ПЧПРЯМА ЧЕРВОНАОнлайн-медіа
музикаволонтерствовійсько

ХЛИВНЮК. Червона калина, спілкування з Pink Floyd, концерт у Маріуполі, повістки у спортзалах

Андрій Хливнюк

Опубліковано 14 груд. 2023 р. • Довжина: 11 455 слів

Короткий зміст

Андрій Хливнюк каже, що світова слава прийшла до нього тоді, коли йому було зовсім не до цього. А те, що Червону калину після нього заспівав увесь світ, зовсім не вважає власною заслугою. У Прямій Червоній лідера гурту Бумбокс чекали дуже давно, щоб розпитати про спілкування з Девідом Гілмором, улюблені хіти написані російською мовою, останній концерт у Маріуполі, військову службу й навіть бейсболки.

🔥 Як знімали легендарне відео на Софіївській площі
🔥 Відносини з Ургантом, Бастою і Noize MC
🔥 Чому Бумбокс не пише власні пісні про війну
🔥 Як стати оператором ударного дрону
🔥 Особливості мобілізації в Україні
🔥 Поранення і чому його можна назвати щасливцем
🔥 Історії про Черкаси
🔥 Чому в Україні все ще залишаються прихильники росії?

 

Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст

  1. [Фоззі]

    Прямо червоно, а це рівідалі. Іноді ми ставимо приємні рекорди, іноді ні. Сьогодні в нас дуже приємний рекорд. Ні за ким, ніколи. Ми ще не бігали так, як за нашим сьогоднішнім гостем. Ми так довго тебе чекали. А я до вас так довго хотів. Якась Москва слізав, не вірять.

  2. [Фоззі]

    Яка ж ти щаслива.

  3. [Андрій Хливнюк]

    Дочекалися. Дождались, повезло, повезло. Ти щойно з туру. Просто зняли тебе з потяга в Нацгвардію. Розкажи, що там, як там. Ви збирали на дрончики, так? Дронотур. Дронотурчик, це я так назвав дронотур. Насправді це була просто частина туру. Що ми збирали на дрони, 13 концертів, місяць в автобусі. Де були? Європа, 6 чи 7 країн. Ось. В Польщі були, в Чехії були, у Франції були, в Німеччині на студії були, були на Кіпричі, на Криті, я їх плутаю. Я вже був в Німеччині, я був в Німеччині. Той, який розділений між турками. Так, на Кіпрі. Лімасов. Потім ще десь, ще десь, 13 рази зіграли. Ну, та і таке. Як Кіпр? 26 було. 26-та була. Якось в мене був спогад про Кіпр. Ми знімали «Галопом по Європі», ми з Пелухом поїхали на Кіпр. І всі ж хочуть показати, що вони якось дитячі. І водії включали нам радіостанції, звичайно, російські, для того, щоб ми не відпадали. І якось ми в'їжджаємо в містечко Пафос, і по радіо починає грати Грін Грей. Вау. Я думаю, оце співпадіння. Вуха у вас, Пафос. А Лімасов таке російське місто. Висіла тряпка на отелі. Одна із флагштоків. Аквафрешик? Так, і висів аквафреш. І ми, я думаю, підемо, вночі і зріжем його. А потім, думаєш, ну слухай, за кордоном тіпа вдавать воєваку. Ну, таке собі. Але ще смішніше, приїхав Юбер забирати з майданчика мене, а й пощастило, що за кермом була дівчинка, бо там була калорицька стрічка. Вона в ескі чорній.

  4. [Фоззі]

    Чорнаецька, Мерседес.

  5. [Андрій Хливнюк]

    Ну, у них там всі таксі Мерседес. І стоять люди якісь молоді, чекають авторів, кажуть, Андрій Володимирович, у вас тут небільший заток. Я так кажу, що це за хуйня? І поїхали. Спава Богу. Ну, вони там прям, Русня там прям. Ну, так. Вони водили прямо там мітинги усі свої з російськими прапорами. Нехай, нехай. Ну, їх там завжди було багато.

  6. [Фоззі]

    І там же церква теж.

  7. [Андрій Хливнюк]

    Був повний зал, все було класно, чудово. Концерт, що хотіли, зібрали. Проїжджаємо Кіпро. Кос, от вічне питання, як ти вважаєш, футбол український в кращому стані був коли? В твої часи чи зараз? Український футбол? Ну, так, от в 90-ті, там, початку 2000-х чи зараз? Він в 80-ті був. В найкращому стані, коли збірна Радянського Союзу, Лобановський, оце тоді був український футбол, якісь тренди. Так, але ж саме український футбол. Це ж тоді все таки, погодься, був. Ну, так, так, радянський. Тоді в 90-ти це пострадянський, бо це ще діти, які займалися. Нехай буде пострадянський. Ну, так, в 98-й, так. Думаєш, сильніше ніж зараз, так? Так, звичайно. Ну, а зараз, подивись, в АПЛ грає 5 українців. Так, я знаю. Назвеш всіх 5? Забарний, Ярмолюк, Зінченко, Мудрик, Миколенко. Так. Ну, невже це не крутіше в найкрутішій лізі світу, тим більше в такій сильній, як зараз АПЛ, ніж в той 98-й? А давай порахуємо, скільки там грає хорватів, сербів. Наш партнер VBET Ukraine пропонує разом радіти кожному голу українця в АПЛ. Амбасадор відповідальної гри VBET Олександр Зінченко дарує до тисячі гривень фрібетів за кожний гол українця в англійській прем'єр-лізі. Усі подробиці цієї акції будуть в закріпленому коментарі під цим відео. А Миколенко знає? Що він забив 2? А за це не пропозировали? Ну, надіємося, заб'є ще. І Мудрик трохи. Привіт. Грати в найкращому клубі Англії? Вибач, Мудрик. Це штука відповідальна. Тому я стежу за часом.

  8. [Валерон]

    Не ігнорую бейсбік. Не вживаю. Не слухаюся де інше.

  9. [Фоззі]

    Забив говно. Дякую. Геніальна ідея. Граю.

  10. [Андрій Хливнюк]

    Ще для задоволення. Так роблю я. І вимагаю від партнерів. Грай відповідально. Є багато артистів. Спілкуємося щодо концертів в Європі. І от доводилося чути таку думку, що ті, хто їде вже не в перший тур, помічають, як і збори, і настрої людей падають. Я з таким не стикався. Стикався з трошки іншими трендами. За твоїм відчуттям підтримка України навіть серед українців в Європі не змінна? Люди рвалися просто на ганчір'я. Підтримка була максимальна. Тобто де кому щастить. Все ок. Заспокійтеся. Все добре. Люди збирали. Ті, хто не могли. Був аукціон. Після концертів Вовчик, твій добрий знайомий, мій директор Гавайець, продавав якісь артефакти. Групи з підписами прапора. Або щось. А у вас же свій прапор, мені здається.

  11. [Фоззі]

    Так.

  12. [Андрій Хливнюк]

    І коли люди розуміли, що їх ціну перекрили вже в аукціоні, вони просто приходили і лишали ці гроші. Їм давали просто як донати. І там неслось. Аукціони дозволяють збирати кошти. Вони теж змінюються. Не все випускають. В нас в крайній турі поляки не випустили ці тубуси розмальовані. Бо мілітарі-мілітарі. Арт-об'єкт. Боялися, що це може десь бабахнути. У них вже міністр бабахнув. Міністр, здається. Приїхав від нашого ДСНСника у нього в кабінеті. Я нічого про це не знаю. Аукціони годують. У вас в Америці якісь аукціони яскраві були? Хтось мені казав. Майже на... Більше 100 тисяч доларів на аукціонах. Що найкраще йшло? Ну ті ж самі різні артефакти військові. Якісь особисті речі. Різне. Ти знаєш, що в турах я взагалі на це не звертаю уваги. Не опікуюсь чим. Бо Вова цим займається. Останні тури я настільки якось через те, що від служби ти перескакуєш на кайф, на роботу. І ти певний час знаходишся ти ще трошки не розумієш, де ти. Це все сюр, таке кіно, знаєш, кольорове. Поки ти налаштуєшся, там, 5 концертів. Перестанеш стріматися літаків.

  13. [Фоззі]

    Повернешся в минуле.

  14. [Андрій Хливнюк]

    Ага, все нормально. Окей, все добре. Перестанеш там, як там, метали шукачі, щоб, не дай Бог, не занесли дуру, не гупнуло нічого. Щоб люди живі були здорові. А потім ти розумієш, що все нормально, всі працюють як слід, все чудово. Люди прийшли відпочити. Не парся, давай грати. Це кайф. І відпускає. Але настільки все розбито вже за, ну, ти це чудово розумієш, за роки вже всі кожен свою веде лінію роботи, що ти майже не дотичний. Крім того, що хлопці, там, чи дівчата зайшли після концерту в гримерку, мітинг рід, вони, там, сфоткалися ще, допідписали, що їм треба, привіталися, познайомилися, і все. Та й, в принципі, все. З нами їздив хлопчина, прямо в тур поїхав від першого чи від другого концерту, здається, з Сан-Франциско. А сам він з Чикаго. Львів'янин, наш теж музикант, один із фонду Help Heroes of Ukraine. Їм велика подяка. Він прямо поїхав в тур як конферансієр і опікувався цим. І, відповідно, ті ж гроші потім направлені були в той фонд. Вони закупили автомобілі, і потім вони ж їх логістично доставили в Україну. Ага, під ключ вийшло. Так, так. Це було, ну, полегшення просто неймовірне, тому що ще опікуватися логістикою, закупками в турі, ну, це нереально. Просто постійна зміна часових поясів. Віджитлег протягом всіх цих, там, 20 діб в тебе він присутній. Плюс там десь ще друзі прийшли, яких не бачив роками. Там не доспав півночі, і, коротше, ти в штопорі. Закупка, так, це весело. У нас був випадок Німеччина, а ми на аукціонах виставляли акустичну гітару, ну, розписувалися. Я виходив, щоб, бо лотів багато, і коли один ведучий лотів, це ми вже зрозуміли, що треба розмовляти. Я виходжу з укулелі. Я вивчив, як німецькою я казав І ранок, і ми розуміємо, що в нас закінчилася лота, і треба їхати далі. І тут ми виходимо з готелю, і бачимо через дорогу музичний магазин. Ну, запускаєш туди гітаристів, подивитися на інструменти, приходиш, через 10 хвилин вони в різних кінцях грають. Ми подивилися. Що? От. І, значить, ми такі, там, 10 акустичний гітар, влізе, не влізе, тіпа, підганяйте машину фагота, зараз поміряємо, тіпа, укулелі, і чувак думає, оце ранок, 9 ранку, люди зараз куплять 10 гітар, 10 укулелі, там щось вибирають, і тут він не знав подтекста. Він не розумів подтекста. По-перше, ми запустили торгуватися з ним, а тепер, серйозно, яка знижка, і він не розумів, що потім виходжу я з монетами. Я ж не говорив. Не кешом, а монетами. Монетами, що я дурний, давати їм по-перше гроші, що мені з монетами донатними їздити. Я як зараз. І чувак так «This is money? Ok».

  15. [Фоззі]

    Варіантів нема, так.

  16. [Андрій Хливнюк]

    І я сиджу, оце от, як в казіно, одразу згадав. А тебе був досвід ще? Так. Я йму рухаю. Коли ми перейшли на 20 центів, він вже був дуже злий. Він точно закрився після цього?

  17. [Фоззі]

    Я не знаю, що він закрився.

  18. [Андрій Хливнюк]

    Ми дуже швидко, поки він не передумав.

  19. [Фоззі]

    Гроші є гроші.

  20. [Андрій Хливнюк]

    Переїхали інкасатори і забрали. Все нормально. Ми з'ясувалися на цих байджанських заправках в Австрії. На Саккарівщині?

  21. [Фоззі]

    Так.

  22. [Андрій Хливнюк]

    Є автомати, які в супермаркетах в Європі є автомати, які за 10% перетворюють монети на купюри. Майже в усіх є, тепер знаю. А на заправках просто можна розраховуватися монетами. І в нас вже там крайній концерт в Євросоюзі. І така жіночка. І я бачу маяк, що давай. І я починаю таскати ці мішки в монетах. А what about me? Глупим по Європам. І ми втулили все по одному центу. Втули всі мішки і все це коштувало всього-навсього. Я їй дав на чай 5 євро. Гарно. Тому якщо ви збираєте донати монетами в Європі, не спішіть сумувати. Я знаю, кому телефонувати.

  23. [Фоззі]

    Та-та-та.

  24. [Андрій Хливнюк]

    Я вже коінмейстер. Зупиніться. Підпишіться на канал і потім вже дивіться далі. А якщо вже підписалися, то ви молодці. Тоді можете не зупинятися. Наша мета 100 тисяч підписників. Вперед! А програма в турі у вас особлива якась? Особлива чим? Програма і програма просто... Якось же відрізняється від концертів до війни? Ну як там немає російських пісень. Плюс Червона Калина. Там є Червона Калина. Червона Калина Я всім в усіх оглядах кажу, що це я не знаю, коли закінчиться війна. Ніхто не знає. Але саундтрек війни отут, де це було територіально ось там ви на Софії Софія там. Майдан там, значить Софія там. Ні, то як же? Там же.

  25. [Фоззі]

    Ну неважливо.

  26. [Андрій Хливнюк]

    Там. Так. Це був імпровіз? Так, це була імпровізація. От буває таке. Просто так сталося. І Стас Гуренко, мій побратим, режисер останніх багатьох кліпів і відповідний оператор, який їздить з нами, до сих пір підколює Мірчика, бійця ще одного мого побратима. Я руками знімаю цю групу, але на телефон оце ти зняв. Як ти міг? Так. Реальна історія з телефона бійця, який повернувся провідати маму на ім'я Мирослав з Америки, проживши там більше 10 років, маючи громадянство, відслуживши в армії в американській. Уяви собі, ти приїздиш провідати маму, починається війна, і ти такий, окей, і воюєш далі тут. І до сих пір, це вже 2 роки, частина підрозділу, крутий мішн-планер, їздив з нами в тур. Попросився, мені треба трошки перезагрузитись, я поїду з вами. Давай, якщо витримаєш автобус, погнали. Місяць в автобусі прожив. Сьогодні піде з нами на Форбс. Помагав як міг. Та й таки, зняв на телефон і потім відео з телефону чувака просто стало частиною кліпу Пінг Флойд. Ми тоді прозріли всі нормально так в своєму такому ж напівпідвальчику. Скільки нас там було? Більше 30 людей. Такі, що це за двішка? Та ладно. Телефонували Гілмару разом, переказували привіт. Всі такі зелені. Хтось в РПС. Тут накидано, не накидано, вона в порядку, але купа зброї, знаєш, всі такі вже трошки піддушатані від спаня на підлозі. Дейвід, привіт! Дякую. Вважаєш, це ж не перший кейс на РІБІСІ, здається. Ми з ним грали. Він підтримував нас ще з 2014 року, коли ми відмовились від Росії. Була така акція Be Free Theatre і Дейвід Гілмар там ще був. Багато хто було. Джуд Ло. Багато крутих акторів і опініон лідерів, як це називають зараз. Це називалося I'm with the band. Із гра слів. Я з групою, але я з забаненими. З забороненими. Але я тоді не проїхав з візами. Якийсь був прикол. Вони грали без тебе. І вони акомпанували. На концерті. Я був під таким враженням. Тоді тобі повідомлення було. Я теж дивився в Польщі. Разом з нашим послом в пабі чи в ресторані по телевізору це дивився. Там, мабуть, і я. Нап'єшся, будеш. І потім Гілмар знав про Крина. Я так розумію, у нього невістка українка. Нещодавно народилася в нього онук чи онучка українець. Молодшого сина. Дружина українка. Не знаю, наскільки це недавно чи давно. Я не слідкую за цим. А я дізнався про те, що вона українка вже від нього. І коли дійшла мова про те, що він сказав, що дзвінок. Тобі телефонує Девід Гілмар. Тобі телефонує від собі. Але ти, вибачте, впіхворізенький. Невеличкому. Ти кажеш, Девід, якщо швидко? Він каже, Андрійчик, там reasonable sum of money повинно вам зайти. Я кажу, ну, що за reasonable sum? Він каже, ну, півмільйона фунтів старлінгів, royalties. Я хочу би це обговорити. Ви знаєте, хлопці, я німножко безміняюся.

  27. [Фоззі]

    Так, так, так. Півмільйона, так?

  28. [Андрій Хливнюк]

    Так. Причому це за півроку, здається. Якраз тоді, коли вона в неї на якийсь час, на день чи на два стала в топи. А в Бразилії? Мова про того ж Гілмара. Вони мали то, що перечислили. Вони прислали ще 100 плитаносок і 100 цих пліт. І треба було бачити очі людей в Краматорській, які казали, в смислі, це ж два корозака. Я кажу, ну так, і що? Я кажу, ну беріть. Я своїй дам Малої, в неї спиною проблеми. Я кажу, воює Малої? Вони кажуть, ми сім'ї, ми воюємо вже 9 років. Ну так, якщо легша плита. Так, легша плита, захист такий же. Четвірки були? Чотири плюс. Почему якісь сватовські, британські. Вони розмотили десь. А, вони обогнені і такі от трошки. Така форма і там був боковий захист. Тобто ти маєш Боковий, нижній? Боковухи. Повний захист всього, сама плита і вкругу в неї ще ківларчик. Ну це голованки такі. Це було щось, це люди дивилися на це, такі ой, ти що, ніфіга сібе. Оце да, що за мажори. Ти кажеш, так це Дейвід Гірман. Оооо, блять. Я від самого ме. Я через одну руку, тіпа, знайомий з такими людьми. Блін, все. Ти такий, окей, царство небесне, встань рицем. Страшно уявити, від якої кількості справжніх зірок світового рок-н-роллу ми зараз з вами опинилися на відстані буквально двох рукотискань. Я згадав прикол. Я ж підписав, мені дали платівку сингла Пінк Флойда «Червону калину». Ти мені її підписав, я тебе сфоткав. А я ж не здаюся, хочу автограф Гілмара на ній, щоб десь в Америці на аукціоні. Ну і ти попросив Ліду, нашу Клоу, знайди мені вихід на Гілмара. Вона каже, помилилася, знайшла вихід на цього, на їхнього Уотерса. Ай-яй-яй, Штанга.

  29. [Фоззі]

    Ти подумала, що Гілмар, а ти менеджер Уотерса.

  30. [Андрій Хливнюк]

    Так, хороше. Савок, Савок. Так це і продовжується? Я думаю, так. Це права на неї, пісня народна, автори музики. Народна версія трошки відрізняється. Ти в себе пропустив? Я не маю ніякого. Ні, я не пропустив. Ніяк. Ні фонд, ні я до цього не маю ніякого відношення. Для чого? Тому що, щоб не було конфлікту інтересів, і не сказали потім, через рік, через два, через двадцять, як у нас в країні буває, ага, наживався свиня ряба. Люди пішли під цю пісню в бій. І ти такий, знаєте що, розбирайтесь самі, давайте без мене. Я свою справу зробив, хай воно заходить на, так як там все чисто, там не може бути ніяких, ну, єдиною причиною якогось скандалу міг бути тільки я, і я саму встранився, вам та побачення. Ну, все одно мені здається, це от легендарна штука, і твоя роль теж, як от артиста в історії. А я взагалі ще нічого. Та ладно. Ні, от казали, гілмар гілмаром, а от ефект в Україні.

  31. [Фоззі]

    Ні, не гілмар гілмаром.

  32. [Андрій Хливнюк]

    Для мене це перший мінімал від тата, це був двійник Пінг Флойда, який я слухав, і Бітлз Харди. Гілмар, в мене в голові не вміщилося. Гілмар. Пливі цієї пісні на війну, скажімо так, на суспільство, найбільше вразило це, от як вона поширилась потім, що діти, мій син вивчив о іллюзії. Ми теж дітьми її знали. Це важливий момент, що це зачіпка. Якби ти її не співав тоді, діти б в Україні не співали її. Ні, ну вони б не так масово співали, але це одна із колискових пісень була при Радянському Союзі, якщо ти не знав. Мені мама її співала в дитинстві. Потихеньку, так собі десь, разом з «Ой там на горі», разом з ціма побутовими піснями, десь проскакувала вона. А як інакше ти її вивчив і знав ці перші два куплети на пам'ять. Там же далі треба було гуглити, що ж там далі, коли записувалося вже, коли зрозуміло стало, що У нас гімн держави теж з гуглом. Ми все по верхах. Ми взагалі, якщо ви помітили, все по верхах. Здебільшого, всередньо. Є спеціалісти, є круті люди, є справжні, хто глибоко копає. А от я про себе кажу, я взагалі трієшник, четвірешник. І в мене все завжди було по верхах. Крім того, що мене безпосередньо дуже цікавило. Я міг копатися, але мені було там декомфортно. Та і таке. Прикольна ця історія з тим, що режисер каже, як ти зняв... Я тут знімаю, знімаю, а ти один раз. Чому це був ти? А то була не його зміна. Поїхало в екіпажі чотири людини. А скільки репостів просто виявляється? Я вчора дивився, там у тебе, те, що ти виклав, там десь 600 тисяч переглядів всього. А скільки разів його перезалили? Перший Кіфнес її підхопив. Першим її підхопив Кіфнес. Кіфнес. Він живе в Південній Африці. В нього є коріння українське.

  33. [Фоззі]

    Він зробив ремікс.

  34. [Андрій Хливнюк]

    Він зробив на це лайф ремікс. І теж кошти з нього йшли на гуманітарку в Україну. І це було круто. В нього там взагалі було переглядів просто якихось мільйони Марадона. Але було... В чому був прикол? Було не до цього. Ти все там останні 19 років ти живеш і тобі це цікаво і ти до цього дотичний і ти дивишся на це. Як відбувається. І саме в той момент, коли в тебе суперпік ти взагалі... Тому що ви грузите воду або якісь заморозки у Макдональдсі розвозите по метро. Ні, це до... Гілмар мені позвонив я вже в лікарні був. Якраз я був в лікарні, коли... Спочатку ти записав відео, потім... Да, відео, через буквально декілька діб участь в... Ну... Треба було форсувати річку Єрпінь і лікарня Гілмар, і два дня і потім вже далі-далі. Я вже добрався тільки до забезпечення бучи Єрпіня найнеобхіднішим. І потім ми поїхали на схід уже надвіж. Ну, не на війну, а теж на евакуацію, на різні всякі гуманітарні місії, функції і так далі. Ти слухав дитинстві Пінг Флойд? Ні, не слухав. У мене батько не слухав Пінг Флойд. Двоюрідний брат, може, слухав. Ну, ясно, що я був в матеріалі. Концерт в цьому... В Італії ніхто не зміняв. Ні, ні, де вони грали в Помпії і багато чого. Коротше, це класика світової рок-музики назавжди, і вони золотими літерами вписані в історію. Вони і є історія. Це початок взагалі електричної рок-музики. Я просто фанат, тому... Ти фанат? Клас! Тато, я ж платівки, вони ж не пропадають. Той самий Мірчик, який зняв на телефон до цього його взагалі порвали, тому що він двічі був в ЛА, він жив в ЛА і двічі був на сольниках Гілмара. Фанат і так далі, і так далі. В нього взагалі трусики впали бамс. Ну круто, це фантастика. Ти теж частина історії? Сто відсотків? Історії цієї війни? Ти теж. Ми тут всі люди, всі живі люди. Ми ж теж такі про саундтрек війни. Мабуть, так і є. Мабуть, Колина вижила, вона могла обрати собі будь-якого іншого персонажа, але так сталося, що випала на мене. Та і таке. Вона жила до нас, житиме після нас. Ця пісня пережила вже багато поколінь. На мою думку, більш завзятих, чистих і відважних, ніж наше. Але наше теж задніх не посе, м'яко кажучи, тому що я зустрічаю людей, які кажуть, я пішов з добровольцем, почувши цю пісню. І, на жаль, я зустрічаю людей, поранених, які теж таки кажуть. Мені дуже це болить, але я дуже-дуже пишаюся ними. І намагаюся сказати, що, пацани, жалості не чекайте. Всім просто здалеку видно, наскільки ви круті. Незважаючи на ваші ампутації, поранення, ви наша... Ви все, що у нас є. Ви гордість наша. Кращі з кращих. Ти сказав, що... Коли згадували про концертну програму, бо Валірону цікаво, Валірон фанат. І ти сказав, що російських пісень ви їх викреслили. Якось ми зустрілися дуже давно в Борисполі. Ви летіли... Через Москву кудись. Так, через Москву кудись. Ми летіли кудись. І ще Муха був. Ага. Ви здорові з ним, все добре. Тобто ще Муха у складі у вас був. І він казав, що... Він брав темне. Темне пиво. Це, мабуть, перший виліт був. 6-та, 6-та ранку. Брав темне пиво. І щось ми говорили. І він сказав, що зараз Росія. І десь будуть зали кричати по-русски. Так, кричали. І до війни. Ми перестали їздити в 2014-му. 8 березня у вас. Так, але десь з... 15 березня у вас. Десь з 12-го ми вже почали чути в залах пой по-русски. Тобто до того й шло. Телек і все, радіо готувалось. А в 13-му не буду брехати, не пам'ятаю під час Майдану чи до мене уже ургант просив дитину Це була презентація дитини на першому каналі. Пісня. Маленька дитина. І режисера спочатку, а потім ургант просили мене вже українською не співати, тому що ата-та і не що були послані ну Вони просили заспівати. Або інше, або російською. Ні, або інше. Заспівай будь ласка свій російськомовний хіб, тому що ну як би, я кажу, що я навіть не знаю я кажу, ну так, а що? Я кажу, ні, чуваки, так не буде. Ну він же ж такий ну це було він не сказати, що дурний чувак. Що ти ісполняєш? Ти розумієш, що відбувається взагалі? Ну типу, про що ми говоримо? Андрюха, приїжджай до мене в Венецію ну давай, зараз не будем про це я тут маю змогу робити те, що ніхто не має змогу робити. озвучувати і осміювати такі речі, які нікому не дозволяють. Говорю, Ваня, слухай, знаєш що? І ось маємо те, що маємо. Фашизм взагалі однаково приходить. Через так от потрошку, помаленьку, там-там-там, через незручно, а потім починають вбивати людей, фашисти так і є. Гаєчки, гаєчки закручують. Да-да, докрутили до крові. Є багато наших колег, які перекладають зараз російські пісні на українську. Я чув свої переклади теж від молодих артистів. Є непогані. І та, що класний переклад дівчини, і актьори непоганий переклад. Це кавери якісь, вони переспівають? Ну, да, переспівують і все. Вказуєте автора і робіть, що хочете, без проблем. Тобто ви зараз цей матеріал поховали назавжди? Як ти для себе думаєш? Слухай, це не поховання, це просто зараз огид. Це ж хороші пісні. Пісні мої, люблю їх, це частини моє життя.

  35. [Фоззі]

    Та, що ми одразу любимо.

  36. [Андрій Хливнюк]

    Найбог борони. Але я не можу просто. Я бачу їх. Мене кілька років. П'ять разів в актьори прилетіли сьогодні по Харкову. Треба в мами спитати, чи чула. Це екзистенційна війна за існування наше. На жаль, якщо це така ціна невелика. Я готовий її заплатити, нічого страшного. Ті, хто хочуть ностальгії, хочуть такого гурту, будь ласка, воно все в відкритому доступі. Приватно собі слухайте, співайте, робіть, що хочете. Караоке працює, не знаю, битимуть вас за це чи ні. Сподіваюсь, ні. Була нещодавно історія. Один мій хороший товариш, молодший. Спецпризначенець каже, Андрюхо, мені пити, мабуть, не можна. Я на вихідних пішов в караоке, співав одну твою пісню, російською мовою. До мене якісь причепилися. Кажуть, що ти? А це люди, які ходять на човнах з 50-тим калібром. Мені до них краще не чіплятися. Є серії з такою. Каже, ти хоч розумієш, що я знаю людину, яка цю пісню колись записала. А мені, по приколу, я її співаю. Каже, не лізь. Ні, це ось. Каже, ну, не розказуй мені такого і не роби такого. Російською мовою пісні в караоке. Чи є в цьому місці зараз? Як ви думаєте? Пишіть в коментарях. Твоя колега, з яким в тебе була дуже файна пісня російською мовою, яку ви, мабуть, теж... Про сонце не видно? Ні-ні-ні. Я про Шурова. Він прикол мені розповідав. Я просто дуже люблю той трек, особливо в реміксі ваш.

  37. [Фоззі]

    З піанобоєм.

  38. [Андрій Хливнюк]

    Він розповідав, що аукціон благодійний. За це можна брати будь-яку пісню, і йому зала за гроші. Замовляють його російською. Ну, круто. І він знає, що робить в Вано-Франківську. Там, де кожен сантиметр пристріляний.

  39. [Фоззі]

    Шо-шо-шо?

  40. [Андрій Хливнюк]

    Ну, давай-давай.

  41. [Фоззі]

    І він такий став, знаєш, на розтяжку.

  42. [Андрій Хливнюк]

    Мішно. Давайте про інший трек. Вон Валерон хоче спитати про басу. Та я не хочу спитати. Ну, взагалі, в топ-5 Apple Music, можливо, ти не бачив. Там досі на другому місці сонце не видно. І вахтєром на третьому. Чудово. А я сонце не видно про караоке. Я так любив караоке співати. Ну, як співати.

  43. [Фоззі]

    Куплити, мабуть, так.

  44. [Андрій Хливнюк]

    З будь-яким голосом можна ту вставку робити. Говорять.

  45. [Фоззі]

    Але мені дуже не подобалося, що це тіпа...

  46. [Андрій Хливнюк]

    Ще з 14-го року вже зрозуміло було, що не треба в караоке це називати. Я пропускав, там є строка така, що хто рішає, Москва або Київ. Так, в оригіналі було Москва або Пітер. Тому що тоді ходило популярно, пам'ятаєте, Москва рішає, Пітер рішає, Москва рішає. Тобто неважливо, хто рішає, Москва або Пітер. І цей чорт перепаний потім поміняв на Київ. І в листі до нього я казав, що не треба було змінювати Васенька. А виявляється, що ви з друзями і фраєрами, і учасниками. Тоді за Крим у вас була перепалка. За те, що він беста в кремлівських. Ні, не тільки.

  47. [Фоззі]

    Він такий кремлівський став взагалі останні роки.

  48. [Андрій Хливнюк]

    Пенсійну реформу. А в них так з усіма відбувається. Всі революціонери, але більшість з них потім якось стають государственниками. Ми занадто багато часу приділяємо манкуртам, я вам хочу сказати. Це наші вороги. Це люди, які зрадили своє коріння, перше. Друге, люди, які підтримують масові вбивства. Своєю присутністю в комітетах по культурі. В так званій федерації. Це люди, які поганяли за такий жаргон своїх слухачів. Кремлі баста. Цікаво в тому плані тільки те, що це протестна пісня. На той час це був псевдопротест. Псевдопротестна. А людина потім, автор цієї пісні, стає максимально продержавницьким, а не протестним особистю. Дає розимбаума. Мені, наприклад, ще рок-н-рол дуже подобається пісня, але вона теж, на жаль, російською. Але мені здається, це з останніх найкрутіше для мене. Причому смішно, що найбільш хіп-хопова пісня називається рок-н-рол. Поки ти маєш свою нішу і труфанів, це не важливо. Стаєш більш відомим. Тебе починають, грубо кажучи, впізнавати працівники вокзалів, на яких ти живеш останні роки. І ти стаєш, не знаю, доходиш на широку якусь аудиторію. Умовно, тому що це все дуже умовно. І це стає важливим, тому що ти, мабуть, стаєш частиною вже медіасистеми. Хоч ти чого чи ні. Неважливо, наскільки ти незалежна одиниця і прагнеш бути нею. Але коли мова йде про існування нації як такої, існування країни, то і взагалі про боротьбу добра і зла. Мусиш сторону обрати. Мускулі нікуди не дінуться, географію не перепишеш. Їм просто треба дуже сильно їй дати звіздюлі, щоб вони не лізли, забули про нас раз і назавжди. Як чудова пісня «Отєбітєсь». А то, що буде існувати якесь надбання, будуть ті люди, які знають мову, будуть час від часу нею користуватися, щось писати, читати, ну від цього нікуди не дінешся. Вона є частиною світової культури. Ось зараз єдине, з чим асоціюється ця мова, це гвалтування, вбивства, руйнування будинків, віджимання територій. Це просто на сьогоднішній день, на мою думку, крім одиниць, які борються, і багато хто вже і українську вивчили в цій боротьбі, це, на жаль, крім цих одиниць, мова мародерів. На сьогоднішній день. Станом на зараз. Це ніяка не мова якогось там, не знаю, умовного пастернака. Ні, вони його, до речі, теж закручували, як могли. Давайте про війну поговоримо тоді більше. Ти от сказав таку фразу, цікаво, що ми штурмували річку Єрпінь, але… Ми все штурмували. Ні, річки не штурмують, їх форсують. Але ж це були тільки перші дні, у тебе ж не було ще якогось досвіду, розуміння? Я отримав першу свою плюху в першому своєму бою. Мені дуже пощастило. Є такий жарт, що краще одразу трошки отримати люлей, і все, і закрити це питання, і далі спокійно нести службу, працювати вже, і знати, що це таке, наскільки це страшно, що це взагалі, як це на смак. Ніж, ну, трохи пізніше, але сильніше отримати. Тому це така, я не знаю, як це сказати, таке прослів'я серед військових. Це так існує, я його почув від свого командира, який теж отримав трошки і теж в обличчя, але в 14-му, і в набагато більш серйозніших розкладах, до яких мені ще, ой-ой-ой, як далеко. І я такий, окей, ну, дякую боженько, що я не втратив дієздатність, ось так, не говорячи вже про життя. Ти дрони опинував приблизно скільки років?

  49. [Фоззі]

    Місяць.

  50. [Андрій Хливнюк]

    Місяць курсів. Компанія-виробник проводила, зараз вони вже не проводять, проводять армійці вже, вони просто виробляють. І зараз вже дрони апгрейднуті, якщо ви розумієте, про що я, там вже інша начинка трохи. І це ж ми про ударні. Так. Місяць ми вчилися екіпажом з чотирьох людей. Мішін-планер, пілот, технік і командир екіпажу, який теж може виконувати функції одної з осіб, працював.

  51. [Фоззі]

    Тобто заводієш із них, правильно, з цих чотирьох людей?

  52. [Андрій Хливнюк]

    Заводіє всі з нас, хто сів, той поїхав, це ж таке діло. Пілот, я, пілот і технік. Зі мною ще працює техніка, Женя, позивний свояк, мішін-планер Мірчик, про якого я говорю, півінтерв'ю. І Льоня був Стальцев, всім вам відомий голова піцерії, командиром екіпажу. А потім він перескочив, не перескочив, а очолив напрямок в підрозділі ФПВ, бо він є пілотом. І я став командиром двох екіпажів, панішера екіпажа і одного екіпажу мінішарку. Відповідно, коли треба на ФПВ, ми їздимо разом і на ФПВ. Коли треба щось коригувати було артилерією, то ми розділялися. Коли треба дорозвідку провести, виїжджає там один екіпаж, ми розбиваємося на два. І акомпануємо ФПВ-шникам розвідувальним дроном онлайн. Просто даємо стрім, вони бачать ворожу автівку чи транспорт коробку, це називається. Ретранслятор? Ні, там не треба. Ми близько достатньо, нам ретранслятори не потрібні. Я так розумію, ти ж стикався з навчанням, чи правда, що набагато легше тим, хто грав відеоігри? Так. Тим, хто з джойстіки? Так, з джойстіки. Чи оператори, наприклад?

  53. [Фоззі]

    Джойстіки, від першої особи.

  54. [Андрій Хливнюк]

    Вони всі в Верховній Раді. Круто, гарний жарт. Нічого не легше і не важче. Є симулятор, люди займаються. Я, наприклад, полінувався, бо в мене було достатньо на той момент слухати. Я думав, що якщо я грав в відеоігри, я зараз сяду і полечу. Ну, слухай. Не так все просто. У мене теж є ці години нальоту, щоб через місяць, кожного дня в них по годині, ти літатимеш, як Бог. Це момент моторики просто. Нічого такого. Просто наші з тобою джойстіки, вони реверсивні. Ну, по відношенню до того. Вони ж там літають пальцями вже, так? І там нахили чотири винти. А ми звикли з тобою літачок над рікою, як ото їхав. Бі-бі-бі-бі-бі-бі. Під ролінг-стоунс. Було. Для дронів, ми якось вже розмовляли тут з Марією Берлінською, для дронів настав їхній час. Я не думаю, що це надовго. Ну, принаймні, такі костарні, прості дрони, скоро, швидше за все, себе відпрацюють, як тільки реби наздовжинуть відеосигнал. Вже зараз дуже добре протидіють ворожим дронам такі підрозділи, ну, словетні, як, наприклад, «Птахи-мадяра», і не тільки. Ось, я, маючись знати декілька чудових підрозділів, які займаються дронами, один із них називається «Самосуд», пацани просто красавці. Результативність їх на сьогоднішній день, ну, якось просто неймовірна. Я не знаю, скільки треба було покласти простого господу людей для того, щоб стільки ворожої техніки знищити в старий спосіб. Бачучи її візуально і стріляючи з РПГ, а не приносячи ПГшку туди цим, цією фпвіхою. І це теж дуже ризиковано, тому що позицій небагато, антени світяться, на жаль, і так далі, і так далі. Люди отримують контрбатарейну боротьбу, але вже не як батарея артилерії, а як екіпажі дронів. Ім доводиться, ну, просто терпіти прильоти ствольної артилерії, і не тільки. І це, я тобі скажу, ще той прикол. Ворог теж навчається, правда? Дуже швидко. Все, що вміємо ми, всьому прагне навчитись ворог, і це не алкаши в шапках, у шанках. Це затяті вороги, які вже закусили уділо, як кажуть. І вони мають ресурс людський, і мають ресурс, на жаль, матеріально-технічний. І для когось з них це сафарі, хто свідомо розуміє, що їх війна неправильна, для когось це там за Раїсю, ми там, ми в інтересах Раїсі, і це весь цей двіж. І наша мета з вами, друзі, від них відбитися і знищити їх. Зоставити їх відкотитися назад на болота до своїй, щоб вони до нас не лізли. І тепер ми нарешті, я для себе просто так з'ясував, нарешті вони так танцювали навколо 9 травня. Це життя. Ось. Ось чому, так. Тепер ми розуміємо, так? Ну, побачимо. Справа в тому, що ми тільки на початку, це навіть ще антракту не було, це перший акт. І ми в першому ряду з вами, друзі, ми побачимо весь цей піздец на власні очі. І це тільки-тільки початок. Це на три дії? Моя особиста думка, я не експерт військовий, може і завтра закінчиться війна, можливо, може через місяць. Моя думка, що це надовго, як мінімум на все наше життя з вами. Дуже перспективно. Після такого пускають на телебачення рекламу. Це моя думка. Нормально. Просто в стані такому будемо жити, наші Збройні Сили мають бути нашим першим і пріоритетом. І ми будемо в стані цьому жити. Я це казав в інтерв'ю і на початку війни. Мені так здавалось. Тобто, концерт в Криму, як деякі колеги, ви поки не плануєте, так? Я планую, так. Просто я не забиваю дату. Не продаємо квитки, так? Так, це одне з сакральних питань, ті ночі в Криму.

  55. [Фоззі]

    Так, а тепер й кому? Якщо, ну, він не може бути у Криму, війна надовго, потребує багато ресурсів.

  56. [Андрій Хливнюк]

    Я поясню, можна? Вибач, що перебиваю тебе. Чому я так кажу, що війна надовго? Тому що психіка так, людини, влаштована. Якщо ти будеш чекати чогось, жити вчора-вчора, намагатись повернутися, прокинутись позавчора, тобі буде погано дуже. І ти, швидше за все, ти будеш неадекватній і не зможеш реагувати на ті виклики, які сьогодні тобі накидують. Якщо ти погодишся, приймеш, що реальність тепер така, її треба змінювати, але вона вже от така, то і це надовго, ну, з цим треба жити. Все, тепер реальність така. Тоді й шансів вплинути на цю ситуацію, не просто сидіти, чекати. Ну, може пропустить, може якось пронесе, там хтось за тебе щось зробить, і ми повернемося в бізнес з южо. Чорта здвання. Ми мусимо всі і кожен, кожен на своєму рівні, хто як може, долучитися до цієї війни, дуже в різний спосіб, для того, щоб вона закінчилась. Ми не можемо просто перечекати її. Це нереально, неможливо. І навіть наші партнери, наші друзі з заходу, які нам допомагають і думають, що перечекають цю війну, вони дуже сильно помиляються. Що її неможливо перечекати. Або всі долучилися, і добро перемогло зло, а все одно добро закохає зло. Зараз протягом всіх двох років актуальна тема мобілізації. Зараз знову особливо це питання піднімають. Ти як думаєш, можливо, у нас невірні методи, що рекрутинг має бути такий, як в третій штурмовій, наприклад, на всьому рівні державному, що треба якось мотивувати, показувати приклад, чи, от я чув думку, наприклад, що круто, коли зірки беруть участь, і там тебе приводять, наприклад, там Сінцова, коли ти бачиш, що якісь відомі люди теж поруч з тобою, плечем до плеча, це теж якимось чином мотивує. Ти розумієш, що Сінцову дали четвертною білого ведмедя, він вийшов і почалася повна масштабка, і він штурмує посадки в своїй 40+. Якщо мало такого прикладу, то який треба? Мою думку, взагалі не треба чекати ніякого рекрутингу і мобілізації, просто наше життя змінилося. Тепер в нас є в кожного своя професія, якщо вона є, ми достатньо дорослі, мирна, якою теж не можна кидати, нею треба займатися, але ми мусимо опанувати якусь і військову одну, або забезпечення війська. Розумієш, це важливо, кожен з нас. І не треба чекати, куди тебе поставлять на блокпост, в окоп чи в штаб. Подивися одразу, до чого в тебе лежить серце, що ти вмієш насправді, хто ти є, гуманітарій, чи тебе математичний склад вмачити, як ти можеш долучитися до цього, маючи певні знання, досвід життєвий, і допомогти. І зараз вже займатися цим. Своїм з групи молодшим я кажу, що ви чекаєте, друзі? Чого ви чекаєте? Ви чекаєте повістки? Давайте сюди! Спочатку туристами, ми в тилу, приїхали, подивилися, як що, ага. І мені цікаво це, або це, або це. Оце я боюся, оце мені, ой, а я можу там за комп, а я можу біндити дрони, а я можу там, а мені цікавий кулемет, а мені там, ну, то, а я, тіпа, знаюся там, а в мене СТО своє. Сане, я вам підкажу, розкажу, бам-бам-бам. Розумієш? І разом, гуртом, зробили справу, і все, не обов'язково всім штиком бігти. Але є і такі люди, і вони теж потрібні. Та й таке ось, ти робиш те, що ти можеш. Якщо тобі, як мені, наприклад, вже за сорок, і ти маєш досвід, як от ми з Сашком, логістичний, вся наше життя було, це була медіа і логістика. Ну, і так ти можеш там два плюс два скласти дуже просто. Хоп-хоп-хоп, і налагодили. В тебе є знайомі, друзі добрі в усіх містах, ти можеш зробити так, щоб в тебе певний процес відбувався безперебойно, і ти ним займаєшся. Ти налагодив його, і все, воно працює. В нашому варіанті ти б зібрав певні кошти, закупив те, що необхідно, і знаєш, що воно приїде до тих, кому воно необхідно. Воно не втратиться десь по дорозі, не розстане, не прийде кирдик. Мені простіше, тому що я сам собі частку з цього перевожу і сам цим оперую, і я розумію вже в решті-решт, що фейка, що справді треба. Я вже не ведусь на… Нам потрібні сильно ці каліматори для Ксюх. Мені це вже не цікаво. Я вже розумію, що і цим займаються інші люди. І на Ксюху не завжди каліматор – це добре. Це моя особиста думка. Я не хожу з нею, не штурмую нікого там, будинки. Мені так здається, що екіпаж дієвий обрав собі напрямок і веди його. Не роздіргуйся, не тицяйся від медухи до голошаків. Взяв щось одне і тягнеш потроху. Так же було спочатку, коли всі займалися волонтеркою УСІМ, від протигазів, касок, до всього-всього. А тепер я завжди наводжу приклад, це як перші радіостанції в Україні, які крутили одразу все, а потім почали ділити ніши. Ось нам ближче це, ми будемо шансона, ми будемо русский шансон, як в Харкові. Чим ви відрізняєте? Ми шансона, ми русский шансон. Рекламодавців, щоб хоч якось підтягнути з авуса. Так само як волонтерка, знайшли собі напрямки. Просто зменшується кількість людей, які активно… Взагалі закінчуються люди, це війна. Вони гинуть, вигорають, багато що, травмуються. Потрібні нові люди. Тому ті, хто… А нові люди не хочуть? Хочуть. Ті, хто хочуть, хочуть. Хелперами приходять багато людей в благодійні фонди. Починають по трошку там, розуміють, що страшно, стрьомно, не знаю як це, піду, поможу таті грузити, або там до притули. По трошку, по трошку. Потім раз з'їздили, побачили, а ні, не так страшно. Хочу це, буду їздити. Бачу, що очі людей, яким ти це довозиш, і мирних людей, і військових, які кажуть, чувак, ну красавчик нам це, це врятує комусь життя. І далі, і далі, і далі, крок за кроком, колишні волонтери стають потім, самі починають двіжувати по трошку. Так далі, так далі. Це теж еволюційний процес. Теж не можна отак просто людину взяти і не підготовно кинути. Тому і всі ці навчання, тому і, ну не можна, на мою думку, одразу взяти людину і кинути в бій. Від неї просто не буде там толку ніякого. Від того, що вона героїчно загине, перемога ближчою не стане. Хочеться все-таки якістю працювати. Зараз Айтішку так почали...

  57. [Фоззі]

    Мотивувати, так?

  58. [Андрій Хливнюк]

    Мотивувати тим, що з них не будуть робити... Штурмовиків. Штурмовиків. Що є достатньо напрямків роботи саме в їх... І це важливо. Так. Але коли людину просто там на вокзалі запхали в автобус, привезли в ТЦК, це ж навряд чи про... Це радше йдеться про те, що не встигають з графіками. І кажуть, йдіть, беріть когось. А що нам стрьомно? Що в цьому спортзалу? Що нам стрьомно? Що там? Ну, що ми усралися? З чого? Це війна. Люди призовного віку... Так сталося, що на їх сім'ю напали, на їх країну напали. Нема кому. Більше за нас нікому. Треба йти і робити цю роботу. Я ж кажу, не чекайте, поки до вас в спортзал прийдуть спортсмени мої хороші. Самі йдіть, шукайте. Розумійте, що ви хочете... Чим ви можете цій війні знадобитися. Зараз, безпосередньо зараз, у всіх в нас одна мотивація. Це відбитися від гвалтівників наших. Сестер, жінок, мам. І, розумієте, і дочок. Ось це наше єдине завдання. Тому що ці люди порушили всі свої обіцянки. І вони наплювали на всі наші брудершафти, вибач, які з ними відбувалися. На всі документи. На всі документи. І ті міста, в які вони так любили приїхати. Сісти за стіл гостиний, накрити їх багато. І походити в обнімку, поцілуватись потім по нічному. Десь по Салтовки, чи тут по Грещатику. Вони їх почали розвалювати артою. Разом з мирними жителями, які там живуть. Це, пробачте, неможливо. І це треба вважати. І відбитися від цього лайна. Ось в чому наша задача. Ми не можемо жалітися на те, що щось іде не так. Ми повинні думати, як зробити так, щоб це йшло так. Але все одно в кінці ж буде якийсь новий документ з ними. Який документ? Ну от, черговий якийсь.

  59. [Фоззі]

    Безумовно буде.

  60. [Андрій Хливнюк]

    Колись буде. Звісно, все буде. Люди забудуть. Народяться нові люди. Будуть шукати шляхи, якісь примирення. Ми своїм дітям розкажемо, що так не можна. Вони своїм. А третім ми вже і не розкажуть. Ми вже не відповімо. Але ми можемо їм залишити спогади. Мені з росіян тільки один колега писав після повномасштабки. І те, так, бережіться, осторожні. А ти не скажеш хто? Ні, не скажу. Ну, не скажу. Я вже чаю не буду. А його вже і немає. Ти скажи, тобі хтось? Ваня Нойзік. Ну, так, він же завжди. Мерседес С666. Так, Ваня Нойзік. Отакі вони, значить. Ми вже соромились сильно. По барабану. Тут вже треба ставити ментальну стіну. Але не виходить. Виходить. Ну, я про... Виходить, ось я у Відні на гастролях прилетів з Цахала на 36 годин. Відпустили Льову. Людину з російським паспортом. Яка в перші числа вже була тут. Тут була. Приїхала до нас і сказала, пацани, давайте мені весло теж. Так нельзя. Розумієш? Я хоч єврей, стою з російським паспортом із Пітера. Ну, так нельзя, він каже. І я з вами буду, пацани. Тому що я буду з вами. За добро проти зла я буду воювати. І тепер, коли сталася біда в нього вдома, вони полетіли туди воювати як один. І зараз в броні він десь там біля сектора газа там сидить в цьому БТРі. З автоматами. До речі, чекаю, що нам треба йому теж репчик допомогти зрозуміти. Вони воюють тільки-тільки. У нас вже є досвід з цими дронами, як це все точилося. Ми вже можемо допомогти Ізраїлю. Будемо допомагати Цахалу, так. Але людина... Що важливо тепер, хто він, де він жив, в якої він етнічної групи. Та ні, не важливо. Залежить тільки ти людина чи ти тварина. Ось і все. Ну, в поганому сенсі слово тварина. Я радий його бачити. Був, є і буду. Я б про інше говорив. Про ці тренди з російськими серіалами, які, мені здавалося, я з 13 року собі побудував. Їх не існує. Я не знаю, хто в них чемпіон. Я не знаю, хто в них актуальний музикант, неактуальний музикант. Я просто не хочу про них нічого знати. Але виявляється, що сьогодні ракетна атака була зранку. І сьогодні ж зранку інформація про те, що... Про рейтинги, так? Так, про рейтинги. В мене в голові це не стикується. Але жити не в моїй голові. Жити всім. Ну, ти знаєш, я чув не раз і не два, як і всі ми з вами, що є якісь... Що популярність іноді живе за межами рацію. Що бувають, вистрілюють якісь теми, вори, які виходять від зворотнього, не зважаючи на обставини, все одно стають популярними. Я розумію, що це не так, що вкладаються шалені гроші для того, щоб просовувати наративи. Але ми це столерували, ми з вами. Я один із тих людей, який це толерував. І толерую далі. Хоч вже в мінімальній схемі, навіть воюючи з ними. Я все одно намагаюся не зненавидіти все до останнього. Коли відео були на початку, ти все одно до них звертався, подивитися з ким ви воюєте, коли ти поранений. Звертався і звертаюся, і зараз час від часу, хоча вже я не чекаю ніяких відповідей. Я розумію, що або угруповання військ буде знищено, або воно піде, або буде знищено нас. Тому ці звернення мають саркастичний характер. І ці толерування також. Я не хочу просто дожити до того моменту, коли хтось образить дитину чи жінку через те, що вона не знає мови країни, в якій вона опинилася раптово, чомусь, може навіть і транзитом. Я не хочу цього. Я все одно не хочу дискримінації за мовною ознакою, за якоюсь ознакою прикладної дискримінації, побутової. Я цього не хочу. Актуальне питання після заяви Ірини Фаріон про російську мову. Я цього не бачу. Ні, я цього не бачу. Інакше я вже бив би в набат і виступав би публічно і говорив, що стоп, стоп, стоп. Я не бачу цього. Це ж про те, що ти кажеш. Не бачу цього на фронті, не бачу цього в тилу. Ну, на фронті так не до того. Добре, що ви кажете. Всі чітко розуміють, хто є хто, навіть ху із ху. В тилу ця боротьба має екзистенційну мету. Ми мусимо вижити як нація, домінувати. І квоти важливі. Все це дуже і дуже важливо. Але це не зробиться отак. Ну, не зробиться це так. Екзамени, так. Ну, в нас є приклад балтійських країн, які ми повинні втілити в життя. Бо він дієвий. Він спрацював. І польський приклад теж. Він теж дієвий. І чешський. Спрацювали. Класно. От давайте його втілювати. Але гонитва за відьмами, полювання на відьома – ну, це жиробезпірщина. Ми знаємо, що потім на цю геліатину занесуть.

  61. [Фоззі]

    Революція жирає світу.

  62. [Андрій Хливнюк]

    Це зрозуміло, так. Ну, коли про балтійський приклад кажуть, найприкріше це, коли усвідомлюєш, скільки втратили ми часу. Бо балтійський приклад – це ж почати… Ну, в них було менше комуністів. Так. І в них менша нація. Так. Від того і свідоміша. Менше часу під совком, як Західна Україна.

  63. [Фоззі]

    Це на покоління.

  64. [Андрій Хливнюк]

    Не такі розвиті кордони, так. І винищена ж вся свідома була, частка, майже вся винищена у нас. Відповідно, це далося в знаки. І так само довга дорога в дюнах їх. Так, точно, так. А потім потрапляєш в якусь Литву, сидиш там, якесь свято. Христина дитина. Сидиш, сидиш, і тут такий зліва прилітає. Ааа, в Росії пенсії більше. Так там досить.

  65. [Фоззі]

    Так.

  66. [Андрій Хливнюк]

    Стоп. Йдемо. Поїдьте туди.

  67. [Фоззі]

    Так.

  68. [Андрій Хливнюк]

    Повертайтесь, давайте. Це, звичайно, ці російські пенсії – це триггер. Воно так працює, так. Воно так працює і якісь упиріє. Аналізували, розуміли вік населення, розуміли те, на кого можна повпливати. Хто дивиться телек, як. І тиснули. Аналіз. Тиснули на ті клавіші, на які треба. І продовжує тиснути. А чого ви до нас прийшли? Це через вас по нам прилітає, наприклад. Ти можеш таке почути. У крайньому домі в Херсонах, за яким річка і ноль. Може сидіти людина, яка каже, чому ви тут евакуюєтесь, вам тут на місце, так не можна. А може прийти. Ні, це через те, що ви тут. Ви зараз підете, і все нормально буде. От ви прийшли, тепер нам будинок розгадять. А ти розумієш, що йому по-любому кердик. Тому що це висотка. Ну і все. Вона все впіймає сама. Ні, це перша ціль, планова ціль – висота. Тому що з неї, далі що видно, можна коригувати, можна дорозвідку проводити. Там може бути СПшка. І все. І це ази. Ти ж не можеш сказати людині, що ваше дівятіння по-любому. Тому що вона так одне око сіпається. І ти їй кажеш, може ви б поїхали. Це як в Куп'янському районі. Позять їм гуманітарку. Вони таким суржиком. Бо вони так розмовляють. Кажуть, ні, ну коли русське було краще, що телевізор працював.

  69. [Фоззі]

    Ага.

  70. [Андрій Хливнюк]

    Не стріляли. Так, то що сусідка на підвалі була, то нічого, так? Але телевізор працював. Так, так, так. Манкурти. Ти написав пісень під час війни? Написав одну нещодавно. Трохи відпустила. Так, я думаю, вийде перед наступною частиною туру щось. Треба буде, я не знаю, як це зробити. Якось в повітрі перекуверкнутися і знайти час і сили. Якось, там же є певний ряд проморобіт, які треба зробити. Протокол, точно. Просто, щоб вона не пішла в пісок. Треба зробити це. Але як це зробити, я поки що не розумію.

  71. [Фоззі]

    Це про війну?

  72. [Андрій Хливнюк]

    Ні, не про війну. Що я буду пісні про війну писати? Щоб писати пісні про війну, треба в ній приймати безпосередньо участь. А так як я телевізор і моя участь наскокова, я приїхав, відбомбився і поїхав. Я про війну не можу писати пісні. Я собі не можу дозволити такий понт. Коли ти в матеріалі, ти там. Вона в тебе народиться сама. Ти мусиш бути як вокаліст Карни в окопі. В нього чекаємо пісень про війну. Дай Боже, щоб живий-здоровий був. Зрозумієш? Або на блокпосту. А якщо ти вкрай присіжений, красивий, і їдеш ситий, виспаний, на роботку, елітну роботку. Ти маєш таку змогу. В моєму випадку я 20 років працював, напрацював в базі людей, які мені довіряють. Вони кажуть, зробіть так, щоб ви і ще хтось, до кого ви дотягнетеся, могли робити роботу, скажімо так, в перчатках. І ми це робимо. Це круто, але писати пісні про війну. Це як в цьому, пам'ятаєте, був писарь з пастиря Довогораяна. Був писарь, який писав книгу про бойове братерство, а над ним прикалувалися всі з взводу, з якими він пішов. Що ти про нього знаєш? Так я цей писарь, на початку фільму, ще до тої сцени, де в них був бій. А що з того, що виходило тобі? Нічого не сподобалось тобі за ці 2 роки? Все сподобалося. Я перестав лаяти людей. Навіть пісні про байрактари? Вони ображаються, капець. Ну от Хлевнюк починає, там щось сказав, хайпанув на мені. Не хочу я нікому хайпувати. Нам аджедант казав таку цікаву річ, що для того, щоб написати щось про війну, наприклад, має пройти там декілька років, щоб ти це якось переосмислив. Можливо, так. Я не думаю про це. Вживому класику видніше, до речі. Я думаю, що він має вже досвід літературний і аналізу цього. Мабуть, є розуміння, коли хтось із письменників чи поетів класичних ремарк, наприклад, писали. Я думаю, це було не одразу. Якийсь момент був для усвідомлення. Він знав фінал. Мухи окремо, ковбаса окремо, коли вже став. Він знав фінал. Ми не знаємо фіналу. І ми ще жодного разу в таких перегонах не перемогли. Ми кусалися, ми бадалися, ми билися. Але зараз нам випав шанс закінчити ці постійні поневіряння. Гру в Голодомор і гру в розграбування Києва. Гру в Батурини, в Крути. В цей постійний кривавий... Коло-коло. Так. Роскі горки в ці. Але точно пропонували, напевно, написати бригаді? Ні, просили про це. Але я ж ніколи не вмів писати на замовлення. Ніколи. Якщо в мене була якийсь замальовочок схожий і метафорично підходить. Я його використовував. А взяти, написати окремо... Це потрібен хист такий, талант. Ну, я не знаю. Треба бути таким... А піпіл? У мене був замальовок. Це просто було суперспівпадіння. Я дописував тільки куплети. І дописував їх надихаючись тим... Я хотів засунути туди взагалі Бродського, якого я не люблю за те, що він був українофобом. Так, так. Але я хотів туди засунути в серіал піпіл, коли мені пропонували. Я хотів Бродського піпіл і поставити. Тільки піпіл, знаєш, що значить «горить дотла». Ну, і я близаруко, глядя вперед, воно підходило. І тоді, уявіть собі, напіврозмова була про те, що це такий був антисталінський вірш. І антиякийсь, ну, і Бродський. Давайте щось популярне. І я все одно поставив цю фразу «Знаєш, як дотла горить тільки піпіл». І це був якраз еківок до того вірша, на який повинен бути романс.

  73. [Фоззі]

    Тобто про Бахмут чи Авдіївку, Бог сподівався, пишіть.

  74. [Андрій Хливнюк]

    Так, класно, пишіть. В Бахмуті я був до того, як його розвалили. Один раз чи два приїхав до хлопців з 58-ї. Мені сказали, підеш з нами завтра? Я сказав, я не снайпер. Це рота снайперів була. Мені дуже страшно, я не знаю. Я працюю на евакуації, по мені ляпає постійно там Тогради. І це дуже страшно. А я в броньованому 200-му крузаку. А з вами я не готовий піти. Я просто в групі, ну, коротше, давайте потренуємося. Я не знаю. Типу, будь ласка, відпустіть мене додому. Розумієш? Це був мій єдиний Бахмут. Потім Бахмут взагалі почали рівняти з землею. Так, вже був досвід бойовий. Ми вже знали, як працювати тим, чим ми працюємо. Знищили вже багато позицій ворожих. І ми вже знали, що робити. І працювали по своїй схемі вже по своєму профілю на півдні. Куди нас перекинули, коли на півдні було гаряче. Це ж постійна зміна. То гаряче там, то гаряче там, гарячіше тут. І є, певно, серед учасників бойових дій навіть така штука, що ти там, ти не дуже, якщо ти не в найгарячішому. Але є напрямки, є задачі, в кожного є підрозділ. І треба працювати кожен в своєму. І робити, показувати результати. А найбільше із них – це коли твої всі живі, а їхні всі – ні. Зараз був такий момент. Ми випускали з УКФ анімацію, кліп анімаційний. І там йшлося про відбудування театру. Рік тому здавалося, що вже буде відбудова. І нам запропонували взяти участь в такій штуці. І потім була навала російських коментарів на Ютубі. І я зрозумів, що вони досі, на їх були сотні, що вони досі вірять, що в Маріупольський театр прилетіла наша ракета ПВО. Я не знаю, як тим треба бути. А що вони завалять? Вони по-любому якісь повинні з брехнього силу протягнути. Тобто, якби це були боти, одна справа – це були люди. І вони вірять, що… А ви ж останній, хто грав в тому театрі?

  75. [Фоззі]

    Так, 22-го літура.

  76. [Андрій Хливнюк]

    Вночі якраз в автобусі нас зустріла війна в дорозі. Мелітополь. І в дорозі з Мелітополя вже почали говорити, ну, прокинулися і почали говорити, що робити, як, що, куди, діти, де, як, мама, усі справи. Ну, як у всіх. Так, це удар був серйозний. Маріуполь вже ж взагалі… Там був мітинг. Ні, я про те, що скільки ресурсів було тоді, коли Донецьк став тимчасово окупованим, і гроші пішли в Маріуполь, і він мінявся постійно. Там він був. Якісь концерти, фестивалі. Там відбувалася нормальна зміна. Це було українське місто, безумовно. Навіть і не обговорюється це, як і всі інші окуповані міста. Ну, так, це серйозний злочин, який не має часу. Це напис тої діті, який… Це пряме влучання, швидше за все, КАБу або ракети. Так, так, там бомба була. Це авіаційна бомба, пряме влучання. Показово, маньяк, ті маньяки тільки так роблять, для того, щоб залякати, відбити бажання. Ну, щоб опустилися руки. Як можна валити в будівлю, в яку ти знаєш? Ну, розвідка знала це. Ну, ти знаєш на фронті, де є мирняк, а де нема. Скупчення його велике. Ти це знаєш. І в тебе завжди є вибір, уїбать ілі ні. Вибачте, запікаєте потім це.

  77. [Фоззі]

    Ні, ми не пікаємо.

  78. [Андрій Хливнюк]

    Ну, вибачте мені, я став матюкливим. Солдачина дається в знаки, як один у партупею. Так, але у тебе завжди є вибір. Навіть на моєму маленькому рівні я бачу в екрані, їде автівка, я бачу, що це за автівка. Це військова автівка чи ні? І, можливо, в ній їде якийсь, ну, командир чи хтось там, він її використовує як камуфляж. Віджали в когось там таврію і їде. Він на ній безпосередньо по фронту, по лінії ведення бойових дій. Але це твій вибір. Якщо ти бачиш, що там червоний хрест, виходить людина, от як було нещодавно в Олешках, виходить з буханки, а буханка – це ціль. І тільки потім ти нагадуєш, що там хрест такий. Ну що, їбем? І тебе є дві секунди зрозуміти, так чи ні, так чи ні. Оп, і виходить в білому халаті, ну, в формі, але в халаті, жінка виходить і йде до будинку з цієї буханки, хрест, а справа виходить чорт теж в халаті. І в'ясно, що вони ці халати вдягнули туди не просто так. І не для гігієни, повір. А щоб показати нам, що, ну, вб'єте, вб'єте, але… І ти кажеш, ні. Кажуть, та це підари, вони просто замаскувалися, вони йдуть кашмарити людей, не їздять вони на буханках. Ти кажеш, ні, розконсервували буханки. Красний хрест є, пофіг, нехай це буде на їх совісті, а не на моїй, я не хочу цього розмаза. Так, вони лікують, так, вони окупанти. Але є правила, певні правила війни, які не можна порушувати. І вони їх порушують, і ми не повинні їм вподобатись. Ми не повинні стати такими безпринципними тварями, з якими ми воюємо. Це дуже важливо, не втратити людську подобу, ну, як на мене. Може, я так думаю, тому що я пороху не понюхав достатньо. Може, але я зараз так думаю. Я впевнений, що ми не повинні обходитися з ними так, як вони з нашими обходяться. Якщо ти цей концерт згадував, потім, є якісь погади про нього? Чувак, де ти ригатимеш, якщо буде такий концерт, і там потім відбудеться така херня. Ну, а сам концерт же пройшов. Чи якісь відчуття вже було тоді? Тобе дуже сильно розмаже, так, як ніби ти втратив дуже рідну людину. Ось неочікувано. В той момент, коли ти не маєш взагалі ніякого захисту емоційного ще. Це дуже серйозний удар по психіці людини, навіть і дорослої людини. Як це пояснити? Це піхвець. Алєлує. Давай щось на позитивному закінчимо. Позгадуємо, може, якісь історії, пам'ятаєш, що ти розповідав? Про Черкаси, про Чебуречні. Ну, давай, про Чебуречні. Чебуречні, мені досі соромно за той наш концерт. Зараз були в Черкасах, ну як зараз, влітку. Ми їздили з вуличкою, збирали гроші. І ми проходили, я сказав, тут Хливнюк мене водив.

  79. [Фоззі]

    Годував, так.

  80. [Андрій Хливнюк]

    Був мій день народження, мені сорокєти лузнули. Ми грали концерт. Круто. І Андрюха повів нас в автентичну. Ну не в ресторан же було йти. А там одразу за сценою такі проходечка, арочка, і зліва ничечка. Там були справжні чебуреки. В кожного міста і містечка є якісь знакові місця. В Римі, наприклад, є, як кажуть, я так все не доїду, є місце на базарі десь, де чотири покоління людей просто шмат печені дають в папері, бокал домашнього червоного, і ти можеш в черзі бредепіта зустріти запросто туди. Тому що це вже надмішлин. І от так в кожному містечку є таке місце. Десь Чебуречна, десь от, що в Харкові таке є? Та, я думаю, і не одне, і не два. В Берліні є на одній станції метро такий, як це називається, не шорма, а по-їхньому… Кебаб. Так. І от там до нього черга неймовірна.

  81. [Фоззі]

    Ну всюди десь, десь дві є.

  82. [Андрій Хливнюк]

    І в Чебуречне, в Черкасах, на мою думку, там мого покоління людей, трошки старше і молодше, це було таке знакове місце, куди приходили всі, не зважаючи на ранг, на діяльність. Це просто було крушне місце.

  83. [Фоззі]

    А воно зараз є?

  84. [Андрій Хливнюк]

    Я думаю, існує, але, на жаль, мені здається, що нашого Чебуречного вже немає вживих. Я сподіваюсь, що я даю зі мною вечір в Гаграх, і він живий і здоровий. Життя до віка і здоров'я. Ми тоді так фахово підготувалися до цього. Ми з'їли чебуреки. Добре, а потім ти розповідав, як біля цієї Чебуречни з тебе кросівки. Так, коли знімали кросівки. Це ти не застав, ти ще дівчата. Коли знімали кросівки, це ще ріжина вплива. Це 90-ті, так? Так, ми школярами були. І тобі модні якісь були? Ні, це було не важливо. Це було навіть і не про кросівки. Це було просто про хто з якого району і так далі. Хто кого. Тоді кросівки... Ми просто застали ті часи, коли куртка перші 3 роки вважалася новою. Ми повернемо в цей стан, в вернішені. Наші вороги самі себе заганяють в кінець 80-х і початок 90-х. Таким чином. Вони не розуміють і не хочуть зізнатися собі, що боротьба з міжнародним правом неминуче приведе їх до реклами Дональдів по телевізору. Неминуче. І Мальвін. Але фактор Китаю тепер працює в інший бік. Так, побачимо. Це просто будуть інші Мальвіни і інші Дональди. Це інакший буде дефіцит і інакшого всього. Так, дуже хотілося б.

  85. [Фоззі]

    Дуже, але вони все одно щось вигадують.

  86. [Андрій Хливнюк]

    Завозять там якось ці адідаси і рібаки підмішані. Все вони будуть завозити. Люди, гроші. Гроші торгують. Це ж нікуди не дінеться. Побачимо. Я нещодавно чув таку думку про Чиркасу, що дуже великий невикористаний потенціал у місті. Що могло б бути прям… Зараз вони розцвіли. Бізнесів багато переїхало, так? Чирокий Дніпро, і наче є таке відчуття, що ти на морі насправді знаходишся. І що це якось можна розвивати, вкладати в це. Зараз мені важко про це говорити. Там моя юність рання тільки минула. Я вже 20 років в Києві живу. Пішше навіть. Але я люблю це містечко. Щиро, це моє рідне місце. Як його розвивати? Хай і черкащани вже там думають, як його розвивати. Їм видніше давати їм здалеку поради про це. Як мінімум, знаєш, дивно. Але краєвиди Черкаської області. Місто розквітло. Багато людей приїхало, поперевозило, евакуювали виробництво, повідкривали кафешки, бізнеси. Воно із такого периферійного, провинційного. Після того, як основний шлях, водний перестав бути пріоритетним, з'явилися дороги, воно трошки було з боку цивілізації. Там був пара заводів та і таке. А тепер вони багато отримали, скажімо так, нової крові. Коли я приїжджаю, я майже не впізнаю. Такий, ого, нічого собі, клас. Обласний центр, серйозний. Черкаси змінилися, давайте змінимося і ми.

  87. [Фоззі]

    Це як, це гасло якесь? Так, так. Два партії?

  88. [Андрій Хливнюк]

    Давайте всі змінюватися на краще і перемагати, як черкаси, і ти три. Та-дам, пішло, так, так, так. І в мене щойобилання було фанатське теж, можна так його називати. А ти раховував кількість кепок свою? Кількість своїх кепок? Так.

  89. [Фоззі]

    З чого б це?

  90. [Андрій Хливнюк]

    Ну, приблизно, не знаю. А їх не стала кількість. Це розхідний матеріал, вони не тримаються. Іноді кидаю їх в зал, іноді просто вони зношуються. Це ж тільки зараз стало зрозуміло, що можна в посудомийці її випирати, а раніше в пральній машині вона дуже швидко приходила нікуди. Це лайфхак, що можна, я ж просто не знаю бейсбол. Тепер ти знаєш, бейсболку можна випрати в посудомийній машині. І вона збереже свою всю штуку. Якщо ви хочете, віддячте Андрію Хлебніку за цей лайфхак, погодить себе. Номер картки, починай. Помню Андрія Хлебніка. Приват, благодійність, обомону, благодійність. Банка називається... За кепки. Снеп, пралка. А я улюблююсь в тебе якась фірма. Так, є. У мене дві улюблені компанії-виробника. Це 47 і Нюера. Нюери всі вихваляють. Так, тому що це олдова компанія, вони якісні роблять товари. Але, насправді, ми самі замовляємо кепки. Просто пусті, готові кепки. Не знаю, вони китайські, чи тайванські, чи турецькі. Я ношу їх за любки. Але для мене головне в кепці форма, а не зміст. Якщо вона мені подобається, і в неї висока, правильна, глибока кепка, я її ношу. А є найцінніша якась у тебе, ні? Найцінніша? Чиясь. Чиясь? Ні, немає. Ні, немає. Правильна відповідь така. Найцінніша моя. У мене є найцінніший головний обор. Це піксельна частина однострою, яку мені подарував... просто боєць. А я її не ношу, вона в мене просто лежить. Іще одне в мене є головний обор. Просто курашка капітана корабля українського. Капітан так себе зняв і сказав, друже, полагаю, це тобі. Не скажу, ти не знаєш. Але і сказав, забіле, не трогать. Так воно ж виприцяє, воно ж знімається. А він каже, я тобі сказав, забіле, руками не трогати. А ти йому кажеш, посидь до мийка, я вам розкажу. Оце два таких моїх справді цінних. А бейсболки – це просто бейсболки.

  91. [Фоззі]

    Я бачив відео дуже прикольне, мене так вразило.

  92. [Андрій Хливнюк]

    Ви там тури знімали на Ютуб. Якийсь там «Бумбокс Он Тур» чи «Бумбокс Хемелі Он Тур». І в Нью-Йорку заходили в магазин кепок. І там прям набивали, можна набитку було. Так, це було в Торонто. В Торонто? Мені здається, в Нью-Йорку. Ну, я набивав в Торонто. Може, я просто не там, і там, і там були, і все нормально. І одразу нашиває? Так, там стоїть машина, я кажу, тобі не зашивай, що хочеш.

  93. [Фоззі]

    Може, що завгодно можеш.

  94. [Андрій Хливнюк]

    Логотип своєї групи, що завгодно. Прикольно було. Зручно, так. Нью-Йорк магазин. Одразу ти бам собі, і все, в тебе є пам'яті. Ну, це ексклюзив. Багато хто, вони так це не використовують. Вони використовують це просто на подарунки своїм там коханим.

  95. [Фоззі]

    Як сувенір.

  96. [Андрій Хливнюк]

    Ще щось, так, як сувенір. Ну, мені здається, що це класна традиція. І машинка ця допотопна, вона не коштує там всі гроші світу, її можна було поставити. У нас цієї немає. У нас взагалі шляпних кравниць в нас культури немає. А вона в світі існує, і це прикольно, дуже круто.

  97. [Фоззі]

    А ти от команд, ну, ти одягав команд, я здається бачив, але ти не задумував, заміструвався далі, що в тебе є.

  98. [Андрій Хливнюк]

    Ну, там бейсболки якоїсь НБАшної, команди Лейкірс, Бостон, чи там Янг. Це має значення, але в хіп-хопі це має значення інакше, ніж… Ні, для тебе, я маю, у вас і має значення. Ти вибирав якусь команду, я в тебе врубив. Має значення, я ношу кіпки Бостон, Нью-Йорк і Лей. Цих найпопулярніших, чи що? Ні, це не про команди, не про бейсбольні команди. Це про мої вподобання музичні від тих, хто там працює. Музичні вподобання? Просто за Бостон, за Селтікс, за Лейкірс одночасно вболювати? В музиці є теж своя штука, розумієш? Ті, хто любили нью-йоркський біт, носили там… Нікс. Нікс, або, наприклад, Джей Зі носили Нью-Йорк. Хто там любив західний стиль, Снупа, наприклад, носили Лей. Хто любив ірландський, носили Бостон. Відповідно, все дуже просто. І в рок-музиці теж, і в джазовій музиці, що найсмішніше. Тому що Нью-Йорк, і західне узбережжя, і східне узбережжя, і в джазі теж різниця є. Велика, до речі. Тому що Лей – це ж не тільки баскетбол і хіп-хоп. Лей – це ще і кул джаз. Його гілка, біла гілка. І Сан-Франциско теж. В джазі, напевно, Нью-Орліан всіма хотіли б носити, не? Ні, ти знаєш, Нью-Орліан – це все-таки більше не тільки джаз, скільки джаз... Спірича. Те, чим називали слово... Витоки. Витоки, так. Це двадцяті, тридцяті. Чи ж самі якісь, не знаю, регтайм. На цього треба подивитися. Тобі прекрасний серіал «Трі мей», але тобі буде скучно. Джаз – це Нью-Йорк, Чикаго. Це джаз. Ми знаходимося, підбиваючи підсумки, ми знаходимося в Бермен-Диктаті. Бермен-Диктаті, бо саме тут відбувалося дуже багато чого. Ти ж тут теж грав? Так, я працював тут. Я грав тут не як резидент, але в мене були тут концерти і кавер-бенду мого, акустік-свінг-бенд. І перші концерти «Графіт» відбувалися тут. І «Бумбокс» тут грав ще коли це було 44. І я пам'ятаю тут всіх нас тут. І я пам'ятаю тут і Чимерова концерти, і ваші концерти, Тартака, багато кого. Всіх тих, хто вважав себе тоді… Не вважав себе, а хто тоді де-факто був на Петрівці, продавався. Цікаво, що коли ми заходили сюди, в Бермен-Диктат, я Андрія запитав, що він, напевно, тут був купу разів.

  99. [Валерон]

    А він каже, ні, я тут перший раз.

  100. [Андрій Хливнюк]

    Я все чекав, там був хіп-хопом чи чимось.

  101. [Фоззі]

    Продавався, напевно.

  102. [Андрій Хливнюк]

    Я дуже хочу, щоб настав той момент, коли ми зможемо тут погратися в музику і повипивати, не думаючи про те, що завтра може не настати. З цією надією хочу, щоб музиканти грали музику і передавали, ретранслювали як літаки до людей. Зустрінемося після війни. Я думаю, що в процесі зустрінемось. Я просто хочу, я побачив це, почав згадувати концерти, які тут були. Я просто побачив це перед очима і дуже захотів відчути той час. Ті самі вайби той час. Алілує! Розіграш! Ми розігруємо! Святе! Лот топ! Такого ніде не знайдеш. Фіті не продається в Україні, на жаль. Це моя особиста. Ще нова, не встиг я її заговняхати.

  103. [Фоззі]

    Вона ще не була в посадомийці.

  104. [Андрій Хливнюк]

    В посадомийці не була, зовсім нульова. 7х1.2 – це мій розмір. Фіті – це значить, що тут немає снепбеки, це застежка. А Фіті – це твого розміру. І, відповідно, ось це буде кепка. Так, Ливнюк. Ливнюк. Бумбокс. Хтось із вас виграє це, а кошти підуть на аптечки, на добру справу. Так. Як завжди, ви берете участь у розіграші, зробивши донат від 200 гривень. І не забувши при цьому написати про це в коментарі, щоб потім наш суворий сивий рандом. Я не знаю, чесно кажучи, може рандом не спрацює цього разу. Рандом спрацює цього разу. І кошти підуть на тактичні аптечки для війська. Я сам цими аптечками займаюся. Можете бути спокійні. А Лілу, я її тримав в руках, Валерон, можеш доторкнутися, але не виграти. Отже, робіть донати. Донайте тим, кого знаєте. Донайте, тому що спинятися не можна. Якщо ми спинемося, ми змерзнемо, впадемо, і ніхто потім не згадає про те, що ми були. Не забувайте про це. Донайте на українське військо. Беріть участь у розіграші. Тоді ця фіті буде ваша. З цим автографом Андрій Хлебнюк. Сьогодні в прямій червоній.

Схожі епізоди

музика, військо

9 черв. 2023 р.

Тарас Тополя

ТОПОЛЯ. Концерт в Криму, фортеця Бахмут, гвардія наступу, повістки і політична кар’єра.

Пісні «2step» та «Фортеця Бахмут» чули, напевно, всі українці. Але лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя каже, що про таку шалену популярність не думав, особливо коли записувався парамедиком в тероборону в лютому 2022-го. Про те, як ледь не загинули спочатку на фронті, а потів у ДТ

Читати повний текст

музика

19 лют. 2026 р.

Олексій Согомонов

СОГОМОНОВ. Бумбокс і дружба з Хливнюком, історія хітів гурту, робота з ТНМК і Тартаком

Сьогодні в нас у барі не просто зустріч старих друзів, а справжня розмова першопрохідців українського хіпхопу (і Валерона). У гостях — Олексій Согомонов, продюсер гурту «Бумбокс», військовослужбовець і справжня енциклопедія української естради. 🔥 Знайомство Согомонова з Фоззі. Р

Читати повний текст

музика, військо

10 лип. 2023 р.

Олександр Положинський

ПОЛОЖИНСЬКИЙ. Перевзування шоубізнесу, що не так із Голосом, Валерій Маркус і як воює 47-ма бригада

У новому випуску Прямої Червоної зустрілися старі друзі Фоззі й Олександр Положинський, та ще й у день народження ТНМК. Колись Танки й Тартак стояли біля джерел нової української музики. Тепер вже ветерани вітчизняного шоубізу перемили кісточки колегам, згадали бурхливі туси 90-х

Читати повний текст