ПЧПРЯМА ЧЕРВОНАОнлайн-медіа
музикаволонтерстволітература

ЖАДАН. Однокласник у в'язниці "ЛНР", Зеленський, нове життя Харкова і мовні суперечки.

Сергій Жадан

Опубліковано 9 трав. 2023 р. • Довжина: 14 745 слів

Короткий зміст

Коли ми запитали в підписників, кого запросити до Прямої Червоної, найбільше відповідей було саме про нього. І ось цей день настав: у гостях ПЧ живий класик української літератури, рок-н-ролу і ТікТоку, Дантес наших днів СЕРГІЙ ЖАДАН!

Його вірші цитує Залужний, він був одним із головних критиків Зеленського, Кернес хотів дати йому звання, а в Німеччині намагалися зробити з нього нациста. Найбазованіший випуск ПЧ! Жадан і Фозз разом! Привіт, місто Сонця!

🔥 Полювання на Пушкіна
🔥 Новий образ Харкова
🔥 Круті історії про Кернеса
🔥 Чому важливо розмовляти українською за кордоном
🔥 Як відбудовувати Донбас
🔥 Чому лагідна українізація не працює
🔥 Дитячі спогади про Луганськ і Донецьк
🔥 Суперечки про Крим у Німеччині
🔥 Суб’єктність України у світі
🔥 Уроки ТікТоку для Фозза
🔥 Найкрутіший розіграш в історії каналу

 

Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст

  1. [Speaker 3]

    Пам'ятники Пушкіна Сергій Жадан в новому випуску Прямої Червоної про мову Донбас Зеленського-Порошенка і про Харків, дуже багато про Харків Сьогодні Пряма Червона знову в барі Хто до нас сьогодні прийшов?

  2. [Speaker 1]

    Той, кого зараз в багатьох місцях раді бачити але хрєн гдє його представлять, так як я зараз У нас сьогодні голкіпер літературної збірної України Сергій Жадан Тадам! Привіт! Насправді, в нас було два варіанти заходу Ну перший, літературна збірна України Козирів, Козирів, Козирів І був ще один валєтний подход Можна було тебе назвати Дантесом наших днів? Кем-кем? Вбивцем Пушкіна Вбивцем Пушкіна, добивцем Вчора рекламував каву в Харкові, почали робити діп-кави І там одним із їхніх амбасадорів є Дантес Володя, я так думаю, ага, ти вже знаєш Ага, ти подумав, не перетворюєш? Ну все, ми випили з того дискурсу Я про Джоржа Дантеса, який вбив Пушкіна Треба дати йому якийсь ордін, Дантесу посмертно Дантесу третього ступеню Дантесу третього ступеню За те, що він вбив Пушкіна І зараз поступово Україна ментально вбиває в собі Пушкіна 34 пам'ятника за рік І амбасадор Це не я Амбасадор вбивця Пушкіна Амбасадор, добре, добре Три-чотири пам'ятники Бачив Харківський пам'ятник? Як я його бив? Руками? Ногами? Класно виходить, я на місці, ось я, Пушкін, потім через пару днів Випадково, збіг обставини В мене є аліби В мене є аліби, це все знімалося напередодні, за день до того, в мене там не було Всі співпадіння Випадкові Всі наркотики Підкинуто Не берем, не берем Отже, у нас такий дивний час, коли ми живемо від однієї дуже поганої новини до іншої І спостерігаючи за тим, як наше поранене суспільство реагує на виклики часу Ми не можемо не спитати в такої фахової людини, як ти, про твої реакції Оскільки, можливо, ти багатьох заспокоїш От просто зараз подивишся в кадр і скажеш, не бійтеся, все буде добре Ти віриш, що все буде добре? Я працюю над тим, щоб все було добре Я вірю, що не буде добре, якщо ми нічого не будемо робити Тому на всім треба пахати, працювати І це би не мало нас засмучувати, це би мало надихати Тому що робота – це богоугодна справа І вона, власне, крім кориці, вона приносить ще душевну рівновагу Ми з тобою, як харків'яни і послідовники Сковороди, ми розуміємо, що робота – сродна праця Вона, власне, і лежить в основі духовного і душевного здоров'я людини Тому, власне, так, доки ми працюємо доти, в нас є шанс на те, що все буде добре Кожного з нас, для кожної з нас Якась проповідь Ну, ти попросив? Так Це від Дава Рестовича, як вас кажуть Насправді, я з тобою згоден, що живемо від однієї поганої новини іншої Але погодься, що невеликою тимірою нам ці погані новини нав'язують Вони, безперечно, є, вони, безперечно, не можуть не впливати Якщо ти людина, все-таки, немертва, тобі щось залишається То, так чи інакше, ти не можеш не реагувати на те, що тобі показують Злого, страшного, печально, драматично Але, мені здається, тут дуже важливо, крім цього злого, печальної, драматичного Бачити ще хороше світло, а його, по-моєму, сьогодні в українцях більше, ніж достатньо Тому що, для того, щоб не циклитись на чомусь поганому Нам потрібно мати велике коло спілкування І широкий набір людей, на яких ти дивишся, із подивуванням, повагою і любов'ю І трепетом, і ніжністю А нас, українських людей, по-моєму, достатньо От ти, да, я вже двоє, скажете Але ми це ображаємо на трьох Наш сьогоднішній гість Сергій Жадан, як і фоз, вболіває за харківський металіст А ще Сергій підтримує Барселону, ну а ми з фозом за Реал Мадрид Якщо ви теж футбольний вболівальник, то спеціально для вас В закріпленому коментарі під цим відео є бонус від партнера нашого каналу Компанії ВІБЕД Разом сильніші Просто пам'ятаєш настрій українців рік тому, коли звільнили Буча Коли повернулися в Ірпінні Гостомель, побачили, що там росіяни робили І окрім ось цієї тлюті, дуже великої злості, разом з тим було відчуття того, що потрібно зараз щось робити Потрібно триматися разом, потрібно далі працювати І мені здається, що навіть за цією такою страшною ситуацією, страшною реальністю Є необхідність каналізувати цей гнів в загальну роботу Це як донати, які реагують на події Це доволі абстрактні речі, вони доволі банальні Я розумію, що родичам, рідним людям, це від цього абсолютно не легше, їм це не допоможе Але ми-то лишаємося і ми далі щось робимо І тут знову ж таки від нас залежить, що ми будемо далі робити Чи ми зараз просто запанікуємо, а чи ми все-таки будемо донатити вдвічі більше, чи будемо працювати вдвічі більше Про війну і контент, ми почали говорити, можна так сказати, в якійсь мірі Зараз дуже багато Байрактарщини нас оточує З одного боку там буча-комбуча всякі в рекламах зроби, епіляцію допоможуть Я експеримент робив, сидів в лікарні, чекав лікаря в кафешці і там грав такий жлобефем Я сидів і мені не було чого робити І я рахував кількість згадувань України в піснях Генерала Залужного? Ні-ні-ні А потім почалася реклама і я взагалі так прибився Бо ти можеш жити в своїй бульбашці, де навколо розумні люди і так далі А потім ти розумієш, як маркетологи теж не сплять І як вони шукають шлях до гривень Пиво, герої не вмирають І разом з тим музика така з'являється І от на третій місяць війни у вас запитували про це Така цитату у вас була Видно, що людям хотілося щось сказати, але вони самі ще не зовсім розуміють, що вони хочуть сказати Мені здається, що ми проживаємо в музичному плані, або в бізнесовому плані, якийсь унікальний період Коли на радіостанціях під час реклами звучить краща музика, ніж під час того, коли там звучить музика І це дуже дивно, знову ж таки не хочеться переходити на особистість Але ми сиділи з малою в новорічну ніч Ну і дивилися ж теж телевізор Ми ж далі за цією звичкою дивимося телевізор в новорічну ніч Ти досі дивишся телевізор? Я дивлюся звичайно, це єдина ніч, коли я дивлюся телевізор Я до мами приїхав, в неї є телевізор Я приїхав до мами, в неї є телевізор, але ми виключили звук Ну бачиш, ви хитрий Ми включили джазе, виключили звук З купного року я так зроблю І ми сиділи, дивилися, я в вас цей пласт музики великою тимірою пропустив, я його так і не слухав Тому що коли ми катаємося машинами, ганяємо в наших волонтерських справах, ми слухаємо ті радіостанції, де все таки перевірена музика Я згадав про радіо Сергіо, я згадав, ми колись їхали разом по об'їзні Донецька в Маріуполі, ми слухали папіна радіо, пам'ятаєш?

  3. [Speaker 2]

    Томаччані були, не пам'ятаю

  4. [Speaker 1]

    Ми слухали з Донецька папіна радіо, а там Андрій Міронов Там ментально, блін, 84 рік, ось чому вони не хочуть змінюватися Я коли працював на радіо в Карлівці, на три зуби ФМ Непоганий початок, непоганий То в нас була виділена ФМ-лінія, тобто це не просто було інтернет-радіо, у нас була справжня ФМ-лінія І ми от виходили, і нас могли мешканці навколишніх сіл слухати, по-перше, а по-друге, ми напряму добивали до Донецька Але в неї вже ця хвиля теж є, вона ж не нам належить, вона ж належить всесвіту І з того боку на ній знаходилося Донецьке радіошансон Ми так один одному просто доганяли туди-сюди, спочатку ми їх вибивали Так соєднілись дітські серця Потім вони звідти Але от повертаючись до вашого питання про музику, я це все послухав, і знову ж таки, я можу повторити Я, як не я, критиканом, і повторюю ці слова, що, очевидно, люди хотіли зробити щось хороше Тобто за рік нічого не змінилося? Ні, це були якраз вершки року, вони ж хотіли показати в новорічну ніч найкраще зроблене за цілий рік Тобто все просто було конденсовано І там навіть справа не в тому, що це за музика, тому що люди різну музику слухають І мають право це слухати, і навіть мають право очікувати свою улюблену музику на телебаченні Там річ в цій стилістичній невідповідності, як це подається Мене це якось просто страшенно черконуло, тому що там була сцена, і виконувалися всі ці пісні про мертвих росіян А взагалі в цей час була масовка, як це зроблено І маленькі дівчатки, підлітки, студентського віку дівчата Давай так, щоб мені не приписали ще якусь сексизму за фразу «маленькі дівчатки» Знає сьогоднішній аудиторій Вони якось весело і безтурбово танцювали І музиканти якось весело на сцені все це подавали І якщо слухати все це під джазову музику, могло скластися враження, що це якесь свято життя Діти танцюють, підлітки тут веселі співати Ти ж знаєш, як це відбувається А потім ти вмикаєш, що там мертве м'ясо, палені кістки

  5. [Speaker 2]

    Сидять продюсери

  6. [Speaker 1]

    Мамо, вибачайте І кажуть, що ми покажемо Антоніні в Новий рік Вони ставляться до цього максимально Це гірше за маркетологів Та це ж є маркетологи І вони хочуть, що? Весело, яскраво, про перемогу Це рік перемоги, а потім думаєш, блин, а ви ж зараз розігрієте людей А як ви їх будете потім цю температуру якось збивати? Якими ліками? Ну, одним словом, я сприйняв ідеологічний компонент Я зрозумів, про що йдеться, в принципі Ясно, річ не заперечую Але ось як це все естетично подається Інтонаційно це все дуже фальшиво І видно, що... Згодом з тобою, щоб для маркетологів важливо було заповнити Своїм контентом очікування в цій от уявної електоральної бази Значить, має прийти певний час, щоб переосмислити це? Мають прийти нові люди, я думаю Це люди працюють 100 років, будуть далі працювати, будуть далі це робити Їх це вошло Тим більше, що це здебільшого ті ж люди, які робили попереднє Так, власне, я про це і говорю, що мають прийти нові люди Старі люди будуть робити стару естетику і етику А це, до речі, про етику, можливо, найбільшу міру, ніж про естетику Коли, насправді, танці на попелищах Добре, який би ти зробив новорічний ефір, окрім того, що покликав би себе на сцену Ні, ну чого ти так витрацюєш? А от якби ти був продюсером? Я би поставив який-небудь концерт «Ролінг Стоунз» або «Братів Габікиних» «Золотого складу звука» І мене б це цілком задовільнило Ну і мабуть саме тому я не маркетолог і не працюю на телебаченні Тому що в мене саме такі от очікування Як продавати... Як продавати новорічний ефір Так, як продавати новорічний ефір Концертом «Кузі» 92-го року Тобто немає нічого, що написали за цей рік, більше року, в Україні і вам сподобалося? Ну дуже багато чого сподобалося Дуже багато чого сподобалося Просто новорічний ефір Ні в тому ефірі, що щось було хороше Якихось пару прикладів От не хочеться ні хороших прикладів, ні поганих прикладів Мені от останнім часом так сподобалася дівчинка, кілька днів тому вийшов сингл Я зачепився оком, думаю, якась маленька, не можна казати маленька, сексізм і джинс Скажи про що? Юніорка, ми вже колишня футбольна шарага Якась юніорка, і тут бачиш світловив Думаю, о... До речі, дуже в тему, так Сковорода, думаю, в юніорах і вже сковорода Від мене клік, слухаю А там і приємна Стася називається Через те, що ти запостив, я теж послухав Я навіть мотив пам'ятаю І там в статах приспівів, типу, чиста сковорода І це так дивує, коли в ю-17 чи там в юніорах Ну там просто вона ще з дредами, в широких штанах Тобі загалом скажу, що сьогодні якраз той час, коли слід братися До невичертних джерел української духовної класики І не боятися цього робити Дехто так і робить І сковорода, чому б і ні От ми зараз із Юрою Гуржи робимо альбом на слова сковороди Ну просто думаю, що це вічно універсальне І там точно не буде якоїсь кон'юнктури Припутні А? Припутні Припутні Якщо говорити серйозно, якщо не скочуватися лише до критиканства І цього, знаєш, бракотіння незадоволеного Музика цікава і нова, і багато з'явлюється Дуже багато, і різно, і в хіп-хопі, і в етніці, і в музиці У монока чи по прокові Просто є, що слухати, є, що дивитися А от хороша пісня, дійсно, пісня, яку я, коли мені вечорами сумно, одиноко сижу і співаю Вона серйозна пісня Пам'ятаєш, ми 14 травня грали концерт у Харкові в бункері Та І приїхав Слава Окарчук, у нього був день народження якраз І він ще тоді просто на фоно грав Не всі учасники до кінця пам'ятають той фестиваль Та І він співав «Місто Марії» У мене дуже добре зроблена пісня Ну вона, по-перше, щира Не те, що вона зроблена, вона дуже круто співає

  7. [Speaker 2]

    Нервом

  8. [Speaker 1]

    Та, вона чесна, і там і слова цікаві, і подача цікава І дійсно якийсь такий Окарчук Окарчук 14 травня тоді була весела історія Як організатор фестивалю Та це ж ти Ага Це ж ти був Ага, ага Нам треба виступати, діджей приїхав Ну пацани вже всі наші, більшість десь з автоматами І тут ми з Фаготом приїжджаємо, з діджеєм І відз'ясовується, що нема Вертушка Вертушки І вертушка знаходиться на північній Салтівці

  9. [Speaker 2]

    Ага

  10. [Speaker 1]

    Я поїхав туди Широкий вибір вертушок В розгроханий ракетою гаражний кооператив «Інтернаціоналіст» І там коли чувак вийшов з ліхтариком на лобі і сказав Пацани, слід, слід, слід, слід Ми пішли на четвертий поверх, а там двері гаражів отак от Ну як пелюстки такі І я потім думаю, а на що? Ми ж могли виступати з телефону З телефону Блютуз є, який діджей, на що? А я згадав вашу фотографію на північній Салтівці, теж біля будинку А там колись мою стару квартиру розбомбили там Це виходить найбільше, так, постереждавий район? Так Він просто виходить прямо на окружну, на північ І там росіяни стояли вже зранку 24-го Нашого базгітаріста в коті крайній будинок Ракета стерчить, але люди вже повертаються жити А в мене квартира метробудівників один, по-моєму Теж повертаються люди на північну Салтівку? Ну ти знаєш, я коли туди востаннє їздив, там якісь люди живуть, ходять, будинки перебираються Та слухай, будуть, звичайно, повертатися Я зараз був кілька днів тому в Харкові і звернув увагу на те, що людей значно побільшало З тих пір, як я на Новий рік приїжджав Там більше вікон, більше людей гуляє по бульвару Але це вже трошки інші люди І кажуть, що там кілька сотень тисяч зараз біженців в Харкові Донбас, Купінське, Говчанське Зараз така дивна річ, це дослівно позавчора Писав, що в Харкові знову пробки на вулицях, на світлофорах Дуже важко в центрі перепаркуватися Тобто просто неможливо це зробити А на вулицях мало людей Можливо на спальниках більше, а в центрі порожньо І це дуже дивно, де ці люди? І головне, де ці люди, які приїжджають на машину? Що вони там роблять? Куди вони ховаються? Де вони? Вони десь працюють Якщо працюють, то де вони працюють? Ти помічаєш, що змінився якось? Не те, що етнічний склад Харкова, але... Ну ні, Харків, погодься, він по-перше завжди був доволі такий пливкий, транзитний Тобто там завжди була велика кількість не Харків'ян Так, особливо в таксі сідаєш, а там... Так, а останні 9 років теж постійно люди із Донеччини, з Луначчини Так, так, так, донецькі таксисти, які коли говорять про наших, ти так обережно починаєш їх пробивати Їхні наші, це не вирішково наші А наші хто? А я знаєш, яку річ зауважив? Що серед харківських таксистів, причому не цих не грачів, а тих, які працюють у цих модних додатках, у цих фірмах нових Це ж така доволі інтелігентна публіка Це люди з вищої світою зазвичай, чого вони пішли таксувати? Ну можливо там якісь тимчасові труднощі, можливість таке І серед них дуже багато хто перейшов на українську мову От відразу? В Харкові, так От відразу, коли все це перейшло Загалом така ситуація Ну вони хоча б вітаються українською Ні, ні, вони говорять Говорять

  11. [Speaker 2]

    З власного досвіду

  12. [Speaker 1]

    Для них це мова, на яку вони перейшли нещодавно Це не один-два таксисти, про яких я тобі говорю Час від часу з такими стикаюся Ну ти амбасадор світлого образу Харкова Як інтелігентного Українського Харкова З Тополією тоді ви зачепилися Якщо не я, так хто? Ну так Якщо не я, так хто? Ти ж от вже не захищаєш наше рідне місто, починаєш Донецький, таксиста, Михайло Маркович А що? А що? Ще про Харків, якщо ви питаєте, там така річ була От коли тоді березень, квітень, травень Виїхало більша кількість мешканців міста Місто було просто порожнье Порожнє, не працювали світлофори Страшенно тішились ті, хто залишився водією Що хотіли, те й робили, тому що поліція не була на вулицях І відразу, оскільки залишилися мотивовані Ті, хто знав, де він залишається Ті, хто збирався або йти воювати, або пішов воювати Або волонтерити Кілька тисяч, може навіть більше десятка тисяч волонтерів офіційно Відповідно, все це були люди мотивовані Люди ідеологічно ніби такі цілеспрямовані І відразу стрімко зросла присутність української мови у місті От коли десь влітку-восени почали повертатися ті, хто перші тижні виїхав То вони своєю російською почали розбавляти українською Тому що вони приїхали такими, якими вони поїхали Це теж дуже цікаво Ну найближче багато харків'ян до Полтави поїхало

  13. [Speaker 3]

    Багато-багати харків'ян поїхали до Полтави

  14. [Speaker 1]

    Багаті харків'яни в Ужгород поїхали, ні? Ні-ні Полтава відразу скочилася на нерухомість На Полтаву неможливо було знайти гуманітарку рік тому Просять знайомі, кажуть хоч, та не знаю, борщ надайте У нас дуже багато харківських біженців, якщо вони доїхали тільки до Полтави То в них вже і кошти, певно, закінчили Я ходив, шукав гуманітарку, кажуть, та, дамо в Харків Я кажу, та, Полтава Полтава – ні Я кажу, та там харків'яни в тій Полтаві, дайте хоч щось Ледве знайшов, ледве знайшов якісь консерви Згадали ми про пост Туполі, про ватний Харків Зачепив він вас, так? Ну, мені це не сподобалось, безперечно Це питання про напіввопону чи напівпорожню склянку Знайшовши якийсь символ симпатії до РФ Ти можеш його спроєктувати на весь регіон і сказати, що тут всі такі А можеш сказати, подивись який прикрий виняток я побачив Такого ядивака знайшов, кацаполюбивого Що ти хочеш сказати, що ти хочеш отримати на виході Хочеш ти показати, що ти вважаєш всю Слобожанщину сепаратистами протинційними Ну, можна знайти цьому приклади, це не так важко зробити А хочеш ти побачити трішки складнішу реальність Ну, мабуть, не треба бути таким категоричним У Харкову був образ студентського міста І айтішного І Фос каже, що айтішного Ну, правда, так Ну, може, Купецького ще? Ні, Купецького це колись було, Барижного Можна вивезти чоловіка з базару на базари з чоловіком Айтішне, айтішне Причому наші айтішники вони були соціально відповідальні Варіум, Мух Який тепер буде Харків? Може, військових, містовійськових чи місто-преселець Ну, це тлякає багатьох харків'ян, що це буде дійсно військове містечко на фронтирі країни Яке буде постійно в стані готовності відбивати атаку З одного боку, це, мабуть, і необхідно далі лишатися в стані готовності З іншого боку, ну, шкода, якщо буде лише це Щоб так, що Харків перетвориться на умовний Чугуїв Я за всією любов'ю і повагою до Чугуїва Треба пояснити, що Чугуїв є військовим містом Чугуїв є військовим містом, яке засновувалося як військове містечко Там було військове училище знамените, яке закінчили десятки тисячів офіцерів російської, а потім радянської армії Рєпін Так, звідти Рєпін, там жив якийсь час Маннергейм І багато офіцерів, які закінчили Чугуївське училище, підтримали УНР Зокрема, Болбочан, який звільнив всю лівобережну Україну і захопив Кримські перешийки 18-го року До чого ми говорили? Не хотілося, щоб Харків звільнився лише до функції військового містечка Все-таки, справді, це було завжди місто освіти, місто культури і місто якихось інновацій Якщо 19-20 століття це була промисловість, то, очевидно, 21-те століття це вже було АйТі Базар точно не відновиться в такому обсязі, оскільки там же на Росію працювали Що говорити серйозно, якщо говорити так стратегічно Базар, насправді, це був такий привід із 20-го століття

  15. [Speaker 2]

    …А гроші? А гроші?

  16. [Speaker 1]

    Робочі місця? Ти ж розумієш, що не так треба створювати робочі місця, щоб поставити кандидата технічних наук торгувати шкарпетками і трусами А на Базар ж підлітало? Зараз, наскільки я знаю, його будуть там демонтувати, принаймні, була така інформація Коли він запалав, його навіть не гасило Ну ми, звідти я пам'ятаю, перші тижні вивозили дуже багато всього, гуманітарки, продавці, які там працювали, підприємці, вони говорили, забирайте все, що є, і віддавайте і військовим, і тим цивільним, які тоді по метрополітену ховалися, жили на станціях метро. Тобто багато людей теж включилися в цю роботу, і це було дуже заврушливо. 24 лютого всі їхали з Харкова, а ви їхали в Харків. До четверта. До четверта, так. До четверта, так. Це, мабуть, сильне враження, ні? Ну, так, було так стрімно, тому що це безкінечний потік машин спочатку, ми їхали з Вінниці. Спочатку це був з Києва потік машин, потім далі це вже було з'їти з Дніпра, потім коли ми повернулися, це був з Харкова потік, їхали люди. Багато еліт, кажуть, втекло, як ми зараз бачимо. Ну, еліт ми не бачили, тому що це були звичайні автівки, які просто стояли в величезних корках, виїхати було дуже важко. А в той бік їхала або військова техніка, ну і ми. Ну, там голова СБУ, здається, втік, так, розслідування через СБУ.

  17. [Speaker 2]

    Я не готуюсь на таку ситуацію.

  18. [Speaker 1]

    Мер залишився? Ну, так. Фостер нам розповідав, що ви дзвонили, спілкувалися з ним якось. Ми спілкуємося весь час. Як вам, здається, Тіріхов себе проявив? Ну, він працював усі ці дні. Футбольний орбітр. І місто працювало усі ці дні, комунальні служби працювали усі ці дні. І це було, я пам'ятаю, як ми десь перші тижні заїжджаємо на Північну Салтюку по Героїв Праці. А там попереду оці будинки, про які ми говорили. Гертруда. Гертруда, так. І над нею такий чорний дим, це такий просто якесь такий портал в пекло. Там просто йдуть бої, йдуть обстріли. І там тягнеться трамвай на лінію. І йдуть, значить, ці чоловіки, жінки в оранжевих жилетках. Муніципали.

  19. [Speaker 2]

    Муніципали, так.

  20. [Speaker 1]

    І вибирають сміття. Я теж чую, що тільки вибух якийсь і відразу прибирають. Ну працює, місто працювало. Усі ці дні це було дуже важливо. Це було психологічно важливо для всіх інших архівян. Коли вони бачили, що працюють комунальні служби, що прибираються вулиці, що розбираються завали, що ніхто нікуди не зникне. Втік, що всі працюються на своїх місцях. А зараз коли колишній Московський проспект ще підсвічений так незвично? Ну так, вони ж зараз почали підсвічувати. Я, наприклад, пам'ятаю дуже добре. Щось мені Ігор Терехов зателефонував. Щось там радилися про щось, я не пам'ятаю. Я прийшов і кажу, кажу, Ігор Олександрович, ну мене ж є до вас прохання. Давайте вже. Кунівство так кунівство. Я кажу, що я тут хочу? Закрийте пам'ятник Шевченку мішками. Він каже, о так, хороша ідея, звичайно, ми це зробимо. Я кажу, і це ми тоді закриємо теж. Пам'ятник козаку Харьку. І в нас такий пам'ятник роботи Церетелі. І це і закрили. Причому наявність такого старічного персонажа не підтверджена. Ну і там зображений не український козак, там якийсь молдавський гусар. Ну просто Церетелі треба було втюхати комусь цю скульптуру, і втюхав нам. Він каже, я і цю закрию. Я й кажу, а чому ж ти не закриваєш? Айстеніо, вона Тараса закрила. Ну закрили, слава Богу, поки що всі пам'ятники стоять в цілій здоров'ї. Ну козаку могли б і... Ну з ним могло б щось статися.

  21. [Speaker 2]

    Це тиждень.

  22. [Speaker 1]

    Міг підійти до нього, сказати, ну діп-фейк. Головне треба змагати до маніаку робити. Пушкін. Пушкін, принаймні, Пушкін. А тут, ну, козак. Що за козак, ніхто не знає. Козак Церетелі.

  23. [Speaker 3]

    Козак Церетелі, так.

  24. [Speaker 1]

    Всім нормальним пацанам. А ми нормальні пацани. Потрібна підписка. Ваша підписка. Зараз. От зараз. Ні, зараз. Якийсь тендапер. Мабуть він виступав в Харкові. Такий... Я не люблю стиль безмила в жопу. Але там треба було дослідити. Все ж таки, про що йшлося. І він так задражнював. Задражнював, скажімо так, аудиторію харківську, перепитуючи в них про Михайла Марковича, Геннадія Адольфовича. І ви любите цього мене, так? І зал так радісно відповідав. Так. Я думав, я розлютився. Потім думаю, ну, ну, ну. Спокійно, спокійно, спокійно. Фу-фу-фу. Фу-фу-фу. Чужі, чужі. Хто ходить на стендап в російської мови? Так. Добре. Ага. Ну так, так вони і любили Кєрнеса. Все, заспокійся. Ну, туявий собі, наприклад, 14-й, 15-й, 16-й рік, і в Харківу виступає Вар'яти Шоу. І Притула виходить і питає, що вам сподобається цим еротизмом, що б сказали б його публіка на його виступ? Ну, Притула надто розумний для того, щоб так тупо підставитися. Я розумію, що це була абсолютно різна аудиторія. Харків різний, Харків великий, Харків парадоксальний, в чомусь суперечливий. Ну так, це місто складне. Але був культ особистості, правда? Мені щоденно розповідали, що в школах навіть дітям роздавали щоденники з Кєрнесом.

  25. [Speaker 2]

    Ну, це класіко.

  26. [Speaker 1]

    Моя донька народилася, коли народилася, то їй дали теж альбому від мера. Від мера, так, безперечно.

  27. [Speaker 2]

    Знаєте, як...

  28. [Speaker 1]

    Бо це працює. В деяких містах форму футбольних клубів відразу дають при народженні, щоб дитина відразу була фанатом. А знаєте, який в мене останній такий якийсь... І це було... Ну, я навіть сміятися з цього не буду, бо це було по-своєму так, воно ніби і смішно, але дуже щемко. Пам'ятаю, десь квітень-травень минулого року от якраз от волонтерський цей твал. Просто йде купа волонтерських центрів по місту, і в них, цих центрах працюють люди, ну, яких ти ніколи би не міг запідозрити в тому, що вони будуть волонтерами. Тобто багато державних службовців, багато бізнесменів, багато публіки, там, з якогось... Ну, от якраз оце от електоральне поле Геннадія Дмитровича. Вати. Ну, теж ні слова цього не було. Ну, знаєш, воно таке принизливе. Воно відразу виводить розмову за якусь таку серйозній рамці. Але, ну, так чи інакше. Знаєш, от ті люди, які там ніколи не ходили, наприклад, на мітинги, на Майдані їх ніколи не було. І вони включилися в волонтерську роботу. Дуже багато цих людей. Вони щось робили. Ну, щось робили. Багато чого робили. Фактично, волонтери тоді перші два місяці, я думаю, витягли гарків. Тому що міської влади просто не вистачало ресурсів на це все. І я пам'ятаю, що я приїхав... От дуже великий такий потужний волонтерський центр, який багато всього робив. Там, справді, десятки людей працювало. Десятки автомобілів, які розвозили допомогу цивільним людям. Справді, от вони такі дуже потужні були. А знаходилися вони в готелі «Національ». Я не буду називати, але, я думаю, якщо вони мене бачать, то я їм передаю привіт. Щирий привіт. Треба перекладати не харків'янами. З харківської мови, так. Це готелі, в кернисах, в якому він живе. Він же як на боку вже в готелі. Я в тому казіно познайомився з фаготами, обидва були круп'є. В казіно три сім'орки, в готелі «Національ». Я туди заходжу, вони говорять, на що я кажу. Та там допоможіть, ми щось кудись їхали, нам треба було, щось нам не вистачало. Чи то продуктів, чи то якоїсь медицини. І вони кажуть, ну дивіться, тут у нас продукти, тут у нас ще щось, тут у нас всі якісь гігієнічні речі, а тут у нас медицина. Я заходжу, така велика кімната, видно якась колишня, чи кімната, де прес-конференції відбуваються, ще щось таке, завалене ліками, просто дуже багато ліків. І надусім цим такий великий портрет Геннадія Адольфовича. Собто, видно, він ще висів до війни. Тут він упав, але його не викликали, а поставили на ліки. Тобто він далі, знаєш, своїм омофором все це, знаєш, якось так осявав і покривав. Цікаво, як би він себе повів. Ну, ти знаєш, і ця твоя фраза про те, що він би точно на танку їздив. Я припускаю, що так би воно десь і було. Я припускаю. Тобто ефект Добкіна і на нього б спрацював. Ну, розумієш, він же до цього міста ставився, як до свого. Ну, це більш популярна думка, що ах, от як би він побачив, що з його там парком зробили. Ну, багато хто говорить. Ну, я припускаю, що ця думка за цим щось є. За цим щось є. Собто, я не думаю, що він би на другий день вийшов би з червоно-чорним прапором кудись. Але те, що він би от за кожен зруйнований будинок, та він би проклинав, тут я не сумніваюся. Підбиваючи пісунки під постаттю Кєрнеса в цьому випуску Прямої Червоної, згадаю таку історію. Ти ж написав про нього пісню. Та я і про нього написав пісню, і про Михайла Марковича написав. Ні-ні-ні, зараз ми про Геннадія Адольфовича. Отже, ти написав про нього пісню. І яка була реакція Геннадія Адольфовича, як мені передали? Хороша пісня, давайте знімать кліп. Він мені, десь це було перед цією великою війною, я забув, чи 2018 чи 2019 рік, через своїх заступників передавав питання таке, що візьмеш звання Чесно-Харків'яне? Я кажу, давайте пізніше. Із ваших рук? Я, знаєте, найлюблю в таких випадках позу ставати. А от подивіться, мені запропонували, я не відмовився. Подивіться, який я герой. Ні, тоді вже або туди, або сюди. В кожному хорошому барі, а ми зараз в хорошому барі, це Хендрікс на Богдана Хмельницького в Києві, так от можна перечекати повітряну тривогу, бо це сховище. Як сказав один хороший правильний хлопець, називаємо його Сергієм Жаденом, в такому сховищі можна перечекати повітряну тривогу. Дуже комфортно, десь тиждень можна протриматися, хоча може й менше. Можна. Ми зараз в такому моменті відновлення срачів в Україні, одного з улюблених занять. І мовні срачі в тому числі повертаються. Зараз там є історія про Ківа Магілянко, яка каже, що на перервах не можна російською розмовляти. Потім історія з викладачем в Вирпині, яка сказала, що їй важко розмовляти українською. На це відповів новий міністр освіти. Міністр освіти намагався захейтити голова рекламної агенції. Вже в цю рекламну агенцію клієнти відмовляються ходити. Так от, українізація, вона може бути лагідною? Має бути лагідною? Вона могла бути лагідною до 2014 року, мені здається. Це ж популярна думка, що якщо з-під палки, то не вийде. Ну, з-під палки, мені здається, і не треба, ми ж гуманісти. Говориш термінологію.

  29. [Speaker 3]

    Ніяка сила.

  30. [Speaker 1]

    Олексій Леся-Подорівецький. Але має цінуватися, що будь-яка м'яка сила, будь-яка позитивна, конструктивна українзація, вона так чи інакше має підкріплюватися законодавчими актами. У нас є закон про мову, і якщо ти хочеш бути громадянином України і жити в Україні, будь ласка, дотримуйся українських законів. Тому що недотримання українських законів призводить до створення квазі-республіки. Ми ж розуміємо, що недотримання українських законів – це перший пункт будь-якого українського закону. Чому? Тому що в нас закони… Дивись, якщо ми повертаємося до питання про мову, і тут навіть не в контексті Харкова, а в принципі в контексті всієї України, я дуже добре пам'ятаю оці всі срачі, які тоді були, коли закон ще не прийняли, і як його опоненти лякали населення Лівобережної України про те, що ви що, це зараз приймуть, вам будуть забороняти говорити російською на вулицях. Ви що, це все тепер…

  31. [Speaker 2]

    В родинах.

  32. [Speaker 1]

    Не можна буде, це страшне, це прямий шлях до громадянської війни. Ніхто, ніхто не буде говорити українською мовою. Жодного разу забудьте, це страшне, це кінець нашої незалежності. І наступного дня, після прийняття цього офіційного вступу в силу закону, я ж пішов по супермаркетах. Думаю, потовчуся в чергах, послухаю людей. І ці, щойно ледь не сказав, жіночки, бачиш, зупинився вчасно і оминув черговий підпідводний камінь. Касирки. Шановні касирки, жінки-харків'янки, які сидять на касах, і вони так мило і чудово говорять українською мовою. Там немає ні роздратування, ні якоїсь такої ноти незадоволення чи істерики, це абсолютно природне. І з ними тоді, я пам'ятаю, багато хто намагався переходити на українську. Ринок, особливо продуктовий, в Харкові завжди був суржиком мовний. Тому що там багато людей було або з передмістя, або з області. А в нас же, ну це ж, послухайте, оця російська мовність лівобережної України, вона ж має дуже багато відтінків і нюансів. Тому що сказати, що вся лівобережна Україна говорить російською, це неправда. От навіть моя Луганщина російською говорили або на півдні, там де індустріальні міста, куди привозили етнічних росіян в 30-х роках, після 33-го року і після розкуркулення. І після Другої світової. Після Другої світової особливо, так. А натомість села довкола цих міст, вони україномовні. Тобто це не чиста українська мова, як у нас на півночі Луганщини. Це українська основа, українська мовна основа. І я пам'ятаю, як там батьки, старші друзі, всі, коли ми виїжджали куди-небудь, город. Городі треба було говорити. Харкові говорять, куди їдемо, в город. Город, так. Навіть з наших нових домів. Говорили по-городському. Це була страшна російська мова, тому що вона була неграмотна, вона була чужа, вона була з дуже сильним акцентом. І зрозуміло, що вона була дуже кон'юнктурна. А от ця культура скасування має бути вона, що ось ти там висловився, як цей керівник якогось рекламного агентства. Не те, що проти, проти такого жорсткого нав'язування українського, скажімо так. І відразу от все, там його хейтять в соцмережах, клієнти відмовляються. Знаєш, я би це назвав би трішки інакше. От можна те, що ти описав, назвати різними, описати різними словами. Історичною справедливістю. Ти сказав кенселити, ти сказав хейти, ти сказав ще якісь речі. А я би сказав так, що громадянське суспільство в Україні зрозуміло одну дуже просту річ. Воно має доволі великий, важелі впливу. Воно зрозуміло свою силу, воно зрозуміло свої можливості, воно навчиться цими можливостями користуватися. До 2014 року всі ці можливості зводилися до того, щоб раз на 4 роки прийти і проголосувати за того, хто висунув тобі найбільше патріотичні гасла. А зараз всі зрозуміли, що справа... Ну, не всі зрозуміли, але, мені здається, все більше людей розуміє, що річ же не в цьому і не в політичному популізмі. Річ в тому, що так чи інакше це твоя країна, так чи інакше ти тут лишаєшся і так чи інакше ти можеш на щось впливати. І, відповідно, якщо тобі не подобається чийсь вислів, якщо тобі не подобається чиясь позиція, офіційна заява, в тебе є твій механізм впливу на це. Зокрема, через соціальні мережі, які потім виливаються в реальне прийняття, яких усвіше. І мені здається, що це може, звичайно, мати різні перегини на місцях, що це може мати іноді ненадто симпатичне забарвлення, коли все це перетворюється на якийсь такий суд лінча. Але в дуже багатьох випадках це просто діє і витверджує і владу, і правоохоронні органи, і самих учасників цих, назовімо їх, неоднозначних ситуацій. Конфліктних ситуацій, щоб не вживати слово срач. Ну послухай, ну серйозні люди, звичайно. Я вам зараз підіб'ю підсумки. В випадку цього кейсу про викладачку Зерпіня і Оксена, який так починає свою каденцію так яскраво, а він дійсно крутий чувак, згадується анекдот про єврейську родину, яка збирається за новорічним столом. І тут є так дуже стисло, і хлопчик якомусь 17 років каже, що він одружується. Тато закурює дві папіроси, мама падає в обморок. Тільки бабочка рая, найстарша жінка родина, каже, хай женіться пора. Мама, виходячи з обмороку, каже, ну як, йому ж рано, він не готовий. Вона каже, не готовий. Він каже, а що ви мене обговорюєте без мене, я женюсь на русский. Мовчанка. Тато закурює три папіроси, мама одну і впала в обморок. Тільки бабушка рая подумав добре, каже, хай женіться на русский. Хай женіться на русский, вона буде глупа і здорова. Єврейська дівчина буде умна, буде вентилювати нашому дитині мозки. І можуть бути не здорові діти. Руська буде глупа і здорова. Діти здорові і дитина з чистою головою. Мама, виходячи з обмороку, каже, бабуся рає. Ну що ж таке, ну як же так, ну русські жінки теж болять. Вона каже, так, але їх же не жаль. Тому про такі рекламні агенції і про їхні пости. Нехай буде кенсер, їх жіні жалко. А як ви думаєте, українізація може бути лагідною чи обов'язково з кулаками? Пишіть в коментарях. Про український Донбас ми сьогодні згадували вже. І на цьому місці у нас сидів Сергій Іванов, як я кажу, амбасадор Луганська. Може й ні. І він розповідав, що українська Луганщина, український Донбас розпочинався зі Старобельська. З вашої батьківщини. Частково він має рацію. Або зі Сватово, його батьківщини. Частково він має рацію, тому що і Сватово, і Старобельськ, це історично, це Слобожанщина. Козацьчина. Так, це козацькі полки, це Острогойський козацький полк. І там по річці Айдар проходили кордони. Власне, ці Слободи старі, які знаходяться, до сьогодні ці села знаходяться на березі Айдара. Це козацькі села. Якраз мої звідти походять. У нас, я пам'ятаю, дідусі, бабусі збиралися на церковні свята за гардянського часу, я це пам'ятаю. І, насправді, це була ця стара Україна, центрально-бережна Україна. Вони ж потім приходили на Слободи. Яке це, XVII століття, мабуть, чи XVIII. І вони різнилися безперечно від півдня Луганщини, півдня Донеччини. От нас це називалося Донбасом. Тобто себе, моя ясна річ, Донбасом не називали, тому що ми ніякий не Донбас. І там трішки інший настрій, трішки інша ментальність. Ну і зараз же там трішки інший настрій.

  33. [Speaker 2]

    Безперечно.

  34. [Speaker 1]

    Зголову погнали із Сватового, хоча він сам із Сватового. Він там співав в хорі, в будинку культури. І Сватово, це був один з небагатьох райцентрів Луганщини, який в XIV році сепаратисти так і не захопили. Вони приїхали, їх там зустріли мисливці з мисливськими рушницями. А Старобільськ захопили на день чи на два і теж погнали. І Старобільськ теж завжди був такий, доволі проукраїнський. Знають, яка зараз ситуація в Старобільські? Знають. Погана ситуація, окупація і дуже багато проблем людей. Зв'язок, ясна річ, доволі перерваний, тому що там слідкують за тим, хто з ким спілкується. Там виловлюють людей, яких підозрюють в лояльності до України. Хтось із моїх однокласників зник. Одного моєго однокласника, який був військовим після 2014 року. Народний суд так званий ЛНР засудив, здається, на 12 років. Тобто там нічого хорошого. Він не збіг? Я не знаю цю ситуацію, чому так сталося, чому він там залишився. Його взяли як, власне, атошника. А списки ж були? Слухай, безперечно, були списки. Були люди, які за цими списками спочатку їх складали, потім ходили. Все, як завжди, під час окупації. Колаборація — це ж поняття. Багато хто втік, багато хто не встиг втекти. Багато моїх друзів до останнього сподівалися, що місто не перейде туди. А фактично українське військо відійшло з Старобільська. Там боїв, як таких, і не було. І потім намагалися якось вибиратись. У мене є знайомі, які вибиралися через Росію, Латвію, Польщу і назад поверталися. А ти коли в останній був там в Старобільську? Я коли там в останній був? Взимку минулого року, січня, здається. Постійно туди заїжджали. Ти ж там фестивалі робив. Ми робили там великий фестиваль, згадай. Ви ж з нами грали, коли ми робили на центральній площі Старобільська. Було кілька тисяч людей. Тобто це було українське місто? Це є українське місто?

  35. [Speaker 2]

    Є українське місто.

  36. [Speaker 1]

    Це є українське місто під окупацією? Звичайно так. Слухай, я тобі скажу, теж от мірятися українськістю — це доволі невдячна справа. І в цьому випадку я завжди говорив, всі ці 9 років повторюю, що Луганськ — це теж українське місто. Не теж, а Луганськ — це українське місто. І Донецьк — це українське місто. Уявляєш собі звільнення Луганщини? От Луганська, наприклад, після ось вже... Я думаю, військовому плані це може бути. Та я не є військовим експертом. Але я думаю, це може бути доволі просто. Мені здається, як будуть зустрічати українські війська там? Я думаю, будуть налякано зустрічати. Тому що їм 9 років переконали, що їх тут ненавидять. І що їх вважають всіх ворогами і зрадниками. І я думаю, що це спричинить якусь хвилю паніки. Багато хто, мабуть, одразу вийде. Потім повернеться, буде собі нормально вже. Ну, вони чекають друзі з Луганщини, в яких там родичі лишилися. Один хлопець повертався. Така родинна ситуація. Він поїхав до своїх родичів. І в них там відчуття, що от-от-от Україна впаде, що їм там заливають. Ну, то безперечно, слухай. Так, я думаю, більшість росіян просто рахують дні, коли київський неанасистський, сатанинський режим розвалиться. Тому що вони переконані, що саме так і буде. Реальну ситуацію на фронті не говорять. Реальну ситуацію в країні вони, в принципі, не знають. Що таке Україна, в принципі, не розуміють. Ну, то їх не важко переконати в тому, що ми тут допиваємо останній чай і в Польщу на кружевик, на клубники. А Польща заходить, як вони теж розповідають, в Західній області? Насправді, ти ж розумієш, багато людей лишається не тому, що вони... Ну, слухай, це банальні якісь речі я говорю. Багато людей і тоді лишалося, і зараз лишається, не тому, що вони підтримують нову владу, а просто тому, що вони вважають, що це їхнє місто, їхні будинки не мають там лишатися. Бояться багато. Багато хто не має куди їхати. Багато хто навіть не намагається старатися. А потім виявляється так, що вони опиняються під обстрілями, з дітьми сидять по підвалах, як це було ще кілька тижнів тому в Бахмуті. Або зараз у Авдіївці. І вже немає можливості виїхати. І вже наші військові мусять ризикувати своїм життям, щоб їх вилезти звідти. В окупаційному цьому режимі, звичайно, багато чого вражає з негативної точки зору. Але разом з тим вражає підход до культури, до шкіл, наприклад. От приїзд, наприклад, російських вчителів. Завжди здавалося, що вчителі – це не військові, не Библо. Вчителі – це все-таки якась… Ні, ну послухай, якраз мені здається в цьому плані. Те, що стосується гуманітарної складової, ідеологічної складової, росіяни набагато більш підготовлені були до цієї війни. Вони треновані. Аніж їхні військові. Вони треновані. Не розумію, що вчитель має заходити відразу за першим танком. Так, і от мені мама завжди каже… Вони приїжджають в Мелітополь. Їх зосилюють якісь квартири. Вони живуть в такій чужій квартирі. Дивно, що тебе це дивує. Згадай, як це було після 44-го року на Західній Україні. Кого туди присилали? Вчительок, вчителів із Сходу України. Мені дивує, що вони погоджуються, ці вчителі. Ну послухай, по-перше, вони бюджетники. По-перше, вони бюджетники. По-друге, гроші. По-третє, у них є своя картинка світу. Для них, можливо, якийсь кар'єрний ріст, якісь можливості. Я не думаю, що вони так аж ідейно рвуться на Донбас викладати в школах. Але, я думаю, небагато треба людині пообіцяти, щоб вона захотіла виїхати звідкись з Якутії. Я думаю, що там все доволі просто. Ти згадував про… В якомусь інтерв'ю я чув про те, що багато подорожував Донбасом з батьком. Мене тато був водієм, і, відповідно, він мене завісиво і брав. По Донеччинській, Луганській області. Зараз, от коли ви ж їздите по тим же дорогам… Та зараз уже ні. Тому що там Донеччина… Ну, по Донеччині сі їдемо, Луганщина фактично все окупована, крім там єдиного села на лінії фронту. Ну, важко бачити цей Донбас військовий? Як він змінився? Ну, та звичайно важко, послухай. Ну, ти ж теж собі зрозумієш, що дитяча візія, дитяча картинка, вона ж… вона зовсім інакша. І моє дитинство було сонячне, світле, хороше і оптимістичне. І я пам'ятаю, скажімо, Донецьк для мене… на мене справи якесь просто шалено фантастичне враження величезного міста, наповненого парками, квітами. На той момент вважалося, що Донецьк є найбільш зеленим містом світу. Ну, так, це ж місто, скільки там, тисячі чи мільйона… Троянд. Троянд, так, тому що світло. І дерев було. І дерев, так, це було дуже зелене місто, плюс воно ж величезне за територією, власне. Це теж, я думаю, люди, які ніколи не були в Донецьку, не уявляють собі, чому дев'ятий рік ведуться бої на околицях Донецька. Це означає, що від околиці Донецька до самого Донецька стільки як з одного кінця Київської області до іншого кінця Київської області. Величезне місто, яке… Малярон-Запоріжжя в них свої відстані. А, ну, це співмірно з Запоріжжям. Запоріжжя теж десь таке. Запоріжжя, Кривий Ріг, Донецьк, Дніпро – це ж, ну, ці міста, за рахунок своєї промзони, вони ж найбільші за площою міста України. Харків-то, він порівняно з цими містами, доволі компактний. У нас є колись і Московський проспект, і перший проспект Героїв Харкові.

  37. [Speaker 2]

    Героїв Харкові.

  38. [Speaker 1]

    Але… Це дивна назва, думаю. Харків, Героїв Харкові. Та були в нас, так, були в нас. Були в нас дискусії. Павло, розповідав нам історію, як ви з Андруховичем, так? Так, в Бахмуті, коли ви питали в мікроавтобусі, як правильно, Бахмут чи Бахмут. Ти ж розповідав, як стемлєво відповіли. Артемов, блядь. Я ж не пам'ятаю. Ти розповідав тоді, коли ми в Бахмуті. Ну, ніхто навіть із місцевих не зміг чітко пояснити, чому Бахмут. Там ніби кілька версій, наскільки я пам'ятаю, одна пов'язана з якоюсь породою коней, і ще з чимось там одним словом пояснювали, пояснювали, не пояснили. А цікаве місто, до речі. Ти пам'ятаєш, що ми виступали в кінотеатрі?

  39. [Speaker 2]

    В кінотеатрі.

  40. [Speaker 1]

    Кінотеатр «Побєда».

  41. [Speaker 2]

    «Побєля»?

  42. [Speaker 1]

    «Побєда» й називався. Я пам'ятаю, що амфітеатр такий. Так, він був повний, було купа народу і дуже хороша публіка. Шкода. В грудні ви були в Бахмуті, вже в іншому, так, Бахмуті? Ми вже їздили, це була дуже дивна поїздка. Ми везли купу солодощів, а нас якісь сумнівні волонтери переконали, що там сотні дітей чекають на подарунки. Ясно, що там сотні дітей вже не було, і місто страшенно обстрілювалося, і ми колоною стали по центру, і це було доволі стрьомно, і як нас просто розбили, це випадок щасливий. Куди солодощі пішли? Ми все залишили.

  43. [Speaker 2]

    Військовим?

  44. [Speaker 1]

    Ні-ні, там цивільних було багато. Вони все забрали, що ми привезли, і сказали, більше нам цього не привозьте, привезіть нам свічок, павербанків, батарейок, ліхтариків, тому що нам і їжі навіть не треба, у нас все є. Нам темно і холодно. Та, це населення, яке не виїжджає. Від тих вражень про цікавий Бахмут вже нічого не звичайно. Там ще пізнавалося тоді місто. Ми навіть центром проїхали ще ці квартали, які я пам'ятаю, де ми там і виступали. Воно не схоже, так само як і Старобельськ, між іншим, не схоже. Тому що це була міська забудова. Все-таки, коли ти приїжджаєш в більшість донецьких містечок, там є підприємства, є шахти.

  45. [Speaker 2]

    Є речовочки.

  46. [Speaker 1]

    Так, і довкола них будуються... Це градообразующее підприємство. Як Авдєєвка. Як Авдєєвка, так, до речі, без жодної негації стосовно Авдєєвки. А от Бахмут, він ж побудований як місто. Центр, площа, квартали, адміністративні будівлі, і чим далі все це розходиться. Потім вже починається якийсь приватний сектор, і поміж цим якісь заводи, підприємства. Тобто ти там знаходишся, як в місті. Це було дуже дивно. Так само як і Старобельськ. Старобельськ, попри те, що він такий ніби сільський, але це, знаєш, як таке старе козацьке містечко. Тут центр, там оце, і довкола нього такі от вулиці. Будемо сподіватися, що Бахмут відбудується так само, як і Маріуполь. Не думаю, що це буде дуже швидко, дуже скоро. Але давайте жити довго і вірити. Я б щось сказав. Знову ж таки, без жартів, без якоїсь іронії. Тут жартувати не маю. Мені здається, що правильно було, після нашої перемоги, використати весь цей трагічний ситуацій для того, щоб дати Донбасу, цьому регіону, якийсь зовсім інший імпульс. Тому що, будьмо чесні, більшість містечок там просто тліли, і жили за інерцією...

  47. [Speaker 3]

    Копанки.

  48. [Speaker 1]

    Копанки, колишні підприємства, які там далі розпилювалися. Ти ж це описував в книжках. Дотації і так далі. В цьому всьому не було перспективи, в цьому всьому не було стратегії. І, скажімо, навіть до 2014 року був Донецьк. Місто багато, дуже багато місто. Місто, яке якось розвивалося, яке знаходило якийсь там свій шлях, тому що там були люди, які вкладалися в це місто. Вважаємо. Дуже-дуже вважаємо. І були всі ці райцентри, в яких жило по кілька сотень тисяч людей, які за масштабами були як західноукраїнські обласні центри. Більше навіть, так. В яких просто була депресія. Фінансова, економічна, соціальна. Ширка, ліфтерів немає. Дуже цікава думка це, про нове обличчя Донбасу. Ну, безперечно, тому що, слухай, просто відновити так, як було, ну, цьому сенсу немає. Ну, і тим більше там багато чого. Це ми так сказали, Бахмут, Маріуполь. Є ж ще і северодонецький.

  49. [Speaker 2]

    Волновах.

  50. [Speaker 1]

    І сичанський Волновах. Так?

  51. [Speaker 2]

    Безперечно? Безперечно.

  52. [Speaker 1]

    Рубіжне. Рубіжне, так. А тут ще, знаєш, от ми говоримо про Донбас, а ми починали говорити про Харків. І Харків же, ну, якщо його відбудовувати, то його треба відбудовувати інакше. Недостатньо просто взяти і відновити всі ці спальники, які фактично живуть автономним життям, і які, ну, як такі водчини окремі, з яких люди зранку виїжджають кудись на роботу, а вночі повертаються. Чи там пізнього вечора. Так, ці райони стоять порожні, там нічого немає. І молодь збирається де? Біля супермаркетів. Тому що там от центри суспільного, громадського, культурного життя. Ну, це насправді… Ну, в Польщі так само вони збираються біля маркетів в невеличких містах.

  53. [Speaker 2]

    Ти знаєш, не зовсім.

  54. [Speaker 1]

    Да, вони всюди збираються біля супермаркетів, навіть в Америці вони збираються біля супермаркетів. Але, в принципі, міста, які займаються соціальним якимось залученням своїх громадян, все-таки намагаються будувати якісь соціальні центри, якісь культурні центри, спортивні центри, безперечно. Тому що інакше вони розуміють, що якщо дитина не буде задіяна спортом, культурою чи там якоюсь активністю, то вона, скоріш за все, буде задіяна героїнами. Ну, кокаїнів немає, але грошей не вистачить. От, на гіричну якісь дешеві, вистачить. Ну, отаке. Ну, зараз солі. От ми, наприклад, щоб закінчити тему, зараз хочемо підтримати, в нас на Салтівці є така школа мистецтв. Їй 30 років. Вона відкрилася десь, по-моєму, 90-го чи 91-го року. І от вона розвивалася, там кілька сотень учнів було, там вони займалися театральним мистецтвом, образотворчим мистецтвом, кіномистецтвом, мультики робили. Це така серйозна школа. Державна, до речі, вона не приватна, вона велика. І зараз вони, ясно річ, не працюють, але вони хочуть, щоб з 1 вересня знову діти приходили вчитися, тому що на Салтівці дітей багато залишилось. І, відповідно, їм для цього потрібно бомбосховище. І вони хочуть це бомбосховище зробити так, щоб там потім був якийсь зал. Зал для виступів, зал для концертів. І, відповідно, ми їм хочемо допомогти. І мені здається, це була б дуже красива історія, якби на Салтівці запрацювала школа. І от ми залучили до цієї історії Джема Джармуша. Я бачив. Я його попросив підписати чотири книжками, і будемо зараз їх продавати. І ці гроші підадуть якраз на підтримку школи на Салтівці. Хороша історія. Хороша. Це про перспективу. Зрозуміло, що якщо нам треба відбудовувати школу, то нам їх треба відбудовувати з бомбосховищем. Так, це вже все зрозуміло. Тим більше в Харкові. Там, де спочатку приліт, потім тривога. Мені дуже подобалась пісня про Вову. Що Вова купує квиток до Ростова. І взагалі дуже категоричний ти був до Володимира Зеленського. До 2022 року. Казав, що він не на своєму місці. Зараз що змінилося? На своєму місці змінилося. Обставини змінилися. В цих обставинах дуже багато представників колишнього політику мають для мене особисто зовсім іншу вагу, значення і оцінку. Це не означає, що я змінив свої пріоритети, політичну орієнтацію. В своїх вчорашніх полядах бачив якусь помилку. Мені здається, що до тієї ситуації я намагався старатися доволі об'єктивно, принаймні і критично. Намагався включити критичне мислення, але обставини змінилися докріне. Мені здається, в цій ситуації зараз робити вигляд, що 24 лютого не настало, що ми далі живемо 23 лютого. Мені здається, це трішки нерозумно і трішки неконструктивно. Не на часі, так? Так, не на часі. Така фраза дивна. Це не означає, що треба виправдовувати будь-яку дурницю з боку вчинної влади. Це не означає, що слід не помічати якихось відвертих правопорушень, слід не говорити про корупцію, про зальоти окремих чиновників, про те, що великою томірою владна верхівка далі не зазнає якихось змін. І чим це завершиться для нас в майбутньому, поки що важко сказати. Доки країна опирається, доки президент країни стоїть на чолі цього опору цієї боротьби, якось, мені здається, щомайменше глупо вставляти йому палець у колесо. Від пісні ви випустили заяву, що… Ми її прибрали. Закрили просто, прибрали? Ми її зкрили, так, тому що, ну, справді, це не хотілося… Це було в Березні, так? Ну, здається, так, коли все це пройшлося. Не хотілося, щоб ми маніпулювали нашими поглядами і довоєнними. Маніпулювали, в тому числі, можливо, з тієї сторони, так? Ні, з того боку навряд чи… Це надто глибоко, надто глибоко для того боку. Тому таке. Зараз вони знову пробують качати, не полушаючи спроби якось розхитати ситуацію всередині. Тому що ми всі знаємо, як це відбувалося 100 років тому, і саме ситуація всередині… Так, так, так, 2018 рік в директурі, безперечно, коли велика українська сила поділилася, ну, розбилась фактично сама об себе. І уламками скористалися третя сила. Ну, тут дві сторони є, правда? З одного боку, теж ти кажеш, ну, я абсолютно погоджуюсь з тим, що треба бути єдиними і не розхилажувати сили на внутрішні якісь сварки. З іншого боку, багато хто каже про загрозу диктатури. Давайте доживемо до диктатури, давайте доживемо. Ну, послухай, якщо, ну, знову ж таки, давай… Чи це зарано, це теж, так, якась маніпуляція? Здається, що це, знаєш, та паніка, яка, ну, мабуть, зараз не настільки актуальна, як загроза втрати державності. Я думаю, що українці із диктатурою точно доведуть собі раду, тому що це ж було не вперше. А от з окупацією, такої твоєї воєнної, набагато важче бути. Тому що, ти розумієш, ти можеш кричати про загрозу диктатури дотим, доки в твоє місто не заходять російські танки.

  55. [Speaker 2]

    Потім?

  56. [Speaker 1]

    Потім вже кричати пізно. Тобто не пізно, не має сенсу кричати. Тому що з'являється диктатура, вона зовсім не українська. Але разом з тим, ну, от, багато спірних рішень приймає держава. Ну, не те, що спірних, але таких, до яких можуть виникати питання. Це безперечно. Наприклад, виїзд за кордон. І ось ця історія, яка зараз відбулась, там, з Європи. Це, скажімо, мені здається, не найважливіша історія в цій війні.

  57. [Speaker 2]

    Не найважливіша історія.

  58. [Speaker 1]

    А от яйця по 17 гривень, це набагато гірше. Татар в Офісі Президента. Тому що, знаєш, тому що, з одного боку, там, країни Європи, які не є великими політичними гравцями, це, знову ж таки, безобразує. Віддають нам останні свої танки, винищувачі, яких у них є, у них їх там є по 2-3, так? Віддають у своїх бюджеті якісь шалені для них суми. А в нас, виявляється, в Міністерстві оборони крадіжки, виявляється, у нас там корупція є. 100% І ти думаєш, ну, як, ну, соромно? Ну, і наслідків особливо ніяких немає. Причому всі розуміють, що, мабуть, коли ти береш міністра з якогось іншого поверху і ставиш його на чолі, а там все спаяно. А ліфт то один між самими поверхами? І ліфт працює? І ліфт працює, це соціальний ліфт. Це як медицина про цей кейс з електронними рецептами 31-го. Мені лікар написав йти за ліками ввечері 31-го числа. І якраз за якимось днєм я приходжу і там починається цей дурдом. І коли я питаю знайомих лікарів, ну, що це відбувається, вони кажуть, ну, надо же ребятам шо-то зарабатувати. Мені здається тут дуже важливо, знаєш, якось з одного боку розуміти, що відбувається і не заплющувати на це очі, а з іншого боку не впадати в істерику там, де не треба. Мені здається в нас вже такий великий досвід, як у суспільства, з тиску на осіб посадових. Це, знаєте, як жінка, яка витратила на тебе найпродуктивніші роки життя. Це так суспільство, яке спочатку тиснуло на Порошенка, щоб він якось рухався, а потім на Зеленського так само, щоб він якось рухався. Вони всі правішають, вони всі приходять случиками добра, а потім рухатися вліво не можна. Ми не в Інісуєле, бо там Росія. Рухатися можна тільки праворуч, до якихось державних ідеїв. Є великий суспільний запит на державництво. Він десь усвідомлений, десь не усвідомлений, десь підсвідомений, але так чи інакше він є. І він присутній від Закарпаття, яке в цій війні участь нібито і не бере. Я не маю на увазі закарпатців і закарпаток, які воюють. Я маю на увазі, ніби там немає ні повітряних тривог, ні комендантських... Слава Богу, що немає. Тривоги є, але знаєте, що закарпатці роблять, коли є тривога? Коли є тривога, вони йдуть на каву. Ми якраз їхали по Закарпатті, коли туди прилетіло в тунель, і ми не проїхали за годину до, і була ідинка.

  59. [Speaker 2]

    Закарпаття, в якому разі, є один раз.

  60. [Speaker 1]

    Ясна річ, без жодних претензій до Закарпаття. Наприклад, я говорю, слава Богу, що там немає комендантської гідини, слава Богу, що... Є ДНДУ сам закінчувати... Та слава Богу.

  61. [Speaker 2]

    Я про інше.

  62. [Speaker 1]

    Я про те, що цей запит на державництво, він є від крайнього заходу до крайнього сходу. І він часто не усвідомлений, часто це не проговориться дійсно як потреба цієї державності, але так чи інакше, суспільство, чи то на виборах, чи то потім поміж виборами за рахунок оцих якихось петицій, демонстрацій, тисків, вирішення конфліктних ситуацій, як ми це називаємо, так чи інакше скровує владу в оцьому напрямку. Тобто, знаєш, я колись говорив, що українська влада це як китайський дерев'яний черевичок. Тобто, неважливо, який тобі розмір ноги, які тебе антропологічні умови, тобі даються черевичок. І ти маєш в нього влізти. І ти в нього влазиш, і потім в якийсь момент він тобі вже починає пасувати. Він вже тобі не тисне, не давить, тому що нога твоя призвичається до нього, тому що... А це черевичок, це українська державність. І вона сильніша за політичні амбіції, за політичний бекграунд, за культурну освіту, за... І за гроші сильніша. І за гроші вона сильніша. Тобто воно десь, розумієш, воно... Тому що той момент, коли людина вирішує, що гроші сильніші, людина ламається. Вона перестає бути очільником України. Як це сталося в 2014 році. Як це, я думаю, може статися в будь-який момент. Тому що, подивіться, в великій мірі це теж такий парадокс. Скажімо, згадай вибори 2019 року, як всі парти ставляли двох кандидатів. І теж йшлося в великій мірі про цю ціннісну основу. Що є за Петром Олексійовичем на той момент, а що є на той момент за Володимиром Олександровичем. Наскільки це різні люди. Що це, значить, державник, який... Власне, армія Мововіра на цьому і будувала свою кампанію. І Володимир Олександрович, який взагалі нічого не декларував. Тому що він просто нічого не визначував. Коли питали, що буде, він казав, що все буде хорошо. Це політична програма людини, яку підтримувалося на себе 5%. Це, знову ж таки, я не веду це не до...

  63. [Speaker 2]

    Але це ж глобальна проблема. Ні, ні, ні. Це ж не тільки фритаман на українців.

  64. [Speaker 1]

    Я про інше, я про інше. Я не про те, щоб зараз знову їх розподіляти, знову говорити, хто правий, хто не правий. Абсолютно не про це, я про інше. Я про той момент, що, дивися, минув рік, 19-го року, в 20-му році, Володимир Олександрович, він був більш сивим гетьманом, ніж Петро Олексійович. Він посивів значно швидше і інтенсивніше. Його риторика повністю цілковито повторювала риторику Петра Олексійовича. Майже слово в слово. Його вчинки на державному цю дріжді повторювали майже слово в слово, діє в дію. Тому що він розумів, що це єдиний неоникненний шлях. Шлях розбудови і посилення української державності. Інакше ти перестанеш бути президентом цієї країни. Ти можеш там собі в офісі мутити що завгодно, ти можеш там мати за плечима будь-яких друзів, але якщо ти виступаєш проти якихось... Якщо ти якось загрожуєш периметру державності, периметру незалежності, то тобі шансів нуль. Дуже крутий вислів про це є, що будь-який президент України не приречений бути націоналістом українським. Ти розумієш, я тобі так скажу. Це гарно на Зеленському видно. Це фраза, з одного боку, ефектна, з іншого боку, вона не дуже точна. Тому що, мені здається, тут проблеми в дефініціях, проблеми в означеннях і проблеми, в принципі, в трактуванні, розумінні самопонятті українського націоналізму. Тому що, зрозуміло, ми всі зараз говоримо... Більшість людей дуже... Я зганяюся. Дуже багато людей говорить, що вони українські націоналісти. І при цьому ти розумієш, скажімо, в сьогоднішньому політичному дискурсі в Європі чи в Америці, це слово негативне. Це от це слово, яке межує із радикалізмом, з якимись виявами ксенофобії, расизм і так далі. Це щось таке, що випадає із мейнстрімового політикуму. Це те, що лякає рожевих політиків. Це те, що лякає. Це те, що лякає звичайного громадянина. Це те, з чим намагаються не мати справу легітимні влади. Це те, в що не інвестуються. Тому що це радикалізм. І натомість, коли ми говоримо, мені здається, в дуже багатьох випадках ми не розуміємо, що ми вкладаємо в цей термін. Мені здається, багато українців, які називаються медіціоналістами, насправді мали би говорити, що ми державники. Ми патріоти. Тому що і слово патріот в сьогоднішньому ліберальному західному світі, воно є лайливим. Антипатріот. Зрозуміло. Ти не любиш чорношкірих, ти не любиш...

  65. [Speaker 2]

    Це республікані.

  66. [Speaker 1]

    До речі, знаєш, як зараз у Америці говорять? Це я зараз не скочуюся ксенофобію. Ти знаєш, як зараз називають тих, кого вчора називала афроамериканцем? Зараз не можна... Ну, це не те, що не можна зараз поганий тон називати людину афроамериканцем. Треба говорити чорним американцем. Чорним. Я п'ять разів перепитав. Кажу, ну як, раніше людину називати чорною, це була образа? Вони кажуть, ні, зараз так. Дуже класно підмічено те, що я теж вдумав про те, що ця армія мова віра, багато перхівників Володимира Олександровича висміювала Порошенка за ось цю армію мову віру, а зараз фактично...

  67. [Speaker 3]

    Зараз вона був в армії.

  68. [Speaker 1]

    Ні, просто зараз армія... І зараз вона говорить цією мовою, і зараз вона підтримує всі висловлення московських папірів. Так, армія мова віра – це просто слоган Володимира Зеленського і влади, які вона взяла. Це синхронізація, тому що він разом зі своїм виборцем, з цільовою аудиторією, нарешті зрозумів, як ми питаємо у футболістів, що ви нового дізналися про Росію після 24 лютого? Вони все, з'ясовується, що все було нове. Але згодом на це виникає питання, чи не втратили ми ці два роки? Ти про ракетні програми, чи про що? Ну, про багато чого, так. Ракетні програми, про шашлики 9 травня, про міністра оборони Тарана, наприклад, який не вкладається... Знаєш цю максимально банальну тезу про те, що історія не знає умовного способу і не зрозуміло, що було, якби було трішки інакше. Є ситуація, в якій ми знаходимося, і є реакція людей, які сьогодні знаходяться на конкретних місцях, які щось роблять або не роблять. Чинять так чи інакше. Хтось залишився працює, хтось пішов воювати, а хтось взяв і втік. Ну, і нарешті наші інтереси співпали. Ми хочемо вижити, хочемо зберегти свої країни. Мені здається, це дуже важлива річ. Знову ж таки, я говорю не про якесь примиренчество політичних опонентів, тому що, очевидно, що більшість з нас далі залишилася при якихось своїх поглядах на ситуацію 19-го року. Але, мені здається, для людей, які здатні трішки мислити, очевидно сталося, що зараз є єдина мета, є єдина спільна біда, з якої треба вийти переможцем. І в цій ситуації мірятися, хто належить до 20%, хто до 80-ти, мені здається, оце вже якраз виходить поза межі державницьких інтересів. Це потім буде. Я все записую, потім вам скажу. Ви згадали про перелякану Європу трохи? Я згадав, що в одній країні скасували благодійний концерт як ТНМК, так і «Жена і собак». В Італії. У вас у Флоренції, у вас у Мілані. У нас це, скоріше, випадок був. Тому що там просто все залежало від власника клубу, якому написали кілька листів, і він злякався. Це менше цікаво. Я про Італію би менше говорив. Я би говорив, якщо в нас ще є час, про Німеччину. Це Німеччина значно цікавіше. Чим більше ти експерт по Німеччині? Ну не те, що експерт, по-моєму, я їх краще значно знаю, ніж Італії. Плюс Німеччина один з головних гравців сьогодні і в світі, і в Європі, і в Європі, і в світі. І так чи інакше вони багато чому визначають оці всі тренди. Вони є певним лакмусовим папірцем. На них подивитися можна зрозуміти, що про ту чи іншу ситуацію скажуть в інших країнах. Просто з Німеччиною така ситуація, що ніби на побутовому рівні німці, на рівні комунікації. Німці всі за нас. Німці всі підтримують Україну, тому що вони розуміють, що війна загальницька, окупаційна. Але коли починаєш копати глибше, там починається дуже багато протиріч, дуже багато якихось внутрішніх конфліктів. І от вони, скажімо, нас готові підтримувати рівно доти, доки ми готові визнавати за росіянами право на їхню політику, на їхню опозицію, на їхній окремий шлях, на їхню трактовку цих всіх подій. Про те, що існують гарні, нормальні росіяни. В Німеччині теж про Навального щось розповідали. Російську культуру треба підтримувати, треба підтримувати російську опозицію, треба дружити з хорошими росіянами, що війна це, передусім, Путін і його кліка, що насправді не слід всіх вимірювати одним якимось мірилом. І це працює на рівні просто інстинкту і рефлексу. Тому що це не якісь подібні речі. Я просто от минулої осені ми багато були з музикантами, багато виступали в Німеччині. Це на кожному кросі. Це всі міста в синьо-жовтих прапорах, але коли ти починаєш говорити про Пушкина, німці ламаються. Аби, скажімо, в мене була така ситуація, от мені ж дали минулого року цю премію миру, то вам вже рік тільки премію дали. Це менше цікаво. Я поставив тоді, я написав, що Калош отримає Євробачення, а тобі дадуть літературку. Мобилівською тематикою. Ну послухай. Але цю премію миру дали. І потім, ну ніби багато людей сказали, добре, ми підтримуємо Україну, і я це і сприймав, так що це передусім такий вияв підтримки і солідарності з Україною. Але їхні ліві почали таку доволі цілеспрямовану і організовану кампанію. Вони нахапали із моїх щоденних фейсбуків якихось цитат, щось виривало з контексту, щось, що не я писав, мені приписали. Сказали, ну подивіться, це ж ксенофоб, це ж націонал-соціаліст. Наци! Наци! Тобто, да, націонал-соціаліст прямим текстом. А коли в Німеччині тебе називають націонал-соціалістом, ну це вже не просто, це не те, щоб сказати, що ти дурень. Це не те, щоб сказати, що ти ідіот. Ти починаєш просто бути шульгою, щоб раптом щось не зробити правою рукою, щоб тебе не сфотографували. І щоб ти в цій ситуації не говорив, ти починаєш виправдовуватися. А, ну, вони тільки цього і хочуть. Бо це таке, ну, видно було, що там було кілька замовних статей, кілька замовних матеріалів, де, ну, просто якийсь абсолютно такий лівий речів, що подивіться, він нанавидить всіх росіян. Але ж це і російський вплив у сторінцівки. Ну, безперечно, це і російський. Я ж поруч і говорю. Це і російський вплив теж, і плюс, ну, не слід забувати, що Україна до останнього часу в Європі і у світі фактично не мала своєї суб'єктності. Нас просто не бачили. Нас бачили, ну, тільки, ну, бачили тінь від Росії і розуміли, що ці тіні там десь є країни Балтії, там десь є Україна, десь там Грузія. Просто важко роздивитися, тому що Росія велика і тінь відкидає дуже густу. А що там, ну, якось ліхтарком зайти, подивитися, можна розглядіти. Відповідно, коли ми починаємо про себе говорити як про суб'єкти, як ми починаємо говорити про себе, як про таку саму Україну, як Німеччина, у них дуже часто ламаються стереотипи, дуже часто ламаються якісь, ламаються, в принципі, от їхня усталена, їхні усталені наративи. В них немає слів і означень для того, щоби з нами говорити рівноправно. Не як з якимись тіннями. Ні, як з колишньою колонією, не як з ображеними і постійно приниженими, а як з суспільством, яке має свою історію, яке має свою культуру, має свою церкву, має свої політичні традиції, свої соціальні традиції, яке просто відрізняється від Росії, яка не є частиною Росії. Це така річ, яка для нас видається найбільш ніж очевидною, а для більшості європейців так очевидно не є. Плюс погодимося, що ми, українці, достатньо, навіть сьогодні, даємо більш ніж достатньо підстав сумніватися нашій суб'єктності. Коли звідси виїжджає 10 мільйонів громадян, а скільки з них там говорить російську мову? Це, знову ж таки, я не закликаю всіх от зараз, знову ж таки, це не про те, що треба якось канцелити, чи влаштовувати скандали, а про те, який це все має вигляд. В очах європейців. Безпечно. Ми можемо скільки завгодно знаходити пояснення, аргументи на свою користь, чому ми такі, чому ми такі травмовані, чому нам так нелегко ведеться, але доки ти сам не будеш відповідати за свої дії, доки ти не будеш нести відповідальність за себе і за те, з якої ти країна, ну, за тебе цього ніхто не зробить. Ну, тут ще питання, чи здатні німці на слух відрізнити, де українська, де російська. Та здатні, ну, здатні.

  69. [Speaker 2]

    Китайську з японською я можу сплутати.

  70. [Speaker 1]

    Са, нє. Ну, ти ж розумієш, що, по-перше, є кілька поколінь німців, які вивчали російську. У них російська не чужа. А у мене... Де російська, чужа. У мене є історія постійна. От про те, що, коли вони чують російську мову, зокрема, ще до війни, коли був вже ковід, потім відновлювались... Дякую, що нагадав. Да, відновлювались перельоти. Після ковіду досить важко, тяжко, довго. І був чемпіонат Європи з футболу. Ми ж футбольна передача, який раз... Фух, точно. Да. Я їх... Летів на матч в Бухарест. Це був матч... Дивіться, що він відбувався в кількох країнах.

  71. [Speaker 2]

    Так, так, так.

  72. [Speaker 1]

    Україна, Північна Македонія. Виграли ми які. Потім поверталися назад. Немає прямого перельоту Києв-Бухарест. Летіли через Франкфурт. Дивно, так? Люфтганзе, так. І в Франкфурті там вже велика кількість терміналів. І окремий термінал під оці рейси. І тоді я ще російською розмовляв. І я йду, і пустий термінал. Взагалі нікого нема. І я так жартую з оператором, що ось для нас термінал зробили. Ну, такі якісь не дуже смішні жарти. І жінка, яка зустрічає вже на паспортному контролю, щось таке, вона каже, «Да, да, для вас російських зробили термінал». І мені так стильно стало. Я взагалі кажу, ні, ні, соромно, ми не росіяни, ми українці. Ні, якби ти нарягав десь, вона б думала, що ви росіяни. Ну, після переліту. Тебе ж могло вкачати.

  73. [Speaker 3]

    Знову ці російські.

  74. [Speaker 1]

    Я думав, ти розкажеш якусь історію про концерти за кордоном. Так, а що розповідати? Ти постійно приїжджаєш і розповідаєш якісь історії. То в Латвії він з росіянами ледь не подрався, то в Німеччині його пограбували, то в Італії. Слухай, ну, я, якщо поки Саня думає про історію, я не можу розказати, ну, тут же теж така штука, що, ну, зрозуміло, що на концерти приходять люди, які знають, ну, переважно, знають, куди вони йдуть. Якщо вже людина купує квиток, ну, то очевидно, вона не купує квиток, щоб просто прийти і публічно там цей квиток порвати і скандалом вийти. Тому, зазвичай, зрозуміло, що приходить публіка більш-менш готова, але, знову ж таки, тут не може бути якихось ілюзій, особливо стосовно Німеччини, тому що там дуже-дуже складно з ними говорити. Я пам'ятаю 14-й рік, березень, пам'ятаєте, коли був оцей нібито референдум в Криму? Я забув, це 14 чи 16 березня. Мені тоді була дискусія з якимось колишнім генералом Східної Німеччини, а колишній генералів Східної Німеччини не буває. І це був такий їхній лівий театр на сході Берліна, Volksbühne, величезний театр. Лівий — це, значить, червоний? Такий більший, лівацький, скажімо так. Не те, що там марксистський, там різні режисери, актори грають, але таких от нахильних. Просто це міг бути театр на Лівому Березі. Шпре, Лівий Березі. І, коротше, там повен зал, великий зал, дуже багато людей, і я приїжджаю якраз, мене ще, знаєш, шви на оці були після першого березня 14-го року. Я там перед цим два тижні відлежався в військовому госпіталі в Варшаві, ще такий, знаєш, весь побитий. І ясна річ, з якими я думками лечу виступати в Німеччину, що я хочу сказати німцям про русскую весну, про анексію Криму і про всі ці речі. І я думаю, ну як, ну німці, це ж, ну от вони в Берліні мають розуміти, що насправді відбувається. І починається ця дискусія, і я так бачу, от публіка просто ділиться 50 на 50. 50% людей підтримуються от генерала, 50% підтримують мене. Причому молоді люди є що там, що там. Для частини молодих німців було цілком нормально сказати, та Росія має право на Крим. Звичайно, це ж їхня територія. Кримські татари, хто це такі? А звідки вони там взялися? Ми ж знаємо Крим тільки з російської літератури, з російського кіно, а там ніде не згадуються кримські татари. Якщо Антон Павлич Чехов не згадує кримських татар, то може їх і не було. Якщо Іван Олексійович Бунін не пише про кримських татар, то може не було. Чехов написав про Таганрог. Насправді в того і в того можна щось знайти. Я в цілому розумію, що я маю на увазі, що російська культурна матриця побудована таким чином, що немає ніяких кримських татарів, немає ніяких українців. Є малороси, южна Росія і малоросія. І відповідно так це все і подавалося. І людям навіть не обов'язково було читати якісь методички Путіна. Їм достатньо було просто читати російську класичну літературу і дивитися російське класичне кіно, щоби вирости російським ашовіністом. Це цілком достатньо. Це повертається до нашої розмови, що це війна культур. Та безперечно війна культури. І лопатися ще довго. Так, довго. Але ж так приємно. Коли черговим Пушкином стає менше. Бо вони ж довго вкладалися в це. Звичайно. Безперечно. Послухай, це і побудовування Баргалії. Всі літерації російської імперії білі, червоні, аквафреші. Слухай, ну це ж так робиться. Де з'являлися українці, в світі там обов'язково будувалася українська церква і ставився потім пізніше пам'ятник Шевченку. Ну а як? Це означало, що це території, де живуть українці. Де з'являється присутність, де означується присутність росіян, навіть не проживання росіян, а скоріше присутність російської державної політичної системи. Тобто руского міра так звано. Там обов'язково з'явиться пам'ятник Пушкін. Ну обов'язково. І церква? Ну церква менше, тому що, знаєш, попри всі ці стереотипи про російську духовність... Ні, в них дуже багато церков, і ти ж розумієш, вони ж були інтегровані в розвідувальну діяльність. Те ж так, але мені здається, що не так, як в українців. Там, де українська громада, там обов'язково була церква. Там, де російська громада, ну в великій тому мірі у них вже і громад таких той не було. Ти розумієш, у них це все інакше було. Брейтенбіч? Ну от уяви собі церкви на Брейтенбіч. Це ж про інше. Брейтенбіч — це про інше. Про пам'ятники ми так багато сьогодні згадували. Я чув думку про те, що зараз, після українців, не знаю, як справді сказати, в наступні десятиліття в Україні з'являються пам'ятники двом людям. Тарасу Компаніченку і Сергію Жадену. Та не дай Бог. Я про Тараса. Ми про лобіюємо. Та ні, ну це б було глупо. Ні, ну це хіба що я помру. Ні, ні, як ви розумієте, по-перше, це красиво. От на могилі можна посадити молодого варина. І не плачте за мною, за мною заплачє рід. Ні, ні, я сподіваюся дуже, що українськими пам'ятниками, ну це теж я розумію, що зараз скажу якусь таку, можливо, пафосну юрунду, але для мене це не пафосна юрунда. Я дуже би хотілося, що, це як з оцими школами. Чиє ім'я давати школі, якщо цієї школи загинуло кілька хлопців і дівчат? Очевидно, що мені здається, що найкращим пам'ятником буде просто зробити так, щоб ця школа була прогресивна, модернова, відкрита і не радянська. Просто взяти і вкласти це в саму школу, а не в пам'ятник. Ну так ти договоришся, яка різниця, як називається, вулиця, аби вона була асфальтована? Ні, я до цього не договорюся. Тому що я за те, щоб ці дошки пам'яті там лишались, щоб діти знали, хто вчиться в цій школі. Але, слухай, якщо школа-дорога буде асфальтована, це погано буде. Ну, тим більше так, це ж Радянщина називати. От в нас теж школа, мені здається, була ім'я якогось радянського військового. Ну це як міста героїв. Тебе не мулює, коли місто героїв з'являється? Бо це ж Радянщина. А давати навчальним закладам імена – це не радянське. Мартіна Лютера Кінг. Слухай, я про це писав, коли була ця ситуація із школи Ідані, тоді я в тому пості написав, що насправді давати школам, університетам, бібліотекам, навчальним, живим закладам чиїсь імена конкретні – це не радянська традиція. Це і в усьому світі. Я про інше. Я не проти того, я про цю конкретну ситуацію, що в нас же часто це зводиться до того, що просто ставиться пам'ятник, а довкола пам'ятника калюжі, а сама школа там немає, перепрошую, води і немає світла. Я про те, що найкращими пам'ятниками це буде нормальна модернізація і розбудова оцих регіонів, які зараз поничені війною. Хоча вулиці українських діячів мають лишатися. Так, і пам'ятники теж дуже важливі. Просто щоб були не лише пам'ятники. Я це маю. Маріуполі теж, згадай. Я про це постійно говорю, багато хто не вірить, що в Донеччину, в Луганщину оці території, які після 2014 року контролювалися українською владою, туди інвестувалися такі кошти. Згадай ці дороги. Так це ж децентралізація є, як ти згадував. Це по-перше децентралізація, по-друге туди інвестували дуже багато фондів. І державних, і приватних, і українських, і іноземних, дуже багато. І ти приїздив на Донеччину, на Луганщину там всі більші школи були відремонтовані. Більші школи мали таке начиння, якого не було, скажімо, в школах центральної дії. Але ж ідея була цілком зрозуміла, показати, що…

  75. [Speaker 2]

    Різницю.

  76. [Speaker 1]

    Показати різницю, так. І це було дуже добре. Я ж не кажу, що це було неправильно. Я кажу, що це було дуже правильно вкладатися саме в освіту і культуру. Це максимально правильно було. Є ще один наш сучасник, якому, мабуть, поставлять пам'ятники. Валерій Залужний, такий супергерой сучасної України, якщо можна так виразитися. Що це за відчуття, коли ти зустрічаєш Залужного, а він цитує твій вірш? Приємне відчуття, тішить самолюбство. Він такий щасливий на цьому відео? Він взагалі дуже хороша, відкрита людина, дуже позитивна людина. Він справляє надзвичайно потужне, приємне враження. І неймовірно приємно усвідомлювати, що це наша лука. Тобто я належу до великих прихильників, Валерія Федоровича. І це не тому, що він має вірш цитувати. Кого не запитаєш, хто його бачив, всі кажуть, що він приємна, добра, світла людина. Ну, принаймні, справляє таке враження. Тобто проста людина, не простакувата в жодному разі, але проста. Тобто він не має понтів, не має значень цього. Ми мріємо, що колись він як футбольний вболівальник прийде до нас впряму червоно, і ми поговоримо про футбол, а не про війну. Було б добре з ним. Ми з ним взагалі цікаві. Ми з ним зустрічалися кілька разів, доводилось говорити трішки не про літературу, трішки не про музику, а все-таки про ситуацію на фронті. Видно, що в людини є за душею багато чого, і що це не просто людина в пограх. Ну, а він усвідомлює свою популярність, як думаєш? Думаю, так. Я думаю, він чудово все розуміє. І наскільки я стиг побачити, він до цього ставиться доволі іронічно. Тобто він знає, як треба стати, щоб тебе сфотографували, він знає, як треба розписатися, щоб це було помітно, це видно відпрацьовано. І, зрозуміло, що він розуміє, для чого він це робить. Не тому, що от він супермен і супергерої, а тому, що він розуміє, що це візьмуть, десь продадуть, це ж піде на ЗСУ. Він розуміє, що це збере певну кількість лайків, певну кількість донатів. Мій здається, там все дуже адекватно. Будь-яка річ з його розписом, вона просто дорожче. Безперечно. Як пам'ятаєш, це фільм про Будулая. Просто кришечка на консервацію коштує там одну копійку, але як там шановна богиня Ромів освятить її, то вона відразу зростає до п'яти копійок. Всі збирали на автограф залужного, і всі залишилися задоволені. В нас в кожній програмі ми збираємо на щось зараз. І так сталося, що випала черга збирати мені на аптечки. І мій друг з Іспанії, Женя Ремєнік, надіслав футболку Циганкова з Жирони з автографом. Прикольно, що фанату Барселони, полювальнику Барселони, іншого каталонічного футболу. Автограф Циганкова. Я вирішив, знаєш, як ми можемо зробити цей лот унікальним. Ти ж пишеш вірші в реальному часі. Треба би вірш написати? Ні. Страфу перед Циганкова. І написати тут. Автограф Циганкова, автограф вже дана. Прекрасна рима. Циганков, любов. Пишеш, і ми отримаємо унікальний лот, який ніколи не повториться. Класно було б, якби він ще нещодавно Барселоні забив. А якби йому покатили на порожній лот. Думай, думай, Сергій. А підписувати в разі чого? Сергій Жадан. Автограф Циганкова тут. І скільки місця залишати? Ось тут. Давай, наприклад, так. Нам дається не Підкова, а футболка Циганкова. Молодець. Пиши. Він вам дається, на щастя. Вам на щастя не Підкова, а футболка Циганкова. А ти говориш, що навіть сьогодні буде. Я? Ти маєш сказати, що це геніальне рішення. Я все чекав, я все чекав. Це взагалі унікальний лот для нас. А я можу поки розповісти, що буде банка в описі до цього відео. Буде посилання на банку і треба задонатити від 200 гривень і написати щось в коментарях, плюсик якийсь під відео, що ми задонатили 200 гривень. І серед усіх, хто задонатить, ця футболка абсолютно унікальна з автографом Циганкова, віршем від Сергія Жадана і автографом Сергія Жадана. Ексклюзивним віршем Сергія Жадана. Таке буває тільки раз в житті. Як? Ну круто. Свято, шановні. Пропоную вважати це тостом. Ваші донати підуть на тактичну медицину для українського війська від фонду Згуртовані. Нагадаю, це футболка Циганкова із Жорони з автографом Циганкова. Більше того, вона настільки унікальна, що Сергій Жадан для неї написав мікровірша і теж залишив його на цій футболці. Такої не буде ні в кого. Донайте. На початку квітня ти завів тік-ток. Звучить, як початок поеми. На початку квітня ти завів тік-ток. Слідом зі Степаном Гігою і якимось ще. І поклав ти яйця ще й у цей лоток. Блін. Я після третка про яйця подумав, ну зараз знову почнеться. Лоток хорошо вийшов. Ну як там в тік-токі? Там класно, там хорошо. Коли я навіть був в Твіттері, в Кавранів заходиш в чергу на вокзалі. Перед залізничною касою, де квитків немає. Всі злі, всі агресивні і абсолютно неконтрольовані. А агресія це абсолютно неаргументовано. А там так добре, там так гарно. Там єдиний такий мертвий період, це десь 12-й до 4-й, коли вони всі в школі. Вчаються, вони ще не повернулися, ти сидиш, тобі сумно. Ну коли ви повернетесь? Ну давайте, повертайтеся, діти, ну де ви є? Вони повертаються, знову весело, знову добре, хорошо.

  77. [Speaker 2]

    Прекрасно. А в Фейсбуці як?

  78. [Speaker 1]

    Ну в Фейсбуці це знаєш, це як мами в хаті. Ти приїдеш, ти знаєш, завжди вареники зварені, пироги.

  79. [Speaker 2]

    Завжди раді.

  80. [Speaker 1]

    На Фейсбук програв. В цій війні переміг Телеграм, на жаль. Тік-ток. Фейсбук, розумієш, програв саме наративно. Люди виявилися не готові далі продовжувати говорити дзвоном. Далі озвучувати свої думки. Людей багато емоцій. А от здатність викладати ці емоції в якісь думки, в якісь розмови, в якісь дискусії, шалено втрачається. Дуже стрімко втрачається. А в Інстаграмі як? Ти знаєш, я поганий інстаграмер. В мене там велика аудиторія, хороша аудиторія. Скоріше, мене не вистачає часу вести. Тому що Інстаграм — це, скоріше, про естетику.

  81. [Speaker 3]

    І про картинки.

  82. [Speaker 1]

    Ну так, естетика. Це для неврастених. Для того, щоб там була хороша картинка, щоб воно все було правильно зроблено. Насправді, це для прихильників дзену. Якщо ти там себе знаходиш, то в тебе все на своїх місцях. В тебе завжди хороші картинки. Курсуєся мем від Сергія Ждина. Та, що в нас ще заводить? Телеграм я собі ще не завів. Я просто розкажу, якщо коротко, на свій час. Поїхали ми цієї зими в тур. Граємо ми тур і розумієш, що щось не так. А думаєш, що ж не так? Я дивлюся вниз, а там діти. А їх ще рік тому не було. Діти я знову ж таки не хочу брати. Шановні друзі, якщо вам здалося, що я до вас ставлюся зі зверхністю, то це не так. Я з великою повагою ставлюся до тих українських школярів, школярок, студентів, студенток, які зараз ходять на українські концерти, а ходять дуже масово. Саня, якщо ти очевидно бачиш, що зараз публіка змінилася, то публіка, яка ходила до 24 лютого, вона або на фронті, або за кордоном. А на тому сі ці підлітки підросли. І вони почали ходити в зали. Це їхні перші концерти, це їхні перші групи, їхні перші тури. Це страшенно цікаво. Страшенно цікаво бачити, як на тих очах формується аудиторія. І мені просто цікаво, що це з великої поваги до цих людей. Я особливо думаю, та ну дай же я трішки-трішки біля них потруся. Є послуга, про що не говорити. Це дуже цікаво. Просто я бачив відео, ти ж викладав, як під пісню про Кобзона дворічне. Мені постійно присилають такі відео, де під наші собачі пісні маленькі дітки танцюють. Тому що нас багато хто сприймає, ну як танцювальну дитячу музику. Ну скажімо, у нас є пісня «Тьолка». Ми теж сміялися спочатку. У нас є пісня «Тьолка-барабанщика». Я знаю, багато дітей співають «Тьолка-барабанщика». Просто, ну типу, дитяча музика. У нас була Тайра, на минулій записі Тайра Юлії Паєвської. Вона розповідала, що вона в полоні. Твої вірші. Вона розповідала, розповідала. Ні, ну це ж ти ж розумієш, що є багато різні сприйняття того самого. І там, скажімо, хтось в наших піснях бачить справді якийсь там панк. А для когось це просто якась весела музика. Плюс ми ж свідомо працюємо над тим, щоб наші ритми були максимально народними. Нам цікаво працювати на межі контркультури, термін, який вже давно нічого не позначає. І масової культури термін, який теж давно розплився і вийшов поза власні межі, теж вже давно нічого не означає. І в Україні зараз великий момент оцього переформатування, перезбору різних дискурсів культурних. І люди просто зараз для себе відкривають цілі світи. До цього часу все було більш-менш розділене. Кожен був на своїй полиці. Хтось слухав українську музику, хтось слухав українську популярну музику. Хтось слухав український рок-н-рол, хтось слухав російську музику. А зараз це все змішалося. Зараз таке велике переселення народів, велике перемішання різних культур. І це дуже цікаво. З цього може вийти будь-що. Мене директор вламує вже дуже довго на тік-ток. Я тебе послухав і думаю, ладно. Я не знаю. Для мене тік-ток — це дівчинка, яка якраз був у Франківську, коли вона там намагалася скакати. І з бабусі в неї стався конфлікт, і там потім всі прийшли захищати цю дівчинку. Я розумію, так, вона знімає вертикальне відео, це тік-ток, так, там рух-рух-рух. Слухай, я тобі скажу таку річ. Можна звичайно сміятися з молодого покоління про те, що тік-ток — це не серйозно, що вони там кривляються, що вони там накладають свою міміку на виконання твоїх пісень і так далі. І часто тік-ток до цього зводиться. Але, знаєш, я якось теж спочатку, я не міг зрозуміти, хто ці люди, хто ці от молоді, дуже молоді люди, які просто в величезних кількостях приходять на літературні вечори слухати вірші і на рок-концерти. Але у них всі в руках книги. І в мене до останнього залишається надія і ілюзія, що вони ці книги читають. Що йдеться не просто про...

  83. [Speaker 2]

    Тобто краще вірити?

  84. [Speaker 1]

    Я вірю. Тобто побачив, що в нашій трійці я найбільший оптиміст. Тобто я вірю в те, що купивши цю книжку, можливо, хтось із них щось це прочитає, можливо, це буде не остання українська книжка, яку вони куплять, і не останній український концерт, який вони відвідують. Тому мені хочеться думати про цю аудиторію як про потенційно нову аудиторію української культури, культурного контенту. Тому, власне, я намагаюся спілкуватися з цією аудиторією. Мені це ще не цікаво. Тому що, по-перше, я бачу великий інтерес, а по-друге, я не бачу цієї... У Твіттері справа навіть не в агресії. Там справа в величезному обломі. Коли видно, що у людей насправді весь цей сарказм, цинізм і вся ця ніби... цей чорний гумор, він виникає не від хорошого життя. А від того, що тебе весь час кудись заганяли, що ти в цьому світі не почувався певно ні медійно, ні культурно, ні національно, ні соціально, ні так далі. Такий обламаний чувак, який... Чувіха, яка заходить в Твіттері, тут можна відірватися на всіх. А це молодше покоління, покоління Тік-Ток, вони все поки що немає. Але ж Тік-Ток можуть заборонити? Все може заборонити. У всіх країнах, до яких ми прагнемо притулитися якось. Пропоную показати Фозу, як записується Тік-Ток. Ну не те, щоб я великий спеціаліст. Я розумію, що я в Тік-Ток, це значить, як би правильно сказати. Знаєш, там збираються пацани грати в футбол. Виходить дідусь, я дідусь грав колись в футбол, у дідуся ще футболки. Я такий, візьмете мене? А вони такі, та блін. Ні, а може він, дай вдарю, дай вдарю. І дідусь починає грати, і видно, що він грати хоче більше, ніж ці пацани. Тому я все усвідомлюю, в мене знову ж таки в цьому випадку ілюзій немає. Але користуючись нагодою, давайте ми запишемо Тік-Ток. Так, дорогі брати і сестри, зараз ви бачите, як це все у нас відбувається. Зараз обрадують директора, що знайдуть Тік-Ток. Я найбільше чекаю привітання у цьому. Привіт друзяки. Ну привітання мені подобається, привіт друзяки. А це взагалі, так, слухай. Оце мені таке було на голові, ви мовчали? Ну що, зараз, зараз, зробимо. Зараз що-небудь зробимо, зробимо. Дорогі брати і сестри, всім привіт. А що я вам хочу сказати, є такий старий анекдот. Заходить в бар харків'янин, і коли він там бачить ще одного харків'янина. А як? А як це може бути? В Києві тільки так відбувається. Тільки так Саша Фозій із гурту Танок на медань кону. Сань, тебе дивиться 50 тисяч шаленців. Скажи їм, що навіть, будь ласка. Шаленці, підписуйтеся, будь ласка, і поширюйте відео від класика української літератури Сергія Ждана. І коли настане наша перемога, ми всі станцюємо, я чув, що в TikTok'у танцюють, станцюємо дживу на могилі хворої російської імперії. Головне, дорогі брати і сестри, ви зверніть увагу на те місце, яке зайняв в нашому відео Саша. Саша став між вами і алкоголем. З міцною, непорушною стіною.

  85. [Speaker 2]

    Я вас не пущу.

  86. [Speaker 1]

    Покажіть паспорт. Ні, ні, ні. Це перша серія Володара Перстню. Ми не обслуговуємо. Ти не пройдеш, говорить він, ти не пройдеш. Бо як в разі, дорогі брати і сестри, слухайте Танок на медані Конго. Це основа, це фундамент українського хіп-хопу. І слухайте, Ждан і собаки, це неприбрана мансарда українського рок-н-роллу. Всім добра і здоров'я. Неприбрана мансарда? Неприбрана мансарда. Всім привіт. Сьогодні ми підняли дуже багато цікавих тем. І таке є враження, що через якийсь час ми захочемо з тобою зустрітися знову. Мені здається, що не вистачає часу, можна було б і три години сидіти. Сьогодні в нас в барі був живий класик української літератури і рок-н-роллу. А тепер і тік-току. Сергій Жадан. Автор слів, які мені дуже подобаються, дуже давно. Я можу помилятися. Вона ще не може просто померти. Вона вже не може. Вона ще не може просто померти, зализає рани, наче конверти. Чистить зуби, мов табельну зброю. І засинає поруч з тобою. Це написав він, і він був сьогодні у нас. Круто. Друзі, дуже вам дякую за запрошення. Дякую.

Схожі епізоди

музика, військо

27 вер. 2023 р.

Женя Галич

ГАЛИЧ. Шоу-біз спекулює на війні, медичний канабіс, відмова від алкоголю і фестивальні історії

Всі знають куражного та епатажного бувальця фестивалів, лідера гурту O.TORVALD Женю Галича. Але мало хто знає військового Женю Галича, який брав участь у бойових зіткненнях і вивозив із гарячих точок тіла загиблих побратимів. У Прямій Червоній Женя згадав, як шалені рок-н-рольні

Читати повний текст

музика, військо

9 черв. 2023 р.

Тарас Тополя

ТОПОЛЯ. Концерт в Криму, фортеця Бахмут, гвардія наступу, повістки і політична кар’єра.

Пісні «2step» та «Фортеця Бахмут» чули, напевно, всі українці. Але лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя каже, що про таку шалену популярність не думав, особливо коли записувався парамедиком в тероборону в лютому 2022-го. Про те, як ледь не загинули спочатку на фронті, а потів у ДТ

Читати повний текст

музика, військо

10 лип. 2023 р.

Олександр Положинський

ПОЛОЖИНСЬКИЙ. Перевзування шоубізнесу, що не так із Голосом, Валерій Маркус і як воює 47-ма бригада

У новому випуску Прямої Червоної зустрілися старі друзі Фоззі й Олександр Положинський, та ще й у день народження ТНМК. Колись Танки й Тартак стояли біля джерел нової української музики. Тепер вже ветерани вітчизняного шоубізу перемили кісточки колегам, згадали бурхливі туси 90-х

Читати повний текст