КЛОПОТЕНКО. Ресторан, мова, помилки у книзі, Єфросиніна проти Соловій, як не втратити українську їжу
Євген Клопотенко
Опубліковано 15 бер. 2024 р. • Довжина: 16 297 слів
Короткий зміст
Всі знають його як шефа і головного з борщу в цьому світі. А він ще побудував цілу бізнес-імперію на рецептах, годує світових лідерів, свариться через російську мову і навіть взимку носить крокси!
Євген Клопотенко у Прямій Червоній виправдовувався за помилки у своїх книжках, вражав своїми філантропськими обіцянками, воював з радянським союзом, Світланою Лободою і стереотипами про їжу!
СМАЧНОГО ПЕРЕГЛЯДУ!
🔥 Клопотенко проти радянщини в їжі
🔥 Чому качина каша за 290 гривень це «дешево»?
🔥 Боріс Джонсон, Джастін Трюдо та інші поціновувачі їжі Клопотенка
🔥 Як змінилася Олена Зеленська?
🔥 Хто правий: Маша Єфросиніна чи Христина Соловій?
🔥 Скільки заробляють офіціанти?
🔥 Дав Буданова: політичні прогнози від Клопотенка
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Євген Клопотенко]
Пряма Червона знов в ефірі. Дякуємо, що ви з нами. Ми продовжуємо підбивати підсумки власного українського життя. Що з нами змінилося після повномасштабного вторгнення? От наш, наприклад, футбольний подкаст став нефутбольним. Цілий кластер всього українського відчув неабиякий поштовх від ракет. Українська музика, ми говорили. Український стендап, ми говорили. І ми випустили якось цілий пласт української їжі. А з ким нам її прояснювати цю реальність, як не з Євгеном Клопотенком? Привіт. Я вважаю, що правильна логіка дуже гарна. Мені дуже подобається. Справжній ренесанс української музики, української письменності. Кіно, мабуть, зараз буде збирати більше, оскільки немає росіян. В музиці є, в кіно нема. В їжі залишилися якісь росіяни? Звичайно, дуже глибоко, на жаль. Музика також глибока, але музика, зазвичай, 20-30 років. Але я думаю, що багато хто пам'ятає... Оце я вчора згадував, до речі. Я зараз не пам'ятаю, а щось згадаю. «Руки вверх», чи що? І ти такий думаєш, а от 20 років тому, якщо ти в якійсь вечірці, то по-любому ця музика б грала. А зараз не грає. Мабуть, якісь зміни є. На закритих кімпаратилах, мабуть, білий розв'язок. Це жах. Але з їжею приблизно так само, але трошки більш глибше, бо їжа у нас на рівні ДНК. Якщо музика на рівні ДНК менше вписується, бо постійно з'являється нова музика, то їжа плюс-мінус одна така сама. Ну як? Плюс-мінус одна така сама. Як Боряк був 200 років. Картопля була 200 років. Просто смажили, варили. Це одна та сама процедура. І тому їжа дуже часто вписується ще на підсвідомість. І коли я постійно пропагандую, що треба прибрати шуби, прибрати олів'є, схарчування, то, звичайно, багато людей проти мене, ну не проти мене, кажуть, а чого ми маємо це робити? І багато людей вважають, що якщо ми приберемо і викинемо олів'є, то ми наче викинемо спогади, дитинство, якісь такі речі. Тому я вважаю, їжа це… Мандаринки, олів'є, советське шампанське. Ну так, у нас, справді, так само, як з 8 березня, наприклад. От багато людей святкують, значить, поздоровляють жінок. І це правильно. Але чого поздоровляють, ніхто не знає. Чим поздоровляють? І це така дуже… Ти наче і маєш, як хтось писав, що ти не поздоровив, ти якийсь дивний. Поздоровити дивний. І що робить мені? А ще тепер, знаєш, не знаєш, як правильно сказати. От хтось там каже, з днем весни.
[Валерон]
З святом, з днем весни.
[Євген Клопотенко]
А жінки кажуть, який це день весни? Це ж там день боротьби за права. А з іншого боку, ну от в Україні, наприклад, точно, напевно, їм вже, ну, сексистський вирост.
[Валерон]
Їм вже. Оцим, що були, тепер вже нормально ми різні.
[Євген Клопотенко]
І всі права досягнуті? А може, і не досягнуті? Та ні, не досягнуті. Я думаю, що дуже це лише так ми вважаємо. Ну, скільки в парламенті працівників жінок, скільки… Ми так зараз викличимо привіт Христини Соловій з Машиною Трасініною. Ну, одним словом, дуже багато…
[Фоззі]
Вибачте, якщо щось.
[Євген Клопотенко]
Дуже багато лишилося, більше, як не російського, радянського. Радянське, це перетикаючи російське. І тому, на жаль, щоб це викоренити, треба створити, тіпа, або треба, щоб люди закохалися в нову їжу, передали їй поколінням. Це десь там 20, 30, 40 років. І тоді, можливо, їжі трішки менше стане. Але… Це дочекатися, поки вимруть ті, хто все одно буде робити, щоб…
[Валерон]
Так, так, це моя мрія.
[Євген Клопотенко]
І вибірку олів'є на Новий рік. В цьому є величезний плюс, що люди помирають.
[Валерон]
Так, так.
[Євген Клопотенко]
Це мені подобається. Бо оці вперті в своїх подобаннях, і, можливо, багато хто зараз дивиться і також їсть олів'є. Я нічого проти вас не маю. Але, ну, буде, люди помруть, і інші вже будуть їсти інше. Тому я і почав реформу шкільного харчування. Саме по тій причині, що я не хочу витрати пів свого життя або все життя на те, щоби доказувати людям, як їм жити. Ну, тіпа, це, мабуть, не дуже окей. Я просто кажу, що оце не норм. По причинам ось таки. Бо це культурний код. Це ось так працює. Ви можете це не паритись і робити, як ви хочете. А дітям треба давати інші як… інша функція прошивки дітям. Українська їжа. Діти виростуть, будуть українцями. У нас не було навіть дискусії про те, чи лишилося в нас там щось. Нічого не лишилося. Ти ж навряд чи народився з цією думкою. Це був процес якоїсь еволюції, яка в кожного українця, ну, в більшості, відбувалася. Ми дуже часто, спілкуючися з гостями тут на барі, згадуємо, від чого ми йшли і куди прийшли. Коли ми дивилися, готуючися до ефіру «Майстер Шеф» п'ятий, ти ж там російською ще спілкувався. Та я, ну, якийсь кончений був, що я можу повідомити. Я спілкувався російською мовою. Я пам'ятаю момент, коли я спілкувався українською до трьох чи до чотирьох років, коли я пішов в дитсадок. В дитсадку Ольга Іванівна, Ольга Івановна, вона почала, вона російською спілкувалася. І я дуже довго намагався дити той момент, коли це в мене сталося. І я дійшов в своїх спогадах, можливо, це було раніше, але я перейшов в дитсадку на російську мову. Ну, як не перейшов, вона якось так автоматично, всі, я російською говорив, потім в школі говорив російською мовою, бо дитсадку там із двадцяти... Ні, ні, давай зафіксуємо. Згідно з психоаналітичною концепцією психосексуального розвитку індивідууму, пріоритет формулювання особистості надається переживанням раннього дитинства. Ольга Івановна. Ось. Так. Ось, ми дійшли, дійшли висновку, ми знайшли. А що, соромно тобі було українською? Типу всі російською говорили? Та яке соромно? Кому? Я міг... Ні, на зйомках. Так, ні, я міг українською спілкуватися завжди. Але я... Чому мене взяли на телебачення, чому я став відомим? Окрім майстер-шефу, що я там переміг. Потім вийшли якраз квоти в законодавство, що треба, щоб було 80% українського контенту. І отак стоїть вісім кухарів, і режисер, пам'ятаю, питає, хто може українською? Кажу я. Всі кажуть, а всі не можуть. Я кажу, так я можу. Він каже, а чому ти російською? Я кажу, я так і став. От тоді пам'ятаю цей момент, коли я такий, так, я ніколи про це не думав. І я на телебаченні починаю говорити українською мовою. Сам. Потім вмикаю своє, як я розмовляю українською мовою, і я такий, о, це ж я. Я себе відчуваю українською мовою, коли це побачив, як я на телебаченні українською мовою. Тобто українська мова тобі ще й допомогла? Так, да, вона мене зробила мною. І я такий, а що це було? За 30 років було якось. Я російською, я ніколи не надів все російське. Я завжди, в мене є прапор, який з 2002 року, я їжджу за кордон, і постійно він до спір мене лежить вдома. Я колись навіть вибривав, коли працював в Німеччині, він тут собі герб. І це все російською робив. Фос, а ти пам'ятаєш, скільки ти написав футбольних пісень? Суто футбольних? Ну, да. Човмовно. «Віва Україну» – це була пісня для новорічного телевізійного проєкту 2006 рік. Не для Чемпіонату світу? До Чемпіонату світу, але це був мій вибір. Це був проєкт кавери на Новий рік. Потім заставка «Футбольний вікенд». Пісня «Я чекаю на вікенд». Потім гімн… Металіста? Пляжного футболу. Потім гімн металіста. Звичайно, це те, що найчастіше гралося. Потім ще щось футбольне записував в сольнику, не пам'ятаю. «Неве вокалон неви»? Нє, нє, нє. Пісня хороша, але неме. І я за Ріал тоді вболівав. Цитату за Ліверпуль. Ще щось… А, пісня для заявки України на проведення Євро-2012 з Польщею. Шість. Можливо, ще щось забув. Можливо, ні. Але я щоразу собі кажу, ну… Стане, стане писати про футбол. Останні? Та-та-та, досить. Ти ще забув пісню «Та ти шо», в якій ти передбачив, що Україна стане чемпіоном світу з футболу. Точно. Сім. А осінній і це ще не все. Зрозуміло, що ТНМК – головний сонграйтер українського футболу. Тому не дивно, що партнер нашого каналу – компанія «Вібет» разом з ТНМК і Українською асоціацією футболу створили новий гімн збірної України. І зараз ви маєте унікальну можливість прямо тут її послухати. Ненавиджу спойлери. Україно, усі наші тут.
[Фоззі]
Давай, вставай, і розпочнемо групу. Ми все шикалися, ось воно. Час показати, що нам дано. Пора довести, що як не крути, ми переможемо впевнено. Гей, Україно, усі наші тут. Давай, вставай, і розпочнемо групу. І з прапорами варвистими, з думками виходимо чистими. І хоче жити ще разом сильніше, не спинити нас, не спини. Гей, Україно, усі наші тут. Давай, вставай, і розпочнемо групу.
[Євген Клопотенко]
Я, до речі, згадав історію про те, що україномовні люди чомусь переходять на російську, і це в великих містах стається. Наприклад, у мене був однокурсник з Волині, який в житті, напевно, не чув російську до того, як прийшов. І ніколи не розмовляв українською. Але тут ми, типу, це студентські роки, були тусовки і все таке. І він там в клубі, наприклад, намагався замовляти щось російською, так ламаною, знаєш, мені аж самому боляче було. Але от, погодьтесь, був такий якийсь, ну і в Києві, мабуть, так? В століттах. Не те, що оріол, а от таке якесь негласне правило, що треба було якось, і люди все одно переходили на російську. Мені здається, цей процес, ну він же ж історично є. Там низька мова, висока мова. Там в тій же самій Російській імперії французька була високою мовою. І так само відбувався подібний процес із українською. Потім вона провернулася. Якщо ти зараз, навіть до повномасштабки, ти хотів чогось досягнути, то це вже українська, а не російська. Тобто російська ставала низькою мовою такою на кухні для своїх? Ну, коротше, я думаю, що про це говорити ми можемо дуже довго, але ті, хто спілкується російською, я думаю, що за два роки повномасштабного вторгнення вже ця тема сто разів обговорена. І я більш ніж певний, що жодна розмова, зараз жодного вже українця, який спілкується російською мовою, вже не змінить. Треба якесь...
[Валерон]
Ти думаєш, що ракети не допомогли?
[Євген Клопотенко]
Так, так, я думаю, що... Я навіть кажу, що так. Воно саме пройде, коли людина вже розмови... Гіне як олів'є, ти хочеш сказати. Ну, тут ні. Я думаю, що по олів'є мене більше категорично. Я вважаю, що тут просто кожен має пройти якийсь час і зрозуміти... Я думаю, що нічого такого не станеться в житті, щоб люди перейшли на іншу мову, бо тобі треба змінити себе. А ти краще помреш, ніж зміниш себе. Ну, бо так працює психологія. Середовище. Середовище. Якщо всі твої друзі в один день почнуть українську мову говорити, ти такий, і ти і станеш. Але розмови про це вже, я думаю, перші півроку, рік, що воно працювало. А зараз просто кожен розмовляє російською мовою. Ну, і що ти поробиш? Ти нічого з цим не поробиш. Треба просто, як на мене, нам, тих, хто за українську мову і за цю позицію, просто розслабиться. І далі тиснути, не казати, що ти поганий, а просто створювати стільки контенту українськомовного, щоб тих, хто спілкується російською, було соромно. Але це буде щось схоже, як на мене. Ми намагаємося повністю прибрати російську мову з країни, в якій 70 людей спілкувалися російською мовою, уявімо. І це, мабуть, зробити просто пропагандами, без повіщення. Я думаю, неможливо, але ми не та країна, в якій у нас немає тиранії. Тому, скоріш за все, треба просто прийняти те, що є люди, які російською спілкуються, є цей жах, який ти йдеш по Києву, і половина людей більше спілкуються російською. Ти такий, але ти маєш позицію і кажеш, дайте вам сказати, кави. І людина, яка російською говорить, вона відчуває себе трошки не окей. І як тільки це зміниться, коли людина почне відчуватися окей, тоді буде нам треба знову включитися більш сильно. А зараз, поки момент того, що люди відчувають себе не окей і спілкуються російською, це те, що нам потрібно. Грузинською кавою теж кава. Ні, турецькою. В Грузині дуже просто замовляти каву, бо ти кажеш «кава». А це лапсан сушон, це копчений чай. Так, копчений чай. Знаєш, ти так понюхав, я вже подумав, що щось не те. Я чай на Київ зранку пив. Ми знали, бачиш. Я його п'ю вже останні три роки. І я створюю нову лінійку продукції. Я хочу, щоб в магазинах була українська продукція. Кетчупи, горішки. Буде такий бренд, як Гена Клопотенка, який буде візді. І мені там треба дещо знайти з копченням. І я сьогодні покинувся, спробував цей чай. І такий «хо». І в мене з'явилися нові ідеї. І я прямо подзвонив там людям, з якими я працюю. І приходжу до вас. Тут цей чай, я такий, що за? Це знак. Хто саме зараз откине все і підпишеться на наш канал, якщо ви не підписалися раніше, тому лимончелло в каву. Одразу. Просто по приходу. Нам треба 100 тисяч підписників. От тоді ми. Хтось загадав про залишки російської їжі. А російські ресторатори залишились ще в Україні? В Києві, наприклад? Звісно. Також в Україні куча українських бігів, куча російського бізнесу. Це ж переписуєш товариства «Волконський». Бачили? От я вчора був, такий, йдеш, «Волконський». А, так, до речі, це кандидатська здається. Є якесь питання, що там щось. Російський бізнес не може хоч назву поміняти. Вілкинський. Волука. Ну, «Волконський». А от які ми думали з Хвозом про те, що війна, мобілізація, дуже бракує кадрів. Ресторанний бізнес з цим стикається? Купа викликів. Ми коли намагалися їх перерахувати, перше, мабуть, кухарів призивають кухарями. До речі, ні. Це розіб'ються всі ваші міфи. Не призивають. Бо кухарі, які працюють на кухнях, отримують 25-30 тисяч гривень, а які працюють в армії – 60-80. Тому перше, що забилося, кухарі пішли просто з кухонь і пішли на кухні. Ні, я про те, що, можливо, не вистачає кадрів, бо багато кухарів. Ні, так кухарі пішли працювати на кухні навпаки. І це вони відразу зробили, і ти такий, оп, в один момент всі пішли. І тебе немає такого, що ти не можеш залишатися кухарем в армії. В цьому прикол, що ти не можеш піти в армію. Бо там все зайнято, і там працюють ідеальні професіонали за високу суму грошей. І там прямо, як коли інколи спілкуюся, там прямо… Ну там, що в кухарі, які з таким досвідом, ти дивишся на них, а вони і допомагають армії, і мобілізовані, і готують, і отримують більше. Я стикався з історією, коли один військовий на достатньо такій серйозній посаді кухаря висмикнув з якогось полігону, перевів до себе, бо йому так сподобалося, як їх погодували на якомусь полігоні, що він його перевів до себе в частину. І то йому… Ми сиділи в гостях, він – оп, рибні котлетки, пюрешечка.
[Валерон]
Це мій, я його забрав.
[Євген Клопотенко]
Ігор, Ігор, Ігор. Мені здається, що насправді, якщо ми говоримо про ресторани, бізнес, то в світі в цілому величезна криза, і вона до цього йде, і далі буде йти. Це ковід так прибив. Ні-ні, це еволюція. Ти просто краще попрацюєш… Низька вартість робочої сили. Ти небагато зробляєш, працюючи кухарем, але дуже багато працюєш. Тобі треба 20 годин сидіти на ногах зранку до ночі, а отримуєш ти, як і людина, яка сидить просто на дивані. І ти такий, а на що я тоді це роблю? І це дуже… Це криза у всьому світі. В світі немає кухарів, в світі немає офіціантів. Це дуже така важка, величезна проблема. Єдине, що тримає кухарів зараз і в світі – це мистецька творчість. Ти такий, я створюю їжу, і мені пофіг, я буду там отримувати небагато, але в цьому кайф. Там постійно як вечерінка така, щось готуєш, щось робиш, і ще людям подобається, і робиш те. Це те, що немає ніде. Ти працюєш в офісі, отримуєш 100 тисяч гривень, 150, але ти не отримуєш того кайфу, який ти на кухні. На кухні – це прям справжній рок-н-ролл, справжній. Тут як на сцені, справжнє життя. Це як наркотик. Ти коли один раз вийшов на сцену, побачив 100 тисяч людей, ти такий, а потім приходиш і працюєш, документи підписуєш, ти такий, ну чесно, це взагалі не так. Так от і на кухні. Люди працюють ті, що на високому такому кайфі. Тому я скажу так, що якби ти був б іноземним журналістом, це вони так люблять питати, «How is your restaurant? Is it ok?» А я відповідаю дуже гарну відповідь. Кажу, а як у вас ресторани, як ви ковід пережили? Вони такі, о, ковід, половина ресторанів закрилась, і ми єлі вижили, більшість дотацій держава платила, щоб підтримати ресторани, щоб вони якось жили. І зараз вони лише виходять із кризи. Я кажу, о, вау, у нас нічого держава під час ковіда не платила. Кажу, але прикиньте, прикиньте, потім війна почалася. І вони дивляться, кажу, а як ви там з ковідом справилися? Ну було важко. Я кажу, а прикиньте, після ковіду без дотації, а тепер війна. От вам відповідь, як мій ресторан. І такі всі. От так. Немає в мене відповіді. Це просто дуже важка, величезна така робота, яку мало хто бачив. Всі бачать, прийшов, поїв холодний борщ, сказав холодний борщ, ти гамно, і більше в мій ресторан не прийшов. Добре, комендантська година впливає, мабуть, на ні? Ні, на бар впливає, на нас, на пакет. А я казав, що вночі не їдять. А мені здається, що все одно раніше треба закриватись. Ні, немає такого. Та клас, і я менше плачу людям зарплату. Є плюс. Нам дозволили працювати до 11, а ми працювали до 10. Я казав, ми працюємо до 10. Ми не підняли годину преси. Ну а навіщо зараз комендантська година в Києві?
[Валерон]
Є розуміння? Є, є.
[Євген Клопотенко]
Звісно, є. А ти колись в літаках літав? Літав. А навіщо тобі перевіряють твої речі? Ні, ну просто зараз… Чекай, чекай. Я питання питаю. Навіщо перевіряють твої речі, коли ти на сканують? Навіщо? Ну зараз у нас на вокзалі в Києві сканують. Навіщо? Ну, шкоджувальні речі, вибухівку, ще щось. Де? Хто вибухівку бере з собою, якщо знає, що її перевірять? Ну, може хоч принести ще до чогось. Хто принести? Ні разу? Була така штука 11 вересня?
[Валерон]
Так, 11 вересня.
[Євген Клопотенко]
З 2001 року. Так, з 2001 року до 11 вересня були такі правила в Америці. Все, що в рюкзаках або десь пороситься, вони мають фіксувати це на сайті. І жодної рази не було зброї. Жодної рази не було зброї? Ну, так, слухай, скільки б ми намагалися захопити літаків після цього ще? Таке про те, що це ілюзія безпеки. А, і ти вважаєш, що комендантська… Ну, це гарний рецепт. Ти відчуваєш, що це безпека, раз. А, друге, може, ми тоді розслабимося. Я б вважав, що треба більше комендантської години зробити і почати, можливо, окопувати Київ. Давно вже було б. Моя партнерка їхала тиждень назад в Київ, каже, тут під Бучою, під Житомиром почали будувати укріплення. Я така, мені страшно. Я кажу, нарешті. Ну, кажуть, даже три кільця вже збудували. Так, може, тоді комендантська більше би зробив? Як я пам'ятаю, пояснювали на початку війни, що комендантська година покликана насамперед запобігати диверсійним групам. Так, так, і є. А ти думаєш, їх немає? Думаєш, через Суми заходять люди? Суми? Чи там, тіпу, вони заходять і приїжджають з усіх територій, селяться зараз в квартирах і живуть. Ти думаєш, їх немає? І, тіпу, вони говорять русську мову, як і всі. І ти не знаєш, це росіяни чи ні. Вони живуть. В один момент ми знову такі, ааа, не так безпечно, а давай комендантську переберемо. Ну, і рок-н-ролл. І такі, так, що війна, то ж. Валірон просто живе з початку повномасштабки в Ужгороді, в них немає. Я чую, що це таке наше, як я чую, у нас Ужгород, Ужгород. В них немає комендантської навіть. Так, немає комендантської години. Просто, мені здається, що…
[Валерон]
Просто ніколи не прилітало в Ужгород.
[Євген Клопотенко]
Так, ніколи не прилітало в Ужгород. Якщо про бізнес сказати, то в принципі ж бізнесу комендантську годину не заважає? Ні. Ну, як це, клуби, бари? Що клуби?
[Валерон]
Бармендиктату точно заважає.
[Євген Клопотенко]
Бармендиктату в смислі клуби. Ти береш, закриваєш клуб на ніч, кажеш, ви до 11 тусите, виходите п'ять у ранку. Клас. Що заважає? Заважає лише ілюзія того, що ти дозволиш бізнесу працювати, це лише нічний бізнес, і під час війни треба сильно в стрип-клуби ходити в другі ночі? Ну, можна і не походити, навіть. Я, як людина, яка одного разу затрималася, вирішила пройтися вбік міста Оболонь, спізнившись на комендантську, і після того трошки полежала на асфальті, поки розбиралися, я якось… Так не треба, не треба. Так, просто не треба порушувати. А от, добре, аптеки цілодобові не працюють?
[Валерон]
Працюють. А як же ти можеш вийти?
[Євген Клопотенко]
Та там ти не можеш вийти, можеш замовити і привезуть. Все окей. Не переживай. А лікарні? І лікарні працюють.
[Валерон]
І лікарні працюють, швидкі працюють.
[Євген Клопотенко]
Що ти, що ти? Лікарні працюють. Плата спроможність, середній чек з повномасштабки. Піднявся. Піднявся. Ну це з поправкою на інфляцію? Та ні, з поправкою на те, що середній клас просто зникає. І в нас тільки почав формуватися, і він почав зникати. Багато людей виїхали і все. І люди, які не могли собі дозволити ходити в ресторани, тепер не можуть вобще. Зраніше в мене в ресторанах були багато людей з усієї України. А от сто років тому назад, це для українців більше ні, чи для іноземців? Ну, я відкрив для… Чи поясни, будь ласка, глядачам, прошу. Ресторан Євгена. Ресторан Євгена, так, один із чотирьох його ресторанів.
[Валерон]
Флагманський.
[Євген Клопотенко]
Флагманський, звісно, можна. Сто років тому вперед. Питання в тому, для кого він, українців…
[Валерон]
Це ж назва, стоп.
[Євген Клопотенко]
Це назва книжки Кіра Буличова. Та я не знав цього, коли відкривав. Я її читав в дитинстві. А я був в шоці, коли дізнався це. Чи я ще чув версію, що це для… Аліса Селізньова. Так, так. Що це ресторан для СБУшників, я таку версію ще чув. Нормальна версія, так. Правильна версія. Це означає, що там мікрофони скрізь, так? Так.
[Валерон]
Товарищ майор.
[Євген Клопотенко]
Може, що цього означає. Я хіба знаю, що я там знаю. Це заклад я відкрив для українців. Але після першого року роботи… Ось так мені і я не був. Це українська модернова кухня. Ну, судячи з нами. Я не спілкуюся з людьми, які не були в ресторані. Така позиція. Я прибережу історію про інший твій ресторан, в якому я був. Добре. Добре? Заглушка. Це окей. Продовжимо спілкування. Це заклад «Українська кухня», який я відкрив у 2019 році. Це заклад про українську кухню. Я відродив сотні рецептів, які раніше були. Я уявив, якою б була українська кухня, якби не було Радянського Союзу. Якби вона розвивалася без репресій і всього. Малярон, коли ми готувалися, сказав, що там качина каша за 290 гривень. Це було моє питання. Так, супер. Це ще дуже дешево. Я знизив ціну, щоб людям… Там бджоли за 150 гривень, борщ за 220. Там насправді ціни, на перший погляд, такі дорогі, може не дорогі. А потім, коли ти дивишся, то в цілому… Ти приходиш в інший ресторан, салат 350, і ти такий, а качина каша 280. То може… 90. Це може відроджений рецепт, з якоюсь логікою, вручну, зроблений. Коштує як дешевший, ніж салат з креветками в якомусь іншому закладі. А що таке качіна каша? Вчора ми теж думали. Це пшенична каша, а просто… Це пшоно, береться яйце і борошно, і отак качається. І кожна пшонянка вкривається тістом. Ну, виходить, що ти кожне пшоно вкриваєш тістом, і ти його сушиш на печі. Тобі виходить наче як паста. А, це хендмейд, так? Хендмейд. Все хендмейд. Тому 290. 290 – це дешево. Ти за годину зробиш, коли ти один раз сам попрацюєш, зробиш кілограм цієї каші, то скажеш, 290? Може, 2 900? Це абсолютно такі речі. Добре, я…
[Валерон]
Тепер моя історія. Почекай, почекай.
[Євген Клопотенко]
В цьому ресторані 70% українців. Я робив це для українців. Але почали ходити дуже багато іноземців. У мене були такі часи, коли прям тупо забутися іноземцями. Я думаю, це якось незрозуміло. А з початку ковіду і з початку повнашового торгання іноземців майже немає. 90% людей в мене – це українці. Всі іноземці у Львові? Ні, ні, ні. Чому ж? Чому ж? Та ні. Але приїжджають іноземці. Я якось в бар зайшов у Львові дорогою на вокзал, я був єдиний українець. Серйозно? Ну, десь 15 людей, всі іноземці були. А в Буковелі скільки іноземців? От, Євген має знати, ви ж там на… Да, до нас там є, за класом, разом. Ну, там, насправді, я б не сказав, що так багато. У іноземців відсотків… Тридцять залишилося іноземців, раніше було їх 70-80, 70-30. Десь в три рази менше їх став. Це так з моїм досвідом, наприклад, але коли два тижні тому приходив Борис Джонсон, він не бронював, нічого, прийшов з охранником, каже, а можна поїсти? Ми кажемо, сідай.
[Валерон]
Ми вигнали когось.
[Євген Клопотенко]
Ні, ні, ні, такого немає у нас. У нас був один столик, ми кажемо, ну, це якийсь біля туалету, ну, там такий у нас є. Він сів, поїв, пішов. Ти ж, Валерон, показував їжу в «Укрзалізниці», там ж було, і у Валєри одразу було питання, її перевіряли там? Ну, так, як взагалі перевіряють? Не перевіряють. Коли їде Байден або їде хтось, ми не годуємо їх. А ви ні з чого рівняєте? Ні, я майже знав, що там є такий, наприклад, коли їхав Саудовська Аравія, який був не прем'єр, пам'ятаю. Шейх. Шейх. І, можливо, не Саудовська Аравія. Він, ну, ми годували. А коли летів, наприклад, там хтось з Італії, то ми, ну, там у кожного президента. Цілий протокол безпеки. Так. Я бачу фото Трюдо сидів. Вони норм, так, вони всі не паряться. Не перевіряли, демократи, так? Ну, це ж велика відповідальність. Уявляєш, якщо щось стане, це вийде. Та ні, ні, ні, я не парюся. Бо ти не знаєш просто, що там до того давали. Я б тобі не буду розказувати, але, повір мені, це... А, там вже російські такі наслідки, такі, так?
[Валерон]
Таргянські.
[Євген Клопотенко]
Ось там Олів'є, мабуть, було. Ні, я маю на увазі, знаєш, що це така слабка... Ну, всі ж про ці отруєння кажуть, знаєш.
[Валерон]
А кого отрують?
[Євген Клопотенко]
Трюдо. Ні, ну, це, знаєш, ілюзія твоєї безпеки. Там воду з собою возять. Ну, от я такі історії чув, що, взагалі, от приїжджають кудись в іншу країну, лідер, і він у нього нічого не має з тої країни. Дайте я вам розповім історію, я забуду. А тут нашу їжу їдять. Валерон, забуду історію. Значить, чув я її від прем'єр-міністра України Діючого. Не вказую, не буду вказувати, бо... Може, ніхто і не знає, хто це. Та-та-там. От, значить, делегація Пентагону приїхала, і з ними штимпочок, штимпочка-чумаданчик. Вони кажуть, будь ласка, дайте зразок води, яка буде стояти на столі під час перемовин. Штимпочок, пробірочка, тик-тик-тик, вода стала темнішою. Вони кажуть, ну, це не альо. Прем'єр-міністр України... Не відкривай, п'є. Ні-ні-ні. Швиденько водія, фуршет на подолі, купити всю номенклатуру води. І така... Перевірка. Така, спалився. І така каже, а можна перевірити оце от все? Ну, будь ласка, щоб ми знали, що вам можна давати. І тільки дві мінеральні води українські, не скажу які, бо це буде пряма реклама, стали жовтими. Решта ставала, з цими реактивами, з допомогою яких перевіряють воду, ставали непрозорими, і їх просто... Вибачте, я не міг собі втримати таку історію. Якби я... Хтось в Україні під час війни втроїв би трюдо, то це був би і плюс. Що тоді би Канада змогла офіційно вести війська в Україну для захисту від Росії.
[Валерон]
Ти розумієш?
[Євген Клопотенко]
Немає сенсу отруювати когось. Ти розумієш, що і посольство не помовлять нічого. Бо якщо ти вб'єш якогось президента, або якогось прем'єра, ти відразу офіційно даєш. Якщо ти вб'єш, наприклад, або там пораниш, або отруєш президента, там не знаю, Польщі, то ти маєш офіційно, ця країна може вести війська проти Росії. Ти розумієш, що це привід? Ти знаєш, як почалася Перша світова війна? Я знаю, як почалася Перша світова війна, але це такий, знаєш, дуже багато... Має зійтись, щоб вести війська в Україну, щоб воювати з Росією. Ні, тоді ніхто не буде отруїти їх, розумієш? Отже, Валерон, ти тепер спокійний, що Укрзалізниця не отрує, тому що сенсу немає. Ми про це не подумали. Дякую.
[Валерон]
Свіжий погляд.
[Євген Клопотенко]
А це був тендер якийсь? Важко було зайти в Укрзалізницю? Я безпечно годую всіх за свій рахунок. Що значить був тендер? Просто прийшов, кажеш, я хочу готувати... Я кажу, так, я хочу готувати, але в них немає грошей, немає тендера, немає документації, що хтось... Немає такого. Я кажу, давайте без ваших тендерів, бо зараз я програю ФОП Андрійчуку, чи ФОП Іго, і буде те ж саме їжа. Я кажу, я буду готувати вас безкоштовно. А скільки ти на це витрачаєш? Півтора року вже готуємо безкоштовно всіх. Я не рахую. Ти ж 15-25, там 15-25-30 тисяч в місяць. 200. Ну, це по собі вартості. Це десь, якби по цінам ресторану, десь 150 тисяч в місяць. А це тільки на тому потягі, який з Ровків їде, так? То там тільки один такий їде. У них же там є півпотяг пшонка, пшонка ліжка. Ну, там два їх. Розповідали прикол, як коли Юту грали на Майдані Незалежності, як цим потягом возили, я теж хотів, щоб Маречки мені підписали на розіграш, я і до тебе приставатиму. Я всіх прошу підписати на розіграш для тактичної медицини. І мені підписали якраз в цьому потязі у Боріса Джонсона з третього разу. Якраз в той приїзд, коли він їв в тебе. І, значить, кажу, ну, Боно, можна? Вони кажуть, ні, не можна, бо його весь персонал улякається, бо він в трусах бігає по тому потягу, і ці парадно... Просто не знає, що з ним робити, а він Боно в трусах побігає. А Боно ви годували? Так, ну, якщо чесно, я відсотків 30 знаю, коли ми годували, відсотків 70 ні, але нам кажуть, завтра їдуть наші друзі, 12 порцій. І потім зранку виходить хтось на флеш-фотографії, зранку, я, о, це ж ми її годували, або його там попросили приготувати піццу, наші друзі. Я такий, ми не будемо піццу готувати, і завтра дивишся, там італійці приїхали. А, ну, «Укрзалізниця», ок, з цим, що платити не треба, Євген нас годує. Ну, ок. Ну, то тут не в грошах справа. «Укрзалізниця» за будь-який кіпіш, окрім галату. Ну, вони ж подержать структуру. Ти розумієш, що там, якщо йти все по процедурі, то я тоді можу втратити ту якісну їжу, яку ми... Ми їм там дали тарілки, ми навчили їх персонал, ми робили курси, як правильно... А... Ворен... Ще є... Боже, соромно, забув. Люди... Ні-ні, який допомагає багато Україні. Він приїжджає раз на місяць, але він, тіпо, в хелмі сідає, і каже, а можна, щоб... І він набуває офіціантів нашого ресторану, і все, і там, тіпо, щоб сервіс прям був. І наші офіціанти їдуть в хелм. Ворен Бафід ти хотів сказати? Ну, так, ну, і до мене. Я забув. Неважливо. Наші офіціанти їдуть в хелм, сідають в хелм. Це вже за гроші він купує. Дівчата їдуть просто в хелм, сідають в хелм. А хлопцям було б важко? Він приходить і назад, поки він їде, по всіх там... Краматорис, він закатається, його сервіс три дні, ну, прям як в ресторані. Офіціанти ще доготовлюють, щось підготовують. Можливо, це, Бафід, медаль якого поставила рекорд в нашому розіграші під випуском Андрія Аністрата. Які цікаві... Поговорили ми про 100 років тому вперед, ще в тебе є бістро Полтава, інше бістро у Львові, і було інше ще у Івано-Франківськ. Так, давайте я ж про Івано-Франківськ. Ми ж там аптечками займаємося. В парку, в ту пічку, якраз біля футбольного поля, що ти сидиш, і там тренування дитячі, дивишся, як там, які вправи. Там була така страва курка залужного. Дуже смачна. Мені дуже сподобалося, але тоді я собі засік, думаю, блин, курка залужного, це такий маркетинг. Це Байрик Тарщина, прям, ні? Просто це для вас, ви не розбираєтесь інше. Я вас прощаю. Ти знаєш, курка генерала ЦО? Ні. Ну бачиш. Курка генерала ЦО — це класична страва китайської кухні, яка дуже відома. А, це історичний паралель? Так, звичайно. А як вона з'явилася, ця китайська, теж під час війни якоюсь? Ну так, там був генерал, який дуже... Всі історії проїжджуються таке, романтизм, ну тіпа того. Але це дуже відома страва. І це ми придумали... Ми не придумали, ми просто в той момент ця курка дуже схожа на ту курку просто. Ми назвали, подивилися, і люди реагують всьом нормально. Байроктарщина для мене — це те, що... Я обираючи страву, я обрав, звичайно, курку залужну, бо мені було цікаво. Байроктарщина працює. Але, знаєш, чому так я сказав про байроктарщину? Тому що якийсь період в 22-му році в першій місці з'явилися оці...
[Валерон]
Та фу-фу, я не хочу працювати.
[Євген Клопотенко]
Сети Чорнобаєвка, от я згадував. І це ж саме нагадав. Ну, вже проїхали. Цікаво, чи подають тут, в Бермендиктаті, щось типу курки залужного. Ну, за назвою. Хрещатик 44 — це святе місце, Бермендиктат. Ми саме тут і робимо свої речі. Так от, про той заклад. Потім, оскільки я багато часів проводжу на Френьківського, я слідкував, потім той заклад переїхав в центр на площу біля ратуші. А потім там не було світла. І якось він закрився, хоча здавалося б, парк, причому ну, дальній куточок парку, не там, де основний натовп, а потім центр міста, де, здавалося б, просто проходняк, але багато закладів, багато конкуренції, він не вийшов. Ні-ні, не за цього, там просто ми відкрили цей заклад, бо там було багато людей, там були багато кухарів, які були без роботи. І ми разом, ну, і не те, що без роботи, у мене було там три други, які там були в Івано-Франківську, і кажуть, давайте відкриємо заклад, і вони відкрили, кажуть, давайте разом відкриємо заклад, у мене є гроші, я переінвестую. Ми відкрили такий заклад, попрацювали, було всі-все окей. Ми попрацювали до зими. Він маленький був в парку. Це більше як про... Це ми відкрилися в квітні 22-го року. Ну, це було про підтримку людей, ну, це така, знаєш, більше як... Але воно пішло плюс-мінус, і там, тіпу, все окей, а в зимку там немає світла в тому будинку, де ти. Нам треба було... Була зима. Уже зима, це жовтень. І нам треба переїжджати. Ми знайшли приміщення в центрі, в ратуші, все окей. А потім почалося обстріли, і... А там немає електрики, світла... Там вже не було обстрілів.
[Валерон]
І не можна...
[Євген Клопотенко]
А, енергетичне, та-та-та, не струмлення. Ну, так. І там... А в тому місці там просто скло. І ти в грудні там було неможливо працювати. І неможливо сидіти їсти. І ми просто дивимося, що воно... Ну, ти не можеш працювати. Ти просто мучаєшся, знаєш. І ми просто закрили його. А для того, щоб відкрити, там треба було там в травні. Там нам підняли оренду в два рази. Ну, щось якесь. І плюс... Можна було приїхати до Марцинківа, сфоткатися, і все вирішилося.
[Валерон]
Так, і там ми робили.
[Євген Клопотенко]
Але там по-іншому. Все було зроблено, як ти говориш. Але... Трошки не пішло. І менше людей стало. І туди, щоб переїхати, треба було знову інвестиції. І там знову нема світла. І ти такий, а як воно буде далі? І ти такий... З точки зору бізнеса, це не бізнес. З точки зору продукта дуже якісна. Мені сподобалось дуже гарно. Якісна українська кухня, яку ми зробили. З точки зору підтримки людей, це те, що було потрібно. З точки зору бізнеса, ну... Віван Фриківський, він... Це не бізнес. Це, тіпо... Ну, поїв, поїв. Віван Фриківський є свої улюблені. Там, Десятка. На 100 гривень ти поїв, а у нас курка коштувала вам 200. Ну, Десятка, це класіка. Є ресторани, а є бізнес, а є хобі. До речі, про Десятку. Якось був діспут. Алєк Мох Спаркалабе якось написав, що найкращий в світі журик саме віван Фриківський, а не в Польщі. І ми зараз багато гастролювали в Польщі. І та частина гурту, яка знала вівана Фриківський, журик Десятці, всім казала, та ні, в Польщі щось не те. І потім я отак почав вівана Фриківського щось умнічать. І мені люди, які дотичні до ресторанного бізнесу, просто пояснили, що Десятка першою вівана Фриківською почала... Робити жури? Ні, почала додавати підсилювачі смаку. А, а, нормально. Молодці. І я такий, блин... Але це перша брехня, не переживай. Що, брехня? Не додають? Воно не працює? Та ціна, я тобі сказав, 100 гривень, ти неї три порції їси. Це найкращий підсилювач смаку. Зроби тут віскі по 25 гривень, ти побачиш, тут такі легенди з'являться. Кому вони такі є? Випиваєш на 100 гривень п'ять, на 125 гривень пиваєш п'ять коктейлів. Такі легенди придумуєш, там підсилювач смаку. А зробиш за 700 гривень, якось воно вже не буде підсилювач смаку. Я тобі кажу, це... Підсилювач смаку, це ж реальна історія. Їх використовують. Пармезан, знаєш? Так. Це підсилювач смаку. Цукор, знаєш? Так. Це підсилювач смаку. Що ти? Ну, помідори, знаєш? Це підсилювач смаку. Ну, помідори. Я фанат помідорів. У мене був на базарі чувак, я спеціально ходив, бо я вважаю, що помідор... Помідор – це те, що пахне на 10 метрів помідором. Якщо ти приніс свіжий помідор додому, в тебе так само, як і полуниці, вся квартира пахне, як там, кропом. Помідор має пахнути. В усьому світі це пластикові млін... М'ячики.
[Валерон]
М'ячики для гольфу.
[Євген Клопотенко]
Крім Італії, так. Крім Італії. В Європі багато часу зараз довелося проводити, і в них продукти не живі. Це, ну, пластиково і так далі. Є якісь ринки, мені дружина казала, я вам розповідав, що є ринки, на яких якісь емігранти торгують. Вона каже, там такі помідори, що вони навіть портяться. Так от. І я ходив на базар, бо возили з Херсону справжні помідори, які пахнуть. Я пам'ятаю, сорт серце Ташкєнта. Це, якби, волове серце, тільки жовтий. Тако кажеш. Каже волове серце. Каже волове серце. Не кажеш серце Ташкєнта. Серце Ташкєнта — це окремий сорт звідти, жовте. Ну, каже волове серце. Волове — червоне, а то жовте. А є й жовте волове серце. От тільки що придумали. Ну, добре, добре. І ти, і ти. Я хочу сказати, що ми втрачаючи територію, можемо втратити справжні помідори.
[Валерон]
Ми можемо на лаху дитя.
[Євген Клопотенко]
А як це вже втратили? Кого? Мелітопольську. Існує бренд під назвою «Мелітопольська черешня». І це сорт, який також вивели, як миргородське сало. Це сорти. Ці сорти розселені по всій Україні. Лише там його придумали, назвали «Мелітопольська». Це означає, що ти можеш взяти той сорт і вирощувати, де хочеш. Ми не втратили, а тимчасово окупували. Тимчасово, так. Це по-перше. Мені в Мелітополі якось розповідали історію, що якась французька компанія мала право першої шлюбної ночі у виборі «Великої черешні» і літаками. Десь, мені так подобаються такі історії розповідати. Прямо, от, ідеальний бармен, я тобі скажу. Такі, от, є історії, знаєш, оце історії… Тобто не дивились, да, ви до чого? Ні-ні-ні, не дивились до чого. Я просто кажу, що про їжу, знаєш, про їжу, я просто вивчаю дуже багато історій і виходить, що там більшість історій це там, це брехня. Ну, звичайно. Але ти так розповідаєш, і ти на кожну є якась, типу, штука. Мені так подобається слухати, я навіть сам починаю це вірити, знаєш. Насправді, це така, це якийсь такий прикол, знаєш, як створили Беліні? О, коктейлі. Я не п'ю коктейлі. Карпачо, знаєш, як створили? Ну, ні. Карпачо, історія Карпачо. Моя улюблена. Венеція. В Венеції був заклик під назвою Беліні. І в Беліні там створили коктейль. Це означає шампанське персикове сіт'я. І там він був супер-крутий, куча людей. І один бармен закохався в дівчину. І вона захворіла. Вона приходила кожен день, там щось пила, в Беліні. На Венеції та погода, вітер.
[Валерон]
Так, тільки так.
[Євген Клопотенко]
І з тої історії, так, романтично. Потім вона захворіла, і їй не було три дні. І він так запережував, він взяв заморожене м'ясо, нарізав тонким слайсом, додав трошки чорного перцю, знайшов, де вона живе, і приніс їй. І вона вилікувалася. І так тепер Карпаччо і Беліні, найпопулярніші в світі. Ти кажеш «Вау». А потім думаєш «А якого хєру, що м'ясо лічить гриб?» І такий «Але це м'ясо не лічить гриб, але мені похєр». Така історія. Або там з Цезарем стало. Ти знаєш, коли Цезаріо Кардін, він пересланий з Італії, він працював на Беверлі Хіллз, там де багато зірок. І після якогось фільму, після зйомок величезна юрба людей забігає в його ресторан, а в нього вже всі продукти скінчилися. І він бере ємність, бере часник. Часником витирає ємність. Ну таку миску, в яку потім бере, туди кидає листя салату, які були, бере майонез з ложкою, додає коридори, анчоус, сухарі, змішує і дає. І всі з'їли, і це став Цезарь. О, вау. Як вам? Ну, це все повністю брехня. Або сир такий, остання історія. Сир такий, знаєш? Танець. Танець. Тататататататата Аутентичний, правда, грецький? 68-й рік чуваки придумали його в фільмі. До цього не існувало його в Греції. І ти такий, ну шо? Тому я в цій історії гівно. Ти нормально, розказуй історію, але це все брехня. Просто все, що ти знаєш про їжу, про літаки Тепер ми спокійні про українську черешню, українські томати, Хоча на базарі кажуть, очі в очі, що нормального помідора немає. Це нормальне. Кума, сестри теж мені казали, що немає. Але я тобі скажу чесно, що в Україні, коли закінчиться їжа, тоді закінчиться Україна. Коли після першого місяця, певного шансу вторгнення, я зміг купити креветки, які привезли тиждень тому з Франції, з Англії, з Аргентини, не пам'ятаю. Я сказав, як ви це зробили? У нас не було солі два тижні, а все інше ми вирішили. Я вдячний цій державі, і я точно відчуваю, що це наша ДНК, що продукти ми навчилися вирощувати, і коли деокупували Херсон, я в серпні купив кавуни, який чувак виростив на деокупованих територіях моментально. Отакий кавун, і мене позвали десять журналістів, ми брали інтерв'ю різних публічних людей, щоб послухати їхню думку, щоб розуміти якийсь зріст послуспільства. Я взяв кавун, кажу, що я вам розказую, що ви мене там питаєте. Я розвізав кавун, дивіться, це кавун деокупованої Херсонщини, спробуйте зараз, ми виростили, оце все, що треба знати про Україну, це ми. І вони такі, о. І тому я точно впевнений, що продукти, нам треба не придумати якісь історії, хто ми, а треба працювати на землю, працювати, вирощувати, переробляти і продавати світові дуже дорого і дуже класну якість. Все. Оце ми. І тому я не думаю, що помідори чи орешні, якщо воно закінчиться черешня, я сам її вирощу. Якщо закінчиться помідори, я сам їх вирощу, бо я відчуваю, що це мої. Оце в мене з цим є зв'язок. Я не хочу мати там всього, а помідори ці, які ти розповідаєш, я за них готовий покласти життя, розумієш? Ну, помідори в усьому світі, це супермаркет, пластик, тверді і так далі. Помідори в Україні, якщо ти їх шукаєш, це те, що пахне, це те, що ти кладеш на сонце дозрівати. Так, так, так. Коли вже приніс. І це, ну, ти робиш потім яєчню з цими помідорами, вона дихає. Так, так, так. Це треба цінувати, оскільки весь світ уніфікує продукти, на жаль. Ми це ніколи не дінемо. Це так глибоко в нас всередині, що це наша фішка портаментуального розміру. Ми такі, ну, помідори. А для нас це дуже важливо. Ну, світ вже робить ці вертикальні ферми. У нас вони також робляться. Але вони не приживаються. У нас, от, ти робиш, що хочеш, але ти коли… У нас, що ти помідор, він є помідор. І ти такий, ти плиєшся, ферма, ти такий. А ти підходиш. Не пахне. І це неможливо просто нікому опресати. Це те, що у кожного в нас в голові. Це ми. Випуск про помідори, може, будемо називати? Так, реальні помідори. Помідори, скажу, помідори. З італійської пропонується як помодоро. Золоте яблуко. Таке питання нас цікавило. От є якийсь цикл, скільки живе один ресторан? Через скільки треба проводити оновлення? Дивись, ну, це раніше була історія, що три роки. Але під час ковіду і війни трошки правила щас переписуються. Ресторани живуть, скільки можуть. Насправді, немає. Я також думав, що три роки раніше, як любов живе трохи все. Але ти поки там, ти поки кладеш свою душу, життя поки не встановлює. На Днях, Мілкберу, де чотири роки було. Клас. Ну, бо вони ж відкрили новий в Польщі. Вони живуть. Це, ну, ти просто коли порахуєш, подивишся, скільки ресторанів, якими по 10 років. Їх буде там. Не дуже багато. Але в Києві є така тенденція, правда? Дуже швидко все відкривається, дуже швидко закривається. Ну. На одному місці можна там вже… Дивись, я думаю, що просто у нас немає історії. І Мілкбар, і нам було 10 років, і канапа, і… Ну, ми зараз пишемо історію з нуля. І тому це якраз такі маленькі речі. У Франції першому ресторану було 10 років в 1860 році. А у нас тільки зараз. І тому це прям такий прикольний, крутий цикл. В Києві щось відкривається, відкривається. І в Франції, і в Парижі відкривається, закривається. В Токіо там ресторанів більше, ніж людей. Там щось 30, ну, я жартую, більше, ніж людей. Там 35 чи 40 тисяч ресторанів в Токіо. Ну, там якийсь… Тому ми не є унікальним нічим. Ми є унікальним тим, що ми… Мінгбар 10 років, і ми такі… Єєєє, там, ресторан. Ну, це класно, що в нас нарешті формується культура. Дві теми, які ще хотілося б мені підняти. Перша…
[Валерон]
Яблука.
[Євген Клопотенко]
Значить, про помідори обговорили. Так. Від помідорів переходимо до людей. Ресторатори часто скаржаться на те, що в нас немає традиції їсти в ресторанах. Тобто мамін борщ… Мамін борщ – це те, що заважає… Ну, за кордоном люди часто їдять в ресторани. Для них це нічого надзвичайного в тому. Тому що може достаток більше. Ну, так, звичайно. Ресторани – це ж не… Є така річ, як ВВП. Ну, тіпа, чому долар коштує стільки, з яким коштує. Бо ми багато експортуємо, грубо кажучи. Це різниця експорта і імпорта. Тіпа, грубо кажучи, ти експортуєш якусь суму, ти виробляєш якесь благо для світу. Ну, тіпа, як ти. Обмінюєшся якимись монетками з іншими людьми. І чим ти крутіше можеш виробити монетки, тим більше зробити, тим ти будеш… Тебе буде більше багато країн. А ресторан і бізнес взагалі ніякого відношення до цього всього немає. Ресторан і бізнес – це такий, як офіційні рекетири. Вони такі, ну ви там торгуйте, експорт, імпорт виробляєте до блага, а ми будемо вас просто збирати. Ви повертаєте ПДВ і приходите до нас обговорювати ці справи. Ми лише збираємо гроші, як ресторатори, серед тих, у кого не лишилося. Як тільки у людей зникнуть гроші, ми зникнемо. Бо ми як благо, ми як сервіс, ми не створюємо, на жаль… Як кокаїн. Є жарт, що кокаїн – це спосіб, за допомогою якого Господь Бог повідомляє тобі, що ти дофіга заробляєш. Ось такий ресторан. Я ще цього не знав, але… Ну, моролес. Тому я вважаю, що чим багатша країна, чим тебе більше надлежкових грошей, ти маєш купити там житло, якісь базові цінності закрив, а потім тебе лишилося ще якась сума грошей. Ну, в світі люди не купляють житло, а живуть в орендованому. Але вони ходять в ресторани, бо звикли. Ні, ні, бо в тебе лишається, в тебе є в кармані отака сума грошей, яка дорівнює поїсти. Ти можеш за ці гроші купити продукти і сам приготувати, або піти поїсти. Це водно кого буде сума грошей. А у нас не так. У нас трошки це різниця. І це лише, я думаю, що в цьому проблема. А культура там вона формується. Десять років Мілдбару – це суперісторія, яка, ну, ти все життя, Дмитро Борисович, який там вже працює 15 років, 20 років в цьому бізнесі, він казав і раніше, і зараз, що люди в нас до сих пір ходять на якісь події в ресторан. Ти сам по собі подивись. Ну, до день народження. 8 березня. У нас 8 березня і 14 лютого – це дні, які в 12 дня до 11 ночі немає вільного місця. Ну, от немає вільного місця. Це гарне спостереження, що дійсно на події.
[Валерон]
І сам так ходиш.
[Євген Клопотенко]
Ну, ввечері в день замовити в чайці.
[Валерон]
Ні, неможливо.
[Євген Клопотенко]
Це там за 2-3 тижні бронюється повністю все. І ти сам так робиш, і я так роблю. Це така наша… Ми ще не зрозуміли, ну як, окей, ти можеш, ну, я думаю, що ми там можемо дозволити собі ходити вже плюс-мінус просто поїсти. Але більшість людей ще таки не має, бо, ну, це час треба. Ну, як ти хочеш, ти жив в якомусь непонятному болоті, тебе випустили, ти не розумієш, що робити, бо тобі ще управляли. А тут такий, тепер ти вільний. І ти такий, буду в ресторани, ходити українською, спілкуватися, і контент говорити, і 8 березня, не можна, чи можна, не буду святкувати, так, значить, це погано. І тут ще війна. І ти такий, ти взагалі, ну, ти як нація, ти просто в такому стресовому, що мені робити? Я готовий. Ходить. Що, українською? Я буду українською. Який одяг? Я купив одяг, який афілійований якось з Росії. Твою ж мать, я ж не знав, що він. І ти скинув його. Бо я купив, бо він мені подобається, він продається. А він не можна, бо він в Росії. Ти такий, ага, все. Потім в тік-токі запоставив якусь музику, а це дівчина в 2002 році Вконтакті поставила. Ти такий, ага, я все видаляю, казати, галіма. І ти такий, я хочу бути, а як? Тому ці всі моменти, вони і будують в кінці українськість. Тому я думаю, що з часу ми будемо, коли закінчиться війна, розвивати економіку, коли ми зможемо бути більше заможні, бути повні ресторани, буде куча людей, куча іноземців, і ми будемо там, ну, це буде стати нормою. Бо у нас сервіс супертоповий, продукти супертопові, просто немає трошки грошей. Друга теза, чекай, ти займався мною. Друга теза, яку цікаво прояснити, це їжа додому. Весь світ якось дуже активно замовляє їжу додому. Ми всі бачимо цих хлопчиків з холодильниками на клочах, причому в усьому світі. І наступний крок – це замовлення їжі одразу на місяць наперед, коли привозять порції, рахуються калорії, на всю родину і так далі. Що ти скажеш про перспективи цього бізнесу в Україні? І чи треба вже перелаштовуватися рестораторам в такий сегмент? Це не проплачена була реклама, але коли спитав, розкажу. Ми запускаємо новий сервіс під назвою Makitra. Це буде сервіс, де шефи, які втомилися працювати, які важко, які… Ну, в круті є шефи, які не хочуть працювати в ресторанах, а вони шукають собі роботу. І ми їх всіх об'єднали. І вони будуть прийшовити до тебе додому. Ти такий як шеф на три години. Він приходить до тебе додому, за три години. Ну це для дуже заможних, успішних бізнесвумен, які одружені на прокурорах. Тоді вони можуть замовити собі, мати шеф-кухаря на кожен день. А, так. А тут трошечки інший сегмент.
[Валерон]
Типу на свято теж. Або на свято, як ти хочеш.
[Євген Клопотенко]
Ти позвонив в ресторан, він прийшов до тебе за три години, приготував тобі твій для друзів. Це американська традиція з серіалів, я знаю, «Сопрано». Там мафія замовляла шефа додому. Ну так, ну тіпа того, але ти зможеш це робити на постійній умові. Я вважаю, що в Україні цей ринок росте, доставка росте, все росте. Доставка супер росте.
[Валерон]
Це класно.
[Євген Клопотенко]
І ось ці штуки, що ти казав, я думав про це, до речі, щоб, якщо готуватись до марафону і правильно харчуватись, щоб замовляти ось цю штуку, де калорії пораховані.
[Валерон]
Це теж американська тема.
[Євген Клопотенко]
Знайомі айтішники ведуть американські сайти, там, де замовляєш. І там, наприклад, за 28 днів в тебе жодне з чотирьох блюд не повторюється. І там є рецьон на тиждень, ти можеш обрати там на тиждень, на місяці. Вони кожен день зранку привозять тобі оці три коробочки, сніданок, обід. Але ж це прибиває трошки до даної вартісті, оскільки в ресторані ти щось ще захотів. Тобто підійшли десерт, якось так запропонували, що ти захотів його. А якщо ти рахуєш калорії, замовляєш додому, ну залежно. Ні, не плутає різні речі. Ти в ресторан ходиш не кожен день, а там ти кожен день. Навпаки, ти там більше витратиш вдома, коли замовляєш. А в ресторані ти прийшов один раз і витратив таке. Ну все, давайте мені і десерт. Бій посуду, я плечу. Кружіть мене, я і десерт, і тебе всі. Замовлю, куплю, все, що можна. А там ти, може, і не хотів, бо їсти всередині. А ти захотів його вже. Це, коротше, я вважаю, що це поки що не наша традиція. Цей ринок ще, він росте. І він в Україні, потенційно, може бути через п'ятірки супер великим. Зараз це всі, хто в це грає, це люди, які намагаються інвестувати в майбутнє. Думаю, що ви точно помічали, що кидається дуже в очі, що в Україні дуже молоді офіціанти, а за кордоном це прям дорослі люди, які... Бо це професія. Зараз відповідь буде знову про Мілк Бар. Чого? Ну бо немає... Ага, ти маєш на увазі, що немає... Ресторанам три роки, два роки, п'ять років. У мене є Ваня. Він працює в ресторані вже чотири роки. І йому там тридцять три, п'ять. Ну, ти не знаєш, тридцять три. І він працює, він впевнений собі. Мені здається, що все супер. І ти, коли працюєш офіціантом, ти зробляєш більше, ніж управляючим, менеджером, ніж багато і на інших посадах. Ти в ресторані можеш зробляти, не знаю, ну ти ж п'ятдесят, шістдесят, сімдесяти тисяч гривень. Це з чаєм? Ну так. У нас в ресторані, може, вісімдесят, не знаю. Це з чаєм, звичайно. Але, ну, дві тисячі доларів ти зробляєш, будучи офіціантом. А ти можеш таки, я кидаю все, і піду менеджером працювати. А може, нашу? І ти, коли про це нормально кажеш, це моя робота. І це таку повагу викликає. Ти перестаєш думати, що він дорожчий, ніж тебе. І він зробляє більше, ніж ти. І ти приходиш і кажеш, дай мені борща. Типу, наче ти менше зробляєш. Ні-ні, ти зробляєш менше, ніж він. І ти такий, ти там менеджер, хтось ти якийсь. І ти такий, аааа. Типу прапаритет. Так, це викликає повагу. І ти просто ніколи не думаєш, що офіціанти зробляють менше, бо це такий персонал. Ні-ні. Студентство. Вони мають своєю роботою, ногами, умінням робити. Це те ж саме, що і ти. Що ти вмієш? Ти вмієш гугл-рекламу налаштовувати? Ти менеджер-маркетолог? І що? А ти вмієш виносити шість трав одночасно? Або оцінити людину за секунду, щоб зрозуміти, як з нею поводитись. І це такий, аааа. Отак. А для цього також треба час. Але у нас не думають про це, як про професію. Ні, поки що, поки що. Коли Ваня до тебе підійде один раз, ти так скажеш. Понявся, Вань, дякую. Ну, коротше, це теж час. Це теж час, так. Зараз офіціанти, але вже міняється. Раніше офіціанти були, це така робота була швидка, а зараз ми наймаємо людей, які не швидкі, але які можуть думати, можуть розуміти.
[Валерон]
І вдовго.
[Євген Клопотенко]
Так. І це не всі вдовго, і ніхто ніколи там, ну, багато не буде вдовго представляти. Але це міняється, бо ти раніше був просто... Раніше ресторанний місць був такий... Любезний. Сюди. А зараз так робиш, якщо ресторанний місць робиш, тебе можуть вигнати просто. Ти такий в сенсі. Ти навіть сказав на підсвідомості, коли Борис Джонсон прийшов, хтось там когось вигнали. Ні, ні, ні.
[Валерон]
Це була спроба жарту.
[Євген Клопотенко]
Але в цілому, якби він прийшов і не було місця, я його б не посадив. Окей, і тоді... Я про Ваню хотів би... Ти ж явно відслідковував. Він чаю більше приносить? Собі. Він же не мені чай приносить. Ти ж все одно більше. Більше. Він вміє... Ну, так, більше. Коли бувають банкети, там зазвичай його ставлюється на банкети. Бо якось так, що банкет зазвичай більше візки замовляє, коли є Ваня. Він каже, вам ще? І ти такий... Він знає цей момент, знаєш, коли...
[Валерон]
Треба би ж питати.
[Євген Клопотенко]
Коли просити гроші у баті. Знаєш, коли він випиває. Баб, дай 100 гривень. Ти такий... Ну... Він, типу, цей момент... І він якось так його... Він навіть коли обслуговує мене, там, з компанією, друзів, він так завжди... От якийсь ти такий... От його немає ніде. Потім він з'являється. Що ти такий? Да! А потім такий... Та ну... І воно... Оцей момент він чітко знає, коли спитати. Він мовчить завжди. Він тобі не в парі. Попробуйте, знаєш, на дорожчі візки. То він каже... Гарного візки тобі? Нам так промоутери кажуть, що добре, коли ви граєте у нас концерт. На вас випивають більше, ніж зазвичай. А я згадав про офіціанта історію. Вибачте. Значить, Буенос-Айрес, весілля. Ти був у Буенос-Айрес? Так. А, це там же діаспора найбільшого? Так. Ні, найбільша в Бразилії, як з'ясувалося. В Бразилії 330 тисяч, в Аргентині 300. Так от. І, значить, весілля, зйомки шоу. І сидимо за одним столом з паслом і з молодими. І, значить, а ми з Фаготом хочемо весілля випити, а подають вина і пиво. Я не піг вино. Пиво я не хочу. Пиво я не хочу. Весілля, пиво.
[Валерон]
Так, так.
[Євген Клопотенко]
Так, і ми такі боксерів не пускали, бо вони в шортах. Так було. І ми підкликаємо офіціанта і кажемо візки нам. І ми бачимо, що є. Він подивився на нас з Фаготом. Він потім відійшов до адміністратора. Підійшов і нам переклали. Ні, якщо ви візьмете, всі захочуть. І пасов. А там пасов одразу на чотири країни. Він якраз сидів отак от, бо йому треба було когось з президентів на інаугурацію Януковича. І він сидів просто з хворою головою. Ніхто не хотів на інаугурацію Януковича. І він слухав, слухав це і сказав. Да пошли оні. Через дорогу магазин. І я пішов в магазин. Серйозно? Купив літрушку віскаря. Там три корови було на вкладинці. Ми його дуже полюбили. Я навіть пам'ятаю. Ми навіть думали його завозити в Україну, бо щось дуже дешево було. Ми його називали тритьолочки. Я купив літрушку трьохтьолочки. Слава Богу, що часи закінчилися.
[Валерон]
Та, та, та, це було дуже давно.
[Євген Клопотенко]
Я засунув штани, а там охорона, весілля, пасов. Тоді коли мінгбар відкрився?
[Фоззі]
Ні, ні, ні, це було 2010 році. Скільки разів вже повторив? Ми не планували цю ітерацію.
[Євген Клопотенко]
Це чітка точка зміни українського суспільства як еволюції. Дайте дослухайте. Я проніс отак от літрушечку. Пасов спитав. І ми почали свого під столом розливати віскаря. Закінчилося все тим, що з В'ячеславом Узілковим ми робили бійку, бо ми вирішили, що якщо ще і бійки немає на українському весіллі то це неправильно. Дякую за те, що ці часи пройшли. Дякую всім, хто до цього долучився. А це почалося з того, що офіціант не приніс нам. Та правильно зробив, бо він головний, а не ти. Ну добре, ладно. Про закордон і Україну. Ми бачимо в кожній країні італійський ресторан, суші японські, грузинської кухні дуже багато зараз.
[Валерон]
В Польщі, наприклад. В Європі є. Я зараз часто.
[Євген Клопотенко]
Чому? Це Польща. Ну добре, у нас багато української кухні. Польща, ти так вже не перегибай. Вся у Європі і Польщі. Вона лише туди інтегрується. Ще деякі сроки вона буде... Питання в тому, українська кухня може встати настільки ж популярною бути в кожній країні? Ну так, звичайно. Я для цього і роблю. Це моя робота. Просто вона ускладнюється то ковідом, то війною. Але в цілому є чіткі плани це зробити. Ти сам не розумієш, що таке українська кухня. А потім кажеш, українська кухня зробити популярною за кордоном. Ну, а давай можемо зробити топ-5 страв? Я не знаю.
[Валерон]
Напевно, борщ, вареники.
[Євген Клопотенко]
Не забувайте, що Радянщина привласнила частину. Що таке кордонна страва пострадянська? Це котлета по-київськи? Та ні. Чому? Ну, скрізь ти зустрічаєш десь в рестораціях, які позиціонують себе як... Але навпаки, тут вони дали маху. Вони навпаки Київ пропагандують. Це помилка просто їхня. Ну, історична вона. Так, ну, дивись, ідея в тому, що... Бачиш, ти коли називаєш, важко. Тому в цьому є відповідь, що українська кухня стане популярною тоді, коли на питання, називай мені десь український страв, ти не будеш навіть задумуватись. Тобто, можливо, треба зробити її популярною тут спочатку, а потім її експансіонувати, або мультиплюціонувати, або відкривати заклади в світі. До 2014-го року українська кухня, це було взагалі мертвий такий... Що це таке було? Заморожжено. Сало, горілка. Це все стереотипна тіма, яка була. Потім багато кухарів почали шукати, цим надихатися і відшуковувати рецепти. З'явилися українські історики гастрономії. Раніше їх було там 1-2, зараз там 10-15-20 людей, які досліджують слово борщ, походження, як воно там в перській мові, звідки воно прийшло, для людей, які досліджують, чому і що їли козаки. Це величезний пласт роботи. І лише тоді, коли ми цей пласт пройдемо, сформуємо для себе, ми з легкістю зможемо відкрити багато всього. Ми, насправді, у Грузіні, це наші конкуренти, якщо чесно. Вони нас переможуть, це теж, я так думаю, бо вони для Європи загадка. Ти даєш кінкалі, і це ніхто не розуміє, що це таке. І це таке прикольне. Пельмені це китайське, і всі знають, що це таке. Пельмені зараз в Німеччині купа вагончиків. Пельмені чорно-російські з орлами. Пельмені забудь, це для тебе пельмені. А для них це прикольний якийсь двіш. Ти береш якесь тісто, або хоча пудрець, аначе піццо, але ні. І в цьому унікальне, що це вже відомі якісь речі. Тіпа піцца, але не піцца. Тісто, але не тісто. Тому вони легко правильно все робити. Мені здається, що через 10 років вони займуть те, що мали зробити ми. А ми, аж через після них, коли вони вже займуть, ми будемо цікавенькими. Ми і це вже зараз робимо, але це така копчена груша, смажений сир, називається сирники. Ніхто крім нас не смажить сир. Греки халумі. Халумі, кипріоти. Але це лише вони одні смажать сир отак. А ми додаємо яйце, борошно, промокать яйцею сиром і смажемо. Це унікальне для світу. Такого немає. Ми варимо суп, воду варимо, додаємо тут буряк. Ніхто буряк, суп із буряком не їсть. Це і про борщ. Ми копчемо груш, ніхто не коптить грушу. Ніхто не коптить горох. Ніхто не робить густлянку. Ніхто не робить качану кашу. І ти такий Бринзу? Нема такого сира. Це наша унікальна технологія. І ти такий в сенсі, серйозно? Ти кажеш, да, сквашеною капустою робити гарбуз, пшоно. Пшоно ніхто не їсть у світі. Гречку ніхто не їсть у світі. Ти такий, що ти, Євген, мені говориш? А я кажу, що оце все світ не знає нічого. І ти такий, вау! Тепер треба це брати, упаковувати, мається зробити брендом. Ти приїжджаєш, відкриваєш ресторан в Америці, подаєш там гречку, подаєш там борщ, подаєш сирники, подаєш сало, не бекон, а сало. І усі такі, це оселедець, як ми, фаршмак. Ніхто не розуміє, що це за тема взагалі. І всі їдять такі, вау! Такий аналог піці у нас може бути? Ну, пироги. Можна, але давайте не будемо тягнути, якщо чесно. Ну, вишні, що до речі, у нас є. У світі всі їдять черешні. Чері – це черешня. Я завжди про це кажу. Чері, чері, черешня. І тому немає вишні. Вишня і мак – це також тільки наш. Кисла черешня. І лише у нас. Якщо ми будемо продавати вишню… Вареники з вишня. Вареники з вишня, такої немає. Я тобі називаю вже ряд того, чи ми… Але ми не зможемо. Зараз ми точно відстали від Грузії, бо там є ряд факторів, які вони перемогли. І ми програємо їм, я думаю. Але нічого страшного, ми сформуємо для себе культуру. Ми побудуємо якісь базові ресторани, а потім буде наш час, коли одного року, через 20 років, ти побачиш, що найкращий шеф-кухар, і це буде не я, це буде хтось із молодих, молоде покління, буде стояти і казати, «Дивіться, це вареники з сиром, копченою грушею і маком». Таке шшшк, на якомусь форумі, всі такі шшшк. І він отримає на кращий 15 зірок мішлін, і стає найвідомшим людином у світі, і тоді українська кухня вибухає. Тому зараз ми лише на етапі будування фундаменту для майбутнього, щоб в майбутнє зробили експансію української кухні. Ну шо ви? Як ви? Слина вже пішла? Апетит з'явився? Дивіться мені. Про борщ ти згадав? У «Фозу» є питання щодо борща. О, у нас постійно.
[Валерон]
Та багато питань таких.
[Євген Клопотенко]
До речі, я хотів сказати про гречку, що зараз гречка з'являється в Європі, оскільки наших біженців багато. І раніше це були російські такі постсрадянські магазини, в яких тільки возили. А тепер вже зорієнтувалися, і турки є мережа в маркеті, в яких навіть алкоголь, навіть пива немає, бо там все. І там, оп, стоїть, стоїть гречечка, гречечка, гречечка, жмельничка. Так от, про борщ. У нас постійно скорість пригощають і в Європі, і тут борщем. І в нас у фагота постійне питання. Він не їсть болгарський перець.
[Валерон]
Правильно.
[Євген Клопотенко]
Він влаштовує просто істерики. Правильно робить. І він не влаштовує істерики, хто додає борщ. Хто додає перець? Хто додає болгарський перець в борщ? Кілька бійок навіть було. Це клас, клас. Сказати, що він правий? Ні, не передавати. Він молодець, бо українці, ну, мало за що так ругаються і б'ються. А от це те, чому ми сильні. Що ми можемо лише за однією стравою, ми ніколи там і за сирники, і за вареники биться не будемо. Але і за квасолі в борщу, і за сметани, або і за не болгарського, а солодкого перцю, це також радянська тема, болгарський перець. Це наша унікальна ідентичність. І це мені так подобається, коли люди сваряться із якогось інгредієнта в борщі, який не має сенсу. Ти можеш в борщ додавати будь-що завгодно. Бо борщ – це не страва, а це культурний феномен. Якщо навіть є спогади людей, під час голодомору на Житомирщині додавали просто жмих під шкірку від картоплі, називали це борщем в спогадах. Бо борщ, зелений борщ, там немає буряку. Там немає болгарського, там ще нічого немає. Там ще інша страва. Ще пісний борщ був, пам'ятаю, мама робила. І зелений борщ, чому він існує? Ну, шевельтом. Так, а чого це взагалі борщ? Не знаю, моя мама дуже гарно робить зелений борщ. Так, а там немає буряку, немає капусти, немає нічого?
[Валерон]
Але борщ.
[Євген Клопотенко]
І там яйце взагалі є. Бо в квітні закінчується сезон, коли буряк починає молодий. В середині липня, в кінці липня. І з кінця липня він лежить, він зріє, потім лежить, і він такий, ну, стає вялим. І в кінці квітня він вже, його не можна вкоснувати в їжу. І тому, коли в кінці квітня закінчується буряк, беруть що-небудь і готують, і називають це борщем, і в цьому феномен. А я не їм зелений борщ. Чого? В дитинстві не їм, я багато чого не їм. От зелений борщ мама готує, всі їдять, я не можу. Ну, коротше. Мені дуже подобається. Калорістика. Я проти. Я проти солодкого перцевого борщу, але ті, хто додають, це геніальні люди. Прошу занести ці слова в протокол. Бо якщо ти хочеш зрозуміти, що таке ідеальний смак овочів, візьми або брокколі, або горох, це ідеальний смак зеленого. Ти криєш очі, і все. І будеш просто взяти витяжку смаків, то смак всього зеленого – це горох. Він присутній і в тюльпанах, і в брокколі, і візі, візі, візі, візі. В шпинаті. А смак овочів – це солодкий перець. Якщо ти хочеш підсилити смак будь-чого овочевого, додай туди просто на блендері перебитий солодкий перець, або болгарський ти його називаєш, і воно стане більш овочевим. Це супер, правильний кульнарний хіт, але я проти нього і проти квасолі. Нехай будуть хейтери. Напишіть в коментарях, ви за квасолю чи ні. Бо я ненавиджу борщі квасолю, але мій тато обожнює. Про рецепти ми вже заговорили. Це така важлива, складова бізнес-імперія Євгена Клопотенка. Імперія, ну давай. Ну, давай так називаємо. Просто я от почитав інтерв'ю Форбсу, і там чого тільки немає в тебе вже, ну крім ресторанів, Dark Kitchen, це що значить? Ну, це як ми зараз сидимо. Це кухня без залу. Там, де немає оцих... А, це готують і кудись везуть, так? Ти не маєш змоги прийти і сказати, ось офіціон довго підходить. Нема такого. Ти просто готуєш... Це обіди на замовлення, грубо кажучи. Можна так сказати? Ну, давай обісцінимо, так. Dark Kitchen красиві сьогодні. Dark Kitchen означає, що це кухня, на яких ти можеш готувати на замовлення. Ми готуємо різні заводи, ми готуємо виробництво, ми десь робимо доставку їжі. Це все Dark Kitchen. У нас їх 13 штук. Виробництво напоїв і венегентство. Але ж починалося все з сайту і рецептів. У мене є два різних бізнеси, треба зрозуміти. У мене є бізнес ресторанний. Я його роблю співоснованою з Нової Пошти Зіни Поперечнього. Це моя партнерка. У нас там є Dark Kitchen, у нас там є ресторан, є Полтава, є інші заклади, є інші у Львові, є інші бари. Це чотири заклади. Є Dark Kitchen, ми відкриваємо франшизу і по суті будемо відкривати ресторани. Це все ми робимо з неї. Є невеличка ферма, це такий наш нейбізнес. Є бізнес в мене окремий, називається PR-бізнес. Там працює 40 людей. Це окремий напрямок. І там в мене є сайт. Все починалося з сайту. Інстаграм в мене там є, фейсбук, сайт. Це як медіакампанія. Кожного місяця ми маємо доступ до 12-ти, 18-ти мільйонів людей доторкаються до нашої інформації. Ми таке, як на сайті, у нас кожне місце 3 мільйони людей заходять на наш сайт. А ти ці рецепти продовжуєш поповнювати? Сьогодні зараз зйомка відбувається. Я їх створюю, дзвоню, у мене там команда робить. Вони прямо зараз відбуваються, поповнюються. Слухай, мені здається, що там супер-сем-оптимізація якась.
[Валерон]
Супер-сем.
[Євген Клопотенко]
Бо коли ти щось вбиваєш, я просто взагалі не готую, але восени з друзями вирішив я готувати бургер, смажити бургер. Ми вчора, годуючися до ефіру, з'ясували, що ми обидва готували за твоїми рецептами. Чому я згадав про сем-оптимізацію? Сем-оптимізатори. Як приготувати бургер, то перше — це твоє відео на Ютуб, потім ще якийсь рецепт. Я от його подивився і так само, як ти там все робив, так само робив. Фост теж користався рецептами. Так, я багато рецептів. А коли збирали тоді на ринку, на житньому ринку, тоді на Азов збирали, і я продавав. І мені дуже сподобався «Сирний соус», і потім до твоїх дівчат. Я знаю, вершки я теж використовую. Тільки ці вершки 30%. Вони найкращі. Але вони мені все написали. Чеддер, виробника, я не буду називати. Я все зробив, не вийшло. На паровій бані робив, ні? Ні. Отой от «Сирний соус з картоплею», він був... Лопатко. Я стояв дивився, як вони роблять.
[Валерон]
Я потім відтворював. Я люблю просто це.
[Євген Клопотенко]
Одночасно дуже проста і як вся геніальна і проста ідея — записувати ці рецепти, прописувати коди, оптимізувати, правильні ключі, і вони в топі пошуку. Це ти придумав? Ні, звичайно не я. Що я там придумав? Рецепти хоч ти пишеш? Рецепти всі я пишу. Всі рецепти — це 90% рецептів моїх. Хтось там від знайомих. Ми беремо... Коли переміг «Мастершеф», у мене був бізнес-підробництво «Варення», і в мене були там партнери. У партнерів була дружина, вона працювала у великій фінансовій компанії. Вона каже, я втомився цим фінансовим, давай попрацюємо рок-н-ролл з тобою. І вона каже, мені здається, що сайт — це прикольний. Я кажу, ну давай. Вона каже, ну сайт, і ми там що? WordPress. Я заплатив там десь 300 доларів. Мені друг... Я сам готував, фотографував, заливали. Потім почали дивитися, що воно починає Льоша, Олексій, він з великим досвідом. І він як взявся... Ну він і зараз, він дуже важка людина, Льох. Дуже важка людина, але дуже подобається мені. Він дає супер результат. В своєму стилі, але це стало вже. Медіа. Ми зареєструвалися як медіа. Три мільйони унікальних людей. Ти розумієш, це дуже важко. Нас заблокували в Росії. Бо ми почали по запиту Сирники перебивати «Паверину круг». Це наша перемога. Бо в Росії бували Сирники. І Клопотян. І вони заходили. Але він теж, напевно, був російською, правда? Так, звісно, він був російською. І він російською до 24... до 24... до певного штату вторгнення, коротше. Були російські... було двох версій сайт. Але і зараз, щоб ти розумів, між нами 70% запитів російською. Ми ж бачимо всі запити, люди пишуть російською. Ми закрили російську мову, ми все позакривали, але у нас в кодах деяких ще російською. Там наші деякі сторінки ми не позакривали. Бо ти коли сукаєш «Сирники», у нас на першому місці це «Сирники» російською мовою. Бачив в Ютубі огляд книги... Американця? Об'єд. Ну, там ряд претензій в неї є. Я не хотів матюкатися в них на стримах. Нічого особисто. Каже, мало рецептів. От в такій самій книзі англомовній, така самовартість рецептів, здається, Олівера. Рецептів вдвічі більше, чи втричі, і більш процес, досконало показаний процес саме готування. Це нецікаво взагалі заслухати. Ну, бо люди говорять, хай говорять, я поважаю думку кожного. Але якщо хтось стане зробити сайт, або хай стане зробити книжку, скажуть, а знаєш, коли ти робиш книжку про борщ, а потім дивишся, у тебе в рецепті немає буріку. Так всі ж бачать. Мало рецептів, але є сайт. Якщо тобі треба супер рецепти, у нас є супер лайфхак для всіх. Вбиваєте будь-який. Ти ж зараз прибиваєш собою книжку, щоб не купувати книжку, і йти на сайт. Так, я тобі все кажу, але я спеціально це роблю. Якщо вам треба реально рецепти, ти вбиваєш рецепт і пишеш Клопотенко. У нас на сайті десь до 4 тисяч рецептів. 3,5 тисячі, вони обновлюються. І ти можеш будь-який рецепт, який тобі треба, який ти плюс-мінус коли-небудь чув, або хочеш прикладати, там є в мене все. Адаптовано для людей. Якщо тобі реально треба рецепти, якщо тобі реально треба до мене доколупатися, відкривай книжку, а чого у вас... Ти ж знаєш, що це не маджента, а чого тут? Я хочу з двома ручками пити. Це американо? Це фігня. Це копчений чай? Фух, чого він холодний? А, бо він уже може стоїти пів години? Неважливо.
[Валерон]
Я розумію, про що ти кажеш.
[Євген Клопотенко]
Ти коли купуєш книжку, ти купуєш оце відчуття. Ти відкриваєш її, готуєш, і ти кайфуєш від цього. А якщо ти відкриваєш книжку, щоб її обісрати? Ну клас теж. Одне питання вона підняла, я теж про нього задумався, ось в цьому ж огляді, який я дивився, що там українські страви, і серед них є чебуреки, ну що для мене чисто українська страва, теж мама готує, і бограчі. От вона каже, чому в українській кухні кримсько-татарські чебуреки, і угорські бограчі? І от це тут до питання, що, я бачу, в нас вже намішано виходить.
[Валерон]
Я easy going, easy coming, дивися.
[Євген Клопотенко]
Значить, кримські татари є українцями? Ну це, тут питання немає. Так немає питання, то тоді в чому питання? Ні, а от, наприклад, я про те, що в нашій кухні, що в нашій кухні є страви з інших кухань. Та класно, дивися. У нас така мультикультурна кухня. Та це у всіх так, немає народу, не існує, ну як німецька кухня не існує, і інколи закидають, що я нічого не знаю, але існує, можна використовувати німецьку кухню. Але більшість своїв, вона є, як немає австрійської, є віденська, віденський шніцель, віденський штрудель, бо це була імперія, вона довела від Австрійська, вона, в Відні, там був кушив кухарякий, все відродив. Це таке, немає, немає держав. Держави, це придумана територіальна віч, там, поміняє, там, є війна, є ще щось, вони міняються, там, народи змішуються, але люди їдять щось на цій території, під впливом якихось речей. Ось і все. Кримські татари є українцями. І це, як Чебореки, це страва кримських татар в українській кухні. Грубо кажучи, це їхня. І Бограч так само, так? Угорська страва в українській кухні? Це не угорська. Розумієш, угорська, вона, Бограч, в перекладі з угорською, означає казанок. Так, і це в Закарпатті, це неочікувано. В Закарпатті, ну, люди, які живуть в Закарпатті, це ж українці. І вони їдять Бограч. Це означає, що Закарпатський, ну, немає такого народності Закарпатського. Якщо кримські татари – це народність, народ, який живе, який живе в Україні, то це їхня кухня, але вона в складі української, бо вони є українцями. Так і все. Так само і фаршмак. Це єврейський, єврейська страва. Ну, людей там, народність єврей, і вони, цю страву, це їхня. Але вона є в складі української кухні. Це ж немає такого, це не означає, що ти маєш кожного дня це їсти. Ні. Але це означає, що вони принесли своє, і твоя держава є по лісі. Ні, я розумію, що таке. Бесарабія є, там всяке, мамалига. Давайте я підшиплюся до книжок, тебе врятую. Дякую. Дякую. Видавництва зазвичай не заробляють на якихось романах і так далі. Ну, якщо не йдеться про Гаррі Поттера, хоча в Україні це теж, я колись дізнався, суму, яку платили за Гаррі Поттера на територію України, вона дуже маленька. Але заробляють з підручників. Так само, як і кухня, може заробляти там, де відбувається масове замовлення. В нашому випадку це українське військо і шкільний... Там була історія в тебе про школи, що ви подавали... Так, так, так. Ми ж змінюємо шкільне харчування. Подавали проєкт, щоб змінити... Ми змінюємо шкільне харчування з 2017 року. Зараз це вже офіційна програма... Але вже останні чотири роки займається Перша Леді, і це її ініціатива. Ми разом це робимо, але офіційно це її. Я змінюю харчування там, в школах, бо я не хочу змінити людей, які люблять олів'є. Це їхні вибори, і вони праві. А що значить, у всіх інтерв'ю тракаються ці теми, що значить змінюю харчування в школах? От у мене в школі була столова. Їдальня. Я дуже пам'ятаю пиріжки з...
[Валерон]
Нема вже їх. Пиццу з такою маленькою... Майонезу немає вже. Батлети були.
[Євген Клопотенко]
Тобто тепер в моїй школі їм приходить якась бумага чи що? Такого немає. В нас децентралізація, тому такого вже немає. Просто їм приходять рекомендації, що готувати ось це? Ні. Є закон, який каже, якщо ти державна установа, це постанова Кабінету Міністрів. Їм кажуть, що для того, щоб дитина була... Якщо дитина вчиться там, п'ять уроків, уявімо, то вона має мати сніданок і обід. На сніданок має бути стільки кількість жирів, білків, вуглеводів, має бути така натрадиціологія і такі речі. І для того, щоб це все склалося, ось вам рецептури від Євгена Клопотенка. Якщо ви хочете, придумайте самі, або якщо не хочете, вам вже Євген все придумав. Візьміть якісь страви, які підходять під ці всі норми, і тоді дитина буде здоровою. Меншу кількість цукру, меншу кількість солі. Там це величезна дискусія, бо це не мої рекомендації, це рекомендації... А скільки треба часу, рік, щоб знижувати рівень цукру? Вже да, але вже... Там, коротше, зараз ми ведемо перемовини для того, щоб, можливо, багато дуже людей жалуються на те, що сіль... Ми мали змінити сіль в школах, і прийняти закон про харчування в цілому, і таким чином змінилося б сіль у всіх магазинах. Тобто кажуть, що чіпси повиробних мав би додавати в два рази менше солі, і тоді ця реформа працює. А вийшло так, що ми зменшили сіль в школах, а закон заступорився, і таким чином в школах заборонили сіль, діти такі, що за фігню ви нам даєте, ідуть в магазин, купують сіль, і кажуть, нащо ви нам годуєте нас гівном. І виходить, що іначе це я прийняв, всі на мене там... А я такий, це Міністерство охорони здоров'я, там трохи по іншому, і тому ми зараз будемо... Ну ми в процесі того, що можливо ми трохи... Це якась дуже глобальна реформа, змінити сіль... Так, вона вже є, там написано, це закон про харчування. Насправді це державотворення. Це таке вже окреме в процесі. Тому я там хочу все змінити, я там змінюю. Поїдого ти не будеш отримувати піцу з майонезом, ти реально, розумієш? Воно зникне. Я і не казав, що це було прикольно. Ти просто це знаєш, і дитячий спогад. А що там було прикольного? Я б не сказав. Як це було прикольне? Ну тоді ще, коли я... А я пам'ятаю, 23 копійки був великий, 15 копійок маленький, а я ізюмщини їм. Вже як дід говорить. Ну і оцей піріжок з картоплею теж жирний був, насправді. Ну от, і там такого багато. І там не було їжі, там була все пережитка Радянського Союзу. Не все, але більшість свої. І реформа в тому, щоб ти почав харчуватися. Антитут Волонтер? Я з моменту, ноль копійок, з моменту, як я почав, до моменту сьогоднішнього, ноль копійок зробив, я ще клав там багато своїх грошей. А хто повірить? Це ж світ, в якому фопи Андрюшенко, мільярди.
[Валерон]
Мені не цікаво.
[Євген Клопотенко]
Але це знайомство, погодься, перша леді. А яке вона? Нашу мені це знайомство? Прем'єр-міністр. І що? Я такий, добрий день, допоможіть мені відбити ресторан. Це волонтерський проєкт був зі змін смаку. Та я хочу, щоб Радянський Союз помер. Я займаюся українською кухнею, ресторанами, дітьми, і всим, чим я роблю. Я не хочу, щоб ми жити в суспільстві, де люди розпілкуються російською мовою і не розуміють, чому це важливо. Я ж не буду там людей, ну що я можу зробити? Нічого не зроблю. Слухай, а можна для спортсменів написати ось таку штуку?
[Валерон]
Так, для спортсменів.
[Євген Клопотенко]
Збірної України з футболу. Звичайно, але це більше... Вони не будуть там харчуватися. Це можна зробити, щоб реально для популізму. Таке можна зробити. Але зараз є шкільні харчування, далі у нас є лікарні, і далі у нас є військові харчування армії. Це ж страшна корупційна історія. Дивися, я не вважу в корупцію. Наша головна ідея. Там вже змінили. Зараз там з 1 березня запустився новий підхід по вибору. Не будемо в цю історію влазити. Я зараз піду в лікарню. Після лікарень, коли ми зробимо це, далі будемо робити реформу. Ти розумієш, що ти навіть орегано не міг до 1 січня 2022 року додавати до страви. Ти не міг простовити базилік. Заборонено законом було. Там є перелік забороненого чи перелік дозволеного? Перелік забороненого. А базилік чим їм завадив? Бо він не був ніколи дозволений, означає, що він заборонений. Написано спеції, прянощі. І нема такого розуміння, що таке спеції, прянощі. І тому до цих пір, це тільки ми в школах перебороли, у всіх державних установах, де годують якісь там, надають послугу харчування, там використовують, не можуть використовувати спеції. Це заборонено. Тому ти ніде не офіційно не отримаєш в лікарні, офіційно, потенціальній службі, в тюрмах. Ніде ти не отримаєш спеції. Бо вони можуть тільки сіль і цукор, і все. Навіть чорного перцю немає? Ну, немає, але всі додають то, що хочуть. І ми це змінили. Тепер в школах орегано чи бре, це вже два роки можна додавати офіційно. І це маленька реформа, але величезна, бо ти вже будеш мати їжу зі смаком. А уяви дітей, які харчуються їжі зі смаком, вони виростають трошки іншими людьми. Це інший, це такий більш глобальний підхід. І мені це потрібно для того, щоб не для грошей. Бо я хочу жити в країні, де люди не бачать слова орегано, і де ти сидиш на поминках за столом, і там тобі не розказують про якусь радянську спадщину, а ти можеш нормально з людьми, які українці, поговорити про якісь цінності, про якісь смаки, про якісь речі. Це мені цікаво. Тому я це роблю. Я не можу змінити там якісь речі. А харчування можу, я зміню. Але на Зеленське змінилися з 24 лютого? Ну ми знаємо, не кожен день спілкуємося. Альо, Лєнс, що?
[Валерон]
Набрати?
[Євген Клопотенко]
Я спитаю. Та ну, да, вона змінилася. Мені здається, що вона стала суперсильною, суперкращою. Вона не була ніколи поганою, але для мене вона... Ну це зараз наче я комусь даю компліменти в політиці. Я говорю як людина. Я не знаю її в якихось інших речах. Ми спілкуємося дуже рідко, але вона мені завжди подобалась. Мені завжди подобались її цінності і всі ідеї, які я кажу, вона підтримує. Що мені ще треба? Я кажу, оце погано. Вона каже, я погоджусь, давай робити. І ти такий, вау, вона суперкрута. В 20-му році в інтерв'ю нашому гостю, колишньому Сергію Іванову, ти про Зеленського казав, що як можна голосувати за людину, яка не має досвіду. І що команда Зеленського за наш рахунок зараз набуває досвід, який ми оплачуємо. Зараз, як змінилося твоя думка про нього? Набув досвід? Та ну дивись, я не... Я вважаю, що під час війни говорити про людину, яка є президентом держави, і ми можемо сидіти в Києві, в барі, і дивитися на Bitter Truth Rosewater, і говорити про якісь теми, то... Що треба ще говорити? Якщо я скажу, що я підтримую Зеленського, і я буду в нього вірити, ну це... Що це зараз дасть? Ми зараз воюємо, ми як переможемо, константний день перемоги, ми сядемо і будемо аналізувати, хто що робив правильно, хто що робив неправильно. Зараз я вважаю, що максимальна підтримка президенту, правильне він робить, неправильне, будемо говорити потім. Бо якщо ми зараз будемо розділятися в думках, то тоді ми ніколи не переможемо. Тому все, що він робить, ну я підтримую і буду підтримувати далі, до моменту перемоги. А далі ми будемо сидіти і дивитися, чи... чи все було зроблено правильно і будемо аналізувати. Ось і все. Ти казав, що з твоїм рівнем впізнаваності можна йти в політику. Так. Легко. Так, ну я думаю, що якщо... А ще і з досвідом реформи солі по всій країні. Це ж не одна реформа, я роблю ще навчання, зміни світу, Офтехи міняємо, навчання кухарів, дуже багато реформ, які я роблю, і житнє ринок, і все, я в політику легко можна йти. Я можу взяти... До нас часто приходять люди, які збираються...
[Валерон]
В яких ми бачимо політичний мейнер.
[Євген Клопотенко]
Тому яких ми бачимо, так. Я можу взяти політтехнологів і вкладати гроші, і за півтора-два роки я буду... там буду політичні теми говорити. Якщо цього сіошніка з сайту візьмеш, то по-любому. Хіба там один? Там, до речі, вона. Сіошніця. Там сіошніця, до речі, якщо що. Я вважаю, що я коли думаю про політику, я такий окей, я стану коротше, що там, прем'єр-міністром. О, вау, мрія не робота, прикинь. По-перше, я щось скажу, в Кроксах не вийде ходити. Вийде, вийде. Я виграю на Кроксах. Досвід Аргентини показує, що все змінилося. Це популізм, це все точно я ізі зможу виграти, але нащо? Ти уявляєш, яка відповідальність? Оці всі слова, що я в інтерв'ю кажу, я стану прем'єр-міністром. Голоси за мене. А потім ти таки прикидаєшся зранку, заходиш в кабінет, а тобі дзвонять, кажуть зранку, сержанку, що обстріляли часів ЯР. Загинула людина. І тобі треба, щоб твої органи, якими ти відповідаєш майже на влазі, щоб вони ліквідували, захищали. І ти такий, мені вже не про ці Крокси, не про що вже не хочеться думати. Або скажуть, що солі в країні лишилися на 6 днів.
[Валерон]
Так, звичайно.
[Євген Клопотенко]
Що я будучи прем'єр-міністром або президентом можу змінити? Я не впевнений. У мене немає амбіції йти в політику по тій причині, що я, ти сам сказав, що я роблю реформи. Але бачиш, ти постійно стикаєшся з державою. Так, дивись, це моя є ідея. Я побудую такий бізнес, я зараз відкриваю компанію, окрім тої шось КАМАКіТРА, я ще відкриваю компанію по виробництву їжі. Ми будемо на великому заводі, ми беремо партнерський завод, у нас є, вони будуть виробляти там кетчупи, будуть виробляти різні там горох, будуть спеції виробляти, будуть виробляти все українські продукти в супермаркетах. А кого треба витіснити з ринку? Чиї зараз у нас соуси? Не треба витіснити. Бачите, так ми будемо щось десь, будемо разом стояти на полосі. Ідея в тому, що уяви, що я роблю такий бізнес, який буде там мати через 2 роки мати мільярд, через 3 роки мати мільярд оборотів. І з цього мільярду оборотів можна заробляти там під 20%, ну там 15%, ну якщо все буде хорошо, ти можеш заробляти 150 мільйонів гривень. І ти береш цих 150 мільйонів гривень, купуєш собі, що там? Труси купуєш собі, там квартиру купуєш, крокси ще пару! І в тебе лишається 149 мільйонів гривень. І ці 149 мільйонів гривень береш, тобі треба, щоб шкільне харчування змінити, тобі треба 20 мільйонів. Ти віддаєш 20 мільйонів, міняєш усю систему харчування. Ти ще за 20 мільйонів відкриваєш ПТУ. Ти ще з вас мільйонів береш і змінюєш те, про що держава твориться. Ти про благодійність, так?
[Валерон]
Та не благодійність.
[Євген Клопотенко]
Я можу змінити країну, коли в мене є доступ до грошей своїми грошима, а не грошима державою. Але ж ти знаєш, що українці не вірять. Так, і мені, ну, і дивись, якби я був при владі, українці би в це не вірили. Бо, тіпа, я поганий, а я буду, знаєш, що робити? Я буду брати свої гроші і змінювати державу за свої гроші. І мені не важливо, що думають українці, бо це мої гроші. Я їх заробив, і я пішов і побудував, змінив систему харчування. Всі такі, тобі не держава заплатила, а ти заплатив державу. Ті такі, прикол? Всі такі, прикол. Це, дивись, це нове покоління людей просто. Я, ви і ще багато є такі людей, які просто вже втомилися. Ти йдеш в політику і ти маєш красти. Бо, тіпа, ну, ти йдеш в політику і ти отримуєш 10 тисяч, 25 тисяч гривень ти отримуєш. Потім починаєш брати в конвертах, потім починаєш вирішувати питання і все. Це все одно це брехня. А якщо ти по-справжньому йдеш, отримуєш мільйон. В Україні немає такої зарплати, ти не можеш робити по-справжньому. Тобто, тобі завжди треба шукати компроміси. А я проти цього, бо так і корупція народжується. Тому я вибрав для себе точно стратегію, що я побудую супер, як ти кажеш, імперію, супер-бізнеси, які потім вони будуть брати. І люди купують кетчуп, я отримую гроші, я ці гроші беру і віддаю в зміну держави. І держава змінюється завдяки тому, що мені це подобається. Я хочу жити в державі, який круто. Я прибираю в себе в місті, прибираю в себе в країні. І мені кайфово, і це підхід. Можеш записати цей частинку і такі перші десятці Форбс-українських, Рінато Ахмєтова, Ігорю Валерійовичу вимикати, що 20% можна було віддавати в цей час. Ти так прикинь, я не перевіряю інформацію, але написано на правді, що 500 арештували Росія, 500 об'єктів нерухомості в Росії околи мовчого. Ти такий, бать, реально? Ти просто їх продай, зміни, що хочеш. Я зараз борюся, мені треба написати програму для зміни шкільного харчування. 150 тисяч доларів. І мені треба пройти мільярди, куча всього, щоб її… 150 тисяч доларів. Це один об'єкт нерухомості. Ти реально за 500 об'єктів нерухомості можеш прийти куди хочеш, змінити систему харчування, змінити систему науковців. Ти можеш змінити все в Україні, просто продавши. Зараз можна змінити за ці гроші систему харчування в спецзакладах СБУ. Так, так. А ми тут гарно працювали. Ну, одним словом, я вважаю, що ми просто інше покоління, яке готове вкладати своє життя і свої гроші, і свою інтелектуальну роботу в майбутнє держави, а не всі карман. Бо коли в тебе в кармані 100 мільярдів доларів, ти такий, о, вау, я куплю собі ще одні труси. Якось дуже солодко звучать слова Євгена. Прямо якась святість. А ви як думаєте, чи вдасться йому реалізувати задумане? Пишіть в коментарях. Ти інколи любиш підняти хайпові теми.
[Валерон]
Звісно.
[Євген Клопотенко]
Ми якраз говорили про Машу Єфрасініну і Христини Соловій. Мені заборонили.
[Валерон]
Заборонили тебе говорити? Так, я так і не вважав.
[Євген Клопотенко]
Ні, ну ми ж почали вже про українську мову, про відповідальність. Ти що думаєш з цього приводу? Десь, я вважаю, що як залів'є. Ну, треба почекати. Ну, я знаю багато акторів. Ну, пам'ятаєш, коли, оце для мене був дуже прикольний випадок, коли Людмила Барбір в кадрі на «1 плюс 1» – це ведуча. Заматюкалася там така шуть. Твою мать. А, так, так, так.
[Валерон]
Це в поганому…
[Євген Клопотенко]
І вона матом чотириповерховим. Єдиний чувак написав коментар, я кажу, я хотів цілувати і той коментар, і той монітор. Він написав так. Добре, що вона за кадром українською спілкується.
[Валерон]
Це так.
[Євген Клопотенко]
Оце все, що я думаю. Ну, Фош теж так вважає. Він каже, добре, що… Я постійно тебе цитую при «Тобі». Добре, що ми говоримо про Христину Соловій і Машу Єфросініну. Не про Росію, як раніше було. Це плюс, але все ж таки, я знаю дуже багато людей. Я думаю, багато їх хто знає, хто спілкується лише в кадрі українською, бо, тіпо, змусило суспільство, змусили квоти. І те, що, тіпо, українською мовою хтось почав спілкуватися, я почав спілкуватися українською мовою на телебаченні не з-за того, що я хотів, а з-за того, що її вибирали кухаря. Просто, що я казав на початку, як я вмію, я знаю українську мову, бо треба квоти. Це я навіть українською перейшов на українську. Там всі, хто говорить, що ми вже українською... Не з-за цього, бо тобі російською не пустять, ти будеш бідний. Або кон'юнктура змінилася. Тому я вважаю, що давайте поговоримо, як ви говорите, за кадром. А потім це вже приватна особистість, невласне моє приватне життя. Тому, кимон. Понятно, що в цій розмові Христина Соловій, правильно, що піднялася... Я підтримую цю позицію, що ми говоримо нарешті про українських зірок, а не говоримо про когось. Але все ж таки, про що хто говорить? Давайте так, я українською розмовляю за кадром, якою ти розмовляєш? За дві хвилини перед кадром. І от тоді, коли ти це відчуєш, відповідь відчуєш, ти так скажеш... Ще в Україні не дуже все. Дуже все не дуже. Але треба... Що я тобі скажу? Яка моя позиція? Єдина позиція. Що український контекст, на жаль, зараз ще не перемагав. А тобі, як здається, треба цих людей повертати прощати в український контекст?
[Валерон]
Куди? Куди більше що?
[Євген Клопотенко]
Ну, звісно, ні. Дивись, я не в ніякому разі... Я би всіх людей, хто і за кадром говорить російську мову, не пускав би на публічний простір. Так не будується країна. Тобто завтра, як тільки послабиться якась річ... Вони повернуться. Звісно, будь російською говорити. Це ж як Божий день. Це як в фільмі 80-х років про свадьбу Мелінок, чи що я до дитинства пам'ятаю. Вони будуть перефарбовуватися. Звичайно, ти, коли в тебе є позиція... Я люблю українську мову. Я розумію, нахуя я на неї спілкуюся. Навіщо українська мова мені? З кадра виходиш. Катя, дай, бажалості, що ти... Позвони мамі, що ти... Що ти, блядь, про що ми ось... Що ти за стесюр? Тому тут є лише одна чітка позиція. Нікого не треба повертати. 8 березня, я нікого не забуду, 24 лютого, повномасштабне вторгнення, 8 березня, мав виступати Кабзон, і було продано на два дні концерти. Про що, блядь? Це мене бісить взагалі. Це все такі всі святі. Ти трохи Буданова давав. Так. Ви гарно підготувались, звісно. Глибоко підготувався. В травні 22-го року ти казав, що Крим і Донбас, Україна поверне через 10 років. Зараз твій прогноз... Він змінився якимось чимось? У всіх інтерв'ю, яких я даю, всі бачать мені кухарі. Трошечки, може. Трошечки реформатори, може там ще хтось трошечки бачить. Мало хто бачить і розуміє, чим я займаюся насправді вдома. Мало хто знає, скільки я дивлюся аналітичних даних, скільки я дивлюся різних ситуацій, що я насправді за освітою міжнародний економіст, скільки я знаю різних колуарних речей. Як працюють там різні схеми. Я для багатьох людей книжку видав, дебіл, з помилкою. Буряк правтика. Буряк правтика. Або сіль не прибрав. Оце для людей я. І тут такий сидить Євген, забарвив і такий «Я вам скажу, що буде». Ти розумієш, що це виглядає. І тоді я це говорив, бо тоді у людей в той час просто в цілому суспільстві всі були потеряні і дивилися на лідерів, хто що говорить. І це таке, як треба говорити. Зараз моя особиста позиція така, що ніхто не знає. Знаючи всю інформацію і бачучи все, що відбувається, наскільки це можливо я бачу це зі свого рівня, що ніхто не знає, що буде. Це такий найчіткіший прогноз. І я думаю, що всі прокидаються з думкою, що ніхто не знає, що буде. І ти прокидаєшся, бо кожен день намагаєшся робити найкращі кроки, щоби так було. Коли я казав про порунти Донбас і Крим, це мої фантазії, не мої фантазії, мої думки були основною на тому, що немає зараз ніяких даних, немає ніяких, от такий ми такий завтра, оп, і повернули. Ну, це ж, це як? Ми так нічого-нічого не робили, такі, у! І повернули все. Це так не буває. Для того, щоб це було, коли почали будувати два тижні назад там, чи три, укріплення навколо Києва, я такий, у! Почали щось робити. За два роки війни. І тому, коли ти побачиш, що навколо тебе відсі є така система. Буде закон мобілізації, коли буде у нас заводи виробляти всі зброю, коли ми зрозуміємо економіку, як ми нашу економіку не за підтримки партнерів, а самим будувати. Тоді, це на це йде десь там, 5-7 років. Якщо ми виживемо за 7 років і зможемо зберегти те, що є, то ми тоді наростимо масу і зрозуміємо, як перемагати. А отак просто, я вважаю, що це тільки міркл чудо може спасти. Але, можливо, я просто кухар, якому треба йти на кухню, готувати котлети, і про ці теми нічого не говорити. Котлети — це святе. Я готую дуже багато років, дуже це люблю, але дві страви, які мені не вдаються, це котлети і борщ. Серйозно? Так. А хто до нас йде на YouTube наступний, знаєш? Носе, я тебе запрошую офіційно до себе на YouTube і на Instagram. Я інколи з відомими людьми і невідомими готую, годую, готую. Тому я тебе навчу готувати котлети і борщ. Ми домовилися. Оце мені подобається. А ти навчиш мене грати в футбол. Добре. Якщо чесно, я готую багато супів, і давно, і грибні, і сирні. Я навіть дитині після мультика рататуй готував, а там важкий рецепт крем-супу саме з мультика рататуй. Але борщі ніколи мені не вдавалося так, щоб порівняти з маминим. Вже я нарешті навчуся, а? Традиційний розіграш. В тебе є якийсь актуальний збір?
[Валерон]
Ось книжка лежить.
[Євген Клопотенко]
Слухай, книжка, да, прикольно це, але в мене така ідея шалена народилася. Ти мені не нравися, але говори. Дивись, у нас був Мастінеєм. Так, Мастінеєм. Дуже так душевно вийшло, і він вирішив зняти годинник і розіграв годинник. Точкрокси? А Хмельнюк зняв кепку з себе і розіграв кепку. Мені здається, буде ідеально розіграти Крокс. Ну, я вважаю, що це клас. Крокси і книжку. Крокси і книжку, поїхали. Так, який розмір в тебе? А там вони, дивися, там вони унікальні. 9-11 означає, що до 43-го вони влізуть. В нас сьогодні унікальний лот. Це прикол. Вона називає, я не знаю, як називати? Книжка плюс чи Крокси плюс? Крокси.
[Валерон]
Крокси плюс.
[Євген Клопотенко]
Крокси плюс. Книжка, на якій розпишеться Євген. І на Кроксах теж. На Кроксах теж? Окей. Є якийсь актуальний збір, який ти підтримуєш? Да у нас їх багато. А ми підтримуємо щось? Чи ми закрили там уже? Бо якщо немає збору, тоді на тактичну медицину. У нас звичайно є збори, просто у нас є в ресторані. Ну, давайте на ваш збір, щоб ми не перекручувалися. Отже, зараз на цих Кроксах і на цій книжці з'явиться автограф їхнього володаря. Володаря Кроксів. Унікальних. І ми виставимо їх на розіграш. Що ми робимо? Як завжди, донат від 200 гривень. І обов'язково повідомити про це в коментарі, щоб ми потім змогли розшукати переможця, якого бере сворий... Двох. Двох переможців. Ага, лівий, правий? Ні, Крокси і Книжка. Крокси і Книжка? Добре. Двох переможців ми оберемо, могли і трьох обрати. Ну, менше з тим. Так, так, так, розділити. Менше з тим, не припиняйте донатити, не припиняйте підтримувати Україну в будь-який притаманний вам спосіб. Скажемо, що збираємо на аптечки фонду згуртовані. Так, ми збираємо сьогодні, знову ми збираємо на тактичну медицину, бо маємо велику чергу в аптечки, які потрібні вже на завтра. Або на вчора. Дякуємо, Євгена. Дякую. До побачення.