ПЧПРЯМА ЧЕРВОНАОнлайн-медіа
музика

ПАЛІНДРОМ. Кафе Надія, зросійщення Львова, панічні атаки, претензії до Пивоварова, Стус і Скрябін

Паліндром / Степан Бурбан

Опубліковано 21 жовт. 2024 р. • Довжина: 16 136 слів

Короткий зміст

Львівська школа репу на базі! Він любить 70-ті, не любить центр Львова, пише музику для прослуховування вдома в навушниках, гладячи кота, під яку слемляться на концертах і захищають країну в окопах.

У школі з нього сміялися за те, що він писав реп українською, а тепер називають ледь не месією нової вітчизняної культури. У нас в гостях львівський інтелігент пан Степан Бурбан, або Паліндром.

Новий випуск ПЧ про Львів, кіно, Василя Стуса, Скрябіна, Енко, Скнилівську трагедію і, звичайно, про реп! Усе, як ми любимо!

🔥 Що Паліндром зробив для репу за свої роки
🔥 Фоззі — продюсер голлівудського блокбастера про Стуса
🔥 Фіт із Кузьмою Скрябіним
🔥 Чому Паліндром не любить Пивоварова 
🔥 Відмова Enko Music
🔥 Степан міг загинути в Скнилівській трагедії? 
🔥 Російськомовний Львів
🔥 За що Паліндром любить «Кафе Надія»
🔥 Панічні атаки від обстрілів

 

Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст

  1. [Фоззі]

    Приємного перегляду. Пряма червона повертається до ефіру. І ось я, як хочу почати сьогоднішній випуск. Десь років 29 тому, ми записували альбом, який я вирішив назвати «Сатор Арепо Тенет Опера Ротас». Це знаменитий латинський квадрат. Як я його не читаю, він читається все одно так. Перекладається щось там. Пахар Арепо за своїм плугом направляє роботи. І я весь цей час, пояснюючи, здебільшого, дівчатам, в чому полягає творча ідея, завжди забував термін, яким називається така конструкція, коли, як я її не читаю, все одно виходить одне і те саме. Завдяки нашому сьогоднішньому гостю, з певного часу я не забуваю термін, яким називається цей літературний прикол. Він називається «Палендром». Ура! Клас! Це дуже круте представлення. Привіт, дякую, що доїхав до нас. Ми з тобою трошечки поганялися, і ти спеціально сьогодні приїхав до нас, щоб знятися. Так. Я з сьомого ранку ходжу зі своєю коханою жінкою по Києву, як, в принципі, безпритульний, можливо. Але з погодою пощастило.

  2. [Валерон]

    Так.

  3. [Паліндром]

    Хоча я чекав дощ, тому що коли я приїжджаю до Києва, зазвичай типу дощить. Сама природа. Сьогодні та, у Львові вчора було так собі. Я проїздив на автобусі. Так. Раді тебе вітати і дуже дякуємо, що ти спеціально до нас приїхав. Це така повага. В нас зростає IQ і виростає все, що виростає в дорослих хлопчиків. Так. Ви мені просто написали, що ви мені повернете гроші за дорогу. Тому я вирішив. У нас дуже заможний подкаст. Ми можемо навіть постіль повернути. Часто, правда, з тобою говорять про ці псевдоніми? Про всі, які були? Ну поясніть вашу назву. Звісно. Всі, які були в мене. Про кашель питали, мабуть? Звісно, так. Взагалі найкласичніше питання, мабуть, коли буде кашель і джет? Коли він повернеться? Ну він же не повернеться. Він не повернеться. Я на цьому наголошував кілька разів. Чи він може читати реп чувак з туберкульозом? О, клас, чувак. Звучить як назва. Не може читати реп чувак з туберкульозом. Такий нігерійський вайп. Так, так. Це строчка з треку. Ти не готувався, він готувався. Ні, я готувався, але я готувався через «Кафе Надія». А я через інші треки. Слава Богу, що не через Вікіпедію, тому що там така класична інформація. І там, власне, про Еда є, якого дуже хочуть повернути. Хоча я до кінця не розумію, чому. Тому що залишився той самий Степан, який так само читає реп. Типу іноді навіть агресивно, як це робив «Кашлі і Чует» для багатьох. Тому не знаю, чому так люди хочуть повернути цю іпостась мою. Тому що це, як на мене, такий вже пройдений етап. Кожного він є в житті. Нам буває 16 років, потім нам 20. В нас інші інтереси і так далі. Але люди, завжди люди, вони чіпляються за щось. Я впевнений, що тобі хтось пише, що з Гонею було краще. Звісно. В нас, я згадав сьогодні, що сьогодні рівно 20 років, як ми граємо без Ділі. От саме сьогодні, рівно 20 років. Круто. А досі трапляються люди, які…

  4. [Валерон]

    А де Діля, так?

  5. [Паліндром]

    Так, так, де Діля, а поверніть Ділю. Люди, це люди. Він класно там співав, до речі, проводив у вас свій трек. Так, так. Класно співав. Було. Але назад шляху немає, бо і людям не поясниш. Бо тисячу разів, якщо ти поясніш, це ти вже виправдовуєшся. Так, звісно. Ще стук у тебе був. Це було до «Кращого чоловіка». А ти слухаєш реп український? Я слухаю реп. Слухай, я… Ти не дивився наші подкасти? Ні, я дивився, я дивився, але… Я дуже люблю випуски про реп. Це мої улюблені. Коли приходять репери до нас, я слухаю реп. І зазвичай в випусках про реп він зізнається в тому, що до повного масштабу. Продовжував слухати російський реп. А я йому казав, ні, Валерон, не треба цього робити. Ти як кажеш, у нас завжди трикутники тут. То ми зі Степаном тут на одному боці проти тебе. Тому що Степан теж слухав російський реп. На жаль. Ну, в принципі, ти згадав про стука. І тут можна якраз… Він зараз отрути, так? За те, що ви були не член. Таку ретроспективу, пірнути, стук народився, власне, через мою любов до цього сміття, яке називається російський реп. Тому що англійської мови я тоді не розумів. Ну, в принципі, багато хто, мабуть, його і слухав через те, що не розумів англійську. Багато хто пішов в реп, тому що не розумів, про що вони співають. Так. І, власне, народився стук як нікнейм для якогось там батлу. Ще в такій, згадаємо, ворожій мережі, яка називалася ВКонтакті. Там всі сиділи. І всі. Можливо… Ти не був в ВКонтакті? З мого покоління так точно. Яка свята людина. Я зайшов туди на півгодини, побачив, що це сміття. Мене примусили перед виходом якогось альбому зареєструватися. Я зайшов, бо там була наша більша спільнота за Фейсбук. Я зайшов, півгодини витримав. Це як однокласники. Це щось… Я навіть не знаю, як виглядають однокласники. Ніхто не знає. Але це така клоака, вибачте, що одразу було зрозуміло, що до чого. Але не буду вас перебивати. Суть в тому, що моє покоління там сиділо. Там було все, типу, для часу проведення і так далі. Мені навіть здається, що до сих пір є люди, які там сидять. Враховуючи якісь там статистики Спотіфаїв і споживання російської музики. До чого ми можемо, в принципі, ще потім повернутись.

  6. [Валерон]

    А ти видалив свій акаунт?

  7. [Паліндром]

    Ні, я його не видалив. Але я на нього не заходив вже дуже давно. Останній раз, коли я заходив в свій акаунт Вконтакті, це було, як не дивно, в березні 2022 року. Я сидів в арт-центрі, в якому ми зробили такий шелтер. Приймали людей, які приїжджають з Києва, з інших міст. І, власне, я сидів і не знав, чим себе зайняти. Я хотів весь час бути в Русі. Волонтерство якесь. Доволі багато щось. І це було вночі. І мені це відчуття провинування настільки на мене давило, що я не знав, чим зайнятися. І знайшов десь якусь інфу, що можна заходити в Вконтакті і заходити в якісь пабліки, на які ти там умовно був підписаний колись, і писати в коментах, скидати відео, як виглядають російські солдати в полоні. І щоб достукатися до опадів.

  8. [Валерон]

    Типу так.

  9. [Паліндром]

    І я оцим займався. І я прямо свято вірив, що я роблю якусь дуже важливу справу. Ну вже з дистанції потім я дивився на це і розумів, що це повний піздець, мабуть, і неефективно. Але я робив ці спроби. І це була остання відвідина цього ресурсу. Да, я в 2014 році теж, я згадую, писав про Крим, про все таке. Знаєш, там стіна була. А шо? Ну як, старички, ти там... Вконтакті. Розумію, що. І потім я не заходив. А коли в нас заборонили, і пам'ятаєте, це який рік був? 2018, 2019? Ні, ні, це десь 2015, мабуть. Так? Ну оці роки, так. Я зайшов спеціально через VPN, щоб видалитись. Видалився. Але, мені здається, звідти не можна видалитись. І вся ця інформація, вона там... Так, ну вона є, хай там собі маринується, власне. Так, і ти на цей батл готувався у Вконтакті. Назвався Стуком. Так. Чому Стук, я вже це десь поясню кілька разів. Це дуже всрати пояснення, але я його зможу повторити ще раз. СТ – це, типу, початок мого імені. Так, оригінально, звісно ж. А УК – тому що Україна. Степан Україн, так? Степан Україн, це дуже патріотичний нікнейм. І, власне, чому так? Тому що, мабуть, я зареєструвався на якийсь російський репбатл тоді. Типу для ноунеймів, чи щось таке. І з ходу там десь по турнірній таблиці почав просуватися. Ці треки вмикав однокласникам. Я був у 9 класі, у нас були якраз екзамени. І я перед екзаменами вмикав однокласникам. Кажу, що ти думаєш про цей трек? І мені однокласник каже… А, це про українську, що треба російською. Ні, тоді вже російською було. Тоді вже було російською. І я йому вмикаю, а він каже, а хто це? Я кажу, я. І він мені, типу, не вірив. І в мене от тоді вперше виникло відчуття, що я можу займатися цією справою, тому що я не викликаю крінжа, типу, в оточуючих, ну, типу, в своїх друзів. Вони це сприймають серйозно. Ну, типу, сприймають когось лівого чувака, якого вони могли там в себе в плеєрі… Окей, про що ти тоді співав? Якщо так не заглиблюватись в деталі і не аналізувати те, що я слухав. Я так поверхнево, без згадки імен, тому що я не хочу в 2024 році згадувати ці всі імена. Але я скажу, що я слухав такий реп, який навіть в той час не був, мабуть, якимось модним, тому що він був там про якісь а-ля здорові речі. Ааа, оце ти слухав? Міша Маваших? Ну, таке, типу… Ні, не Міша Маваших. Я слухав, здається, групу Grot. Ааа, Grot 2517? Так, так. Ну, це такі, російські фашисти, до речі. Серйозно? Ну, тоді ми цього не знали з друзями.

  10. [Валерон]

    Білі, білі.

  11. [Паліндром]

    Будь-білим, ценюють. О, Господи, мене ж хуйово мурашить. А знаєш, до речі, в мене є така асоціація, я колись дивився відео про цей Grot, і вони, тіпу, жили в Новоросійську. І так я вперше дізнався, що є з них. Сибір якийсь? Ні, Новоросійськ, правильно? Це ж це місце, яке порт. І я перший раз дізнався про це місто, а зараз постійно воно фігурує, тому що наші Збройні Сили туди б'ють. І я такий, о, це ж я чув про це місто. Туди переслікували зараз Чорноморський флот вже з Криму, тому що наче побили все в Криму, тепер там знаходяться. Ну так, і, власне, такий реп я слухав, і він, відповідно, на мене впливав. Тому я читав про, ну уявіть собі, 15-річний хлопець, в якого щойно там зламався голос, і він імітує голос сорокарічного тіпа. Тобто, ну, якось так я читав. І читав про речі, типу, там, не пий, не кури, але все, типу, дуже подано псевдо-філософсько якось. І мені здавалося, що я роблю... Яка була ця філософія, там, східна, псевдо-східна? Мотивація, психологія, ну, типу, МС П'ятя, мій фаворит в цьому всьому. Ти знаєш його, чи ні? Ти теж не знаєш? Ви не знаєте МС П'ятю? Ніхто? Напишіть в коментарях, як ми щас провокуємо. Я просто всюди наголошую, що це мій улюблений репер, і в нього прям... Він був в Збройних Силах, ідея концерта. Ну, це прям мем українського хіп-хопу, так що раджу зацінити. Ви будете, мабуть, трохи сміятись, коли ви після цього запису ефіру послухаєте, ви зрозумієте, про що я. Тролишність, так? Ні-ні-ні. Це може здатися як тролінг, але насправді я сприймаю цю особистість серйозно і вірю йому. Я пам'ятаю проєкт «Дядя Вася», в якому молодий Томан, він же Міша Крупін був. А от репера Петра... Ну, це постмодернізм. Це останні подихи постмодернізму. Репера Петра і Павла. Ну, коротше, стосовно всіх... Вибач, було б прикольно, щоб репер Петро назвав альбом і Павла. Альбом Петра і Павла. У мене, до речі, ще така цікавинка. У мене прям з іменами, з вибором імен в моїй сім'ї, дуже креативно все було, тому що мій дід Павло, мій батько Петро, я Степан, і у нас якось так виходить, я Степан Петрович, тато Петро Павлович, і у мене ще є брат Павло. Коротше, у нас оці... Навколо цих імен. Так, все-все крутиться. Так, а ти от у 2008-му, ти казав, що почав писати, слухати, ти не чув український реп взагалі тоді? Танки ж були вже. Ми, по-перше, ніколи не були репом, а по-друге, тоді... Ні, були інші. Для мене танок на Майдані Коного, от в моїй парадигмі, сприйняття, взагалі, репу, мабуть, це була поп-музика скоріш. Тому що я надивився кліпів з Віагрою, ти пам'ятаєш це. Як ще було? У вас ще був кліп з Віагрою? Так. Ваше слухання, це не моє. А ви українською, тіпу, співаєте? Так, так. В нас було «Мусі-пусі, лю-лю-лю». Я якось з Пелихом, ми приїхали, привезли переможців, ну, учасників шоу «Галопом по Європам» в Бориспіль, і я йду, і на зустріч мені така красива жінка йде, і я бачу, що вона мене впізнає, а я з мікрофоном на коло камери, такий вау, Блейз оф Глорі, і вона підходить і каже, напишіть мені, і я її розписуюся, оператор Євген знімає, і вона каже, вас так любить моя донька особливо, це «Мусі-пусі, лю-лю-лю». І я такий оператор повертаюся і кажу, блять, зітри. Ну, блін. Так, так, Віагра. Те, що відчуває репер, коли його цитують, так? Золоті цитати? Так, так, бронзові цитати. Коротше. Тому так, для мене «Танок на Медані Конго» не був таким прям чистим репом, але тоді в цей час вже був «Вова зі Львова» на М1, здається, своєю програмою, де він крутив дуже багато реперських кліпів, усяких заморських там. Ну, він від того і стартував. Його загальний трек «Вова зі Львова» — це Snoop Dogg. Ну, звісно, так. «93-й», «Закістайл». У нас взагалі ця тема популярна, потім Потап — це Юзоф дуже часто. Ну, Потап все життя Юзоф. Все життя Юзоф. Паска. Він просто адаптував. Він назвав це адаптацією. Так, і це спрацювало насправді. Мені здається, що багато в чому це працює. І в кіно, і в будь-чому, що стосується мистецтва. Тут головне ж звертатися до першоджерел, а не їхати транзитом через казахів, популярних в Росії, і тоді воно доходить сюди. Це як зараз читаєш сет-лист якогось фестивалю, і молоді артисти, вони всі абревіатурно, всі англійською, і ти розумієш, що вони досі слухають казахів через Москву і намагаються повторити все це. Так, навіть назва має виглядати стильно. Так, так, так. Але співають про смерть ворогам тепер. Так. Це красиво, так. Власне, Вова зі Львова мені натякнув, що можна читати реп українською, і мої перші тексти, вони, до речі, були, як не дивно, чомусь про алькапони, я не знаю чому, про сухий закон в Чикаго 30-х і так далі, про це я писав українською мовою, скачував десь через ВАП на мобілці якісь мінусовки і пробував якимось чинам це записувати. Я не знаю, чому алькапони. Нас зараз в Чикаго потягнули в клуб, в якому вони кажуть, отут сидів алькапони, дизайн не змінювався, тут сидів Луіс Армстронг, Брін Майл мені зараз в коментарях пояснили, як називався той клуб, такий джазець лабає, і всі наголошені, алькапони сидів отут. І ми потім сидимо з діджеєм, ми кажемо, ти віриш, що дизайн не змінювався 90 років? Він каже, я нічому не вірю, я просто розумію, що якби я очолював цей заклад, я би розповідав, що отут сидів алькапони, ось тут. Ми тут чесно можемо сказати, що ось там от грав Блінкін на гітарі, а вони кажуть, що там сидів алькапони. Просто ми можемо це підтвердити відео з соцмереж, а вони не можуть підтвердити, що алькапони сидів ось там от ліворуч, щоб бачити обидва виходи. Головне – красивий міф, це ж міф. Це суперпарадокс з одного боку, а з іншого боку показник, як вони впливали на наш простір культурний, що людина у Львові говорить українською, думає українською, все робить українською, живе у Львові і йому каже, ні, чувак, пиши не українською репу, а російською. Про алькапони. Я згадав, чому алькапони, тому що я в ці часи був задротом. В принципі, я не міжзалучився. Ні, я грав ігри комп'ютерні. Я грав в Майфію. А, в Майфію вперше. Там не було алькапони. Там не було алькапони, але я дослідив, що був от такий чувак, типу справді. І взагалом мені вся ця естет, така гангстерів, вона мені дуже вподобала. Досі ж є меми з фінальної сцени, коли його питають. Містер Салєрі. Я зараз, її ж переробили. Перемалювали. Ти грав? Ні, я вже не граю. Я пройшов перемальовану. Така ностальгія. Я одразу згадую. Це був початок 2000-х. І коли перша мафія, як Макс Пейн перший. І ти сидиш за компом. Ще ж приставок не було тут. Ти сидиш за компом і, наприклад, найкращий Макс Пейн і Макс Пейн 2 їх зараз перемальовують. Я так чекаю. Спочатку смерть Путіна, потім Макс Пейн. Це якась гра? Смерть Путіна, так.

  12. [Фоззі]

    Хотілося б, щоб можна було пройти. Ти маєш найкращі два тижні, щоб пограти в мафію. І телефонуєш бас-гітаристу групи фактично самій, бо він пройшов вже цей рівень з автогонками. А ти ніяк не можеш його пройти. І потім тобі каже бас-гітарист фактично самих, що там є розрив.

  13. [Паліндром]

    Там є розрив в цьому кільці і ти можеш зрізати. Чувак! Ці автогонки, це просто... Це виводило мене з себе. Максимально. Хоча я по житті спокійний, але це мене виводило. І бабця моя, будучи на кухні, ліплячи вереники, не розуміла, що зі мною. Чи, можливо, якийсь екзорцизм практикувати. Цей рівень прогонки, він просто жахливий. І зараз, коли перемалювали, я їду і думаю, так, зараз зліва.

  14. [Валерон]

    Ну рефлекси ж, 20 років минуло. Це буде той розрив. Вони його... Ну, тобто... Пофіксилі лахів.

  15. [Паліндром]

    Ну ось, так. Повертаючись до до мафії, і тому є Ель Капоне, і повертаючись до згадки про те, як вони впливали на нас, мені здається, що це не дивно, що чувак у Львові, в україномовному середовищі, починає щось створити російською, якщо навколо російська. Ну, типу, ти заходиш в телевізор, російська. В центрі Львова так само було російською? Слухайте, мені здається, ми дуже сильно ідеалізуємо Львів, як... Святого величину? Ну, так, як осередок такого... П'ємонт? Україномовного, скажімо, середовища, інтелігенції, якої, звісно, це є, але... Але є зараз. Тоді... Тоді ще було забагато нащад радянських комісарів, які ми заселяли в центр Львова. Книжка про Гадюкіна.

  16. [Фоззі]

    А зараз ти як думаєш?

  17. [Паліндром]

    Зараз щось змінилось? Там... Це було російськомовне середовище. Це був стюп грамоти українців. Були ж люди, які там жили до комісарів ще. І вони теж передавали... І про поляків? Про поляків, про українців, про... Звісно, був Білозір, якого, я вже згадував, десь недавно вбили за ту ж російську мову. Ну, я так розумію, що суперечка була на ґрунті цього побудовано. Так само... Якісь офіцери, здається, там були. Цього я не знаю, але це страшна трагедія, і як показує, в принципі, історія, такі якісь події, вони наче якась турбуленція на суспільство. Спрацьовує так, що хтось уговтується, і там задумується над своєю ідентичністю, і починається якийсь один крок вперед, а потім знов стоп. І от такими кроками ми якось рухаємося. Хвилями. А арт-тусовка? Вона частково і у Львові була російськомовна? Мені так подобається, що ми майже не розмовляємо поки що про реп. Ти от відтягуєш цю штуку. Я розумію, що тебе теж заїбав реп, як і мене. Ні, я не відтягую, просто це ж не інтерв'ю. Ми прийшли, щоб ти розповів. Це подкаст. Я взагалі недавно задумався, що всі якісь події, які у мене в житті відбуваються, які схожі на інтерв'ю чи подкасти, мені задають якісь питання, і я жодного разу не відповів, мабуть. До кінця перебували? Ні, не так банально. Я просто озвучую думки, і рефлексую вслух, і сам не знаю відповіді. Мені здається, так, мабуть, і цікавіше комусь це слухати. Ми вкидаємо шайбу, обговорюємо тему. Вкидаємо наступну шайбу, обговорюємо наступну тему. Вбиваємо мух. Ну, бачите, це я приніс з собою. В принципі, вони мене супроводжують по житті. Наші друзі з Ягермайстер, а це, нагадаємо, трав'яний лік'єр номер один у світі та в Україні, ще в 2018 році започаткували музикальну премію Jagermusic Awards для того, щоб підтримати молодих українських артистів. Як думаєш, хто переміг в номінації Артист року в 2021 році?

  18. [Валерон]

    Ну, судячи з того питання, наш сьогоднішній гість.

  19. [Паліндром]

    Так, саме Поліндром. А в 2023 році через повномасштабне вторгнення премія не проводилась, зато Ягермайстер підтримав артистів, дав їм міні-гранти на загальну суму 840 тисяч гривень. В 2024 році премія повернулася, знову було велике шоу, нагородження. І хто переміг, як думаєш, на цей раз? Підказка теж наш гість.

  20. [Валерон]

    Міша, правильно?

  21. [Паліндром]

    Ні, майже. Ще один репер. Так, артистом року став Отой. Ти коли-небудь премію вигравав якийсь музичний?

  22. [Валерон]

    Червона Рута. Золотого Жарківця.

  23. [Паліндром]

    Ну, а Червона Рута це ж така сама ідея, правильно? Вона була підтримка молодих українських артистів. Та, на відміну від решти саме так. Молоді артисти їх запускали, а хто вже виплив, той виплив. Дякуємо, Ягермайстер, за підтримку та популяризацію української культури і українського Ютуба.

  24. [Фоззі]

    Амінь. Ягермайстер ідеальний, коли крижаний.

  25. [Паліндром]

    Наші друзі з Ягермайстер підтримують молодих українських артистів, є навіть премія ціла Jagermusic Awards ти вигравав. І в тому числі. Я думав в 19-му, а пояснили, що в 21-му. Наскільки важливо це зараз? Ти можеш назвати кількох топ-3, на кого слід звернути увагу? Артистів? Хто б зараз з молодих переміг би, на твою думку, в такому? Мені здається якісь люди, які вибиваються з загальної картини. І мені здається, що все, що відбувається в Тік-Току, я дуже часто помічаю музика, яка там відбувається, вона дуже нагадує якусь стокову музику. Таку пластмаску, яка... Типу написану штучним інтелектом? Можливо навіть і це. Або у нас дуже часто і люди пишуть таку музику, яка просто класно запасує під рекламу пилісоса. Яка не викликає якихось реакцій. І ти максимально нейтрально на неї реагуєш. Як музика, яка грає в торговому центрі і так далі. Наш барабанщик називається порноджаз. Порноджаз, непогано. І мені здається, що люди, які не реагують на цю течію, а якось проти неї плевуть, а може навіть не плевуть, а вилазять на берег і десь там тусуються собі, вони заслуговують увагу. От є, наприклад, така виконавиця UV. Здається, вона київська. Точно в Києві живе. Вона робить досить такий цікавий суміш. Вона співає таким тихесеньким, можливо навіть пошепки іноді воно так звучить, голосом. І це все міксується з дуже цікавими ритмами. Воно мені нагадує якесь таке даун-темпо. Таку електронну музику. Дуже цікаву. Барабанні партії іноді. Прям такі різноманітні, що ти не встигаєш. Воно щось має спільне з такою течією. Трип-хоп, оця вся така. Але це все похмуро зроблено, що я дуже сильно люблю. Ну, повідомили. Хоча я сміюся іноді, бачили. UV, зацініть. Так само, буквально на днях я ще не встиг повністю послухати, але ознайомився так поверхнево з альбомом. Олексій Подать є такий виконавець. Ви ж зможете якось додати ім'я? Звичайно, ми їх покажемо фотографіям. Ну, якщо знайдемо. Якщо вони гугляться. В них навіть інстаграм сторінки. Ті, хто не губляться, гугляться. Олексій Подать він пише музику. В нього дуже цікавий підхід, тому що він більшість своїх семплів записує самотужки. Це якісь можуть навіть бути розмови, якісь вигуки. Я не знаю. Я зараз не буду там заглиблюватись, але він якось їх там перероблює. Коротше, робить свої унікальні семпли і пише Ambient. І це максимально розчиняюча мене музика. Для якогось розслаблення, виключити мозок, не думати про TikTok, відпочити, погладити кота. Це така музика. Але мені здається, це виконавці, які найближчі роки 10 точно не будуть десь близько до якогось мейнстриму. Тим воно і цінне. До середньої сцени, можливо, так. Яку мені прирікають, що ми артисти якоїсь там середньої сцени. Аля середній клас. Так кажуть, середня сцена для середнього класу. Це я вже так собі інтерпретую. То ти так собі не обережав. Можливо. А я на вашу думку, яка сцена? Я ж типу, мені здається, і не андеграунд, і не, вибачте, десь там зверху. Мені подобається назва така в Yeager Music Awards, де ж вона використовується, альтернативна. В сучасності стільки сцен, що вистачає всім. Ну та, і в цьому прикол насправді. Ти жодного репера не назвеш? А, репера? Ну прикольно. Зараз назву. Мені подобається, я не знаю, чи це реп, але мені подобається, це мабуть спокінворд, більше якийсь, Варнякання. Варнякання, такий проект, колись вагонову жаті гурт такий. Це Антон Зибаков. Так. Мені подобається чесність і робота зі словом. Те, що я дуже люблю насправді в хіп-хопі, коли зі словом працюють. Це те, що я в принципі все життя намагаюся навчитись. Ну Антон теж все життя був бачив себе на відстані. В російській такій інтелігентній сцені. Тобто китайський льотчик Джаода. До речі, він теж займався футболом. Це єдиний киянин, який приїхав в Дніпро займатися. Зазвичай люди їдуть в Києв. Ні, заради, мабуть, кохання і музики. Я би ще хотів додати. Він дуже фаховий. Одразу. Ти згадав про Дніпро. Відповідно, Антон Сліпаков. І у мене зразу уся тусовка модуля, половина з яких воює зараз просто одразу перед очима. Це не реп, але мені здається, українському репу варто прям подивитися, як працює зі сенсами Антон Шеферсон, мій друг, який теж з Дніпра, але він живе у Львові вже довгий час. Він пише такий постіндастріал. Теж не дуже слухабельно для більшості українців музику, мабуть. Постіндастріал – це Nine Inch Nails якийсь? Скажімо, більш агресивний варіант, мені здається. Тому що Nine Inch Nails в якийсь період стали прям таким широким мінстримом. В якийсь період потім з'явився Marilyn Manson і люди почали заробляти гроші. Звісно, так. Ми вже в цю історію не будемо вникати, як там все почали комерціалізувати, навчилися люди. Нам би так колись навчитись. Хотілося б, звісно. Антон, він, типу, не такий відомий, але, можливо, йому цього і не треба, тому що, як я вже казав, музика специфічна, але зато він, приходячи на свій виступ, бачить людей, які прийшли точно на нього і точно знають чого їм треба. Тому так, такі рекомендації. Для себе називаю. Є люди, які знають приспів, а є люди, які знають куплети. Була ще у тебе історія вже в 20-х роках, напевно, в 21-му, коли ти запостив, якось респектув хаски. Ні, ні, ні. Я зараз зроблю деталь. Я слухав, як ти це пояснював Іванову, що тобі просто сподобалося, що це було талановито, зроблено, не думаючи про те, якою мовою це зроблено і так далі. І що це за персонаж. А чувак це насправді такий собі, який зараз знімає документальні фільми про артистів ЛНР, які воюють проти України. Ну такий папайний. Ти за ним слідкуєш? Ні, я загуглив, тому що дізнався, що ти запостив його тримку. Так, слідчий мій, кажи. Головне, дотримуйся позиції. Справа там була трошки по-іншому. Насправді я запостив кліп, ну окей, якщо ми вже сьогодні почали згадувати всілякі сміття, то будемо відриватись наповну. Я запостив тоді кліп такого виконавця, як «Масло чорного тміна». Щось там було вже про нафту, чи щось таке. Якась трагедія, яка сталася в Казахстані. Так, так. І, власне, мені сподобалась робота, тому що вона там дуже нуарно була зроблена. Він репер, і він робив не типово для репера. Мені це тоді заімпонувало. Я це запостив, а мені зробили якесь зауваження по типу «Чувак, може ти там ще коесь запостиш, з Росії, чи щось таке?» І я, враховуючи мій тодішній стан, мій світогляд, мабуть, цинічно вирішив якось відповісти щось там про Хаски, що мені навіть Хаски подобається. Якось так я відповів, і тоді пішло понеслося. Шоколадчий експрес, так? Ну так, можливо тоді, що вона так називалась. Але суть в тому, що я це пізданув, мабуть, навіть не усідомлюючи яка це особистість і що вона за собою несе. Хоча я був в курсі, що він був в ЛНР, що він таким чином своїм візитом легітимізував окупацію і так далі. Про це не подумав, обісрався. Ну, я за це вибачився. Але насправді, після цього у мене було чи багато таких прозрінь. Я тоді задумався, блін, чувак, ти співаєш умовно, кладеш, не знаю, вірші Стуса на музику, на тебе одна категорія людей дивиться, там, з піднятим капелюхом, типу, віддає тобі честь. Але тут ти абсолютно обісруєшся, тому що ти там респектуєш якусь ворожу хрінь. І, власне, в мене тоді почали з'являтися якісь когнітивні процеси. Я зрозумів, що таке послідовність, мабуть, і що це мабуть, важлива річ. Я з цього виніс щось корисне. Насправді, це дуже круто, коли хейтерські коменти тебе наводять на щось, можна навіть не хейтерське, я скажімо, повчальнє. Тому що, там, окрім того, що мені писали «здохни», писали ще «чувак, ти неправий». І це на мене добре подіяло. А вже потім, до речі, за часу, вже повно масштабки, я прочитав книгу Помаранцева книгу про пропаганду. Це Помаранцев, це... Даніил, здається, ні. Я не пам'ятаю його імену. Він син Помаранцева старшого, теж ім'я не пам'ятаю, напишете в коментарях, який був дисидентом. Він, в принципі, українець, але емігровав до Британії, якщо я правильно зараз згадую. І його син вже виріс таким, ну, британцем корінним, але поїхав на початку нульових працювати на Останкіну в Москву і пізнав власне цю всю систему. Це співпало з приходом Путіна, коли він прийшов до влади, одразу ж підібрав під себе телебачення, тому що, ну, це найголовніше. А почався з НТВ? Розказував про цю всю кухню і тоді мені вже склалося, що умовний хаски, як його ж подавали тоді, чому я його з'їв? Тому що його подавали як таку протестного чувака. Протестний чувак проти Путіна, який прям веде за собою суспільство, вони зможуть скинути режим, коротше, от такі якісь наративи в голові, слухаючи його реп. І тоді я зрозумів, він ж поїхав в ЛНР, ДНР, молодь на це подивилась, тому це така, типу, аля підготовка до того, щоб молодь не реагувала неправильно, коли відбудеться умовно-повно масштабне вторгнення. Тому що наші, тіпа, лідери, ті люди, на яких ми дивимося, вже туди їздили. Прогріли тему. Так. Ну, тобто, якщо у тебе в країні немає опозиції, створює її сам. І таким чином контролює її. Отак працює тоталітаризм. Давай про щось гарне тоді поговоримо. Ти згадав вже про Стуса. У тебе дуже багато відсилок. Ну, як відсилок? Ти часто звертаєшся до нашого культурного надбання. Є в тебе... Не так часто, як Артем Пивоваров, але... Ну, напевно, так. Не так часто, як... Для репера точно часто, як на мене. Тому що у тебе є історія зі Стусом, потім Симоненко слова, здається, чи пісня, чи трек. Є у мене на вірш Івана Ковеленка один з таких перших, скажімо, майстрів і, в принципі, людей, які є основоположниками руху шістдесятництва. Є у мене вірші на... Пісні на вірші Миколи Холодного. Так, Миколи Холодного і на Франка щось ще було. На Франка було дуже давно, коли я ще був кашельочедом. На початку. Це такий... Ну, ти що хочеш перерозмислити? Чи це таке використання може більш кон'юктурне? Я тобі скажу, що були різні випадки. Мабуть, коли я був більш юним, це використання кон'юктурне. Сто відсотків. Тому що ти бачиш перед собою вірш. Ти розумієш, що тобі зараз не треба писати текст. І таким чином ти можеш зробити новий реп-трек, який вилетить на Ютуб, на інші соцмережі. З багою метою. І ти про себе лишній раз нагадаєш. Мабуть, і такі думки були. Але мені здається, що все одно, попри це, я ніколи не відносився до поезії, як до чізбургера, який я можу взяти в Макдональдсі. Тобто, у нас, як часто буває в поп-культурі, що типу... Я просто відносно недавно на одній прес-конференції згадав про Артема Півоварова. Я не хотів, насправді, але мені задали таке питання. Що я думаю про таке явище, як умовно використання поезії в нашому 2024 році. Використання поезії в піснях. Тому що зараз це роблять дуже активно в поп-культурі. Я просто сказав, що вони вирізали, звісно ж, найкрасивіше, що їм потрібно для кликбейту. Я вирізався, що те, що робить Артем Півоваров, це не смак, на мою думку. Хоча я так думаю. Що я можу з цим зробити?

  26. [Фоззі]

    Не соромся.

  27. [Паліндром]

    Хоча я поважаю Артема Півоварова за те, що він робить в плані його артистичної діяльності. Який він артист. Я бачив його лайв-концерти. Я бачу, що він збирає навколо себе. Скільки людей він збирає. Тобто він, можна сказати, артист №1 в плані поп-музики. По зборам точно, я думаю, концертів. А, я думав, по зборам. Ні, ні, ні. По палацам спорту. Так же мірюють. Можливо, Клавдія Петрівна ще є. Вони якраз разом співали. В нас зараз буде трек з Півоваром, який 2 роки лежав. Блін, чого ви не сказали про це? Я би міг якось лайтовіше приговорити.

  28. [Валерон]

    Я жартую.

  29. [Паліндром]

    Кожен своїх внутрішніх маскалітків своєму відбілює. Це все мої таргани в моїй голові. І я респектую Артему, але... Я дописував нам текст. Він співає. Це такий анонс. 2 роки трек лежав. Він співає на вірші Максима Рильського. Нам я дописував. О, як ти вгадав, бачиш? Окей, давайте з цим розберемося. Я респектую Артему як українському митцю. Тому що, як казали розумні люди, навколо мене дуже багато людей з інтелектуальними і моральними збоченнями, але вони теж живі. І, власне, мені здається, що Артем теж живий. Артем теж українець. Тому я не хотів би, знаєте, грати в цю гру, коли українці між собою срутся.

  30. [Валерон]

    Вибач.

  31. [Паліндром]

    Перед ефіром з твоєю дружиною якраз говорили про те, що якщо шукати абсолютно, ми звузимо коло до 9 артистів, які будуть ходити скрізь, які завжди казали, я був таким самодебілим харківським, як і більшість тих, кого я знаю і люблю. Так потім ми змінилися. Але треба давати людям шанс. Так воно мулює. Все одно треба давати шанс, оскільки без шансу немає майбутнього. Я знаю твою позицію про другий шанс і ми до неї повернемося. Вибач, що перебив. Та-та-та. Ні, а я навіть не про це говорю. Тобто мене якась минула діяльність того ж Артема, якщо ми зараз конкретно про нього говоримо, вона мене не тербує. Я маю на увазі там якісь російськомовні пісні. Якщо він це все перевикупив для себе і змінився, що показує його діяльність теперішня, то взагалі ніяких питань. І я не бавлюся в цю гру, коли, знаєш, хтось когось хейтить за те, що він перевзувся. Ну а як тоді? Типу люди перейшли тепер на українську, творять українську культуру, а ви їх далі хейтите. А якщо б вони продовжили російською, то ви їх все одно хейтите. Це якийсь замкнути коло. Тому тут треба думати про майбутнє. Тут треба розібратися. А, власне, повертаючись до тої прес-конференції, найважливіше, що я в ній сказав, це те, що, от, мені здається, до поезії такої сакральної, навіть якщо ми беремо «Розстріляне відродження», ці люди жили в неважкий час. Вони були замордовані. Типу багато кого вбили і катували і, ну, поводилися просто. Мене, типу, ну, не вистачає якихось українських слів, аби це випасати. І мені здається, коли ти береш цю поезію, ти вже намагаєшся її переосмислити, кладеш її на свою музику. Ну, відноситься якось до цього бережно, як до якоїсь реліквії, блін, а не, знаєш, типу, трек в місяць на Спотіфай, аби, там, слухачі не падали, типу, аби... Ну, то вже маркетинг. Маркетинг. Та, це поп культура. То вже інший бік стій. Звісно, звісно. Я просто, розумієте, я просто людина, яка до сих пір не викупає, що таке шоу-бізнес, як він влаштований, як влаштована власне ця вся система поп-культури. Я десь просто довкола кручусь, і мені здається, що я своїм оцим, своєю такою наївністю, юнацьким якимось максималізмом, який ще з мене не витік, можу чуть-чуть змінити ситуацію, і умовно там такі зірки, які мислять трошки іншими категоріями, будуть, знаєш, бережніше ставитися до нашої культурної спадщини, та і все. Всі кажуть, що вони не в шоу-бізнесі, а потім по вулиці не можна пройти, щоб не зустріти когось з наших. Тобі просто мулює сама ідея стуса на хіт-фм? Ну, давай будемо відверті. Проміжку між Олією Поляковою і, я не знаю, хто там зараз. Мене не мулює стус на хіт-фм. Це вже наслідок. Мене не мулює цей наслідок. Головне, як це сталося. Якщо це сталося чесно перед самим собою, якщо ти сам від цього кайфував, то, мабуть, може бути на хіт-фм, може бути будь-де. А у тебе є улюблений якийсь період в українській історії, до якого найцікавіше повертатись, скажімо так? Ти маєш на увазі повертатися думками? Ну, думками, вивченням якимось, використанням.

  32. [Валерон]

    Я переформлюю.

  33. [Паліндром]

    Валерон питає, культура яких часів України чи Української Радянської Соціалістичної Республіки тобі найближче. Що тебе заводить? От зараз повернувся в усатий фанк. Типу, він скрізь всі симплюють його і так далі. Ну, насправді, якщо так подивитись на якусь історію, то паліндром, в принципі, почався як така рефлексія на минуле. І, зазвичай, це минуле Львова 60-х, 70-х років. Чому і синхронно одразу приписали паліндрома совкадрочерства якесь. Хоча, ну, я, наприклад, дивлюсь на цей минулий час не з чорно-білим відтінком. Там теж були люди, які жили, закохувалися і писали круті вірші, грали музику. Я от про це минуле. Ну, паліндром — це про це, а не про... Ну, я вже сотні разів говорив про якийсь, знаєте, оцій час окупації, скажімо, який нас спіткав. І, власне, мені подобається повертатись подумки. Я вже навіть казав десь, що мені іноді здається такі а-ля симптоми парамезії якоїсь, що я жив в цей час. В 60-70-ті я носив вуса. Я ходив в такому одязі, в якому зараз ще дідусі ходять. І мені іноді на секунді потрапляється якась одна така річ і я прям дуже тішуся. Якась така курточка. Ну, він вінтаж, коротше, одним словом. Зараз моджліт. І мені здається, що я десь в тому часі теж писав вірші. Намагався осмислити цю таку дивну, парадоксальну реальність, коли люди на кухнях ловлячи якийсь BBC, намагалися пізнати правду, намагалися бути просто різний спектр емоцій, там, обговорюючи все. А зранку, випиваючи каву, виходячи з дому, просто перемикалися на сірих особистостей і просто боялися. Тому що, ну, раптом щось не так, раптом твій кент, твій товариш по роботі за тобою слідкує і на тебе зробить донос. Тобто, ну, це дуже страшна реальність, але з іншого боку, в цій реальності творилися круті речі. Так чи інакше, вони трагічні іноді, якщо навіть брати історію Василя Стуса. Але ми зараз надихаємося Василем Стусом. І, в принципі, зараз багато українців нагадують Василя Стуса, який зі зброєю боронять Україну, мені здається. Тому що тоді це, знаєш, був такий виняток, що одна людина зі ста підіймається і щось робить. А зараз у нас багато. Стус дійсно геній. Я робив один трек на його адаптацію Господи, як же його Кіплінга. І коли я побачив, а я спочатку вивчив оригінал, потім подивився. Я збирався робити переклад вірша Ів Кіплінга. І спочатку я знайшов українські переклади, їх було багато. А потім напоровся на версію Стуса і в мене просто дихання з мене вийшло. Я такий блять, він геній. Це просто захмарний рівень. Нічого, навіть слово не змінює. Це просто така велич. Коли ти ще й розумієш контекст. Так, я розумію всю історію. Я сина його дозвіл питав. Дав? Нас теж історія з фільмом базувалася на тому, чи дадуть дозвіл, чи ні. Дмитро його звати. Я маю на увазі, трек не дуже. Бо там теж всі казали, що його син не дуже привітно відгукується на якісь паралізації. Якби він не дав дозволу, я навіть його не випускав. Ні синглом, нічого. Там була така історія, що наш друг, оператор, який нам зняв 10 кліпів, Ярослав Пілунський з Сівастополя, до речі. Його міняли, коли анексія Криму була, його асистентом міняли на двох чеченських офіцерів полонених, щоб його витягнути з Криму. І він воює в аеророзвітці, тактична група «Адам». І тоді, це був 22 рік, їм потрібні були ще продрони, тільки все починалося. Їм потрібні були дрони, і я вигадав просто оголошувати збір з номером картки. Треба людям щось дати, щоб вони захотіли. Натурально. Я кажу, давайте зробимо трек, який вийде тільки як додаток до збору. Кажу, зніми, ти ж літаєш. І він зняв відос в Бахмуті. Оскільки він воював, був поранений, я півтора року чекав, поки він зможе зняти, бо це було незрозуміло, не відірвати. І я записав ту штуку, і я просив дозволу, оскільки без дозволу це фігура такого масштабу, який ми ще досі не осягнули, і мені здається, коли до влади прийде покоління, яке вже треба навчати на стусі, коли вони не правішоватимуть, коли вони не обиратимуться залівацькими обіцянками, а потім вже правішоватимуть, бо зіткнуться з суворою реальністю, а коли вони одразу будуть праві, праві і праві, і коли вони на стусі, і можливо тоді щось зміниться вже докорінно. Тому стус для мене це фігура в культурному середовищі, в проукраїнському, це, мабуть, фігура номер один, і це дуже круто. Мені, до речі, закидує лівацтво іноді, я не знаю чому. Я схожий на льовика? Ну, за віком так. Це ж знаменита цтата Черчилля, яку, мабуть, він не казав, що той, хто в дитині не був лівим, не мав серця, той, хто дорослівшим не став правим, не має розуму. Але мені здається, що коли ти заходиш в інтернет, то в принципі лівацтво всюди. Ні, завдяки інтернету просто дурні зрозуміли, що їх більше. Та зараз лівацтво дуже популярне. Це типу тренд? Америка, ліва, ліва, це же є лівацтво, по суті. Я дивлюсь Netflix і розумію, що він лівий. Це теж знака віку. Кіно треба. Треба ахуєнне кіно, щоб всі заплакали і нарешті зрозуміли, що вони завжди були такими. Художнє? Та, ахуєнне художнє кіно. Вони знімали про цей Медведчук, про проєкт Кипіані, про цей казус, як і, блять, коли заборонили книгу і завдяки цьому всі дізналися про книгу. Господи, блять, деменція, сука. Коротше, треба ахуєнне кіно, а таке глобальне, блять, західними зірками, щоб ми показали і там, і тут, і тоді вони... І хтось зіграє Медведчука теж. Кіно. Я вам скажу, що знову ж таки, згадуючи фільм, до якого я писав саундтрек, який називається «Ваш Василь», це документальний фільм, не художній, але він, напротив ваги, забороненому, такий плакатний фільм, який робить просто термінатора з Василя Стуса. Оцей фільм документальний, він показує його живим, зі сумнівами, типу... Живим ти не достукаєшся до... Ну, звісно, до масок. І нам треба достукатися до своїх мас. Нас досі сприймається, якщо ми зробимо фільм в кооперації, який стане популярним на Заході, тоді більшість людей тут...

  34. [Фоззі]

    Це як потрапити в Мілораму, можна було без грошей і без медіабартеру, тільки повернувшися з Москви. Тоді вони...

  35. [Паліндром]

    Я пам'ятаю цю програму.

  36. [Фоззі]

    Не про Мілораму зараз.

  37. [Паліндром]

    І так само, зробивши в кооперації якийсь фільм за західні гроші, а вони зараз дадуть на це гроші.

  38. [Валерон]

    І про Стуса, з якимись зірками, щоб ми достукалися і туди, і до лівих, і туди, і до правих. І до своїх вже, блядь, нарешті достукалися і показали, що вони завжди були такі. Ми всі починали з вивчення російської культури. Так чи ні, блядь. З репу, з гавна року і так далі. Ми всі йшли в якомусь русі. Якщо не з ними, то якось поруч. Ось так, от. І потім приходили до того, що вони, блядь, імперці. Що вони, блядь, займаються, блядь, із століття в століття принужденням к любві, блядь. І знають, блядь, тільки одну позу колена локтівує. Блядь, все. Або їх їбуть, або вони.

  39. [Паліндром]

    Вони невздатні, блядь, ні на що інше. І от тоді, блядь... Я думаю, що це виріжуть і будуть постати всюди. Хуй!

  40. [Валерон]

    Погоджуюсь, абсолютно. Але цікаво, що... Істус, блядь, має бути номером один в цьому, блядь, списку екранізацій, завдяки яким ми покажемо, блядь, світу, що не треба, блядь, чекати від балалайки, нахуй, блядь, баладу.

  41. [Паліндром]

    А баланду може? Мені здається, достатньо вже зняти просто українське кіно. Не обов'язково, щоб тут якось був задіяний захід. Бо як показує зараз збори, у нас українське кіно дуже дивляться. Ось... Про Єремчука документалка. Наприклад.

  42. [Валерон]

    Конотопська відьма виходила. Всі кажуть, що фільм жахливий насправді.

  43. [Паліндром]

    Я ще не бачив. Я теж не бачив. Я боюся дивитися українське кіно, бо доведеться... Так, він вийшов в такий час, коли інших прем'єр ніяких не було, і вона там вже побила касові збори. Тобто люди все одно ходять... Там спектакль став сенсацією, на який можна... Я вам скажу, що ситуація прям покращилася за останні роки. Ну та, звісно, ми зараз в кризі, ми зараз в війні, і не час знімати велике кіно. Це хороший рівень такого європейського стандарту. Це рівень європейського фестивального кіна. Джентельмени, давайте називати речі своїми іменами. Це фестивальне кіно, а треба блокбастер. Мабуть, враховуючи те, що я все ж таки... Хоробре серце. По всякому такому, що треба дивитись самому, дома, і іноді стає не по собі, стає сумно, тобто це в кінотеатрі не дуже хочеться крутити. Я по такому кіну виступаю, і, власне, тому мені подобається українське кіно, там, та ж топ земля, мабуть, це напів артхаусне кіно, все ж таки, якщо порівнювати з тим, що у нас виходить. В нас завжди грається поетичність кіна, щоб не звітувати про збори потім. Треба блокбастер. Треба, блять, хоробре серце, завдяки яким, блять, повірили... Але що таке блокбастер, на твою думку? От еталон хоробре серце. Окей, ну... Ми граємо заборонені мелодії на заборонених волинках. Хто їм забороняє? Хоробре серце, там вже і якісь бетальні сцени є, так? Це блокбастер. Це блокбастер 95-го, здається, року. Мел Гіпсон, ірландці, шотландці... Ну, зі спеціальною речею... На першому місці ірландці там трошки допомагають. Завдяки їм...

  44. [Валерон]

    Вийде битву зняти якось.

  45. [Паліндром]

    Так. Треба західні гроші зробити кіно про стуса. Блокбастер, блять, дарую рецепт. Колись хтось нарешті скористується, а поки можемо передивитися фільм «Заборонений».

  46. [Валерон]

    Вон в ту камеру.

  47. [Паліндром]

    Ну і не забувайте, що ми сьогодні знаходимося знову, котре, сподіваємось повернутися в святому для української культури місці. Це бар «Бармен». Диктат колишній 44. На хрещатику 44. Алілуя! А ти хотів зняти короткометражку? Колись? Чи... Хотів, так. Ми ж маємо справу з режисером. Так, не забувайте, що я режисер. До речі, ти так рекламово може от знайшов режисерний набір. У мене прямо, знаєте, такий класичний набір. Як пише у «Бікіпедії» композитор, співак, режисер. Просто культурна інтелігенція зі Львова. Ну так воно і є. Дехто, можливо, мене так і сприймає, що те, що робить «Паліндром», це щось для когось, для якоїсь а-ля інтелігенції. Десь я такі думки чув. Але мене це так курують, тому що це просто проста музика від простого тіпа зі Львова. І тим воно і зайшло, що навколо немає якоїсь вуалі, якоїсь бар'єру, стіни. І таким чином збирається тисячу людей в Києві на концерт. Для мене це прямо шок ще досі. Я не можу це висмислити. Ти про цей тур, який навесні був, так? Ну так. Я не можу висмислити, що от таку музику кімнатну, де треба сидіти самому, гладячи кота і слухати це в наушниках, на це приходить отака кількість людей. Так там же і слеми бувають. У нас є ще така музика 110 BPM, під нею можна слематися. А під які треки слемляться? Зазвичай слемляться під агресивні треки, звісно. Ну, логічно. Є трек «Спи», який я написав прямо на третій тиждень, по-моєму, штабної війни. Це така моя рефлексія, мабуть, на страх. На страх невідомості, що відбувається. Зрозуміти, що це війна, вона отак виглядає. Хоча у Львові в перші дні там не було якихось прильотів, щоб ми всі були ошелешені, але трафік і наплив людей. Тоді Львів був таким... Хабом? Ні, піднесеним хабом. Я йшов, приїздив з Франківська забирати гуманітарку, і я йшов вулицею, і я бачив на кожному кроці знайомих людей з різних міст, і всі кудись щось несли, збирали, і я бачив тут галіч, тут чемєрав, тут про каски треба поговорити, тут про броніплити, і це от таке дуже позитивне натхнення з піднесенням кобло в хорошому сенсі. Його не повернути, і вже тоді було зрозуміло, що потім, якщо ми доживемо до потім, це буде згадуватись як один з найкращих моментів єднання. Це як перемога Майдану, і це піднесення, і саме тоді Львів був фактично столицею волонтерки, столицею цього руху, і дуже добре, що ти описав цей стан невизначенності, але... Оце, що ти кажеш про єднання, це було так цікаво. Я людина, яка в принципі в якийсь інший час, скажімо, минуле життя, яке у нас всіх було до 22-го року, 24-го лютого. Я не робив телефонних дзвінків, мені максимально було некомфортно спілкуватися з незнайомими людьми. Я якщо щось вирішу, якийсь побутові справи, то зазвичай це якісь месенджери і так далі. Писав голосові повідомлення? Ні, я міленіал, один з останніх. Я вибачаюся, коли їх записую. І, власне, таке у мене було досить кімнатне, вазонкове життя тихого музиканта. І от війна все міняє, звісно, там багато хто в ці перші дні пішов до війська, а я вже говорю про якісь свої подвиги, так, який там телефонний дзвінок комусь зробити. Але я пам'ятаю, що я дзвоню лівим людям і спілкуюся з ними про якісь там матраси, які треба перевезти в якусь майстерню художника, де ми організували ще один шелтер якийсь. І я так спілкуюсь, і людина зі мною теж так спілкуються всі в якійсь такій ейфорії, що мене було враження, що це назавжди і що це, я більше ніколи не буду ходити районом в тривожному стані якоїсь небезпеки. Я все життя своє очікував якоїсь небезпеки. Вирішив на спальному районі, коли там кожен день твої кінти шукають півко, і якби це до когось доїбатися, щоб класно провести час. А півко-то таке? Буває різне півко. Те, що ти показав, це вже прям важка сцена. Такі речі, мене це, слава Богу, якось уминуло. Але так, я це теж пам'ятаю, і пам'ятаю багато смертей через це. Власне, до чого я вів? До того, що після 24 лютого в цьому єднанні у мене пропало відчуття, що є якась небезпека. Наче всі один організм. І ти можеш спокійно йти по вулиці і більше ніколи не думаєш про те, що до тебе підійдуть якісь гопніки і тебе стопануть і скажуть «Ей, чого ти так виглядаєш?» або щось інше. «Що ти репер?» Розумієте, що всі мають спільну мету і не звертають уваги на такі дрібниці, як покусатися між собою. Але це повернулося. Цього відчуття не відновити. А зараз Львів який? Знову такий, як до 22-го року? Ну насправді російською мовою не часто. Що мене бентежить? Приїхало багато людей. Не всі можуть. Це Львів надбав Львів, вибачте, як і Ужгород, в якому ти живеш. Можливо, і Франківсь, якому я збираю аптечки. Вони стали бенефіціарами. В Ужгороді все одно. Ти кажеш російськомовний, а для мене в усіх містах, яких я був після початку повномасштабного вторгнення українських, Львів якраз єдиний найбільш україномовний, максимально. Тебе Бозя милувало, мені здається. Та ні, я був багато де.

  48. [Валерон]

    В Франківську зараз запускають мовніх інспекторів, мовні патрулі. Буковель, наприклад.

  49. [Паліндром]

    Ну не знаю. Звісно ж, я не прямо все так драматизую і роблю трагедію, але... Моя дружина, вибач, сказала навіть таку фразу, що їм коли приїжджаєш у Львів, і здається, що тільки їм, тільки тут людям потрібна Україна і болить Україна. Не путай міграцію з туризмом. Ну бачиш, є якась така туристична бульбашка, а є бульбашка корінного жителя, який все ж таки іноді залазить в дупу, не тільки по площі ринок ходить, хоча і там теж можна знайти російську мову. Тому... Я не знаю. Хочу сказати, що у тебе Львів дуже відрізняється від того, який ти описуєш в треках, показуєш в кліпах, дуже сильно відрізняється від... Ну у них завжди це було, як там Сихівний район, з твоїх... Того, який не листівки, знаєш, до якого більшість... Непрезентабельний ти маєш на увазі якийсь? Ну не те, що непрезентабельний, а зовсім інший. Та пострадянський. Тому що я вирів в такому районі, власне, щось мені... Як район називається? Та ми говоримо. Патона. Я всюди про Патона говорив. Це прямо окраїн, я так подивився по карті. Це біля аеропорта. Це біля цього Скнилівського аеродрому, так? Так, звісно. А линія Даніла Галуцького аеропорта теж? Так. Це один район, якщо так глянути, то ти зрозумієш, що це прямо одна велика територія, якщо на карті подивишся. А ти оцю Скнилівську трагедію пам'ятаєш? Я пам'ятаю лише наслідки. Тому що я написав ж пісню, яка, в принципі, оспівує ці події. Вона називається «Люцифер». Пісня. І там є тематичний кліп, власне, про цю всю історію трагічну. Я пам'ятаю, що я ходив зі своєю бабцею, яка мене виховувала, в принципі, до 20-літнього віку. І все дитинство я з нею провів. Ми з нею дуже часто ходили на базар, який поряд в районі, там, за якимись огірками, коротше, за такою якоюсь всякою побутовою штукою. І я її дуже просив, бо знав, що це авіашоу відбувається. Я її просив, типу, «Ідем, будь ласка», бо там мої товариші з двору пішли з батьками і так далі. І ми не пішли, тому що ми брали огірки, що, в принципі, на Галичині світніше за будь-які інші… За похід в церкву і на авіашоу? Ні-ні, про церкву…

  50. [Валерон]

    За похід в церкву ти обережніший.

  51. [Паліндром]

    Ходимо до церкви, шануємо батьків. Ні-ні. І ми не попали, але повернувшись вже десь так по обіді до свого двору, там, взявши свій футбольний м'яч, я побачив, як просто повз наш двір проходять люди, які мені нагадували, вибачте за приклад, але вони мені нагадували оцих голівудських зомбі, типу… Тобто я пам'ятаю в дитинстві фільми про зомбі, як вони рухались, і у мене тоді просто перша асоціація страшна. Люди в крові, які ледь-ледь добираються додому, це ті, хто вижили, а 70 людей не вижили. Міг піти прямо на цю… Так, я міг піти, але у мене серед знайомих купа людей, які там були. Ну, слава Богу, їх десь доля відсунула в бік, і вони стояли здалеку, але сама ідея цього шоу досить таки, не знаю, контраверсійна, тому що запустити людей під власне сам процес літання літаків, а десь якийсь там вершечок, який має дивитися звіпок на всю цю історію, сидить на віддалі десь. Ну, чесно кажучи, для мене це дивно виглядає зараз вже з дистанції подивитись з моєю головою, з моїм світосприйняттям. І загалом, як на мене, це десь виглядало, можливо, як на таку операцію по дискредитації української армії, тому що... Ні, це просто був совок в усіх своїх проявах. Так, звісно совок, але є там якісь документальні фільми «Чорний ящик з Книлова», де дуже якось конспірологічно розповідається про там зближення з Америкою в той час, коли Кучма намагався це все робити і з Євросоюзом. Ого, навіть такі процеди конспірологічні. Звісно, що є період, коли є якісь певні кроки на те, щоб зближуватися там, умовно, з Європою, але потім є період по певним якимось політичним причинам, коли ми все ж таки вибрали Росію, як партнера. Так, а тут... В чому суть цієї конспірології? Ну, що, мабуть, закладку якусь зробили. Ну, так, для того, щоб показати, що не треба йти на Захід. Я пам'ятаю той день, тому що ми виступали в Сочі. Я розповідав вже на фестивалі «Рупар. Росія, Україна. Повні маразмі». Ого. П'ять українських гуртів, п'ять російських. І я ще сидячи виступав, бо травма була футбольна, кіса, старта камені в коліно в'їхав. Я сидячи виступав. А це якийсь свято було, так, в цей день? 27 липня, я не знаю, чи якийсь свят. День, мабуть, якийсь авіації. Можливо, день авіації. І, коротше, я захотів зі сцени сказати про цю трагедію. Мені заборонили організатори, а це була спільна організація російських залізничних доріг і українських. Вони сплачували чартер, все, млядь, Редісон. І я все одно сказав. Нам обіцяли великі проблеми за те, що я скажу про це зі сцени, але проблем жодних не було. Ну, можливо, потім нас десь викреслили, але це був страшний день для України. Так, окрім власне оцих... Для українського війська, вибач. Окрім оцих конспірологічних теорій, звісно, совок, про який ти згадав, це, мабуть, найбільш ймовірна хвороба, яка на це повпливала, тому що є інформація про те, що в тілі економії цей Су-27, він ж був там переповнений пальним в межах... не в межах норми. І, власне, економія, ну, в принципі, риса совка, так само... І показуха. Показуха теж. Так само все, що відбувалося після, теж цирк повний, тому що там відповідальність вся на пілоті, який помер десь рік назад навіть. Він катапультувався. Він катапультувався, він потім сидів решту свого життя і десь помер буквально рік назад. Ще там були якісь теж і псохи, що він десь воює на стороні Росії. Суть не в тому. Суть в тому, що він, якщо, знову ж таки, вірити якимось там джерелам СТБ, Дмитрію Карпачову, який ввів шоу, якесь там розмовне, ток-шоу. Був цілий документальний фільм про Скнилівську трагедію від СТБ, де Карпачов намагався пропрацювати образи людей, які втратили свої сім'ї в цій трагедії, коли вони всі на все життя тримають оцю таку ядовиту образу над цього тупонаря, і він вирішив це якось з ним пропрацювати. Ну, коротше, такий Голлівуд трохи. Але суть в тому, що на цьому шоу, коли вже після самого фільму вони обговорювали далі цю історію, говорилось про те, що цей тупонар, він винен якусь там кількість грошей, тобто чи не суму цього літака він ще має віддати. Окрім того, що він типу сидить, він має ще заплатити суму за літак. Ну, от совок. І наслідки. Це як зараз, вибач, це як зараз вішають штрафи на людей, які втрачають безпілотники і на них вішають суми. А я стикався з тим, що коли ми передавали наплічники медичні, в чувака згорів наплічник під час атаки росіян і на нього частина вішає штраф за втрату цього наплічника. Ми кажемо, причому сума більша ніж наші витрати. Ми кажемо, да ми зараз якось прохиляємо тобі, дамо наплічника. Він каже, що ні, вже пізно повісили штраф 70 тисяч гривень, а на друга повісили штраф 100 тисяч гривень за втрату крила. Це теж наслідки радянщини такої. Вона, на жаль, ще присутня. Веселий подкаст. На твоїх очах Львів перетворився на туристичну МЕКу по українським міркам. Як львівяни це сприймали? Ти ж пам'ятаєш іншу площу ринок, інший центр? Насправді я в центр міста виїхав вперше самотужки і так, що я його якимось чином запам'ятав, це мені було років 11-12. Досить таки пізно. До того я з батьками ходив, відповідно я вимикав свою увагу, тому що мене водили за рукою і я як такого Львова не пам'ятаю там в цій лісності. Як Харкові у нас казали, поїхали в город. У Запоріжжі теж так казали. Їдемо в місто. Забави галичан на початку нульових, це походи на південний. У нас є, ще до сих пір існує такий торговий комплекс, тоді це називалося просто базар. Ми туди ходили понеділлям з татом, з мамою і вибирали мені речі, але ми їх не купували, ми просто їх вибирали. З надією, що ми їх колись купимо, ну або все ж таки щось мені брали, коли я дуже сильно плакав. Але загалом до міста ми не виходили і мені здається, що власне, воно так і виглядає. Якщо брати з сихів, то в принципі багато людей звідти і не виїжджають, бо у них все є. Типу вся інфраструктура, торговий центр, Макдональдс, магазини і так далі.

  52. [Валерон]

    Так побудовлене людство.

  53. [Паліндром]

    А стосовно, якщо так трошки всунутись все ж таки в твоє питання, я, будучи Степаном сьогоднішнім, Степан сьогоднішній, це як червонокнижна якась штука. Степан Б сьогоднішній. Я оминаю площу ринок і оминаю всі людяні місця у Львові. Тобто я пересуваюся на велосипеді, я їжджу периферією. Якщо у мене якісь справи, я зазвичай їду якимись дворами. Я стараюся не сунутись в центр міста, тому що корки. В рійні львів'яни мене зрозуміють, що я маю на увазі. Ви гуляєте по Хрещатику? Ні. Я вчора зі стадіона йшов. Так, щоб насолоджуватися. Я якось приїхав після повного штабки і мав прийти на армію ЄФЕМ на інтерв'ю. Думаю, пройдуся, вийду на Майдані і пройдуся центром. Я так давно тут не був. Я не знав, що там перекрито все. Я спізнився на годину. На годину? На годину на ефір. Що було перекрите? Ти маєш на увазі там? Там, отой квартал. Я хотів пройтися біля Нацбанку, закрите. Я хотів там пройтися. Я замовляю таксі. Воно показує, що я на іншому боці Хрещатика. Мені так було соромно. Про нинішній Львів казати якщо. А ти реагуєш на повітряні інтерв'ю якимось чином? Чи ні? Звісно. Є укриття в будинку? У нас немає укриття як такого як книжка пише. Немає такого. У нас підвал. Я туди ні разу не спускався. Але у нас є поряд такий, можна сказати, це теж торговий центр, в якому є парковка. І якщо я сідаю на велосипед, то я за хвилину там. Якщо наближається щось зовсім. Так. І, власне, історія. Ну, я посміхаюсь, тому що у мене до сих пір якісь панічні флешбеки від тої історії. Насправді вона не весела, тому що загинули люди. Останній прольот по Львову. Це мій район. Це буквально сусідня вулиця. Серйозно? Це там де сім'я родна загинула? Так, це сусідня вулиця. А, то ти біля вокзалу живеш зараз. Це район вокзалу. Ти казав район аеропорта, я заплутався. Слухай, район аеропорта це мій район, де я зростав. Як репер і як особистець. Бацківський. Але я звідти виїхав, тому що не можна так багато депресивного репа писати в цій панельці, в якій я жив. І, словом, так, я живу в цьому районі. Це прям дуже красивий район. Один з найкрасивіших, на мою думку, у Львові. Конувальця, Чупринки. І, власне, прокинувся я в ту ніч від роботи ППО по шахедам, спостерігаю з вікна це все, цей весь феєрверк, і чую вибухи, і я піднявся. Бо, зазвичай, останнім часом я просипав повітряну тривогу. Плюс я ще п'ю заспокійливі ліки перед сном. Які? Ну, я зараз вживаю нейролептики з цілею лікування, власне, своїх тривожних симптомів. Допомагає? Так, я сплю. Ти спиш? Добре, цікаво. Поцікавлюся, бо я не можу. Це за рецептом, звісно, але можу тобі якось нову передати. І, власне, тут я прокинувся, тому що робота ППО, як я вже кажу. І дивлюся, летять ракети. І у мене за довгий час відчуття, що треба піти в укриття. І я збираюся. Ляна, моя кохана, спить, як завжди, бо їй зранку вставати на роботу. Це стейтмент галичанський. Навіть якщо летить ракета, треба спати, тому що зранку на роботу. Але якщо так подивитись, то ми на першому поверсі в Яру, тому наче таке більш-менш безпечне місце, якщо піти в коридор. Але на мене це не працює. Я збираюся, беру велосипед, виїжджаю в той торговий центр. А Ляна спить? І я виїжджаю і дивлюся навколо на районі темно. Це якраз відключення світла. Я під'їжджаю до цієї парковки, ролокасети випущені. У мене, типу, що ж робити? Ну, мабуть, поїду назад додому. Неприємна ситуація, звісно ж, але їду додому. І коли я рушаю, я чую, як збивають останній шахет мене за спиною. Так напряжненько. Під'їжджаю додому, заходжу в коридор і починається оцей прильот за прильотом. Я ще ні разу не чув вибухи так близько у Львові. І у мене, прям, ну, типу, відчуття... Я не знаю, що йому писати. Я думаю про смерть дуже активно усі ці 15 секунд. У мене серце вискакує, Ляна мене заспокоює. І, власне, так. Це така неприємна історія з укриттям. І плюс, враховуючи мій якийсь стан, що, типу, в принципі, у нас зараз кажуть, що у нас немає психічно здорових людей в Україні через війну. І, типу, у всіх є якесь відхилення. Можливо, не кожен знає. Я вже знаю. І, власне, оці тривожні штуки, вони мені заважають іноді. А так як атаки зазвичай відбуваються ночами, що ще більш якось сумніше. Для того вони і відбуваються. Воно якось сприймається так, знаєте, от атака в день, колись там вони були, і вона сприймається, коли ти дивишся на людей, потік в місті, машини їздять, якось воно по-іншому. Коли вночі, таке враження, що ти один-єдиний в цьому Львові, блін, і ця ракета прям цілиться в тебе. Який поїхав в укриття. І виходить, що у Львові ще специфіка в тому, що дуже великі проміжки, між тим, що щось прилітає. Минулого разу, десь півроку назад, напевно, було. І ти, напевно, втрачаєш вже ось цю... Ну, постійно не ходиш в укриття, втрачаєш...

  54. [Валерон]

    Так, звісно.

  55. [Паліндром]

    Коли шахети, то, мабуть, не ходиш в укриття. Мабуть, скоріше... До цього ж прильот був дуже давно, правда? Ну, був весною. Прилетіло по якихось складах.

  56. [Валерон]

    Наче вже відчуття безпеки якісь з'являються.

  57. [Паліндром]

    Звісно. У Львові ти звикаєш до того, що не прилітає так, умовно, як у Харкові, хоча...

  58. [Валерон]

    В Харкові ніхто не реагує.

  59. [Паліндром]

    Я розповідав естетію, що я стою на першій платформі в Харкові, чекаю на потяг. І десь на відстані кілометра, двох, прилітає ракета. Достатньо гучно. Я дивлюся, ані військові, ані жінки з дітьми. Ніхто не повертає навіть голови в той бік, де прилетіло. Типу, ми живі. Тобто, окей. Це інша реакція. Це інший тонус трохи. Це погана звичка. У прямому сенсі. Але що ми поробимо? Така реальність. І, власне, от коли я їхав в Харків, у мене було теж максимально панічне відчуття, що ми от зараз тільки з'їдемо в Харків, тоді коли весною тур був, і що зараз будуть прям прильоти за прильотами. А де ви грали? В пробці? Ми грали в артерії. Ну, це укриття. І побачивши місто, яке живе, люди ходять з Морозовим, мені стало спокійно, не знаю. Та, ти під час тривоги йдеш Харковом, а тут дівчата тік-ток знімають, тут мами з колясками. Тобто, будинки підіймаються і стають на місце. Мені важко уявити це. Ну, інакше ти з'їдеш з катушек, і просто тебе не буде. Так? Якщо ми вже про Львів говоримо, а виходить, ти кажеш, це було біля твого будинку, а кафе «Надія» теж знаходиться там біля... Кафе «Надія» — це сам центр. Біля головної пошти університет Франка. Я вчора шукав на карті, де воно.

  60. [Валерон]

    Я знаю.

  61. [Паліндром]

    А виходить, ти туди їздив в дитинстві, так? Туди в 11 років. Мене бабця туди водила. На Деруни? Пиріжкова поруч. Деруни бабця робила сама. Чекай, ну... Ну вона ж на закарпатський коньяк туди водила. Ні, вона мене водила точно на пиріжки, а в кафе «Надія» можливо ми заходили якось поруч. Пиріжки там супер олдскульна пиріжкова, яка там з 60-х років, і вона до сих пір працює, і там дуже круті булочки стоять. Ну ти, я бачив у випуску з УББ «Хавроми» «Бомбардири», що ти там надихнув, надав на друге життя кафе. Ну якось так вийшло, хоча задумувалося це ніяк. Просто свої спогади, власне. У мене, в принципі, кожна пісня це ж діалог самим собою, коли ти це все придумуєш, а ти не думаєш про наслідки. Просто історія така, що повертаючись до теми минулого, я люблю минуле за те, що можна його помацати в наш час. Оці старі вивіски, вони ж колись теж бачили навколо себе інших львів'ян. І мені це все цікаво, і я просто вирішив, блін, є ж класний кафе, який має дух нульових, там, кінця 90-х. Треба якийсь стейтмент, аби вони не зробили ремонт, бо це стало дуже популярно. У нас от такі кав'ярні зараз євроремонтом перекривають. І там типу зовсім інша атмосфера. Трачена атмосфера оцього минулого типу. Тож класно повернутися. От в нас є таке ж кафе біля Оперного «Пінгвін». Воно прям дуже популярне. І ти заходиш туди, прям реально повертаєшся в якесь своє місто. Ну і в Одесі є такі закусочні. Вони скрізь є, там, де не звикли. Це якраз ознака того, що в нас капіталізм ще не переміг, оскільки за доцільністю краще якусь мережу відкрити. І це оптимізує. Ти став амбасадором, Надій. Я знаю людей, які спеціально їздили до Львова після твого кліпу. І мені казали, ти що, лох? Я дуже часто зараз у Львові... Ви використовуєте слово «лох»? Так, звичайно. Як можна використовувати...

  62. [Валерон]

    Старашков.

  63. [Паліндром]

    Лох. Пєзан, Мєзан. Уцин. Пєзан – це був друг. Я потім досліджував, що це пєзан. Це з іспанської. Мабуть, якісь генерали піщаних кар'єрів. Оце от пєзан.

  64. [Валерон]

    А в Харкові – пєзан. Чи... Пєзан. Типа друг. А в Уцин?

  65. [Паліндром]

    В Уцин я якось донецького таксиста. Бо в Києві трапляються харківські таксисти. Навіть на дверцятах написано «Металіст Харків». І вони питають впізнаючи, за який металіст з металістів треба слід болювати. А в Харкові мені траплялися донецькі. І Київ, оце традиційна розмова. Типа, що вони творять? І не знаєш про кого. І тіпа, я з'ясував для себе. Я кажу, ну що ти... Ну Трємпіль вони розуміють. Бо навколо Харкова, Донбас, Білгородщина, Курщина. Вони всі розуміли, бо Харків був таким хамом торгівельним.

  66. [Валерон]

    Я кажу, ну що ти, блять, мені не розказуєш, якщо я знаю, що ти не звідси. А що ти вирішив? Я кажу, окей. Що таке прикіцяний фуцин?

  67. [Паліндром]

    Ну і все вже якийсь такий трьохвимірний. Та-та-та.

  68. [Валерон]

    Фуцин — це такий, блять, штимп, який надутий штимп. Тобто він такий...

  69. [Паліндром]

    Нарцис. Ні, не нарцис. Типа барсет. Ну щось таке.

  70. [Валерон]

    Армані?

  71. [Паліндром]

    Барсет? Ні, навіть не Армані. Фуцин — він, блять, зуб золотий в нього. Щось таке. А прикіцяний фуцин — це такий прокачаний. Оце вже може бути за китайським Армані. А тут вже барсетка в тій клітиночку, щоб на Ілої Вітон було. Це прикіцяний фуцин. Це, ну, тіпа, не пояснюєш. Тому так цікаво, як було слово, яке жіжа кавова. Люра. Люра. Це так, як... Це ж і робить мову живою. Там мені постійно дорікають, що ми вставляємо якийсь расизм. Я кажу, це слабожанщина. Ми не знали. У мене був випадок, коли я вставив пісню «Зачекай» в 97-му році. Я вставив слово «зусман», бо я думав, що це українське слово. Бо бабуся казала, що ти там, де ти йдеш, там таке «зусман».

  72. [Валерон]

    А що це значить «зусман»?

  73. [Паліндром]

    Холод.

  74. [Валерон]

    Холод.

  75. [Паліндром]

    «Зусман» — це «їдеш». «Їдеш» — це єврейське. У мене бабуся, взагалі, прям володіла дуже-дуже великим словником таких... Галецьких словичків. Польських. Я йду до склепу. Це, типу, я йду в магазин, незрозуміло. І купа-купа всього. І, власне, навіть в один період, оце такий початок моєї артистичної кар'єри, коли я в класі, в четвертому, в школі, зібрав навколо себе всіх людей, тому що я смішно говорив ось з цим таким акцентом, який в нас люблять іноді пародіювати, що, знаєте, на Заході України говорять так, типу, напівпопольський. Типу ці «щі-щі-щі» ось такі ось закінчення. І я навчився від бабці так говорити. І я робив такі перші свої стендапи, мабуть. І коли я розумів, що навколо мене ціла купа людей, мені ставало не по собі, мені ставало страшно, тому що я прогавив цей момент, коли це сталося. Я був в такому якомусь потоці. І, ну, цікаво, як це спрацьовує, коли навіть зараз виходжу на концерти. В тебе, мабуть, цього немає, тому що ти звик до цього. Це, типу, як... Ні, менш... Галімий менш, повертаючись до харківських... Галімий менш, він завжди є. Він не зникає звідти. Ну, це, мабуть, означає, що ти живий і все ще. І ця робота тобі приносить задоволення. Я, повертаючись до львівських слів, ми знімали кліп на пісню «Та ти шо?» у Львові. Ми одразу два кліпи знімали. «Анаарешт» на площі Ринок і «Та ти шо?» на вашому іподромі. Причому я потім вів шоу «Великі перегони» на 1+,1. І там була команда з двох міс Львів. І, як з'ясувалося, одна з них давала нам джип X5 для зйомок кліпів. Ну, і там ми ж... Ну, ми ж з Харкова. Ми, тіпа, багато чого не розуміємо. І режисер Тарас Химич каже «Так, наступна сцена. Ми їдемо на Шрот». Він ще картавий трохи. «Їдемо на Шрот. Будемо знімати. Там приїдуть кобити. Будемо знімати на Шрот». Куди їдемо? Шрот! Окей. Разборка автомобільна. Шрот?

  76. [Валерон]

    Блядь, шо це Шрот? Шо це кобити? Куди їдемо, блядь? Ну, кобити, мабуть, трошки, ну, блядь, якийсь відтінок, можливо, чого? Ну, значить, можливо, тьовки будуть. Шо таке Шрот, блядь?

  77. [Паліндром]

    А це, як виявилося, німецьке слово. Ну, воно і звучить, як німецьке слово. Та-та-та, Шрот. Тіпа, блядь, львівське слова. Перехрестя культур. Через 30 років хтось буде писати трек, там, про Реберню, чи про якесь таке місце. Тіпа, і просити не змінювати його. Ну, якщо Реберня не втратить свого духу і душі, то, можливо, і з'являться такі артисти. Ну, якби ще там і Ребри були смачні. Ти зараз робиш, от, перелік закладів. Туристичних. Та, туристичних. А от мені, власне, цікаво щось таке, знаєш, відкривати щось, що наче очевидне, але щось ніхто в нього не заходить. Ну, хоча в кафе Надії, мабуть, заходили свої постійні клієнти весь час. Це, звичайно, такі пани, знаєш, такі з вусами, в яких вуси змочені в конячок і каву. А тепер там сидять забиті татухами.

  78. [Валерон]

    Хіпстера.

  79. [Паліндром]

    Тіпи з бородами і з ноутами, і замовляють деруни. Я не знаю, чи пан Ігор, який є власником кафе, довольний цьому всьому. Можеш спитати в камеру? Ну, якщо він мене не посилає, коли я приходжу, а каже доброго дня. Ну, ти амбасадор, як тебе? Хто ж тебе пошли? А гроші беруть з тобі? Беруть. Я сам спитую. Знижкання? Мінус 50? Треба підтримувати локальний бізнес. 100%. Давайте дамо одне одному дві урочисті обіцянки. Я обіцяю зайти у Львові незабаром до кафе «Надія» і з'їсти деруни класичні. А ви обіцяєте зараз підписатися на наш канал, щоби ми могли виробляти ще більше вродливого і дуже позитивного і дуже корисного контенту.

  80. [Валерон]

    Вже.

  81. [Паліндром]

    Чесно кажучи, коли я чую про загибель, смерть людей, які є в моєму полі зору, до прикладу, медійні люди, як, не знаю, у мене було в 15-му році, це ж здається в 15-му році Кузьма загинув? Чи в якому? Здається так. Здається в 15-му. Я працював кур'єром в той час і мені просто хтось по телефону в маршрутці сказав, що загинув скрябін. І у мене таке дивне відчуття, наче твій кишечник, він провалюється десь в поясницю і тут літають якісь метелики, але не такі, коли ти закохуєшся, а якісь такі противні. І таке дуже дивне відчуття, і наче серце пришвидчується. Коротше, можливо, це і нагадує панічний стан. І от у мене було щось схоже, коли я почув про це. А потім, звісно ж, друга думка, що це, мабуть, російська операція. А як по-іншому?

  82. [Валерон]

    Мені здається, людей, які поширюють, які кажуть, що Кузьму вбили, їх слід...

  83. [Паліндром]

    Ні-ні, я говорю про Фаріона. Я просто про Кузьму. Я думаю, що їм не можна голосувати. Офак, не приписуйте мене в цих людей, які кажуть, що Кузьму вбили, будь ласка. Про Фаріон, так зрозуміло, це точно російська операція. Кому... Вони завжди... Те, що нас рятують, те, що вони наймають не дуже прокачаних спеціалістів, те, що нас завжди рятувало, які не оцінюють... Тобто Фаріон... Ну... Не буду нічого казати, але вплив її на суспільство був... Не таким, як для росіян. Я вам скажу... Перше, це реакція, коли почали наші лідери ДМОК, офіційні особи, як вони коментували? Вони не коментували, що це піздец, так не може бути там на вулиці, біля будинку і так далі. А от завжди була по-початку така фраза, ну, не дивлячись на її різні погляди, не дивлячись на її контраверсійність якусь там і так далі. Ну, комон, яка контраверсійність? Це перше. А друге, ФОС точно не знає до більш молодого нашого покоління звернемось. Мені розказали... Приблизно, як тобі. Так от, в ТікТоці почали цього чувака, який... Ну, його потім затримали, так, зараз, який підозрює на вбивство, ледь не боготворити. Про нього знімають ТікТоки, який він класний, який він впевнений в собі, який він молодець. Можливо, це теж російське іпсо, до речі. Блядь, блядь, ТікТок і російське іпсо. Мені здається, що це клондайк. У мене іноді буває оцей нещасний час людини, яка заходить в цей ТікТок. Колись я зрозумів, що воно затягує, по-перше, тому що звісно ж, швидкі оці гормони щастя і так далі. Тобі не треба читати книжку, дивитись кіно, тратити на це купу часу, як можна просто подивитися якийсь контент і піти собі далі їсти щось там. І я зрозумів, що там суцільне сміття. Все, що попадає мені, я не знаю, як воно реагує на те, що мені треба рекомендувати, але все, що потрапляє мені на очі, це суцільний жах. І мені здається, що іноді я навіть юзаю цю штуку, аби надихнутися оцим таким, не знаю, іспанським соромом, крінджом якимось, який можна потім переварити і перетворити, можливо, в якийсь класний рядок, який для когось може стати крилатим, можливо навіть, якщо це не дуже так егоцентрично звучить. Тому, ну, не рекомендую людям з здоровою головою залазити в це болото, тому що, по-перше, воно затягує. Але це відображення того, що в суспільстві відбувається. Це відображення того, що в світі відбувається. Це, мені здається, зараз найдостовірніший спосіб дізнатися якісь тренди, що популярне ось. Воно дуже швидше, набагато реагує ніж ті самі Інстаграм, Телеграм. Хоча Інстаграм намагається бути схожими на Тік-Ток. І, в принципі, Ютуб своїми рілшами теж схожий. Ну, ми, типу, преречені на те, що ми в кінці-кінці оцій швидкості згоримо, мені здається. А не було думки у вас, що ще небезпечні... Ну, зрозуміло, як можна бути ще небезпечніші в країні, де війна триває, але відразу ж почалися думки, це військові, мабуть, якісь... Коли відбулося саме вбивство, що от, скільки зброї там в країні і так далі. У мене такої думки не було чомусь. Хоча, так, були випадки у нас десь там за місяць два до того, коли двоє військових їхали десь вночі, везли, я так розумію, нелегально зброю. Вбили поліцейського. Потім намагався втекти за кордон. Відкидали в озеро. Так, ну, кругових це зрозуміло. Але це не проблема в тому, що вони мають на собі військову форму. Проблема в тому, що в принципі в середовищі, ну, скажімо так, на планеті Земля, де є люди, завжди буде небезпека. Ну, завжди будуть люди, які... Людина – найнебезпечніша тварина. Ну, так, це, типу, просто звучить, але так воно працює, типу. І, ну, на жаль, ми переряджені. Та будь-яке суспільство після війни переживає потім хвилю ну, такого нелегального зброярства і пов'язаного з цим криміналом. Так було і в Німеччині після першої світової... Дякую Черемарку, ми про це знаємо. Про втрачене покоління. Так, так буде. А я зараз, до речі, читаю Юнгера «В сталевих грозах», яка, власне, була таким референсом для Ремарка. Так, що твердо. Так, і фу, це дуже круто. Ось рекомендую. А що ви думаєте про вбивство Ірини Фаріон і реакцію суспільства на це? Пишіть в коментарях. Так склалось, що у мене в житті відбуваються якісь проекти, типу, там, написати музику туди, то, там, десь, не знаю, продати мерч. Плюс у мене є патреон, який я трачу на музику, повертаю гроші. Тобто, я вже своє не вкладаю гроші. До речі, знаєш, я думав І так можна жити. Листав інстаграм твій, і там мерч прикольний, такі прикольні принти є. Я навіть думав купити, але дуже складно. Типу, написано, напишіть комусь в дірект. Чому мені комусь треба писати в дірект? Чому не можна просто класно ці два рази написати нову пошту і воно тобі прийде? Ну, коротше, мене це зупинило.

  84. [Валерон]

    Такий відгук.

  85. [Паліндром]

    Мабуть, можна придумати це якось більше, скажімо, для більш лінивих людей, таких як ти. Ну, в принципі, може, я не хочу, щоб хтось знав, що я купую цей мерч. Чому мені треба в діректі? Ну, і не всі купують в інстаграмі. Чекай, мерч – це не товариш секшопу. Я розумію. Коротше, я описую просто свої враження, що мене зупинило. Хоча принт прикольний був. Але, по суті, тобі просто було лінь, типу, можна писати. Мені здається, що, так, більш зручно клацнути, але, ну, до цього ми поки що не доросли. Це треба якось, мабуть, оформити на сайті, якого в мене немає. І таким чином, можливо, це спроститься для багатьох людей. Але, так, так, це, типу, основний прибуток. Мабуть, мерч, ну, і роялті, звісно, вже якісь приходять, типу, від прослуховування музики. Тому можна жити, ну, скажімо, якщо там не, прям, жити життя, як американські репери заповідали в своїх кліпах, коли я був юним, і це все дивився. А, помірно. Чай, самокруточка. Цепочки в тебе немає ще. Немає цепочки. Партаки є, але це все майже безкоштовно билося. Тому, якось собі даю ради. Основне, що, типу, можна заробляти, як на мене, хороші суми на концертах, і це все донатити, тому що, ну, ми всі зараз трохи по-іншому сприймаємо нашу можливість ще грати концерти, і таким чином дякуємо силам оборони, і долучаємося, я бачу, фактично всі групи це роблять, тому що зараз немає іншої реальності, типу. Ні, ну, всі роблять, знаєш, от, я, блядь, забагато знаю. Знаєш, навіть, як хтось робить це, типу, показушно, і робить, типу, я знаю людей, які 5 відсотків, ну, що таке 5 відсотків? Це якісь, мабуть, важковаговики естрадні, чи ні? Так, так. Ну, я не знаю. 10 відсотків. А от це колаба з Азову. Вони великі команди, їм треба годувати. Ти робила колаба з Азову, можеш це так називати трек? Я думаю, можна, тому що Олександр Клевецький, мій друг, який в Азові сам так сказав, тому, якщо військовий сказав, що це колаба, значить, можна. Я, будучи цивілом, не можу так говорити. А якісь були відгуки від хлопців, що може, дійсно, там, у тебе є навіть трек, що хтось це слухає, хтось це слухає в окопі, ну, не в окопі, а якось. Хтось це слухає. Ну, якось не так сформульовано, але така ж строчка, правда? Та, були навіть відгуки, що хтось їхав на танку, і вони включили якийсь новий трек, і попросили Степан, можеш наступного разу зробити щось агресивніше? Ну, бо ці соплі, бо ці соплі на танку, блять, не дуже. Насправді, та, є багато відгуків від військових, які... Мене прям дуже розчулило. Є такий пан, дуже шановна людина, мабуть, в кулуарах навколо футбольної тусовки Одеси, Роман його звати, француз. Він дуже довгий час жив, якщо я не помиляюся, в Бельгії, але коли сталася повномасштабка, він повернувся і став до оборони. І він якось зняв тік-ток, чи просто в інстаграмі відео. Ну, я не пам'ятаю, але це був рілс типу змонтований під мою пісню. І там, типу, будні, воїна, типу, побут, штурми. І я, дивлячись це, я просто розплакався, типу, настільки це мене розчуло. Потім ми якось з ним почали підтримувати контакт, ми йому подарували мерч, він прийшов на наш концерт в Дніпрі, я йому там передавав салют зі сцени, видно було, що йому приємно. І мені здається, от такі люди, вони, коли нас трошки підпалює, що ми там, знаєш, може, думаємо, а для кого ця музика взагалі, типу, ну, чувак, війна в країні, типу, може ти все ж таки візьмеш і почнеш робити щось серйозне, типу. От такі люди, вони, типу, надихають, і особисто, коли мені пише цей чувак повідомлення, блін, пиши, чувак, круті треки, типу, я хочу це слухати. І це, типу, надихає, і воно заставляє, типу, не закидувати, коли є якісь моменти стагнації. Тому я максимально, типу, відгукуюся на все, що говорять військові стосовно моєї музики. Ну, але про соплі це було, звісно, обідно, тому що я люблю соплі. Ти ж сам розповідав, що в навушнички. Так, так. Тіт. Тіт. Ну, мені дивно, до речі, як от таку меланхолійну музику, хоча вона не вся така, але здебільшого, як її слухають на фронті. Тому що... Мені теж цікаво було. Тому що вона, типу, ну, вона, чесно, для кота, для лампи, яка світить, якийсь нічник, мені так здається. Хоча я, може, дуже тривіально сприймаю себе. А от в треку, у цьому про Азов ти кажеш, що був на Донбасі. Ти був на Донбасі? Ні, я не був на Донбасі, але, ну, це текст такий сформований, це піздєш. Кожен репер має піздіти, якщо ти не знав. Це, типу, в принципі, головне правило. Я думав... Ні, я думав, що ти трушний. Ні, насправді... Ти таке враження справляєш. Насправді текст побудований так. Я ж там кажу, що я буду битись довго, але я не кажу... Я ж не б'юся зараз, типу. І я не з тих, що, знаєш, приміряє на себе форму військового і собі приписує якісь там заслуги. Як в нас люблять політики, там, підмазатися до фронту і вдіти піксель. Я цивільна людина, і я не можу говорити про те, що я б'юся. Я співаю від Азовця, від імені Азовця. Відповідно, я говорю про нього. Я завжди пояснюю це так, що справжній реп це шутер від першої особи. А оскільки ми завжди починали від третьої особи, розповідаючи якісь історії про якихось персонажів, це ніколи... Те, що ми робили, не було репом.

  86. [Валерон]

    Сьогодні одна з найдовших, мабуть, наших посіділок, але пізнавальна. Органічно пізнавальна.

  87. [Паліндром]

    А як ти думаєш, будуть біфи в українському репі? Якісь батли? Я думаю, що так. А чому? Тому що ти ж сам написав...

  88. [Валерон]

    Якби вони могли бути, вони б вже з'явилися. Оскільки в російському репі вони з'явилися ще починаючись ще коли я слідкував Шеф проти Лига Лайза, Ліга-Ліга-Ліга, дівчина красива. Оце от все. Якби в українському репі було підґрунття для цих дісів, вони б блять і тут б з'явилися.

  89. [Паліндром]

    Ні, мені здається, що будуть. Чому? Тому що всі невідомі будуть стрибати на більш відомих для того, щоб збільшити свою популярність. І от, у тебе ж є строчка, що мені, щоб читати реп, не треба страти на Сковку, на Калуш, на Альону, на Івана Кліменко. Ти кого мав на увазі тут? Я мав на увазі, в принципі, український реп, який так чи інакше намагається лишній раз згадати цей лейбл. Хоча... Наш друг Отой, наприклад. Так, окей. Це на нього була ілюзія. Ні, ні, не тільки на Отоя. Можливо, так, Отой це робив. Це робив і мій товариш по... Гоні? Зброї в голові 94. Гоня це робив. Це робили ще якісь репери. До речі, Отой згадував про Креско.

  90. [Валерон]

    Гоня злий, Гоня прикольний. Це от...

  91. [Паліндром]

    І Міша Правильний. Це його стихія, мені здається, Діси. Міша Правильний не знаю, але ну, в принципі, відношення до того, що Енко щось робить неправильно з позиції українського репу, як на мене, це досить інфантильно, тому що, блін, Енко, це не історія про шоу-бізнес. Це історія про поп-музику. Це історія про те, як робити хіти, як заробляти стрімінг. Про інвестиції? Так. Це, ну, вони давно не про реп. Хоча вони використовують це як інструмент, але це не про реп. Реп це про те, що я йшов додому з тусовки, п'яний, блін, я зустрів кінта. Це для моїх людей, отак, як читали Супрімен Тіем французи.

  92. [Фоззі]

    Тоді всі американські репери теж були.

  93. [Паліндром]

    О, ти пам'ятаєш їх? Та, я пам'ятаю їх. І гітарні їхні. Виходить тоді, якщо є успіх... Якщо ти мені включиш, я можу згадати. Чекай, ти перебиваєш, шановного пана. Виходить, що тоді, якщо є успіх і велике прослуховування, це вже не реп? Ні, я ж говорю суто про форму. Ну, тобто, воно мені не звучить як реп. Та і все. Тобто, звісно ж, якщо ти зробив реп, де ти говориш про своє... Ну, умовно, будемо кліше говорити. Про своє життя, та? Для твоїх людей, що зрозуміли якомусь воському колу і тебе признали, ти вистрілив, заробив мільйон. Це круто. Ну, типу, це круто. Ти, можна сказати, трошки наїбав систему. І тобі не треба було під неї лягати і робити якісь кон'юнктурні хіти, аби, типу, показати своє обличчя. І дивись, чому не буде дісів, мені здається, тому що... Я тобі надіслав сил, Маріус. О, дякую. Я собі поставлю на дзвінок, якщо мені сподобається. Ні. Мені здається, не буде дісів, тому що український реп не стане таким явищем, як американський реп, чи той же російський. Я тільки хотів сказати. Я маю на увазі в плані об'єму, тому що у нас це завжди буде поп-музика, мені здається. Ну, дивно про це чути, коли у нас на Євробачення двічі репери їздили, по суті. Ну, звичайно, ти скажеш, що це не дуже реп, а разом в нас багато. Оце справжнє?

  94. [Валерон]

    Три.

  95. [Паліндром]

    Але дивися, їздили на Євробачення, а що далі? А що таке Євробачення? Ні, це про показник того, що воно стало популярним. Це про серця домогосподарки в Європі і в Україні. Це про засуджування домогосподарців. Ні, це просто правда. Я вже казав, всі кажуть, що це не реп, але мені здається, що Альона читає найтехнічніше в Україні. Вона читає технічно, так. Але мені здається, що оцей запал, який у нас всіх був, коли ми лише починали, і про що ми хотіли сказати. Мені взагалі здається, що реп іноді от у мене найкращий реп був в ті часи, коли я був підлітком. Був якийсь протест, була злість. Мені було абсолютно начхати, що думають про мій реп якісь там музичні критики, якщо вони є, чи мене кудись запросять на концерт. Я робив це, бо я не міг по іншому. Я економив гроші на обідах в школі, аби поїхати записати трек. Ось це реп. І коли це все перетворюється в таку бізнесову роботу, втрачається реп. Розумієш? Я говорю про реп як про поняття метафізичне, а не про набір слів, наримований під біт. Те, що сталося з рок-н-ролом. Глем вбив рок-н-рол, і так само реп Шансон. Хваль вбив реп. Реп як контркультура дуже швидко скінчився. Ти всіх перешляв, а ти зараз реп слухаєш? Зараз, сподіваюся, послухаю гітарний, французький, старий. Чесно кажучи, не дуже, насправді. Хоча я згадав про Supreme NTM, і я люблю іноді переслухати цю класику. Funky Family. Потім ще був такий чувак, теж з таким голосом. Таким низьким голосом. Французів? НТМ? Не, Supreme NTM, це... НТМ теж був як окремий проект. Я збирав французький реп. Ми з Франції возили. Асасін, це був... Я зараз... Асасін, Лудюсі, Світ Сонко. Ти знаєш? Знайомо, щось ти сказав. Знаєш, я люблю іноді послухати реп, над яким познущалися. Це мається на увазі трошки вийшли за канони, додали якоїсь нойзової гітари і вийшло щось таке... Нойзової гітари ти сказав? Нойзової гітари, так. Він думає, що ти про Нойза МС, а насправді це стиль... Чому ти так погано про мене думаєш? Тому що ти до повної масштабки слухав русський реп. Все, друзі, давайте без цих наших минулих грехів. Ми ж всі чисті зараз. Нойзова гітара, ламаний біт, чітка якась максимально незрозуміла. Наприклад, можна згадати Dalek, є такий проект. Здається, бруклінський. Вони виступають всякими мастодонтами метал-сцени. Тобто, рептусовка їх не признала, але їх признала метал-сцена. І вони виступають на великих фестивалях і дають собі ради. Це було завжди. Колись були в Києві діджей Нойза. Був Нойзова гітара. Діджей Нойза і коли ще ми вели репобойму на УТ-3, а потім УТ-2. Ми з ним спілкувалися і він розповідав, що він був на спільному виступі Антракс і Паблі Кенемі. О, оце найкращий час. Оце був 95-96. Ви уявляєш собі тоді цей стик Паблі Кенемі? Це, ну, вибач, і білі. Я розумію. Злам. Культурний злам. Ще тоді це звучало. Але ти міг бути частиною НК? Міг. Міг би бути фід Альона Альона, фід Паліндром? Так. Мені пропонували. Мені пропонували в році 2018, мабуть. І через те, що я дуже, скажімо, боязка людина. Я боюся змін. Я на них максимально страсово реагую. Я тоді не переїхав в Київ і не підписався на це. Хоча я думав про це. Але мене зупинило, мабуть, не так зупинив мій страх, як боязнь кинути мого кента. Типу. Гоня. Тому що йому не запропонували. А, тебе брали одного. Так. А у мене прям гурт, типу, і ми йдемо. Бачу, вона командна. Була десь, так? Командний дух. Так. А Гоня їм запропонували, тому що він більше агресивний. А Гоня їм не запропонували, тому що Іван Клуменко знав. Він бачив майбутнє, він знав, що Гоня буде дістенко. Ну, мені здається, я не знаю, можливо, не сподобався за якимись смаковими якостями. Ти слухав, до речі, групу Івана Клуменко? «Сальто назад»? Ні. А яку? «Панков», здається, вона називалася.

  96. [Валерон]

    Вони виграли якийсь конкурс теж.

  97. [Паліндром]

    Ні, не слухав. Вони грали зовсім інші. Розійшлись, можна так сказати. Як-як? Ну, ти казав десь, я чув, що мали бачитись, мали спілкуватися. Та, ми, по суті, перестали спілкуватися, але це, я скажу, почало тянутися з року 19-го, мабуть, коли виник «Паліндром», в принципі. Хоча він виник супер нечайно. Я думав, що це якась така сайт-проект-штука, яка десь де поряд і ми займаємося новою. Ревноща? У нього? Я не знаю, я його про це не питав. Ну, ти явно про це думав. Мені здається, що він побачив, що я, типу, йду з головою в «Паліндром», мені не так цікаво вже, типу... Тобто, він закидує демки, де в нього написаний куплет, а я, типу, не дуже цим цікавлюся, тому що мені реп перестав бути цікавим на той момент. Я там собі співаю, блін. Я зрозумів, що я можу співати, хоча ніхто не розуміє на що. От. І, можливо, він зрозумів, що, от, є якийсь такий процес нашого роз'єднання, і я це відчув. Ну, якщо ви розійшлися в нормальному стані, то це означає, що можна буде ізійтися в нормальному стані. Ми розійшлися в класному стані, якщо це так можна назвати. Тому що я прийшов на перший сольний, можливо, вже не... Другий концерт сольний Ігора у Львові. Ми за донат якийсь добрячий... А, замовити пісню? Вийти? Зачитали трек «Глави», продали наші якісь ексклюзивні мерчі футболки, які валялися, у нього була чорна, у мене якась там біла, і ми їх продали теж за хороші гроші. І я Ігора обійняв на сцені, і, як на мене, це гарне завершення.

  98. [Валерон]

    Ну, це...

  99. [Паліндром]

    Крапка з комою. Це рік відновлення, роз'єднання гуртів, Oasis, Linkin Park. Глава 94. Звучить так, ніби реальність поламалася. Зберете купу грошей, поїдете в тур, напишете... Оця історія з донатами, ти в один момент настільки входиш в цей азарт, що здається, що ти починаєш продаватися просто без сорому і якоїсь совісті. Але, хто знає, можливо, колись мене знов поверне в те, щоб написати 10 рептекстів, і я зрозумію, що там пасує Ігор, і ми зробимо альбом «Глави», який колись мав вийти. Але, як мені показує в принципі все, що навколо нас, в Ігора зараз своя тусовка, людей, в нього лейбл, і він рухається кудись туди, а я трошки інші якісь цілі переслідую в музиці. Мабуть, більш егоїстичні, тому що мені все ж таки владнати своїм ментальним здоров'ям получається завдяки музиці, в першу чергу. А вже потім, типу, я цим ділюся з людьми. А скільки фітів у тебе? У тебе немає мало фітів? Чи взагалі немає на альбому? У мене є, якщо брати минулий альбом, у мене є фіт з Сашою Булем. Якщо ви знаєте, Ти когось щось сказав. Саша Буль досить відомий, якщо так можна сказати, в бузьких колах, як зазвичай висловлюється про незалежних музикантів, він кантри, таке даркове, можна сказати, грає. І він є учасником гурту Me and Zenmen. Це польський гурт, можна сказати, рок-гурт. Також там вокаліст, це людина, яка, в принципі, змінила блек метал в Польщі, мені здається, свого часу. Це група Behemoth, якщо, можливо, чули. Можете поцікавитись. Коротше, Саша Буль — класний чувак. Він ще й, окрім того, військовослужбовець, воював і зараз продовжує нести службу. Я після Ноктюрна в марту і Сената Сатани Харківських більше для себе нічого не відкривав. Але це ж твої земляки. З ким би записав? Слухайте, на тему зараз повернемося до цих фантазій. Я думав, ти скажеш, повернемося до кафе «Надія» з Надією Дерафієвою. Кафе «Надія» з Дірунами. І трек «Діруни». Дивіться, ти згадав про «Ноктюрну Мортум». Свого часу на мене вийшла група «Хорс», не менш знаменита, легендарна харківська блек-метал група. І вони запропонували зробити кавер на мою пісню ж, «Недожив», Василь Стус, про яку ми згадували. Я сказав, чуваки, давайте, може, не будемо знов рухати цю тему, напишемо щось оригінальне. Зробимо з нуля. І ми щось почали робити, потім сталася повномасштабка, і це все зупинилось. Але фіт з групою «Хорс» або з якимось мастодонтом блек-металу в Україні, мені би було дуже цікаво, тому що на мене ця музика дуже сильно повпливала, свого часу. А якщо брати такий фіт, який, може, ніколи не станеться, але він міг би бути цікавий. Хто в нас зараз є з популярних артистів? Отой. І Вавара. Я завжди хотів трек з Дахою Брахою. От завжди хотів. Одна з них приходила на концерт в Сієтлі, і я їй зізнався, що завжди хотів. Це для мене шамани такі, я не можу їх прорахувати. Максим не хотів би? Не знаю. Мені здається, що я на фоні того, як співає Хливнюк, буду виглядати, як... Тоді можна читати. Був у нього така практика. Ми сьогодні згадуємо гріхи абсолютно всіх. І про свої теж. Ну дивіться. Що я можу сказати на рахунок фіта? Мені здається, що було би класно, якби існував Скрябін у тому вигляді, в якому він існував до 2002 року. А, в Новояварівській? Так, це би було цікаво. Ти так любиш Депешмот? Ти дуже поврахнево оцінюєш всі референси гурту Скрябін з Новояварівської. Мені здається, там набагато... З фанатами Скрябіна? Більша палітра, мені здається. Якби такий гурт існував, то точно я би хотів. Це для мене люди... Можна сказати... У мене ніколи не було комирів, але щось таке я відчував до цієї музики. І відчуваю до сих пір. Це зовсім інший гурт, ніж те, що потім Кузьма... Але я вам скажу цікавий факт. Олександр Колмен, він же Сердюк, наш спільний знайомий, який вміє проводити аукціони і продавати повітря, познайомив мене з Шурою. З Герою? З Герою, який грає в групі Друга ріка. І був одним з тих людей, які заснували Скрябіно, той, якого я люблю. І він запропонував фіт. І у нас... З ним. У нього є якийсь а-ля сайт-проект, де він робить музло, яке дуже схоже на музло Скрябіно з Ростіка. Тобто ось хто робив. Не Ростик, а Шура? Я не знаю, як вони там це все робили. Всю цю їхню кухню. Але музло дуже схоже. І мені здається, що може вийти щось цікаве. Але тягнеться воно вже цілий рік. Я не знаю, чому так довго. Я не можу нічого написати. Не можу сісти за це ніяк. Бо такий я егоїст. Мені треба свої ці паліндроми писати весь час. Пос, а що там в тебе за баром? Подивись. Я тобі там дещо залишив. Закладочку? Та, я бачив рюкзачок такий. Я думав, що ти мені приніс гроші за кілька місяців. Це не для тебе, до речі. А, звичайно, для найкращих в світі глядачів. Знову наші друзі з Ягермайстер дарують ось такий подарунок. Цілий рюкзак всяких цікавих штук. І, обов'язково, звичайно, пляшка Ягеря теж буде всередині.

  100. [Валерон]

    Тут є секретна кишенька.

  101. [Паліндром]

    А там є ще?

  102. [Валерон]

    Ні, жодних наркотиків.

  103. [Паліндром]

    Банана. Панама. І ще й ковдра. І набір килишків. То за що подаруємо такий набір? Ну, ми зазвичай питаємо, з ким би ви хотіли прибухнути. Так, з ким би ви хотіли розпити пляшку Ягеря. Поліндром сьогодні дуже багато казав про всяких рок-артистів. Про хеві-метал. Про блек-метал. Ми віддамо цей рюкзак тому, хто напише найцікавішу історію про те, з ким з рок-музикантів він хотів би випити Ягер.

  104. [Валерон]

    Або випив вже.

  105. [Паліндром]

    Поліндром виставив ексклюзивний я називаю це Міньйон, вибачте, як називає сучасне покоління? Сімка. Це Дюйм просто. Це платівка колекційна з автографом автора. І ми сьогодні збираємо на тактичну медицину від фонду «Згуртовані», в якому я займаюся тим, що збираю, сортую і перекладаю пластирі і розливаю бетадін з перекісом, а решту мені не довіряють, тому що я ненадійний. Ми збираємо на тактичну медицину, ми збираємо на тактичні аптечки, ми не встигаємо за чергою на фронт, але ми не здаємося, що і вам радимо. Як ми це робимо? Як завжди. Донат від 200 гривень і обов'язково повідомлення про це, щоб ми потім могли визначити оцим от рандомом переможця, а щоб Ютуб вирішив, що наш подкаст такий популярний, що його всі обговорюють через ваші коментарі і підсовував їх між Гордоном і чим там ще може бути? Машею Фресініною. Машею Фресініною, яка не відповідає мені на повідомлення щодо зйомок в нашому подкасті. Отже, донат від 200 гривень, обов'язково повідомлення про це і за деякий час ми розіграємо рандомно. Якщо робити донат в 400 гривень, два плюси. Тобто у вас вдвічі більший шанс отримати цей ексклюзивний вініл. Кожен музикант, тримаючи в руках вініл, відчуває метелика в грудях. Це правда. Дуже дякую, Степан. Дякую вам, що запросили. Дякую, Маше, що приїхав. За цю фахову, як каже, вашу розмову. Це, до речі, перший досвід, мабуть, такого вільного польоту подкасту, тому що я мало де хожу. Вас вирішив навідати, так що дуже дякую.

Схожі епізоди

музика

17 квіт. 2025 р.

Ігор Гоня

ГОНЯ. Львів, конфлікти з реперами й блогерами, порівняння з Оксимироном, ФК «Карпати», Паліндром

Його називають незручним. Його музика — це протест. Його тексти — ляпаси. Його ім’я — Гоня. Він — голос гніву й неспокою, репер, який не боїться ні сцени, ні хейтерів, ні системи. У нас на барі — Ігор Гутник! Новий випуск Прямої Червоної — про Львів, Садового, "Карпати", Паліндро

Читати повний текст

музика, ютуб

9 груд. 2024 р.

Міша Правильний

МІША ПРАВИЛЬНИЙ. Пісні про Зеленського й Порошенка, український реп, вечірки Партії регіонів, KRAKEN

Бар, посиденьки, реп. Усе як ми любимо! Міша Правильний не вважає себе музикантом, а свої треки називає можливістю висловитися. І музичний фейсбук Міші дарує нам максимальну концентрацію пісень на злобу дня. Майстер сторителінгу, який слухав російський реп і читав про братні наро

Читати повний текст

музика, волонтерство

10 трав. 2024 р.

Otoy

OTOY. Євробачення, конфлікт з alyona alyona, бронь від мобілізації, наркозалежність, Дорн і Потап

На просторах українського YouTube його нік обсміяли вже безліч разів. Фоззі теж запропонував свій варіант. Репер, айтівець і волонтер OTOY в гостях у Прямої Червоної. Цього разу на барі говорили про мобілізацію, як жити життя у війну, ставитися до Євробачення, робити дизайн для M

Читати повний текст