ПЕРЦОВСЬКИЙ. Зміни в Укрзалізниці, схеми з квитками, провідники-тіктокери, Боно в трусах, Сінгапур
Олександр Перцовський
Опубліковано 31 лип. 2025 р. • Довжина: 14 540 слів
Короткий зміст
Сьогодні в ПРЯМОЇ ЧЕРВОНОЇ — особливий день, тому що Валера й Фоззі переїжджають із бару у вагон-ресторан.
Його поїздами їздять Макрон і Джо Байден, а його провідники знімають тіктоки разом із Дорофєєвою. Ми в гостях в Олександра Перцовського — голови правління Укрзалізниці.
Новий випуск ПЧ — про Інтерсіті й електрички, плацкарти й купе, квитки та перекупів, інтернет і кондиціонери, життя в Сінгапурі та Лі Куан Ю, потяги до Херсона й Ужгорода, Укрзалізницю в кіно й футболі, зарплати провідників і доплати за ризики, актора Бориса Джонсона та співака Ентоні Блінкена.
🔥 Як Укрзалізниця стала символом стійкості України
🔥 Коли в усіх потягах з’явиться інтернет і система кондиціювання
🔥 Зарплати провідників і доплати за маршрути, що загрожують їхньому життю
🔥 Система купівлі квитків та автовикуп
🔥 Провідники-тіктокери та співпраця з українськими блогерами
🔥 Як з’явилися «золоті» вагони й хто в них їздить
🔥 Макрон, Байден, Джонсон — як Укрзалізницею пересуваються світові лідери
🔥 Дипломатична місія нашої залізниці
🔥 Прямі рейси Укрзалізниці за кордон без зміни вагонів і потягів
🔥 Навіщо Укрзалізниця знімає кіно та має власну футбольну команду
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Фоззі]
Увага, увага! З першої колії відправляється новий випуск прямої червоної. Найкращі такі сповіді, сповіди трапляються саме в поїздах. А затягнув нас в такий незвичний бар голова правління Укрзалізниці Олександр Парцовський. Можеш зізнатися в корупції? Буде у всіх ваших заголовках. Від імені всіх пасажирів обговорили проблеми УЗЕ. Квитки, вагони, гроші, інтернет і навіть кондиціонери. Це найкраще здоволення, бути на посадці Плазка. Нову дипломатичну роль української залізниці. Щось Макрон нюхав, ми готові дати були на експертизу ту серветку. Як змінився імідж УЗЕ? Може якось унікальній ніші, що від електрички до суперпреміум. Намагаємося це все поєднати. І майбутні революційні плани. Давайте, може, ми наймемо найкрасивіших провідників і провідниць. Гарної подорожі! Займе вона всього 1 годину 40 хвилин.
[Олександр Перцовський]
Пряма червона їде далі. Я мушу почати з історії, яка одного разу трапилася в потязі, в купе. Якось після презентації книжки їхав я з Харкова на Київ. І сів в потяг, а там вже сидять люди. Ми щось розговорилися і вони їхали з севера Донецька. Ми розговорилися і я якось подарував книжку, диск. Все було тепло максимально. Минуло років і років. І, значить, приїхав я в Карпати на Аспенівську програму. А оскільки Аспенівська програма закручена на усіляких спайках колективних, там представляєш людину, з якою сидиш. Тобі дають кілька хвилин поговорити. Мене звати Саша, я музикант. А я представляю, його звати Саша, він поштар, наприклад. І, значить, готуюся розповідати. Встає Саша і каже, я спеціально сів біля фозі, тому що колись він опинився в купе з моїм батьком і мамою, які їхали до мене в Америку в гості. І фозі подарував компакт-диск, якийсь там The Best, «Танок на Майдані Конга», «Кращі хіти», «Golden Bellets of Scorpions». І вони взяли машину напрокат в Америці і поїхали, мабуть, косту-кост. І в них був єдиний компакт-диск. І вони всю дорогу від Америки до Америки слухали «Кращі хіти» групи «Танок на Майдані Конга», тому що інших компакт-дисків в них не було. Ось так ми познайомилися з героєм сьогоднішнього випуску, який нас з бару та в інший бар перебрав. Так, тобі зелений. Олександр Перцовський, ваша кава буде тут. Привіт! Все так і було. Дуже тепла історія. Ідеальна підводка, так. І це унікальний випадок. Купе було, до речі, бачиш, купе було прозорливе. Це все трапилось поблизу.
[Валерон]
Ми вперше знімаємо не в барі, вперше вийшли в залізничному барі. І якось особливо ви хотіли зніматися в русі, що «Укрзалізниця» завжди рухається, ніколи не зупиняється.
[Олександр Перцовський]
Є в чому якісь? Це перша моя компанія, яка взагалі-то офіційно забороняє пити в поїздах. Я не буду лукавити, казати, що в поїздах не п'ють. Іноді ці порушення трапляються, але загалом ми так за тверезість. Один з найбільших борців за тверезість в Україні. Тому було б якось патетично знімати в реальному барі, хоча все може бути. А друге, ми справді любимо поїздку. Я вірю, що найкращі такі сповіді, бесіди трапляються саме в поїздах. Як так само мої батьки з ФОЗі познайомились. Абсолютно незнайомі люди – це так ланцюгом. Крізь життя протягнулося так само багато людей. Тому я впевнений, що це зробить програму цікавіше, тому що в поїзді не можна бути нещирим. Він відкривається душа. Так, відкривається, коли чистяться яйця відварені, тепла горілка, а ти забороняєш все це людство. Ну, добре. Уявімо ще так.
[Валерон]
Ми їдемо в якому поїзді?
[Олександр Перцовський]
Ми їдемо в поїзді, який маємо серцею дуже близьким. В нього є назва «Смолічний слоник». Чому слоник? Тому що він двоповерховий. І взяти за основу з чеської моделі «Шкоди» «Сіті Елефант», тобто «Елефант-слоник». Чому для мене це поїзд? Тому що коли я почав працювати в залізниці, був кінець 20-го року, я от сюди приїхав, це Деподарниця, і тут стояло 20 слоників, такі поїржавілі, застрявлі. І мені розповіла історія, що вони вже три роки на той момент стояли. Тому що їх купили, якось їздили, їздили, їздили, їздили, і кожен керівник залізниці змінювався кожні півроку, і кожен думає, що ж подати там десятки мільйонів в ремонт, чи на мій вік вистачить, доїдемо, дам, я бачу, воно буде. Так вони, на жаль, доїсти до абсолютного свого небуття, і стали вже фізично далі не могли поїхати. І це для мене стало... А який ресурс, наприклад, такого потяга? То він проїздив тоді без ремонту, якщо це за мільйон, і відповідно кілометри півтір, вже це привищало всі допустимі безремонтні інтервали. Так от, я тоді взявся з командою нашого швидкісного руху, ми там за рік з невеличким, напряму з чехами, які виробниками, підняли обидва слоники, і це була така дуже красива історія. Повітаю, був на першому об'їзді, коли він свій перший рейс після цього ремонту поїхав. Це було таке невзначайне враження. Коли ти доходиш до 160, це його конструктивна швидкість, він присягає, все успішно. Він швидше, інтересніше виходить, так? Він по швидкості такий, що це обмеження 160, це обмеження нашої мережі, ми не можемо їх піти швидше, але це є найбільш містким поїздом, тобто в ньому понад 600-629 місць, а в Хюндаях, наприклад, 569. Тобто часи, коли зараз підпровезені влітку, дуже складно взяти квотки, нам дуже важливо, щоб ці наймісткіші поїзди були в роботі. І що ще цікаво, він насправді не пристосований до дуже далеких відстаней, він більш для коротких відстаней. Він City Eloha Bivonazva, але зараз, оскільки такий великий і надзвичайний попит, ми іноді мусимо мітендувати, щоб їхали на довші відстані, до Львова, до Луцька. Напрід вибачаюсь, але зараз головна задача — їхати і вивозити. Але для мене це така історія того, що з чого почалося підрочення зарізниці, поїзди, можна витрачати кошти, закуповувати нове, але коли в тебе під собором стоїть те, що 20 мільйонів доларів у свій час вклали, і такі два по 20 стояли під собором.
[Валерон]
Про перевезення почали ми вже говорити, пік перевезень зараз, літо, ваш 50-тий квиток, зробили вже стосунок класний, ми всі ними користувалися.
[Олександр Перцовський]
Я сьогодні вночі ставив на Автоликоп квиток.
[Валерон]
Працював?
[Олександр Перцовський]
Ні, поки ні. Мені прийшло повідомлення, до речі, коли ще доїхав, що завтра в мене потяг, так що завтра їхати треба. А ви користуєтесь цим стосунком? У вас є обіймашки? У мене є. Невелика кількість обіймашок. Чому? Тому що в більшості їжджу в службових поїздках. Ну, я окремо рахую свої кілометри. Я думаю, що якщо порахувати всі кілометри, я був би в лідерах. Хоча є люди, точно їздять більше за мене. Але обіймашках не дуже. Я рахую весь кілометраж групи «Танок» та «Майдані Конго» з 1997 року. У мене… Серйозно? Так, так. То можна заднім числом рахувати? Ні, ні, ні. Я думаю, має бути в усіх підручниках, як найкрасивіший. Мені здається, цей вид з вікна, коли люди заїжджають в Київ і дивляться. Пагорба київська, це щось, що може якось там ЮНЕСКО вийти. Якщо там є види з вікна, то це… Так, а от всередньо ви рахуєте, скільки ви за рік проїжджаєте? Десь за місяць, я б сказав, буває 5-6 тисяч кілометрів. Я намагаюся кожного тижня бувати в регіонах. Але зазвичай це поїздка, яка там, наприклад, Дніпро, Харків, Краматорськ, такого плану. Тому за місяць виходить 5-6 тисяч кілометрів. Ну, трошки варіюється. Я не дуже люблю цим виглядати. Ну, я от рахую в разах, скільки в поїзді проїхав, в кілометри. Але ж там також кількість поїздок в тебе рахує кількість поїздок. Ми вчора, коли готувалися до ефіру, мірялися. Обіймашка. Обіймашка, напереміг Валерон, в нього щось 80. Ні, в мене майже 100 тисяч. Майже 100 тисяч? В мене всього-навсього 53. А якось Вікторина буде задавати скандинізалісничні питання, хто ви це буде? Ні, от я рахував, я їжджу, в середньому, 4 рази в місяць. І виходить це в рік більше, ну, там по-різному. Коротше, більше 50 разів в рік. Це от з 23-го року почалося. І так як я їду найдовший маршрут, це 29-й потяг. Ага, до Ужгорода. Київ-Ужгород, 12 годин. І виходить, що я в рік місяць проводжу Укрзалізницю. Ну от 23-й, 24-й. Перше, дивись, ти не один. От, наприклад, президент Байден зі Сполучених Штатів, він коли приїздив в Україну, він 20 годин провів в потязі і тільки 4 посидів в Києві. Друге, може знатися в корупції? Буде у всіх ваших заголовках. Я іноді розбазарюю обіймашки. Мені цікаво, може буде унікальна справа, що ми їх створили, але я вважаю, ми іноді в якийсь цікавий спосіб даруємо людям обіймашки. Наприклад, я десь виступаю, і так хтось дає правильну відповідь, і я там дарую йому обіймашку. О, прикольно. І не знаю, чи є. Вони ще ніби державна власність, але ми їх з командою виготовили. То я не знаю, як це коліпикують, чи є якась стадія. За програмою лояльності в нас ще ніхто не сідав, спокійно. А чому можна купувати обіймашки? Купувати саме коки? Так. Тому що в нас більшість перевесень, вони є спідкові, і ми вважаємо давати з нижчими усьомі вже. Тариф криває лише 30-40% собіваркості. Для нас тут якраз можуть прийти органи. Тому що ми зробили? Ми створили квазівалюту. Це рахунок того, що ми дружимо з «Світома», і всі хочуть дружити з «Зелізницею». Ми, по суті, силимо наших партнерів, конвертуємо їх в щось круте. От, наприклад, «Тонопло Майдана Конго» може розіграти за обіймашки 10 фотків, якісь тут суперексклюзивні. Так, і ми все збиралися поставити у вас якісь знижки на мерч. Або на мерч. Та ми це зробимо. Але я ще відмічу одну історію. Ми коли війшли до назви, бо найбанальніша річ, яку спирають в авіалініях, це завжди милі. Милі, так. Ми так, ну, кілометр, кілометр, а потім вирішили, що це якось забанально, і прийшла ця історія. Тому що, насправді, ми ж їдемо не заради того, щоб якийсь подолати кілометр. Ми їдемо, щоб потім хтось нас зустрів і обійняв. Або ми прощаємось. Ну, Андрій, це притульна думка. Тому що кожна боїстка, це, по суті, є обійми. І чим більше ти їздиш, тим такі обійми. Або обійми сумні на боксалі відправки, або обійми, типу, вагітні, теплі, коли тебе зустрічають. Тому зробили цю програму. Більш-більш теплими вірами, що в кінці мають збирати.
[Валерон]
Дуже крута штука, що можна на автовик поставити квиток. Мені здається, це найкраще, що сталося.
[Олександр Перцовський]
Тільки воно спрацьовує.
[Валерон]
Таке питання. А чому не на всі потери можна поставити на автовик квиток?
[Олександр Перцовський]
Дивіться. Це один з кроків боротьби з спекуляціями квитковими. Тому що дуже часто відбувалося, що різні такі агенти слідкували, коли навіть в конкретний час видавали, наприклад, є квитки, які повернуті, і потім хтось має, вони зібралися, нажати кнопку, що вони йдуть потож. Як це буває, коли є людський фактор, якось однією кнопкою нажимаєш, вони йдуть потож, тут же і потуж. Ми робили різні рандомайзери, щоб вони викладали в час, який ніхто не може підледіти. Потім дійшло до того, що люди примоніторують, створюють чет-поти, кошти-мишки. Ми тут щось зробимо. Нешановні перекупи на крок. Ось, знаєте, ForeverDead. Вони писали боти, які безчасно моніторюють, заходять і дивляться. Тому я вночі сьогодні збирав всі зображення, на яких був мотоцикл. Це один із історій. Ми розуміємо, якщо вони входять і моніторять, давайте це автоматизуємо, щоб люди просто в порядку черги це робили. Чому не на всі? Тому що є певні ажіотажні напрямки, де ми ставимо, або навпаки точніше є, ми завжди максимізуємо, щоб було місце зайняте на більшу кількість кілометрів. Тому, наприклад, якщо поїзд їде з Харкова до Львова, поїзди їдуть, вони як літери, вони ніколи не стоять. Вони весь час закручені. Раніше поїзд приїхав з Харкова до Києва, постояв, повідники походили, купили собі ковбаску, пообідали, ввечері поїхали назад. Але, на жаль, цю ідею розрушили. Він приїхав до Києва, тут вже помінялися пасажири, поїхали далі. Так ось автовикоб стоїть на всю довжину маршруту, тому що найцікавіший пасажир, який в Харкові сяде, до Львова доїде. Люди часто на той же поїзд дивляться з Києва до Львова, то він навіть частину не платить, тому що це місце буде зайнято, а це буде пусте. Точно, якщо брати фінальну точку, тоді більше шансів, що буде автовикоб. У мене тоді раз так було, як раз... Лайфхаки розкриваються.
[Валерон]
Я дуже зустрівся, що це взимку було, я купував, бо хотів з Ясенів потрапити у Львів і не міг поставити на автовикоб Ясення-Львів, а Ясення-Київ міг поставити на автовикоб.
[Олександр Перцовський]
Я, значить, шукав на одну дату, автовикобу немає, на наступну дату є автовикоб одного потягу. Прикол тому, що я... Один день буде йти до кінцевої, а інший день буде продовжувати...
[Валерон]
Я, коротше, купив отакий квиток, і виявилося, що він не йде через Львів, а він через Тернопіль. Ну тебе ж не шкода. Немає, так. Але не буде такого, що на всі потяги можна буде автовикоб ставити.
[Олександр Перцовський]
В поточних реаліях не вийде. Це ж як в радянський час, дефіцит. З дефіцитом можна боротися, обмежуючи там спекуляцію. Найкраща боротьба з дефіцитом — це збільшення пропозиції. Окрім всіх цих речей, щоб допомагати боротися з спекуляцією, звичайно, найбільша моя відповідальність — це збільшити пропозицію, зокрема таких інтерсіті. В Італії має стати більше, ніж в Твічі. Ми проїжджаємо станцію, яка називалася «Київ-Московський». На щастя, ми привели на Київ «Деміївський», так що «зелізниця» у країні фікуються. А про це доскажу. Ми зараз працюємо, у мене є одна асамбіція, що ще плюс 20 інтерсіті додати. Питаю з вами «Ікелез-Тепо», яке є недобудованим, тому що, по суті, програма по інтерсіті не завершена. Її до Євро-2012 робили, робили, робили, зробили. Наприклад, на Франківськ був експрес, і давно немає. Бо ще не вистачає поїздів, тому плюс 20 – це ціль. Працюємо з паризькою стороною, з усіма, щоб знайти фінансування. Це не проста програма, але вона для України. Просто змінить всю логістику, уявіть, там кожну годину, можливо, приблизно годину буде ритмічна, яка доїмає такого поїзду. І це якась, ну, за всіма дослідженнями, яка змінює вже поведінку людей. Вони просто йдуть в автівку, коли ти знаєш, що ти взяв квиток. В Європі ж часто квиток не на весь, ну, не на фіксований час, а на день. Ти там виїхав, коли 8 ран був, десь там повернувся на стик у 6, виїхав у 8, на стик у 8, виїхав у 10. Для цього і має бути ритмічність. Щоб, скажімо, Київ-Львів, Київ-Харків, там кожних 2 години має стояти інтерсіті. І що цікаво, наприклад, на маршруті Київ-Харків, тому що зараз є 3 поїзди, 60% вже їздять в день, там де є менша ритмічність, там більшість їде нічними поїздами. Сам собі не вірю, що сьогодні ми не в Бермендиктаті, але цей випуск «Прямої Червоної» унікальний. Ми сьогодні катаємось потягом по Києву для того, щоби розпитати керівника «Укрзалізниці» і дізнатися майже всю правду. Про символізм і «Укрзалізниці». На початку повномасштабного вторгнення волонтерські авантажі, наприклад, в Харків. До Харкова я не міг відправити, бо машини не ходили. І тоді, користуючись аспенівською мафіозною... Тим, як ми опинилися тут. Так, користуючись аспенівськими напрацьовками, я випросив і дають мені начальника потяга, ніколи не забуду, як його звати, Володимир Володимир. І я такий є. От, і, значить, я вантажу в Івано-Франківську якісь турніки на Харків. Ну, а він такий суворий чувак, такий... Я розумію, що треба з ним по-харківськи базарити, тому що це от я, вам. Хто? Куди? От, і я примикаюся в предустановлену харківську прошивку. Починаєш підмуркувати. І він одразу там щось... Типу, ааа, типу перцівський. А ти можеш... А ти з ним хороших. Я кажу, взагалі в нормальних. Взагалі в нормальних відчуваю. І він такий стоїть на сходах і мурчить на мене. А я з ящиками, що мені робити? Мені треба до Харкова, волонтерку. І я починаю... От він, ааа, в хороших, з перцівським, він спускається до мене. І я дістаю телефон і починаю писати тобі повідомлення. Це і тут був такий. Він такий, а ти можеш якось йому об'яснити, що от у мене на Салтовки прилітіло, а я був без цього мундіра, а він там з кореспондентами, а що він такий різкий, твій перцівський. А я кажу, та-та-та, я вже йому пишу. Чувак, от так от. Він з мені підходить до мене, я йому показую повідомлення, пишу тобі, дуже дякую за Володимира.
[Фоззі]
Володимир прекрасний начальник потяга дуже. І він одразу кличе стюардес. Замонтажити. Так, це ж монтаж.
[Олександр Перцовський]
Вас з Полтави наберуть. Набері його, візьмі телефон там. З Полтави наберуть, тому що ж воно ж не по розписанню. От ти краса, молодець. Я кажу, так я теж з Харкова. Іменем Перцівського. І тоді це був... Укрзалізниця була одним з головних символів того, що держава встояла. Якось банківська система не впала, хоча і намагалися зробити залізниця.
[Валерон]
Мені здається, залізниця якось повністю змінила імідж під цим.
[Олександр Перцовський]
Тобто ця історія, особливо перевезення в інтерсіті, вона взагалі нашу з Україною характеризує. Тому що скільки тоді закидували туди і коштовних печей, і якісь праши, тепловізори, дрони, старлінки, перші медикаменти. Якось все доїжджало. Це якась унікальна самоорганізація. Люди самі... Відхапили вакзала і там розбирали. І це унікально. Пам'ятають ці кумахи у Львові, які вантажать. Потім партію вантажують раз. Ще, до речі, цікава історія, що до тих часів нашого персоналу... Тоді ж зупинилися авіаліні відразу, і до мене хтось з керівників авіаліні того часу звернувся і каже, «Ну, в нас тверде, без роботи якась залишилася. Давайте вони поїздять». Ми думаємо так, брати їх на поїзд нічного, слідування евакуаційне, з вугільним, з оцім. Це занадто. Там їх точно втратимо. Ми їх запросили на інтерсіті попрацювати. Це майже як літак. Ми вистачили їх на поїзд в одну сторону. Десь вони за переміщеннями і загубили. А наші хлопці, дівчата їздили.
[Валерон]
А чому?
[Олександр Перцовський]
Важко. Їздили на вантаження, вшили когось. Це складна робота. Це ж ті часи, коли навіть спали на поличці багажні для сумок. І коли діти їхали поїздити без вулиці Харків-Лів, бо 13, 14, 15 годин потім через кордон, але стюардесу втримали. Це різні стюарди стюардесу. Для мене це один з прикладів. Цікаво, що той період 1922 року, яким би він не був складним, і на визначеність моєго Оксії згадамо, трошки з ностальгією того єднання, того часу, коли можна було завантажити повний інтерсіті з незнайомими людьми, просто підписати Харків і бути на 100% впевненим, що воно доїде. Воно ніколи не повернеться, але воно з нами є. Це відчуття, що тебе врятують. Ти за один-два телефонних дзвінків до...
[Валерон]
До речі, у мене в 29-му потягі є провідник, який зараз є в літаку, він в Ужгороді.
[Олександр Перцовський]
У потягі трагедія. Він таке оголошення робить. Переїхав в вагон. Все розповідає, їдемо, закриваємо вікна.
[Валерон]
Такий інструктаж. Як почнемо літаку, перед політом робить, зі всіма знайомиться і йде далі. І у вас ж ще тіктокери, провідники багато.
[Олександр Перцовський]
Ми намагаємося підгоплювати такі історії з соціальних мереж, якось відзначати людей. Це і про боротьбу за професію. Намагаємося це зробити системно, щоб не вийшло, що хтось там зняв тікток і він став зікпо. У нас є програма «Сила сервісу». Як досвідчені користувачі додатку, певно знаєте, що після поїздки приходить сповіщення, щоб оцінити. На цьому не завершується. Щомісяця наші поїздні бригади отримують. Є різні номінації. Є просто хто не брав найкращий бал. Є ті, хто зробив найкраще зростання, щоб підтягувались. Це непроста історія. Ти ж не можеш порівнювати старенькі виті вагони з новими. Тому ми зробили різні номінації. Вони тримають особи, тривалі, близьковичні, різні назви. Максимально співставні співставними конкурують. На початку, звичайно, наші поїздні бригади почали проявляти свою винахідливість. Тут Харківські відзначились. Я очікував, що будуть самі робити, але вони пішли далі. Вони враховували, хто є поїзд-конкурент. Брали номінальний квиток, тому що треба було на коротшу відстані. І ставили їм одома. Але ніколи не просили у мене ніхто поставити гарну оцінку, до речі. Навіть таксистів і торецьких готелів. Бачу, вони винайшли трохи інші змуси. Було у неї таке бажання, що як же ви так могли закрити всю програму? Ми її втримали, трошки зробили fine-tune. Але є і системна історія, коли розуміють поїздні бригади те, що від того, як вони спрацювали, це пливає на кімнат 20. Причому ми пішли шляхом не розмазувати, щоб більшій кінкості, невеличка премія 20-30%, в яку вони не помітять. А зробили так, що справді найкращий може дотримати до трьох у кладі. Це все така історія. За місяць? Так, за місяць, в якому перемогли. Ліміт залежить від тих, хто перемогли, від кількості далі. При якій сумі йдеться? Це може бути і 20, і 25 тисяч.
[Валерон]
Оцей хлопець, який їхав у ясеня віз людини Драгобрат, він же точно міг би премію отримати, якщо весь вагон проголосував би?
[Олександр Перцовський]
Так, так, звичайно. Ви ж бачите тік-ток. В мене є тільки правила, я їх ніяк не цизурую. Ми просимо єдине, не співати, не танцювати під російську музику, тому що іноді є такі правила, я так розумію, тренди залітають в тік-токі. Як на мене, це точно такий no-go для українського повідника. Ну якось і супер, не порушувати правила перевезень, робити все безпечно. Але це ми використовуємо і плюс, тому що, дивіться, в нас зараз відео.
[Валерон]
Ти знаєш, коли ми монтували відео?
[Олександр Перцовський]
Так, всі ж переживали, що одні м'ята стріляють, таке інше. Ні, навпаки, ми тут можна зробимо якісь танці з зірками завізничні. Але от як ми використовуємо скорості той самий тік-ток? Зараз є епідемія дітей, які залазять на вагони і є зрум. Це давня проблема. Поверніть з піками, але зараз пішов тренд. Через той же тік-ток йде негатив. Це, до речі, московська історія. Вони залазять на електрички, підтягують фотографи, і ми, як традиційна відповідь залізництва, проведемо місячник в школах. Воно так не працює, тому ми розбираємо популярних токерів, щоб вони тією мовою доносили. Тому намагаємося... Або, наприклад, з'явився дитячий вагон. Для того, щоб у нього більше і більше пасажирів знало, то ми залучаємо проведників. Популярний ефікас тік-токів, який не рекламний, але коли йде така... Мені дуже не подобається, ми від цього відразу відмовилися, коли просто для розкрутки сторінки беруть, не знаю, професійних танцювальників, і роблять такий трендовий танок. Це така штучність, яка не потрібна. — Не кажи танок, кажи танець. — А танок... Танець... А що там, де це є натурально, і життєво, проведники розповідають про своє життя, і тут же розповідають, що це дитячий вагон, це якась новинка, це новий маршрут, воно тут, але це все органічно. — І я бачив, з Дерефеєвою проведничі підняли... — Так, а потім починається колаборація, і вже не відомо, хто кому додає переглядів. — Насправді треба подякувати українським проведникам, що вони не бастують.
[Валерон]
І взагалі, це дуже вирізняє Українську залізницю порівняно з європейськими компаніями, тому що в нас Українська залізниця їде завжди. Дуже багато історій, коли пішов сніг в Перемішлі, і польська залізниця вже нікуди не їде.
[Олександр Перцовський]
— Я брав участь десь в п'яти подорожах іноземних потягами під час повномасштабки, коли стиковки порушувалися, коли...
[Валерон]
Просто жах. — У мене дружина була в Нідерландах, мала з Роттердаму потрапити в Вейнховен на літак. І нідерландські залізничники вирішили бастувати, їздили тільки... Коротше, було доїхати до Антверпена в Белію, і з Антверпена в Роттердам. Тобто, міжнародні вони ще між країнами здійснювали перевезення, а всередині країни бастували.
[Олександр Перцовський]
— Для нас це створює такий один з найскладніших операційних викликів, що робити, коли поїзд, скажімо, польський чи з Чехії запізнюється на дві години, а в нас стоїть наш поїзд. Тут починається одна така дилемма, яка немає, може, штучний телек допоможе розв'язувати, але, по суті, тебе вибір. Або бути тим, за що люблять укрзалізництва, дочекатися всіх, тому що це дуже розчулі... — Ну, угорці, наприклад, не чекають. — Не, угорці тільки можуть дочекатися. Я не вчитав на бух виталійських залізничників, я поводований в них в Суєдиспечерський центр, я намагався це спитати, хотівось правила щодо... Вони з третього разу не зрозуміли це питання, я як кого чекати? Вони ж самі, вони ж взяли квиток, ну, наступний. Не зміг навіть задати це питання. Але це з одного боку, але з іншого боку це ж наша також, яка вже стала мантрою, залізна вчасність. Тобто, якщо ми чекаємо, ми десь зіб'ємо комусь ще графік решті пасажирів. Тому так, це найскладніше рішення, тому що, з одного боку, ти хочеш всіх вирішити. Ну, ми дивимося, якщо настикування, якщо є наступний поїзд. Але, загалом, підхід такий, що довеземо всіх. Те ж саме стосується, коли тривога. Ми для себе, якби це не було складно, ми взяли правила, що, ну, бо інакше це ефект доміно, якщо ти через тривогу зупиняєшся. Перше, це збільшує ризики, тому що поїзд стоїть, люди тут же чекають, концентрація людей. Ми зрозуміли, що їхати це найбезпечніше, але люди можуть застрягти десь, метро не ходить, чи просто не можуть потрапити до вокзалу, чи в укритті. Тоді ми взяли оце правило, що якщо ти під час тривоги не встиг, у тебе є квиток, ми знайдемо як, але посадимо тебе на наступний рейс і довеземо їх. Це, мені здається, один з факторів, який справді, чому люди так псевоїчно навіть можуть спертися на залізницю під час повномасштабки, що це якась така залізна новіність, не встигли, довеземо, пересадка затрималась, дочекаємось, чи довеземо наступним рейсом обстріли, не обстріли. Навіть ця поштова марка, я знаю, що ти влюбляєш марки, коли на день залізничники її робили, то брали, щоб там зобазити. І зупинилася думка художника на тоді легендарні історії. Це поїзд «Красон-2», який поїхав, попав під обстріл, згорів прямо один вагон, його наші робітники відчепили і все решта посадили на інші вагони. А друга частина марки — це прибуття цього поїзду до Львова. Ми домалювали, пописали домалювати маленький деталь — це годинник, якому чітко вказано час, який за розкладом, і який фактор він пробув. Тобто він поїхав з затримкою обстрілу, а пробув чітко за графіком. Ось такі речі, окрім важливостей технічних, вони, як на мене, несуть дуже важливе емоційне забавлення, що наша країна має один з таких залізних стрижнів, якщо можна сказати, з яким можна в цей час драматично.
[Валерон]
Фос, ти ж пів життя провів в потягах, на гастролях. Що ви їли там взагалі?
[Олександр Перцовський]
Та що попало? Ти вибігав, там стоїть потяг 3 хвилини, ти вибігаєш як старший, підбігають бабусі, які тобі пропонують їжу. Ти ані свіжості, ані якості, ані нічого. Ти ще маєш поторгуватися, бо ти з Харкова їдеш. Хозяйка, якщо забрати. І ти набираєш на 10 людей якусь картоплю в пакети, якісь відбивні. І вгадав ти, не вгадав, отруївся хтось. А що влітку? Не отруївся. Потім ти затаскуєш все за 3 хвилини в потяг, в плацкарт якийсь, або в купе по-багатому. Починають всі розбиратися, всі їсти починають, комусь чогось не вистачає, хтось інший любить, не вгадаєш. А тепер все набагато простіше. Замовив піццу на станцію і все. Набагато простіше і смачніше.
[Валерон]
Наприклад, наші друзі з Pizza Day доставляють піццу прямо на вокзал, чи на станцію, чи до потяга. Як завжди, все дуже смачно, гаряче, свіжо, що найголовніше, гарантовано.
[Олександр Перцовський]
Знову скориставшися корупційною складовою, Аспенівською корупційною складовою, повна масштабка, я почав виставляти марки з автографами всіх, кого міг. Ми так десь мільйони, півтора на марках зібрали. І весь час я хотів Бориса Джонсона. Це був пік його популярності в Україні. І, значить, просив я, підсовував на вокзал, зайшов, лишив марочки. Буде їхати Джонсон, підпише. І десь два роки це тривало. І я поставив жирну крапку, бо вже марки перестали приносити донати. Борис Джонсон підписав три набори марок, і ми щось розіграли. Ну, звичайно, на піку популярності ми б там мільйон би зібрали, а так, кілька тисяч євро зібрали, знов таки користуючись тим, що... Давай тобі про Бориса ще розкажу історію. У нас є експлуатація Бориса для хороших цілей. У нас ми знімали кіно про потяг в 31 грудня. І задача була, щоб було якогось відомого людини. І так сталося, що Борис якраз приїжджав, тому його на вокзалі трошки вкрали. А, Борис треба зняти. Так, так, так. Треба знятися. Він такий йшов в кіно, ну, типу, давайте, Залізниця, Коз, і ми його там зняли в епізоді, все, і отак от навіть в нас в кіно потрапили. Це те, що ми Гого робили, так? Це трішки інше в нас. Зараз Залізниця продукує багато зміг, ось дуже мені подобається музикальний фільм. А це був ще один потяг в 31 грудня. Це комедія. Там, де вони сучають новий потяг. Недостатньо зробили цензуру, бо там є моменти, де, наприклад, там Дідзіо, цей машиніст, він там щось перепутав, і поїзд зупинився. Я от з початку думаю, жах, це ж не можна зробити сценарію, це виключити, поїзд має йти до Зарозкого, а потім зрозуміло, що так комедія не зніметься, то дали трошки волю. Були оці от знамениті вагони, вони ще ж радянські, правда? Це вагони для дипломатичної армії? Так, так. У них цікава історія, це вагони, які модернізувалися, деякі вже, до речі, не в радянській, пшонка епохи, це їх модернізували для себе начальники Залізниць. Ну, взагалі, коротка історія українських Залізниць, вона починала з такої передальної епохи, коли начальник Залізниця, це цар, він виїжджає, це, взагалі, цар Елвіс, а коли він виїжджає, Залізниця шкарується об'їздом. Тобто ти їдеш по станції, зупиняєшся, і це в натурі якась там жіночка працює на маленькій станції, її щастя, що зупиняється, як в Полтаві є ворсклаб, тому що цар зупинився, впали пенсне, каже, о, ворсклаб, це назвав річку. От такого пану заїжджає начальник Залізниці. Він, звичайно, в цей об'їзд, йому треба об'їхати свої володіння, наприклад, одеська Залізниця, яка є найбільшою з площі, і щоб все об'їхати, це два тижні. От оправся вагон. Щоб по колу прийти. Тобто не по колу, а всі машули, всі гілки, всі віддалені якісь куточки, всі станції, там сотні або тисячі. Він наїхав, там колороси, ухороси. Ну, жодних сумнівів. Там же йде вся знаць, і от такий об'їзд виходить в поля. Тому ці вагони, вони кожен на свій смак. Чому вони різні? Тому що в кожного був свій смак. Когось золотий, його полюбляв Борис Джонсон, то ще після, і люди не повірять. Вони думають, це якийсь царський осіб, коли я їм поясню, що це вагон просто скромний, не скромний. Голова начальника регіональної Залізниці для себе робив. Він може повірити. А потім я почав пасувати, ми всіх захвали з доріг, централізували. Спочатку вони працювали просто на комарці, як туристичні. Спочатку вони виконали дуже важливу функцію, ми їх віддали під перевезення в егідний шинок, коли було багато там СОПМД, то за різних лікарень, де якісь складні вагітності, їх треба було тут дуже, попри там, без ці біки вакуації, мали їх обережно перевезти. Вони попрацювали на ці задачі. А потім якраз уже з березня почалися перші дипломатичні, 22-го перевезення, то ми вирішили допростовувати дипломатичні поїзди. Трошки їх збили звідки цей малюк шонка стайлу, але деякі зроблені, може не будемо зараз витрачати віно бошти, щоб їх якось модернізувати. Але ми туди намагаємось і тонкий колорит додати, або наприклад, пан Євгенко Потемпе вже відомо додає туди завжди українську кулінарію. Ми, можливо, почнули спробувати ще якісь ще там книжки, багато українських книжок, ціла бібліотека, тому що...
[Валерон]
Іріші для німчих.
[Олександр Перцовський]
Так, іноді ми використовуємо такі націки, як леопарди, коли бувало, то наші провідниці взяли леопардові ці шарфи. Ще радіш, напевно, можна було туди відправити. Та хай вже вітають. Я думаю, що і наші, і наші провідниці, деякі з них абсолютно легендарні. У нас є провідниця, яка стала національною легендою, яка мама полоненого Ореста з Маріуполя, яка використовувала ці поїздки дипломатичні, тим, щоб кожному гостю методично нагадувати, вона і правда була розв'яківка, аж наші полонені залишаються полонені, і це там перші хвилі тоді обмінів і повернення з овців підштовхували один з факторів. Тому, я думаю, що... Я чув, що стюардеси ваші були шоковані, коли Боно із Юту в трусах бігав по тому вагону. Ти видаєш всі... Це один з перших проїздів. Музичний зрок, ще тоді не було жодних палаців України чи палаців спорту тоді. Дуже тепла історія, вони з... Що цікаво, вони їхали з гітарою, повернувалися вже без гітари. Чому? Тому що вони на якійсь зупинці побачили, а це ще час, здається, квітень, чи щось таке. Багато волонтерів на ту сторону, і вони бачать якийсь хлопців військовій формі, які щось там грали в гітарі. Вони вийшли на зупинці, щось з ними заспівали, я чи підписав, лишили гітару там, а ми їх же просили... Оце лод! Оце лод! Треба десь вона ходить. Хтось. Хтось її має, дай Бог. Ці живі, здорові хлопці. Ні, вони дуже були теплими, і вони тоді акапелла заспівали пісеньку про поїзд прямо в... Тому що була установка, не випустили їх, доки вони щось музично не зроблять прямо в поїзді. Вони були трошки не в кондиції виконувати, треба було зупинитись, дочекатись їхнього повернення в кондицію, записати цей музичний... Ви можете його нарізко сюди вставити, він не є. А їхній музичний тоді комплімент. Ну, це була історія, де ми тоді ж перших пасажирів, щось у нас там того ж Джасин Трюдовин, він також був на піку популярності, записував якісь обажання. Але, слухайте, ми, ну, взагалі, скільки знаменитих людей їздило, ми могли б, ну, їздити пізніше. Чому я на них мав потрачати час, але деякі такі історії, вони перетворилися на історію багаторічної дружби, яку дуже багато продали і Україні, потім і Зелізниці. Одна, звичайно, з найяскравіших, це наша дружба з Говардом Баффеттом, який, от, просто, він перший раз до України приїхав. Думаємо, Баффетт, Баффетт. Звичайно, всі знали про батька, ніхто не знав про сина. Думаю, а давай... На моністрат про нього розповідав. Ну, він один з його друзів. Насправді, ви побачите в Україні, я думаю, сотні людей, які скажуть, що Говард їх друг. Це щиро правда, тому що він, справді, відписує з усіма. Так от. І ми познайомились, подорожувалися, і зараз з цього народилася ціла плеяда крутих проєктів. Від поїзду «Кухня», який на Харківщині годує, то зараз і «Арт Трейн», це поїзд-виставка, який подорожує країною з виставки. Це твоя презентація якого була? Була тут. Пан Жадан нещодавно в ньому розповідав вірші, впевнений, що Тинамака зробив якусь акустичну версію. Та зроблено. В ньому є програма «Залізна зміна», якою ми суперпишаємося. Це для української молоді, яка повертається. Дуже дякую, бачте. Хоче не бара, а я обслуговую. Але бари мене не п'ють. Мене завжди забирають. Лишаю трошки на м'ясо. Так от, Говард і Україна. Програма «Залізна зміна». Ми відчуваємо, що в нас є... Ми відвезли стільки дітей за кордон, до мільйона, за різними оцінками. І якось є відчуття того, що треба і повертати. А коли є якесь відчуття, то треба його притворювати в дії. Ми зробили цю програму. Є ізраїльський приклад, називається «Таглі». Ми беремо нещодавно багато дітей. Це табір. Їдуть, і вони поки... Ідея — любитися, кохати Україну. Ми взяли нещодавно групу. Це з 12 країн, 50 підлітків. Привезли їх сюди. Показали їм красу Карпат. Незвичайно, ми їх не веземо зараз на схід, бо навіть Київ вже батьки не дозволяють. Більшість — це ті, хто поїхали рано. Відразу, практично, під час вторгнення. Багато хто з... Кикали від окупації. Ті, хто мають найгідніший досвід. Зараз вони повернулися. Вони справді не хотіли їхати. Я особливо пишаюся, що більшу половину подали документи в українській виші. Тому... А навіть ті, хто залишаться, там за кордоном вивчатися, в них буде ця історія цікавого месті.
[Валерон]
Ці вагони, які їх забрали у керівників регіональних залізниц, вони ж у Львові сідають, правильно?
[Олександр Перцовський]
Різні точки. Найважливіше з точки зору безпеки, це буде, якомога, більше непередбачено. Тому ми змінимо точки посадки, точки висадки, щоб бути менш передбачуваними. Але повірте, після того, як ми відпрацювали з президентом Сполучених Штатів, це взагалі унікальна ситуація. Ніколи не їздять в неконтрольованому авіапросторі. По суті, це завжди він їздить на своєму літаковій, який вони слуговують. Ну, а це, щоб ви розуміли, паралельно, це вже зараз можна сказати, паралельно поїзду їхали два резервних кортежі. Були підняті в Польщі два гелікоптери, щоб, якщо що, вилітати. І в мене особливий елемент теплої гордості, це дещо в якийсь момент в нас таки був центр управління цим проектом. Вони зателефонували і попросили захильмувати, прокильмувати поїзд. Тому що кортежі відстали, я думаю. Є СМЕ.
[Валерон]
Поз, повертається наша рідненька УПЛ, новий сезон. Давай зараз з тобою зробимо прогноз на нього.
[Олександр Перцовський]
Ну хоча б першу трійку. От перші три місця від тебе на сезон 25-26. Ну, амбітно виглядає Шахтар зі своїми бразильцями. Я думаю, що в них великі шанси на повернення на першу сходинку. Я думаю, що ризикну. Я буду радий, якщо я помилюся, але Шахтар Динамо Полісся.
[Валерон]
Шахтар Динамо Полісся. Добре. Мій прогноз. Ну, звичайно, ти, як і всі експерти і букмекери, правий в плані Шахтара на першому місці. Але я поставлю Динамо, щоб відрізнятися. Нехай буде Динамо, Шахтар і Карпати. Чи прийде час, чи прийде час. Ви можете залишити свої прогнози в коментарях. А ми тільки нагадаємо про те, що титульний партнер УПЛ, компанія VBET Україна. VBET і УПЛ разом сильніші. Ви багато чого не можете розповідати з тобою.
[Олександр Перцовський]
Я вже розповів. А є люди, які просто на Інтерсіті приїжджають? Чи ні? У нас міністерка побереження іноземних справ в Німеччині. Нам прямо люди сказали, ми вінці, ми демократи. Демократи в політичному сенсі. Демократично, де все сталося, вони прям взяли собі вагони Інтерсіті, їздили, якісь інтерв'ю давали. Ось, зараз я тобі, я зберіг одну твою фотку. І Борис, до речі, Борис Джонсон як пару поїздок робив в Інтерсіті. Ось, дивись. Я просто зберіг. В мене від ці фотки IQ подовжує. А оця тінь-трійка, теж легендарна поїздка. Потім фотографії з вагони облетіли всі. Трошки наші супостати, вони ще тоді обіграли, що там лежали серветки української залізниці. Вони сказали, що щось Макрон нюхав. Ми готові були здати на експертизу ту серветку. Я, до речі, ще пригадав про Бориса Джонсона, як ми його ще використали. Це прям експлуатація Бориса. Іннас є автором оголошень в Київ Сідіекспрес, наша улюблена електричка, яку ми в Києво забрали і привели до Ладо. Там є на святкові дні різні славетні наші герої, вони оголошують зупинки. І Борис дається дарницю. Оголошує Борис Джонсонюк, тому ми так його поюзили. Але ця держава платить, правда, за їх перевезення? Там залежить, в більшості свої це або їхнє посольство, або хто як. Є якісь речі, які замовлені нашого МЗС.
[Валерон]
Але вони можуть вибрати вагон, так?
[Олександр Перцовський]
Коли є можливість так, але іноді сканіться, коли вони їдуть всі разом. І тут є дуже спевна політична конструкція, тому що коли їхали втрьох, вони всі зібралися в Макрона, і там було навіть на запису є прази, що щось в тебе вагон кращий, ніж в мене, і вони ж це відразу інтерпретують. А там ще була історія, тоді президент Польщі, чи прем'єр-міністр, він не встиг. Якось в нього головісти зібралися, що їхало троє, а він один. А в Польщі це якраз було напередодні виборів, і там прям дипломатичний скандал. Мені там телефонували безліч якихось польських журналістів, тому що в них вийшло якесь розслідування, що українці проявили якусь неповагу, що троє окремо, наш окремо. Я там всім пояснив, що, шановні, це суто логістика, що немає цим політичної підопліки, тому що Польщі почав розігрівати таку історію. Це з ним поясне, але звичайно кидаємо жереб, намагаємося, щоб кожному було краще, але секрет цих дипломатичних поїздок, чому в нас же є, окрім політичних зірок, в нас є бізнес-люди, які мають свої прайведжети, мають свої острови і таке інше, але вони всі там супер лишаються задоволеними сервісом УЗ, це в кастомізації, тому що ми під окремих гостей знаємо їхні там улюблені страви. Під окремих гостей, от як їхав ще попередній державний секретар Сполучених Штатів і... Майже гіби-гітару, це ще до того, це наступну поїздку він виступав в армендиктат, а тут була наступна історія, він сідав на посадку і ми включили... Якось Дізно просто вивчили... А, це, до речі, Альона Гудкова, ми тоді з нею співпрацювали, вона підказала в учолі його біографії, що він колись там в студентські роки був рок-музикантом. Ми включили на відправленні його пісню, і він такий завмар на іншому кінці світу в Україні, і це якось його так тригернуло в гарному сенсі, що нас ов'язують і спільна культура нас якось, ми ніби і далеко, але близько він дуже проникся, і справді його потім візит він вже безпосередньо взяв до руху гітару. Але оця кастомізація, вона допомагає і мені справді круто від цієї унікальності Укрзалізниці, що ми з одного боку перевозимо в такому соціальному сегменті електрички, веземо когось на дачу посадити картоплю і робимо це за кіпійки. Це потрібна історія, і робимо її максимально чітко. З іншого боку, люди, які там десятки мільярдів доларів статків і вони їздять поїздом і вони навіть, коли мають змогу зупинитися там в котелі, найкраще кажуть, та ні, давайте ми там на ходу краще ми поспимо в поїзді. Ну це дуже приємно. Ви знаєте, що є сегменти бізнесу як тобе там пятисерковий котель все заточено під цей сегмент є там лоукост, все заточено під цей А ми в якось такий унікальний ніш що від електрички до супер преміум намагаємося це все поєднати це дуже круто. Ми про стиковки згадували, зараз же євроколію будують з Чопи до Ужгорода, обіцяють. Я вам обіцяю, що в момент, коли ця програма вийде в ефір вже буде відкритий рух, може ще не поїдуть поїзди, але вже буде можливість технічна сісти в Ужгороді і доїхати до будь-якої точки Європи без пересадок європейської полії. Без перевзування в поїзд.
[Валерон]
Можемо трохи розповісти людям, як це відбувалось.
[Олександр Перцовський]
Можна було сісти в Чопі, переїхати в Захонь, це приблизно кілометрів 20-30 на угорській стороні. Менше навіть.
[Валерон]
І там потім виходити зі жінки, в основному діти з валізами та тугорський потяг вже прийшов біжать, їх там закидають туди пересідають, щоб потім їхати до Будапешта.
[Олександр Перцовський]
А тепер, виходить, можна буде сісти в Ужгороді І в планах Львів. Так і є. Чому цей проєкт важливий? Тому що це перший проєкт, на який ми отримали європейське співфінансування трошки нашого бюджетного. Це дуже важливо, тому що ми ніколи не розподуємо залізницю так, як ми хочемо, суто за українські гроші. Це просто не співставні ресурси. Один тільки Deutsche Bahn на 5 років наступних вкладає 107 мільярдів євро тільки в інфраструктурні проєкти. Тому нам потрібно показувати клас реалізації проєктів за європейські кошти. А дають тим, кого... Ну хоч який буде, вже не наші. Просто буде на нашу територію. У нас є амбіція, сподіваюся, це зараз не розвитись по заголовках всіх європейських газет, у нас є амбіція стати таким лоу-кост, але крутим лоу-костером в Європі. Можливо, тобто свого часу вийти на той ринок. Це, до речі, якщо ви подивитесь на авіацію, там найуспішніший лоу-кост-оператор, вони не є з провідних країн. Є Візеєвці, Угорщини, і Ривальді. Ривальді, як приїздив, до речі, легендарний Майкл Олівій, це ось моя історія, він легенда для мене. Тому колись, я вірю, що і «Укрзалізність» зможе вийти в цей себмент, тому що можна тут збудувати депозер, воно пише, що є робочою силою.
[Валерон]
І, умовно, що бугорці з Ахонів-Будапешту їхали на нашому потяжі.
[Олександр Перцовський]
Це купували. Але в тому ж сіті, це вже був ринок конкуренції, туди будуть запалити і європейські гравці. Але, чому, повторюсь, цей брак важливий, тому що він європейський, ми його виконали з випередженим часом, попри війну, попри там нестату поштів. Всі негарасне зробили. Нам вже повірили, тому що в національній стадії нам зараз 76 мільйонів євро дали вже на проєкт «До Львова». Це не весь його бюджет. Весь бюджет понад 90 мільйонів, але погоми такі. Чогось можна почати. Так точно, тому ми побіжимо. Але, загалом, ми ніколи не перешиємо Моксю, у нас 20 тисяч кілометрів йти до європейських коліг. І це буде неправильно, тому що для вантажів напиточивша колія краще, тому що в нас дуже важкі поїзди, по 6 тисяч тонн, це в Європі типово немає. Але для пасажирів створити хаби у Львові, Ужгород, Чернівці, туди довезти по євроколіїв, поєднати їх між собою, щоб далі була там зручна пересадка. Тому що це маршрут, який цікавий навіть кому відкриється авіація. Тому що з Києва, ну навряд чи, ти там до Відня будеш їхати дуже довго поїздом, але от зі Львова нічним поїздом, чи навіть інтерсіті, до Відня, до Праги, до Кракова, до Варшави, це точно може вигравати. Якщо ще є люди, які бояться літати, як я. Це окрема категорія. Плюс ми всі віримо, що ми станемо частиною Європейського Союзу, відповідно, ми ще там годину-дві виграємо на кордоні, і це буде відразу прямий поїзд. Тому на цю перспективу це точно крута історія.
[Валерон]
А ви за стосунку, можна буде купити колись квиток на закордонний потяг?
[Олександр Перцовський]
Я думаю, так. Ми з більшістю операторів зараз інтегруємо, щоб могли подавати їхні номерці рейсу.
[Валерон]
Бо це ж квест трохи, купити квиток.
[Олександр Перцовський]
От в моїй дружині купували в Відень квиток, і є тут діжурів на вокзалі. І зараз це все онлайн? Так, зараз раду віддам. Дуже дякую. Треба на експорти, щоб потім, як про Макрона, не казали, що це серветка, якраз вона така. Так, так, так. Нашу репутацію вже... Квест пов'язаний перед усім з браком місць. Тому, до речі, це відкриття додаткової колії і можливостей, він допоможе більшості... Чому ми не можемо швидко розширити рухомий склад? Ми в Європі, є ринок, є ринок бувший, що називається, Друге життя поїзд. Ми взяли там, Deutsche Bahn нам взяли якісь три вагони, може навіть на монітар надали, як там автобуси країні їздили, але 15-20 ні в кого немає. Це, до речі, так коли в «Укрпошті» працював, ми про це згадували, то в мене одна з перших новацій ми просто взяли, окрім цих білоруських МАЗів, взяли нормальні бігушні там Мерседеси. Я пам'ятаю, перший раз водій сів за кермо Скані чи Мерседесу, там була навіть кавоварка, ще щось. Вони не могли повірити. А це було експлуатативніше, ніж купувати там нові МАЗи, а в країні брати в нас брати бігушне було нерозумно, тому що перевантажені вони всі десь по полях їздять. А от бігушна Європа для нас була та категорія. Так от, в «Зелізниці» цей сегмент на колі 15-20 відсутній, на жаль. А от 14-35, вже можемо, повертаючись до нашої амбіції їхати в Європу, можемо взяти бігушний рухомий склад, його модернізувати, додати нашої української гостинності і впевнений створити нормальну конкуренцію європейцям. Ну від хабу до хабу. Так, так і буде. А якщо будемо завершувати про сільські природження, про комфорт. Отут же є інтернет. Ми в усі поїзди інтерсіті провели інтернет. Дай Бог здоров'я пану Ілону Маску. Він в перервах між дільними заявами все ж таки робить скороші речі і воно базується на рішенні цих комикс-старлінків. Тому, що я колись починав працювати, це до епохи старлінки були марахувалися, буде був занадто дорогий. Не виходило. А зараз старлінки, десь 4-5 старлінки стоїть на поїзд. Тут стоїть мультисім, воно все збирає в один канал. Його балансує по поїзду і надійний, пристойний. Я вчора буквально приїхав з Дніпра до Києва. Цвінки, відео, цвінки, все спокійно. Але зараз, при відкритті Сікетнику, це ще не буде.
[Фоззі]
Ви ж будете це продавати?
[Олександр Перцовський]
Поки що це тест, тому що буде, більш такі пакети будуть дорожчі. А ми працюємо тим, щоб і в далекому слідуванні був інтернет. Вже цього року досить значній кількості вагонів. Але я не знаю, можливо, є мото-поїздно-романтик. Починали з того, що це ж, коли в тебе немає зв'язку. Я серіали в дорозі дивлюся.
[Валерон]
Моє наступне питання було, коли в 29-му потягі буде інтернет?
[Олександр Перцовський]
Чи це неможливо? Це справдливо можливо. Це ж флагманський потяг. З них почну. Не бійся. Кожен другий з глядачів Прямої Червони не підписаний на наш канал, а потім підходите на концертах і кажете, нам так подобається Пряма Червона, що подобається Пряма Червона, підпишіться на Пряму Червону і буде вам щастя. Ясно?
[Валерон]
Просто дуже влучно ви в якомусь інтерв'ю казали, що чому ви їдете потязі, це прям про мене, тому що ти їдеш за кермом, ти почти не занятий, ти можеш чимось займатися, можеш бути ефективним. Ви так класно про це розповідаєте. Я такий, так, я хочу бути ефективним. Я сідаю потязі в Ужгород, я зараз сідаю через Євроколігер, раніше щоб хоч до Мукачева був інтернет, а тепер ти просто виїхав з Ужгорода і все, немає інтернету.
[Олександр Перцовський]
Він наступний раз буде у Львові. Трахи буде у Львові і наступний раз в Піві. Зробимо, а я думаю, буде трошки на стелі, тому що я пам'ятаю, коли там літак, це був простір, де все. Ти можеш бути легітимно без зв'язку. Для мене це було супер продуктивно, тому що ти можеш там щось спланувати, продумати таке інше. А тепер на багатьох літаках вже...
[Валерон]
В Людганзі можна купити...
[Олександр Перцовський]
Я думаю, що це розруйнувало цю еру. Колись будемо зі стелі згадувати, що були моменти, де ми могли... Повершимо. Але просувається прогрес, його не спинити, тому ми працюємо на те, щоб вже цього... цього року в флагманських поїздах в великій кількості він почав з'являтися. Старлінг, люди кажуть, що ви дурні. В нас взагалі є спеціалісти фейсбука, як ви знаєте, в футболі. Усі розпораються краще за фозією. У тому, як керувати залізницю, як воювати війною, там ще є кілька дисциплік. Так от, всі кажуть, все ж просто. Поставив Старлінг і запрацювало. Насправді найскладніше це зробити мережу, тому що ми ж не можемо просто зі Старлінга фільтрувати трафік. Старлінг, я там через Польщу, ти не можеш ані російський заблокувати сайт, а нічого. І його може будь-хто хакнути. По-друге, ти маєш балансувати, тому що і ти просто ставиш, ми ставимо там десь на дипломатичні рейси, воно десь до шостого купи добиває, далі вже при кількох підключеннях вже не працює, тобто приходиться вже балансувати. Тобто треба певну мережу розгорнути. Ті якраз найросійські сайти читають, ті користуються.
[Валерон]
Пришвидшити шлях, це дорого.
[Олександр Перцовський]
Мій улюблений анекдот, почну з нього. Проходить, тобто, керівник залізниці якоїсь, каже, проєкт на 3 мільярди євро, можна там зробити поїздку з точки А в точку Б, не 6 годин, а 4. Так, почухав репорт, каже, давайте, може, ми наймемо найкрасивіших провідників і провідниць, будемо розвивати там Дон Трійон, це буде поштовх. 3 мільярди євро буде, це ж Аниту, з міфічної життя. Каже, люди витратимо на 3 мільярда 300 мільйонів, і люди будуть просити їхати на 4 години ще довше. Тому, це анекдот, в кожному анекдоті є трошки істини, оскільки ми не завжди можемо присхорюватись. Треба зробити сам шлях насиченим, інтернет, харчування, дитячі волони, щоб люди цей час... Спочатку квитки аби були. Кондиціонер. Зараз про нього розкажу, це одна історія. Друга, якщо повертатися до пришвидшення, над цим працюємо, але це дуже великий вклад інвестицій, тому що це навіть питання не рокового складу, це питання інфраструктури. Якщо подивитися, в нас є шляхи, коли їх запускали в 2012 році, можна було там Київ двів, чи Київ-Харків заїхати, там умовно кажучи за 5 годин, а зараз це 5.30 чи 5.40. І в основному додали через те, що протермінована інфраструктура, а для безпеки, що робиться, якщо в тебе не виконується достатня кількість ремонтів інфраструктури, ми з безпекових міркувань маємо обмежити швидкість. Ми це перевернули, по суті, у нас всі останні роки, там десятки років, був накопичувалося тут рік, виходило, ну, протерміновувалось більше, ніж робилися ремонтів. Ми зараз, попри війну, переломили це, і ми починаємо цей 2025 рік стане одним з перших років, коли кількість зробленого буде більше, ніж протермінується, і ми почнемо цей накопичений борг закривати. Потім це буде десь років 10, якщо буде йти таким темпом, і, звичайно, ми будемо вперед усім на магістральні шляхи, там, де рухають всі інтерсидії. Але це дуже дорога історія. Чому так відбувається? Тому що в Україні їдуть і важкі вантажні поїзди, і пасажирські по одним коліям. Хочеш б там побачити, наприклад, тут ж Японія, там щін концент, все окремо мережа, а вантажні, вони своїм вагою, по суті, вони весь час збивають рейку, і її потрібно постійно ремонтувати, щоб підвищувати швидкість. Але тут ще одна унікальна історія. У нас же раніше рейка все була Паріпольська ЗОВСТА, а вона в Україні була. Із зруйнування Авторитара ЗОВСТА, вони, в суті, опинилися взагалі без постачання рейки. І зараз ми там зібрали команду постачальників з усього світу, щоб розуміло, в нас є рейка зараз з Японії, з Австрії, з Китаю, буквально вчора прийшла перша рейка. Ми спілкуємося з нашими металургами, це була для мене мрія, щоб ми не просто експортували руду, а потім завозили рейку, а робили її тут. Там дуже великі, сотні мільйонів інвестицій потрібні, але ми готові навіть, знаходячи модель, давати їм на 10 років контракт, бо в нас постачання потреби десь 60-80 тисяч тонн рейки на рік. А там, щоб була якась мінімальна економіка виробниця, то треба 200-300 тисяч тонн виробляти, ну, в китайській, ми розуміємо, обсяги. Відповідно, там потрібно їм відразу і експорт виходити, а ці ринки досить, ну, змагальні. Ми ж ніби вільний ринок, але в Європі, повірте, ніхто не чекає нашого виробника, але, ну, я дуже сподіваюся, що мають бути якісь і сетєві інвестиції, це було б круто справді.
[Валерон]
Я так розумію, наприклад, щоб пришвидшити потяги, які ходять через Карпати, треба побудувати тунели.
[Олександр Перцовський]
Зараз є таке питання, якщо за все взятися, ти бачиш мільярди-мільярди євро, роки-роки-роки, і хочеться опустити руки. Ми в будь-якій задачі є те, що називається «квіквіни» або «low-hanging fruits», той фрукт, який можна зірвати. Тому ми насправді прошвидшували досить багато. Десь це практичні речі, це повідмовлятися від зупинок, постійно аналізувати. Є зупинки, які додали колись, бо якийсь було звернення до народного депутата, вони ж дуже люблять... Так, з Межовитального округа якийсь написав, до нього хтось, там, один пасажир на рік проїхав, написав звернення, а там, щоб відмахнутися, ну, зробили зупинку. А кожна зупинка, це ж розгін, гальмування, це втрата часу. Тому перетираємо ресурс, дивимося, якщо немає пасажиропотоку, закриваємо зупинки, знаходимо альтернативні. Деякі речі, раніше я згадував, що в нас було шість поводальних князів з Залізниць, і кожного затраяли за вчасність. Кожна Залізниця в межі своєї Залізниці трошки собі докидувала буферу. Ну, думаю, навіщо будуть питати за вчасність? Тому ми там 10 хвилин, а вони спирались, щоб спорити весь графік, кожен там на своїй ділянці проєктував. І кожен по 10-15 хвилин, я кажу, трошки там на... лишу собі 10 хвилин, але коли ми... Поїжджає поїзд 4 Залізниці, де кожен по 10 хвилин, от тобі і буфер. Тому ми позрізали максимально, і постійно насправді вже маємо ці речі. Є іноді це просто, ну, таке планування розумне, що йде вперед, де попускають. Це ремонт локомотивів, тому що іноді обмежують, чим фактором йде локомотив. Це іноді питання ефективності. Чому важливо підтримувати поміж цією бюджетною Залізницею? Тому що коли ми їдемо міщним експресом, швидкісним поїздом, то в нього є вагова норма, це з якою швидкістю проїхати, ти не можеш додавати понад 10 вагонів, але з точки зору ефективності вести легковажний поїзд, легковажне, визначене слово, недостатньо ваговий поїзд, це неефективно. Тому тут така багата факторів, але є на чому. Тобто можна пришвидшувати, ми, насправді, є приклад, де на годину, на півгодини познаходило таких шматків, і це поробили, і, звичайно, коли ти вже найпростіші кроки зробиш, далі робити складніше. Але ми не зупиняємось, тепер епоха ремонтів інфраструктури, ми будемо піднімати, ми не просто ставимо ціль відремонтувати скільки-кілька кілометрів, ми розуміємо, що це дасть там вихлоп, там, хвилини, хвилини, хвилини, принаймні, зупинимо. Задача цього року — це зупинити сповільнення, відштовхнутися від на, йти вперед з нарощенням швидкості. — І про кондиціонери ви щось хотіли сказати? — Про кондиціонери, дивіться, у нас завжди була... — Просто є така штука, треба, щоб потяг, це половина, розігнався. А поки потяг розігнався... — Доповідай, перша. — В нас є половина парку, в якій взагалі вагони немає кондиціонерів, це було дуже зручно, ти, що, ти відмічаєшся з кондиціонером, це сніжинка без кондиціонера, це заказ. — І він дешевший. — Трошки дешевший. — Дуже зручно, перебиває, я двічі їздив з вибитими вікнами, дуже зручно. — Головне не лягати до вікна. — Проходу от так от. Так от, закінчу. Прийшли після мене такі потужні інженери нашу пасажирську компанію, вони кажуть, ми візьмемося за цей виклик, ми зробимо навіть ті кондиціонери, ті вагони, коли ніколи не було кондиціонування, зробимо в них якісь рішення. Вони почали, взяли такі побутові кондиціонери, зробили кілька тестових, в нас же є під 20 вагонів, які взагалі ніколи не передбачали кондиціонування, і досить, не те, щоб їх повністю перебудувати, капітально відновлювання, ремонт, а досить програматичний спосіб, поставили туди систему кондиціонування. Вони вже зараз, вони там не холодять прямо на максимум, але це прийнято. Це вже зроблено, 3,20, далі може тупувати, я думаю, що можуть і гріти. До речі, з обігрівом, завдяки вугіллю, плюс-мінус. А от кондиціонування воно рішає. Це одна історія. Друга історія, про яку ти кажеш, там, де потрібно розігнатися, справді вагони, вони, більшість моделей, всі практично, в них кондиціонування йде від генератора. Але ми розпочали всиновлення більш місць таких. Це та історія, де, знаєш, воно ж так є, і статус-кво його не змінювати. Думаю, який статус-кво, давайте пошукаємо. Ми знайшли все ж таки, технології змінюються, батареї більшої ємності, почали їх тесто вставляти. Ми їх зараз, такі вже під 40 вагонів, які можуть і на зупинці охолоджувати. Ми їх зараз використовуємо переважно під міжнародні поїзди. Чому? Бо там дуже довго вони накриваються, потім стоять на митниці, нікуди не їздять, потім трошки проїхали, знову митниця, тому ми там ставимо пріоритет. Цього літа таких під 40, наступного літа, думаю, перекривимо. Не всі вагони мають можливість це ставити, але це окрема програма. І встановлювати кондиціонування там, де його ніколи не було, і встановлювати батареї підвищеної ємності там, де мало залежали від швидкості. Але звичайна система. Ми от оголосили закупівлю і вірю, що до виходу вашої програми, можливо, навіть підпишемо контракт взагалі на вагони нового покоління, тому що, як не крутий, навіть нові вагони, в нас вагони пасажирські, це все кошти з бюджету України, ну, там, по суті, в Україні зараз є один виробник, і це унікально, що вони збереглися. Ми зараз от очікуємо, буде 150-й вагон вже, який за мою каденцією, скажімо так, був замовлений. Я бачив, ти виставляв нові плацкарки і вагони. Так, були перші, перші плацкарти. Це, до речі, найкращі НПС, найкращі відлуки, тому що це очікування реальністі. Люди проходять на... Ну, взяли собі плацкарти, думають, що там? Це мене, до речі, найкраще... 36-й, 54-й... Запрошую, так-так-так, там вже є навіть більше місць. Так от, це найкраще здоволення бути на пасажирській плацкарт, коли люди очікують. І пробуваємо такі всі нові плацкарти, все таки вишучають, оба прийдуть наш новенький плацкарт, як космічний карапель, там USB зарядки, кондиціювання, люди там не повірять мені. І одразу починають пиліти тик-токи, там мільйони просмотрів, переглядів оцих відео. Так от. Але все рівно, це вагони, двугільне опалення, кондиціонери від генератора. Ми від цього йдемо. Перші п'ять вагонів, вони дорожчі, але вони мають більший термін життя, там, біля 50 років. Вони мають там більший кузов, от як габарит ширший, і вони мають незалежну кондиціонерську зупинку. Це ж у нас є один уславнений член наглядової ради, це одна людина, така висока. А він досі член наглядової ради? Так, так. Не можеш поки, так? Ну ладно. Не хочеш казати, не казати. А що буде? Прямо метр 90 можна буде поміститись? Ну, буде краще. Буде до COVID 20-30 сантиметрів, тому що наші габарити, оце ми зараз їдемо, оце поїзд в нього в офіційний габарит Т, це більший. Ну, вийнець ти маєш на увазі. Він не поїде за кордон, тому що там, навпаки, потрібно бути ще вище. Але отут він нас проходить, тому ми максимізуємо можливісті. А відтак ці вагони, це не швидко, і завжди було, тому що вони коштують довше, і виробляти, коштують більше виробляти довше, тому я завжди робив вибір на користь більш дешевих. Ми покращували, робили такі гігієнічні, косметичне покращення, але замовляли, щоб більше і швидше. Але зараз відчули, що вже настав час, тому ми робимо 95 замовлення цього року. Це 95 вагонів покращених, але старого покоління, а 5 вже повністю сучасних вагонів, тому що я замовляю на 50 років перед. Це я, може, не доживу, ну, дай Бог, доживу, до кінця їхнього терміну експлуатації. Хочеться після себе не тільки кількість, лишати щось, що не будуть на нього дивитися, як, знаєте, або вони будуть змушені просто за 20 чи 10 років писати, тому що це буде, ну, моральна, застаріла конструкція. Тому, якби не було складно, ми цього року замовляємо ці перші 5, і далі вірю, що кожного року буде, ну, змінюватися пропорція, буде менше старих. Ми не можемо відразу замовити, перейти на це нове покоління, тому що, ну, ще потрібна і кількість. Адже у нас 2 тисячі вагонів, їх потрібно оновлювати. Ну, такий, такий оп, тому це буде добре.
[Валерон]
У вас же точно є історія про кондиціонер в потязі, чи про квитки, чи будь-яка історія про подорож у Кирзалізницю. На все це чекаємо в коментарях. Пишіть від душі, все прочитаємо. Мене про це говорили, просили спитати останнє про вагони. В Херсон, да, є потяг, але йде до Миколаєва гарний потяг, а в Миколаєві пересаджується в Плацкартний, і до Херсону вже їде, ну, гірший, скажемо так.
[Олександр Перцовський]
Ну, не зовсім так, там, він чіпляється, тому що це пов'язане з безпековими організаціями, кілька разів було на межі, які люди, зокрема співробітники поліції, які супроводжували посадку-висадку, тому ми для себе прийняли рішення, на Херсон їде тільки обмежена група, та, яка, ну, не має сенсу, якщо ми віземо ще п'ять вагонів, то люди розкидані, це робить посадку-висадку довше, відповідно, наражає всіх на ризик. І наш персонал, і пасажири, я був там буквально три-чотири тижні тому, ну, це, по суті, зараз така охорона випередки з дронами. Ти приїздиш, формула один, тепловоз з обох боків, щоб навіть не втрачати час на об'їн, люди чекають в окритті, вони тут вже одні заболіть, інші випадять, сідають ці вагони, ми не перевіряємо ні квадкінчового, просто вони сідають, і далі починається рух з воротніх бік, і потім прилітають дрони, хоча ми там робимо певні кроки захисту. Тому їдуть вагони обмеженій кількості, їдуть, насправді, найстарші, тому що він, по суті, готовий їх там втратити, як вже втрачали. Ну, це реалії нашого життя. Тобто вибір або їхати в якомусь найбільш безпечному форматі, зберігаючи сполучення, або його обривати, а я вже казав, там, отаві лінії, всі перші деньні повномасштабки прийняли рішення, що безпека понад усе, ми зупиняємось. Для нас такий навіть вибір не стояв, тому що, ну, коли би до мільйони людей чекали, ми ж ці фотографії з Гарківського вокзалу всі бачили, варіанту не їхати не було. А провідники отримують якусь доплату за цей бачок? Наш весь персонал, не тільки провідники, весь персонал, який працює в зонах наближених до бойових дій, отримує якусь доплату додаткову. Чи воно достатньо? Вони можуть відмовитися? Вони можуть відмовитися. Ми ж не військова структура. Це робить, до речі, залізничників унікальними, в них набагато, на жаль, гірший соціальний захист, вони не мають... Я про це там не кричу, але буквально вчора повернувся з поховань наших залізничників, які загинули, відвідував в лікарні тих, хто були поранені. Ми там, звичайно, підтримуємо, допомагаємо. До мене були такі дуже теплі слова, бо головна лікаря лікарні Мечникова сказав, що керівники організації приїздять провідати своїх це спецслужби і УЗЕ. Це дві структури, де, буквально, там стоп, рівня, люди приїздять. Для мене просто, знов-таки, це та історія, де люди не під примусом, не під якимось зобов'язанням, але вони їдуть і продовжують виконувати свою роботу, на жаль, не маючи достатнього рівня захисту. Хоча ми зараз полобіюємо один законопроект, я прийнятий, до речі, Верховної Ради, от також використовував майданчик. Законопроект, він називається про додатковий захист співробітників і об'єктів критичної інфраструктури, нібито спрямований на те, щоб не тільки залізничники, але й енергетики, комунальники, от ті, хто йдуть і попри обстріли виконують свою роботу, щоб вони не на рівні військових, але на прийнятому рівні, там, здається, мільйон за загибель, якісь там компенсації за поранення отримували. Але правда в тому, що цей закон не запрацював. Там є такі формулювання, які по суті виключають, ну, воно в теорії є, але далі ми там з усіма юристами приходимо в пенсійний фонд, і їм через ріко, оп, бачите, кому вони там стоять, до побачення. Тому ми з народним адаптатом, я думаю, поборемось за те, щоб його трошки видозмінити, і, ну, був підвищений рівень соціального захисту. Давайте нарешті я поставлю питання, яке мене дуже цікавило. Ти прожив достатню кількість свого життя в найтехнологічнішому місті світу, в Сингапурі. Так, там поїзди без машиністів, трьох, самі їздять. Твоя улюблена історія про Сингапур, тому що моя — це про плівки. Я думав, твоя про сігарети. Ні, сігарети, ну що, там на кожній цигарці має бути наліпка для куріння в Сингапурі, або тебе пахецують. Про плівки. Китайці люблять пліватися, в них постійно плівательниці. Лі Кван Ю, він же Гаррі Лі. Його не подобалося, коли люди плюються, і він впаяв їм такі штрафи, що китайці відучилися. А там ж Малайці, китайці, хто там ще?
[Валерон]
Індії.
[Олександр Перцовський]
Більшість частини індійців з півдня Тамінської. Коротше, Лі Кван Ю відучив китайців плюватися.
[Валерон]
Я думав, ти хочеш запитати, як...
[Олександр Перцовський]
Яка твоя улюблена історія про Сингапур? Ну слухай, є серйозна, і частина є трошки більш весела. Це похорона Лі Кван Ю, я був там під час його поховань. Навіть я був, коли він ще був живий, і ми пішли, це якраз був десь 15-й рік. І це для мене емоційно таке справовраження, це з одного боку те, що відбувалося в країні, у нас революція, гідності, всі події. Відчуття того, що ти далеко, і розуміння того, що чи може одна людина щось змінив, і відповідь. Я пам'ятаю його поховання, ми стояли поміж всіх сингапурців, і отак об'їздили по всьому місту, і я пам'ятаю, влився неймовірний дощ. І от коли провозили тіло, то, що, виходить, електромоторизовано, я дуже пишаюся, воно пов'язане з цією історією. Провозили його тіло, вони прям всі прибрали поросольки, стояли там кілька хвилин під таким абсолютно лютим дощем, віддаючи шану. Справді людина про роль, чи може там одна людина змінити, тому що я дуже часто переїздив кордон в Малайзію і бачив все, що там відбувається. Малайзію, з якої, по суті, Сингапур вигнали, тому що вони були не потрібні. Тому це це, певно, один з факторів, чому я взагалі прийняв рішення повертатися. Тому що, я розумію, можна прожити життя і робити якусь цікаву корпоративну кар'єру, вкладати якісь кошти, але справді круто, коли ти можеш... Коли ти теж береш рибальські якісь ділюшки, як там, як зробити... Яка книга?
[Фоззі]
Як зробити...
[Олександр Перцовський]
Країну третього, світу, країну першу. Це, справді, крутий мотиватор. Я просто уявляв, що коли він про Ульвах... Коли я так не дуже вірю в зроблене життя, то вже таке. Але коли він на старості своїх років міг просто бачити результат своєї праці, такий дуже практичний, прагматичний. Це був один з мотиваторів. Тому я, до речі, збирав увагу на електричку, яку модернізували. Це, може, менше, але також приклад. Але ще з ним, до речі, пов'язана історія. Там почали будувати... Там є такий Маріна Байсянс. Можливо, знаєш, це такий, як затока, яку він... А, там 3 будинки. Так, так, так. І я дивлюся, що будують ще там такий міст. І ще один поруч будують міст. Наш колишній госпітал, з керівників, наш ще один будуват, кажуть. Ну, дивіться, він... Це його бачення було, якраз лікванів, що тут має бути... Все будувало дуже структуроване, що має бути піший прохід. Так, як кажуть, от тут це треба там піднятися, він вже не створює. Треба, щоб справді запрацювало як винобачення. Треба такий пішоходний міст без якихось сходинок, без нічого. І я думаю, ну це виглядає як надлишкова якась історія, але потім його добудували і там такий шалений став пасажиропотік чи пішоходопотік, що воно не зрозуміло, наскільки є бачення в цьому. До речі, ще одна про нього історія. Це про аеропорт Чангі, який зараз один з найкращих аеропортів світу. Йому пропонували там якісь точці його будувати. Найкраща в світі була корілка в Сингапурі. Бар, в якому в тебе враження, що ти в лісі. Тобто з трьох боків завжди кактуси якісь. І тобто не так, що загал. От там би зняти пряму червоню. І під небом, без даху. Я думаю, ми знімемо щось цікаве у нас на вокзалі. У мене зараз аеропорт Чангі, це до нашого київського вокзалу, як така марка. Тільки не різь ти отакими от ножицями цигарки, а це там в твоєму. Хочеться візьмемо до роботи. Але, повертаючи до нього, йому консультанти кажуть, краще за все будувати якусь існуючу альабазу, розширювати. Він каже, ні, треба більше зростання. Каже, ні, підіть перерахуйте. Ну, консультанти рахували. Ні, то з запасом на роки вперед вистачить тут. Каже, третій раз підіть перерахуйте. В мене бачення, тобто поки він не дожав. Консультанти, консультантами, але в нього було бачення будувати дуже віддалено на нарощенні землі, тому що він розумів, що це може бути зростання один раз, не два рази, посеред потоку не на якісь відсотки, може просто бути бум і хап. І вийшло так, що вони протягом його життя без тої острів забудували ще на милий землі і все рівно не вистачає, що термінал за терміналом розширюється. Тобто це історія про те, що так ти можеш наняти консультантів, мати професіоналів, які тобі все підкажуть. До речі, зараз, може, більш актуальніша історія, тому що ти можеш питати, чи аджепіті, чи якийсь штучний інтелект не тобі все порахує, але є якась така унікальна річ, як бачення, амбіції. От там, я бачу, що логістика. І логістика. Це ж хап, там же поруч, Макао, Гонконг. Але черга стоїть завжди в Сінгапуру звантажена. Тому що жодна климатична модель по їхньому населенню не передбачала такого аеропорту. Але в нього було бачення, що ми можемо сюди як магніт заманити таку кількість людей, які взагалі непропорційно його розміром. І це для мене про лідерство. Те, що ти можеш... Є такий менеджмент, коли взяв консультантів, ніби все зробив правильно. Про зрахунку, прикрився папірцям, особливо це для державної служби актуально. І все ніби робиш правильно. А є лідерство, коли ти можеш сказати, я вас при всій повазі до вас, в мене є бачення, робимо так. І це, звичайно, в нашій державній машині... Ну це зовсім не демократично. В нього вийшло просто. Лікон Ю вже трохи мувітоном став. Особливо ось ця порада про посадити декілька друзів. Слухайте, це нічого не інтеллектуальне. Для мене це навіть менше про будівництво країни, це більше про таке управління компанією і про управління містом. Так, це про ефективність от таких прологістичних кроках, це про залучення професіоналів до управління, мені здається, там більше можна уроків взяти про управління містом, з прикладу Сінгапуру, ніж уроки про управління державою, тому що держава це, звичайно, інша система. Про те, як ефективно керувати логістикою міста, про те, як ефективно будувати, планувати... Як ефективно керувати містом в недемократичний спосіб? Ну, взагалі, як компанія, так і місто. Повна демократія, мені здається, це веде до хаосу, нехай це буде обрана людина, але в той момент, коли їй довірили повноваження, мені здається, треба давати повноту відповідальності. Сінгапур про логістику. Ти планшет біля дерева, викликаєш таксі і тобі пишуть, машина буде за 6 хвилин 30 секунд. Ти такий, секундочку, так, оп, під'їхала 6.30. Коли ми будемо в готелі, 4 хвилини 20 секунд. Пробки відсутні, відсутні ліві повороти і обмежена кількість автомобілів. Ти не можеш просто в Сингапурі купити автомобіль. В музеї видають квоту, прохували, яка кількість є прийнятною, і далі це аукціон. Скільки ти там, тисячі пішло з ринку, тисяча може зайти, відповідно, а далі це формування аукціонної ціни. Треба заслужити купити автомобіль. Ні, ти спочатку купуєш право їздити на авто, на аукціоні на 10 років, а потім, ну зрозуміло, що машина там виходить 4 куша. Ну і далі обмеження стоять з мартики сенсору і тебе динамічно, там заїзд, наприклад, піковий час, тобі одразу заїзд в центр, підвищується, підвищується, підвищується, що він стає таким, щоб відбити бажання їхати. Ну, так само. Сенсорі чудово треба порадити.
[Валерон]
В «Укрзалізниці» багато всього є. Є лікарні, є санаторії, є футбольний клуб.
[Олександр Перцовський]
Локомотив. Розкажіть, є якісь плани, що буде з ним, як ви бачите? По-перше, ми для себе зробили такий тріаж, модне слово, що є профільним, що не профільним. Справді, ми успадкували все, від свиноферми до залежків в отелі, до купи просто земель, які не потрібні, і магістральний напрямок для того, щоб ставати ефективнішими і позбуватися непрофільного, тому що, ну, активно воно коштує, воно просто перекладається або на державу, або на вантажовласники, якщо він невірним, тому непрофілька позбувається. Разом з тим ми стали, що чи є якісь напрямки, те, що називається корпоративно-соціальна відповідальність, чи є щось більше, за що треба взятися, і є розуміння, що особливо під час війни великі компанії, все ж таки, є речі, в яких до держави не доходять руки, і за якісь речі треба взятися, і це нормально брати відповідальність. Ми для себе обізначили кілька таких напрямків. Один з них – це робота з молоддю. Це і наша програма «Залізна зміна», і «Локомотив», як такий клуб, який став більше, ніж про футбол чи про спорт, він про залучення молоді, про залучення молоді з тих територій, хто поїхав від окупації. Чому це важливо? Ми є найбільший роботодавець країни. Ми просто розуміємо, що якщо ми і решта не буде вкладатися в те, щоб молодь тут залишати… А міністерство оборони, що менше за тебе роботодавець? З компаній. Міністерство оборони, як Збройні сили, вони сьогодні №1, але з усіх компаній ми є №1. Скільки людей? У нас 176 тисяч співробітників станом на сьогодні. Так чи інакше, ця кількість може зменшуватись, але ми будемо дуже залежати від того, щоб молодь приходила на залізницю. Тому ми для себе сказали, що робота з молоддю – це є і буде лишатися нашим профілем. Зокрема, це стосується, скажімо, дитячих залізниць. Бо був посилик повідавати місто, здається, Ужгороду віддали під егідою того, що буде там Городсад, зараз тут мер все розбудує, не працює, тому що правда в тому, що хтось просто хоче щось збудувати і ніяку не дитячу залізницю, а якісь там чергові будиночки. Це біда, залізниця встала, тому при всій повазі, а для нас це ж дитяча залізниця, це не просто про розвагу, це про систему того, що в нас унікальна компанія, де діти хочуть вставати попри низькі зарплати, попри щось, вони хочуть вставати з залізничника.
[Валерон]
Я отримував дитинство в Запоріжжі, пам'ятаю, що в нас була ця залізниця.
[Олександр Перцовський]
Там є Харківська і Запорізька. Харківська, на жаль, пов'язана подавно, загинула начальниця. Ми вирішили не відкривати, тому що занадто небезпечно, втратили життя і здоров'я люди. Але це не означає, що ані для Харківської, ані для Запорізької ми робимо, моє особисте таке зобов'язання, це, попри все, для них зробити найкрутіші сезони навчальні, ми їх водимо по всій країні, а Маларний взяв парк. Так, він був за парком, звідти медведям ми евакуювали в Німеччину, у нього все добре. Він мав складну логістику, але на балансі був ведмедь. Але скажу про Харківську, така історія, ми ці малечі, їхнім наставникам, я їх випадково зустрів, і чомусь так, слово за слово, був на Говерлі, ніхто з них не був на Говерлі, я їм пообіцяв, це було буквально за місяць до того, як це трапилось, і дуже свидні травми. В однієї з інструкторів я прийшов до неї, ну, з дітьми зустрітися, зустрівся, я їм перший сказав, що ми так чи інакше на Говерлу піднімемось. Це він для мене став таким символом. Далі в лікарні провіддували цього інструктора і кажу, ви там пошвидше одужуйте, нам ще з вами підніматися на Говерлу, там стояв ще її чоловік, вона попри все посмітнулася, зараз ми там відновлюємо, щоб повернути зір. Тому для нас це надважлива історія, ми її точно не віддамо. Це дитяча залізниця, локомотив. Локомотив є таке юнацьке молодіжне крило, але є важлива історія, це спорт всередині компаній, бо в нас компанії по всій країні. Що її може об'єднувати? Як людям триматися один одного? Як відчувати цей корупоративний дух? Тому ми віримо, що змагання, спортикяди, футбол — це те, що об'єднує. Люди не отримують найбільші зарплати, але те факт, що вони мають ці можливості, він відіграє важливу історію. Непростоївська така історія. Але немає задачі, де ВПЛ виходить, локомотив? Ми її там дивили вперше, я такий собі, я взагалі до футболу маю найбагато менше відношення, ніж Фозія, але мене нещодавно затягнули, не знаю, на турнір сам футболу, лига дуже позіву вратарем, мене, слава Богу, вратарем мене попасили по...
[Валерон]
Та в нього просто вже колін немає, тому...
[Олександр Перцовський]
Я як Лопотенко був. Але мене попросили стати наставником. Де я, де футбол, як я можу бути наставником, але я провзягально до хлопців прийшов, це луцька команда Хрестоносці, і вони виграли це взагалі. Ми зараз запускали спеціальний такий вагон безбар'єрний, де повністю всі місця адаптовані, не одне таке місце, а весь вагон адаптований для людей, які там на кріслі колісному. Запросили хлопців з Хрестоносці, вони протестували, сказали, коли ти вагон, тепер у нас така з ними дружба. Тому третій напрямок такої спеціальної відповідальності, який ми беремося, це все ж пов'язане з ветеранами, з адаптивним спортом. І тут також локомотив ми завершуємо будівництво, ну не будівництво, а відновлення за спонсорські, якраз з коштами Говарда Бафета стадіону. Він буде називатися локомотив-ветеран на Чоколовці. Буде крутий безбар'єрний простір. І в нас же прилетіла ракета на локомотив, і це той випадок, коли в той день, коли прилетіла ракета, в мене такий смуток на душі, тому що я розумію, що коштів немає. Зараз нам, дай Бог, кошти знайти там рейки відновити. І таке, зійшов момент, це місто сили, там, зокрема, ви виступали, був фестиваль «Зелізна воля». І от як бути? І тут тільки став ранок в Америці, є дзвінок, якраз Говард телефонує і каже, слухайте, зберіть всю молодь, зберіть всіх студентів локомотиву і скажіть їм, що в них точно буде стадіон кращий, ніж був. І там ще обов'язково буде сквалазна стіна, тому що для нього чомусь це такий символ. І от ми його зараз збудуємо також. Ви теж і бізнес дебагагали, і... Багато, всі, всі, всі, кожен, ну, кожен трошки допомагається, дуже цінно, але там основний меценат це якраз фундація Говарда Баффета, і для мене така справа честя, там збудувати, як ми його назвали, Локо-Сіті. Тому такий, і він буде як для молоді, так і для ветеранів. Ми є найбільш роботодавець для військовослужбовців, ветеранів. У нас 12 тисяч залізничників зараз у війську, і біля трьох тисяч вже звільнилися, демобілізувалися, і половина з них повернулася до залізниців. Ми найбільш роботодавець до ветеранів, тому через спорт, ветеранський спорт, також, ну, це один з напрямків їх реінтеграції, бо інакше, ну, я скажу чесно... Ну це не професійна якась історія, так? Ні, ну ми до першої, ну, в цій всій історії має бути щось, на що рівнятися, тому він у першій лігі, здається, грає, у другій такий, майже-майже вийшли в першу лігу, тому ми не будемо прям зовсім гнатися... А ці поляруї поміняйте. Оці, от, червоно-зелені. Чекайте, вони є символічними, цей червоний, це ж як залізничний повтор. І ми, до речі, наш локомотив, він був перший, він 1919 року, він перед російським раніше, тому ми на них хочемо подати в суд, і взагалі в міжнародний якийсь, і відібрати в них право називатись локомотив. І це, от, хороша була би історія. Але мене просто тіпає, коли я бачу ваші поляруї.
[Валерон]
Ну, так, вона дуже асоціюється просто, бо той успішний був достатньо.
[Олександр Перцовський]
Ну, я скажу, дивіться, це, як розкажу зараз останню історію, в нас зараз є один арт-проект, але це маленький секрет, нікому не кажіть, там має фігурувати Ілля Репін, і ми ж почали думати, що зараз буде якась провокація. Чугуєв! Так, він з Чугуєва, і ми зрозуміли, що це питання апропіації, і він насправді, ну, так він був в Російській імперії, але в нього була ціла така частина творчості про козаки, про Україну. Він з Чугуєва ротам. І так само, як і Малевич, ну, треба поборотися, щоб світі його знали не як російського, а як українського. Так само і з локомотивом. Ну, в нас був перший на стадіоні на цьому 19-й рік, ну, те, що це було забрано. Тобто, ми маємо таку звороти апропіацію, довести, що локомотив, локомотив, це локомотив Києва.
[Валерон]
Завершуючи, вже ви розповідали, що були в Северодонецьку після останньої евакуації. Так? Фактично. Зараз є ось якісь зв'язки з містом? Можливо, ви знаєте, що там відбувається?
[Олександр Перцовський]
Звичайно, немає. Не слідкую. Іноді батьки так щось десь на відео когось бачать, кажуть, о, там наш дитина зваріла. Для мене, здається, найважливішим зараз є тримати таку громаду северодончани, яка і в Уганську, в Уганську весь людей, які є поза містом, і сперекти цей дух, який нам не стільки тримати світово-фізичного посту. Мій батько пише книжку про Северодонецьк, і я дуже хочу, щоб знайшов цей час такий якесь відновити земляство, чи щось по плану. Є якісь бізнеси, які повиїжджали. До речі, один є дуже попужнений підприємство «Імпульс», який так відсталося, що я тут навіть допрацював, але вони є одним з великих постачальників на залізницю. Це унікальна абсолютно поп'єрстя. Я там, до речі, був і до початку війни буквально за пару тижнів ми давали їм замовлення, вірили всепрацюватиму, вони евакуювалися і поки все працюють тут. Так от, мені здається, я не слідкую, мене дуже цікаво, що відбувається там зараз. Я абсолютно впевнений, що рано чи пізно ми будемо там відбудовувати і повертатися туди і повертати туди українське життя. Сьогодні важливо не втратити пам'ять про це місто, не втратити цю спорідненість єдність людей і більше триматися цього, аніж там сидіти і бігти кудись, а там зберігати дім чи щось зберігати. А ще одна історія от Маріуполь, ми ж там поставили туди вже останні також вакуації, поставили поїзди, вони їх спалили, спалили повністю будівлю вакзалу а потім відновили в такому, тут дуже багато впалих грошей і зробили таке ржедешне депове вакзалку, бездушна абсолютно коробка. Вона певно функціональніша, можливо краща, ніж ми там на Сиківський вакзал. Ми ще його не маємо ресурсу прибудувати повністю, але ми додаємо насній. Ось та дитяча зона, там пеніна, там якийсь експеримент містецький. Ми робимо її тоді лаунж. Дитяча зона, прекрасна. А тут зробили коробку і з одного боку таке відчуття відрази, що що ви зробили. З іншого боку, я розумію, що ми маємо також десь за це змагатися, як вона ми поділися, і наші вакзали, поїзди і все решта, вони мають бути не гірше, і десь це для нас виклик будувати так, щоб порівняння була краща, тому що окрім задачі фізично відвоювати міста, є не менш важлива задача, щоб до нас сюди люди поверталися, щоб були круті умови життя, щоб люди навіть порівнюючи з окупованою територією, чи порівнюючи з Європою, з якої вони повертаються, вони бачили, що тут якісь речі стають кращими. Тут, до речі, дитяча зона, вона сама цю виконує роль. Для мене най такі приємніші моменти, коли там стоїть батько, включається на відео дзвінок, і він своїй родині каже, дивіться, відчуваєш те, що це людина, яка давно їх не бачила фізично. Він каже, дивіться, що тут відбувається, що тут будуються. Десь це може бути однією з цеглин. Їхнє рішення, прийняття ними рішення повертатися. Дивіться, ми повертаємося до родин, робимо дитячі вагони, дитячі зони, нашу залізницю є може не найшвидшою, але найдушевнішою у світі. Найнадійнішою, найнадійнішою. Для когось це буде однією з краплинок. Прийняти рішення, спочатку зробити першу поїздку, а потім повернутися назавжди. Я тобі казав, що твой тата мені написав, щоб я про Сєвєродонецк теж абзацик йому в колішку. Я й написав йому. А ти був в Сєвєродонецку? Ми там виступали з Вахтангом Кікабідзе в останнє. Це вже під час війни. Якийсь день звільнення був. І двічі виступали, але там вже палац спорту був. Місто Маленьків, а двічі виступали палаці спорту. Я загуглив, там пишуть, що 20 квартир забрали, і там Росія щось там ще забрала. А я так розумію, що там нема ні світу, ні вулиць. Батьки, вони ж не приймаються, втратили житло. Цікаво, мама, кажу, найбільше, чого вони приймаються, це мама звикла, що ваші дитячі подавати. Вони цифровані. І там колекція питівок. Це просто цікаво, коли люди втрачають все, про що вони найбільше жаліють. Це може бути, до речі, цікавий проєкт, опитати людей, хто втратило все, що вони жаліють. Це там не ремонт якийсь, не телевізор, а дитячі фотографії. А якісь речі, які насправді стають цінними. Отже, давайте про це розкажемо. Це наші сувеніри. У нас є різничний чай. Чай — це ж така дуже показова історія, яка завжди пророзміна. Ми робили експеримент. Ми впливали цей пакетик, висипали туди. Там була така перемішка з землею і справжній чай. Ми його перезапустили і ще зробили його корисним. Він про бойові наші бригади. І цей чай допоміг зібрати 15 кейсіваків. Тому що люди, коли купують чай, вони обирають бригаду. Одну з них. Вони поїхали. Мені здається, це... Це спільна історія з Пани Живим. Зараз буде перезапускатися. Буде ще якийсь цікавий... Ми тебе попросимо розписатися. Ми це зробимо і, звичайно, до чаю рафіна, цукор ми також повернули. До речі, не так багато виробництва. І знайшли, де роблять. І це воно стає колекційним. Спершу колекція була «Потяг до перемоги». Там були різні такі вагончики. А зараз він про хермові поїзди. Флагманський у нас цікаві назви. Наприклад, поїзд, який проходить Калушу, він називається... Пані Леонія відправляється. Поїзд, який проходить з Дніпра чи ще з Харкова до Закарпаття. Він з Коварда. Тому що з Коварда це був шаркове води. Весь Курбас якийсь. Тобто ж Харків-Ясеня. Тому що він там єднає західи з Китаю. Тиса — це улюблений потяг тих, хто любить... Любить плавати... До речі, він не йде до Тиси. Найсмішніший. Там ще кон'як такий є. Так, ще кон'як. Вибачаюсь, ми просто дубно зараз будемо перезапускати флагманський поїзд на Закарпаття. Певно, з новим видом секретами. Сакура. Сакура, клас. Дуже влучно, до речі. Це був красивий, а ще запропонувати Японії дати грошей. Дуже влучно, тому що якщо він повернеться на свій старий маршрут через Мукачево, то і в Мукачево і в Сакуре, і в Ужгороді. Доведеться тоді тільки пісню Слави Вакарчука ставити. Але так, це була одна з ідей, що Сакура думає, о, Японці щось додадуть. У нас з ним зараз там намічається колаборація. Тому я це, звичайно, підпишу. Були б дуже раді. Прикол. Ми знімали кліп пісню «Знайди мене». Вона була пов'язана з залізницею, знов таки користуючись Сім Цим. І я поболтався, кажу, та в мене потяг зранку. І, значить, сідаю в потяг і тут шановні пасажири, сьогодні з нами їде. «Мама! Я ледь не вмер!» І пісня починає лунати. Це були найдовші три хвилини в моїм діті «Знайди мене».
[Валерон]
«Мама!» Я про пісню теж, до речі, згадав. Раніше ж пам'ятаєте, що в моєму дитинстві радіо інколи не працювало?
[Олександр Перцовський]
Так вона і зараз працює, так?
[Валерон]
Не думали.
[Олександр Перцовський]
Є колега Скрипка, якось ми з ним їхали у главному купе, і він сказав, що вам точно треба це велика історія, зробити якусь кураторську історію української музики. Цікаво. Цільно подивитися пісень, які на відправленні поїздів, тому що вони дуже семирічними, то пісень, які там можуть бути лунати. Я думаю, що до цього дійдемо. Ні, ротації хоч треба робити, щоб люди, їм було цікаво. Місяць така пісня, воно такий потяг. Я тоді ще один спойлер, може мене це також біть, буде відносне «Скоро», цікавий проект, який пов'язаний з піснею Червона Рута. Вони цього року ювілей. І є поїзд вже знаменитий Червона Рута. Буде в Чернівці ще їхати з Червоної Рути. Був фільм, до речі, де знімався він про те, як їдуть шахтарі з Донеччини, їдуть в Карпати, і там звідси кілька рік подивимося мюзиклі, який Койзі знімався, і ми там ремейк, скажімо так. Молодші. А давайте відразу додамо до цього, що це «По дорозі», що ми відразу додамо ще 25 тисяч обіймашок. Так? А як це взагалі відбувається? Типу людина має дати контракт, і що мене посадять, мені хочеться і щось носити. Це «Скоро», бо спаде, це ж державне, воно ж заробляється на державних ресурсах. Ладно, напишемо. Для «Хорошої справи» плюс 25. В тебе є якийсь збірний, який би ти хотів розіграш поставити? Якщо немає актуального збору, тоді ми на так не відпустимо. Ми завжди дуже цінові, у нас є фонд «Залізна родина». А, давай «Залізну родину». Якщо є змога, буде дуже. Отже, ми, як завжди, наприкінці подкасту робимо благодійний розіграш. Сьогодні гроші підуть на «Залізну родину». У нас бойовий чай, у нас цукор-рефінат з фірмовими потягами і додатково 25... Петер, 25 до цукру і давайте плюс 30 до чаю. Який більший? А ми одного переможця зробимо. Ну як чай без цукру? І скільки ти сказав? 30? 30 тисяч обіймашок. Тут написано «плюс 25», а тут «плюс 5». Отже, 30 тисяч обіймашок, фірмовий бойовий чай і фірмовий цукор-рефінат тому, хто зробить донат. Крок 200 гривень, все як завжди. Один плюс 200 гривень, 400 гривень, два плюс і тоді ваші шанси подвоюються. І гроші, всі 100% грошей підуть на «Залізну родину», представник якої сьогодні катав нас потягом і розповідав багато чого цікавого. І одразу, коли є відчуття, що щось не договорено, одразу домовляємось колись зустрітися ще і договорити ще про Америку, про пошту, про ДНЧ, дуже багато питань до тебе лишилися. Ще щось дивитися? Так, вже дякую. «Залізна родина» допомагає родинам загиблих постраждалих залізничних підпомог. Дуже ціною це друзі. Дякую за поїздку, подорожуйте поїздами. Ми тебе забронювали на десь, колись, кудись. Ми тебе забронювали зараз гарно звучить. Так. Не переживай, вже дякую. Дякую.