ПЧПРЯМА ЧЕРВОНАОнлайн-медіа
телебаченняволонтерство

БЄДНЯКОВ. Як повернути Донбас, їжа Маріуполя та народження сина у війну.

Андрій Бєдняков

Опубліковано 24 бер. 2023 р. • Довжина: 14 955 слів

Короткий зміст

@BiedniakovUA — один із тих, хто кардинально змінив свою позицію після повномасштабного вторгнення росії в Україну. До 24 лютого він їздив в росію і співпрацював із російськими телеканалами, після — обірвав стосунки з московією і навіть потрапив у російські санкційні списки. Чесно? Бєдняков каже, що йому соромно за роботу в росії, але разом із тим нарікає на те, що влада теж офіційно називала війну АТО чи ООС, а на Сході України завжди були міцні зв’язки з москвою.

 

Новий випуск Прямої Червоної про Маріуполь, Авдіївку, Ріната Ахметова і навіть Ріану! А ще, нарешті, не забули про футбол, олди тут?

🔥 Рознос Щегеля
🔥 Що не так із запрошенням інстаблогерів до Офісу Президента
🔥 Зв’язки з Рінатом Ахметовим
🔥 Теплі спогади про Маріуполь
🔥 Що далі буде з ютуб-каналом Бєднякова
🔥 Ментальний розкол України й об’єднання під удари ракет
🔥 Героїзм Азову

 

Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст

  1. [Фоззі]

    Ми знову в барі, знову наживо і знову вивчаємо настрої людства, прогресивного людства. З нами сьогодні Андрій Бідняков. Привіт!

  2. [Андрій Бєдняков]

    Привіт!

  3. [Фоззі]

    Знову у нас представники «Червоного поясу», Харків, Запоріжжя, Маріуполь. Так само, як було в Луганськ, ми вивчаємо настрої…

  4. [Андрій Бєдняков]

    А ще хтось в головному угорі, мені дуже приємно. Так, дякую. А хто відповідає за прогресивне людство? Я, напевно, якнаймолодший. Окей. Тобто ти в різних шкарпетках, тому ти прогресивний. Окей, ну все, все здійшлося тоді. Та-та-та, ми розрулили по віку. Я думав, що треба спочати тіпу, ну що, реально спрали?

  5. [Фоззі]

    Ну як спрали?

  6. [Андрій Бєдняков]

    Ні-ні, реально підкидали? Да-да, це обожнюється запитання. Реально підкидали, а щоправду спали, а бутилку правда ховали. Блін, це вже таке минуле життя, це прям позаминуле. Найсмішніше, що… Не найсмішніше, але я теж згадав тільки, що Єрмак був у нас, пам'ятаєш? І він же з Коли Сергією їздить до військових, де є концерти. Так, я їздив з ним. І він каже, що у Коли Сергії досі військові після концерту підходять. І що, правда, підкидали? Так, так, так. Ну це люди до цього часу ще згадують. Така популярна програма була. Можливо, ще повернуться, я не знаю.

  7. [Фоззі]

    Давайте до реального часу, реального світу. Актуальна тема для всіх, хто займається культурною волонтеркою – це виїзд за кордон. Один нехороший хлопчик дав скандальне інтерв'ю, після якого пообіцяли всім проблеми з виїздом.

  8. [Андрій Бєдняков]

    А, це про цього коміка, так? Так, Андрій Щегель. Нехороший хлопчик, нехороший. Я бачив, що ти казав, що ненавидиш людей, які шукають шляхи, де виїздити за кордон, не вважаєш їх чоловіками. Ні, ні, стоп. Це неправильно. Я не люблю людей, які намагаються втікти. Виїхати і втікти. Бебі-бокси, щось там.

  9. [Фоззі]

    Гроші.

  10. [Андрій Бєдняков]

    Я просто, це не моя історія. Ну от він виїхав, а потім публічно признався, що втік. Використав можливість для того, щоб виїхати, і повертатися не збирається. Що ти думаєш? А що тут думати? Ну, знаєте, це всі коміки, які зараз. Бо всі наші коміки, вони хочуть бути такими коміками, які є коміки в Сполучених Штатах. А там коміки, ну це має бути постійно якийсь там резонанс, ти маєш плавати десь.

  11. [Фоззі]

    Драчить на когось.

  12. [Андрій Бєдняков]

    Так, так, так. Це до дзюби. То або там, або там, щоб про тебе всі казали. Але головне, щоб це було смішно. А наші деякі коміки, вони просто чують резонанс. А щоб це має бути класно і цікаво, це вже їх не цікавить. Головне резонанс. Я б бачив, я не знав, хто це такий, чесно. Я питав навіть у своїх, там, Олігі Сміху, кажу, а хто це, він смішний. Вони кажуть, ну, на любителя, на свого глядача. Ну, в нього має бути, безумовно, є свій глядач. Але я не заходив, не дивився, я просто подивився ці вирізки з інтерв'ю. Ну, це, це якось, ну, я не знаю. Ну, не дуже розумно, по-перше. Та, ну, там, як кажуть, не дуже розумно. Це по-конченому, можна ж так казати. У нас можна. Так, ну, це, як на мене, це так. В барі, то, я не знаю, ну, виїхав ти, ну, щось ти там думаєш. Ну, окей, там, перша частина, він кому давав інтерв'ю? Скрипіну. Скрипіну давав інтерв'ю. Теж я бачив, вже після другого, я побачив перше. У мене була інша хронологія цих подій. А ось друга, коли він почав, там, казати про те, що українці, там, такі, там, топі, недалекі. Ну, блін, ну, я б тебе, більше чесно, цей, ну, неприємно мені з тобою було спілкуватися, напевно, хлопчина. Чи не проблема тут держави трохи, що вона створила такі умови, от, виїзду? Чи умови не виїзду? Через які це все і відбувається? Там, от, хтось шукає шляхи через Бейбі-бокс, хтось шукає шляхи через Мінкульт.

  13. [Фоззі]

    А був інший вичерп? Окрім, як оголошувати загальну мобілізацію, мені здається, ні.

  14. [Андрій Бєдняков]

    Тобто, я не знаю, тут державу, все одно ти всіх не проконтролюєш, мені здається. І таке було в будь-якій країні, напевно.

  15. [Фоззі]

    Це алгоритм єдиний?

  16. [Андрій Бєдняков]

    Так, це така схема, що вона в будь-якій країні. І, знаєш, я так думав про це, ну, хто виїжджає, хай виїжджають. Ну, вони не хочуть тут бути, вони не хочуть жити. Але треба якось проробити таку схему, мені здається, щоб ті люди, які виїхали і втікли, щоб вони назад більше не змогли заїхати. Оце буде якось справедливо. Або якщо вони заїжджають, хай вони щось там заплатять від того, що вони заробили десь. Я б теж зараз за любки поїхав би, щось би зняв за кордоном. Поїхав би щось там, заплатив би податки, щось би зняв так само. Але, ну, я сиджу тут, а людина, яка втікла, мовно кажучи, вона мало того, що вона там ще каже, що ми там такі тупі є, але вона заробляє гроші і сюди вона нічого не віддає в нашу країну. Ну, це дуже триггерить, що спільство погоджуватиметься ця історія з виїздом. Зараз в нас все триггерить. Тобто, у нас просто виїжджають люди. Ти думаєш, що вони виїжджають на концерти, про них там нічого не кажуть? Так кажуть, знаходяться люди, які пишуть, пишуть, говорять. Знаєш, я кажу собі, що більше нема злих людей, ніж тих, які коментують пости ТСН на Фейсбуці. Тобто, туди, що б там не виклили, там завжди пишуть, хто гівно, що він гівно, що він козел, що все погано. Наші люди зараз, це така історія, що триггерить все. Треба якось більше заспокоюватись. Ось такі випадки стосовно Щеголя, це виправне триггеріння, скажімо так. А якщо там хтось виїхав на деякий час, там щось зробив, щось там виступив, щось там зібрав, то чому би ні? Про футболістів теж пишуть під кожним. Я от заходжу, коментарі почитати там, на сайті якомусь, і там під кожним написано в армію його, в ЗСУ, чого вони виїжджали. Такий собі цей бармен розлив більше половини.

  17. [Фоззі]

    Це такий чайник.

  18. [Андрій Бєдняков]

    А, це такий чайник. Я думав, це такий бар. Такий, ми по-чоловічому п'ємо чай. Мухло я не розливаю. Можна ось так навіть пити. Мій батя так пив. Вибач, я того перебив. Так, я казав, що футболістів так само критикують за виїзд. І ми чули багато історій, коли там Ярмолюк виїхав як волонтер, Циганков виїхав грати.

  19. [Валерон]

    А, він як волонтер виїхав?

  20. [Андрій Бєдняков]

    Так, як волонтер. Я навіть не знаю ці історії. Я не знаю ці історії, не хочу про це думати. Я не хочу, знаєш, виглядати як людина, яка заздрить. Тобто, я теж виїжджав. І тобі теж писали, так? Мені теж писали, але я не виставляю це, бо я не хочу, щоб суспільство це бачило. Хоча видно було, як ми виїжджали за кордон, коли ми вивозили техніку з хлопцями в Прагу перший раз. Я не хочу туди лізти, бо менше про це думаєш, менше цієї якоїсь заздрості, краще. Порядні люди, вони повертаються, а непорядні люди були, є і будуть. Тобто, тут ти нічого з цим не зробиш і не поробиш. А стосовно футболістів, ну, я такий, що якщо людина навіть будь-яким чином буде просавляти Україну і буде показувати наш прапор десь за кордоном, це добре.

  21. [Валерон]

    Щегель каже, що виїхав прославляти теж.

  22. [Андрій Бєдняков]

    На що він прославляє? Каже, що ми тупі? Ну, окей. На що ми взагалі поговоримо про цього Щегеля? Тобто, ну, він зробив свою справу, люди побачили, як себе не треба вести.

  23. [Фоззі]

    Тобто, йдеться про інше, що, відповідно, держава, реагуючи на подібні історії, буде прикручувати кранік. І от ми виїжджали п'ять разів на концерти збирати гроші для військових. І от збиралося виїжджати, ну, тому що донати падають, а потреби війська навпаки, навпаки зростають. Відкриваєш такий, 27 тисяч євро сьогодні, їх же треба зібрати. І якщо буде важко виїжджати через цього Щегеля, про це доведеться говорити. І якщо держава змінить ставлення до артистів, які виїжджають тимчасово за кордон, це буде дійсно проблема. Тому що це єдина справа, якою ми можемо допомогти, це збираючи гроші за кордоном.

  24. [Андрій Бєдняков]

    Що фокусуєш за тими часами, коли отримував гонорари, а не донати?

  25. [Фоззі]

    Не можна, Валірон, знущатися над безробітними музикантами. Так, сумую. Найкраще, що може статися з хлопчиками нашого віку, це після концерту лежати в великому номері і рахувати великі гроші кілька годин.

  26. [Андрій Бєдняков]

    Шкода, що це було в минулому. Так, це в минулому, тому що в майбутньому я планую рахувати гроші за кілька секунд і отримувати їх вкріпкі.

  27. [Фоззі]

    Гонорар так ляп, перевірив.

  28. [Андрій Бєдняков]

    Гонорари вкріпкі гурту, який виграв фестиваль Червона Рута в 97-му? Фос не вірив.

  29. [Фоззі]

    Як приємно, Валірон, все співпало. Бо в цього випуску є партнер, одна з перших українських криптоплатформ KUNA, завдяки якій я тепер можу вже отримувати в майбутньому гонорари вкріпкі, як молодий починаючий гурт.

  30. [Андрій Бєдняков]

    Так, у KUNA простий та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс для всіх професій та вікових груп. Зручний мобільний додаток. Реєстрація у декілька кліків. Більше 35 криптопар. Підтримка цілодобово.

  31. [Фоззі]

    Надійний і зрозумілий навіть мені застосунок можна скачати за посиланням в описі цього відео.

  32. [Андрій Бєдняков]

    Ну, Фос, от хто у нас насправді відповідає за прогресивність? Нам так, ми маємо бути задоволені, якщо чесно. Ну, у нас, ми виїжджаємо. Так, ми робимо, всі думають, що ми виїхали. Гоп, гей! Потанцювали, щось там зробили. Ні, багато хто робить. Але все одно, це подякувати треба, що ми хоча б можемо. Багато людей, хто не може виїжджати. І вони так само можуть сидіти і казати, а чого ви виїжджаєте, а я не можу виїжджати. Тому тут буде, як буде, якщо чесно. Що зроблять, якщо Шегель дасть ці резонанси, вони будуть приймати якісь міри, хай приймають. Нам нема чого в даному випадку, нема чого там приховувати, нема куди там тікати, чи щось таке. Тому для тих, хто хоче втекти, для них це може бути проблемою. І хай буде проблемою.

  33. [Фоззі]

    Я щоразу, коли бачу затриманих на кордоні, там якісь човни, я думаю, який відсоток все ж таки затримується, а який ні.

  34. [Андрій Бєдняков]

    Ще була одна актуальна подія. В офісі президента збирали інстаграм-блогерів.

  35. [Фоззі]

    За відсутністю президента, за присутністю портрету президента.

  36. [Андрій Бєдняков]

    Не кликали тебе? Ні, ні, не кликали. Там були Нікіта Добринін, Саша Бо, Євген Талер, Ксюша Манікен. Так. Чув про цих людей. Я бачив цю історію, це так само резонансне. Я подивився, хто там був. З багатьма познайомився. У тебе більше підписників, ніж у мене? Я не знаю, скільки там підписників. Просто я так подумав, що там же збирав їх Михайло Подоляк, це голова, це радник голови Офісу Президента. Так. А ти знайомий особисто з президентом, тому це не твій рівень збирав інстаграм-блогерів. Тіпа топ інстаграм-блогерів у президента збирав. Так, так, так. Я піду туди. Я, якщо чесно, взагалі не думав про це. І ніяк мені, знаєш, немає в мене такої цілі піти в Офіс Президента, отримати якусь нагороду. Я взагалі про це не думав. Ні, там нагороду вже спростували, ніхто нагороду не отримав. А що ти думаєш, в принципі? Вона отримала в жовтні, не на цій зустрічі. Що ти, в принципі, думаєш, необхідно владі зустрічатися з цими інфлюенсерами? Розумовно. Щось їм там розповідати?

  37. [Фоззі]

    Розумовно, 25 лютого це треба було зробити.

  38. [Андрій Бєдняков]

    Я не знаю, знаєте, тут я бачив Подоляк, викладав відео, де розповідав про те, що це був такий захід для того, щоб показати і достучатися, напевно, до тих блогерів, яких він покликав, щоб вони більше виставляли війну. Я так зрозумів, якщо це так, це правильно. Якщо це просто відповідь на той резонанс, який склався, то я не знаю. А якщо буде результат, то це...

  39. [Валерон]

    Ну, а який результат? Який має бути результат?

  40. [Андрій Бєдняков]

    Хай вони більше виставляють. Я зайшов, просто подивився на деяких блогерів. Ну, там гіве-вейи, я не знаю, просто купальники, красиві фотки. Залізко Олександр, це той чувак, що у Львові на День пам'яті Голодомору вечірку влаштовував.

  41. [Валерон]

    Пам'ятаєте? Так, я пам'ятаю цей резонанс.

  42. [Андрій Бєдняков]

    Слухайте, я не хочу зараз нікого відбілювати, але кожна людина має... Не те, що має, кожна людина має в листивості помилятися. Кожна. Ну, немає серед нас святих людей. Немає. Хай, як ти сказав цей блогер, Залізко. Залізко. Якщо він помилився, а він помилився, ну, може треба якось вже і там простити, відпустити. Головне, щоб далі там він так не помилявся. Святих людей немає. Ну, це тіпу історія про те, що з молоддю, говорити з молоддю про війну, про інформаційні зміни.

  43. [Фоззі]

    Молодь не про іджізм. Це історія про ментальну молодість, про людей, які не вбачали в Росії ворога, попри якісь військові дії. І це якраз ті інфлюенсери, які працюють з тою аудиторією, для якої війна почалася з першої ракети 24 лютого. І тому, я розумію, Офіс Президента, так, треба працювати з цією аудиторією, але чому так пізно? Там був цікавий аналіз частини цих блогерів, їхніх постів з початку Великої війни. Вони відчукували. Я отак от слідкував за дружніми артистами, за колишніми дружніми артистами. І там, бачу, бачу, бачу, оп, 23 березня вони виклали, ми за Україну, думаю, дякую. 23 березня.

  44. [Андрій Бєдняков]

    Ми коли вже в Київському світі відійшли.

  45. [Фоззі]

    Так само і частина цих блогерів поводилася.

  46. [Андрій Бєдняков]

    А від тих, які прийшли доподалі, так?

  47. [Фоззі]

    Угу.

  48. [Андрій Бєдняков]

    Є такі. А потім фотки десь на блогпостах, або десь щось, щоб ми там. Ну, головне, я все-таки прихильник того, що головне, щоб ти там зрозумів, зрозумів.

  49. [Фоззі]

    Ти ж по собі це знаєш.

  50. [Андрій Бєдняков]

    Ну, я це по собі це знаю, так. Ну, я не можу сказати, що я не розумів це тоді. Я розумів це тоді. Тобто, я не, для мене, для мене не було там, не все так однозначно. Ну, не було таке. А як ви думаєте, чи потрібно державі спілкуватися з інстаблогерами? І напишіть в коментарях, кого б ви запросили на таку зустріч.

  51. [Фоззі]

    Ти ж з Маріуполя. Є, буває, Хельсінський синдром, він же Стабугольський. А я якось вивів Маріупольський синдром. Це приліт на Восточний.

  52. [Валерон]

    Угу.

  53. [Фоззі]

    Коли люди не вірили, тобто прилетіли ракети з того боку, де стояли росіяни, впали в місто. Багато людей було на ринок.

  54. [Андрій Бєдняков]

    Так, це був ринок. Там моя хрестна живе, і мій кум, і мої друзі. Це на ринок, Дініс називався ринок. Там загинула моя однокласниця, до речі. Вона поїхала на пошту. Загинула? Так, загинула. От тоді ще, так, читають? Так, так.

  55. [Фоззі]

    Але люди все одно в Маріуполі цей синдром прилітав, прилітав на Восточний. Все одно не вірили, що це Росія.

  56. [Андрій Бєдняков]

    Деякі не вірили. Вони казали, що це Україна сама себе обстрілює, цей наратив, який старанно, кацапи, будовують. Це було, я про це казав, і це було десятиріччями. Ми, нас, той регіон. Жданов ждав. Так, не те, що я там, Жданов ждав. Просто російські канали, безумовно, там було багато агентів. Це я зараз розумію. Це сто відсотків. Але після 2014 року стало набагато менше, ніж було. Набагато менше.

  57. [Фоззі]

    Ми виступали кілька разів на рік в Маріуполі. І було дуже приємно спостерігати за тим, що він стає, ну не беремо екологію, тому що екологічно там багато речей було неприємних, але інфраструктурно Маріуполь, ну от від приїзду до приїзду ти бачив якісь позитивні зміни.

  58. [Андрій Бєдняков]

    Так, пішли налоги, податки почали платитися. Так, так. Децентралізація. Так, децентралізація і як би там ставилися до Ахметова, але всі ці податки це звідти прийшло.

  59. [Фоззі]

    І дуже шкода, ми тоді були сподівані на те, що Маріуполь фактично став центром...

  60. [Андрій Бєдняков]

    Донецької області. Більше візьмемо, навіть центром кількох областей. Змін.

  61. [Фоззі]

    І змін, і фінансовим, і так далі. І якщо б була б така візитівка, ми всі думали, що ось вона, Південна Корея, Маріуполь, а ось Північна Корея, Донбас, Донецька. І ось буде візитівка, вони зрозуміють, що тут краще, що з Україною краще. Як кажучи, не зрозуміли, і тепер ця візитівка зруйнована ще.

  62. [Андрій Бєдняков]

    Я був, коли відбивали місто, коли АЗОВ відбивав місто, я був в той період в Маріуполі. Потім я приїжджав після 2014 року, і я бачив патріотично налаштовану молодь. Їх ставало цих молодих людей просто набагато більше, ніж було. Вікові люди, там їх же складно щось з ними зробити, ну давайте відверто казати. А за них вже не слід боротися. А молодь, я стільки не бачив оцих навіть чехлів для мобільних телефонів з гербом України. Я заходив там якісь заклади, ввечері там з друзями, ну ти приїжджаєш в Маріуполь, мама лягає спати, ти з друзями пішов далі гуляти. І повно було, у кожного там майже ці чехли якісь, три зуби на цьому, на светрах, на футболках. Тобто молодь вже розуміла, що вони українська молодь. Так, безумовно, залишалися люди через своїх батьків, як це буває. Тобто в мене там в родині були, з батьком там контри були свого часу. Що ти слухаєш Океан Ельзи і бла-бла-бла і тому подібне. І так само іншої молоді, з молоддю треба працювати. Не дарма зараз вони росіяни позабирали всю молодь, ну не всю, багато, дітей повивозили, молодь повивозили туди. І там їм продовжують. Треба прибрати ось цього павука, який зараз на виставі, телевізори, радіо. Як тільки ми приберемо ось цього павука, пів року.

  63. [Фоззі]

    Це залежить від того часу, скільки цей павук просидить.

  64. [Андрій Бєдняков]

    Я думаю, навіть в Донецьку можна це зробити. Можливо, нам потрібно буде довше часу, але це можливо зробити.

  65. [Фоззі]

    Ну навіть якщо уявити, що Донецьк повернули. Я не впевнений, що в державі є ресурси, аби його...

  66. [Андрій Бєдняков]

    Українізувати? Українізувати і врятувати. Я думаю, саме це і думають зараз, про це і думають цю стратегію ті блогери, які були подалі. Можливо. Ну Саша Бояк візьметься, так. Саша Боцар.

  67. [Валерон]

    Є якийсь у тебе зараз зв'язок з Маріуполем? Ти там з кимось переписуєшся, ти знаєш, що відбувається?

  68. [Андрій Бєдняков]

    Я не з кимось... Ні, я переписуюся, не буду казати. У мене не прямо близькі, але у мене батьки, батько мого найближчого друга залишився там. Є якісь ще знайомі. У мене дуже сильний з Маріуполем зв'язок, навіть якщо я не переписуюся ні з ким. Він мені ось сьогодні вночі знов снився. Ти знаєш, як зараз в Маріуполі? Що там відбувається?

  69. [Фоззі]

    Кому вірять?

  70. [Андрій Бєдняков]

    Там дуже погано. Останній інформацією. Мені телефонувала сестра. Вчора я з нею розмовляв. І вона каже, що нам треба відкривати буде квартиру, тому що приходять, будуть ставити нові батареї. Я ж кажу, вона ж там нові батареї, вона ж там все стоїть, я ж все робив мамі ремонт. Я там мамі кожні три роки робив ремонт. Вона каже, ні, все одно. Людям поставлено завдання змінювати все, відмивати гроші. Вони приходять, знімають старі батареї, ставлять якісь свої. Що вони роблять з тими старими? Я не знаю, хоча можна здивуватися, куди вони їх забирають. Але вони треба відчиняти двері, і вони мають кожну батарею замінити. Тобто зараз там будівництво, ремонти. Це те, що працює, і завдяки цьому у людей того ж Маріуполя є робота. Треба казати, що вони працюють, вони дають їм роботу. Це єдине, за що вони там. Ремонти, не пам'ятаю, що ще, міняти батареї. Я не пам'ятаю, що третє, четверте, там декілька царин, де платили гроші. Ну не дуже там все добре. Я передлічно потрапляю в тіптоці. Мені відео, знаєш, от знімають.

  71. [Валерон]

    От Маріуполь, у нас тут все добре. От там будинок новий, щось побудували. Причому одні й ті ж синенькі такі.

  72. [Андрій Бєдняков]

    Там декілька видів є. Там такі біленькі є. Новобудови. При виїзді в місто зробили це біля... Біля стадіону? Ні, ні, ні. Біля цього. Якщо заїжджаєш з боку Мангуша, звідти вони зробили. Там епіцентр у нас був, і вони ось там поробили ці будинки. І ще чирьомушки вони намагаються щось там робити. Слухай, ну чого здивуватися? Це така сама пропаганда, так само платять людям гроші цим блогерам, цим інфлюенсерам, які туди приїжджають, щось знімають. Їм треба показувати. Ну, вони будують. Я не можу зараз сидіти і казати, вони нічого не будують, це брехня. Ні, ну ми якщо за правду, ну за правду не будують. Але ми все знаємо, як вони це будують. На швидкоруч нічого ти класного не збудуєш. Там люди виставляють відео, що вони заходять, там у них вікно не відчиняється, не відкривається, бо ось так зробили навіс. І ось так воно не пускає його, вікно не можна відчинити. І я пам'ятаю, коли ми там приїжджали, знімали ще «Рєшку», і ми були в 13-му році, ми знімали сезони з СЕР. Ми були в Грозному, і теж його там розбудували, все класно зробили. Але я пам'ятаю, ми зайшли там, цей, і вставляєш отак розетку, дістаєш разом з розеткою. Тобто були деякі моменти, коли ти робиш на швидкоруч, ти не дуже якісно це робиш.

  73. [Фоззі]

    Потьомкінське деревня.

  74. [Андрій Бєдняков]

    Так, не дуже якісно це робиш. Потьомкінське деревня, класичне. Я думаю, що там таке саме стається.

  75. [Фоззі]

    Слухайте історію про Маріуполь.

  76. [Валерон]

    Ого, історія про Маріуполь не від Андрія Біднікова.

  77. [Фоззі]

    Так, товариш, вже він в Англії працює, в Амазоні розвозить, з Маріуполя. І колись купив у Львові чашку «Правий сектор», червоно-чорно, просто прикол такий. І в Маріуполі приватний будинок, в його приватному будинку живуть орки, він вже втік на Прикарпаття. І знаходять вони цю чашку і знімають сюжет про те, що в цьому будинку була база «Правого сектора».

  78. [Андрій Бєдняков]

    Це стандартна їх історія. Стандартна історія. А зараз можна якось в'їхати в Маріуполь? Мені ні. Ну, це зрозуміло. Ну, в принципі, знаєш, там через якісь... А ні, заїжджають, заїжджають. Я розумію, що вони заїжджають зараз, бо я бачу ці фотки в інтернеті. Я раніше часто їхав вже машиною, і коли ще не зробили трасу Запоріжжя-Маріуполь, ми їхали через Бердянськ, через Запоріжжя, там Бердянськ. Так, в об'їзд поїхали. Не напряму, а в об'їзд. І там така Васильівка є, і спускаєшся зверху, там така от ділянка, зверху спускаєшся, і там такий пост був.

  79. [Фоззі]

    Так, я дуже люблю.

  80. [Андрій Бєдняков]

    Я ж у Запоріжжя. Це дорога на море. НЛО, знаєш? Так, дорога на море. Так, дорога на море. І зараз оця дорога, я так розумію, що вона там обмінюють полунених, якщо я там правильно дивлюся.

  81. [Валерон]

    Так, ну і трохи за Васильівку постійно вони ж зайняли, і там саме відмінення відбувається.

  82. [Андрій Бєдняков]

    Звідти, я думаю. Звідти заїжджають, з боку Росії заїжджають. Тобто в Маріуполь заїхати можна. Звичайно, можна. Але треба почистити все. Телефони там, все, що за водою. Тобто вони перевіряють і дивляться дуже серйозно.

  83. [Фоззі]

    Один музикант з Маріуполя, його вивозили. Там така була операція через Бертянськ, щоб перевіреного маршруточника знайти. Там багато шнеєру, коли розводять.

  84. [Валерон]

    Це давно ще десь.

  85. [Фоззі]

    Так, так, так. І це постійно такий маріупольський стиль спілкування. Звідти переписку. Зітрі переписку. Зітрі переписку. Переписалися, стерли переписалися. Так, так, так.

  86. [Андрій Бєдняков]

    Люди, на жаль, у мене сестра, вона каже, що я тільки ніби нещодавно тільки почала більш-менш нормально якось спати. Тобто вона, але десь щось… Тобто вона там? Ні, ні. Вона виїхала. Я її… Я так… Ще глобальна проблема, мені здається, в тому, що масштаби катастрофи ми не розуміємо. Ми взагалі не знаємо її. Так, і ми можемо її не дізнатися. Туди не пускають їх, звичайно. Ми, скоріш за все, не дізнаємося. Я думаю, що там ще залишилися наші люди, які… Ну, я маю на увазі, там безумовно залишилися наші люди, які чекають з СУ. Це сто відсотково. Але я думаю, що там залишилися люди, в яких має ще докази. Вони мають там фотодокази, відеодокази того захисту. Ні, просто коли бачиш відео, знаєш цих братських могил, ну, як ти там порахуєш? І тож, ми бачили тільки тоді, коли ще залишалися там журналісти, а потім вже ж ми нічого не бачимо. Там у нас є старий Крим, кладовище. Там і батько похований, і це, і… Воно велике, дуже велике. А потім я подивився знімки зі спутника, воно взагалі, воно майже таке саме ще сталося, як і було. Там дуже багато людей, дуже-дуже-дуже.

  87. [Фоззі]

    Всі ці маріупольські історії дуже веселі, але стає від них якось холодно.

  88. [Андрій Бєдняков]

    Ми згадували сьогодні про 2014 рік, так, Маріуполі? Так. Ну, відчувалося, що це ще не кінець? Ну, от як в Маріуполі відчувалося, що фронт ще близько, що знову можуть прийти? Я кожен раз відчував, що коли ти приїжджаєш, що фронт близько, ти їдеш… Широкий? Гупе, широкий, на поводі там, якщо на морі ти сидиш.

  89. [Валерон]

    Тобто важліше буде на вас проба от так?

  90. [Андрій Бєдняков]

    Я в це не вірив. Я не вірив, що вони… Я думав, що так закріплений наш Маріуполь…

  91. [Фоззі]

    Але він був закріплений з боку Орків, а не з боку Криму.

  92. [Андрій Бєдняков]

    Ну так, якби не Херсон, то Маріуполь би тримався. Їх просто шоточили і все. Тобто це Херсон, чітність через Херсон. Так, дізнатися, хто… А це і Азов каже, Редіс, Редіс теж сам каже. Це зрозуміло. Тобто вони… Там було все… Бердянськ пахне. А там вони з усіх боків, тобто вони з Донецька, там Запоріжська область, звідти зайшли, потім з Мелітополя, так, Бердянськ, все, пішло, поїхало. І вони просто так, як таргани, з кожного боку зайшли і оточили місто. Все. Якби не Херсон, то були б, ну, все можливо було б поінакше. Чи вірив я, що буде, чи знав, що буде продовження…

  93. [Фоззі]

    Сорі.

  94. [Андрій Бєдняков]

    Та ні, я не знав. Ну, знаєш, я, блін, от я намагаюся згадати, як я думав. Я просто був те, що наївний, а я був впевнений, що нічого не буде. Що все якось воно… Я був впевнений, що Донецьк назад повернеться. І я зараз це впевнений в цьому. Але я думав, що от-от, ну вже чінь-чінь, хоп-хоп, домовляться, я все якось хотілося.

  95. [Фоззі]

    Зайджаючи до військових, там, з всілякими концертами, я постійно донецьким друзям фоткав так в тумані Донецьк.

  96. [Андрій Бєдняков]

    Може, трохи самозаспокоєння це було, ні? Ти в 2020 році випустив на каналі відео про Маріуполь. Так. Воно зараз ще більше популярності набрало. Там багато коментарів зараз про те, що люди дивляться. А я, радіше, на заходу навіть дивився. Мені болять і дивиться. Що вже з початком війни люди теж почали дивитись, що от який гарний був Маріуполь. І дивись, там про війну було всього, у всьому відео про війну було однеречення російською мовою. В 2014 році бойові дії проходили і в самому Маріуполі. От мені зовсім не хочеться згадати ці страшні для всієї країни дні. Ну і забути вже не вийде. Так, була інша історія. Ніхто напав на Маріуполь. Що за війна? Слухайте, зараз мене якось... Що напав? Чому російською?

  97. [Валерон]

    Ні, російською то зрозуміли. Взагалі не претензія про російську.

  98. [Андрій Бєдняков]

    У мене не була історія зняти про війну відео. Я взагалі в цій програмі, я міг взагалі нічого не казати. Це не важлива історія для міста.

  99. [Фоззі]

    Це важлива історія для міста.

  100. [Андрій Бєдняков]

    Але це не історія тієї програми, яку я знімав. У мене там були головні теми. Я знімав це разом з Юсейдом. І я хотів показати, яким моє місто стало зараз. Тобто я не знімав про війну. Ось і все. І там про війну було тільки в контексті того, що Маріуполь зараз одне з найбезпечніших міст в Україні. Тобто в мене не було завдання знімати про війну. Я не хотів знімати про війну. Не тому, що я обходив цю тему. Взагалі ні. Та ні. Я не обходив. У мене не було такої історії. Навіть зараз я не знімаю нічого про війну, тому що я не хочу. Це не моя історія. Якщо пройде час, я б хотів зняти. У мене є ідея документального фільму зняти про людей. Як я зняв про 11 вересня в Нью-Йорку цей фільм. Але це не моя історія. Я не хочу хайпувати зараз на цій темі. І тоді мені не хотілося. Тобто в мене розважальний контент. Я не хотів знімати про війну. Але не те, що я не казав, що росія напала і росія в цьому невинна. Ні в якому разі. Це 100%. Я не замовчував. Згадали про цей фільм вже. Я теж його подивився. Ти казав, що в партнерстві з USAID. Мені здалося, що це ще в партнерстві з Invest. Ні. Слухай, чого? По-перше, ось ця традиційна для Ахметова і його компанії риторика, що ми вкладаємо гроші в екологію. І величезний...

  101. [Фоззі]

    Він просто з Запоріжжя. Він знає про Ахметова і екологію.

  102. [Андрій Бєдняков]

    Величезний спіч представникам Метинвеста, який ми мільйони вкладаємо. Це наша історія. Пафосна музика. Ви їдете по заводу. Я зараз у ці звинувачення до побачення. Мені подзвонили після того, як вийшла ця програма. Мені подзвонили з Метинвесту. І сказали, чувак, добрий вечір. Ти зняв про нас програму. Так, нам не все там, якщо чесно. Ти нас пропісочив, мені так сказали. Пропісочив. Але дякую за те, що ти дав дві сторони.

  103. [Валерон]

    Там сторона еколога як би...

  104. [Андрій Бєдняков]

    Слухай, ну ти кажеш...

  105. [Валерон]

    Зачекай. Я прям завівся зараз.

  106. [Андрій Бєдняков]

    В центрі міста коксохімічний завод. І ніхто ніколи не збирався його якось прибирати. Ніколи. Ну це ми так знаємо, що вони там збиралися, ми не знаємо. Ну вони там якусь аглофабрику ми там змінили. Але зачекай. Глобально це ж не впливає на ситуацію. У нас таке місто. Тоді треба зносити всі заводи. Переносити. Так, переносити. Куди? А чим будуть займатися люди? Це дуже складно. Я з Маріуполя. У мене в дворі ось дев'ятиповерхівка була. Кожна квартира тим або іншим... Я не знаю. Кожен працював з заводом.

  107. [Фоззі]

    Я це розумію.

  108. [Андрій Бєдняков]

    У людей тільки одна була робота. Дуже довго, багато років. І те, як вони почали потім ставити фільтри. Нам звичайно хотілося, щоб у нас все було класно. Щоб у нас все було чисто. Але такого не буває. У нас промислове місто. У нас три заводи. А стосовно цього, ти знаєш, як стакан на половину порожній чи повний? Чому там не побачив спіч еколога? Я побачив спіч еколога? Зараз ти сказав спіч, але ти зробив акцент на спічі чувака з Метинвест. Бо я потім почитав, екологи набагато різкіше висловлюються з цього приводу. І є там історії, коли біля Ілліча школа є, наприклад. Я жив, ось моя квартира, ось Ілліча. Я б теж хотів, щоб ці заводи знесли... І там люди розповідають, що у них у кожного на балконі датчик стоїть, щоб вони розуміли, коли можна відкривати вікно, коли не можна. І, поголовно, у всіх з 50 років проблеми зі здоров'ям відповідні з'являються. Так у нас в будь-якому місці, де є. Мені теж хочеться, щоб заводів не було в Маріуполі. Мені це хочеться, щоб їх взагалі взяли і прибрали. Але треба тоді якось інше займати людей. Бо якщо приберуть всі заводи, то я не знаю, де працювати тим людям, які б там були. А стосовно цієї Метинвесту... Не було в мене завдання показати Метинвест. Я навпаки вирішив зачепити цю тему. Тому що головна тема в нас – безпека, екологія. Я міг взагалі її не чіпати, екологію. Якби з Метинвестом, я б закрив на це очі і сказав, що взагалі промовчав би про екологію. Показував би фонтани. Слухайте ще одну історію про Жданов. Хоча б більшу історію про Маріуполь була, ніж про Андрія. У мене задача немає такої – розповідати історію. Зараз, якщо в нас була історія про Маріуполь, я по вам розповів. Отже, Жданов. Дитячий футбольний турнір.

  109. [Фоззі]

    Приїхали ми з Харкова. І, значить, живемо якась п'ятиповерхівка, общага. І тільки один поверх для дітей, для футболістів, а решта поверхів хіміки живуть.

  110. [Андрій Бєдняков]

    Давіди? Ні. Ті, хто на хімії працював. І там в нас бійка була. Ми їхали з матчу в автобусі. І якісь пацанчики зацепилися з нашим голкіпером. І вони його на творт виводять з автобуса. А нас 20 дітей, наскільки нам тоді було 13-14.

  111. [Фоззі]

    Ну, ми висипали. І, значить, вони зрозуміли, що нас більше. Але прослідкували, де ми. І, значить, вночі під общагу приходить шобла. Це 88-й, мабуть, рік.

  112. [Андрій Бєдняков]

    Мене тоді там не було. Приходить шобла, факели. Ну, такі часи були, що всі билися район на район. А тут якусь вони шоблу зібрали.

  113. [Фоззі]

    І дитяча команда з Чугуєва взагалі забаррикадувалася. Вони ще менше, їм років по 10-11 було. І врятував нас якийсь авторитетний хімік в мастях. Точно Давіда? Вийшов, сказав, що він з Харкова. Розрулив ситуацію.

  114. [Андрій Бєдняков]

    І я тоді, повертаючись до Харкова, якусь зарубочку собі зробив, що Жданов. Це дуже якесь суворе місто. Не треба, не треба. Мені батько розповідав, що це нормально було. Район на район. Мені батько такий був на районі авторитету. Це я зараз розумію. Тоді, якщо я думаю... Ну, просто з ним всі віталися. А навіть я там коли приїжджав останні рази, що ці хтось там, ось такі, хто тоді батько знали, вони отаж, там, Оксана, син, Оксана, син, приїдь, приїдь, приїдь, приїдь. І він розповідав, що вони район на район. Це нормальна була історія.

  115. [Фоззі]

    Так, аналогічна історія я про, все ж таки, про зріз населення. Аналогічна історія, в Авдіївці ми були, і вони розповідали, там же ж, как сихім? Теж?

  116. [Андрій Бєдняков]

    Теж митинг відкривав.

  117. [Фоззі]

    Ну, Маркіса Карабаса. А кого?

  118. [Андрій Бєдняков]

    Маркіза, Маркіза, Маркіза Карабаса.

  119. [Фоззі]

    Молодець. І, значить, так само хіміки, люди, які сиділи, працювали на будівництві, потім їм пропонували залишитися, працювати на коксохімії, давали квартири. Для людей, які торчали, там, нормальний срок, це був вихід. І, відповідно, формувалося населення, яке не прив'язане до території, ну, тобто, вони не виросли там, в них не було родичів, в них не було там, грубо кажучи, могил. Вони ніяк не поєднувалися з усім цим і несли субкультуру, в принципі, не найкращу, м'яко кажучи. І так само, мені здається, і в Маріуполі.

  120. [Андрій Бєдняков]

    Був відсоток такий, сто відсотково. Це теж місто, утворюючи підприємства. Коксохім, місто, один завод, одне місто. Заводи, ну, так, у нас багато було людей, які приїжджали з різних районів.

  121. [Валерон]

    Ми щодавно на нього скинули бомби, до речі, на Коксохім. На Авдіївку?

  122. [Андрій Бєдняков]

    Так, на Авдіївку. А раніше казалось... На нього приїжджали завжди. Коли в місто заїжджаєш, це прапор Стела Авдіївка, прапор України і червоно-чорний. Направо, праворуч ідеш в місто, а ліворуч це завод. Це туди? Щоб ти не знаєш. Я не знаю, бачу, що на заводу управління скинули.

  123. [Фоззі]

    Раніше казали, що є три точки в Авдіївці, в які точно не прилетить. Три. Три. Три.

  124. [Андрій Бєдняков]

    Школа, в якій роздається гум-допомога від Рената Леонідовича Ахметова. Церква, яка побудована... Рената Леонідовича Ахметова. І завод, який належить Ренату Леонідовичу Ахметову. Щось пішло не так. Була ціла історія. В цій школі ми грали для добровольців. З Жаденом приїхали, така шобла, харківська, концерт.

  125. [Фоззі]

    І, значить, Фагот заходить в школу. А це був район Нового року. І, значить, фейерверки скрізь. І я там думаю, які гучні фейерверки тут. На школі мінаміти працюють. Іде Фагот. Ну, на концерт заходимо з машини. А батьки в черзі вирішили, що він такий здоровий. Лізе без черги за гум-допомогою від Рената Леонідовича. І почали його випіхувати з цієї школи. Бачите, тепер все змінилося. Вже немає в Авдіївці. Місця, в яке точно не прилежать.

  126. [Андрій Бєдняков]

    До речі, коли ми останній раз приїжджали в Авдіївку, я думаю, ну хоч щось їм з заводу залишилося. Бо вони всі там, ті, хто залишилися, вони в куртках. В теплих куртках метінвесту. Та роба, яка у нас в заводі була. І всі так метінвест, метінвест. Блін, оце єдине, що нам цього залишилося. Ось ці куртки. Куртки. Там мужики такі на велосипедах їздять. А там мужиків мало було. В Авдіївці? Так. Ні, ну ми приїжджали, були, були. Більше жінок, але чоловіків все одно є. Вони там і дрова рубають, і там, ну вони допомагають.

  127. [Фоззі]

    Але загалом тоді ще було відчуття такого call of duty.

  128. [Андрій Бєдняков]

    Тобто чорні провали в будинках. Так, так. Тепер зараз там люди жили і діти. І ось ця історія, коли дівчинка вмерла від інфаркту. Знаєте ж цю історію? П'ять років дівчинка, бабусь, мати десь на заробітках. Вона залишилася бабусею. А це теж донбаська історія. Дитина на бабушку, дідушку. Так. Вона залишилася бабусю, і бабуся боялася виїжджати. Ну теж така традиційна зараз історія. І дівчина від оцих постійних обстрілів. У неї там п'ять років інфаркт. Коли ми приїжджали в Авдіївку, або Велика Новосілка, ми туди їздили. Знаєш, хто з Великої Новосілки? Ну ти знаєш, наприклад. Тарас Степаненко, Шапаренко. Тарас Степаненко з Аперіжі, мені хотілося б так казати. А Шапаренко, так. Так. І цей друг мій теж звідки. І там дуже багато було дітей. Вони виходять, прямо приїхали, туди привезли речі, боржуйки привезли. І хоп-хоп вони з підвалів, я не знаю, тільки ми до одних приїхали, і там дітей, напевно, десять було. Я кажу, що ви тут це дітей? І вони вийшли, а що ви тут робите? Вау, це клас! Я кажу, а що ви тут робите? Не що я тут роблю, а що ви тут, чому ви не виїжджаєте? І в них оця історія, а кому ви там потрібні? Тобто їм там промивали так всі ці роки, що вони тут не потрібні нікому. І вони так само стоять, а кому ми там потрібні? У нас нічого нема. Хто нас поселить? Ми нікому не потрібні. От у нас тут саме садів військовий, який в Бахмуті був, і такі самі слова казав про людей з Бахмута. Чому вони не виїжджають з Бахмута? Типу, а кому ми там потрібні? Кому ми там потрібні? Так, ми ось тут, там треба квартиру знімати, нас ніхто не поселить. Це я про те, що десятиріччями нам казали про те, що на Заході країни нас не люблять, що ми годуємо всю Україну. І ось зараз це відбувається, те, що працювало тоді. Закінчимо про Донбас і Маркіза Карабаса, як ми сьогодні вже обізвали Рената Леонідовича. Не здається тобі, що є його доля вини в подіях 2014 року? Що він був хазяїном Донбаса, як це називалось? Я так хотів думати про це, що коли він там приїжджав до тих, хто... Губарєва?

  129. [Валерон]

    Ні, до Маріуполя майже не вважаю.

  130. [Андрій Бєдняков]

    Ні, до Маріуполя, до тих, хто збирався біля його будинку, пам'ятаєте? На самому початку. Він сам приїхав на мерседесі в спортивному костюмі. Я думаю, блін, ну це красава, зараз все закінчиться. Мені так хотілося, щоб він все... Ну всі думали, що сабіль та там вистачить. Значить не так було все просто, напевно. І чому він це зробив, я не знаю. Якби я побачив його, ми з ним не знайомі. Тобто, якби я побачив його, я б, звичайно, про це запитав. Я б не побоявся про це запитати.

  131. [Фоззі]

    Якби це... Є вислів такий, це гірше, там, за що це помилка. Мені здається, з його боку це була помилка.

  132. [Андрій Бєдняков]

    Можливо, можливо він сам...

  133. [Фоззі]

    Недооцінував.

  134. [Андрій Бєдняков]

    Але він... Я думаю, що він дуже... Мені здається, що він загрався трохи, хотів пограти в історію, що... Ну дивись, біжить його головний політичний проєкт, біжить з країни, так? Він втрачає, типу, президентство. І він, на цій хвилі, там, федералізації, хотів, якось, може, домовлятися з новою владою. Але переоцінив ризики.

  135. [Фоззі]

    Я не знаю.

  136. [Андрій Бєдняков]

    Це моя думка. Я зараз знов скажу свою фразу. Мене потім скажуть, знов тобі, Ахметов, заплатив гроші. Ні, я просто така людина, яка, там, виховали. Я завжди хочу бачити добре. І, знаєш, я думаю, блин, а може він просто так дуже любив просто свій край і не хотів, щоб страждали люди. Але це, ну, знаєш... І вирішив погодити, вирішив. Так. Пам'ятаєш ти це? Так, я пам'ятаю.

  137. [Фоззі]

    Вони гуділи тоді.

  138. [Андрій Бєдняков]

    Я навіть з Ракицьким нещодавно бачив. Він сказав, що я теж гудів. Я їздив і сигналив, типу, коли це починало. Я пам'ятаю цю історію. Я не знаю, що він це... Ну, ми просто сидимо тут і ми про це говоримо. А як воно було насправді, я думаю, ми не дізнаємося. Ти, я думаю, точно бачив, як він приїжджав в Маріуполь за кілька днів до... Я був тоді в місті.

  139. [Фоззі]

    А, ти...

  140. [Андрій Бєдняков]

    Я з ним приїжджав, він мені платив гроші за те, що я знімав для Метинвєста. Він мені привіз такі от тонни грошей.

  141. [Фоззі]

    Десятками і двадцятками.

  142. [Андрій Бєдняков]

    Так, так. І номери не постійні. Ні, сотками. Він мені сотками давав. І я мамі от зробив там третій поверх з них цих купюр. Я ж тоді приїхав, коли всі хотіли, казали, що буде війна. Я ж тоді в Дніпрі провів день народження. Зняв машину, приїхав до мами, був з мамою. Думав, що якщо щось почнеться, ми одразу в машину і на Київ. Думав, якщо щось почнеться, то почнеться звідси. Я не знав, що вони там побіжують з усіх боків. І знов таки мама засинає, просинається мафія. Ми з пацанами в приставку грати. У нас там є місце, де нам відчиняли. Ми там вночі сиділи до упора. У нас там був хлопець-офіціант, якого зміна закінчувалася о 10. Але ми залишали чайові. Він залишався там до п'яти. І ми сиділи там, грали в приставку з пацанами. А потім, через те, що в мене машина в них нема, я всіх вже додому розвозив. І ми виїжджаємо пусте місто. Тобто у нас на Маріуполі після дев'ятої вже темно. І ніхто не ходить майже. А то ми у п'ятій. То взагалі там перекаті поля, якщо так можна їхати. І ось таки перекаті поля і Майбах чорний. І ми таки виїжджаємо. Чорний Майбах так крадеться. О, блін, Ахметов приїхав. Ха-ха-ха. Розвіз всіх додому. Приїжджаю. Це була десь третя ночі, напевно. Бо я десь о четвертій, о пів на п'яту тільки заснав. Завжди. Через те, що це накручував себе. О четвертій, о пів на п'яту я заснав. Прокинувся вранці. Реально всі новини. Рінат Леонідович приїхав. Моя школа 47. Він там по воротах комусь бив. Хтось там дуже хотів впіймати, але не впіймав. Впав, м'яч залетів. Ну такий класний гол дев'ятку. І думаю, ну все. Все окей. Нічого не буде.

  143. [Фоззі]

    Він-то точно знає.

  144. [Андрій Бєдняков]

    Він-то це... Слухай, у мене є... Я поїхав. Нещодавно теж зі знайомим. Він так само розповідав, що йому здавалось тоді, що от приїхав Ахметов, значить точно він усвідомив помилки 2014 року і значить точно все буде нормально. Ну я не знаю. Він тоді вселив таку впевненість. Я думаю, він в багатьох тоді вселив впевненість. Навіть тоді в Маріуполі, ну багато цих було настроїв таких підуть, не підуть, війна, ні війна. Всі на новинах. Але тоді, коли він приїхав, всі так... Бо він приїхав саме в той день, коли обіцяли її.

  145. [Фоззі]

    Це 2016, мабуть.

  146. [Андрій Бєдняков]

    Ну так. Так, напевно це було 2016 чи... Так, 2016. Початку обіцяли там 2015-2016. І ось 2016 він був. Я поїхав 2018, здається. В Маріуполі. Чи 2019, не пам'ятаю. А ти не думав, от вже коли повернувся в Україну, коли війна почалася, якось потрапити в Маріуполь? Я хотів це зробити. Я повертався в... Ну я знав, що я не потраплю. В мене була десь надія якась була, але я знав, що я... Знаєш як? Ти і хочеш, і знаєш, що ти не потрапиш, але продовжуєш хотіти. І мріє ти про це. Ну як тільки я висказав свою позицію, а я це зробив одразу, там перші хвилини, як тільки почалося, мені подзвонили, я одразу записав там пост. І одразу цим постом я зрозумів, що я не поїду додому. Тобто мене там ніхто вже не чекає. Але мені хотілося дійсно, я повертався, тому що у мене була тут мама, у мене була тут сестра, мама на той момент була жива, сестра. І однією з задач у мене були витягти їх, перевезти їх в Київ. Я хотів запитати, знаєш, а як от в Маріуполі ставились до Азова до 2022 року? Ось цей період з 14 по 22. Я нормально ставився і до Азова, і правого сектора, який там був. Тобто я був українцем, але були люди, які мали серйозні претензії. Маріуполь — це як Донбас, як ми знаємо. Як і Донбас. Маріуполь — це не Донбас. Я все одно думаю, що це не Донбас, і це при Азові. Донбас на колені не поставить. І ось коли там їде навіть мій зять, це його місто, він там народився. І коли людям треба було через блокпости проїжджати, в них просили документи. Це якось, ну хто, що, це моє місто. Ось такі ситуації були. Але серед азовців дуже багато маріупольців. Ти сам згадував, сьогодні хіміка. Купа людей, які прямо в Маріупольці. Я це знаю. Тобто там пацани, які розмовляють російською мовою, які боронили своє місто. Я нормально ставився до них. Тобто в мене не було такого, що ви тут приїхали в наше місто. Я завжди казав, вони приїхали, тому що вони боронять наше місто. І якщо вони зараз не будуть перевіряти у вас, відкривати цей багажник, хтось завезе сюди і потім не буде міста. Тобто я завжди проводив ось цю таку роботу зі своїми родичами, зі своїми друзями деякими. А коли ти от побачив відео, як вони на вертушках летіли на Азов Сталь? Я знав про це, що вони літали.

  147. [Валерон]

    Знав?

  148. [Андрій Бєдняков]

    Я знав про це. Я спілкувався, я знав про це, що туди літали і нашим військовим допомагали вертольотами, гелікоптерами. Я про це знав. А потім, коли я це побачив, ну це такий мурахи, знаєш, коли люди на дуже низької висоті. Мені здається, це тіпо героїзм якийсь.

  149. [Фоззі]

    Ну так, це кіно, це прям кіно.

  150. [Андрій Бєдняков]

    Так, так, так і є. Це героїзм. Скільки полягло там тих, хто нас ліз. І ти бачив в інтерв'ю, ніхто не сумнівався. Там мої чуваки, мої побратими. Хоча це ж квіток. В такі моменти ти не сумніваєшся, мені здається. Тобто, ми там можемо не сумніватися навіть. Ну там, коли, умовно кажучи, я не позиціоную себе там героєм, але коли там запропонували, коли їдемо в Авдіївку, або їдемо, умовно кажучи, в Пірвомайськ, де там 500 метрів від Песок. Я казав, їду. Я навіть не думав, що там можуть. Я сказав одразу, їду. Я сів і поїхав. Бо там, бляха, 500 метрів Донецький аеропорт, нова ця, велика нова сілка, це до Маріуполя година їхати. Я просто проїжджав, я там дихав по-іншому. Це мій дім. Тобто, я розумів, що це кайф. І я про це, і я не думав. А там, взагалі, там вже, я впевнений, що ніхто про це не думав. Там твої друзі, з якими ти був, в окопах сидів роками, яких ти знаєш, з якими ти тренувався, з якими ти оборонив міста. Тому я в цьому, я не здивований, що вони про це не боялися. Про Маріуполь і російську мову, така вам ще маленька історія. Приїхали грати для морської пехоти, до них на базу в Маріуполі. І потім нас везуть на вокзал.

  151. [Фоззі]

    І морський пехотинець, джип, їдемо. Ніч. Він слухає пісні російською мовою про ВДВ. А це рік 16, може 17. Я так їду і думаю, блін, для нього ніякого диссонансу немає. Причому він говорить українською. А слухає про ВДВ, такий профільний контент.

  152. [Андрій Бєдняков]

    Любе. Так, так. У нас таке було. Знаєш, заходиш ввечері в караоке, і дівчата можуть впівати в тебе круга. Просто так. І це не тільки в Маріуполі, в Харкові я бачив.

  153. [Валерон]

    В Харкові, ну що ж.

  154. [Андрій Бєдняков]

    Тобто в Харкові панорама. Шахтар виграє, ми йдемо відмічати цю історію. Панорама, дівчата, молоді дівчата. Таке враження, що вони по 25 років відсиділи. Знаєш, бо вони там мурчать. І та її так обіймає, думає, що вони вдвох сиділи. Просто такі, що все життя бачили. Я не знаю, як це змінити, бляха. Що з ними треба робити? Дуже довго треба це вимивати. І вимивати за допомогою контенту. Ну, Фош каже, що треба тоді українські оці пісні. Так, якщо ми не годуємо власний Воронеж, його не годує. Заварив собі Чефір, давай жахнем братани. Так, будемо співати таку пісню.

  155. [Фоззі]

    Ось, слухайте прикол. Значить, таксисти. А в Харкові багато донецьких таксистів було. Тобто тих, хто біженців. І зараз в Києві багато харківських. Ну, вони ж пробивають, вони впізнають.

  156. [Андрій Бєдняков]

    Ну, тобто там, який з металістів металіст. Останній розмовах. А що ти вважаєш, от який металіст металіст? Та у вас там своя тема. Ну, я там щось. І відчуваю, що чувак трошки плаває. Ну, немає чіткої позиції такої. Наші, не наші, наші, не наші. А я випрацьовував, що в Харкові зараз таксисти, таку штуку, стиль спілкування. За останній рік. Отак от заводиш, кажеш. Ні, а Михайло Маркович який красавець. Пішов воювати, відповів, взагалі. Оп, дивиться на мене. Мовчить. І тоді добівочка. Був би Геннадій Адольфович живий, танком відповів, командував. Відповів, Геннадій Адольфович би на танки. Всю чіпуху за наших. І все. За парк свій. Так, так, так. Хто наші? Він сам продивляється.

  157. [Фоззі]

    Так, так, так. І все. І закінчується, після цього, закінчуються всі розмови. Тривожна мовчанка. Є питання, яке я нарешті сформулював тут. Коли всі приходять. Всіх питали. Ваші 24 лютого, ваші 24 лютого. Я нарешті сформулював так. Що ти нового дізнався про Росію після 24 лютого?

  158. [Андрій Бєдняков]

    Я все дізнався нового. Я завжди думав, що ми не один народ. У мене не було нікого такого. Один народ. Я не серед тих, хто там. Навіть працюючи там і продаючи контент там. У мене і Україна, і Росія, і Білорусь. У мене немає там Радянський Союз. А зараз я зрозумів, не скільки в нас спільного, а наскільки ми різні. Ось це я зрозумів. І це для мене такий головний меседж. Тобто я ніколи не думав, що ми настільки різні.

  159. [Фоззі]

    Ну от ефект Зінченка. Ми ж все ж таки колись починали як футбольний подкаст. Ефект Зінченка.

  160. [Андрій Бєдняков]

    А відбулся нічого не буде? Буде. Блін, чого я в бутцах прийшов?

  161. [Фоззі]

    Так от, Зінченко поїхав, а це вже війна. Це вже війна. Він поїхав до Уфи. Зрозуміло, маленький, батьки. Потім він вже грає в Англії. Їде до Росії на рибалку.

  162. [Андрій Бєдняков]

    А, пам'ятаю цю історію, так. І мене це так. І потім він виводить капітаном збірної. Я думаю, ну як капітан збірної? Війна. Ну я не можу. Мені в голові це просто не вкладається.

  163. [Фоззі]

    І тепер Зінченко один з головних медіадрайверів в футболі суто про української позиції. Тобто це ж таке, що були потрібні ракети по Києву, щоб дійшло.

  164. [Андрій Бєдняков]

    Не були потрібні ракети. Була потрібна правильна інформація. Я в цьому впевнений на сто відсотків. Ну інформація під час інтернету не так. Тобі ще не вистачало якоїсь інформації? Слухайте, ні-ні, не стосовно інформації. Знаєш, я вже казав, що коли називається антитерористична операція, коли називається війна, це зовсім інші речі. Коли ти знаєш, що це таке.

  165. [Фоззі]

    Називаючи війною, ми тоді зупиняли, треба було вводити військовий стан. Якби тоді мобілізацію загальну оголосили, якби кордони перекрили, ти уявляєш, яка б реакція була?

  166. [Андрій Бєдняков]

    Я розумію, зараз є така ситуація. Я не знаю, як це пояснити, але я був впевнений, що це рано чи пізно закінчиться. Бо це називається так, як якась операція. Як у них зараз, вони називають так свою операцію. Хоча це справжня війна. Мені здається, що це трохи слабка позиція. От влада мені сказала, що це не війна. Слухай, я не кажу, не скидаю все на владу. Ні. Ми зараз кажемо про молодь. Ми кажемо, чому молодь у нас це робить? І чому зустрічаються з тим, що з молоддю працювали? Так само і з нами тоді потрібно було працювати. Більше працювати. Кожному з нас більше працювати. Інфлюенсерам більше працювати. Більше на це уваги. Як зараз у нас треба більше уваги дітям, щоб діти бачили це. Щоб у нас не було такого. Бо якби ми не казали, що ми об'єдналися всі, і кожен знає, що війна. Подивіться, у нас є ще такий процент, який жодної бляха фотки не виставив. Що йде війна. І продовжують слухати російську мову. Російську музику. Для них цей період навіть не настав. І ось треба працювати з ними. З нами треба було працювати. І з ними треба було працювати. При тому, що я себе не вважаю... Але треба вбущитися до себе ще збитання ставити. Ну, тіпа, працювати з тобою, це да. Але кожен у людини є своя голова на плечах. Якби він вже бачить, що...

  167. [Фоззі]

    Ну, виходити з тієї тези, що розумному достатньо... Я не пам'ятаю, як це латиною...

  168. [Андрій Бєдняков]

    А дорого не допоможе?

  169. [Фоззі]

    І виходити в мас-маркет з тезою, що розумному достатньо, це неправильно. Оскільки не такий відсоток розумних, як... Як би хотілося. Ну, будемо відверті. З населенням так, треба працювати. Ми не мусимо перетворюватися на якусь пропаганду російську. Але я завжди одну і ту ж фразу кажу, блять, тисячу разів, що в фразі «банда займалась тьомними ділами» ключове слово «займалась». Для того, щоб нівелювати роботу темних сил, треба працювати світлим силам.

  170. [Андрій Бєдняков]

    Тупо працювати. Треба було створювати російськомовний проукраїнський контент.

  171. [Фоззі]

    Треба було мати тоді ще, на початку тисячоліття, мати якийсь інтер, тільки для от туди. Щоб він російською мовою вкладав тези правильні, а не розділяючи про те, що я пам'ятаю в Харків ця хвиля, коли господи, Фаріон зі своїми тезами полізла. Я пам'ятаю реакцію Харкова.

  172. [Андрій Бєдняков]

    Я пам'ятаю реакцію Маріуполя. Я пам'ятаю свою реакцію. Але це ж Росія грала на цьому всьому. Росія грала, але ми не робили контр... превентівний удар. З чотирьох позицій? Так. Я вам зараз покажу. Це не було вигідно для того. Ми ж самі розуміємо, що якби...

  173. [Валерон]

    Вигідно не було, це вже частина позиції.

  174. [Андрій Бєдняков]

    Я не стосовно себе кажу, що не було вигідно. Ні-ні-ні. Слухай, я... Якби там про мене не казали, завжди про тебе будуть казати. Якщо б ти не зробив, ти завжди будеш гівном. Про мене так само будуть казати, якщо б я не зробив. Вигідність це не моя історія. Якби мені було вигідно, я б зараз точно так мовчав і був би там. Як Регіна Тадарєнка або хтось інший. І повірте мені, там такі суми, що просто капець. Я не про вигідно. Я кажу, вигідно було тим, хто міг оце все. Це ж десятиріччями. Це просто наставили президента, який вигідний туди. Засоби масової інформації. Все вигідне там. Ну мені здається, що треба визнати, що от з 14 по 20 рік теж було вигідніше там працювати.

  175. [Валерон]

    Я про це не думав.

  176. [Андрій Бєдняков]

    Я про це не думав, клянусь. Вигідніше працювати. Я любив працювати. Мені подобалось працювати. Я завжди хотів працювати. Мені давали там цю можливість. Я робив там те, що хотів. Мене так трохи дірнуло. Ти в інтерв'ю одному казав, що мудак, що їздив. Визнаю. Зараз я це визнаю. Але не їздив на федеральні канали. Центральні. Хоча «П'ятниця» — це Газпром-медіа. І не спілкувався з тими, хто за Путіна. Але мені здається, що, камон, ми зараз зрозуміли, що вони всі за Путіна. Не можна там нікого... Я це знав, що я зараз це зрозумію. Я був українцем там. Я не був там росіянином. Я був там українцем, який там працював. Працював. Я завжди знав, що я з України. І там я завжди казав, що я з України. Я в футболці збірної України вів програми там. В футболці Мілєвського. Я вив випуск у Ріо-де-Жанейро. Вів збірно України. Мені кожен раз там казали, не згадуй там Маріуполь, а я продовжував це згадувати, бо вони мало знали, що я з Маріуполя. Завжди нас цурають про те, що ось ти там поїхав. Я згадую ситуацію завжди. Моя мама хворіла. Ось зараз я перший раз це буду розповідати в інтерв'ю. Моя мама хворіла. І треба була жінка, яка буде за нею приглядати, яка там готувати буде їжі, мамі допомагати. І я шукав таку жінку Західної України. Я казав, давайте ви поїдете в Маріуполь. А вона мені, знаєте, що вона мені сказала? Та ні, там у вас стріляють, я краще в Москву поїду. У мене там, я там завжди працювала. Звідти люди продовжували їхати в Москву з 14-го, бляха, року. А я тобі більше скажу. Якщо хтось поїхав з нас, це, блять, розстріляти та вбити. Бо ви з Маріуполя. Навіть не через те. Ви там з Маріуполя там поїхали, ви там завжди, ви там, блять, умовно кажуть, сепари. Хєр там. У нас завжди була така історія. Ну, історія про те, що з Західної України навіть їхали, це 100% правда. Більше того, мені розповіли нещодавну історію. В Ужгороді, ви просто уявіть собі, Ужгород, це от ти вийшов, і от ти бачиш словаків вже, от, машеш їм. І людина з Ужгороду, вона жодного разу не була ні в Словаччині, ні в Угорщині, ні де, але була в Москві. Ну, я не дуже здивований стосовно Ужгорода, всі ми знаємо там стосунки з Угорщиною. Але сам факт, що ти можеш виїхати в Європу, ну, от вона просто, ти можеш перейти буквально на дорогу.

  177. [Валерон]

    Але вона була в Москві.

  178. [Андрій Бєдняков]

    Ми завжди були якось пов'язані, нас зв'язували завжди. Іноді це було по-доброму, зв'язували, а іноді нам це показували, що у нас один народ, одна історія, і у нас одна країна. Наша історія не слухалася, і не чулася, і не розповідалася, не розповідалася, ось ключове, не розповідалася. Чому у нас дітей з заходу України, або зі сходу України, не брали і не відвозили в дитячі табори у Львів, а зі Львова не відвозили в Донецьк? Та ні, було таке. Садовий возив дітей з Львова до Донецьку, а донецьких возили з Львова. Ну, це не було масово так. У нас в Маріуполі люди, у мене там сестра поїхала вже там, я не знаю, п'ять чи сім років тому перший раз на Західну Україну. Це я не говорю про дітей. Я завжди це казав там, у школі, в університеті. Чому ми там? Це Львів, це так круто. Камон. Внутрішній туризм – це те, що могло би об'єднати.

  179. [Фоззі]

    Але менше з тим. Я є перехильником такої тези, що краще пізно, ніж ніколи.

  180. [Андрій Бєдняков]

    Абсолютно правильно, я теж так.

  181. [Фоззі]

    І нарешті ми зрозуміли. І я на концертах завжди кажу, що ми потім будемо скучати за цим станом, коли ми нарешті такі цільні. Якщо коли настане мир, ми знову розбіжимося по якихось таборах, по якихось кольорах. І це відчуття ми пошкодуємо, що воно зникло.

  182. [Андрій Бєдняков]

    О, зараз у нас такий табір, знаєш, отакий дитячий табір. Коли ми приїхали всі, умовно кажучи, от у нас є такий загін, ми там приїхали, і кожен там, хтось пішов дров назбирав для багаття, хтось пішов там якісь ягоди приніс, хтось там прийшов рибу зловив, і все отак в одне місце зносимо. У нас отак зараз. Потім так, хтось поїде в своє місто, потім в своє місто. Тому зараз нам не потрібно в цьому таборі, нам не потрібно ось так от не одного, я про інше. Забути, що я казав, він про інше.

  183. [Фоззі]

    Ні, я хотів свою тезу закінчити, що це єднання все ж таки достукалися вони ракетами. Це наслідок діяльності Російської Федерації, помираючої імперії. Те, що вона, вона з усіх форм кохання, їм знайома тільки колєнна колектива. Вони так бачать.

  184. [Андрій Бєдняков]

    Так, так, так і є сила. Вони розуміють тільки мову сили.

  185. [Фоззі]

    І вони, і коли про Маріуполь була теза, яка мене дуже сильно вдарила в якогось з російських керівників операції захвату Маріуполя спитали, на що термобаріческими блять снарядами хуярити по місту, в якому купа цивільних людей, він відповів ви должні бояться російською армією.

  186. [Валерон]

    Так, так.

  187. [Фоззі]

    І це діяльність, це наслідок того, що вони просто хворі. Що вони просто імперці, які вони багато років мріяли про цей якийсь реванш. І чому вони містяться нам, чому вони містяться Маріуполю, чому вони містяться Харкову, в якому зараз нема світу.

  188. [Андрій Бєдняков]

    Тому що Харків не пішов в 14-му, Маріуполь не здався в 14-му. Ось так. Це ж наші русскоговорящі. Ви маєте бути з нами. Згадай, ти з Харкова, я з Маріуполя. Ми завжди у нас там на районах завжди розуміли мову сили. Завжди був головний ти, той, хто сильніше. Розмови там, ну, потім вже почалося, що можна було розмовами якось достукатися до тих. Я так робив потім вже, знаєш, коли там подорослі, там, подорослі, щоб пройшов час. А раніше, ну, тільки а такі наші регіони, такі люди приїжджали. Ось це все, бля, це ось так, йшло, йшло, йшло. Зараз нам головне це не просрати. Ось зараз ми на такому періоді, що головне не просрати далі. Цю історію. Давай ще, ти відповідаєш за таку, бля, мудак, козел.

  189. [Валерон]

    Розподілені ролі, так. А ти такий, давай, ну, що?

  190. [Андрій Бєдняков]

    Ти працював, ти ахмєтав. Ти з кимось спілкуєшся з Росією зараз? Спілкуюсь. Не буду казати з ким, бо це небезпечно. Ну, вони, тіпа, які, добрі, условно, гарні росіяни? Я теж не прихильник того, що добрий руский, мертвий руский. Ні. В мене є люди там, які зі мною спілкуються, які зі мною на зв'язку. Постійно. І переживають дуже сильно. Ось так, я так скажу. Що вони відчувають, що вони прогнозують? Всередині російського суспільства? Вони прогнозують, що жопа. Вони цю жопу вже бачать там. Вони розумні люди. Бо тільки розумні люди можуть тебе підтримувати. І мене це дуже тішить, що з тими, з ким я спілкувався і дружив, вони розумні люди. Були, є деякі, які відсіялися, звичайно. У мене там не просто було там дуже багато друзів. Ні. Бо я відсіював одразу тих, хто якось там казав, що, ну, ми один народ. Крим, добре, що повернувся. Ні, це для мене одразу, типу, табу було. А ті, які зі мною спілкувалися, я продовжую з ними спілкуватися, вони все прекрасно розуміють. Вони все знають. Вони все бачать. І нічого не роблять. А що ти можеш зробити там? Ну вони роблять.

  191. [Валерон]

    Ну вони роблять.

  192. [Андрій Бєдняков]

    Ні, ні, ні, це я кажу, що вони кажуть. А що ти можеш там зробити? Вони роблять. Тим або іншим. Ну вони можуть публічно виступати. Чим більше публічних людей буде виступати... Ти знаєш, ми вже пройшли той... Я вже пропоную про це забувати взагалі. Знаєш, у нас є така історія, ось це можуть так само зараз розкритикувати. Ми часом завжди від когось щось очікуємо. Нам хтось щось винен. От у нас є таке. Нам той винен. Нам ті винні. Вони то мають сказати, вони те мають казати. Вони те мають... Мені взагалі насрати, що у них там. Ну якщо відверто. Мені все одно, що у них там буде. Розвалиться країна, не розвалиться. Хто в них там... Я хочу, щоб кожен так думав, що все одно, щоб у них там було. Дивись, зараз нам не все одно, тому що ця країна нападає на нас, бомбить нас кожен день. Тому, щоб це змінити, ось ці люди, вони можуть виступати якимось чином. Тим, з ким я спілкуюся, тим, з ким я спілкуюся, вони або виставляли, або казали, або публічно це заслужували. Я бачу, що ти підписан ще на декількох росіян в інстаграмі. На яких? На Варнаву, наприклад.

  193. [Фоззі]

    Так.

  194. [Андрій Бєдняков]

    На Павла Дерев'янко. Так. Напевно. Навіщо? Ти спілкуєш? Тому що я з ними спілкувався. Павло Дерев'янко їздив, знаєш, табор. Табор і оці, от, які ти казав, що дітей вивозять. Так. Він там їздив виступати. Коли? Під час війни? Так. Відпишусь. Все. Не зря зібрались сьогодні. Я взагалі не моніторюю ці новини. Ось взагалі не моніторюю. Мені теж там щось нещодавно сказали, а хтось там був там, і я відписався. Тобто, що я завжди раз кажу про те, що я не моніторюю взагалі про них там новини. Що вони роблять, як вони роблять.

  195. [Валерон]

    А чого ти перепишешся з ними і виставляєш в інституцію оці свої діалоги?

  196. [Андрій Бєдняков]

    З дебілами?

  197. [Валерон]

    Так.

  198. [Андрій Бєдняков]

    А це прикольно.

  199. [Валерон]

    Мені подобається. Це хайп такий, так?

  200. [Андрій Бєдняков]

    Ні. Не хайп. Я не хайпую. Тобто, ні. Мені це прикольно. Я люблю ставити ось так на місця. Хай вони бачать. Вони бачать. Вони прям пишуть потім, що... І мені ідентифікувати простіше людей потім, які на мене підписані. На мене ще стільки вати підписано. Відписалося вже там 1300. Але ще дуже багато. Я ідентифікую їх. Я класно, знаєш, я там залишаю спеціальну комент якогось там дурачка. Закріплю його. Потім туди набігають там 90 лайків цього коменту. А потім я як Байректар, блять, хуяти у цих всіх блок-блок-блок-блок-блок-блок-блок 90 людей. Все. Їх у мене немає. Інстабайректар. Інстабайректар. Тому що я не хочу, щоб в мене була кількість. Так, блогери, кількість в мене була дорожча реклама. В жопу це. Але дивись, ти сам кажеш не помічати їх. Ну, пофіг, що в них там відбувається. Але сам їх, коли ти же їх постиш, ти ще більше підігріваєш. Я не підігріваю. Давай я ще напишу йому, щоб він мене запостив. Ще напишу. Ні, слухай, люди не мають наше бачити. Тих дебілів, які є. І ті так само, які пишуть, вони мають. Це працює. Знаєш, коли там кажуть наше, ти до них там на початку стукався. Це працювало. Я декількох людей, ми там в перші місяці зі своїми сценаристами, коли ми там застрягли, були на зйомках, коли почалася ж війна. Ми в перші дні перекинули на наш бік людей, напевно, 15-20. І по переписці, просто по коментам, які, блін, ну так, знаєш, там через 4 дні вони знов пишуть. Блін, ну це ж реально ми вас лупанули. Блін, ну це ж напевне херня. І ось воно працює. І коли ти навіть там двох або трьох ще можеш перекинути на наш бік, щоб вони зрозуміли, що вони роблять херню, це вже класно. Ну це моя історія. Я так думаю. Але в мене немає там якоїсь там цілі. До них вже не так, як раніше. Я не намагаюся там записувати відео. Виходьте там на протести. Це херня. Це повна херня. Зараз грузини це роблять. Там таке не зроблять. Там виходять інтелігенція. Знаєш, такі розумні люди, дорослі або молодь, а вони такі, вони інтелігенти. Вони не можуть тебе там приходити до бірку та тикати їм умовно кажучи, наклеїти там багаття. Вони цього не зроблять. Тому я не вірю в ці протести. Поки що принаймні.

  201. [Фоззі]

    Я от досі не розумію, чому ви не підписалися на наш канал. А, стоп. Ви підписалися? Дякую.

  202. [Андрій Бєдняков]

    Давай про щось гарне поговоримо. У тебе гарних там немає. У мене є про ютуб і про футбол. Як тобі українськомовний ютуб? Розвивається. Квітне? Ну, розвивається. Стає кращим. Я поки що не дуже багато у нас дуже класного. Знаєш, у нас ми так зараз беремо все нахрапом. Ось так. Аби щось зняти, аби щось виставити. Це не завжди класно. І копіюємо російські... Продовжуємо так і думаємо, що ми такі ж...

  203. [Фоззі]

    Ні, ми копіюємо американські транзитом через...

  204. [Валерон]

    Те, що до цього скопували.

  205. [Андрій Бєдняков]

    Так. Тому я вірю, що... Знаєш, це як досвід. Це, як, умовно кажучи, ти українською спілкуєшся перший рік дуже погано. Другий рік вже кращий. На п'ятий ти можеш вільно володіти українською мовою. Так само і ютуб у нас буде розвиватися. Але все одно ютуб... І класно, що нема самоцензури. І, як на мене, це все одно погано, що нема самоцензури. Тому що часом таке прям ми нашій молоді в голову вкидаємо.

  206. [Валерон]

    А що ти дивишся?

  207. [Андрій Бєдняков]

    Я не дивлюся взагалі нічого з українського ютубу. Не тому, що я там якось не хочу дивитися. А зараз... Через те, що український ютуб зараз масово почав під час війни. А під час війни я не можу нічого, майже нічого не дивитися. Я практично нічого не дивлюся. У мене нема... Ну, я не можу. Знаєш, от мене настільки це поламало вся ця історія. У мене, окрім там війни зараз там і родини, ну, дуже невеликий процент. Я навіть свій почав відновлювати після пів року, вісім місяців я нічого не виставляв, але в мене було шість епізодів відзнятих. Тобто я за... Ну, я знімав, коли почалася війна. Тобто в мене було шість епізодів відзнятих. Я тільки через вісім місяців почав якось почав думати щось. Щось треба виставляти. І то я це робив, щоб у мене не помер канал. Бо всі ми знаємо, що ютуб, якщо ти робиш велику паузу, тобі його дуже важко і складно потім підіймати. А змінилася аудиторія якось каналу? Звичайно. Росіяни відписуються, розумні залишаються, які пишуть коментарі, що ми зараз навіть українську мову з вами вивчаємо. І мені подобається. Класно. Що ти думаєш про майбутнє каналу? Мого? Я не знаю. Я взагалі про це не думаю. Я не знаю чому. Погано це, добре. Для мене піздец складний рік. Навіть якщо це не показую, для мене піздец який складний рік. Дуже багато всього було. Моє місто розбомбили нахрін. Тобто складний рік. Але я не здаюся, я не нию, я не лягаю, знаєш, все, помирати. Ні, але і думати про якесь постійно, і зараз я тільки починаю думати про те, що щось треба зробити розважальне. Можливо, воно буде розважальне? Я буду займатися. Я дивився там вирізку притула, казав, що я не зможу займатися більше розважальною. Ні, я буду займатися розважальною, тому що мені це подобається. Я бачу, скільки людей мені, знаєш, виставиш там якесь смішне історію, у тебе там тисячі просто в директ дякуємо, так сумуємо за тим бідняковим. Коли ж, я кажу, він повернеться, але зараз просто він трішечки з'являється. Запросіть його на інтерв'ю, він може вас підколить. І це, знаєш, він, як я виставляю там ці подорожі, мені там люди пишуть, блін, дякую, дякую. Це зараз дуже важливо. І розважальне це. Але це має, як на мене, це, знаєш, я не хочу виглядати, як старий дід зараз, але розважальне теж має бути правильним, класним розважальним, а не просто, там, піська, жопа, сіська, ха-ха-ха. А чи розмовляєш в чат-рулетці з росіянами? Я один раз розмовляв, і це така херня просто, я прямо, на мене як це, знаєш, ушан води вилили. Ушан – це російське слово, не будемо його казати. Кажуть, що ніколи український ютуб не був таким проросійським, як зараз, як після війни. Коли постійно, от, ми аналізуємо російську пропаганду, ну, всі ролики, які найбільше знімаються, або з русськими розмовляють, або їх пропаганда, а які вони дебіли. Знаєш, це знов такий звіт, як ти подивишся, на половину порожній, чи на половину повний? Як, хто подивиться? Хтось подивиться і скаже, ну, окей, ми їх навпаки пісочимо, і наші діти будуть бачити, з якими дебілами, там, ми часто спілкуємося, які це підтримують. А хтось каже, забудьте про них. Тобто, я я тут, тут я дивлюся з точки зору позитиву завжди і, ну, наче це потрібно люди хай дивляться. Вони хочуть там, оці там про цього, як він, блядь, актору, тут Дудь в нього взяв інтерв'ю Оскар Кучера. Оскар Кучера. Тобто, там, на що витягнеться цей інфопросяк? А я подивився шматок, бо я маю знати, блядь, такого, блядь, дурака, який сидить і каже, на двох стільцях намагається сидіти, і каже, що я підтримую, але я не підтримую. Я маю знати ворога в обличчя. А хто ж вважає, що має стіна бути? Я поставив собі стіну, я з 14-го року, не цікавлюся, я не знаю, хто чемпіон Росії з футболу. До речі, я теж. Оцього я не знаю. Але ось чомусь там Контент теж я Чомусь до оцю історію був такий резонанс, ось чомусь я подивився. Я не дивлюся їх взагалі. Я коміків дивився. Тобто, я, як ми, люди, які працюємо на телебаченні або музиканти Ми ж все одно маємо знати Я російську музику для себе закрив. З 14-го? Ну, я ні. Я слухав і зараз закрив. Тобто, я любив поспівати, умовно кажучи, «Руки вверх» на Дні народження. Нахер. Тобто, якщо у мене Ксеня 6, нахер. Ми не слухаємо взагалі нічого. Я ось так повидаляв у себе. Навіть ті, які там щось... Я не слухаю. Я не можу це слухати.

  208. [Фоззі]

    Краще пізно, ніж ніколи. Так.

  209. [Андрій Бєдняков]

    Але... Ну, я завжди дивився, що по гумору там завжди було дуже потужно. Якщо ми будемо правду зараз казати. І були класні, розумні ведучі там і є, і гумор класно, все. Але я ось так, після 24-го, нахер закрив, і я не хочу туди лізти. Ось і все.

  210. [Фоззі]

    Я теж не знаю. Йшлося про транзит.

  211. [Андрій Бєдняков]

    Вони ж при всьому своєму показному такому антиамериканізмі. Вони ж все копіювали. Піздали багато чого. Ну слухай, так і є. Так і є. Нам би молоді розвернути до першого джерела.

  212. [Фоззі]

    Є ж класика стендапу.

  213. [Андрій Бєдняков]

    Навіть коміки не приховують, що вони всі їздять на Шапелла дивитися. Ну слухай, Шапелла, коли наші коміки починають, ну давайте відверто, багатьом нашим комікам, дуже далеко до Шапелла. А вони себе поводять як Шапелл. І ось той приклад того ж нашого останнього хлопця, який ти сказав, той, ну, зайвий раз це домовлює. Не треба якось себе... Коли Шапелл про Україну... В Saturday Night, я бачив. Це дуже сильно. Це сильно. Ну взагалі Saturday Night це топ. Це прям... Це фантастика. Якби ти міг зняти випуск їжі Маріуполя? Що значить, якби ти міг? Чи коли знімеш? Розкри нам тоді. Печок. Буде обов'язково чебуреки. Я прям зроблю місця, де можна поїсти смачні чебуреки. Шаурма. Там вже грецька кухня була представлена. Це ж греки. Город заснований греками. Хоча ні, його заснував Ленін. І Екатеріна. Лишились же там греки. Мій друг там греку, мама робить такі чебуреки. Ні, я зараз кажу. Та їх евакуйовували. Грецький уряд намагався... У нас там був цільний район. Грецький район, старі греки. Греки при Азов'ї жили. Колись давно, коли ми навчалися ще в університеті, займалася КВК, і ми ходили там на репетицію. До нас там заходив один чувак. Тут рада якась. Він грек. Він нам завжди казав, коли сперечалися, ми його обігрували в футбол, на комп'ютері, він «А, блін! Та ви нічого! Це ми, греки, вас веделками навчили їсти! Ви без нас взагалі нічого не могли!» Та знаєш, така була у нас історія, ми завжди сміялися. Тому так, чебуреки поїмо. Є там місця, де можливо свою шаурмяшну як відкрию найсмачнішу. Буду людей готувати. Готувати спочатку. Хочу прям віддати їм, зробити шаурму, віддати. Зніму вовязково в цьому випускі. Я впевнений в цьому. Значить, ти обігрував фіфу не тільки Фоза, а ще і Грека якогось. Так, ми ж грали Грека, так давно ми грали.

  214. [Фоззі]

    Та, ми познайомилися, зігравши фіфу, я програв.

  215. [Андрій Бєдняков]

    Так, якщо я погано граю, може, то я вийду і граю Фоз.

  216. [Фоззі]

    Я просто не граю сільно.

  217. [Андрій Бєдняков]

    Я граю з орками. Що ще хотів запитати? Про футбол давай поговоримо. Головний друг українських футболістів? Хто? Ти. Не знаю. Можливо. Ти так дуже багатьма спілкуєшся. Багатьма, бо я люблю футбол. Для мене була мрія, ти навіть не міг, що я колись буду знайомий з ним. Це ти хотів футболістом стати? Ні, я ніколи не хотів стати футболістом. Я так грав у дворі, з заводу приходиш зі зміни і додому перевдягтися, і у нас там Бойко Володимир Семенович в Маріуполі, президент колишній Металурга, ще потім Маріуполь, він набудував дуже багато цих штучних полів. У нас було в Маріуполі більше полів, ніж по всій Україні тоді період. І в мене прямо біля дому був такий майданчик дуже класний, класна трава, бо в деяких була погана, а у нас Бойко зробив дуже фантастичну класну, м'яку. І ми там грали, ми так могли заходити командою у четвертій, і там під закриття у десятій вже, коли вимикалося світло, ми тільки там виходили. У нас там було поле аміньке, і там приїжджали вісім команд, і ми там грали. Але там бути прямо футболістом нє, я легкою атлеткою займався, я хотів там бігати. Маленький момент про поля і дітей, які грають в Аргентині, не вимикають вночі світло на футбольних полях. Ну це дуже класно. В Бразилії там теж не вимикають. На Копакабані вони на піску, там волейбол. Там дуже класно. Бойко унікальний президент. Це ж він ходив на матчі Маріуполя в куртці Шахтаря. Ні, він був на матчі Шахтаря в куртці Шахтаря, будучи президентом. Напевно, вже потім, коли він продав завод. І то, я думаю, що він не приїхав. Він, скоріше за все, приїхав, а йому там давали цю куртку. Тому це не його куртка. Він фанатом був Маріуполя. Я не думаю, що він приїхав в куртці Шахтаря. Там дали. Холодно, напевно, було. Він чоловік був просто топ. Батя його знав. Батя мене так через них влаштував там на завод. Заходив туди. Він там був знайомим з ними. Вони з одного району. І Бойко був старшим. Але він такий, знаєш, був правильним старшим в ті часи. Бо вони там, батя каже, ми там по малолітству заходили на річку. Там завжди річка. А літом ми всі ж там на річку кудись йти. І ми, коли йшли на річку, ми так завжди... Кальміус, не? Так. Кальчик. Кальміус. І вона така... Річка Ванючка я називав. Вона прямо біля заводу. Сиділи ми у річці у Ванючкі. Сиділи в 12-му часу. В 12-му часу, так. І цей превентивний удар. Зараз покажу. І завжди туди ходили. І ми потім ходили. Батя так само ходив. Він розповідав, що Бойко сидів завжди зі старшим. І так у них було своє там місце. І коли не було Бойко, вони там щось там могли. Ей, малолітки, давайте там, перенесіть мене. А коли був Бойко, він завжди казав так, що вам треба? Можна у вас сигарет? Давай-давай, підходь. Він давав там і сигарети давав, і ще там і сім'ян відсипав. Знаєш, там... Він був таким правильним. Коли став... Він же був звичайним там слюсарем, а потім став генеральним директором. І він, коли навіть будучи генеральним директором, він коли їхав на роботу, він завжди сидів попереду. Він не сидів там ззаду. Він завжди сидів попереду. Відчинив вікно. Він завжди курив. Я чув, що він жив в трикімнатній квартирі. Так, він був в їзді, якраз в їзді в місто. І він підвозив людей. Тобто, це у нього були його крузаки. Він відкривав двері, і людей... І в цихах, коли їхав, якщо напрямок був його, він завжди підвозив звичайних людей, взагалі, які там стояли. Тобто, це була... Він газ, світло, він займався містом дуже сильно. Він дуже багато чого зробив. Це був такий народний президент. Він прямо людина. Червоний директор. Ну, в хорошому сенсі. З великої літери. Так, він на роботі, там вже було пів на сьому. Він такої старої закалки. І... Дуже поважна була людина в місті. Дуже поважна. А як тобі ця історія Маріуполь-Шахтар? Шахтар-Маріуполь. Ти як до неї ставився завжди? Ну, дуже я любив це, коли здавали. Казали, що здають матчі. Я не знаю, чи здавали, як вони це здавали.

  218. [Фоззі]

    Я ніколи про це не питав.

  219. [Андрій Бєдняков]

    Ти бачив, що 10 гравців в орендованих шахтарях грає у Маріупольщині. Шахтар-2, по суті. Якось треба було, напевно, фінансувати чи допомагати клубу. Українські люди там. Мені це не подобалось.

  220. [Валерон]

    А ти за Маріуполем слідкував?

  221. [Андрій Бєдняков]

    Звичайно. Мені це не подобалось, тому що треба було розвивати наших пацанів. Я знав. Але, ну, це реалія. І таке є в кожній країні. Але, я думаю, в матчі Рен-Шахтар ти був одним з єдиних, хто знав, хто такий Максим Топалов. Так, воно там ще рідко. Я з Маріуполя. Зуб грав, до речі, в Маріуполі. Ми з ним довго спілкувалися. Він не хотів йти в Марік свого часу, около Шахтаря. Він не грав в Шахтарі. Він, блін, та я не хочу йти в Марік.

  222. [Фоззі]

    Тому що з Маріка мало хто повертався.

  223. [Андрій Бєдняков]

    Мало хто повертався, так. Це зараз. Зрозуміло, що ти звик до Києва. Там інший темп. Йди, піди. Я умовляв-умовляв його. І він пішов. І ось зараз знов повернувся в Шахтар. Він там в Маріуполі став лідером. Про Бойко якось я чув історію, що Бєлєк приїхав Бєлєка з Шахтара в Маріуполь. Намагався заслати. Ну, можливо, він молодий був. Забив два через себе і трошки зазнався.

  224. [Фоззі]

    Його вирішили через Маріуполь заземлити.

  225. [Андрій Бєдняков]

    Це незначна історія.

  226. [Фоззі]

    І він приїхав до Бойка. Почав вимагати якийсь автомобіль і поїхав обрати на Донецьк.

  227. [Андрій Бєдняков]

    Так, ну Бойко він такий був, дуже людина слова. Він справедливий. Він ще якщо коли працював на заводі, потім перейшов в ДК металургів і я вів якісь очні рапорти там, де він там брав участь. І він там очний рапорт, а я навіть ходив тоді з заводу. Нас відправляли по два, по три чоловіка з цеха. І він там по дві пачки цих сигарок міг викурювати. Дуже багато курив. Дуже багато курив. Я пам'ятаю, що він в Верховній Раді кожна перерва, він перший виходив. Так. Він прям головний курильщик Ради був. Дуже багато курив тоді Володимир Семенович. Але він такий був. Ну прям знаєш, до цього часу я ще приїжджав в місто і там написано, знаєш, в графіті, що «Володимир Семенович, пам'ятаємо, дякуємо за все» і таких вистачало. Ну як тобі український «Шахтар»? Кращий, ніж бразильський? Я не можу сказати. Приємніший. Особливо зараз там українці грають. Але я ніколи не був тією, знаєш, людиною, що «Ось, перебирайте бразильців». Ні, я навпаки хотів, щоб у нас сильні легіонери були і я був анти-прибічником цього ліміту на легіонерів.

  228. [Фоззі]

    Ну був прекрасний «Шахтар» Прокопенка? Так, Прокопенка, десь в рині 2000-го року.

  229. [Андрій Бєдняков]

    Ось такий романтичний наш футбол.

  230. [Фоззі]

    А Телькин?

  231. [Андрій Бєдняков]

    Я пам'ятаю, звичайно, Телькин «Царство Небесне». Тобто, ну, Воробєй. Там вистачало перший. Зубов. Ти бачив, до речі, Зубова? Я не хочу про нього казати. Воробєй, коли ми виступали на стадіоні.

  232. [Фоззі]

    Матвєєв, це тоді, коли за Телькин.

  233. [Андрій Бєдняков]

    Матвєєва, це ж поміняли на Ріброва. Ми виступали на стадіоні, мабуть, олімпійський в Донецьку в перерві матчу «Шахтар-Металіст». І тоді Воробєй забив головою в дев'ять. Я одразу сказав, що з цього хлопчика буде толк. І нам заборонили казати, що ми з Харкова. Тобто, а це був якийсь політичний, якісь штуки. Щось кучма. Я не пам'ятаю. Янукович ще був губернатором. І ми співаємо, співаємо, а потім розуміємо, що зайшли в центр поля, а там глушилка стоїть. Після Брагіна не працюють радіомікрофони на стадіоні. Це було так жахливо. А потім Берг почав бити дітей. Тоді ще на Олімпійський тоді був. Тоді, напевно, центральний стадіон «Шахтар» був. Мабуть. Це перша моя ліга чемпіонів. Донбас-арена. Ух, який стадіон. Донбас-арена був там лише три рази. Два рази на Євро. Коли збірна грала, ми летіли туди на матч з французами і з німчанами. Коли дощик був. Так. І один раз, коли все починалося, це Вікторія Ползянь, коли Бєркут-Бєркут кричав. Це я був якраз на тому ночі. Я був двічі на Донбас-арені перший раз. І хто? Кричали, це, вибач, перебуваю, кричали, знаєш, такі заслані, це було видно. А ультри, прям, гімн України, Червону Роту. Забойс були завжди проукраїнські. Ми з ними грали в футболу сместро, в Донецьку саме.

  234. [Фоззі]

    Вони розповідали, що клуб схоже хоче, щоб їх не існувало. Тому що позиція була зовсім різна. В ультри проукраїнська, а у решти... Я був на стадіоні, коли стадіон почав свістити на гімн України в матчі з Грецією.

  235. [Андрій Бєдняков]

    І я був вже такий нарядний, що я поліз в сусідній скайбокс, переліз і щось там намагався з'ясовувати, а хулі там і свістіли. Ну такий був момент. Догдого признаєш? Ні. До якихось авторитетних донбаских вболівальників. Я перший раз був на Донбас-Арені, коли було якесь День народження Шахтаря і Ріанат Леонідович привіз в Україну Ріану.

  236. [Фоззі]

    Це відкриття стадіону.

  237. [Андрій Бєдняков]

    Ні, це Біонці була на Двічній схилі. Ріана — це День народження. І коли ми почули, що Ріана приїжджає в Україну, поїхали на Донбас-Арену. Коли вийшла Ріана співати, люди, які біля нас сиділи, почали кричати «Давай білик! Назад білик!» Слухай, ну це шахти, заводи. Це такі люди. Такі люди в нас були. Вони робітники. Не було таких прям хіпстерів.

  238. [Фоззі]

    Не було таких співати на стадіоні на День Шахтаря. Якийсь тур був, співпадав. Хтось грав. Кажуть, зіграєте на стадіоні.

  239. [Андрій Бєдняков]

    Тільки одна умова, вийшов Степ Донецький. Ми кажемо, «Ми не співаємо російською». І ми не співаємо такі. Так це класна пісня.

  240. [Фоззі]

    Там на шахті угольній, і знайшли обуглений.

  241. [Андрій Бєдняков]

    Ні, це пісня класна. Ми в каравкі співаємо. Вийшов Степ Донецький, парень молодой. У тебе ж народилась дитина зараз під час війни, так? Не хочу, правда. І ти не був присутній. Ми чисто, як три батьки, можемо про родини на відстані.

  242. [Фоззі]

    Я поважаю позицію, коли люди не хочуть про це говорити. Я своїх не показував.

  243. [Андрій Бєдняков]

    Ми ж не будемо показувати. Я мав на увазі про родини на відстані. Це складно. Це найболючіша для мене тема. Діти ростуть. Діти не бачать батька. І дружині складно. Хоча вона все розуміє. Але для мене це дуже-дуже... Десь хтось бачить, що діти йдуть з батьками. І ти такий... Хтось виставляє кудись, щоб побачив нарешті своїх дітей. І з ними гуляє просто в кіно. Це найболючіше. Але ми самі обрали таку історію. Я стояв, тримав голову, тужилиш ми разом. Ми не прихильники цієї. Навіть якби дружина була зі мною і народжувала, я б не пішов на свій стой. Ми не любимо. І вона каже, якщо ти прийдеш мене у цей народ, я тебе вб'ю. Вона мені сама сказала. Я просто теж не хотів йти спочатку. А потім я почитав, що це ж підтримка. Я подумав, як це без мене може щось погане зробити. Що ти там зробиш нормально? Чи ти допоможеш? Я не кажу, що це погано. Але у нас по-іншому. Я б не був присутній. Я був би в роддомі, звичайно. Але я два рази пропускав народження своїх дітей. Тому в мене це нормальна практика. Я й народження дочки пропустив. І народження сина. Остапа теж я пропустив. Тому, звичайно, хотілося його потримати на руках потім. Але ми тут нормально з друзями посиділи. Перший раз, коли вони відмічали. У нас було весілля. І ще залишилося після весілля на балконі зйомна квартира. Вона залишилася там, я не знаю, ящиків напевно вісім чи чотири вина білого. А я був за кордоном. Знімали. Дружина була вже в Америці. І я мав до неї летіти. Нам тут лікарі поставили один срок, що буде там. Я так все спланував, що у мене там зйомка проєкту, вірю не вірю, була. Потім в мене була реклама в Берліні. А я знімався. І ось я лечу, власне, під цю дату, там за три, навіть ні, чи за два, я лечу туди. Я щойно тільки сідаю в літак летіти знімати першу, бляха, з чотирьох програм. У мене там болить вже серце. Я там переживаю. Що таке? Перший раз, коли я хотів знятися з літака. Мені було так погано. І такого ніколи не було. Я ж прилетів до того, що грошей так багато не було. Чи що, щоб купити собі інтернет в цьому, в літаку, чи не було там ще такого, із такої історії. І прилітає мені повідомлення, знаєш, коли я підійду до Wi-Fi. Не переживай. Мене везуть в реанімацію. Не переживай. Я народила. Ось фотка дитини вже. Я такий добрий вечір. І я ще три тижні там їздив. Їздив, знімав програми. Зняв рекламу. І вже потім полетів. Я так само зараз не був присутній. Тому я думаю, що якщо третього ми захочемо, десь Бог у нас буде третій. Тут ти спеціально кудись полетив?

  244. [Валерон]

    Так.

  245. [Андрій Бєдняков]

    А що з ящиком вина? А, я почав початку цієї історії. Я був за кордоном, тоді знімався. І я пишу пацанам «Дочка! Визов прийнят», як сказав недавно Лукашенко, чи як там, «Визов брошен». І вони просто усе надалили за вечір чотири ящики вина. А зараз вже я на другу. Коли другий народився, Остап, ми вже з ним нормально посиділи всі вже разом. Трішки відмітили.

  246. [Фоззі]

    Оскільки часто доводиться їздити зараз потягами постійно. Вокзал, вокзал, вокзал. Таке враження, що я в них жив. Дуже чітко вичепляєш людей, які зустрічаються, не бачившись рік. Ну, всі ж зустрічаються, обіймаються.

  247. [Андрій Бєдняков]

    Є люди, які просто пам, ось вони зустрілися. Ось ця родина визналася через рік. Вони стоять дуже довго. І ти одразу кому куди. Тому я бажаю тобі, щоб якомога швидше такі довгі обійми були в тебе з дружиною. Дуже хочеться спокійно з ними погуляти. Спокійно це. Прям надумати. Одне справа, коли ти можеш на якийсь захід виїхати, заїхати на день. Як я приїжджав на день рожня до дочки, я зробив її сюрприз такий, вона там ридала. Я ніколи не думав, що дочка в сім років вона буде ридати, коли побачите батька. Я не думав, що в них є у дітей такі емоції. А вона прям ридала. І я сюрпризом так прилетів. І хочеться так вже подовше гуляти. Спокійно, не думаючи про те, коли навіть ти виїжджаєш, я не знаю як у вас. Ось коли я виїжджаю десь там по справі якийсь там щось привезти. Мені хочеться швидше повернутися додому, щоб тебе ніхто не бачив. Щоб не муляти оце око.

  248. [Фоззі]

    Коли в телефоні тривога спрацьовує, а ти десь в якомусь Парижі. Ти думаєш, блять.

  249. [Андрій Бєдняков]

    Це не чесно. У мене дружина так прокидається вночі. Я кажу, спи. А вона прям прокидається і вона зі мною спілкується. Вночі переписувалися. На що там у вас бахнуло? Я кажу, бахнуло. Ага, бо я в мене там бачив. Вона мені сама там пише, туди бахнуло, туди прилетіло, туди там, туди, туди. Вони не можуть там жити ще спокійно. Коли ти виїжджаєш, ти хочеш скоріше додому повернутися. Стосовно того, що люди думають, вони виїхали і там кайфують. Звичайно, ти зайдеш в ресторан, я не знаю, але також хочешся на море. Елементарно. Я б навіть зараз просто в Маріуполі. Я хочу на море. Хочу просто пройтися десь, погуляти і не думати.

  250. [Фоззі]

    В Маріуполі для того, щоб опинитися на нормальному морі, треба мати хороших знайомих серед місцевих.

  251. [Андрій Бєдняков]

    У нас є один. В машину. Щоб виїхати трішки подалі. В Ялту? Так. Пояснімо для тих глядачів, які не в курсі. Ялти дві. Обидві українські, обидві будуть українські, рано чи пізно. І в будь-якій, давайте зустрічатися і святкувати перемогу над хворою російською імперією. Алілує!

  252. [Фоззі]

    Як завжди, ми робимо розіграш. Нам потрібні ваші гроші, не будемо скривати, тому що воюють ресурси, воюють гривні. І саме ваші гривні можуть допомогти одному з підрозділів. Ми зараз будемо збирати на дрон, на Мавік. Це розходник. Вони потрібні постійно. Ми будемо збирати тут, в коментарях. А приз серед тих, хто задонатить і напише про це, не забуде про це вказати, ми розіграємо унікальну футболку Шахтеря Андрій.

  253. [Андрій Бєдняков]

    Так, з написом Волноваха на спині. Це в яких хлопці грали на початку війни. Вони грали товариські зустрічі тоді і писали українські міста на спині. І ось є така футболка з написом Волноваха. Я обов'язково її підпишу у футболістів Шахтеря. Вони розпишуться. І її утримає той, хто... Я не знаю, який у вас принцип. Хто більше задонатить?

  254. [Фоззі]

    Ні, серед усіх... Серед усіх, хто задонатить, дивіться опис цього відео.

  255. [Андрій Бєдняков]

    Да, там буде банка і буде старт від 200 гривень. Добре. Крок 200 гривень. Привіт. От якраз я приїхав у Львів підписати, але я взяв, блін, Київ футболку. Я чомусь взяв Київ футболку, я її розписав і зараз ти мені написав про Волноваху.

Схожі епізоди

телебачення, ютуб, медіа

8 лют. 2022 р.

Анатолий Анатолич

АНАТОЛИЧ. Агент Бущана, вызов Селезневу, кальяны на 30 тысяч и день рождения Януковича.

❗️❗️❗️ Он забирался на дерево, чтобы посмотреть игру Кривбасс - Парма, в Киев в первый раз приехал ради матча Динамо и подрабатывал личным курьером Дениса Бойко! 🎤 В гости к ПЧ зашел тот, кто первым придумал приставку ЗЕ, ярый болельщик Динамо Киев и известный шоумен Анатолий Ан

Читати повний текст

гумор, медіа

30 вер. 2022 р.

Ігор Ласточкін

ЛАСТОЧКІН. Заміна Зеленського, чатрулетка з зомбі та дзвінок п'яного Слепакова.

Відомий український гуморист, актор та шоумен Ігор Ласточкін дуже схожий на нашого президента, принаймні у цьому його увесь випуск ПЧ переконував Микола Васильков. Інтелігент Ласточкін особливо не пручався і навіть спародіював на замовлення ведучого самого Зеленського. Окрім цьог

Читати повний текст

телебачення, ютуб, медіа, мандри

16 лист. 2023 р.

Євген Синельников

СИНЕЛЬНИКОВ. Як звучить Україна, скандал з Фаріон, українська пропаганда та мародерства в Бучі

В гостях у Прямої Червоної справжній гуру контенту Євген Синельников. Він підсадив усю країну й найближче закордоння на тревел-шоу, ще до 24 лютого почав робити україномовний проєкт на YouTube, вижив в окупованій Бучі, а зараз із неймовірним оптимізмом дивиться в майбутнє країни.

Читати повний текст