ГУДИМЕНКО. Український Моссад, розпад росії, робота сапера, 17 операцій і як ставитися до ветеранів
Юрій Гудименко
Опубліковано 11 серп. 2023 р. • Довжина: 14 176 слів
Короткий зміст
На історика, письменника, політика, сапера ЗСУ Юрія Гудименка чекали в Прямій Червоній дуже давно. І ось після поранення, 17 операцій і реабілітації в США він таки дістався нашого бару!
Гудименко зупиняв русський мір у Запоріжжі, протестував проти Зеленського, зустрічав 24 лютого в Маріуполі, брав участь у звільненні Київщини та Харківщини, вболівав за запорізький Металург, розкопував Мамай-гору й навіть уявляв себе Арестовичем. Тож так довго ми на нього чекали точно недарма!
🔥 Як змінив думку про Зеленського
🔥 Розмінування — ключова проблема України на роки?
🔥 Формула примирення порохоботів і зелеботів від Гудименка
🔥 Особлива краса Запоріжжя
🔥 План розвалу росії
🔥 Які можуть бути відмазки від призову
🔥 Кумівство, срачі й інші особливості українства
🔥 «Скорострєл» Пригожин
🔥 Чорний гумор військових і як можна жартувати з поранення
🔥 ЕКСКЛЮЗИВНА версія треку ТНМК
Цей епізод ще не відредаговано і може містити помилки.

Текст
[Фоззі]
Наш подкаст Пряма Червона молодий, починаючий, але досвідчений. В нас було кілька героїв, які планують стати президентом України. І сьогодні в нас теж потенційний, можливо і кінетичний президент майбутньої України Юрій Гудименко. Вітаю. Привіт. Давно не бачились. Не без цього. Я, згадуючи твою яскраву кар'єру, пригадав сповнений лютій відос до інаугурації Зеленського.
[Юрій Гудименко]
Ти його не прибив? Ні, а що мені прибувати?
[Фоззі]
Не прибив. Зараз багато людей, які ставилися, давайте так, скептично до Зеленського, вробили паузу, оскільки ми залежні від заходу, а туди він працює, в принципі, результативно. І політика – це співпадіння інтересів. Чи міг ти уявити, записуючи той хейт-відос про Зеленського, що ситуація зміниться?
[Юрій Гудименко]
Міг, тому що справа була не в особистості Зеленського, справа була в ідеях, які він тоді пропагував. У нас зараз, взагалі, мені здається, що є така система, що будь-який президент, яким би миролюбивим він не був, на другий, третій рік стає ястробом. Правіше. Не те, що правіше, а такий переходить просто межу і стає максимально можливим русофобом 10 з 10, тому що сама ситуація така. Тобто ти, не маючи керма, фактично, ти можеш думати про те, що там же можна договоритись, там же є з ким спілкуватись, по той бік кордону. Дуже швидко ти розумієш, що там спілкуватись нема з ким і, відповідно, ти змінюєш свої погляди. І змінюєш їх постійно в один і той самий бік. Правіше? Правіше, фактично. Тут справа навіть не в право-ліво в даному випадку, а справа в тому, що ти стаєш державником на максимальному рівні, тому що в тебе немає іншого виходу. Ми якось казали про це, що будь-який український президент переречений бути націоналістом. Так, це є факт. Тобто не будь-який, але в нинішніх умовах в тебе немає вибору.
[Фоззі]
Тобто президент, коли він кладе руку на Біблію, потім йому підносять ще книжку Кучми Україна на Росію, і він теж на неї кладе руку і розуміє, що…
[Юрій Гудименко]
Але в 2019 році ти активним був учасником протестів, цихній капітуляції, акція була така, там ви скандували Зелю Геть. Так, було. Зараз що з цим?
[Фоззі]
Вже не Геть?
[Юрій Гудименко]
Зараз я молодший сержант Збройних сил України і підпорядковую статут Збройних сил України, який забороняє прямо будь-яку участь брати в політиці. Тому я б не хотів це взагалі коментувати, але логіка була в тому, що ідеї і дії про розведення військ, про можливі перемовини, про те, що треба подивитися в очі Путіну і щось там знайти, вони, звичайно, викликали відразу. Коли це закінчилось, ну все, на що реагувати. Тобто зараз у нас президент Русофоб, якби він таким був в 2019 році, питань би взагалі не було жодних, і я думаю, що не було б жодних акцій на вулицях, тому що, звичайно, що проукраїнська частина суспільства нервувала і правильно нервувала через такі дії.
[Фоззі]
Як же гарно, коли герої готові відповідати на будь-які запитання, ну майже. Якби президент був Русофобом 2019 року, можливо, і велика війна почалася б не 22-го, а 19-го.
[Юрій Гудименко]
Тобто ми не можемо, історія вона ж не має слова може в собі. Сталося так, як сталося. Я думаю, що в будь-якій гілці історії велика війна все одно почалася. Тому що Путін був абсолютно впевнений в тому, що тут його будуть зустрічати з квітами в будь-якому випадку. І в будь-якому випадку він хотів і хоче війти в історію, в підручники історії, як черговий Петр І чи якась інша налож. Тобто він хоче вийти як збиратель землі. Вийти в нього це не вийде, але він точно хотів спробувати завжди. В нього був приклад Грузії, і він був впевнений, що він таким самим чином зайде в Україну. Піздюлі змінили його, можливо, світогляд, тому що без піздюлів світогляд не змінюється. І вийшло, як вийшло.
[Фоззі]
Я не думаю, що в тій хворій голові щось змінюється. Не думаю. Є всі ознаки того, що він перебуває у власному якомусь всесвіті.
[Юрій Гудименко]
Може, але в будь-якому випадку він, я думаю, що розуміє, що його можливості абсолютно точно не такі, як він планував.
[Фоззі]
У тої недії, згадаєш, приємні часи, коли ми були в футбольному подкасті, зустрічалися в барах з футболістами, говорили про футбол, травили байки. А зараз трохи інші часи, хоча деякі футбольні новини нас не оминають. Беручи до уваги, що ми знаходимося в Києві, а не в місті Оболонь, можна згадати дещо, пов'язане з київським «Динамо». Головна ж новина, яка стосується Славетного клубу, полягає не в поверненні Андрія Ярмоленко до команди. Ні, ми знали, що він повернеться. Не сьогодні, а так післязавтра. Всі Андрії… Рано чи пізно повертаються до «Динамо». Головна новина полягає в тому, що відтепер офіційним партнером «Динамо» став ВБТ. І на тобі ж написано «ВБТ». І ти це знав. І сидів з таким обличчям, ніби я повідомляю тобі щось.
[Юрій Гудименко]
Неочікуване. Неочікуване? Я дивився перший матч «Динамо-ВПЛ» і з новим партнером дійсно форма виглядає набагато яскравішою. Крім того, маркетинг «Динамо» розвивається.
[Фоззі]
З новим партнером зазвичай все виглядає яскравішим.
[Юрій Гудименко]
Історичний клуб рухається в ногу з часом. Приємно це бачити. Але, якщо казати про історію, давай на честь підписання такого партнерства зробимо, наприклад, збірну «Динамо» всіх часів за версією фаната «Динамо». З яким стажем?
[Фоззі]
Я?
[Юрій Гудименко]
Так.
[Фоззі]
Ну, 80… з великим стажем.
[Юрій Гудименко]
Отже, версія «Динамо» всіх часів збірна від фозії прямої червоної «Іві Бет».
[Фоззі]
Ну, з гулкіпером буде важко.
[Юрій Гудименко]
Важко? Я думав, ти шовковський скажеш.
[Фоззі]
Всі думають, що я скажу шовковський. Всі побіжали, і я побіжав. Це не мій формат.
[Юрій Гудименко]
Добре, знаєш, я б кого назвав? Я б назвав Максим Коваль. Він з Запоріжжя. Мені подобається.
[Фоззі]
Максим Коваль в Єврокубках стрибав двома руками в дальній дев'ять, хоча міг дальньою рукою подовжити свій політик.
[Юрій Гудименко]
Ну, погодься, що був час, коли він був в порядку.
[Фоззі]
Він був в порядку у ВАЦУ в Запоріжжя, коли брав пенальти від Мілевського.
[Юрій Гудименко]
Добре. Це чисто моя пропозиція від фаната «Динамо» не з таким великим стажем.
[Фоззі]
Ну, нехай буде шовковський, так. Хоча, дійсно, хотілося б ще дожити до тих часів, коли б в той цьому складе конкуренцію, і хтось згратиме.
[Юрій Гудименко]
Бушян. Зарану для всіх часів.
[Фоззі]
Зарану.
[Юрій Гудименко]
Добре. Ні, шовковський – це логічно. Давай далі. Як ти будеш грати? 4-4-2?
[Фоззі]
4-4-2.
[Юрій Гудименко]
Класика.
[Фоззі]
А далі що? Правий захисник. Мабуть, Лужний, все ж таки, Бісонов періодично з'являвся на цій позиції, якщо я правильно пам'ятаю. Олег Анатолійчук. З якою схемою в захисті ми будемо грати?
[Юрій Гудименко]
Олег Анатолійчук-Гусюк. Ні? Він… Ні. Лужний. Ну, не знаю, в лінію, може, ти з Ліберо.
[Фоззі]
Лужний праворуч. Дем'яненко ліворуч. Він був інвертований. Він випередив час. Інвертований лівий захисник. Круто. З правою робочою ногою. Олег Кознєцов.
[Юрій Гудименко]
Ого.
[Фоззі]
Так, тому що це був напалм. І Сергій Балтача.
[Юрій Гудименко]
Ну, круто. Я тут трохи промовчу поки на цих прізвищах. А вас Щук-Головко не буде, так?
[Фоззі]
Головко міг би, бо він з Кознєцовим, в принципі, так, так, так. Але дитяче, як там, згідно з психоаналітичною концепцією психосексуального розвитку індивідуму, приоритет формування особистості віддається переживанням раннього дитинства. Діду, діду, що це? Зупиніться.
[Валерон]
Так, так, так.
[Фоззі]
Це не альфредізм. Так от, Кознєцов буде, Кознєцов. Все-таки тоді я менше розумів і мені здавалося, що він всіх вбиває.
[Юрій Гудименко]
Півзахист.
[Фоззі]
Півзахист.
[Юрій Гудименко]
Ну, опорничок має бути тут. Динамо, все-таки. І є з кого вибрати.
[Фоззі]
А якщо ми граємо 4-4-2, про якого опорничка йдеться? Хіба, що ми ромбом граємо?
[Юрій Гудименко]
Ромбом?
[Фоззі]
Не знаю.
[Юрій Гудименко]
Бокс-то бокс може бути.
[Фоззі]
Бокс-то бокс. Яковенко.
[Юрій Гудименко]
Я думав, ти, Хацкевич, скажеш, Гусін. Ну, добре. Яковенко.
[Фоззі]
Яковенко. Яковенко. Він давав такий обсяг. А я зараз називатиму дитячий. Заварав над ним Яковенко. От нехай, якщо ти хотів, щоб був Гусєв, нехай він буде нашим правим халом.
[Юрій Гудименко]
А Ярмоленко?
[Фоззі]
Ярмоленко? Ярмоленко тоді з Вінгерами доведеться грати. Ні, без Ярмоленко.
[Юрій Гудименко]
Без Ярмоленко?
[Фоззі]
Без Ярмоленко.
[Юрій Гудименко]
Без третього, здається, бомбардира листварів.
[Фоззі]
Без Ярмоленко. Заварав Яковенко, Гусєв, бо молодь просила. А зліва, зліва, зліва буде Ярмоленко. Він же грав зліва у Газаєва.
[Юрій Гудименко]
Так? Так. Нападником він виходить буде у Газаєва, я точно пам'ятаю.
[Фоззі]
Так. Ну, класно. А зліва буде Ярмоленко. І вони будуть мінятися. Так, так, так. Вони будуть лутати сліди.
[Юрій Гудименко]
Класно. Ну, і найлегше. Я думаю, я можу вгадати з першого разу пару форвардів.
[Фоззі]
Ні, Рібров-Протасов. Без Шевченка? Збірна? Без. Шевченко найкращі роки в Мілані пройде. А тренер хто? А тренер хто? Зрозуміло, так? Так, так. Тренер Лобановський.
[Юрій Гудименко]
Круто. Дуже круто. Ось така збірна неочікувана трохи від Фоза. Збірна всіх часів в історії «Динамо Київ». А для всіх фанатів «Динамо» буде бонус до 2,5 тисяч гривень в закріпленому коментарі під цим відео від нового офіційного партнера клубу «Вібет Україн». Круто іноді згадувати історію, правда ж? Коріння.
[Фоззі]
Back to the roots.
[Юрій Гудименко]
А тепер від фанатів «Динамо» перейдемо до фанатів «Запорізького металурга».
[Фоззі]
Ми згадували, ви ж з Запоріжжя.
[Юрій Гудименко]
Нарешті. Я вжившись в цій програмі. Тому що раніше тільки люди з Харкова до нас приходили.
[Фоззі]
Ну, а звідки ж їм приходити було. І згадували спробу червоного заколоту тоді в Запоріжжі. Ну, яйцями було отаке.
[Юрій Гудименко]
Ти кидав? Так, в тому числі. Я вважаю, що я дуже фіговий інвестор. Але тоді я точно пам'ятаю, що ми витратили 80 гривень моїх на десяток чи два десятки.
[Фоззі]
Зараз Міністерство оборони 80 гривень вистачило на яєчню.
[Юрій Гудименко]
Зараз було б менше, звичайно, по тим цінам. Але це була офігена інвестиція. І чудовий день. Прям кайфовий. Слухай, в мене така гордість. Тоді просто розпирала за Запоріжжя. Я був в Києві. Але мій друг вів прям онлайн-трансляцію фактично того, що відбувалося. Він казав, що все місто зібралося. Навколишніх магазинах не було вже яєць.
[Валерон]
І не було муки.
[Юрій Гудименко]
Ми бігали, чесно, куди? На Стеливарівце. За дві зупинки, коротше. Прям далеко бігали. Але це, мені здається, дуже показовий момент. Правда був з тим, що русська весна ця не пройде саме тут? Це було дуже символічно. Це було дуже прикольно в тому плані, як це було реалізовано. Тобто з одного боку, окей. З одного боку, Росія жадала показати на весь світ, що ми тут жахливо розправляємося з їхніми прибічниками. Якби це були умовни на яйця і каміння, то кадри були б жахливі. І як би нам цього не хотілося, то від цього можливо... Це б спрацювало... Так, це б спрацювало з воротнім біком. А так ми змогли видати всі разом, як місто, ми змогли показати ганьбу. І своє відношення до російської ідеї, цього русского міра, водночас не завждавши нікому серйозної шкоди. Тобто всі бачили переважно, хто не містяни. Вони бачили переважно кадри, як ці кретіни з трикалорами стоять там оточені. Але потім був ще марш, я не знаю, коридор ганьби, коли реально 10-20 тисяч людей зібралися. Вже ввечері, пізно ввечері. Коли їх в автобус забирали? Їх не в автобус. Їх завели... Це найближча міліцейська ще на той момент будівля, яка була. Беб, здається, на сусідній вулиці, їх оцим коридором туди заводили, вздовж. І це було прямо красиво. Це було прямо красиво і дуже правильно. І таке не забуваєшся. Після цього ніхто з російським трикалором в Запоріжжя не входив, не війде і входити не буде.
[Фоззі]
На жаль, тоді в Харкові була подібна хода, тільки з іншого боку. І там ж обадміністрація. Ті кадри, кров, їх теж. Але, знов таки, дякуючи міністру, в якого була нерахомість в Харкові, і Вінницькому спецназу, який прилетів захищати ту нерахомість. Добре було. Так, так, так. Ситуацію було виправлено в природній спосіб. Ну і не забувайте, з вас свята трійця сучасності. Лайк, підписка, розшар. Рік тому ми говорили про те, що потрібна нова ідея українська для того, щоб впоратися, встояти і так далі. Перезібратися треба якось. І при цьому не поділяючися на тих, хто говорив про війну з 2014 року і на тих, хто казав, що треба просто перестати стріляти. Майбутнього в нас не буде, якщо ми не об'єднаємось. Слухай, я не згоден.
[Юрій Гудименко]
Тобто, дивись, ми українці, так? У нас в Росії це взагалі невід'ємна частина культури. Тобто це частина модусу перанди, так? Тобто це частина нашого буття. Звичайно, було б класно. Якщо ми дивимося соціологію, ми бачимо, що українці об'єднані тупо як ніколи. Як ніколи! Ми будемо сумувати потім за цим часом. Ми будемо сумувати за цим часом, але ключові питання, які нас розколювали, мова, НАТО, Європейський Союз, відношення до Російської Федерації, відношення до тайожного цього Союзу, ми тупо єдині зараз. Це вже якраз не розколюючі питання, а об'єднуючі. Це головне, що ми об'єднані максимально. І внутрішні срачі все одно будуть, тому що війна викликає таку кількість етичних питань, на яку немає відповідей. І їх не буде, поки в суспільство, в таких срачах, ці відповіді не відпрацює. Тобто ми можемо порівняти з будь-якою країною, там завжди є срачі. Ми можемо порівняти зі Сполученими Штатами, де республіканці, демократи і тепер трампісти, що вірвалися, сруться між собою постійно. Але чи можна сказати, що Америка не знає, куди йде, не бачить свого майбутнього? Ні, вона бачить. В європейських країнах.
[Фоззі]
Ти ж зараз провів багато часу в Америці. Скільки там лікувався? Пів року? Ні, три місяці. Три місяці. Не пам'ятаю, Флоріда була?
[Юрій Гудименко]
Техас більше. Техас, Хюстон. Але ми заїжджали у Вашингтон у справах, ми заїжджали в Нью-Йорк, ми заїжджали в Чикаго, зустрічалися з українською громадою. І всі Штати різні, всі люди думають по-різному, але вони все одно об'єднані. Так ось, повертаючись до срачів, воно виглядає як проблема, але насправді це частина визначення нами майбутнього. Тому що, окей, дивись, етичні питання. Чи можемо ми дирикати людям, які війну помітили лише 24 лютого минулого року? От до цього вони її не помічали, а тепер помітили. Ми можемо, але це не конструктивно. Це не відповідь. Відповідь на етичні питання має бути проста, чітка. Чи можемо ми дирикати людям, які… Можемо, наприклад. Наприклад, можемо. А інша частина впевнена, що не можемо. І це, до речі, більша частина людей. Тому що більша частина людей в Україні дійсно звернули увагу на війну і почали приймати в ній участь 501 день тому. Але знаєш, у нас питання саме до публічних осіб. До публічних осіб, які не помічали війну. Чи можемо ми їм це пробачити тепер? І хто взагалі це визначає? Прикол полягає в тому, що в мене немає відповіді на більшість цих питань. Тому що кожен кейс… Тобто там є завжди індикатор. А що таке не помічали? Не помічали це їздили в Москву і працювали в Москві? Або просто сиділи вдома і не в'їжджали на територію РФ? Або голосували за ОПЗЖ. Або голосували за ОПЗЖ, або не голосували за ОПЗЖ. Тобто де ця межа, яка дозволяє людині дирикати?
[Фоззі]
Було б круто, якби був відкритий реєстр голосів.
[Юрій Гудименко]
Дуже зараз по лезу ходиш. Дуже. Тому що потім картотєка, а потім позначки.
[Фоззі]
Соціальний рейтинг, посвідчення камеру, кредит.
[Юрій Гудименко]
Давай-давай, Китай, ми поки відкладемо.
[Фоззі]
Я показую собі пряму чергу.
[Юрій Гудименко]
Ну коротше, таких етичних питань насправді дефіга. От просто дефіга. І відповіді на них формуються саме так. А як? Ну тобто, якщо був кейс, який можна повністю, знаєш, зробити ctrl-c, ctrl-v. Ось дивіться, ось у нас країна пережила там сусідню таку ж саму війну нещодавно. У Хорватії. В них працює так і так. Там майже немає кейсів, які ми можемо скупівувати. Тобто поведінки. Ну тобто поведінкових кейсів немає, тому що це була трошки інша війна. Відносини хорватів з сербами, вони були суттєво інші, ніж українців з росіянами за останні роки. І у цього люфту не було восьмирічного, так?
[Фоззі]
Не було такої перекидної війни. Вони ж там дозволювалися до свого контрнаступу.
[Юрій Гудименко]
Ну але швидше у них.
[Фоззі]
Ну там і територія менша.
[Юрій Гудименко]
Але досі не розмінована. І мене, якщо чесно, відверто... Наприклад, мене досі дивують люди, які вважають, що коли ми переможемо, це буде, по-перше, якась яскрава точка. Я в цьому не впевнений, що там буде фейерверк такий, парад побіду і все таке. Я в цьому абсолютно не впевнений, що воно буде виглядати саме так. І, по-друге, дуже багато людей впевнені, що з того моменту все повернеться до того, як було. Але ж воно не повернеться. Воно не повернеться. Тобто у Франції є зон руж, вона, здається, я французьку не знаю, приблизно так. Червона зона, вона називається. Яка досі закрита і це досить велика територія. Так, з першої світової. Так, з першої світової. Вони досі не можуть розмінувати. Вони кожного року волочуть звідси ще величезну кількість снарядів, в тому числі газових. І люди, які впевнені, що в нас там на наступний день після перемоги... Це 105 років тому. Так. Що в нас після перемоги всі одразу повернуться додому, повернуться в Бахмут, в Донецьк, в Крим, я не знаю, в Луганськ. Але це так не працює. Ти з нас сапер і ти... Я розумію, скільки в нас саперів є і скільки для них є роботи. І я розумію, що навіть якщо всі сапери світу зберуться розмінувати, то мова все одно буде йти про десятиліття. Просто про десятиліття. Це найбільш замінована територія в світі зараз.
[Фоззі]
Так, я знаю. Ми робили пісню про Мінну безпеку і тоді... Добре, що ми це відео не показали. На замовлення ДСНС робили пісню, називається вона «Дивись, куди йдеш» для дітей. І ми тоді, Юра був, лежав поранений, і ми з Фаготом прикололися і зробили версію для росіян. І присвітили її Юрі. І не показав. Але їй ніхто не показав. А ми там співали на той самий мотив. Російська версія почала так. А впрочем, бро, ти воїбать. Давай на Мінни наступать. Здохній всі! Прискачується Юрію Годиним. Давай ще. А впрочем, бро, ти воїбать. Давай на Мінни наступать. А впрочем, бро, ти воїбать. Давай на Мінни наступать. Бо ми продовжуємо подорожувати в прямій червоній, прямим червоним поясам України. В нас були харків'яни, були одесити, були луганська... Як? Луганчани?
[Юрій Гудименко]
Луганчани.
[Фоззі]
Луганчани. Були маріупольці. І тепер в нас...
[Юрій Гудименко]
Нарешті, як я кажу, колиска. Колиска української цивілізації. А ти коли останній раз був в Запоріжжі? Десь за... Ну, фактично, це більше року тому. Десь за два тижні до поранення ми їздили в Донецьку область. Я заскочив до батьків. І ми через Запоріжжя тоді, через Дніпропетровську область виїжджали на... А на Маріуполь ви тоді їхали? Нє-нє-нє. Це вже було сильно після, коли вже Маріуполь був наш. Це ми їздили, фактично, там на прикордоння Дніпропетровська, там, де стикаються Дніпропетровська, Запорізька і Донецька області. То взагалі полем. Так, взагалі полем. А як тобі здалося, змінилося місто? Звичайно змінилося. Ну, тобто, я ніколи не уявляв його в такому вигляді. Тобто, це для мене, ну, 29 років прожив з дитинства. І коли ти його бачиш з блокпостами, з їжаками, тобто, Київ було легше сприймати, насправді. Тому що я сюди переїхав 6 років тому, і у мене ще немає такого зв'язку з містом. І я не уявляю, ну, і коли ти бачиш свої вулиці, на яких ти там, я в районі Порта виріс, і коли ти бачиш всі ці вулиці перекриті, це прям дуже боляче, насправді. І це ж ти ще не бачив ніяких влучань фактично, так? Та, ну, бачив, ну, були ж ті влучання вже. А зараз можна пішки на Хортицю прийти? Так, от якщо ти виріс біля Порта, от я б бачив фотографії пересохшого Дніпра, що до Хортицю можна прийти пішки, і мене це настільки вразило, реально майже до сліз, що, тіпу, ну, я б ніколи не впізнав такого, бо я завжди бачив дуже величезну річку, яку швидку, глибоку, і тут до цього можна прийти пішки. Оці всі острови, пам'ятаєш, де там Катерини, ще якісь, вони всі були ж в воді, тепер пішохідні, скажімо так.
[Фоззі]
Мені цікаво, міст тепер добудують?
[Юрій Гудименко]
Це болюче питання, це було боляче. Ми згадували, що, ти згадував, що президенти про Конституцію, приносять присягу. Я думаю, що треба внести правки в цей процес. Щоб на мосту відбувалося? Ні-ні, воно і так там відбувається постійно. Кожен президент, починаючи з Ющенка, здається, з Ющенка, він обіцяє ці мости добудувати, і я думаю, що треба, щоб він приносив присягу, одну руку тримаючи на Евангелії, а другу на планах добудувати мости. Тому що це вже, ну, це реально частина вже традиції. Тобто, кожен заприїжджає, знає, що приїде президент, встане вже в відведеному місці, прем'єр-міністр також. Я думаю, що навіть коли їх добудують, я не впевнений, що я це побачу, якщо чесно, ти взагалі-то при Брєжнєві народився, я при Горбачові, і я думаю, що колись це вже буде просто, знаєш, рольова традиція, років за 300-400. Тобто, будуть люди просто збиратися на карнавал, там десь на мостах, знаєш, і буде хтось перевдятний президентом, і буде така, знаєш, як рольова гра. Тобто, як зараз там в Америці відіграють, не знаю, підписання декларації незалежності. Тобто, костюмована історія. Ну, тобто, насправді, дуже боляче за місто. І прям максимально боляче. Я розумію, що місто змінилося невідворотно, але зараз в нього продовжує бути величезний потенціал, і мені дуже шкода, щоб він не використовувався навіть близько. Тобто, я подивився останнє дослідження по соціології, я і просто продовжую дивитися позвищі, і я не розумію, як в Запоріжжях це поєднується, але вони дуже незадоволені тим, що відбувається в місті, комунальниками. Екологія? Та яка там екологія? Ні. Мова йде про те, що немає комунікації з місцевою владою. Ну, влади фактично нема в місті. Так, фактично її немає.
[Валерон]
Це унікальна історія.
[Юрій Гудименко]
Люди її не відчувають. Прифронтове місто, в якому нема мера. Ну, воно там є іо. Якісь іо, так. Яке вже змінювалося, здається, під час війни. Я не пам'ятаю, коли його змінювали. Я знаю, що, судячи з соціологією, запоріжці не відчувають, що в них взагалі влади. Хтось їм допомагає, хтось за них відповідає, і водночас при цьому продовжують залишатись оптимістами, вірити в світле майбутнє. Тобто, це дуже багато говорить про Запоріжжя, насправді. Але на місці залишаться шрами, і це є факт, який на кожному місці, в яке були прильоти, яке було поряд з фронтом. І мені б дуже хотілося, щоб все ж таки майбутнє в нього було світле. Тому що зараз не прокладається. Не дивно тобі? Мені завжди дивно було, що в Запоріжжі якісь слабкі місцеві еліти були. От якщо просто подивитися на інші міста, там всі знають представників, там, Дніпровських еліт місцевих, потім там Харківських, теж все розуміло.
[Фоззі]
У нас просто ЄСХРАВІ.
[Юрій Гудименко]
А в Запоріжжі ніколи такого не було. В Запоріжжі то був якийсь сматрящий, пам'ятаєш, цей Приянукович, якого привезли. От зараз навіть, всі якось сплотилися навколо мерів міста. Той же Харков, Терехов, Філатов. Такі приклади є. В Запоріжжі взагалі мера немає. Те, що він ІО міського голови, це ж ніколи не було проблемою. Проблема в тому, що люди не сприймають. Якісь неактивні еліти, не здавалося тобі це? Здавалось. І у мене немає відповіді, чому так. Тобто, в Запоріжжі, коли їм хочеться продемонструвати волю, воля в них величезна. Це ж саме історія з яйцями біля мерії. І багато інших історій, і те, як зараз в Запоріжжі, і бачиться по всьому фронту, і я їх бачу, воно демонструє про те, що є. Все, що потрібно, є. Я не розумію, чому так відбувається, якщо чесно. Тобто, в мене навіть немає, чесно кажучи, прикладів, чому еліта не може об'єднатися і висунути якогось нормального, нормальну людину на Ютубі. Ми виходимо з тестіколами. І зробити так, щоб місто розвивалося. Я не знаю. Ну, окей, у нас, українців, є завжди свої особливості. Тобто, внутрішні речі, це частина ідентичності. Так само, мені здається, що в Запоріжжі це також традиція. Я не знаю, чому так виходить. Просто фізично не знаю. А як думаєш, от зараз, фактично, це місто-форпост має бути, правда? На такому південному рубіжі. Раніше всі його знали як індустріальний центр величезний. Що далі буде? Знову буде індустріальний центр? Чи, можливо, нарешті буде якийсь культурний центр, раховуючи там хортицю, нові розкопки якісь? Давай так, так як з Запоріжжям неможливо прогнозувати, давай подумаємо про те, чим це мало б стати. Індустріальний центр абсолютно спокійно може бути і туристичним центром. Тобто, останнє, що ми, коли переїжджали до Києва з дружиною та сином, останнє, що ми зробили, прям в ніч перед виїзною, ми взяли машину, поїхали дивитися на Кічка зночі, тому що там це окей. Для незапоріжців це заводський район. Він виглядає прямо як з фільмів одночасно про постапокаліпсіс і кіберпанк. Тобто, це бігущий по лізу… Такі труби, дим. Так, бігущий по лізу в спорткостюмі. Ну, коротше, це дуже красиво. Воно дуже дивно, дуже красиво, дуже незвично. І я розумію, наскільки багато туристів туди приїжджало. Блін, але я перший раз чую, що Кічка з цим красива. Блін, та краса, вона ж не тільки в привабливості, є краса в чомусь дивному. Тобто ти, коли, я не знаю, на крокодила дивишся, він не такий красивий, як котик. Але в ньому є щось привабливе від хижака. Так само і Кічка. Тобто в ньому є щось, що чіпляє. І в дуже багатьох місцях Запоріжжі таке є. І мені б дуже хотілося, щоб туди приїжджали люди і дивилися в тому числі на такі речі. Не тільки Хортицю, не тільки платину Ніберез. Індустріальний туризм — прикольна ідея. Так, Запоріжжя — воно різне. Слухай, я якось приїжджав на феросплавний завод по роботі, і як виплавляється ця штука, це теж дуже вражаюче. Це ефігєнно, це ефігєнно. Але пахне жахливо. Ну, а навіщо потрібно повітря, якщо ти його не можеш побачити? Ну, з іншого боку, в чому інтерес? Але знаєш, що зараз кажуть, і про Харків часто це кажуть, що дуже багато людей з області приїхали, і це змінює місто. В Запоріжжі це теж так, тому що велика частина області окупована, і дуже багато приїхали людей. Я думаю, що так, я не встиг помітити. Звідти. Яка частина поїхала, їх замінили ось ці люди? Так, в принципі, частина була велика, людей, які приїжджали з області. Я думаю, що вона ще суттєво збільшує. Ну, я не встиг ще побувати. Якщо армія відпустить, звичайно, поїду. У мене там батьки живуть. І подивлюся, зможу сказати. Але, блін, ну, я розумію, наскільки зараз багато можливостей для того, щоб Запоріжжя або будь-яке інше місце, що постраждало, щоб його почати відновлювати. Для цього потрібно мати бажання це робити. Тобто, ти приходиш... Тестікули, як ти казав.
[Валерон]
Тестікули.
[Юрій Гудименко]
Ти приходиш, реально, до будь-якого... До інших країн європейських. До США, до Канади, до мерів міст. Кажеш, давайте ми будемо побратимами, давайте робити проєкт, давайте ви будете допомагати. Місто 40 кілометрів від фронту, вже 870 тисяч людей. Ну, жило, принаймні. Багато понівочених домівок.
[Фоззі]
Але не скажуть відповідь, давайте перестануть прилітати С-300. Не скажуть, не скажуть. Слухай, Харків почали відновлювати.
[Юрій Гудименко]
Добре. Погано. Але Салтівку почали відновлювати.
[Фоззі]
Та мамі нашого базіторіста вікна вставили на крайній будинок на північній Салтві.
[Юрій Гудименко]
Тобто, маєш бажання, робиш. І так, як в Запоріжжі це не робиться, я роблю висновок, що бажання немає цього робити. Ну, тобто, якби не було прикладів Харкова, Києва, інших міст, які також постраждали... От тут, я ж по Лабановському, по проспекту в Києві, їжу майже кожного дня. І я чітко бачу ту багатоповерхівку, в якому був прильот в перші дні. І у нас розпалага була прямо поряд з нею. Тобто, ми її бачили кожного дня, цю понівичину. А зараз вона ж відновлена. Тупо відновлена, все, як нічого не було. Я чітко пам'ятаю. Там Новос внизу. І я чітко пам'ятаю, що коли ми туди заїжджали води купити, хліба для своїх, то там березень. Березень. Початок березня. Ходили жіночки, виходили з цього Новоса і жалілися одне одні, що ну блін, ну що за люди, ну банани, ну ви бачили? Що це за банани? Ну як такі банани можна пропонувати людям? Це реально там перший тиждень березня, знову ж таки багато говорять про українців. А в Запоріжжі важко з цим, фігово з цим. І я роблю висновок, що немає бажання, тому що є приклади, коли бажання є.
[Фоззі]
Цікаво було спитати, що з цієї нагоди думає Євген Черняк. Ми його запрошували. Ми рано чи пізно, я сподіваюся, в прямій червоній Черняка побачимо. Я його бачив, він приходив на концерт в Варшаві до нас. Він там займається теж медициною. Дуже давно я не бачив. Роки. Але коли ми говоримо про активні медійно і взагалі активні запорізькі еліти, спливає саме його пост.
[Юрій Гудименко]
Дефіга, дефіга активних запорізьців. Є Тарас Білк, дуже крутий зараз. Вонтер.
[Валерон]
Він Бічковий.
[Юрій Гудименко]
Є інші запорізьці. Тобто їх дефіга насправді.
[Фоззі]
А поруч із тим є якийсь розкрадання гуманітарки?
[Юрій Гудименко]
І поруч із тим є, да, людина, яку звали Злата Нікрасова, вона стала синглом цього. Вона зараз, якщо не помиляюсь, в карті записує, ну в карті я маю на увазі не місце, а в прикрасах, записує там тіктоки про те, які обвагалі ніякої гуманітарки вона не крала. Ну, коротше, ну, дуже, дуже хочеться... Можна сказати, що це несправжній карті. Хочеться повірити. Дивишся і прямо віриш. Віриш цій людині. Коротше, ну, я не розумію... Для мене це завжди було моє місце сили. Я 6 років живу в Києві, я дуже люблю це місто, але я його не розумію настільки. Я в ньому не виріс. Тобто це приїжджає офігенно насправді. Коли ти так водвог просто роздвінув, подивився... Офігінно, тільки довго. Це порівняно з Кровим Рогом.
[Фоззі]
Серйозно. Я коли вперше опинився на гастролях в Запоріжжі, ми вирішили пройтися містом на вокзал взяти квитки. Це зайняло десь 2,5 години. Бо найдовший проспект в Європі, здається.
[Юрій Гудименко]
Це навіть не найдовший проспект в Україні, але... Але такий міф точно був. Найкращий барабанщик навіть в Бітлзі. Коротше, ну, типу... Ні, це не так. Але є чим пишатися, окрім проспекту. 100%. Люди, які там живуть, вони офігенні.
[Фоззі]
Тим більше зараз, коли є великий попит на символи українського такого опору. Це ж таке казацтво. Колиска.
[Юрій Гудименко]
100%. Блін, я не знав, що... Запоріжжя, я б тобі привел окун. Через те, що я половину фронту відбігав в бейсболки запорожського Метелурга, зі старим логотіпом. Вона така патьорта, дуже фігова. Я вислухав жарт про «среди говна і бездорожжя пригорить Запорожжя». Я цей жарт вислухав разів в 40. Тобто, ну, просто це була... Кожна людина вважала, що зараз вона остроумно пошутить. Це було ніфіга не остроумно. Вже на 35-й раз. Але щоб побороти цю всю фігню, мене воно настільки задолбало, ми зробили шеврони «среди говна і бездорожжя її бачать хлопці з Запоріжжя». Я їх почав по фронту розкидувати і запоріжжі почали допомагати. Тобто, ми зараз виходимо, знаєш, робимо таку коварну штуку, щоб цей жарт, який я впевнений, що всі з Запоріжжя чули неодноразово, щоб вони якось працювали в інший бік. Тому що, блін, є патріотизм. А як тобі нинішній Метелург? Ти слідкуєш за цим? Не роби мені боляче. Не роби. Я пам'ятаю, що... Я зараз взагалі за футболом, чесно кажучи, слідкую тільки за збірною. Але знову ж таки, я ж пам'ятаю команду і пам'ятаю матч з Біркіркарою, здається, коли Метелург вперше вийшов до Єврокубків.
[Фоззі]
Це коли він виходив юридично замість металіста. Та-та-та. Ми тоді якраз грали в Запоріжжі концерт з нагоди виходу з Бари. А ми так з Харкова. І на мене так мої дивляться. А що ми будемо зі сцени?
[Юрій Гудименко]
Добре було. Біркіркара класно було. Ми потім вийшли на ліц і нормально зіграли.
[Фоззі]
Треба пояснити глядачеві, що ти ж був на кольорах. Ні, ні, ні. Мальчики були на кольорах.
[Юрій Гудименко]
Я поряд стояв. Ти був вже серед Ольтри. Заходив гость. Ти що, я ж ніколи. Слухай, в Збірній Україні найбільше, ну от якщо взяти представництво кожного міста в Збірній Україні нинішній, то найбільше буде запоріжжя людей. В останньому там зборі 4 чи 5 людей. Але разом з тим єдиний муніципальний клуб в Україні, який зараз існує, це запоріжський бюджет. 65 мільйонів гривень з бюджету міста.
[Фоззі]
Ну це мабуть тому, що найбільший людина, яка могла би дати гроші і любить футбол, в неї вже є футбольний клуб, називається Шахтар. Вона могла б допомогти. Але Запоріжжя, скажімо так, купила підприємство.
[Юрій Гудименко]
Підприємство, яке давало гроші. Маркиза Карабаси, давайте так. Насправді, шкода, дуже шкода за Метелург. Я думаю, що міг би знайтися нормальний власник. Але попередньо, я ж нагадаю, що він належав Богослаєву. А до чого Дворецькому? Там прямо список власників такий, що немає чим пишатись. Претензії Челсі Дабрамовича, вони якби виглядають досить помірними, в принципі, в порівнянні з Богослаєвим. Давайте вже закінчувати про Запоріжжя. Знаєш, що я хотів би запитати? По-перше, про Енергодар. Мені здається, що Запоріжжя зараз живе в такому режимі очікування, дуже тривожному, через Енергодар. І от Контернаступ. Для мене, якось я з особливою увагою дивлюсь, бо це всі знайомі тобі міста. Як ти їздив на море, на Азовське море. Все це зараз ЗСУ намагається йти тим же шляхом, фактично, відвоюючи. Які у тебе емоції це викликає? Там Оріхів, наприклад, тридцятирічне місто, в якому 80% будинків зруйновано. Гуляйполі, фактично, теж зруйновано. Піздец. Ніяких емоцій, окрім за межами слова «піздец», у мене немає. Скільки разів я на море їздив, в Кирилівку, в Бердянську, в Приморськ. І дитину возили ще до того, як поїхали з міста. Тобто... І все одно це не... Хєр з ним з морем, якщо чесно, поїздки на море в мене не викликали ніколи таких позитивних емоцій. Хєр з ним з морем я не маю на увазі, що треба на нього забити. Я маю на увазі, що звичайно, що це було, але це на місці тільки більше порівняно з тим, що окупована Майгора, розграбована, Мінка Дніпровський район, ймовірніше, за все розграбована. Це неподалік Енергодара, фактично, на березі Краховського водосховища, яке було. Це найбільший середньовічний могільник в Європі. Ми його копали, ну, тобто, його копали ще з Радянського Союзу і продовжували копати. Я там копав, здається, 6 сезонів поспіль, чи 7, я не пам'ятаю. Там просто величезні... Ну, в мене просто офігенні звідти спогади, друзі, і гітара. Це ти цікавіше знайшов? Це ж колективна робота. Цікавіше, що я знайшов, це я знайшов друзів. Я не маю новості під землею. Це ж археологічна романтика. Це правильно.
[Фоззі]
Лижі у пічці стоять? Ні, такого не було. Ні, такого не було.
[Юрій Гудименко]
От тільки такого, власне, і не було. Все інше було, а такого не було. Це ж кайф, ти ввечері вилазиш в палатки, дал камеру в глаз, він там відскошив кудись, тому що вони там здорові, як собаки були. Це дуже красиво. Виходиш на берег, під тобою на 50 метрів такий обрив, перед тобою, здається, Нікапель, якщо не помиляюсь, справоруч атомна електростанція. Дуже красиво, дуже кайфово, хороші люди. І тепер там пустеля, уявляєш?
[Валерон]
Ні, не уявляю.
[Юрій Гудименко]
Чесно, не уявляю. Я відмовляюся це сприймати. І я не думаю, що я поки не побачу на власні очі, я це сприйму. Тобто для мене існує досі там Амайгара, і не існує ніякої іншої. Я навіть фізично не хочу уявляти, що там зараз росіяни стоять. А вони там стоять. Оце дуже боляче.
[Фоззі]
Ти збирався закінчувати з Запоріжжями?
[Юрій Гудименко]
Можна довго говорити про це. У мене ремарка. Я довго думав про зращін, повертаючись до початку, у мене така теза. Я от коли в США спілкувався з українцями, там дуже часто у нас тут є поділення в соцмережах, парахоботи, зелеботи, хтось інший. Діаспора дуже часто розділена по хвилях еміграції. Тобто це класична історія, про неї спокійно відомо. Потомки тих, хто емігрував в 40-ті роки, потім тих, хто емігрував в 70-ті. Тобто там хвилями іде. І вони постійно між собою в конкуренції. Тобто це не ворожнеча, це саме конкуренція. Різниця між конкуренцією та срачем мені поки що невідома, але як тільки я її дізнаюсь, я одразу повідомлю. І вони ж інші. Тобто вони по-іншому сприймають Україну. Значна частина з них дуже активно нас підтримує, але ніколи тут не була. Тобто для них Україна також своя. Ірландія. Але все одно вони залишаються українцями, вони є українцями, і вони себе так сприймають. І я з ними говорив про таку концепцію, яка називається Global Ukraine. Для нас найголовніше зараз це оце сприйняття українців, які живуть по всьому світу. У нас такого сприйняття поки що не було. Погратися в Ізраїль? В них це вийшло традиційно. Тобто це в них вийшло. Тобто це історія, коли твоя країна не обмежується тим, що на мапі. Не в імперському плані, а саме в плані розуміння. Я згадав цитату Путіна, що кордони Росії не закінчуються ніколи. Як з'ясувалося, закінчуються. Там, де вони отримують піздюлів. А у нас величезна кількість українців за кордоном. І я абсолютно впевнений, що якщо ми будемо більше дивитися на націю, на народ, а не на тих, хто зараз в наших межах, зважаючи на скільки людей виїхало, то з цього це набагато спрощує спілкування, насправді. Тобто ти є частиною не тільки тої нації, що всередині кордонів. Ти є частиною українців в Канаді, з українцями в США, з українцями в Європі. В Бразилії. В Бразилії, так. Але мені здається, що у тих, хто в середній країні залишився, завжди буде якась образа до тих, хто виїхав.
[Фоззі]
Ковбасники?
[Юрій Гудименко]
Особливо коли ті, хто виїхав, знають, що це така штука. Типу, навчайте нас, як тут жити. Я думаю, що, по-перше, образа буде на всіх. Ну, тобто, який сенс? В чому? Який сенс ображатися на людину, яку батьки вивезли, наприклад, в Канаду, коли він був ще маленьким? В чому сенс взагалі образи? Тобто, ми зараз робимо всі спільну справу. І, по-друге, я бачу, що саме зараз соцмережі і всі інші, вони дають можливості до просто зміни сприйняття. І якщо ця зміна сприйняття відбудеться, то це буде дуже круто. Тому що ми разом з Сінергією можемо зробити дофіга речей. Просто дофіга. Вони відчувають, там, за кордоном, вони відчувають, що вони є частиною України. Тепер, я думаю, що нам треба навчитися також їх відчувати. Це буде дуже круто.
[Фоззі]
Ну, для Америки це звичайна ситуація, коли люди вішають там прапор своєї малої батьківщини. За законом, мені здається, він має бути трошки нижче висіти за прапор США.
[Юрій Гудименко]
Здається, що так.
[Фоззі]
Але це ж поширення.
[Юрій Гудименко]
Ми там підстряли, коли в Нью-Йорку були, підстряли на день чогось важливого для Пуерто-Ріко. Прям прикольно було, що вони їздять або з прапором Пуерто-Ріко, а він такий схожий на прапор Куби, тільки також синьо-червоно-білі кольори, але, типу, навпаки. То, що було полосочками на прапорі Куби, воно одного кольору, воно іншого на Пуерто-Ріко. А інші їздять з таким самим прапором, тільки чорно-білим. Це прихильники незалежності Пуерто-Рікою. Я не розумів. Тобто, прикольно, їздить машина, прапор зрозумілий, але він чорно-білий. Я не розумів, до чого це. Потім довелося погуглити, було дуже прикольно.
[Фоззі]
Цікаво. Всі пуерториканські медбраття.
[Юрій Гудименко]
Ти прикольну історію писав про лікаря в Юштині, який в Івано-Франківську працював.
[Фоззі]
Анестезіолог, так? Мені здається, я тоді коментував твій пост, що він був... і я був в Івано-Франківську, і вони проводили ці тренінги з так меду.
[Юрій Гудименко]
Здається, що так. Їх таких багато. Багато американців і взагалі європейців, які до нас приїжджають, добровольчі, підросли, воюють, і гинуть за нас, і в полон потрапляють. Ми ж воюємо з їхньої точки зору. Тобто вони ж не приїжджають воювати за Україну в тих кордонах, які були на 91 рік. В них немає такої внутрішньої задачі. Яка різниця американців насправді?
[Фоззі]
Будемо відверті, вже більша частина їх і не воює. Вони повоювали, повоювали і поїхали.
[Юрій Гудименко]
Я знаю, що досі досі воюють величезна кількість і грузинських добровольців, і з інших країн. Американці тільки точно досі воюють. Я про це знаю. Про добровольчий іноземний батальйон фізично немає інформації. Я просто про те, що вони воюють, тому що вони заправду воюють. Їм важливо, щоб вони на правильній стороні в цій війні. І це також можна об'єднувати. Це дуже сильно. В Вашингтоні марш ветеранів війни. У них же також є дуже серйозні психологічні травми у багатьох військових, які воювали там.
[Фоззі]
Ірак, Афганістан. Якщо вони не можуть зі своїми мільйонами той ПТСР подолати, то що буде у нас?
[Юрій Гудименко]
Я відчув від одного американського ветерана цікаву тезу. Я не знаю, ну я впевнений, що він не говорить за всіх, але теза була в тому, що приїжджаючи в Україну воювати за нас, вони вперше відчувають на 100% що вони на правильній стороні. Що вони на стороні правлі. Тобто це війна, яка немає... Тут все максимально просто. Максимально біле, максимально чорне. Тобто немає ніяких полутонів. А там ти за одніх бородатих проти інших. Ну, там не так було сформульовано, але логіка приблизно така. Тому що частина ж американського суспільства не сприймала вторгнення. Найбільше, окей, це проявилося в В'єтнамській війні. Тоді взагалі була прямо... Ну всі ці пацифістські рухи. Тобто там на вулиці абсолютно спокійно були історії, і вони ж там потім потрапляють до кіно, там, як могли підійти там дівчата і плюнути військовому на форму, тому що вони не поважали, що він там воює. Дуже крутий фільм вийшов, нещодавно бачили. А ми з тобою, здається, обговорили його про те, що чувак поїхав у В'єтнам пиво відвезти своїм друзям.
[Фоззі]
Ні, незімно. Я не бачив.
[Юрій Гудименко]
Чули? Ні. Там історія в тому, що він... От йому не подобались ці рухи пацифістські. І в нього сестра була за це. Ходила на протести. А він був проти. Він хотів підтримати... Це засновано на реальних событиях. Підтримати хлопців, які пішли на війну. Він полетів у В'єтнам з пивом. І прямо там на позиції...
[Фоззі]
Це, мабуть, якийсь продакт-плейсмен був. І він з бадом якимось, так?
[Юрій Гудименко]
Можливо. Можливо, так.
[Фоззі]
Яких кадрів був?
[Юрій Гудименко]
Але кажуть, що це засновано на реальних событиях. Ось так. Ми знизу напишемо, що це за фільм. Просто я не згадаю зараз.
[Фоззі]
Хоч знизу, хоч зверху. Я нещодавно взвод передивлявся. Там Джонні Депп в епізоді. Ходить десь там. І всі зупиняються. Це Джонні? Джонні?
[Юрій Гудименко]
Ми знаємо, що ти робив 24 лютого. Тому що до нас... Я знаю, що ви робили у минулому році. До нас приходила Тайра і розповідала, що ви разом з нею їхали в Маріуполь. 23-го ми виїхали зранку. 23-го лютого ми туди приїхали. Ввечері через Дніпро їхали. По новій трасі, так? Ага. Приїхали. Ми ночували на базі 503 батальйона морської піхоти. А вони, мені здається, там чи школа була? Вони стояли? Ні, ні. Ми були там, де санаторій якийсь. На березі моря.
[Фоззі]
А, ні. Ми колись в них грали, але тоді вони стояли десь в школі.
[Юрій Гудименко]
В них там декілька локацій було. Але фактично там майже ніколи не було. Тому що весь батальйон був на позиціях між Донецьком та Горлівком. От ми там переночували. Зранку нас розбудили фактично. Сказали, що понеслась до Шаврай. Ми були розумні всі. Тобто у нас з собою зброя, форма. У мене на той момент вже контракт був з моїм батальйоном 150 територіальної оборони тут підписаний. Ми перевдягнулися і пішли чергувати. Ми підпорядковувалися командам офіцера, незважаючи на те, що ми фактично цивільні. Але що робити? Маємо приносити користь. Добу, здається, ще півторими там були. Потім нас відправили власне туди, де стоїть батальйон. Ми прибули там ще, здається, добу. І звідти нас комбат відправив додому на Київ. Тому що ми не відносимося. У мене контракт з тут. І Тайра залишилася там в Маріку працювати. А ми з Сергія Марка поїхали на Київ і двіжували вже тут. Ти думав про це? Те, що пощастило? Я тоді взагалі про такі речі не думав. Тому що... Ну, блін. Тому що, по-перше, тоді було незрозуміло. Для мене Маріуполь завжди був дуже укріпленим містом. Ми, розуміли, там зранку задзвонювалися. Перші, якщо не помиляюсь, морпіги стояли. І росіяни там намагалися прорватися через їхні позиції. В них ніхера не вийшло. В іншому місті намагалися прорватися через морську піхоту. В них теж ніхера не вийшло. І... Для нас Маріуполь був дуже укріпленим. І ми думали, що в Києві буде набагато більше проблем, ніж у Маріку. Тому що тоді ж інформації майже не було. І ніхто не думав, що Маріуполь буде оточений. Тупо ніхто не думав. Ну, Тайр теж про це казав. Тут знову всі повертаються до питання про Чангар. На яке, до речі, нещодавно відповіли. Ви бачили інтерв'ю з людиною? Я дивився виклики, але не повідомився. Інтерв'ю з людиною вийшло, яке мав підірвати місто. І він пояснював, чому це не вийшло.
[Фоззі]
Ну, дивно, коли пояснюють через рік, а не тоді, коли суспільство запитує.
[Юрій Гудименко]
Суспільство має отримати відповідь на це питання. І тому що не можна, тупо фізично не можна, не мати відповідь на питання про те, чому росіянам почали давати по ушах тільки в середині, в глибині Запорізької області. Це неможливо. Ми не будемо з цим жити. Я вважаю, що нам потрібно все ж таки дочекатися кінця бойових дій. І розслідування має бути максимально публічне, максимально прозоре. І звичайно, що величезна кількість людей, в тому числі, які потрапили під окупацію в перші ж дні, вони мають отримати відповідь на це питання. Ми всі маємо отримати. Так. Бачили зараз, звільнили керівників оборони Азуста? Ну, не звільнили, а повернули з Туреччини. На вихідних. Звичайно, це вся країна бачила.
[Фоззі]
Це був такий момент.
[Юрій Гудименко]
Було цікаво росіян читати.
[Фоззі]
Ми грали концерт благодійний в Чернігові і така реакція була людей, коли я їм сказав, що хороший день сьогодні. День народження залужного, звільнення Азовців. І так, коли відчуваєш від тисяч людей таке.
[Юрій Гудименко]
Ні, це таке, насправді, я не знаю. Соромно зізнаватись, але у мене є таке гільтеплеже в тому плані, що коли відбувається щось хороше з нашого боку, я завжди заходжу подивитися, як росіяни горять. Просто це такий кайф. Це так приємно. Я не заходжу подивитися, як горять, бо це все одно всі напишуть в телеграмі і Стерненко, і інші. Але є таке псевдоліберальне видання «Медуза», і я заходжу подивитися, що ліберал.
[Фоззі]
Які в тебе молоді стальні нерви читати росіян будь-яких.
[Юрій Гудименко]
Слухай, я згадув про тебе і твою любов до Латиніни. Вона написала вчора про те, що там така штука була, якась конференція.
[Фоззі]
Я знаю, про Акулу. Про Акулу.
[Юрій Гудименко]
Я б не разу про тебе згадав.
[Фоззі]
Не витрачайте життя на те, щоби читати.
[Юрій Гудименко]
Злорадство має бути. Ти б бачив своє обличчя зараз. В ньому також немає такого, знаєш, християнської моралі. Немає дзен-буддізму. Ти б такий, ти б подивився. Подивився б, як вони гряться красиво. Те, що поводили по губах.
[Фоззі]
йдемо далі. Ти близько зіткнувся з українською і американською медициною. Скільки операцій в тебе було? 20?
[Юрій Гудименко]
Ні до 20, здається. Серйозних таких? Ні, до 20 не дотягнули, десь 17. 17-15.
[Фоззі]
Я пам'ятаю, що тобі ставили щось типу Єлізарова в Харкові, так? А потім в Києві не знали, що з тим робити.
[Юрій Гудименко]
Ні, знали, що з цим робити. Чому прикол? Ні, Єлізарова, хто не знає, це коли щасливі люди, так? Це ж ти прибрежно народився. Може, люди і не знають, так? Це коли фіксується кінцівка, тобто тобі беруть такі... Витискати на собі не показуй. Беруть такі стрижні, їх вкручують через кожу в кістки і фіксують фактично паличкою, так? Тобто, щоб нога там, або рука, або інша кінцівка не фіксувалася в якомусь положенні, так? Замінний гіпс, кошті зростаються. І в тебе на нозі ж таке було? На нозі, так, таке було. Ну, тобто, ви, мабуть, бачили ці фото з Азовсталі, Діанав, руку фіксували, це нормально, так? Тобто, це класика. Ти хотів спитати про різницю між медициною? Так. Відповідаю. Американські хірурги сказали, що все в принципі, з хірургічної Стереогічної точки зору зроблено ок. Американська медицина дуже прикольна, в тому плані, що вони мають гроші, час, натхнення і знання. Але їхня система, медицинська система, те, що поза хірургами, лікарями і всім іншим, самі американці на неї постійно жаліються, тому що там прямо важко. Вона зарегульована? Вона дуже зарегульована, вона дуже довга, максимально довга. Тобто та історія, що тобі треба зробити рентген і ти робиш його завтра, вона там практично відсутня. Тобто там, ну, почекайте місяць, ми вас там запишемо. Ну, про Європу так само кажуть. Так само. І дуже дорого, максимально дорого. І більша частина американців з цим не стикається, тому що вони застраховані, але це не правда, що вони застраховані всі, тому що десятки мільйонів громадян США, вони живуть без страховки і їм прямо важко. Тобто я б сказав, що якщо ми можемо поєднати якимось неймовірним чином перівень саме медицини, хірургії, онкології, боротьби з раком і всього іншого з нашою системою обслуговування, це буде ідеальне. З нашою швидкістю. З нашою швидкістю, так.
[Фоззі]
З нашими телефонами, в кого завжди є… Кум. Так, якийсь кум друг лікарей, до якого ти стукаєшся, а так само є ще кум мент якийсь в українській парадігмі, а тепер ще якийсь чувак з воєнкомата.
[Юрій Гудименко]
Так, я себе відчуваю, до речі, дуже дивно, в мене жодного кума і я прямо відчуваю, що я не пристосований до української політики. Так, так, так. Тобто я відчуваю, що щось не вистачає, знаєш. Ну, нухні я відчуваю. Так у тебе їх і ні. Ну, коротше, вони прикольні, вони вкладають величезні гроші.
[Фоззі]
Мене цікавить, в першу чергу, ставлення до українських військових і ті програми, частини якої ти став.
[Юрій Гудименко]
Офігєні відношення до військових в принципі і до українських конкретно.
[Фоззі]
Тому що багато українських військових, у нас купа поранень, час від часу доводиться стикатися з тим, що лікарі на місцях не можуть дати ради і люди шукають виходи на якісь програми за кордон.
[Юрій Гудименко]
І у мене, наприклад, з мого батальйону велика частина бійців, вона лікується, проходить реабілітацію в Європі і наче все, типу, все окей. Я вчатику бачу, типу, спілкуюся. У нас проблеми з реабілітацією, прям величезні проблеми. З хірургією ще більш-менш, а з реабілітацією…
[Фоззі]
З фізіотерапією на виході?
[Юрій Гудименко]
Питання, тому що в Америці відрізняють реабілітацію від фізіотерапії. Для нас це однакові плюс-мінус поняття, там різні. Тобто, там можуть абсолютно спокійно сказати, що, наприклад, ми тобі робимо комплекс уколів, який тобі буде допомагати нервам чи м'язам відновлюватись. І це частина реабілітації. Це невід'ємна частина. Тобто, ти будеш робити оцей фізіотерапію, оцей фізичний комплекс справ, але одночасно з цим ось медикаменти, ось одне, ось інше, ось друге, від цього нерви швидше проростають. У нас це по одиноких випадках. Зараз почали будуватися реабілітаційні центри на Західній Україні. У нас є дуже крутий центр з реабілітацією в РПНІ, але їх катастрофічно не вистачає. Це величезна проблема, тому що американські лікарі прямо кажуть, що вони роблять тільки 50% успіху до відновлення, а ще 50% робить реабілітацію. У нас через те, що реабілітації майже немає, тобто в той кількості, який потрібно, максимум, на що можна розраховувати поранений, це не 50% успіху. Це проблема. А ще ж усі ці бюрократичні моменти, комісії, лікувальні. Ти ж стикнувся з цим?
[Фоззі]
Так, я стикнувся з цим.
[Юрій Гудименко]
Мені зараз вилка проходити, і я прямо бачу, що…
[Фоззі]
А ми можемо вийти в ефір після того, як ти пройдеш і ти можеш казати всю правду. Ні, ні, не треба, дякую.
[Юрій Гудименко]
Тому що, знову ж таки, ви кажете, що у вас і так жовта лампочка горить, буде горіти червоно і прямо мигати. Ну, коротше, це прямо біда. Я розумію, звідки воно взялося, тому що з одного боку потрібно зробити все, щоб здорові люди не охилялися від мобілізації. Блін, вчора таке офігенне відео, пардон, бачив, таке, буквально на 10 секунд, коли когось пацана, в нього таке обличчя вже закрите, як це буває, затримали за те, що він ухилився від призу. Його питають, типу, а чого? Типу, з яких міркувань ви це зробили? Він відповідає, чуйка погана була. Коротше, я розумію, що з одного боку потрібно робити так, щоб не було корупції, щоб здорові люди не касили від армій, тому що вони там потрібні. З іншого боку, я розумію, що ця зарегулювальність, вона просто вбиває людей з тими ж самими ампутаціями, тому що це піздєць важко. Зараз мало стати трошки полегше, перевірю, скажу. А ти що думаєш про жорстку мобілізацію, як ми бачили в Одеській області, наприклад? Я вважаю, що це перебор, тому що, дивись, я розумію настрій суспільства, коли суспільство бачить таке відео, то бажання з'їбатись в дуже багатьох людей Різко перевищує ефективність одного недобровольно приведеного. Тобто, окей, цього ти в армію привів, а ще тисяча подивились це відео і вирішили, що вони зараз залягуть на матраси, як в Хрещиному батьку. І я вважаю, що має бути, по-перше, постійна агітаційна кампанія, централізована. Я її, блін, наразі не бачу. Я бачу, як класно роблять агітаційні кампанії за вступ до себе. Третя окрема штурмова бригада. Більборди бачив. Гвардія наступу. І разом з цим має бути розуміння, що ти виконуєш свій громадянський борг, ти виконуєш борг перед суспільством, це робить тебе героєм, і одночасно мобілізацію, звичайно, що треба проводити. Просто коли у тебе є тільки силові методи або тільки агітаційні, воно шо так, шо так працює фігово. Добровільної мобілізації в такій кількості вже не буде, тому що всі, хто хотів піти добровільно, вони фактично вже плюс-мінус пішли. Десятий рік війни. Хто хотів сходити, вже точно сходив. А з іншого боку, якщо ти забуваєш на агітацію, забуваєш розповідати людям, навіщо це потрібно, і постійно розкажеш тільки про те, що ми тут ось-ось все буде ок, ми все звільнимо прямо зараз-завтра, 2-3 місяці, то люди навіщувають необхідності в собі. Так, а нафіга йти в армію, ризикувати, якщо і так за 2-3 місяці все буде. Це потрібно поєднувати, воно має працювати разом як комплекс. А те, що ти поранений і ще маєш пройти 10 кілад і довести, що ти поранений, це не вбиває? Бісить, ну бісить. Я розумію, що на одного такого як я буде чувак, який намалює себе справку, і якщо максимально спростити цю історію, що він просто сфотографує, що в нього рока висить, і скаже, ну я не можу. Я розумію, що має бути якийсь здоровий баланс між перевіркою, реальною перевіркою і комфортом, сервісом. Я не бачу, що ми до цього дійшли, навіть близько не бачу, і черги НВЛК це підтверджують. Але я розумію, що це я знаю, що я можу, що я не можу. А чому саме Сапер? Ми думали про це. Ти як це обрав? Чи ти не обирав? А я туди вже під вечір приїхав, і треба було десь з боулом, зі зброєю, все добре. Треба було десь заночувати. І розпалага, валятись на полу було не прикольно. І тут знайомі як би підскочили, кажуть, так пішли до нас, що ти тут ліжиш. Я пішов до них, ночі там була невеличка стичка, friendly fire. Як тоді в Києві часто відбувалося? Ми цю історію прийшли разом з пацанами, з якими я, фактично, знайомився в процесі. Зранку також не було зв'язку з моєю ротою. Просто сидіти, нічого не робити, коли вони працюють, а вони вже почали вшитись, почали щось робити. Я почав працювати разом з ними, а потім вже офіційно перевівся до них, вони виявилися саперами. І справжніх саперів, тобто людей з досвідом, там було чотири людини. І ці чотири людини передавали всім досвід, і офігенні хлопці, офігенні дівчата з ними залишилися працювати. Це ж найнебезпечніше? І працюєш там. Мінуси в тому, що якщо супротивник мав часте натхнення і головне знання, то, фактично, тобі піздец. Якщо нормально відпрацював спеціаліст, то шансів, що воно не підірветься, дуже ніде хіра. Так, це ж зараз історія в Запорізькій області, правда? Це зараз історія, з чим стикається АЗСУ під час контрнаступу, що дуже багато замінованих… Ну, там не завжди, вони беруть, як завжди росіяни, беруть переважно кількістю, а не умінням, але так, там де хіра заміновано, просто де хіра. І, звичайно, що не завжди це можна розмінувати.
[Фоззі]
Ну, тут на нашому боці, в теорії, мають бути технології.
[Юрій Гудименко]
Важено. Так, я бачив відео, там де їде машина така, не знаю, як це правильно називається. З тралом. Ну, так, вона їде і розміновує, як би, там попереду така в неї якась гуся. Трал, так, є трал. Не жаль, у нас їх не надто багато. Вони, як би, коридор пробувають. Ну, слухай, засобів розмінувати є дофіга, але, ну, не можна сказати, що всі вони ідеально безпечні. Мінний трал відомий досить давно. На танк чіпляєш таку штуку з кольосиками, так, як плуг, як ми кажемо, і воно їде розміновує. Але, звичайно, що для супротивника це тупо пріоритетна ціль. Тобто ти розумієш, що… Тобто в теорії це можна потім? Ну, так. Тобто ти ж розумієш, що ти все це робиш в зоні, яку супротивник контролює принаймні візуально, так. Є, там, типу, УР-77, так, тобто, який викидає пластіт, таку кішку, так. Дистанційна. Так, дистанційна. Тобто, вона запускає, там, на пару сотень метрів, я не пам'ятаю, наскільки. В житті не бачив, якщо чесно, як воно працює. Я відео бачив. Відео я теж бачив, так. Дуже класна штука, якщо б вона в нас ще була, було б, ну, тобто, в нашому підрозділу було б прямо офігенно. Теж є такий засяб. Але це також пріоритетна ціль, яка миттєво змальовується з мавіка, так, і по ній починає відкрити. Зараз багато говорять, вже почали робити, я сподіваюся, що ми в цьому просунуємося, про роботів-саперів, кльосних чи гусеничних, які будуть розміновувати. І, звичайно, що це майбутнє. Тобто, отак воно і буде виглядати. Тому що, ну, людей, які… Ну, Boston Dynamics. Ну, ні. Іди, іди. Взять. Ні, ну, реально, майбутнє за цим. Тому що, поки людина отримує саперські компетенції, тобто, я навіть близько не можу про себе сказати, що є такі компетенції, як би… Тобто, у мене завжди поряд були люди, які розповідали, що з цим робити. І, фактично, вони мозок, я руки. Тобто, щоб отримати нормальну кваліфікацію, це мають пройти, фактично, роки. Ми її отримували, так, з колес. Тобто, ну, нас дуже рятувало, що минувати, ну, що у нас були, радянські міни, а всі міни, ну, апріорі, вони дуже прості. Тобто, вони розраховані на те, що якийсь там призивник, який там три класи закінчив в Радянському Союзі, що він зможе цю міну поставити і не подарувати офіцера і всіх оточуючих. Тобто, це дуже просто, насправді. І все одно, там, нас, по-перше, навчали не так, як треба робити, а так, як треба робити, коли ти не знаєш, що з цим робити. І там, коротше, ну, це цікаво було. Все одно майбутнє за роботами, за роботизованими всіма цими історіями.
[Фоззі]
Тобто, зараз збираємо на Мавіки, а треба вже потрошки збирати на роботів?
[Юрій Гудименко]
Ну, треба отримати конструкцію, яку можна використовувати. Вони є. Проблема в тому, що вони, по-перше, супер дорогі, а, по-друге, вони заточені під спецназ. Тобто, вони дуже надійні, вони дуже круті, але одна штука коштує 100-150 тисяч євро. Тобто, ти їх на українську лінію фронту не те, що не напасешся. Тобто, потрібно на них тільки працювати. Але ми ж диктуємо зараз умови новітньої війни, фактично. І в Україні, і за кордоном України вже багато людей почали задумуватись і розробляти тих, що будуть коштувати суттєво дешевше. Це має бути розходник, так? Тобто, як Мавік. Так. Тобто, ти там, або там, я не знаю, там...
[Фоззі]
Ну, це задання для запорізького автомобільного... Тихо.
[Юрій Гудименко]
Тихо. Тихо. Ще одна рана. Ти знову ходиш по лезу. Не озвучуй такі думки вслух, бо на тебе...
[Фоззі]
Шановна держава, подумайте про це. Є в Запоріжжі багато виробництв, які могли б... Там якийсь трансформаторний, я чув, завод, який не працював.
[Юрій Гудименко]
Григорійщина, так.
[Фоззі]
Не працював, коли всі розуміли, що будуть вишибати нам...
[Юрій Гудименко]
А чого не працював? Він працював, здається. Я не пам'ятаю, якщо чесно. Мені здається, що довелико він не працював.
[Фоззі]
Коли треба було...
[Юрій Гудименко]
Так, Григорійщина...
[Фоззі]
Минулого літа було зрозуміло, що нам будуть вибивати енергосистему. Що треба трансформатори виробляти, виробляти, виробляти, а мені здається, що завод...
[Юрій Гудименко]
Всі не розуміли, що гелікоптери треба робити в Україні.
[Фоззі]
Тільки робили, тільки робили.
[Юрій Гудименко]
І не треба продавати в Росію... Двигуни. Знаєш, от ти сказав про те, чи Юра, про те, що наскільки всі щасливі були, коли повернулись в Україну керівники оборони Азовсталі. І так само всі настільки щасливі були ось в той день, в ту суботу, правда, коли Пригожин війшов на Москву. То ви були щасливі? Ну, я був настільки щасливий, що я... По-перше, я в телеграмі провів весь день. Це після 24 лютого, другий такий день, коли я постійно просто оновлював новину. Коли? Де зараз?
[Фоззі]
Коли зараз прийшли? Вся Україна оновлювала, тільки не я, тому що я розумів, що не з моїм щастям. Не з моїм щастям. Я не хочу розчаруватися. Тому я відклав телефон, я займався тим, що я розливав бетадін весь день. І тому я був щасливим, коли всі отак от зробили... Так, але я теж так засмітився. Я знав, я знав, вірте мені.
[Юрій Гудименко]
А що ви робили в день походу Пригожина на Москву? Слідкували за новинами? Пишіть в коментарях. Я бачив, Юр, що ти написав про те, що треба скористатися шансом і або звільнити Придністров'я, або звільнити Білорусь. Так, треба, ну... Але щось ми не встигли. Ні, ну, Пригожинський розстріл, так? Наша логіка... Дивись, в чому моя логіка, і вона завжди такою залишалася, тому що я перевіряв свої старі записи за багато років до війни і відчував себе прямо арестовуючим, тому що ця історія, вона прямо нависає. Тобто ми оточені російськими сателлітами з чотирьох боків. Проста математика говорить про те, що чим менше буде це число, тим легше нам буде працювати. Тому що, окей, там, в Придністров'ї, там оці склади, вони, скоріш за все, переважно вже вивезені, там, заміновані, перезаміновані, але ми все одно маємо тримати бригаду чи декілька бригад з того напрямку. Маємо, так? Тому що, ну, підуть ці самогубці звідти, так? Ну, нахер вони нам потрібні, якщо вибивати потім з наших вже міст та сел? Ми маємо тримати бригади на білоруському напрямку, так? Тобто, в якийсь момент, в якийсь момент, це виявився не той момент, але в якийсь момент Росія почне розвалюватись. І нам потрібно буде дуже швидко скористатися цієї можливістю і скоротити число наших кордонів і потенційних супротивників до одного, до того, що залишиться від Росії. Але ви помітили, що ні ми не повірили, що вона почне розвалюватись саме зараз, ні Захід до цього взагалі був не готовий? А Захід тільки зараз, так. Це величезна проблема, тому що їм розповідають, з історичним прикладом, що Росія регулярно розвалюється. Регулярно. Це її нормальний стан. Тобто, 1991 рік. Розвал схождення. Тобто, кожного разу вона збирається все менше і менше територій. 17 рік. Тобто, це класика. Тобто, Росія вона пульсує і постійно зменшується, тому що вона не зроблена. Це фактично остання імперія у світі. Справжня, яка залишилася з цих часів. Тобто, більшість імперій розвалювалась. Зараз Китай перепитає, що що, як це сталося. Ні, Китай — це імперія херня якась. Росія, фактично, вона є духовним правонаступником саме імперії. І вона продовжить розвалюватися. Тому що там немає того, що її об'єднує. Але Захід це дуже лякає. І якщо на шальках теризів розвал Росії, чи просто ось таке кленія, як, скажімо, українською, то вони оберуть його, а не розвал. Так, і що з того? Це міф про те, що ядерна зброя не зрозуміла в чих руках. І що? Тобто, хто спитав Західу в 91-му році, буде СРСР розвалюватися чи ні? От хто його спитав? Що вони могли зробити? В 89-му році є відомий звіт, цих савітологів вони називалися. Кісінджер. Я не пам'ятаю. Ні, там Кісінджера не було, там інші такі ж. Доктори наук, все таке інше, по савітології, які розказували, що Радянський Союз міцний, як ніколи. 1989 рік. А Джордж Буш, старший, який тут в Верховній Раді казав, не треба, не йдіть. Не треба, не треба. І що? Ну, типу, питання і що, воно ж класичне, і воно найголовніше в світі. Ну, і що? Ну, типу, так сталося, ядерна зброя опинилася в Україні, в Білорусі, в Російській Федерації новоствореній. Ну, і що? Ну, типу, Захід не може цьому перешкодити. Він може або мати план на цей випадок, або не мати цього плану. До виступу Пригожину вони боялися про це навіть думати. Тепер вони поставлені перед фактом, що план, здається, треба мати, тому що Пригожин якось не здогадався зателефонувати в ЦРУ і спитати вказівки і тиму, на Ростов чи не йти. А ви думаєте, Росія зараз в 89-му році? СССР?
[Фоззі]
Ні, мені здається, в 83-му. 79-й вторгнення в Афганістан і дуже довго, довго, довго. В Шантерамі згадується афганська ситуація, коли маджихеди на якийсь рік війни вимагали стінгерів в Америці, а Америка казала, ну, не зараз. А потім дала стінгери, тобто це тактика Салями. Маджихеди казали, ми зараз, ну, гелікоптери, нас вбивають гелікоптери, закрійте нам небо. І думаю, ой, щось знайоме, ой, десь я це чув.
[Юрій Гудименко]
Закрійте небо.
[Фоззі]
Стінгери не одразу. Мені здається, рік 83-й. Скільки там коштував барель нафти, коли Радянський Союз гапнувся? 8 доларів. Щось таке, так? Треба...
[Юрій Гудименко]
Це відбудеться обов'язково, це буде максимально непомітно. Тобто не в тому плані, ми не можемо зараз... Як власне з пригодженням, правда?
[Валерон]
Так.
[Юрій Гудименко]
Це буде виглядати як щось, до чого ніхто не готовий, але це відбудеться. Яскравий приклад. В 17-му році, ще на початку 17-го року, окей, в 16-му році, давай так, щоб напевно, ніхто з росіян не міг собі овити, як це взагалі російська імперія може, або Росія може існувати без Романових. Тобто 300 років династії, всі вже звикли, є наслідники, є там п'яте, є десяте, коли Микола ІІ відрікся від престолу, просто відрікся від престолу, і коли Росія почала перетворюватись на республіку, це відбулося плюс-мінус без якихось яскравих подій. Це потім. Шла Перша світова, а я маю на увазі для міст самих, для міст, для сел. Тобто є спогади людей, які тоді були в Москві, в Петербурзі, в Петрограді на той момент. Про те, що просто виходили комунальники, знімали цих двоголових орлів, і на то просто люди переходжують, просто на це дивилися, і просто йшли в собі далі, тому що так відбулося. Це факт. І ніхто там... Тобто це було не схоже на святкування Дня взяття Бастиліуму, кажучи. Тобто просто знімали цих орлів, знімали там прапори, ну, типу, ок. І цілком можливо, що якби Пригожин все ж таки дійшов до Москви, просто б спокійно люди знімали... З двома танками не сильно б він... Я умовно кажучи, що вони б спокійно знімали портрети Путіна, замовляли портрети Пригожина, і типу все було б окей. Просто на особного дня всі були б там з шевронами вагнерів, і казали, що ми всігда з рождення заявєння, простіте, не запам'ятали, що, як вас там звуть, по-батюшки, так? Ці речі імперії дуже часто рушаться, ну, типу, так. Ну, тобто, важко, ну, тобто, навряд чи багато сучасних британців, молодих, да, там, чуть не сказав нашого рік, а вони згадають момент, коли Британська імперія перетворилася на Британню в її новому статусі, тобто, ну, не було фейерверків, не було такого, просто це відбувся факт. Просто імперія перестала існувати. Так само? Так само може бути в Росії абсолютно спокійно. Це не обов'язково.
[Фоззі]
Але не сьогодні і навіть не завтра.
[Юрій Гудименко]
Ну, тобто, ну, знову ж таки, по Пригожину було незрозуміло, буде це завтра, а це не буде. Було зрозуміло, що рано чи пізно цей конфлікт має реалізуватися. Таких конфліктів в Росії дефіга. Кадиров є з особистостей, да, є цілі нації, які у бюджет вкладають набагато більше, ніж звідти отримують. Ці питання... Ну, і не дуже видно, що вони там прагнуть до самовизначення якогось. А є моменти, коли їх взагалі ніхто питати не буде. Тобто, якщо ми згадаємо... Я нещодавно, блін, знайшов в телефоні, колись зберігав, не пам'ятаю навіть навіщо. Уральський франк. 1993 рік. 1993? Так, 1993, 1900. Коли фактично вже була мова про те, що буде Уральська республіка, і в неї був, ага, сюрприз, сюрприз. ВОЗ, мені здається, про це писав. Я не пам'ятаю. Ну, тобто, це досить відома історія, і в Росії пам'ятають. Ці уральські франки, до речі, ніколи потім не друкувалися. Вони так обережненько написали, що це, там, типу, небанківський квиток, який там може, то інше. Але мова про те, що російський сепаратизм, він був, він є, він залишається, він нікуди не дівається. І в той момент, коли стане зрозуміло для верхівки якогось регіону, що набагато вигідніше бути керівником чогось незалежного або автономного, аніж бути в статусі губернатора, де тебе можуть зняти в будь-який момент, то все відбудеться, і народ ніхто не буде брати.
[Фоззі]
Дуже приємно мріяти про парад суверенітетів на території колишньої Росії, але нам до того ще...
[Юрій Гудименко]
Ми не можемо на нього розраховувати, але ми можемо говорити про це, і постійно підіймати цю історію, тому що росіяни ж також нас вважають, не тільки ж ми заходимо на їхні ресурси, і чим більше людей будуть думати про цю можливість, чим більше ти відкриваєш ширше це окно Вертона, чим більше людей туди заглядує форточку з того боку кордону, тим правильніше для нас.
[Фоззі]
Сподіватися, строити на цьому плані не можна. Так, от я на цьому хотів би і наголосити, що нам все одно своє робити. Ще один напрям важливий, про який хотілося б з тобою поговорити, це Грав Масад і майбутні операції України по нігілізації ворогів. Припустимо, в нас закінчилася війна, Росія там в періоді якогось напів розпаду, і ми хочемо все ж таки помститися тим, хто наслідив. Дуже хочемо.
[Юрій Гудименко]
Дивись, є декілька підходів до цієї історії. Перше, я вважаю, що вона тупо необхідна, просто необхідна. Тому що... Це державна програма? Абсолютно державна. Це не може відбуватися поза волею держави, навіть якщо ця воля не була офіційно виражена, скажімо так.
[Фоззі]
Але ж нам, як казав один мер, кучне ліцо, нам не дадуть грошей, якщо ми оголосимо, що ми будемо так. Ізраїль ж ніколи не визнавав, що це війна.
[Юрій Гудименко]
Але в Україні багато хто б скинувся. Ми не маємо це визнавати. Дивись, є дуже зрозуміла логіка. Логіка полягає в тому, що ми правова держава, і ми маємо максимально притримуватись меж права. Про що йде мова зараз? Мова йде зараз про те, що ми маємо визнати, що для поновлення справедливості нам треба судити. Поки що оце тлумачення слова судити залишимо обабіж. Нам треба судити не тільки Путіна, Герасимова, Шойгу і інших керівників. Це саме ті, кого будуть судити, скажімо так, за кордоном. І не тільки людей, які безпосередньо керували воєнними злочинами на території України. Тому що кількість воєнних злочинів, які може розглянути іноземний суд, вона не дуже велика. Це факт. Ці суди, які розглядають такого плану злочинів, вони не візьмуть, скоріше за все, як мені кажуть експерти, це 5-6 епізодів, найбільше. А воєнних злочинів було зроблено дуже-дуже багато. Як зараз відбувається взагалі вся ця історія з воєнними злочинами на території України? Є Бахмут. По Бахмуту прилітає снаряд. Що робити? Ми відкриваємо КПК, кримінально-процесуальний кодекс і дивимось, має виїхати слідча група на місце скоєння злочин. Задокументувати. Задокументувати, зафільмувати, опитати свідків, внести провадження, відкрити провадження, внести його в ЄРДР, почати розслідувати. Звичайно, що цього ніхто не робить, тому що бажають їх їхати в Бахмут. Ну і не зробить. Але провадження відкривають. Провадження відкривають, з ними нічого не відбувається, тому що ми їх, тому що ми не можемо встановити достеменно, хто запихав снаряд зараз, але величезна кількість цих даних є, немає комунікації фактично між прокуратурою і тими людьми, а навіть не людьми, а організаціями, в кого такі дані є. Тобто в нас є ОСІНТ, в нас є ГУР, в нас є СБУ, вони там фільмують. В окремих випадках є комунікація, і тоді ми точно визначаємо, хто цей снаряд пихав.
[Фоззі]
Головне почати.
[Юрій Гудименко]
Нам потрібно вибудувати цю комунікацію, почати документування, встановити безпосередньо винних. Збучує таке відбувається, час від часу з'являються конкретні дані. Так, так, так. Тобто ми ще раз показуємо, що ми можемо це робити. Нам потрібно це поставити на поток для того, щоб у нас були не 10 потенційних людей на лаві підсудних, а всі ті люди, які скоювали злочини, були нами описані і задокументовані, щоб були докази їхньої провини. І ми маємо створити фактично нову судову гілку, яка буде займатися такими справами, не найбільш гучними. Найбільш гучні, скоріш за все, заберуть міжнародники. Але вона в закритому режимі, так? А чому? Ні. Слухай, давай подивимось на це з точки зору світу. Якщо це судить тільки український суд, який, скоріш за все, переможеся, і судить росіян, то легітимність цього набагато менша, ніж якщо це було прозоро, відкрито, і міжнародники б також до цього долишались. Має бути міжнародна легітимність. Тому що звичайно, що українські суди будуть засуджувати росіян. Це зрозуміло, так? Що потім?
[Фоззі]
Як? Довгі руки.
[Юрій Гудименко]
Мають статися ті негаразди. А так само, як вони як нативно зараз стаються на території російської федерації. Тому що вони стаються. Там відбуваються проблеми. Там хтось помирає. Там щось вибухає. Це, звичайно, не ми. Але це можемо і далі залишатись не ми.
[Фоззі]
Як вони мстилися нашим ППОшникам, які в Грузії тоді, 2008 року, були? Через багато років вони тут шукали виконавців.
[Юрій Гудименко]
Тобто, перше, в тебе ти маєш максимально зробити правову історію, в якій у тебе є список людей, які робили воєнні злочини. З якими мають статися в ідеалі? В ідеалі, звичайно, це суд. Тут, у нас, де ми їх затримуємо, або Росія їх видає. Це ідеальна історія. І це фентезі, але... Слухай, в нас за цю війну було дуже багато таких випадків, які ми трактували як фентезі, але вони ставалися і були реальністю. Тобто, два були. І якщо ми розуміємо, що ми частину цих людей не можемо дістати, тоді з ними мають ставати негараздне. Я достеменно знаю, що в нас є професіонали для цього. В нас є на це можливості. І якщо ми захочемо це як держава зробити, ми це абсолютно точно зробимо. Тому що якщо ми проаналізуємо новини про негаразди, які стаються на території Російської Федерації, то ми зрозуміємо, що руки в нас вже дуже довгі. Вже дуже довгі. Просто треба їх після війни спрямувати на... А ніхто не каже, що правосуддя це швидко. Ніхто не каже. Питання полягає в тому, що справедливість має бути відновлена раз, і друге, що жодна з цих паскуд не повинна спокійно спати. Це головне, так. І якщо ця паскуда читає, а вона читає свої новини, і розуміє, що там колишній лейтенант пішов на рибалку і випадково наніс собі 20 ножових поранень в голову, після чого повісився, він буде робити виставки, і сон його не буде спокійним. І так має відбутися з кожним. І це абсолютно реальне. Це абсолютно реальне, тому що наші спецслужби зараз виходять на якісно новий рівень. На якісно новий рівень. Так це буде викликати спротив з боку наших західних партнерів. Ну, Ізраїль живе в такому режимі вже досить давно. Ну, що робити?
[Фоззі]
Так, ще один напрямок, в якому було б непогано погратися в Ізраїль.
[Юрій Гудименко]
Це як то спрямовувалося? Так. Тобто ми, давай так, всі речі, принаймні для мене, вони поділяються рівно на дві частини. Перша, це абсолютно нереальні речі. Друга, це потенційні задачі. Тобто нереальна річ це, коли ти падаєш з хмарочоса, виростити крила за оцей час, який тобі відведений. Це нереальна річ. Крила ти не відростиш. Все інше, фактично, що не порушує законів фізики, можна зробити. Так ця задача може бути досить важка. Але що, ми, блін, за цю війну мало виконували важких задач? Прям дуже важких. Та де хіра? Просто де хіра? Це буде ще одна важка задача.
[Фоззі]
Та, і здається, як Валерон правильно підмитив, гроші на це знайдуться.
[Юрій Гудименко]
Та й гроші люди, ну тобто це має бути система. Проти системи буде працювати лише інша система. Нічого більше. Це не може бути чиясь приватна ініціатива, тому що це вже буде неволя держави, неволя націй. Це вже буде кілерство, це неправильно. Це має, це зобов'язано бути воля держави, навіть якщо вона публічно не висловлена. Я взагалі, ну, я перелистую періодичну Конституцію України, там дуже багато цікавого, і там, наприклад, окремою статтею закріплено зараз про наслідки трагедії на Чорнобильське, про екологічну небезпеку, про те, що ми маємо захищати людей, які постраждали від цієї. Я б, чесно кажучи, навіть в Конституції б закріпив, що... Так, окрема стаття з двох слів – «Смерть ворогам». А це, до речі, дуже цікава тема, що дійсно після війни має Конституція бути переписана щодо актуальної. Ну, вона ж має бути актуальна, так? От, наприклад, якщо там є Чорнобиль, то чому там не має бути Каховської? Там має бути дофіга всього, насправді. У нас там в Конституції прописано, що в нас на території не може бути військових баз інших держав. Так, і в нас же в Конституції написано проросійську мову досі. А в Севастополі ж була база. В ряду. В ряду, так. І вона окремо викормила. Так, це цікава тема, до речі. Стільки срачу буде навколо цієї переписування. Ну, тобто Конституція, вона жива, так? Вона не може бути статична. Вона змінюється разом з оточуючим середовищем. Тобто, і якщо вона неактуальна, то люди відносяться до неї з гумором. І так не має бути. Це має бути дійсно основний закон. Він має бути максимально актуальний. І так там реально дофігачувати. Ну от, я постійно згадую. Тобто, я коли читаю там перша стаття, в першій статті написано, що Україна це соціальна держава. Я питаю дуже багатьох людей і прошу їх дати визначення соціальної держави.
[Фоззі]
Маленький прикол. Нам до Великої війни замовили пісню про конституцію для дітей. Ну, за мотивами історії України за п'ять хвилин.
[Валерон]
Продовження.
[Фоззі]
Ми перейшли в такий розряд. А давайте ви зробите, поясните ще. І я писав писав текст і пісню. Вона поки не вийшла, тому що люди воюють, які займалися цим треком. Тобто, вони поспішат. Куди вже поспішат? І так, дивлюся, думаю, як же мені пояснити дітям, що має це на увазі?
[Юрій Гудименко]
Тобто, ну, має бути закріплений на такому, я думаю, рівні статус ветеранів війни. Тобто, зараз цим величезні, просто величезні проблеми, тому що мені здається, що Міністерство ветеранів не дуже розуміє, що робити з тим, що в якийсь момент після демобілізації, там буде плюс-мінус, ну, мова буде й те про те, що в один момент цих ветеранів додасть сотні тисяч, якщо не мільйон. Так, взагалі його створювали, знаєш, ну, це моя суб'єктивна думка, можливо вона невірна, але створювали його так трохи на от їбісь, скажімо так. Ні, воно працювало. Воно працювало, але ж воно працювало з абсолютно іншою кількістю ветеранів. Невірно, і іншими викликами воно працювало. Це не ті виклики. Чи от Міністерство окупованих... Його ж об'єднали, здається, так? Міністерство ветеранів. І окупованих територій. Що взагалі робить Міністерство окупованих територій? Ну, мені важко зрозуміти. Це нові виклики. Я, м'яко кажучи, я ще не досліджував достеменно, але я як людина, яка фактично вже себе частково сприймає потенційного ветерана, я розумію, що я не бачу... Я бачу, що я буду робити. Я не бачу, що мені пропонує держава, фактично. Тобто зараз я бачу лише те, що я плюс-мінус сам буду викручувати. Зрозуміло, що я в трохи іншому становищі, ніж більшість інших ветеранів. Тобто мої виклики будуть значно простішими. Це все дуже буде залежати від того, як закінчиться війна і чим. І коли. Ну, тобто, окей, в учасника бойових дій є право на 2 гектари землі. Тобто давайте спробуємо помножити це на кількість ветеранів, які зараз можуть бути після перемоги звільнені з лав армії, і на площу території України.
[Фоззі]
І зрозуміємо, що ще АТОшникам особливо не видало.
[Юрій Гудименко]
І згадаємо взагалі всі ці скандали, качелі, історії з цим землею для АТОшників. Я б взагалі вже говорив про те, якщо чесно, що треба слідати, з цифрами працювати і працювати з професіоналами. Я б казав про те, що всі пільги, які дає держава, вони мають... Ветеранам, вони мають бути тупо монетизовані. Просто монетизовані. Це набагато важче з одного боку і простіше з іншого. Бо безкоштовний проїзд... Ви пам'ятаєте, напевно, скільки було історій, скандалів... Я вас не посилав. Це постійна точка конфлікту, це постійна точка напруги в суспільстві. Ці гектари, інші пільги... Безкоштовний проїзд в літаку, в тому числі. На койбіс... Я розумію, на койбіс воно потрібно було тоді. Але зараз я б казав про те, що всі ці пільги мають бути монетизовані, щоб ветеран отримував щомісяця компенсацію в грошовому форматі. І сам обирав. Він їздить на маршрутках за ці гроші. Щоб не загострювати... Блін, так. Я категорично проти того, що ветеран – це людина, яка своїми вчинками довела, що вона за цю країну готова життя положити, щоб ця людина виглядала як, я не знаю, якийсь, ну, типу, чувак, якому всі зобов'язані. Так, держава йому зобов'язана. Але ветеран не повинен клянчити ці... Він не повинен там, якщо в нього немає руки чи ноги, він не повинен стояти в маршрутці якось там, падаючи, доставати це ОБД, показуючи водію. Це повний піздець. Це принижує. Це просто принижує. Я б не хотів, щоб ветеранів принижували. Вони заслужили абсолютно не цього. Вони заслужили прямо протилежні речі. Спокійне, нормальне життя, нормальну роботу і повагу з боку суспільства. Максимальну повагу.
[Фоззі]
Ми підготувалися до традиційного розіграшу. Я купив твою книжку, тому що одразу в мене пазл склався. Ми нарешті дочекаємось тебе з Америки. Ми чекали.
[Юрій Гудименко]
Ти тримаєшся як Бібліо. Давай, ти не будеш так робити.
[Фоззі]
Я всі книжки так тримаю.
[Юрій Гудименко]
Ну тоді добре.
[Фоззі]
Я досвідчений книгар.
[Юрій Гудименко]
А це ти в парадній формі якісь, так? Ні, це парадна форма. Вона ж з галстуком.
[Фоззі]
Красива така. Це звичайно. Ти зараз нам розпишешся на своїй книжці, і ми виставимо її на традиційний розіграш. На що будемо збирати цього разу?
[Юрій Гудименко]
Цього разу ми будемо збирати на допомогу родинам загиблих та полонених.
[Фоззі]
Почекай.
[Юрій Гудименко]
Тримай. Так, що ми пишемо? Ми збираємо на фонд Брія, який допомагає родинам загиблих та полонених.
[Фоззі]
Ми збирали вже на нього, коли Тайра приходила. В описі до цього відео буде посилання на банку. Ви робите донат від 200 гривень, пишете, повідомляєте нам про це, не тримаєте в собі цю інформацію, і отримуєте книжку Юрія Гудименка з унікальним автографом, тому що він рік тому ти лівою рукою гірше розписувався.
[Юрій Гудименко]
Ніяк я не розписувався. Це було жахливо, блін. А як це взагалі, оце перехід відбувся? Це ж дуже важко, напевно. Ні. Це мозок. В якийсь момент, десь через місяць, трошки більше, сер. Після поранення я проснувся зранку і зрозумів, що мозок абсолютно повністю переключився на ліву руку. Повністю. Тобто він зрозумів, що права – все. І лівою рукою я почав спокійно, по телефону було видно, по телефону, по виделці, як я їв, було зрозуміло, що він вже переключився просто в автомат. А ти допускаєш, що ти знову правшою станеш? Я взагалі допускав, але в цьому немає жодного сенсу. Тобто там біда. Тобто оцього всього не повернеться ніколи. Частину мені звідси вже вирізали за ненадобністю, пересадили в більш потрібні місця. Тому якби там все, що нижче за ліквід, там вже фактично йде ця як донорська машина. Тобто можна розбирати, там щось забирати, таке цікаве. Може комусь знадобиться. Тому лівою все ок. Іначе. Добре, що ти до цього згодом ставишся. Мочерк лівою краще, ніж правою був. Так? Так. Це не тому, що він дуже красивий. Це тому, що він був жахливий правою. І просто тепер вийшов на той самий рівень.
[Фоззі]
Твої колеги по Демсокірі після поранення жартували, що от тепер буде ще один президент з паличкою.
[Юрій Гудименко]
Ні, паличка вже не потрібна. Але Господи, жарти про однією лівою, вони прям постійно. І нічого в цьому... Вже дуже важко вигадати новий жарт, тому що мені здається, що всі вже про це все пожартували.
[Фоззі]
Оскільки ми колись вже були футбольним подкастом, можу сказати, що навчити шульгу грати тищеною ногою майже неможливо. Майже неможливо, тому що поділяється мозок.
[Юрій Гудименко]
Але це шульгу, а от правшу...
[Фоззі]
А правша лівою може навчитися.
[Юрій Гудименко]
Так от у нас такий же приклад. Слухай, маленький спойлер можу допустити.
[Фоззі]
Тому що Валерон теж купив цю книжку і зараз її чтав.
[Юрій Гудименко]
Ти там пишеш, що там є один текст, який не увійшов в цю книжку, який ти написав, будучи в Маріуполі, і відправив друзям. Було таке. Ти його опублікуєш коли-небудь? Ні, його друзі опублікують. Він так і буде залишатись на роки 10-ліття, я ж розумію. Коли з'явиться оця друга дата. Є дата народження, є дата смерті. Я вважаю, що це текст чудовий написаний. Я прямо перечитував нещодавно.
[Фоззі]
І як Стивен Кінг, який описував, що для письменника найкраще, що може бути, посмертна книга, яка притримується до...
[Юрій Гудименко]
Написати самому собі епітафію, це прикольно. Тобто я прям все в душу вкладав. Я прям напружився. Ну і моменти, де я такий був, що це було принаймні розумно. І нехай він сперегається. Головне, щоб мої друзі його не проїбали. Тому що оце буде прям обідненько. Але може ще зміниться з роками твоє якесь прийняття, ні? Вносити право? Я думаю, що може змінитися. Я тебе заспокою. Ти ж з 1% дізнаєшся. Заспокоїв. Ти заспокоїв. От тепер так камінь з души.
[Фоззі]
Так. Про які речі жахливі ми жартуємо, але це, мабуть, захисна реакція.
[Юрій Гудименко]
Ні, так це без гумору, тим більше без шорного взагалі нікуди. Тупо нікуди. Просто нікуди. І все, що ми жартуємо, порівняно з гумором хірургів, це навіть не шорний гумор.
[Фоззі]
Я про книжку так жартував 24 лютого. Мені мали дати відповідь по книжці, яку я написав до війни. Потім я жартував, що буде в мене посмертне, якщо крякну зараз. Це швидко може бути. В мене в загашнику, як в Стивіна Кінга, буде книжка. І друзі, які її читали, казали, давай, ні, вона не настільки хороша.
[Юрій Гудименко]
Але це чесно. Так. Дякую. Панове.