ЗЕЗЮЛІН/LATEXFAUNA. Шакалячі експреси, скандал з «однокласницями», амбасадор грибів та кунілінгусу
Дмитро Зезюлін
Опубліковано 27 вер. 2024 р. • Довжина: 11 777 слів
Короткий зміст
Він перетворив Черкащину на найсексуальнішу область України і заробляв гроші на ЗСУ кунілінгусом, одночасно катаючись на шакалячих експресах українських соцмереж. Під його музику на концертах фанати розстаються зі спідньою білизною, а військові ідуть на бойові завдання. Хтось називає його успішним маркетологом, а він каже, що просто гонить беса. У нас в гостях Дмитро Зезюлін — фронтмен гурту LATEXFAUNA!
У новому випуску ПЧ — відверта розмова про музику, Америку, нові суспільні тренди, ну і звичайно класичний набір - секс, наркотики і рок-н-рол.
🔥 Як створювалася LATEXFAUNA
🔥 За що Зезюлін любить самогон?
🔥 Історіі з турів Америкою
🔥 Хто цільова аудиторія гурту?
🔥 Як Зезюлін робив рекламу для Самсунг
🔥 Дослідження діалектів Черкащини
🔥 Анонс нового кліпу
🔥 Як придумався фіт із гуртом Курган та Агрегат
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Фоззі]
Пряма червона повертається до ефіру. Раді всіх бачити. І раді вітати в нас на бар сьогодні зайшов хлопець, за яким ми трошки пополювали. Тому що хотіли дізнатися, чим живуть зараз українські митці і українські жінки, які обожнюють цих митців. З нами сьогодні Дмитро Зезюлін, гурт Latex Fauna, про який дуже багато говорять останніми роками. І ми маємо змогу обговорити всі ці плітки на барі. Бо де ще це роблять? Привіт! Вітаю, хлопці! Такий інтродакшн. Мені все час дивляється, що ми популярна група. Було декілька варіантів. Найгірша група. Потім най… в мене записано, почекай. Ви ж юно зараз отримували, як хто? Найкращий поп-гурт. Це ж, пам'ятаєте, наскільки ж не було кому далі, що вирішили дати нам. Найгірша, як самі себе називають, чи найрозпустніша, як хтось ще називаєть? Про розпусту це придумали люди. Ми просто підтримали цю хохму. Не всі, дуже багато людей думають, що ми, тіпа, самі себе строїмо. Це такий награний, самоіронічний мачизм, який ми гонимо Бєса. Ми гонимо Балбідона. Гнать Бєса – це перетаман на українській сцені. Я зараз читав книжку, бо всі читали, і я дуже захотів про Кузьмінського. І зрозумів чергове для себе, що українська сцена, в принципі, вийшла зі стьобу. Бо Шавіда Плясова були стьоб-гуртом, що Гадюкіне були стьоб-гуртом. І саме вони пробили цей формат. І відверто кажучи, ми всі маємо заносити долю людям, які так вдало постібалися, що народили величезний кластер української гуртової сцени. Настільки величезний, що тепер навіть можна давати ці концерти в Америці. Фос повернувся з Америки. Дуже сумував я за тобою. Розкажи. Джотлах. Ні-ні, я по дорозі зупинявся. Латексфауна теж до вас проторила цей шлях? Так, на нас возили одні і ті самі люди. І так дивувалися, як кажуть, що Латексфауна їздила на мінеральній водичці, а у вас такий райдер, що ящиками доводиться. А тут приїхала стара школа Харківська. А, райдер, так? Ні, у нас райдер скромний реально. Дійсно там тільки мінералка? Ні, там пару пив, бутилочка горілочки. Хоч алкогольних? Так, але і безалкогольні теж є. Одна пляшка горілки, два вина. Горілки пофіг, лиш би горіла. Ні, для кого? Для кого? Для мене найбільше. Для мене і клавішника. Ми по горілці виступаємо. Ми любимо прям горілку, за те, що вона чесна, гірка, спокійна, без всякого цього, без видумок. Типу випив, п'янів, пішов.
[Валерон]
Все просто.
[Дмитро Зезюлін]
Двохсолодових, просто хряпнув і пішов. Утилітарна штука. Ні, є теж і погана горілка, і дуже погана.
[Валерон]
Буває, так.
[Дмитро Зезюлін]
Дуже хороша. Я взагалі найбільше люблю самогонку, наприклад. Це якщо ти знайшов свій самогон, це як друг або жінка, або група, яку ти слухаєш. Якщо знайшов свій самогон, не зраджуй йому, бо це погано закінчиться. Це дядько моєї дружини робив. А на що там, який градус? Черкаський чи ні? Який градус? 60.
[Валерон]
60, так, щоб сліза пішла.
[Дмитро Зезюлін]
Горить він? Звісно. А на чому, щось домішує? Ні, просто пропускає через активоване вугілля. Скільки разів? Оце вже не знаю. Просто суне добре. Ну це ж наш самогонничний подкаст. Ми в барі, про що нам ще говорити? Як твої враження, Фасо? Ти дотрикнувся до витоків репу? Та де я, де реп? Ти був на Таймськвер? Ну Таймськвер, так, був фотосет такий, дуже швидкий. Для мене головне, що ми виступили на площі Конго. Так, це взагалі легендарна штука. Це ті, хто пробили нам. Бо для мене, скільки років йшли перемовини про цей тур, мене нічого не цікавило. Ні гонорар, нічого мене не цікавило. Наскільки далеко ми будемо від нового Орлеану. Це був мій єдиний пункт. І коли це нарешті відбулося, в мене так дихання, трошечки, я пожуртував Фаготу, що тепер ми точно не будемо змінювати назву, бо він вважає дебільне. Я раніше відбувався тим, він каже, ну як, можна було назвати гурт «Однок» на майдані Конго? Ну, блядь, що це за хуйня? Я спочатку йому казав, що після того, як вахтанг Костянтинович Кикабідзе зміг повторити назву гурту, претензії до дебільності назви не приймаються. І ще була така, соромно зізнатися, була така історія, що ми виступали в кремльовському Дворце Сєздов на ювілейному концерті Софії Михайлівни Еротару. І ведучою була Алла Борисівна Погачова. І вона оголосила «Сфіра Еротару» і «Танок на майдані Конго». Я думаю, блядь, в неї точно підслужка, як вона могла запам'ятати цю назву. І я біжов її на сцені з лівого уха подивився, немає. З правого подивився, ну, мав змогу, поки вона промовувала, немає підслужки. Я підійшов до ваготи, сказав, Погачова запам'ятала назву. Блядь, що ти доїбався до мене? Вибачте. Ну, що було, то було. Ну, я, як, мабуть, і хтось з вас цю історію вже чув, але послухаємо ще. Не будемо перебивати. То що, якусь історію ти розповіш чи ні? Українців багато. Чи, може, у вас є спільна якась історія? Може, ви виступали в одному залі, ні? Не було такого? Можливо. Наприклад, LA Viper Room. Там колись воно належало Джоні Деппу, цей зал. Тіпу, є така тема. Ви там виступали? Ні. Ну, бачу, все, немає.
[Валерон]
Все, історії немає.
[Дмитро Зезюлін]
А ви в Канаді теж були? І в Канаді були, так. В Вінні-Пє зіграли? Ні, а нас туди ще з останнім часом багато звітів пишуть. Приїжджайте в Вінні-Пє, приїжджайте в Вінні-Пє. Ми, тіпу, там не були. Я зараз отримав люлей таких масованих, мабуть, я просто веду нататки завжди в гастролях, і потім їх так збираю і викладаю. Просто, що де почу, якісь байки, якісь історії. Моя улюблена історія. В цьому турі Фагото розповіли, що дівчинка-українка зайшла в басейн і вона до нього українською, а він не розуміє. І вона тоді, а звідки трізуб? Він каже, подарунок від колишнього. Колишнього? Колишнього. Це ж, щоб дивитись на трізуб і кохати його?
[Валерон]
Так, так.
[Дмитро Зезюлін]
Це ж, яким треба бути патріотом, щоб вибити величезний трізуб на спині своєї коханої людини. Так от, і, значить, в Вінні-Пє нас зустрів знайомий з Одеси, байкер такий. Байкери, вони суворі люди. І він одразу нас попередив, ми так стоїмо в пробці, в Вінні-Пє, і дивлюся, якась чітка в сукні боса спілкується. Просто от так, знаєте, як коти дивляться, в кути якісь глухі. І вона так, ні, в стіну. А я вже знаю, до чого ти. Ну і тіпа такий діджей каже, ну, пад салями, тьотя, ну що. А, там же супер, це епідемія наркотика якогось катайського. І вони навіть намагалися, я читав, колись боротися з цим повним легалайзом, що дозволили їм все. Щоб вони вже повмирали, байкер. Не обмежували. Подожди, перебили фозу. Взагалі це традиційна історія для цього місця. Так, в нас подкаст на інтерв'ю, кидаємо шайбу і обговорюємо. Ну і, значить, він розповідає, так, якщо ви зіткнетеся на вулиці з індіанцем, головне не відводити погляд. Вони будуть конфліктні, будуть щось просити. Якщо ти повертаєшся спиною, вони сприймають це як попуск, вихід з базару. І тоді, можливо, ніж спину. Ніж спину. І каже, от тут двох зарізали. Одного наглухо, одного ні. І порізали, сильно порізали жінку з хлопчиком, з маленьким, бо вона так само, тіпа, та йди нахуй. Повернулася відходити, а для корінного населення це, тіпа, куда ти? Це оці канадійки? Канадські індіанці такі там? Ти вже радий, що ви не їздили в Вінніпех? Поїдете в Вінніпех і вам розкажуть, що я жлоб, що треба перевіряти. Я зі сцени про це кажу. Я фахово підійшов. Під піснею Гранелла, в якій нас йдеться про індіанців, я про всяк випадок вибачився перед корінним населенням Північної Америки, бо якщо ми вже білі чоловіки з вищою світою, то за щось ми маємо вибачитися? Тому що сучасна культура, вона така. Я пожартував про це, і щось почав зі сцени жартувати, що я не знаю, як тепер співати пісню Гранеллу, після тих історій, які я почув про індіанців. І з залу мені почали відповідати. Їх же бити не можна. Не можна. А їм можна. А їх бити не можна. Тобто в них таке ставлення. Сплачують свої... Ланістери сплачують свої борги. Після першого нападу їх випускають. Після другого нападу до двох місяців. Я цих історій начувся. Накидав нотатки, і мабуть хтось закинув якийсь місцевий чат український. І мені понеслося, що як так можна? Я просто не реагую на половину цих коментарів. Я не читаю. Я і під нашими не читаю. Наше мені знати, що я то дебіл, то парахабот, то зілебот, то ще кончений. Навіщо мені? Я без того достатньо критично до себе ставлюсь. Так от. І така ось історія про індіанців. Наскільки я зрозумів, їм дали землі в центрі міста, а центр міста будували українці. З тієї ще першої хвилі. Там був музей такий чудовий. Один з п'яти примірників Кобзаря ми бачили, який зберігся перше видання якогось 1840 року. Будували українці, а потім індіанці там зійшлися в танці. І тепер я відгрібаю від спільнот українських Канадії. Якщо хочете, якщо я образив ваше почуття прекрасного, прекрасної манітоби, то вибачте, звичайно. Але за що купив, за то продав. Іноді погляд зі сторони він більш тверезий. І ми менш зв'язані умовами нам там не жити і не вибачатися на кожному процесі. Вибачте, що перервав. Так, кстати, зараз пірнуть. Не можна, щоб когось не образив. Вам в США не довелося вибачатись? Поки ні. Правильна відповідь. Поки ні. Але я там на велейми так, звичайно, нажрались, що я думав, що прийдеться вибачатись, але нічого, все пройшло нормально. До виходу на сцену. На біс я вже вийшов, уже лика не вяжу з чимось. Я завжди нагоджую приклад, що наша колишня директорка, коли вона працювала в Грінгрей, Лідія Клофф, вона вставила в райдер... Я чув про Грінгрей, що там було, що його закривали. Вона вставляла в райдер фразу, що алкоголь артисту пропонується або після, або замість концерту. Є ж такі концерти, які ти не пам'ятаєш? Ні, половину не пам'ятаю. До речі, в Харкові. Це один раз так було, що ухаркались, ми у Харкові. Чи вибачся перед харків'янами? Тіпу з половини. Це ще був живий Бодя у цехах. І я пам'ятаю, що пам'ятаю другу пісню, як я її граю.
[Фоззі]
А потім, бац, я встаю вночі в готелі. Я біжу до Бодя, не знаю, нахожу його номер. Бодя, відкривай, відкривай. Каже, що? Як все пройшло? Та все нормально.
[Дмитро Зезюлін]
На автопілоті? Так, просто доіграли. А потім він ще й радився. Це дуже хорошо, що вони так обладжались. Ну, бо ми іграли ж вжасно. Ну, як панки. Дуже хорошо, що це так в них случилось. Буде їм наука, тепер не будуть отак. Ми приїжджаємо тільки в Харків. Перцовка.
[Фоззі]
Ми сразу перцовочки. І, будь ласка, коло, якщо воно холодне. А це він колує?
[Дмитро Зезюлін]
А в нас в райдері була тоді пепсюшка. І він завжди з цього... Але він дуже любив оці з ручкою великі... А це організатор концертів в Харківі, так? Ні, це їх колишній і наш колишній директор, з якого, між іншим, я придумав його в шоу-бізнес. Ну, як придумав... Боря Гінжук. Так. Який зараз дотичний. І його друг зі школи хотів, щоб Боря потрапив в шоу-бізнес. І він запропонував мені, щоб я... В мене був такий студійний сольник, називався Метаморфозі тоді. І він каже, давай, Боря займеться і почнеш концерт сольно. Я не планував це робити. Я планував зіграти один концерт, щоб він був перший і останній, оскільки це чисто студійний проект. Але ідея про те, що Богдана треба залучати, і ми якраз тоді міняли менеджмент. Це були ті погані часи, коли, розлучаючися з кожним менеджером, ти втрачав гроші. Я досі пам'ятаю, наскільки кинув перший директор, наскільки кинув другий. Тіпа, ніколи нікому нічого не забуду. І якраз після того, як ми розлучилися з Бодію, жоден менеджер до грошей не дотичний. Вибач. Отак от ми з Богданом розходилися під Новий рік, як це завжди в шоу-бізнесі трапляється, оскільки зоряна хвороба імпресаріо це питання часу, дорогі молоді виконавці. Якщо ви ще не знали, то занотуйте собі цю мудрість. Так от, я якраз запросив Бодю, і його перший день роботи в шоу-бізнесі заключався в тому, що ми приїхали на студію Лємма, де записували альбом тоді «Сила», а була якась зйомка, або новорічне, або ще щось. І він сидів в коридорі, дуже багато, що найважливіше в нашій професії – чекати. І він сидів в коридорі, дуже сумний в такому, він помний, великий такий, з зачіскою, як в Гоголя Микола Васильовича. І він сидів і так сумно, він вчився на нафта і газу у Франківську, він займався цим, були гроші. А тут, якийсь новий бізнес, і його перший робочий день, і він сидить і нічого не робить. І так це було сумно. І я, як зараз пам'ятаю, приїхала знімальна група, можливо, ICTV, можливо, ще когось, і хотіли від мене коментар про те, що Шонкар чоловік Жені Тимошенко, що він хуйовий. І так вони від мене вибивали. Це просто така дівчина, а можливо він заздрість. А як це йому все одразу? Він грає на фестивалі. А оскільки ми грали з ними на одній репетиційній базі, на Світошино, ми постійно стикалися, і він був нормальний чувак. З ним ще був один гітарист, британець, через якого постійно доводилося переступати. Тобто він випивав після репетиції, і одразу на підлозі засинав. Тобто ти заходиш, ну цей англієц лежить, ну що, ти зайшов, ти ж не вперше вже переступаєш. Типо, ну панки.
[Валерон]
Англійчані.
[Дмитро Зезюлін]
Вибачте, англійчані, до речі. Так, користуючися нагодою, знімальна група та Дмитро від лиця групи Latex Faun вибачається перед цими англійцями. Особливо враховуючи ваші останні дозволи бити по кацапам дальнобійною реактивною артилерією. І вона так, так, так. А Бодік не може зрозуміти, що йому робити. Я йому показую. Відводи її від мене. Ти в шоу-бізнесі. Скажи там, тіпа, вибачте, ми зараз повернемось, в нас термінова хуйня. Ой, вибачте, він узрався. Прояви себе, вклінься. А він така інтелігентна людина, яка врівноважена. Він не розумів в перший робочий день шоу-бізнесу, що треба зайти на досвід і сказати, відчувши, що хуйня, що нічого вже не буде. І оце був перший день Богдана. І потім він розповідав, все одно спілкувалися, він розповідав, як побачив потенціал вас і наскільки він увірував. Він увірував і потім, коли Боря, після його смерті, рестинг-піз Богдану Цеха сказав, що він підхопив все це. І коли воно все пішло, я думаю, що Бодюку там, де він зараз, а я знаю, що він сидить на одному небесному горіху і п'є перцівку. І курить шмаль. І курить величезну папіросу. Тут все вийшло в тебе, все нормально. Вибачте знов за лірическе відступлення. Наш партнер Ягер Майстер запровадив премію Ягер Мюзикл Вордсу. Ви і вигравали, і виступали, і в номінації.
[Валерон]
Вигравали, так?
[Дмитро Зезюлін]
Вигравали ста відсотків колабу року. Я тобі навіть скажу, в якому році, якщо хочеш. А, з Микуритузиками? А, ми за Масандрами. Колабу року «Різні рівні» в 2020 році. А в 2024 ти в експертній раді був. То ти експерт. Експерт з нової молодіжної музики. Можеш нам порадити когось невідомого? Мені сподобалось, вони вже відомі. Назва мені сподобалася тоді. Я за них тоді топив. А зараз, може, двох-трьох називеш когось? Щоб ми їх підсвітили і люди відкрили для себе. Я не знаю. Мабуть, зараз не скажу. Я пам'ятаю, коли я топив за Жорсткого Дрюса, коли це ще не було мейнстрімом. А я топив за нього тогда. Так, я теж, до речі. У нас є випуск з Ярмаком, де ми називаємо найкращі пісні війни. Коли було? Давно було? Це в 22-му році. 22-ий рік, грудень десь. Так, грудень. І я там називаю це його трек. Ну, а я за Жорсткого Дрюса ще в 20-му топив. Ну, серед друзей і всього такого. Але цей трек... Я був тільки з Саунд Клауд і все. І всі слухали тільки його Саунд Клауди. А ми цілими вечорами з кентами слухали. Я хуєваля, звісно. Ну, я мав на увазі цей там шо, браття мої, рідні сили затужили. Ну, це вже було потім. Коли це вже стало мейнстримом. Ми ще до цього. А є ж такі...
[Фоззі]
Я у твоїй малютки побував в жолудки.
[Дмитро Зезюлін]
А є ж такі там, скидають тобі пісні за ціни? Так, звісно, часто. Ну, буває. Раніше частіше скидали. Зараз вже зрозуміли, що нецікаво. Ну, вони зазвичай пишуть, послухайте наш трек. Так, так, так. Або готові з вами на будь-яку співпрацю. Наші друзі з Ягермайстер підтримують не тільки молодих українських музикантів, а й молоді українські ютуб-канали. За що ми їм звичайно дякуємо. Це ми молодий ютуб-канал? Ну, починаючи, як ти кажеш. А, то молоді починаючі артисти на молодому починаючому каналу, якому ще пити і пити до 100 тисяч підписників, якщо ви дуже швиденько це не зробите вже. За 100 тисяч, так? За сотку.
[Валерон]
Ну, давай закінчимо вже тоді з Америкою.
[Дмитро Зезюлін]
В Чикаго ти казав, що багато українців ви зустріли. Ви теж, напевно? Так, в Чикаго один з найприкольніших концертів. Ми просто в Чикаго ми приїхали, і в нас ми згадали, коротше, Айс Вінтура, коли він казав «Щикака!» пам'ятаєш? Там була літуча миша біла «Щикака!» І він, тіпо, найобу так місцьких аборігенів, тільки там скажеш слово «Щикака», вони мають клонити коліно. І він, тіпо, різні слова казав і потім такий каже «Чикаго!» І ти, оп, присілин. Ах, наїбав. Ну, коротше, ми цю фішку вспомнили. І ми, коли пісню відігрували, коли бачили, що публіка класно реагує, ми робили так «Щикака!» І всі теж не розуміли, в чому прикол. Ну, як би, всім нравилось. Ось так. Історія ось така. Головне – виразна фішка. У нас є пісня «Чикаго». І, ну, ми її в джазовій програмі граємо. І там йдеться, що я бідолага, що живу не в Чикаго, а в містечку Новаводолага. Новаводолага – це містечко Харківській області. Дуже таке, ну, не дуже перспективне. Якось ми стали першим україномовним гуртом, який виступав на день містечка. Нововодолаги? Так. І в нас же пісня про Нововодолагу. І я вирішив поставити її на біс. Думаю, блять, оце буде, сука, гвоздь. Вони вимагатимуть її. А оскільки ми були першим і не виключено, що останній україномовний гурт в цьому ПГТ Харківської області, вони не знали, що треба кликати на біс. Ну, дограли артисти, ну що, пішли бухати. І ми такі, блять, ее, ви куда? І так ми її не зіграли. І потім виступаємо в Чикаго. Ви її галімо виступити? Що ні, ні, ні. Тепер включай цю самограєчку. Можливо, можливо.
[Фоззі]
Це я так був? Не достукалися.
[Дмитро Зезюлін]
Так от, Чикаго. Я знову вставляю пісню Чикаго Сит Ліст. Із-за того, що перетягнули попередні артисти. Сука. Той, хто закриває, йому раптом скорочують половину програми. Потім ще 60% програми. І я викреслюю Чикаго. І думаю, та блять, ну що ж це за, що ж це за прикол такий, що ця пісня не може ні в Невидолазя, ні в Чикаго. Але добре, що фестиваль тривав дві доби. І наступно я сказав, мені похуй. Мені похуй, блять. Оці от артисти, які затягують перед нами на довжину нашого виступу. Це ніяк не впливає і нічого не буде викреслювати. Їбіться, як хочете. Пісня має прозвучати, має відбутися, блять, історично. І заспівали все таки? Заспівали. Окей. Добре. Ну тоді закінчимо з Америкою, якщо більше у вас немає цікавих історій. Ні, історії не розказувати не хочеться. Ні, історії, які тверезами не дуже то й підуть. А про те, як ти однолюдинно зустрів Чикаго не можеш розповісти? Якого? Притулу? Так я розповів про це. Зустріли в центрі Чикаго притулу, який йшов в костюмі на з'їзд демократичної партії США. Він там був. Чим тобі не Київ? Ми жартували, що ми Тернополем пройшлися. Зустріли біля мосту притулу, це от покурили та розійшлися. Ну де ще? Маленьке містечко. Просто там максимальна купа дуже багато українців, але поляків значно більше, рази в три, в чотири. І, між іншим, закликали якісь проукраїнські американські діячі, закликали звертатися саме до українських спільнот. Тому що може бути казали, що 2% мешканців Ілліноїсу це українці, це може бути ключовим в боротьбі Трампа проти Харків. І ми питали в українців а хто за кого голосуватиме? Вони кажуть, ну тут, блять, за Трампа він, блять. Я одразу згадав діалог з бабушкою, що Янукович, ну відний мужчина. Там же є кілька штатів, в яких, власне, і визначається все, які сумніваються. І якраз оці долі відсотків, вони дуже важливі. І тому, до речі, багато зараз Харіс там про Україну каже. Трамп теж. Але вона більше стукається до поляків, бо поляків більше. Так от, там ще є кнопка спонсорства. Це от така нова фіча. Можна закинути трохи грошей, як Патреон, так і на Ютубі. Якщо раптом відчуєте різке бажання, то зробіть Валерона щасливим. Закиньте йому. У нас є своя теорія щодо цього. Ми з Фозом її побудували, вибудували. Ти зрозумів, про що я в інстаграмі пост про однокласницю, про аральницю з найкрасивішою сракою. Потім приклад вдалої комунікації, як почали писати. Він, коли мені вчора в автобусі, я їхав в автобусі в Україну, повертався, і у нас був кол щодо цієї зйомки, він мені розповів про цей скандал, бо я його не застав. Я сказав, що, мабуть, це була підводка до якоїсь реклами. Я теж так подумав, що це була реклама інтеграції з психологом. А потім я ще послухав якийсь випуск з тобою, де ти сказав, що ти займаєшся кризовими інформаційними комунікаціями. І тому це склалося в... Могло бути, взагалі, ще прикольніше, але я не розкажу, які там сценарії можна було ще зробити. Догодуй, ну це ж, блять, подкаст. Не віриш, приймі за сказку. Там можна було, наприклад, зробити тіпа, що... Ну, якби, звісно, якийсь Берент на це погодився, це вже з часом так розміщаюче, що ми потім робимо, якщо ми робили, які ти однокласник, які ти однокласниця, це два пости, який ти однокласниця, один пост. Потім на наступній день ти виходиш, який ти однокласник? Потім ми кажемо, і, тіпа, хто ти сьогодні? І ми виставляємо кожній з наших фотографій. Дмитро Зазюрин там, та-та-та-та-та. Були за те, що вчительський синок, за маленький зріст, Ілля Случанков, називали, як же, нашу гітаристу називали, чи підріла їм в школу, чи що, ну абсолютно, але абсолютно якби не обосновано, теж зато було. Кожен має якісь свої дитські травми, але зараз кожен з нас це ми. І в кінці ти робиш останній такий слайд, це ж каруселі були. Останній слайд зробиш, не більше звертатись до психолога, і ти робиш, допустим, бренд майндлі, хоп-хоп, хуяриш, і виявляється, так це все була комунікація. Ніхуя собі, оце, блядь, кани нахуй. Ти маєш на увазі канський фестиваль реклами?
[Фоззі]
Ну, тільки в діджиталі.
[Дмитро Зезюлін]
А взагалі в планах був ще один пост якийсь далі, продовжувати цю штуку? Ні, ні, ні. Чи просто проїбались, ти хочеш сказати, трохи? Не прорахували рацію. Мені просто не істої когорти людей, які очікували, що це задійне стільки людей. Тобто я виріс в досить сурових обстоятельствах, я не думав, що таке мене, ну, когось може задівати. Серйозно? В 24-му році? Я тільки що окунувався в цю хуйню. Я ж кажу, тепер, якби... Тільки що фемінітиві в словах. Я сам за фемінітиві, вони дуже красиві, але за весь цей двіш, ну, якби, не ожидав. Тобто курс прийшов з комунікації? Ми там все чітко написали, чому це неправильно. Тобто там є висновки, все розказані, що не так з нашими постами.
[Валерон]
Але це не реклама того психолога.
[Дмитро Зезюлін]
Ні, ні, ні, це було чесно. У нас навіть, я зробив скрім, як ми сиділи і консультувалися із ним. З приводу саме гумору, тому що він сам вивчає гумор. Олександр, він вивчає гумор. І, тіпа, проблематику гумору, чому це когось вкурлює, чому комусь царан. Тобто ми звернулися до людини, яка досліджує питання гумору і травм в гуморі. Добре, що ти згадав психолога. Я якось з психологом знайомим обговорював ваш кліп. Який? Масандров. Ти являєшся психологом?
[Валерон]
А, психологом.
[Дмитро Зезюлін]
Ні, ні, за своїм. Вибухали. Вибухали і я обговорював, оскільки мені було важко зрозуміти, як це війна. І під час війни виходить такий контент, який в жодний спосіб, ну він зовсім інший. І мені пояснило, що оскільки цілюва аудиторія цього контенту – жінки, їм дуже важливо під час війни відчути себе, а, жінкою, відірваною від реалії війни. Ескапізм. Так, і відчути себе частиною світу, бо світ розвивається в цьому напрямку шаленими темпами. Маятник хітається, от, біля чоловіків вибачаються, маятник хітається, біля чоловіків вибачаються, маятник хітається. І вони хотіли відчути себе частиною людства, яке обговорює такі речі, хай під час війни. І ось я був налаштований, чесно тобі скажу, проти. Скептично? Скептично, тому що я думав, ну, блядь, ну… А там все не так просто, я тобі зараз пояснюю. Там насправді все правильно. Але мене переконали і я визнав, що… Що таке може бути. Що таке може бути, що це правильно.
[Валерон]
Визнаю, давай, поясню.
[Дмитро Зезюлін]
Там історія набагато ширша була. Ми розуміли, що цей кліп буде, ну, як би, це не супер, так, викидати. Коротше, ми зробили таку комунікативну платформу. Ми за тиждень до релізу кліпа зареєструвалися на OnlyFans і випустили прес-реліз про те, що ми перша в Україні група, яка зареєструвалась на OnlyFans і наша розпуста буде там. А всі ваші підписки на OnlyFans автоматично йдуть на ЗСУ, на закупівлю дронів. От ми це зробили. Це був наш перший вкид. Це ж було таке, пам'ятаєш… На мене теж один плюс один приїжджали брати інтерв'ю. Коротше, це був перший вкид. Якась OnlyFans-стерео, пам'ятаєш, було на самому початку? Так, це дівчата заробляли зі своїх нюців, а ми як гурт, перший в Україні, взагалі, артист, який себе розмістив на OnlyFans. В Америці це якби положняком, а в нас це перший.
[Валерон]
Футболісти навіть розмістять.
[Дмитро Зезюлін]
Дуглас Коста Шахтеря колишній розмістився на OnlyFans. Що він там показує? Звичайно, там багато порнухів. Багато, але там є і інше. Але не обов'язково. Ми туди виклали таку нюффот-сесію. А потім ми викладаємо цей кліп. А там же всіх вопрос, так лизав чи не лизав? Якщо ви хочете подивитися, лизав чи не лизав, бекстейдж цього кліпа на OnlyFans. Приходьте, записуйтесь. І це все згорнулося в одну велику історію допомоги ЗСУ. І це досить було органічно. І, по-моєму, нівелює твій випадок. Мені пояснили, оскільки... Ну як, блядь? А потім, а отак? А отак ти думаєш? Блядь, я відстав. Але якщо з іншого боку на фази теорії подивитись з точки зору маркетингу, то жінки 25-44... Найцікавіше, дивись, за цей пост нам треба було вибачатися, але всі були в захваті від того, як я лежу пісько в кліпі. Але давайте уявимо іншу ситуацію. Ми знімаємо, де дівчина відсмокта член чоловіка. І навіть якщо того члена винесли, яка б була реакція? Всі б зафукали і сказали, що це...
[Фоззі]
І такі кліпи були.
[Дмитро Зезюлін]
Це був би хейт. Це б сказали, що це дуже хірово. Але коли я лизав пісько, то всі аплодували. Але я думаю, що більшість тих, хто аплодував, прийшли в той же пост і почали, тіпа, хує соц. Тобто маркетингово все правильно прорахували. Так, з точки зору маркетинга, найспроможніша аудиторія, і в Ютубі теж, в тому числі, яка найцікавіша рекламдавцем, це жінки 25-44. І ви якраз б'єте в цю аудиторію. Ні, ми насправді так не б'ємо. Якщо подивитися нашу аудиторію, у нас більше чоловіків. Та ладно, я був на концерті. Ти просто звертаєш фіксацію уваги на гарних жінок. У нас просто, так, жінки, але вони дуже гарні. Я тобі показую. Тебе є в телефоні Ютуб-студія з вашим каналом? Давай подивимося аудиторію. Давай. Цікаво. Я ж не обманював. Цікаво. А я думав, що чоловіки. А Інстаграм? Більше жінок? Та-дам! Блін, я пам'ятаю, коли ми дивилися, що все-таки було 56 чоловіків. Ну, зараз трохи перекочувало. Ну, і може ми підвищимо жіночу аудиторію на нашому каналі. Це та аудиторія, яку 1+,1 називає Антоніною. Можливо, так. Є така історія. Я коли на телебаченні працював, на СІТІВІ каналі... Вибачте терміново за цю... Всі працювали на телебаченні? СІТІВІ позиціонувався як більш чоловічий канал. Що? Ну, що, все? Опа! Давай. Я ж не обманував, блін, бо я пам'ятаю. Та! Що? Чоловіків більше 54, жінків 45. А тому що чоловіки реєструють аккаунт, а жінки дивляться. Чоловіки дають їм гроші на книжки. Чоловіки сплачують на YouTube, щоб не дивитися рекламу, а жінки з їхніх аккаунтів дивляться Latex Fauna. Але це теж скандал був, да? Цим дають гроші на книжки. Так, пояснювальна бригада. Що за скандал? Ну, якась чувака, який давав коментарні рекламування... І каже, що зазвичай жінки купують книжки, але, звісно, ці гроші заробляють чоловіки. Його не в тому самому шакалячому експресі.
[Фоззі]
А потім всі почали гнати хохму. Так, ну сьогодні дякую Монобанку, що я зміг закинути трошки грошей своїм жінкам на книжки.
[Дмитро Зезюлін]
Ні, на книжкових зустрічах 80% — це жінки. Але звідки вони гроші? Це була шутка. А якісь фіністські організації не зверталися до вас через це? Я не знаю, чесно кажучи. Знаєте, що я роблю? Колупаю звідси воск і полірую цю штуку. Ладно, це щоб, якщо комусь буде цікаво, чим я заліпаю тут. Може чайку? Давай. Ні, не зверталися. Взагалі, як на мене, цей весь експрес пройшов досить зрілищно і інтересно для всіх. Мені здається, вони просто хочуть бути в тренді, бачать, як це працює на Заході, цей кенселінг, якась Джон Ролінг отримає люлей за те, що старої школи жінка. І якось підхоплюють ці наративи і вводять їх сюди. Я не думаю, що воно якось дуже працює під час найбільшого випробування в історії цієї країни, але тим не менш галасу від цього іноді достатньо. Як добре, що я вже 10 років не можу відновити пароль до твіттера. Він просить якийсь генератор кодів. Я щось роблю, якось треба було поширити якийсь збір. Мене попросили і я годину намагався відновити свій твіттер, який я закинув 10 років тому або навіть більше. А потім його купив Ілон Маск і це остаточно стало нецікавим. А що це за чай такий вкусний? Це копчений він здається. Це не інтеграція. Це інтеграція, скажімо. Ні, ні, ні, це бермен диктат. Це їхній такий цей, так? Ні, просто вони... Ми запитаємо. Мені здається це копчений улун, щось таке. Це китайський якийсь, так? Він просто ще й міцний такий, так?
[Валерон]
Може розбавити якимось бухом. Ні, ні, ні, мені сподобається.
[Дмитро Зезюлін]
Горілка? Ні, ні, мені сподобається. Він, мабуть, ще й суне. Чув про такого людину Данила Гетьманцев? Чи Гетьманцев? Ні, не чув. Ну щось чув слово, ну слово сполучення. Він дуже високий, я якось зіткнувся з ним на ICTV. Ну так, він десь з мене зрослим. Це народний депутат. Він голова комітету з питань податкової політики і так далі. Він каже, що всіх українців, які заробляють на OnlyFans, їм треба задекларувати доходи. А в нас там через Україну проводиться, і коли виводиш ти гроші, автоматично платяться там податки. Так що? Так що ти обіграв Гетьманцева. Там коли це виводиш, ну типу, ми ж зареєстровані там як українці. Це якби ми були застровані як американці. А так можна це зробити. Мене свідомо цього не робили. Тобто клік був би дорожчий. Тоді ти бабки виводишся. А там коли ти виводиш, вони одразу виводяться вже з податків.
[Фоззі]
А ще є історія в тому, що у нас...
[Дмитро Зезюлін]
Так само як з кожного квитка. Ти платиш податки, щоб не вивезти гроші з квитків, ти маєш заплатити кучу податків. У нас ще є кримінальна стаття за розповсюдження порнографії і так далі. І у вас там нема порнографії. OnlyFans теж постійно...
[Фоззі]
Мусора коли приходять...
[Дмитро Зезюлін]
Було проведено контрольне закупівля партії порнографічних матеріалів. Зокрема, і оцим канцеляризмами хуярять. І ти це слухаєш і думаєш, оце ти мразь. З мусорами в мене свої щита. І знов таки під час війни, коли вони цим займаються. І він постійно про це пише. Пишається, що я зараз OnlyFan оподаткую. Ми говорили про алкоголь, порнографію. Що про що треба тепер поговорити? Про наркотики? Звичайно. З Дмитро. З амбасадором цього питання. А що ти думаєш, у нас зараз медичний канабіс легалізували? Нарешті. І дуже позитивні відгуки щодо цього. Особливо з приводу травм військових насамперед. В нас якраз був отой розповідав, що він засинає тільки CBD. Намагався мене спрямувати. Я спитав потім свого друга лікаря. Він каже, тобі ні. Ти поможеш? Ні, я під подкасти засипаю. Я взагалі, чесно кажучи, люблю практично всі наркотики в світі. Кроме трави. Чесно, траву я взагалі не люблю. Яка б вона не була. Ну, CBD взагалі не розумію. Да, муха, зайоби. CBD буває, що так покуриш, да, воно тебе розслабляє. Ти такий можеш, да, але краще поспати. Але все одно, коли його багато перекушуєш, все одно такий трохи легкий за ним шлейф якоїсь уєти, якоїсь зміни є. А таку не CBD травку, а цю індіку чи сатіву, до мене все час тільки на крут. Я все час думаю, що моя життя кудись не туди повернула, і зараз щось, ну, зміна. Це просто не мій кайф. Я давно вирішив. От Бодя постійно поміхав. Типу, що з пипецькою. Так, він просто її спурював. Ми якось їхали на гастролі, він дунув. І ми їхали. Тут дисклеймерів треба буде давати, що ми не пропагуємо. Так, не пропагуємо. Чи то Дунаївці, чи ще щось, кудись по якихось дорогах Чернівецької області, які ще за Цезаря були побудовані, чи то для танків, чи ще щось. Якісь сільські дороги ці бруківкою укладені. І дуже довгі. Там пояснювали, щоб техніка могла дійти до Дністра, чи ще кудись. Коротше. І так от Бодя в такому стані придумав назву для кавербенду Elton Clapton. Він переплутав і назвав... Ну, це Elton Clapton. І ми їдемо...
[Фоззі]
Я не чув вже цю історію.
[Дмитро Зезюлін]
Ні, оцю ти не чув. І Бодя побачив лісінка з удивленими глазами. Чи не чув. Накореним? Так. З вікна буса. Ми їхали в Єтнам, називається, коли ти відчиняєш дверця та бокові буса і їдеш, щоб свіже повітря. І Бодя сидить з цим своїм ж таким. Він же не боров. І той такий. Блядь, ви бачили? Лісінок з удивленими глазами. Ми потім згадували йому цього лісінка. Він розповідав, що лісінок сидів отак біля дороги і проведжав нас поглядом. З удивленим поглядом. Ні, може бути цілком. Взагалі, за Бодям зазначалося, що він, тіпу, накорений і щось з ним не таке відбувається. Він дуже вірений. Тіпу, накорений ще краще, ніж трезвий. Ні, але коли люди прикурюються... То ти залігалась повністю, так? Чи якимось чином межі потрібно? Навіть не залігалася героїна, не залігалася кротома, який зараз є легальний. Рекретчений такий, так? Як американська модель якась така? Чи... Якщо чесно, братан, я не розбираюся в моделях американських. Я думаю так. Можна, щоб було... Екстазі? Ну, тобто... МДМА. Травку, думаю, спокійно можна розрішати. Те, що не шкодить, те, що не робить людину агресивною, якоюсь соціально безвідповідальною. Зараз в тій самій Америці траву курять скрізь. Ти постійно чуєш запах. А цигарки не можна, не скрізь. Це немає в цьому дискримінації? Получається, що менше. Тіпа, в цигаретах більше вряда. Ну, звісно. В цигаретах більше вряда. Є ж ще шкала цього вряди в ООЗ. Є шкала ще залежності? З чого? Зі скок? Ну, так. Там же ж є шкала так. Вона як? Там формула йде. Яку шкоду ти наносиш собі, яку шкоду ти наносиш оточенню і щось там ще. І це все збирається в одну кухню. І маєш вибачитися, коротше. Курюєш і кажеш, вибачте. Так от. І там травка, ну, взагалі десь в самому низу. А алкоголь в самих топах, наприклад. А алкоголь і табак де? Ну, я про татюн, чесно кажучи, не пам'ятаю. Але алкоголь, героїн, кокаїн, вони там в верхах, звісно. Оці креки всякі, амфітаміни. Не зрозуміло. Люди згоряють і починають вже... Чудить бити. Чудить. Ну, а оцей наркотик, який в Канаді, ми теж їхали через Ванкувері, через центр міста, і там цей палаточний город. Їх звозять, оскільки клімат в Ванкувері більш лахідний в порівнянні з усією Канадою, їх звозять туди, щоб вони перезимували, вважаються, що їх хочуть. І там тобі показували синю підсвітку на вулицях? Ні, ми були зранку. Синя підсвітка, тому що, щоб вони не ширялися на вулицях, бо синією підсвіткою вєни не видно. І там в центрі прямо такий табір їх. Там в центрі міста? Так, і це дуже жахливо виглядає. І ти такий думаєш, яка країна, Канада? І це наркотик якийсь китайський, який швидко 100 разів круче підсаджує тебе, ніж героїн, і дуже швидко люди вмирають, тіряють ум. Тобто злізти з нього неможливо.
[Фоззі]
І ти на це все дивишся і такий думаєш, ніхуя себе, я такого взагалі ніколи не бачив.
[Дмитро Зезюлін]
Як Америку на Оксі підсаджували, це теж. А це що? Це знеболювальне. Тільки 2% людей підсаджується на поп'яти. Причому зараз кілька серіалів про це. Так, я дивився всі серіали, оскільки мені було дуже цікаво. Вони нарешті почали з серіалами битися з концернами, з фармацевтичними, які мільярди отримували. Причому там ніхто підсумку винний не постраждав. Ні, там визнавали винних, бухгалтер. Бухгалтер, так. Директор. Та-та-та-та. Директор Товки. Та-та-та-та-та-та. Та, наркота там дуже активно скрізь, і я не знаю, чи вдаль... В Усталі Олег Дозолав би, звісно, гриби і ЛСД. Ну ти як не послухаєш якийсь випуск з тобою? Ти самі мене питаєш. Амбасадор грибів, знаєш? Ну так, я навіть зараз під мікродозингом. Та-дам, пускайте рекламу. Давай про дитинство поговоримо, наприклад. Допустимо. Десь ти теж казав, що ти прям хотів поступити в Шевченка. Та ну це не те, що хотів. Мама хотіла. Батьки? Вони теж в Шевченка вчились? А, брат, ти маєш на увазі. А батьки? А я до низького класу взагалі не знав про існування Шевченка. Потім подивилися, які найкращі університети. І все одно, я поступав в Шевченка і паралельно в Харківську юрокадемію.
[Валерон]
Ярослава Мундрова?
[Дмитро Зезюлін]
Так, Ярослава Мундрова. Батьки більше хотіли, щоб я поїхав в юрокадемію. Щоб бути рядом? Бути прокурором. Ааа, вони хотіли, щоб у тебе були гроші. Звідти виходять. Ну і до Запоріжжя, в принципі, ближче було. А, ти з Запоріжжя? Так, я з Запоріжжя. Харків? Харків. Так, Харків був ближче. Ментально. І географічно. Людину з Запоріжжя впустили в червоний корпус. Килими починали з цього на підлозі.
[Фоззі]
Погруддя.
[Дмитро Зезюлін]
Так, так, так. І пів. Я такий, блін, ну, в Харків я не хочу більше поступати і бути прокурором. Ну, в Харкові з тебе взяли дуже багато грошей за це. Так, грошей в нас не було, я чесно поступав. Судді, прокурори, всі. Ну, історичний, це куди не історичний. Єдина людина, яка закінчила Ярослава Мудрова, здається, без грошей, це наш колишній піаніст Олексій Саранчин, який закінчив консерваторію. Ярослава Мудрова, не знаю навіщо, оскільки він лабає. Консерваторія Ярослава Мудрова? Так, оскільки він лабає. Вбив? Ні, ні.
[Фоззі]
Микродозінг не рятує. Давайте я її юбну, блін.
[Дмитро Зезюлін]
Ну все, вона пролетіла. Якщо вона сяде, повідомте мені, я все ж таки бармен. Говоріть, я її юбну зараз. І з першого разу не поступив ще, і все одно продовжив. Іти до мити. Рік чекав. Це ж якась батьківська настанова була. Тіпа, ну, так, я не знаю, чи батьківська настанова. Насправді, я більше нікуди не міг. Ми зможемо оплатити одну чашку? Так, зможемо, тільки ти на мене ж розіляєш. Просто я більше нікуди, крім журналістики, не міг поступати, бо я ні в чому, крім української мови, історії. Цікавий випуск буде. Ну, там, англійське, це то, що я добре знав. Тому це набір просто моїх знань, які мені дозволяли кудись поступати. І зараз плюс-мінус таке, що в чому в мене є талант. А яке було в тебе кафедра чи спеціальність? Інститут журналістики. Ну так, а там всередині було розголошення? А, ніколи я не поступив, у нас ми вчили все. І теле, і радіо, я вчив всі-всі предмети. А я тоді працював… Тобто не було спеціалізації? Я працював ведучим ренкового шоу «Підйом», і вся група обрала телебачення, а я радіо. Бо тоді ще в мене була щоденна автомобільна програма на харківському. Пересунься, сука. А куди ти ходив на практику? Ходив кудись? На практику я ходив, спочатку ходив, така була газета «The Ukrainian Weekly». Я там навіть про «Fifty Cent» написав статтю. Коли він виступав отут в трьохстах метрах. А ти знаєш прикол, що його ж привезли на День народження в Конча-Заспу, а тут зачепили. Так, він виступав. Ми тоді розігрівали його, і він стояв якраз на балконі, а ми співали «П'ятдесят копій», як от… Баламут, на нього не чекали, а він вже тут. А назва була статті «Розбагаті, або здохне» чи ні? «Fifty Cent comes to Kyiv», і все. Вже просто було. «Comes to Koncha-Zaspa». Прикольно, я не знав навіть, що він приїжджав до Києва. Ну от він тут виступав в цьому… Варєн'є на вулиці. Варєн'є. Прикольно, прикольно. Але ти не працював, так, по спеціальності ніколи? Ні, працював потім я в газеті по-українськи. Я працював на четвертому курсі. Це практика була? Ні, я працював на четвертому курсі. Я пристав отримати стипендії і пішов на роботу. Про що писав? «Садгород».
[Валерон]
Серйозно?
[Дмитро Зезюлін]
Так, «Садгород», потім «Подорожі», «Медицина» особливо. Прямо по медичним цим штукам. Ну якісь такі цікавинки. Я боюся в себе вбити. А Фос писав «Гороскопи» від себе. Тобто придумував? Так. Я теж деякі матеріали придумував. Три роки я писав, був редактором полос «Нєвєдєме» в тілі «Нєдєле», «Спорт» і «Музика». А грати почали ви ще в університеті? Ну я ще в школі почав грати. Питався якусь групу зробити в школі. Ну так там взагалі нічого не вийшло. А в університеті з першого курсу почав грати з тими пацанами, з якими ми «Летекс Хавен» започаткували. Але це було значно пізніше. Ми започаткували, тому що ми згадували, як нам класно було в інституті грати. А давайте ще раз попробуємо групу зробити. Ну давайте, зробили. І зараз ви граєте всі університетські друзі? Вже обидва цих хлопців покинули нашу групу. На жаль. Ти так почав, що я злякався за їхню долю. Ні, з ними все добре. Добре, добре. Костя, зокрема, зараз, наскільки я знаю, тренує водолазів в ССО. В морських котиках, мабуть? Ну щось типу того. Не знаю, чи це можна говорити, але я вже сказав. Ну ти ж додав, мабуть. Ну так, мабуть.
[Фоззі]
Либонь.
[Дмитро Зезюлін]
На мою особисту думку, можеш вибачити. Ну він був у штурмових військах, але потім, оскільки, мабуть, я думаю, що він цінний кадр, як інструктор, то він... На якому інструменті він грав? Він грав на гітарі. На гітарі? Так. От, і він тренує цих, походу, водолазів, спецназівців. А як ви розходилися? Він у нього паді, він рескью-дайвер, в нього дуже класні сертифікати. Він неряв в кучі всяких місць. А як ви розходилися? Гроші ділили? Оце не буду нічого розказувати. На жаль, сорян ти. Наркотики так, а про це ні. Про наркотики, так. Це таке особливіше. Я забув сказати про концерти. Ми коли говорили про чинок, я був на концерті. Про чинок концерт. В Ужгороді, до речі. В Ужгороді? Так. Прикольно. Жінка повела?
[Фоззі]
Так. А ти їй дав гроші на клі?
[Дмитро Зезюлін]
Я не дуже слухаю, я більше реп слухаю. Але вона слухає, ми пішли. І, в принципі, Ужгород таке місце, де треба на кожен концерт ходити, чим ми займаємось, не можна пропускати. І мене вразило дві речі, знаєш? Перше, тому що ми до цього були на фестивалі, це було минулої осені, ось якраз десь в цей час, в листопаді, здається, ви приїжджали, 23-го року. І ми перед цим були на цьому «Файне місто», перший фестиваль, який в Україні був для початку повномасштабного вторгнення, у Львові. І там дуже було просіння. Це недавно?
[Валерон]
Ні, це минулого літа. Це у 23-го влітку.
[Дмитро Зезюлін]
Влітка він теж був у Львові? Так, так, у Львові. І це він перший раз таку велику штуку організували з початку вторгнення. І таке враження було нереальне, що купа людей, знаєш, але все одно постійно повторювались про війну, про війну, про війну і так далі. А у вас на концерті, ти під час концерту взагалі жодного слова про це не сказав? Про те, що війна, яка ситуація і таке. Ну тобто, з одного боку всі відволікаються від цього, а з іншого боку мене це здивувало. А друге, що мене здивувало, це жінки, які кидали лівчики. Я відразу подумав, що це підставна штука, що ви їх домовляєтесь з кимось. Якби була підставна, труси б кидали? Так і труси кидають. Абсолютно видно, що це ношені сьогодні труси. В нас є екземпляр, може зайти до нас на базу до цього часу.
[Валерон]
А ви ще забираєте музей?
[Дмитро Зезюлін]
Так, в нас все лежить. В акваріумі такі великі, ми туди все зкидаємо, всі лівчики, трусники.
[Фоззі]
Збираєте з кожного концерту?
[Дмитро Зезюлін]
Так, це ж уваження, це ж тобі подарували, треба ж вважати. А чи хотіли, щоб їхні труси лежали? А чи давали вони дозвіл? Ану вибачте, швидко. Я більше не буду пропонувати вибачитися, бо навіть вже мені не здається вибачитися. Так, окей, з цим розібралися, але потім ви проводите аукціон. Так, а потім я розігрую гітару, в якій я граю. Я, чесно кажучи, не стежу за тим, що я коли буду казати. Я ніколи не планую своїх спічів. Якщо мені, наприклад, посеред концерту взагалі не хочеться жодного слова сказати, то я не говорю, я не хочу бути ненастоящим. Тобто я ж потім все одно розігрую гітару. Я говорю, що вона піде для ЗСУ, я готую репери. Є американська традиція, коли в них дуже багато говорять між піснями. Так, так. Бувають такие концерти, коли прямо… Там, мабуть, почалось з Джонні Кеша, що він там втєр про долю, про долю, про долю, а потім пісня про долю, затім з іс �одного прама дуже довго. Ну, ВЦОЗ Monroe Beurrt теж багато� кажем між піснями. Ну, в мене раніше, коли ми тільки починали, я теж якось побільше говорив. А зараз про це якось не хочеться. Я тоді теж ніколи не думав про це, що я буде говорити. Якийсь мені захотілось щось казати. От, друг, ти кажеш в той момент, а ось спеціально там планувати, щось задумувати, я не можу. Тим більше я не хочу нікому нічого таке доказувати, щось затирати, претендувати на якусь там інтересну мислю. Типу позиція така, що все сказано в піснях? Ну, просто ні. Просто я питаюсь жити в моменті. Знаєш, якщо мені в даний момент хочеться щось пизданути, я пиздану. Якщо не хочеться, я не пиздану. Ну ти не будеш думати, готуватись, я зараз вийду.
[Фоззі]
Так, не хочу, не хочу.
[Дмитро Зезюлін]
До речі, про жінок і чоловіків на концертах, я згадав, що я бачив відос вчора, передивлявся на каналі у вас, що у вас є прапор, підписаний якоюсь бригадою, що прямо чуваки з бригади слухають Текст Фауну. Особливо розвідники, там чисто розвідці люблять. Це, знаєш, максимально, такий диссонанс пісні і… Ні, таке що, там же такі ж самі хіпстери можуть бути, які нас слухають. Або не хіпстери, а просто музика, це ж не ти вибираєш, що тобі подобається, а те, що подобається, вибирає тебе. А якісь відгуки приходили вам, що, я не знаю, в бій йшли від Текст Фауну чи в окопах? Сказали відос, як на завдання йдуть, слухають лайм, таке всяке. Або як там розхуярили з якоїсь фп-вішки під наш трек. Ну, коротше, багато всяких контентів тут пороблять під нашу музику. Ну і взагалі, ця музика допомагає розслабитися. Там вже теж тобі хочеться якось ескапізму. І досить часто ця музика може бути релаксантом. Ми хотіли поговорити про Суржик. Я якось писав книжку героїв, я розмістив в Черкаській області. Оскільки саме в Черкаській області ми дуже багато років відпочиваємо. А, я там теж буваю. Після того, як він прорекламував місце, я туди приїжджаю. А що це за місце розказуєш? Будеш багато знати, повернешся в Запоріжжя. І я з 92-го року ще з Харковами їздив. Колись це було не мас-маркетом. Ні-ні, воно дуже довго не було мас-маркетом. І я якось захотів щось в знак пошани до цього місця. Я захотів щось зробити на Черкасьчині. І опитував людей з Черкасьчини. І двом людям з Черкасьчини надіслав книжку до того, щоб вони мені якось вимовували. Бо більшість людей, я описував будинок людей похилого віку. І мені було важливо вловити, чи правильно я все зрозумів по діалектизмах і так далі. Я надіслав Сагамонову і Хливніку. І обидва не змогли її дочитати, оскільки вона їм на початку здалася такою депресивною. Вони сказали ФОС, ні, вибач, ні, ні, ні, ні, ні. Що перетаманне Черкасьці говірці? Ходив-сидів, просив. Цибай, а не плигай. Цибай, плигай, але не стрибай. Казати, не стіл, а стіл. Залазь під стіл, не стіл, а стіл. Стіл лавін'ю. Потім казати, не білій, а білий. Білий. Не пом'якшувати приголосні перед і. Нравиться це. Нравиться. Обов'язково включиться в фінальний монтаж. Якщо буде третє видання, я щось додам, бо я люблю такі штуки. Саме вони додають відчуття часу, місця. Ходив-просив-сидів. Дорідень. Не добрий день. Дорідень. Або добрій день. Добрій день. Добрій день, синок. Не білий налива папіровочки. Якщо згадувати, може бувати. Я теж колись невеличку повість написав. Макатерщик називається. Вийдеш? Ні, вона десь там лежить. Але колись могилянці не зачитувались. Могилянці? Могилянці колись не зачитувались. Я так багато друзів зустрів, що вони знали мене не по «Латекс Фауні», а по тому, що я написав цю повість. А які розповсюджували? Тоді був «ЖЖ». Я її через «ЖЖ» опублікував. Бо я не знав, де великі тексти можна просто опублікувати. Ну, я там просто опублікував. Це ще був 2010-2011 рік. У тебе ж теж був «ЖЖ», правда? Був. Також. Пастіть твоє «ЖЖ», як сказано в класиці. Хливнюк якось нас в день, коли мені стукнуло сорок, ми грали з бумбоксом в Черкасах, і Хливнюк, щоб мене розважити, повів… В бордель. Що? В бордель. Ні. Відомий черкаський бордель. Ні-ні-ні. Повів мене в Чебуречну, яка поруч. На базарі? Ні, не на базарі. І показав, як місце біля якого. Ми згадували, коли він був тут, що з нього красівки там зняли. А моє брато красівки зняли, до речі, в Закарпатті. Так? Це ще було, коли мені було чотири роки. Але я пам'ятаю цю історію, як це була така травма всієї родини. Ми там були я, мама і обидва мої брати. В санаторії? В Карелині-Карпат.
[Фоззі]
Є такий санаторій в Карелині-Карпат.
[Дмитро Зезюлін]
Звичайно, у мене мама там була.
[Фоззі]
І цей.
[Дмитро Зезюлін]
І пішли мій брат зі своїм кентом-слоном гуляти, і їх там слона зняли кожену куртку з брата красівки. Ну, отаке там було. Так, я пам'ятаю цю історію.
[Валерон]
Отаке були часи.
[Дмитро Зезюлін]
А що це за піздата на тебе солома? Тепер ж мама ще одну купить. Біжова на пряжці. Давай, знімаємо. Що ти дивишся? А ти в Черкасах ніколи не живий ходив, так? Ну, я там лежав у лікарні. І часто приїжджав, так? Є в тебе якась наступність? Я приїжджав часто туди на всякі змагання. Ну, в основному це були всякі танчні змагання. А, КВН? Ну, типу, КВН. Вони не називались КВН. Вони називалися юні-пожежники. А, я теж такому брав участь, до речі. Так, соєдніли з дєцкі серця. Ну, це був, по суті, КВН, тільки на основному юні-пожежники.
[Фоззі]
А чому пожежники? А воно так завжди було.
[Дмитро Зезюлін]
То про пожежники, то про... Волонтери. Газ якийсь. Ну, коротше, там кожна група. Це, мабуть, ДСНС.
[Валерон]
Так, у нас таке точно було на районі.
[Дмитро Зезюлін]
А потім ще була така тема, як юні-волонтери. Ти допомагаєш там бабушкам, дідушкам, волонтерам. Тоді ж не було війни.
[Валерон]
Тимуров, це, типу, реінкарнація Тимурова.
[Дмитро Зезюлін]
І оце вас відвозили на шість днів у ліс жити. В палатках кожного свого району. От наш Тельнівський район був. Був свій лагерік палаточний. Там тих-тих, там сміли. Неважно, всіх цих районів. І це було прямо дуже класно. Це було в Холодному Яру. І під Чигирином. Коротше, оце був прямо дуже класний.
[Валерон]
Це казацькі такі справжні місця.
[Дмитро Зезюлін]
Класний. Там не можна було бухати. Ми, звісно ж, бухали. Іграли на гітарі. А хто ще з Черкащини, кроме Бумбіків? Група Дат. Сміло.
[Валерон]
Переможці Червоної Руни.
[Дмитро Зезюлін]
А де Unsleeping is a Woman, здається? Росава. Сквера. Сквера. Сквера – це Київщина. Це Київщина, але для мене – це Черкащина. Вибачте. Плохо, перепишуть камеру. Користуючися нагодою, хотів би… Звичайно, вибачатись. До речі, цей… Вінник. Черкащина – це і є Київщина. Вона ж стала Черкащиною тільки з совком. Насправді, це ж і є Київщина. Ну, над Дніпрянщиною, звичайно. Над Дніпрянщиною, так. Ти майже не відлічиш. Це Київське село чи Черкащине село. Тіпа по Говірці, воно майже одну хуй стреляє. Зараз, кажуть, Черкащина теж більш-менш спокійне місто. Правда, не прилітають? Ні, над ними шахети літають над Дніпром зі схилів. Ми якраз були в тому місці, про яке ми Валерону не розповімо. Цього літа. І якраз зранку… Цього літа ти був, так? Так, так, так. На один день, але заїхав. І якраз зі схилу хуярили і збили ракету над Дніпром. Не шахет, ракету збили. Люди, причому, потім відео в тапочках такі, в шортах. На світанку. Я чув думку, що воно недооціненне місто зараз. Що, по-перше, спокійно. По-друге, такий широкий Дніпро, наче на морі живеш. Комфортно. Там, знаєш, є якийсь такий курортний вайб. Десь чуть-чуть в Черкасах. І там ще є вулиця Хрещатик. Але коли в місто заходиш, там всі такі вулиці, ці п'яті етажки. Там депресивно. До Дніпра підходиш – опа, курортненько. А туди – опа, депресивненько. Навколо купа баз, відпочинку на тому березі. Ну, я не знаю, в Черкасах я б не жив. Кажуть, що ти в село переїхав жити. А в яке? Десь навколо Києва? Можеш не кидати назву? Так, так. Десь навколо Києва. Тобто в Черкасах би не жив, а тут в селі живеш. А тут таке село, знаєш, як багатоповерхівки не забудоване, так? Ну, я взагалі, мені подобається, в Києві мені подобається поділ. От якщо б я б жити в Києві, то я б жив би тільки на подолі. Там все це хіпстерове наше. Але там будинки такі старі і старі. А мені це подобається. Так, я думав, ти мав сказати, що ти б не рейтерський жив. Ні, рейтерська – це для оверхіпстерів, розумієш? Ні, там сильно просто понтов багато. А мені подобається поділ за те, що він такий весь і трухлявенький, і корявенький, але там можна і класно похавати. І ти постійно зустрічаєш там кучу своїх людей, своїх знайомих. Ти ведеш вийшо, і все часом когось свого бачиш. О, господин Могилян. Ну, реально, як в Тельному все, приїдеш. Привіт, привіт, привіт, привіт, привіт, привіт. Я випадково натрапив в Ютубі на канал дівчини про переїзд в село. І це в неї там багато відео, десь штук 30. І я одне відео повністю подивився, воно про айтішницю з Тернополя. Айтівницю. Айтівницю, вибачте, будь ласка. Айтівниця з Тернополя, а з Чернівців. Вона живе в Чернівцях, і вона купила на Гуцульщині прямо…
[Фоззі]
Так, я теж дивився це. Бачив, так?
[Дмитро Зезюлін]
Прямо в селі, в селі. Так, так, так. Прямо на горі. Таких насправді багато. Купила хату стару. І там холодно, щоб пиздати. І там взимку, мабуть, не заїдеш туди. Воно красиво і романтично таке. Але тільки не взимку. Взимку дуже важко заїхати, але вона там зробила санузел, ванну нормальну. Ну і великий ремонт. І от замість інвестицій в нерухомість в вигляді квартири, вона вже туди квартиру, напевно, вклала в ремонт цієї старої хати на Гуцульщині. Але вид, звичайно, в неї там неймовірний. В селі є багато переваг. В тебе не таке село, я думаю. Ні, не таке. Досить цивілізовано. Там є річечка, озерце, лісочок, і то, і сьой п'ятидесятий. Зараз це така популярна штука. Кияни переїжджають кудись в село, заводять господарство. Це для того, щоб убезпечитися мати автономні джерела електрики, води, дрова. Але мені тепер здається, вибачте, що всі проєкти житлові, які будуть в Україні, тепер будуть з підвалами, з декільками. Я в Німеччині опинився в такому будинку. Бункерамі. Так, там справжній бункер, такі саме три кімнати і три різні виходи. Я не знаю на випадок чого, можливо, там урагани і так далі. Але мені здається, що саме життя не в містах-мільйонниках, а в Україні, тепер всі будуть з огляду на присутність нашого хворого на всю голову імперського сусіда, що всі будуть будувати правильно будинки з укриттям і з можливістю декількох виходів. Це буде завжди вже з нами. В Ужгороді вони будують. Ми про Ужгород не говоримо. У вас навіть комендантської години немає. Знущання якісь.
[Фоззі]
Що це таке so sorry for my влада of my town?
[Дмитро Зезюлін]
Sorry for my French. Ти готувати любиш? Я? Так, люблю, звісно. Фос теж готує у нас. Так абсолютно здорова тяга готувати.
[Фоззі]
Я це не розумію, коли люди кажуть, що я взагалі ні готую, ні люблю.
[Дмитро Зезюлін]
Ні, ну це якраз в твоїй аудиторії. Хіпстерня не готує, хіпстерня замовляє. Хіпстерня, це я так образно кажу. Ні, та готувати просто це ж, по-перше, це цікаво. Ну реально це цікаво. А по-друге, в тебе завжди з'являються ідеї. В підручнику для сценаристів написано полюбіть готувати, бо мозок, коли ти щось ріжеш, він працює. І я так робив, коли я писав сценарії. Серйозно?
[Фоззі]
Прикольно, цікава думка.
[Дмитро Зезюлін]
Так, і якраз я перервався на те, щоб в нотатку сказати голосом, щоб воно розшифрувало текстом. Бо якщо ти готуєш, руки зайняті. І вони фарші. Так, так, так, як кажуть, весь Микіїв хуй в руки. І тут, оп, нотатечко, ідея прийшла. А якщо його вб'ють ось так? Ріжеш коронну людину. Коронне? У мене кілька. По-перше, шашлик дуже хороше роблю. А в чому ти замечуєш? Тільки пюре із цибулі. А, витискаєш… Ти витискаєш руками цибулевий сік? Ні, я в блендері роблю пюре із цибулі. Але спочатку ти кладеш м'ясо, посипеш його перше цукром. Столову ложку цукру. Сік пускає? Воно дозволяє цукор глибше проникнути маринаду в м'ясо. Потім ти посипаєш тільки чорним перцем. А потім все це засипаєш цибулевим пюрем. І не солиш. А солиш, коли викладаєш на вогонь. Тільки тоді. І тоді в тебе виходить солоненька корочка, а внутрі воно м'яке, м'яке, м'яке. Бо якщо ти його посолиш зразу… Дзінка, журнила ми записали. Якщо ти його посолиш, то сіль просто зробить м'ясо жорстче. А коли ти його посолиш прямо перед виходом на вогонь, то буде карамелізовано-солона корочка, а внутрі м'яке, сочне м'ясо. Солова ложка цукру на скільки м'ясо? На будь-яку кількість. Так, в принципі, на будь-яку кількість. Просто ти будеш розуміти. Один раз так спробуєш, а вдруг ти захочеш, щоб потім більше карамельності було в цьому шашлику. Чуть більше. Я роблю… Це людина з Абхазії мене навчила, але там треба дуже багато його витискати руками. Ти ридаєш просто. Ну так, бачиш, це ти саме. Але можна в окулярах це робити і тоді… А ні, теж попаде. А я для плавання. О, тоді так. А я зловив собі на думці, що навіть Євген Копотенко, коли сидів тут з нами, так детально не розповідав жоден рецепт. А, бо ми йому нічого за це не запропонували. І комбучу ти вариш сам, так? Ні, я робив комбучу сам. Ну і воно не вариться.
[Валерон]
А що робив?
[Дмитро Зезюлін]
Воно ферментується. А, ферментується.
[Валерон]
Вариться чай же ж, вариться.
[Дмитро Зезюлін]
Ну так. Потім що? Кімчи я робив сам. Кімчи дуже люблю. Потім що ще я роблю сам? Ну, мене ще таки не… Дуже хорошо роблю уху або рибну солянку, таке, що підводить, от баранину всяку тушену, таке мужське, знаєш, таке, що… Гуляш! Дуже хороший роблю. Ну, в принципі, все хорошо роблю. Він в тебе як суп, чи як жарбляк? Ні, як подлів. От я люблю на картошечку і на пюре. Цей гуляш, він так розстігся. Пюрешка, бовтаєшся, їв щось і…
[Фоззі]
Так, я дуже їсти хочу.
[Дмитро Зезюлін]
А от я от поїв шаурму перед тим, як до вас прийти. Так, прям спішив. Срав передів, згори летів, кстати, черкаська. Почекай, почекай, почекай, я це десь чув. Це Чепіного книжку назвав передів, згори летів. Ні, це Вася Байдак, у нього стендап є. І він так каже, що йому бабуся казала, чи мама, хтось тіка. Так, срав передів, згори летів. Вася, Вася, срав передів, згори летів. Так, коли спішив, накосячив. Ще в нас є таке слово дуже популярне – галатину. Тіпа, коли ти це… Що це означає? Тіпа, коли ти долбайоб тільки, кричиш, від тебе багато шкоди. Ти от, що із-за тебе плохо. Галатин, бо ти… Голосний. Голосний, так. І коли ти щось ніс, впав, розбив, знаєш, накосячив. Ти галатин, це дуже популярне слово. Тобто як слово «зідєш шлімазл», стало «шлімазий». Аглачений і шлімазий. Ні, у вас в Харкові є це дуже популярне слово – задрочене. Що ти задрачуєш? Є така тема? Було, я не думав, що це в нас. Ні, я просто замітив, що це іменно харков'яни, маків'яни часто це кажуть. Моя вчителька іноземної мови… Ти що, задрачуєш? Казала, задразнюєш. Задразнюєш. Але це була школа ще. А в нас Ілля розповів, наш случайний гітаріст, що в нього є… В нього сервіс «Чиста хата». Зокрема, він є також і в Харкові. І там менеджерка, коли був якийсь конфлікт із клієнткою, то ця менеджерка йому по телефону казала, «Ілля, ви мені вибачте, я вам чесно скажу, вона якась задрочена». Була зкорочена форма, вона називалась «Задроч». І ми в Америці зустріли типу Жека в Сан-Франциско. Та всі його зустріли. І Жека по телефону каже, що він мав зі своїм клієнтом нас відвозити в аеропорт, і він по телефону каже, що «Тю, ти що, задрачуєш, так договорились, на безпятнадцяти дев'ять, ти що».
[Фоззі]
І ми такі, блядь, опять задрачуєш. І теж від харков'янина.
[Дмитро Зезюлін]
Та, Женя, Женя яскравий штимп. Він нас возив в корейський гуй-гуй? Він пацанів кудись возив, але я, по-моєму, вже в тому Сан-Франциско так паде те саме, що я залишався в готельчику. Микродозинг? Ні, там був макродозинг. Та, це Женя, Женя дуже яскравий штимп такий. Так, так, він персонаж. Принагідно передаємо привіт. Ти сказав, що у гітариста теж є якась робота ще? Бізнес? Бізнес. У всіх є якась робота? Так, так. От пішли зараз артисти, так? Отой, айтішник, хто ще? Ну, не було б ковіда і війни, знаєш, вже б цього всього не було. Просто наскільки часи такі, що ти, типу… Турбулентні. Так, це завжди було логічно. Оскільки ти захищений, тоді ти більше можеш. Ну, шоу-бізнес – це певна кількість компромісів. В когось більше, в когось менше. А якщо ти маєш якийсь дохід, то ти тоді менше йдеш на компроміси. Менше… Відповідно, ти тоді… Можеш робити свободніші речі. По-нашему, по-харківськи, це називається «хавать сіми тарілок». Але ж тоді ти, типу, знаєш, не ставиш все на це, як американські репери. Ну, як? Не розбагатіємо дохід. У мене є, у мене є, в принципі, талант. Я хорошо роблю рекламу. Скільки б я не заробляв шоу-бізнесу, мені здається, якщо до мене буде заходити хороший рекламний проєкт, я за нього візьмуся. Тому що мені це дуже мало зусиль коштує. А, не дарма ти про Канна казав. А ти в агентстві працюєш якимось?
[Валерон]
Ні. Ти з особи?
[Дмитро Зезюлін]
Так, я собі спокійненько. А можеш, наприклад, чогось навести, що всі знають, і що це твоя реклама? Ну, хоча б один. Ну, я працював для Самсунг. Не згадаєш цю рекламу? Коротше, ти не згадаєш, тому що... Ми колись зробили дуже класну рекламу, яка тривала цілих 20 хвилин, і вона йшла при ролі, і ці 20 хвилин ніхто не хотів виключати, тому що вона була суперторогативна. І тоді тільки заходили окуляри VR-реальності, тільки-тільки вони появлялися, і ми в цих окулярах VR-реальності ввели «Батьківщину» людям, які 20-30 років вже не були в Україні, привозили в їх рідні місця, їхні хати, і показували це. І там люди дивились, і поплакали.
[Валерон]
А, це соціальний чин.
[Дмитро Зезюлін]
Так, це соціальний чин, і ми отримували награди, хуяди, там всі діла. Тобто, якщо говорити, це найбільша моя гордість, чого я добився. Давайте зараз подивимося шматочок найбільшої гордості Дмитра. Там 20-30 хвилин.
[Фоззі]
Ну при ролі-то при ролі.
[Дмитро Зезюлін]
Ну, коротше, це воно дуже тривало. Не 30 секунд, коротше. Не 30 секунд, так, воно багато тривало, і там чи 8 мільйонів, я не знаю, зараз опять напишу, але там не 8 мільйонів. А десь в Ютубі, коротше, є... Десь є, я вам потім ссилку скину, якщо треба, якщо захочете. А ідеї для кліпів ти придумуєш якісь, чи не всі? Для кліпів? Так. Ні, зазвичай не придумую.
[Фоззі]
Режисер?
[Дмитро Зезюлін]
Ще не було жодного кліпа по моїй ідеї. Ну, типу, за винятком того, що я сам щось знімав. Ти тільки постив в Інстаграм, так? Постив в Інстаграм, все.
[Фоззі]
З однокласницями. Да. Кстаті, цей пост, ну ладно, упустимо. А ти вже розповід.
[Дмитро Зезюлін]
Я не придумую кліпи, але я там кілька кліпів знімав. Один кліп знімав сам. Ні, два навіть. А це така штука, що пізніше кожен артист сам знімає кліпи. Ти розумієш, що у вас є тричок. Це взагалі ніякий не хід. Ти просто хочеш, щоб він вийшов не з картинкою, як знімав, а хоч з якимось відеорядом. Бо в будь-якому разі відеоряд кращий, ніж... Не кліп, а відосик. Так, відосик. Я там знімав два таких відосики. А ти ж теж там щось знімав, ні? Ні. Фагот знімав п'яник. На 70к. Кого? На косячі на 70к. Чи на 30к, чи на скільки. Та Бодя розповів, що там щось... Фагот мав знімати, набухався, прийшов сутра знімати, ніхто не розуміє, що там треба знімати. Я таку байку чув. Це вже в Боді мене виточним. На 70к? Та ні. Чи на 40к? В вас тільки за цих ми затихлися. 40к були? Було, 40к, 40к плюс. Мушу йти? Там де Фагот був режисером. Він 10 кліпів знімав. Я зараз рахую, гроші почекаю. Мушу йти? Це я вже не пам'ятаю. Там самоліт був, вроді. Був там самоліт? Чи не самоліт, підглядився режисером? А ні, це ж Боря найкращий в засобі. Коротше, в мене вже сплились... Літак був в кліпі, а решта... Але це знімав Тарас Хімич, і там точно не 40к. Літак, літак... Ну, а поки діда... А у вас які найдорожчі? До речі, я зараз задумався про це. Ну, під 40к. Ну, він от вийде, він скоро... Я не знаю, коли вийде наш подкаст цей. До кінця вересня вийде. Ну, а це от на початку жовтня, походу, уже може... І можеш назвати пісню? Це буде пісня Люцерна, називається. Агрохолдинги? А хтось іноземній знімав якийсь? Ні. Наш? Так, так. Олен Бадоєв. А, ну тоді і бюджет.
[Валерон]
Тоді зрозуміло, що бюджет.
[Дмитро Зезюлін]
Тоді і бюджет, так. Бадоєв, так. Пост, щось мені підказує, що в тебе за баром може бути рюкзак від Jägermeister. Він щоразу тут поліронує. Я на нього спираюся, не скажу чим. Дякуємо трав'яному лікеру №1 в світі і в Україні за цей подарунок для наших глядачів. А розіграємо ми його сьогодні за таку історію. У LatexFaun круті кліпи. От скоро новий вийде, як нам Дмитро сам розповів. Запропонуйте LatexFaun якусь цікаву ідею для нового кліпу. Коментар, який набере найбільшу кількість лайків, або історія, яка нам чи Дмитру здасться найцікавішою, отримає ось цей рюкзак з ось цим всім добром всередині. Плюс, звичайно, бутилка Jägер'я. Я перевірив всі кишені, все чисто. Можна розігрувати. А з точки зору вихідця з харківського ринку? Та, достойна, як кажуть в Харкові. Достойна. А фітанув би з ким? Та от не знаю. Хотів би, знаєш, фітанути з кіпасою. Це ж така пачка електронна музика. Просто мені треба було написати якийсь класний трек, пісню. І з ним зробити аранжування. І щоб ми з ним разом це зробили. Але ж тоді там не має бути «Латекс Фауна» як групи. А мають групи тільки я. Або якась одна партія від когось. Ну коротше, щоб дуже повноцінно друг друга доповнювати. Мені здається, що з кіпасою це було би прикольно, я думаю. А знаєш, що зараз вже популярні? Степан Гіга знову популярний. Ну це ж на приколі. З такими легендами. Ну так. Ну це ж на приколі. Так. Діти зреагували. Степан Гіга. Для мене це була пісня «На могилі моїй посадіть молоду яворину».
[Фоззі]
«За мною заплачуть родиня».
[Дмитро Зезюлін]
Ні, ну красива пісня. Так. І заспівано так. Так, так. Просто вона відлежалася. Скільки? Років 25-30. Хоча я пам'ятаю.
[Фоззі]
Зараз же цей сон, цей сон.
[Дмитро Зезюлін]
Це заскочило якраз через TikTok. Окей. Чогось погрешнілий. «На могилі моїй посадіть молоду яворину». І ти хочеш, щоб ми затанцювали. А Кем Гіга є? Ще ж якісь легенди. «Спало зібров». Ти, коротше, не розглядаєш таку мемну якусь штуку. Я тільки в музиці. Мені в музиці подобається музика. Понімаєш? От іменно мені подобається музика. Не прикол, не хохмай, навіть не текст. А от саме, щоб музика. А з цими, з курганами, це була теж про музику історія? Не про мемність? Тобто, що там пісня про музику. Підтворюєш мене за ритузіки, бо я зроблений з музики. Це історія була. Я, коротше, просто їхав на машині від мами Стального в Київ. Як буває, сам їдеш, і таки, нікого немає. І ти сюди їдеш. Я таки подумав, що мені прийшла в голову фраза «Я зроблений з музики». О, це прикольна хукова фраза. А який до неї може бути рифм? Я думаю, і ти трогаєш мене за ритузіки. І думаю, бля, класний. Це, думаю, піздець. Але треба написати в стилі реп. Хочу спробувати. І я додому сів, щоб написав в стилі реп. Тупо в два акорди. І граю. Там-дам-дам. Там-дам-дам. І граю, і граю. І зробив це перший куплет. А потім думаю, прикольно, якби кургани другий куплет зробили. А це був чи ковід тоді, чи що? І я їм кажу, чуваки, така класна пісня. Давайте зробимо з вами фіт-фіт. Кажу, в нас ж обща аудиторія доходить. Ну, типу, ваша і наша. Це дуже сильно смішна аудиторія. Одні й ті самі люди ходять на них і на нас. Дуже багато. Одні й ті самі айтишники замовляють корпорати. Ну, так, так. І я думаю, кажу, що ми дуже сильно всім порадуємо аудиторію. А вони такі, так, так, ми подумаємо. Такі, ну, нехайся. Потім відповідають, відповідають. Та ні, Дімон, ми, мабуть, не будемо. Бо ми тут зараз знімаємо, коротше, свій контент про інтерв'ю. Оце вони робили між собою, друг з друга брали інтерв'ю. Типу, Діденко, Олекс Діденко. Ну, типу, не було в них часу на це. А потім, коли вони вже альбом почали писати з сорокою, з сиром, то вже їм тоді потрібен просто трек. Бо не вистачало треків в альбом. І мені Раміль щось дзвонить.
[Фоззі]
Дзвонить такий.
[Дмитро Зезюлін]
Алло, привіт. Чище, коротше, можеш мене нахуй послати? Ну, ти ж пам'ятаєш, казав, що у тебе є пісня в фіт. Може, давай зробимо, нам на альбом щось якраз треба. Я кажу, та не питання, блядь. Ми люди не горді, блядь. Включив трошки Харкова. Ну, коротше, ми це, прийшли, записали. І це вийшло добре, дуже фіт. Такий прямо, оце прикольний. От робити просто так з якимось там типом, тому що він там, хто-то. Ну, тіпа, не хочеться. Хочеться, щоб це був щось неожиданне. Щоб воно, без цієї колаборації, воно не могло б вийти само по собі. Друг друга, щоб доповняло. Отже, як завжди, в нас є лот. І в нас є актуальний збір. Збір для гура на човни Магури. За допомогою яких кораблі роблять бултих. Йдуть нахуй російські кораблі, і вмирають москалі. Це футболка, ексклюзивна. Зараз Дмитро поставить на ній автограф, напише щось особисте, таке цікаве. Не просто автограф, а зібнісь якось. Щоб це було ексклюзивно. Щоб ми дійсно мали діявий лот. Ось я показую, це Емочка. Як ми казали колись на базарі людям, мужчина, ваш розмір. Давайте на картонку. Це буде ексклюзивний лот, як завжди. Робимо донат на суму від 200 гривень. Ставимо плюсик, повідомляємо про це в коментарях, для того, щоб рандом обрав переможця. Щоб більший донат сума, то більше шансів. Якщо ви задонатите 600 гривень, ставите три плюси, Валерон перевіряє на банці, і потім рандомно оголошується переможець, який отримає футболку від Latex Fauna. Футболка, яка випереджає свій час, оскільки пісня, цитата з якої, ще не вийшла на момент зйомок. Така буде тільки у вас і у Майкла Джексона, але він помер. А ви ще ні, живіть довго, донатьте на Збройні Сили України, слухайте українську музику, і смерть ворогам. Сьогодні ми робимо це з вами. Алілує. Дякую гарно.