. І він десь там на фейсбуці в перші дні намагався якусь єрість там впарювати в коментарях до моїх постів. А я наївний намагався якось достукатись до здорового глузду і казати... Витрачав ресурс. Чувак, ти ж жив тут. Ти ж знаєш мене. Ти знаєш наших однокласників, які зараз воюють. Ми тобі хоч раз в житті щось погане зробили через те, що ти русський, а ми ні. Хоч раз в житті. Ніколи такого не було. Там здоровим глуздом не пахне.
[Валерон]
А це ж була частина радянської армії, правда? Ось цей інтернат.
[Олександр Положинський]
Зараз це... Ліцей імені героїв Крут, здається, називається. А тоді, ну так, це частина радянської армії. І, власне, ми всі готувалися до радянської армії. Дівчини, ну... Зрозуміло, що, ну, була градація. Тобто, ми були першим курсом, а в нас вже був третій курс. І третій курс, це вже були дядьки. Причому вони були першими... Як тоді це називалося? Не студенти, а... Виховниками. Воспітані, в російської мови це називалося. От вони були першими... А, ні, вихованцями. Вони були першими вихованцями цієї школи. Тобто, до них нікого не було старших. І зрозуміло, що вони там були королями. Напівбоги для нас були. Вже потім, коли ми перейшли на другий курс, вже якось напівбогами, трошки для себе, чи для інших...
[Фоззі]
Радянська армія так і була побудована?
[Олександр Положинський]
Так, ну, якогось такого прям, ну, жорсткого тиску від найстарших ми не мали. От від середніх, там, вони були такі трошечки гівняненько себе проявляли. Ну, що зробиш? Ну, доводилося якось там... Нам ще дуже пощастило, тому що найстарші більше любили нас, ніж цих. Якось це вносило певний баланс.
[Валерон]
А як ти потрапив в 47-му бригаді? Чому саме 47?
[Олександр Положинський]
Тому що я знав Маркуса. Я не можу сказати, що ми прям друзями були, але в нас були хороші дружні стосунки. І коли я побачив його відео, де він розповідав про те, що формується батальйон за новими принципами. Ну, я ж цікавився військовою справою, ну, з точки зору історії, в першу чергу. Я дуже багато там читав про військові дії, в яких брали українці в минулому, там, про УПА, про ДРУ світову війну, про визвольні змагання, дуже багато всього, про Козачину, там, про походи князівські, і так далі. Тобто, мені це все завжди було цікаво з точки зору, там, ну, розширення свого світогляду, більшої кількості знань про Україну та українців, про наше минуле і так далі. Мені це все завжди було цікаво, я багато читав і художнього, і документального, і на цю тему. І коли я побачив, що, ну, формується підрозділ за новими засадами, я так собі уявив, що це буде зразковий підрозділ нової української армії. Космодесант? Ну, не космодесант, я не так собі це уявляв. Я просто, ну, там акцентувалася увага на багатьох речах, які мені були близькі. Мова, ідеологія, взаємостосунки між людьми. І я вирішив, що я можу бути корисним з точки зору, що я багато що знаю про це, як воно має бути. Не про військову справу, а про наповнення внутрішнє, ідеологічне, змістовне, ну, навіть на рівні якихось поняттів. Сформулювати правильне слово, хоч з цього інтерв'ю інколи може здатися, що мені важко здається щось сформулювати, але, якщо подумати, то я можу знайти правильне слово, яким назвати щось, що поки що не має назви, або не має гарної української назви, або я знаю, де пошукати те, що було раніше, для прикладу. Я запропонував Валерії подумати на тему, а чи можу бути я корисним в цьому підрозділі? Валерій порадився.
[Фоззі]
Політрук здорової людини?
[Олександр Положинський]
Ну, можна сказати так, але такої посади вже зараз немає. Ну, я думав щось таке для мене знати. Я себе конкретно не бачив на якійсь посаді. Я кажу, ти знаєш, що я можу, на що я здатен, що я вмію. Ти знаєш, що я, ну, там, як би з фізичної точки зору, ну, скажімо прямо, не супермен. І з військовою справою я так, ну, віддалено знайомий. Швидше це було в далекому минулому. Валерій порадився тоді з командиром батальйону. Ну, принаймні, він не сказав, що порадився з командиром батальйону. Сказав, приїжджаю, у нас є для тебе завдання. Але так склалося, що...
[Валерон]
Але він сам казав, що він запрошував тебе, як займатися культурою. Скажімо так, а ти потім там дивись, як вийшло. КМБ пройшов і тренувався.
[Олександр Положинський]
Я приїхав, коли Валерія самого не було в батальйоні, тому що він займався в той час з багатьма організаційними питаннями за межами нашого ППД. Місце постійної дислокації. І я приїхав, його немає. Мені одразу там видали форму. Я взагалі думав, що я приїхав оглянутися. Мені одразу видали форму. Я такий, ну добре, форма. Потім наступного дня, кажуть, ти не можеш їхати з нами на полігон. Я кажу, чого? Ну, бо в тебе немає зброї. Я кажу, ну, тоді видайте мені зброю. А щоб видати зброю, ти маєш прийняти присягу. Я такий, ну, давайте, я прийму присягу. Я прийняв присягу, мені видали зброю, я поїхав на полігон. Почав займатися. І мене приписали одразу в першу роту, щоб я з ними цим всім займався. Вишколами і так далі. Потім через кілька днів приїхав Валерій. Він такий, ну, добре, що ти зараз в першій роті. Познайомишся з життям хлопців, познайомишся з основами військової справи, пройдеш курс молодого бійця, щось трошки згадаєш, щось трошки навчишся. Потім тобі буде простіше робити ту роботу, яку ти будеш виконувати. Але через кілька тижнів, приблизно 3-4 тижні минуло з моменту... ні, 3 тижні. Через 3 тижні нас відправили на фронт. Перед самим відправленням Валерій сказав, що я можу не їхати на фронт. Я такий подумав, як це буде виглядати? Всі їдуть на фронт, а я не їду на фронт. Це трошки не те. Я думаю, вже після фронта поговоримо. А зараз треба їхати на фронт. Я поїхав на фронт. Повернувся вже. Я більше здружився з хлопцями. Ми там вже пережили певні трагічні обставини. Ми якось зріднилися. Я відчув, що я можу воювати. Хоч мені там не довелось воювати, але я зрозумів, що я маю потенціал для того, щоб воювати. Плюс я активно допомагав забезпечувати нашу роту. І не тільки нашу роту. Всіх, кого міг, допомагав забезпечувати. І якось воно пішло-пішло-пішло. Потім я став командиром відділення. Валерій кілька разів мені казав, може ти вже перейдеш? Тут ж в мене відповідальність. Я зараз задіяний в процесах. Може пізніше, може пізніше. І от це пізніше пройшло через півроку, коли мені сказали, що я тепер буду командиром боєвої машини. Я такий, ні. Боєва машина, ну, я і техніка. Це небезпечно для техніки, в першу чергу. І я сказав, Валерій, ти там щось хотів мені запропонувати, так я вже готовий прийняти цю пропозицію. Він так, ну добре, іди. Я знав, що ти довго не витримаєш в бойовому підрозділі. Ну, так я.
[Валерон]
Ну, а що це за людина, Валерій Маркус? Бо, знаєш, якщо просто читати «Суховиженку», він там і воює з самого початку, там, з 14 років, і книгу написав, і подорожував, і відеоблоги в нього є.
[Олександр Положинський]
Ну, дивись, він, якби ти прочитав його книжку «Сліди на дорозі», то ти би багато відповідей на ці питання вже би мав. Він в Збройних силах був, по-моєму, 2016-го року. 6 років тому це скільки було?
[Фоззі]
17-й.
[Олександр Положинський]
Безвіз в 17-му нам дали, так? Ну, коротше кажучи, в 17-му році з першим безвізом, в перший день безвізу, він поїхав перший раз в Європу. І з того часу він почав багато мандрувати. В нього перша поїздка була, він прийшов пішки від Парижу, Сантьяго, де там, коротше, де Кампостелеч, як воно називається. Ну, коротше, це дорога Святого Якова. Він прийшов, причому він йшов не найкоротшою дорогою, а він отако там якось йшов там зігзагами, він дуже багато прийшов і робив стрім постійно зі своїх мандрів. Коротше кажучи, в нього все було поетапно. Він спочатку був в армії України до війни, потім почалась війна, він був кілька років в армії України під час війни і воював. Потім за станом здоров'я він демобілізувався, почав подорожувати і писати книжку. Ну, можливо писав книжку ще в армії, я вже цих нюансів не пам'ятаю. Ну, якось от так все. Ну, я не можу його ідеалізувати. Я знаю багато його, скажімо так, слабких сторін. В моїх очах вони мені здаються слабкими. Він, звісно, як і кожна людина, небездоганний. Але в нього є багато таких якостей, які викликають мою повагу і я йому довіряю. І коли він в останньому відео, яке я бачив на даний момент, вчора воно якраз вийшло, він говорить про те, що він безпосередньо бере участь в боях на рівні з звичайними солдатами, то я навіть сумніву жодного не маю, що так воно і є насправді. І мені потім хлопці підтвердили, що так воно і є насправді. Тому що я навіть про це не питав. Вони сказали, що він реально божевільний. Він такі робить, воює, тягне всіх за собою, надихає. Це не були мої слова і я їх не просив мені казати. Це хлопці самі мені сказали, коли вийшли на зв'язок.
[Валерон]
В військовому середовищі, як я з'ясував, є така, ти казав про конкуренцію сьогодні, є така теорія, називаємо її так, ну не те, що теорія, а думка, що 47-ма бригада – це спроба повторити АЗОВ чи створити щось на кшталт таке ж потужне в бойовому плані і в ідеологічному, як я казав. І друге, що я чув, я вчора випадково натрапив на шорт, є такий військовий грінка, може чули ви, це герой АЗОВ Сталі, один з наймолодших бійців АЗОВа.
[Олександр Положинський]
Так, я дивився різні відео.
[Валерон]
І він каже, що чому у 47-ї бригади найкраще озброєння, але вона не воює? Зараз почнеться срач, хайп і так далі. Чому бригада Маркуса получає все, і ніде вона не воює? Чому?
[Олександр Положинський]
Ну, чому? Тому, що вони з ССУ, чи тому, що Маркус, ну як, це ж реально така історія, у них вся техніка є, у них МАКСПРО, ТАНКЕ, ХАМВІ, все є. Ну, дивися, при всій повазі до військового грінки, я можу дати просте питання, тому що так вирішило командування. Не солдат, там, чи навіть сержант, я не знаю, в якому він звані, грінка має вирішувати, в кого яке зброя, і хто де воює. Є вище командування, і це воно вирішує. І я не знаю, кому мені це треба сказати, що більшість людей, з якими я особисто проходив вишколи, я там був в казармах, на полігонах, на фронті, більшість з цих людей дуже нарікали на те, що ми не воюємо. Вони прийшли в армію воювати, і вони всі дуже страждали від того, що вони не воюють. Але їм сказали, ви поки що не воюєте. Спочатку ми не воювали, тому що коли ми повернулися з фронту, нам сказали, два-три тижні ви знову виїжджаєте. І у нас оце два-три тижні вони постійно переносились. І в якийсь момент було прийнято рішення, не нами, це не ми проголосували, давайте ми станемо полком. Ні, командування вирішило, щоб батальйон стає полком. І на те, щоб батальйон, в якого до моменту формування не було нічого, крім двох командирів і наказу про формування, коли цей батальйон, який ще не напрацював навіть достатньо матеріальну базу і повністю не укомплектувався як батальйон, всім необхідним, в тому числі і людьми, має ставати полком, це зрозуміло, що так от не робиться, це треба час. Почали робити полк. Зробили полк, сказали робити бригаду, а бригада це ще важче, це ще більше людей, це ще більше обсягів. І це все не робиться отак. От чому ми не воювали. Але чи, вибачте на слові, єбланилися ми, коли ми не воювали? Ні. Ми проходили вишколи. Інше питання в тому, що, знову ж таки, через те, що підрозділ новий, не було ще усталеної системи, як от ці вишколи проходити, налаштовувати, організовувати і так далі. І виходило так, що ми доволі часто одне і те саме вчили в різних інструкторів, які, ну, не завжди одне одного заперечували, але все одно якісь відмінності були. А щось ми просто не встигли навчитися через те, що просто не було таких інструкторів. Потім, коли вже почали формувати бригаду, нас почали відправляти на навчання за кордон. І там ми теж почали освоювати якісь нові знання, вміння, навички. Легко не було. Зрозуміло, це ніяке порівняння не йде з тим, що відбувається на фронті. Це зрозуміло. Але знецінювати зусилля людей, які рвуться на фронт, які намагаються освоїти якомога більше навичок, вмінь, знань для того, щоб потім на фронті... Так, техніка. Знову ж таки, технікою треба навчитися володіти. І так, це не робиться швидко. Вчилися як могли, і все було не ідеально організовано, тому що це все робиться в умовах війни. І дуже часто твої плани, які вже розписані наперед, скасовуються просто через те, що змінилися плани керівництва, і вони дали інший наказ тобі, і ти нічого з цим не можеш зробити. Тому оце дорікання, мені здається, зовсім несправедливо. Звісно, я завівся, тому що це неправильно.
[Валерон]
Але треба сказати, що це все реально. Це було сказано до того, що зараз відбувається.
[Олександр Положинський]
Я розумію. Просто я знаю, як пацани рвалися на фронт, як вони там нарікали, і Маркусу діставалося від них, що Маркус нам сказав, що ми будемо воювати, ми прийшли, не воюємо. Але це ж теж не рішення Маркуса було. Є керівництво, яке приймає рішення. Є питання, пишіть звернення. Задовбувати керівництву цими зверненнями, теж, по-моєму, дурна ідея. А що думаєш про порівняння Азову? Я, чесно, вперше чую таке порівняння. У нас слово Азов взагалі не згадувалося в контексті того, що ми маємо бути як Азов. Звісно, що ми з величезною повагою ставимося до Азову. Я не один раз виступав в Азові, коли їздив з концертами до військових. Маю багатьох знайомих, які є в Азові, знаю людей, які були в Азові, яких уже, на жаль, немає. Але також ми хотіли стати другим Азовом. У нас навіть, мені здається, трошечки ну, якось ідеологічно не в тому напрямку все було скеровано. Ми, в першу чергу, ну, Азову, мені здається, якраз там в них на першому місці, ну, як мені здається, я можу помилятися, стоїть, от як би, питання патріотизму. Тобто, мені здається, там патріотизм, підсилений високим рівнем військової підготовки. Тобто, мені здається, що в нас трошки навпаки зміщені на першому місці військова підготовка, а патріотизм просто як підґрунтя і мотивація для цього. Ну, я можу помилятися стосовно Азову, но моя думка така, вона може бути хибною. Ну, і сподіваюся, що це необразливо для Азова, тому що, ну, у військовому рівні підготовки бійців Азову думаю, немає сумнівів ні в мене, ні в інших людей.
[Фоззі]
А яким ти був командиром відділення?
[Олександр Положинський]
Ну, скажімо так, в мене в відділенні був хлопець.
[Фоззі]
Це як гурт, який, великий гурт, який їде на гастролі, ти їх збираєш всіх на заправці?
[Олександр Положинський]
Так це дійсно, це ж 10 людей, ну, плюс-мінус. Там просто в мене склад відділення постійно змінювався, це окрема історія. Але в мене був один хлопець в відділенні з великим військовим досвідом, він уже багато років в армії, багато воював, він мені постійно казав, Саня, ти командир нового типу, ти натівець, ти прям все робиш так, як має бути. От мене дуже хвалили в цьому плані. Звісно, в мене не все виходило добре, і багато в чому я, звісно, був слабший за своїх підлеглих, там, в питаннях там якихось військових вмінь, навичок, фізичної підготовки. Але, ну, типу, мені вдавалося якось тримати до певного моменту колектив. Ну, до того моменту, як я поїхав на навчання. Потім я поїхав, і все почало сипатися. Але то вже інша історія. Ну, зараз там відбулися певні зміни, і в тому числі ну, я вже не командир цього відділення, але наскільки я знаю, що зараз це класне відділення. Ну, я хлопцями пишаюсь. Я, правда, з ними не контактував, не знаю, що там у них зараз. Не хочу їх смикати. Якщо буде можливість, вони самі вийдуть на зв'язок, розкажуть мені щодо чого. Але я впевнений, що маю всі підстави пишатися своїм відділенням. Є дуже крутий хлопець, який мене замінив. Ну, власне, це була моя кандидатура. Я його відстояв. Я порекомендував його командирам. Командири сказали, ну, типу, він ще замолодий. Він впорається, даю вам гарантію. Потім я приїжджав, через кілька місяців всі казали, так, хороший командир, молодець. Тобто ти правильно порадив.
[Валерон]
Так може тобі рекрутером треба бути?
[Олександр Положинський]
Сто процентів. Так я і хотів, до речі, допомагати Маркусу з рекрутингом, але вирішили, що я недостатньо компетентний для цього. Але я вважаю, що якби мені довірили посаду рекрутера спочатку в 47-й батальйон, потім в полк, потім в бригаду, то я б супер впорався без цієї задачі. Я впевнений в цьому. Прямо, ну, впевнений на сто відсотків, що я би класно виконував це завдання. І, до речі, до мене дуже багато людей зверталися з цим питанням. Тобто як потрапити в 47-й? Так, хотіли.
[Фоззі]
Багато я чув.
[Олександр Положинський]
А я казав, я ні на що не впливаю, на жаль. А Маркус казав, офіційно все через мою сторінку, через цей телеграм-канал. І я змушений був всім казати те саме. Десь в якомусь моменті звернулися люди, яких я знав опосередковано дуже класно. Круті спортсмени, дуже високорівня. Тобто це там топчик. Дерзкі мордобойці? Так, так. Мастер? Ну, я таких близько не знав. Я знаю їх при іменах. Одного з них я знав, що він багаторазовий чемпіон. Він зі мною спілкувався. І я подумав, якщо такі люди прийдуть до нас, це буде супер. І я прийшов до Валерія і кажу, такі хлопці просяться. Кажу, я їх там особисто не знаю, але я маю найкращі рекомендації від своїх друзів. І Валерій мені каже, а ти можеш за них ручатися? Я такий, що це значить? Я ж тобі кажу, я цих людей не знаю. Те, що я про них знаю, це все тільки найкраще. Тобто фізична підготовка, голови працюють, ідеологічно все в порядку. Патріоти, вмотивовані, авторитетні люди, здоровий спосіб життя, це все є, це все присутнє. Що ще треба? Особисто я кажу, я їх не знаю. Якби ти міг за них поручитися, тоді б ми їх взяли. Я не можу брати на себе таку відповідальність просто через те, що я не готовий поручатися навіть за тих, кого я особисто знаю, бо я навіть знаю по собі, що я дуже часто поводжуся в якихось ситуаціях не так, як я сам від себе очікую. Як я можу ручатися за інших людей? Це не мій стиль. Я готовий брати на себе відповідальність за інших людей, але тоді, коли я безпосередньо можу якимось чином впливати на їхні дії і вчинки. Якби Валєра мені сказав, а ти готовий взяти їх в своє відділення? Я сказав, звісно, двома руками. Але, здається, тоді я ще не був командиром відділення.
[Валерон]
А про навчання за кордоном можна говорити взагалі?
[Олександр Положинський]
Думаю, так. Думаю, так. Я вже не думаю, що це великий секрет. В Німеччині? Ні, я в Латвії. Я був в Латвії. Це був дуже крутий курс. Я в захваті від цього курсу. Це була частина бригади якась, правильно? Відеоорганізації.
[Валерон]
Вас відправили як...
[Олександр Положинський]
Ні, я був на тих курсах, які були для сержантів. Там десь приблизно 40 чоловік наших. Переважно ті, які ще не мали сержантського звання. Там було кілька сержантів вже діючих. А переважно люди на сержантських посадах, але які ще не мають достатньо досвіду і не мали відповідного знання. Ми пройшли ці сержантські курси. Вони доволі важкі були. Я, чесно, коли вертався звідти, я пишався собою, що я це пройшов. Це були важкі курси. І я пройшов їх не бездоганно. Я кілька разів себе проявив не дуже добре. Але можна сказати, що практично кожен з нас десь в якихось ситуаціях проявив себе не дуже добре. Але я думаю, що це якраз частина вишколу. Власне, це і було задумано. І також я знаю, що цей вишкіл в самій Латвії десь приблизно третина курсантів не проходить через те, що не витримують. Фізично? Психологічно це теж доволі важко. Там є спеціальний гонк, як в кіно ми бачили, в який можна гахнути і відмовитись від продовження цього курсу. Але в нас такої опції не було. І ми змушені були пройти всі. А ти б, може, подзвонив би? Що мені особливо там сподобалося? По-перше, рівень планування. Ми коли приїхали, я про це часто розповідаю, це величезна крутизна. Ми приїхали, нам розказали, от два місяці ви будете жити за таким планом, от такий то день, таке заняття, до обіду це, після обіду це. На два місяці вперед. На день, розкажіть, нам і так вистачить. Ми звикли до того, що у нас за день кілька разів плани можуть мінятися. Ну, такі обставини. Там, от два місяці, як нам сказали, за цим розкладом ми і прожили ці два місяці. Десь в якийсь день, ну, в один з перших днів, ми там на одному занятті запізнилися на дві хвилини. Більше ми не запізнювалися. Тому що, ну, нам так все організували, що ми вирішили, що треба все робити вчасно.
[Валерон]
Відчималися?
[Олександр Положинський]
Ні, просто нам замість, нам сказали, ну, типу, командир сказав, начальник курсів сказав, ви в мене забрали дві хвилини, я у вас заберу значно більше. От і все. А там ти дуже швидко починаєш цінувати кожну вільну хвилину. Прям дуже швидко. Що коли ти за добу спиш тільки дві години, а решта часу ти переважно в якихось не дуже легких фізичних навантаженнях проводиш, плюс на свіжому повітрі, плюс там ще мінус 15 в цей час, плюс там снігу по коліна, а ти маєш вночі по цьому снігу іти через ліс не по дорозі, без ліхтариків, без нічого, ти дуже швидко, а ще з важким вантажем, ти дуже швидко починаєш цінувати кожну хвилину відпочинку, навіть кожну секунду відпочинку ти починаєш цінувати. Але головне ще що? Вони вимагали від нас, але при цьому вони максимально забезпечували все необхідне. То коли ми приїхали, нас спитали, що у вас є спорядження? Ми такі, типу, нам сказали без спорядження. Ага, у вас нема спорядження, значить ми вам видаємо все необхідне спорядження. І нам видали все необхідне спорядження. Потім кожна операція, кожний тренінг, який ми проводимо, завжди перед початком складається список необхідного, і все, що необхідно, забезпечується. Якщо його немає, воно знаходиться. Навіть такий приємний для мене факт, коли в перший день дізналися, що я не вживаю м'яса, мені окремо почали готувати без м'яса. Це було круто. Ну, це не головне, але це дуже...
[Валерон]
Ну, це показувало.
[Олександр Положинський]
І взагалі ставлення до нас і від наших інструкторів, і від пересічних громадян Латвії, яких ми зустрічали, ну, латвійців, маю на увазі, не цих, які там штокають, акають, не цих. Було просто, ну, я не знаю, ми себе почували якимись напівбогами, коли люди дізнавалися, що ми з України, прям, отак от, одразу ставлення людей. Ми спілкувалися з кількома представниками вищого командування, і це було, ну, спілкування з великою пошаною з їхнього боку до нас. Прям це так, не знаю, розчулювало і заохочувало, знаєш, одночасно. І, ну, інструктори дуже класні, прям велика вдячність всім інструкторам, які з нами працювали. Вони нам не давали поблажок, вони нас, ну, нормально ганяли, але ставлення, ну, таке, перше, кожен з них професіонал високого рівня, а по-друге, вміння працювати з людьми. От вони реально, вони вміють працювати з людьми. Вони тебе навіть карають з повагою до тебе, тобто вони тебе при цьому не принижують. Кажуть, Олександр Євгенович, будь ласка, 40 відтискань від поваги. Тут питання не в тому, що вони... Ні, вони можуть сказати жорсткіше, вони можуть сказати і там з матюками, і так далі. Але при цьому не відчувається цієї зневаги. Було кілька моментів, коли десь от мені щось таке там здалося, але потім якісь інші моменти це враження компенсували. Тому я приїхав прям дуже вмотивований після цих курсів, але але потім почалися проблеми.
[Валерон]
Ну, ти себе прям якимось спортсменом відчував після дохмістя?
[Олександр Положинський]
Ні, спортсменом ні, я себе ренчером відчував. От я прям їхав. Мені треба було, ну, коли ми верталися в частину, мені треба було заскочити додому, взяти зимові речі, тому що ми від'їжджали, ще була тепла осінь, а повернулися вже сніг, мороз і так далі. А в мене все зимове спорядження вдома було. Мені треба було заскочити по дорозі додому, ну, благо, це майже невелике коло я там мусив зробити. Я заїхав там приблизно о 2 годині ночі додому і, ну, зранку мав зібрати речі і їхати далі, бо мені треба було до вечора прибути в частину. От. І я заїхав, і мама, ну, ніч, це снігу навалило, це холодно було, ну, середина грудня. І мама мені зазвичай така, ой, сін, я тобі полінувалася постелити, ну, щось погано почуваюся, постели собі сам. Я такий, мам, я зараз можу тут в спальнику лягти з тебе на городі, і мені буде нормально. Я такий, я цю фразу так запам'ятав. От такий я крутий рейнджер приїхав. Ну, потім, скажу, трошки моя крутизна здулася дуже швидко. Тому що мені сказали, ти вже не рейнджер, ти вже командир бойової машини. Такий, ой, боєва машина звучить. А боєва машина, це що, Бредлі? Так. Я мав бути командиром Бредлі. Ну, я справді, я дуже гуманітарна людина. І прям, ну, пам'ятаєш, з чого наша зйомка почалася? З того, що в мене звук не працював. Потім це перекинулося до тебе, але почалося з мене.
[Фоззі]
Так, ти розповів прекрасну історію, як ВІП солдатом їхав на машині, як ви мали їхати, і машина зламалася.
[Олександр Положинський]
Не зламалася, вона просто заглохла. В неї відключилося все. Я мав, отримав завдання, прибути о третій годині ночі в частину. Нас в суботу зранку відпустили в Київ. Я відпросився, бо вже у мене були незаписані пісні, я думав позаписувати пісні. І в суботу вечорі сказали, відпустили на два дні, на суботу неділю, мав прибути в неділю вечорі в частину. Отримав ввечері наказ повертатися і о третій годині ночі бути вже в частині на шайбуванні. Я був впевнений, що я буду їхати на фронт на своїй машині, що в мене машина не нова, вона бойова, вона на фронті теж отримає. Знову ж таки, я думав, в мене за тиждень до того був день народження, в мене багато подарунків, які знадобляться на фронті, я ще навіть не встиг розпакувати. Я думаю, я це все закидаю собі в машину, в мене там ще ящик з додатковим спорядженням, там кілька спальників, кілька карематів, там якісь інструменти. Я думаю, це все в машину загружу, і я собі на цій машині поїду на фронт. Благо, можу собі це дозволити. Я так собі думав. І от я там буквально, ну, десь півтора кілометра не доїхав до частини на цій машині, вона просто заглохла. Все. Я такого в житті в мене ніколи такого не було. Просто з машиною все. Я не дуже розбираюся в техніці, я не зміг зрозуміти, що з нею сталося, але машина відмовлялася. От просто вона не реагує. Це не розрядився акумулятор, це просто відключилося все в машині.
[Фоззі]
Тобто ти потім з'ясував, що було з машиною?
[Олександр Положинський]
Та електроніка вся полетіла. Там якісь датчики щось там спрацювали, і вся електроніка відмовилась працювати. А от крім Латвії бригада виходила ще? Але це вже потім з'ясувалося, коли я вже повернувся.
[Валерон]
Бригада де ще тренувалась, крім Латвії? В Німеччині. На великому танковому полігоні. І там на Бреллі, так? Так, на Бреллі там вчилися. Зараз якщо твоя задача в чому, якщо підсумувати? Це все ж таки культурна, так?
[Олександр Положинський]
Я це називаю армійський шоу-бізнес. Телебачення і радіо. Військове телебачення — армія ТБ, і військове радіо — армія ФМ. Це напрямки моєї діяльності.
[Валерон]
Кажуть, що ти хотів групу створити військову.
[Олександр Положинський]
Кажуть, це я.
[Валерон]
А я просто думав, що... В мене була така ідея.
[Олександр Положинський]
Коли я приїхав у відрядження сюди, до Києва, то мені сказали, подумай, чим би ти хотів займатися? Кажу, взагалі можна розвинути фантазію? Ну так. Я кажу, ну дивися, є дуже багато крутих музикантів зараз в Збройних силах України, і є дуже багато крутих вокалістів зараз в Збройних силах України. А що, якщо створити таку групу, де музиканти одні ті самі, а вокалісти — з різних колективів? Там є багато хто. Я, Галич, Віталік з «№482», Саня, Ремес з «Руки в дрюк». Ну коротше, дуже багато вокалістів з авторським репертуаром. І от твориться кістяк з музикантів, які вчать по кілька крутих пісень з репертуару кожного вокаліста. І потім, залежно від можливостей, чи необхідності, формується програма, в якій звучать пісні різних авторів у виконанні цих авторів. Це ж круто! Це новий формат військового оркестру. Це хороший вплив на морально-психологічний стан. Це можливість виступати на різних благодійних акціях. В тому числі можна і кошти збирати під це діло. Зрозуміло, що заробляти ми всі не можемо і нам не потрібно, тому що ми всі отримуємо зарплату як солдати чи офіцери Збройних Сил України. Там просто є і офіцери серед цих людей. Сержанти є, офіцери. Нам за концерти платити не треба. І всі гроші, фактично, ми можемо акумулювати в донати на Збройні Сили України, на закупівлю якихось необхідних речей. Тобто, це все можна було би поставити на якусь постійну основу. І це було би дуже багато користі в різних напрямках. І, знову ж таки, кожен з нас би займався тим, що може робити в житті найкраще. Тут питань немає. З моїм багаторічним досвідом, як артист, я набагато більш високопрофесійний, ніж всіх інших. Я ще не став сержантом, і не знаю, чи колись стану, але в будь-якому випадку я отримав непогану підготовку, я пройшов хороший вишків, але все одно я вже навіть вже зараз не зможу стати настільки крутим сержантом, яким я міг би стати, наприклад, в 20 років. Бо мені вже за 50 зараз. Ну, трошечки вже, здається, в знакі вік. Якби це прикро для мене не звучало. А як артист, я навпаки набагато крутіший, ніж я був в 20 років. Тому що в мене зараз величезний досвід, і репертуар теж, в принципі, є з чого вибирати. Тобто, в принципі, ідея була класна. Ну, на жаль, реалії армії такі, що якщо ти всіх цих людей забираєш з їхніх підрозділів, то для твого цього підрозділа треба забрати не тільки людей, але і їхні посади, і це ослаблює підрозділи. Тобто, не може бути в армії такого, що «А, вам треба створити новий невеличкий підрозділ». Скільки там? Ну, 20 чоловік приблизно треба вам в команду. Значить, нам треба додати до численності Збройних Сил України ще 20 людей. Такого немає. Тому що є певна кількість людей в Збройних Силах України, і ми можемо просто цих 20 людей перемістити з інших підрозділів, разом з посадами, позабирати. Але ми не можемо створити новий підрозділ, збільшивши кількість людей в Збройних Силах України. І це стало головною проблемою для створення цього підрозділу. Ну, знову ж таки, для формування такого підрозділу потрібна воля вищого керівництва. Ну, я, чесно кажучи, навіть не спробував турбувати вище керівництво, тому що вже там...
[Фоззі]
В Фейсбуці.
[Олександр Положинський]
Уже навіть там на першому рівні вищого керівництва сказали, що це не на часі.
[Фоззі]
Ну, раптом хтось побачить.
[Олександр Положинський]
Слухай, ну ми вже згадували, хто такий проект робить.
[Фоззі]
Ріфмастера згадали. Ти тоді дуже багато сил вкладав в ту справу.
[Олександр Положинський]
Ну, я не сил вкладав багато, я...
[Фоззі]
І ти для мене був флагманом, я орієнтувався по твоїх постах.
[Олександр Положинський]
Ну, я намагався максимально це діло підтримувати в інформаційному полі, якось там трошки підтримувати інтерес до цього, там, закликати людей приходити на суди, там, на якісь акції протесту, але багато людей, які справді були залучені в ці процеси підтримки. Ти пам'ятає, якісь писали на поруки взяти його. Та, і це було. Єдиний такий, от, ну... Як би це правильно сказати? Ну, акт, де я от реально напружився і навіть поставив репутацію свою на ком, коли я зустрічався з Єрмаком. Ти зустрічався з Єрмаком? Я зустрічався з Єрмаком. Слухай, ну дивись, яка там була тема. Там, я думаю, всі зустрічі оф-рекордс, я думаю. Мені... Як це правильно сказати? Коротше, мене нагородили орденом за заслуги. І я вирішив, що мені не треба цей орден. І, знаєш так, яка ситуація була? 24 серпня на День Незалежності я беру участь в ході на підтримку політв'язнів. В першу чергу я там беру участь для підтримки ріфмастера Юлії Кузьменко і Яни Дугар. Я прохожу ці ході. Я почуваюся трошки не в своїй тарілці, тому що це марш захисників України. Я, в принципі, не те, щоб дуже захисник України. Я хіба захисник...
[Фоззі]
Півзахисник.
[Олександр Положинський]
Лівий захисник... Команди маєстров. Ну, коротше кажучи, я там не дуже почувався в своїй тарілці, але мені сказали, Саня, треба, щоб ти прийшов, тому що це акція підтримки цих людей. Я пішов туди і прийшов звідти. Я там багато зустрічав людей, які мені дякували за різні прояви мого творчого і позатворчого життя. І в такому піднесеному настрої я приходжу додому і мені приходить СМСка, вітаю з нагороди. Я такий, що за нагороди, я не зрозумів. Тебе Зеленський нагородив орденом за заслуги. Я перевіряю цю інформацію і дійсно дивлюся, що в списку нагороджених ніхто мені про це не казав, ніхто зі мною не узгоджував. Ну і знову ж таки Зеленський це та людина, яка своєю присутністю фактично освятила оцей акт звинувачення абсолютно безпідставного, на мою думку і на думку батьох інших людей досудово.
[Валерон]
Ну і Єрмак там був.
[Олександр Положинський]
І я вважаю, що на ньому лежить значною мірою відповідальність за це. Я думаю, що він це усвідомлює сам і він вскочив цю халепу і тепер не знає, як з неї вилізти, але зараз уже в сучасних подіях я вважаю, що він поводиться цілком гідно. Ну принаймні в мене, як до президента, стосовно його поведінки і діяльності за моменту повномасштабного вторгнення значно менше питань, ніж було раніше. Ну от я вважаю, що по-перше, Зеленський причетний до цієї справи, про яку я щойно виступав, по-перше. По-друге, я не дуже люблю ці нагороди, не зрозуміло за що мені ці нагороди. За які заслуги? Перед ким? Я не розумів. Я думаю, буде неетично з мого боку приймати цю нагороду в такій ситуації з рук Зеленського. І я, не думаючи ні про що поза тим, записую відео публічної відмови від цієї нагороди, викладаю його в інтернеті, і воно раптом виявляється популярним, і його там дуже швидко розганяють. Якби хоч одну мою пісню в моєму житті так розганяли, як це відео, я був би просто, мабуть, щасливий. На жаль, такого ніколи не було. А це відео дуже сильно розігнали, розігнали із позитивного боку, із негативного. І після цього до мене вийшли на контакт люди і спитали, ти готовий стосовно цієї справи зустрітися з Єрмаком? Я сказав, я готовий. Я порадився з адвокатами, з адвокатом Ріфмастера, з адвокатом Юлії Кузьменко. Причому радився окремо з ними, щоб зібрати думки з того і з того боку. Обидва підтвердили, що треба піти на цю зустріч, і попросили озвучити якісь необхідні речі. Необхідна річ №1 це те, щоб адміністрація президента не давала тиснути на суд. Щоб суд відбувався без тиску. От просто по закону. Тому що по закону там всі нібито докази розсипалися, тому що доказів як таких не було. Там найкрутішим доказом був мемчик з сторінки фейсбуку, де Гітлер в водязі Санта Клауса вітає всіх з Різдвом. Я пам'ятаю, цей мемчик фігурував в якості доказів. І всі інші докази приблизно такого ж рівня були. Я пам'ятаю це формулювання, пам'ятаєш? Коротше кажучи, доказів не було взагалі ніяких. Були притягнуті за вуха якісь фантазії і псевдоекспертизи. І на суд явно здійснювався тиск, тому що нормальний суддя одразу би сказав до побачення. Всі вільні, а ви будь ласка залиштеся і розкажіть що це у вас тут за докази і чому ви намагаєтесь цих невинних людей посадити. А друге прохання, щоб президент зустрівся з адвокатами. І це власне, мені здається, якраз було хорошим шансом Зеленському очистити свою репутацію. Відколити прошивку. І тоді ми домовилися, що я це не афішую, але думаю зараз уже за терміном давності можу про це говорити. Єрмак пообіцяв, що він про тиск на суді він там якось відмазався. Він сказав, ми не впливаємо на суди взагалі.
[Валерон]
І татаров воно ж не працює.
[Олександр Положинський]
Я намагався сказати, так не треба впливати. Треба не дати іншим впливати. От і все. Ну якось він з цієї теми з'їхав. А от зустріч з адвокатами він мені пообіцяв. Ну її не відбулося. Тому я маю право зараз про це згадувати. Ну і зрозуміло, що я не приховував цього факту, що я зустрічався. І за це мені теж прилетіло ну як самі розумієте з якого боку продався і так далі. Я ж періодично коли сідаю в свою машину 2007 року, яку вже задовбався ремонтувати, яку зараз треба фарбувати, тому що вона вже там в деяких місцях і ржав вже проступає. І я думаю, що ж я так часто продаюся і типу бабла все немає немає.
[Фоззі]
А боти дуже розумні, оскільки всі в нас, хто продаються, вони на себе нічого не записують. Як ми це називаємо в них дуже успішні тещі.
[Олександр Положинський]
Так в мене нема тещі, нема дружини. Сестра є за кордоном, але вона там якби не дуже розкішно живе. Тобі привіт передали.
[Валерон]
Справа якось рухалась після цього? Ні, справа досі там. Якісь зміни відбулися, може їх випустили під домашній арешт?
[Олександр Положинський]
Випустили більш як через півроку. Ну Ріфмастера випустили. Дівчат, по-моєму, трошки раніше. Яна, по-моєму, одразу була під домашнім арештом. Юля трошки раніше, по-моєму. Ріфмастера більш як через півроку. Ми зустрічалися з Єрмаком в вересні, Ріфмастера, по-моєму, в квітні відпустили на домашній арешт. І зараз справа ще є, вони під якимись обов'язаннями. Я зараз вже, звісно, не дуже в курсі, самі розумієте. Зараз є багато речей, які видаються набагато важливішими. Але я знаю, що суди тягнуться, справа не закрита. Винні не покарані. Винні в безпідставному звинуваченні, фальсифікації нібито доказів. І в порушенні презумпції невинуватності.
[Фоззі]
Нам тоді передали футболки з Ріфм. Я в електронний блок її постійно вдягав. Вона вже така виснажена. Я її вчора перекладав в концертні футболки. Думаю, так, ні, ця лишається. Там ще можливо...
[Олександр Положинський]
Ще знадобиться там.
[Валерон]
Так, до речі, немає вже і міністра внутрішніх справ, який тоді доповідав.
[Олександр Положинський]
Міністра немає, але діло його живе. Зараз міністром внутрішніх справ один із тих людей, які були присутні на цій... На цьому брифінгу. Так, на цьому брифінгу. Так що... Шило намило. Ми про це згадали сьогодні. Була надія на Дениса Монастирського, але на жаль...
[Валерон]
Згадали про це сьогодні, про цей скандал у Львові. Як ви думаєте, треба, скажімо так, перешкоджати публічному виконанню російських пісень?
[Олександр Положинський]
Це треба було почати десь приблизно в 91-му році.
[Валерон]
Ну, бачиш, зараз же його все одно намагалися захищати цього хлопця. Ну, Арістович зрозуміли, що...
[Олександр Положинський]
Для мене це питання... Я не буду брехати. Цей один із кумирів моєї юності і цой ще досі є десь у мене в архівах музики.
[Фоззі]
І не забувайте, що цой був одним з тих, з ким асоціювалося смерть Радянського Союзу. Як коли ж Ванецький помер. Я казав, що він був одним з тих, хто вбив Радянський Союз спочатку в Мені.
[Олександр Положинський]
Я не знаю. У мене такого сприйняття цього не було. У мене, ну, швидше, як би сприйняття того, що... Ну, це просто збіглося із якимись моїми там життєвими періодами. Коли воно тоді дуже сильно зайшло. І це, як би, ну... Потім нічим не споганувалося. Бо, наприклад, там в числі тогочасних кумірів був ще Сукачов, наприклад.
[Фоззі]
Починаючи з того, що він там...
[Олександр Положинський]
Набив Сталіна, Сукачів. Це одне діло, але десь в перші роки мого проживання в Києві я сходив на його концерт. І я зрозумів, що мене там вже взагалі ні в музиці, ні в естетиці нічого не чіпляє. А цей просто, можливо, через те, що він рано пішов. Він лишився десь там. І моє сприйняття його було доволі поблажливе. Час від часу я його переслуховував.
[Фоззі]
Але історії про... Вибач, я забуду потім. Анатолій Виксклярський, який тоді гастролював як група «Красне», мені здається. Їм робили, в них був спільний тур з групою кіно по Україні. І я був на тому концерті в Харкові на стадіоні «Металіст». І діджей Толя Виксклярський розповідав, що Цой був такий, що він сидів і відслуховував «Ласковий май», який тоді вистрілював. Тобто він, як маркетолог, вивчав бум «Ласкового май», він ставився до всього цього, так як зараз деякі музиканти ставляться... Ну от, все прораховують.
[Олександр Положинський]
Я нічого не можу сказати з цього приводу. Особисто Цоя не знав. На його останній концерт в Києві не втрапив, хоч і хотів. Але, ну, мені вистачило дуже небагато. Мені вистачило натрапити на відео, де російські покидьки їдуть позруйновані. Ця Чебуча, Чиєрпінь на якійсь машині слухають Цоя. Все. Після того ніякий Цой навіть в мінімальному натягу на те, щоб думка виникла його послухати, не виникає. Я ще не дійшов до того, щоб його повидаляти. Просто руки не дійшли. І відшукати той диск, щоб викинути його. Ніколи в мене не було. Але зараз мені Цоя не хочеться слухати взагалі. Навіть думка про це не виникає. І мені дуже дивно і дуже прикро. Не тільки, що є люди, які хочуть його послухати і поспівати. Але те, що є люди, які це бажання захищають. Оце мені найбільше не зрозуміло. Я бачив відео військових, які записали йому підтримку. Ну так що? Військові ж не всі однакові. Теж з різними смаками, з різними поглядами. Не мені судити людей. Але я знову ж таки залишаю людям право слухати ту музику, яку вони хочуть. Хочуть Цоя? Будь ласка. Не несіть це в публічний простір. Є наушнички. Зараз навіть придумали спеціальні наушнички бездротові. Дягни. Хочеш такі. Хочеш такі. Хочеш такі, що взагалі не видно, що ти там щось слухаєш. І слухай собі на здоров'я. Хто тобі заважає? Ніхто не каже тобі не слухай це. Ну може хтось і каже. Ну не в моєму випадку. З мого боку ніхто про це не каже. Я кажу, хочеш слухати? Слухай. Не неси це. Не транслюй. Не нав'язуй іншим. Не популяризуй. Це елемент ворожої пропаганди. Навіть якщо ти його таким не сприймаєш, він таким є. Тому що оці бойовички їхали на цій машині під музику Цоя. І для мене зараз Цоя це саундтрек до тих жахів, які відбувалися за вікнами цієї машини в той момент. Все. Інші питання для мене відпадають. Краще не сформулюєш.
[Валерон]
А що ви думаєте про публічне виконання пісень російських артистів в Україні? Пишіть в коментарях. Якщо ми про скандали, ще була історія нещодавно з Херсоном і нашим попереднім гостем Євгеном Карасем.
[Фоззі]
Він написав таке, що не треба збирати донати на собак, збирайте на людей. На людей не вистачає.
[Валерон]
Заспокійтесь. Поїхати і рятувати собаки в Херсон туди-назад 8 тисяч гривень. У нас є купа нових бойових підрозділів, є купа старих бойових підрозділів, яким потрібна допомога. Якщо ви будете донатити військовим, то не буде таких випадків, що треба буде рятувати собак.
[Олександр Положинський]
Моя думка така.
[Валерон]
Хтось захейтив через те, що як це?
[Олександр Положинський]
Моя думка така. Важко виставляти тут пріоритети, але давайте трошечки відкотимо назад. Чому цих собак потрібно рятувати? Тому, що русня приперлася на нашу землю. Що треба зробити, щоб не довелося рятувати інших собак? Щоб не виникали такі ситуації. Не тільки собак, але і людей зрозуміло треба рятувати, але зараз ми ж говоримо про тварин. Треба, щоб цієї русні у нас не було, щоб вона залізла в свої домівки і там наводила свої порядки. Бажано, каючись і компенсуючи нам все, що вони накоїли, хоча я не знаю, як і чим це можна компенсувати. Самі по собі вони не втечуть. Їх треба звідси гнати. Хочеш донати на собачок? Велика тобі вдячність і шана. Але даєш на собачок? Дай трошечки і на людей, які цю русню не пускають далі. Тому що може таке статися, не дай Бог, що ці люди, які нищать росіян, які прийшли нищити нашу країну, в якийсь момент через те, що ти не кинув кілька гривень на те, щоб в цього військового був там якийсь тепловізор, приладнічного бачення, планшет, дрон, щось із того, що йому необхідно. Може таке статися, що саме твоїх кілька гривень не вистачило, щоб цей військовий добре виконав свій обов'язок? І тоді через це ті гади прорвали нашу оборону, прийшли до тебе додому, і ти вже взагалі ніколи нікому ні на що не задонатиш, тому що тебе просто не буде. Люди повинні про це пам'ятати. ми несемо відповідальність за тварин, тому що ми сильніші за тварин, ми розумніші за тварин, ми набагато більш здатні за тварин. Не в усьому. В чомусь вони вищі за нас, зрозуміло. Але в такій ситуації ми мусимо про них піклуватися. Але піклуючись про одних, не можна забувати про те, що все ж таки найважливіше. Це про пріоритет. Тому що рятуючи оціх тварин, ти можеш посприяти тому, що потім і цих тварин, і людей загине значно більше. Тому трошки туди, трошки туди. От і все. Я не кажу людям забути про тварин.
[Валерон]
І нічого людям на вулиці.
[Олександр Положинський]
Я сам люблю тварин. Я за те, щоб їх рятувати. Моє серце крають всі ці відоси, фотографії із повіщення. Це безперечно. Велика вдячність і шана тим людям, які цих тварин рятують. Немає ніякого знецінення цієї праці. Просто особисто я за те, щоб допомагаючи тваринам не забувати і про людей, і про війну. Бо все взаємопов'язане. Логічно. Ти не зможеш повністю забезпечити цих врятованих тварин від якихось болючих наслідків в майбутньому, якщо триватиме ця війна? Сьогодні ми тут... Треба, мабуть, передумовою всі озвучити. Передумова номер один. Запис нашої програми відбувається в день, коли виповнюється... Тридцять чотири? Тридцять чотири років створені групи «Танок на Майдані Конго». Тоді ця група називалася трошки інакше, деякі люди власне, тридцять чотири років тому розпочали свою творчу діяльність під іншим брендом, але який потім вилився в «Танок на Майдані Конго». Друге те, що цей альбом групи «Танок на Майдані Конго», який сьогодні виповнюється тридцять чотири років, вийшов одночасно із моїм дебютним альбомом групи «Тартак – Демографічний вибух». Третє, третє, те, що презентація цього альбому і нашого тодішнього дебютного альбому групи «Тартак» відбувався тут, в цьому прекрасному залі. Отам за камерами стояла сцена, де ми виступали і презентували... Одним словом, історію можна пощупати. Плюс це касетка, оригінальна, ще, по-моєму, навіть з того, з першого випуску, хоча я це не буду гарантувати. Я не пам'ятаю, звідки вона в мене взялася.
[Фоззі]
Зараз, зараз, зараз, експерт подивись. Це переведення.
[Олександр Положинський]
Це переведення. Добре, тоді не буду брехати. Або... Ні, ну там от ці от штуки, хоча може переведення вже було з цими. Зараз. Ну, менше з цими. Як би там не було, касети зараз знову в моді, і навіть якщо люди не мають на чому їх слухати... Ні, це оригінал, це не переведення.
[Фоззі]
О, оригінал.
[Олександр Положинський]
Я ж підозрюю, що це оригінал. З першого видання. І касети зараз просто, як, ну, навіть прикольний елемент інтер'єру може виглядати круто. Дивіться. Це може бути, ну, як касета запакована, касета розпакована, розпакована.
[Фоззі]
Трансформер.
[Олександр Положинський]
І тут, дивіться, ще один секретик. Якщо у вас є олівець, ви можете спробувати, як олівцем. Там є олівець? О, це ручка. Ну, це не зовсім добре, тому що ручка кругла, а олівець він такий, ну, ганерний.
[Валерон]
Перемотати треба потрібно тішно.
[Олександр Положинський]
І отак от олівцем можна перемотувати цю касету, якщо у вас немає касетного магнітафону.
[Фоззі]
Або сідають батарейки, і треба перемотати.
[Олександр Положинський]
Ну, є ще багато інших нюансів, що можна з цією касетою робити, але я раджу вам десь сходити на якусь барахолочку, придбати собі якийсь старенький плеєр чи магнітафончик. Якщо він не працює, знайти люди, які можуть... Бути собі старенький бум-букс. Можна і так, так, поремонтувати і слухати собі цю касету. Це класні відчуття, насправді. Не тільки для тих, хто виріс на касетах.
[Валерон]
Відразу в мене згадується пісня «Як тобі довподобиться ретро».
[Олександр Положинський]
А, до речі, скажи, які там пісні є там.
[Фоззі]
Ну, це альбомній формат, ми якраз гуляли.
[Олександр Положинський]
Ну, там вже ж купа це, культових пісень.
[Фоззі]
Так, ми якраз гуляли 21 річницю цього альбому. 22 роки тому вийшов альбом. Так, він був презентований тут. І для пісні «По барабану» Олександр Євгенович тоді написав свій текст. Це єдиний раз, коли ця пісня виконувалася з чотирма куплетами замість трьох. Отже, як ми це зазвичай робимо? На що ми збираємо? Вирішувати тобі. Ну, у вас є якісь...
[Олександр Положинський]
Слухай, ну, дивись, зараз така ситуація, що я нещодавно на свій день народження збирав гроші на підтримку моїх побратимів 47-ї бригади. І в мене там ще трошки лишилося. Тому... Ну, тоді на аптечки. Ти знаєш, на що потрібно. Тоді ми збираємо на аптечки. Аптечки потрібні завжди всім.
[Фоззі]
Це розходні. Як ми це робимо? Завжди. Донатите в описі відео. Буде посилання на сторінку фонду Згуртовані. Не на картки, на офіційний рахунок. Донат від 200 гривень.
[Валерон]
На банку буде?
[Фоззі]
На банку. І ставите коментар під цим відео. Потім Суворий Рандом, ним керує Валером, визначає, перевіряє всіх тих, хто відкоментував, і серед них розігрує цей лот. Касет в нас ще не було. Була зброя, були багато футбольної форми, оскільки ми починали як футбольний подкаст. А тут бац, і оригінал олдскул в прекрасному стані. Олександр Євгенович, дякую, що зберіг. Можемо ще підписувати.
[Олександр Положинський]
Розпишемо. Давай.
[Фоззі]
Ми зараз знайдемо маркер.
[Олександр Положинський]
Мене є маркер. Я свою закрилючку поставлю.
[Фоззі]
Ми знайдемо. Я відповідав за цей дизайн.
[Олександр Положинський]
Там є відривний купон. Ми на ньому можемо розписатися.
[Фоззі]
На ньому DJ Танік намалюваний.
[Олександр Положинський]
А ми з іншого боку можемо підписатися.
[Фоззі]
Добре.
[Олександр Положинський]
Розберемося.
[Валерон]
Десь ми там поставимо. Круто. Зараз ти дизайн обкладений робиш, а раніше дизайн цієї штуки треба було.
[Фоззі]
Так. Вони були такі великі. Там ще тексти є всередині. Тексти були на вінілі. Тобто це було дороге видання касети, тому що в дешевих тут обрізалися. Вони були такі. А от такі. Ти бачив десь касету Скорпіонс? Вони ж важкі були. Навіть якщо брав фірмову касету, вона була важчою. Кращий пластик. Потім дизайн. Ти приходив до директора і казав нам треба як Скорпіонс цією штукою. Він пояснював це буде дорожче. На це ніхто не піде. Але хто був правий, краса.
[Валерон]
А ти пам'ятаєш першу зустріч з позом? Перші якісь враження?
[Олександр Положинський]
Я не думаю, що це була якась перша зустріч. Я пам'ятаю, тут туснів в Харкові. Уже на Червоній Руті. А ти приїжджав на ці курси? Ти не приїжджав на ці курси?
[Фоззі]
Що Червона Рута робила в Києві? Та, ми приїздили. Потім Фагот поїхав в Тюмень. Ага. Можливо ми десь там зустрілися.
[Олександр Положинський]
Але я вже не пам'ятаю.
[Фоззі]
Сашко був мало того, що учасником, він був одним з ведучих.
[Олександр Положинський]
Та, я пам'ятаю, що коли вийшов фестиваль в Харкові, то всі там висіли. А я там працював. Тому що я керівник учасника, я там був ще одним із ведучих і одним із сценаристів. І я реально там був за парком. Для мене фестиваль проходив десь отак. І от десь на тусах ми з Фозом свого часу перетиналися. Але я на ті туси так тільки забігав. Привіт, привіт, як у вас тут все класно? Ну добре, йдіть.
[Фоззі]
З огляду на те, що Олександр Євгенович не вживає. Не вживає. А Фоз вживає трошки. На цих тусах тоді Олександр Євгенович не затримувався.
[Олександр Положинський]
Ні, до мене і часу на це не було.
[Фоззі]
Якось наш барабанщик Вітольд, який жив в номері з Ігорем Пелехом, Але він тоді ще не був вашим барабанщиком. Так, він був барабанщиком гуртусову. Вони заснули з Пелехом в катці внизу готелю Харків. А, в пальмі? Так, були пальми з катками і вони не змогли піднятися в номер.
[Олександр Положинський]
Катки з пальмами там були.
[Фоззі]
Так, так. І вони заснули з Пелехом. Ну, будемо відверті, тоді на Червоній Руті більшість засинала де і коли могла. Майже як в школі сержантів.
[Олександр Положинський]
А, до речі, Вітольд якраз тоді на Руті і почав вам підігрувати.
[Фоззі]
Ні, він в турі Рути В Донецьку перший концерт. Бо на тому концерті Катя Чилі впала зі сцени. Пам'ятаєш?
[Валерон]
Звісно, пам'ятаю.
[Фоззі]
Я ж стояв біля неї.
[Валерон]
Ого! З Каті Чилі ви ще з тих часів були знайомі?
[Олександр Положинський]
Вона ж була з нами на Руті. У неї перша премія в поп-музиці була.
[Валерон]
Це ж головний хіт? Це третий камінь?
[Олександр Положинський]
Ну, один з них. Може на даний момент це найбільш пізнаваний. Тому що його нещодавно розігнали трішки по Тік-Току і трішки більше людей.
[Фоззі]
Тепер ти маєш щось сказати. Я знаєте, що згадав щойно. Новий рік. Страшні, мабуть, інтро? Чи ще хтось? І тоді жарт. Тепер ти Аню маєш що сказати. Казав Вакарчук. Ані Лорак. Та ладно. Точно. Ми виступили і сиділи в цих перших рядах.
[Олександр Положинський]
З кого брати Роя ті? З Вакарчука, з Інтера, з Ані Лорак, з усіх. Хай дронами віддасть. Юристи, ви чуєте запах грошей?
[Фоззі]
З людства.
[Валерон]
Ти згадав про Пелиха. Ти ж кожного року вітаєш його з днем народження. В цьому році ти запостив фотку якраз з Сашком. Дивив трьох.
[Фоззі]
Покажемо цю фотку. Нас на зйомній хаті. Знов було.
[Олександр Положинський]
Я бував на тій хаті. Що тут приховувати.
[Фоззі]
Та якась фотка. Ти щось вдавав перелякану. Якийсь такий жарт був.
[Олександр Положинський]
В принципі я міг і не вдавати. Я часто бував на ваших тусовках переляканий. Коли я бачив, що відбувається довкола. Цей жах.
[Фоззі]
Веселечий підключ.
[Олександр Положинський]
Сподіваюся, там нічого компрометуючого. Немає?
[Фоззі]
На цій фотці ні.
[Олександр Положинський]
Чим мене можна зараз компрометувати?
[Фоззі]
Ти не пам'ятаєш, що там така ретро фотографія?
[Олександр Положинський]
Килими.
[Фоззі]
Зйомна хата. Моя кімната. Може бути. У мене багато фотографій.
[Олександр Положинський]
Всі архіви у Фозіка. Був в мене момент. Можливо, я ще повернусь. Я думав писати історію групи Тартак. Розумів, що там за історію просто групи доведеться вийти. І поперемувати кісточки всім. В тому числі і танку на майдані Конго. І потім я зрозумів, що як би я не старався, якщо книжку візьмуться писати Фозі на цю тему, то там матеріалу в рази, а може і в десятки разів буде більше. Бо він пам'ятає все.
[Валерон]
Це б могла бути якась енциклопедія, українського шоу-бізнесу.
[Фоззі]
Хоча так звучить українсько-шоу-бізнес. Давайте спочатку доживемо до моменту, коли український шоу-бізнес опанує. Опанує. Коли він нарешті займе своє місце. Бо я коли бачу ці чарти з Маргінштернами, ці коментарі, які нам пишуть під відео про Мінобезпеку. Бо в нас там Пушкін, Сапчак, Маргінштерн. І ці коментарі. Маргінштерн за Україну. Маргінштерн за Україну. Я все-таки розумію, що ми ще не перемогли. Я не про війну. Я про контент.
[Олександр Положинський]
Я розумію. Це не буде просто.
[Фоззі]
Хто казав, що буде просто? Але якщо... Якщо ми доживемо до цього моменту, який неодмінно настане, ми мусимо станцювати джигу на стійці.
[Олександр Положинський]
На цьому барі? Може вже станцюємо?
[Фоззі]
Ні-ні. Ми в процесі.
[Олександр Положинський]
А раптом не доживемо. Усі. А так наші нащадки увімкнуть це відео.
[Фоззі]
Буде мотивація.
[Олександр Положинський]
Тут діди обіцяли станцювати. Пінц. У нього не буде могили. Розвіють? Ну не те, що розвіють. Я танцювати можу на морі? В Київському? Він десь втопиться в якийсь параж чи в туалеті, де він хотів мочити когось. Він десь там втопиться і не випливе.
[Фоззі]
Було б непогано. На Титрі моя улюблена історія про Олександра Євгеновича. Грали ми в спортзалі медичного училища багато років тому. Років 20 тому якраз. І грали тоді колись футболку Каладзе на базарі Троєщенському.
[Олександр Положинський]
Це не Саші Страха там?
[Фоззі]
А, цей футбол я пам'ятаю. І, значить, наші друзі щось там кричали Олександр Євгенович завжди грав лівого захисника. Це українська традиція. Анатолій Дем'яненко.
[Олександр Положинський]
Я можу пояснити, чому лівого захисника. Тому що це позиція, на якій ніхто ніколи не хотів грати. І туди ставили того, хто грати не вміє і хто не може вибирати. А що, лівого не було?
[Фоззі]
От тепер я граю лівим захисником, якщо дуже зарядка виходжу з якимись футболістами. І там звучала фраза, пролунала така «Положика держи, держи положика». Олександр Євгенович був починаючий футболіст. Він не дуже орієнтувався в цих фразіологізмах, тому він зупинився і сказав «Та що ж такое? Тримай положика, тримай положика. Я собі гуляю лівим флангом, ви собі гуляйте правим». І після цього є друзі, які досі цю фразу пам'ятають. Вони вже, один з них в іншій країні живе.
[Олександр Положинський]
Я пам'ятаю про себе іншу історію. Я багато років граю лівого захисника, вже кілька років я граю ВВК маестру навіть. Це вже майже професійний клуб. Тому що у нас є тренування, у нас є тренер. Президент. І от раптом на якійсь грі, не на тренуванні, я дізнаюся, що коли воротар виводить м'яч в гру, удар від дворі, то м'яч має вийти за межі штрафного майданчика. Вже не треба. Добре, зараз скасували, але тоді вони існували. Але я про них дізнався уже багато-багато років, граючи футбол тільки на цій позиції, яка в принципі мала б цей момент контролювати. Просто мені воротар ніколи пас не давав.
[Фоззі]
Тому я й не знав.
[Олександр Положинський]
В якийсь момент воротар мені дав пас, а я його не там прийняв.
[Фоззі]
Під титри ще одна історія. Якось тобі трапився дідусь, директор ДЮСШ якийсь, він грав правого нападника.
[Олександр Положинський]
На твоєму флайні. І так грав добре.
[Фоззі]
Робітко, але грав. Років за 60-ми було, але з технікою. І обігрував, обігрував, обігрував. І тоді Євген Черняк не втримався і того дідуся підловив в спину. Тому що ми не могли припуститися, аби нашого львова захисника якийсь там директор ДЮСШ чи то в Тернополі.
[Олександр Положинський]
Ну як було насправді, він мене обігрує, потім біжить далі, а потім знову йому треба мене обігрувати. Що він мене обіграв, не значить, що він кожен раз доходив до воріта і забивав голову. Це просто ремарка, щоб не думали, що нам накидали через мене.
[Фоззі]
Ні, ні, ні.
[Олександр Положинський]
Дуже рідко забивали. Можеш сказати, що за тебе заступився Черняк? Я цього не пам'ятаю. Оскільки я грав найслабше, зазвичай, з команди, то мене найбільше підстраховували. Тому мій фланг завжди був надійно захищений. І як тільки мене міняли, з нашого флангу одразу забивали. Це теж тема була постійна. Отож, Євген Черняк дідуся прибрав. Там є ще продовження історії? Там була картка.
[Фоззі]
Картка, він його так в спину жорстоко. Була картка, а суддя не подивився, кого він видаляє. Я до судді кажу, що ти робиш? Що ти робиш? Він Черняку у червону, а Черняк розлючений. І суддя бачить на спині прізвище Черняк, і суддя, Боже, Черняк! Черняк! Євгеном обертається, спрагом замін.
[Олександр Положинський]
Хорошо. Це я не пам'ятаю, але класна історія. Наша сьогодні пряма червона, спрагом замін. Міняємо Положинського на наступного гостя. Дякую. Дивіться, підписуйте, ставте дзвіночки. А, там в тебе це є. А зараз ви там не забуваєте. Я вже виконав цю роботу, так що підписуйтеся, поширюйте, ставте дзвіночки, коментують обов'язково, тому що ваші коментарі підвищують в рейтингу це відео, і Ютуб починає рекомендувати його іншим.
[Валерон]
Це ти на розмові навчився, так? Ні, це я дивлюся.
[Олександр Положинський]
Ви думаєте, якщо мені за 50, то я вже Ютубчиків ваших дивлюся, чи що?
[Фоззі]
Ви молодь. Нам по цьому флангу 101.