КУВАЛДІН. Феномен Території А, українське регі, закарпатське ТРО, пошук батька, MTV і Червона рута

Гіперопіка для чоловіка наче в ребрані. Тебе лякає, коли питають, о чому ти досі не спиш. А ти вже такий, що спав би та годи перти проти своєї природи. Саме тому встаєш, ти їдеш і кажеш Бермену... Малиш! Все! Сьогодні буде рагаджага. Я заготував для Валєри червону. І жовту відразу.

А зелена де тоді, щоб рагаджага була?

Зелена тобі. Сьогодні буде рагаджага, оскільки до нас нарешті доїхав Мірослав Джонович Ковалдін. Міра! Дякую, дякую за запрошення. Я навіть бачив якийсь ваш розмов, не пам'ятаю з ким, що ти казав, треба Ковалдіна запросити. Бачиш, пацан сказав, пацан сказав. І в коментарях нам писали те, що ми запитували когось запросити. Ну чудово, я радий, що до вас потрапив. Прогнали тебе через фокус-групи, значить. Ага, я зрозумів. І все, прийшов, там тіпа... О, я популярний, це приємно. А Валєра в нас як випускник нової хвилі Запорізького-Закарпатського... Запорізько-Закарпатського? А ти теж його пробуєш? Я не знав, вибач. Ти просто виглядаєш як металіст. Я з тих, хто намагається написати хоч один реп-трек. Ні, я тільки слухаю. Мені дуже подобається, коли ми збираємося отак от... Коли можна послухати просто ручкою.

В досвідченому колі, я зрозумів.

Як починалося, як робився український реп. Давайте сходу почнемо з території А. Ні, ні, давай з Червоної Рути почнемо. Ну окей, хронологічно так, ти правий. Отже, Червона Рута, 95, місто Сєввастополь. Так, так. Для мене, насправді, Червона Рута почалася ще в 91-му році. Це ще був Радянський Союз. І ми написали там своїм старшим товаришем з-під Каури, написали три пісні українською мовою. І вони за це нас взяли. Тільки нам треба було ще і танцювати, підтанцювати. Що за товариші? Рут називався «Ескорт». Зараз бачите, як слова міняють значення. Ну, іграли такі там якісь рок-н-роли. Але я на 91-му році, я цим духом Червоної Рути просікнувся дуже сильно. Тому що я там, по-перше, познайомився з багатьма людьми. І от відчув цю українську двіжуху. І тоді це ще був Радянський Союз. Воно таке було напівзаборонене, дуже непопулярне. Фактично туди всі приїхали люди, які активно рухають українською.

А це перша там була Червона Рута? Ні, це друга.

Перша була в Чернівцях у 89-му році. Боже, ти не підготувався. А потім у 91-му друга, так? Так, вони раз на два роки проходили. І щоразу проходили в якихось таких місцях, де зросійщено, багато населення. Червоний пояс, в Чернівці там був старт. Так, тоді ще взагалі був Радянський Союз. Там жовто-блакитний прапор вперше взагалі підняли. Потім Запоріжжя, потім Донецьк, потім Сівастополь. Потім Харків. В Донецьку ми також були. В Донецьку ми вже поїхали зі своєю групою «Зевіо» тоді було. Ми навіть там отримали приз «Глядацьких симпатій». Але Іванові водіїв, якого виділила підковорена мама, треба було бути в понеділок на роботі. І ми не залишилися на гала концерту. Що ж таке? Так, тіпо, пробіг кінь популярності тоді раз. А потім уже в 95-му році ми знову ж таки відбиралися як рок-гурт. У нас були там дудки, ці рейги весь двіж. А потім з'ясувалося, що потрібно їхати за свої кошти. Пацани сказали, ми не будемо платити кошти, музиканти. Ми з підковорою позичили у одного банкіра 100 доларів. І це нам вистачило купити костюми, зробити три фанаграми. Тоді альбом можна було записати за 100 доларів. І поїхати до Сівастополя. Червона рута дозволяла, якщо вже ти був учасником, на наступну червону руту можна було виставлятися. Я пам'ятаю, Спідвей так виставлялися. Не знаю, ми проходили так само і в 95-му відбір. І просто, що ми прийшли як рок-група, а потім приїхали з цими фанаграмами. І з'ясувалося, що ми в танцюальну музику попадаємо. У нас та же сама історія. На відборі в Харкові ми йшли двома групами. Вони взяли як заявку урок, а тепер сказали, що будуть танцювальні. Отже, ви приїхали в Сівастополь, і там вже був дорослий рівень? Ну, фестивальний рівень, сцена, звук. Завжди на червоній руті. Було класно. Мені здається, це була перша можливість на нормальному звуку себе спробувати. І рівень був класний. От тоді вперше з'явилася танцювальна музика. Ми якось нам ще змогли обійти. Бо червона рута вже в 95-му році дуже наполягала, щоб всюди були фольклорні моменти. Автентика. І вони тут цілу команду набрали. Саунд-продюсерів, Саліх, Ткач, Карім. І в цей момент це були найкращі саунд-продюсери України.

Так, так.

Вася Ткач — це той, що гривень греє під дождем. Та там багато. Вони реально класні. Круто, що вони просили щось українське. Це було навіть обов'язковою умовою. Крім того, що умова, зрозуміло, мала бути українською. Треба було ще. І всюди з'явилися цимбали, тримбіти. Такі вокальні семпли. А ми обійшли цю історію, тому що ми йшли як рок-група. Вони від нас ще не очікували. І ми там вже приїхали, сказали, от у нас фонограма. Ми самі зробили ці фонограми. Єдине, що у нас було етнічно, що я розказував, що ганджа — це відсилка до пісні «Ганджа-милка, ганджа-любка, ганджа-м'яка як подушка». Оце все. І якось воно пройшло, законало, людям сподобалося. Я пам'ятаю, цей гала-концерт, коли Севастополь, площа Нахімова, здається, воно називається, і там меречки. І моряки Руського Чорноморського флота підкидуються без козирки, тіпа, вгору і тащаться. І я розумів, що вони, в принципі, афігювають від рівня української музики. Тому що «Червона рута» реально була на крок попереду від усього, що було там на всьому пострадянському просторі. Це було дійсно модно, молодежно. Ну, і плюс українською. Ну, в Україні завжди талановиті були продюсери. Мені здається, ще і дотепер, ну, до 1922 року, я думаю, що 80% того, що хороше відбувалося в цій Москальській естраді, виробилося все тут, в Україні. У нас, я згадав, був випадок в Севастополі концерт, а через бухту була дача, ну, або будинок. Софія Ротару? Ні-ні-ні.

Гарбачова?

Ні-ні-ні. Керівника якогось адмірала російського, командуючого воєнно-морським флотом. Йому було гучно, і прийшли люди, сказали, що зараз будуть робити кабель. Вербльоти прилетіли. Вимкніть музику! Адміралу голосно! Я пам'ятаю, саме сюрний момент якийсь був. Ми тільки заселилися в готель в Севастополі, виходимо на балкон перекрити, і бачимо, що йде верблюд вздовж дороги, знаєш, і ми, знаєш, також, типу, очі протерли, ну, просто без поведеря, без хазяїна, просто йде верблюд, там трейлейбуси моні їздять, і потім з'ясувалося, нам розказали історію, що там був якийсь переїздний цирк, і цирк поїхав, а верблюда там, не знаю, і от він гуляв, як дверняга, як дверова собака, його місцеві мешканці підгодовували, звали, звичайно, Вася, і, типу, це був такий, типу, сюр абсолютно. Ну, Севастополі зрозуміло, а от Запоріжжя в 91-му, як сприймали українську музику? Та так само, це завжди було, ну, як ковток свіжого повітря. Просто, щоб, коли ще Запоріжжя було, це більше був такий підйом, там, рок-музики, там тоді з'явилися «Плач Єремії», «Мертвий півень», якісь, ну, багато ще, не знаю, «Бурмака», «Бурмака», здається, ще в Чернівцях з'явилися. «Бурмака» в 89-му ще. В Чернівцях. В акустичній музиці. Але вони приїжджали все рівно вже, там, як кідлайнери. І це було класно. І в той же, це був в серпень 91-го. А де в Запоріжжі була локація? У фестивальній плашовині, так? В якісь там двері з металурою, щось таке. Ну, відкриття було на стадіоні. Фрапуля, такий художник, знаєте, от недавно помер, він йшов спереду, увесь всяких селафані і вів, там вийшли чотири коні, які символізували, там, рок-музику, поп-муз. Було масштабно, наскільки собі це можна було дозволити. І ця входь була прямо на передодні проголошення незалежності? Так, от ми, власне, там, перебувачи на Червоній Руті, дізналися, що, тіпу, Радянський Союз розпався, в смислі, тіпу, і там нема куди. І знаєш, це було так класно, вже всі відчували навіть свою причетність до цього, бо там вже, ну, багато, тіпу, було розмов про те, що як цей совок уже задербав, що треба, тіпу, щось робити. А тут він хлоп сам і розпався, тіпу, дуже дивно. І дуже дивні відчуття були, і, я кажу, що всі відчували до цього свою причетність якусь, тіпу, намолили. Якщо робити документальний фільм про Червону Руту, то це, мабуть, треба було про Запоріжжя акцентувати, знімати, що от… Якраз злам відбувся. Так, злам. Не прикольно, що під час фестивалю… Фос, виходить, що і я, і ти вже їздили на Nissan X-TRAIL e-POWER. Давай складемо такий невеличкий топ функцій, можливостей, особливостей Nissan X-TRAIL, які тобі найбільше сподобалися, найбільше запам'яталися. Ну, не дивуйся, але щойно я сів за кермо, я зверну увагу, які тут зручні підстаканники. Цікава деталь, що в Америці саме, ну, наявність і зручність підстаканників є окремою школою оцінки автомобілів. Тобто там, економічність – 7 з 10 підстаканників, 8 з 10. Серйозно? Так, бо вони дуже багато часу проводять в машинах в великій відстані, вони в них живуть, вони в них їдять, тому підстаканники для них… Тобто X-TRAIL – 10 з 10 по підстаканникам?

Так.

Ще я хотів би наголосити на тому, що машинка гарно звучить. Оце ти як музикант? Так. Вам доведеться повірити нам на слово. Тут гарна аудіосистема. Преміум аудіосистема BOSS. Так. І машинка звучить прямо дуже цікаво. Хоч бери зараз, висаджуй валірони, врубай щось і пиши якийсь трек. Прикольно. А ти писав треки в машині? Ну звичайно, якась ідея є, якусь мелодію в голові, або в пробці бувало, що стояв і нема що робити, сидів і писав. Ну просто голосові нотатки робиш і все, за кермом. Окей. А потім з цього виходить пісня. Клас. Ну давай тоді зробимо взагалі таку ексклюзивну штуку для всіх глядачів «Прямого червоного». Давай топ-5 пісень від тебе, під які машина їде швидше. Є такі треки, під які машина сама підгазовує. По-старенькому пройдемося. Наприклад, Guns N' Roses «You Call Me Mine» – саундтрек до «Другого термінатора». Щось з цієї дісі обов'язково. «Rideway to Hell»? Ну давай «Are You Ready For The Good Times». «Король дорожньої пісні» – це Кріс Рі. «Looking For The Summer» – це просто мастхеф для нас. А хіп-хоп? Буде якийсь репчик? Хіп-хоп. Є опція, коли ти виїздиш змиті на чистій машині, ти обов'язково маєш включити Тупака трек «All Eyes On Me». Клас, клас. І так, щоб з новенького щось є, Чувачок переписав, кавер зробив на Фу Шнікінс. Це такий олдовий швидкісний рагамашин. Це репер, такий молодий бім, а трек в його виконанні називається «Фу». Круто. Ми навіть цю підбірку від «Фоза» зробимо окремо для соцмереж. Зрозуміло, що в «Нісан Ікстрейл» є базові, дуже круті функції, за що всі знають цей автомобіль. Економічність, бо це гібрид і пауер. Місткість – це величезний позашляховик, але споживає він як мала літрашка. Повний привод, потужність. Але ми поділилися його такими цікавинками від «Фоза». Тому, якщо ви хочете теж оцінити підстаканники, а не тільки повний привод, якщо хочете послухати, як звучить… Аудіосистема? Так, як звучить тупак в «Нісан Ікстрейл», то в описі до цього відео буде посилання для запису на тест-драйв. Так, безкоштовний тест-драйв «Нісан Ікстрейл e-Power». All eyes on me! Yes, let's go! А як в Радянському Сузі можна було почати рейги робити? Типу, не шось слухала, чи звідки воно з'явилося? У мене оці старші товариші з ансамблю «Ескорт». У них була вже репетиційна база, і у них був, в принципі, апарат непоганий. У них була драм-машина «Роланд», не пам'ятаю, які там номери. І там пересети тіпо… І там є пересети вже записані. «Rhythm Box» називалась? По-моєму, можливо. Типу, драм-машина. І там можна по одному звуку вибирати, а можна було, там лупи вже були якісь записані.

Пересети?

Так, пересети, так. І от ми класили, і я відчув такий офігенний ритм. І ми от, власне, першу пісню взяли тільки цей луп. Брейк був. І вся пісня була.

Зі своїми стомами електронними.

Зазвичай просто цю історію, ти робиш там 5 куплів, ти вже перед приспівом робиш і все. Ну, ми не вміли цим користуватися. І я відчув, що воно класно, типу, резонує зі мною. Мені сподобався цей ритм, ця вібрація, яка від цього йде. А потім мені вже сказали, що це все називається реггі. Я вже почав, ну реально, я не знав навіть, що таке. А, і потім був на армії щось? Ну, так. Почав вже слухати, цікавитися. І так воно якось з'явилося. Тоді ще і з записами були проблеми. Це зараз ти на Спатіфайді. Це не буду, це не хочу. А тоді, щоб записати хороший альбом, ще в якості, треба було приїхати на півміста, віддати якихось 10 карбованців. Ну, нормальну кошту. 10 карбованців ти проїдав за місяць в школі. Тобі батьки давали, не знаю, по 50 копій. Ну, в общем, і нормальну музику. Ну, і щоб послухати щось, теж треба було прикласти зусиль. Ну, звичайно, так. Або прикласати, або знати людину, передавати якої є записи. Це була ціла двіжуха, і через це, мені здається, що тоді музика цінувалася набагато більше, тому що ти багато зусиль прикладаєш, щоб подивитися, не знаю, акорд як береться, тобі теж треба було знати чувака, якось там знайти його, домовитися, коли він є, щоб подивитися, або налаштувати гітару, наприклад. Треба були люди, які могли прийти, настроїть гітару. Це, я завжди, чесно кажучи, сучасним людям, ну, молодим, які починають зараз займатися музикою, тому що в них просто безмежні можливості. Головне — зосередитися, не розпилятися на те, що всього багато, і не розстраюватися через це. А зараз можна закинути вагішку. Ну, це також так. Про це пізніше. Отже, Червона Рута як старт для багатьох українських музикантів. Ти досліджував взагалі історію українського регі? Тому що, ну, так? Він не є історією українського регі. Ну, мабуть, щось було раніше. Ну, наприклад, фрагментарно ж Гадюкіни. Гадюкіна, так. Оце єдиний, у кого я чув регі так, що воно було схоже на регі. В Україні більше ні. Ну, тіпа, Сестричка Віка, Моє море, але воно, в принципі, це теж, мені здається... Ну, і Тосока, та сама... Ну, тіпа, там Бебешка, мені здається, Ремжево робив. І, так, це все, тіпа, Львівська хвиля. Ну, а так більше ні. У нас цей стиль не дуже популярний. Потім з'явилося трошки пізніше, що П'ятниця. Ну, П'ятниця зовсім пізніше. Ну, як зовсім? Якийсь 90-й, не знаю, 2000-й якийсь. Я був ведучим фестивалю, на який вони вийшли, здається, в перше листопад, в Харкові. І вони стояли в коридорі і обирали, тіпа, їм, як завжди, починаючи з музикантів, скоротили до однієї. І вони вирішували, що? І обрали «No human, no cry». Ну, теж, бо знаєш, що це, тіпа, 100% хіт.

Але ж чужий.

Ну, так, у них є комерційна чуйка. Так що тут сильно і немає, що досліджувати. Ну, мені здається, що зараз щось з'явилося. Але я, чесно кажучи, тугий якось саме на запам'ятовування імен. А вони тепер ще й так пишуться, щоб їх важко було не те, що запам'ятати, а прочитати. Так.

Ребуси.

Ребус №1. Англійською, зазвичай, і з якимось там. І ще з різними кеглями. Тут велика, тут маленька.

Чифри, знаєш?

Щось схоже на брюджання. Як в Майолі до банківських карточок, знаєш? До акаунтів, щоб не зламали. Зараз я йому жовту карточку покажу. Брюджання, буркотіння.

Це по-перше.

По-друге, це природній стан. Прийшов до дорослих. Не дивуйся дорослим жартам. Давай перейдемо до території А, бо вона якось зараз, я коли бачу Анжеліку, десь біля неї такий ореол, мать дракона. Ну так завжди, до речі, було, мені здається, титул. Це, мені здається, її властиво просто, знаєш, от вона по своїй конституції така. А давай пояснюємо ще для більш молодих людей, що це на телебаченні з'являється хіт-парад української музики. Так. Правильно? Після «Червоної рути» усіх лауреатів теж записали в студії і показали по УТ-1 декілька разів. І оце була якби перша впізнаваність. У нас після цього з'явилися, не знаю, виступи за генерари. Перший генерар свій, пам'ятаю, 30 доларів. Те, що дуже набагато на що вистачило. Я там і якусь там флейту купив, і якийсь там подарунок мамі купив. А де це було? Якийсь Сіверск, щось таке, от якесь десь на Чернігівщині, здається, таке перекордон, десь, пам'ятаю, південь. Це День міста було щось таке. От. А потім уже ми переїхали в Київ, і тут уже почалася територія А. Так. І це хіт-парад українську? Я поясню. Дякую. Ми його тут виспітуємо. Ще один жовт. Три зубки. Це для льоду і для отморожених. От. І так, з'явився хіт-парад. Їх було декілька. Один вела Сніжана Єгорова.

Називався Хмарачо, здається. Хмарачо.

Сніжана Хмарачо її називали. Вона вела хіт-парад української музики?

Ні, не української. Фірми.

З МТВ просто, мені здається, брали хіт-парад і просто підводки Сніжани не були до цих путів. Це був ІСІТІВІ. А ІСІТІВІ тоді був чи не єдиним каналом, який якісно, класно. Він американцям належав. Можливо. І там був контент класний. Починаєш від Альфа, якісь серіали, якісь династія шла. Але у них був дуже класний розважальний контент. І молодіжний. Так. І там з'явився хіт-парад, який виходив щодня декілька разів. Три рази на день він виходив зранку. Але вони в такий спосіб закривали собі величезні шматки. Вони повторювали зранку і ввечері. Якісь мультфільми пару. І зрозуміло, що твоя пісня туди попадає. Ну, по-перше, це все завжди дивувало новизною, модністю, якоюсь популярністю. Взагалі навколо цього був ореол класний. Це була така наступна ітерація. Тобто, існував ОТ-1. З цим.

Театральщина.

І тут з'явилися такі різні... Спочатку іноземна музика, а потім український хіт-парад. Ми тобі розповіли про різні хіт-паради. Це все за один день було. У Сніжани був хіт-парад ввечері пізно об 11 вечора. І всього лише раз на день.

Чи раз на тиждень.

Він ще дуже сильно розширявся. Спочатку був топ-10. Топ-6, потім топ-10. Коли встало топ-40, я вже з цим не слідкував. Тому що з часом, я не знаю, скільки він приснував, роки 3 мабуть, то з часом запит зростав. Територія АС понукала інших людей, які, можливо, починали російською мовою співати і робити україномовний контент. Бо це була єдина умова, як можна попасти в територію АС. Мені здається, російськомовні треки там теж були. Не бачу, не пам'ятаю ніколи. Не пам'ятаю жодну. Не знаю. Там була раса, здається. Могло бути, так. По-моєму, це була єдина умова. Ти заходиш в цей хідпарад і тримаєшся, поки тримаєшся. За тебе голосують. Приходили листи. Кожен день приносили три торби паперових листів. Це ж був нинішній фейсбук, як Твіттер, Інстаграм. Це як лайки були, тільки лайки треба було писати, вирізати з відкриток собачка, сердечки. З'явилися там якісь фан-клуби. Люди, які, дівчата це переважно були, там ділилися на фан-клуби. У Йорка Йовченка був найвеликий фан-клуб. І вони там між собою, знову ж таки, тому що Анжеліка ще деякі листи читала в ефірі. Що ще було? Ось Оксана з Полтави пише.

Наша постійна глядачка.

Ганна Загрибайло з Херсон. Тоді ж інтернету не було. Це мені здається останній такий спалах паперових листів. І вони між собою теж товаришували, створювали фан-клуби, їздили один до одного в місто, ділилися фотографіями, які, знаєш, там купа людей, мутна щось, перекошена обличчя Йорченка і там дівчинка біля нього. Ну, випадково, на мильниці, знаєш, це все фотографувалося. З того, що я пам'ятаю, там була якась общага, в якій Бригінець зробив ремонт і почав селити там артистів. Ви жили окремо, ви не були в тому колгоспі. Не було взагалі, по-моєму, такого. Ну, на Мінському масиві, здається. Не знаю, я пропустив, значить. Ні-ні, насправді, був офіс у Поплавську, вони мали офіс, а жили всі хто де. Там були контракти, фактично, вони вас показували і викатували потім з гастролями. Ну, в принципі, так, і так поротали свої кошти і нам щось платили якусь частину цих. Не знаю, мені, чесно кажучи, завжди було байдуже. Мене ніколи не було враження, що мене дурять. Ну, от у Йорченка була така претензія, але реально, він просто бачив, що він збирає стадіони. А отримає ставку? Він чекав. Ну, навіть не ставку, він там щось постійно. Потрібно було йти до прагінця, там щось з ним довго сидіти. Ну, мати, тобі там 200 доларів, знаєш, це, понятно, що принизливо. І Йорченко собі, наскільки я знаю, планував, що йому квартиру рано чи пізно засадить. Типу, я потраплю, потраплю, і мені квартиру в Києві продають. Це ж класична американська схема. Коли ти у нас тут сидів, Саша Чемеров, він розповідав про те, як контракти американські, 80 на 20, артисту 20. І на 40 років. І ти там відробляєш довгий контракт, а потім вже працюєш на себе, якщо вийшов. Ну і, типу, у Йорченка був якийсь ювілей, по-моєму, 30 років. Концерт в палаці «Україна», «Пафос», і все класно. І Берегнець виходить, говорить Йорку, дякую, багато зробили. І Юра очікує ключів від квартири, а він йому дає футбольний м'яч. Я розумію, що від цього башню могло зірвати. Я знаю, що Йорке ж точно був незадоволений цим, і потім все порвалося. Берегнець зробив собі політичну кар'єру, став депутатом, і йому ця вся історія стала нецікава. А, можливо, там на СІТІВі щось вже змінилося, пройшли роки, почали з'являтися інші, тіпу, фідпоради і так далі. Але це була дуже яскрава сторінка. Це була агенція, це був бізнес, який будувався з нічого, і не було базиса, на якому можна було всіх. Перейшло в продюсерський центр. Так, але через нього пішло ще не тільки багато виконавців, а там і кліпмейкерів багато там з'явилося, там можна було себе спробувати. Я можу скромно зауважити, що за моїми, якщо от мене розбудити вночі і спитати про контент території, я назву вашу пісню «Зорі». І як пісню, і як відео. Ну, класно. Ми на неї два рази виїжджали щось знімати. Перший раз щось був дощ, потім на холодерів. Так, це на Оболоні, там, такий славнозвісний дуб. Навколо нього і у Міглєвській, по-моєму, є кліп, і ще у КОС, якщо пошукати. Я, до речі, теж про це подумав, що це ж треба було кліп мати на кожну пісню. Але це ж було телебачення, було телестудія, у Територія були і свої режисери, також підтягували якісь регіональні телеканали. Ми там космічно знімали, їздили в Тернопіль. Причому, знаєш, там, як це все вирішилось, історія кліпу відштовхувалась від локації, де можна знімати. От у нас є РАХС, є Цвинтар, і є там, я не знаю, майстерня по виготовленні гробів. Де знімаємо? Я кажу, ну, давайте майстерня по виготовленні гробів. Ну, і так все з'явилося. До речі, і ми так мало приділяли цьому увагу, але я зараз зустрічаю людей, мені розказую, кажу, я там після школи біг додому, щоб подивитися Територія, там цікаво, як все перемістилося. І коли йшло кліп «Космічна», він каже, я ховався під стіл, батьків немає вдома, було дуже страшно, але одним оком дивився, що там відбувається. Я не думав, що так можна музикою, мистецтвом психіку ламати. Зорі прекрасний. Дякую. Це просто ідеальний був контент. А оскільки загальний рівень Територія був від пісні Зорі, тинч-тинч-тинч, все це було достатньо колгоспно, то Зорі страшенно виділялося. І коли Анжеліка зараз десь зустрічається і оце от каже, ну ми ж, ну ми ж, ну ми ж, я така язва, я їй кажу, нєт, Анжеліка, я все пам'ятаю. Я пам'ятаю, як у вас пісня, кліп на пісню групи «Вопля віддаплясав весна» з'явився тільки через півроку, після того, як він... Всюди з'явився. Це вже захід був. Так, розетки, я кажу, ви ж все ж чекали, що вам за гроші його принесуть. Вони мені кажуть, ви нас показували, в обмін на те, що твою пісню крутили по хіт-параду «12-2». Ти мав концерти, «Територія А», мабуть, тіпо. «Територія А». Ні, «Територія А», пісні, там, Анжеліка теж співала? Так, так, так. Або був Юрко Юрченко з піснею «Анжеліка», або «Анжеліка» з піснею... А, а ти працював в «12-2», так? Так, і вимінялося просто. Ну, так, тоді «Медіабартер» отакий. Я розумію, так, на туру обмін тоді процвітав, всі щось на щось міняли. Я пам'ятаю ще, знаєш, який був за виступ на таврійських іграх Володимир Лучкін писав ручкою, він вже тоді в 98-му знав, що може прослуховувати. Цифру? Так, він писав цифру тіпо 10 концертів. Ага. І тіпо ми завжди робили так, що хтось підписував за когось, щоб воно все не мало ніякого...

Щоб потім можна було з'їхати.

Так, потім можна було з'їхати. І єдиний концерт, який ми за це відпрацювали, для якогось пива в Миколаїві якраз з вами. Мабуть, теж за таврійські ігри з'явили. Можливо, можливо. Я не пам'ятаю. Мені здається про це хтось там, тіпо, не знаю, брейна й здомовлявся. Можливо. Я не пам'ятаю. Але... Так, те, що ВВ так пізно попали. Я думаю, що це вже в кінець території. Якщо ми згадали про хітмейкерів тих часів, ти ж дружив з Шаобао. Так, так. У нас була така на Човені Руті. Така зв'язка була в Хітмейкері, Шаобао і в Зивьо. І зараз тут недавно було дуже смішне. Вже там в армію я приїхав. О, мене така швернула. Ти ж цей, купила мама коника. Давай, ділай. І я реально згадав пісню, заспівав. Купила мама коника.

Що з ними?

Вони краєм ока я чув, що вони від Сербії на Євробачення встали. Хтось з них один. Не знаю. Можливо. Там типа Вова Смірнов. Самий чистий Вовка Смірнов в мірі. Він в Москві радіодиджей. Уже давно там. Впрочем, там буде кар'єру. Мені здається, ще хтось поїхав в Москву. Вони ж взагалі там поїхали в Москву робити кар'єру. І потім вони зіпсувалися. Їм почали такі солоденькі пісеньки про тисячу інших бейсбендів. В принципі, в них там нічого не здалося. Вони втратили цей гумор. Роні коня. І модність навіть у цю втратили. Бо вони почали з рівною бочкою все робити. Я знаю, що точно Кабан залишився в Дніпрі. Я з ним так іноді з днем народження одне-одно вітаєм. Але він музикою не займається. Живе собі нормальним життям. А решта все. Пісмірнова знає, що десь він там чи на нашому радіо працював. Пісмірнов ще в Дніпрі працював. Ми ходили за нього. Я перша людина, від якої я почув слово «Отдупляйтесь». Я думав, що це? А мені нещодавно прислали кліп чи запис концерту «Вхід в змінну житті». У них є пісня про «Динамо». Так, було таке «Динамо, динамо». Там приспів «Динамо», а репчик… Її писали під якась була подія на стадіоні Лебановського, що там їздили по кругу на лімузині. І хтось порвав сидіння на цьому лімузині, тому що приїхав. І водій сказав «Блядь, нє, блядь, порвали місце». Хоча, я не пам'ятаю, я там спокійно стояв. Він нам навазив взагалі цю дві жуху. Ха-ха-ха. Реп ваще. Ха-ха-ха. Та вхіди тоді.

Коли увесь світ дивиться в один бік, коли мільйони людей живуть вочікуванні, настає час великої гри. Час прожити кожну емоцію разом із VB. Тисяча фрібетів за перший депозит для твого старту.

Які пішні танки збили в територіал Хід Параді? Ну, перші, мабуть, теж Бартером, бо інакше. Ну, це теж вже був захід територіалу. Це якесь там рік 99, мабуть. Ну, 98. 98 десь літо. Ми приїхали в Київ з кліпом. Ми його в Харкові зробили, бо ми ж працювали на телебаченні, приватні. Ну, так. У вас же теж був досвід сильний. Ви на радіо працювали і доступ був до нормальних аранжувань. Фагот досі прикалюється над людьми, коли він каже, скільки секунд семплів в саундбластері. Це ж півтори секунди. Сумарно музикі можна було засемплювати. А він... Це треба ручками все треба складати. Не те, що ти кажеш, що всі послуги відбувалися. А ти шлідкував, напевно, скільки вони трималися? Ділі я шлідкував. Ділі завжди був включений телевізор, а ми знімали квартиру, працювали в тілі неділі. І ділечка приходить, так... Діля моніторинга. Окей. І ми прослідкуємо весь цей шлях до М1. Потім був М1. Нещодавно, сьогодні буквально прочитав, що 26 березня Нацрада прийняла рішення про те, щоб забрали у них віщання. Вони припинили віщання.

А що таке? Чим?

Нічого собі. М1 і М2? М1 припинили... А чим вони завинили? Ні, не те, що завинили. Вони самі відмовилися.

Закінчили віщати.

Розуміють, що музичне телебачення це в путь в нікуди. Ну MTV закрилися. Ну що вже? Вони такі, щоб суперечити тренд. Я бачу, що 10 років тому сумнівалися, чи витісне YouTube, або ще телевізор, і вже наслідки ми бачимо. І просто YouTube стоїть в телевізорі. Ну так. Реально. Причому я навіть подивився, у нас, мені здається, попередне, на першому місці з телефону, звичайно, дивляться, але телевізор там другий, третій. Можливо, інколи більше навіть ніж комп'ютер. Багато людей дивляться на YouTube. Ні, ну зрозуміло.

Чотирка дивляться на YouTube.

По телеку. Ну дійма, милина, я не знаю. Ну ти ж там працював. Так. Міністерство прем'єр. Ти там з просачкою щось таке. Так, так. Я застав просто золоті... Тобто я вже пам'ятаю. Ну так, з дредами я і до того був. А били ці грізли, так це називається?

Такі реперські тєми.

У мене не було, але таку... Хтось, я думаю, там собі їх міг собі дозволити. Це були золоті тісні. Я прийшов на проби. Вони ще проводилися в таврійських іграх. Там якась була така каморка невеличка. І просто сзади висів зелений хромакей. Ніколи, якби, ідея просто була телеканалу. Не було приміщення. Я пройшов ці проби. Мене запросили і потім запустилися. Але там було дуже всесильно з технічної боку. Там самі модні були якісь там ретранслятори. Вони дуже класно вклалися в камери, в студію. І це виглядало, якщо ти пам'ятаєш... Ну і тоді вони багато шоу робили. «Віксклярський», «Кузьма».

«Кузьма».

Ранішні шоу. Якісь там хіт-паради. «Тридцять», «Три русалки». Вечірні шоу. Ці лайви, де іграли в студії. Ну це було... Класний канал був. Реально професійно. Ще і «Канему» пам'ятаю. І якщо ти пам'ятаєш, коли класуєш програму, міняєш, то на М1 попадаєш, що він вражав якістю. Вони віщали в стерео, наприклад. Можливо так людина і не розуміє, але коли воно вдва в уха дмету. Але це вже було не про українську музику, правда? Там вже багато русні було. Багато русні було, багато закордонної музики було. Вони власне, мені здається, те, що і радіостанції віщали. Українська музика там так сама була, просто в ті часи було не... Ті, хто там танки починали, співати починали українською, то вони і продовжували. Не було такого, що там тобі не один казали, запишіть російську мову і принеси, як на деяких радіостанціях було. Російською було простіше. Не знаю, мені здається, тіпа, москалям було простіше, знаєш, бо це от, тіпа... Мені казали, що з москалів вони теж гроші брали за ротацію. Можливо, можливо. Москалі теж усвідомували, що тіпа, Україна це досить нормальний ринок і можуть платити. За їхнім усвідомленням, цей ринок їм лишився в спадок, як дача, знаєш, від бабушки. Можна не вкладати грошей, приїздити і збирати. А М1, тіпа, порушили цю історію. Можливо, і правильно. Я не скажу, що він там був прямо проросійський. Було дофіга, тіпа, багато тоді... В Україні тоді найпопулярніша група, мені здається, була Віагра, щоб ти розумів, яка це група, українська чи російська. Судячи з пісень, російська, судячи з зовнішністю. Потім і кадрова вона стала російська. Я пам'ятаю, як М1 не взяло в нас кліп з присвятою тим, хто загинув на Майдані. Тіпа, ні, ні, ні. Ну, це вже дуже пізно, я вже не знаю.

Це вже, ну, 2014-2015.

А я пам'ятаю, от у мене дитячий спогад, ваш кліп там, де на кораблі ви не стій стриваєте, це? Ну, так. У мене там син знімався, до речі. І пацани далі генераль, йому цей «Бік Макмінютиху» вивезли його. Багато дітей там знімали.

Не стій стриваєте.

Якраз М1 перед його. Ну, до речі, ваших кліпів було багато. Я пам'ятаю, навіть такі якісь арт-хаусні від Придувалова. Кліпи там, де болота показували. Восени. Ну, гранули точно, я пам'ятаю, були. Тобто, я думаю, що ніхто не буде скажитися, що якщо кліп був в класної рівні, а якщо музика була в класної рівні, то не брали. Там треба було якось зайти, так? Щоб ти дав відео, його взяли. Ні-ні-ні. Ну і гроші ж ви не брали з когось? Ну, брали, я знаю, не скажу. Я не давав, не знаю. Не давав, не брав. Я знаю людей, які оптом просто... А потім перепродавали, мабуть, да? Ні-ні-ні. Потім думали, так, треба ще один кліп зняти, ще квота є. Але цікаво, як змінилось, що тобі раніше треба було потрапити з кліпів найм один, щоб здобути якусь популярність, охоплення здобути. А тепер ти там вкладаєшся, маєш записати 60 тіктоків під цю пісню, щоб вона кудись полетіла, вкладаєшся в таргет. Мені здається, що зараз все-таки простіше. Понятно, що від телебачення тоді був вихлоп, але в середині 2000-х він не такий був, як, наприклад, ну не знаю, в ті самі 90-ті роки, коли тебе один раз показали, і це вже достатньо, щоб тебе без обгоносіків показався. А не кажучи вже взагалі, за Радянську Союзу просто в утренній кошті тебе показали, і все. І ти на весь Радянський Союз можеш їздити і гастролювати дуже довго. Потім все цей вплив зникало, і зараз ми дійшли до тіктоків, до 60 сніпітів, чи там щось, що треба зняти, але мені здається, що це простіше. Ой, слухай прикол. Завжди ж були шкільні площадки, на яких збиралися в неділю грати в футбол. Утрення пошта була о 11.30, цей слот постійно був порожнім, ніхто не грав в футбол. Грали або до утренньої пошти, або після. Там будильник був. А утрення пошта насправді була тільки цікава в кінці. Там могли показати якийсь там закордонний кліп, або щось прикольне. Це ми вже, вибач, виртаємося. Ти вже народився, Україна вже незалежна. Я хотів сказати, що... Справедливість. Зайджи, зайджи, дякую. Але ж це загальна тенденція закриття музичного телебачення? Я от чув, що MTV... MTV тільки тому закрили. Вони щось... Я думаю, що загальна тенденція закриття телебачення. Починають з розважальних жанрів. Вони казали, що телебачення все. Бо воно зареглюване. Бачиш, вони в стрімінги пішли. В YouTube пішли вони. В Україні теж. Але якщо вони бачать, що по факту вони більше охоплення отримують, чи основне охоплення отримують з YouTube, то нафіга їм платити за ліцензію, за купу персонала, за студії. Якщо той самий ти виклик робиш, і сам в тебе немає ні цензури, ні... Насправді багато кажуть, що в 22-му році, в 23-му, коли початок вторгнення, рекламний ринок схлопнувся, YouTube взагалі врятував багато телеканалів. Тому що вони почали ще більше туди викладати, і монетизація YouTube на їх об'ємах, тих же ICTV, 24-ий канал, 1+,1. Тоді ж всі новини прямо дивилися, цікавилися. І монетизація YouTube їх якби вирятувала. Мені здається, що це логічне завершення. Мені здається, що закриття музичних каналів це тільки початок взагалі звертання цього проєкту під назвою «Телебачення». Та, я пам'ятаю, як з'явилося OTV, і там можна було щось за есемеску кліп заказувати. І сиділи люди, і замовляли себе. А там ж і чат був, вправду, що можна було переписуватися там з кимось? Ну да, але там був модератор, що не все пропускало. Понятно, що там це був перший варіант тіндера. «На Троєщині красиво обезпечений молодой чоловєк скучає. Зустрічаємся біля березки, там, знаєш, кафе Бір'ївське». У нас був жарт 2014 рік. На день народження гурту був концерт великий. І, тіпа, там, всякі сумні події сталися. Тоді грати, не грати. Це вже Майдан, так? Так, 2014 рік. І прийшло ОТІВІ, і щось довго. Вони не могли нам вже на сцену йти, а вони щось «А що?» І я вийшов вибачатися перед людьми, що так затягнувся. Це рік, не бійтесь. Він тане. Що, тіпа, вибачте, що ми затрималися. Там був телеканал ОТІВІ. Це було так дивно, тому що вони думали, що нас, мабуть, вже немає. Ми думали, що їх не буде. Я думав, що глядачі спитають, хто це такий ОТІВІ. ОТІВІ? Їх же було багато.

П'юн?

ОТІВІ щось таке ще було. Росіяни якісь заходили. Бістіві. Бістіві — це Борис Зосимов, але це якраз Костюк. Там була легендарна історія про Діму, що я не знаю, чи це правда чи ні, але я розповідав мільйон разів, вона мені дуже подобається. Тоді ж всі телеканали місцеві, там якісь тоніси, кожен в своєму місті брали просто МТВ і показували. І він спочатку поїхав по цих з Кіровоградом, проїхався там і тіпа, що ви показуєте МТВ, а ми вас чпок-чпок. Тіпа, а давайте ми будемо, ви рекламу, а ми вам офіційно МТВ. І набрав оцей стосик і поїхав до Москви. Сказав, давайте я буду ваш представник, я вам буду. Красиво, тоді я думаю, що багато бізнес-хем пробувалися і втілювалися отак, таким, я пам'ятаю, ми з Фаготами Палажинські були в заставці шоу «Українська 20 МТВ» для Москви. І коли... Була в Росії «Українська 20»? Так, «Українська 20» в Росії, на російському тілі. І ми в ролі агентів СБУ знімалися. А я Фаготи Палажинський. І в Москві це було настільки круто, що коли мусора вночі нас з клубу тормозили, коли дівчинка казала, мені агенти СБУ, «Українська 20» Здоров'я желаю! Так, це сильно. Позгадували.

Класно, класно. Для того і збиралися.

Як же хочеться розказати вам пару історій, але не можна, навіть у нас.

Ти ще на Євробаченні... Ми вже на тебе перейшли.

На Євробаченні... На Євробачення це була така, чесно кажучи, шляпа. Я розумів, що нас там беруть просто для... Ну, для кількості. Я пам'ятаю, що тоді... Він тоді, тіпу, позвонив, тіпу, «Давайте!» Він тоді був продюсером. І там якась була ще шляпа за рік до того з Міловином. Я розумів, що там щось з тебе, Міловином, були винні. Вони все, в принципі, той відбір так весь працював на Міловина. Та ну що, записали пісню, пішли поспівали, та і все, і забули. Зайняло останнє місце, здається. Безнадійно поїхати. А зрозуміти, що тебе просто хочуть використати для масовки? Та байдуже, слухай. Колись так Палажинського використали під перемогу Грінжол. Він пішов. Ну це, мабуть, було б болізняно для нього. Та спокійно. Грінжоли це було взагалі таке недорозуміння.

Це було політичне рішення.

Я пам'ятаю, мені здається, що «Євробачення» воно працює випереджаючи події. Зрозуміло, що там є політична повістка. Ні, завжди казали, в Москві ми питали, коли там що-то Білан, щось таке. І такі на пафосі «Айнтепіар» група Білана.

Полубокірська.

Вони казали, що купити можна все до другого місця. Перше місце вирішується політично. На Твому, це завжди був бізнес «Євробачення». Автобуси підганяли під кордон. Серйозно? Люди голосували в Словаччині, в Угорщині.

В Закарпатті можна багато голосувати. В Польщі, в Євробаччині.

Вони біля кордону, з сімками. Серйозно? Закарпаття, мені здається, ти зараз лайфхак здаєш. Ні, це було. В Закарпатті можна в чотирьох країнах проголосувати. Якщо тепер GPS можна все це пофіксити, а тоді набирали автобуси дітей з двох телефонів. Тобто сидиш і голосуєш. Але може ви думали тоді про якісь охоплення «Євробачення», щоб це подивлятися? Чесно кажучи, взаєвий раз просто нагадати про себе. «Євробачення» — це найпростіший спосіб ознайомитися з власнію присутністю землі всіх домохазяєк України. Я пісню спеціально написав. «Квінта, ні-ні, давайте оцю, якусь таку теж пісню, яку вже там у нас було 300 років». Типу, ну давай. А це ж заборонено «Євробаченням». Ну вона була там в іншій аранжуванні, в іншому. Могли доколібатися, бо були ж випадки. Ми не придивували на перше місце. Через це воно так, ніхто туди сильно і не кипався. Там вже якийсь шкандаль був. Ми вчора, коли готувалися. Та нічого, я просто сказав «фу». Та й все. Я сказав, що я відчув, коли почув, як оцінили наше місце. А притула щось «фу-фу, що там фу-фу-фу?» Кажу, що «фу-фу-фу, все фу-фу-фу, конкурс ваш фу-фу-фу». Обурився, що… Мені очень-то і треба було. Як це знаєш? Подумаєш. Обурився, що віддали високий бал учасникові Нацвідбору Константин. Що за Константин? Ось, бачите, ви навіть не знаєте. Це Ваня Дорна протеже був. Ну, так. Я думаю, що обурився. Я по ділам обурився, я просто так не обурююся. Бачите, ми навіть не можемо згадати, хто це такий, а йому високий бал дали. Давай про учасників поговоримо. Вторгнення, Закарпаття. Мені розповідали, так вийшло, що ми дізналися, що ти був в Квасах 24-го літа. Пив пиво Ципа? Ну, пив пиво Ципа, але... Ти був, здається, амбасадором. Ти колись в мене набирав щось. Амбасадором Ципи? Ну, так, я там був арт-директором села якийсь час. Насправді це був... Я туди приїхав ще в 21-му році. Якщо пам'ятати, тоді був ковід. Це була проблема, бізнеси зупинялися. Зараз це називається просто... Не жить. А тоді це була проблема. І тут всі заходи, концерти, все провисло. І я поїхав в Кваси. Бо я тоді вже створив проєкт, який називався «Джонич». Я всім розказав, що це мій брат, якого в роддомі вкрали роми. І якого я потім через 40 років знайшов. І він живе в Квасах. І співає такий народний фолк-шансон. Гапсульський шансон? Так. І я думав, що... Я придумав образ, перука, навколо пов'язка. Але я думаю, що... Мені дуже хотілося, щоб вірили в цього персонажа. Я навіть кліп спеціально зняв, де у нас двоє в кадрі. На Кваси. Але я думаю, що будь-хто, хто приїде в Кваси, запитає, є такий у вас Чорний, Гуцул, Одмировкий, Джонич? Скажуть, та ні, взагалі не знаємо хто. І я думаю, що для того, щоб персонаж став випуклим... Не можна казати Чорний, можна казати Ахро-Українець. Мені можна. Так, давай. Дякую.

Собі покажи.

Я просто одразу згадав. Ми колись грали в футбольному клубі маестра, і ми несли ворота. Їх щось казали, що сітка була чорна, чорна сітка на воротах. І щось назначили, і мені розказали. Не можна казати. І, в общому, я поїхав туди, щоб повірили в персонажа. Ну, а потім починається... І я працював арт-директором села. Там є класна пивоварня, класний санаторій. І, в принципі, потуги, щоб там робити якийсь... Фахово втулився в ковід пересидіти. В Карпатах прекрасно. І я запрошував туди знайомих, пограти, відпочити. І якось вийшло, там, дві жухи якось робити. І потім почалося... Але основна моя задача була, щоб в Джонича повірили, знаєш. І потім починається повномасштабне торгання. Я йду в ТЦК, стою там три дні, здається, в ТЦК, попадаю, відразу собі замовляю нашивку «Джонич», щоб не стати там не знаю, капчонем, я не знаю, бюджетним. Не можна, так, казати? «Ром». Так вряд ли, в такий позивний тебе дадуть. І так в мене з'явилося там... Це весь закарпатський батальйон був. Всі навколишні, ну, з цієї території. І в мене з'явилося 600 попередників, які сказали, що так, є такий «Джонич», це наш, тобто моя мрія збулася. Трошки не так, як я собі малював, але збулася там. Історія про людей і родинні зв'язки розірвані, вона ж не на порожньому місці з'явилася. Я пам'ятаю, був вже колись в тебе такий екскурс з пошуками батька. Ну, так, це BBC робили в 2002 році, в 2000 році. Програму, так, приїхала Ольга Битко, така журналістка була з BBC, каже, давай зробимо типу, спробуємо батька знайти. Я кажу, та не знаю, там десь документи якісь в Краснодарі, десь типу... В Нігерії, знаєш? В Нігерії, так. Ну, типу, він сам з Нігерії був. Ну, і вона заморочилась, з'їздила в Краснодар, там щось в архівах знайшла, всі ці там ті поставки, явки, імена. Взяла інтерв'ю, там, у моєї бабусі в Дніпродзіржинській, у мами в Кабеляках, і потім ми поїхали на два тижні в Нігерію, і там уже шукали батька. Ну, це було смішно, там було дуже багато всяких приколів. Ну, перший прикол, це там нас зустрічав батько Кароліни Ашон. Теж на МНУ вона працювала. І він теж з Нігерії? Так, він теж з цього міста, Легас. Ну, це сколиця. Чи найбільше місто в Нігерії. Лагос? Чи не? Ну, так, Лагос чи Легас. Дивишся, як читати, як на «го» ставити. Легас — це сокращене від слова Легас. Ну, можливо. І він там так каже, ага, Акора прізвище. Так, я приблизно, ну, знаю. По прізвищу вони приблизно вже знають, що це Шевченки чи Коваленки. Так, вони шукають. І в якісь приїжджає там сидить тітка така, каже, ага, я зрозумів, ти ж знаю, кому дзвонити. Дзвонить, каже, слухай, тут приїхав якийсь білий чувак, каже, що він ваш родич, знаєш. Ха-ха-ха. Да-да, white guy. Я зрозумів, що я там білий, тут чорний, теж така історія. Ну і все, ми почали, ми знайшли вже всіх родичів, там велика фамілія, досить нормально себе почувають. Ще один прикол був, от ми коли дивимося, схожа людина чи ні, ми там дивимося на обличчя, а вони мене попросили показати кісточку, оцю типу, оцю кісточку, тільки на ногі, на суглобу дивишся. Каже, так, так, то це ж вилитий, типу, наш, наш. І потім я з'ясував, що за життя форма суглобів найменше видозмінюється. Тобто обличчя може змінятися. Тобто це і для нас теж працює, так? Я думаю, так, так. Просто, що ми теж з дружиною жартували, що от коли у нас син народився, кажу, ну зато я не сумніваюся, що це мій син, знаєш, бо от коли, тіпо, білий народиться, можна себе розумнути цільно. А точно, каже, там, якийсь підозрю, знаєш. Ти прикалував історію, ви займалися з дітьми цією гімнастикою, крутили їх, і сусіди дуже дивувалися в тебе. Так, так, так, це динамічна гімнастика називається. Ну ти крутиш, ти тягнеш за ножки, за ручки, і крутиш, там є ціла така система, і діти, в принципі, до неї дуже сильно звикають, ну, тому що це класно, тіпо. І якось ми їхали кудись в потязі, дуже далеко, в вагоні ти сильно не покритий, тож для цього треба місце, і була станція Шевченкова, був час, я вийшов, беру корні, я починаю крутити, і якийсь мужик такий стоїть з мішком пустих пляшок пластикових, такий, тіпо, з чорними ногтями, так дивиться. А я ще був в якомусь такому красивому з сіренєвого африканському костюмі, з дредами, ну, іменно по красоті, знаєш, і він так, тіпо, я дікою вибачаюсь. Я думаю, ну, зараз почнеся там, або М1, або, не знаю, територія А, або ще щось. Каже, я дікою вибачаюсь, в циркі працюєш. Ха-ха-ха! Ну, все, признали. Ви з ними зараз не підтримуєтесь в Нігері? Мене батько помер якраз в січні 20-го року. А, ну, ми тоді його знайшли. Ми знайшли всю фамілію, чим це закінчується. Програма закінчується тим, що я знайшов телефон батька, набираю. Тату, привіт! Я от, тіпо, в Нігері побачився. О, класний шинок! А я на Фіджі уже 12 років живу, тіпо. А Фіджі це іще, ну, це іще, там, типо, тисячі-тисячі кілометрів десь між Австралією і Новою Зеленою.

В океані.

Це найдальше від усю. Я так щось кажу, Ольга, Оля, може ще на Фіджі? Є бюджет. Програма получилася, вже дата на все. Уже у 90-х. І, ну, так, після цього ми з ним, ну, так, просто підтримували, там, з Днем народження поздоровити, не знаю, з Різдвом. І, там, перший раз, тіпо, там, на рік по скайпу поговорити. І він вже помер в 22-му році. Я підтримую, в мене там є ще брати, от я там з братом іноді ми переписуємося. Ну, якийсь там пара родичів є. Хоча фаміля реально дуже велика. За що хотілося би випити «Ягірмайстер»? За «Ягірмайстер»? Ми вдячні «Ягірмайстеру» за те, що він підтримує український контент, як «Прямо Червону», наприклад. Українську музику, як премію «Ягірмюзік і Вордз». Український фестиваль, українську культуру. І український зимовий спорт. Зимовий, так точно. Мінус 18.

Об'єднуйться в незалежну сцену. Так проявляється нова українська музика. «Ягірмюзік і Вордз». Прояви свій звук.

Повернутися до Закарпаття, мені розповідали, як Кваси, це Рахівський район, біля Квасів Драгобрат, ну, як біля, треба піднятися. А ти, я перепрошую, яке відношення маєш до Закарпаття? Ну, майже ніяке, але 25 лютого ми там опинились з сім'єю. А, я зрозумів. І в тебе там залишилися... Зараз живуть ще, так? А, ну класно. Живу в 29-му потязі в Ужгороді. І мені розповідали, як на Драгобраті теж вирішили там, пам'ятаєте, ці часи, 24-те люто, 25-те люто, як всі шукали якихось шпигунів, російських, відмітки, блокпости. І навіть на Драгобраті гуцули зібрались, там знайшли якихось чуваків, які, начебто, були... Наводили на Драгобрат?

А що там, якась критична інфраструктура якась?

Зібрали у них телефон і прям зібралися. Ви ж усі були на Драгобраті. Так, так. Дика земля, хаос.

І коли би.

Кожен господар свого цього готелю, вони перші в житті, напевно, зібралися, всі разом, знайшли цих двох чи трьох типів, у них в телефонах було, що, якась закарпатська народна республіка, ну, прям якісь такі штуки. Скрутили їх, спустили згори, віддали правопорушенню. Ну, можливо, можливо. Я чув про те, що скрутили, хорошу історію. Ми були відряджені на Південь дуже довго, і там працювали в Миколаївсько-Херсонській області, там є деокуповані території. І от розказували, там жінки такі потужні. Є багато хто поїхав, але є ті, що залишилися і продовжують там жити. То я класну історію чув, що коли уже почали вибивати, вибили їх, і якось далі пішли у наступ наші війська, і якісь три бурята забухали десь, тіпа, в підвалі заснули. І ці жіночки їх побачили, перемотали скотчем, поки вони сплять. Посадили там нотацію, я не знаю, на машину, і їздили, тіпа, куди здати? Я не знаю, тіпа, до пожежників поїхали, тіпо, може вам здати? Та ні, дівчата, їдьте там в Миколаїв, шукайте СБУ і так далі. Так жінки в полон взяли. На твоїй Полтавщині мені сподобалася історія, коли танк в селі лишився російський, і коли вже там минуло кілька місяців, що вони, ну, давайте ж, ну, віддавайте танк, а в танку було дев'ять снарядів, і сказали, ми віддамо, а давайте зранку.

Ха-ха-ха.

Щоб не будити, тіпу, спору. — А як на Полтавщину заїхали російські танки? — Ну, як? — Ну, я не знаю. — Сумщина? — Я точно, ну, тіпа, я от про... — На північ. — У мене про Харківщину, до речі, тепер про Слобожанщину твою є історія, але це ще десь чомусь 14-го року якийсь теж тип в МЧС працює, пожежник, щось таке. Каже, десь вони в болоті знайшли танк, от тільки не буду михати, чи ***, чи німецький з Другої світової. І каже, я згоден, у мене є знайомий, тіпа, прийомщик, тіпа, чернета, знаєш? Возьмеш, тіпа, там, не знаю, 12 тонн, чи 40 тонн, ну, да, 12, мабуть, щось таке. Він каже, візьму. Ну, і, тіпа, вони здали цей танк на металолом. — Є селище, ти про нього теж знаєш, біля Канєва, Мучак? — Мучак. — Так там є легенда, що вони прикопали танк після Другої світової, не здали, так, щоб було. — Ого! — Зараз би пригодився, насправді, якби туди тук-тук-тук. — Такий виходить, ти за Карпатському прослужив два роки, чи півтора року, от, в ТРО? — Я в ТРО прослужив, ну, да, півтора року, тіпу, до червня 23-го. Я служив на посаді діловода, робив документи. — Був знайомий з Екселем? — Ексель і Ворд, там сеньороман, 12-й Хегель. — Так, там вже не можна. — Ну, це все, тіпу, зарегульовано, в статуті прописано, як це має бути, це не абитак. Ну, і всякі... — Журнали, обліку журналів? — Так, так, всякі види журналів, довідок, це все було. Ну, я нормально справлявся, мені подобалось. Бо спочатку ж там якось так набирали, ну, по-перше, в Великані, як вони були, годін, годін, годін, і там, що ти можеш, я кажу, ну, от, тіпо, там, не знаю, комп'ютер, знаю, можу, тіпо. І дали мені ще двох діловодів, і у мене був побратим, Міша, теж там... А там в наказах потрібно, коли пишеш, там, що там отримує, таку-то зарплатню, і пишеш спочатку цифрами, а потім в дужках потрібно писати прописом, тіпо, з числівник цей. — І до копії. — Так, так, так. І Міша мені каже, Джонні, слухай, а як 60 пишеться? З яким знаком? Чи Б? — Ну, але ти вивчив слова вже якісь? Ну, розумів же їх? — Ну, зрозуміло, так, так. «Никай» — «Никай» — це «Не ховай», у нас «Никай» — це «Ничка», а в них тільки «Дивись», «Дивись». Те саме, що... — «Позірай». — «Позірай», так. «Цокотисі». «Цокотисі» — це, тіпо, «Вважай», «Уважним будь», і це теж історія смішна. Побратиму сказав, що десь він ще в радянській армії служив. І їдемо, тіпо, два закарпатся, тіпо, в підрозділі, і стоять всі на цьому. Чи сидять в відкритому кузові автомобіля грузового. І цей їде вперед, дивиться там. «Іване! Цокотисі!» І вони, знаєш, пригибаються, цим побалдічим. Чи дерево вони приїжджали. Тільки вони вдвох зрозуміли, що потрібно прийматися. Що мова... — Ну, була ж купа цих мемів. Що москалі не розуміють взагалі, що йдеться, що НАТО за нас воює. — ФОСО. — ФОСО, так. Це значить, тіпо, круто, кльово і так далі. — Парадички. — Так, це якесь, що їсти можна, тіпо, парадички. — Біцикль, знаєш, що таке? Велосипед. — Ну, біцикль, так. Це вже на іспанському.

— Біциклета.

— Так, так. Багато слів. Багато класних людей. Я задоволений, що попав саме в цей батальйон. Буде куди повернутися. Мені Закарпаття дуже подобається. Особливо це верхні гірське. — А які ви знаєте закарпатські слова? Пишіть в коментарях. Не стримуйте себе. Буде дуже цікаво почитати. А ти от коли, після вторгнення, приїжджав ще туди? — Я був там в 24-му році у відпустці. Їздили в санаторій. Там є класний санаторій по опорно-руховому апарату. — Давай про культурний десант поговоримо. Був тут коля, і я стикався з деякими історіями, коли музиканти шукали шлях зв'яження з колею, щоб перевестися в культурний десант. — Для мене історія в культурному десанті почалася в 23-му році. — Коли він почав масштабувати все це? — Ні, він тільки почав. Вони спочатку двох їздили зі скрипалем, він сам їздив. І, здається, перша група набралася. Був там один гуморист, один скрипаль, піаніст. І вони десь працювали все на Запорізькому напрямку. А я тоді, ми стояли в Костянтинівці, і мені коля позвонив. Каже, давай спробуємо подивишся, як ми це робимо. Я приїхав. У них було декілька волонтерів, там з Америки хтось був, співак. І був ляльковий лялькар. З Харкова Валєра Дзех, дуже класний лялькар з такими взрослими історіями. І я приїхав, поспівав, і він каже, ну, давай чекай до нас. А у нас тоді якраз були під Авдіївкою всі ці історії. І було втрати, ну, тіпу, було багато роботи з документами. Кажу, давайте, тіпу, я от там, дайте мені пару місяців, я все це закрию, передам, тіпу, обов'язки. Когось навчу, кого треба, і тоді. І от так пішло. А як твоє керівництво? Або ж все ж залежить від командира. Я відразу до комбата підійшов, кажу, Юрій Іванович, ви не против? Він каже, та ні, ну, нормально, якщо що, то йди. Я всіх попередив, з усіма, тіпу, зробив так, щоб моє зникнення було непомітним. Ну, тобто, підготував людину, яку ввів в курс справи, як цим всім займатися. І собі пішов. І батальйон наш з часом там десь через рік розформували. І все, і почав служити в культурному десанті. Ми служили тоді, жили в Родинському, служили на Донеччині. Десь рік потім перевелися на Херсонщину. Десь теж рік. І от зараз ми вже останні два місяці були в Дніпропетровщину, там Павлоград, туди, в тому напрямку. І от завтра у мене починається відпустка, так що хочеться трошки. Хочу поїхати в Німеччину і подивитися, як літають вертольоти, літаки. А чому? В Ужгороді теж літають?

Ну, це вже майже... Це вже майже Німеччина.

Ну, так, так. Да, спокійно. І коли, знаєш, всі, коли всі навколо хилянти, це дуже розслабляє. А на Запоріжжі ви теж були, ні? На Запоріжжі теж були, можливо, півроку, так. На запорізькому напрямку також працювали. А це щось... Ну, не можна, не знаю, не можна казати. Ну, там, недалеко. Палац Метелурія, я згадав, на концертний зал, в якому це було. А зараз багато... Це в цьому залі ми якось там виступали і з'ясувалося, що директор Палацу Метелургів — колишній афганець, мій колишній учитель російської літератури, а нашого бас-гітаріста Костик — класний керівник. Нічого собі. І через багато років ми зустрічаємось в Запоріжжі, а він директор з...

Це круто.

Я про Костю твій, до речі, вчора буквально. Я був в Харкові вчора, десь задавна їздив і поговорив там з одним кінточком своїм, Вадік Співак. Він каже, а ми з Костиком тут, тіпу, шапки збивали, тіпу, там в 89-му. Так що Костя, ти такий простий бас-гітаріст. Та тепер теж служить. Ну він в Нацгвардії. Ну круто. Якось служба пов'язана з... Ні-ні-ні. Він на синє береги руки. Угу. Ну, типу, я не знаю, медик, чи що? Ні, Нацгвардієць. Він заряджаючий з... Я в ППО. Ну, круто. Тобто він там прищимить собі ці пальця. Але це важко. Там же снаряди 50 кілограм. Ні, там в них... Але він кулемети тягає, коли його прошу допомогти щось тягати, він каже, що в порівнянні з кулеметом... Ну, так. Все пірінко. Та взагалі, після армії набагато легше, до багатьох речей ставишся. Наприклад? Та ну, до всього. До часу, до зволікання. Я от, знаєш... Очікування. Ти розумієш, що нема куда перекладати, потім не існує, що це треба зараз робити, знаєш. І це так якось все чітко стає. Я намагався зібрати пацанів з ВІО на репетицію. Рік тому чи два роки тому прийшов. І там, ну, давайте, кажу, у мене є там 15 днів, давайте позбираємось. Ой, та у мене там, типу, мені там за сином, мені там в орке... Ну, коротше, всі купа. Я думаю, блін, так важко. В армії все класно. Завтра на 9 з інструментами. Все. І простіше так все робити. А Крупін же теж їздив, так, з культурним десантом? Крупін їздив з культурним десантом. Дуже довго казав, я піду, піду, піду. Десь рік він казав. Але ось я недавно його зустрів в Павлограді. Він служить зараз в Рейді. Працює в реп, здається. Ну, і нормально, і теж допомагає підрозділу, там, зі зборами. Якісь там фестивалі іноді робить. Крупін служить, так і наважився. Тому що я слухав його з 23-го року. Думав, ну коли ж ти підеш, знаєш. Ну, але все нормально. Дійшов. Це з Харкією щось пов'язане було? Так, ми їздили на радіо Харкія дуже давно на цей, на ефір. Нам дорога проста, нам дорога прямо. Їдемо далі. З нами Нісан. Про шансон розповідати? Ура! Моя любима тема. Тепер. Що тебе цікавить про шансон? Ну, у вас завжди казав, що нам потрібен український шансон. Я теж завжди це казав. І я це почав робити з Джоничем. Зрозумів, що, тіпу, це нормально, благодатно почне. Ну, по-перше, тіпу, москалі дуже зіпсували імідж шансона. Тому що зараз, коли людина говорить шансон, відразу впливають асоціації з блатною піснею. Тюрма, оце централ. Немецький романс. Так, так, так, як воно і задумувалося. І через це, по-перше, хочеться відбелити оцю історію, що шансон це... Для мене шансон це просто пісні, які можна зіграти під гітару і пісні, в яких є сенс. От тут це, тіпу, я так для себе визначаю. Ну, але основна тематика, звичайно, ми зібрали з побратимами групу, яка називається інструментально-бліндажний асамбль шансону. Скорочено, ІБаш. І, друзі, я прошу вас, і. Всім чомусь її хочеться вперед поставити. Ну, так. І от. І от уже півроку існує наш колектив. Ми вже записали альбом. Альбом є на стрімінгах. Ось, майже, з'явилися. А ти звернися до слухачів. Вон в ту камеру стоїть. Друзі, я вас запрошую доєднатися до наших соціальних мереж і Баш. Бенд і Баш. Альбом можна послухати. Я думаю, що багатьом сподобається. У нас має вийти ось вініл. Тільки так рекордс має. Пообіцяли, що в червні він буде. Уже передзамовлення існує. Ми спеціально альбом робили такий трошки ретро, не пережатий, щоб він максимально комфортно слухався. Саме на вінілі мені чомусь так завжди хотілося. Тому що ми коли випускали на вінілі зивьо, там, ну, старі якісь записи. Уже немастеріонних типу немає вихідних матеріалів і воно все так, типу, ну, це традиційна програма. Тобто традиційна проблема старих записів.

Ну, так.

Якщо не зберігалися вони по каналі, а хто їх зберігав по каналі?

Так, так.

Або хоча би не стиснутими, хоча би не компресованими. То, да, важко добитися нормального звуку. Але тут ми от підійшли відразу вмітилися на те, що воно буде слухатись на вінілі. І що? Перший альбом називається наш «Чики Бум». Раджу, пошукайте. Багато хороших пісень. Але там пісні переважно, звичайно, про армію. Це основна тема наша. Тому що ми цим ансамблем щодня іноді один раз в день, іноді три рази на день, іноді чотири рази на день зустрічаємося з підрозділями. Це такий виступ, зустріч на годинку. І підрозділи можуть бути там, ну, не знаю, від 15 людей і до двох. Ти думав, я поліжуся до 200? Ні, навпаки. 15 максимум. Це максимально дозволена просто кількість, яким можна збиратись. Було таке, що для двох людей грали, не? Було таке, так. Зараз вже забороняють масові скупчення. Ну, так, особливо там. І через це не бувало, що великі, там, десь на полігонах іноді буває. Але це все було в 23-му році. Зараз такого немає. Та й слава Богу. Тому що скільки ж прецедентів було. І, відповідно, ми дуже сильно класно зіграні. І пісні, вони такі з гумором, з іронією. Ну, іноді серйозні, іноді важкі теми. Але наша задача людей не навантажувати, а, навпаки, десь проговорити про їхні болі, але на такій зрозумілій мові, щоб їм воно відгукнулося, щоб вони себе впізнали в цих піснях. І таким чином надавати психологічну допомогу. І ми заточились під військових, але я розумію, що психологічна допомога і цивільним також зараз потрібна. Тому ми наступний альбом уже починаємо над ним думати. Уже матеріал там відсотків на 60 є. Там більше буде уже тем, такі більш загальнолюдські. Але все одно, я не знаю, жити в Україні зараз і не помічати війни, мені здається, ну, типу, неможливо. А ви, як записувались, там же у вас була якийсь такий проєкт «Польова студія»? «Фронтова студія». Це проєкт культурного десанту. Спеціально облаштований бус під студію виїжджає до лінії зіркнення і там знаходять, в нашому ж війську зараз, оскільки багато добровольців, оскільки багато людей, які не планували служити, то мені здається, що українське військо найбільш на найвищому інтелектуальному рівні, мені здається, по всьому світу. Тому що багато людей пішло, які там робили собі кар'єри, не знаю, як бізнесмени, як професора, як творчі люди. Так от у нас був Гоня, наприклад, Міша Правильний. Так, він пішов, теж пішли. Гоня я бачив в цій якраз «Польовій студії», здається, він щось записував. Так, і «Правильний», здається, теж щось було з ним. І от ця історія, просто полегшувати людям, які не можуть собі дозволити йти там, ну, десь в Краматорську важко знайти студію і так далі. То студія приїжджає, є такий ютуб-проєкт, досить цікавий. Я не пам'ятаю, «Правильний», здається, в одній... Як ведучий мене туди запрошували, а писати не запрошували. Хоча я багато пишу для підрозділів, для армії. У мене взагалі, у нас у групи задача до перемоги написати про кожну професію в армії. Тобто у нас є про піхотинців, пісня про морських піхотинців, про дронщиків, про протиповітряну оборону. — Про діловодів напиши. — Про діловодів в мене є, у нас вже є. — Назви, як там? — Пашчісять. Пашчісять у мене теж є пісня, до речі. У мене є пісня, яка називається «Папери», у нас є пісня. А 69-й ОБТРО, я служив в 69-му батальйоні територіальної оборони, у нас є пісня, яка називається «69-й ОБТРО». Послухайте самі, засідніть. Правда, у нас з Мачуками, єдина пісня з Мачуками. — Та ну, ми ж... — Дорослі люди. — Забудь, який кіпіш. Про шансон я згадав, як ми колись в гастрольному автобусі з тобою писали... — Назви альбомів, так? — Ні-ні, поряд дочку кидав. У нас Карішок був, кому я придумав... — Фєдя? — Ні, ну Фєдєй, точно. Карішок був, який їздив з нами грати в футбол, і треба було якось його оголошувати. А він, ну...

— Мертвець?

— Так, мертвець. А у Кацапів є такий конкурс, який називається «Каліна красна». Коли в двох номінаціях реп і шансон людина освобождається побідитим. Непогана ідея, слід визнати. — Типу з тюрми виходить? — Так, з тюрми виходить. Це ж Кацапи, вони підбирають такі статті, щоб там була історія про маму, про Єсеніну. Ну і ми там, типу, прикололи, що може з конкурсу «Каліна красна». Вирішило в дорозі, ну їде весь автобус артистів, ну, гумор. Вирішило йому...

— Пісню писати?

— Так, ми пісню йому писали, і по рядочку. Федя запропонував, ану-ка, мама, плесни мені борщаця, ти сьогодні гуляй з апетитом, і я добив приспів, со мною будуть двоє зварца, переболівших в дитинстві гепатита. — Так, так, так.

— А я вже ти, що ти шучеш. — Ану-ка, мама, плесни мені борщаця. — Схожа на пісню.

— Але не такий шансон, так? — Ну, насправді, якщо бути щирим, то ми просто називаємо це шансоном. Насправді, понятно, що воно по формі схоже, але це більше схоже все-таки на джипсі-джаз, на Мануш, я не знаю, тобі це щось говорить. Ну, коротше, воно по ритму, ніби шансон, але зіграно красивими хитрими акордами. У мене в складі дуже класний джазовий бас-гітарист Андрій Кохан, у нас є цивільна дівчина Юля Франц, піаністка крута і співачка, теж джазова. Ну, і труба секса. — Середземноморія якась, так, має бути? — Ну, воно не середземноморія, це, ну, такий міський романс, реально. Музика, яка б у нас могла з'явитися в 50-х, 40-х роках минулого сторіччя, якби тут не було Радянського Союзу. Радянський Союз — це все, що було хороше, що життєздатне і життєстверджуюче. — І життєздатне! — Життєстверджуюче, Радянському Союзу все заборонялося. Я от для себе з здивуванням дізнався, що саксофон був заборонений інструментом до після війни, поки союзники не завезли, в оркестрах військових. — Чому? Мені здається, саксофони, труби точно були. Ця бійка в веселих рєбятах, мені здається, там був саксофон. — А от я не пам'ятаю. Це ж приблизно 40-х років. Я думаю, вони вже наслухались пластинок союзників. А, до речі, знаєш усього, рєбята, як перекладається на англійську? — Гейс. Це ж жарт з Монті Пайтом. Ви хто, типу, дотипні, рєбята? Геї? Нє, просто рєбята. Це якраз Монті Пайт в 80-ті. — Монті Пайт — класна історія, але саме цей жарт не пам'ятаю. Тож, ми шансон просто називаємо, щоб легше було достукатися до слухача.

— Ну і ніжче стерчить.

Таксісти не закінчилися, таксісти тривають. Хто адаптувався? Крічевський щось перекладав? — Ну, ці переклади — це вже якось вторинно відразу. Це для того, щоб виступати. — А Шмальгаузен? Чув ти такий? — Шмальгаузен, я чув. Колись мене запрошували судити якийсь конкурс, де були молоді гурти, але тоді вони співали російською. Це була мене до них основна претензія. Тому що це було дуже схоже на якийсь аукціон. Кажу, пацани, на що? — Це ще до вторного було? — Так, так. Це мега-популярне, я бачив. — І у вас кажуть, що це теж шансон. — Можливо, ну так. В них є цей елемент, але там більше у них такої.

— В Тетращині?

— Ну, в принципі, так. За подальшою, так. Але я кажу, у нас це більше схоже на джип-сі-джаз. Хоча пісня і про маму є. Я просто, знаєш, подумав, ми їздимо, підрозділи, в які ми приїжджаємо, переважно люди за сором, знаєш. Зараз є багато... От мілітарі репу дуже багато. В кожному підрозділі є тіп, який пише, і в когось хтось це робить. Я розумію, це історія для тих, хто до тридцяти, до сорока нехай. А от людям після сорока, я сам вже людина після сорока, навіть після п'ятидесяти. Я розумію, що шансон дуже легка і доходчова форма. І нею можна багато дверей відкрити. Так що це був і холодний розрахунок, і, в принципі, і симпатія така внутрішня. — І порожнеча... — Так. — А як ви визначаєте, куди їхати? — Ми по наказу їздимо. Нам наказано, ми працюємо... — Цікаво, між іншим, як радіошансон зараз викручується з квотами. — Я не знаю, я думаю, воно називалося як-небудь «Радіоперемога». — Він не існує, я думаю. — Я не знаю. Ну, я знаю, що там Руське радіо перемінувалось на Байрактар, здається. — А це Руське радіо? — Здається, так. — Так. — Так. — Так. — Так. — Так. — Так. — Так. — Так. — Так. — Так. — Нічого собі, так? Круто. — Байрактарович. Я був впевнений довго, що це не прикалюється з мене, що кажуть, що там Байрактарович, Байрактарович знов забув, а це дійсно... — А я не знаю, я думаю, радіошансон зараз почнуть крутити... Ну вони ж тоді крутили там Олега Вінника, отакі всякі історії. Думаю, що «Смарагдове небо» — вони теж скажуть, що це теж шансон. — «Ципров» там щось таке. — Ні, ну зрозуміло, що є. Ну але це трошки інше. У нас він одночасно і сучасний, і ретро. Взагалі, ну головне, що в мене є наказ, і мені подобається це робити. А коли ти виконуєш наказ, який тобі подобається, то фактично ти відпочиваєш. — А може в якихось там найнебезпечніших місцях, де доводилось співати? — Ми завжди дошли іні звітлення. Є міста, де постійно прилітають каби, дрони, де потрібно в підвалах іграти. Війна. Мені здається, що тут, коли приїжджаєш навіть в Києв, себе в більшій небезпеці почуваєш. Тому що там ти захищений, у тебе є реп, ти знаєш, звідки що летить. А тут ходиш беззахисно. Я пам'ятаю, минулого разу з побратимом приїхали, я живу на четвертому порсі, і щось таке дуже серйозне. Ми просто так втягнули голову, але я розумію, що це ніяк не врятує, якщо воно трошки прилетить, так що... Дуже хотілося б дожити до того моменту, коли відповідальний глядач підписуватиметься на канал, якщо його просять. І тоді буде 100 тисяч підписників, і нам одразу всім стане легше. Одразу. — Ти так згадав про Костянтинівку, ми сходимо просто... Павло Казарін, журналіст військовий, запостив фотку таку з вокзалу в Краматорську. І там платформа, з якої відправлялись колись автобуси, і там Бахмут, Волноваха, Тарецьк, Костянтинівка... — Костянтинівка під час першої фази війни це ж туди експрес доходив. — Так, так, так. Я ще їздив тим експресом в 1923 році. На жаль, все там трошки посувається, але повільно посувається. І я думаю, що довго москалям ще доведеться там ковератися, якщо вони все-таки будуть впиратися і обов'язково захочуть захопити Краматорськ та Славянськ. Думаю, що шансів мало. Там просто такі величезні ці... Те, що в Маріуполі, Азов Сталь, а в Краматорську там трамваї всередині ходять, розумієш? Там міста в місті. Там партизани, якщо там накопаються, будуть сидіти ще, блін... 40 років можуть сидіти. — Не дай Бог. — Я думаю, що цього не буде. Ну, понятно, що всі ми віримо в перемогу. Рано чи пізно так і буде. — Ти писав пісню Олі Полякової. — Так. Олі Полякової. Олі, Олі, Олі. Олі Полякової. Нещодавно Олі Поляковий муж, про нього дізнався вся країна. Я в тому числі.

— А що там? — Він Гордона.

— Я не дивлюсь Гордона. — Пізно, пізно. — А ви не знайомі? — З Вадимом Поляковим я не знайомий. — Він не Поляковий. Він Вадим... — Вадим Полякової. — Так, просто Вадим. Він так і прославився. Просто Вадим. Не знайомі?

— Так і що, він там щось не говорив.

— Він не говорив там дуже багато. Він така старша людина. — Ну, так. Він ж із бандосів, мені здається. Ну, а що він може не говорити? — Він врятував Віктора Франковича Павліка від...

— Скандалу.

— Так, так. Вони ж зараз не можуть... Я так дивуюся... — Франкович теж занятий. — Я дивуюся з цього прошарка. Типу... Вони так складують, що війна була. Вони б тоді ще більш скандалували. А так їм доводиться стримуватися. — Тримати на себе. — Ти ж знаєш Віктора Франковича. Він абсолютно не скандальна людина. Я думаю, що це його друга половина. Оце все, типу... Варить воду і щось намагається. — Та ні, просто треба посувати тональності. — І все. Ну, це вже можливо. Я, чесно кажучи, навіть не знаю причину. Там скандал, що у нього проблеми зі спів почались. — Ну, щось там. — Ну і що? Керівник палацу України, так як я зараз був, — Сказав, припиняємо концерт. — Так, припиняємо концерт, визиваємо тобі лікаря, щось там колом. — Ну, не знаю. — А у вас були такі випадки? — Та ні, ну, зазвичай люди, які... — А в репі не треба тягнути тональність. — Я бачу недавно якесь ваше інтерв'ю, де Фагот взагалі не розмовляв. Просто мовчався інтерв'ю, тільки... Ні, ну, буває таке. — Він після туру ще з Бернхіттем приїхав. Ні, просто музиканти в таких випадках посувають тональність. Ну, транспонування відбувається. Є легендарні українські гурти, які вже років п'ять як на тончик, на два. — На нижчий грають. — Якщо коротко, ти що думаєш? Винувати Франкович? Чи палацу України? — Треба було чекнути...

— Ще на репетицію.

— Я думаю, що вони чекались. Я думаю, що Вітя все тягнув на репетиціях. Просто вони чекались. Здається, тиждень він казав, що вони там з оркестром грали. Просто за тиждень підсіла вся історія. Я думаю, що у нормальних артистів є там ургентний феніатр, який приїжджає і дійсно щось там може медикаментозно це вирішувати. Ну це може бути. Слухайте, це життя. І давайте поважати взагалі живі виступи. От я за це. Ти хотів там щось про штучний інтелект. Я відразу відповідаю, що штучний інтелект — шляпа. Ні, це дуже класний інструмент, але переживати, що він там витісне авторів чи музикантів — ні. Мені здається, що просто зараз будуть більше цінуватися живі виступи. Буде більше цінуватися театр, а не ж кіно. Живі виступи колективів, всякі там амплаги, оце все. А штучний інтелект посунув людей, які і так шляпу уже років 25 роблять. Просто з прямою бочкою, тіпа, пісні ні про що. Ну набори слів циганщина. Під грувою, там сильний, тіпа, бас і бочку. Так що не сильно втратимо. Я використовую штучний інтелект. Іноді і нормально він допомагає, коли нема часу зібрати групу. Знаєш, тут під гітару зіграв, а ну покажи мені аранжировочку. Ага. О, прикольно там. Не вистачає десь там якоїсь, не знаю, соло. Не можеш там зіграти. А Бреколець твій земляк? Ну не земляк, а Ну він з Минграду. Коротше, не так далеко. Він казав, що він теж так закідає під гітарочку, а потім о, там штучка йому там якийсь духовій запропонував. Так, так, ти щось береш.

Коротше, він хоче, щоб допомагало. Він допомагав.

Ну як комп'ютер свого часу, як сильно допомагав. Як, по-перше, до нього було важко дістатися. У людини, яка була комп'ютером, так само, як, не знаю, звукозапис спочатку з'явився ще давним-давно. Це ще один інструмент. А людину і почуття, я думаю, нічого не замінять. І будуть більше цінуватися, я думаю, якісь там похибки. Оці, коли оте, що у Франковича сталося, що він не дотягує. Це, думаю, дуже цінно. Ну і текст вони напишуть нормальний, мені здається. Але він тобі може, дивлячись, хто пише так, він тобі може ідеї накидати. Він може допомогти тобі. Він може, ти можеш йому попросити от все, що я знаю про слово попільничка, а покажи мені іще 10 кутів, під якими я ще не дивився на цей предмет. І він тобі дасть ці 10 кутів. Розумієш? А ти вже від цього відштовхуєшся. Він може допомогти. Сучасна музика, вони, мало того, що назви їхні виглядають, як щось, зрозуміло, тобі доводиться вслухати, це українською, а не співаєш. Мене дружина жартує, що на цю манеру співу каже таке враження, що німій люди співають. Вона якось така, знаєш?

Вона про вокал.

Вона про вокал. По мене розумію. Я про інше, що є проблема така, що в українській мові слова задовгі, багато складів. А в порівнянні з англійською, там, де тобі легше складати сенси, там, в один-два склади, ти можеш там пинг-пинг. В українці попільничка. Естрей. Естрей.

Попільничка.

Тому важлива штучка. Їм за них всі тексти пише. Ну, а це якщо про творчість. А взагалі в житті, ну, багато, там, якісь великі проєкти, за які, ну, тіпу, а треба їх писати. В общому, це класний інструмент. Я взагалі не переживаю, що він посуне людей. Ні, ну, десь посуне, зрозуміло. Але люди все одно собі знають. Більше ні. Більше часу як драм-машини і барабани. Так, якийсь час витіснили всіх, спочатку, з ресторанів всіх барабанщиків. А потім пройшло 10-15 років, і знову всі повернулися, і вже барабанщики грають з драм-машиною, помирилися, і новий саунд з'явився. Мене досить до користування Джимі Най. Він, ну, коли ти хочеш щось знайти, і що тобі вручну буде важко шукати, наприклад, я не знаю, хто забив два голи поспіль в двох перших матчах за збірною. Я от шукав, знайдив всіх спонсорів Чемпіонату світу з футболу. Він мені там видав всі, які є. Але от коли його прошу написати статтю, наприклад, я просив його, там шляпа повна виходить. Навіть коли скидаєш, наприклад, приклад, от три приклади, це там UBC, економіст і ще що. А ти стритбрихер. Ні, але ти розумієш, ти маєш брати цю ж історію як за чорнетку. Там є статтю, знаєш, просто вже там, людською мовою робиш. Хоча ти можеш штучку просити писати людською мовою і він теж почне це робити. Скоро штучка буде. Уяви, під яким кутом Мирослав Джонович Ковалдін в прямій червоній, якщо та-там, та-там, і, блядь, на. Да, да, да, будете сидіти, це твоя голограма. З моєю голограмою будемо карточки тут показувати. Фос, що ми в цьому випуску подаруємо нашим глядачам? Як завжди, ми маємо щось для нашої аудиторії. Сьогодні це прекрасний рюкзак. Прекрасний набір від Ягермайстер. Так. Який включає в себе футболку. З дуже довгим рукавом, виробники це називають кімоно, цей крі. Фляжечка, фляжечка і набір келешків фірмових.

Саме так. За що віддаємо це?

Оскільки ми сьогодні з'ясували протягом бесіди, що в Україні є великий попит на український, самоукраїнський шансон, тобто аудиторія є, а контента не вистачає, давайте його просувати. І напишіть, будь ласка, в коментарях, назвіть ваш улюблений український, україномовний трек в стилі шансон. Я б, наприклад, назвав пісню ой вей Василя Гонтарського. Саме так, з аргументацією викладальника. Тобто треба написати пісню і аргументацію? Чому? Пісня вже написана. І той, хто отримає найбільше лайків в нагороду, отримає ще і такий набір з рюкзаком від Ігір Мейстера. Виходить у вас вдягне в футболку. Зігріє пляшечкою і допоможе цю пляшечко перенести. Так. Тим більше, що йдеться про шансон, про музику, яка гріє душу. Я про «Дреди» згадав. В тебе і в «Дізеля» були ж перші, так? Такі погані часи. Ні, ну, були, так. Ну, не знаю. В Україні, мабуть, так. Хтось ще потім з'являвся? Дівчата якісь? Не знаю. Я бачу зараз Морфом, такий є, по-моєму, артист, який вчить писати пісні. Ні, та багато, це ж як би не на моду. У мене «Дреди» взагалі, от як я про регі нічого не знав, так і «Дреди» в мене просто з'явилися. Я був в Криму протягом літа, поїхав в травні, повернувся в жовтні і з «Дредами» повернувся. Все, я себе в зеркалі навіть щось місяцем не бачив, знаєш. А взагалі, всього класно, так, залишаємо. Так, я тіпом приляжний ще в дитинстві. Кабеляки. Я завжди розповідаю улюблений мій жарт про ваше містечко, про стелу, яка на місті. У вас вітає дві кабеляки? Так, і там двійку постійно домовлюють. Так, так. Ще там же ж був вірш, як там «Париж і Лондон нам до сраків». Нам Москва тепер до сраків, а в нас столиці Кабеляки. Ні, ні, там ізначально було вірш.

Ну, можливо.

Я знаю вірш, це приписують лікаря. Микола Андрійч Касьян. Такий був мануальний терапевт, до якого весь Радянський Союз їздив лікуватися. Ти його застав? Так, я застав його, і ми коли робили там в десятих роках фестиваль в Кабеляках, ми робили музичний фестиваль «Взйо Кабеляки», ми хотіли робити мерч, де якраз таки на спині хотіли писати цей вислів. Це у нього був улюблений тост у Касьяна. Нам Москва сказав, що ми хочемо зробити фестиваль до сраки у столиці Кабеляки. І я кажу, це 2005, здається, рік. Я приходжу, Микола Андрійч, можемо ми на футболке такий надпис, ви ж не проти? Він каже, ти шо, хочеш, щоб москаліна нас танками пішли? Розумієш? І от так сталося, що слова були пророчі. Хоча ми футбол так, як і не зробили. Абсолютно пішло. Ну, так. Треба було робити. Він же був головною зіркою, градеобразуючим підприємством. Готелі, тобто, здавали все навколо. Люди фактично жили з того, що приїжджали, якщо в Кабеляках населення 20 тисяч було в кращі часи, то до Касьяна постійно десь тисяч 5 приїжджали. Тобто, це ще 20% міста з усього Радянського Союзу, різні люди від, не знаю, Санкт-Петербурга до Сивтевкара. І вони привозили, гроші привозили, і привозили не мати культурні цінності. Тобто, всі записи, всі книги, якісь модні, дуже швидко в Кабеляках з'являлися. Я думаю, що через це мені пощастило, що я не попав в культурний вакуум, який міг би бути в невеличкому містечку українському. Якби нам направили працювати буквально на 30 кілометрів вправо чи вліво, я не знаю, чи цікавився б я взагалі музикою, ну, коротше, чи став би я тим, ким я є. А він школу якусь зробив? Залишив щось після себе? В нього залишився син, який ще практикує. У нього багато було учнів, але, понятно, це вже не те. Всі кажуть, «Та нє, от кось його». Часи не ті в нього, все ж таки. Тоді це було і напівзаборонено, і криша було. У нього там Кобзон був кумом, ми на концерти Кобзона в будинок культури ходили. Він завжди пустий був. Мені це було чисто з інформаційної точки зору. Ну, цікаво подивитися, знаєш. А тепер концерти Кобзона трохи інші, значить. Ну, да. Під Кавура. Під Кавура, Під Кавура. Теж з Кабеляк. От Під Кавура, Кабелячянин, прям корінний, да. Це його ж це все стояло. На скільки років ви розлучалися? Це так звучить, як тіпо, ну у нас була пауза, мені здається, років на десять, коли я почав працювати на М1. А він з Могилевської. Він з Могилевської, да. І потім років через десять знову зібрався. Я почав там робити з іншими трошки людьми. А потім опять Сергій з'явився і ну що, ми грали, грали, грали. І от після війни Повщи, Повщи. Під Кавура, Толуневити і ті багато чого теж написали. Я, в принципі, до нього. Він від мене на пару років старший. Він був, він вже знав, що таке маркетінг і оце все. Як ти кажеш, що там голосували самі за себе. То під Кавура на Кабуляцьке радіо писав лист. От я дізнався, що в вашому місті є Толуневитий молодий хлопець, який пише красиві пісні. Поставте, будь ласка, розкажіть нам, тіпо, про це більш детально. І сходив, зібрав підписи всіх однокласників і це на місцеву радіостанцію відправляв. І радіо його шукали. А він їм відмовляв.

Ну так.

Тобто він знав, що таке маркетінг ще тоді. Хороший тип. Він класно грає на гітарі. І я, власне, у нього перший урок ігри на гітарі. І перші пісні, які я писав, приходив до нього, казав, що «От дивіться, Сергій, у мене є така історія». Він грав там на танцях. Взагалі, він був в місцевому шоу-бізнесі завжди. А я так, як ти кажеш, хіпував. На танці мене грати не пускали. Але я міг свою маленьку кампанію тривати в УАЗі довго. І от ми на цій кедрунті познайомилися і зробили з ним звіддю. Зараз він сидить в Києві, доглядає за сином і їздить іноді з Могилевською. Ну і свої концерти робить. Тобто ви співпрацюєте? З'являється взагалі на паузі. У нас сексофоніст пішов, Саня Уницький, Дракон. Серцем там щось сталося. І хтось чиш зараз за кордоном, трубач за кордоном. Взагалі це важко дуже зібрати. Хоча почалися, нас почали запрошувати на якісь такі фестивалі, на які ми завжди хотіли потрапити. В Польщі є дуже класний фестиваль астрода, реггі фестиваль. І я їм та років п'ять писав, давайте ми приїдемо. Вони так без цей. А ось цьому році написали, приїжджайте. Я кажу, окей. Але не знаю, як це робити. Ну погодився про всяк випадок. Влітку має бути ще, так? Так, десь. Там десь на морі, на півночі Польщі. Так що підкоражуй здоровий, пише. Просто що звйоми на паузу поки що поставили. Ну завжди можна буде повернутися, оскільки все циклічно. Так, ми ж не оголошуємо, що все. Останній тур України. А чому? От маркетинг тобі. Та ну зараз куди останній тур? Треба хоча б перемоги дочекатися, тоді вже там можна задуматися. Уже 30 років останній тур їздять, так? Ну так. У нас насправді, перша людина з орденом до нас приходить. З орденом? Тобі ж орден дали. Так, в мене є якась відзнака. Та як цю карту? За заслуги третього ступеню? Можливо, так. Які такі заслуги третього ступеню? Просто цікаво, як це було. Та мені просто... А це не те, що їздить до Зеленського? Ні, ні, ні. Приїхав Сергій в Родинське. Кажу, ось, вітаю, тебе нагородили. Кажу, дякую. Служу українському народові. Це і все. І нічого це не дає? Додаткових якихось бонусів, бенесітів? Не знаю, я ще не цікався. Я знаю, що по ОБД метро можна поїхатися безкоштовно. А, і парковка. Ось, парковка відчутна. Іноді, там, гривень все вже. Мені здається, не тільки по ОБД, просто всі військові. Ні, по-моєму, по ОБД тільки. І... зуби якось там, мене щось там трапилося, перемонтував безкоштовно. Тобто, армія, о, вигідна штука, за кордон виїжджаєш, безкоштовно лікуєшся, одні плюси метро, безкоштовно їздиш. Парковка. Стоп. Рекрутінг. Ну, а чого ні? Який рекрутінг? Просто, коли ти сам йдеш, знаєш, ти можеш вибрати, куди служити, де підготуватися. А коли тебе уже, там, тіпо, десь, тіпо, кидають в буст, то зрозуміло, що вже тоді важче щось, тіпо, робити. Я би всім радив заздалегідь про це подбати. Про книжки ти ще хотів? Та, ну, це така історія про Гадюкіних, з якими в тебе багато чого перетинається. Що коли читав книжку Рокецького, тіпо, там, згадка про тебе. Я, чесно кажучи, не прочитав. Вона у мене є, але ще не прочитав. Але всі кажуть, що хороше зараз на кіно. Я хочу знімати хороше. Ну, це почесно. І що там? BBC? BBC, так. А чи не Шевченківську? А може Шевченківську? Ну, окей. Можливо, тіпо. Ну, казали, що вона класно живо написана. І що там? Згадуйся, що-що. Ну, я тобі так не скажу.

Треба почитати.

Ні, я пам'ятаю, просто краще ти сам. А я не знаю, що там було. Я не пам'ятав взагалі, чи я з Рокецьким розмовляв, чи це просто, може, щось там про мене хтось наговорив. Ну, почитай. Тобто, я знаю. І я точно пам'ятаю. Я вчора згадував. Думаю, я почитаю. Я почитаю, окей. Зелений Карп. Гадюкіни. Як перший приклад на всіх же ж Гадюкіни. Я міняв альбом все чітко. Я його переписав на багато касет. От коли Касьянята, так ми людей називали, які приїжджали до Касьянята. Коли Касьянята приїжджали і привозили якийсь хороший музон годний, я це вимінював на Гадюкіних. І таким чином вбивав двох зайців. По-перше, у мене фанатика збільшилась. І по-друге, я диверсію таку закидав тіпа кудась там в Нарійенмарш.

Три пугачови.

Так, так. Дві людини цим займалися. В Росії. Це був та взагалі незабутній враження. Це був переворот просто усвідомлення, як можна користуватися українською мовою і що це може бути класно, по-людськи, дерзко, модно. Ну, Гадюкіни враження. Мені здається, найбільший альбом, який на мене, я думаю, вплинув. ВВ вже не так. ВВ просто були трошки вущими. Ну там тіпа панк і панк. Ну, в першій фазі так. А Гадюкіни все ж таки там елітні блюси. Вони були широкі і тексти класні. Кузя класний цей сторітейлер. І це завжди було цікаво. Так і що? А в чому питання? Вплинули дуже сильно. Ні, просто то Валєра згадав, що я вчора згадав. Просто ми часто згадуємо про Гадюкіних. Виходить, що вони багато на кого вплинули. Тому що ми з Фінків, коли говорили, вона теж казала, що Гадюкіни Чи ти згадав? А ти не послухав Гадюкіних? Тоді. Гадюкіних послухав, коли був малим. А коли ти перший бачив Гадюкіних? Ну, я почув «Наркоманів в нагороді», щось з Діані Зустріччя з Пугачовою, щось таке. Мене зникало. Фагот одразу підсів, я тупий, я довго в кіно. В мене був прикол, який я кілька разів згадував Пелих, «Радіостолиці». Пелих ставить пісню «Файна міста Тернопіль», яку ми влабаємо в офіційний кавер, багато років. Тоді я її послухав вперше. Я на пейджер, на студійний «Радіостолиці» скидую, що Ігорь... А я мав приїхати до них записувати скітти в альбом. Тобто, по-багатому я купив пляшку горілки. Там же студія була тоді. Батон і ковбасу. Можна. Дуже модна студія, я знаю. Так, дуже модна. Так, так. Я йому написав, скинув на студійний пейджер, що Ігор про Тернопіль слухав вперше, дуже сподобалося. І наступного дня приїжджаю до них ну, типу, з бутилкою. Не просто так. А вони якось дивляться криво. Мені здається, що Лузький якраз в тому діалозі брав участь. Вони мені показують пейджер, долистують до того. Там написано «Ігорь про Тернопіль слухав вперше, дуже сподобалось». Фоззі. Т-9, так?

Ні, не Т-9. Який це дурак? Це смішно. Це смішно, так, так.

Тобі ж треба було надиктовувати. Типу, людина там жива, людина сиділа і писала. Ти коли кажеш так у російському, мені здається, це Януковича трохи копіюєш. Тернопіль? Фоззі? Ну, російська мова, вона така, ти розумієш, що ти не почнеш говорити або на Януковича схоже, або інша крайність, на анекдоти про геїв усі. Якщо ти помітив, їх тільки можна розказувати. Коли ти заходиш, там, не знаю, геїв бувають. «Ребят, а чого ти?» Типу, ти українськомовно навіть не покажеш цю історію.

Не зіграєш це.

Хоча ми країна прогресивна, ми з цими трендами боремось. Карпати знову програли у футбол. Ти футболіст, як ми здійснювали. Ну, я футболіст так собі. За вимогою. Мене завжди було до ігрових видів спорту. Була любов. Я волейбол більше, чесно кажучи, любив. Але оскільки команди «Зірок» по волейболу не було, я слабенький футболіст, але я типу... Хочеш сказати, що гарно стрібав? Гарно стрібав, так. То в нас була така джазачка, що я кидав аути, а там міра вже. Так, можна було головою, типу, забити. Але мені подобається. Мені подобається, взагалі, командна гра. І це хороша історія. Ти був зараз за футболом, чи що? Взагалі, чесно кажучи, що ви мені сказали, що Італія вже третій раз не виходить. Я не знав, що вона попередньо два рази не вийшла. А Україна знаєш, скільки не виходить? Ммм...

26-го року.

Не знаю. З пісні... Ви ж писали «Віва-Віва Україна»?

26-го року.

Так, 2006-го. 20 років.

На чемпіонаті світу не була.

Ну, була одного разу. І не будемо. Ну, нічого. На все свій час. Ще буде. Щось ти на розігреш. Прихопив? В «Культурному десанті» є така історія книги на фронт. Там, де цивільні купують книжки по два екземпляри, і один передають. І ми, коли їздимо з цими виступами, то передаємо військовослужбовцям книжки. І мені попалася книжка, яка називається «Хеві Метал».

О!

Я такого ще не читав. Автор Фозі. Я думаю, що глядачам вашого подкасту якраз буде цікаво. Вони будуть питати, хто такий Фозі. Я відразу візьму автограф. Ти спочатку сам напишеш? Ну, давай. Можна нам маркер, щоб з неба якийсь? Я думаю, що це буде нормальний подарунок. Це буде єдиний в світі екземпляр з двома автографами. Ще із печаткою? Це ж книга на фронт. Тож, я пишу фозу. Я передаю. Від Кувалдіна. Кувалдіна. А далі ти, Фоз, ти людина, яка це все виграє. Транзит. Зараз я подумаю, це буде «Кобиляки», «Харків», «Транзит». Прекрасно. Там, до речі, недалеко. Я, реально, цей маршрут недавно їхав. Ну, майже нормально. Дорога трошки гірше стала за цей час. Мене теж асоціюється, якщо з Києва їхати в Запоріжжя на машині, то теж приїжджаєш «Кобиляки», «Решетилов», «Харків». Так, так. «Кобиляки», «Решетилов», «Транзит». Але зараз привели всю цю трасу велику, класну, і всі почали їхати мимо «Кобиляків». Якщо раніше їх заїжджали, то зараз «Кобилякам» треба терміново думати, як людей туди до себе магніти якісь робити. Тому що, реально, всі мимо почали приїжджати. Так. Чи є якийсь актуальний збір, на який ти хочеш сприймати? Ми вчора закрили, ми утопили свій течік, і закрили так, що я знаю, що у вас є якийсь фонд на аптечки. Отже, сьогодні у нас дуже специфічний от. Це книжка «Транзит», «Кобиляки», «Харків». Так сталося, що колись я її написав.

Володого перспективного українського автора.

Книга на фронт. Отже, ми виставляємо цю книжку. Всі кошти з цього поприймають на тактичну медицину фонду «Звертовані». Я є одним з його засновників. Ми займаємося тим, що збираємо аптечки і передаємо їх на фронт. Якщо комусь з твоїх теж треба аптечки, то Буду знати. Даш мої координати. Отже. До речі, можна сказати, що ми часто згадували цю книжку? Я нічого не згадував. Мама казала бути скромним. Один із героїв написаний з продюсера, так? Так, із продюсера і з учасників «Маєстро». Тут багато чого зписано з наших з тобою колег по футбольній команді артистичні. Отже, крок 200 гривень. Повідомляєте про це відповідально в коментарях. І наш ти вже не білявий, шатеністий рандом Валерон зробить розіграш. Якщо 400 гривень, ваші шанси збільшуються вдвічі. Тому підтримуйте військо, підтримуйте Україну в усіх її проявах. Завжди. Кайф. Дякую.